Економічні основи функціонування ринку банківських послуг в Україні

є) на першому примірнику (незалежно від способу виготовлення розрахункового документа) - відбиток печатки та підписи відповідальних осіб платника або (та) одержувача коштів;

ж) підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разі перерахування коштів до бюджету);

з) суму податку на додану вартість (цифрами) або напис "без податку на додану вартість".

Якщо хоча б один із вищезазначених реквізитів (коли їх передбачено формою документа) буде не заповнений або заповнений неправильно, банк такий документ не прийме до виконання.

При цьому використання факсиміле замість власноручного підпису, виправлення й підчищення в розрахункових документах не допускаються. Банк також не має права робити будь-яких виправлень у поданих розрахункових документах.

Відмовляючись прийняти від клієнта розрахунковий документ, банк у день отримання документа зобов'язаний зробити на його зворотному боці напис про причину відмови (за підписами головного бухгалтера й виконавця, засвідченими штампом банку) та повернути його клієнту.

Клієнт, виходячи зі своїх технічних можливостей, може подавати до банку розрахункові документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних розрахункових документів (електронних повідомлень) відповідними каналами зв'язку. Спосіб подання документів до банку застерігається в договорі на розрахунково-касове обслуговування.

Необхідно зазначити, що кошти списуються з рахунка платника тільки на підставі першого примірника розрахункового документа. За часткової оплати розрахункових документів банк виписує меморіальний ордер.

Розрахункові документи банки приймають до виконання без обмеження суми. Платежі з рахунків клієнтів виконуються банками у межах залишків коштів на початок операційного дня.

Коли існує технічна можливість урахувати поточні надходження коштів на рахунки протягом операційного дня, банки можуть здійснювати платежі з доручення клієнтів з урахуванням цих сум.

Банк платника приймає документи від клієнтів протягом операційного дня, час якого регламентується режимом роботи банку.

Розрахунки за документами, що надійшли до банку платника протягом операційного дня, здійснюються банком того самого дня, а ті, що надійшли пізніше, - наступного дня.

На всіх примірниках паперових розрахункових документів банк в обов'язковому порядку в правому горішньому ріжку проставляє дату надходження цих документів. Якщо документи надійшли після закінчення регламентованого банком часу роботи з клієнтами, на документах додатково ставлять штамп "Вечірня". Дату виконання розрахункового документа проставляють у правому нижньому ріжку.

Банк одержувача зобов'язаний зараховувати кошти на рахунки клієнтів не пізніше ніж наступного після отримання інформації від розрахункової палати робочого дня.

Клієнти можуть користуватися електронною системою "клієнт--банк", яка забезпечує:

-- передавання повідомлень між клієнтом та банком у зашифрованому вигляді за допомогою сертифікованих засобів захисту;

-- автоматичне ведення протоколу (та його захист) обігу розрахункових документів між банком і клієнтом, що можуть передаватися як безпосередньо в банк, так і на автоматизоване робоче місце (далі - АРМ) клієнта;

-- автоматичне архівування протоколів наприкінці робочого дня.

Юридичною підставою для входження клієнта в систему електронних платежів "клієнт--банк" і оброблення його електронних документів банком є окремий договір між ним і банком.

У договорі обов'язково мають бути обумовлені права, обов'язки та відповідальність сторін і порядок вирішення спірних питань.

Програмне забезпечення системи "клієнт--банк" має відповідати вимогам до технології банківських розрахунків і бути сертифікованим Національним банком України.

АРМ клієнта забезпечує автоматичне ведення поточного стану власного рахунку в банку, ураховуючи проведені початкові та зворотні платежі. Електронні документи, що подаються клієнтом у банк, мають відповідати формату платіжних документів системи електронних платежів Національного банку України із зазначенням електронних цифрових підписів відповідальних осіб платника, яким згідно з установчими документами надано право підпису. Банківська частина системи "клієнт--банк" забезпечує перевірку електронних підписів на кожному електронному розрахунковому документі клієнта та у платіжному файлі в цілому.

Системою "клієнт--банк" здійснюється звіряння (квитовка) файлів початкових і зворотних платежів між банком і АРМ клієнта, підготовка виписки щодо платіжних операцій клієнта в банку протягом операційного дня та звіряння виписки наприкінці дня з інформацією, яка надійшла на АРМ клієнта.

Комерційні банки запровадили системи типу "клієнт-банк", щоб забезпечити обслуговування клієнтів на сучасному технічному рівні й розширити їх спектр банківських послуг. Нині за допомогою таких систем комерційні банки обслуговують в окремих регіонах до 30% клієнтів.

Наступним етапом в Україні має стати використання "електронних грошей" як платіжного засобу для масових споживачів товарів та послуг. Необхідні передумови для цього в країні в основному створено. Нині в Україні вже функціонує кілька запроваджених вітчизняними фірмами платіжних систем із використанням пластикових карток, деякі системи - в процесі впровадження.

Для створення національної системи масових електронних платежів населення за товари та послуги за допомогою пластикових карток у вересні 1995 р. було засновано міжбанківське закрите акціонерне товариство "Українська національна розрахункова картка" (скорочено "Укркарт"). Фундаторами АТ "Укркарт" стали провідні комерційні банки України під егідою НБУ. Нині кількість банків-акціонерів досягла 20 і вони репрезентують майже 95 процентів банківської сфери України. Загальний статутний капітал товариства становить понад 500 тисяч доларів США.

Вищим керівним органом товариства є загальні збори, а в період між ними - рада товариства (у межах своїх повноважень). Виконавчим органом "Укркарт" є його дирекція, у структуру якої входять підрозділи, що відповідають за різні напрями діяльності стосовно реалізації проекту. ІІри дирекції товариства діє технічна рада, що складається з фахівців - представників банків-акціонерів і виконує функції консультативного органу для вирішення питань технічної політики

Основним завданням АТ "Укркарт" є розробка, впровадження й експлуатація загальнонаціональної системи масових електронних платежів населення за товари та послуги,. а також створення необхідної інфраструктури для обслуговування карток міжнародних і платіжних систем (VISA, EUROPAY, MASTERCARD, AMERIKAN EXPRESS і деяких інших).

