Вексельне обслуговування комерційним банком та шляхи його удосконалення

20. погашення векселя - здійснення платежу за векселем векселедавцем (платником);

21. принципал - основна особа (боржник) у борговому зобов'язанні;

22. реверс - це письмове зобов'язання пред'явника викупити векселі до настання їх строку та/або в разі настання (ненастання) певних обставин. За допомогою реверсу векселі відчужуються і тимчасово передаються банку;

23. ремітент - перший векселедержатель переказного векселя, особа, на користь якої виданий переказний вексель;

24. трасант - векселедавець переказного векселя, трасування - видача переказного векселя на платника (трасата).

Банк може здійснювати такі операції з векселями: кредитні, торговельні, гарантійні, розрахункові, комісійні. Банк має забезпечувати документальне оформлення руху векселів, з якими він здійснює будь-які операції, а саме:

- складання і належне оформлення контрагентами за операціями з векселями (клієнт банку і банк) первинних документів (реєстрів, розписок, повідомлень, доручень, заявок, актів тощо);

- складання регістрів аналітичного обліку (журналів, відомостей, карточок тощо), які можна вести в паперовій або в електронній формі.

а) Операція вексельного поручительства (аваль).

1) Платіж за векселем банк може забезпечити авалем повністю або в частині його суми.

2) Аваль учиняється банком або на векселі, або на алонжі із таким написом: «вважати за аваль» або будь-яким іншим рівнозначним цьому напису. В авалі банку має зазначатися за кого він виданий. Якщо такої вказівки немає, то він вважається виданим за трасанта. Аваль може бути виданий у будь-який час (складання, видача, будь-який інший етап обігу векселя).

3) Здійснюючи платіж за векселем, банк, який його авалював, набуває прав, що випливають з векселя, проти особи, зобов'язання якої він забезпечив, і проти тих осіб, які зобов'язані перед останньою особою за переказним векселем, а також відповідає так само, як і та особа, зобов'язання якої він забезпечив.

4) Авалювання векселів банк здійснює на підставі укладеного з позичальником договору про авалювання, який може укладатися на певний термін (генеральна угода про авалювання), та/або авалювання визначених векселів (окремий договір про авалювання).

5) Банк зобов'язаний платити за авальованим ним векселем у таких випадках:

- якщо була відмова платника від платежу або акцепту - проти пред'явлення опротестованого в неплатежі або неакцепті векселя;

- якщо трасат припинив платежі незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні або в разі безрезультатного звернення стягнення на його майно - проти пред'явлення опротестованого векселя;

- у разі визнання трасата банкрутом незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні або в разі визнання банкрутом трасанта за векселем, який не підлягає акцепту, - проти рішення суду про визнання банкрутом.

Якщо аваль наданий за акцептанта або векселедавця простого векселя, то для звернення вимоги до банку-аваліста здійснення протесту не обов'язкове. Банк може вимагати від векселедержателя належних доказів того, що він звертався з вимогою про платіж або акцепт, але в цьому було відмовлено.

6) Зобов'язання банку як аваліста припиняється в разі оплати ним векселя. Також відповідальність банку як аваліста припиняється в разі:

- оплати векселя платником;

- оплати векселя особою, яка вчинила свій підпис раніше позичальника;

- закінчення строку позовної давності проти банку-аваліста.

7) Після оплати векселя банк-аваліст набуває права регресної вимоги проти особи, за яку він надав аваль, а також проти всіх осіб, зобов'язаних перед цією особою, як солідарних боржників.

б) Порядок проведення кредитних операцій з векселями

1) В кредитних операціях банку вексель приймається до врахування або в заставу тільки за таких умов:

а) на векселі є підписи не менше ніж двох осіб:

- прості векселі - з підписом векселедавця та з індосаментом векселедержателя;

- переказні векселі, видані на іншу особу на користь третьої особи, з підписами трасанта, акцептанта та з індосаментом ремітента (на таких векселях не може бути менше трьох підписів);

- переказні векселі, видані на іншу особу на користь трасанта, з підписами трасанта, акцептанта та з індосаментом трасанта;

- переказні векселі, видані трасантом на самого себе і на користь третьої особи, з підписами трасанта (акцептанта) та індосаментом ремітента;

- переказні векселі, видані в кількох примірниках за наявності хоча б одного акцептованого примірника і хоча б одного належним чином індосованого примірника.

б) вексель належним чином індосований (на векселях, частково оплачених до строку, має бути відповідний надпис).

2) Векселі, що не оплачені в строк, з метою використання права регресу можуть бути опротестовані.

3) У разі дострокової оплати придбаного векселя банк має право повернути платнику певну частку дисконту, що був утриманий ним під час врахування векселя. Розмір суми коштів, що повертаються, установлюється за угодою сторін.

4) У разі оплати векселя після закінчення строку платежу банк має право вимагати від особи, яка платить за векселем, сплатити банку крім повної суми за векселем ще й відсотки, установлені законодавством, а також витрати на опротестування.

Операції урахування векселів

5) Урахування векселів є формою кредитування банком юридичної або фізичної особи шляхом придбання векселя до настання строку платежу за ним зі знижкою (дисконтом) за грошові кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя в повній сумі. Урахування векселів є кредитною операцією. Ураховуючи вексель банк надає векселедержателю-пред'явнику строковий кредит. Як правило, можуть бути враховані векселі на визначений строк платежу, а саме: визначено-строкові (на певну дату); дато-векселі (у визначений строк від дати складання); візо-векселі (у визначений строк від пред'явлення). Крім того, на них має бути дата про пред'явлення.

Урахування векселів банк здійснює на підставі укладеного з векселедержателем договору про їх урахування.

6) Векселі подаються пред'явником до врахування з реєстром пред'явлених до врахування векселів, форма якого встановлюється банком. На самих векселях пред'явник зобов'язаний на вимогу банку виконати повний або бланковий індосамент, навіть якщо останній індосамент бланковий або на пред'явника. Виняток становлять лише ті векселі, які подані для безоборотного врахування.

