Ефективність формування та використання банківських ресурсів

Сутність та структура банківських ресурсів. Методичні засади регулювання ресурсної бази комерційних банків в Україні. Організаційно-економічна характеристика діяльності ПАТ "Банк Форум", оптимізація ресурсного портфелю. Характеристика умов праці в банку.

Рубрика Банковское, биржевое дело и страхование
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 29.05.2012
Размер файла 946,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Ресурси банку відіграють ключову роль в банківській системі та економіці України в цілому. Вони забезпечують операційну діяльність банків, що в свою чергу дає можливість до накопичення коштів, користування запозиченими ресурсами, надання кредитів, дає можливість розвитку банківської системи.

Банківські ресурси - це основа основ діяльності будь-якого банку, оскільки процеси утворення ресурсів і надання позик перебувають у тісному взаємозв'язку. Тому розуміння економічного змісту банківських ресурсів, визначення проблем пов'язаних із їх ефективним формуванням і доцільним використанням, надзвичайно важливе, особливо для українських комерційних банків. Саме нашим, вітчизняним, комерційним банкам надзвичайно важко вирішувати це питання - формування ресурсів банків та ефективність їх використання.

Отже, актуальність даної роботи полягає у постійній необхідності надання особливої уваги питанню, щодо визначення складових банківських ресурсів, стану ресурсної забезпеченості банків, їх організацію і регулювання та напрямки удосконалення управління ресурсною базою.

Зазначена тема досліджувалась в працях вітчизняних і зарубіжних науковців, зокрема Мещерякової А.А., Мочерного С.С., Вовчак О.Д., Кириленко О.П., Лобанова А.А., Алексєєнко М.Д. та інших, але постійна зміна умов функціонування банків України потребує подальших досліджень зазначеної проблематики.

Метою дипломної роботи є теоретичне обґрунтування та розробка практичних рекомендацій щодо ефективного формування та використання банківських ресурсів.

Зазначена мета окреслила коло наступних завдань:

необхідність узагальнення наукових підходів щодо сутності, видів та принципів формування банківських ресурсів;

визначення теоретичних засад формування банківських ресурсів;

здійснення аналізу власного та залученого капіталу банку ПАТ «Банк Форум» та механізмів його використання;

на основі здійснення аналізу теоретичних засад управління банківськими ресурсами та практичних механізмів реалізації в ПАТ «Банк Форум» обґрунтування напрямків підвищення ефективності формування та використання банківських ресурсів.

Об'єктом дослідження в дипломній роботі є процес формування та використання банківських ресурсів у ПАТ «Банк Форум».

Предметом дослідження дипломної роботи виступають власні та залучені кошти банку.

Наукова новизна дослідження полягає у:

систематизації теоретичних підходів до визначення ресурсної бази комерційного банку;

обґрунтуванні методів аналізу ресурсного потенціалу комерційного банку.

Практична цінність полягає в можливості використання обґрунтованих в роботі механізмів оцінки фінансових ризиків в процесі формування та використання капіталу банку.

Робота виконана у взаємозв'язку з тематикою наукових досліджень кафедри, зокрема з темою науково-дослідної роботи «Управління формуванням та використанням фінансових ресурсів підприємницьких структур» (державний реєстраційний номер 010700000004).

У процесі дослідження застосовувалися такі загальні та конкретні наукові методи дослідження: структурно-логічний аналіз (при побудові структури роботи); аналіз, синтез, системна оцінка (при з'ясуванні понять); індукція; метод групувань; метод економічного аналізу (при оцінці динаміки та структури основних показників діяльності банку); метод графічного аналізу (для кращого сприйняття основних показників діяльності банку); конкретизація тощо.

Дипломна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

Інформаційною базою написання дипломної роботи є наукова на навчальна література з зазначеної проблематики, матеріали періодичних видань, законодавчі та нормативно-правові акти з регулювання ресурсної бази, матеріали Національного банку України. Дипломна робота виконана на матеріалах, що характеризують діяльність ПАТ «Банк Форум».

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА РЕСУРСІВ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

банківський ресурс портфель

1.1 Дослідження сутності поняття банківські ресурси

Для здійснення діяльності в умовах ринку будь-якому комерційному підприємству необхідні ресурси. Комерційні банки є установами, що спеціалізуються на посередницькій діяльності, яка пов'язана, з одного боку, з купівлею вільних грошових коштів на ринку ресурсів, а з іншого - продажем кредитних ресурсів підприємствам, організаціям і населенню. Від операцій із залучення коштів залежить розмір банківських ресурсів і масштаби діяльності комерційних банків. З іншого боку, вигідне розміщення ресурсів сприяє підвищенню дохідності та ліквідності комерційних банків, забезпечує їх економічну самостійність та стабільність. Визначимо поняття ресурсів та ресурсної бази комерційних банків. Ресурси комерційного банку - це сукупність грошових коштів, які є у банку та використовуються ним для здійснення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій [11, С.77].

У визначенні ресурсної бази мають місце різні трактування дослідників. Так, на думку автора Алексєєнко М.Д. [11, С.79], «ресурсна база комерційного банку це сукупність грошових коштів господарюючих суб'єктів і грошових доходів населення, які мобілізуються банком на умовах виникнення відносин власності та боргових зобов'язань для подальшого розміщення серед потребують додаткових ресурсах юридичних і фізичних осіб з метою отримання прибутку». А в іншому визначенні, що надається Вовчак О. «ресурсна база банку - це система відносин, що виникають між комерційним банком та іншими господарюючими суб'єктами та приватними особами у зв'язку із залученням їхніх коштів для подальшого їх розміщення з метою отримання доходу». [15, С.56]

У дослідженнях різних експертів поняття ресурсної бази комерційного банку та банківських ресурсів часто використовуються як синоніми.