В результаті запровадження Національної системи в Україні буде створено сучасну інфраструктуру (процесорні центри, сервісні центри для обслуговування елементів системи, виробництво основних її компонентів). Провідні комерційні банки стануть емітентами карток, більшість підприємств торгівлі і сфери послуг - учасниками системи та прийматимуть платежі за допомогою пластикових карток. Буде налагоджено взаємодію із СЕП та основними зарубіжними платіжними системами. Виплата заробітної плати, пенсій, стипендій громадянам України виконуватиметься, як правило, через банківські установи.

Запровадження системи електронних міжбанківських платежів зумовлює глибокі зміни у сферах економічного та соціального життя суспільства. Це стосується банків, торгівлі (незалежно від форми власності), сфери послуг (готелі, ательє, перукарні, ремонтні майстерні, автозаправні станції тощо), пошти й підприємств зв'язку (телеграф.телефон), підприємств транспорту (автобусного, залізничного, річкового, морського, повітряного), підприємств громадського харчування (їдальні, кафе. ресторани), аптек, інших суб'єктів підприємницької діяльності, що надають послуги за готівку.

Національна система платежів базується на основі міжнародних стандартів та рекомендацій з урахуванням світових тенденцій розвитку. Загальну структуру національної системи масових розрахунків за допомогою пластикових карток зображено на схемі 5.



Рис. 5 Послідовність здійснення за допомогою пластикових смарт-карток

Учасниками системи розрахунків є:

* банк-емітент карток;

* банк-еквайєр, тобто банк, що обслуговує заклади торгівлі і сфери послуг;

* розрахунковий банк;

* процесорний(і) центр(и);

* клієнт (фізичні особи, власники карток);

* місця обслуговування карток (підприємства торгівлі, сфери послуг, банкомати тощо).

Учасники системи виконують такі функції:

Банк-емітент відкриває рахунки клієнтам-власникам (користувачам) смарт-карток, видає картки клієнтам (фізичним і юридичним особам), виконує завантаження карток, а також може виконувати функції банку-еквайєра для іншого банку-емітента або для самого себе.

Розрахунковий банк відкриває рахунки кожному банку-емітенту, на яких вміщує частину коштів, залучених банками-емітентами, виступає як гарант платежів за допомогою "електронного гаманця", забезпечує взаєморозрахунки та платежі між усіма банками, що беруть участь у платіжній системі (як банками-емітентами, так і банками, що обслуговують), здійснює клірингові розрахунки щодо "електронного гаманця".

Банк-еквайєр обслуговує рахунки тих підприємств торгівлі, сфери послуг, громадського харчування й сервісу, які приймають картки даної платіжної системи, а також виконує операції з видачі та до-завантаження карток банку-емітента.

Підприємства торгівлі, сфери послуг, громадського харчування, транспорту, зв'язку тощо приймають платежі із використанням пластикових карток і забезпечують передачу трансакцій до процесорного центру або банку, що обслуговує.

Клієнти (фізичні та юридичні особи)є власниками пластикових карток; вони здійснюють платежі і за необхідності отримують готівку в межах балансу платіжного інструмента.

Процесорний центр управляє системою в цілому. Основні його функції такі:

* збирання, сортування, обробка і (або) авторизація трансакцій із платіжних і банківських терміналів, а також банкоматів та інших спеціалізованих пристроїв, виконаних із використанням національних і міжнародних (VISA i EUROPAY та інших систем) платіжних інструментів;

* забезпечення інформаційного зв'язку між учасниками системи:

* розрахунок комісійних для учасників системи;

* управління безпекою функціонування системи в цілому;

* забезпечення ефективності роботи системи та її елементів:

* виконання ролі арбітра між учасниками системи в конфліктних ситуаціях;

* послуги, пов'язані з розвитком системи.

Центр обслуговуватиме не лише міжнародні платіжні картки (передовсім VISA i EUROPAY), а й українські платіжні картки. Можливі два варіанти створення головного процесорного центру національної системи: адаптація готових програмно-технічних рішень із наступним запровадженням за участю постачальника або розробка програмного забезпечення вітчизняними компаніями па замовлення "Укркарт".

Касове обслуговування клієнтів полягає в тому, що комерційні банки приймають від них готівкові кошти та зараховують їх на відповідні рахунки, видають з кас банку готівкові кошти клієнтам .за їх вимогою на відповідні цілі.

Для того, щоб здійснювати касове обслуговування клієнтів, банки повинні мати в своєму розпорядженні грошові кошти в готівковій формі в достатніх розмірах.

При визначенні суми готівкових коштів, що повинна знаходитись в касі банку, перед ним постає дилема. З одного боку, сума готівки повинна бути достатньою для забезпечення нормального обслуговування клієнтів, від чого залежить розмір доходів від операцій по касовому обслуговуванню клієнтів та репутація надійного банку. З іншого, ця сума не повинна бути надмірно високою в порівнянні з дійсною потребою банку в готівкових коштах, оскільки цей вид банківських активів не приносить доходу у вигляді процентів.

Банки здійснюють касові операції по обслуговуванню клієнтів на основі єдиних правил, що встановлені Національним банком України. Ці правила визначають порядок прийому, видачі, упаковки, зберігання та обліку готівки.

Для прийому та видачі готівки в установах банків організуються приходні та видаткові каси. В банках з невеликим обсягом касових операцій можуть організовуватись єдині каси, які будуть здійснювати весь комплекс касових операцій.

Каси банку, що функціонують протягом операційного дня банку, називають денними. Комерційні банки України активізують свою діяльність по розрахунково-касовому обслуговуванню населення і для зручності останнього організують при банку ощадні каси, що обслуговують клієнтів протягом робочого дня.

Денні приходні каси приймають від клієнтів готівкові кошти, що здаються підприємствами та організаціями, а також надходження коштів від громадян. Основним джерелом готівкових коштів банку є виручка торговельних, транспортних, видовищних, побутових підприємств, надлишки підприємств зв'язку.

Для розширення можливостей касового обслуговування клієнтів банки відкривають вечірні каси, що приймають готівкові кошти від клієнтів після закінчення операційного дня. Готівкові кошти, що надійшли до таких кас, зараховуються на рахунки клієнтів, як правило, на наступний день. Видаткових операцій вечірні каси не проводять.

