Фінансово-економічна характеристика діяльності підприємства ТОВ "Полтавський завод ЗБК"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Соціальне страхування - наріжний камінь системи соціального захисту, його базовий інститут. Виплати по соціальному страхуванню, як правило, становлять найбільшу частку коштів соціального забезпечення.

Основна мета соціального страхування - забезпечити достатній рівень компенсації доходу трудящих у разі втрати працездатності або роботи й реабілітаційних заходів. Через систему соціального страхування здійснюються такі виплати: у зв'язку із загальним захворюванням; трудовим каліцтвом і професійним захворюванням; по вагітності й пологах; по догляду за хворою дитиною; пенсії; допомоги на поховання; компенсація вартості путівок на лікування й відпочинок та ін.

Соціальне страхування виходить за межі системи соціального забезпечення - воно розв'язує також завдання, пов'язані зі збереженням і відновленням здоров'я, профілактикою професійної захворюваності та виробничого травматизму, запобіганням безробіттю. Отже, соціальне страхування виконує як відновлювально-компенсаційну, так і охоронно-попереджувальну функцію.

Соціальний захист - це діяльність держави, яка здійснюється у рамках державного управління та спрямована на запобігання ситуаціям соціального ризику в нормальному житті особи, що забезпечує підтримання оптимальних умов життя й закріплена у системі правових норм щодо регулювання суспільних відносин, які складаються при задоволенні потреб особи в належному матеріальному забезпеченні із спеціальних фондів через індивідуальну форму розподілу, замість оплати праці чи як доповнення до неї, у випадках, передбачених законодавством, у розмірі, не нижчому від гарантованого державою мінімального рівня. При цьому, соціальні ризики у правовому контексті слід розуміти як визначені законом фактори порушення нормального соціального становища людей при пошкодженні здоров'я, втраті працездатності або відсутності попиту на працю, які супроводжуються настанням для зайнятого населення матеріальної незабезпеченості внаслідок втрати заробітку, додаткових витрат, пов'язаних з народженням дитини. Соціальний захист здійснюється на засадах страхування та адресності.

Державно-правові засади соціального захисту реалізуються державою через систему уповноважених нею органів у формі загальнообов'язкового державного соціального страхування та у формі адресної державної соціальної допомоги. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це діяльність працівників, роботодавців та держави по реалізації системи державних правових гарантій, яка передбачає надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам у разі настання страхового випадку за рахунок коштів, що акумулюються у спеціальних фондах, та формуються шляхом солідарної сплати страхових внесків роботодавцями та працівниками, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Адресна державна соціальна допомога - це діяльність держави щодо надання матеріальної допомоги конкретній особі у разі настання нужденності, за рахунок коштів Державного бюджету, без урахування трудової діяльності та сплати страхових внесків, з метою матеріального забезпечення цієї особи на рівні прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Діяльність по організації та здійсненню загальнообов'язкового державного соціального страхування, що реалізується страховими фондами, має ознаки державного управління. Особливістю управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням є те, що держава виступає рівноправним партнером, поряд з іншими учасниками соціального страхування.

Державне управління системою загальнообов'язкового соціального страхування удосконалено шляхом створення міжфондового центру зі збирання та розподілу соціальних внесків між фондами. Організацію центру слід здійснювати за рахунок штатної чисельності фондів соціального страхування і частини коштів, передбачених на їх утримання. Результати експериментів показали, що це призведе до збільшення кількості платників страхових внесків та зростання платіжної і звітної дисципліни платників внесків, а також ефективності контролю за повнотою надходжень до фондів соціального страхування.

У нашій державі нормативно-правова база соціального страхування громіздка й недосконала. Велика кількість законів і нормативних актів визначають широке коло різних пільг для громадян. Разом з тим розмір соціальних виплат і пенсійного забезпечення для різних категорій населення істотно коливається, тобто нинішня система поглиблює соціальну проблему нерівності й виконує окремих властивих їх функцій.

