Методика і техніка складання бухгалтерського балансу підприємства

Однією з провідних характеристик фінансового стану підприємства є його ліквідність.

Термін «ліквідний» передбачає безперешкодне перетворення майна в кошти платежу. Чим менше час, необхідний для перетворення окремого виду активів, тим вища його ліквідність. Таким чином, ліквідність підприємства -- це його здатність перетворити свої активи в кошти платежу для погашення короткострокових зобов'язань.

Для діагностики ліквідності використовують як кількісну, так й якісну оцінку. При цьому, якісні оцінки розглядаються як необхідні умови гарантовані ліквідності й платоспроможності. Під якісною оцінкою ліквідності розуміють аналіз ліквідності балансу підприємства, що дозволяє зафіксувати ліквідність або неліквідність балансу розглянутого підприємства. Кількісна оцінка виконується на базі аналізу системи фінансових коефіцієнтів й характеризує ліквідність як підприємства в цілому, так й окремих його активів.

Якісна оцінка ліквідності, що носить попередній характер, виконується у вигляді аналізу ліквідності балансу. Під ліквідністю балансу розуміється ступінь забезпеченості зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких у кошти платежу відповідають строку погашення зобов'язань.

Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів по активах, згрупованих за ступенем їхньої ліквідності й розташованих у порядку убування їхньої ліквідності, із зобов'язаннями по пасивах, згрупованими по строках їхнього погашення й розташовані в порядку зростання строків.

Залежно від ступеня ліквідності, тобто строків перетворення в кошти, активи підприємства в ході аналізу ліквідності балансу розділяються на наступні групи:

Al) найбільш ліквідні активи -- кошти і їхні еквіваленти, а також короткострокові фінансові інвестиції;

А2) швидко реалізовані активи -- дебіторська заборгованість та інші поточні активи;

A3) повільно реалізовані активи -- товарно-матеріальні цінності, а також довгострокові фінансові вкладення;

А4) тяжко реалізовані активи -- статті І розділу активу балансу за винятком статей, що ввійшли в попередню групу.

Пасиви балансу групуються за ступенем терміновості їхньої оплати. При проведенні зовнішнього аналізу, у ході якого використовуються тільки дані балансу підприємства. Зобов'язання групуються відповідно до передбачуваних строків погашення. При проведенні внутрішнього аналізу таке угруповання можна зробити більш точним. Зобов'язання підприємства можуть бути згруповані в такий спосіб:

П1) найбільш термінові зобов'язання -- кредиторська заборгованість, а також кредити й позики, не погашені в строк;

П2) короткострокові пасиви -- короткострокові кредити й позикові кошти. Також до цієї групи належить частина пасивів, представлених у розділі «Забезпечення майбутніх витрат і платежів» (суми, плановані до виплати протягом 12 місяців, починаючи з дати балансу, або протягом одного операційного циклу, якщо він перевищує 12 місяців), а також доходи майбутніх періодів, що належать до поточних зобов'язань;

П3) довгострокові пасиви -- довгострокові кредити й позикові кошти, а також забезпечення майбутніх витрат і платежів і доходи майбутніх періодів, що не належать до поточних зобов'язань;

П4) постійні пасиви -- статті І розділу пасиву. Для збереження балансу активу й пасиву підсумок даної групи варто зменшити на суму витрат майбутніх періодів.

Для визначення ліквідності балансу зіставляються підсумки наведених груп за активами й пасивами. Баланс уважається абсолютно ліквідним, якщо мають місце співвідношення:

Al ? П1

А2 ? П2

A3 ? ПЗ

А4 ? П4

Виконання перших трьох нерівностей з необхідністю тягне виконання четвертої нерівності, тому практично істотним є співставлення підсумків перших трьох груп за активами й пасивами. Четверта нерівність носить «балансуючий» характер й у той же час має глибокий економічний зміст: його виконання свідчить про дотримання мінімальної умови фінансової стабільності -- наявності в підприємства власних оборотних коштів.

У випадку, коли одна або кілька нерівностей мають знак, протилежний вищенаведеній умові, ліквідність балансу не є абсолютною.

Л1 Найбільш ліквідні активи:

Л1 = р.220 ф.1 + р. 230 ф.1 + р.240 ф.1,(3.13)

Л1₂₀₁₀ = 16 (тис грн.)

Л1₂₀₁₁ = 74 (тис грн.)

Л2 Швидко реалізовані активи:

Л2 = р130 ф1 + р140 ф1 + р150 ф1 + р160 ф1 + р170 ф1 + р180 ф1 + р190 ф1 + р200 ф1 + р210 ф1,(3.14)

Л2₂₀₁₀ = 1474 + 386 + 1136 = 2996 (тис грн.)

