Політика управління активами та пасивами банку та напрями її вдосконалення

Застосовуючи метод поділу джерел фінансування, менеджмент банку має ретельно стежити за обсягами і строками різних видів зобов'язань та приводити у відповідність до них структуру активів. З огляду на потребу постійно балансувати між структурою пасивів та активів зазначений метод стає досить трудомістким, а отже, ускладнюється практичне його застосування. Іншим недоліком є можливе зменшення доходів банку, спричинене відмовою від прибуткового вкладення коштів, якщо не існує відповідного джерела фінансування. Перевага методу полягає у зниженні ризику незбалансованої ліквідності, оскільки потреба в ліквідних коштах у будь-який час може бути передбачена.

Стратегії захисту від процентного ризику, однією з яких є методика управління ГЕПом (аналіз різниці, управління дисбалансом, GAP-менеджмент), яка у світі найпоширеніша. Поняття "ГЕП" походить від англ. "gap", що в перекладі означає "розрив, дисбаланс" і характеризує різницю між величиною активів і пасивів, чутливу до змін процентних ставок на ринку, яка підлягає переоцінці або погашенню до фіксованого строку, а управління ГЕПом -- це головний блок управління активами і пасивами банку, в основу якого покладено встановлення цієї різниці. Відправною точкою процесу управління ГЕПом є визначення горизонту планування (терміну дії) ризику зміни процентних ставок. Наприклад, керівництво банку може оцінити вплив процентного ризику протягом одного кварталу або лише одного місяця. Таким чином, оцінка різниці між чутливими активами й пасивами визначатиметься безпосередньо горизонтом планування. Але при цьому виникає одна важлива проблема: чим триваліший період обирається для аналізу цієї різниці, тим більшу частину активів і пасивів, на які впливає згаданий вище ризик, треба аналізувати. Водночас при збільшенні планового горизонту зменшується точність аналізу через те, що не враховуються незначні коливання. Тому необхідно визначити так звану золоту середину -- оптимальний горизонт планування для певного банку. Найчастіше на практиці групування чутливих до змін процентних ставок активів і пасивів за часовими інтервалами проводяться: до 7 днів; від 8 до 31 дня; від 32 до 92 днів; від 93 до 183 днів; від 184 днів до одного року; понад один рік. Визначивши горизонт планування у процесі аналізу активів і пасивів для встановлення контролю над процентним ризиком, їх необхідно поділити на чутливі й нечутливі до змін процентних ставок, що і є другим етапом процесу управління ГЕПом банку. Активи чи пасиви є чутливими до змін процентної ставки, якщо відповідають таким вимогам:

-- дата перегляду плаваючої процентної ставки належить до чітко визначеного інтервалу в часі й строк погашення активу чи зобов'язання настає у цьому ж інтервалі;

-- термін проміжної або часткової виплати основної суми перебуває в межах чітко визначеного інтервалу;

-- зміна базової ставки, покладеної в основу ціноутворення активу чи зобов'язання, очікується протягом цього самого часового інтервалу і не контролюється банком. Операції та послуги банків за чутливими активами й пасивами відображені в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Перелік операцій та послуг за чутливими активами і пасивами банку

Послуги й операції за RSA	Послуги й операції за ИБІ-
Кредитування фізичних і юридичних осіб	Депозити, залучені від фізичних і юридичних осіб
Придбання банком цінних паперів на продаж і	Емісія банком власних цінних паперів і боргових зобов'язань
Надання міжбанківських кредитів	Отримані міжбанківські кредити
Купівля банком процентних ф'ючерсів, опціонів, свопів-, РЕПО тощо.	Продаж банком процентних ф'ючерсів, опціонів, свопів, РЕПО тощо.

Відповідно до нечутливих активів і пасивів слід віднести доходи і витрати, які не залежать від зміни процентах ставок на ринку протягом аналізованого періоду, а також основні засоби й власний капітал банку. Особливістю процесу управління ГЕПом у межах цього етапу є те, що при розрахунку використовується тільки та частина балансу, яка чутлива до змін ринкових процентних ставок. [36, с. 53]

На підставі визначених даних про горизонт планування ризику та обсяги активів і пасивів, чутливих до змін процентних ставок, починається третій етап (розрахунок ГЕПу):

GAP = RSA -- RSL

де RSA - активи, чутливі до змін процентних ставок; RSL - пасиви, чутливі до змін процентних ставок. У контексті управління ГЕПом треба розрізняти такі три класи ситуацій: нульовий ГЕП, додатний ГЕП, від'ємний ГЕП. Вартість активів чутливих до зміни % ставки RSA -- RSL = 0, або (RSA/RSL) = 1. Додатний ГЕП: (RSA - RSL) > 0, або (RSA/RSL) > 1. Від'ємний ГЕП (RSA - RSL) < 0, або (RSA/RSL) < 1. Таким чином, при нульовому ГЕПі маржа банку буде стабільною, незалежною від коливань процентних ставок, а процентний ризик -- мінімальним, проте отримати високий прибуток у результаті сприятливої зміни процентних ставок стає неможливим. Можливість отримати більшу маржу і, відповідно, більший прибуток дають дві ситуації -- додатний або від'ємний ГЕП. Для тих банків, діяльність яких переважно не пов'язана із залученням коштів на поточні й депозитні рахунки, випуском цінних паперів власного боргу, характерний додатний ГЕП, оскільки активи цих установ переоцінюються швидше, ніж пасиви. А якщо ресурсний потенціал банківських установ багато в чому залежить від залучення коштів фізичних і юридичних осіб, у цій ситуації характерним буде від'ємний ГЕП, поява якого викликана тим, що пасиви цих установ формуються здебільшого за рахунок депозитів фізичних осіб. Розрахувати абсолютну суму ГЕПу не важко, коли відомі характеристики грошових потоків для кожної операції банку з формування активів чи пасивів. Крім того, при розрахунку суми ГЕПу треба визначити необхідний для цього проміжок часу.