В даний час важливо не «давати» людині ті чи інші блага, а створювати сприятливі умови для того, щоб працездатний людина, реалізуючи свої здібності, досягав високих трудових показників, яким має відповідати високий дохід - тим самим людина буде мати можливість покращувати умови свого життя і забезпечити гідним рівнем життя свою сім'ю. І роль роботодавця (адміністрації підприємства) тут полягає у створенні таких матеріальних, організаційних, екологічних та психологічних умов участі людини у виробництві, які б забезпечили зниження фізичного та морально-психологічного зносу людського організму, подовження працездатного віку, підвищення якості життя, а також можливості підвищення та зростання кар'єри. Все це сприятливо впливає на морально-психологічний стан індивіда, сприяє підвищенню тонусу його життя, стимулює його активність до подальших дій по самозахисту і самозабезпечення.

Соціальний захист - необхідний елемент будь-якої розвиненої держави. Соціальний захист населення забезпечується також підприємствами чи підприємцями та безпосередньо найманими працівниками через свої профспілкові організації.

Тому для цілеспрямованого управління розробкою і застосуванням ефективної системи стимулювання трудової і соціальної активності працівників, а також системи їх соціального захисту в структурі органів управління підприємством існують спеціальні підрозділи. Якщо головним на рівні держави в нинішній ситуації є посилення соціального захисту від зниження життєвого рівня трудящих і від безробіття, то на конкретному підприємстві це турбота про умови і зміст праці, організації та системі соціального захисту працівників на цьому підприємстві.

Працівники заводу мають право на відпочинок відповідно законам об обмеження робочого дня й робочого тижня й про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові й безпечні умови роботи, на об'єднання в професійні союзи й на дозвіл колективних трудових конфліктів у встановленому законом порядку, на участь у керуванні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у випадку хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в випадку безробіття, на право звернення до суду для дозволу трудових суперечок незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади й інші права, установлені законодавством.

Підприємство володіє такими основними видами ресурсів, як матеріальні, фінансові й людські. На мою думку, ключова роль належить саме людським. Одним з найважливіших завдань організації роботи є створення належних умов для спокійної, ритмічної, продуктивної роботи індивідів і колективів для розкриття й розвитку здатностей, творчого потенціалу.

1. Теоретичні аспекти організації соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та від нещасних випадків на виробництві

В Україні, як державі, що вважає своїм пріоритетом формування соціально орієнтованої ринкової економіки, найбільшими за обсягом та найвагомішими за значенням є соціальні фонди, а саме фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування.

18 січня 2001 року Верховною Радою України, відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, прийнято Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» і визначено Фонд соціального Страхування з тимчасової втрати працездатності правонаступником Фонду соціального страхування України.

За період розвитку, що пройшов даний вид соціального страхування з моменту прийняття означеного закону до нинішнього часу, сталося ряд змін, що стосуються, зокрема спектру направленості його дії. Так, починаючи з 2007 р. даний вид соціального страхування є таким, що забезпечує застрахованих осіб тільки у випадку тимчасової їх непрацездатності (з різних причин) та здійснює підтримку родини працюючого, що помер. Тоді як повноваження матеріально забезпечення застрахованих осіб за умов народження та виховання ними дітей передано управління праці і соціального захисту країни. Серед основних завдань, що на сьогоднішній день постають перед Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, в процесі його діяльності, насамперед слід виділити:

- забезпечення на законодавчому рівні умов і порядку здійснення страхування з тимчасової непрацездатні;

- оптимальне використання накопичених, у бюджетах Фонду всіх рівнів, грошових ресурсів для повного фінансування всього діапазону соціальних послуг та матеріального забезпечення;

- створення державних гарантії реалізації застрахованим особам права на соціальний захист;

- ведення постійного контролю за виконанням бюджетів Фонду;

- наявність відповідальності Фонду та роботодавців за здійснення страхової діяльності тощо.

Поряд із діючим в державі соціальним страхуванням з тимчасової втрати працездатності досить значну вагу набуває схожий вид загальнообов'язкового державного соціального страхування - страхування від соціальних ризиків, пов'язаних із тимчасовою чи постійною непрацездатністю, спричиненою виробничими факторами, тобто нещасними випадками на виробництві та професійними захворювання, які виникають внаслідок не забезпечення належних умов праці на тому чи іншому підприємстві.

