Основні особливості мікрофінансування випливають із специфічних характеристик суб'єктів фінансування, малих та середніх підприємств. Малі та середні підприємства досить часто потребують фінансування в порівняно невеликих розмірах. Саме тому для здешевлення процесу прийняття рішення про фінансування основна частина аналізу зосереджена на менеджері, що займається продажами (залучення клієнта, аналіз кредитоспроможності, оцінка забезпечення, аналіз юридичних аспектів). Разом з тим приймаючи до уваги таку концентрацію функцій, значно підвищена особиста відповідальність менеджера щодо якості сформованого ним портфеля (встановлена пряма залежність доходу менеджера від якості портфеля). Що стосується безпосередньо аналізу кредитоспроможності, тут теж присутні певні свої особливості, зокрема:

може прийматися до уваги інформація згідно внутрішньої управлінської звітності підприємства;

аналітичний баланс формується на основі розшифровок запасів, основних засобів, дебіторської та кредиторської заборгованості;

часто застосовується розрахунок грошових потоків підприємства (напр., якщо діяльність характеризується значними сезонними коливаннями, або у випадку подання інвестиційного проекту).

Скорингові системи оцінки кредитоспроможності.

Крім зазначених вище підходів, що застосовуються українськими фінансовими установами, досить перспективним є застосування скорингових систем. Дані системи виходять із твердження, що для проблемних боржників характерні певні спільні ознаки. Процес формування скорингової моделі розбивається на наступні етапи:

формування статистичної вибірки, виходячи із портфеля лізингової компанії або асоційованого банку;

відбір переліку ключових характеристик (в цілому, даний перелік буде відповідати тим елементам, що описані вище);

визначення впливу кожної ознаки на ступінь ризику (може розраховуватись як співвідношення проблемних боргів із даною ознакою до загальної кількості боргів із такою ж ознакою);

визначення принципів формування інтегрованої оцінки, яка напряму характеризує імовірність дефолту клієнта;

визначення межі інтегрованої оцінки, нижче якої фінансування вважатиметься потенційно ризиковим (інколи замість визначення 2-х груп «позитивне рішення»/«негативне рішення» застосовується розподіл на 3 групи: «позитивне рішення», «необхідність більш поглибленого аналізу», «негативне рішення»);

проведення перевірки моделі на базі нової вибірки із портфеля.

Сформована коректним чином скорингова модель дозволяє компанії в значній мірі прискорити процес продаж фінансових послуг та не потребує високої кваліфікації продавців в частині аналізу кредитоспроможності. Разом з тим при формуванні моделі слід мати на увазі [13]:

фінансова установа повинна володіти достатньою статистичною вибіркою, що буде виступати основою при створенні моделі;

на практиці скорингові моделі найчастіше застосовуються для роздрібних продаж (фінансування фізичних осіб);

можливе застосування таких моделей для забезпечення продаж фінансових послуг середньому та малому бізнесу на поточні потреби;

скоринг не повинен застосовуватись при фінансуванні інвестиційних проектів, які передбачають значну зміну платоспроможності клієнта, так як подібні проекти несуть в собі значну кількість ризиків, що не можуть бути передбачені в стандартній скоринговій моделі;

компанія повинна періодично перевіряти коректність скорингової моделі та здійснювати відповідні коректування.

2.3 Діюча стратегія і тактика на ринку лізингу

АБ «Укркомунбанк»

Механізм лізингового кредитування у АБ «Укркомунбанк» включає в себе чотири основні етапи, що випливають з типової схеми лізингової операції:

звернення лізингоодержувача до лізингодавця з проханням придбати потрібне йому обладнання у постачальника, аби потім надати його в оренду;

купівля лізингодавцем даного обладнання у постачальника;

передача лізингодавцем придбаного обладнання у тимчасове користування лізингоодержувачу за певну плату;

припинення (закриття) лізингової угоди.

В основі виділення етапів механізму лізингової операції покладена оцінка лізингу як виду підприємницької діяльності, спрямованої на інвестування тимчасово вільних або залучених фінансових коштів у майно, яке передається за договором фізичним та юридичним особам у виробниче користування на певний строк.

На першому етапі лізингової операції майбутній лізингоодержувач готує офіційну заявку -- запит лізингодавцю (банку). У цій заявці мають міститися дані про предмет лізингу, передбачуваний строк лізингу, пропозиції щодо орендної плати та інша інформація. До заявки додаються бізнес-план, розрахунки окупності, баланс підприємства, доручення на проведення переговорів з постачальником.

Лізингодавець проводить експертизу отриманих документів, оцінює спроможність підприємства-лізингоодержувача своєчасно здійснювати лізингові платежі. У разі позитивного рішення щодо лізингової угоди, лізингодавець починає готувати договір з клієнтом-лізингоодержувачем.

Лізингодавець направляє потенційному лізингоодержувачу умови договору, лізингові ставки, графік платежів, а також підтверджує постачальникові-продавцю готовність оплатити обладнання, замовлене лізингоодержувачем.

Лізингоодержувач знайомиться з умовами договору і підписує його. Після цього лізингодавець направляє постачальникові замовлення-наряд на поставку продукції, який містить такі основні положення: доручення лізингодавця, що видає замовлення, підприємству-виконавцю виготовити певне обладнання для передачі його в лізинг; узгодження загальної кількості обладнання, що виготовлятиметься; встановлення строку виготовлення і загальної вартості обладнання. До замовлення-наряду, як правило, додаються технічні завдання (вимоги) та інші документи, що визначають умови виконання робіт.

На другому етапі лізингової операції замовник-лізингодавець укладає з постачальником-продавцем договір, який регламентує умови оплати і поставки предмета лізингу. Договір купівлі-продажу майна, що передається в лізинг, включає такі розділи: найменування і кількість продукції, що поставляється (зобов'язання постачальника виготовити і поставити обладнання та зобов'язання замовника прийняти та оплатити його в кількості і строки згідно з узгодженим графіком); якість і комплектність продукції (відповідність продукції визначеним технічним умовам); ціна і сума договору (оплата продукції за договірною ціною); порядок відвантаження (вид транспорту, вантажна швидкість, мінімальна норма відвантаження); тара і пакування; порядок розрахунків; строк дії договору; додаткові умови.

