Подолання прихованого банкрутства банком

Євросоюз оприлюднив плани щодо радикальної зміни стандартів оцінки достатності капіталу банків -- відповідні вимоги будуть посилені у періоди економічного піднесення і лібералізовані в періоди спадів [11]. Зміну регулятивних вимог до капіталу банків на початку липня поточного року принципово схвалили міністри фінансів країн Євросоюзу. Зміни будуть внесені в стандарти оцінки достатності капіталу Базеля II. Нині вимоги до банківського капіталу не залежать від фази економічного циклу. Мета поправок -- перехід від про-циклічного до антициклічного регулювання капіталу за допомогою створення фінансових резервів у часи зростання, щоб мати можливість витрачати їх у періоди кризи, запобігаючи таким чином погіршенню ситуації з кредитуванням і неплатежами.

Оцінити ефективність запропонованої зміни регулятивних вимог Базеля II можна буде лише після оприлюднення деталей нового підходу до оцінки достатності капіталу. Учасники ринку вважають, що все залежатиме від того, які коефіцієнти ризику будуть установлені для різних видів банківських активів. Для банків зменшення ризиків означатиме збільшення витрат на додаткові інструменти їх хеджування, -- наприклад, опціони та строкові угоди. На думку фахівців, у міжнародному масштабі коригування Базеля II -- лише початок радикальної зміни регулювання банківського ринку. Потому будуть відкориговані міжнародні стандарти фінансової звітності, оскільки від методу обліку і відображення залежать суми банківських операцій. Згодом можна очікувати істотного перегляду також принципів роботи міжнародних рейтингових агентств.

Сьогодні економіки розвинутих країн світу використовують різні стратегії роботи з "поганими" активами. Якщо США, з огляду на гостроту ситуації, створюють фонд для викупу таких активів, то в ЄС вважають, що кожний банк має бути предметом окремого аналізу, а інструменти підтримки банків повинні бути різними, -- насамперед через підвищення капіталізації.

У " Керівництві для органів банківського нагляду по роботі зі слабкими банками" (Supervisory Guidance on Dealing with Weak Banks) Базельського комітету з банківського нагляду зазначено кілька причин для відокремлення пакета "поганих" активів від решти активів банку: поліпшення показників балансу, що зробить банк біти привабливим; змога менеджменту зосередити своюувагу на вирішенні поточних проблем банку та його стратегічному розвитку, не витрачаючи значну частину часу на проблему активів; можливість найняти фахівців з метою оздоровлення неякісних активів, щоб зробити їх привабливішими для інвесторів.

Поділ активів може набувати різних форм. Серед них -- передача активів підрозділу банку, дочірній компанії чи спеціальній компанії з управління активами (КУА), що фінансується й управляється приватними інвесторами або державою. Відновлення неякісних активів можна здійснювати шляхом прямої інкасації (втрати права викупу активів дебіторів, особливо великих дебіторів), продажу активів третім особам або управління активами (наприклад, через урегулювання "поганих" боргів) з метою підготовки до наступного продажу. Якщо непрацюючі та інші неякісні активи продано за ринковими цінами окремій, спеціально створеній компанії, технологію розв'язання проблем називають сортуванням на "хороший" банк і "поганий" банк. КУА. яку називають "поганий" банк, потребує капіталізації з боку держави чи страховика депозиті в, оскільки важко знайти приватного інвестора, зацікавленого у придбанні неякісних активів. Така компанія ставить за мету управління активами для максимізації припливу грошових коштів. Прозорість, компетентність, належне управління і відповідне стимулювання -- необхідні умови для інтенсифікації процесу відновлення цієї компанії [28]. Такий поділ дає змогу знизити рівень невизначеності щодо "хороших" банків.

Банки мають два основні варіанти позбутися "поганих" боргів: їх реструктуризація власними силами або стягнення заборгованості, в тому числі за допомогою передачі боргових портфелів колекторським агентствам. І перший, і другий варіанти не є ідеальними -- обидва мають свої мінуси.

Зазначимо, що гіпотетично існує ще один -- інфляційний варіант, коли висока інфляція сама знецінить неякісні активи.

Переваги та недоліки можливих варіантів прийняття рішень висвітлено в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3. Переваги та недоліки можливих варіантів прийняття рішень
Можливі варіанти прийняття рішень	Переваги	Недоліки
Продаж простроченої заборгованості з балансу	"Очищення" балансу банку; призупинення сплати податків на відсотки, що нараховуються; відсутність потреби працювати з простроченою заборгованість	Необхідність вирішення питання про відповідальність за "сірі" схеми; неможливість дорого продати коротке прострочення
Аутсорсинг збору простроченої заборгованості	Швидкий ефективний результат; можливість домовитися про гнучкі умови; можливість сконцентруватися на основній банківській діяльності; оплата лише за результат	Необхідність зробити "крок довіри";відсутність 100-відсоткового контролю за процесом збору заборгованості
Самостійний збір простроченої заборгованості	Краще знання кредитного портфеля;досягнення ефективності за рахунок інтеграції збору заборгованості у внутрішні процеси банку; незалежність від зовнішніх колекторів	Необхідність істотних інвестицій. Тривалість процедури - щонайменше 12 місяців на організацію і налагодження процесів з моменту формування підрозділу по роботі з простроченою заборгованістю; відволікання ресурсів банку на "боротьбу" з простроченою заборгованістю

Працюючи з проблемними позичальниками, банки мають точно знати поточний фінансовий стан клієнтів. чітко розуміти, хто з них може і готовий платити, хоча в даний момент переживає тимчасові труднощі, а хто свідомо ухиляється від виконання зобов'язань.

Продаж проблемних кредитів вигідний банкам, які потребують до-капіталізації: якщо фінустанова позбудеться частини кредитного портфеля, показник адекватності капіталу підвищиться, а отже, коштів для до-капіталізації знадобиться менше.

У звіті Групи по роботі зі слабкими банками Базельського комітету з банківського нагляду перелічено основні оздоровчі заходи і засоби, які необхідно застосовувати органам банківського нагляду, а саме: вимоги до банку щодо посилення керованості, використання системи внутрішнього контролю та управління ризиками; підтримання вищого рівня достатності капіталу і ліквідності; накладання обмежень на ділову активність банку; зменшення масштабу операцій з активами та реалізації активів; обмеження експансії відділень і філій чи їх закриття у країні та за кордоном; невідкладне чи розширене створення резервів стосовно активів сумнівної якості й активів, не представлених на рахунках за вартістю в поточних цінах (за справедливою вартістю); заборона виплати основної суми чи відсотків за субординованою заборгованістю; припинення будь-якої діяльності, що завдає шкоди даному банку, наприклад, незаконних операцій, порушень законів і правил, які регулюють банківську діяльність; заборона чи обмеження певних напрямів банківської діяльності, банківських продуктів чи залучення клієнтів (включаючи ліміти на концентрацію); попереднє схвалення органами банківського нагляду будь-яких значних витрат капіталу, матеріальних зобов'язань або умовного зобов'язання; призначення зовнішнього адміністратора чи попечителя [25].

