Організація технології обліку коштів на поточних рахунках клієнтів банку

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОБЛІК КОШТІВ НА ПОТОЧНИХ РАХУНКАХ КЛІЄНТІВ БАНКУ ЯК ОБ'ЄКТ ОРГАНІЗАЦІЇ

1.1 Роль, завдання, принципи організації обліку коштів на поточних рахунках клієнтів банку

1.2 Нормативно-правове забезпечення обліку коштів на поточних рахунках клієнтів банку

Висновки по розділу 1

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ТЕХНОЛОГІЇ ОБЛІКУ КОШТІВ НА ПОТОЧНИХ РАХУНКАХ КЛІЄНТІВ БАНКУ

2.1 Організація первинного обліку коштів на поточних рахунках клієнтів банку

2.2 Організація поточного обліку коштів на поточних рахунках клієнтів банку

2.3 Організація підсумкового обліку коштів на поточних рахунках клієнтів банку

2.4 Організація зберігання облікових документів

2.5 Організаційне, технічне та інформаційне забезпечення обліку коштів на поточних рахунках клієнтів банку

Висновки до розділу 2

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСНИТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Грошовий оборот - сукупність грошових розрахунків незалежно від способу і форми їх здійснення.

Основну частину грошового обороту складає платіжний оборот, в якому гроші функціонують як засіб платежу, використовуються для погашення боргових зобов'язань. Він здійснюється як у готівковій, так і в безготівковій формі. Весь безготівковий оборот є платіжним, тому що є певний проміжок часу між одержанням товарів та їх оплатою. Безготівковий грошовий оборот - рух грошових коштів без використання готівкових грошей шляхом списання сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог.

У сфері готівкового грошового обороту рух грошей здійснюється у вигляді готівкових грошових знаків.

Переваги безготівкового обороту над готівковим: прискорюється обіг грошових коштів господарських суб'єктів; значно скорочуються витрати обігу; збільшуються можливості держави щодо регулювання грошової сфери.

У розвинутих країнах готівка становить незначну частину грошової маси: 5-7%. В нашій країні у зв'язку з початком ринкових перетворень в економіці готівковий оборот зараз займає близько 50% усього грошового обороту.

Загальні принципи організації системи безготівкових розрахунків в Україні визначені в Інструкції № 7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", що затверджена постановою Правління НБУ від 2 серпня 1996 р. № 204.

Метою даної курсової роботи виступає аналіз обліку поточних рахунків клієнтів банку.

Об'єктом дослідження виступає ПАТ «РЕАЛ БАНК».

ПАТ «Реал Банк» зареєстрований 30 листопада 1990 як пайовий інноваційно-комерційний НПК-Банк (Наука, Промисловість, Культура). У жовтні 1991 року перетворено в акціонерно-комерційний НПК-Банк, а в травні 1996 року змінив назву на акціонерно-комерційний РЕАЛ БАНК.З 2002 року його назва стала "Відкрите акціонерне товариство РЕАЛ БАНК".

Банк входить до складу Асоціації українських банків та Харківського банківського союзу, Київської міжнародної фондової біржі, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, є членом Товариства всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікацій СВІФТ.Підтримує кореспондентські відносини з банками Citibank NA (США), Сommerzbank AG (Федеративна Республіка Німеччина), ING Belgium SA / NV (Бельгія), Rietuma Banka (Латвія), Альфа-Банк, КБ «Гарант-Інвест» (Російська Федерація) з банками інших країн [22].

Предметом дослідження виступають грошові кошти клієнтів на рахунках банку.

Для досягнення мети дослідження в роботі будуть вирішені наступні завдання: розглянуто теоретичні основи побудови обліку коштів клієнтів на рахунку банку; розглянуті практичні аспекти здійснення обліку коштів клієнтів на банківських рахунках ПАТ «Реал Банк» у розрізі первинного, поточного та підсумкового обліку, а також за допомогою використання сучасних інформаційних систем з обліку коштів клієнтів на рахунках банку.

Питання обліку коштів у банку присвячені роботи таких авторів як Васюренко О.М, Захожай М.Ф., Кіндрацька Л.Н., Плісак С.А та інших.

РОЗДІЛ 1. ОБЛІК КОШТІВ НА ПОТОЧНИХ РАХУНКАХ КЛІЄНТІВ БАНКУ ЯК ОБ'ЄКТ ОРГАНІЗАЦІЇ

1.1 Роль, завдання, принципи організації обліку коштів на поточних рахунках клієнтів банку

Грошові кошти - це суттєва, найбільш ліквідна стаття активу банківського балансу. Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 4 "Звіт про рух грошових коштів" грошові кошти - це готівка, кошти на кореспондентських рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій, а також еквіваленти грошових коштів.

Еквіваленти грошових коштів - це короткострокові, високо ліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і характеризуються незначним ризиком зміни вартості.

Грошові кошти в іноземній валюті відображаються в банківському балансі за тими ж рахунками, що й операції в гривні.

Організація грошових розрахунків -- це одна із функцій комерційних банків. Грошовий обіг-- це сукупність платежів (розрахунків), які здійснюються безготівковими перерахунками або готівкою. Грошовий обіг за структурою поділяється на готівковий та безготівковий.

Готівковий обіг включає платежі, які здійснюються готівкою і переважно пов'язаний з доходами та витратами населення. Існують певні обмеження щодо застосування розрахунків готівкою між суб'єктами господарської діяльності (підприємствами) [16, c.318].

Під безготівковим обігом розуміють систему грошових розрахунків, які провадять без участі готівки. У промислово розвинутих країнах безготівковий грошовий обіг складає 80--90 % усього грошового обігу. В Україні у зв'язку з кризовими явищами у сфері економіки і платежів його частка зменшилась. Станом на початок 1998 р. Частка готівкового обігу складала приблизно 40--50 %. Той самий показник на 2014-2015р.р. складає близько 35-45%.