Але слід мати на увазі, що при застосуванні у банківській практиці цієї моделі управління активами й пасивами не достатньо визначити лише напрямок різниці (додатна чи від'ємна), оскільки ще треба визначити її абсолютну величину. Отже, необхідною умовою використання зазначеного підходу до управління банком є наявність надійного прогнозу і передбачуваність ситуації на ринку банківських послуг. Для того, щоб зробити ці розрахунки, необхідно використати такий показник, як кумулятивний ГЕП. За допомогою цього показника можна проаналізувати можливу зміну прибутку банку залежно від динаміки ринкових ставок у кожному з періодів, на які поділений аналізований часовий горизонт.

ПР = КГ (гр - г),

де ПР -- прибуток (збиток), одержаний у результаті зміни ринкової ставки процента; КГ -- кумулятивний ГЕП; гр, г -- прогнозована та поточна ринкові ставки.

Додатне значення ПР свідчить про збільшення прибутку банку в результаті підвищення процентних ставок при додатному ГЕПі чи зниження їх при від'ємному ГЕПі. Якщо ж значення ПР від'ємне, це свідчить про зниження процентної маржі банку через підвищення ставок при від'ємному ГЕПі чи зниження їх при додатному ГЕПі. Таким чином, застосування моделі ГЕПу в банківській діяльності базується на кількох принципах. Перший: зміна процентного доходу у разі зміни процентних ставок характеризує різницю між узгодженими активами й пасивами і залежить від величини ГЕПу. Другий: ГЕП безпосередньо пов'язаний передусім зі строками переоцінювання або погашення активів і пасивів банку, чутливих до змін процентної ставки. Третій: значення ГЕПу залежить від характеру діяльності банку та операцій, які він виконує, чи послуг, які надає своїм клієнтам. Четвертий: якщо значення ГЕПу від'ємне (GAP < 0), то в разі зростання процентних ставок дохід банку зменшується, а в разі зниження -- підвищується. І навпаки: при додатному ГЕПі (GAP > 0), у разі зростання процентних ставок, дохід банку збільшується, а при зниженні -- зменшується. [41, с. 396]

3.2 Шляхи вдосконалення управління активами і пасивами банку

Суть управління активами і пасивами припускає формування стратегій і проведення операцій, які приводять структуру балансу банку у відповідність до вибраної політики. Відповідно до цього підходу банки розглядають свої портфелі активів, зобов'язань і капіталу в нерозривній єдності як сукупний портфель, направлений на досягнення загальної мети. Такий спосіб управління цілком обґрунтований, оскільки в реальній дійсності всі банківські портфелі тісно взаємозв'язані і значною мірою впливають один на іншого.

Управління активами і пасивами банку надає менеджменту можливість управляти ризиком процентних ставок і ризиком ліквідності методом координування рішень щодо джерел фінансування і напрямів розміщення засобів. У сучасних умовах нестабільності фінансових ринків і зростання ризикованої діяльності збалансоване управління активами і пасивами розглядається як найбільш ефективний підхід до управління комерційним банком.

Головною особливістю міжнародних фінансових ринків в 80-і роки була мінливість процентних ставок і, як наслідок, збільшення процентного ризику банків. Якщо раніше головним ризиком для банків був кредитний, то починаючи з 80-х рр. ризиком номер один в банківській сфері став ризик зміни процентної ставки. Це зумовило розвиток збалансованого підходу до одночасного управління активами і пасивами, який переважає нині в світовій банківській практиці.

Суть збалансованої стратегії управління полягає в тому, що банки розглядають свої портфелі активів і пасивів як єдине ціле, визначаючи роль сукупного портфеля в отриманні високого прибутку при прийнятному рівні ризику. Загальне управління активами і пасивами дає банку інструментарій для формування оптимальної структури балансу і створення захисту від ризиків, викликаних значними коливаннями параметрів фінансових ринків.

Головне завдання менеджменту -- координувати рішення щодо активів і пасивів усередині кожного окремого банку, лише б досягти високих результатів, максимально контролюючи об'єми, структуру, доходи і витрати як по активних, так і по пасивних операціях банку. Контроль керівництва банку над активами повинен координуватися з контролем над пасивами, оскільки лише у такому разі можна буде досягти внутрішньої єдності і завдяки цьому максимізувати відмінність між доходами і витратами.

Головна ідея збалансованої стратегії полягає в розумінні того, що і доходи і витрати відносяться до обох сторін банківського балансу. При цьому ціна кожної операції або послуги повинна перекрити витрати банку на її надання. Зниження витрат банку завдяки управлінню пасивами так само допомагає досягти цільового рівня прибутку, як і надходження від активних операцій. Отже, традиційний погляд, згідно якому весь дохід банку генерують активи -- кредити і інвестиції, поступився місцем ідеї одночасного скоординованого управління активами і пасивами.

Перевагою стратегій УАП є максимізація прибутку за умови прийнятного рівня процентного ризику, а також можливість більш зваженого підходу до проблем управління ліквідністю завдяки точному визначенню потреби в ліквідних засобах. Така стратегія вимагає застосування багатьох складних методів і прийомів і високого рівня кваліфікації банківських менеджерів, який часто перешкоджає її впровадженню в практику роботи українських банків.

Необхідною умовою ефективного застосування цієї стратегії з метою отримання максимального прибутку є можливість досить точно передбачати і прогнозувати зміни напряму, величини і швидкості руху процентних ставок. У країнах з високим рівнем інфляції, нестабільною політичною і економічною ситуацією прогнозувати процентні ставки майже неможливо, а завдяки цьому і використання деяких методів управління активами і пасивами стає проблематичним.

Впровадження методики управління активами і пасивами в банку починається із створення спеціального комітету при раді директорів, який називається Комітет по управлінню активами і пасивами (КУАП або ALKO).

Комітети по управлінню активами і пасивами -- це нова організаційна форма управління, яка швидко розвивається. До складу такого Комітету входять представники управління фінансовими операціями банку, представники кредитних і інвестиційних підрозділів, підрозділів економічного аналізу і прогнозування, головний бухгалтер, головний економіст, керівники великих філіалів.