7) Кредит у формі врахування векселів надається шляхом:

- перерахування на поточний рахунок пред'явника у строк, установлений у договорі про врахування, суми, що належить до сплати пред'явнику векселя;

- сплати кредиторської заборгованості пред'явника іншим кредиторам за умови подання документів, що підтверджують наявність такої заборгованості у межах суми, яка належить до сплати пред'явнику векселя.

8) До різновидів врахування належать безоборотне врахування і врахування з реверсом, які відрізняються від звичайного врахування порядком і обсягом відповідальності векселедержателя-пред'явника.

Кредити під заставу векселів

9) Надання банком кредитів під заставу векселів є кредитною операцією і здійснюється на загальних принципах банківського кредитування. Особливістю цього виду кредитування є порядок надання, зберігання та реалізації застави, якою є векселі. Під забезпечення кредиту приймаються векселі, що видані лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

в) Оформлення заборгованості векселями

Оформлення заборгованості векселями є розрахунковою операцією.

До операцій з оформлення векселями кредиторської заборгованості банку належить акцепт банком переказних векселів та видача простих векселів.

Акцепт переказного векселя оформляється як надпис на векселі, зокрема, «акцептований», «прийнятий до платежу» або інший рівнозначний напис. Достатнім для акцепту є один лише підпис трасата на лицьовому боці векселя. Акцепт набуває сили після передавання векселя або після повідомлення про акцепт, зробленого трасатом у письмовій формі векселедержателю або одному з надписувачів векселя. В останньому випадку трасат відповідає

згідно з умовами свого акцепту тільки перед тією особою, якій він відіслав або вручив таке повідомлення.

г) Розрахунки з використанням векселів

Розрахунки з використанням векселів належать до розрахункових операцій. До операцій за розрахунками векселями щодо погашення кредиторської заборгованості банку належать вексельні платежі на користь кредитора. Їх суть полягає в тому, що кредитор банку погоджується прийняти від банку-боржника виконання іншого (вексельного) зобов'язання від платника за векселем. Прийняття вексельного зобов'язання відбувається шляхом передавання векселя, придбаного банком-боржником, кредитору банку.

До операцій за розрахунками векселями з погашення дебіторської заборгованості перед банком належать вексельні платежі боржника на користь банку. Їх суть полягає в тому, що банк-кредитор погоджується прийняти від клієнта-боржника виконання іншого (вексельного) зобов'язання від платника за векселем. Прийняття вексельного зобов'язання відбувається шляхом передавання векселя, придбаного клієнтом-боржником, банку-кредитору.

д) Операції Інкасування векселів

Банківська операція з інкасування векселів, що належить до комісійних операцій, разом із супровідними документами (рахунками, транспортними документами, товаророзпорядчими документами) полягає в здійсненні банком за дорученням комітента (векселедержателя) операцій з векселями і супровідними документами на підставі одержаних від комітента інструкцій з метою одержання платежу та/або акцепту за векселями, передавання векселів і супровідних документів проти платежу та/або акцепту, передавання векселів і супровідних документів на інших умовах.

е) Операції Доміциляції векселів

Доміциляція векселів належить до комісійних операцій. Векселедавець під час видачі векселя може зазначити особливого платника (зокрема банк), який здійснить оплату векселя відповідно до строку платежу за ним:

- за місцезнаходженням платників за векселями - векселедавця простого або трасата переказного векселя. Такі векселі є недоміцильованими, а зазначена для здійснення платежу третя особа - особливим платником у місці платежу;

- не за місцезнаходженням платників за векселями-векселедавця простого або трасата переказного векселя - доміциліантів. Такі векселі є доміцильованими, а зазначена для здійснення платежу третя особа - особливим платником в особливому місці платежу - доміциліатом.

Згідно з умовами договору з банком платник за векселем зобов'язаний перерахувати в банк на відповідний рахунок достатню суму коштів для оплати векселя. За рахунок цих коштів банк як особливий платник або доміциліат здійснює платіж за векселем законному векселедержателю.

ж) Зберігання векселів (оригіналів, копій та їх примірників)

Зберігання векселів належить до комісійних операцій. Це - схов, передавання оригіналу векселя законному векселедержателю копії векселя, передавання примірника переказного векселя, що призначався для акцепту, законному векселедержателю іншого примірника векселя та передавання оригіналів, примірників і копій векселів за умов, зазначених векселедержателем.

1.3 Досвід організації вексельного обігу за кордоном та його обслуговування зарубіжними банками

Світовий досвід свідчить: під час кризи вексель як інструмент комерційного кредиту є надзвичайно актуальним, що дозволяє мобілізувати на внутрішньому ринку дешеві ресурси для розвитку економіки. Як свідчить зарубіжний досвід, випуск та обіг цього інструменту перебуває під суворим контролем і наглядом держави [80].

У країнах із розвинутою і стійкою ринковою економікою вексель застосовується досить широко, добросовісно і надійно виконує функції кредиту та засобу платежу і є об'єктом різних домовленостей. У цих країнах з урахуванням національних особливостей законодавчо встановлено такі положення: про вексельну дієздатність; про порядок виготовлення, використання вексельних бланків і наслідках його порушення; про пред'явлення векселів до сплати і здійснення протестів [89].

У світі сформувалося декілька концепцій вексельного права. У країнах континентального права провідною для формування міжнародно визнаних норм вексельного права стала Женевська конференція 1930 р., яка прийняла три вексельні конвенції, так звані Женевські конвенції - «Універсальний вексельний закон» (УВЗ) [31]. Сучасну женевську систему вексельного права презентують: Австрія, Бельгія, Бразилія, Угорщина, Греція, Данія, Італія, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Швейцарія, Швеція, Японія [27]. Після розпаду СРСР утворилося 15 незалежних держав, які також визнали своє правонаступництво як країни, що приєдналися до цієї системи вексельного права.