Л2₂₀₁₁ = 596 + 1358 + 2 + 120 = 2076 (тис грн.)

Л3 Повільно реалізовані активи:

Л3 = р.100ф1 + р110 ф1 +р120 ф1 + р250 ф1 + р 270 ф1,(3.15)

Л3₂₀₁₀ = 1279 + 392 + 12 = 1683 (тис грн.)

Л3₂₀₁₁ = 976 + 330 + 12 = 1318 (тис грн.)

Л4 Важко реалізовані активи:

Л 4 = р080 ф1,(3.16)

Л4₂₀₁₀ = 8085 (тис грн.)

Л5₂₀₁₁ = 8877 (тис грн.)

Пасиви балансу групуються за ступенем настання строку їхньої сплати. За даними балансу повну інформацію для проведення такого угруповання одержати неможливо. Для проведення цієї процедури можна користуватися даними, наявними в примітках до звітів.

Якщо ж у розпорядженні аналітика є лише дані, наведені в балансі, використається більше стандартний підхід: зобов'язання підприємства групуються відповідно з наведеними строками погашення. У цьому випадку угруповання пасивів буде досить умовне, тому що відсутній індивідуальний підхід до кожного підприємства та угруповання проводиться відповідно до загальновизнаних подань про терміновість погашення того або іншого виду зобов'язання.

Використовуючи цей критерій, зобов'язання підприємства можна згрупувати в такий спосіб:

П1 Найбільш термінові зобов'язання:

П1 = р530 ф1,(3.17)

П1₂₀₁₀ = 633 тис.грн.

П1₂₀₁₁ = 2323 тис.грн.

П2 Короткострокові пасиви:

П2 = р620 ф1 - р530 ф1 + р430 ф1 + р630 ф1 = р640 ф1 - р380 ф1 - р480 ф1 - р530 ф1,(3.18)

П2₂₀₁₀ = 12780 - 5068 - 633 = 7079 (тис грн.)

П2₂₀₁₁ = 12362 - 4446 - 244 - 2575 = 5097 (тис грн.)

П3 Довгострокові пасиви:

П3 = р480 ф1 + р430 ф1 + р630 ф1,(3.19)

П3₂₀₁₀ = 1630 (тис грн.)

П3₂₀₁₁ = 244(тис грн.)

П4 Постійні (стійкі) пасиви:

П4 = П1 = р380 ф1,(3.20)

П4₂₀₁₀ = 5068 (тис грн.)

П4₂₀₁₁ = 4446 (тис грн.)

Для зручної характеристики ліквідності аналізованого підприємства у таблиці 3.8 наведені розраховані вище дані за 2010-2011 р.р.

Таблиця 3.8 - Аналіз ліквідності балансу ВАТ «СМЗ»

Результати розрахунків по аналізованому підприємству показують, що в цій організації зіставлення підсумків груп за активом та пасивом має такий вигляд:

1) на кінець 2010 р. -; (Л1П1;Л2П2;Л3П3;Л4П4)

2) на кінець 2011 р. -;(Л1П1;Л2П2;Л3П3;Л4П4)

З даних наведених у таблиці 3.4 наочно можна побачити, що протягом 2010-2011 р.р. спостерігається недолік найбільш ліквідних активів - грошових коштів та їх еквівалентів - для покриття найбільш термінових зобов'язань - кредиторської заборгованості. На початок 2010 р. цей недолік склав 617 тис. грн., на початок 2011 р. - 2249 тис. грн. Необхідно контролювати ситуацію та приймати певні кроки до оздоровлення, бо ситуація, що склалася є критичною.

Нестача «швидких» активів для погашення короткострокових зобов'язань становить 4083 та 3021 тис. грн.

Для оцінки ліквідності підприємства розрахуємо загальний показник ліквідності (Fl):

;(3.21)

;

Загальний показник ліквідності відображає відношення суми всіх ліквідних коштів підприємства до суми всіх платіжних зобов'язань за умови, що різні групи ліквідних коштів і платіжних зобов'язань входять у зазначені суми з ваговими коефіцієнтами, що враховують їхню значимість із погляду строків надходження коштів і погашення зобов'язань.

Як можна побачити з наведених розрахунків середньозважена вартість зобов'язань перевищує середньозважену суму оборотних активів підприємства як на початок року так й на кінець, що свідчить про неліквідність підприємства.