Для виявлення проблемних банків, які здійснюють сумнівні операції, можна використовувати індикативні показники ділової активності банку [35].

Ознакою сумнівності угод може слугувати суттєве відхилення протягом певного інтервалу часу (квартал чи рік) абсолютних значень даних показників від середньовстановлених.

Операції з імовірно сумнівними угодами разового характеру ідентифікуються на основі помітних коливань абсолютних значень індикативних показників. Ті ж операції, але тривалого (постійного) характеру, можна ідентифікувати шляхом порівняльного аналізу значень індикативних показників банку, який аналізується, показників аналогічних (із подібною структурою залучених і розміщених коштів чи структурою клієнтських операцій) банків.

Необхідно створити систему управління проблемною заборгованістю, яка має включати такі підсистеми:

1. "Організація моніторингу стану платіжної дисципліни і фінансового стану позичальників ";

2. "Реструктуризація боргу" (продовження строку кредиту, пільговий період, списання частини боргу, викуп боргу зі знижкою, обмін боргу на акції, погашення за допомогою продажу активів/капіталу);

3. "Акумулювання і викуп проблемних боргів" (створення банку "поганих" активів -- визначення механізмів ціноутворення активів і обсягу державного фінансування); надання державних гарантій за проблемними активами на оплатній основі; створення фонду рефінансування, що забезпечує поновлюваний викуп проблемної заборгованості; синдиковане кредитування);

4. "Робота з майном і заставами, котрі є забезпеченням позикової заборгованості" (вдосконалення законодавства про заставу, спрощення роботи банків із закладеним майном; створення системи обліку застав рухомого майна і автотранспорту);

5. "Рекапіталізація банків " (урахування в капіталі банків акцій і часток участі, придбаних у процесі реструктуризації позикової заборгованості, а також вкладень у капітали дочірніх компаній, створених для роботи із заставними активами, які перейшли під контроль банку (так званих торгових домів для реалізації застав); розробка критеріїв відбору банків для інвестування, способів входження у капітал (наприклад, купівля державою пакетів привілейованих акцій із фіксованим розміром дивідендів), а також програми входження держави в капітал системоутворюючих банків);

6. "Сек'юритизація активів";

7. "Стимулювання кредитування" (активізація і грошове наповнення фондів підтримки малого підприємництва в регіонах, субсидування відсоткових ставок у соціально значущих галузях);

8. "Удосконалення корпоративного управління в банках" (суттєве поліпшення управління ризиками та підвищення внутрішньої ефективності роботи банків; підвищення вимог до практики корпоративного управління з боку регулятора ринку банківських послуг; посилення санкцій щодо основних акціонерів і топ-менеджерів банків у разі банкрутств банків);

9. "Підвищення відповідальності позичальників ".

Уряді країн уже давно існують організації, що займаються викупом проблемних активів банків. Наприклад, у Південній Кореї при виникненні у банку проблем спеціально створена організація купує його знецінені активи. Викупивши їх, вона може працювати з ними доволі тривалий час. Чим зручний цей механізм? Насамперед банки відразу одержують ліквідність для погашення зобов'язань перед клієнтами, для безперебійного здійснення розрахунків та кредитування реального сектору економіки. Водночас "погані" активи вилучаються з балансу банку, що підвищує його капіталізацію [27].

Створення ж банком власного підрозділу чи філії -- так званого "поганого" банку, який одержує всі проблемні активи, дає йому змогу відпрацювати механізми управління кредитами і контролю ризиків. "Поганий" банк часто укомплектований співробітниками з материнської компанії, які, ймовірно, втратили б роботу, якби неліквідні активи були продані КУА. Наявність досвідчених фахівців допомагає банку накопичувати досвід управління кредитами й розвивати навички у сфері ризик-менеджменту й управління кредитним портфелем, що важливо не лише в кризові періоди, а й у часи відновлення і зростання. Створення "поганого" банку -- чудовий спосіб вилучити "погані" активи з балансу реструктуризованих банків. Очищуючи баланс від таких позик, банки можуть залучити новий капітал і повернути колишню прибутковість.

Дослідження міжнародної консалтингової компанії МакКінсі (МсКіnsey) досвіду виведення банків із кризи та поетапного поновлення їх діяльності, проведені міжнародною консалтинговою компанією, свідчить, що стратегію "поганих" банків використовують як у промислово розвинутих, так і в країнах, що розвиваються, причому і приватні, і державні банки [14].

Перші прецеденти поділу фінансово-кредитних структур на "погані" й "хороші" з'явилися 1988 року в США, коли американський Меллон Бенк (Mellon Bank) перемістив свої "погані" позики у сферах енергетики та нерухомості в Грант Стріт Нешнел Бенк (Grant Street National Bank, GSNB), який фінансувався за рахунок викидних облігацій і прямих інвестицій. Меллон Бенк виявив негаразди у своєму кредитному портфелі в 1987 році, за два роки до того, як почалася банківська криза у CLUA. Перед новою командою менеджерів постали проблеми не лише скорочення витрат і переорієнтації стратегії банку, а й екстреного залучення близько 500 млн. доларів додаткового акціонерного капіталу.

Співпрацюючи з нью-йоркською групою венчурного капіталу І.Ем.Варбург Пінкас (E.M.Warburg Pincus), команда вирішила отримати кошти за рахунок емісії високоризикових облігацій і фінансувати створення Грант Стріт Нешнел Бенк, який став класичним зразком "поганого" банку. Грант Стріт Нешнел передали за балансовою ціною близько 1 млрд. доларів США активів Меллон Бенк (ринкова ціна була вдвічі нижчою), до того ж було проведено емісію його звичайних акцій, що проходила в два етапи. На вигідних умовах акції пропонували діючим акціонерам банку та менеджерам. Меллон Бенк у результаті чистого продажу акцій Грант Стріт Нешнел Бенк одержав 525 млн. доларів, що дало йому змогу відшкодувати втрати від інших позик і "поганих" активів та отримати новий капітал для розвитку.