Велика Британія, США та інші країни загального права, спираючись на англійський вексельний закон (Billof Exchange Act) про переказні векселі від 18 серпня 1882 р., утворили англо-американську систему вексельного права [27]. До країн, що ґрунтують свої національні вексельні закони на цій системі, нині належать: Австралія, Багамські Острови, Бермудські Острови, Ботсвана, Бірма, Велика Британія, Вірджинські Острови, Гана, Гренада, Гонконг, Зімбабве, Ізраїль, Індія, Ірландія, Канада, Кенія, Кіпр, Колумбія, Лесото, Малайзія, Нова Зеландія, Намібія, Нігерія, Пакистан, Пуерто-Ріко, Свазиленд, Судан, США, Танзанія, Уганда, Фіджі, Філіппіни, Шрі-Ланка, Південно-Африканська Республіка, Ямайка.

Провідними відмінностями між женевською системою вексельного права і англо-американською є наступні [27]:

- по-перше, різне тлумачення чинників визнання недійсності векселя. Зокрема, якщо за Женевським Уніфікованим вексельним законом відсутність будь-якого з восьми обов'язкових реквізитів є підставою для визнання цього документа не переказним векселем, то англійський закон про переказні векселі вимагає наявності лише таких елементів: безумовного наказу сплатити певну грошову суму; строку платежу; найменування платника; найменування отримувача або зазначення, що вексель сплачується пред'явникові; підпису векселедавця (трасанта). Вексель, згідно з положенням англійського закону, буде дійсним навіть тоді, коли він не має «вексельної мітки», недатований, не вказує місце пред'явлення або місце платежу;

- по-друге, неоднакове визнання меж оборотності векселя. Згідно з Женевським Уніфікованим вексельним законом ця властивість визнається за будь-яким векселем, а за англо-американською системою вексельного права навіть вексель із застереженнями, що забороняють його передачу, буде дійсним між сторонами, але не може бути оборотним;

- по-третє, згідно з женевською системою вексельного права трасант, виставляючи вексель, може скласти з себе відповідальність за акцепт, але будь-які застереження з метою складання з себе відповідальності за платіж вважаються ненаписаними. За англо-американським вексельним законодавством трасант має право скласти з себе відповідальність і за акцепт, і за платіж;

- по-четверте, за Женевським Уніфікованим вексельним законом виявлені фальшиві підписи або підписи недієздатних чи вигаданих осіб не позбавляють дієздатності підписів інших векселезобов'язаних осіб, тому добросовісна оплата платником такого векселя законному держателю є правильною. Англо-американське законодавство передбачає інше. Підроблений або неповноважний індосамент визнається повністю недійсним, а внаслідок цього власник такого векселя не є законним векселедержателем, тому сплата йому вексельної суми не позбавляє платника від його вексельного зобов'язання;

- по-п'яте, якщо за женевською системою вексельного права включення у вексель зазначення відсоткової ставки допускається тільки у векселях терміном платежу за пред'явленням і у стільки-то часу від пред'явлення, а в будь-якому іншому векселі вважається ненаписаним, то в англо-американській системі вексельного права застереження про сплату відсотків може бути включене у будь-який вексель;

- по-шосте, фактично визнаючи загальні вимоги до точного визначення терміну платежу, англо-американське законодавство дозволяє виставляти векселі терміном після настання або у визначений час від настання якоїсь певної події, що має відбутися, хоч точного часу при цьому і не можна вказати;

- по-сьоме, певні відмінності допущені в оплаті векселів. Якщо женевська система вексельного права вимагає оплату векселя у тій же валюті, якою виражена вексельна сума, а у випадку, коли ця валюта не є в обігу, вона може сплачуватися місцевою валютою за курсом на день настання строку платежу або на день платежу, якщо прострочено вексель, то англійським законом передбачено оплату у фунтах стерлінгів, а американським - оплату доларами за чековим курсом, що діє на день терміну платежу за векселем.

Завдяки своїй універсальності вексель як фінансовий інструмент ідеально пристосовувався до змін економічних умов, які часто мали глобальний характер, відображаючи їх у своїх нових формах. Незважаючи на думку, що вексель - це інструмент ХІХ ст., він продовжує відігравати важливу роль в економіці, зокрема в зовнішній торгівлі багатьох країн.

Слід відмітити міжнародну трактовку двох найважливіших в економічному житті форм векселя - комерційного й фінансового [45].

Комерційні (торговельні) векселі (англ. commercial bill) видаються на підставі боргу за поставку товарів, послуги та виконані роботи. Поняття «комерційний вексель» з'явилося в 1924 р. у Німеччині, в Імперському законі про банки. По суті, комерційний вексель - це інструмент, за допомогою якого досягається рівновага оплат і реалізації товарів (послуг, робіт), тобто рівновага виробництва і споживання без нової (найчастіше зайвої) грошової емісії.

Фінансові векселі (англ. finance bill) видаються на підставі фінансової операції одержання грошової позики. Вони використовуються лише для залучення коштів.

У країнах з переважним обігом переказних векселів широкого поширення набули банківські акцепти, що являють собою акцептовані банком переказні векселі, виставлені на нього клієнтом. Банк, видавши кредит у формі вексельного акцепту, одержує винагороду у формі комісійних і зобов'язується зробити оплату як основний боржник (акцептант). Векселедержатель може передати банківський акцепт для оплати своєму кредиторові чи дисконтувати його в іншому банку.

Зручність банківських акцептів (та їх поширеність на сучасному вексельному ринку) пов'язана з тим, що банк, який акцептує вексель, несе відповідальність за цим векселем як основний боржник. Крім того, в практиці використання банківських акцептів застосовується об'єднання акцептного кредиту і дисконтної операції. При цьому вексель акцептується самим банком, що його дисконтує, а банк отримує прибуток не тільки у формі комісійних за акцепт векселя, а й у формі комісійних за дисконт. Банк може або зберігати в себе дисконтований акцепт, або редисконтувати його.

Основною тенденцією вексельного обігу на розвинених фінансових ринках є використання векселя виключно як кредитного інструмента чи засобу, що гарантує сплату, але навіть і в цій якості його значення менше, ніж раніше. Кількість індосаментів на переказному векселі рідко перевищує один, що свідчить про нівелювання розрахункової функції.

У більшості країн вексель тією чи іншою мірою витіснений з внутрішнього обороту і зберігає своє значення (яке, однак, постійно знижується) тільки в зовнішній торгівлі. Зокрема, в США використання переказного векселя на внутрішньому ринку на початку 90_х років ХХ ст. становило лише 10% від загальної заборгованості за акцептованими векселями.