Кількісну оцінку ліквідності підприємства виконують за допомогою системи фінансових коефіцієнтів, які дозволяють зіставити вартість поточних активів, що мають різний ступінь ліквідності, із сумою поточних зобов'язань. До них належать:

1) коефіцієнт покриття;

2) коефіцієнт швидкої ліквідності;

3) коефіцієнт абсолютної ліквідності;

4) чистий оборотний капітал.

Слід зауважити, що ці коефіцієнти характеризують тільки моменту поточну (короткострокову) ліквідність й не відображають загальної ліквідності.

Коефіцієнт покриття дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства доводиться на одну гривню поточних зобов'язань. Якщо поточні активи перевищують по величині поточні зобов'язання, підприємство може розглядатися як успішно функціонуюче. Коефіцієнт розраховується по формулі:

 (3.22)

Коефіцієнт швидкої ліквідності враховує якість оборотних активів і є більше строгим показником ліквідності, тому що при його розрахунку враховуються найбільш ліквідні поточні активи. Він розраховується по формулі:

(3.23)

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина поточних зобов'язань може бути погашена негайно. Коефіцієнт розраховується по формулі:

(3.24)

Чистий оборотний капітал визначається по формулі:

(3.25)

Таблиця 3.9 - Показники ліквідності активів ВАТ «СМЗ»

З даних таблиці 3.9 видно, показники короткострокової ліквідності в 2008 році погіршилися а їх значення за менші за нормативні значення. Зокрема коефіцієнт покриття на кінець 2011 року складає 0,453 при нормативі 1. Тобто підприємство може погасити свої поточні зобов'язання за рахунок оборотних активів тільки на 45,3%.

Чистий оборотний капітал у підприємстві повністю відсутній, більш того має від'ємне значення, що свідчить про те, що джерелами їх формування є тільки запозичені джерела.

Таким чином за результатами аналізу ліквідності можна зробити висновок, що в теперішній час підприємство є неліквідним.

3.4 Факторний аналіз прибутку підприємства

Узагальнююча оцінка фінансового стану підприємства виробляється на основі таких результативних показників, як прибуток і рентабельність. Ці показники характеризують усі сторони господарської діяльності підприємства.

В аналізі використовуються показники прибутку до оподаткування і чистого прибутку.

Прибуток до оподаткування містить у собі фінансові результати від реалізації продукції, від операційної, фінансової й іншої звичайної діяльності, від надзвичайних подій. Схема формування прибутку до оподаткування представлена на рисунку 3.1.

Чистий прибуток - це та частина прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податку на прибуток.

Задачею аналізу фінансових результатів є оцінка рівня і динаміки прибутку, а також виявлення і кількісна оцінка впливу різних факторів на її величину.

На зміну балансового прибутку впливають фактори, що поділяються по ступені підпорядкованості на фактори першого і другого порядку.

До факторів першого порядку відносяться зміни:

1) прибутку від реалізації продукції;

2) прибутку (збитку) від позареалізаційних операцій.

До факторів другого порядку відносяться зміни:

1) обсягу реалізації продукції;

2) структури реалізації продукції;

3) собівартості реалізованої продукції;

4) витрат на збут;

5) адміністративних витрат;

6) цін реалізації.

Обсяг реалізації продукції може робити позитивний і негативний вплив на суму прибутку. Збільшення обсягу продажів рентабельної продукції приводить до пропорційного збільшення прибутку. Якщо продукція збиткова, то при збільшенні обсягу реалізації відбувається зменшення суми прибутку. Структура продукції також може робити як позитивний, так і негативний вплив на суму прибутку. Якщо збільшиться частка більш рентабельних видів продукції в загальному обсязі її реалізації, то сума прибутку збільшиться, і навпаки, при збільшенні питомої ваги низькорентабельної або збиткової продукції загальна сума прибутку зменшиться.

Собівартість реалізованої продукції, адміністративні витрати і витрати на збут знаходяться в зворотній залежності з величиною балансового прибутку: їхнє збільшення приводить до зменшення балансового прибутку.

Взаємозв'язок цих факторів з прибутком прямий, за винятком собівартості, зниження якої приводить до зростання прибутку.

Для аналізу впливу цих факторів, а інших, на чистий прибуток підприємства визначимо їх значення за 2010 та 2011 роки в таблиці 3.10

Вплив факторних показників на прибуток (результативний показник) можна представити у вигляді адитивної моделі:

П = В - С + ІОД - ІОВ - ВЗ + АВ - ІД - ФВ - ІВ - ПНП(3.26)

П₂₀₁₁ = 8911-8660+1662-1944-162-1510+154-484-22-43 = -2100 (тис грн.)