Видаткові каси, що працюють протягом операційного дня банку, видають готівку клієнтам з їх рахунків по грошових видаткових документах - грошових чеках, видаткових касових ордерах. У цих документах клієнти, як правило, повинні зазначити, на які цілі вони отримують готівку (заробітна платня, витрати на відрядження та інше).

По заявках клієнтів на основі отриманих від них чеків банки можуть підготуватись до видачі готівкових коштів. Підготовлена до видачі готівка пакується в мішки. В спеціально відведеному привішенні клієнти банку відкривають мішки під наглядом працівника банку, який врізає з них пломби.

Операції з готівковими коштами дуже громіздкі. Зменшення витрат на їх проведення можна досягти шляхом їх автоматизації, використання банківських автоматів-касирів, лічильних грошових машин, сучасних банківських технологій тощо.

Комерційні банки можуть стягувати плату за касове обслуговування клієнтів. Види оплати послуг та розмір винагороди визначаються банками на договірній основі з клієнтами з урахуванням інтересів кожного з них.

Для того, щоб забезпечити нормальне касове обслуговування клієнтів та мати можливість контролювати свої касові готівкові кошти банки повинні прогнозувати готівковий обіг, що проходить через їх каси, та виконувати повсяденний контроль за цим обігом.

Необхідність раціоналізацій платіжної системи вимагає, з одного боку, відмови від адміністративного регулювання готівкового обігу і повної лібералізації операцій з готівкою, а з другого - суттєвого їх скорочення на користь безготівкових форм розрахунків, таких, як платіжні картки, чеки тощо.

2.4 Інвестиційні та інші види послуг

Становлення національного ринку цінних паперів України відбувалося за активної участі комерційних банків. А поява небанківських фінансових компаній і брокерських контор на Українській фондовій біржі відбулася значно пізніше. Одним із перших емітентів акцій на українському фондовому ринку були, зокрема, Укрінбанк, "Градобанк" і "ІНКО". Зараз практично усі банки мають ліцензії на роботу з цінними паперами. Сучасні банки - це універсальні кредитно-фінансові установи, що можуть виконувати функції активного учасника фондового ринку. Це має також законодавче забезпечення. Але поки що банки зосередили увагу на власній емісії, тоді як з цінними паперами інших емітентів не працюють. Комерційні банки сьогодні й далі випускають цінні папери власного боргу. Станом на 01.07.2005 року загальна сума їх становила 258,6 грн., що на 36,3 млн.грн. більше, ніж було на початок року. Найактивніше використовує цей спосіб залучення коштів Приватбанк. На нього припадає 25,3% (65,4 млн.грн.) від загальної суми цінних паперів власного боргу по всій системі комерційних банків України, на АКБ "Надра" -18,9% (48,8 млн.грн.), АППБ "Аваль" -17,9% (46,3 млн.грн.), УАКПІБ Проінвестбанк -15,2% (39,3 млн.грн.) /43, с. 22/.

Загалом банківська система України не підготовлена для роботи на ринку цінних паперів, скажімо як Франція або Німеччина. Зараз наш національний ринок стає на шлях централізації. Тому комерційний банк - обов'язковий, із широкими функціями учасник централізованого ринку цінних паперів. У цьому переконує досвід багатьох держав. Саме універсалізм функцій базової фінансово-кредитної установи -комерційного банку дав змогу західним країнам централізувати усі види послуг навколо єдиних інститутів, що забезпечують ринкову взаємодію. Банки кредитують операції на фондовому ринку, дають кредити і застави під цінні папери тощо. Ступінь розвиненості ринку цінних паперів в Україні визначається як мінімум двома основними чинниками. По-перше, наявністю досить різноманітних фінансових інструментів, виражених у формі наявних або безготівкових цінних паперів. По-друге, наявністю відповідної інфраструктури, що сприяє оперативному й ефективному здійсненню операцій із цінними паперами,що обертаються на ринку.

Активізації діяльності комерційних банків на ринку цінних паперів сприяє немало умов. По - перше, ця діяльність розширює можливості вибору між різноманітними комбінаціями спрямування банківського капіталу. По- друге, вона досить прибуткова, і банки, що не працюють на ринку цінних паперів , ризикують втратити значну частку свого прибутку. Так, у структурі процентних доходів комерційних банків України станом на 01.01. 2005.р. доходи від операцій із цінними паперами становили 37,2%, а на 01.01.06.р. - 23,6% /43, с.23/.

Значний обсяг банківських активів використовується для формування інвестиційного портфеля. Але в умовах гострої фінансової кризи він і далі постійно зменшується. Цінні папери на інвестиції на 01.07.2005 р. становили 863,6 млн. грн.- 58,5% від загальної суми інвестиційного портфеля, тобто скоротилися з початку року на 24,3%. У їх структурі значно зменшилася питома вага державних цінних паперів (КОВДП). На зазначену дату вона становила 67,4% проти 82% на початок року. Цінні папери на продаж дорівнювали 544,5 млн.грн., це на 28% менше, ніж на початок 2005 року. В цінних паперах на продаж державні цінні папери (КОВДП) становили 53,8% (293 млн.грн.), тобто зменшилися з початку року на 43,2%.

Лізингові послуги - відносно нові, нетрадиційні види банківських послуг. Лізинг являє собою здачу в оренду на тривалий строк предметів тривалого користування. Як правило протягом дії угоди про лізинг орендар сплачує орендодавю повну вартість взятого в оренду майна. Отже, лізинг можна розглядати як різновид довгострокового кредиту, що надається в майновій формі і погашення якого здійснюється в розстрочку. Він виник в 50-ті роки паралельно з розвитком системи прискорених амортизаційних відрахувань.

