Подолання прихованого банкрутства банком

У цьому контексті виділяються регіональні банки, цінова політика яких є незалежною. Поєднуючи потенціал цінового інструменту як методу конкуренції з індивідуальним підходом до клієнтів, малі та середні банки в змозі формувати дієві конкурентні переваги та підвищувати власну конкурентоспроможність навіть за обмеженого спектра операцій та послуг.

Інше питання, що потребує особливої уваги, пов'язане з визначенням оптимальної кількості регіональних структурних підрозділів (з економічної та фінансової точок зору). Наголосимо увагу на проблемі відсутності науково обґрунтованого підходу щодо формування ефективної регіональної структури банківської установи. Це має негативні наслідки для банків, а саме: знижується ефективність їх діяльності, оскільки здійснюючи агресивну політику завоювання регіональних ринків, банківські установи здебільшого прагнуть забезпечити свою максимальну присутність у регіоні шляхом нарощування кількості регіональних підрозділів. Однак, як відомо, між кількісними показниками банківських представництв та обсягами очікуваних доходів немає прямої залежності, адже на кінцевий результат фінансової установи (в даному разі філії) впливає ціла низка факторів, серед яких чисельність підрозділів не є ключовою. Внаслідок цього протягом 2006 -- 2008 років стала швидко зростати кількість нерентабельних банківських регіональних структурних підрозділів, що спричинило їх закриття.

Тенденція щодо активного скорочення мережі регіональних банківських представництв, ліквідації або реорганізації філій без використання обґрунтованого методичного підходу в перспективі також негативно позначиться на результатах діяльності банківських установ та їх конкурентоспроможності.

Авторська методика, основні положення якої сформульовано в праці [5], за умови використання її у практичній діяльності банку може суттєво підвищити ефективність управління регіональною мережею банку, а отже, позитивно вплинути на його конкурентоспроможність на регіональних ринках. Шляхом зниження рівня невизначеності наслідків змін регіональної структури банку та запобігання помилковим управлінським рішенням банк посилюватиме свої конкурентні позиції на ринку.

Модель базується на вирішенні оптимізаційної задачі за критерієм максимізації прибутку певного регіонального підрозділу банку.

Сума доходів, які може отримати певний банк у регіоні, в математичному вираженні матиме такий вигляд:

 (2.1)

де Kt_j -- сума доходів, яка реально може бути отримана в j-му районі;

Kf_ij, Kv_ij -- кількість філій та відділень i-го банку в j-му районі;

Df_i, Dv_i -- середні очікувані доходи філій та відділень i-го банку;

N -- кількість банків;

N_t -- кількість адміністративно-територіальних одиниць у межах однієї області, тобто кількість районів.

Аналогічно суму витрат банку подано залежністю:

U_i = Uf_i, х Kbf_i + Uv_i x Kbv_i, ( 2.2 )

де Kbf_i Kbv_i - загальна кількість філій та відділень i-го банку в межах досліджуваної області;

Uf_i Uv_i -- середні очікувані витрати на утримання філій та відділень банку.

Сума доходів, яка може бути отримана в певному районі й на яку можуть розраховувати банки та їх структурні підрозділи, визначається шляхом коригування фактично отриманої суми доходів банківської системи в даному регіоні на коефіцієнт банківської активності та частку економічно активного населення в межах конкретного району.

При визначенні середніх очікуваних доходів та витрат відповідних структурних підрозділів використовувалися рейтингові показники, які визначати публічний рейтинг банку серед клієнтів, рівень довіри до нього. Особливості корегування відповідних показників описано в праці [5].

Точний розрахунок такої оптимізаційної задачі відомими методами неможливий, оскільки система обмежень не є чітко визначеною, а значна кількість невідомих, оптимальні значення яких необхідно обчислити, вкрай ускладнює завдання. Зазначимо, що наша модель тестувалася на прикладі Черкаської області. Водночас було досліджено діяльність 48 банків, які представлені регіональними підрозділами в 21 районному центрі. Як відомо, Черкаський регіон за критерієм насиченості банківськими установами належить до групи "незначної концентрації", а отже, для інших областей кількість невідомих лише зростатиме. Застосування методів теорії ігор також є неможливим, оскільки кількість конкурентів сягає 48. Модель була практично реалізована в середовищі MathCAD13, тобто за допомогою програмного продукту, призначеного для вирішення різнопланових задач широкого спектра наукових галузей, зокрема економічного спрямування. MathCAD -- це швидкісний інтерпретатор, оснащений чудовими засобами візуалізації та аналізу даних, що має зручні засоби введення зовнішніх даних та запису отриманих результатів.

Специфіку розрахунку оптимальної регіональної структури банку описано в праці [5]. Детальніше можливості запропонованої методики розглянемо нижче.

1. Розроблений підхід дає змогу прогнозувати вплив зміни регіональної структури банку на обсяг прибутку, що може бути акумульований його мережею в певному регіоні. Під час обчислення прибутку модель враховує рівень довіри клієнтів до банку, економічну активність населення регіону, активність банку та його діючих під розділів, інтенсивність конкуренції в межах певної території. Тобто прогнозування відбувається не лише на підставі внутрішніх показників розвитку банку -- насамперед враховуються фактичні обсяги доходів та витрат, що характеризують поточні фінансові результати банківської мережі на певній території. Також враховуються численні фактори зовнішнього середовища та незалежна оцінка діяльності досліджуваної банківської установи. Завдяки цьому і за наявності достовірної інформації за пара метрами моделі можна точно розрахувати прибуток. Описана функція на дає змогу банку, перш ніж прийняти остаточне рішення щодо зміни власної регіональної структури, оцінити і спрогнозувати фінансові результати від застосування такого управлінського заходу. Це сприятиме підвищенню якості планування розвитку регіональної мережі банку та буде запобіжним інструментом який упереджуватиме прийняття неефективних рішень, що становитиме вагомий фактор в аспекті управління конкуренто спроможністю банку.

2. Модель дає змогу отримати інформацію щодо оптимальної регіональної структури банку за критерієм її фінансової ефективності та кількісної доцільності. Зауважимо, що в процесі пошуку оптимальної структури банківської мережі, крім урахування факторів зовнішнього економічного середовища, необхідно зважати також на реакцію інших учасників ринку банківських послуг і її вплив на кінцевий результат структурних змін.