Таблиця 3.10 - Склад чинників, що впливають на прибуток ВАТ «СМЗ»

Використовуючи дані звітів про фінансові результати та за умови знання показнику індексу цін, можна визначити вплив на розмір чистого прибутку зміни цін, обсягу реалізованих послуг.

За даними Державного Комітету Статистики індекс роста цін в 2011 році склав 123,8%.

Визначимо вплив факторів на зміну виручки від реалізації. Загальна зміна виручки від реалізації визначається за формулою 3.27:

(3.27)

ДВ _{заг 2011} = 8911 - 5919 = 2992(тис грн.)

Тобто, на кінець 2011 р. виручка від реалізації послуг збільшилася на 2992 тис. грн. Ця зміна є результатом впливу двох факторів: підвищення ціни реалізації і зміни об'єму реалізації продукції.

Розрахунок впливу цих факторів можна визначити в такий спосіб:

(3.28)

ДВ₂₀₁₁ = 8911-8911/1,238 = 8911-7197,89=1713,11 (тис грн.)

(3.29)

ДВ₂₀₁₁ = 8911/1,238-5919 = 7197,89-5919=1278,89 (тис грн.)

Таким чином, зростання цін сприяло збільшенню виручки від реалізації за 2011 р. на 1713.11 тис. грн., а за рахунок зміни об'єму реалізованої продукції, у вартісному виражені, за 2008 р. виручка збільшилася на 1278,89 тис. грн.

Аналогічно розраховується вплив факторів на зміну собівартості реалізованої продукції:

(3.30)

ДС₂₀₁₁ = 8660-6122 = 2508 (тис грн.)

Припустимо, що собівартість продукції змінилася лише за рахунок зовнішніх факторів, а саме за рахунок загальної зміни цін на сировину та матеріали:

(3.31)

ДС₂₀₁₁ = 8660-8660/1,238 = 1664,85 (тис грн.)

(3.32)

ДС₂₀₁₁ = 8660/1,238-6152 = 843,15 (тис грн.)

Таким чином, у 2011 р. за рахунок збільшення обсягу випуску, собівартість змінилась на 843,15 тис. грн., за рахунок зміни цін - на 1664,85 тис. грн.

Виходячи з розрахунків, зміна цін вплинула на чистий прибуток у складі двох показників: виторгу та собівартості. Вплив зміни цін на розмір чистого прибутку у складі виручки від реалізації сприяє зростанню чистого прибутку, а зріст собівартості сприяє зменшенню прибутку. З огляду на це, вплив зміни цін на розмір чистого прибутку можна визначити в такий спосіб (формула 3.33):

(3.33)

ДП₂₀₁₁ = 1713,11-1664,88 = 48,23 (тис грн.)

Отже, за рахунок збільшення цін непокриті збитки змінилися в 2011 р. на 37 тис. грн.

Розрахуємо вплив зміни розмірів інших операційних витрат, витрат на збут, адміністративних витрат, фінансових витрат та інших витрат на зміну розміру чистого прибутку (непокритих збитків).

При визначенні впливу даного фактора варто врахувати, що це фактор зворотного впливу стосовно прибутку. У зв'язку із цим у розрахункову формулу 3.39 додається знак «-».

ДП = - ,(3.34)

де- зміна чистого прибутку за рахунок зміни величини зазначених витрат.

ДП_Р2011 = = 795 (тис грн.)

Розраховані дані свідчать про те, що зменшення витрат призвело до збільшення прибутку у 2011 р. на 795 тис. грн.

Вплив величини інших операційних доходів на зміну розміру чистого прибутку розрахуємо за формулою 3.35:

ДП_іод = ІОД₁ - ІОД₀,(3.35)

де- зміна чистого прибутку за рахунок зміни суми фінансових доходів.

ДП_іод2011 = 1662 - 4821 = -3159 (тис грн.)

Розмір чистого прибутку зменшився протягом 2011 р. на 3159 тис. грн. внаслідок зменшення інших операційних доходів.

Визначимо вплив інших доходів - формула 3.36:

ДП_ід = ІД₁ - ІД₀(3.36)

ДП_ід2011 = 154 - 37 = 117(тис грн.)

Розмір чистого прибутку збільшився на 117 тис. грн. у 2011 р. внаслідок збільшення інших доходів.

Визначимо вплив величини витрат на податок на прибуток. У цьому випадку справедливою є формула 3.37:

,(3.37)

де - зміна чистого прибутку за рахунок зміни величини витрат за податком на прибуток.

ДП_пнп2011 = -(43-115) = 72 (тис грн.)

Зменшення розміру витрат з податку на прибуток спричинило зростання розміру чистого прибутку в 2011 р. - на 72 тис. грн.