Визначення банківських ресурсів у науковій літературі представлено широко. Розглянемо найбільш розповсюджені визначення. Згідно Вовчак О. «банківські ресурси - сукупність грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні банків і використовуються ними для здійснення активних та інших операцій». [15, С.56]

У зарубіжній літературі поняття «ресурси банку» як самостійний термін, що підлягає вивченню й визначення, практично відсутня.

Зарубіжні дослідники не розглядають банківські ресурси як самостійний об'єкт дослідження при аналізі банківської діяльності. Дослідженнями даного питання займався дослідник Кириленко О.П. [17, С.89]. Термін «ресурси банку» фактично замінюється розкриттям сутності пасивних операцій, а саме «пасиви банку, відображають джерела коштів, які банк використовує у своїх операціях. Зарубіжні автори виділяють два основних джерела ресурсів: власники (акціонери) і вкладники.

У монографії Мещерякової А.А. [21, С.33] банківські ресурси визначаються через пасивні операції: «за допомогою пасивних операцій банки формують свої ресурси. Дослідник Мещерякова висловлює думку про те, що в результаті взаємодії банків на фінансовому ринку формується ціна залучених банками ресурсів.

Значні розробки у вивченні депозитів у складі ресурсної бази банків здійснили такі фахівці як Мочерний С. [23, С.56]. Мочерний С. головну увагу приділив проблемам формування депозитних вкладів у структурі ресурсної бази комерційного банку і вивів, що воно відбувається за двома напрямками: управління банківським капіталом і управління зобов'язаннями банку.

В цілому можна резюмувати, що дослідники не розглядають поняття «банківські ресурси» як об'єкта самостійного дослідження. Банківські пасиви досліджуються з точки зору їх обсягу, структури, витрат і цін, пов'язаних з банківським портфелем або балансом і взаємозалежності цих факторів.

Проблемам формування ефективної депозитної політики комерційних банків присвячені дослідження вітчизняних економістів, зокрема Алексєєнко М.Д., Омельченко А.В., Лобанова А.А., Мещерякова А.А.

Депозитна політика на рівні держави - це сукупність заходів, які здійснюються центральним банком і спрямовані на регламентацію правил формування депозитів (вкладів) в комерційних і ощадних банках, а також у небанківських грошово-кредитних установах. Необхідність такої регламентації зумовлена тим, що, по-перше, вклади (депозити) самі по собі є специфічним видом грошей (безготівкові або депозитні гроші), по-друге, на основі депозитів формуються кредитні гроші у кратному співвідношенні відповідно до величини грошового мультиплікатора. При відсутності такої державної регламентації правил формування і руху депозитних і кредитних грошей процес творення нових грошей у національній економічній системі був би безконтрольним і міг би непередбачено "розкручувати" маховик інфляції і знецінювати національні грошові одиниці [17, С.51].

Лобанова А.А. виділяє два типи депозитної політики на макрорівні. Перший представляє консервативна політика або політика сильної державної регуляції депозитних установ. Основна мета даної політики - посилення депозитної дисципліни та обмеження грошово-кредитних установ, які мають право відкривати поточні безстрокові рахунки (чекові вклади). Другий тип депозитної політики - ліберальна депозитна політика, яка передбачає послаблення депозитної дисципліни та значне збільшення грошово-кредитних установ, які мають право відкривати поточні безстрокові рахунки (чекові вклади). Ліберальна політика особливо ефективна при незначному рівні інфляції. [15, С.88]

Окремою складовою депозитної політики, яка впливає на поведінку суб'єктів грошово-кредитного ринку, є депозитна політика комерційних банків.

Кожен комерційний банк, як суб'єкт депозитного ринку намагається реалізувати свої інтереси за умови врахування впливу депозитної політики центрального банку та базується на конкретних умовах функціонування депозитного ринку.

Депозитна політика комерційного банку спрямована на оптимізацію витрат по залученню коштів на депозитному ринку за умови їх ефективного використання.[13, С.62]

Але все ж таки повернемося до визначення ресурсів банку, на нашу думку, визначення Вовчак О.Д. найбільш точно підходить для їх визначення.

Ресурси банку - це сукупність грошових коштів, що знаходяться у його розпорядженні і використовуються ним для здійснення активних та інших операцій. [15, С.100]

Таким чином, банківські ресурси можна вважати банківським капіталом. Банківські ресурси класифікуються за такими ознаками, які показано на рис. 1.1.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 - Загальна класифікація банківських ресурсів [15, С.103]

Найбільш поширеною є класифікація банківських ресурсів за економічним змістом та їх поділ на власні, залучені та запозичені ресурси банку. Частка власного капіталу комерційного банку у сукупних ресурсах невелика, тоді як у сфері матеріального виробництва співвідношення власного і позиченого капіталів інше. Так, для виробничого підприємства вважається нормою, коли власний капітал становить 50-60 % загального капіталу, для комерційного банку ж достатнім вважається 8-10%. Це зумовлено специфікою діяльності банку як установи, що здійснює мобілізацію тимчасово вільних грошових ресурсів на фінансовому ринку та надає їх у позику. Банк користується переважно чужими грошима, а власні кошти призначені передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності, тобто виконує здебільшого захисну функцію. [15,c. 101-102]

Власний капітал банку має важливе значення для ефективного здійснення банківської діяльності. Він виконує такі важливі функції:

Захисну - страхування вкладів і депозитів, що гарантує певний захист інтересів кредиторів банку у випадку його ліквідації або банкрутства;

оперативну - особливо важлива у період початку функціонування банку, що надає можливість за рахунок власного капіталу профінансувати придбання основних засобів, оренду приміщення та початок фінансової діяльності;

регулюючу - при встановленні економічних нормативів регулювання банків важливе місце відводиться нормативам капіталу банку;

функцію забезпечення оперативної діяльності, яка для власних коштів підприємств сфери матеріального виробництва постає головною, а для власного банківського капіталу є другорядною. Однак роль власного капіталу банку як джерела забезпечення його оперативної діяльності на перших порах після його створення є досить відчутною. Так, за рахунок власного капіталу фінансується придбання меблів, організаційної та комп'ютерної техніки, будівництво або оренда банківських офісів, упровадження систем банківського захисту, банківських технологій і систем зв'язку.