Для прикладу розглянемо діяльність ПАТ "Райффайзен банк "Аваль" у Черкаській області.(див. табл.2.1) Цей банк у межах регіону входить до трійки установ з найрозгалуженішою мережею. Результати використання запропонованої нами моделі в контексті оптимізації регіональної мережі досліджуваного банку подано в таблиці. Зауважимо, що по горизонталі позначено кроки оптимізаційної моделі щодо зміни структури банку, а по вертикалі -- обсяг очікуваного прибутку за даних умов. Кожному кроку оптимізації відповідає оптимальне значення кількості відділень досліджуваного банку, що частково відображено в таблиці. На рис.2.1. висвітлено залежність між зміною кількості банківських відділень ПАТ "Райффайзен банк "Аваль" у Черкаській області та прибутком системи регіональних підрозділів банку.

Безпосередньо чисельність банківських підрозділів на графіку не відображається, оскільки є внутрішньою характеристикою показника "крок оптимізації", що кількісно розкрито в таблиці. Зауважимо, що лінією подвійної товщини зображено графік прогнозних змін прибутку ПАТ "Райффайзен банк "Аваль" залежно від кроку програми.

Таблиця 2.1.

Окрім досліджуваного банку, на графіку відображено прогнозну очікувану реакцію інших 6 контрагентів ринку (зміна обсягу їх прибутку) на дії ПАТ "Райффайзен банк "Аваль" щодо реорганізації своєї регіональної структури. Зауважимо, що регіональна структура решти досліджуваних банків залишається незмінною.

Функція прибутку "Райффайзен банку "Аваль" має три екстремальні точки (на рис. 2.1. їх виділено червоним). Перший максимум відповідає оптимальному скороченню структури банку. У період цього максимуму прибуток інших банків не зазнає суттєвих змін. У процесі подальшого згортання мережі ПАТ "Райффайзен банк "Аваль" його прибутки суттєво зменшуються і досягають мінімуму за повного згортання структури. Водночас прибутки інших банків у цій ситуації суттєво зростають, адже з ринку вибуває один із найсильніших конкурентів.

Рис. 2.1. Програмна оптимізація регіональної структури ПАТ «Райффайзен банк Аваль»

Наступні кроки програми свідчать про поступове розширення регіональної мережі банку, причому -- оптимальним способом. На 72-у кроці початкова кількість його відділень відновлюється, однак їх територіальний розподіл суттєво відрізняється від попереднього (див. таблицю). У результаті рівень прибутків зростає з 825.015 тис. грн. до 1037.949 тис. гри.

Другий максимум прибутку (1379.848 тис. грн.) та відповідно третій екстремум маємо на 155-у кроці, коли кількість відділень банку становить 119. Це означає максимальний рівень освоєння ринку ПАТ "Райффайзен банк "Аваль" при збереженні структури інших банків. Сумарні прибутки банківської системи при цьому менші від початкових. Подальше зростання структури цього банку призводить до того, що його відділення починають конкурувати між собою, збільшення витрат на їх утримання не виправдовується приростом доходів, і в підсумку прибутки зменшуються. Така масована експансія одного банку на ринку регіону малоймовірна, оскільки пов'язана зі значними витратами і є дуже ризиковою.

Зауважимо, що отримані результати слугують додатковою інформаційною базою для банку та виконують роль орієнтирів щодо вдосконалення його регіональної структури. Так, на підставі результатів оптимізації, відображених у таблиці, доходимо висновку, що банківській установі необхідно розвивати власну мережу в районних центрах та водночас проаналізувати можливості щодо зменшення кількості підрозділів у м. Черкаси. Зауважимо, що розрахунки, відображені в таблиці, є прогнозними даними, які розраховано за станом на 01.01.2008 р. з метою тестування даної моделі у ретроспективі. Як засвідчують звітні дані за станом на 01.10.2008 p., ПАТ "Райффайзен банк "Аваль" зменшив кількість відділень в обласному центрі на 3 одиниці. Цей факт підтверджує дієздатність та практичну значущість розробленої моделі.

У реальності така оптимізація не може бути здійснена одномоментно. Тривалість процедури в часі дає змогу іншим гравцям ринку відреагувати на дії конкурента і зменшити отримані ним переваги. Саме тому отримувані результати моделювання насамперед слугують орієнтиром для байку. 3. Інша особливість даної моделі полягає у можливості одночасно оптимізувати регіональну структуру групи банків. Це завдання можна реалізувати в розрізі найбільших, великих, середніх та малих банків або одразу щодо всієї сукупності банківських установ, які діють у певному регіоні. Саме у цьому разі можна вичерпно простежити реакцію інших учасників ринку, зокрема безпосередніх конкурентів, та вплив їхніх вірогідних дій на потенційні позиції досліджуваних банків.

2.2 Основні чинники гнучкого менеджменту та стабільності банківської системи як запорука подолання банкрутства

Аналіз та прогнозування є підґрунтям для прийняття рішень із монетарної політики та комунікації центрального банку з громадськістю. Процес прийняття рішень потребує досконалої системи аналізу та прогнозування, зважаючи на тривалий часовий лаг між діями центрального банку та реакцією реального сектору економіки.

Важливою складовою діяльності центральних банків є налагодження ефективної системи комунікацій із суспільством. Універсальний принцип такої комунікації у концентрованому вигляді можна сформулювати так: роби те, про що говориш, і говори про те, що робиш. Центробанк, котрий проводить зрозумілу і прозору монетарну політику, пояснюючи суспільству свої рішення, та виконує задекларовані орієнтири, має "ceteris paribus" (за інших рівних умов) -- вищий рівень довіри -- та легше досягає задекларованих цілей.

Аналіз наслідків фінансової кризи засвідчив, що відплив ресурсів із банківської системи та прояви фінансової нестабільності були значно меншими саме в тих країнах, центральні банки яких мали і втілювали продумані стратегії комунікації з суспільством. Таким чином, ефективні комунікації поліпшують розуміння монетарної політики центробанку громадськістю, сприяють формуванню довіри до монетарної влади, підвищують ефективність впливу центрального банку на ситуацію та значно зменшують невизначеність. Більшість досліджень засвідчують, що високий рівень транспарентності регулятора забезпечує належне досягнення поставлених цілей.