Практикується у світі також втручання регулюючих органів в управління справами проблемних банків за допомогою спеціальних нормативно-правових актів. Скажімо, в Іспанії у 1980 році Фонд гарантування депозитів (ФГД) отримав таке право завдяки спеціальним дозволам Банку Іспанії, який визначав комерційні банки, що потребують вжиття спеціальних заходів, розміри допомоги, і в разі, якщо капіталізація не могла бути здійснена коштами акціонерів, просив провести її ФГД.

В Індонезії у рамках програми оздоровлення банківської системи було створено Індонезійське агентство з реструктуризації банків -- Індонезіан Бенк Рестракчерінг Едженсі (Indonesian Bank Restructuring Agency) (I BRA), яке приймало рішення про капіталізацію, злиття і ліквідацію проблемних банків.

У Південній Кореї до 1997 року Корпорація управління майном Коріє Ессет Менеджмент Корпорейшн (KoreaAsset Management Corporation (КАМСО)) була дрібною держустановою, що стягувала прострочені борги. Після кризи вона отримала завдання реструктуризувати фінансовий сектор, на порятунок якого держава виділила 128.5 млрд. доларів США. Банки передали КАМСО прострочені кредити на суму 110 трлн. південнокорейських вонів (93 млрд. доларів США).

Що ж до японської державної корпорації з урегулювання і зборів Резолюшненд Колекшн Корпорейшн ( Resolution and Collection Corp.), створеної у квітні 1999 року, то вона лише в січні 2002 року зробила перший значущий крок до позбавлення банківської системи тягаря безнадійних боргів, провівши сек'юритизацію 150 прострочених кредитів на суму 100 млрд. єн (745 млн. доларів США). Через низьку активність Резолюшн енд Колекшн Корпорейшн японські банки почали співпрацювати з іноземними. Так, у лютому 2003 року американський інвестиційний банк Мерілл Лінч (Merrill Lynch) вклав майже 1 млрд. доларів у підрозділ Ю. Еф. Джей. Ходдінгс (UFJ Holdings), взявши в управління прострочені кредити дрібних і середніх компаній обсягом 800 млрд. єн (6.64 млрд. доларів).

Зазвичай урядові агентства з реструктуризації кредитних організацій припиняють свою діяльність після "розчищення" банківської системи. Наприклад, адміністрація США ліквідувала в 1995 році Резолюшн траст. Водночас маємо й повчальні інакші приклади. Так, КАМСО, очистивши банківський сектор Південної Кореї від уламків, що утворилися внаслідок азійської кризи 1997--1998 років, не залишилась без роботи. Ця комерційна організація (хоча головними акціонерами КАМСО залишалися міністерство фінансів і державний Корейський банк розвитку) продовжувала реструктуризацію на новому рівні в рамках загальної реформи фінансового сектору [19].

У жовтні 2008 року схему, близьку до ідеї "поганого" банку, реалізувала влада Швейцарії. Національний банк Швейцарії (Swiss National Bank) створив спеціальний фонд, куди найбільший банк країни -- Ю.Бі.Ес. (UBS) Юніен Бенк оф Світзеленд (Union Bank of Switzerland), який серед інших європейських банків найбільше постраждав від кредитної кризи, перевів проблемні активи на суму близько 60 млрд. доларів США. Паралельно швейцарська влада одержала від банку облігації, які можуть бути конвертовані в 10% його акцій. Така схема обмежує витрати уряду країни.

Адміністрація Джорджа Буша наприкінці своєї каденції запровадила 350-мільярдну урядову програму викупу проблемних активів фінансових установ Траблд Ессет Ріліф Прогрем (Troubled Asset Relief Programme TARP). У березні 2009 року Міністерство фінансів США оприлюднило програму з "очищення" банківських балансів від проблемних кредитних активів -- Паблік - Прайвет Інвестмент Протрем (Public-Private Investment Program -- PPIP), згідно з якою в банків придбаватимуть проблемні кредити і цінні папери, пов'язані з іпотечним ринком. Банки зможуть продавати пули таких активів приватно-державним фондам, які залучатимуть інвесторів. Федеральна резервна система (ФРС), Міністерство фінансів і Федеральна корпорація страхування депозитів (ФКСД) повідомили про вибір перших учасників цієї програми. Як зазначається у спільній заяві ФРС, Мінфіну і ФКСД, інвесткомпаніями, котрі почнуть реалізацію цієї програми, утворивши з державою приватно-державні керуючі фонди, є Блек Рок (BlackRock) (під його управлінням знаходяться активи на загальну суму 1.3 трлн. доларів); Ар. Ел. Джей. Вестерн Ессет Менеджмент (RLJ Western Asset Management) (480 млрд. доларів), Елайенс Бернштейн (А1- lianceBernstein) (460 млрд. доларів); Інвеско (Invesco) (460 млрд. доларів); Велінгтон Менеджмент Компені (Wellington Management Company) (420 млрд. доларів); Ті. Сі. Дабл'ю.

Наприкінці лютого 2009 року Європейська комісія заявила, що банки повинні фінансувати частину витрат урядових програм країн ЄС, спрямованих на викуп чи гарантію "токсичних" банківських активів, які гальмують процес кредитування. Водночас уряди країн Євросоюзу мають установити чіткі критерії "поганого" банку або запровадити страхову програму, як це планує зробити Великобританія, щоб упоратися з можливими збитками, з якими стикаються банки, долаючи наслідки кризи. У цілому Євро-комісія вимагає від банків позбутися "токсичних" активів і встановити єдині стандарти оцінки. Вона дала банкам півроку, щоб визначитися з подальшим планом дій.

У Великобританії держава прагне убезпечити банки від збитків, пов'язаній із "токсичними" активами, надавши Банку Англії (Bank of England) безпрецедентні можливості з купівлі цінних паперів. Водночас Королівський банк Шотландії (Royal Bank of Scotland) передбачає створити власний "поганий" банк і бере на себе конкретні зобов'язання стосовно кредитування.

Європейський центральний банк (ЄЦБ) пропонує урядам країн ЄС обговорити перспективу створення об'єднаного "поганого" банку з гарантіями щодо цінних паперів з метою знайти рентабельний шлях звільнити банки від "токсичних" активів. Аби переконати, що найкращою стратегією будуть самостійні дії банків і держав, ЄЦБ наводить приклад недавнього збільшення допомоги урядом Швейцарії, наданої Ю.Бі.Ес. через гібридну схему, яка поєднує елементи "поганого" банку і страхування.

