Про розрахунковий та фактично сформований розмір резерву ХФ АКБ “ПРАВЕКС-БАНК” звітує перед НБУ один раз у місяць. Кредитному комітету надається звіт один раз у місяць.

Спеціальний резерв формується за рахунок збільшення валових витрат банку.

У разі, коли розмір спеціального резерву більш ніж 40% (з 1.01.2003 р. - 30%; з 1.01.2004 р. - 20%) від заборгованості перед банком по всім вищезгаданим операціям, сума перевищення повинна формуватися за рахунок чистого прибутку.

Резерв використовується ХФ АКБ ХФ АКБ “ПРАВЕКС-БАНК” тільки на покриття безнадійної дебіторської заборгованості по основному боргу.

Слід зазначити, що проблема списання безнадійних позик не має однозначного обґрунтування і в кожному банку розв'язується з огляду на його фінансовий стан та відповідну стратегію. Якщо банком не практикується списання безнадійних позик, що для нього є фактично збитком, то їх величина продовжує фіксуватися в балансі. В результаті підвищуються кредитні та процентні ризики, що вимагає збільшення резервів і, таким чином, обмежує зростання прибутковості.

Отже, існує безліч різних ризиків, так чи інакше зв'язаних з кредитними ризиками. У банківській практиці їх нараховують більш ніж п'ятдесяти видів, починаючи з ризику простого шахрайства, лжебанкрутсва, банкрутства позичальника, відмовлення його партнерів від платежів i до політичних факторів, як воєнні конфлікти, зміна законодавчої політики i т.д.

Слід підкреслити, що завдяки правильної організації роботи та взаємодії відповідних служб банку ризики можна звести до мінімуму, але жоден з ризиків не може бути усунутий повністю. Разом з тим надмірна обережність може позбавити банк прибуткових можливостей, що є основним джерелом його доходу. З іншого боку непродумана та надмірна ризикованість створює для банку загрозу втратити не тільки доход у вигляді процентів по виданим кредитам, але й запозичені кошти.

Визначимо оптимальні внутрiшньобанкiвськi методи захисту активних кредитних операцій, тобто зниження кредитних ризиків:

1. Вибір найменш небезпечних видів режиму здійснення активних кредитних операцій в залежності від рівня надійності позичальника та ряду інших факторів.

2. Лімітування витрачання позичальником запозичених йому коштів. Такі обмежування застосовуються при лімітованих видах кредиту (кредитна лінія). Суть кредитної лінії полягає у тому, що позичальнику в межах встановленого йому ліміту на певний термін відкривається кредитна лінія, тобто такий позичковий рахунок банку - кредитору, у зв'язку з чим витрачання коштів відбувається під контролем кредитора. З іншого боку, останній має можливість зменшити втрати часу, у зв'язку з веденням переговорів про кожну окрему короткострокову позику.

3. Диверсифікація позик - це розділ коштів, які запозичують у різних суб'єктів економіки. При цьому допускається, що чим ширше спектр розміщення кредитних ресурсів банку серед різноманітних клієнтів, тим менше рівень ризику неповернення кредитів, оскільки ймовірність одночасного їх банкрутства або концентрація інших видів ризику знижується.

З метою захисту капіталу банку, а також коштів їх клієнтів НБУ встановив економічний норматив - максимально можливий ризик на одного позичальника (Н8). Величина такого ризику не повинна перевищувати 25% (у ХФ АКБ “ПРАВЕКС-БАНК” цей норматив теж дотримується). Базельський банківський комітет величину такого ризику встановив 15-20% від власних коштів банку.

Отже, методи зниження кредитних ризиків взаємопов'язані та дуже часто витікають один з другого, тим самим доповнюють друг друга. Тому найефективніший результат вони можуть дати при їх комплексному використанні. В їх основі повинна лежати продумана політика банку, побудована на аналізу кон'юнктури кредитного ринку в той чи інший момент та вибору найменш небезпечних видів кредитних операцій, якi дають змогу застосувати нескладну та не дуже коштовну процедуру контролю за рухом коштів на протязі банківського робочого дню з врахуванням самої технології кредитних операцій.