Одним із найголовніших чинників збереження фінансової стабільності є довіра, адже вся банківська діяльність ґрунтується на принципі довіри -- частина суб'єктів підприємництва довіряє свої вклади фінансовим установам, які, акумулюючи ці кошти, інвестують їх у різні галузі економіки. Якщо у цій системі зникає довіра між суб'єктами, це суттєво погіршує ситуацію в реальному секторі економіки.

Практичним результатом аналітичного прогнозування в центральних банках є дієва та ефективна презентація прогнозу для двох цільових аудиторій: широкої громадськості та менеджерів, які приймають рішення. Зокрема, презентація включає оцінку поточного макроекономічного розвитку, прогноз щодо економічного розвитку та індексу інфляції цін виробників і споживчих цін. Цей прогноз є певним орієнтиром, на підставі якого має впроваджуватися монетарна політика. Ключовим документом у системі комунікацій багатьох центральних банків, де підсумовуються результати аналізу та прогнозу, є "Інфляційний звіт", який у деяких країнах називається "Звітом з монетарної політики".

В інфляційному звіті у доступній формі висвітлено, які заходи вживав центральний банк раніше, що робить зараз та як збирається досягти поставлених цілей. У ньому також подається об'єктивний економічний аналіз, інформація про всі важливі події, корекцію дій з монетарної політики, констатуються певні помилки в судженнях, оцінюються тенденції розвитку внутрішнього споживчого ринку. В інфляційному звіті враховуються також тенденції розвитку міжнародних ринків та світового попиту. На основі аналізу всіх показників прогнозується динаміка ВВП та інфляції.

Розвиток аналітично-прогнозної системи є ключовою ланкою при переході до далекоглядної монетарної політики, спрямованої на забезпечення цінової стабільності.

Національний банк України налагоджує ефективну систему комунікацій із суспільством. Зокрема, НБУ планує оприлюднювати на постійній основі "Інфляційний звіт", або "Звіт із монетарної політики" для підтримання високого рівня довіри до монетарної політики та "заякорений" інфляційних очікувань суспільства близько рівня інфляційної цілі.

Аналізуючи макроекономічну ситуацію та прогнозуючи її розвиток в Україні, впродовж останніх дев'яти років середній щорічний рівень зростання ВВП становив близько 7%. За попередніми оцінками НБУ, скорочення ВВП у першому кварталі 2009 р. порівняно з аналогічним періодом минулого року дорівнюватиме приблизно 20%. Це найвищий показник на теренах пострадянського простору. Така динаміка падіння є наслідком екстенсивного розвитку економіки за рахунок експортоорієнтованих галузей та повільного просування структурних реформ в економіці. Спекулятивний приплив валюти, який тривав упродовж кількох років поспіль, використовувався переважно на споживання за рахунок імпорту товарів, призвівши до накопичення зовнішніх боргів у недержавному секторі. Структура економіки була статичною і не готовою до роботи в умовах кризи. Отже, для кардинальної зміни ситуації необхідні структурні економічні реформи, які зроблять економіку гнучкішою, частково переорієнтують її на внутрішній ринок.

Показник інфляції споживчих цін в Україні восьмий місяць поспіль зменшується -- у травні він становив 14.7%. Саме падіння рівня ВВП та стиснення внутрішнього попиту були основними чинниками тенденції до зниження інфляції. Зниження відсоткових ставок за кредитами та відновлення ефективного кредитування економіки неможливе, якщо рівень інфляції перевищує 15%, адже відсоткові ставки за кредитами завжди вищі, ніж рівень інфляції. Для стабільного розвитку реального сектору економіки України на даному етапі рівень інфляції має бути нижчим, ніж 10%. За прогнозом, в умовах суттєвого зниження реальних доходів, попиту і стиснення внутрішнього споживчого ринку та помірного зростання цін, які регулюються адміністративно, інфляція до кінця року дещо знизиться. Порівняно з першим кварталом поточного року темпи падіння економіки сповільняться, але за підсумками року загальне скорочення ВВП становитиме щонайменше 11%.

Через девальвацію гривні та нові запозичення загальний державний борг із жовтня 2008 року (83 млрд, грн.) до 30 квітня 2009 року (189 млрд. грн.) збільшився у 2.3 раза. Сальдо поточного рахунку після девальвації гривні суттєво поліпшилось, але залишається негативним. Дефіцит поточного рахунку за результатами 4 місяців нинішнього року становить близько 0.6 млрд. доларів США.

Регіональна банківська система -- невід'ємна частка банківської системи загалом, отож більшість факторів, які впливали на нестабільність, починаючи з вересня минулого року, були характерними і для банків Львівщини. З 2007 року відстежувалися негативні тенденції на фінансовому ринку. Зокрема, занепокоєння викликало швидке нарощування обсягів роздрібного споживчого кредитування. Оперативна статистика свідчила про очевидні тенденції до зростання ризиків. Після суттєвого збільшення припливу іноземного капіталу до банківської системи на ринку розпочалася нездорова конкуренція: кожен банк прагнув щонайменше не втратити свою частку ринку, а бажано - розширити її, в результаті чого в системі виник дисбаланс, наслідки якого нині очевидні.

Національний банк України, стурбований дисбалансом між термінами залучення коштів на депозити і термінами їх розміщення у кредити (GAP-розриви), принаймні два роки поспіль застерігав комерційні банки від непродуманого кредитування. На початку 2008 року банки Львівщини, GAP-розриви яких перевищували межі, рекомендовані НБУ, розробили спеціальні програми, обов'язковою складовою яких був графік зменшення розривів, зазначила доповідач.

Від 70 до 80 відсотків кошика споживчих кредитів банки надавали у вільно конвертованій валюті, внаслідок чого суттєво зростала заборгованість за проблемними кредитами. Із п'яти банків, зареєстрованих на Львівщині, такі проблеми нині мають два. Звичайно, банки, які проводили зважену кредитну політику і видавали не більше 30--40 відсотків кредитів у валюті, нині не мають великих труднощів.