Розраховані показники впливу факторів на чистий прибуток підприємства відобразимо в таблиці 3.11.

Таблиця 3.11 - Вплив факторів на чистий прибуток (збиток) звітного періоду

З даних таблиці 3.11 можна побачити, що найбільш негативно на фінансові результати вплинули зменшення інших операційних доходів - сума впливу - 3159 тис.грн. та зростання собівартості продукції - 843,2 тис.грн. Позитивно на прибуток вплинуло збільшення обсягу реалізованої продукції - на 1278,9 тис.грн., зменшення операційних витрат - на 795 тис.грн., зростання інших доходів - на 117 тис.грн. зменшення податку на прибуток - на 72 тис.грн. та збільшення цін на продукцію - на 48,2 тис.грн.

Загальний вплив складає 1692 тис.грн., на яку збільшився збиток підприємства.

3.5 Заходи щодо покращення фінансового стану підприємства

Проблема вибору фінансової стратегії діяльності підприємства є актуальною, виходячи з необхідності прийняття рішень у ринкових умовах. Передусім потрібно визначити фінансову стратегію діяльності підприємства як рекомендацію відносної зміни його фінансово-господарського стану у довгостроковій перспективі, формованій на базі кількісних характеристик фактичного стану у поточному та наступних роках.

Вибір стратегії розвитку підприємства передбачає комплексне дослідження сукупності економічних показників, які охоплюють усі аспекти фінансово-господарського стану.

Виявлення та формування проблемної ситуації є одним з найбільш складних та відповідальних етапів процесу дослідження підприємства. Проблема, яка правильно сформульована є напіввирішеною.

Виходячи з аналізу показників діяльності ЗАТ «СМЗ», які розраховані у третьому розділі дипломного проекту, ми бачимо, що підприємство знаходиться на грані банкрутства і потрібні негайні кардинальні дії для збереження підприємства.

За даними звіту про фінансові результати підприємством у 2010 та 2011 роках отримано збитки у розмірі 409 та 2100 тис. грн.

Однією з причин збитків є реалізація продукції підприємства за цінами нижчими від повної собівартості. З урахуванням того, що ціна складається на ринку, підприємству необхідно виробляти й реалізовувати такий обсяг продукції, який би при діючих цінах забезпечив беззбиткову діяльність. Цього можна добитися за рахунок збільшення обсягів реалізації, так як при зростанні обсягів реалізації, собівартість продукції зменшується за рахунок розподілу умовно-постійних витрат на більшу кількість продукції.

Для визначення критичного об'єму для підприємства можна використовувати формулу 3.38:

РП_кр = (3.38)

де: В_пост - умовно-постійні витрати;

В_пер - умовно-перемінні витрати;

РП_факт - фактичний об'єм продаж.

Отже, можна побачити, що для забезпечення підприємства необхідно зробити та реалізувати продукції на суму 13535,5 тис.грн. тобто на 51,9% більш ніж фактично за 2011 рік.

З урахуванням того, що підприємство збільшило в 2011 році, в порівняні з 2010 р. обсяг виробництва та реалізації продукції на 51%, збільшення в подальшому реалізації продукції до 13535,5 тис.грн. є цілком можливим.

Крім цього, для рішення проблем, що склалися, підприємству необхідно:

1) Зниження трудомісткості та матеріалоємності продукції.

Зниження трудомісткості продукції, збільшення продуктивності праці можна досягнути різними шляхами. Найбільш важливі з них - механізація та автоматизація виробництва, розробка та застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна та модернізація застарілого обладнання, а також збільшення кількості основних робочих. За даними на 2008 рік на підприємстві працює 88 чоловік, з яких 1/3 - основні робітники, 2/3 - допоміжні, тобто частка основних робітників дуже низька, тому на них лягає велике навантаження. Пропонується збільшити частку основних робітників до 1/2, щоб відношення між основними і допоміжними робітниками складало 50% : 50%.

Економне використання матеріальних ресурсів і зниження матеріалоємності виробів є одним з найважливіших важелів підвищення ефективності виробництва.

Матеріальні ресурси займають 60% в структурі витрат на виробництво продукції. Звідси зрозуміло значення економії цих ресурсів, раціонального їх використання. І знов на перший план виступає застосування ресурсозберігаючих технологічних процесів. Важливим є підвищення вимог та застосування вхідного контролю за якістю сировини, яка надходить від постачальників та матеріалів, комплектуючих виробів та напівфабрикатів.

2) Реалізація зайвого майна та майна, що не використовується.