У європейських країнах переказний вексель має більше значення, але й там воно зменшується. Роль переказного векселя в європейських країнах не однакова, так в Англії, Німеччині, Бельгії та Нідерландах ця роль незначна, оскільки в цих країнах традиційно номінальна вартість векселів у більшості випадків є високою, що обмежує їхню кількість в обігу. Однак в Італії використання переказних векселів сьогодні дуже поширене й вони становлять основну частину цінних паперів, що знаходяться в обігу.

Незважаючи на деяке зменшення останнім часом популярності переказних векселів у Франції, вони все ще залишаються одним з найбільш поширених цінних паперів і основною опорою французької системи короткострокового комерційного кредиту, зокрема, завдяки деяким новаціям, характерним для Франції й пов'язаним з автоматизованою обробкою векселів.

В цілому ж можна вважати, що ринок переказних векселів у його традиційному розумінні дуже скоротився. Єдиною розповсюдженою сьогодні формою переказного векселя є банківські акцепти й авальовані банком векселі.

Сучасною тенденцією є зростання значення спеціальних простих векселів, до яких відносять комерційні папери, казначейські векселі, дисконтні векселі відомств тощо. В країнах англо-американського права ці фінансові інструменти є різновидом простого незабезпеченого фінансового векселя, а в країнах женевської системи вексельного права вони кваліфікуються не як векселі, а як самостійні цінні папери, що відрізняються більш ліберальною процедурою випуску.

Динаміка сучасних вексельних ринків свідчить про те, що простий вексель (чи його похідні) не є документом, що вийшов із вжитку. Сьогодні в простому векселі знову є потреба і як у фінансовому документі (наприклад, простий вексель, виданий банком), і як у комерційному папері.

Комерційні папери (англ. commercial paper) є основним різновидом таких спеціальних простих векселів. Вони являють собою всі види короткострокових боргових документів, що перебувають в обігу і використовуються в комерційних операціях. У різних країнах поняття «комерційні папери» визначається відповідно до національного законодавства, хоча можна відзначити і кілька загальних ознак. Це короткострокові боргові зобов'язання з фіксованим доходом (емітент зобов'язаний виплатити власнику документа у визначений термін заздалегідь установлену суму).

Вони випускаються на регулярній основі виробничими фірмами, фінансовими компаніями і банками. Зазвичай у світовій практиці терміни комерційних паперів становлять від дев'яти місяців (у США) до одного року (у Європі, зокрема у Франції).

Комерційні папери можна розглядати як різновид простого фінансового векселя. Але на відміну від традиційного фінансового векселя вони мають свої особливості. Вони випускаються серіями на короткий термін, а мета їх випуску така сама, що й у традиційних фінансових векселів. Комерційні папери виникли з потреби підприємств акумулювати на короткий термін позиковий капітал у максимального числа інвесторів, але без такої твердої регламентації процедури емісії, як у разі використання облігацій.

Розвиток комерційних паперів був пов'язаний більше з фінансовим правом, ніж з вексельним, а їх прямим попередником був простий фінансовий вексель. Пізніше фінансові векселі набули форми комерційних паперів, перші прототипи яких з'явилися в США ще на початку ХІХ ст., коли американські компанії почали продавати інвесторам свої незабезпечені векселі.

З 1995 р. до 2000 р. обсяг комерційних паперів, що перебувають в обігу на міжнародних і внутрішніх ринках, зріс на 86,7% і становив $1,85 трлн. За цей же період позитивна динаміка ринку інших короткострокових інструментів, включаючи казначейські векселі, становила тільки 26,8%, приріст ринку облігацій і нот - 40,1%. Це свідчить про те, що комерційні папери є сегментом ринку боргових інструментів, що зростає найшвидше [45].

Швидкий розвиток європейського ринку комерційних паперів пов'язаний з появою податкових пільг, а також зі зниженням у 80-і роки ХХ ст. рейтингу комерційних банків порівняно з рейтингом найбільших небанківських компаній.

Поява французького і шведського ринків у середині 80_х років ХХ ст. була спричинена процесом дерегуляції фінансової системи в цих країнах. В Іспанії ринок спочатку розвивався поза системою державного регулювання, і внаслідок обмежень на банківські кредити в 1989 і 1990 рр. спостерігалися величезні обсяги емісії.

У Німеччині випуск комерційних паперів було дозволено лише в січні 1991 р. Після свого стрімкого розвитку (до середини 1992 р. обсяг заборгованості досяг 32 млрд. марок) цей ринок значно скоротився [45].

В Італії випуск комерційних паперів було дозволено Законом №43 від 13 січня 1994 р. Комерційні папери дуже популярні як спосіб короткострокового вкладення вільних коштів. Оскільки емітент не пропонує ніякого забезпечення, єдиною гарантією комерційних паперів є репутація підприємства-емітента, а в деяких країнах (наприклад, в Італії) потрібні гарантії інших організацій.

Склад емітентів комерційних паперів досить різноманітний і залежить від національних особливостей фінансової системи тієї чи іншої країни. У США й Канаді основними емітентами комерційних паперів є небанківські фінансові компанії, на які припадає близько 70% усіх комерційних паперів. Такі ж компанії є найбільш активними емітентами у Фінляндії, а у Швеції й Норвегії найбільш крупними емітентами є установи іпотечного кредиту. В інших країнах емісія комерційних паперів фінансовими установами стримується законодавчими обмеженнями.

У Великобританії, як і в США, основними емітентами векселів є держава та приватні компанії за підтримки комерційних банків. Ринок цінних паперів контролюється насамперед Англійським банком (Bank of England), що виконує функції центрального банку. Ним визначається ліквідність комерційних банків, зокрема, за обсягом виданих ними акцептів. Крім того, Англійський банк контролює не тільки казначейські векселі, а й усіх учасників вексельного ринку, зокрема комерційні банки, що здійснюють операції перерахування векселів.

У Франції значну частину комерційних паперів випускають державні компанії (чи компанії, у яких контрольний пакет акцій перебуває в руках держави). У Швеції комерційні папери широко використовують підприємства громадського користування, що належать місцевим органам влади.