Аналізуючи питання щодо запровадження нових банківських продуктів зауважимо, що депозити, які залучатися на поточні (гібридні) рахунки з можливістю поповнення і зняття коштів, перетворилися на міну сповільненої дії. Національний банк неодноразово роз'яснював особливості обліку таких депозитів: якщо це незнижуваний затишок -- його слід обліковувати на рахунках строкових депозитів, якщо ж ідеться про кошти, які можна будь-коли поповнити або ж зняти -- їх слід обліковувати як кошти на поточних рахунках. Але частина банків не прислухалася до вказівок регулятора.

Залежність ресурсної бази львівських банків від зовнішніх запозичень була незначною, адже три з п'яти установ -- з іноземним капіталом, тож отримувати від материнських структур необхідні фінансові ресурси.

Для Львівщини характерними були власні регіональні аспекти фінансової кризи. Банки, що "заходили" в область, прагнули відкривати у Львові свої дирекції або філії, яким підпорядковуватися декілька безбалансових відділень, розташованих у західному регіоні. З початком ажіотажу довкола повернення депозитів вкладники із сусідніх областей приїздили саме до Львова з вимогою повернення коштів.

Щодо проблеми неадекватного нарощування банками власного капіталу на Львівщині серйозних проблем немає: у регіоні рівень його достатності становить 14--16%. Регіональні банки потребують капіталізації, але для них ця проблема не є такою критичною, як загалом для вітчизняної банківської системи.

На Львівщині перші ознаки фінансової кризи були помітними вже в серпні 2008 року. Отож банки, які потребували підтримання ліквідності, мати змогу отримати її наприкінці літа. Критика на адресу НБУ щодо надання кредитів рефінансування комерційним банкам, є необґрунтованою, адже регулятор розділив комерційні банки на дві основні групи: банки, що потребують короткотермінового звичайного рефінансування для підтримання ліквідності, та проблемні банки, яким необхідні стабілізаційні кредити.

З метою подолання кризових явищ Національний банк України ухвалив понад 20 постанов, які регулювати розбалансований ринок. Це значно пом'якшило наслідки кризи, в тому числі на регіональному рівні. Зокрема, було тимчасово заборонено дострокове вилучення депозитів; запроваджено інститут кураторства; введено тимчасові адміністрації в проблемних банках; проводилася діагностика банків І--IV групи, визначено необхідний для них рівень капіталізації; дозволено спрощену реєстрацію статутних капіталів, що зменшило тривалість процедури залучення капіталу; запроваджено валютні аукціони, які пом'якшили проблему погашення валютних кредитів та зменшили соціальну напругу в суспільстві; регулятор надавав стабілізаційні кредити; проведено оптимізацію переліків застави; запроваджено нове положення про регулювання діяльності банків тощо.

Отже, НБУ доклав максимум зусиль для підтримання банківської системи, і кредити рефінансування були одним із її дієвих інструментів. Наголосимо, що в чинному законодавстві не передбачено санкцій щодо недобросовісних власників та акціонерів комерційних банків.

А під час кризи було кілька показових прикладів, коли власники (інсайдери) першими виводили з банку свої активи, залишаючи лише порожню його оболонку та вивіску. Тож для збереження активів комерційного банку, необхідно внести зміни до законодавства, які визначатимуть відповідальність власників за виведення капіталу.

Капіталізація національної економіки значною мірою сконцентрована в регіонах та у суб'єктів господарювання. Інтерес до капіталізації регіонів зростає в багатьох країнах -- отже це загальносвітова тенденція. Процес глобалізації позначається на розвиткові національних економік, однак наслідки таких процесів не завжди є однозначними. Тому чимало держав шукають шляхи мінімізації втрат і захисту внутрішнього ринку. З метою визначення критеріїв, на основі яких можна було б з'ясувати рівень економічної стійкості окремих держав, регіонів, суб'єктів господарювання, за кордоном найчастіше використовують показники капіталізації.

Капіталізація -- це багатофункціональний показник, який може використовуватися в системі управління для розв'язання різних завдань та по-різному впливати на їх розвиток. Сучасні економічні теорії ("економіка знань", "інноваційна економіка") базуються на ідеї, що результати господарювання забезпечує людський капітал. Це підтверджує досвід економічно розвинутих країн, які забезпечують економічне зростання значною мірою завдяки ефективному використанню людського капіталу.

Показники капіталізації характеризують процес перетворення наявних ресурсів у вартість, що приносить додану вартість. У розвинутих країнах збільшення показників капіталізації розглядається у контексті зростання їх ринкової вартості й тісно пов'язане з рівнем конкурентоспроможності. Капіталізація входить до переліку стратегічних завдань суб'єктів господарювання поряд із підвищенням прибутковості та впровадженням інновацій. Роль капіталізації у забезпеченні розвитку національної економіки та її суб'єктів господарювання часто недооцінюють.

Нерівномірність розвитку територій у межах однієї країни прямо залежить від концентрації та ефективності використання капіталу Так, високий рівень капіталізації в регіоні супроводжується надто високими цінами на ресурси, а низький її рівень спричиняє відплив капіталів, провокуючи зростання безробіття, втечу висококваліфікованих працівників. Спостерігається одновекторність відпливу капіталу, зокрема й людського, з менш розвинутих територій до високорозвинутих центрів. Теперішній етап розвитку глобалізаційних процесів загострює суперечності між працею і капіталом, внаслідок чого останній зосереджується в одній частині земної кулі, а продуктивна робоча сила - в іншій.

Жодні спеціальні та економічні програми, спрямовані на "вирівнювання регіонів" не матимуть успіху, позаяк інвестиції, спрямовані на розвиток депресивних територій, в тій чи іншій формі опиняються в регіонах із вищим рівнем капіталізації. Для розвинутих країн нині актуальним питанням є пошук оптимальних меж концентрації капіталу та механізму його ефективного використання.