За своєю суттю даний вид соціального страхування, як і інші види зорієнтований на максимальне врахування природи ризиків, реальні розрахунки фінансових ресурсів для забезпечення необхідного рівня соціального захисту. Однак, функціонування страхування від нещасних випадків на виробництві не завжди супроводжується оптимальністю і вчасністю надходження та прозорістю розподілу страхових коштів.

На втілення функціонального призначення даного виду соціального страхування передбачено створення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, який діє з II кварталу 2001 року [17].

Виходячи з природи ризиків, соціальний захист у разі виникнення яких забезпечує даний вид соціального страхування, логічною є його нинішня характеристика - залежність у формування бюджету ФСС НВВ на страхових - засадах, виключно від внесків страхувальників (роботодавців), в той час як соціальні послуги направляється на застрахованих осіб, що такі внески не^: сплачують. Крім того, слід наголосити на іншій ознаці, притаманній лише даному виду соціального страхування - залежності механізму стягнення страхових внесків від врахування фактору диференціації страхових тарифів зокрема; страхувальникам на основі оцінки рівня професійного ризику, тобто умов і стан, безпеки праці та рівня виробничого травматизму.

Рис. 2.1. Етапи формування законодавчої бази загальнообов'язкового державного соціального страхування в Україні

Ще раніше наприкінці 1990 р в Україні була створена мережа Державної служби зайнятості, діяльність як підпорядкована Міністерству праці та соціальної політики України.

Соціальне страхування покликане виконувати такі функції: розподільна і контрольна.

Розподільча функція реалізується через такі:

а) економічна - формування грошових фондів;

- забезпечення необхідної структури трудових ресурсів;

- вирівнювання життєвого рівня соціальних груп населення;

- зменшення розриву в рівнях матеріального забезпечення працюючих і непрацюючих громадян;

б) захисна-підтримка матеріального рівня застрахованого, якщо звичайне джерело доходу стає для нього недоступним;

в) компенсаційна-відшкодування збитку з витрати працездатності і збитку здоров'я за допомогою матеріального відшкодування втрати заробітку;

г) відтворювальна-забезпечення застрахованим покриття всіх витрат, достатніх для нормального відтворювального циклу, у випадку хвороби, старості, інвалідності, вагітності, безробіття тощо;

д) перерозподільна - поділ матеріальної відповідальності за соціальні ризики між застрахованими, роботодавцями і державою.

е) стабілізуюча - узгодження інтересів соціальних суб'єктів в процесі життєдіяльності найманих працівників.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування (ЗОДСС) - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, a також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Базовими характеристиками ЗОДСС, що відрізняють його від інших інститутів соціального захисту, є:

- обов'язковість (за законом) для страхувальників - працівників роботодавців - вносити страхові внески; особисте страхування, зазвичай, має добровільний характер, що не дозволяє йому бути настільки масовим:

по охопленню (за кількістю застрахованих);

- публічний вид правовідносин суб'єктів соціального страхування з допомогою якого досягається обов'язковість за законом участі в ньому суб'єктів і високий рівень гарантій захисту застрахованих, що дозволяє відмовитися від обтяжливої процедури оформлення індивідуальних договорів (і контролю їхнього виконання) між страхувальниками (роботодавцями і працівниками) і страховиками на користь застрахованих; особисте страхування має приватний характер цивільно-правових відносин;

- обов'язкове (за законом) право для застрахованих на одержання страхових виплат при настанні страхових випадків (види виплат, послуг, їхні розміри визначені в законах), реалізацію і повноту виплат з якими можна домагатися в судовому порядку;

- високий рівень надійності збереження фінансових засобів, що забезпечуються у виді фінансування «з коліс» і не дозволяє знецінитися коштам, а досягається за допомогою солідарності поколінь і застосування державного контролю за правильністю і цільовим характером витрати коштів;

- досить «дешеве» для населення держави (порівняно з особистим страхуванням), що досягається масовим характером обов'язкової участі в ньому майже всіма працюючими і безприбутковими формами організації роботи; особисте страхування в основі своєї діяльності переслідує отримання прибутку і тим самим змушує його організаторів займатися переважно «вигідними» клієнтами самокеровані форми організації обов'язкового соціального страхування, коли майже всі питання по створенню і керуванню складними (організаційними, правовими, медико-соціальними, фінансовими) системами здійснюються найбільш зацікавленими суб'єктами (представниками роботодавців і працівників).