Зазначене у специфікації договору обладнання лізингодавець має купляти з виключною метою передачі його лізингоодержувачу в рамках угоди про лізинг.

На третьому етапі лізингової операції лізингоодержувач приймає обладнання і після його монтажу і введення в експлуатацію підписує разом із постачальником і лізингодавцем акт (протокол) прийняття обладнання в експлуатацію. Цей акт засвідчує готовність до експлуатації прийнятого лізингоодержувачем обладнання. В акті прийняття обладнання в експлуатацію документально засвідчується відповідність якості й комплектності прийнятого в лізинг майна умовам, передбаченим у договорі купівлі-продажу з постачальником і відсутність у лізингоодержувача будь-яких претензій з питань, які є приводом для повної або часткової відмови від акцепту платіжних документів.

Одночасно з підписанням акта прийняття вступає в дію основний юридичний документ щодо лізингового кредиту -- лізингова угода, або договір про лізинг. Залежно від умов лізингової операції використовуються різні типові форми цього договору: договір фінансового лізингу, договір разового (оперативного) лізингу, договір лізингу з правом викупу, лізингова угода (договір) банку з підприємством, договір міжнародного лізингу тощо.

Як правило, договір про лізинг включає такі основні положення: найменування сторін, об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки; строк на який укладається договір лізингу; розмір і графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду; умови переоцінки вартості об'єкта лізингу; умови повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача; умови страхування об'єкта лізингу; умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об'єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану; умови реєстрації об'єкта лізингу; умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу по закінченні дії договору; умови довгострокового розірвання договору лізингу; умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача; відповідальність сторін; дата і місце укладання договору. За згодою сторін у договорі лізингу можуть бути передбачені й інші умови.

Протягом строку дії лізингової угоди лізингоодержувач за свій рахунок і на свій ризик здійснює експлуатацію об'єкта лізингу відповідно до вимог підприємства-виробника щодо його установки та експлуатації; забезпечує охорону об'єкта лізингу, проводить його регулярний профілактичний ремонт, здійснює відповідне технічне обслуговування.

Лізингоодержувач за користування об'єктом лізингу вносить періодичні лізингові платежі. В Україні лізингові платежі включають: суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об'єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж; суму, що сплачується лізингодавцю як відсоток за залучений кредит для придбання майна за договором лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем; інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу. Лізингові платежі відповідно до законодавства України відносяться на валові витрати виробництва та обігу лізингоодержувача.

На четвертому етапі реалізації лізингової операції лізингоодержувач і лізингодавець виконують обов'язки, пов'язані з поверненням обладнання. По закінченні строку дії договору лізингу лізингоодержувач позбавляється права використовувати обладнання. Він повертає обладнання лізингодавцю, або поновлює лізинговий договір, або придбає орендоване обладнання у власність. Пропозиції лізингоодержувача про набуття майна, його повернення або продовження договору мають бути представлені лізингодавцю не пізніше як за 1,5 місяця до завершення строку лізингу. Якщо лізингоодержувач не заявляє про бажання придбати майно або продовжити договір, він повинен повернути майно лізингодавцю за вказаною ним адресою не пізніше як за 15 днів після закінчення терміну лізингу.

Лізингодавець контролює повернення об'єкта лізингу в належному робочому стані. Витрати, пов'язані з поверненням обладнання, несе лізингоодержувач. До тих пір, поки лізингодавець не буде фактично відновлений у володінні майном, лізингоодержувач продовжує вносити плату і нести відповідальність за об'єкт лізингу. Якщо лізингоодержувач вніс якісь зміни (модифікації) в обладнання, він зобов'язаний на вимогу лізингодавця і за свій рахунок відновити первинний стан цього обладнання.

Якщо лізингоодержувач не повертає обладнання по закінченні терміну оренди або із закриттям угоди, з нього відшкодовується пеня у відсотках від залишкової вартості обладнання за кожний день прострочення до повного повернення обладнання лізингодавцю.

АБ «Укркомунбанк» уклав угоду з фінансового лізингу.

За цією угодою придбано автомобіль ринковою вартістю 50000 грн.

Строк лізингу -- 5 років.

Процентна ставка, що прирощується -- 12 % річних, сплачується в кінці кожного періоду платежу.

Лізингоодержувач -- юридична особа.

Договором передбачено придбання автомобіля після закінчення строку лізингу (ціна придбання -- 0 грн.).

Визначений строк корисного використання лізингоодержувачем автомобіля -- 7 років.

Договір є договором фінансового лізингу, оскільки строк лізингу більший за 60 % строку корисного використання автомобіля (5 : 7-71,4%).

Періодом вважається рік, а не місяць.

У разі 12 % платежу за п'ять періодів К = 3,605 (додаток 38).

Обчислюємо суму лізингового платежу, що його має сплачувати лізингоодержувач в кінці кожного року (якщо процентна ставка 12 %):

50000 : 3,605 = 13870 (суму округлено).

Щороку лізингоодержувач сплачуватиме лізингодавцю по 13870грн.

«Знаходимо загальну суму витрат (із процентами):

13870-5 (строк лізингу) = 69350 грн.

Розраховуємо суму процентів, що будуть сплачені:

69350-50000 =19350 грн.

Складаємо таблицю сплати лізингових платежів (табл. 2.1):

Таблиця 2.1

Таблиця сплати лізингових платежів

Рік (дата платежу)	Мінімальна сума лізингових платежів, грн.	Фінансовий дохід, грн.	Компенсація вартості об'єкта лізингу,грн.	Залишок заборгованості лізингоодержувача
1-й	13870	50000*12%=6000	7870	42130
2-й	13870	42130-12%=5055	8815	33315
3-й	13870	33315-12%=3998	9872	23443
4-й	13870	23443-12%=2812	11058	12385
5-й	13870	12385-12%=1485	12385	0
Усього	69350	19350	50000

Розрахунки:

13870-6000 = 7870.

50000-7870 = 42130. Суму округлено.

Щомісячна сума платежів визначається: «за перший рік:

проценти -- 6000 : 12 = 500 грн.;

основна заборгованість -- (13870 : 12) - 500 = 655,83 грн.

Аналогічні обчислення виконуються щодо наступних років.

Протягом строку лізингу (оренди) лізингоодержувач нараховує амортизацію.