3.2 Декомпозиційний аналіз норми прибутку до власного капіталу комерційного банку

Декомпозиційний аналіз - це багатоетапний метод аналізу банківської фінансової інформації, який базується на взаємозв'язку та взаємозалежності маржі прибутку, ефективності використання активів і мультиплікатору капіталу.

Модель декомпозиційного аналізу :

Перша стадія аналізу пов'язує розрахунковий прибуток до капіталу (норма прибутку - Н1) з прибутком до активів (ПНА) та з мультиплікатором власного капіталу (Н3) через рівняння :

Н1=ПНА*Н3,(3.1)

де Н1 - еквівалентно відношенню прибутку до власного капіталу банку, та відображає розмір прибутку в розрахунку на 1 грн. власного капіталу (Н1= прибуток/власний капітал);

ПНА еквівалентно відношенню прибутку, до сумарних активів банку та відображає розмір прибутку в розрахунку на 1 грн. сумарних активів (ПНА= прибуток/активи).

Оскільки компоненти цієї моделі є коефіцієнтами, тобто відношеннями , вони також підлягають аналізу.

Друга стадія аналізу, з точки зору впливу доходу на Н1, поділяє ПНА на два компоненти:

1 Маржа прибутку (Н4= прибуток/доход);

2 Використання активів (Н2=доход/активи).

В агрегованому вигляді відношення прибутку до активів можна викласти у наступній формулі :

ПНА=Н4*Н2,(3.2)

де, Н4 = (прибуток/доход);

Н2 = доход /активи

Третя стадія аналізу містить по детальний аналіз впливу складників норми прибутку до капіталу:

Н1 = Н4*Н2*Н3,(3.3)

де, Н1= (прибуток/власний капітал);

Н3 = (активи/власний капітал)

Зведемо результати трьох стадій декомпозиційного аналізу у таблицю 3.3.

Таблиця 3.3

Значення компонентів для проведення декомпозиційного аналізу

Банк ефективно використовує внутрішні банківські резерви (непроцентні доходи), однак це трудно плануючі доходи. Норма прибутку має зростаюче значення. Фактори, які залежать від якості управління (ефективність використання активів, мультиплікатор капіталу) мають тенденцію до зменшення. Негативний вплив на норму прибутку оказала маржа прибутку із-за більш низьких темпів росту прибутку відносно темпів росту доходів. Необхідна проробка системи «риск - доход», оскільки банк має інвестиційно-кредитний портфель, якому властиві портфельні риски, або риск втрати доходів у зв'язку зі змінами ринкової ціни портфеля. Необхідно також переглянути модель формування ціни по кредитам.

Аналіз проводиться на основі змін (відхилень) всіх параметрів моделі декомпозиційного аналізу з використанням факторного аналізу, тобто кількісної оцінки впливу кожної складової частини формули на результативний фактор - норма прибутку до капіталу - у наступній послідовності

1. Розрахунок відхилень розміру норми прибутку:

Н1-Н1₀, (3.4)

де Н1 - норма прибутку до капіталу звітного(поточного) періоду;

Н1₀ - норма прибутку до капіталу минулого періоду.

2. Розрахунок впливу зміни рівня маржі прибутку до розміру відхилення норми прибутку до капіталу:

(Н4-Н4₀)*Н2*Н3,(3.5)

де Н4 - рівень маржі прибутку звітного (поточного) періоду;

Н4₀ - рівень маржі прибутку минулого періоду;

Н2 - рівень використання активів звітного (поточного) періоду;

Н3 - мультиплікатор капіталу звітного (поточного) періоду.

3. Розрахунок впливу змін рівня використання активів на розмір відхилення норми прибутку до капіталу:

(Н2-Н2₀)*Н4₀*Н3,(3.6)

де Н2₀ - рівень ефективності використання активів минулого періоду;

Н4₀ - рівень маржі прибутку минулого періоду.

4. Розрахунок впливу зміни розміру мультиплікатора капіталу до розміру відхилення норми прибутку до капіталу:

(Н3-Н3₀)*Н4₀*Н2₀,(3.7)

де Н3₀ - мультиплікатор капіталу минулого періоду.

Зведемо результати декомпозиційного аналізу норми прибутку до власного капіталу у таблицю 3.4.

