Перш за все підприємство потрапляє в скрутне становище тоді, коли воно незбалансовано діє на можливості впливу його керівництва, а фінансові відносини обмежені, тобто підприємство знаходиться у фінансовій кризі.

Причини кризового стану підприємства можна розділити на зовнішні, які не залежать від діяльності підприємства та внутрішні, які залежать від досліджуваного підприємства.

Таблиця 3.6

Причини кризового стану ПП “Будпослуги №1”

У цілому всі ці причини кризи створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв`язків, таких як:

втрата клієнтів та покупців готової продукції;

неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

зниження продуктивності праці;

суттєве зменшення обсягів продукції та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції, тощо.

Отже, для уникнення кризового фінансово-господарського стану підприємства потрібно вжити усі можливі заходи, які спроможні привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Першим кроком є знаходження джерел фінансування. Аналіз фінансового стану показав, що підприємство має високий рівень забезпеченості коштами, отже, може самостійно фінансувати заходи по покращенню свого стану.

Залежно від виробничої стратегії підприємство добирає той чи інший каталог внутрішньогосподарчих заходів. Використання внутрішніх фінансових резервів дасть змогу подолати причини незлагодженої діяльності підприємств.

Стратегічними намірами підприємства є завоювання закордонного ринку збуту продукції, заміна обладнання.

Згідно з такими намірами можливо здійснити наступні внутрішньогосподарські заходи:

1. Здійснити мобілізацію внутрішніх резервів:

1.1 Віднайти приховані резерви (які не відображені в балансі) шляхом реалізації окремих об`єктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не пов`язані з процесом виробництва та реалізації продукції (будівлі та споруди невиробничого призначення, корпоративні права інших підприємств, боргові цінні папери, нематеріальні активи, наднормативні запаси сировини й матеріалів тощо).

1.2 Використання грошових коштів на закупівлю та оренду основних фондів, а також для наповнення оборотних коштів на відокремленому балансі спільної діяльності.

1.3 Здавання в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі.

1.4 Оптимізація структури розміщення оборотного капіталу (зменшення частки низько ліквідних оборотних засобів, запасів сировини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо).

1.5 Рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів: гроші, короткострокові фінансові вкладення тощо). Фінансовий менеджмент мусить використати всі наявні можливості для погашення заборгованості.

Основні форми рефінансування дебіторської заборгованості:

факторинг (продаж дебіторської заборгованості на користь факторингової компанії чи банку);

облік або дисконт векселів (банк придбає вексель за іменним індосаментом, терміново оплачує пред`явнику, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі строку погашення. Відбувається переведення комерційного кредиту в банківський);

форфейтинг (кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, які акцептовано імпортером. Продавцем вимог за форфейтингу може бути підприємство, яке виконало зобов`язання за контрактом і прагне рефінансувати дебіторську заборгованість з метою зменшення кредитного ризику та поліпшення ліквідності (платоспроможності). Також відбувається трансформація комерційного кредиту в банківський.;

примусове стягнення заборгованості, у тім числі звернення із позовом до суду.

Усі охарактеризовані вище заходи так чи інакше зумовлюють зміни в окремих статтях активу балансу. Наступні заходи пов`язані в основному із змінами у звіті про фінансові результати та їх використання (звіт про прибутки та збитки).

2. Зменшення витрат.

Даний блок заходів здійснюється за двома напрямками:

2.1 заморожування інвестиційних вкладень;

2.2 зниження валових витрат.

Строк окупності інвестицій (особливо зовнішніх), здійснюваних підприємством, яке перебуває у фінансовій кризі, має бути якомога меншим. Окупність капіталовкладень може відбуватися, або в результаті збільшення грошових доходів, або завдяки зменшенню витрат (наприклад, може бути прийняте рішення про заморожування інвестиційних проектів та інвестицій з довготривалим строком окупності).

У заходах, які спрямовані на зниження витрат виробництва, аналізуються всі статті витрат і за кожною з них визначаються можливості економії. Розробляючи плани ощадливого використання сировини та матеріалів, особливу увагу слід звернути на необхідність подальшого розширення та технічного оновлення власної сировинної бази.