Управління активами і пасивами, перш за все, зорієнтоване на короткострокову перспективу і пов'язане з щоденним управлінням банківським балансом. У цьому аспекті головними показниками ефективності застосування УАП є процентний прибуток, чиста процентна маржа або прибуток на акцію. Невіддільними складовими процесу стають контроль і управління фінансовими ризиками, перш за все ризиком процентних ставок і ризиком незбалансованої ліквідності.

Інструментарій управління активами і пасивами включає інформаційні системи, моделі планування, аналіз і оцінку сценаріїв, системи прогнозування, фінансові огляди і спеціальні звіти. Тому, окрім оперативного компоненту, процес управління активами і пасивами містить і плановий компонент, який призначений рухати банк у напрямі досягнення довгострокової мети. З погляду стратегічного планування довгострокове управління активами і пасивами оцінюється конкурентоздатним рівнем прибутку на активи (ROA) і прибутку на капітал (ROE).

Збалансована стратегія управління активами і пасивами реалізується на практиці за допомогою застосування спеціальних підходів. Найбільш поширений серед них метод управління розривом (ГЕП-менеджмент), метод середньозваженого терміну погашення (дюрація) і операції з похідними фінансовими інструментами, які проводяться на терміновому ринку з метою хеджування ризиків.

Незалежно від того, якого підходу до управління активами і пасивами дотримується банк, перед менеджментом неминуче виникає важливе питання: чи має величина і структура зобов'язань здатність впливати на напрями розміщення активів?

Традиційний підхід до рішення проблеми полягає в об'єднанні джерел фінансування. Відповідно до такого методу управління структура зобов'язань не впливає на вибір напрямів розміщення активів, всі засоби розглядаються як єдиний ресурсний потенціал банку без урахування особливостей різних видів зобов'язань. Завдання керівництва банку - визначити пріоритетні напрями розміщення активів, які розглядаються як незалежна величина.

Перевагою методу об'єднання джерел фінансування є простота і доступність його практичного застосування, а головним недоліком -- виникнення проблем з ліквідністю. Ризик ліквідності зростає, якщо зв'язки між активами і зобов'язаннями не враховуються. Прагнучи вибрати найбільш прибуткові напрями вкладення ресурсів, банк може видати довгострокові кредити, які фінансуватимуться за рахунок короткострокових депозитів. Така трансформація з великою вірогідністю приводить до підвищення рівня ризику ліквідності.

Якщо менеджмент банку вирішить застрахуватися від підвищення рівня ризику ліквідності і з цією метою розглядатиме високоліквідні активи як пріоритетний напрям розміщення засобів, то йому доведеться відмовитися від отримання максимально можливого прибутку для акціонерів банку.

Альтернативний підхід до управління структурою активів і зобов'язань банку базується на діленні джерел фінансування. Суть методу полягає у встановленні відповідності між конкретними видами таких джерел і напрямами використання ресурсного потенціалу. Частина ресурсів, яка сформована за рахунок непостійних джерел, таких як внески до запитання, залишки на розрахункових рахунках клієнтів, одержані позики «овернайт», може вкладатися в короткострокові кредити і цінні папери. Засоби, одержані щодо стабільних джерел, таких як термінові внески, депозити, можуть бути направлені на видачу довгострокових кредитів і придбання облігацій.

Застосовуючи метод ділення джерел фінансування, менеджмент банку може ретельно стежити за розмірами сум і термінами різних видів зобов'язань і приводити у відповідність з ними структуру активів. Враховуючи потребу постійно балансувати між структурою пасивів і активів вказаний метод стає вельми трудомістким, і таким чином ускладнюється практичне його застосування. Іншим недоліком є можливе зменшення доходів банку, викликане відмовою від прибуткового вкладення засобів якщо не існує відповідного джерела фінансування. Перевага даного методу полягає в зниженні ризику незбалансованої ліквідності, оскільки потреба в ліквідних засобах у будь-який час може бути передбачена.

Метод ділення джерел фінансування придбав значне практичне розповсюдження в період управління банками через пасиви. Встановлення контролю над структурою і стабільністю зобов'язань дозволяє формувати депозитну базу відповідно до потреб проведення активних операцій. З розвитком фінансових ринків головна перевага методу ділення джерел, що полягає в зниженні ризику ліквідності, втратила своє значення. Банки дістали можливість у будь-який час залучати ліквідні засоби на міжбанківському ринку.

У останні десятиліття в міжнародній банківській практиці застосовується інтегральний метод управління, який включає методи об'єднання і ділення джерел фінансування і забезпечує велику гнучкість при управлінні активами і зобов'язаннями банку.

Ефективна діяльність будь-якого комерційного банку значною мірою залежить від системи управління його фінансами, ведуче місце в яких займають пасивні операції, необхідні для формування кредитних ресурсів комерційного банку і активні, які відображають напрями використання цих ресурсів. Тому від ефективності фінансового менеджменту пасивів і активів ПриватБанку залежить і результат діяльності банку в цілому.

Модель управління активами і пасивами в комерційному банку представлена на рис. 3.1.

Рис. 3.1 Модель управління активами і пасивами

Аналізуючи діяльність ПриватБанку, можна дійти висновку, що українські банки закладають дуже велику маржу між залученням і розміщенням ресурсів. Якщо в Англії середня маржа складає 1,5%, то в Україні - 15% [42]. Це пов'язано в тим, що українські банки схильні брати на себе великі ризики, тоді як іноземні прагнуть відкидати ризиковані проекти, задовольняючись невеликою, але надійною маржею (різницею).

Різниця (спред) - це різниця між середньозваженою процентною ставкою (приведеною до року) прибутковості активів і середньозваженою процентною ставкою (приведеною до року), що виплачується за зобов'язаннями (пасивам) [59, с. 275].