Лізингова послуга виникає так. За проханням клієнта банк купує майно (обладнання, транспортні засоби, обчислювальну техніку та інше) і приймає на себе практично всі зобов'язання власника: відповідальність за зберігання майна, внесення страхових платежів, сплату майнових податків. Клієнт, на прохання якого було придбано майно, укладає з банком угоду про оренду, в якій визначається, поряд з іншими умовами, розмір орендної плати, періодичність її сплати. Орендна плата складається з двох величин: вартості майна і комісійної винагороди за лізингову послугу, що рівнозначно проценту за кредит. Доход від лізингової операції складається з: лізингового процента; залишкової вартості майна до кінця і строку оренди; податкових пільг, пов'язаних із здійсненням інвестицій в обладнання.

Розмір процента, що сплачується за лізингові послуги, нжчий ніж процент, що сплачується, за кредитом, тому клієнту більш вигідно користуватися лізингом, ніж брати кредит на придбання обладнання. Банк має право зменшувати плату за лізингові послуги проти процента за кредит за рахунок того, що орендар передає йому право користуватися інвестиційними пільгами при сплаті податків, тобто він ділиться з клієнтом отриманою вигодою у формі зменшення процента.

В міжнародній банківській практиці значне розповсюдження отримав лізинг із залученням коштів (оренда інвестиційного типу). При здійсненні такої лізингової операції банк організує отримання довгострокової позики у одного чи декількох кредиторів на суму до 80% вартості активів, що здаються в оренду. За організацію позики банк отримує від орендаря додаткову винагороду. Крім того, ця операція дає можливість банку скоротити базу оподаткування за рахунок віднесення процента за отриманий кредит на витрати своєї діяльності.

Факторинг -- одна з нетрадиційних банківських послуг, що з'явилася в банківській практиці у 50-х роках. Він являє собою придбання банком у клієнта права на стягнення боргів (без права зворотної вимоги до клієнта). Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, що пов'язані з поставкою товарів чи наданням послуг.

Факторингова послуга оформляється шляхом укладання угоди між банком і клієнтом. В обов'язки банку входить, як правило, не тільки стягнення боргу, а й функції по його обслуговуванню: аналіз кредитоспроможності боржників, інкасація, облікові операції та інше. Клієнт, що продав дебіторську заборгованість, отримує від банку аванс (готівкою, переказом, оплатою чека та інше) в розмірі 80-90% суми боргу. 10-20 відсотків, що лишилися, банк утримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає утриману суму клієнту.

Утримання банком 10-20% від суми боргу є також заходом стимулювання клієнта до належного виконання обов'язків по поставці. За надання факторингових послуг банк стягує з клієнта плату, що складається з комісійних за послуг по обслуговуванню боргу, в розмірі 1-2% загальної суми придбаних банком рахунків; позичкового процента, нарахованого на виданий клієнту аванс. Внаслідок швидкого обігу дебіторських рахунків і в зв'язку з незначним періодом користування авансом (позичкою), доход банку від позичкового проценту менший, ніж від комісійних платежів.

Серед посередницьких послуг, що надаються комерційними банками, найбільш розповсюдженими є: посередництво в отриманні клієнтом позики, посередництво в операціях з цінними паперами, валютою, майном. Перший вид послуг надається банком тоді, коли банк неспроможний задовольнити кредитну заявку клієнта. Така ситуація може виникнути у випадку перевищення потрібної суми над встановленим лімітом кредитування. В такому випадку банк, що обслуговує цього клієнта, на його прохання бере в іншого банку позику і надає її клієнту під вищий процент, ніж плата за залучені ресурси. Клієнт йде на таку операцію, оскільки отримання позики в іншому банку обходиться дорожче, бо цей банк прагне компенсувати ризик надання позики, особливо крупної, незнайомому позичальнику. Як правило, для такого кредитування банк залучає кошти банків-кореспондентів. Якщо клієнту потрібна велика сума кредиту, комерційний банк використовує консорціумні операції, тобто утворює консорціум чи іншу фінансову організацію з метою спільного кредитування позичальника. Доход банку від посередництва (маржа) складається як різниця між процентами за кредит і процентами, що сплачуються за залученими коштами.

Посередницькі послуги в операціях з цінними паперами, валютою, майном здійснюються на основі доручення від клієнта. Особливої уваги заслуговують посередницькі операції комерційних банків по здійсненню емісії, розміщенню та організації вторинного обігу цінних паперів клієнтів.

При крупних розмірах емісії банк може вдатися до утворення консорціуму. Обслуговуючий банк чи консорціум може взяти на себе реалізацію цінних паперів емітента на комісійній основі чи гарантувати клієнту розміщення цінних паперів у інвесторів (покупців) в зазначений строк по встановленій ціні. Гарантія розміщення здійснюється шляхом:

а) купівлі у клієнта всього випуску або обумовленої частини випуску цінних паперів з подальшим їх перепродажем; б) придбання у емітента не розміщених цінних паперів. Доход банку за посередництво в операціях з цінними паперами утворюється за рахунок різниці в цінах їх придбання та продажу.

Комерційні банки надають своїм клієнтам послуги консультаційного характеру. Вони проводять консультації клієнтів щодо: економічного (фінансового аналізу) і бухгалтерського обліку; аналізу платоспроможності господарських партнерів клієнта; організації емісії та вторинного обігу цінних паперів; вибору напрямків інвестування коштів тощо. Як правило, цей вид послуг знаходиться в тісному контакті з іншими операціями: кредитними, лізинговими тощо. Плата за консультацію враховується у складі плати за основний вид операції, що супроводжується консультацією.

Банківські послуги по торгівлі валютою мають своєю ціллю: надання валюти клієнтам для забезпечення їх платежів та підтримання ліквідності у валюті; страхування ризику знецінення грошових коштів внаслідок коливання валютних курсів; отримання спекулятивного прибутку за рахунок коливання валютних курсів.

Курси валют формуються на валютному ринку (валютній біржі). Розрізняють такі їх види: офіційний, вільний, касовий. За офіційним курсом здійснюються всі валютні операції держави. Банки здійснюють продаж чи купівлю валюти по вільному курсу, що називається касовим. Він залежить від платоспроможності банку, ділових відносин з продавцями та покупцями валюти. Купівля валюти здійснюється по курсу покупця, а продаж - по курсу продавця. Різниця між ними (маржа) складає доход комерційного банку.