Глобальні тенденції концентрації капіталу характерні також для нашої держави. В Україні спостерігається пряма залежність між рівнем капіталізації певних територій та розвитком їх економік. За підсумками досліджень, проведених Інститутом регіональних досліджень НАН України впродовж 2000--2007 років, усі регіони за рівнем капіталізації можна розділити на три групи.

Перша група об'єднує п'ять областей, рівень досліджуваних показників яких перевищує середній рівень, досягнутий в Україні (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Полтавська області та м. Київ).

Друга група -- це регіони, обсяг валового регіонального продукту (ВРП) яких наближається до середнього в Україні рівня (Київська, Луганська, Одеська, Харківська області та м. Севастополь).

Третя група -- адміністративні області, які за рівнем ВРП на одну особу суттєво поступаються середньому рівню, досягнутому в Україні, та двом попереднім групам (АР Крим, Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Львівська, Миколаївська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області).

Результати дослідження свідчать, що в Україні за останні роки не відбулося кардинальної реструктуризації галузей економіки. Пріоритетність держава надавала паливно-енергетичній і металургійній галузям та їх експортній складовій. У таких областях, як Донецька, Дніпропетровська, Запорізька та в Києві маємо вищий рівень оплати праці та вищий рівень зайнятості, кращі умови забезпечення соціального захисту населення. Однак світова фінансова криза виявила негативні аспекти подібної стратегії розвитку національної економіки, загостривши наявні проблеми та поставивши нові.

На загальнодержавному рівні необхідно стимулювати капіталізацію фінансових установ та суб'єктів господарювання реального сектору економіки, запровадити ефективне управління національним багатством, ресурсами та активами країни на основі використання нових підходів та методів управління економікою. При цьому необхідно відмовлятися від формальних методів та реально оцінювати ресурсний потенціал конкретних територій. Регіональні активи необхідно розуміти як контрольовані місцевими органами влади всі види ресурсів області, сформовані за рахунок інвестованого в неї капіталу. Формування інформаційної бази про склад та структуру регіональних активів з урахуваннях їх форми власності та ринкової вартості допоможе наростити ВРП, обґрунтовувати стратегію розвитку територій на основі її потенціалу.

Криза дає стимул для збільшення якісних вимог до капіталу; запровадження системи корпоративного ризик-менеджменту, професійної селекції, якісної оцінки активів; пруденційного регулювання; запровадження корпоративного управління, консолідованого нагляду contagion risk (пов'язаних ризиків); якісного контролю дебіторської заборгованості; зміни підходів до ведення бізнесу.

Зокрема, за експертними оцінками, національна економіка та фінансова система перебувають під впливом тіньового фінансового ринку, який є транснаціональним. Із початку 90-х років минулого століття проблема легалізації та обігу коштів, отриманих незаконним шляхом, перебуває під тильною увагою міжнародних фінансових інститутів. Понад 100 країн входять до міжнародної Егмонтської групи (Група підрозділів фінансової розвідки "Егмонт") з обміну інформацією та моніторингу сумнівних операцій. Україна є її членом із 2004 року.

Обсяг сумнівних операцій з замивання злочинних доходів за час функціонування національної системи фінансового моніторингу (з червня 2003 р. до кінця 2008 р.) становив 960 млрд. грн. До правоохоронних органів надійшло 2110 базових узагальнених матеріалів та 1500 додаткових. Можлива сума легалізації незаконних доходів на базі узагальнених матеріалів за цей період становить 226 млрд, грн., а на середину 2009 року перевищує 250 млрд. грн. Частка підозрілих фінансових операцій у номінальному ВВП торік становила близько 30%. Це свідчить про значний рівень тінізації економічних процесів.

Вливання злочинних доходів у національну фінансову систему та економіку гостро ставить проблему поглинання фінансових інститутів криміналітетом. Деякі банки створюються з метою проведення сумнівних фінансово-господарських операцій. Зокрема, Держфінмоніторинг має всі підстави стверджувати, що частина банків III і особливо IV груп -- це кишенькові банки, які створюватися насамперед для проведення сумнівних операцій та оптимізації різноманітних схем.

Прихована економіка -- це насамперед ухилення від сплати податків, нелегальний бізнес і підприємництво, які змушені проводити розрахунки та грошово-товарні операції. За їх показниками дуже часто виявляють незаконну фінансову діяльність. Статистика свідчить, що з настанням кризи наприкінці минулого року динаміка надходження повідомлень про сумнівні фінансові операції почала зростати і зростає дотепер. Понад 90% інформації Держфінмоніторинг отримує від банків, отож лише завдяки тісній співпраці можна запобігати нелегальним операціям.

Контрольна функція полягає у здійсненні обліку, аналізу, контролю та оцінюванні, а насамперед -- збиранні та обробці інформації про сумнівні фінансові операції. Фінансовий моніторинг у сучасних умовах -- це система використання інформаційних інструментів для протидії відмиванню нелегальних доходів. Нині інформаційні інструменти моніторингу є основними, адже сучасна економіка в глобальному масштабі є не постіндустріальною, а інформаційною. Нині будь-яка міжнародна фінансова трансакція може бути здійсненна за 6 -- 12 секунд. Деякі платіжні системи, котрі генерують і використовують в обігу цифрові електронні гроші (наприклад WebMoney), через свою систему в режимі реального часу проводять обмін електронних цифрових коштів на готівкові і навпаки, а також здійснюють будь-які трансакції, зокрема купівлі-продажу. Такі системи непідконтрольні НБУ.

2.3 Проблемні банки: виявлення й лікування

У період кризи загострюється проблема "поганих" боргів. І причиною тому не лише нерозуміння керівництвом банків сутності даної проблеми, а й законодавча неврегульованість низки питань. Брак правових механізмів для вирішення питання прострочених позик спонукає фінансові інститути шукати нові шляхи розв'язання своїх проблем поза правовим полем, що ускладнює вихід банків із кризи [14].

Початок 2009 року для банків був характерний тим, що криза ліквідності поступилася першістю проблемі швидкого погіршення якості кредитних портфелів. Вона супроводжується порушенням графіків обслуговування позик, наданих позичальникам, котрі ще недавно вважалися абсолютно надійними. Це спричиняє масштабне "понадпланове" формування резервів під можливі втрати за ризиковими позиками, а отже, -- "заморожування" частини прибутку та/або капіталу.