Визначена ліквідаційна вартість -- 0. Для нарахування амортизації застосовується прямолінійний метод.

50000 / 7 = 7143 грн/рік,

7143 4/12 = 595,25 грн/місяць

Лізингоодержувач з АБ “Укркомунбанк” уклав договір з оперативного лізингу будинку на три роки.

Вартість будівлі - 65433 грн.

Строк корисного використання будівлі - 20 років

Визначена ліквідаційна вартість - 5000 грн.

Щорічна лізингова плата - 24000 грн.

Вартість будівлі, що зазначена в угоді - 72000 грн.

Лізингодавець застосовує прямолінійний метод нарахування амортизації.

Умовами договору передбачено, що лізингоодержувач здійснює капітальні вкладення в орендований будинок. Лізингодавець витрати не враховує.

Щомісячна плата становить:

24000: 12 = 2000 грн. Річна сума амортизаційних відрахувань:

(65433 -5000): 20 = 3021,65 грн. Щомісячна сума амортизаційних відрахувань: 3021,65: 12 = 251,80 грн.

Через рік лізингоодержувач здійснив добудову -- гараж вартістю 9000 грн. За умовами договору всі витрати, пов'язані із капітальними вкладеннями, несе лізингоодержувач. У зв'язку з цим лізингова плата лізингодавцем не переглядається.

Витрати, понесені лізингоодержувачем через таку добудову, визнаються поточними у відповідних облікових періодах протягом визначеного терміну корисної служби гаража чи решти строку лізингу (залежно від того, який з цих періодів коротший) і відносяться на витрати нарахуванням амортизації.

Лізингоодержувач визначив строк корисного використання капітальних вкладень (гаража) -- 10 років. Визначена ліквідаційна вартість гаража -- 500 грн. Оскільки строк корисного використання більший ніж решта строку лізингу, то витрати будуть розподілені на два роки.

Під час продажу необоротного активу з укладенням угоди про його одержання продавцем у фінансовий лізинг (оренду) дохід від продажу визнається:

- у сумі вартості продажу необоротного активу, якщо вартість продажу (після відрахування непрямих податків та інших відрахувань з доходу) нижча або дорівнює балансовій вартості проданого необоротного активу;

- у розмірі балансової (залишкової) вартості проданого необоротного активу, якщо вартість продажу (після відрахування непрямих податків та інших відрахувань з доходу) вища, ніж балансова вартість проданого необоротного активу. Сума вартості продажу необоротного активу (після відрахування непрямих податків та інших відрахувань з доходу), що перевищує його балансову (залишкову) вартість, включається продавцем-лізингоодержувачем до складу доходів майбутніх періодів, а також до складу доходу відповідних звітних періодів протягом строку фінансового лізингу (оренди). Одночасно балансова (залишкова) вартість проданого необоротного активу виключається з балансу лізингоодержувача з відображенням у складі витрат реалізованих необоротних активів.

Таким чином, банки як лізингодавці заінтересовані в своєчасному погашенні основної суми боргу за лізингом та процентів за надання об'єктів у лізинг.

Отже, добре відпрацьована система обліку і аналізу лізингових операцій є важливим елементом загального процесу здійснення лізингової операції.

Зазначимо, що лізинговий бізнес в Україні перебуває нині тільки на стадії зародження. Так, уже діє понад 730 структур, які проводять лізингові операції.

Розвиток лізингу в Україні передусім залежатиме від надійності гарантій, що зменшують фінансові ризики, яких можуть зазнати учасники лізингових операцій. На користь лізингу свідчать його значні переваги порівняно з іншими формами бізнесу, пов'язаними з простим набуттям майна.

В цілому, кожен із описаних вище підходів аналізу кредитоспроможності має власну нішу застосування. Розробка універсальних методик не є доцільною, так як ускладнює процес аналізу для окремих типів клієнтів та угод, що може привести до втрати частини клієнтів компанії. При виборі базового підходу щодо аналізу кредитоспроможності лізингові компанії перш за все повинні визначитись щодо цільового ринку та в залежного від його характеристик обрати відповідний підхід. Разом з тим із ростом лізингової компанії, обсягів продаж, кількості цільових ринків кількість застосовуваних підходів може зрости.

2.4 Стан та анализ інформаційної бази лізингу

В Україні лізинг почав формуватися на початку 90-х років минулого століття. Проте і до нині в країні відсутня необхідна достовірна інформаційна база не тільки по кількісних, а й по якісних показниках, що характеризують вітчизняну лізингову діяльність. Державні статистичні органи не мають даних по обсягах лізингових послуг, кількості укладених, виконаних і невиконаних договорів, джерелах фінансування, вартості техніки і обладнання, переданого у лізинг тощо у розрізі видів економічної діяльності, суб'єктів господарювання та економіки в цілому.

Це значно утруднює проведення наукових аналітичних досліджень з лізингу, вироблення і прийняття оперативних і зважених виробничих рішень, управління лізинговою діяльністю. Для створення належного інформаційного забезпечення лізингової діяльності необхідно здійснити комплекс заходів з таких напрямів:

- удосконалення статистичної звітності,

- формування інформаційного банку даних,

- пропаганда та розповсюдження інформації,

- надання дорадницьких, просвітницьких послуг з лізингу

У Загальнодержавному табелі (переліку) форм державних статистичних спостережень для об'єднань, підприємств, організацій та установ України всіх форм власності на 2008 рік, розробленому і затвердженому Державним комітетом статистики України (наказ 14. 01. 2008 р. №10) на виконання Указу Президента України „Про державний комітет статистики України" від 19 січня 2004 р. №60/2004, містяться 217 форм державних статистичних спостережень за 8 розділами (у томі числі: статистика інвестицій; статистика основних засобів; статистика сільського та рибного господарства; статистика фінансів підприємств). Однак, жодних даних про лізингову діяльність в цілому по країні, регіонах, по видах економічної діяльності, галузях економіки у вказаних формах не наводиться [16].