Рис. 2.2. Система прав, обов'язків і гарантій соціального страхування

В основах законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від страхового випадку визначено такі його види:

- пенсійне страхування;

- страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

- медичне страхування;

- страхування на випадок безробіття;

- страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Серед перелічених видів лише медичне страхування в Україні фактично ще не запроваджене як загальнообов'язкове на державному рівні. Інші види соціального страхування реалізуються через відповідні цільові страхові фонди, які є позабюджетними.

Страхові фонди беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члени її сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту):

а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;

б) у фізичних осіб;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни суб'єкти підприємницької діяльності.

Громадяни України, які працюють за межами території України та не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням в Україні за умови сплати страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яка надана Верховною Радою України.

Державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних витрат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Таким чином, види, суб'єктний склад і коло суспільних відносин, подібних між собою з причин виникнення матеріальної незабезпеченості осіб найманої праці і самозайнятого населення, поєднує така універсальна соціально-економічна і правова категорія, як «соціальний ризик».

На сьогодні, загальновідомим є юридичне трактування соціального ризику, як законодавчо визначену ймовірність настання матеріальної незабезпеченості в результаті втрати заробітку або доходу через існування об'єктивних, соціально значимих причин [19]. Так, вони (соціальні ризики):

- мають об'єктивний характер, наступають незалежно від волі особи;

- виникнення цих обставин завжди впливає на матеріальний, життєвий рівень особи;

- закріплені у законодавстві, їх перелік вичерпний, тобто розширеному тлумаченню не підлягає;

- є підставою для призначення того чи іншого виду соціального забезпечення, тобто є обов'язковою частиною юридичного складу, який спричиняє виникнення, зміну або припинення соціально-забезпечувальних правовідносин [20].

Неможливість забезпечення, внаслідок хвороби, інвалідності, безробіття, через які працівник не може брати участі у виробничому процесі і таким чином позбавляється заробітної плати, є для окремого індивіда випадковістю, а в цілому для економіки це явище постійне й масове. Класифікація соціальних ризиків може проводитись за різним критеріями, однак при цьому, на наше переконання, обов'язковим є оцінка їх видів крізь призму впливу функціонування окремих видів соціального захисту.

На сьогоднішній день для забезпечення процесу здійснення всіх виділ загальнообов'язкового державного соціального страхування окремо функціонують Пенсійний фонд, що є центральною установою пенсійною забезпечення, а також Фонди соціального страхування: з тимчасової втрати працездатності, на випадок безробіття та від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, особливості організації та функціонування яких є предметом подальшого дослідження.

В свою чергу позитивною рисою, притаманною саме соціальному страхуванню що сформувалась за період функціонування досліджуваних соціальних фондів, с досягнення високого рівня надійності збереження фінансових ресурсів.

Таке явище забезпечується одночасним використанням фінансових ресурсів на соціальні цілі, тим самим не дозволяючи знецінитись коштам.

Закон України «Про збір та облік Єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку Єдиного соціальною внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Єдиний соціальний внесок - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального і страхування в обов'язковому порядку та па регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Збір та ведення обліку Єдиного соціального внеску здійснюються за принципами:

- законодавчого визначення умов і порядку його сплати;

- обов'язковості сплати;

- законодавчого визначення розміру Єдиного соціального внеску та пропорцій його розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;

- прозорості та публічності діяльності органу, шо здійснює збір та веде облік єдиного внеску;

- захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб;

- державного нагляду за збором та веденням обліку Єдиного соціального внеску;

- відповідальності платників Єдиного соціального внеску та органу, що здійснює збір та веде облік Єдиного соціального внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.