На відміну від кризи ліквідності, криза "поганих" боргів проходитиме латентно, тобто приховано. Однак наслідки цього процесу, незважаючи на його млявий перебіг, можуть виявитися значно руйнівнішими, ніж за попередніх обвалів.

Широке ж використання "примусової" реструктуризації призведе до розмивання банківських активів, критичного нарощування частки пролонгованих позик, регулярного виникнення локальних криз ліквідності й касових розривів. Ситуацію загострюватиме періодичне зниження рейтингів фінансових інститутів, що за певних умов може спричинити лавиноподібні процеси, пов'язані з виникненням у контрагентів вимог щодо негайного повернення боргу, та крос-дефолти [5].

Накопичення "прострочки" (це явище загалом інтернаціональне) може спричинити найсерйозніші проблеми, зумовити процеси перерозподілу активів.

Різниця в оцінках "поганих" боргів зумовлена насамперед тим, що регулятори банківської системи вважають "прострочкою" несплачені відсотки і невнесену своєчасно частину кредиту, а більшість банкірів -- усе тіло кредиту, за яким почалися неплатежі (як це, власне, й прийнято за міжнародними стандартами).

Банки вкрай неохоче визнають свої борги простроченими, до останнього реструктуризуючи позики, щоб не погіршувати показники своїх балансів. Водночас вони навчилися майстерно приховувати "дірки" в балансах. Наприклад, у банку є проблемний кредит, однак, аби переконати регулятора, що все гаразд і заборгованість погашається, він надає компанії-боржнику новий кредит, яким фактично погашається старий. Таким чином створюється ілюзія успішної діяльності. Грошові кошти перебувають в обороті. Коли ж у банку відкликають ліцензію, він уже не в змозі реалізовувати цю схему, і все випливає на поверхню. Проте такі оборудки вдається викрити, як правило, тільки на завершальному етапі діяльності банку [33].

Зауважимо, що проблема "поганих" боргів -- це проблема не лише банківського, а й реального сектору економіки. Утворилося замкнуте коло: банки не кредитують підприємства реального сектору тому, що у потенційних позичальників поганий фінансовий стан, тобто є значні кредитні ризики, а підприємства мають поганий фінансовий стан у тому числі й через те, що позбавлені доступу до кредиту [7].

За оцінкою рейтингового агентства Стандард енд Пурс (Standard & Poor's), в результаті агресивного зростання обсягів кредитування впродовж кількох минулих років, високого рівня кредитування в іноземній валюті нехеджованим клієнтам, а також малим і середнім підприємствам, виникнення фінансових "бульбашок" на ринку нерухомості, низьких стандартів гарантування кредитів, зумовлених намаганням збільшити частку ринку, і недостатнього резервування втрати за позиками в найближчі роки можуть зростати. В звіті зазначається, що зниження доходів від інвестиційних операцій, великі витрати, зокрема на формування резервів, можуть негативно позначатися на рентабельності багатьох банків (скажімо, кількість збиткових банків з 01.01.2009 р. до 01.06.2009 р. зросла з 56 до 201 (тобто в 3.6 раза), або з 5 до 18.5 % від їх загальної кількості). В свою чергу, зниження доходів може обмежувати генерування внутрішнього капіталу і збільшити потребу у вливаннях в акціонерний капітал [12].

Не уникнули проблеми "поганих" боргових зобов'язань також економічно розвинуті країни світу Так, можна припустити, що в США на початок 2009 року потенційна сума проблемних активів була близька до категорії активів третього рівня. Це активи, які або втратили істотну частину своєї вартості, або не мають ринкової ціни чи ринку взагалі, й вартість котрих не можна адекватно оцінити. Всі списання проходять через цю категорію.

Сума активів третього рівня, за даними 1290 банків США (хоча загалом їх більш як 2900), на сьогодні становить 1.752 трлн. доларів. Приблизно таку суму грошей потрібно для придбання проблемних активів банків за допомогою створення "поганого" банку. За іншими оцінками, загальний обсяг проблемних активів на банківських балансах сягає 2 трлн. доларів [2].

Німецькі експерти вважають, що в зв'язку з рецесією на кінець 2010 року сума неповернутих кредитів може становити 170 млрд. євро [38] (зараз на німецький банківський сектор тиснуть "токсичні" цінні папери на суму 230 млрд. євро [39]). А загалом, за оцінками Міжнародного валютного фонду (International Monetaiy Fund), у світовому масштабі внаслідок фінансової кризи списанню підлягають активи на суму понад 4 трлн. доларів, реальне ж коригування поки що досягло близько 1.5 трлн. доларів СІЛА [3].

За даними Банку Іспанії (Banco de Espana), в 2008 році фінансові інститути цієї країни зареєстрували неповернення споживчих кредитів у сумі 4.5 млрд. євро, що становить 5.2% від усього обсягу споживчих запозичень. Це вдвічі більше, ніж рік тому, і набагато вище рівня "поганих" кредитів у системі в цілому (3.3%). За оцінкою іспанських банків, сьогодні прострочення платежів за кредитними картами вже становить 1%. За інформацією бюро кредитних історій Еквіфакс (Equifax), у лютому 2009 року цей показник в Іспанії зріс порівняно з 2008 роком на 77%.

Не менш тривожна ситуація й у Великобританії. Ще наприкінці 2008 року рейтингове агентство Фітч попереджало, що прострочення за забезпеченими "картковими" боргами кредитами сягнуло рекорду нового рівня. Відтоді становище ще більше погіршилося: в лютому 2009 року індекс Фітч Чардж Оф (Fitch Charge Off), яким вимірюється показник списання боргів за кредитними картами, піднявся з 6.8 до рекордних 7.4%. Зростання обсягу неплатежів у сегменті споживчого кредитування, за даними англійських банків, почалося ще в середині 2007 року. Сила-силенна боргів британських споживачів, у тому числі за іпотечними кредитами, на сьогодні вже перевищила 1 трлн. фунтів стерлінгів, що більше, ніж ВВП цієї країни.