Така негативна ситуація щодо інформаційного висвітлення лізингу пояснюється рядом причин. Нами встановлені основні з них. По-перше, лізингові операції не підлягають ліцензуванню, а лізингові компанії не є чисто „лізинговими", вони паралельно можуть займатися іншими видами діяльності, які є основними і за обсягом значно перевищують лізингові операції. По-друге, дуже часто операції продажу на виплату - в розстрочку відносять до лізингових. По-третє, має місце навмисне уникання укладання договорів лізингу і підміна їх на договори купівлі-продажу на виплату або договори-оренди через недосконалі оподаткування, нормативно-правову базу тощо.

По-четверте, зустрічаються випадки, коли зареєстрована компанія по наданню лізингових послуг, але фактично займається іншими видами діяльності. В Україні лише кожен 5-7 суб'єкт господарювання від усіх задекларованих реально надає лізингові послуги.

Проте дія всіх цих та багатьох інших факторів не повинні бути причиною не відображення лізингової діяльності у державній статистичній звітності. В останні роки зроблені певні кроки по започаткуванню та впорядкуванню інформації щодо лізингу, зокрема фінансового. Так, згідно Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" до фінансових послуг віднесено фінансовий лізинг. При цьому у 2003 р. відповідним Указом Президента України було створено Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, або скорочено - Держфінпослуг. Зазначена комісія займається регулюванням ринку фінансових послуг, здійснює нагляд за небанківськими фінансовими установами, що надають такі послуги і в тому числі з фінансового лізингу, а також створенням інформаційної бази. Для цього Держфінпослуг затвердила "Положення про внесення інформації щодо фінансових компаній до Державного реєстру фінансових установ та встановлення вимог до облікової та реєструючої системи фінансових компаній". Завдяки прийнятим заходам у першому кварталі 2004 р. запроваджено реєстрацію фінансових компаній.

Перспективним і таким, що відповідає вимогам сьогодення, є створення, можливо, на базі крупної лізингової компанії, міжобласного лізингового центру, який, міг би розробляти та розповсюджувати різні методичні рекомендації, методики з лізингу, створення інформаційного банку даних. Останній має містити інформацію про попит підприємств, у тому числі аграрних на техніку та обладнання, її пропозицію і постачальників, лізингодавців та лізингоотримувачів, умови здійснення лізингових операцій тощо. Подібний міжрегіональний центр створений в Російській Федерації на базі Московської лізингової компанії і позитивно себе зарекомендував.

Не менш важливим питанням є забезпечення доступності, якості інформації, насамперед, звітних даних. Нині навіть ті форми звітності, які не містять інформацію, що становить державну чи комерційну таємницю, практично не доступні, розпорошені по різних відомствах (статистична, фінансова звітність), їх показники часто не ув'язані між собою. Слід зазначити, що раніше, до реформування бухгалтерського обліку і звітності складені річні звіти господарств, які містили найбільш повну інформацію виробничо-фінансового напряму, здавалися в органи управління сільського господарства (районні, обласні, національні). Тут вони ретельно перевірялися на предмет взаємоув'язки складових частин (розділів, таблиць), показників звіту щодо виробничої та фінансової частин, зводилися і передавалися у вище стоячу організацію. Такий підхід забезпечував більшу достовірність даних і кращий доступ до них. Такої ж думки дотримуються інші вчені-економісти [15].

Ефективне застосування лізингового механізму та активізація лізингової діяльності потребують організації надання кваліфікованих порад, роз'яснень професійних дорадників, проведення відповідного навчання. Це пояснюється тим, що ринок лізингових послуг в Україні почав розвиватися порівняно недавно і розуміння його вимагає певного рівня знань і навичок. На жаль, поки що люди слабо обізнані з питань природи лізингу, не знають його переваг, особливостей. Вони часто не знають економічної сутності лізингу, або ототожнюють його з орендою, розстрочкою, кредитом, не розуміючи між ними принципової різниці. Як вже зазначалося, результати проведеного нами соціологічного обстеження керівників і спеціалістів сільськогосподарських підприємств Київської області показали, що кожен дев'ятий із них не знає взагалі, що таке лізинг. Тільки 32,5% знає, що таке фінансовий, 22,9% - оперативний, 19,9% внутрішній і 24,7 -- міжнародний лізинг. Респонденти також вказали, що необізнаність з питань лізингу, нестача досвіду із здійснення лізингових операцій перешкоджають розвитку лізингової діяльності сільськогосподарських підприємств [9,ст. 186-188].

Крім того, механізм укладання, дії лізингових угод і нарахування лізингових платежів непростий. Кожен вид лізингу має свої сильні та слабкі сторони, які потрібно знати та вміло використовувати. Наприклад, при укладанні договорів з фінансового лізингу з тривалим строком дії можливі випадки швидкого морального зносу лізингового майна під дією науково-технічних досягнень, хоча орендні платежі не можна припиняти, бо, згідно укладеній угоді, слід виплатити всю вартість його амортизації. У такому разі доцільно укладати угоди з оперативного лізингу, оскільки термін дії її коротший і менший від амортизаційного строку (як правило, від 2 до 5 років).

Отже, виходячи з викладеного вище, необхідно постійно проводити навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників лізингових компаній, потенційних і реальних клієнтів, постачальників техніки та обладнання з питань фінансування, бухгалтерського обліку, оподаткування, менеджменту, правових питань тощо. Різні види і форми навчання та пропаганди лізингу можуть проводитися спеціалістами провідних лізингових компаній, їх асоціацій, аграрних дорадчих служб, банків тощо.

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ БАНКАМИ МЕХАНІЗМУ ЛІЗИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ

3.1 Закордонний досвід лізингової діяльності фінансових установ

Наукові дослідження та практика провідних країн світу доводять, що лізинг відіграє важливу роль в економічному зростанні країн, що розвиваються. Надаючи додатковий капітал, він сприяє додатковим інвестиціям у бізнес. Це, в свою чергу, збільшує зайнятість і податкову базу та стимулює зростання валового внутрішнього продукту. Таким чином, немає сумнівів, що нагромадження капіталу, пов'язане з придбанням обладнання, має значний вплив на валовий внутрішній продукт будь-якої країни. В загальному вигляді, чим більш продуктивними є активи, тим більшою буде віддача. Крім цього, зростання нагромадження капіталу призводить до зростання зайнятості та розширення податкової бази. В свою чергу, нагромадження капіталу значною мірою знаходиться під впливом багатьох факторів, до яких належить і податкова політика країни. Як країни з економікою, що розвивається, так і розвинені країни з успіхом використовують податкові стимули для стимулювання придбання обладнання, а саме податкові кредити, податкові списання та прискорену амортизацію.