Загалом "погані" банки мають як прихильників, так і критиків (див. таблицю 2.4).

Таблиця 2.4. Аргументи "за" і "проти" створення "поганого" банку
Аргументи прихильників	Аргументи опонентів
Без створення "поганого" банку неможливо розчистити банківські баланси й вивільнити кошти для збільшення обсягів кредитування. А без збільшення обсягів кредитування не можливо поновити зростання чи хоча б стабілізувати ситуацію в реальному секторі економіки	Створення спеціального банку "поганих" активів за рахунок державних коштів означає, що за рахунок коштів платників податків списуються з балансу банку помилки тих, хто оцінював ризики і приймав їх. Однак це, по-перше, провокує збільшення частки "поганих" активів, - формуючи додатковий моральний ризик (moral hazard), а по-друге, створює практично нерозв'язну проблему оцінки цих активів. Якщо вони придбаваються за ринковою ціною, то ситуація для банків не поліпшується. Якщо вони купуються не за ринковою ціною, то маємо по тужний корупційний чинник. Створення фонду "поганих" боргів відповідає інтересам не так Банків, як їх позичальників, що мають проблеми з обслуговуванням боргу. Адже якщо продаж активів відбуватиметься за справедливою ринковою ціною, без очевидного субсидування банків державою, то фінансовий стан банків принаймні не поліпшиться
"Поганий" банк купує проблемні активи разом із забезпеченням і заставне майно без права користування (нерухомість поза балансом) у ліквідаторів збанкрутілих банків, у комерційних, державних і націоналізованих банків з дисконтом	Складнощі у сфері оподаткування, що істотно зменшують вигоду від продажу активів "поганому" банку, зокрема, неможливо зарахувати втрати від реалізації майна з дисконтом на валові витрати
Банк, що перебуває на межі банкрутства, може отримати хоча б якісь фінансові ресурси і частково компенсувати збитки, не очікуючи, коли з'явиться можливість продати проблемні активи	Можливість виникнення якихось корупційних схем, поява стимулів купити активи лише у кількох "обраних" банків з використанням неринкових механізмів відбору банків
	Створення "поганого" банку потребує додаткових вливань капіталу. Аби впевнитися, що банк-одержувач може вижити, уряд вкладатиме кошти лише в тому разі, коли банк зуміє негайно залучити приватні інвестиції. Якщо банк, не в змозі їх залучити (що підтверджує його неплатоспроможність), він буде поглинутий. Однак такий захід потребує тривалого часу і може провалитися будь-якої миті в разі втрати ринкової довіри

Розділ 3. Основні чинники подолання прихованого банкрутства

3.1 Синергетичний ефект в операціях злиття і поглинання банків

Головна причина створення інтегрованих корпоративних структур, незалежно від галузі та сфери діяльності її суб'єктів полягає у прагненні учасників таких операцій отримати або посилити синергетичний ефект, тобто ефект спільних дій: утворена в результаті злиття чи поглинання нова корпоративна структура може мати низку переваг (синергій), виникнення яких стає можливим лише в результаті об'єднання ресурсів і капіталу учасників процесу злиття чи поглинання.

У трактуваннях синергетичної теорії менеджери, скажімо, двох банків можуть бути зацікавлені в об'єднанні, якщо в результаті цього збільшаться доходи їхніх акціонерів. Тобто головним спонукальним мотивом для прийняття рішень з боку банку-покупця є прагнення одержати синергетичні ефекти консолідації. Основні цілі об'єднань банків відповідно до положень синергетичної теорії такі:

· зниження витрат за рахунок економії на масштабах;

· отримання великих кредитів за рахунок комбінування взаємодоповнюючих фінансових ресурсів;

· збільшення прибутку через диверсифікацію продуктів та універсалізацію банківської діяльності;

· диверсифікация кредитних ризиків;

· підвищення якості й ефективності управління;

· оптимізація організаційної структури і структури менеджменту.

Можливий синергетичний ефект від злиття і поглинання банків необхідно визначити завчасно, щоб не допустити переоцінки позитивного ефекту синергії та передбачити можливість виникнення її негативного впливу. Слід обов'язково врахувати кількісні та кількісно виміряти якісні наслідки злиття і поглинання, що дасть змогу своєчасно відмовитися від угод, які лише на перший погляд видаються перспективними й ефективними. Актуальність порушених проблем зумовила вибір теми та окреслила основні завдання дослідження. Вони полягають в аналізі наявних в економічній літературі та практиці підходів до оцінювання величини синергетичного ефекту консолідації корпорацій, виокремленні на цій основі найсуттєвіших критеріїв оцінки ефекту синергії для угод поглинання (злиття) банківських установ і визначення оптимального методу оцінювання ефекту синергії в операціях консолідації банків.

Заздалегідь дуже важко точно передбачити і спрогнозувати, які зміни принесуть злиття чи поглинання, як вони вплинуть на величину власного капіталу новоствореного банку, дохідність його акцій. У процесі консолідації банків у формі злиття чи поглинання синергетичний ефект досягається тоді, коли вартість новоствореного банку перевищує суму вартостей банків -- учасників об'єднання. Досягнення кумулятивного позитивного ефекту (2 + 2 = 5) стає можливим у разі збільшення частки кредитів у сукупних активах, зниження витрат за рахунок об'єднання інформаційно-технічної бази, систем обліку, скорочення дублюючих банківських підрозділів, комбінування взаємодоповнюючих ресурсів, підвищення продуктивності праці та зміцнення позицій на ринку. Однак не варто забувати, що ускладнення структури нового банку пов'язане зі значними витратами, які можуть призвести й до втрати капіталу, тобто виникнення від'ємної синергії (2 + 2 = 3) [3]. Тому особливо важливим є оцінювання величини синергетичного ефекту від операцій злиття чи поглинання. Об'єктивну оцінку результатів консолідації банків може дати лише процес котирування акцій нового банку на фондовому ринку, в ході якого буде відображено середні очікування дисконтованого потоку доходів від укладення угоди злиття.