Оптимальна маржа повинна:

- покривати операційні витрати;

- оплачувати податки;

- покривати кредитні збитки і збитки на цінних паперах;

- забезпечувати виплату дивідендів акціонерам;

- забезпечувати зростання нерозподіленого прибутку.

Для того, щоб збільшити різницю (маржу) банку необхідно інвестувати в більш ризиковані цінні папери; інвестувати в більш ризиковані кредити; перерозподіляти активи - від наявних і інших активів, що не приносять дохід, - до кредитів і цінних паперів; обмежувати портфель високодохідними інвестиціями і низько затратними пасивами.

Комерційні банки України в гонитві за «швидкими грошима» продовжують здійснювати ризиковані проекти, надаючи кредити торгово-посередницьким структурам дуже часто без належного аналізу їх фінансового стану. Як результат - криза поточної ліквідності комерційних банків.

Основна причина цього - низькоякісний кредитний портфель.

Для зниження кредитного ризику ПриватБанку фінансовим менеджерам слід серйозніше підходити до оцінки фінансового стану клієнтів, не обмежуючись тільки балансом і звітом про фінансові результати. Крім того, менеджерам банку слід об'єктивніше оцінювати закладене майно клієнтів, яким за статистичними даними забезпечується до 90% короткострокових кредитів.

Один з основних напрямів сучасного розвитку вітчизняних банків - підвищення якості послуг і кількості банківських продуктів, їх наближення до клієнтів. Підтвердженням цьому є швидке зростання філіальної мережі ПриватБанку у всіх регіонах України. Для стабільної діяльності будь-якого банку важливе значення має структура його активів і пасивів, а саме узгодженість термінів їх погашення. Як свідчить практика, досягти абсолютної відповідності цих термінів практично неможливо. Тому ефективне управління процесами залучення ресурсів є однією з найважливіших складових діяльності вітчизняних банків.

Серед основних джерел банківських ресурсів - депозити юридичних і фізичних осіб, а також міжбанківські кредити. Згідно вартості цих ресурсів найдинамічнішою є ціна міжбанківських кредитів. Операції по короткостроковій позиці на міжбанківському ринку здійснюються оперативно - як правило, на терміни овернайт, на тиждень (1w), два тижні (2w), три тижні (3w) і місяць (1m). Чим більший термін розміщення ресурсів, тим вища їх вартість. Працюючи на ринку, дилери на власне переконання ухвалюють рішення щодо суми і термінів позик, інтуїтивно регулюють співвідношення «коротких» і «довгих грошей». А визначальним чинником для них в основному є ціна ресурсу. Такий підхід не завжди виправданий. Привертати «короткі» гроші за низькою ціною правда вигідно, але у такому разі виникає процентний ризик втрати прибутковості у разі подорожчання ресурсів. Залучення «довгих» грошей забезпечує гарантований процентний прибуток по активних операціях, але вартість засобів, які залучаються, підвищується. Така дилемма виникає при покупці завжди.

Практика доводить, що тільки інтуїції дилера не достатньо для оптимального співвідношення залучення банком засобів, перш за все по термінах і за обсягами.

Банку для щоденної підтримки ліквідності необхідні пасиви певного сумарного значення. При збільшенні терміну, який прогнозується, потреба в ресурсах (у мірі повернення раніше привернутих грошей) збільшується і, наприклад, через тиждень 1w їх дефіцит досягає значення S. Його можна покрити за рахунок ресурсів, привернутих на термін овернайт, і комбінації ресурсів, запозичених на 1w, 2w, 3w, 1m (S1). Оскільки гроші на термін овернайт відіграють в основному регулюючу функцію, далі вони не розглядатимуться.

За умови беззбиткової роботи банку сумарні витрати на засоби, які притягуються, не повинні перевищувати прибуток, що надходить від активів, які покриваються цими ресурсами. Так, за період T=1w сумарні витрати C1 на ресурси, які притягуються на термін 1w, 2w, 3w, 1m не повинні перевищувати прибуток від активів, які відповідають величині S1. Тому справедливим є таке співвідношення:

C1w + C2w + C3w + C1m < C1, (3.1)

де C1w, C2w, C3w, C1m - витрати за період T = 1w на ресурси, які притягуються відповідно на термін 1w, 2w, 3w, 1m.

Значення C1 можна обчислити за формулою:

C1 = (S1 * T * P1)/36500 (3.2)

де P1 - середньозважена процентна ставка, по якій «працюють» активи на тимчасовому проміжку T = 1w.

Окрім прибутковості здійснюваних операцій, для банку важливе значення має заощадження на безпечному рівні величини процентного ризику. Беручи це до уваги, встановлюємо додаткові обмеження по сумі, терміну і вартості ресурсів, які притягуються. Так, на термін T = 1w банк може, як виражаються фахівці, привернути ресурси S1 по ставці, не вище P1, а на 2w, 3w, 1m - об'ємами S2, S3, S4 по ставках відповідно не вищим P2, P3, P4.

Цільова функція будується з розрахунку залучення максимального об'єму «довгих» ресурсів. Для цього підсумовуємо ресурси, які залучаються, з урахуванням часу їх запозичення. У нашому випадку дефіцит ресурсів через 1w покривається засобами, привернутими на 1w, 2w, 3w, 1m. Через 2w - на 2w, 3w, 1m; через 3w - на 3w, 1m; через 1m - на 1m.

Введемо такі позначення:

Ps1, Ps2, Ps3, Ps4 - вартість ресурсів на грошовому ринку відповідно на 1w, 2w, 3w, 1m;

X1, X2, X3, X4 - кількість лотів ресурсів, які притягуються відповідно на 1w, 2w, 3w, 1m;

Slot - мінімальна сума (лот), починаючи з якої банки готові здійснювати операції на грошовому ринку;

Z - цільова функція.

Приклад розрахунку:

Ps1 = 15%;

Ps2 = 20%;

Ps3 = 22%;

Ps4 = 25%;

P1 = 19%;

P2 = 27%;

P3 = 27%;

P4 = 26%;

S1 = 20 млн. грн.;

S2 = 5 млн. грн.;

S3 = 2 млн. грн;

S4 = 1 млн. грн.;

Slot = 0,5 млн. грн.;

X1 = 30;

X2 = 6;

X3 = 2;

X4 = 2.