Крім торгівлі валютою, комерційні банки займаються посередництвом у валютних операціях. За дорученням клієнта банк на протязі обумовленого строку здійснює конверсію грошових коштів у валюту і назад з ціллю отримання спекулятивного прибутку за рахунок курсової різниці.

Трастові послуги - це вид діяльності комерційних банків по управлінню майном, що за домовленістю з клієнтом передається банку. Управління майном за своєю специфікою близьке до банківської справи і пов'язане з виконанням операцій по обліку, збереженню цінностей, розміщенню грошових коштів, фінансовому аналізу тощо. Поручителями банків виступають, як правило, приватні і юридичні особи, благодійні та інші фонди. Приватним особам банки надають декілька видів послуг: розпорядження успадкуванням; управління персональними трастами; опікунство та збереження майна, агентські функції.

Розпорядження успадкуванням включає операції по отриманню рішень суду, збору та забезпеченню зберігання успадкування, сплаті адміністративних витрат, по розрахунках з кредиторами, сплаті податків, розподілу майна. Управління персональними трастами (майном, що було передано банку для управління) передбачає: розміщення коштів; депозитні операції; отримання доходів; виплату доходу клієнту; облікові операції; фінансовий аналіз.

Доходи від трастових послуг формуються за рахунок комісійних винагород (щорічні відрахування від доходів трасту, щорічний внесок з первинної суми трасту та інше). Ставки внесків та відрахувань диференційовані залежно від видів трастів та пов'язаних з ними послуг по управлінню трастами.

Агентські послуги дещо відрізняються від трастових тим, що клієнт не втрачає повноважень власника, а лише уповноважує банк на проведення операцій від своєї особи. Агентські послуги включають: страхування майна, інвестиційні та комерційні операції за дорученням власника, сплату рахунків, податків та інше.

Фірмам комерційні банки надають такі види агентських послуг: розпорядження активами, агентські операції, ліквідація підприємств та інше. Агентські посередницькі операції виникають в процесі обліку емітованих фірмою цінних паперів в зв'язку з дробленням акцій, конверсії облігацій в акції, злиттям чи реорганізацією фірми. У випадку ліквідації фірми банк за дорученням керівництва фірми проводить операції по обліку активів, реалізації майна, розрахунках з кредиторами та бюджетом, розподілом виручених коштів між акціонерами.

Страхові послуги пов'язані з тим, що банки мають спеціально обладнані приміщення. Вони надаються в 2-х формах: забезпечення клієнтів сейфами для зберігання цінностей, зберігання цінностей в стальній камері.

При першій формі послуг банк здає в оренду клієнту сейф, що використовується останнім для зберігання цінних паперів, документів, страхових полісів, дорогоцінних речей. Клієнт не повідомляє банку, що саме зберігається в сейфі. Банк зобов'язується забезпечити зберігання сейфу та забезпечення доступу до нього виключно для клієнта чи уповноважених ним осіб.

При другій формі послуг банк приймає цінності від клієнта згідно з переліком, що обумовлений угодою, для зберігання в стальній камері. Плата за послуги по зберіганню цінностей клієнтів стягується банком у формі комісійної винагороди, що встановлюється в процентах, від вартості прийнятих на збереження цінностей.

Розділ 3. Перспективи розвитку банківських послуг

3.1 Сучасні тенденції розвитку банківських послуг за кордоном

Зміни в банківському законодавстві, у виробничих структурах, прискорений розвиток ряду галузей господарства стали причинами виникнення нових видів та інструментів проведення банками нетрадиційних операцій, сприяли "втечі" у дохідні фінансові активи, суттєвій перебудові операцій і структури грошово-кредитної системи, створенню принципово нових напрямків розвитку банківської справи.

Три новітніх слова у сфері фінансових послуг - це інституціоналізація, глобалізація та сек'юритизація. Вони породжені сучасною сферою фінансових послуг.

Стосовно банків та інших фінансових посередників інституціоналізація означає повний розвиток і швидке зростання методів залучення заощаджень. Інституціоналізація процесу заощаджень почалася незабаром після другої світової війни, досягнувши найвищих темпів за останні десятиліття. З погляду інвестиційної діяльності банків, інституціоналізація торкається трьох аспектів: по-перше, операцій інвестиційних банків як ділерів у великомасштабній торгівлі цінними паперами, що пов'язано з великими розмірами угод і швидким укладанням їх; по-друге, діяльності інвестиційних банків як творців ринку і його розвідників; по-третє, ролі інвестиційних банків у злитті компаній.

Глобалізація - це злиття або з'єднання фінансових установ і ринків у масштабах усього світу. Вона пов'язана з інтернаціоналізацією фінансових установ і ринків. Десять років тому тільки найбільші фірми, в основному комерційні та інвестиційні банки, наважувалися виходити на цю арену. Зараз усе більше й більше фінансових компаній різного роду і розміру провадять справи на міжнародних ринках, особливо в трьох головних фінансових центрах світу: Лондоні, Нью-Йорку й Токіо.

Сек'юритизація (від англійського Sесиrіtties- цінні папери) означає продаж позик, оформлених як цінні папери і саме в такому вигляді проданих інвесторам. Такі цінні папери привабливі для інвесторів, тому що вони звичайно передбачають деномінацію, річний дохід, ліквідність і ризик - на умовах кращих, ніж ті, які може мати простий власник особистих активів. Ключові категорії для розуміння процесу сек'юритизації - ризик, ліквідність, винагорода й обмеження щодо капіталу. Розглянемо спочатку чинник ризику. Продаючи позики, ініціатор сек'юритизації перекладає ризик на інвестора, яким може бути інша фірма. Що стосується чинника ліквідності, то продані позики дають можливість банкам збільшити ліквідність. У процесі продажу позик банки збільшують комісійну винагороду за високий клас своїх експертиз і надійність умов надання позик. До того ж, якщо вони обслуговують позики і цінні папери, тобто збирають процентні платежі і пересилають їх інвесторам, вони одержують винагороду за послуги. Нарешті, якщо регульовані державою банки стикаються з балансовими обмеженнями у формі мінімального процентного співвідношення капіталу й активів, це може змусити їх вилучити активи зі своїх балансів. Шляхом сек'юритизації позик банки можугь упоратися з такими обмеженнями, а одержуючи винагороду за послуги,- намагатися зберегти прибутковість. Як бачимо, операції по сек'юритизації пояснюються комбінацією чинників, залежно від ризику, ліквідності, винагороди за послуги й обмежень, пов'язаних з капіталом.