Слід зазначити, що за основу стандартних методів оцінки ефекту синергії взято приріст дисконтованих грошових потоків "для акціонерів". З огляду на це необхідно визначити приріст кожної складової, від якої залежить надходження грошових потоків для акціонерів банку. Так, пропонуємо кількісно оцінити ефект синергії на основі такої формули [4]:

(3.1)

ДFCFE=ДS-ДC-ДT-ДNWC -ДСарех + ДDebt, де ДFCFE (free cash flow to equity) -- вільний грошовий потік "для акціонерів";

ДS -- приріст доходу;

ДС-- економія на витратах;

ДГ-- економія на податках;

ДNWC -- економія на інвестиціях в обіговий капітал;

ДСарех -- економія на капіталовкладеннях;

ДDebt -- зміни чистого боргу (з урахуванням фінансової синергії);

r_е -- дохідність акціонерного капіталу.

В розрахунках грошових потоків слід максимально врахувати всі синергетичні ефекти, які й визначатимуть ефективність і доцільність злиття чи поглинання. На думку цих учених, синергія в операціях консолідації може виявлятися у двох напрямах: прямої та непрямої вигоди. При цьому оцінювання ефекту синергії в напрямі прямої вигоди має здійснюватися за такими етапами [5]:

· оцінка ринкової вартості корпорації на основі прогнозованих грошових потоків до об'єднання;

· оцінка ринкової вартості об'єднаної компанії на основі очікуваних грошових потоків після консолідації;

· визначення додаткової вартості об'єднання, яка формується за рахунок усіх форм виявлення синергетичного ефекту і є перевищенням вартості новоствореної корпорації після злиття порівняно із сумарною вартістю корпорацій до злиття (всі розрахунки проводяться на основі моделі дисконтування грошових потоків).

Зі сказаного вище випливає, що критерієм можливості об'єднання економічних суб'єктів є наявність вартісного розриву, який виникає між теперішньою вартістю корпорації та потенційною її вартістю, що буде досяжною за умови зміни ряду обставин у процесі консолідації [5]. Вартісний розрив -- це різниця між поточною дисконтованою вартістю прогнозованих грошових потоків при збереженні наявних умов функціонування та поточною дисконтованою вартістю прогнозованих грошових потоків після об'єднання [6, с. 119--120].

Оцінка синергетичного ефекту від злиття і поглинання корпорацій у напрямі непрямої вигоди та впливу на прибутковість акціонерного капіталу здійснюється так [5, с. 518]:

· визначення зміни доходу на акцію для акціонерів, які є учасниками поглинання, згідно з таким співвідношенням:

(3.2)

де MVб_A -- ринкова вартість акції корпорації А, що ініціює поглинання;

MVб_B -- ринкова вартість акції корпорації В, що буде поглинута;

N-- кількість пропонованих акцій;

· обчислення зміни мультиплікатора Р/Е (ціна-дохід акції) як індикатора можливих короткострокових перспектив;

· встановлення розмірів учасників злиття, що визначає величину співвідношення Р/Е.

Професор Кінгстонського університету Р. Метьюз розробив власну модель оцінки величини синергії, за якою вона може виникати за рахунок двох джерел: субадитивності - зниження сукупних витрат учасників злиття на залучення капіталу, дублювання персоналу тощо в результаті об'єднання за умов збереження обсягів пропонованих послуг клієнтам і суперадитивності -- збільшення доходів за рахунок посилення маркетингової позиції на ринку й запровадження нових інвестиційних проектів, які здійснити окремо корпорації не могли [4]. Зауважимо, що такий підхід не завжди дає об'єктивні результати, оскільки точність прогнозу залежить від численних припущень.

Ефект синергії визначається як збільшення вартості майнового комплексу корпорації в результаті консолідації і виявляється в нарощуванні її активів [7]. Аналізуючи мотиви злиття і поглинання фірм, оцінюють ефективність таких угод на основі зростання капіталізованої вартості об'єднаної корпорації в результаті синергетичних ефектів. При цьому до складу додаткових економічних переваг вони зараховують: операційну економію на масштабах управління, маркетингу; фінансову економію в результаті зменшення трансакційних витрат; збільшення ефективності за умов кращого менеджменту; зростаючу ринкову потужність через послаблення конкуренції; різницю між ринковою та відновною вартістю активів корпорації [6].

Синергетичний ефект від злиття та поглинання "пов'язаний зі збільшенням сукупної ефективності новоствореної компанії порівняно із сумою ефективності двох окремих компаній", що "репрезентативним показником таких угод є вартість новоствореної компанії -- її збільшення чи зменшення -- порівняно із сумою вартості компаній до об'єднання" [9, с. 3]. Варто зауважити, що синергія досягається лише в тому разі, коли зростання вартості новоствореної компанії є достатнім для покриття." по-перше, витрат, пов'язаних з проведенням операції злиття чи поглинання; по-друге, премії до ціни акцій компанії, яка є метою поглинання, що сплачується компанією-покупцем.

Злиття, поглинання і реструктуризація компаній" такий ефект має назву позитивної чистої вартості поглинання (NAV -- net acquisition value) і наводиться формула його обчислення [11, с. 153]:

NАV=V_АВ-[V_А+V_В]-Р-Е, (3.3)

де V_Aв - вартість об'єднаних двох компаній А і В;

V_A -- ринкова вартість акцій компанії A;

V_B -- ринкова вартість акцій компанії B;

Р -- величина премії, що сплачується за компанію В;

Е -- витрати операції об'єднання обох компаній.

Здійснивши нескладні перетворення виразу (3.3), отримаємо:

NAV=[V_АВ-(V_А+V_В)]-(Р + Е). (3.4)

У виразі (3.4) синергетичний ефект є величиною [V_АВ- (V_A + V_в)]. Цілком очевидно, що цей ефект має бути значно більшим, ніж сума премії та витрат (Р + Е). Зауважимо: якщо значення виразу [V_АВ- (V_A + V_в)] є меншим, ніж величина (Р + Е), то компанія, яка поглинає, сплачує значно вищу премію, ніж компанія -- об'єкт поглинання.

Отже, не заперечуючи вагомий внесок зарубіжних вчених у вивчення особливостей оцінки та визначення величини синергетичного ефекту в операціях злиття і поглинання й не відкидаючи всі попередні напрацювання науковців, зазначимо, що, найбільш адекватну, реальну оцінку величини ефекту синергії може дати метод на основі дисконтування грошових потоків DCF(discounted cash flow). Нагадаємо, що цей метод базується на одному з фундаментальних принципів фінансової теорії: теперішня вартість активів дорівнює скоригованій поточній вартості грошових потоків, які ці активи генеруватимуть упродовж економічного циклу.