Таблиця 3.4

Результати декомпозиційного аналізу норми прибутку до власного капіталу

Зробивши декомпозиційний аналіз норми прибутку до власного капіталу можна зробити наступні висновки:

1) норма прибутку збільшилась на 253,2 та 143,75 у 2007 та 2008 рр. відповідно;

2) зміни рівня маржі прибутку збільшили норму прибутку до капіталу на 363,67 та 50,16 у 2003 та 2004 рр. відповідно;

3) негативний вплив змін рівня використання активів у 2007 р. сказали на відхилення норми прибутку, яке зменшилось на 17,32 у 2003 р., але вже у 2008 набрав обертів та досяг приросту на 121,51.

4) зміни розміру мультиплікатора капіталу так само негативно впливають на відхилення норми прибутку до капіталу та зменшують його значення.

Факторний аналіз прибутку

Сумарний прибуток відображає загальний фінансовий результат комерційної діяльності банку і в загальному випадку формується під впливом наступних факторів:

Зміна розміру власного капіталу (С1);

Зміна маржі прибутку (Н4);

Зміна рівня ефективності використання активів (Н2);

Зміна рівня мультиплікатора капіталу (Н3).

Модель факторного аналізу прибутку:

Прибуток =власний

капітал*(прибуток/доход)*(доход/активи)*активи/власний капітал), чи агрегованої формі:

П=С1*Н4*Н2*Н3, (3.8)

Розрахунок факторного пливу на сумарний прибуток відбувається у наступній послідовності.

1. Розрахунок загальної зміни розміру прибутку = П-П₀,

де П - прибуток звітного (поточного) періоду;

П₀ - прибуток минулого періоду.

2. Розрахунок впливу на прибуток зміни власного капіталу:

(С1-С1₀)*Н4*Н2*Н3,(3.9)

де С1 - власний капітал звітного (поточного) періоду;

С1₀ - власний капітал минулого періоду;

Н4 - маржа прибутку звітного (поточного) періоду;

Н2 - рівень ефективності використання активів звітного (поточного) періоду;

Н3 - мультиплікатор капіталу звітного (поточного) періоду.

3. Розрахунок впливу на прибуток зміни розміру маржі прибутку:

(Н4-Н4₀)С1₀*Н2*Н3,(3.10)

де Н4₀ - рівень маржі прибутку минулого періоду;

4. Розрахунок впливу на прибуток зміни рівня ефективності використання активів:

(Н2-Н2₀)С1₀*Н4₀*Н3, (3.11)

де Н2₀ - рівень ефективності використання активів минулого періоду.

5. Розрахунок впливу на прибуток зміни мультиплікатора капіталу:

(Н3-Н3₀)С1₀*Н4₀*Н2₀, (3.12)

де Н3₀ - мультиплікатор власного капіталу минулого періоду.

Зведемо отримані результати факторного аналізу прибутку в таблицю 3.5 та проаналізуємо вплив окремих факторів на зміну прибутку комерційного банку на протязі 2007 - 2008 рр.

Таблиця 3.5

Факторний аналіз прибутку

Зробивши факторний аналіз прибутку можна зробити наступні висновки:

1) прибуток банку зріс на 265235461,00 грн.169001006,00 грн. у 2007 та 2008 рр. відповідно;

2) за рахунок збільшення власного капіталу на 544038,30 грн. та 128198,8 грн. прибуток зріс на 239603072,20 грн. та 71937830,43 грн. у 2007-2008 рр. відповідно;

3) збільшення прибутку на 36809068,60 грн. та 33871248,33 грн. у 2007 та 2008 рр. відповідно призвело зменшення розміру маржі прибутку за ці періоди;

4) зменшення прибутку на 1753264,89 грн. у 2007 р. призвело неефективне використання активів банку, але вже у 2008 р. прибуток збільшився на 82050040,69 грн.

5) зменшення значення мультиплікатора капіталу у 2007-2008 рр. негативно сказалося на прибутку. Він зменшився на -9423414,95 грн. та -18858113,40 грн. відповідно.