Грошовий обіг регулюється чинним законодавством та нормативними актами Національного банку України. В основу його організації покладені такі принципи [1-6]:

1) усі підприємства, незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, зобов'язані зберігати грошові кошти на рахунках у банку. В касі підприємства можуть знаходитись кошти готівкою в межах ліміту і терміну, які встановлені банком і погоджені з підприємством;

2) грошові розрахунки провадять переважно через банки шляхом безготівкових розрахунків;

3) платежі здійснюються банком зі згоди або за дорученням платника і відповідно з наданими підприємством грошово-розрахунковими документами, які не обертаються поза банками. Безспірне списання коштів з його рахунку здійснюється лише у випадках, передбачених законодавством.

Ці основні принципи визначають головну біль банків в організації грошового обігу і перш за все стосуються суб'єктів господарської діяльності, крім фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності без юридичного статусу, що мають право не відкривати рахунку в банку для зберігання коштів і здійснення розрахунків.

Клієнти мають право самостійно обирати банк для розрахунково-касового обслуговування і за усіма видами операцій можуть користуватись послугами одного або декількох комерційних банків. Наявність рахунку в банку -- це основа контрактних взаємовідносин між банком і клієнтом. Види рахунків, які підприємства можуть відкривати в банку залежать від правового статусу і характеру діяльності цього підприємства. Це можуть бути поточні, бюджетні, депозитні (вкладні), позичкові та деякі інші рахунки.

Поточний рахунок -- це основний рахунок суб'єкта господарської діяльності. Без відкриття поточного рахунку підприємство не має права займатися ніякими видами господарської діяльності. Новостворене підприємство для отримання свідоцтва про державну реєстрацію повинно відкрити тимчасовий поточний рахунок, на який засновники перераховують внески для формування статутного капіталу. Після перерахування засновниками 30 % від оголошеного розміру статутного капіталу банк надає підприємству довідку для подання в органи державної реєстрації у складі документів, необхідних для здійснення реєстрації.

Отже, поточний рахунок призначений для зберігання грошових коштів і здійснення розрахунків за всіма видами діяльності підприємства. Види діяльності, якими може займатись підприємство перелічені у його статуті або в документі, що його замінює.

Комплексне розрахунково-касове обслуговування полягає у веденні поточного рахунку клієнта і здійсненні банком за його дорученням усіх розрахункових (надання платіжних послуг) і касових операцій, які виникають у процесі його діяльності та передбачені чинним законодавством. Банк звертає особливу увагу на процедурні питання, які пов'язані з відкриттям, веденням і закриттям поточного рахунку.

Для підприємств, організацій і установ, що фінансуються з бюджетів різних рівнів, функції поточного рахунку виконує бюджетний поточний рахунок. У випадку наявності у таких підприємств інших джерел фінансування, поряд із бюджетним поточним рахунком, їм відкривається поточний рахунок.

За своїм характером поточні рахунки належать до депозитів на вимогу або, інакше кажучи, до депозитів до запитання. Тобто, обслуговуючи такий депозит, банк зобов'язаний в будь-який момент забезпечити зняття коштів, що здійснюється безпосередньо клієнтом чи третьою особою за дорученням клієнта. У зарубіжній банківській практиці такі рахунки ще називають транзакційні (платіжні) депозити. Термін «платіжні рахунки» (депозити) досить чітко відображає суть поточних рахунків. За цими рахунками банки або зовсім не нараховують відсотків, або нараховують їх залежно від середнього залишку, або від дотриманого клієнтом встановленого компенсаційного залишку [12, c.274].

Поточні рахунки, як і інші рахунки, мають мультивалютний характер. Тому якщо в статуті зазначено, що підприємство займається зовнішньоекономічною діяльністю, банк може відкрити йому поточний рахунок в іноземній валюті.

Усі рахунки, що належать до групи рахунків «Кошти в розрахунках» -- пасивні, тобто мають кредитове сальдо, і залишки за цими рахунками використовуються як безкоштовні банківські ресурси. Схема платіжних рахунків наведена нижче (рис.1.1):

Рис. 1.1. Характеристика платіжних рахунків клієнтів банку

Залишки на платіжних рахунках формують залучені банком ресурси. Ці рахунки пасивні і завжди мають кредитове сальдо. За поточними рахунками розрахункові операції виконуються банком тільки в межах наявності коштів, тобто в межах кредитового залишку.

За поточними рахунками виконуються операції, які виникають у процесі поточної (основної), інвестиційної, фінансової діяльності підприємства. Основні операції за поточним рахунком:

зарахування виручки за відвантажену продукцію, надані послуги і виконані роботи; платежі за одержані сировину, товарно-матеріальні цінності й послуги; отримання готівки на виплату заробітної плати та відрядження;

податкові та обов'язкові платежі до бюджету;

зарахування сум отриманих кредитів і сплата відсотків за кредит;

розміщення коштів у депозити, вкладення в цінні папери та ін. [9, c.155].

Основним завданням обліку коштів на рахунках клієнтів банку є достовірність відображення залишків коштів на рахунках; отримання інформації щодо накопичень клієнтів у розрізі валют та термінів її конвертації; складання достовірної фінансової звітності банку тощо.

Принципи організації обліку коштів клієнтів у банку відображають положення, які реалізуються в теорії і на практиці.

Перша група принципів цільового характеру включає:

принцип примату мети - визначення сутності поняття організації як досягнення запланованого результату організаційної діяльності. Наприклад, організація обліку як цілеспрямована діяльність керівництва щодо підвищення ефективності облікової системи на підприємстві;

принцип дерева мети - розробка програми організації, яка буде покладена в основу побудови конкретних процесів і систем. Наприклад, проектування форми організаційної побудови облікового апарату при створенні бухгалтерії як структурного підрозділу підприємства.