Як свідчить зарубіжна практика та вітчизняний досвід, проведення фінансового оздоровлення підприємств обов`язково супроводжується радикальним зменшенням витрат на персонал:

запровадження неповного робочого тижня;

достроковий вихід на пенсію;

неоплачувані відпустки;

звільнення персоналу.

У рамках мобілізації внутрішньовиробничих резервів аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реалізації продукції, що є ключовою проблемою ПП “Будпослуги №1”, оскільки за кордоном споживачі ще не достатньо вірять в якість української продукції вітчизняного виробника. У цьому разі слід використати весь арсенал заходів для активізації збутової (маркетингової) політики підприємства. Стимулювати збут можна, як наданням знижок покупцям, так і помірним збільшенням цін; а щодо цього підприємства, то стимулювати збут найкраще масовою рекламою, причому у вигляді нагадування про себе, одразу заявляючи про давнішнє існування високої якості та низької ціни.

Якщо всі ці заходи не допоможуть, то слід перейти до реструктуризації пасивів підприємства шляхом зменшення статутного фонду підприємства і, таким чином, вивільняються кошти для покриття балансових збитків.

Організація обліку у частині формування фінансової звітності відіграє чи не найважливішу роль у достовірному відображенні фінансового результату.

Відповідно до Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні ” інформація, наведена у фінансовій звітності, не повинна містити помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності, тобто ця інформація має бути достовірною. При складанні фінансової звітності слід ретельно дотримуватися засад, закладених в принципах бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Але в нинішніх умовах жодне підприємство не застраховане від помилок, що призводять до відображення у бухгалтерському обліку необ'єктивної інформації про стан активів, зобов'язань, капіталу, витрат та доходів поточного періоду.

Процедури виправлення помилок та внесення змін у фінансовій звітності регламентуються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 6 “Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах”. У даному положенні зазначається, яким чином мають відображатися в бухгалтерському обліку та у фінансовій звітності такі події, як: виправлення помилок; зміни в облікових оцінках; зміни в обліковій політиці; події після дати балансу.

Складання звітності відповідно до прийнятих Положень (стандартів) бухгалтерського обліку дозволяє підприємствам досягати порівнянності показників звітності завдяки дотриманню принципів обліку та фінансові звітності. Проте це може мати місце лише у випадку, коли всі підприємства будуть застосовувати однакову облікову політику.

Крім того, допущені помилки у фінансовій звітності створюють великі проблеми для проведення фінансового аналізу, який базується на стабільності та порівнянності показників щорічних фінансових звітів за попередні періоди, а також із показниками звітів інших підприємств. Адже порівнянність дає можливість користувачам визначитися у перевагах або недоліках діяльності підприємств, звітність яких зіставляється. Відмітимо, що порівнювана інформація наводиться тільки за попередній звітний період у формах фінансових звітів. А у звіті про власний капітал така інформація взагалі не наводиться.

Як тільки помилки виявлені, їх слід виправити за допомогою відповідних коригувань у фінансовій звітності.

Відповідно до вимог П (С) БО 6 виправлення помилок, допущених при складанні фінансових звітів у попередніх звітних періодах, здійснюється шляхом коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного періоду.

Є окремі випадки, коли допущені помилки у фінансовій звітності одного або декількох звітних періодів бувають настільки значними, що остання не може вважатися достовірною на дату її складання та подання. В таких випадках порівнювана інформація за попередні періоди перераховується, начебто помилка була виправлена в тому періоді, в якому вона була допущена. Тоді у фінансовій звітності інформація повинна достовірно відображати фінансовий стан і результати діяльності за порівняльний період.

Для виправлення помилок, допущених у фінансових звітах попередніх періодів і виявлених у поточному періоді для цілей аналізу, необхідно:

Визначити суму помилки, допущеної у попередніх звітних періодах.

Відобразити суму коригування нерозподіленого прибутку або непокритих збитків за попередній звітний період у Балансі.

Відобразити розраховану суму коригування згідно з П (С) БО 5 у Звіті про власний капітал за звітний період у рядку 030 “Виправлення помилок" по графі 8 “Нерозподілений прибуток”.