Залежно від джерел та порядку формування власний капітал банку включає елементи, зображені на рис. 1.2.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2 - Складові елементи та джерела формування власного капіталу банку [15, С.103]

Власний капітал банку при обчисленні економічних нормативів поділяють на капітал першого та другого рівня (основний та додатковий).

Залучені та запозичені банківські ресурси формують переважну частину банківських ресурсів (85-90%). Тому їм притаманний широкий спектр видів і форм залучення.

Залучені ресурси банків існують у двох основних юридично-правових формах: у формі депозитів та формі короткострокових боргових цінних паперів (табл. 1.1)

Таблиця 1.1 - Характеристика залучених банківських ресурсів

Види ресурсів

Характеристика

1. Кошти до запитання суб'єктів господарської діяльності

Поточні рахунки суб'єктів, кошти за довірчими операціями, кошти в розрахунках, розподільчі рахунки суб'єктів господарської діяльності, цільові кошти до запитання, кошти для розрахунків платіжними картками

2. Строкові кошти суб'єктів господарської діяльності

Короткострокові й довгострокові депозити суб'єктів господарської діяльності, кошти, отримані за операціями ДЕПО

3. Кошти до запитання фізичних осіб

Поточні рахунки, кошти за довірчими операціями фізичних осіб, кошти в розрахунках, кошти фізичних осіб для розрахунків платіжними картками

4. Строкові кошти фізичних осіб

Короткострокові та довгострокові депозити фізичних осіб

5. Кошти бюджету й позабюджетних фондів України

Кошти бюджетів України до розподілу, кошти Державного бюджету України, бюджетні кошти клієнтів, які утримуються з Державного бюджету України, кошти місцевих бюджетів та бюджетні кошти клієнтів, що утримуються з місцевих бюджетів, кошти позабюджетних фондів

6. Кредиторська заборгованість

Кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами банку, сума транзитних рахунків за операціями з клієнтами банку

7. Цінні папери власного боргу (крім субординованого боргу)

Прості векселі, емітовані банком, ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком

Запозичені кошти банку - це позики на грошовому ринку, які залучаються у формі міжбанківських кредитів і кредитів центрального банку (НБУ), операцій з цінними паперами на вторинному фондовому ринку, а також позик на ринку євродоларів. Ці кошти мають суттєве значення для підтримки поточної банківської ліквідності і тому активно використовуються комерційними банками України.

Запозичені банківські ресурси також характеризуються двома юридично-правовими формами реалізації: кредити, отримані від інших банків (у тому числі НБУ) та цінні папери субординованого боргу (рис. 1.3).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.3 - Характеристика запозичених банківських ресурсів [15, С.104]

Структура банківського капіталу не є сталою за якісним складом і змінюється протягом року залежно від багатьох чинників, зокрема від якості активів, використання прибутку, політики банку щодо забезпечення приросту капітальної бази тощо.

1.2 Оцінка складових банківських ресурсів

Найбільш прийнятною для аналізу механізмів регулювання, на нашу думку, є класифікація за економічним змістом, яка дає змогу визначити механізм взаємозв'язку та механізми впливу на результати пов'язані із необхідністю формування необхідної ресурсної бази за складом, який є найбільш прийнятний для банківської установи у співвідношенні між власним, залученим та запозиченим капіталами. Запропонована методика визначення складових елементів та джерел формування капіталу банку, на нашу думку, є найбільш точною і широко висвітлена у працях Вовчак О.Д. [15, С.105]

Фінансові ресурси банку формуються за рахунок власних і залучених (позикових) коштів. За допомогою цих коштів банки створюють ресурси, які використовуються для проведення активних (кредитних та інших) операцій. У структурі (складі) банківських ресурсів експерти виділяють власні та залучені кошти, а також позикові, які входять до складу залучених коштів. Розглянемо принципові особливості даних фінансових категорій.

Власний капітал це грошові кошти, внесені акціонерами (засновниками банку) та пайовиками, а також кошти, сформовані в процесі подальшої діяльності банку. [15, c. 105]

Згідно чинного законодавства власний капітал представляє собою кошти, що належать безпосередньо комерційному банку в період його діяльності. В якості власних коштів (капіталу) банку виступають елементи, здатні служити підстрахуванням на випадок непередбачених збитків. [3]

Згідно Прокопенко І.Ф. «власний капітал це грошові кошти, внесені акціонерами (засновниками банку) та пайовиками, а також кошти, сформовані в процесі подальшої діяльності банку».[6, c. 65]

Передумовою ефективної діяльності банку як специфічного господарського товариства виступає створення відповідної ресурсної бази, тобто сукупності грошових коштів, що надходять у розпорядження банку з різних джерел та використовуються ним для здійснення активних операцій. Первісну роль у цьому процесі відіграє формування власного капіталу банку.

Власний капітал використовується для своєрідного захисту інтересів вкладників і кредиторів та покриття збитків від банківських операцій. За цих умов вважається прийнятним, якщо розмір власного капіталу становить не менше 8% загальних активів банку.

За свідченням експертів, в тому числі Кочеткова В.М. та Омельченка О.В., головним джерелом банківських ресурсів є залучені кошти, частка яких в середньому по банківській системі України складає ?90% від загальної величини ресурсів, а решта (?10%) припадає на власний капітал. Універсальні комерційні банки України, як основний вид залучених ресурсів, використовують короткострокові депозити, а іпотечні банки мобілізують кошти шляхом випуску та реалізації довгострокових зобов'язань (іпотечних облігацій) [19, С.139].

Капітал банку класифікують за такими ознаками:

за організаційно-правовою формою діяльності банку на:

акціонерний капітал;

пайовий капітал.