Сучасне уявлення про сферу фінансових послуг майбутнього полягає в тому, що традиційні кредитні установи, такі, як комерційні банки й ощадні інститути, будуть зведені до ролі організаторів кредитів, тоді як реальна фінансова міць перейде до сек'юритизаторів активів - інвестиційних банків. Цей сценарій допомагає пояснити, чому комерційні банкіри так охоче займаються нині інвестиційною діяльністю.

Ще одною тенденцією в розвитку банківської справи є універсалізація операцій сучасних комерційних банків. У рамках тенденції до універсалізації швидкий розвиток одержали нетипові раніше для комерційних банків операції - лізинг, факторинг, проектне фінансування, управління портфелем інвестицій клієнтів, консультаційні послуги тощо. Провідне положення в процесі універсалізації банківської діяльності - це корінний перегляд комерційними банками концепції взаємовідносин зі своїми клієнтами, значною мірою обумовлений стабілізацією ринку кредитних капіталів західних країн, розширенням його учасників і, як наслідок, - посилення конкурентної боротьби між ними. Багато банків зіткнулися з необхідністю пошуку нових підходів до підвищення дохідності своїх операцій. Часткове розв'язання ця проблема знайшла не тільки у збільшенні числа запропонованих клієнтам послуг, але й у якісній переоцінці структури операцій із клієнтами, зниженні питомої ваги ощадно-позикових операцій і збільшенні обсягів операцій із цінними паперами, проведених за рахунок клієнтів і на користь останніх, про що ми вже говорили вище.

В міру посилення специфіки діяльності клієнтів на міжнародних ринках банки усе більше уваги приділяють наданню їм у різних формах послуг консультаційного характеру, в тому числі складання детальних фінансово-економічних звітів про стан справ у країні, що цікавить клієнта, добір потенційних партнерів. надання інформації юридичного характеру тощо. Водночас на початку 80-х років зародилася тенденція створення, окрім мережі кореспондентських відносин, філій та представництв так званого "комплексного обслуговування за кордоном".

Тенденція до універсалізації банківської діяльності характерна в останні роки для кредитних систем усіх країн із розвинутою ринковою економікою, причому в кожній із них вона має свої особливості. Найбільшого розвитку ця тенденція набула в банківській системі Німеччини, де домінуючу роль відіграють універсальні комерційні банки, які складають близько 90% кредитних установ країни і здійснюють різні види банківських операцій, за винятком емісії банкнот і надання іпотечних кредитів. Серед банків Великої Британії особливо вирізняється так звана "велика четвірка", до якої входять універсальні за видами здійснюваних операцій банки, що мають найбільші загальні активи і прибуток. Універсальний характер мають також операції, які проводять комерційні банки Швейцарії, Нідерландів, Норвегії, Швеції, Бельгії, Люксембургу та інших країн.

Інвестиційні послуги зарубіжних банків - це фінансово-посередницька діяльність банків по випуску боргових і фінансових зобов'язань і їх наступному розміщенню з метою залучення додаткових коштів для забезпечення поточної діяльності та реалізації стратегічних планів розвитку корпорації.

Інвестиційні послуги являють собою систему взаємовідносин банківських інвестиційних інститутів, інвесторів, брокерсько-посередницьких фірм, рейтингових агентств, бірж. Перспективність розробки даного напрямку банківської діяльності зумовлена ростом обсягу інвестиційних угод на фондових ринках, концентрацією капіталу, інтернаціоналізацію та глобалізацію ринку інвестиційних банківських послуг.

Інвестиційний процес складається з вибору інвестиційної політики, аналізу ринку цінних паперів, формування портфеля і оцінки його ефективності.

Найбільш поширеними інвестиційними послугами, що надаються інвестиційними банками є:

- послуги банку як лід - чи соменеджера чи учасника синдикату з організації випуску, відповідального за продаж облігацій інвесторам через підконтрольні фонди і дочірні структури, і викупу частини облігацій у випадку падіння інтересу інвесторів до даного випуску;

- послуги банку як податкового агента і довірителя, що представляє інтереси емітента і покупців облігацій для оптимізації оподаткування і управління портфелем єврооблігацій;

- послуги банку як лістингового агента, що призначається емітентом і відповідального за реєстрацію випуску на Лондонській фондовій біржі;

- послуги банку як агента-платника, що призначається емітентом і відповідального за акумуляцію і виплату суми облігацій інвесторам у відповідності з графіком погашення;

- послуги банку-депозитарія, відповідального за зберігання і ведення розрахунків за угодами з облігаціями;

- консультативні послуги юридичного радника, що призначається спільним рішенням емітента і лід-менеджера.

Перевага сек'юритиції в тому, що при використанні традиційних інвестиційних банківських послуг з випуску акцій чи облігацій першочергове значення має фінансовий стан позичальника, його кредитна історія, досвід роботи на фінансових ринках. Сек'юритиція передбачає випуск нових боргових зобов'язань, свого роду випуск "зобов'язань під зобов'язання", що дозволяє позбутися ризиків дебіторів і дає можливість залучення додаткових ресурсів для оплати cвоїх зобов'язань.

Традиційне банківське кредитування поступово поступається місцем складним інвестиційним банківським продуктам. Їх мета - перенесення ризиків позичальника з банківського балансу на інвестиційійні інститути, збільшення капіталу корпорацій, реалізація стратегії їх розвитку.

Сфера банківських послуг в області корпоративних фінансів включає:

- злиття і поглинання;

- фінансове консультування;

- консультації з приватизації;

- виділення частини власності;

- реструктуризація заборгованості;

- контрольовані аукціони;

- пошук стратегічного партнера;

- створення спільних підприємств.