Друга група принципів системності включає:

принцип системності - встановлює загальні вимоги формування, представлення організації обліку у вигляді сукупності взаємопов'язаних елементів. Наприклад, організація обліку є сукупність організаційних, технічних і методичних робіт, пов'язаних із забезпеченням облікового процесу і роботи облікового персоналу;

принцип цілісності - виявляється в комплексному використанні усіх джерел економічної інформації (облікової, статистичної тощо);

принцип всебічності - передбачає облік всіх внутрішніх зв'язків і чинників, що впливають на функціонування облікової системи. Наприклад, при побудові бухгалтерського обліку враховують види і масштаб діяльності підприємства, організаційну структуру його управління, самостійність підрозділів і т. п.;

принцип безперервності - припускає послідовну побудову облікового процесу при вирішенні певних задач (первинний, поточний, підсумковий етапи);

принцип субординації - вимагає при організації бухгалтерського обліку будувати ієрархію елементів і відносин за якими-небудь критеріями (облік матеріалів за місцями зберігання, за матеріально відповідальними особами, за видами, марками, сортами, підрозділами; облік заробітної плати за видами оплати, формами оплати, в розрізі категорій персоналу);

принцип динамічності - встановлює, що всі характеристики системи слід розглядати такі, що змінюються у часі (затвердження стандартів обліку, інших нормативно-правових актів, зміна виду діяльності підприємства і т. п. вносять зміни в організацію обліку);

принцип системоутворюючих взаємовіднсин - припускає виділення тих зв'язків між елементами облікової системи, які забезпечують її цілісність і розвиток (принцип подвійного запису, кореспонденція рахунків, їх диференціація);

принцип випереджального розгляду - припускає постійну наявність проблем, рішення яких продиктовано часом і викликає необхідність прогнозування обліку в майбутньому (відсутність автоматизації обліку та необхідність її впровадження, відсутність стандартів оцінки нематеріальних активів та необхідність визнання їх в обліку, організація обліку за центрами відповідальності і сегментами діяльності);

принцип пропорційності - вимагає правильного співвідношення між різними об'єктами і елементами обліку (розподіл робіт між бухгалтерами на персональних комп'ютерах, закріплення конкретних виконавців за певними ділянками робіт залежно від рівня кваліфікації);

принцип ритмічності - означає, що всі дані повинні надходити в бухгалтерію у встановленні терміни, що сприяє ритмічному виконанню облікових процедур;

принцип паралельності - вимагає обов'язкової наявності підсистем бухгалтерського обліку (облік грошових коштів, облік розрахунків, облік необоротних активів).

Третя група принципів організації облікових структур включає:

принцип підлеглості загальній логіці організації управління - організація обліку і бухгалтерської служби не може будуватися поза зв'язком з організацією системи управління підприємством;

принцип делегування повноважень і відповідальності бухгалтерів - припускає, що частина відповідальності і повноважень за загальну організацію обліку на підприємстві лежить на керівнику підприємства, а не на головному бухгалтері;

принцип взаємодії функцій - припускає, що організація обліку повинна забезпечувати ефективне управління через взаємозв'язок обліку з функціями планування, контролю, аналізу;

принцип взаємодії різних видів обліку - встановлює, що для вирішення конкретних задач організація обліку повинна будуватися на взаємозв'язку з оперативним, статистичним, податковим обліком;

принцип адекватності - означає побудову обліку стосовно конкретних умов управління (облік основних засобів за групами, за місцями експлуатації);

принцип спеціалізації і кооперації - означає розподіл праці облікового персоналу за об'єктами обліку, структурними підрозділами обліку, покваліфікаційно.

1.2 Нормативно-правове забезпечення обліку коштів на поточних рахунках клієнтів банку

Для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів розрахунків та касових операцій юридичні та фізичні особи відкривають банківські рахунки на умовах, викладених в Інструкції № 3 "Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті", яка затверджена постановою Правління НБУ від 18.12.1998 р. № 527 та в договорі між установою банку і власником рахунку [1-6].

Особливості режимів функціонування вкладних (депозитних) та поточних рахунків визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України та договорами, що укладаються клієнтами та обслуговуючими їх банками.

Зарахування грошей на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу грошей у безготівковій формі з інших рахунків.

Банки мають право відкривати своїм клієнтам - іншим банкам кореспондентські рахунки.

Кореспондентський рахунок - це рахунок, що відкривається банку для здійснення розрахунків, які виконує за дорученням та за рахунок цього банку той банк, в якому відкривається цей рахунок.

Відкриття кореспондентських рахунків банками іншим банкам здійснюється шляхом встановлення між ними кореспондентських відносин у порядку, що визначається Національним банком України, та на підставі відповідного договору.

Відкриття зазначених рахунків здійснюється відповідно до ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 5 квітня 2001 р., ст. 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 42 Закону України "Про підприємства в Україні" на умовах, викладених в Інструкції про порядок відкриття та використання рахунків в національній та іноземній валюті, затвердженій постановою Правління НБУ від 18 грудня 1998 р. № 527.

Всю нормативно-правову базу з обліку коштів клієнтів банку на поточних рахунках можна поділити на зовнішню і внутрішню.

Вона поділяється на зовнішню і внутрішню.

Зовнішня нормативна база представлена у вигляді відповідних законів, постанов, наказів, інструкцій, положень, методичних матеріалів з обліку і звітності, матеріалів з оподаткування, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку та національних нормативів аудиту. Вони потрібні аудитору, щоб виявити законність та достовірне відображення господарських операцій, відповідність ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, проведення аналізу та складання висновку.

Внутрішня нормативна база - облікова політика суб'єкта, різні методичні, інструкційні, розпорядчі документи з організації фінансово-господарської діяльності на конкретному підприємстві (накази, розпорядження, посадові інструкціі тощо). Вони підлягають аналізу та зіставленню з чинною методологією.