за формою інвестування:

капітал в грошовій формі;

капітал в матеріально-речовій формі;

капітал у формі фінансових активів.

за формою власності:

приватний капітал;

державний капітал;

колективний капітал;

за резидентністю:

національний капітал;

іноземний капітал;

за характером використання власниками:

капітал, що нагромаджується;

капітал, що споживається.

за способом розрахунків:

банківський капітал

нормативний капітал.

за джерелами формування:

статутний капітал;

резервний капітал;

нерозподілений прибуток;

субординований капітал.

за характером використання у банківській діяльності:

робочий капітал;

неробочий капітал.

Власний капітал банку може також використовуватися для участі у власності акціонерних та спільних підприємств.

Власний капітал банку поділяється на капітал-брутто та капітал-нетто.

Власний капітал-брутто - це сума всіх фондів банку та нерозподіленого прибутку за балансом.

Власний капітал-нетто - це капітал-брутто за мінусом вкладень банку в господарську діяльність підприємств та організацій, акцій акціонерних товариств, витрат майбутніх періодів, відвернених коштів. Тобто капітал-нетто - це та частина власних коштів банку, що може бути використана як кредитні ресурси.

Розмір власного капіталу визначається кожним банком самостійно і залежить від багатьох чинників, основними серед яких є:

врівень мінімальних вимог НБУ до статутного капіталу. Підвищення вимог збільшує потребу у власному капіталі;

специфіка клієнтури банку. При значній кількості дрібних вкладників, власних коштів потрібно буде менше, ніж за наявності великих вкладників;

характер активних операцій. Наявність значного обсягу ризикованих операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу.

Найважливішою складовою банківського капіталу є статутний капітал. Його частка загалом по банківській системі у різних часових інтервалах коливалась від 49 до 60 % сукупного капіталу українських банків.

З 2007 р . згідно з Законом України "Про банки та банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. на момент реєстрації банку його статутний капітал не міг бути меншим від суми в гривнях, еквівалентній:

- для місцевих кооперативних банків - 1 млн. євро;

- для банків, які здійснювали свою діяльність на території однієї області, - 3 млн. євро;

- для банків, які здійснювали свою діяльність на території всієї України, - 5 млн. євро.

З 19 травня 2011 року згідно з внесеними змінами до Закону України "Про банки і банківську діяльність" статутний капітал банків України повинен становити не менше 120 млн. грн.[3]

Перерахування суми статутного капіталу у гривні здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземних валют, визначеним НБУ на день укладення установчого договору про створення банку.

За підсумками року на основі фінансової звітності банки зобов'язані коригувати розмір статутного капіталу на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок та в межах валових доходів або валових витрат банку відповідно до методики визначеної НБУ.

НБУ має право встановити для окремих банків залежно від їх спеціалізації диференційований мінімальний статутний капітал на момент реєстрації банку, але не нижче мінімального розміру.

Мінімальний розмір статутного капіталу банку, створеного за участю іноземного капіталу, має бути не меншим за суму, еквівалентну 8 млн. євро на день підписання установчого договору за офіційним курсом НБУ, за умови, що частка іноземного капіталу у статутному капіталі банку становить до 50%.

Якщо частка іноземного капіталу у статутному капіталі банку становить 50% і більше, то мінімальний розмір статутного капіталу з участю іноземного капіталу має бути не меншим від суми, еквівалентної 15 млн. євро на день підписання установчого договору за офіційним курсом НБУ.

Порядок формування статутного капіталу залежить від організаційно-правової форми створення банку. До 1 січня 2007 р., якщо банк утворював у формі акціонерного товариства (АТ) відкритого типу, то статутний капітал формувався відкритою передплатою на акції, а якщо у формі АТ закритого типу - через перерозподіл усіх акцій серед засновників банку згідно з розміром їхньої частки у статутному капіталі. З 31 січня 2007 року банки можуть створюватися тільки у формі акціонерного товариства та кооперативного банку.

Статутний капітал може створюватися тільки за рахунок власних коштів учасників (акціонерів) банку. Статутний капітал банку не може формуватися за рахунок банківських кредитів, коштів організацій, які за статутом не мають права вести комерційну діяльність та мати прибуток (громадські, релігійні організації, благодійні фонди та ін.), бюджетних коштів, якщо вони мають інше цільове призначення.

Статутний капітал банку, створеного у формі акціонерного товариства, формується шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій - звичайних та привілейованих.

Власники звичайних акцій беруть участь в управлінні банку і поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Якщо банк не одержує прибутку, власники звичайних акцій не отримують дивідендів, їм нічого не гарантується і при ліквідації банку. Однак збитки власників звичайних акцій не можуть бути більшими, ніж первісна вартість їхніх інвестицій, а дохід, у разі прибуткової діяльності банку, вони можуть отримувати значний, тому що розподіл залишку прибутку відбувається тільки між власниками простих (звичайних) акцій.

Привілейовані акції дають право їхнім власникам на отримання фіксованого розміру дивідендів, що не залежить від одержаного банком прибутку. Власники привілейованих акцій у разі ліквідації банку та розподілу його майна мають переваги порівняно з власниками звичайних акцій: їм повертається вартість привілейованих акцій, однак після того, як будуть задоволені грошові вимоги кредиторів банку.

Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні банком.

З розширенням кола операцій банків, а також у зв'язку з необхідністю задоволення вимог НБУ щодо мінімального розміру статутного капіталу у банку з'являється потреба в збільшенні розмірів статутного капіталу. Це досягається через проведення додаткової емісії акцій. Як правило, банк прагне при додаткових емісіях випускати насамперед привілейовані акції, з тим щоб запобігти розширенню кола власників звичайних акцій та ускладненню процесу управління банком.