Визначити показник рядка 050 “Скоригований залишок на початок року” по графі 8 “Нерозподілений прибуток” Звіту про власний капітал (відповідно до П (С) БО 5)

Відкоригувати відповідні статті інших фінансових звітів за попередні звітні періоди, а в разі потреби - за поточний звітний період.

Зазначити в Примітках до фінансових звітів про виправлення помилки і скількох статей фінансової звітності вона стосується.

Законом України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" (ст.8) підприємствам надано право самостійно визначати облікову політику з урахуванням вимог прийнятих в Україні Положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Але існує основний принцип підготовки фінансової звітності - затверджена облікова політика підприємств не повинна щорічно змінюватися.

Відповідно до п.9 П (С) БО 6 облікова політика може змінюватися тільки, якщо змінюються статутні вимоги, вимоги органу, який затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку, або, якщо зміни забезпечать достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства.

Зміна облікової політики означає, що підприємство переходить від одного принципу обліку до іншого. Нова політика повинна бути більш сприятливою для підприємства, що дасть можливість отримати достовірну інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства. З метою дотримання принципу послідовності та для забезпечення зіставлення даних фінансової звітності зміни в обліковій політиці підприємств бажано вносити з початку звітного року. У разі зміни облікової політики підприємство повинно відображати інформацію про неї, щоб користувачі фінансових звітів мали можливість порівнювати фінансові звіти підприємств за певні періоди.

Зміни в обліковій політиці можуть проводитися ретроспективно або перспективно. Ретроспективне застосування означає коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного періоду, а фінансові звіти за попередні періоди повинні бути перераховані відповідно до нової облікової політики так, начебто пропонована облікова політика застосовувалася завжди. Це дасть можливість отримати інформацію про результати діяльності підприємств за поточний та попередні звітні періоди.

Тільки шляхом коригування звітів за минулі періоди відповідно до зміни в обліковій політиці можна зробити фінансову звітність різних підприємств зіставленою. Проте таке зіставлення показників фінансової звітності залишається умовною.

Перспективне застосування означає, що немає потреби у перерахунку попередніх фінансових звітів, адже вплив облікової політики поширюється тільки на фінансову звітність поточного та майбутніх звітних періодів.

Для відображення впливу змін облікової політики необхідно:

1. Встановити причини зміни методів обчислення окремих показників та визначити, відбулася така зміна лише в обліковій оцінці чи в обліковій політиці.

2. Визначити суму впливу зміни облікової політики на фінансовий результат за попередній та поточний звітні періоди, за які подається прогнозна інформація.

3. У Балансі та Звіті про власний капітал внести коригування за попередній період сальдо нерозподіленого прибутку.

4. Розкрити зміну облікової політики в Примітках до фінансової звітності.

Часто трапляються випадки, коли зміни в обліковій системі мають характер зміни облікової політики та облікових оцінок. На практиці часто важко розрізнити ефект від зміни оцінок від ефекту зміни облікової політики.

Відповідно до П (С) БО 6 “Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах” якщо не можливо розрізнити зміну облікової політики та зміну облікових оцінок це розглядається і відображається як зміна облікових оцінок.

Облікова оцінка - попередня оцінка, яка використовується підприємством з метою розподілу витрат і доходів між відповідними звітними періодами.

Зміна оцінок повинна включатися до складу доходів або витрат у тих звітних періодах:

1) коли відбулася така зміна, якщо вона впливає лише на цей період; або

2) коли відбулася ця зміна, та в наступних звітних періодах, якщо вона впливає на всі ці періоди.

Тут слід навести такий приклад, коли зміна оцінки суми безнадійних боргів, яка проводиться попередньо і здійснюється з метою не завищення суми активів у балансі, впливає лише на той період, в якому відбулася ця зміна. Коли при перегляд строку корисного використання (експлуатації) необоротних активів вплине на суму їх амортизації і в поточному звітному періоді, і в наступних звітних періодах, протягом якого будуть використовуватися підприємством.