Згідно з результатами розрахунку банк повинен привернути на ринку ресурсів міжбанківські кредити на 1w об'ємом 15 млн. грн., на 2w - 3 млн. грн., на 3w - 1 млн. грн., на 1m - 1 млн. грн.

Запропонована оптимізаційна модель дозволяє підвищувати ефективність роботи банків в умовах жвавого ринку ресурсів. На основі значень X1, X2, X3, X4, одержаних розрахунковим шляхом, банківські фахівці можуть вибирати прийнятний для їх установи варіант залучення ресурсів.

Аналіз структури активів банківської системи України свідчить, що більше третини з них припадає на кредитний портфель. Кредитні операції банку вважаються найпрогресивнішими серед інших операцій як по прибутковості, так і по масштабності розміщення засобів. [61, с. 725]

Робота ПриватБанку по управлінню і аналізу кредитного портфеля є високо ефективним засобом, що дає можливість банку оперативно використовувати дані про стан кредитного портфеля для ухвалення управлінських рішень з питання координації кредитної діяльності. Модель управління кредитним портфелем представлена на рис. 3.2.

Актуальною проблемою в кредитній діяльності комерційних банків є значна частина проблемної заборгованості в кредитному портфелі. Беручи до уваги той факт, що кожному виданому кредиту прийнятний певний ризик не повернення кредиту або невиплати відсотків внаслідок певних обставин, зрозумілим є прагнення банку кредитувати перевірених позичальників. Проте в умовах нестабільності економіки таких клієнтів дуже мало, і обмежуватися тільки ними означає поставити під сумніви діяльність банку як кредитної організації.

Рис. 3.2 Модель управління кредитним портфелем

Тому доцільніше не втрачати можливості нарощувати об'єм кредитних операцій і за рахунок тих клієнтів, яким властивий кредитний ризик. Саме їм властива найбільша прибутковість в порівнянні із слаборизиковими. Зв'язок між прибутковістю операцій банку і його ризиком в спрощеному варіанті можна виразити прямолінійною залежністю.

Беручи до уваги існування пропорційної залежності між величиною ризику і прибутковістю кредитних операцій, кожен банк в центр кредитної політики повинен ставити забезпечення збалансованості між ризиковістю і обережністю. Дуже великий (не виправданий ризик) підсилює падіння прибутковості банку унаслідок не повернення боргів або ж невиплати відсотків за кредити, а завищена обережність знову таки не дає можливості використовувати певну кількість прибуткових можливостей.

Ризик ніколи не може дорівнювати нулю, але банк все-таки повинен визначити його об'ємні характеристики. Головне не перевищити величину ризику, після якої вже з'являється небезпека тільки зазнати збитки.

Схожі проблеми виникають в багатьох країнах Західної Європи.

До основних завдань ПриватБанку у сфері кредитної політики повинно відноситися не тільки підвищення своєї прибутковості від кредитних операцій, але і зменшення витрат клієнтів. Інтереси клієнтів банк, на мою думку, повинен ставити на перше місце. Від того, як банк відноситься до клієнта, багато в чому залежатиме його подальша репутація.

Необхідно зупинитися також на проблемі, пов'язаній з проведенням незалежної експертної оцінки.

Клієнт звертається в ПриватБанк з проханням про видачу кредиту. Банк, провівши певну роботу з клієнтом, вивчивши його фінансовий стан, вимагає від клієнта оцінку заставного майна під кредит. Оцінку нерухомого майна здійснює незалежний експерт. Витрати, пов'язані з проведенням цієї оцінки, повністю покладені на плечі клієнта-позичальника. Банк не одержує ніякого доходу, а тільки претензії з боку свого клієнта. На мою думку, банку, прагнучому скоротити витрати своїх клієнтів і тим самим привернути їх якомога більше, необхідно мати в своєму складі свого експерта. Для цього ПриватБанк повинен навчити свого працівника, який, одержавши сертифікат, зможе робити незалежну експертну оцінку. Це скоротить витрати клієнта.

Одним з основних джерел ресурсної бази ПриватБанку є залишки на поточних рахунках клієнтів. Враховуючи, що клієнт може мати декілька поточних рахунків в різних банках, відбувається розпилювання грошових потоків. Пониження процентної ставки за кредит за умови перекладу всіх грошових потоків в банк - кредитор, дасть можливість ПриватБанку заповнити втрату процентних доходів за рахунок приросту ресурсів.

Електронні розрахунки за допомогою Інтернету підвищують оперативність обслуговування клієнтів, покращують контроль за рухом засобів і прискорюють розрахунки. Крім того, банківські послуги в електронному вигляді стають доступними в якій завгодно година впродовж всього дня, а банк дістає можливість стежити за поведінкою клієнта в мережі і проводити на цій підставі маркетингові дослідження.

Здійснення клієнтських розрахунків через Інтернет також дає можливість банку зменшити кількість операціоністів і скоротити штат працівників. Використання глобальної мережі Інтернет в порівнянні з іншими системами електронних розрахунків привабливіше для користувачів, оскільки воно не вимагає дорогого спеціалізованого програмного забезпечення, як в системах «клієнт - банк», яке необхідно постійно розвивати і удосконалювати.

Для розрахунків в Інтернеті використовується дуже поширене стандартне клієнтське програмне забезпечення, і часто безкоштовне. Для банку актуальна тільки підтримка свого WEB - сервера і забезпечення заходів безпеки сеансів електронного зв'язку з своїми клієнтами.