Лізинг відіграє значну роль у процесі нагромадження капіталу. Як зазначалося раніше, лізинг у розвинених країнах складає значну частину формування капіталу (основних засобівів) і, звичайно, має потенціал, щоб відігравати аналогічну роль на ринках країн, що розвиваються. Таким чином, лізинг, як сильний та життєздатний фінансовий інструмент, може відігравати важливу роль в економічному розвитку країни.

Податкова політика, що впливає на нагромадження капіталу, значною мірою впливає також на сферу лізингу. Що стосується лізингу найважливіший податковий момент - строки амортизації.

Враховуючи початковий етап розвитку вітчизняної лізингової галузі постає питання, що доцільно зробити для забезпечення її сталого розвитку. Існують універсальні як економічні, так і суспільні стимули, що дозволяють зробити лізинг ефективним механізмом пожвавлення інвестицій в основні засобии. Загальновідомо, що до економічних відносяться податкові стимули, наприклад, прискорена амортизація; бюджетна підтримка; зменшення податкових зобов'язань. Дані підходи застосовують до прямого оподаткування лізингових операцій. Наведемо декілька аргументів щодо прискореної амортизації для об'єктів придбаних на умовах фінансового лізингу [2]:

- введення підвищених норм амортизації для оновлення основних засобів дозволить значно підвищити доходи від продажу нових об'єктів основних засобів у виробників. Це призведе до значного підвищення бази оподаткування. Збільшення валових доходів виробників об'єктів основних фондів від впровадження підвищених коефіцієнтів для фінансового лізингу буде значно перевищувати амортизаційні відрахування;

- досвід країн Центральної та Східної Європи, зокрема Польщі, Чехії, Угорщини, Росії, свідчить про те, що до 30% фінансування оновлення основних засобів забезпечує саме фінансовий лізинг. В Україні цей показник становить 0.02 % при зносі основних засобів від 60 до 90% в різних видах економічної діяльності. Отже, в Україні фактично мізерні обсяги операцій фінансового лізингу;

- стосовно питання, що все оновлення основних засобівів буде здійснюватися лише через фінансовий лізинг, досвід країн, які застосовують підвищенні коефіцієнти амортизаційних відрахувань, свідчить, що фінансування оновлення за допомогою фінансового лізингу, досягає лише 30% всього обсягу фінансування. Навіть якщо обсяг лізингових операцій в Україні збільшиться в 100 разів, це буде забезпечувати фінансування лише 2% фактичного обсягу фінансування оновлення основних засобів;

- багато вітчизняних компаній відчувають нестачу внутрішніх ресурсів на придбання обладнання. Підвищені коефіцієнти дозволять заохотити такі компанії до використання фінансового лізингу для інвестування коштів в оновлення основних засобів, що на даний момент мають значний моральний та фізичний знос;

- прискорена амортизація для лізингодавця дозволяє лізинговій індустрії, особливо на ранніх етапах розвитку, наприклад стадії вітчизняної індустрії, розвиватися швидкими темпами. Свідченням слабкого розвитку ринку лізингу в Україні є друга фаза еволюції розвитку лізингу, на якій знаходиться вітчизняна лізингова індустрія (із шести можливих);

- для всіх лізингових операцій можна запровадити режим реєстрації, що дозволить зберегти контроль за можливими зловживаннями;

- підвищені коефіцієнти для фінансового лізингу будуть нести певну грошову вигоду теперішньої вартості для лізингодавців. Лізингодавці будуть поступатися частиною або усім обсягом вигод від теперішньої вартості шляхом зниження лізингових платежів. Знижені лізингові платежі для лізингоодержувачів спричинять або появу більшої кількості лізингоодержувачів, або збільшення обсягів обладнання, взятого в лізинг вже існуючими лізингоодержувачами. У будь-якому випадку, додаткова кількість виробничого обладнання буде знаходитися у використанні, що призведе до розширення обсягів основного капіталу в країні;

- додаткове виробниче устаткування, що досягається за допомогою підвищених коефіцієнтів для фінансового лізингу, призведе до збільшення зайнятості, прискорить темпи зростання валового внутрішнього продукту та призведе до збільшення податкових надходжень. Підтвердженням даного аргументу є досвід таких країн як Аргентина, Австралія, Бангладеш, Бразилія, Чилі, Чеська Республіка, Данія, Сальвадор, Фінляндія, Франція, Гватемала, Гондурас, Індія, Індонезія, Ірландія, Італія, Японія, Марокко, Нікарагуа, Норвегія, Пакистан, Панама, Перу, Словацька Республіка, Сальвадор, Шрі-Ланка, Таїланд, Туреччина, Великобританія, Франція, Росія, Угорщина, Польща;

- досвід провідних країн світу (США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Канада) свідчить, що серед основних джерел оновлення основних засобів - 60% коштів надають власні кошти підприємств, 25% - кредити банків, 7% - облігаційні позики, решта - інші форми залучення капіталу. Отже, основними джерелом є власні кошти підприємств. На даному етапі розвитку, лише прискорені норми амортизації дозволяють формувати найбільше джерело оновлення основних засобівів для українських підприємств;

- за оцінками іноземних експертів, що наводяться в World Leasing Year Book, за допомогою обладнання, що було поставлене в Росії в 2007 р. на умовах фінансового лізингу обсягом 1.3 млрд. дол. було створено 34 тисячі нових робочих місць.

Порівнюючи податкове законодавство щодо практики непрямого оподаткування лізингових операцій, а саме, оподаткування податком на додану вартість комісій та процентів лізингодавця в 25 країнах Європейського Союзу, Канаді та Японії, міжнародні експерти зазначають, що в даних країнах комісії та проценти не оподатковуються податком на додану вартість. В Україні з 1 січня 2006 р. введена норма, згідно з якою розмір комісії, що перевищує подвійну облікову ставку Національного Банку України, оподатковується податком на додану вартість.