Використання методу дисконтування грошових потоків передбачає розмежування двох завдань з вибором відповідних моделей грошових потоків:

· оцінка ринкової вартості всього бізнесу чи банку загалом (грошовий потік для всього інвестованого капіталу), що ґрунтується на прогнозуванні та дисконтуванні вільного грошового потоку (FCF), який генерується діяльністю банківської установи з певною структурою активів і пасивів;

· оцінка ринкової вартості акціонерного (власного) капіталу банку (грошовий потік для власного капіталу), яка базується на прогнозуванні й дисконтуванні залишкового грошового потоку "для акціонерів", тобто власного капіталу банку (FCFE).

Вільний грошовий потік для банку загалом (FCF) складається з грошових потоків від операційної діяльності та Інвестиційної діяльності банку й використовується для оцінки ринкової вартості банківського бізнесу. Хоча, на нашу думку, інвестиційна складова входить до операційної діяльності банку. Варто нагадати, що грошовий потік від операційної діяльності по суті є лише фінансовим результатом і не враховує амортизації основних фондів та нематеріальних активів банку. Ринкова вартість банку загалом за методом дисконтування грошових потоків визначатиметься так [12, с. 83]:

(3.5)

де FCF -- чистий грошовий потік банку;

WACC -- середньозважена вартість капіталу банку.

Як бачимо, при оцінюванні ринкової вартості банку загалом з використанням методу DCF ставка дисконтування (к) фактично дорівнює середньозваженій вартості капіталу банку -- WACC. Розрахунок WACC здійснюється як середньозважена величина альтернативних вартостей джерел фінансування банку:

(3.6)

де Z_ji-- частка j-го джерела фінансування банку в сукупних його пасивах у момент часу t;

r_jt -- вартість обслуговування j-го джерела фінансування, % річних;

n -- кількість джерел фінансування відповідно до структури пасивів банку в період часу t.

Обчислення ринкової вартості власного капіталу банку за методом дисконтування грошових потоків передбачає визначення грошового потоку для власного капіталу з подальшим його дисконтуванням. Як і для сукупного банківського капіталу, в процесі оцінки ринкової вартості власного капіталу методом DCF першочерговим кроком є визначення вільного грошового потоку "для акціонерів" (FCFE), який, крім грошових потоків від операційної діяльності та інвестиційної діяльності банку, охоплює також фінансову складову -- грошовий потік від фінансової діяльності банку. Визначення вільного грошового потоку FCFE базується на даних звіту про фінансові результати банку за звітний період і реально становить суму дивідендів, яка буде виплачена акціонерам банку. Зокрема зазначимо, що вільний грошовий потік для акціонерів охоплює суму таких складових: виплачені дивіденди, потенційні суми дивідендів, кошти від операцій з викупу акцій банком за вирахуванням інвестицій у нововипущені акції, які придбати акціонери [ 1, с. 502].

Таблиця 3. 1. Основні показники діяльності банків-учасників угоди злиття
Показники	Банк А	Банк В
1. Доходи, умовн. од.	20 000	12 000
2. Операційні витрати, умовн. од.	17 000	10 500
3. Операційний прибуток {ЕВІТ), умовн. од.	3 000	1500
4. Очікуване зростання операційного прибутку (g), %	5.0	7.0
5. Частка прибутку на виплату дивідендів (d), %	40.0	50.0
6. Середньозважена вартість капіталу (WACC), %	10.0	11.0
7. Ставка податку на прибуток (Tax), %	25.0	25.0

Що ж до визначення вартості синергетичного ефекту при злитті банків за методом дисконтування грошових потоків, то це вартість, яка дорівнює сумі майбутніх грошових потоків, дисконтованих за ставкою, яка відповідає ризикам діяльності новоствореного в результаті об'єднання банку.

Отже, враховуючи особливості дисконтування грошових потоків, пропонуємо оцінювати синергетичний ефект в операціях злиття і поглинання банків за такими етапами [13, с. 239]:

1. Незалежна оцінка ринкової вартості кожного банку -- учасника угоди консолідації на основі використання методу дисконтування грошових потоків (DCF) та ставки дисконтування, яка є середньозваженою вартістю капіталу банку;

2. Визначення ринкової вартості об'єднаної банківської установи без урахування синергії (додавання ринкових вартостей обох банків до злиття);

3. Оцінка синергетичного ефекту на основі очікуваного зростання об'єднаного банку і його грошових потоків та визначення ринкової вартості цього банку з урахуванням величини синергетичного ефекту;

4. Оцінювання вартості ефекту синергії як різниці між ринковою вартістю об'єднаного банку з урахуванням синергетичного ефекту (пункт 3) і його ринковою вартістю без урахування синергії (пункт 2).

З метою адекватної оцінки впливу злиття чи поглинання на очікувані грошові потоки новоствореної банківської структури необхідно чітко визначити форму виявлення синергії: зниження витрат чи очікуване зростання прибутку в майбутньому; час впливу синергетичного ефекту на грошовий потік об'єднаного банку і час отримання прибутку від ефекту синергії. Розглянемо на прикладі порядок визначення та оцінки ефекту синергії при злитті двох гіпотетичних банків А і В, вихідні дані для яких наведено у таблиці 3.1.

Таблиця 3.2. Основні показники діяльності новоствореного банку з урахуванням синергії від зниження операційних витрат на 6%
Показники	Без впливу синергії	Із впливом синергії
1. Доходи, умови, од.	32 000	32 000
2. Операційні витрати, умови, од.	27 500	25 600
3. Операційний прибуток (ЕВІТ), умови, од.	4500	6 400
4. Очікуване зростання операційного прибутку (g)*, %	6.0	6.0
5. Частка прибутку на виплату дивідендів (d)**, %	44.0	44.0
6. Середньозважена вартість капіталу {WACC)***, %	10.4	10.4
7. Ринкова вартість банку (MV)	32 062.5	64 000.0
* Темп зростання операційного прибутку: g = 5%*1800/32062.5+7%*14062.0/32062.5=6%
** Частка прибутку на виплату дивідендів: d = 40% * 18000 /32062.5 +50% *14062.5/ 32062.5 =44%
*** Середньозважена вартість капіталу: WACC = 10%*18000/32062.5+11%* 14062.5/ 32062.5 =10.4%

Очікуваний грошовий потік банків (FCF) з урахуванням норми оподаткування буде таким:

· FCFA = ЕВІТ х (1 - Tax) =3000 х х (1 -- 0.25) = 2250 умовн. од.;

· FCFB = ЕВІТх (І-Tax) =1500 х х (1 -- 0.25) = 1125 умовн. од.