Законом України "Про банки і банківську діяльність" дозволяється володіння істотною частиною статутного капіталу банку юридичною чи фізичною особою. Юридична чи фізична особа, яка має намір придбати істотну участь у банку або збільшити у такий спосіб, щоб мати можливість прямо чи опосередковано володіти чи контролювати 10, 25, 50 та 75% статутного капіталу банку чи мати право голосу відповідно до придбаних акцій (пай) в органах управління банку, зобов'язана отримати письмовий дозвіл НБУ. Для цього необхідно надати інформацію, передбачену нормативно-правовими актами НБУ, щодо фінансового стану та ділової репутації майбутнього власника істотної участі банку.

Згідно з чинним законодавством банку забороняється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі, якщо така виплата чи розподіл спричинить порушення нормативу адекватності капіталу.

У разі, якщо за попередній рік діяльність банку була неприбутковою, банку дозволяється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі на суму, що не перевищує 50% від різниці між капіталом банку і рівнем регулятивного капіталу.

Банки зобов'язані формувати резервний фонд на покриття непередбачених збитків за всіма статтями активів та позабалансовими зобов'язаннями. Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не менше 5% від прибутку банку до досягнення ним 25% розміру регулятивного капіталу банку.

У разі, коли діяльність банку може створювати загрозу інтересам вкладників та інших кредиторів банку, НБУ має право вимагати від нього збільшення розміру щорічних відрахувань до резервного фонду.

Як правило, у перші роки після створення банки прагнуть відраховувати в резервний фонд значні кошти. Це додає банку стабільності та стійкості. Якщо резервний фонд досяг установленого розміру, то відрахування до нього припиняються. У разі часткового або повного використання коштів резервного фонду відрахування з прибутку для його формування відновлюються.

Банки зобов'язані формувати інші фонди та резерви на покриття збитків від активів відповідно до нормативно-правових актів НБУ.

Фонд емісійних різниць виникає в тому випадку, якщо акції банку продаються за вартістю, вищою ніж їх номінальна вартість.

Фонди економічного стимулювання створюються з метою соціально-економічного розвитку банку та формуються за рахунок прибутку, що залишається після оподаткування.

Резерви створюються за рахунок прибутку під можливі втрати від активних операцій банків (кредитних, інвестиційних). Основною метою формування цих резервів є відшкодування збитків, що можуть виникати у банків від неповернення наданих кредитів та процентів за ними, від операцій з цінними паперами та іноземною валютою.

Таким чином, власний капітал банку - це першооснова його створення та ефективного функціонування. Збільшення розміру капіталу дозволяє банку відповідно розширювати вартісні межі своєї діяльності та, водночас, здійснювати складніші, ризикованіші й більш доходні операції на фінансових ринках. Розмір та структура капіталу впливає на стійкість, надійність і стабільність окремого банку. [17, c. 176-180]

Можливості банків щодо залучення коштів регулюються НБУ. Так, згідно з показником платоспроможності банку (адекватності капіталу), нормативне значення якого встановлює НБУ, залучені та запозичені кошти банку не повинні перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів.

На думку Яшина Н.С. банківські ресурси визначаються через пасивні операції банку «за допомогою пасивних операцій банки формують свої ресурси» [25, с. 65].

Найбільш суттєвим і важливим джерелом формування та збільшення ресурсної бази банків виступають депозитні операції.

Депозитними є пасивні операції банків із залучення грошових коштів юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валютах у формі вкладів (депозитів) шляхом їх зарахування на відповідні рахунки на певних умовах.

Посилаючись на Прокопенко І.Ф. «залучені кошти банку це сукупність коштів на поточних, депозитних та інших рахунках банківських клієнтів (юридичних та фізичних осіб), на рахунках громадських організацій, різноманітних громадських фондів, які розміщуються в активах з метою отримання прибутку чи забезпечення ліквідності банку. [6, с. 72]

Основну суму залучених коштів становлять тимчасово вільні грошові кошти, що утворюються внаслідок кругообороту промислового і торгового капіталу, грошові накопичення держави, особисті грошові накопичення населення.

Пасивні операції банку можуть здійснюватися у формі:

- Залучення коштів на депозитні рахунки - поточні, строкові, ощадні та інші;

- Недепозитних залучення коштів: одержання позик на міжбанківському ринку, позик НБУ, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань. [25, с. 67]

На процес формування заощаджень юридичних і фізичних осіб впливають різноманітні чинники, які можна об'єднати в такі п'ять груп:

перша група чинників охоплює державну політику, спрямовану на забезпечення політичної стабільності та сталий розвиток національної економіки, запобігання кризовим ситуаціям, сприяння розвитку підприємництва;

чинники другої групи пов'язані з динамікою основних економічних показників рівня інфляції, процентних ставок, безробіття тощо, а також з економічним розвитком регіонів та їх інфраструктури;

третя група чинників стосується розвитку банківської системи та системи кредитно-фінансових інститутів;

четверта група торкається довіри до банків та інших кредитно-фінансових інститутів, ступеня поінформованості населення про їхню діяльність;

п'ята група чинників визначається демографічною ситуацією в країні (практика доводить, що рівень національних заощаджень вищий там, де більша частка молоді). [25, С.69]

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб через різні види банківських рахунків.

Практично усі клієнтські рахунки, на яких зберігаються їх грошові кошти, є депозитними.

Згідно Вовчак О.Д. депозит (вклад) - це грошові кошти в національній та іноземній валюті, передані їх власником або іншою особою за його дорученням у готівковій або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах. [15, С.108]

Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами регулюється загальний порядок залучення банками України коштів (як у національній, так і в іноземній валютах) або банківських металів від юридичних та фізичних осіб на вкладні (депозитні) рахунки. При цьому згідно з Положенням вклади (депозити) поділено на такі види:

Залежно від категорії вкладників:

вклади (депозити) фізичних осіб;

вклади (депозити) юридичних осіб.

За ознакою резидентності:

вклади (депозити) резидентів;

вклади (депозити) нерезидентів.

Залежно від строку та порядку повернення коштів:

вклади (депозити) на вимогу;.

строкові вклади (депозити);

накопичувальні вклад и (депозити);

умовні вклади (депозити).