Об'єктом таких оцінок є:

Сумнівна дебіторської заборгованості;

Періоди, в яких відстрочені витрати принесуть вигоду.

Старіння запасів;

Строк корисного використання (експлуатації) та ліквідаційна вартість необоротних активів для нарахування амортизації;

На достовірність інформації мають вплив події, які відбулися після дати балансу.

Подія після дати балансу - подія, яка відбувається між датою балансу і датою затвердження керівництвом фінансової звітності, підготовленої до оприлюднення, яка вплинула або може вплинути на фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства.

Спосіб віднесення змін в обліку та звітності залежить від того, чи пов'язана нова інформація з умовами, які існували на дату балансу, або вона вказує на умови, що виникли після цієї дати.

Події після дати балансу поділяються на:

Події, які надають додаткову інформацію про обставини, що існували на дату балансу;

Події, які вказують на обставини, що виникли після дати балансу;

Коригування перших подій здійснюється відповідно до вимог п.16 П (С) БО 6: “Події після дати балансу, які надають додаткову інформацію про визначення сум, пов'язаних з умовами, що існували на дату Балансу, вимагають коригування відповідних активів і зобов'язань. Коригування активів і зобов'язань здійснюється шляхом сторнування та (або) додаткових записів в обліку звітного періоду, які відображають уточнення оцінки відповідних статей внаслідок подій після дати Балансу”.

Коригування інших подій здійснюються згідно з вимогами п.17 П (С) БО 6: “Події, що відбуваються після дати Балансу і вказують на умови, що виникли після цієї дати, не потребують коригування статей фінансових звітів. Такі події слід розкривати в примітках до фінансових звітів, якщо відсутність інформації про них вплине на здатність користувачів звітності робити відповідні оцінки та приймати рішення”. У П (С) БО 6 надається орієнтований перелік подій після дати Балансу.

Впроваджений у практичну діяльність П (С) БО 6 “Виправлення помилок і зміни у фінансовій звітності" допоможе вирішити проблеми в бухгалтерському обліку, щодо дотримання принципу - повного висвітлення. Метою якого є те, що фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій і подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі. Такий підхід дозволить суттєво підвищити якість інформації, що надається користувачам фінансових звітів.

Серед зовнішніх факторів особливе місце належить інфляційним процесам, які не дають можливості у фінансовій звітності представити інформацію у теперішній вартості. Витрати на виробництво продукції за історичною оцінкою не дорівнюють рівню витрат, необхідних для забезпечення заміни спожитих активів, та тих, що будуть схожі у перспективі, а надходження економічних вигод і прибутковості підприємства не чітко окреслені, показники прибутку не будуть свідчити про можливості розширеного відтворення у повній його суті. Тому в умовах інфляції елементи фінансової звітності підприємства втрачають обґрунтованість оцінки з різною швидкістю. Економічна інформація, яка наведена у фінансовій звітності не завжди буде відповідати дійсності. І тому в даних умовах фінансова звітність стає джерелом необ'єктивної інформації. Вона майже не придатна для аналітичного осмислення відображуваних показників. Висока інфляція негативно впливає на весь виробничий процес та його оцінку, оскільки витрати, що формують собівартість реалізованої продукції, буде нижчими від їх рівня на кінець виробничого циклу. А затримка всіх надходжень та платежів будуть супроводжуватися знеціненням доходів підприємства.

Отже, в таких умовах господарювання інфляція значно викривлює дані про результати господарської діяльності, а відповідно інформація звітності стає недостовірною. Користувачі звітної інформації можуть приймати необґрунтовані рішення, а процеси, що характеризуються показниками звітності, стають недостатньо керованими.

Нині інфляцію розглядають як складне економічне явище, що супроводжується постійним зростанням цін. Таке явище викликане надлишком грошей порівняно з випуском продукції.

Таким чином, в умовах інфляції відбувається знецінення інформації фінансової звітності, яка стає зовсім непридатною для проведення фінансового аналізу, підготовки та обґрунтування господарських рішень. Без урахування темпів та рівня інфляції неможливо оцінити фінансовий стан та фінансові результати господарської діяльності. Неможливим стає зіставлення окремих показників звітності різних звітних періодів, оскільки вони формуються за різні роки і оцінюються різною за величиною оцінкою, тобто інформація фінансових звітів, які складені на базі історичної собівартості, втрачає основну функцію.

