Дані табл. 1.2 вказують на істотне зростання ресурсної бази банківських установ України упродовж останніх п'яти років. Особливо значне збільшення (на 80 %) характерне для строкових зобов'язань у національній валюті на 2007р. Потрібно розуміти, що в умовах підвищення доходів населення відповідне зростання депозитної бази банків пов'язане не так із активізацією їхньої роботи із залучення коштів на ринку, як з відсутністю альтернативних напрямів вкладення коштів - насамперед на ринку цінних паперів. Очевидно, що з появою доступних широкому загалу реальних фондових альтернатив для інвестування коштів перед банками постане проблема загострення конкурентної боротьби за кошти вкладників, передусім - фізичних осіб.

В комерційних банках створюються спеціальні фонди, призначені для виробничого та соціального розвитку банку, їх формування здійснюються за рахунок прибутку.

Одним з елементів додаткового капіталу банків постають невикористані резерви страхування банківських ризиків (кредитного, валютного, інвестиційного). Призначення цих резервів є зниження негативних наслідків у зв'язку з неповерненням кредитів, виникнення збитків від операцій з валютою та з цінними паперами, що знаходяться у розпорядженні банку. В Україні ці резерви створюються з прибутку, що залишається у банку після сплати податків. Такий порядок знижує фактичні можливості комерційних банків для створення необхідного розміру страхових резервів.

Нерозподілений прибуток, як елемент додаткового власного капіталу комерційного банку, є ресурсом внутрішнього походження. Він створюється у вигляді залишку після сплати податків та відрахування до фондів банку.

Банківський власний капітал поділяється на капітал - брутто та капітал - нетто. Власний капітал - брутто - це сума усіх фондів нерозподіленого прибутку за балансом. Власний капітал - нетто - це капітал - брутто за мінусом вкладень банку в господарську діяльність підприємств та організацій, акції акціонерних товариств, витрати майбутніх періодів, відведених коштів. Тобто капітал - нетто це та частина власних коштів банку, що може бути використана як кредитні ресурси.

Розмір власного капіталу визначається кожним банком самостійно і залежить від багатьох факторів. До них належать:

- рівень мінімальних вимог НБУ до статутного фонду. Більш значні вимоги збільшують потребу у власному капіталі;

- специфіка клієнтури. При значній кількості невеликих вкладників, власних коштів потрібно буде менше ніж за наявності великих вкладників;

- характер активних операцій. Наявність значного обсягу ризикових операцій потребує відносно більшого обсягу розміру власного капіталу.

На відміну від звичайних промислових та комерційних підприємств, де частка власного капіталу, як правило становить у середньому 40 - 60% загальних активів, комерційні банки працюють в основному із залученими ресурсами, а власний капітал використовується для своєрідного захисту інтересів вкладників і кредиторів та покриття збитків від банківських операцій. За цих умов вважається припустимим, якщо розмір власного капіталу становить не менше 4% загальних активів банку.

Банківські операції відображаються окремими статтями в балансі комерційного банку. Залежно від того, в якій частині балансу вони обліковуються, їх поділяють на пасивні й активні.

Пасивні операції - це операції з мобілізації ресурсів комерційного банку. За видом банківських ресурсів розрізняють пасивні операції з формування власних, залучених (депозитних) та позичених (не депозитних) ресурсів.

Операції з формування залучених ресурсів називають пасивними депозитними операціям. Вони відображають процес залучення й обліку в банківському балансі тимчасово вільних коштів юридичних, фізичних осіб, банків які зберігаються на різноманітних рахунках (строкових і до запитання). Вкладниками можуть бути як юридичні та фізичні особи, що постійно обслуговуються в даному банку (клієнти банку), так і юридичні і фізичні особи, що не належать до постійних клієнтів цього банку, а обслуговуються в іншому банку.

Реалізація завдання щодо вдосконалення депозитних операцій комерційних банків на практиці безпосередньо пов'язана саме з необхідністю збільшення обсягів вкладних операцій із населенням. Загальні тенденції останнього періоду визначають зростання обсягів вкладів населення у комерційних банках України (табл. 1.3).

Таблиця 1.3

Динаміка і структура ресурсної бази комерційних банків України за секторами економіки

Аналіз показав, що зобов'язання за коштами домашніх господарств зросли на 0,6% за структурою, і що цей показник не має достатньої динамічності зростання, а зобов'язання підприємств реального сектору за структурою знизилися на 1,5%, що на нашу думку є несприятливим фактором для розвитку цього сектору економіки. Решта показників показують дуже незначне зростання зобов'язань за своєю структурою.

Крім мобілізації власних та залучених ресурсів, комерційні банки можуть використовувати можливості міжбанківського ринку капіталів, а також залучати кошти інвесторів через емісію та розміщення власних незабезпечених боргових зобов'язань. Мобілізовані в такий спосіб ресурси представляють собою позичені ресурси банку або ресурси не депозитного характеру. Ця частина банківських ресурсів є найбільш оперативною щодо здійснення пасивних кредитних та пасивних інвестиційних операцій.