В Україні, де розширення Інтернету поки що не значне, банківське обслуговування в мережі не може розглядатися як поточна діяльність. Але слід зазначити, що потенціал української банківської системи, яка за короткий час розробила і упровадила найбільш бездоганну серед країн СНД і деяких країн світу СЕП, вельми великий. [63]

В даний час в Україні йде жорстка боротьба серед банків за своїх клієнтів. І тому в існуючих умовах для того, щоб не вийти з цієї конкурентної боротьби програвши, ПриватБанку необхідно проводити гнучку кредитну і процентну політику, в максимально короткі терміни розглядати заявки клієнтів на отримання кредиту.

Тільки проводячи політику жорсткої конкуренції, ПриватБанк може вижити і продовжити розвиватися.

3.3 Рекомендації з вдосконалення нормативно-правової бази управління активами і пасивами банку

Необхідність поглиблення реформ у банківській сфері України зумовлена цілою низкою об'єктивних причин.

Зміцнення банківської системи України та підвищення її стійкості як щодо внутрішніх, так i зовнішніх негараздів - питання вкрай актуальне. З гляду на це уряд України повинен вжити низку заходів, спрямованих на оздоровлення проблемних банків.

3 метою збереження позитивної економічної динаміки, забезпечення подальшого розвитку банківського сектору та недопущення дій, які можуть дестабілізувати банківську систему, необхідно передусім внести зміни до Закону „ Про банки i банківську діяльність", що стосуються:

- вдосконалення практики корпоративного управління, зокрема, посилити вимоги щодо оцінки ефективності роботи спостережних рад i служб внутрішнього аудиту ;

- удосконалення процедури розгляду ділової репутації, освіти, стажу роботи керівників банку i його структурних підрозділів при призначенні на посаду та в процесі здійснення ними функцій ;

- надання більших повноважень Національному банку щодо визначення власників банків - фізичних ociб та походження джерел коштів, спрямованих на придбання акцій (часток) банків;

- спрощення процедур ліцензування з одночасним підвищенням вимог щодо виконання операцій та визначення підстав для відкликання банківської ліцензії;

- скасування заборони щодо надання безпроцентних кредитів;

- уведення норми щодо визначення кредитної угоди недійсною за наявності документального підтвердження факту отримання кредиту позичальником;

- отримання працівниками служби банківського нагляду інформації під час перевірок банків від ycix керівників, у тому числі i ради банку, що перевіряється;

- розширення переліку подій, які підлягають повідомленню службі банківського нагляду.

Станом на 01.01.2011 р. зi 189 діючих банків України 134 - відкриті у формі акціонерного товариства. Постає питання - на яких біржах можна купити їхні акції? I як можна їхній капітал облікувати за номіналом, вважаючи, що це справедлива оцінка, яка відповідає міжнародним стандартам бухгалтерського обліку.

Серйозне стурбування викликав відставання темпів приросту капіталу від приросту активів банку. За словами директора Центру наукових досліджень НБУ, кандидата економ1чних наук O.I. Kipєєвa: "Важко назвати нормальною ситуацію, коли обсяги депозитів зростають у 1,5-2 рази, а капітал за цей же час - усього на 10-20%. Якщо такий розрив зберігатиметься ще декілька років, то рано чи пізно це призведе до вибуху i невідповідності. Я переконаний, що ця невідповідність є вже сьогодні - не відповідають між розмірами банківського сектору та потребами економіки.". Дану ситуацію ми можемо спостерігати сьогодні.

Але, як зазначив, головний спеціаліст Центру наукових досліджень НБУ, кандидат економічних наук Ю.О. Заруба, навіть якби темпи приросту капіталу банків України були адекватними зростанню банківських активів, заспокоюватися не варто. Бо в умовах нинішнього "шаленого" приросту активів та зобов'язань банків їх конкурентоспроможність у перспективі визначатиметься в основному двома факторами: готовністю банків до можливих проблем з ліквідністю та якістю активів. Безпосереднім амортизатором можливих коливань якості активів покликаний стати не капітал банку, а спеціальні резерви під активні операції. Роль банківського капіталу як фінансової бази повинна бути лише потенційною, оскільки його використання для покриття банківських прорахунків часто передує краху самого банку.

Таким чином, структура власного капіталу чинить значний вплив на довгостроковий конкурентний потенціал банківської установи. Не можна не зауважити також прямої залежності між обсягом капіталу та привабливості до нього вкладників. Так, на 01.07.2012 р. понад 62% коштів громадян та підприємницького сектору було сконцентровано у 14 провідних банках, що становить 9,2% від загальної кількості діючих банків України. Тобто населения та підприємці часто не керуються жодними корпоративними інтересами та надають перевагу банкам, які володіють великим капіталом. Це, в свою чергу, позитивно впливає на конкурентний потенціал банків.

У результаті економічного зростання зростає довіра громадян до банків, що проявляється у збільшенні обсягів банківських вкладів населення. Фінансова система демонструє оздоровлення, сформовані банками резерви є достатніми, а рівень капіталізації відповідає вимогам чинних правових актів. Але постає друге питання - виграш від довіри мають не тільки банки i навіть не настільки банки, оскільки економіка в цілому i передусім її реальний сектор.

Основними шляхами вирішення цієї проблеми є:

1. Налагодження високоефективного, дієвого банківського нагляду, контролю i аудиту за діяльністю комерційних банків, щоб i сам механізм контролю, i його результати були прозорими, регулярно доводилися до відома всього населения.

2. Законодавчо захистити спочатку банк, його правові i матеріальні інтереси, та кредитора.

3. Закон про гарантування вкладів населення працює неефективно Скажіть солідному вкладнику, скільки йому гарантують за вкладами, i він швидко забере свої гроші і піде з банку.

На сьогодні у банків немає в необхідних для економіки обсягах довгострокових пасивів, щоб надавати кредити на тривалий строк. У структурі зобов'язань банківської системи (за термінами погашення) довгострокові зобов'язання (понад рік) становлять лише 8,6 відсотка. Терміни, на які залучаються кошти, унеможливлюють використання їх для довгострокового кредитування. Як відмічається в доповіді президента Асоціації українських банків О. Сугоняко з 2010 року, що строк депозитів сьогодні не перевищує 12-13 місяців, при цьому кредити клієнти бажають отримати на строк більший за 3-5 років. Пан С. Аржевін констатує: «Дійсно «довгі» гроші для банків - це власні гроші, котрих поки що малувато. Мотивацій для формування власного капіталу не так вже й багато (наприклад, неприйнятність дивідендної політики), отже вихід на міжнародні ринки, де багато дешевих «довгих» грошей, - один з засобів зробити ресурси дешевшими. Але він досить складний для наших позичальників зважаючи на невисокі кредитні рейтинги».