На даному підприємстві є виробничі площі та обладнання, що не використовуються, а також дуже багато застарілого обладнання, яке можна продати без будь - якої шкоди для виробництва, це допоможе скоротити простої. Отримані кошти можна вкласти в нове, ресурсозберігаюче обладнання, яке підвищить фондовіддачу. У такий спосіб у результаті одноразових капітальних вкладень підприємство може забезпечити собі високоефективну діяльність у майбутньому.

3) Залучення коштів інвесторів.

Поєднання високого технічного та кадрового потенціалів ЗАТ «СМЗ», зручне географічне розташування підприємства, сучасна транспортна інфраструктура створюють сприятливі умови для залучення інвестицій.

Пропонується розробка інвестиційного проекту технічного переозброєння виробництва для збільшення випуску наплавочних порошків, порошкових стрiчкок та дротів до 35 тн на місяц на ЗАТ «СМЗ». Реалізація даного проекту передбачає залучення коштів інвесторів з метою покращення виробничого процесу (автоматизації та модернізації обладнання, використання сучасних технологій, зменшенню простоїв, тощо), зниження собівартості, збільшення об'ємів випуску продукції, і, як наслідок, збільшення прибутку підприємства.

Таблиця 3.12 - Основні показники проекту технічного переозброєння виробництва на ВАТ «СМЗ»

В результаті прийняття даного інвестиційного проекту обсяги виробництва продукції за 3 роки збільшаться до 35 наплавочних порошків, порошкових стрічок та дротів на місяць.

Це дозволить зменшити собівартість продукції та при збережені рівня діючих цін вийти на прибуток від реалізації продукції за повною собівартістю в сумі 365 тис.дол. США за курсом НБУ на дату складання проекту.

4) Збільшення статутного капіталу.

Збільшення статутного капіталу підприємства здійснюється за рішенням засновників та учасників господарських товариств за умови оплати всіх раніше випущених акцій за номінальною вартістю та повного внесення учасниками своїх вкладів до статутного капіталу.

Збільшення статутного капіталу підприємства здійснюється з метою:

мобілізації ресурсів для фінансування реальних інвестиційних та інноваційних проектів, планів санації;

поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства;

мобілізації капіталу для придбання корпоративних прав інших підприємств;

зменшення ринкової ціни акцій для залучення коштів дрібних інвесторів.

Таким чином, ВАТ «СМЗ» для зміцнення своєї фінансової стійкості і незалежності пропонується збільшити статутний капітал до 6 млн.грн. шляхом додаткової емісії акцій за існуючої номінальної вартості.

Отримані від підписки на акції кошти, може використати на фінансування операційної діяльності, зокрема на механізацію та автоматизацію обладнання.

5) Реструктуризація кредитів із короткострокових в довгострокові.

Для забезпечення безперервного розвитку підприємства потрібен капітал. Потреба у капіталі зростає зі зростанням обсягів операцій, причому не рівномірно, а хвилеподібно, і задовольняється за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх джерел. Залучення довгострокових кредитів свідчить про продуману фінансову стратегію підприємства. Довгострокові фінансові кредити залучаються на такі цілі:

збільшення оборотного капіталу при розширенні виробництва;

фінансування капітальних вкладень для придбання, реконструкції, модернізації основних засобів;

нове будівництво промислових об'єктів - будівель.

Для ВАТ «СМЗ» доцільно буде залучати кредити з метою фінансування капітальних вкладень для оновлення основних засобів.

Реалізація всіх запропонованих заходів сприятиме:

1) збільшенню продуктивності праці,

2) притоку грошових коштів в поточну операційну діяльність;

3) зниженню собівартості продукції;

4) скороченню витрат по амортизації основних виробничих фондів;

5) зниження витрат на електроенергію, оскільки всі ковальські виробництва, що здійснюють електронагрів металу в процесі виробництва, є дуже енергоємними;

6) збільшення обсягів виробництва продукції;

7) скорочення витрат і часу освоєння та підготовки виробництва нових видів продукції, що сприятиме залученню нових потенційних замовників.

Наслідком цих змін виступає реальна можливість збільшення якості продукції, її конкурентоздатності, зниження її собівартості і за рахунок цього підвищення прибутковості та загальної ефективності діяльності підприємства.