Для визначення ринкової вартості однієї акції банку в обігу скористаємося відомою формулою Гордона, яка, власне, є спрощеним поданням вільного грошового потоку "для акціонерів банку" [13]:

(3.7)

де EPS₁ -- чистий прибуток на одну акцію банку;

d -- частка чистого прибутку банку, що використовується на виплату дивідендів;

g -- очікувані темпи зростання банківського прибутку.

Отримаємо ринкову вартість банків без урахування синергії:

· MV_A = 2250*0.4/0.1-0.5= 18 000 умовн. од.;

· MV_в = 1125*0.5/0.11-0.07=14062.5 умовн. од;

· MV _A+B = 18 000 + 14 062.5 = 32 062.5 умовн. од.

Врахуємо вплив синергії при злитті банків А та В, яка очікується від зниження операційних витрат новоствореного банку з 86% до 80% від доходу. Для цього проведемо обчислення основних показників для об'єднаного банку до і після злиття (див. таблицю 3.2). Тоді вартість синергії дорівнюватиме: MV_s = 64 000 - 32 062.5 = 31 937.5 умовн. од. Таким чином, зменшення операційних витрат на 1 900 умови. од. призвело до збільшення ринкової вартості банку на 31 937.5 умови. од., що і є вартістю синергії.

Врахуємо вплив синергії при злитті банків А та В, яка очікується від зростання операційного прибутку при об'єднанні банків на 7% (див. таблицю 3.3).

Ринкова вартість новоствореного банку з урахуванням дії синергії від зростання прибутку на 7% становитиме:

MV_s 6400*0.44/0.104-0.08 =82 823.5 умовн. од.

Отже, вартість синергії дорівнює: V_s = 82 823.5 - 32 062.5 = = 50 761 умовн. од. Отримані результати розрахунків підтверджують те, що високоефективними будуть лише ті варіанти злиття чи поглинання банків, які забезпечать приріст ринкової вартості новоствореної банківської установи порівняно із сумою ринкових вартостей окремих банків:

V_А+В >V_А + V_В

Таблиця 3.3. Основні показники діяльності новоствореного банку
Показники	Без впливу синергії	Із впливом синергії
1. Доходи, умовн. од.	32 000	32 000
2. Операційні витрати, умовн. од.	27 500	25 600
3. Операційний прибуток {ЕВІТ), умовн. од.	4500	6 400
4. Очікуване зростання операційного прибутку (g), %	6.0	7.0
5. Частка прибутку на виплату дивідендів (d), %	44.0	44.0
6. Середньозважена вартість капіталу {WACC), %	10.4	10.4
7. Ринкова вартість банку (МV)	32 062.5	82 823.5

3.2 Регулювання банківської діяльності в період світової кризи

Економічне регулювання банківської діяльності впливає на банки здебільшого опосередковано і не передбачає встановлення прямих заборон чи обмежень. У цій сфері вирізняють три основні групи методів економічного регулювання: податкові; нормативні, коли розміри встановлення обмежень або пільг пов'язані з кількісними характеристиками операцій, що регулюються); коригуючі (які відрізняються гнучкістю й оперативністю, можливістю діяти, стимулюючи залежно від ситуації). Використання податкових методів є прерогативою фінансових органів, а нормативних і коригуючих - центрального банку.

Нормативні методи застосовуються шляхом використання таких інструментів впливу, як встановлення відрахувань у певні фонди кредитних установ, коефіцієнтів ліквідності й достатності банківського капіталу, а також інших видів показників і коефіцієнтів, обов'язкових для виконання та визначених у формі нормативів. До коригуючих методів впливу належать операції, які виконує центральний банк на відкритому чи кредитному ринку.

Регулювання банківської діяльності відбувається на макро- і мікрорівнях. Це взаємопов'язані процеси, які зумовлюють один одного. Кредитно-грошова політика є однією з важливих складових загальноекономічного регулювання, мета якої -- забезпечення стійкого економічного зростання, стримування інфляції, високого рівня зайнятості й зовнішньоекономічної рівноваги. На мікроекономічному рівні ці завдання виконуються шляхом забезпечення високої якості активів банків або зниження кредитного ризику, тобто головним чинником ефективності банківського регулювання є розробка та проведення політики і процедур, спрямованих на зміцнення надійності й підвищення прибутковості кредитно-фінансових інститутів.

За характером впливу на банки методи регулювання їх діяльності можна розділити на прямі й опосередковані. Метод прямого впливу має, як травило, організаційно-правовий характер і полягає у створенні законодавчої бази функціонування банківської системи. В сучасних умовах це насамперед прийняття антикризових законів, які вдосконалюють чинне банківське законодавство. Метод опосередкованого впливу має економічний характер і реалізується через грошово-кредитне регулювання, яке, з свою чергу, впливає на обсяг кредитних ресурсів банків, що можуть бути використані для фінансових вкладень в економіку.

За характером регуляторного впливу на банки можна виділити такі два види контролю за банківською діяльністю: саморегуляція через ринковий механізм і державне регулювання (див. схему).

Ринкове саморегулювання має як переваги, так і недоліки. За цієї системи банки відповідальніше ставляться до результатів своєї діяльності, тому у випадку банкрутства тієї чи іншої банківської установи її проблеми повинні вирішуватися без втручання держави. До недоліків даної системи можна віднести значно більшу ймовірність втрат заощаджень юридичних і фізичних осіб, масове вилучення вкладів, банкрутство і, як результат, негативний вплив на всю фінансову систему та економіку в цілому.

Безумовно, певні недоліки також має і модель державного регулювання. Це насамперед послаблення ринкової дисципліни, до якого спричиняються певні державні зобов'язання (скажімо, при страхуванні вкладів). Але, як уже наголошувалося, більшість розвинутих країн не обходиться без державного контролю за банківською системою. На наш погляд, ефективно організований державний контроль повинен органічно доповнюватися саморегуляцією, внутрішнім контролем.

У нинішніх кризових умовах розвитку та функціонування банківської системи у більшості країн світу суттєво зростає роль державного регулювання та застосування прямих заходів впливу.