Необхідно також наголосити на необхідності законодавчого визначення можливості відчуження банком у свій актив заставного майна в разі невиконання позичальником зобов'язань, а також механізму оперативного списання безнадійної заборгованості..

Заслуговують на увагу i пропозиції щодо змін до Кримінального кодексу України, які стосуються введення норм відповідальності фізичних осіб за свідоме надання неправдивої інформації з метою одержання кредиту, за здійснення дій з метою самовільного продажу або пошкодження предмету застави, за ухилення від сплати боргу.

Українські банки готові без вагання прийняти вимоги сучасної економіки. Комітет з питань фінансів i банківської діяльності планує прийняти в недалекому майбутньому три пакети законів.

1. Комплекс законів про іпотеку.

2. Законопроект "Про захист прав кредиторів та реєстрацію обтяжень", який стосується захисту прав кредиторів. 3 прийняттям цього закону очікується зниження ризиків кредитування i розширення ринку банківських послуг, а отже, полегшення реалізації застави та посилення відповідальності позичальника за взяті кредити.

3. Внесення змін до Закону України "Про банки i банківську діяльність" про ліквідацію мораторію на примусову реалізацію майна.

Повертаючись до кредитування економіки, треба зауважити, що тільки великі банки мають достатній потенціал для масштабного кредитування, інвестицій, шляхом вкладення коштів у модернізацію діючих виробництв. Надання кредитів на відновлення виробництва потребує значних коштів, а це зумовлює необхідність збільшення концентрації банківського капіталу. Незначні кошти, розпорошені по великій кількості банків, не здатні швидко вивести економіку з економічного занепаду.

Сьогодні для банківської системи України характерною є тенденція до зниження показника достатності капіталу, оскільки активи комерційних банків зростають швидше, ніж капітал. Так, підсумок роботи банків за 9 місяців 2011 року підтверджує цю тенденцію: темпи росту капіталу (+1,54 рази) відстають від темпу росту активів (+1,94 рази).

На сьогодні досить поширеною є думка, що ситуацію в інвестиційній сфері можна виправити створенням спеціального інвестиційного банку, оскільки навіть досить значні банки є малопотужними для фінансування великих інвестиційних проектів. Досвід роботи Промінвестбанку, який нині виступає в ролі провідного організатора в галузі інвестицій, свідчить про інше. Вітчизняні комерційні банки можуть бути інвесторами власної економіки. Однак вони стоять перед проблемами, породженими неврегульованістю правового простору держави, які перешкоджають розвитку економіки та стримують спрямування коштів на активізацію діяльності українських підприємств.

Відсутність підтримки інвестиційного кредитування на державному рівні не сприяє збільшенню обсягів надання довгострокових кредитів комерційними банками. Банкам, що кредитують визначені пріоритетні галузі та напрями, які забезпечують розвиток пов'язаних з ними виробництв, не надаються пільги, не запроваджені механізми зацікавлення шляхом введення спеціального режиму оподаткування. Внаслідок не виваженої державної політики в питаннях функціонування фінансово - кредитної системи банки не мають на сьогодні в достатніх обсягах довгострокових ресурсів, насамперед через низький рівень заощаджень фізичних та юридичних осіб.

Для створення сприятливого інвестиційного клімату та стимулювання здійснення вітчизняними банками вкладень в економіку України необхідно:

- вжити заходів щодо зміцнення банківської системи України;

- підвищити вимоги до економічних нормативів комерційних банків та обсягу їx регулятивного капіталу;

- зменшити податковий тягар на інвестиційні операції, в тому числі й шляхом створення спеціального режиму оподаткування доходів банків, отриманих в результаті спрямування коштів на інвестиційне кредитування;

- створити фонд довгострокового кредитування за рахунок цільових бюджетних коштів i ресурсів Національного банку України;

- забезпечити формування poзміру облікової ставки НБУ на економічно обґрунтованих засадах, виважено та поєднуючи інтереси вкладників, позичальників i банків;

- відмінити практику розголошення контролюючими органами банківської таємниці;

- відмінити ідентифікацію ociб у разі здійснення операцій з цінними паперами на пред'явника, що дасть змогу запобігти відтоку коштів з банківських установ до тіньового сектору економіки та створить сприятливі умови для вкладання населенням коштів у банківську систему України;

- звільнити від оподаткування доходи держателів ощадних сертифікатів на пред'явника;

- запровадити механізм, який регулював би передачу землі сільськогосподарського призначення в приватну власність, оскільки незавершеність земельної реформи негативно впливає на залучення інвестищй в агропромисловий комплекс.

Здійснення запропонованих кроків у комплексі безумовно сприятиме покращенню інвестиційного клімату в Україні відродженню національної економіки. Необхідно також зазначити, що перед банківською системою України постає ще одна важлива задача - розвиток іпотечного кредитування та впровадження цих програм в життя.

Формування системи іпотечного кредитування в Україні відкриває нові фінансові перспективи для розвитку національної економіки: забезпечується підвищення рівня капіталізації інвестиційних ресурсів, започатковується новий механізм більш ефективного розподілу капіталу між сферами i галузями економіки, виникає новий імпульс для суттєвого розширення фондового ринку на ocнові появи нових іпотечних цінних паперів. Іпотечне кредитування може стати потужним фінансовим стимулом для подальшого розвитку вітчизняної економіки. Зауважимо, що перспективи іпотечного кредитування зумовлюються загальним поліпшенням ситуації на фінансових ринках країни. Іпотечне кредитування як зaci6 інвестування безпосередньо взаємодіє iз системою фінансових ринків.