Пасивні кредитні операції - це операції комерційного банку, що пов'язані з отриманням кредитів на міжбанківському ринку (в інших комерційних банків та в НБУ). Комерційні банки в Україні можуть отримувати кредит в інших банках на визначених договорами умовах строком від одного дня (кредити овернайт) до кількох місяців. Крім власне міжбанківських кредитів, комерційні банки можуть звертатись за кредитом до кредитора останньої інстанції - Національного банку України, який сьогодні надає кредити під заставу державних цінних паперів і комерційних векселів. Згідно з чинним законодавством НБУ може здійснювати продаж комерційним банкам кредитів через кредитні тендери, проводити операції з переобліку комерційних векселів, що раніше були обліковані комерційним банком, та видавати кредити овернайт через постійно діючу лінію рефінансування.

Активні операції - це операції з розміщення мобілізованих комерційним банком ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні засоби й товарно-матеріальні цінності. Отже, до активних операцій банків належать:

- операції з вкладення банківських ресурсів у грошові кошти в готівковій і безготівковій формах з метою підтримання ліквідності банку;

- розрахункові операції, що пов'язані з платежами клієнтів;

- касові операції з приймання і видавання готівки;

- кредитні операції, що пов'язані з наданням кредитів різних форм юридичним, фізичним особам, банкам;

- інвестиційні операції і вкладення банківських ресурсів у цінні папери (акції, державні та корпоративні облігації) на тривалий строк;

- фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;

- валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому і міжнародному валютних ринках;

- депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити в НБУ та інших комерційних банках;

- операції купівлі-продажу банківських металів на внутрішньому і міжнародному валютних ринках;

- операції з придбання основних засобів, матеріальних та нематеріальних активів.

Активні операції комерційні банки здійснюють у межах наявних ресурсів, тобто у межах залишку грошових коштів на кореспондентському рахунку в НБУ (при проведенні операцій у безготівковому порядку) та в касі (при проведенні операцій з готівкою).

Найбільш суттєвим і важливим джерелом формування та збільшення ресурсної бази банків виступають депозитні операції. Депозитними є пасивні операції банків із залучення грошових коштів юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валютах у формі вкладів (депозитів) шляхом їх зарахування на відповідні рахунки на певних умовах.

На процес формування заощаджень юридичних і фізичних осіб впливають різноманітні чинники, які можна об'єднати в такі п'ять груп:

- перша група чинників охоплює державну політику, спрямовану на забезпечення політичної стабільності та сталий розвиток національної економіки, запобігання кризовим ситуаціям, сприяння розвитку підприємництва;

- чинники другої групи пов'язані з динамікою основних економічних показників рівня інфляції, процентних ставок, безробіття тощо, а також з економічним розвитком регіонів та їх інфраструктури;

- третя група чинників стосується розвитку банківської системи та системи кредитно-фінансових інститутів;

- четверта група торкається довіри до банків та інших кредитно-фінансових інститутів, ступеня поінформованості населення про їхню діяльність;

- п 'ята група чинників визначається демографічною ситуацією в країні (практика доводить, що рівень національних заощаджень вищий там, де більша частка молоді).

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб через різні види банківських рахунків. Практично усі клієнтські рахунки, на яких зберігаються їх грошові кошти, є депозитними.

Депозит (вклад) - це грошові кошти в національній та іноземній валюті, передані їх власником або іншою особою за його дорученням у готівковій або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах. Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами регулюється загальний порядок залучення банками України коштів (як у національній так і в іноземній валютах) або банківських металів від юридичних і фізичних осіб на вкладні (депозитні) рахунки. Основним критерієм класифікації депозитів є класифікація за юридичним статусом позичальника:

- депозити фізичних осіб;

- депозити юридичних осіб;

Для банківської практики характерна така класифікація за видами депозитів:

- депозити до запитання;

- строкові (термінові) депозити;

- ощадні вклади населення;

- цінні папери.

Основними видами депозитних операцій є:

- вклади (депозити) на вимогу (до запитання) - це грошові кошти або банківські метали, що розміщені вкладниками в банках на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу вкладника або здійснення платежів за розпорядженням власника рахунку;

- вклади (депозити) строкові - це грошові кошти або банківські метали, розміщені вкладниками в банку на визначений договором строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше одного місяця).

- умовні вклади (депозити) - це кошти або банківські метали, внесені на інших умовах їх повернення. Умови за вкладом не можуть суперечити законодавству України. Якщо строки зберігання умовних вкладів (депозитів) визначено договором, то такі вклади (депозити) обліковуються як строкові. Якщо строки зберігання умовних вкладів (депозитів) договором не визначено, то вони обліковуються як вклади (депозити) до запитання.

Одним із джерел поповнення ресурсів банку є міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують фінансово стійкі банки, в яких зазвичай є надлишок ресурсів. Такі банки для одержання прибутку прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках. Крім фінансової вигоди, банки-кредитори одержують можливість установлення ділових партнерських стосунків.

Строки запозичення міжбанківських кредитів можуть бути різними - від одного дня до трьох-шести місяців. Процентна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча, ніж за кредитами, наданими підприємницькій сфері, і пов'язана з обліковою ставкою НБУ.

Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв'язку і необхідністю регулювання банківської ліквідності. Досить активно використовуються міжбанківські кредити строком на один день, мета яких полягає у підтриманні поточної ліквідності банку.

Для ефективного регулювання грошово-кредитним ринком, управління ліквідністю банківської системи, виконання функції кредитора останньої інстанції НБУ застосовує такі механізми рефінансування банків:

1. Операції на відкритому ринку НБУ проводить, здійснюючи короткострокове та середньострокове рефінансування банків через кількісний або процентний тендер, а також через постійно діючу лінію рефінансування (кредит "овернайт").

2. НБУ може надавати стабілізаційний кредит банку, переведеному у режим фінансового оздоровлення або який взяв на себе борі банку, що пребуває у режимі фінансового оздоровлення, за наявності його клопотання та висновків відповідного територіального управління НБУ. Стабілізаційний кредит може надаватися банку лише за умови його забезпечення заставою: високоліквідними активами банку-позичальника або гарантією чи порукою іншого фінансово стабільного банку чи фінансової установи. Стабілізаційний кредит НБУ має цільове призначення і для кредитних операцій банку не використовується. Він надається банкам строком до одного або трьох років.

3. НБУ проводить операції на відкритому ринку з купівлі-продажу державних цінних паперів, які пребувають у його портфелі на продаж.

Учасниками біржових і позабіржових торгів з купівлі-продажу державних та інших цінних паперів можуть бути банки. За допомогою цих операцій вони можуть збільшувати (продаючи цінні папери, що є в їх інвестиційному портфелі) або зменшувати (купуючи цінні папери) залучені кошти. Підвищення ефективності банківської діяльності вимагає на сьогодні збільшення ресурсної бази банків [3, с.111].

1.2 Інформаційно-методичне забезпечення дослідження ресурсної бази комерційного банку

Для інформаційного забезпечення комплексного аналізу можна використовувати всі види планової, нормативної, облікової, фінансової, статистичної, довідкової, методичної та інших видів інформації. Основою інформаційного забезпечення фінансово-економічного аналізу банків є фінансова звітність, яка складається як для потреб менеджменту, так і для зовнішніх користувачів. Основною метою складання фінансових звітів є надання користувачам для прийняття економічних рішень повної, правдивої та непередбаченої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та грошові потоки капіталу.

Відповідно до Закону України „Про банки і банківську діяльність” від 20 вересня 2001 року №2740-ІІІ,фінансова звітність банків складається на підставі Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої Постановою НБУ від 28 серпня 2001 р. № 368 (зі змінами та доповненнями) та Інструкції про складання річного фінансового звіту банків України, затвердженої Постановою НБУ від 26 грудня 2001 р. № 545 (зі змінами та доповненнями). До складу банківської звітності належать: балансовий звіт, звіт про фінансові результати, а також ряд додатків до цих звітів, у яких наведена інформація про структуру активів, зобов'язань та власних коштів банку, ризики, якість кредитного портфеля, а також про інші показники які є дуже важливими для характеристики фінансового стану банку. Наявність таких додатків дає змогу відобразити звітність українських банків на рівні міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітності. Завдяки цьому фінансова звітність задовольняє вимоги користувачів інформації поза банком (акціонерів, клієнтів та партнерів банку, НБУ, фінансових органів тощо).

До статистичної звітності належить звітність про кредитні та депозитні операції в національній та іноземній валютах, процентні ставки, операції з цінними паперами та інші банківські операції. Важливою вимогою до фінансової та статистичної звітності є достовірність та реальність інформації, які забезпечуються документуванням банківських операцій, проведенням періодичних інвентаризацій, за допомогою яких контролюються та уточнюються наявність і вартість активів та пасивів банку, цінностей та операцій, що обліковуються на позабалансових рахунках.

Обов'язковою вимогою до фінансової та статистичної звітності є порівнянність, можливість зіставлення показників звітного періоду з аналогічними показниками минулих періодів. Лише на цій основі можна зробити відповідні висновки про зміни у фінансовому стані банку, спрогнозувати тенденції розвитку банківських операцій.

За звітним періодом розрізняють такі форми звітності банків (табл. 1.4):

1) щоденні;

2) щомісячні;

3) квартальні;

4) річні.

Таблиця 1.4

Склад фінансової звітності залежно від звітного періоду

Баланс банку - це бухгалтерський баланс, який відображає стан активів, пасивів та власного капіталу у грошовій формі на певну дату. Актив і пасив балансу поділяються за окремими статтями. Кожна стаття характеризує окремий вид господарських засобів або джерел їх формування. Статті балансу групуються за економічним змістом і розміщуються згори донизу в міру зниження ліквідності (активні рахунки) і збільшення строків зобов'язань (пасивні рахунки).

Найбільш вичерпною і змістовною є річна фінансова звітність, яка подається у такому складі: балансовий звіт, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал, примітки. Кожна із компонентів фінансової звітності має своє призначення (табл.1.5).

Таблиця 1.5

Склад і призначення компонентів фінансової звітності банків