Методику розрахунку темпу інфляції можна розрахувати таким чином: від індексу цін минулого року відняти індекс цін звітного року, цю різницю поділити на індекс цін минулого року, а потім помножити на 100.

У світовій практиці, в умовах інфляційних процесів для інфляційних коригувань застосовують метод обліку загальнокупівельної спроможності, який грунтується на передумові, що замість грошової одиниці застосовується одиниця з постійною вартістю. У даному методі проблема інфляції розглядається як зниження купівельної спроможності грошової одиниці. І тому необхідно проводити перерахування статей фінансової звітності за допомогою індексів споживчих цін. Тобто, грошову оцінку показників фінансових звітів потрібно звести до єдиної бази купівельної спроможності грошової одиниці на дату балансу звітного періоду. Такий метод дозволить досягнути одноманітності у фінансовій звітності для різних звітних періодів і забезпечить підвищення аналітичності звітної інформації. За його допомогою кожну статтю фінансової звітності необхідно коригувати з урахуванням індексу загального рівня цін. Запропонований підхід може бути застосований до будь-якої бази оцінки: історична собівартість, відновлювальна вартість, чиста реалізаційна вартість. Даний метод дає можливість оцінити історичну собівартість боку загальної купівельної спроможності. Отже, трансформація статей фінансової звітності створює об'єктивну методологію перерахунку, що дає можливість підприємствам обчислити кінцевий результат діяльності, оскільки доходи і витрати, що зіставляються, оцінені за допомогою одиниці виміру однакової купівельної спроможності. А це дозволяє отримувати облікову інформацію про фінансовий результат підприємства, виражений в стабільних грошових одиницях.

Другий метод обліку, який використовують в період цінових змін - це метод поточної вартості. Поточну ринкову вартість називають справедливою вартістю. Справедлива вартість має широке значення. Вона може виступати в ролі первинної, переоціненої або залишкової (балансової) вартості. Тому в Міжнародних і в Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку справедлива вартість визначається як сума, за якою може бути здійснений обмін активу, або оплата зобов'язання в результаті операцій між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами [61, ст 238]. Щодо суті категорії “справедлива вартість”, то можна констатувати заміну терміна “мінова вартість” на термін “справедлива вартість”. Таку заміну термінів не слід вважати прогресивною. Даний метод полягає в тому, що застосовуються індивідуальні оцінки в поточних цінах на немонетарні активи. Розглянутий метод складніший від попереднього. Це у свою чергу дає можливість реально оцінити показники фінансових результатів на відміну від первісної вартості. Саме такий підхід є спробою відображення інфляційних процесів. Деякі вчені та спеціалісти рекомендують проводити коригування показників фінансової звітності за твердою іноземною валютою, частіше всього - за американським доларом. На нашу думку обмінний курс не завжди правдиво відображає темпи інфляції, часто спостерігаються випадки, коли індекс інфляції залежить від політичних причин, що не пов'язано з господарською діяльністю і може негативно впливати на її оцінку за рахунок зміни якості інформації фінансової звітності. Враховуючи світову практику, яка нагромадила відповідний досвід щодо усунення впливу інфляції на дані бухгалтерської звітності, наказом Міністерства фінансів України №147 від 28 лютого 2002 року було затверджено положення (стандарт) бухгалтерського обліку №22 “Вплив-інфляції”. Цей метод коригування відповідає методу загальної купівельної спроможності, як зазначалося вище, який широко застосовується у світовій практиці. Даний стандарт застосовується для коригування показників фінансової звітності, яка має оприлюднюватися за умови, якщо кумулятивний приріст інфляції становить 90% і більше. Він визначається добутком індексів інфляції за останні роки, включаючи звітний. Слід зазначити, що даний стандарт застосовується тими суб'єктами господарської діяльності, які зобов'язані оприлюднювати річну фінансову звітність.