Центральні органи влади практично ніде не є емітентами комерційних паперів, хоча ними створено ряд програм, пов'язаних з їх випуском на європейському ринку. У Фінляндії основні емітенти - це дочірні фінансові компанії банків; у Норвегії - установи іпотечного кредитування.

В Італії аналогом комерційних паперів є фінансовий вексель, запроваджений Законом №43 від 13 січня 1994 р., що використовується для короткострокового кредитування підприємств [45].

У цілому ж, за останнє десятиріччя комерційні папери почали успішно заміняти банківський кредит, особливо в США, Іспанії й Канаді, де на початку 90_х років співвідношення між заборгованістю за комерційними паперами й банківськими кредитами нефінансовим компаніям становило 17,1; 12,3 і 11,5%, збільшившись за 80-і роки на 5-7%.

До початку 80_х років ХХ ст. ринок комерційних паперів існував тільки в США, Канаді й Австралії, а сьогодні цей інструмент фінансового ринку перебуває в обігу в більш ніж 60 країнах світу, а процес глобалізації призвів до появи ринку єврокомерційних паперів.

Нині на вексельному ринку існують різні схеми врахування векселів, що передбачають контроль як з боку держави, так і з боку центральних банків. Основу всіх схем переврахування, що використовують у зарубіжних країнах, становить налагоджена інфраструктура вексельного ринку з великою кількістю учасників і низьким ризиком.

Найбільш розповсюдженою моделлю врахування векселів є так звана німецька схема переврахування, що сформувалася в Німеччині наприкінці ХІХ ст. і була запозичена більшістю країн [45]. Однак сьогодні в чистому виді ця класична схема не збереглася (частково вона функціонує у Швейцарії, через що її іноді називають швейцарською). В основі цієї моделі - процедура врахування векселів центральним банком, а основним інструментом є облікова ставка - відсоток, під який дисконтують певні типи векселів. При цьому компанія видає переказний вексель своєму партнеру, той його акцептує і після цього враховує у своєму комерційному банку, що перевраховує вексель у центральному банку.

Великій компанії, що продає свої товари в кредит дилерам, простіше одержати в банку кредит, ніж дрібним фірмам-дилерам. Тому вона забезпечує гарантіями своїх дилерів, хоча за повернення кредиту відповідають насамперед самі дрібні фірми - боржники. Велика компанія видає переказний вексель на дрібну фірму (дилера), що акцептує вексель. Потім цей вексель з двома підписами враховується в банку під гарантії крупної компанії.

На наступному етапі цієї операції банк перевраховує вексель з двома (у випадку гарантії цього банку - з трьома) підписами в банку більш високого рівня (так званий банк кастоді). Останній купує вексель за заздалегідь оголошеною ціною зі знижкою за дисконтною ставкою. Зазвичай, купують не окремі векселі, а права на пакети однотипних векселів.

Після того як у банку більш високого рівня сформувався пакет векселів, він вирішує: пустити ці векселі в обіг (ступінь їх ліквідності досить висока, і вони враховуються практично без дисконту) і продати їх на відкритому ринку або переврахувати в центральному банку. Перевраховуватися в центральному банку може як окремий вексель, так і пакет однотипних векселів. Однак сьогодні банки, що виконують роль інвесторів, дедалі частіше кредитують компанії безпосередньо, залучаючи ресурси відкритого ринку, а компанії, у свою чергу, також виходять безпосередньо на відкритий ринок.

Серед нових методів вексельних операцій можна згадати можливість обігу векселів на магнітному носії чи у формі електронного документа. Так, у Франції вексель видається на паперовому носії, а надалі в обігу використовується його копія (картка з магнітним носієм). Подібні методи зменшують витрати й ризики учасників ринку, а також забезпечують прозорість інформації щодо протестів векселів у разі оцінки короткострокових кредитних ризиків.

Основними чинниками, що вплинули на збереження значення торгового векселя, можна вважати: 1) більш сприятливе з погляду відсоткової ставки фінансування порівняно з контокорентним кредитом; 2) значення векселя як інструмента фінансування для середніх підприємств, для яких можливості використання інших методів фінансування обмежені; 3) загальновизнана простота використання векселя.

В процесі розвитку ринку комерційних паперів сформувалася думка, що вексель є застарілим фінансовим інструментом, потреба в якому дедалі зменшується. З такою точкою зору важко погодитися, оскільки динаміка ринку комерційних паперів свідчить про інтеграцію банківського і комерційного кредитування, що відображається в поширенні банківських акцептів. А комерційні папери можна розглядати як новий етап розвитку простого векселя.

а) Вексельний ринок Франції [45].

У Франції основним джерелом вексельного права є Закон від 30 жовтня 1935 р., заснований на Женевських вексельних конвенціях і включений у Code de Commerce (ст. L. 511-1 - L. 511-81). Постановою від 28 вересня 1967 р. про реформу системи кредитування підприємств (ст. ст. 14-18) було передбачено порядок обігу цінних паперів «за реєстром», що сприяло пожвавленню активності обігу комерційних векселів, який на той час дещо знизився. Відповідно до цієї постанови в комерційний обіг запроваджувалися фактури з можливістю передачі, інкасо й опротестування.

Такі фактури могли укладатися тільки в результаті постачання товарів і виконання робіт. Переказні векселі, видані з метою споживчого кредиту, у Франції були визнані недійсними, що значно знизило в обігу кількість переказних векселів приватних фізичних осіб, які не займаються комерційною діяльністю.

Закон від 14 грудня 1985 р. (зі змінами, внесеними законами від 26 липня 1991 р. і 2 липня 1996 р. і частково включеними у Валютно-фінансовий кодекс) запровадив в обіг фінансові векселі (billets de tresorerie), депозитні сертифікати (les billets a еchеance dеterminеe dеnommеs certificats de dеpоt) і векселі, названі бонами спеціалізованих фінансових установ (les billets dйnommйs bons d'institutions financiиres spйcialisйes). Закон №91-716 від 26 липня 1991 р. (ст. 1 розділу 3) дозволив використання обігових боргових зобов'язань (les titres de crйances nйgociables) на пред'явника.