Порівняльний аналіз щодо непрямого оподаткування, а саме оподаткування податком на додану вартість комісій лізингодавців, засвідчив, що його застосування є недоцільним в умовах України, оскільки така практика не відповідає інтересам інвестиційної політики держави, інтересам лізингоодержувачів та інтересам державного бюджету. Незначний розмір лізингової галузі пояснюється українським підходом щодо оподаткування лізингових операцій, яка підвищує вартість послуг для лізингоодержувачів, а потім і для споживачів продукції, що випускається за допомогою обладнання, одержаного на умовах фінансового лізингу. Збільшена вартість лізингових послуг призводить до зменшення платоспроможного попиту з боку лізингоодержувачів, а також зменшується кількість лізингоодержувачів, що можуть собі дозволити інвестиції в основні засоби через механізм лізингу.

На етапі становлення лізингової галузі надзвичайно важливо заохочувати інвесторів до лізингової галузі. Зокрема, необхідно збільшувати капіталізацію лізингових компаній, оскільки без неї вони не зможуть одержувати фінансування в значних обсягах та за прийнятними ринковими ставками, що на даний момент складають 12-14% річних в валюті та 16-20% у гривні. Без збільшення фінансування лізингових компаній іншими кредиторами лізингові компанії не спроможні фінансувати великі за розміром лізингові угоди та велику кількість лізингоодержувачів.

За даними української статистики в різних галузях економіки знос основних засобів складає від 70 до 90%, а за розрахунками Німецької консультативної групи з питань економічних реформ ступінь зносу основних засобів по галузям економіки складає: промисловість - 49%, сільське господарство - 48%, транспорт - 50%, зв'язок - 40%, будівництво - 49% [11].

Яким чином можна фінансувати оновлення основних засобів підприємства, якщо останнє не має власних коштів і не має можливості отримання коштів через кредити банківської системи або фондовий ринок? Досвід провідних країн світу свідчить, що таке фінансування може надати фінансовий лізинг. Розвиток фінансового лізингу у 20 столітті засвідчив його стрімке зростання. Фінансовий лізинг став одним із найважливіших механізмів фінансування поточної та інвестиційної діяльності підприємств. Стрімке зростання фінансового лізингу, в першу чергу, залежало від фіскальних переваг (прискорена амортизація). Але навіть після скасування таких переваг на початку його розвитку застосування лізингу зберегло темпи його зростання.

Лізинг є додатковим джерелом фінансування. Він дозволяє фінансувати використання та користування підприємством активу, не відволікаючи існуючі на підприємстві грошові кошти. Таким чином, існуючі фінансові ресурси зберігаються і можуть бути використанні для інших цілей, звідси випливає грошовий потік. У порівнянні із іншими джерелами фінансування, лізинг також легше впорядковувати, а договори в більшості випадків дуже гнучкі. Розмір лізингових платежів зазвичай встановлюється залежно від розміру доходів лізингоодержувача та його потоку грошових коштів. Таким чином, підприємства, що не мають можливості надати забезпечення (заставу) для фінансування своїх виробничих потреб, можуть виконати свої інвестиційні проекти. Це є однією з найважливіших переваг, що компанії можуть отримати, використовуючи лізинг. Досягаючи значних розмірів, лізингова галузь дозволяє значно зменшити вартість залучених фінансових ресурсів для компаній та стимулювати інвестиції.

Дослідники прийшли до висновку, що найбільший ефект від лізингу отримує економіка окремої країни через збільшення активності невеликих підприємств. Загальновідомо, що малим підприємствам надзвичайно важко отримати фінансування. Без ліквідного забезпечення (застави) достатньо важко отримати кредити. Навіть за умов отримання кредиту малим підприємством, воно має платити високі проценті ставки, що впливає на ліквідність, платоспроможність та прибутковість компанії, зменшуючи їх. Альтернативою кредиту в такому випадку є лізинг. Лізинг довів, що він є ефективним інструментом, що долає такі бар'єри як високі кредитні ставки та необхідність наявності забезпечення (застави), що вимагають традиційні банки. Оскільки лізинг орієнтується на грошові потоки, він надає новий спосіб одержання можливості користування активом як альтернатива прямій купівлі активу або одержання кредиту. Таким чином, лізинг може збільшити доступність малих підприємств до середньострокового фінансування оновлення основних засобів та нових технологій.

Взаємозв'язок лізингу та обсягів інвестування в країнах Європи представлений у додатку Б. Статистичні дані доводять, що лізинг є одним із найважливіших джерел фінансування інвестицій в таких країнах як Великобританія, Данія, Швеція, Італія, Німеччина, Франція, що є лідерами за розмірами інвестицій в Європі.

Лізинг є додатковим джерелом фінансування. Він дозволяє фінансувати використання та користування підприємством активу, не відволікаючи існуючі на підприємстві грошові кошти.

Фінансовий лізинг повинен стати локомотивом, що забезпечить оновлення основних засобів українських підприємств. Декілька цифр за результатами 2007 р.: в Чехії річний обсяг профінансованих лізингових угод склав 3,4 млрд. євро, в Угорщині - 3,1 млрд. євро, в Польщі - 3,1 млрд. євро, Росії - 7 млрд. євро, у Словенії - 1,1 млрд. євро, у Словакії - 1,1 млрд. євро, в Румунії -0,8 млрд. євро, в Естонії - 0,7 млрд. євро [31].

В Україні, за оцінками експертів, у 2007 р. річний обсяг профінансованих лізингових угод склав лише 200 млн. євро. При цьому коефіцієнт співвідношення лізингу до інвестицій в Чехії складає - 16%, в Угорщині - 22%, в Польщі -11%, в Росії - 10%, в Словенії - 20%, в Словакії - 15%, в Румунії - 6%, в Естонії - 32%. За оцінками іноземних фахівців, лізинг в Україні знаходиться лише на початку другої стадії еволюції лізингових ринків із шести можливих. У табл. 3.1 представлено структуру лізингових операцій в Європі.

Таблиця 3.1

Динаміка зміни структури лізингових операцій за видом активів у Європі за 2004-2009р.р.

