Джерела формування інвестиційних ресурсів в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Джерела формування інвестиційних ресурсів банку

Охарактеризовано особливості формування інвестиційних ресурсів банку, досліджено проблеми щодо формування даних ресурсів, проаналізовано динаміку інвестиційних ресурсів банку.

Постановка проблеми. Успішне реформування економіки України в нових умовах господарювання вимагає широкомасштабних трансформаційних процесів у всіх сферах суспільного життя. Спрямовані на економічне зростання України суттєві структурно-технологічні зрушення передбачають потужне фінансове забезпечення. Такі процеси відбуваються здебільшого шляхом інвестування. Чим активнішим є інвестиційний процес в країні, тим швидше здійснюються ефективні ринкові перетворення і відбувається економічний розвиток.

Інвестиційна діяльність є довгостроковим вкладенням та характеризується високим рівнем невизначеності й ризиків. Для мінімізації ризиків необхідно систематично відстежувати інвестиційні процеси у країні, особливо за умов нестабільної економічної й політичної ситуації. Інвестиційна діяльність і відповідні процеси в Україні розглядаються з багатьох сторін, проте, в умовах дестабілізації макроекономічної ситуації в державі на перший план виходить потреба у вивченні стану інвестиційної діяльності та визначенні чинників, що на неї впливають.

Інвестиційні процеси поліпшують загальні макроекономічні показники економічного розвитку країни. Загальновизнаною стала теза, що розвиток національної економіки залежить від інвестиційної діяльності. Тому для чіткого встановлення та вибору довгострокових орієнтирів велике значення має питання, що стосується ролі інвестиційного процесу як індикатора її економічного розвитку. Нарощування та ефективне використання інвестиційних ресурсів є одним із важливих чинників забезпечення сталого соціально-економічного розвитку країни.

У ході інвестиційної діяльності банк вирішує низку завдань, до яких належать: формування інвестиційних ресурсів, вибір форм і об'єктів інвестування, інвестиційний аналіз і контроль, мінімізація інвестиційних ризиків. Кожен із цих напрямків потребує прийняття ефективних управлінських рішень.

За таких обставин надзвичайно велике значення має аналіз інвестиційних ресурсів банку з метою виявлення проблем щодо формування даних ресурсів, а також своєчасного їх вирішення.

Метою даної статті є: аналіз особливостей формування інвестиційних ресурсів банку, дослідження проблем щодо формування даних ресурсів, та розробка рекомендацій щодо подолання даних проблем.

Виклад основного матеріалу: Інвестиційні ресурси - це грошові, матеріальні та нематеріальні цінності, які використовуються суб'єктом господарювання (інвестором) у процесі їх вкладання в об'єкти інвестування з метою отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту.

Аналізу різних аспектів інвестиційної діяльності, зокрема дослідженню інвестиційних процесів у окремих галузях економіки та інвестиційного клімату в Україні, вивченню інвестиційного ресурсу присвячені праці Мартиненко В., Онишко С., Крупки М., Сиволапенко Н., Обритька Б., Пересади А. та деяких інших спеціалістів.

Однією з перших і найбільших проблем, що виникають у сфері інвестування, є проблема мобілізації (нарощування, нагромадження) необхідного обсягу та складу інвестиційних ресурсів. Останнє передбачає, у свою чергу, пошук ефективних джерел формування інвестиційних ресурсів.

Головними умовами розвитку банківської інвестиційної діяльності та управління нею в Україні є наявність інвестиційних ресурсів, інвестиційних намірів, тобто бажання інвесторів вкладати кошти, а також сприятливе інвестиційне середовище. Необхідно розглянути кожну умову детальніше. Визначальною умовою розвитку банківської інвестиційної діяльності є ресурсна база банку, адже надання довгострокових інвестиційних кредитів, придбання цінних паперів, фінансування інвестиційних проектів здійснюється банком винятково у межах наявних інвестиційних ресурсів. Ресурсна база банку складається з власних коштів банку та коштів, що позичаються і залучаються від інших юридичних і фізичних осіб.