Платниками Єдиного соціального внеску є:

1) роботодавці:

підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію її як підприємця), у тому числі філії, представництва відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного і фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію її як підприємця);

фізичні особи, які забезпечують, себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту);

дипломатичні представництва і консульські установи України, філії, представництва. інші відокремлені підрозділи підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), утворені відповідно до законодавства України, які мають окремий баланс і самостійно здійснюють розрахунки із застрахованими особами;

дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи іноземних підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), розташовані па території України;

підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу або компенсацію відповідно до законодавства;

2) працівники - громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які працюють:

- на підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб, зазначених в абзаці другому пункту 1 цієї частин;

- у фізичних осіб - підприємців на умовах трудовою договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством,

- у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту);

3) фізичні особи, які виконують роботи (надають послуги) на підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб, зазначених в абзаці другому пункту 1 цієї частини, чи у фізичні осіб-підприємців або осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, за цивільно-правовими договорами (крім фізичних осіб - підприємців, якщо виконувані ними роботи (надані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію їх як підприємців);

4) фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності;

5) особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, в тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями;

6) громадяни України, які працюють у розташованих за межами України.

Дипломатичних представництвах і консульських установах України, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах підприємств, установ та організацій (зокрема міжнародних), утворених відповідно до законодавства України (якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України);

7) особи, які працюють на виборних посадах в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян та отримують заробітну плату (винагороду) за роботу на такій посаді;

8) працівники воєнізованих формувань, гірничорятувальних частин незалежно від підпорядкування, а також особовий склад аварійно-рятувальної служби, утвореної відповідно до законодавства на постійній основі;

9) військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби), особи рядового і начальницького складу;

10) батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства;

11) особи, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності'.

12) особи, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до закону військових формуваннях. Службі безпеки України, органах Міністерства внутрішніх справ України та службу в органах і підрозділах цивільного захисту;

13) особи, які відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

14) один з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або за престарілими, який за висновком медичного закладу потребує постійного щорічного догляду або досяг 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу або компенсацію відповідно до законодавства.

Облік платників Єдиного соціального внеску, ведеться в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Взяття на облік страхувальників-роботодавців здійснюється Пенсійним фондом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Взяття на облік застрахованих осіб здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей.

Єдиний соціальний внесок нараховується:

1) для роботодавців, працівників - громадян України, іноземців та осіб без громадянства, фізичних осіб, які виконують роботи (надають послуги) па підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб, громадян України, які працюють у розташованих за межами України дипломатичних представництвах і консульських установах України, філіях, представництвах, осіб, які працюють на виборних посадах в органах державної влади, військовослужбовців - на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами:

2) для підприємств, установ, організації, фізичних осіб, які використовують найману працю, військові частини та органи - на суму грошового забезпечення, оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності: допомоги або компенсації відповідно до законодавства;

3) для фізичних осіб - підприємців, (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно - на суму доходу (прибутку), отриманою від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума Єдиного соціального внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток);

4) для фізичних осіб - підприємців які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума Єдиного соціального внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу;

Для осіб, які працюють у сільському господарстві, зайняті на сезонних роботах, виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами, творчих працівників (архітекторів, художників, артистів, музикантів, композиторів, критиків, мистецтвознавців, письменників, кінематографістів), та інших осіб, які отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць. Єдиний соціальний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами, роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована;

Нарахування Єдиного соціального внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску.

Розмір Єдиного соціального внеску для кожної категорії платників, визначені Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Єдиний соціальний внесок для роботодавців встановлюється у відсотках до визначеної бази нарахування Єдиного соціального внеску відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску, урахуванням видів їх економічної діяльності:

Суб'єкт господарської діяльності, який провадить господарську діяльність у декількох видах економічної діяльності, під час визначення розміру Єдиного соціального внеску відноситься до класу професійного ризику виробництва за основним видом його економічної діяльності.