Проблемні боржники загрожують також Австрії, Швеції, Італії та Бельгії, банки яких масштабно кредитували економіки країн, що розвиваються. Позики країнам Центральної та Східної Європи до національного ВВП становлять: 55% для Австрії, 23% -- для Бельгії, 21% -- для Швеції. За оцінками Європейського банку реконструкції" та розвитку (European Bank for Reconstruction and Development, EBRD), західноєвропейським банкам доведеться списати як безнадійні близько 20% боргів країн Східної Європи [34]. Значний обсяг кредитів, наданих східноєвропейським клієнтам філіями французьких, італійських, німецьких і австрійських банків, загрожує фінансовій стабільності всієї єврозони. За даними Банку міжнародних розрахунків (Bank for International Settlements, BIS), борги центрально- та східноєвропейських країн перед кредитними організаціями становлять 1.25 трлн. доларів. Разом із зобов'язаннями британських, шведських і швейцарських банків ця сума збільшується до 1.45 трлн. доларів. Рівень заборгованості країн Східної Європи збільшився 2008 року в середньому з 5 до 8% [ 18].

В Україні, заданими Національного банку України, проблемні кредити (прострочені та сумнівні) на 01.06.2009 р. становили майже 36.5 млрд. грн., зрісши із початку року більш як удвічі, їх частка в загальному обсязі наданих кредитів дорівнювала 4.9%, тоді як на початок року -- лише 2.3%. За експертними ж оцінками, обсяг проблемних боргів у вітчизняних фінустановах становить від 7 до 15%. За розрахунками інвестиційної компанії Фенікс Кепітал (Phoenix Capital), до кінця поточного року рівень проблемної заборгованості в банках може сягнути 25--30% [38]. Погіршення ситуації зумовлюється триваючим падінням доходів населення і підприємств, що спричинено зниженням зарплат і масовими звільненнями, сповільненням фінансових оборотів, зменшенням обсягів інвестицій, надмірним борговим навантаженням, погіршенням ліквідності, затримками платежів з боку клієнтів, незбалансованістю строків погашень, низькою активністю на ринку злиттів і поглинань, браком у керівництва багатьох компаній досвіду управління в умовах економічної кризи.

Причин виникнення проблем, запровадження тимчасових адміністрацій у вітчизняних банків багато. Найважливіші з них такі:

· глобальний (як за глибиною, так і за поширенням) характер сучасних кризових явищ і загальносвітова рецесія;

· нелегальне виведення акціонерами багатьох фінустанов грошей у період кризи;

· припинення обслуговування низки кредитів, наданих особам, які пов'язані з акціонерами банку;

· негативний вплив на банківську систему кризової ситуації в реальному секторі економіки, зростання кількості так званих крос-дефолтів клієнтів банків (особливо це стосується тих банків, які фондували свої операції, використовуючи залишки на рахунках клієнтів);

· висока доларизація національної економіки; дисбаланс валютної структури банківських активів і пасивів; девальвація національної грошової одиниці;

· кредитний бум; зростання обсягів бланкових і експрес-кредитів; недостатня диверсифікація кредитних портфелів; збільшення відсоткових ставок за наданими кредитами; високі темпи зростання простроченої кредитної заборгованості; зниження коефіцієнта покриття резервами;

· зменшення вартості заставного майна;

· широкий і неоднорідний склад кредиторів; низька культура реструктуризації боргу (банки інстинктивно прагнуть накласти стягнення на активи, а боржники -- приховати їх відсутність) і брак досвіду роботи з проблемними позичальниками;

· неефективність законодавства про банкрутство (сторони не розуміють свого статусу в разі розвитку альтернативного сценарію), затягування справ і непередбачуваність результату;

· істотне перевищення відсоткових ставок за депозитами, встановлених банком, порівняно з середньоринковими;

· неконтрольований відплив депозитів та спричинена ним банківська паніка;

· неадекватність популярних серед інвесторів і рейтингових агентств моделей оцінки ризику сучасним реаліям і монополізм у галузі аудиту систем ризик-менеджменту;

· зниження рейтингів банків, унаслідок чого іноземні кредитори вимагають дострокового повернення боргів;

· недостатня увага питанням заставного забезпечення; брак у банків мотивації до підвищення якості заставних портфелів; недосконалість діючих у банках систем ризик-менеджменту.

Проблемним можна вважати банк, у якого спостерігаються:

- зменшення абсолютної величини власних коштів (капіталу) до рівня, нижчого від розміру фактично сплаченого статутного капіталу;

- наявність на аналізовану звітну дату неоплачених платіжних та інших розрахункових документів клієнтів і банку (прострочені залучені міжбанківські кредити) через відсутність коштів на коррахунку понад три дні поспіль;

- недоліки в бухгалтерському обліку та звітності (завищення або заниження фінансового результату, величини капіталу, свідомо неправильна класифікація кредитів тощо);

- несприятливі зміни в стані чи складі учасників і керівників банку (незадовільний фінансовий стан власників банку, залучення в оборот банку капіталу сумнівного походження)

Таким чином, зростання обсягів безнадійних активів, збиткова діяльність і втрата власного капіталу характеризують банк як проблемний. Однак для того, щоб кваліфікувати ситуацію в банківській системі як банківську кризу, проблемними має стати значна кількість банків, що в рамках економічної системи проявляється у неспроможності банків виконувати свої основні функції -- акумулювання й мобілізацію тимчасово вільних грошових коштів, надання кредитів, проведення розрахунків і платежів в економші країни.

Вітчизняні банки розрізняють такі категорії проблемних позичальників [30] :

- неощадливі позичальники: не вміють планувати свій бюджеті часто-густо несвоєчасно погашають кредит. До цієї категорії можна віднести також заздалегідь неплатоспроможних позичальників, фінансове становище яких банк оцінив помилково ще на етапі надання кредиту;

- позичальники з фінансовими чи іншими труднощами: не можуть своєчасно погасити черговий платіж за кредитом, оскільки раптово занедужали, втратили роботу тощо;

- непорядні позичальники: зазвичай беруть кредит, не збираючись його повертати. Ховаються від фахівців із повернення боргів, змінюють місце проживання і телефон. Переважно беруть споживчі кредити, які не потребують застави;

- організовані злочинні групи: одержують великі суми позик одразу в кількох банках (нерідко за підробленими документами). Зазвичай заздалегідь готуються до судових процесів й інколи навіть першими подають позов на банк, щоб затягнути розгляд справи про неповернення кредиту.