Головною умовою становлення іпотечного кредиту є право на заставу землі та нерухомості. Нерухомість у банківській практиці традиційно вважається досить надійною заставою. Важливо зазначити, що іпотечний кредит не є простим різновидом довгострокового банківського кредиту, хоча спроби подати його зміст саме таким чином мають місце. Іпотечний кредит -- окрема й важлива форма кредиту, яка перетинається з банківським кредитом, але не підпорядкована йому.

На жаль, серйозні загрози пов'язані iз перспективою тінізації іпотечного ринку, що формується. Іпотечні операції, без сумніву, стануть одним з найпривабливіших видів "бізнесу" для вітчизняного тіньового капіталу. Необхідно вже сьогодні планувати заходи щодо витіснення тіньової складової з вітчизняного ринку іпотеки.

Найбільші перспективи в період становлення іпотечного ринку має розвиток житлової іпотеки. Житло -- це дорогий товар, його купівля, як правило, не може здійснюватися за рахунок поточних доходів споживачів чи їx нагромаджень. Треба бути реалістами: в найближчі роки найшвидшими темпами i найбільш інтенсивно в Украйні буде розвиватися саме житлова іпотека.

Безумовно, слід розширяти досвід акціонерного комерційного банку "Аркада" i холдингової компанії "Київміськбуд" щодо іпотечного кредитування житлового будівництва. На основі іпотечного кредиту та іпотечного ринку створюватимуться нові можливості для фінансової допомоги населенню у придбанні житла, отримання позик під заставу майбутнього житла та ін. Утворення в київській іпотечній системі "банк -- будівельна компанія" ТОВ "Аркадафонд" розпочало якісно новий етап в розвиткові вітчизняної житлової іпотеки -- появу іпотечних цінних паперів (іпотечних облігацій).

Перспективи іпотечного житлового кредитування безпосередньо пов'язані зi створенням системи накопичувальних вкладів населення в банках -- поступовим нагромадженням коштів на первинний внесок для отримання іпотечного кредиту на житлове будівництво. До системи іпотечного житлового кредитування слід залучити переважну більшість населення, яке має потребу в житлі. Важливе значення у цьому плані має використання досвіду німецьких «Будощадкас вашрагказзе», які створюються банками або діють незалежно від банків. Як відомо, останнім часом досвід роботи Будощадкас широко використовується в країнах Східної Європи.

Окремою i надзвичайно важливою є проблема розвитку так званої промислової іпотеки, тобто іпотеки підприємств. Дійсно, не слід применшувати перспективи використання іпотечного кредиту у промисловості. Іпотечне кредитування найбільші перспективи має у фондомістких галузях промисловості - металургії, добувній промисловості та важкому машинобудуванні. Іпотечний кредит під заставу виробничої нерухомості міг би ефективно використовуватися для будівництва i перепланування виробничих споруд i приміщень, реконструкції технологічних систем тощо.

Слід передбачити прийняття окремого Закону "Про іпотеку підприємств як майнового комплексу". Насамперед на законодавчому рівні потрібно вирішити проблему застави корпоративних прав, адже неможливою є застава нерухомості (майна) підприємств, в статутному фонді яких 25 i більше відсотків становить державна власність. Інша справа, що тут потрібно бути дуже уважним, щоб цей захід не призвів до появи чергового джерела збагачення тіньового капіталу за рахунок державної власності.

Для успішного запровадження іпотечного кредитування в Україні необхідна чітка правова регламентація всіх проблем іпотеки, включаючи насамперед питання цивільного, банківського законодавства, законодавства про виконавче судочинство, про ринок цінних паперів. Надійна правова база дасть змогу захистити права кредитора i позичальника за іпотечним кредитом, знизити потенційні ризики, створити умови для повноцінного використання сучасних стандартів іпотеки тощо.

Для становлення іпотечного кредитування та його ефективного розвитку недостатнъо створення певних фiнaнcoвo-кpeдитниx інститутів, необхідне застосування дієвої системи інструментів іпотечного ринку. Серед економічних інструментів регулювання ринку іпотечних кредитів слід зазначити стандарти, гарантії, страхування, реєстрацію, оцінку, аналіз, контроль, оподаткування та ін. [47-54]



РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ

Одним з незаперечних чинників ефективного функціонування будь-якого банку є забезпечення охорони праці робітників, тобто розробка ряду необхідних заходів які дозволяють забезпечити нормальні умови праці у випадку надзвичайних ситуацій, тобто передбачити комплекс заходів по мінімізації їх можливих наслідків і шкідливого їх впливу на здоров'я персоналу банку.

Імовірність загинути, отримати травму чи набути професійне захворювання існує на тих підприємствах, установах та організаціях, де нехтуються правила безпеки і не виконуються вимоги охорони праці. За будь-якої діяльності людини існує ризик отримати травму чи набути професійне захворювання. Людина, яка володіє професійними навичками та знаннями правил безпеки, передбачає цей ризик і застосовує заходи, які його зменшують або зовсім виключають. Тому вивчення дисциплін, що стосуються охорони праці, сприяє зменшенню виробничого ризику та збереженню життя і здоров'я багатьох людей. Оскільки охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Законодавча база України налічує ряд законів, основними з яких є Закон України “Про охорону праці” та Кодекс законів про працю (КЗпП).

Кодекс законів про працю України трактує вимоги до трудової діяльності громадян в Україні і регулює відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці і поліпшенню її якості. Він спрямований на охорону трудових прав працюючих.

Закон України «Про охорону праці» визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння банкам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Під час укладання трудового договору директор банку повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Згідно з Законом «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23.09.1999 р. №1105-XIV, що був введений в дію 1 квітня 2001 р., всі банки повинні реєструватися в регіональних Управліннях виконавчої дирекції Фонду соціального страхування і отримати страхове свідоцтво. Розмір страхових внесків залежить від встановленого для підприємства класу професійного ризику (передбачено 20 класів).