Аналіз діяльності банку на основі рівняння динамічного балансу дозволяє виявити параметри, які впливають на зміну прибутку банку та дозволяє регулювати розмір прибутку та рентабельності власного капіталу банку за рахунок управління факторами, які впливають на прибуток та норму прибутку до капіталу.

3.3 Удосконалення підходів щодо механізму здійснення кредитних операцій

З урахуванням закономірностей і тенденцій у кредитній справі, її стратегічних цілей визначальне місце відводиться вибору шляхів удосконалення методичних та організаційно-практичних основ банківського кредитування. З метою подальшого, планомірного удосконалення механізму здійснення кредитних операцій комерційних банків, поліпшення кредитної політики банку можна рекомендувати ряд заходів, які умовно поділяються на 2 основні частини:

1. Заходи від упровадження яких може бути розрахований конкретний економічний ефект, вони мають кількісну характеристику і їх результатом є:

1) конкретне кількісне зниження ризику і як наслідок зниження об'єму проблемних кредитів, винесених на рахунки простроченої заборгованості (не допускати, щоб розмір безнадійних до повернення кредитів становив 5 і більше відсотків від власних коштів банку);

2) розширення об'ємів кредитування за рахунок збільшення бази кредитування (як у розрізі груп клієнтів, так і по підрозділах);

3) зниження витрат на процес кредитування за рахунок оптимізації технології кредитування;

4) оптимізація структури кредитного портфеля.

2.Заходи, від упровадження яких прямий ефект, у планованому періоді попередньо розрахований бути не може і може прогнозуватися з підведенням підсумків наприкінці періоду, ці заходи відносяться до області процедурних:

1) керування лімітами самостійних повноважень по кредитуванню підлеглими підрозділами (встановити контроль за розмірами позик акціонерам (учасникам) банку, інсайдерам, контроль за наданням великих кредитів, які складають 10% і більше від суми сплаченого статутного фонду);

2) удосконалювання фінансового аналізу позичальників і розглянутих проектів (індивідуальний підхід банку до кожного конкретного суб'єкта, особлива ретельність при визначенні умов кредитного договору, застосування комплексного аналізу кредитоспроможності позичальників, здійснення контролю за цільовим використанням банківських кредитів);

3) взаємодії підрозділів у процесі кредитування; зміна пріоритетів в області забезпечення кредитів (налагодити процес оголошення банкрутами боржників банку, які припинили оплату кредитів та процентів по них та інше).

Також подібними заходами - є впровадження нових продуктів. При цьому можливо зразкове прогнозування рівня споживання послуги і наближена оцінка витрат на її впровадження.

Так, можна рекомендувати:

1. Застосування кредитування сільгоспвиробників за допомогою механізму поручительства переробних і оптово-збутових структур;

2. Виявлення не затребуваних кредитних продуктів серед клієнтів;

3. Залучення нових груп позичальників - не клієнтів банку;

4. Розвиток та поглиблення перспективних напрямків кредитування як для фізичних осіб, так і для юридичних осіб, а саме :

1) нерухомість у кредит;

2) автомобілі в кредит (у т.ч. сільсько-господарча техніка);

3) «товари народного споживання» у кредит (побутова та комп'ютерна техніка, оргтехніка, побутові й офісні меблі та ін.).

Основною особливістю перерахованих вище програм є те, що забезпеченням по цих кредитах виступають об'єкти, що придбаються, оформлювані в заставу. При цьому дві останні програми стимулюють ринок продажів нових товарів, що немаловажне.

Технологічними особливостями даних програм є обов'язкова оплата авансу за придбаний товар, у розмірі не менше 10% від його вартості (як правило це 25-30%). Після чого продавець передає право власності на товар, що купується, покупцеві. Після оформлення договору застави Продавець одержує залишок вартості проданого товару за рахунок кредитних засобів. Обов'язковим у даній технології є щомісячне рівночасткове погашення тіла кредиту та відсотків. До альтернативних продуктів також можна віднести кредитування юридичних осіб під забезпечення або поручительство фізичних осіб і навпаки. Особливий інтерес представляють стабільно працюючі підприємства, персонал яких має регулярний, стабільний заробіток. При цьому підприємства для додаткової підтримки своїх співробітників, навіть при поточній відсутності фінансових ресурсів можуть оформляти позички банку під своє поручительство в тому числі і з частковою компенсацією витрат співробітникові на виплату наступних витрат по позичці.