З метою правильного використання нормативно-правових актів при проведені аудиту аудитори повинні чітко розуміти компетенцію та положення органу, який видав відповідний нормативно-правовий документ, що стосується операцій з грошовими коштами, то основним нормативним документом, що регулює касові операції є Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затверджений Постановою Правління Національного Банку України від 19.02.2001 року № 72. Вимоги цього Положення поширюються на юридичних осіб (крім установи банку і підприємства поштового зв'язку) незалежно від їх організаційно-правової форми і форм власності, їх відокремлені підрозділи, представництва іноземних організацій і фірм, які здійснюють підприємницьку діяльність, а також на зареєстрованих в установленому порядку фізичних осіб, які є суб'єктами підприємницької діяльності без створення юридичної особи, які здійснюють операції з готівкою в національній валюті та є обов'язковими для виконання з ними.

Крім цього Положення існують ще декілька документів, які регулюють операції з грошовими коштами в касі підприємства та на поточному рахунку, відкритому підприємством в установі банку. До них належать:

1. Інструкція про організацію роботи по готівковому обігу установами банків України, затверджена постановою Правління Національного Банку України від 19.02.01року № 69;

2. Наказ Міністерства статистики України “Про затвердження типових форм первинного обліку касових операцій” від 15.02.96р. № 51;

3. Наказ Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм по регулюванню обігу готівки” від 12.06.95р. №436/95 із змінами і доповненнями;

4. Закон України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг” від06.07.95 р. №265/95-ВР із змінами і доповненнями;

5. Наказ ДПАУ “Про затвердження нормативно-правових актів” від 01.12.00 р. № 614 [1-6].

У банківській практиці використовують різноманітні види рахунків:

- поточні;

- поточні бюджетні;

- депозитні.

Поточні рахунки відкриваються підприємствам усіх видів власності, а також їх відокремленим підрозділам для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодавства України.

Поточні рахунки відкриваються суб'єктам господарювання та фізичним особам згідно з Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. № 492.

Поточний рахунок - це основний рахунок суб'єкта господарювання. Без відкриття поточного рахунку підприємство не має права займатися господарською діяльністю. Поточний рахунок призначений для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів операцій за цим рахунком відповідно до чинного законодавства України.

Банки здійснюють комплексне розрахунково-касове обслуговування клієнтів. Між банком і підприємством (власником рахунку) укладається угода про здійснення розрахунково-касового обслуговування. Розрахунково-касове обслуговування полягає у веденні поточного рахунку клієнта і здійсненні банком за його дорученням усіх розрахункових (надання платіжних послуг) і касових операцій, які виникають у процесі його діяльності та передбачені чинним законодавством. За коштами на поточних рахунках банки нараховують проценти та зараховують їх на поточні рахунки клієнтів банку. За розрахунково-касове обслуговування клієнти сплачують комісійну винагороду банку.

Поточні рахунки фізичних осіб призначені для обліку вкладів на вимогу і використовуються ними для зберігання коштів та проведення безготівкових розрахунків з іншими фізичними та юридичними особами. За довіреністю власника рахунку, засвідченою нотаріально, операції за рахунком може здійснювати інша особа-резидент. Банки нараховують проценти за коштами на поточних рахунках та зараховують їх на поточні рахунки фізичних осіб. За розрахунково-касове обслуговування фізичні особи сплачують банку комісійну винагороду.

Поточні бюджетні рахунки відкриваються підприємствам (їх відокремленим підрозділам), яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджету для цільового їх використання.

Депозитні рахунки підприємствам та їх відокремленим підрозділам відкриваються на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунка та установою банку на визначений у договорі строк. Кошти на депозитні рахунки перераховуються з поточного рахунка і після закінчення строку зберігання повертаються на поточний рахунок.

Відсотки за депозитними рахунками можуть перераховуватися на поточний рахунок відповідно до умов депозитного договору або зараховуватися на поповнення депозиту. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунка забороняється.

Рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення усіх видів банківських операцій відкриваються у будь-яких банках України за вибором клієнта і за згодою цих банків.

У разі відкриття (закриття) або зміни номерів усіх видів рахунків (крім рахунків фізичних осіб та офіційних представництв), установа банку зобов'язана повідомити про це податковий орган за місцем реєстрації власника рахунка протягом трьох робочих днів із дня відкриття або закриття рахунка (включаючи день відкриття або закриття).

Крім цього, повідомлення про відкриття (закриття) чи зміну рахунка надсилається також до НБУ для включення до зведеного електронного реєстру власників рахунків [14, c.39].

До отримання повідомлення про взяття рахунків суб'єктів підприємницької діяльності на податковий облік на цих рахунках здійснюються лише операції з зарахування коштів. Датою початку операцій за видатками з рахунків суб'єктів підприємницької діяльності в установі банку є дата реєстрації отримання банком зазначеного повідомлення.

У разі відкриття двох і більше поточних рахунків у національній валюті власник рахунка протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунка визначає один із рахунків у національній валюті як основний, на якому обліковуватиметься заборгованість, що списується (стягується) у безспірному порядку, і повідомляє номер цього рахунка податковому органу, в якому він обліковується як платник податків, за місцем реєстрації та банкам, у яких відкриті додаткові рахунки в національній валюті, а також рахунки в іноземній валюті.

Банки, в яких відкриваються додаткові рахунки у національній валюті та рахунки в іноземній валюті, протягом трьох робочих днів, крім повідомлення до податкових органів, повідомляють також установу банку, в якій відкрито основний рахунок, про відкриття таких рахунків (із зазначенням номерів).