Сьогодні у Франції векселі в паперовій формі зазвичай використовують тільки на стадії їх видачі, а надалі в обігу використовують LCR (lettre de change-releve) - переказні векселі на магнітному носії, що є водночас дематеріалізованим засобом платежу й інструментом мобілізації коштів для підприємств, а також BOR (billet a ordre-releve) - прості векселі. Ці форми векселя на магнітному носії були законодавчо запроваджені в 1973 р.

Це було зумовлено високими накладними витратами (40%) при обробці класичних паперових комерційних документів. Зважаючи на те, що в 60-і роки ХХ ст. у Франції перебувало в обігу до 300 млн. векселів середньою вартістю 5 франків, і кожний з них проходив від трьох до п'яти передач, витрати на їх обробку були великі.

Початком масштабного впровадження у Франції векселів на магнітному носії стала постанова від 5 листопада 1982 р., згідно з якою переказні векселі мають відповідати вимогам стандартизації й бути придатними для обробки за допомогою обчислювальної техніки.

Переказні і прості векселі мають у своїй верхній частині в лівому кутку позначку LCR, BOR, LCC чи ВОС. У тому випадку, якщо це LCR (переказний вексель «за реєстром») чи BOR (простий вексель «з інформаційним забезпеченням»), їх обіг здійснюється за допомогою автоматизованої комп'ютерної системи із застосуванням RIB (акредитаційної картки з магнітним носієм, яку клієнтові видає банк).

По суті, LCR (і BOR) - це метод оплати, а не нова форма документа, оскільки спочатку вексель виписується у звичайній паперовій формі як класичний переказний вексель, в якому повинні бути всі обумовлені УВЗ [18] реквізити. Потім, коли такий вексель потрапляє в банк, він зберігається там і вже не бере участі в обігу в своїй паперовій формі.

Якщо основний дебітор бажає, щоб цінний папір продовжував обіг у звичайній документарній формі, він використовує LCC (переказний вексель, що перебуває в обігу в документарній формі) чи ВОС (простий вексель, що перебуває в обігу в документарній формі). У випадку використання LCR чи BOR операції проводять через комп'ютерну систему центрального банку Франції.

За десять днів до закінчення терміну сплати трасант подає банкірові документ, дані якого за п'ять днів до закінчення терміну сплати передаються в комп'ютерну систему центрального банку Франції, а після збереження цих даних банкір трасата одержує повідомлення. За шість днів до настання терміну сплати векселя банк, що одержав інформацію про вексель, передає її далі за допомогою системи міжбанківських розрахунків, і вона потрапляє в банк-домициліат. Той в останній день до настання терміну сплати надсилає клієнтові виписку, що включає в себе документ на сплату, а сама сплата здійснюється пересиланням трасатом документа на сплату. Якщо пересилання такого документа не було зроблене, це вважається відмовою від сплати. Інформація про це вноситься в електронний документ банком-домициліатом, що передає цю інформацію в розрахунковий комп'ютер, який, у свою чергу, передає повідомлення про це банку-трасанту.

Банкір трасата звертається до клієнта-платника в письмовій формі. У випадку згоди трасат до закінчення терміна сплати має надати свою відповідь за допомогою платіжного доручення. Це доручення має бути повернуте банкірові трасата не пізніше, ніж в останній робочий день, що передує терміну сплати; за відсутності доручення переказний вексель буде вважатися несплаченим. У випадку сплати банкір заносить у дебет рахунок трасата, а рахунок трасанта буде занесений у кредит. Дані в комп'ютерній системі мають відповідати даним при пред'явленні векселя до сплати, а бухгалтерські записи й копії використовують для доказу сплати.

За відмови чи відсутності відповіді в потрібний термін банкір трасата передасть негативний результат за тією ж схемою через компенсаційний комп'ютер, але у зворотному порядку. Після цього банкір інформує трасанта повідомленням про несплачений документ. Якщо подібної негативної відповіді з боку банкіра трасата немає протягом восьми робочих днів, банкір трасанта має право заявляти про сплату переказного векселя за рахунок компенсації. Якщо відмова передана вчасно, наявність оригінала переказного векселя дає змогу пред'явникові виставити стандартний позов. Важливо відзначити, що сутність вексельного зобов'язання підкріплюється силою вексельного права, і ця сутність (за умови початкової видачі векселя на паперовому носії) не залежить від запису інформації на картку з магнітним носієм і від використання комп'ютерної техніки для обробки векселів.

Потрібно чітко розрізняти lettre de change-releve у їх первісному паперо-вому варіанті (це звичайні комерційні цінні папери) і lettre de change-releve на магнітному носії, що використовують для спрощення обробки векселів під час обігу. Хоча вексель на магнітному носії не є цінним папером у традиційному сенсі, на магнітному носії записується інформація, що відображає всі реквізити векселя. Більш того, використання автоматизованої обробки такого векселя на магнітному носії передбачає додатковий формалізм порівняно з УВЗ. Зокрема, до векселя мають бути додані банківські реквізити трасата, який повідомляє їх трасантові передачею виписки з банківського рахунка, хоча номер банківського рахунку платника (без якого не дозволяється автоматична обробка векселя) не входить в перелік обов'язкових реквізитів традиційного векселя в паперовій формі.

Крім того, LCR завжди містить у собі умову про звільнення векселедержателя від протеста у випадку несплати в обумовлений термін, а також умову про домицилювання в банку352. Ці додаткові формальні вимоги до LCR потрібні не для підтвердження дійсності векселя, а для його автоматизованої обробки. LCR у паперовій формі може бути представлений до акцепту, але такі випадки досить рідко зустрічаються на практиці.

Основні переваги використання LCR і BOR пов'язані з тим, що на обробку векселів у документарній формі витрачається багато часу. Перехід до використання векселя в бездокументарній формі дає змогу уникнути численних і дорогих маніпуляцій з векселями в паперовій формі. Якщо в 1987 р. в бездокументарній формі виконувалось 37,5% вексельних операцій, то в 1990 р. - 81,8%.