Слід також зазначити недостатньо розвинений ринок іпотечного кредитування і великі потенційні резерви росту. Так зокрема, незважаючи на нерозвиненість законодавчої бази варто вже зараз готувати нові кредитні продукти і послуги для освоєння даного ринку, вивчати й адаптувати досвід розвинутих країн з ринковою економікою з метою використання на Україні.

Перехід України до ринкової економіки і активне включення в світові господарські зв'язки вимагають відповідного розширення методів комерційної діяльності підприємств і організацій всіх форм власності. Саме тому в світовій практиці поширилися “нетрадиційні” форми комерційних, фінансових взаємовідносин між продавцем і покупцем, де важливу роль відіграють різноманітні посередники: торговельні компанії, інвестиційні і страхові фірми, банки тощо.

Звичайно лізингові операції розглядаються як варіант довгострокової оренди. Однак, якщо оренда передбачає у кінцевому підсумку повернення орендованого майна своєму юридичному власнику або збереження за ним права власності на дане майно, то при деяких формах лізингу по закінченню договору можливий перехід права власності від орендодавця до орендаря. У таких випадках лізингова угода нагадує продаж у розстрочку з тією лише різницею, що власники змінюються не на початку, а наприкінці терміну угоди. Отже, лізинг це зручна форма фінансування споживача

Практика використання лізингових операцій комерційними банками виявила їх безсумнівні переваги як для підприємств-орендарів, так і для підприємств-постачальників машин та обладнання, транспортних засобів. Для підприємства-орендаря лізинг нова форма кредитування основних фондів, причому кредит виступає у даному випадку в товарній формі, тобто у формі відстрочки платежів (на вигідних умовах) за придбані орендарем без попереднього нагромадження певної суми власних коштів і без отримання банківських та інших кредитів у грошовій формі швидко придбати і оперативно запровадити у виробництво нову, сучасну техніку, яка відповідає вимогам науково-технічного прогресу.

Можливість не вдаватися до значних одночасних капітальних затрат на придбання машин, обладнання та ін. дозволяє орендарям зберігати самофінансування, мати стабільний фінансовий стан і підтримувати необхідну рентабельність. Не можна не відмітити таку особливість лізингових операцій, як простоту їх оформлення, порівнюючи з оформленням банківських позик в основні фонди.

Для підприємства-постачальника, продукція якого буде придбана по лізингу, вирішується проблема з оплатою цієї продукції. Це гарантує стабільність його фінансового стану, ліквідність балансу, кредитоспроможність. При формуванні справжнього ринку засобів виробництва більшою мірою буде проявлятися і така перевага лізингу для підприємств-постачальників, як гарантованість збуту продукції.

Аналіз особливостей лізингових операцій дозволяє твердити, що вони більшою мірою, ніж пряме кредитування затрат на придбання обладнання відповідають характеру діяльності комерційного банку. Лізингові операції, як правило, не вимагають якого-небудь заставного або авансового забезпечення. Для банку, коли він виступає у ролі орендодавця по лізинговій угоді, її гарантування досягається тим, що власність на обладнання і технічні засоби, які здаються в оренду, залишається в банку.

Варто виділити ряд заходів безпосередньо вихідних за рамки кредитної політики, однак які безпосередньо впливають на кінцеву ефективність діяльності банку і які тісно ув'язані з кредитною політикою банку. Ці заходи відносяться до сфери керування активами і пасивами банку.

Основними з цих заходів є :

зміна структури приваблюваних кредитних ресурсів (пасивів), їхнє здешевлення або підвищення термінів;

підвищення маржі по кредитно-депозитних операціях за рахунок збільшення оборотності кредитних вкладень;

регулювання середньозваженої процентної ставки за рахунок регулювання структури кредитного портфеля гривня/валюта й ін.

Усі заходи, що відносяться до сфери керування активами і пасивами в дуже значному ступені залежать від зовнішніх умов і прогнозу розвитку фінансового ринку, вимагають якісного моделювання.

4. ОХОРОНА ПРАЦІ