Єдиний соціальний внесок обчислюється виключно у національній валюті, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення Єдиного соціального внеску із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, установленим Національним банком України на день обчислення єдиного внеску.

Обчислення Єдиного соціального внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення Єдиного соціального внеску територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, т звітності подається платниками до територіальних органів Пенсійного фонду, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення Єдиного соціального внеску за минулі періоди здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Сплата Єдиного соціального внеску здійснюється виключно у національній валюті шляхом внесення відповідних сум Єдиного соціального внеску на рахунки територіальних органів Пенсійного фонду, відкриті в органах Державного казначейства України для його зарахування.

Для зарахування Єдиного соціального внеску в органах Державного казначейства України відкриваються в установленому порядку не бюджетні рахунки відповідному територіальному органу Пенсійного фонду. Зазначені рахунки відкриваються виключно для обслуговування коштів єдиного внеску.

Обслуговування коштів Єдиного соціального внеску здійснюється згідно з положенням про рух коштів, що затверджується Державним казначейством України та Пенсійним фондом за погодженням з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Розрахункове обслуговування територіального органу Пенсійного фонду здійснюється відповідно до умов договорів між органами Державного казначейства України і власниками рахунків.

Єдиний соціальний внесок сплачується шляхом перерахування платником готівкових коштів з його банківського рахунку.

Платники Єдиного соціального внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.

Державний нагляд за діяльністю Пенсійного фонду щодо збору єдиного внеску, ведення обліку надходжень від його сплати та контролю за сплатою здійснюють центральні органи виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики та у сфері фінансів.

Окремо слід звернути увагу на відповідальність при обчисленні та сплати Єдиного соціального внеску.

Згідно з частиною 11 ст. 25 Закону «Про збір та облік Єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та п. 7.2 Інструкції про порядок нарахування і сплати Єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування територіальні органи Пенсійного фонду України застосовують до платників штрафи.

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності належить до цільових позабюджетних страхових фондів і є некомерційною самоврядною організацією. Він не може проводити будь-яку іншу діяльність, крім визначеної законодавством, та використовувати страхові кошти не за цільовим призначенням.

Управління Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності здійснюють правління та виконавча дирекція. В Автономній Республіці Крим, областях та містах Києві і Севастополі безпосереднє управління здійснюють правління та виконавча дирекції відповідних відділень Фонду.

Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців.

Основним завданням Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є організація та здійснення відповідного виду страхування.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, пов'язане зі встановленням гарантій щодо захисту прав громадян на отримання матеріального забезпечення та соціальних послугу разі тимчасової непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, смерті громадянина або члена його сім'ї.

Джерела формування доходів бюджету Фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності:

- страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених законодавством;

- суми неприйнятих до зарахування витрат страхувальника за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, пені, штрафів та інших фінансових санкцій, застосованих до страхувальників та посадових осіб відповідно до чинного законодавства;

- благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

- асигнування з Державного бюджету України;

- прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду, в тому числі резерву страхових коштів Фонду, на депозитному рахунку;

- інші надходження відповідно до законодавства.

Основним джерелом формування доходів Фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є відповідні страхові внески, які сплачують страхувальники (роботодавці) та застраховані особи.

З бюджету Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням, здійснюють видатки:

1) на виплату застрахованим особам передбачених законодавством допомог:

- у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї);

- у зв'язку з вагітністю і пологами;

- на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

2) фінансування санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованих осіб і членів їх сімей;

3) утворення резерву страхових коштів у сумі, необхідній для фінансування матеріального забезпечення застрахованих осіб у розрахунку на місяць;

4) забезпечення поточної діяльності та утримання органів Фонду, розвиток його матеріально-технічної бази (сис. 2.5).

Управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань здійснювалося на раритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців.

Безпосереднє управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюють його правління та виконавча дирекція. В Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі функціонують Управління виконавчої дирекції Фонду, а в районах та містах обласного значення - відповідні відділення.