Залежно від виду валюти, в якій залучаються кошти на вклади (депозити):

вклади (депозити) у національній валюті;

вклади (депозити) в іноземній валюті;

вклади (депозити) у банківських металах.

За способом оформлення вкладу (депозиту):

шляхом укладення договору банківського вкладу (депозиту);

шляхом укладення договору банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки;

шляхом укладення договору банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката.

Залежно від можливостей капіталізації нарахованих процентів:

вклади (депозити) з простими процентами;

вклади (депозити) із складними процентами.

За характером сплати процентів:

авансом;

щомісяця;

щокварталу;

після закінчення року;

після закінчення строку дії договору.

За характером дострокового повернення коштів або банківських металів:

вклади (депозити) з попереднім повідомленням банку про проведення коштів або банківських металів;

вклади (депозити) без попереднього повідомлення банку про їх повернення. [23, с. 90]

Основними видами депозитних операцій є:

вклади (депозити) на вимогу (до запитання) - це грошові кошти або банківські метали, що розміщені вкладниками в банках на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу вкладника або здійснення платежів за розпорядженням власника рахунку, так звані чекові депозити, при яких засіб знімаються з рахунку за допомогою чеків.;

вклади (депозити) строкові - це грошові кошти або банківські метали, розміщені вкладниками в банку на визначений договором строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше одного місяця).

Вклади (депозити) до запитання розміщуються у банку на поточному рахунку клієнта. На вимогу клієнта кошти з поточного рахунку в будь-який час можуть вилучатися через видачу готівки, виконання платіжного доручення, сплату чеків або векселів. До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що термін повідомлення не перевищує одного місяця).

Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій. Тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім. В умовах відсутності (як правило) плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування (кредитування з поточного рахунку, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо).

Для покриття операційних витрат, пов'язаних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії з безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня.

Формою залучення банком вкладів до запитання є також поточний рахунок з овердрафтом. За режимом функціонування цей рахунок подібний до контокорентного. Проте якщо останній відкривається надійним клієнтам, котрі активно кредитуються, то при овердрафті таке позичання допускається від випадку до випадку, тобто має нерегулярний характер. Для цього рахунку характерний кредитовий залишок.

До строкових депозитів у банківській практиці відносять депозити овернайт - депозити, залучені банком на термін не більше одного операційного дня (без урахування неробочих днів банку).

Одним із видів депозитів до запитання є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у даному банку іншими банками.

Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов. Деякі банки встановлюють мінімальний розмір строкового вкладу, величина якого залежить від орієнтації банку на відповідного вкладника (дрібного, середнього, великого).

Ощадні вклади слугують власникам для накопичення грошових заощаджень. Власнику ощадного вкладу видається іменне посвідчення про внесок у формі ощадної книжки, в якій відбиваються всі операції на рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску. Ощадні вклади передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовуються в активних банківських операціях. За ощадними вкладами банки нараховують проценти;

Умовні вклади (депозити) - це кошти або банківські метали, внесені на інших умовах їх повернення. Умови за вкладом не можуть суперечити законодавству України. Якщо строки зберігання умовних вкладів (депозитів) визначено договором, то такі вклади (депозити) обліковуються як строкові. Якщо строки зберігання умовних вкладів (депозитів) договором не визначено, то вони обліковуються як вклади (депозит) до запитання.

Операції банків з банківськими металами здійснюються або з фізичною поставкою банківських металів, або без фізичної поставки банківських металів відповідно до нормативно-правових актів НБУ з питань здійснення операцій з банківськими металами.

Сума, строки та умови приймання вкладів (депозитів) визначаються між банком та вкладником на договірних засадах.

Залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується:

договором банківського рахунку;

договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки;

договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката;

договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Процентні ставки за вкладними (депозитними) операціями встановлюються банками самостійно. Національний банк України встановлює індикативні розміри процентних ставок для банків з урахуванням ситуації на грошово-кредитному ринку.

Банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані за ним проценти:

у національній валюті, якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок у національній валюті;

у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника - в іншій іноземній чи в національній валюті;

у банківських металах, якщо вкладний (депозитний) рахунок відкритий у банківських металах, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника - у національній валюті.

Виплата процентів за вкладом (депозитом) здійснюється у строки, що обумовлені в договорі.

У разі неможливості одержання вкладу (депозиту) особою, на користь якої внесені грошові кошти або банківські метали, до досягнення нею повнолітнього віку, за умови виникнення форс-мажорних обставин, за яких грошові кошти відшкодовуються Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, вклади (депозити) повертаються особі, що здійснила цей внесок.

Однією з форм строкових вкладів є сертифікати. Сертифікати бувають депозитні та ощадні. Депозитні сертифікати надаються юридичним, а ощадні - фізичним особам.

Ощадний (депозитний) сертифікат - це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника сертифіката або його правонаступника на одержання після закінчення встановленого строку суми вкладу (депозиту) та процентів, установлених сертифікатом, у банку, який його видав.

Ощадні вклади - це вклади населення, розміщувані у банках з метою збереження та накопичення. Виділяють спеціальні вклади. До них належать: кошти, зарезервовані на окремих рахунках для проведення акредитивних розрахунків та розрахунків за допомогою лімітованих чекових книжок; кошти для факторингових операцій; кошти для міжбанківських розрахунків; кредиторська заборгованість. Банки використовують у своїй діяльності гарантійні депозити. Дані депозити відкриваються на вимогу кредитора в разі, якщо у нього існують сумніви щодо знецінення активів, переданих в забезпечення наданого кредиту, тобто існує ризик неплатоспроможності клієнта-позичальника. [23, c. 189-211]

Ощадний сертифікат одночасно є цінним папером, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і обертатися на фондовому ринку. Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, оформленими депозитними договорами. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, тоді як дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку - втрату частини ресурсів.