Хоча в деяких випадках у Франції видаються векселі повністю у бездокументарній формі, вони не вважаються векселем у повному розумінні цього слова згідно зі ст. L. 511-1 Code de commerce, що вимагає наявності документа в паперовій формі, навіть якщо він потім і не буде брати участі в обігу. Однак в урядовій постанові від 30 листопада 2000 р. згадується урядовий проект, що вивчає переваги повного переходу від LCR на бездокументарні векселі.

Сьогодні у Франції близько 60% переказних векселів не є акцептованими. Незважаючи на те, що врахування векселів у Франції є переважною формою короткострокового кредиту, в цілому за останні 25 років значення дисконтування векселів і обігу переказних векселів істотно знизилося.

Знижується також питома вага векселів у розрахункових операціях. На початку 90_х років ХХ ст. до 90% усіх комерційних операцій виконувалось за допомогою переказів, зокрема 28% - за допомогою чеків. Класичні комерційні документи використовувалися в 6% операцій.

Прості векселі на французькому вексельному ринку використовуються, зокрема, для продажу підприємств за умови відстрочки сплати. Продавець, що є власником векселя, зможе врахувати вексель, складений покупцем підприємства, що дасть йому можливість відразу одержати потрібну суму.

Такі векселі іноді називають фондовими векселями, оскільки вони є простими векселями, що являють собою боргове зобов'язання продавця нематеріальних активів стосовно покупця активів. У Франції за допомогою фондового векселя можна фінансувати одержання пенсії.

У цілому ж, можна вважати, що сьогодні на французькому вексельному ринку знову є потреба в простому векселі і як у фінансовому документі (наприклад, касовий ордер, підписаний банком), і як у комерційному папері. В останньому випадку він допомагає уникати «човникових обмінів» поштою для акцептування гарантійного листа і дає змогу клієнту-дебітору самому організувати домицилювання і визначити терміни сплати за документами.

б) Вексельний ринок Німеччини[45]

У 1933 р. Німеччина ратифікувала Женевські конвенції, які набули чинності з 1 січня 1934 р. На основі УВЗ [31] 21 червня 1933 р. був прийнятий німецький закон про векселі, що набув чинності з 1 квітня 1934 р. У даний час у Німеччині діє Закон про векселі від 21 червня 1993 р. зі змінами, внесеними Вступним законом до Положення про неспроможність від 5 жовтня 1994 р. (BGB I.I.S. 2911), що набули чинності з 1 січня 1999 р.

Вексельний ринок у Німеччині представлений корпоративними й банківськими векселями. Останні є другим за обсягом після корпоративних векселів (авальовані векселі й банківські акцепти) сегментом вексельного ринку Німеччини. Контроль над вексельним ринком повністю покладено на державу, а саморегулюючі організації практично відсутні. Основними професійними учасниками вексельного ринку є банки, а ключова роль у його регулюванні належить Німецькому федеральному банку. Інші фінансові учасники контролюються Федеральною резервною палатою й спеціальними органами, створеними в кожній з німецьких земель.

Комерційні банки в Німеччині домінують на фінансовому ринку над небанківськими кредитними установами, контролюючи певні сектори економіки за допомогою операцій з обліку корпоративних векселів. Хоча комерційні банки Німеччини активно здійснюють операції переврахування, частка цих операцій, як і в інших розвинених країнах, в останні десятиліття поступово знижується (з 7,27%, у 1970 р. до 1,32% у 1999 р.).

У Німеччині у 2004 р. активи всіх банків становили 6663,8 млн. євро, з них враховані векселі - 3,5 млн. євро.

Зазвичай, схема переврахування векселів в Німеччині така. Авальований корпоративний вексель (або переказний вексель, акцептований закордонним банком) пропонується фірмі, що виступає в ролі білль-брокера (консультанта з питань придбання цінних паперів) і працює з певним місцевим банком. Білль-брокер визначає рейтинг банку-аваліста і рекомендує (чи не рекомендує) своєму банку врахувати цей вексель. Крім того, досить поширені так звані господарські кредити, що включають у себе вексельні зобов'язання підприємств і компаній перед банківським сектором. В експортних операціях використовують дві основні форми векселів - класичний експортний вексель і тратта (для прямого торговельного кредиту).

Банківські акцепти застосовують для зовнішнього кредиту, а також як основу банківського акцептного фінансування. Їх широке використання пов'язане з підвищеною відповідальністю за цими зобов'язаннями, оскільки зобов'язання банку (на відміну від звичайного акцепту) надають підвищені гарантії щодо ризиків у зовнішній торгівлі. У той же час, виставлені банками традиційні прості векселі втратили своє колишнє значення, а програми, в рамках яких ці векселі використовувалися, значно скоротилися.

в) Вексельний ринок Англії [45]

В Англії вексельний ринок представлений переказними корпоративними векселями, акцептованими комерційними банками. Особливість англійського вексельного ринку полягає в тому, що переказні векселі враховують дисконтні дома (discount houses), а потім перевраховують їх в Англійському банку. Тому у складі інвесторів переважають не комерційні банки, а дисконтні дома. Вони з'явилися в Англії ще в 1825 р., коли з міркувань надійності Англійський банк припинив здійснювати перерахування векселів безпосередньо, передавши цю функцію вексельним брокерам (bill-brokers).

Випуск комерційних паперів в Англії розпочався в 1986 р. після прийняття доповнень до Закону про банківську діяльність 1979 р. До цього їх випуск був неможливим, оскільки розцінювався як діяльність із залучення депозитів, що була дозволена тільки кредитним установам.

Прямими попередниками комерційних паперів в Англії були євроноти (euronotes), що випускалися з кінця 70_х років ХХ ст. урядом, банком і корпораціями на термін від одного до шести місяців зі стандартним номіналом у 500 тис. фунтів стерлінгів (GBR).

Активізація росту ринку євронот почалася з 1984 р., після чого цей ринок поступово трансформувався в ринок так званих єврокомерційних паперів. Емісія комерційних паперів дозволена компаніям, що мають активи не менш 25 млн. GBR і котируються на Лондонській (чи одній з основних міжнародних) фондовій біржі.

Після видання в 1986 р. Закону «Про фінансові послуги» в Англії було створено Раду з цінних паперів та інвестицій, що контролює їх ринок шляхом передачі повноважень біржам або іншим саморегульованим організаціям.