Процес формування інвестиційних ресурсів передбачає розгляд можливих джерел фінансування інвестицій з урахуванням специфіки діяльності банку. Усі джерела формування інвестиційних ресурсів поділяють на три основні групи: власні, позикові, залучені (рис.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Джерела формування інвестиційних ресурсів банку

Розглядаючи власні інвестиційні джерела, вчені, насамперед, виділяють прибуток та амортизаційні відрахування. У країнах з розвиненою ринковою економікою за рахунок прибутку фінансується до 30-ти відсотків усіх поточних і капітальних витрат банку. За своїм економічним призначенням прибуток, з одного боку, є одним з найважливіших показників ефективності роботи банку, а з іншого - сам стимулює зростання ефективності, оскільки визначає темпи нагромадження капіталу та розширеного відтворення. Нерозподілений (чистий) прибуток накопичується у фонді нагромадження до об'єктивно необхідної величини і тільки після цього використовується для фінансування розширеного відтворення капіталу.

Прибуток як джерело чистих інвестицій використовується нині в Україні переважно на поповнення оборотного капіталу та інші цілі. Його роль у нагромадженні основного капіталу через велику кількість збиткових банків, велику заборгованість суб'єктів економічної діяльності, високі ставки податку та інші причини є сьогодні незначною.

Амортизаційні відрахування у світовій практиці є основним джерелом фінансування інвестицій: на них припадає біля 40% обсягу поточних і капітальних витрат, які здійснюються з позабюджетних джерел, і 60-70% інвестицій в основний капітал. На такому ж рівні цей показник був і в 80-і рр. в СРСР і в Україні. Починаючи з 1991 року і до цього часу роль амортизації в

інвестиційному процесі значно послабилася: її частка зменшилася в 30 до 7,1 відсотків. На сучасному етапі існують дві концепції амортизації: “економічна” та “податкова”. Якщо розглядати амортизацію лише в “податковій” концепції, то слушною може бути позиція вчених, що не надають амортизаційним відрахуванням великого інвестиційного значення. Адже списання капіталу за податковими нормами - зміст податкової амортизації - як правило, не відповідає моральному і фізичному зносу основних засобів. Поряд з цим основною функцією “економічної” амортизації є відтворення основних засобів у всіх його формах (вартісний, фізичній, моральній), а тому є всі підстави вважати її повноцінним окремим джерелом інвестиційних ресурсів.

Можливості сформованого амортизаційного фонду як джерела реальних інвестицій банку залежать насамперед від стабільності рівня цін.

Зростаюча інфляція знецінює власні кошти банку, накопичені за рахунок амортизаційних відрахувань, тому одним з найважливіших заходів, спрямованих на підвищення внутрішньої інвестиційної активності, є інфляційних захист амортизаційного фонду шляхом пропорційної індексації балансової вартості основних засобів.

Крім того, вітчизняна практика впровадження коригувальних коефіцієнтів, за допомогою яких вилучається частина амортизаційних відрахувань банку на користь бюджету, збільшуючи тим самим оподатковуваний прибуток, а також прийняття за базу для нарахування амортизації залишкової вартості (що штучно подовжує амортизаційний період і стримує швидке обертання коштів банку), взагалі практично виключили амортизаційні кошти з переліку джерел відновлення основних засобів банку. Відомо, що чим більше прибутку банку спрямовується в амортизаційні відрахування (шляхом підвищення їх норм), тим швидше формуються нагромадження для інвестування, тобто прискорюється обіг основного капіталу.

До складу залучених коштів банку відносять:

· Кошти юридичних осіб;

· Кошти бюджетних організацій. Статистичні дані свідчать, що частка капіталовкладень із централізованих джерел є стабільно незначною і, за прогнозами науковців Інституту економічного прогнозування не слід розраховувати на суттєве збільшення бюджетних асигнувань найближчим часом.

· Кошти фізичних осіб. На Заході кошти фізичних осіб -- приватні інвестиції в інноваційно-інвестиційну сферу -- набули досить значного поширення. У прямому ризиковому (венчурному) фінансуванні особлива роль належить так званим неформальним індивідуальним інвесторам. Однак в Україні у зв'язку зі скрутним фінансово-економічним становищем трапляються лише поодинокі випадки вкладення коштів фізичними особами в інвестиційні чи інноваційні проекти.

Третя група інвестиційних ресурсів банку -- позичені кошти, які в сучасній світовій практиці використовують насамперед для фінансування інвестиційних проектів з низьким ступенем ризику та чітко визначеними шляхами успішної реалізації проекту. До складу позикових джерел входять такі:

· Кошти НБУ: довгострокові кредити НБУ, отримані через аукціон, за рахунок коштів міжнародних організацій, стабілізаційний кредит.