Ощадні (депозитні) сертифікати можуть випускатися за ініціативою банку:

одноразово або серіями;

іменними або на пред'явника;

на вимогу або на строк;

процентні, купонні або безкупонні.

Посилаючись на Кочеткова В.М. при здійсненні депозитних операцій формується депозитний портфель банку - це важлива частина залучених ресурсів банку. Під депозитним портфелем розуміють сукупність депозитів, залучених банком. Формування депозитного портфеля це безперервний циклічний процес, що складається з основних етапів: аналіз (дослідження «поведінки» коштів на рахунках клієнтів), планування (орієнтація на залучення певних клієнтів, груп клієнтів та види депозитів), робота по залученню клієнтів (впровадження нових продуктів, гнучка тарифна політика і індивідуальна робота з клієнтами), контроль. [19, c.46-52]

Безкупонний ощадний (депозитний) сертифікат це сертифікат, який не має окремих відривних купонів, проценти сплачуються разом з поверненням суми вкладу (депозиту).

Купонний ощадний (депозитний) сертифікат - це ощадний (депозитний) сертифікат, що має окремі купони, на кожному з яких зазначено строк здійснення виплати процентної плати. У разі настання цього строку банк відриває купон і виплачує власнику сертифіката дохід згідно з визначеним процентом.

Процентний ощадний (депозитний) сертифікат - це ощадний (депозитний) сертифікат, який випущений банком з визначеною процентною ставкою.

Ощадні (депозитні) сертифікати можуть бути номіновані як у національній валюті, так і в іноземній валюті. Випуск та розміщення банками ощадних (депозитних) сертифікатів, номінованих у банківських металах, не дозволяється. Емітентами ощадних (депозитних) сертифікатів можуть бути лише банки-юридичні особи. Ощадними (депозитними) сертифікатами на пред'явника, номінованими як у національній, так і в іноземній валюті, оформляються лише вклади (депозити) на строк більше ніж 30 днів.

Банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу і цим він схожий на сертифікат. Проте на від міну від сертифіката банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари та послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту.

Щоб придбати банківський вексель, покупець має переказати гроші на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує бланк банківського векселя на ім'я покупця і позначає дату зарахування грошей.

У роботі банків щодо залучення вкладів (депозитів) важливу роль відіграє процентна політика.

При встановленні розміру процентної ставки за строковими депозитами визначальним чинником є строк, на який розміщені кошти. Чим триваліший строк, тим вищі процентні ставки. Процентна ставка за строковим депозитом може залежати і від частоти виплати прибутку: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки.

Банки можуть зацікавити вкладників нарахуванням й сплатою простих і складних процентів.

З метою компенсації інфляційних витрат банки можуть пропонувати вкладнику виплату процентів наперед.

Важливе значення для стимулювання вкладів має гарантування банком збереженості переданих йому коштів. Цього можна досягти страхуванням депозитів.

Надалі ми розглянемо запозичені банківські ресурси, які Прокопенко І.Ф. визначає як, кошти, які банк залучає шляхом випуску та продажу боргових зобов'язань (облігацій та векселів) або міжбанківських кредитів.[6, c. 51]

До запозичених капіталів банку належать кошти, отримані:

від емісії та продажу облігацій;

кредити, отримані в інших банків, у тому числі в НБУ.

Облігації свідчать про надання власниками облігацій зазначених коштів у розпорядження емітента у формі довгострокової позики. Власник облігації набуває права на одержання фіксованого прибутку за нею протягом терміну дії позики. З настанням терміну погашення облігації банк повертає власнику номінальну вартість цього цінного паперу.

Якщо банк і надалі хоче утримувати у своєму обороті кошти, залучені за допомогою випуску облігацій, він вдається до рефінансування попередніх випусків.

Облігації, якщо це передбачено умовами емісії, можуть бути конвертовані в прості акції. Тоді залучені з їх допомогою кошти переводяться у власний капітал банку. Власники облігацій ризикують менше, ніж власники акцій, бо у разі банкрутства банку кредиторам кошти повертаються раніше, ніж звичайним акціонерам.

Одним із джерел поповнення ресурсів банку є міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують фінансово стійкі банки, в яких зазвичай є надлишок ресурсів. Такі банки для одержання прибутку прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках. Крім фінансової вигоди, банки-кредитори одержують можливість установлення ділових партнерських стосунків.

Міжбанківський кредит, порівняно з іншими видами залучених коштів, володіє істотною перевагою, так як до даних зобов'язаннями (включаючи нараховані відсотки) не застосовуються обов'язкові резервні вимоги, і вся сума отриманого міжбанківського кредиту може бути використана для дохідних вкладень.

На думку Мігуса І.П., розміщувати й купувати кредитні ресурси на міжбанківському ринку кредитних ресурсів банкам вигідно з двох основних причин:

комерційні банки, на відміну від суб'єктів господарської діяльності, відрізняються високою надійністю;

процентна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижче ставки за іншими кредитами для суб'єктів економіки. [22, с. 140]

Відмінною характеристикою міжбанківського кредитування є оперативність і універсальність. Сучасний ринок міжбанківських кредитів характеризується сильною сегментованістю. Великі банки та нерезиденти працюють переважно між собою, і тільки у деяких з них зберігаються невеликі ліміти на банки другого рівня.

Процентні ставки по розміщенню та залученню міжбанківського кредиту формуються на ринку, виходячи з балансу попиту та пропозиції. На їхній рівень впливають такі фактори, як: залишки на кореспондентських рахунках кредитних організацій, ситуація на валютному ринку; ситуація на фондовому ринку; співвідношення між попитом і пропозицією на грошові кошти; економічна і політична ситуація в країні.

Строки запозичення міжбанківських кредитів можуть бути різними - від одного дня до трьох-шести місяців. Процентна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча, ніж за кредитами, наданими підприємницькій сфері, і пов'язана з обліковою ставкою НБУ.

Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв'язку з необхідністю регулювання банківської ліквідності. Досить активно використовуються міжбанківські кредити строком на один день, мета яких полягає у підтриманні поточної ліквідності банку.

Купувати і продавати кредитні ресурси можуть не тільки банки, а й їхні відділення та філії. Проте це право реалізується лише в системі одного банку, що має філійну мережу.

Для ефективного регулювання грошово-кредитним ринком, управління ліквідністю банківської системи, виконання функції кредитора останньої інстанції НБУ застосовує такі механізми рефінансування банків:

проведення операцій на відкритому ринку;

надання стабілізаційного кредиту;

здійснення біржових і позабіржових операцій з купівлі і продажу державних цінних паперів на відкритому ринку.

Одним із засобів рефінансування комерційних банків є операції РЕПО.

РЕПО - фінансова операція - за якої одна сторона продає цінні папери іншій, перша сторона бере на себе зобов'язання викупити вказані цінні папери у визначений термін, або на вимогу другої сторони.

Операції РЕПО використовуються як інструмент оперативного управління ліквідністю банківської системи та здійснення НБУ грошово-кредитної політики. Учасниками операцій РЕПО можуть бути банки, які мають ліцензію на здійснення банківських операцій, та письмовий дозвіл НБУ на операції за дорученням клієнтів або від свого імені та на депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

НБУ у межах визначених на відповідний період основних монетарних показників для регулювання ліквідності банківської системи може проводити з банками операції "прямого" та "зворотного" РЕПО на визначену суму та на відповідний строк.

Банки, які потребують підтримки своєї короткострокової ліквідності, можуть звертатися до НБУ щодо здійснення операцій "прямого" РЕПО.

У разі накопичення надлишкової ліквідності в банківській системі, зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося монетарною програмою, НБУ може продавати з власного портфеля державні цінні папери шляхом операцій "зворотного" РЕПО на відповідний період за умови викупу цих самих державних цінних паперів надалі в установлений строк.

Продаж і купівля державних цінних паперів при здійсненні операцій "прямого" і "зворотного" РЕПО відбуваються за ринковою або балансовою оцінкою (у разі відсутності активного фондового ринку).

НБУ залежно від строку може здійснювати такі види операцій "прямого" та "зворотного" РЕПО:

нічне РЕПО (термін дії один день);

відкрите РЕПО (строк операції в договорі не визначається, кожна зі сторін договору може вимагати виконання операції РЕПО в будь-який час, але з обов'язковим повідомленням про дату завершення дії цього договору);

строкове РЕПО (термін операцій чітко визначений).

1.3 Організаційно-методичні засади регулювання ресурсної бази комерційних банків в Україні

Нормативно правові акти України, якими керуються комерційні банки в Україні під час виконання своїх функцій:

Цивільний кодекс України;

Господарським кодексом України;

Податковим кодексом України;

Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», «Про акціонерні товариства», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про оплату праці», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» тощо;


Подобные документы

  • Сутність та значення ресурсної бази банку. Класифікаційні ознаки та види банківських ресурсів, методи та організаційні принципи їх формування. Особливості організації формування ресурсної бази банків в Україні, удосконалення методів її організації.

    дипломная работа [1,7 M], добавлен 09.09.2010

  • Види та класифікація ресурсів комерційних банків, управління ними та вдосконалення. Склад і джерела формування власного капіталу банку, характеристика залучених і запозичених банківських ресурсів. Страхування вкладів на Україні та зарубіжний досвід.

    доклад [89,3 K], добавлен 07.12.2010

  • Необхідність ефективного формування банківських ресурсів. Формування власних коштів банку. Залучені та запозичені кошти комерційного банку. Страхування вкладів на Україні та зарубіжний досвід. Оптимізація структури банківських ресурсів.

    курсовая работа [116,7 K], добавлен 13.12.2006

  • Організація діяльності та функціонування комерційних банків, їх економічна сутність, порядок створення та організації діяльності, структура активних і пасивних банківських операцій та механізм їх здійснення; порядок формування ресурсів комерційних банків.

    методичка [261,6 K], добавлен 17.02.2009

  • Теоретична основа фінансових ресурсів комерційного банку: сутність, значення, склад та структура, нормативне регулювання. Управління ресурсами ВАТ Державний Ощадний Банк України. Напрямки вдосконалення механізму використання ресурсів комерційних банків.

    дипломная работа [210,6 K], добавлен 02.12.2010

  • Дослідження сутності та видів депозитних ресурсів банку. Аналіз сучасного стану депозитного ринку України. Порядок розміщення коштів на депозитах, умови їх вилучення. Регулювання величини процентних виплат. Перспективи розвитку депозитної бази банків.

    реферат [1,3 M], добавлен 21.02.2015

  • Організаційна структура і характеристика послуг ПриватБанку. Аналіз його ресурсів та показників діяльності. Розробка ресурсної стратегії на основі планування портфелю послуг. Прогнозування прибутковості банку за допомогою кореляційно-регресійного аналізу.

    магистерская работа [356,9 K], добавлен 04.02.2014

  • Вкладні операції банківських установ, їх сутність та значення. Депозитна політика як оптимізація депозитної діяльності банківських установ. Порядок відкриття та ведення банківськими установами вкладних рахунків у національній та іноземній валюті.

    курсовая работа [100,3 K], добавлен 19.01.2010

  • Теоретичні основи та економічна сутність регулювання діяльності комерційних банків. Грошово-кредитне регулювання банків як основа діяльності банківської системи України. Підвищення рівня прибутковості банку внаслідок дій органів банківського нагляду.

    дипломная работа [151,1 K], добавлен 15.09.2010

  • Загальна характеристика формування ресурсної бази банку з депозитних джерел, методичні підходи до їх аналізу, організаційне та інформаційне забезпечення управління. Характеристика діяльності банку, оцінка конкурентоспроможності депозитних продуктів.

    дипломная работа [1,0 M], добавлен 14.04.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.