Для відкриття поточних та поточних бюджетних рахунків підприємства подають установам банків такі документи:

1) заяву на відкриття рахунка встановленого зразка (взірця), за підписом керівника та головного бухгалтера підприємства;

2) копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію;

3) копію належним чином зареєстрованого статуту (положення), засвідчену нотаріально чи органом, який реєструє;

4) копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік;

5) картку із зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпорядження рахунком та підписання розрахункових документів (у картку включається також зразок відбитка печатки підприємства);

6) довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України.

Поточні рахунки закриваються в установах банку:

1) на підставі заяви власника рахунку;

2) на підставі рішення органу, на який законом покладено функції щодо ліквідації або реорганізації підприємства;

3) на підставі рішення суду або арбітражного суду про ліквідацію підприємства;

4) на інших підставах, передбачених чинним законодавством України чи договором між установою банку та власником рахунку.

1.3 Зарубіжний досвід організації обліку коштів на поточних рахунках клієнтів банку

Завдання міжнародної системи обліку та звітності зводяться до відображення господарської діяльності та збереження власності суб'єктів міжнародних економічних відносин.

Джерелами регулювання бухгалтерського обліку в зарубіжних країнах є [8, c.548]:

1. Документи законодавчих органів - “Закон про діяльність компаній”, “Закон про бухгалтерський облік і звітність”. У країнах, де на першому місці стоїть податкове законодавство, застосовують “Закон про податки”. В Швеції для всіх структур, які подають бухгалтерські звіти, діє “Закон про бухгалтерський облік і звітність”. У США для різних категорій суб'єктів застосовують власні нормативні документи.

2. Документи державних органів. У деяких державах органи, що призначені урядом, мають право формувати норми бухгалтерського обліку та звітності. В Іспанії - це Інститут бухгалтерів та аудиторів. У США конгрес надає власні повноваження щодо регулювання системи бухгалтерського обліку Комісії з цінних паперів і бірж, яку призначає уряд.

3. Документи професійних і приватних організацій. Професійні бухгалтерські організації можуть подавати звіти, що мають статус нормативних документів, наприклад, стандарти фінансової звітності США.

4. Розробки, проведені з власної ініціативи. В 1979 р. американські релігійні організації сформували Євангельський комітет із фінансової звітності з метою встановлення стандартів фінансової звітності. Це сприяло підвищенню довіри суспільства до ділових операцій релігійних організацій. Бухгалтерський облік визначає середовище, в якому він функціонує.

Кожна країна має свою історію, цінності, політичну систему. Те саме можна сказати і про бухгалтерський облік. Принципи його організації в різних країнах значно відрізняються між собою. Ці відмінності зумовлені як існуванням різних форм господарської діяльності, так і впливом на практику обліку зовнішніх факторів (політичних, економічних, соціальних, географічних та ін.). Водночас певна подібність “навколишнього середовища” в двох різних країнах, як правило, зумовлює багато спільних рис у системах бухгалтерського обліку, що ними застосовуються.

Отже, якщо вважати ідею впливу “навколишнього середовища” на систему бухгалтерського обліку правильною, то країни з подібними соціально-економічними умовами та системи обліку повинні мати багато спільного.

Нині у світі склалися кілька організаційних моделей обліку:

Британо-американська модель. Її основні принципи були розроблені у Великобританії та США. Значний внесок у їх розвиток зробили Нідерланди, тому цю модель було би точніше назвати Британо-американо-нідерландською. Роль названих країн продовжує залишатися дуже активною.

Основна ідея моделі - орієнтація обліку на інформаційні запити інвесторів і кредиторів. Промислові революції в США та Великобританії призвели до того, що власники компаній та інвестори віддалилися від оперативного управління і передали його професійним управляючим. У такій ситуації фінансово-облікова інформація є важливим джерелом даних про стан компанії.

Управлінський персонал зобов'язаний надавати своїм акціонерам звіти для контролю за ефективністю використання ресурсів. Саме ця обставина визначила націленість фінансової звітності на інформаційні потреби інвесторів і кредиторів. Така орієнтація фінансового обліку властива США та

Великобританії протягом багатьох років. Більше того, в цих країнах були створені ринки та біржі цінних паперів, де більшість компаній знаходила додаткові джерела фінансових ресурсів. У результаті фінансові звіти компаній значно відрізняються за аналітичністю.

Система загальної та професійної освіти також відповідає високим стандартам, що певною мірою поширюється на бухгалтерів і користувачів облікової інформації. В цих країнах розташовані штаб-квартири багатьох транс- і мультинаціональних корпорацій (ТНК, МНК).

Континентальна модель. Цієї моделі дотримується більшість країн Європи і Японія. Бізнес, виробнича діяльність тісно пов'язані з банками, які в основному задовольняють фінансові запити компаній. Бухгалтерський облік регламентований законодавчо. Орієнтація на управлінські запити кредиторів не є пріоритетним завданням обліку, навпаки, облікова політика спрямована передусім на задоволення вимог уряду. Крім цього, уряди країн вимагають публікувати деяку інформацію про компанії, тому останні змушені готувати детальну фінансову звітність.

Південноамериканська модель. Країни об'єднує іспанська мова (за винятком Бразилії, державною мовою якої є португальська), а також спільне минуле. Основною відмінністю цієї моделі від названих вище є коригування облікових даних на темпи інфляції. Загалом облік орієнтований на потреби державних планових органів, а його методи, що використовуються на підприємствах, достатньо уніфіковані. Інформація, яка необхідна для контролю за дотриманням податкової політики, дуже добре відображається в обліку та звітності. Це значно спрощує і підвищує ефективність роботи урядових органів.

Інтернаціональна модель. Вона зумовлена потребами міжнародного погодження обліку, насамперед, з інтересів міжнародних валютних ринків. Тільки невелика кількість крупних корпорацій може зараз стверджувати, що її річні фінансові звіти відповідають міжнародним обліковим стандартам [7, c.122].