Надання послуг в області корпоративних фінансів є вигідним і перспективним бізнесом: 1 - ці послуги надаються тільки великим корпораціям, що бажають скористатися послугами банку для розвитку контактів і ділових відносин на регіональних фінансових ринках; 2 - мінімальна сума угоди в області корпоративних фінансів традиційно складає 100 млн.дол. Темпи росту комісій за дані послуги досягають 15-29% в рік. Наприклад, у Німеччині оборот лише консультативних послуг клієнтам, пов'язаних з їх поточною діяльністю, досягає 9 млрд.марок. Надання послуг в області корпорацій фінансів доступно лише великим банкам та інвестиційним установам.

Стратегія зливань і поглинань банківських інститутів і корпорацій спрямована як на придбання з метою розширення ринку і зони присутності, так і на оборонне злиття (поглинання) з метою зміцнення позицій на ринку.

Фінансове консультування включає такі послуги:

- проведення процедури комплексної перевірки компанії;

- фінансове моделювання;

- оцінка інвестиційної привабливості;

- аналіз ринку здійснення угоди;

- складання бізнес-плану компанії;

- підготовка інформаційного меморандуму для інвесторів та учасників угоди;

- вибір потенційних інвесторів;

- структурування угоди.

З практичної точки зору процедура надання банківських послуг складається з кількох етапів - підготовчого, аналітичного, маркетингових досліджень і завершення угоди.

Процес злиття банків охоплює три етапи:

1 - визначення мети зближення чи об'єднання, структури і статусу майбутнього об'єднання, стратегії, тактики розвитку і принципів управління персоналом;

2 - розробка конкретної програми зближення банків, яка включає складання і аналіз його сценаріїв з урахуванням спеціалізації банків і особливостей їх організаційних структур, розрахунок прибутку від реалізації угоди, визначення загальної організаційної моделі майбутнього об'єднання, розробку програми адаптації інформаційних та операційних систем;

3 - процес об'єднання банків, реструктуризація персоналу, створення єдиної інформаційної системи і системи безпеки.

Між датою підписання протоколу про наміри до повного об'єднання банків проходить від 18 до 30 місяців. Витрати на проведення угоди -10- 20% річних витрат банків. Термін окупності витрат - 2 роки з часу функціонування нового банку.

Серед проектів електронної комерції особливе місце посідає Інтернет -банкінг, онлайнові аукціони та біржі (фондові і товарні), різноманітні брокерські системи, інтернет-магазини тощо.

Послуги в Інтернеті надають понад 300 американських банків. Chase Manhattan Bank, наприклад, із кінця лютого 1999 року запровадив нову послугу, що дає змогу клієнтам здійснювати доступ до своїх банківських рахунків і проводити оплату через Інтернет. Ряд банків (наприклад, Citіbank) фінансує і впроваджує масштабні проекти.

Сім провідних світових фінансових інституцій - Bank of Amerika, Credit Suisse First Boston, Goldman Sachs, HSBC, J.P. Morgan, Morgan Stanley Dean Witter i UBS Warburg - сповістили 6 червня 2000 року про запуск нової системи онлайнового доступу до торгів на валютному ринку Fxall.com. Клієнтам пропонується дешева система цілодобового онлайнового доступу до світового ринку купівлі-продажу валют, щоденний оборот якого становить 1,4 трлн. доларів /48, с.21/ Fxall.сom автоматизує процес торгів валютою та дає змогу клієнту спілкуватися безпосередньо зі своїм валютним дилером, а також отримувати всю необхідну інформацію про стан справ на ринку.

Deutsche Bank, наприклад підписав угоду з Yahoo!, реалізація якої дасть змогу клієнтам переглядати свої банківські рахунки на персональній сторінці Yahoo!. За рахунок реструктуризації банківського обслуговування дрібних вкладників банк планує закрити 300 своїх відділень і скоротити 1200 співробітників. Із метою зменшення витрат передбачається перехід від традиційної банківської системи до розвитку Інтернет-послуг. А для збільшення персоналу необхідних онлайнових служб планується виділити 500млн. марок.

Розвиток Інтернету спонукає до закриття відділень банків і у Великобританії. Так, наприклад, банк Barclays закрив на початку квітня 2000 року десяту частину своїх відділень (171) і попередив про можливість подальшого скорочення через розширення спектра банківських послуг за допомогою телефону або через Інтернет. У відповідь на протест громадських організацій банк пояснив свої дії аналогічними кроками конкурентів.

Банки розраховують на солідний прибуток у новій сфері. Наприклад, у березні 2000 року у Стогольмі почав роботу перший іпотечний інтернет-банк Europeloan. Усі операції здійснюються через Інтернет, є ліцензії для роботи по всій Європі, і до середини наступного року банк планує вийти на всі основні європейські ринки. Із травня він почав операції в Бельгії, через три місяці - у Німеччині. На черзі - Австрія і Фінляндія. Завдяки використанню Інтернету банк планує відмовитися від створення розгалуженої мережі відділень, що дасть змогу знизити витрати і ставки кредитування. Так, він пропонує 5-річні позики під 6,86%, тоді як головний шведський іпотечний банк - 7,40%. За оцінками, для беззбиткової роботи банку достатньо 2000 - 5000 клієнтів /48,с.23/. Таким чином, завдяки Інтернету утворилися і динамічно розвиваються зовсім нові ринки, які вже сформували самостійний сегмент світової економіки.

3.2 Шляхи подальшого розвитку ринку банківських послуг в Україні

Процес формування ринкових відносин в економіці України поступово виявляє значне зростання попиту на послуги установ кредитної системи як з боку суб'єктів підприємницької діяльності, так і з боку фізичних осіб. Сучасні особливості організації бізнесу визначають потреби підприємств не лише у традиційному кредитно-розрахунковому банківському обслуговуванні, а й у значно ширшому спектрі різноманітних послуг комерційних банків, спроможних забезпечити оптимальні умови для ефективного, прибуткового господарювання своїх клієнтів.

Щодо самих банківських установ, то потреба у розширенні діапазону їхніх операцій об'єктивно випливає з умов конкурентного середовища, яке поступово складається на вітчизняному ринку. Крім того, в умовах кризових явищ в економіці країни, спаду виробництва, інфляції традиційні кредитні операції банків неспроможні забезпечити їм належний рівень прибутковості, що поглиблює тенденції до універсалізації банківської справи та створення повноцінного ринку банківських послуг.