Завдання страхування від нещасних випадків на виробництві:

- проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;

- відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

- відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Доходи бюджету Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві формуються за рахунок таких джерел:

- внесків роботодавців: для підприємств - а віднесенням на валові витрати виробництва, для бюджетних установ та організацій - з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення;

- капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників;

- доходу, отриманого від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках;

- коштів, отриманих від стягнення відповідно до законодавства штрафів і пені з підприємства, а також штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці;

- добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству.

Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасного випадку.

Розміри страхових внесків страхувальників обчислюють:

- для роботодавців - у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, та інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», які підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб;

- для добровільно застрахованих осіб - у відсотках до мінімальної заробітної плати.

Страхові внески нараховуються у межах граничної суми заробітної плати (доходу), що встановлюється Кабінетом Міністрів України та є розрахунковою величиною при обчисленні страхових виплат.

За рахунок коштів бюджету Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві у разі настання страхового випадку здійснюються такі види виплат застрахованим особам:

- пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, яка настала внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

- одноразова допомога у разі стійкої втрати професійної працездатності потерпілого;

- щомісячна грошова виплата у разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;

- грошова виплата за моральну шкоду за наявності факту заподіяння такої шкоди потерпілому;

- виплата потерпілому в розмірі його середньомісячного заробітку за тимчасового переведення його на легшу роботу;

- виплата потерпілому під час його професійної реабілітації;

- одноразова допомога у разі смерті потерпілого;

- щомісячна страхова виплата особам, які мають на неї право, у разі смерті потерпілого;

- надання допомоги на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

У процесі функціонування соціальних позабюджетних фондів виявляються як переваги, так і недоліки. У цілому система позабюджетних фондів соціального спрямування охоплює основні напрями соціального захисту населення згідно з практикою країн з розвинутою ринковою економікою. Однак використання іноземного досвіду при вирішенні проблем соціального захисту населення не завжди є виправданим. В Україні є «тіньова економіка», що призводить до ненадходження значної частини валового внутрішнього продукту через офіційні канали перерозподілу в позабюджетні фонди. Демографічна ситуація, стан економіки, фінансові, бюджетні, політичні проблеми, менталітет громадян вносять корективи у формування доходів та використання коштів соціальних фондів. Тому позабюджетні фонди мають базувати свою діяльність на національному досвіді та особливостях відповідного етапу розвитку нашої країни із застосуванням окремих переваг із системи соціального захисту населення іноземних держав.

Важливими є повноцінне законодавче та нормативне регулювання діяльності органів соціальних позабюджетних фондів. На сьогодні вже прийняті базові закони, що регламентують відносини всіх учасників страхового захисту, однак часто приймаються зміни і доповнення до них, що створює нестабільність. Дії законодавчої і виконавчої влади бувають некоординованими й непослідовними, їхні рішення можуть стосуватися забезпечення соціальних гарантій без визначення достатніх джерел фінансування запланованих програм. Мають місце випереджаючі темпи зростання видатків перед доходами, що збільшує дефіцит бюджету фонду. Отже, виникає потреба у забезпеченні стабільності законодавства та його науковому обґрунтуванні.

Ще одна проблема функціонування соціальних позабюджетних фондів пов'язана з тим, що органи управління їхніми доходами і видатками належать до спеціальних органів державної виконавчої влади. Згідно з чинним законодавством такі органи фінансуються з державного бюджету. На противагу нормативним положенням, адміністративно-управлінські витрати покриваються з бюджету кожного соціального фонду, який порушує вимогу щодо цільового використання коштів на соціальні програми. Отже, у перспективі утримання органів соціальних позабюджетних фондів необхідно здійснювати за рахунок коштів державного бюджету.