№	Вид активу	2004	2005	2006	2007	2008	2009
1	Устаткування	25.5%	25.6%	25.0%	25.01%	23.45%	22.72%
2	Комп'ютери	12.5%	13.8%	13.9%	11.33%	11.67%	11.08%
3	Легковий автотранспорт	33.8%	32.3%	33.3%	32.90%	35.16%	34.41%
4	Важкий автотранспорт	16.1%	16.3%	16.9%	19.32%	18.25%	19.95%
5	Літаки, залізничний транспорт	5.3%	6.0%	4.9%	3.75%	4.42%	6.01%
6	Інше	6.8%	6.0%	6.0%	7.68%	7.05%	5.81%
7	Заголом	100%	100%	100%	100%	100%	100%

Чому необхідно фокусувати увагу на розвитку фінансових ринків та лізингу, якщо банківська система розвивається такими швидкими темпами? Чи потрібні лізинговим компаніям нові фінансові інструменти? Мабуть, іще 5 років тому таке питання було неактуальне і невчасне. Що трапилося? Для початку варто відзначити, що в країні очевидні деякі дуже позитивні тенденції протягом останніх часів, включаючи макроекономічну стабільність та збільшення доходів населення. Наведу декілька цифр, що мають продемонструвати потенціал, який може дати розвиток фінансових ринків: питома вага боргу приватного сектору (випуск цінних паперів власного боргу) у ВВП в країнах ЄС в 2005 р. в середньому складає 36%. В Росії аналогічний показник представляв би ринок розміром 400 мільярдів дол., а фактично складав лише 20 млрд. дол. В Польщі 36% ВВП складають 100 млрд. дол., а фактично борги приватного сектору складали лише 6 млрд. дол. В Україні 36% ВВП - 15 млрд. дол., а фактично випуск цінних паперів власного боргу приватним сектором складав лише 1 млрд. дол.. Таким чином, ці три ринки використовують свій потенціал лише на 6%. Що може забезпечити досягнення потенціалу розвитку приватного ринку боргових зобов'язань? Депозити зростають швидкими темпами, населення України збільшує свої депозитні вкладення в вітчизняних банках. Як відомо, проведення успішних пенсійних реформ в сусідніх країнах створює попит на цінні боргові зобов'язання із прийнятним ризиком. Крім того, варто згадати про те, що мобілізація приватних заощаджень зменшує залежність від іноземних портфельних інвестицій. Здорові вітчизняні фінансові ринки є також індикатором того, що іноземні інвестори будуть зацікавлені в інвестиціях в них.

В Україні емітенти лише підходять до розуміння, який вид боргу задовольняє їх фінансові потреби. З іншого боку, інституційні інвестори зважують прийнятні з точки зору ризику інструменти для того, щоб збалансувати їх портфельні потреби. Коли ми відповідаємо на питання стосовно стандартизації подумаємо про наступне: чи збільшить привабливість вітчизняного фінансово сектору для інвесторів більш інтегрований, ніж фрагментарний фінансовий сектор в межах не лише нашої країни, а також країнах сусідах? Більше того, чи будуть інвестори вітати вищі стандарти розкриття інформації, практики розміщення цінних паперів? Країни сусіди стикаються із загальними перепонами у розвитку лізингових операцій. Наприклад, проблеми високої питомої ваги несплачених своєчасно лізингових платежів не унікальні для окремо взятої країни. Очевидно, що зацікавлені сторони у такій інтеграції, працюючи разом, надаючи один одному інформацію та допомогу у вирішенні негативних моментів можуть подолати ці проблеми набагато швидше, об'єднуючи зусилля для розробки стандартів, необхідних для швидшого розвитку фінансових ринків. Наприклад, стандартизація розкриття інформації та практики розміщення цінних паперів на основі найкращого світового досвіду допоможе збільшити впевненість інвесторів. У свою чергу, збільшена впевненість інвесторів обов'язково має прискорити зростання розвитку фінансових ринків. Ліквідні ринки разом із достатніми обсягами та активністю потребують стандартизованих процесів та регулювання. Враховуючи, що український ринок відносно незначний, інтеграція його із іншими ринками, наприклад Польщі, Угорщини, Чехії, Росії дозволить збільшити впевненість інвесторів. Проаналізувавши досвід побудови фінансових ринків в країнах ЄС, можна побачити, що в них на сьогодні існує величезна кількість незначних розбіжностей у законах та процедурах. Це створює величезні перепони у створенні єдиного ринку капіталів. Україна має певні переваги у цьому напрямі, оскільки лише створюються інфраструктура та правила роботи фінансових ринків, а отже, можемо врахувати відповідний досвід наших сусідів - країн-учасниць Європейського Союзу для того, щоб запровадити нові стандартизовані фінансові продукти [31].

Третє питання: хто має бути лідером у розвитку фінансових ринків: державний чи приватний сектор? Приватний сектор має найвагомішу роль у розвитку ринків капіталу, особливо, що стосується збалансування пропозиції із попитом. Але, уряд перший, і що найголовніше, є відповідальним за створення та впровадження „правил гри”. Прозоре та передбачуване законодавче та регуляторне середовище, що підтримує розвиток фінансових ринків - головна запорука успіху. Воно має дозволяти та підтримувати повне та чесне розкриття всієї фінансової інформації про емітента, а також забезпечувати процедури банкрутства, що забезпечують виконання прав кредиторів. Тим не менше (і це дуже важливий момент), якщо існують перепони з боку урядової політики, то в інтересах приватного сектора голосно про це говорити. Приватний сектор має бути частиною вирішення таких проблем, працюючи із урядом, ніж очікуючи від уряду дій. На нашу думку, уряд має бути націлений на розвиток фінансових ринків, кредитуючи та розділяючи деякі ризики, притаманні ринкам. Підсумовуючи відповідь на третє питання, скажу, що державний та приватний сектори, на нашу думку, грають важливу роль у розвитку фінансових ринків, але вони мають працювати разом. Приватний сектор ініціює, виконує та опосередковує операції на ринку. Уряд наглядає за розвитком ринків, застосовуючи таку політику і регулювання, при якій він скоріше направляє ринок, ніж виконує за нього його функції.

Таким чином, Україна потребує активних кроків з боку Уряду і Парламенту України щодо створення економічних та соціальних стимулів для розвитку лізингу в Україні. Центри відповідальності лежать саме в їх площині, і від них залежить, чи буде в Україні справжній бум лізингової галузі чи ні.