Переврахування векселів в Англії здійснюють кредитні організації, що мають статус спеціалізованих банків («Gennard and National PLC», «Cater Alien Ltd», «Union Discount», «Alexander Discount PLC»). Ці дисконтні доми купують (на власні кошти й на позики, взяті в комерційних банків) векселі й інші цінні папери, одержуючи прибуток від різниці їх курсів. Оскільки ці позики переваж-но короткострокові, в дисконтних домів можлива нестача коштів. Тому Англійський банк надає їм позики, що є одним з методів рефінансування економіки країни. У 70-80-і роки ХХ ст. значення дисконтування векселів зросло, і на початку 90_х років частка переказних векселів в активах дисконтних домів досягла 40%.

Так, згідно «Огляд ринку Sterling Treasury Bills - 13 грудня 2014 року» [101] The United Kingdom Debt Management Office (DMO), яке є виконавчою агенцією казначейства Великобританії, провело ряд заздалегідь запланованих тендерів, у ході яких були розміщені векселі казначейства:

1) 1 місячні Sterling Treasury bills - на загальну суму 1.0 млрд. ф.-ст. Коефіцієнт попиту та пропозиції (Bid to Cover Ratio) підвищився до значення 4.96, проти 4.38 тижнем раніше. Середній коефіцієнт попиту та пропозиції із січня 2009 року становить 3.03. Середня прибутковість векселів знову понизилася й склала 0.316731% річних. Ціна дисконтних векселів склала 99.975709% за 100 ф.-ст. номіналу.

2) 3 місячні Sterling Treasury bills - на загальну суму Ј 1.0 млрд. ф.-ст. Коефіцієнт попиту та пропозиції (Bid to Cover Ratio) підвищився до значення 5.31, проти 4.78 тижнем раніше. Середній коефіцієнт попиту та пропозиції із січня 2009 року становить 3.14. Середня прибутковість векселів різко знизилася й склала 0.333639% річних. Ціна векселів склала 99.916888% за 100 ф.-ст. номіналу.

3) 6 місячні Sterling Treasury bills - на загальну суму 1.5 млрд. ф.-ст. Коефіцієнт попиту та пропозиції (Bid to Cover Ratio) підвищився до значення 3.9, проти 3.45 тижнем раніше. Середній коефіцієнт попиту та пропозиції із січня 2009 року становить 3.42. Середня прибутковість векселів понизилася й склала 0.426273% річних. Ціна векселів склала 99.787898% за 100 ф.-ст. номіналу.

Динаміка руху прибутковості казначейських векселів Великобританії у кінці 2014 року перебуває в рамках загальносвітових тенденцій на «грошовому ринку» США й Німеччини. Інвестори, стурбовані поточною ситуацією, виво-ять гроші з активів і перекладають їх у казначейські векселі й облігації. Особливо різко понизилася прибутковість, і підвищився попит на короткострокові векселі зі строками погашення 1 і 3 місяці. Триваюче зниження середа по казначейських векселях США й Великобританії не робить підтримки курсу британського фунта [101].

У ретельно відпрацьованій системі вексельних розрахунків велике значення мають спеціальні вексельні інститути й комерційні банки. Якщо раніше в Англії право дисконтування векселів у центральному банку належало обмеженому колу облікових банків, то тепер право здійснювати ці операції одержало значно більше банків.

г) Вексельний ринок США [45]

На фінансовому ринку США вексельні інструменти складаються з:

1) банківських акцептів;

2) комерційних паперів;

3) казначейських векселів;

4) дисконтних векселів федеральних відомств;

5) короткострокових муніципальних паперів, що не оподатковуються;

6) середньострокових векселів.

З них переважають казначейські векселі та векселі корпорацій (банківські акцепти).

1. Банківські акцепти

Банківські акцепти - єдина форма переказного векселя, досить широко використовувана в США і Канаді. Вони випускаються з дисконтом на термін від одного до шести місяців (хоча зазвичай Федеральний резервний банк не перевраховує банківські акцепти, термін погашення яких перевищує 90 днів). Банківські акцепти мають бути товарними, тобто в основі їх видачі повинно бути реальне постачання товарів.

Банківські акцепти продаються на вторинному ринку в значних обсягах. Основна їх перевага полягає в тому, що такий переказний вексель з великою імовірністю буде прийнятий продавцем у випадку купівлі в нього товарів, зокрема за кордоном, оскільки банк гарантує його оплату. Інвестиційна привабливість банківських акцептів зумовлена низьким кредитним ризиком. Банківські акцепти можна купувати чи продавати через дилерів грошового ринку, а їх продаж на вторинному ринку зі знижкою зближає банківські акцепти з казначейськими векселями.

Поширеність у зовнішній торгівлі акцептованих банками корпоративних переказних векселів є загальним явищем для вексельних ринків усіх західних країн. Оскільки такі векселі мають невеликий дисконт, вони не є активним інструментом грошового ринку. Хоча в Англії та США казначейські векселі поширені більше, ніж банківські акцепти, в інших країнах за обсягом на вексельному ринку вони посідають друге місце після банківських акцептів. Однак з середини 80_х років ХХ ст. обсяг цього ринку постійно скорочується, що пов'язане з переходом до фінансування за допомогою випуску комерційних паперів, євро-комерційних паперів і банківських позик.

Так, у 2004 р. частка комерційних паперів і банківських акцептів у загальній заборгованості склала 99,7 і 0,3% відповідно. Зважаючи на загальну тенденцію зростання заборгованості (з $358,5 млрд. у 1985 р. до $1406,7 млрд. у 2004 р.) й обсягу комерційних паперів (з $293,9 млрд. у 1985 р. до $1402,6 млрд. у 2004 р.), обсяг банківських акцептів неухильно знижувався (з $64,6 млрд. у 1985 р. до $4,1 млрд. дол. у 2004 р.).

2. Комерційні папери

Ринок комерційних паперів (commercial paper) у США є найбільшим у світі. Його обсяги перевищують обсяг будь-якого іншого виду інструментів грошового ринку, за винятком казначейських векселів.