Висновки до розділу 1

1. Основним нормативним актом в бухгалтерському обліку є закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. Цей закон визначає правові засади регулювання, організації ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності в Україні.

2. Згідно цього закону контроль за додержанням законодавства про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні здійснюється відповідними органами в межах їх повноважень, передбачених законами.

3. Банк, у якому відкрито рахунки підприємств, організацій, установ усіх форм власності, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, банків та їх установ, фізичних осіб, та який здійснює для них на договірних умовах будь-яку з операцій чи послуг, передбачених Законом України "Про банки та банківську діяльність", називають обслуговуючим.

4. При здійсненні безготівкових розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форма розрахунків, а також форми за розрахунковими чеками, причому клієнти банків самостійно обирають платіжні інструменти (платіжне доручення, платіжна вимога, розрахунковий чек, акредитив) і зазначають їх під час укладання договорів.

5. Суб'єкти підприємницької діяльності можуть використовувати чеки для розрахунків за товари, роботи, послуги. Чеком визнається цінний папір, який містить нічим не обумовлене розпорядження чекодавця банку провести платіж зазначеної в ньому суми чекоотримувачу. Розрізняють грошові та розрахункові чеки.

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ТЕХНОЛОГІЇ ОБЛІКУ КОШТІВ НА ПОТОЧНИХ РАХУНКАХ КЛІЄНТІВ БАНКУ

2.1 Організація первинного обліку коштів на поточних рахунках клієнтів банку

Банк вважає своїм основним завданням забезпечення максимальної надійності і безпеки банківських операцій, збереження коштів, довірених йому акціонерами і клієнтами. Строго виконуються вимоги, що пред'являються до банків законодавством держави та нормативними документами Національного банку України, відповідними міжнародними угодами. З метою запобігання «відмивання» грошей, отриманих злочинним шляхом, банк постійно проводить моніторинг операцій клієнтів, виконує рекомендації групи FATF.

Для забезпечення прозорості та відкритості роботи у пресі та на сайті банку регулярно публікуються фінансові звіти.

Банківська ліцензія № 20 від 4 червня 2014 року і Дозвіл № 20-4 від 4 червня 2014 року Національного банку України дають право РЕАЛ БАНКу здійснювати практично весь перелік банківських операцій.

У банку обслуговуються понад 10 тисяч клієнтів - суб'єктів підприємницької діяльності, юридичних та фізичних осіб, у тому числі понад дві тисячі іноземних студентів, які навчаються у вищих навчальних закладах Харкова. Вони отримують широкий спектр послуг.

Використовуючи сучасні банківські технології, РЕАЛ БАНК надає послуги системи "Клієнт-Банк", включаючи інтернет-банкінг, здійснює міжбанківські платежі з використанням системи телекомунікацій СВІФТ, обслуговує пластикові картки міжнародних платіжних систем Visa International,асоційованим членом якої він є, і MasterCard Europe, здійснює грошові перекази Western Union,І Лідер MoneyGram.Банк купує і продає дорожні чеки. З 2008 року обслуговує рахунки одержувачів пенсій та грошової допомоги, з 2013 року здійснює операції з банківськими металами.

Банк підключений до міжнародної дилінгової мережі інформаційної системи Reuters.

Клієнти мають можливість за допомогою присвоєного коду використовувати автоматичну голосову телефонний зв'язок для отримання довідок про рух коштів на рахунках та про курси валюти.

Банк надає клієнтам можливість зберігати цінності в сучасному сейфовому сховище з індивідуальними комірками різних розмірів.На базі сучасних транспортних засобів, обладнаних згідно з високими вимогами безпеки та надійності, клієнтам надаються послуги з перевезення валютних цінностей та інкасації коштів.

Головний офіс банку знаходиться в м. Харкові. Чотири відділення банку працюють У Харкові, два - в Євпаторії і одне в - Севастополі. Філія банку знаходиться у місті Лисичанську Луганської області. Лисичанський філія має два відділення - в містах Лисичанську та Сєверодонецьку. Встановлено 16 банкоматів - 10 в Харкові, 4 в Лисичанську, по одному в Севастополі та Євпаторії. З їх допомогою клієнти можуть отримувати готівку в гривнях та доларах США, купувати ваучери операторів мобільного зв'язку [22].

Бухгалтерський облік побудовано за допомогою створення бухгалтерського відділу на чолі із головним бухгалтером. Йому підпорядковується ще 3 бухгалтера: 1 відповідає за необоротні засоби та запаси; другий - за операції з грошовими коштами у готівковій та безготівковій формі; а третій - за інши сектори обліку.

На 1 січня 2014 року статутний капітал банку становить 100 млн гривень, активи 343,8 млн. гривень. Всі роки існування банк працює прибутково, чистий прибуток за 2013 рік - 850 тис. грн.

Успішна фінансова діяльність дозволяє банку виділяти кошти на подальше оновлення і зміцнення технічної бази, вдосконалення банківських технологій, поліпшення умов праці співробітників та обслуговування клієнтів.

Банки ретельно підходять до процедури відкриття поточного рахунку. Зміст процедури залежить від категорії клієнта -- суб'єкт господарської діяльності або фізична особа.

Для відкриття рахунку підприємство надає банку такі документи:

1) заявку на відкриття поточного рахунку (додаток 1);

2) копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади або в іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію;

3) копію належним чином зареєстрованого Статуту (положення);

4) копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік;

5) картку із зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів надано право розпоряджатися рахунком та візувати розрахункові документи (у картку включається також зразок відбитку печатки підприємства);

6) копію документа про реєстрацію в органах пенсійного фонду України.