Можливості здійснювати діяльність будь-якого позабюджетного фонду залежать від обсягу фінансових ресурсів, якими вони розпоряджаються. З метою збільшення коштів доцільно посилити державний вплив на виплату заробітної плати у «конвертах», поступово збільшувати розмір оплати праці громадян, змінювати співвідношення обов'язкових внесків роботодавців і застрахованих осіб до 50: 50, встановити науково обґрунтовані тарифи страхових внесків у всі фонди, виключити з дохідної частини таке джерело, як дотації бюджету. Формування достатньої фінансової бази дасть змогу позабюджетним фондам вчасно та якісно виконувати свої повноваження.

У кожному соціальному позабюджетному фонді проводиться централізація коштів на загальнодержавному рівні з їх наступним адміністративним перерозподілом відповідно до потреб, що пов'язано з нерівномірністю економічного розвитку окремих регіонів і різними можливостями формування бюджетів за рахунок власних доходів. Очевидно, що перерозподіл грошових коштів між регіонами буде тривати ще певний час, однак потребує удосконалення механізм його здійснення, який має відповідати ринковим умовам господарювання. На ефективність використання коштів соціальних позабюджетних фондів впливає склад і структура їх видатків, порядок надання окремих соціальних виплат, значні адміністративні витрати. Так, виплата пенсій регулюється більше ніж 20 законодавчими актами, що означає перерозподіл коштів між окремими групами громадян. Уніфікація законодавства щодо пенсійного забезпечення створить рівні умови для одержувачів та поставить розмір пенсії у залежність від заробітної плати і страхового стажу.

Розміри соціальних виплат не мають бути меншими від прожиткового мінімуму, однак не можуть перевищувати суми, понад яку будуть втрачатися стимули до активної трудової діяльності.

У системі соціальних позабюджетних фондів потрібно запровадити більш досконалі, науково обґрунтовані методи планування доходів і видатків, створити єдину інформаційну базу про матеріальний стан і доходи громадян, впорядкувати облік і звітність, посилити результативність контролю за рухом фінансових ресурсів.

Всі країни Західної Європи використовують соціальне страхування на випадок соціального ризику та надають соціальну допомогу людям, що знаходяться за межею бідності.

У Німеччині, Франції, Бельгії та Люксембурзі системи захисту населення базуються на договірно-страхових принципах. Наймані працівники виплачують певну частину своїх доходів у страховий фонд, що дає їм право скористатися послугами фонду, коли їм потрібна допомога у розмірах, відповідних накопичень в страховому фонді. Одночасно роботодавці від імені своїх найманих робітників також відраховують певні суми у цей страховий фонд.

У більшості випадків сума виплат з страхового фонду залежить від заробітної плати і пов'язана з тією сумою, яка була накопичена за рахунок внесків та роботодавця. Виняток становлять витрати на медичне обслуговування та сімейні допомоги. Основна мета цієї системи - підтримати рівень життя людини у разі його хвороби, інвалідності і втрати роботи. Така система дозволяє перерозподілити доходи людини протягом його фізичного життя. У всіх європейських країнах страхові відрахування є основним джерелом фінансування соціального захисту. У деяких випадках фонд може бути розширений за рахунок більших або менших відрахувань із загальної видаткової статті національного бюджету, за рахунок податкових виплат. Однак у названих країнах держава бере на себе зобов'язання перед громадянами за те, щоб доходи будь-якого громадянина не опускалися нижче гарантованого мінімуму, незалежно від того, який дохід він одержував раніше і скільки вніс у страховий фонд. Цей вид виплат здійснюється із загальнонаціонального бюджету.

Великобританія, Данія, Ірландія відрізняються від вищеперелічених тим, що соціальний захист у меншій мірі пов'язана зі страховими накопиченнями. У цих країнах більшу роль у фінансуванні соціальної сфери грає державний бюджет. Соціальні виплати та допомоги розподіляються більш рівномірно. В основі такого розподілу лежить ідея про те, що люди в нужді рівні, тому соціальна допомога має бути надана, виходячи з потреб людини, а не з його колишніх доходів. Різниця між виплатами та посібниками полягає в основному в тому, що соціальні виплати обов'язкові, на них має право претендувати кожен громадянин за законом, а допомоги даються далеко не всім, залежно від міри і характеру соціального ризику.