4. ОХОРОНА ПРАЦІ І НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

4.1 Загальні питання охорони праці

Підвищення технічної оснащеності підприємств, застосування нових матеріалів, конструкцій і процесів, збільшення швидкостей і потужностей машин робить вплив на характер і частоту нещасних випадків і захворювань на виробництві. Праця людини в сучасному автоматизованому і механізованому виробництві є процесом взаємодії людини і машини, причому центральне місце належить людині - оператору. Поліпшення умов праці, підвищення його безпеки впливають на результати виробничої діяльності: продуктивність праці, якість і вартість продукції, що випускається, а також приводить до зниження виробничого травматизму, професійних захворювань, зберігає здоров'я працівників і одночасно приводить до зменшення витрат на оплату пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах праці.

В існуючому законодавстві [1 ] велику увагу надається питанням захисту працюючих від дії небезпечних і шкідливих чинників виробничого середовища. В законі України про охорону праці» (2002г.) сказано, що державна політика базується на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці.

Використовуються економічні методи для управління охороною праці на підприємстві. Створюються національні, галузеві, регіональні програми з питань охорони праці, враховуючі різні напрями економічної і соціальної політики держави. Встановлюються єдині нормативи по охороні праці для всіх підприємств, організацій незалежно від форм власності. Створюються страхові фонди.

4.2 Управління охороною праці на підприємстві

Працедавець зобов'язаний створити на робочому місці, в кожному структурному підрозділі, умови праці, відповідні нормативно-правовим актам.

З цією метою працедавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

- створює відповідні служби і призначає посадовців, які забезпечують рішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права і відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх виконання;

- розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці;

- організовує атестацію робочих місць на відповідність нормативним актам з охорони праці;

- забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів у разі зміни умов праці;

- упроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації і автоматизації виробництва, дотримує вимоги ергономіки, використовує позитивний досвід в області охорони праці і тому подібне;

- забезпечує належний зміст будівель і споруд, виробничого устаткування і оснащення, моніторинг за їх технічним станом;

- забезпечує усунення причин, які можуть привести до нещасних випадків, професійних захворювань, і забезпечує здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

- організує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, дає оцінку технічного стану виробничого устаткування і оснащення;

- розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти по охороні праці, які діють в межах підприємства (далі - акти підприємства). Встановлює послідовність виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів по охороні праці, забезпечує безкоштовно працівників нормативно-правовими актами і актами підприємства по охороні праці;

- здійснює контроль за дотриманням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням і іншими засобами виробництва, використовуванням засобів колективного і індивідуального захисту, виконанням робіт щодо вимог по охороні праці;

- організовує пропаганду безпечних прийомів праці і співпраці з працівниками в області охорони праці;

- передбачає термінові заходи для надання допомоги потерпілим, привертає при необхідності професійні аварійно-рятівні формування у разі виникнення на підприємстві аварій і нещасних випадків.

Працедавець несе безпосередню відповідальність за порушення відзначених вимог[1 ].

4.3 Перелік небезпечних і шкідливих виробничих факторів

В даному розділі розглядається робоче місце з використанням персонального ЕОМ при виконанні дипломної роботи.

Характеристика приміщення, в якому знаходиться комп'ютер: розміри приміщення: - площа: S = 6 ? 10 = 60 м²; - об'їм: V = 6 ? 10 ? 3,5 = 210 м³.

Згідно [2 ], норма площі на одного працюючого не повинна бути менше 6 м². В приміщенні, що розглядається, вісім робочих місць, таким чином необхідна площа: S_необх. = 6 ? 8 = 48м². Отже, приміщення відповідає вимогам [2 ]. Приміщення розташовано на другому поверсі чотириповерхової будівлі.

Приміщення пожежонебезпечне, категорії В, оскільки в ньому знаходяться тверді матеріали, що згорають [3 ]. Відповідно до обліку категорії пожежонебезпечності і поверховості будівлі, в якій розміщено дане приміщення, ступінь вогнестійкості будівлі - ІІ [4 ].

Перелік основних небезпечних і шкідливих виробничих чинників, які зустрічаються на робочому місці, що розглядається, надано в таблиці 4.1 [5 ]

Таблиця 4.1- Небезпечні і шкідливі виробничі чинники

4.4 Промислова санітарія

Метеорологічні умови вибираються відповідно до вимог [6 ]. При роботах операторського типу, пов'язаних з великою нервово-емоційною напругою, передбачені оптимальні значення параметрів мікроклімату в приміщенні. Енерговитрати складають 139 Вт, оскільки роботи виконуються сидячи. Категорія виконуваних робіт - Iа. Оптимальні норми температури, відносної вологості, швидкості руху повітря в приміщенні в холодний і теплий період року для категорії робіт Iа надані в таблиці 4.2.