Розглянемо призначення цих документів. Свідоцтво про державну реєстрацію свідчить про законність діяльності підприємства і підтверджує його право на відкриття поточного рахунку. Статут дозволяє банку отримати інформацію про засновників підприємства і відносини між ними, напрямки і види діяльності підприємства, його юридичну адресу. До Статуту банку додається протокол зборів засновників, де містяться дані щодо осіб, що призначені на посаду керівника і головного бухгалтера. Картка зі зразками підписів останніх підтверджує їх право на розпорядження коштами, що зберігаються в банку на рахунках. Після вивчення фінансового стану підприємства і поданих документів банк приймає рішення про відкриття поточного рахунку або відмову. У разі позитивного рішення керівник банку передає в бухгалтерію розпорядження про відкриття рахунку разом з усіма необхідними документами [20, c.69].

Між банком і підприємством (власником рахунку) укладається угода на здійснення розрахунково-касового обслуговування, в якій зазначається номер відкритого рахунку, передбачені зобов'язання та права сторін щодо виконання операцій за рахунком, умови закриття рахунку, строк дії угоди, порядок та періодичність видачі виписок з рахунку та ін. За окремою угодою банк надає список тарифів комісійної винагороди за свої операції і послуги, у тому числі за розрахунково-касове обслуговування (плата за відкриття рахунку, закриття рахунку, вихідні перекази, за вилучення готівки тощо).

Законодавством та інструкціями Національного банку України передбачено, що кожне підприємство має право відкрити по одному поточному рахунку в національній та іноземній валюті удвох установах банку. У разі відкриття двох поточних рахунків у національній валюті один з них виступає в якості основного, другий -- додаткового.

Таким чином, підприємство в заяві має зазначити, який саме поточний рахунок воно бажає відкрити в банку. Відмінності цих рахунків полягають у наступному: якщо на поточних рахунках не вистачає коштів для задоволення всіх претензій до підприємства, то заборгованість, що стягується у безспірному порядку, обліковується за основним поточним рахунком.

Бухгалтерія на підставі розпорядження керуючого реєструє поточний рахунок у книзі реєстрації відкритих рахунків, робить відповідну позначку на документах і передає їх в юридичну службу для зберігання в юридичній справі клієнта. Протягом трьох робочих днів з дня відкриття рахунку (включаючи день відкриття) банк повинен повідомити номер рахунку податковому органу, а у разі відкриття додаткового рахунку -- також банк, в якому відкритий основний рахунок.

Документальне оформлення відкриття поточного рахунку господарським товариствам, договірним об'єднанням, товарним біржам, довірчим товариствам, друкованим засобам масової інформації, колективним сільськогосподарським підприємствам, товариствам споживчої кооперації, орендним підприємствам, профспілковим організаціям, політичним партіям, громадським та релігійним організаціям, а також відокремленим підрозділам підприємств має деякі особливості.

До підприємств, для яких законом не передбачена наявність статуту, належать повні товариства, командитні товариства, селянські (фермерські) господарства, підприємці (без створення юридичної особи).

Бюджетні поточні рахунки відкриваються на підставі платіжного доручення фінансового органу, органу Державного казначейства, відповідного розпорядника бюджетних коштів. Фізичній особі-підприємцю (без створення юридичної особи) поточний рахунок відкривається на його ім'я.

Поточні рахунки, як і інші рахунки, мають мультивалютний характер. Тому якщо в статуті зазначено, що підприємство займається зовнішньоекономічною діяльністю, банк може відкрити йому поточний рахунок в іноземній валюті [10, c.418].

Поточні рахунки можуть відкриватися також приватним (фізичним) особам. Вони носять платіжний характер і призначені для здійснення розрахунків приватної особи з фізичними та юридичними особами, тобто для обслуговування руху грошових коштів, що виникає при надходженні доходів приватної особи та їх використанні. Для відкриття рахунку приватна особа подає:

1) заяву на відкриття рахунку;

2) картку зі зразком підпису;

3) паспорт або документ, що його замінює;

4) довідку про ідентифікаційний код платника податку.

Паспорт і довідка дозволяють банку ідентифікувати фізичну особу.

Виконання операцій за поточними рахунками здійснюється на підставі розрахункових документів у безготівковій та готівковій формах.

Бюджетні рахунки відкриваються підприємствам (їх відокремленим підрозділам), яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджету для цільового їх використання. Ці рахунки відкриваються на підставі платіжного доручення фінансового органу, органу Державного казначейства, відповідного розпорядника бюджетних коштів.

Кредитні рахунки відкриваються на договірній основі як юридичним, так і фізичним особам в будь-якій установі банку, яка має право видавати кредити, з дотриманням чинного законодавства. Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, які надані шляхом оплати розрахункових документів чи перерахування на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди.

Депозитні рахунки підприємствам відкриваються на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та установою банку на визначений у договорі строк. Кошти на депозитні рахунки перераховуються з поточного рахунку і після закінчення строку зберігання повертаються на поточний рахунок. Відсотки за депозитними вкладами перераховуються в такому самому порядку або зараховуються на поповнення депозиту. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунку забороняється.

Клієнт, виходячи із своїх технічних можливостей, може подавати до банку розрахункові документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних розрахункових документів (електронних повідомлень) каналами зв'язку. Спосіб подання ним документів до банку передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування.

Розрахункові документи приймаються банками до виконання без обмеження їх максимального або мінімального розміру суми. Платежі з рахунків клієнтів виконуються банками у межах залишків коштів на початок операційного дня.

Розрахункові документи, які подаються клієнтами в банк у паперовій формі, повинні мати такі реквізити:

а) назву документа;

б) номер документа, число, місяць, рік його виписки;

в) назви платника та одержувача коштів;

г) назви банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та умовні номери за МФО;

д) суму платежу цифрами та літерами;

е) призначення платежу;

є) на першому примірнику - відбиток печатки та підписи відповідальних осіб платника або (та) одержувача коштів;

ж) підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разі перерахування коштів до бюджету);

з) суму податку на добавлену вартість або напис «без податку на добавлену вартість».