Основна концепція С (П) БО 22 “Вплив інфляції” полягає в трансформації всіх даних фінансової звітності у грошову одиницю купівельної спроможності гривні на дату коригування шляхом застосування коефіцієнта коригування. Даний коефіцієнт визначається відношенням індексу інфляції на дату балансу (кінець звітного року) та на дату визначення (переоцінки) відповідної статті звітності. Показник прибутку буде достовірно відображати економічну ефективність діяльності підприємства порівнюючи із початковою вартістю.

Коригування фінансових звітів необхідно проводити в такій послідовності: коригування балансу, звіту про фінансові результати, формування звіту про рух грошових коштів та звіту про власний капітал. Перший крок коригування зумовлюється у розподілі статей балансу на монетарні та немонетарні. Монетарні статті - це оборотні активи, або зобов'язання, виражені грошовими коштами або їхніми еквівалентами, які підприємство очікує отримати або їх вибуття (дебіторська та кредиторська заборгованість). А всі інші - немонетарні, балансова вартість яких вимагає переоцінки відповідно до зміни їх ринкових цін. Монетарні статті не підлягають корегуванню, бо вони виражені з урахуванням покупної спроможності. Проте не завжди так. При дебіторській заборгованості підприємство отримає зазначену кількість грошових одиниць, векселі, проте з меншою купівельною спроможністю, що призводить до часткової втрати їх вартості. Оцінка кредиторської заборгованості зменшується, оскільки погашення відбувається вже знеціненими грошовими коштами, що спричиняє для підприємства отримання додаткових вигод. А це дає можливість отримувати підприємством прихований прибуток, тоді як воно може знаходитися на межі банкрутства. Тому в традиційній системі бухгалтерського обліку в більшості країн світу вплив інфляції на показники звітності не визнається. У таких випадках пропонуємо постачальникам і покупцям при укладанні договору купівлі-продажу передбачати здійснення перерахунку (індексації) на дату проведення розрахунків, зазначеної в угоді.

Слід зауважити, що переоцінка немонетарних статей можлива не тільки при досягненні кумулятивного приросту інфляції 90% і більше. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку дають змогу переглядати вартість окремих статей на дату балансу по відношенню до їх справедливої оцінки. Згідно з п.16 П (С) БО 7, підприємство переоцінює об'єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість значно (більш як на 10 %) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. А запаси відображаються в бухгалтерському обліку і звітності за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації. На нашу думку, такий підхід дає можливість частково врахувати при складанні фінансової звітності поточні оцінки й знецінення грошової одиниці, а також підвищити якість та придатність для аналізу інформації фінансової звітності. Отже, показники немонетарних статей балансу, які вже відображенні за справедливою вартістю, визначеною на дату балансу, не коригуються. А всі інші немонетарні статті, відображені за первісною або залишковою вартістю, коригуються із застосуванням індексу інфляції. У звіті про фінансові результати всі показники (крім собівартості реалізованої продукції, робіт, послуг, товарів) коригуються за допомогою коефіцієнта коригування. При коригуванні даних звіту на практиці можуть виникати проблеми щодо встановлення точної дати визнання доходів і витрат або через велику кількість таких операцій. У такому випадку в С (П) БО 22 передбачено, що якщо доходи і витрати протягом звітного року (або проміжних періодів) визнавалися майже помірно, підприємство може застосовувати середній індекс інфляції протягом цього періоду до загальної суми статті доходів і витрат замість індексу інфляції на дату визнання окремих доходів і витрат. Коригуючи звіт про фінансові результати на практиці, важко встановити дату отриманих доходів та витрат, оскільки всі операції здійснювалися протягом всього періоду, тому ми пропонуємо використовувати середній показник індексу за звітний період.

Отже, впроваджуючи в практичну діяльність П (С) БО 22 “Вплив інфляції”, де основна ідея зазначеного методу полягає у заміні одиниці вимірювання показників фінансової звітності, забезпечується можливість отримати достовірну та придатну для фінансового аналізу інформацію про стан фінансово-господарської діяльності. А відсутність належним чином організованого обліку інфляційних процесів призводить до суттєвого зниження корисності інформації, що надається підприємством.

Висновки та пропозиції