· Кошти інших банків: інвестиційні кредити банків. В Україні банки (як, до речі, й інші фінансові структури) поки що орієнтовані насамперед на короткотермінове кредитування, оскільки це визначається структурою їх пасивів: власні кошти відносно невеликі, а залучені, як правило, -- короткотермінові. Отже, короткотермінова структура депозитів у сучасних умовах диктує банкам необхідність і самим орієнтуватися на короткотермінові кредити, таким чином стримуючи зростання частки довготермінових кредитів. Інфляція також робить довготерміновий кредит невигідним для банків.

· Цінні папери власного боргу: якісне проведення банками активних операцій неможливе без здійснення ними фінансових інвестицій. Надаючи кредити, банки, безперечно, отримують високий дохід, але наражаються на суттєвий кредитний ризик. Отже, вкладаючи вільні кредитні ресурси, вони повинні потурбуватися про диверсифікацію ризиків та достатню ліквідність активів. Цим вимогам цілком відповідають вкладення коштів у цінні папери (портфельні інвестиції).

Портфельні інвестиції лише частково спрямовуються на збільшення реального капіталу, вкладення коштів у цінні папери передбачає: досягнення ліквідності; одержання доходу; збереження коштів; зростання вкладень.

Досягти банкам усіх цілей одночасно неможливо, необхідно знайти компромісне рішення, з'ясувати, що для банку-інвестора на даний час є пріоритетним, а що другорядним. Так, наприклад, банки як інституційні інвестори, вкладаючи кошти в цінні папери, можуть сформувати вторинні ліквідні резерви для поліпшення своєї ліквідності і ця мета буде для них настільки важливою, що на ринку цінних паперів банки встановлюватимуть таку ціну на свої фінансові активи, аби якнайшвидше їх конвертувати в готівку, незважаючи на інші цілі інвестування. Максимальний дохід від інвестицій у цінні папери одержить інвестор тоді, коли вкладе кошти в акції фірм, які щойно створились. Ці фірми і виплачують високі дивіденди як плату за ризик.

Збереження вкладених коштів знову ж таки досягається за рахунок зменшення дохідності паперів та зменшення капіталу. Найбезпечніше вкладати кошти в облігації державних позик, у муніципальні облігації, в акції фінансово стійких фірм, оскільки такі цінні папери забезпечені державними ресурсами чи багатством фірми. Їх дохідність не дуже велика, оскільки досить висока купівельна ціна у зв'язку із високим попитом на них. Стосовно примноження капіталу, то суттєве його зростання можливе у власників звичайних (простих) акцій економічно стійких акціонерних компаній. Дивіденди тут невисокі, але капітал інвестора зростатиме.

Висновки. Проведений аналіз дає підстави зробити висновок, що інвестиційні процеси в Україні характеризуються нестабільністю темпів розвитку, що зумовлює незбалансованість і недосконалість інвестиційної діяльності в нашій державі. Слід зазначити, що до початку кризи в Україні протягом семи років спостерігалися динамічний розвиток інвестиційних процесів, стійка тенденція до збільшення капітальних інвестицій, у тому числі в основний капітал, підвищення частки інвестицій у ВВП, позитивні зрушення у структурі надходження інвестицій, зростання обсягів вкладень за рахунок іноземних інвесторів.

Дестабілізація економічної ситуації у 2008 році, головним чином внаслідок впливу світової фінансово-економічної кризи, призвела до уповільнення розвитку інвестиційних процесів в Україні, а із загостренням кризи - до зменшення обсягу капітальних інвестицій більш ніж на 20% та інвестицій у основний капітал більш як на 10%. Також поглиблення світової кризи вкрай негативно позначилося на секторі фінансового інвестування України, зокрема, через унеможливлення більш-менш точної оцінки вартості грошей та інших активів, падіння інвестиційної привабливості цінних паперів (акцій та облігацій) вітчизняних емітентів на світових ринках (у тому числі держави).

Список використаної літератури

1. Герасимова С.В. Управління інвестиційною діяльністю акціонерних товариств: Монографія. - К.: Знання, 2006. - 407 с.

2. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність: Навчальний посібник. - Київ: «ЦНЛ», 2004. - 376 с.

3. Онишко С. Структура інвестиційного ресурсу України та перспективи економічного зростання // Економіст. - 2001. - №11. - С. 58-61.

4. Пересада А.А., Майорова Т.В. Управління банківськими інвестиціями. - К.: КНЕУ. - 2005. - 388 с.

5. Пшик Б.І. Інвестиційне кредитування: Навч. Посібник / Б.І. Пшик. - Львів: ЛІБС УБС НБУ, 2005. - 291с.

Размещено на Allbest.ru