У разі, якщо хоча б один з вищезазначених реквізитів (якщо вони передбачені формою документа) не заповнений або заповнений неправильно, банк такий документ до виконання не приймає.

На всіх примірниках паперових розрахункових документів банк в обов'язковому порядку в правому верхньому куті проставляє дату надходження цих документів. Якщо документи надійшли після закінчення регламентованого банком часу роботи з клієнтами, на них, крім того, проставляється штамп «Вечірня». Дата виконання розрахункового документа проставляється в правому нижньому куті.

У разі, якщо дата розрахункового документа збігається з датою проводки його банком, дата отримання банком документа у правому верхньому куті не проставляється.

Банк одержувача зобов'язаний зарахувати кошти на рахунки клієнтів не пізніше наступного робочого дня після отримання інформації від розрахункової палати.

Клієнти банку можуть проводити операції на поточних рахунках за допомогою різноманітних форм розрахунків. Розглянемо основні з них.

Платіжне доручення -- це документ, який являє собою письмово оформлене доручення клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку.

Це найбільш поширена форма розрахунків, що використовується в місцевих і міжміських розрахунках між клієнтами, з бюджетом, органами соціального захисту, позабюджетними структурами.

Платіжні доручення складаються за єдиною формою, встановленою Національним банком України, яка наведена у додатку 2.

Кількість примірників розрахункових документів відповідає потребам сторін, що беруть участь у розрахунках. Документи виготовляються в один прийом; виправлення і підчистки заборонені.

Доручення приймаються від платника до виконання банками протягом 10 календарних днів з дня виписки; день заповнення не враховується. До виконання банк приймає доручення тільки в межах наявних коштів на рахунку платника, за винятком перерахування до бюджету сум податків, зборів, інших обов'язкових платежів та внесків до державних цільових фондів, які приймаються банками незалежно від наявності коштів на рахунках підприємств. При їх відсутності такі доручення враховуються на позабюджетному рахунку № 9803 «Розрахункові документи, не сплачені в строк через відсутність коштів у платників».

При недостатності коштів на рахунках здійснюється часткова оплата таких доручень, яка оформляється банком меморіальним ордером.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру: за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи та послуги), у порядку попередньої оплати, для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств. Про це зазначається в рядку «Призначення платежу» з посиланням на назву, номер, дату товарно-транспортного чи іншого документа, що підтверджує відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг).

Усі претензії за розрахунками між клієнтами регулюються ними без участі банку. Але банк приймає від клієнтів претензії, згідно з угодою на обслуговування, за несвоєчасне списання або зарахування сум, виплачуючи штраф на користь клієнта. При проведенні розрахунків між клієнтами банк відображає в своєму обліку [18, c.76]:

1. Якщо клієнти в одному банку:

Д-т рахунку № 2600 «Поточні рахунки» клієнта або інші платіжні рахунки;

К-т рахунку № 2600 «Поточні рахунки» або інші платіжні рахунки.

Якщо клієнти в різних банках:

Д-т рахунку № 2600 «Поточні рахунки» та дебет інших рахунків клієнтів;

К-т рахунку № 1200 «Коррахунок у Національному банку України».

Схема документообігу при розрахунках платіжними дорученнями наведена нижче (рис. 2.1):

Рис. 2.1. Схема документообігу при використанні платіжних доручень

де: 1 -- укладення угоди-контракту; 2 -- відвантаження продукції, товарів, здача робіт, послуг; 3 -- передача платіжного доручення на право списання суми платежу; 4 -- витяг із поточного (розрахункового) рахунку про списання грошових коштів; 5 -- платіжне доручення (повідомлення) про зарахування платежу на поточний рахунок одержувача: б --витяг із поточного рахунку про зарахування платежу.

При цій формі розрахунку за допомогою вимоги-доручення в розрахунках беруть участь два суб'єкти:

-- постачальник (сировини, товарів, робіт, послуг), що має право на одержання платежу;

-- платник (одержувач), що має право доручити банку здійснити платіж зі свого розрахункового (поточного, бюджетного) рахунку.

Платіжна вимога-доручення -- це розрахунковий документ, що являє собою вимогу одержувача коштів до платника, про сплату певної суми через банк.

Платіжна вимога-доручення виписується постачальником після того, як він виконав свої зобов'язання перед покупцем, і разом з відвантажувальними, транспортними документами пересилається, поза банком, платнику. Останній перевіряє відповідність цих документів договірним зобов'язанням, заповнює ту частину платіжної вимоги-доручення, яка підтверджує його згоду на здійснення платежу і передає їх у свій банк для оплати.

Можливий варіант передачі постачальником платіжних документів платнику через свій банк з пересилкою останнім у банк покупця.

В обліку, в обох випадках, здійснюються наступні записи.

Банком платника:

Д-т рахунку № 2600 «Поточні рахунки»;

К-т рахунку№0 1200 «Коррахунок у Національному банку України».

Банком постачальника:

Д-т рахунку № 1200 «Коррахуноку Національному банку України»;

К-т рахунку № 2600 «Поточні рахунки» (клієнта).

Схема документообігу при розрахунках платіжними вимогами-дорученнями наведена нижче (рис. 2.2):

Рис .2.2. Схема документообігу при розрахунках вимогами-дорученнями

де: 1 -- угода з зазначенням форми розрахунків -- платіжними вимогами-дорученнями; 2 -- відвантаження товару, продукції або передача робіт, послуг; 3 -- документи на відвантаження або передачу і платіжні вимоги-доручення, відправлені або вручені покупцю; 4 -- покупець до оформлює платіжні документи і здає в свій банк на оплату; 5 -- банк покупця здійснює платіж з врученням виписки про це із його поточного рахунку і надсилає документи в банк постачальника; 6 -- банк постачальника здійснює зарахування коштів на рахунок свого клієнта з врученням виписки про це з його поточного рахунку.