Таблиця 4.2 - Оптимальні параметри мікроклімату

Для забезпечення параметрів мікроклімату в межах норми, оптимального рівня іонізації [n+ = (1500 ? 3000), nЇ = (3000 ? 5000)] в см3 повітря [2 ], концентрації пилу нижче встановленого значення ГДК = 4 мг/м3, в даному приміщенні передбачені прилади зволоження і штучної іонізації повітря, а також кондиціонування повітря [7 ]. Вид опалювання - центральний. Джерела надходження води -- міський водопровід, діюча каналізація -- господарсько-побутова [8 ] .

Передбачено природне і штучне освітлення в приміщенні, в якому розташовано робоче місце. За найменшим розміром об'єкту розрізнення, характеристики фону і контрасту об'єкту розрізнення з фоном встановлюємо розряд зорових робіт - IIIв

Природне освітлення - односторонньо бічне. Нормативне значення коефіцієнта природної освітленості визначаємо по наступній формулі:

% ( 4.1 )

де еN - коефіцієнт природної освітленості;

eн - коефіцієнт природної освітленості для III розряду зорових робіт;

m_N - коефіцієнт світлового клімату (0,9);

номер групи забезпеченості природним світлом

Необхідну сумарну площу світлових отворів в приміщенні з одностороннім бічним освітленням, має розміри: L=10 м, В= 6 м, H=3,5 м визначаємо по формулі:

м²; (4.2)

_ок- світлова характеристика вікна _ок = 13,5;

к_з - коефіцієнт запасу, враховуючий зниження освітленості в процесі експлуатації скла, к_з = 1,4;

S_п - площа підлоги приміщення; S_п = L·В= 10 · 6 = 60м²;

к_зд - коефіцієнт, що враховує затемнення вікон протилежними будівлями, к_зд = 1;

- загальний коефіцієнт світлопроникнення;

(4.3)

коефіцієнт, що враховує вид матеріалу, що пропускає світло 0,8;

коефіцієнт, що враховує вид палітурки; 0,8;

коефіцієнт, що враховує вид несучих конструкційних матеріалів, при бічному освітленні; 1;

коефіцієнт, що ураховує втрати світла в сонцезахисних пристроях; 0,65;

- коефіцієнт, що враховує вплив відображеного світла при бічному освітленні, r₁ =3,0;

0,8·0,8·1·0,65 =0,416

Сумарна площа світлових отворів S₀ = 16,36 м²

Штучне освітлення - загальне рівномірне. Як джерела світла використовуємо люмінесцентні лампи типу ЛТБ 80-2. Нормативне значення освітленості для IIIв розряду зорових робіт Е_min складає 300 лк. Загальне освітлення виконано у вигляді переривчатих ліній світильників ЛП033 виконання 001 прямого світла (П) з дзеркальними екранними сітками і відбивачами. Основні характеристики освітлення, що передбачено в приміщенні надані в таблиці 4.3 [9 ].

Таблиця 4.3- Характеристика освітлення

Шум є одним з найпоширеніших на виробництві шкідливих чинників. У відповідності з [10] на робочому місці при рішенні завдань потребуючої концентрації уваги рівні звуку і еквівалентні рівні звуку не повинні перевищувати 50 дБА. Відповідно з [11] рівень вібрації для категорії 3, тип „в”, в умовах „комфорту” не повинна перевищувати 75 дБ. Для зменшення рівня звуку і вібрації застосовуються демпфуючі матеріали (гумова прокладка під принтер). Шумопоглинальні засоби застосовуються не спаленні або тяжко спаленні спеціальні перфоровані плити, панелі, мінеральна вата та інші.

Комп'ютер і в першу чергу монітор є джерелами:

- електростатичного поля;

- слабих електромагнітних випромінювань в низькочастотному і високочастотному діапазонах (2 Гц …400 Гц);

- рентгенівського випромінювання;

- ультрафіолетового, інфрачервоного і випромінювання видимого діапазону.

Згідно [12], встановлюються гранично допустимі значення напруженості електричного і магнітного полів частотою 50 Гц залежно від часу перебування персоналу в приміщенні. Напруженість електричного поля не перевищує 5 кВ/м, напруженість магнітного поля на робочому місці не перевищує 8 кА/м, а напруженість електростатичного поля не перевищує 20 кВ/м [13], що дозволяє не регламентувати час перебування в приміщенні.

Потужність експозиційної дози рентгенівського випромінювання на відстані 0,05 м від екрану не перевищує 0,1 мбер/час [14]. Рівні всіх можливих випромінювань достатньо низькі і не перевищують діючі норми. На робочому місці, що вивчається, розміщений найбезпечніший монітор, в якому створений додатковий металевий внутрішній контур, замкнутий на вбудований захисний екран.