3.2 Пропозиції щодо покращення бізнес-середовища для лізингу в Україні

Українське бізнес середовище для лізингу має певні особливості. Воно характеризується зовнішнім та внутрішніми чинниками, що визначають правила гри в лізинговому бізнесі. Наприклад, законодавство для лізингу можна віднести до зовнішнього середовища, на яке важко впливати. До внутрішніх чинників можна віднести рівень конкуренції серед лізингових компаній. Очевидно, що конкуренція серед лізингових компаній залежить від технологій, за якими вони працюють, персоналу, їх доступу до джерел фінансування.

З одного боку, законодавче поле, в якому функціонує лізингова галузь змінюється дуже динамічно і кардинально. Зміни комерційного та податкового права для лізингу протягом 1991-2010 років відбувалися часто і непослідовно. Значна кількість змін очевидно не сприяла встановленню чітких та прозорих правил роботи для учасників лізингової індустрії.

Протягом 1991-2003 років комерційне право для лізингових операцій було однобоким: лізингоодержувач мав необмежені права, права лізингодавця були практично відсутні. Найяскравішою ознакою невідповідності інтересів у лізинговій галузі був той факт, що лізингодавець після передачі об'єкта лізингу лізингоодержувачу практично не мав можливості його повернути у випадку, коли лізингоодержувач не виконував умови договору фінансового лізингу. Така практика призвела то того, що лізингова галузь стала галуззю із найвищими ризиками. Високі ризики, що були закладені в комерційному праві для лізингодавців, призводили до практики встановлення останніми високої ціни для лізингоодержувачів [43].

Високі ціни лізингодавців не сприяли залученню більшої кількості клієнтів. В Україні був практично відсутній вторинний ринок лізингу (вторинним ринком лізингу вважаються предмети лізингу, що вже були у вжитку). У країнах із розвиненою лізинговою індустрією розмір ринку вторинного лізингу не менший за розмір ринку первинного лізингу. Таким чином, можна зробити висновок, що постійна зміна правил гри як на рівні комерційного права, так і на рівні податкового права призвели до того, що лізингова галузь не стала локомотивом економічного зростання в Україні на відміну від більшості країн, в яких лізинг забезпечував його основну функцію: пожвавлення економічної активності суб'єктів господарювання.

З іншого боку, конкуренція серед вітчизняних лізингових компаній значно відрізняється і залежить від сегментів, в яких вони працюють. Наприклад, конкуренція серед лізингових компаній, що надають у оперативний або фінансовий лізинг автомобілі, дуже висока. Конкуренція серед лізингових компаній, що надають в оперативний або фінансовий лізинг сільськогосподарську техніку або літаки та залізничний транспорт, практично відсутня.

Для ілюстрації стану розвитку бізнес середовища для лізингу в Україні представимо еволюцію розвитку лізингу в інших країнах. Еволюція лізингу в світі певною мірою схожа на еволюцію будь-якої іншої галузі, і лізинг зростає від народження до досягнення повного розвитку. Іноземні фахівці виділяють шість стадій розвитку лізингу, зокрема оренда; простий фінансовий лізинг; комплексний фінансовий лізинг; пакетування послуг або операційний лізинг; нові продукти; зрілість .

Перша стадія еволюції розвитку лізингу(оренда) передувала лізингу протягом сторіч, і навіть сьогодні цей сектор дуже жвавий і конкурентоспроможний майже в усіх країнах світу. Оренда характеризується коротким строком (менше 12 місяців) та повним набором послуг. Після закінчення строку оренди користувач повертає обладнання власнику.

Друга стадія (простий фінансовий лізинг) зародився сто років тому спочатку у Великобританії, а потім у Сполучених Штатах. В кожній окремій країні світу - це перший лізинговий продукт, що відрізняється від оренди. Продукт характеризується намірами лізингоодержувача в кінцевому рахунку придбати обладнання. В кінці терміну лізингу лізингоодержувач, повністю сплативши лізингодавцю суму лізингової плати, отримує право власності без надання додаткової винагороди або придбає обладнання за номінальну вартість. Оскільки лізинг є новим продуктом, психологія власності все ще дуже притаманна користувачу. Лізингодавець також намагається просто фінансувати обладнання через лізинг і не бажає повертати майно в кінці терміну. Для лізингодавця прийнятний кредитний, а не майновий ризик, оскільки останній вимагає розвиненого вторинного ринку, який не обов'язково існує на цій стадії. Лізинговий продукт майже без винятку пропонується на базі мережі, в якій послуги лізингодавця обмежені фінансуванням обладнання. Протягом цієї фази ринок звичайно залежить від відсотків і не реагує на додаткову вартість. До країн, що перебувають на цій фазі, выдносять Бангладеш, Хорватію, Нікарагуа та Румунію. До цієї стадії розвитку лізингової галузі належить і вітчизняний ринок лізингу.

З перебігом часу та виходом інших учасників на ринок лізингова галузь вступає у третю стадію - стадію комплексного фінансового лізингу. Протягом цієї стадії лізингодавці починають структурувати багато зі своїх фінансових лізингів та надають лізингоодержувачу альтернативні можливості наприкінці дії договору лізингу та можливість поновити його на основі фіксованого залишку. (Лізингоодержувач повинен або викупити предмет лізингу, або поновити термін лізингу.) Протягом цієї фази в більшості країн лізинг набуває найвищого зростання як відносно абсолютних обсягів, так і відносно проникнення на ринок. Також багато ділерів або виробників, які раніше покладалися на незалежні лізингові компанії, починають формувати власні лізингові компанії. Податкові та регуляторні органи, усвідомивши важливість лізингу, пильніше придивляються до галузі та встановлюють правила, регуляторні норми, настанови, спрямовані на стимулювання подальшого зростання. Ця фаза загалом спрямована на відсотки, хоча деякі лізингодавці під тиском конкуренції починають звертатися до такого аспекту лізингу, як додаткова вартість. Такі аспекти можуть включати скорочення терміну реагування з дати подання заяви на лізинг до дати фінансування лізингу, або пакетування послуг, таких, наприклад, як технічне обслуговування, у фінансовий лізинг. Оскільки ринок швидко зростає, лізинг, спрямований на отримання відсотків, з часом призводить до конкуренції на обсягах операцій. Лізингодавці починають зменшувати маржу на ринку покупців. Прикладом країн, що перебувають на третій стадії, є Сальвадор, Індія, Пакистан, Панама та Перу.