Кредитні ризики виникають щоразу, коли кошти банку надаються, виділяються, інвестуються, ставляться під ризик потенційних збитків (незалежно від того, відображається чи не відображається це в балансі). Вони можуть критися в позиках, інвестиційних портфелях, овердрафтах, у ряді банківських продуктів, видах діяльності та послугах (таких як деривативи, валюта, послуги з управління грошовими коштами, документарні операції).

Досвід багатьох країн свідчить, що ризик дефолту позичальника, щомісячні платежі якого становлять більше 36% від його місячного доходу, вдвічі вищий, ніж у позичальника, платежі якого не перевищують 25--30% від доходу, -- його достатньо, щоб суттєво знизити ймовірність несплати за кредитом [17, с. 35]. Для юридичних осіб оцінка надійності здійснюється аналогічно, а саме: визначається частка платежів на обслуговування боргу в сукупному розмірі надходжень грошових коштів підприємства.

Інтернет-енциклопедія " Вікіпедія" тлумачить "погані" (проблемні) активи як такі, що мають комерційну цінність, але пов'язані з суперечкою, конфліктом, ризиком втрати, збитками або неефективним управлінням.

Однозначного визначення терміна "проблемний кредит " немає. За визначенням Базельського комітету з банківського нагляду (Basel Committee on Banking Supervision), проблемним кредитом є кредитний продукт, який характеризується істотними порушеннями строків виконання зобов'язань перед банком, ознаками погіршення фінансового стану боржника, суттєвим зниженням якості чи втратою забезпечення. Міжнародний валютний фонд вважає проблемним кредитом зобов'язання, повне погашення якого є сумнівним унаслідок неадекватного фінансового стану позичальника чи забезпечення за даним зобов'язанням, і прострочення сплати основного боргу та/або відсотків за яким перевищує 90днів. Федеральна резервна система СШA (Federal Reserve System) під проблемним розуміє кредит чи позику, що не приносять доходів, тобто відсоткових платежів, і виплата відсотків за якими затримується більш як на 90 днів. Центробанк Росії визначає проблемний кредит як прострочену й сумнівну кредитну, вексельну і відсоткову заборгованість, а також прострочену заборгованість за комісійними платежами.

Деякі клієнти за перших ознак проблем у банку застосовують усілякі схеми, щоб "витягнути" свої гроші.(див. табл.. 2.2.)

Оскільки операції всередині одного банку не вимагають проведення грошових коштів через кореспондентський рахунок, то навіть брак грошей на кореспондентському рахунку банку не є технічною перепоною для виконання платіжного доручення з переказу коштів на рахунок підставного вкладника, відкритий у цьому ж банку. Звичайно, всі ці операції неможливо здійснити без "сприяння" працівників банку.

З точки зору побутової моралі здається, що громадяни, як і підприємства, рятують свої кревні гроші. Однак, зауважимо, що подібні схеми реалізуються в той період, коли банк стає фактично неплатоспроможним. Залишки на рахунках уже не є реальними грошима -- це лише записи, що означають обсяг зобов'язань банку перед вкладниками. Тобто технічно в банку можуть здійснюватися будь-які операції, але вони не мають ані економічних, ані правових наслідків. Таким чином, дії щодо переведення зобов'язань банку перед юридичними особами та індивідуальними підприємцями в зобов'язання перед фізичними особами в умовах стійкої неплатоспроможності банку, яка має призвести до відкликання у нього ліцензії, є неправомірними. Мета цих операцій -- необґрунтоване отримання страхового відшкодування через АСВ [37].

Експерти зауважують кілька способів виведення клієнтами коштів із проблемних банків, розглядаючи їх переваги і недоліки (див. таблицю 2.2.).

Прагнучи вивести з проблемних банків хоча б частину своїх коштів, суб'єкти господарювання розраховують на швидкість прийняття рішень і напрацьовані зв'язки. Натомість в Агентстві страхування вкладів зазначають, що якщо в докризовому 2007 році вдалося задовольнити 61 % вимог кредиторів усіх черг (при цьому кредитори половини банків отримали 100% коштів), а в 2008 році-67% [15].

Та в будь-якому разі боротися за повернення коштів слід виключно в рамках закону. Інакше можна втратити все.

Глави держав Великої вісімки (Є-8), І що зібралися в липні 2009 року в І італійській Аквілі, ухвалили заяву, в котрій стверджувалося, що для відновлення фінансової системи "надзвичайно важливо рішуче позбавлятися "поганих" активів і рекапіталізувати життєздатні фінансові установи".

Під час кризи платоспроможність практично всіх клієнтів погіршується, і тому в умовах спаду банки змушені постійно збільшувати власний капітал, щоб забезпечити відповідність наданих кредитів регулятивним вимогам Базельського комітету з банківського нагляду щодо капіталу банків (Базель II (Basel II)). Здебільшого цього можна досягти тільки за рахунок відмови від пролонгації позик, термін яких добігає кінця. Наскільки жорсткий такий механізм, свідчить формула, яку застосовують щодо цінного папера номінальною вартістю 1 млн. євро, забезпеченого нерухомістю в США. Якщо рейтингове агентство Мудіс присвоює йому вищу оцінку надійності -- "AAA", то при його придбанні банк резервує всього 5 600 євро власного капіталу. При зниженні оцінки на 10 пунктів -- до рівня "В" -- слід резервувати вже 200 тис. євро. Якщо ж рейтинг падає до рівня "В", потрібен цілий мільйон. Щодо корпоративного кредитування застосовується інший коефіцієнт, але логіка не змінюється. Європейські політики розпачливо намагаються звільнити капітал від ланцюгів. 21 червня 2009 року глави фракцій Соціал-демократичної партії Німеччини з Гессена, Баварії та Баден-Вюртемберга зажадали тимчасового звільнення банків від необхідності дотримуватися регулятивних вимог Базеля II [3].