Активний розвиток та розширення сфер діяльності банків вимагає окреслення пріоритетних напрямків упровадження нових послуг, на яких повинні бути сконцентровані зусилля.

Серед них можна відзначити: трастові операції; консультаційно-інформаційні послуги; допоміжні операції, пов'язані із забезпеченням господарської діяльності клієнтів; удосконалення традиційних банківських послуг, насамперед депозитно-позичкових.

В Україні серед перспективних напрямків функціонування комерційних банків особливе місце може належати трастовим операціям, які передбачають управління майном та виконання інших послуг в інтересах і за дорученням клієнта на правах його довіреної особи. При здійсненні трастових операцій банк на підставі укладеного договору або за заповітом набуває відповідних прав і виступає розпорядником певного майна на користь довірителя чи третьої особи.

У промислово розвинутих країнах трастові послуги вже давно посідають одне з провідних місць серед широкого набору операцій, які здійснюють комерційні банки. Розвиток цього виду послуг був зумовлений потребами підприємств та домашніх господарств у правильному розпорядженні їхніми коштами, передачі їх іншим особам, оптимальному управлінні ризиками при здійсненні різноманітних фінансових операцій, а також обставинами, що вимагають певного досвіду і професійних знань, необхідних для нормального управління майном. І хоча надання трастових послуг може здійснюватися спеціалізованими компаніями та страховими фірмами, однак комерційні банки, що мають значний досвід і широкі можливості з виконання таких функцій, як облік операцій, зберігання цінностей у сейфах, депозитні операції, фінансовий аналіз і прийняття рішень, займають, безумовно, лідируючі позиції у даному сегменті ринку. При цьому трастові послуги можуть надаватися як фізичним, так і юридичним особам.

Трастові операції банків для фізичних осіб включають: 1) розпорядження спадщиною на підставі заповіту (виявлення і збір усіх активів спадщини, забезпечення їхнього збереження, сплата податків, боргів і адміністративних видатків, розподіл майна між спадкоємцями); 2) управління майном клієнта за дорученням (зберігання довіреного майна і коштів, інвестування їх у різні види активів, розпорядження отриманими доходами і основною сумою на користь довірителя); 3) агентські послуги (збереження цінностей, оренда сейфів, управління активами за вказівками клієнта); 4) опікунство та забезпечення збереження майна недієздатних осіб, у тому числі неповнолітніх спадкоємців.

Важливе місце у трастовій діяльності комерційних банків розвинутих країн належить також обслуговуванню юридичних осіб, для яких банки можуть: по-перше, розпоряджатися активами (насамперед портфелями цінних паперів підприємств, заставленим майном, під яке випускаються облігації, а також коштами пенсійних фондів приватних компаній); по-друге, здійснювати агентські операції, що передбачають виплату дивідендів за акціями корпорацій, процентів за облігаціями, зберігання акцій з передовіреним правом голосу; по-третє, тимчасово управляти справами підприємства в разі його реорганізації або банкрутства.

В Україні розвиток трастових послуг комерційних банків за розглянутими напрямками поки що стримується через відсутність належної законодавчої бази, яка б регламентувала банківську діяльність у відповідних сферах. Наявні вади чинного законодавства, що має регулювати відносини довірчої власності, суттєво обмежують можливості банків у здійсненні трастових операцій, несприяючи активному розвиткові цього сегменту ринку банківських послуг. Тому на сьогодні як перспективний напрямок організації трастових послуг у нашій країні можна виділити операції з цінними паперами за дорученням клієнтів. Цей вид послуг може стати основою для подальшого розвитку інших типів трастових операцій в міру становлення ринкових відносин та створення належної правової бази для здійснення операцій з управління майном за дорученням.

Серед найприйнятніших видів трастових операцій банків з цінними паперами доцільно відзначити такі:

1. Інвестиції у цінні папери та їх продаж за дорученням, від імені і за рахунок коштів клієнтів, що є власниками відповідних портфелів. При цьому комерційний банк залежно від умов укладеного договору може виступати або як агент свого клієнта, виконуючи його інструкції з купівлі-продажу цінних паперів, або як самостійний розпорядник інвестиційного портфеля, здійснюючи операції на власний розсуд, але в інтересах клієнта.

2. Забезпечення посередництва в організації випуску та первинному розміщенні цінних паперів. У даному разі банк може готувати документацію та умови випуску цінних паперів, здійснювати реєстрацію емісії у державних органах, організовувати рекламні компанії, добирати інвесторів, створювати групи передплати з числа інших фінансових установ.

3. Виконання агентських послуг з платежів за цінними паперами клієнта. Банк може, з одного боку, проводити виплати дивідендів за акціями, процентів за облігаціями, погашати боргові цінні папери при настанні строків їх погашення, а з іншого,- здійснювати інкасацію платежів, що належать за цінними паперами клієнта.

4. Виконання функцій незалежного реєстратора цінних паперів.

5. Реінвестування дивідендів, процентів та інших доходів, отриманих за цінними паперами.

6. Зберігання, охорона, перевезення та пересилання цінних паперів за дорученням клієнта.

7. Реалізація повноважень з голосування на щорічних зборах акціонерів у разі, якщо власник акцій, передаючи їх у довірче управління банку, одночасно доручає йому відповідне право голосу.

8. Створення різного роду резервних фондів для страхування фінансових ризиків за операціями з цінними паперами клієнта.

Зазначеними послугами не вичерпується увесь спектр трастових операцій банків із цінними паперами, однак вони можуть скласти базовий набір для вітчизняних кредитних установ на початкових етапах формування ринку банківських послуг.

Окрім трастових послуг, заслуговує на увагу такий важливий напрямок банківської діяльності, як надання клієнтам кваліфікованих консультацій та інформації з різноманітних аспектів управління фінансами та організації господарської діяльності. Досвідчені фахівці банку можуть надавати клієнтам роз'яснення, інформацію, консультації з різного роду банківських, правових і фінансових питань, проблем ведення бізнесу та особистого господарства.

У цьому виді банківських послуг до числа найперспективніших напрямків можна віднести:

- консультації з питань застосування законодавчих, нормативних та інших актів, що регламентують господарську діяльність;