Центральні банки, органи нагляду та регулятори більшості економічно розвинутих держав використовують такі методи підтримки банківських установ:

· поглиблення співпраці центральних банків різних країн у сфері монетарної політики;

· надання банкам міжнародними фінансовими організаціями, стабілізаційними фондами тощо додаткових ресурсів;

· додаткове розкриття інформації фінансових установ щодо структурного фінансування та практики його оцінювання;

· підвищення стандартів обліку та розкриття інформації;

· підвищення вимог до якості оцінювання кредитними рейтинговими агентствами та нагляд за ними;

· встановлення оптимального розміру (як правило, зменшеного) облікової ставки;

· зміна політики рефінансування банків;

· додаткове коригування процесів підтримання ліквідності банків;

· застосування жорсткіших методик і процедур управління ризиками;

· поліпшення дієвості та фінансового забезпечення системи гарантування вкладів і депозитів;

· участь держави у процесі рекапіталізації банків тощо.

Проаначізуємо досвід міжнародної спільноти й окремих держав щодо реагування на процеси, які пов'язані з наслідками кризових явищ.

Комерцбанк Ей Джі (Commerz-bank AG), другий за розміром банк Німеччини, отримав 8.2 млрд, євро у вигляді вливань у капітал від німецького уряду.

Міністерство фінансів та центральний банк Нідерландів дійшли згоди з групою Ай Ен Джі (ING) щодо збільшення урядом основного капіталу компанії на 10 млрд. євро.

Деякі країни запроваджують так звану гарантійну схему для підтримання середньострокових потреб банків та іпотечних установ у фінансуванні. В Нідерландах обсяг такої допомоги становить 200 млрд, євро, у Швеції - близько 1500 млрд, шведських крон.

Уряд Великобританії націоналізує банк Бредфорд енд Бінглі (Bradfort & Bingley). Раніше було націоналізовано іпотечний банк Норзен Рок Пік (Northern Rock Ріс), що також постраждав від різкого падіння цін на нерухомість і погіршення ситуації на фінансовому ринку.

Перелічино лише деякі заходи урядів, центральних банків та регуляторів європейських країн щодо використання інструментів державного регулювання.

Проаналізуємо ситуацію, яка склалася на сучасному етапі розвитку фінансового ринку в Україні. Сьогодні вже більш як 30 вітчизняних банківських установ мають серйозні фінансові труднощі. У 15 із них запроваджено тимчасові адміністрації. Розпочався процес рекапіталізації банків, передбачений у домовленостях із Міжнародним валютним фондом (МВФ); а у держбюджеті на 2009 рік на ці цілі планувалося витратити 44 млрд. грн.

Ще в грудні 2008 року за результатами діагностичного моніторингу, проведеного Національним банком України, потреби щодо збільшення капіталу сімнадцятьох найбільших банків, на які припадає 66% активних операцій банківської системи, оцінювалися в 25 млрд. грн. [3].

Проведення діагностичного обстеження банківського сектору і здійснення за його результатами рекапіталізації банківської системи -- одна з вимог Меморандуму про фінансово-економічну політику, підписаного Міжнародним валютним фондом, Національним банком України та Кабінетом Міністрів України. Меморандум містить рекомендації щодо антикризових заходів української влади, за умови виконання яких МВФ погоджується надати нашій країні кредит "стенд-бай".

У середині квітня 2009 року було визначено сім банків, які отримають державну підтримку у формі рекапіталізації: "Надра", Укрпромбанк, "Фінанси та кредит", Укргазбанк, Родовід-банк, Імексбанк, "Київ". Майже в усіх цих банках діє тимчасова адміністрація (крім Імексбанку і банку "Фінанси та кредит", у яких працюють куратори НБУ). В зазначених банках було акумульовано приблизно 20% усіх вкладів фізичних осіб. Для здійснення рекапіталізації названих банків необхідно близько 20 млрд. грн. (2.5 млрд, доларів США).

Міністерство фінансів випустило облігації внутрішньої державної позики на суму 9.57 млрд, грн., зарахувавши їх у статутні капітали Укргазбанку, Родовід-банку і банку "Київ". Після цього все залежить від ефективності менеджменту й розробки програм стратегічного розвитку цих банків для налагодження нормального режиму їх роботи. Актуальними для банків з істотною часткою державного капіталу є питання наявності висококваліфікованого управлінського персоналу, управління проблемними активами, ліквідністю й виплата депозитів.

Головним інструментом, який використовує НБУ, -- є рефінансування банків. Лише в жовтні -- листопаді 2008 року для підтримання ліквідності банків Національний банк України надав кредитів рефінансування на загальну суму близько 74.7 млрд, грн., у тому числі кредитів "овернайт" -- 36.9 млрд, гривень.

Заходи, які вживалися Національним банком України для стабілізації ситуації, сприяли послабленню напруги на грошово-кредитному ринку, що проявилося у поступовому сповільненні тенденції до відпливу депозитів із банківської системи, у тому числі коштів населення, збільшенні її ліквідності і стабілізації ситуації на міжбанківському кредитному ринку.

У грудні 2008 року Національний банк України зменшив обсяги операцій із підтримки ліквідності банків. Кредитів рефінансування у грудні 2008 року було надано на загальну суму близько 30.7 млрд. грн. (у тому числі кредитів "овернайт" - 6.1 млрд, грн.) порівняно із 45.5 млрд. грн. у листопаді 2008 р. (з яких 24.3 млрд, грн. становили кредити "овернайт").

Усього з початку 2008 року кредити рефінансування були надані 138 банкам на загальну суму 169.5 млрд. грн. (91.8 млрд. грн. -- кредити "овернайт"). На початок лютого 2009 року заборгованість за кредитами рефінансування залишилась у 97 банків і становила 61 млрд, грн., при цьому 38% (23.4 млрд, грн.) від цієї суми -- заборгованість двох державних банків (Укрексімбанку та Ощадбанку), хоча їх питома вага в загальній сумі активів банківської системи дорівнює лише 11%, і на них припадає всього 2% від загального відпливу коштів із банків у період кризи. Залишок за наданими банкам кредитами рефінансування практично відповідає обсягу відпливу коштів із банку. У листопаді 2009 року обсяг операцій з рефінансування банків становив 1.2 млрд. грн. [4].

Підвищити рівень капіталізації українських банків можна також через механізм вливання коштів міжнародних банків у свої дочірні банки. Сімнадцять материнських банків у січні 2009 року підписали угоду, зобов'язавшись збільшити капітал дочірніх банків на 3 млрд, доларів США після надання МВФ фінансових ресурсів у розмірі 16.4 млрд, доларів США. Але незважаючи на нестабільну політичну ситуацію в країні та відкладення МВФ надання чергового траншу обсягом 1.8 млрд, доларів США, деякі із цих сімнадцяти банків роблять певні кроки щодо рекапіталізації своїх установ.