Планувальна організація об’єктів комунального господарства міста

Між портами і сельбищною територією населеного місця передбачається створення СЗЗ: для пасажирських портів - шириною 100м, для району перевантаження і зберігання курних вантажів - 300м; до резервуарів і зливно-наливних пристроїв в районах перевантаження і зберігання легкозаймистих і горючих рідин на складах І категорії - 200м, те саме, на складах ІІ і ІІІ категорій - 100м, до меж рибного порту - 100м.

В населених пунктах, що розташовані на берегах річок, озер і морів може розвиватися маломірний флот, що належить громадянам.

Неорганізоване зберігання маломірного флоту призводить до захаращення берегів, серйозних порушень оточуючого середовища. Для зберігання відстою суден маломірного флоту необхідно передбачати розміщення його у спеціальних базах. Територіально ці бази треба розміщувати в периферійних районах населеного пункту або за його межами в приміській зоні, в містах розташування дачних і садових ділянок. При цьому повністю виключається рух моторних суден в межах міст.

Берегові бази маломірного флоту необхідно віддаляти від прибережних лікувально-профілактичних установ, пляжів і зон масового відпочинку населення. Бази залежно від місткості поділяються на 3 групи: малі - до 500 од., середні - 1 - 2 тис. од., великі - понад 2 тис. од. Орієнтовний розмір території бази на 500 суден становить 1,5 - 2 га.

Гаражні і ремонтні пристрої в великих містах слід розміщувати поза житловою забудовою, окремо від автовокзалів. Таке розміщення дає можливість розмістити автовокзал в житлових районах найзручніше для населення, не погіршуючи санітарно-гігієнічні умови його життя.

Автовокзал і залізничний вокзал об'єднані в один комплекс. Зовнішній зв'язок також забезпечує водний транспорт - порт на сході міста.

В проектованому місті представлений вузол лінійного типу - технічна пасажирська станція. (Додаток В)

11. ІНЖЕНЕРНІ МЕРЕЖІ МІСТА

До системи забезпечення господарчо-побутових процесів життєдіяльності міста належать інженерні комунікації з об'єктами їх живлення та обслуговування. Інженерне забезпечення міста є сукупність систем водопостачання, каналізації, електро- і теплопостачання, яке повинно забезпечити безперебійне функціонування та подальший розвиток міста.

Діяльність галузей міського господарства заснована на певних технологіях, специфіка яких пов'язана з особливостями процесів задоволення потреб виробництва й населення, характером функцій, що виконуються.

Найбільш жорсткі вимоги до розміщення в системі взаємозв'язків елементів комплексу галузей міського господарства висуваються з боку галузей, згрупованих у блоці інженерно-технічних систем. Меншою мірою це стосується галузей блоку експлуатації, що спеціалізується на охоронних і захисних функціях.

Водопостачання - комплекс інженерних споруд, устаткування і санітарних заходів, що забезпечують господарсько-питне водоспоживання в житлових і громадських будівлях, на підприємствах, а також потреби комунально-побутових підприємств і гасіння пожеж.

Системи водопостачання класифікуються за низкою ознак.

За родом об'єктів, що обслуговуються - міське, селищне, промислове, сільськогосподарське водопостачання.

За призначенням - господарське, яке призначене для задоволення питних і господарсько-побутових потреб; виробниче - для постачання води промисловим підприємствам; протипожежне - що подає воду для гасіння пожеж; об'єднане - призначене для одночасного задоволення різних потреб, наприклад, господарсько-протипожежна система.

За способом подачі води - самопливні водоводи і водоводи з механічною подачею води.

Елементи системи водопостачання: водозабірні споруди, насосні станції І і ІІ підйому на водозаборі, очисні споруди на водозаборі, резервуар, магістральні водоводи для підйому води, водозбірні площі (резервуар чистої води, насосні станції ІІ і ІІІ підйому, хлораторні), магістральні водоводи для подачі води споживачам, розвідна (розподільча) мережа (міський колектор, внутрішньоквартальна мережа).

При поверхневому джерелі водопостачання вода із джерела відбирається водоприймальником і по самопливним водоводам надходить в береговий колодязь. Потім насосами першого підйому вона подається в споруди для очищення (освітлення, фільтрування та дезінфекції). Очищена вода надходить в резервуари чистої води і насосами другого підйому подається з них в мережу трубопроводів, причому частина води акумулюється в баку водонапірної башти. По магістральним трубопроводам (водоводам) вода надходить в райони міста і за розподільчою мережею - до споживачів.

На території міста розміщують водопровідні мережі різного призначення: господарсько-питні, протипожежні, поливочні, промислові. Як правило, господарсько-питні, протипожежні і поливочні мережі об'єднують в одну систему, хоча можливе також їхнє розділення, наприклад, застосування поливочної мережі мілкого закладання. Об'єднані або роздільні водопровідні системи обирають в результаті техніко-економічного аналізу залежно від потреби міста, наявності джерел води, якості води в них, кліматичних умов та інших чинників. Кількість ліній водоводів приймається з урахуванням категорій надійності подачі води системою водопостачання і черговості будівництва.

Зовнішня водопровідна мережа міста є основною частиною водопроводу, вартість якої становить 50 - 70% вартості всього водопроводу. Водопровідні мережі складаються з магістральних і розподільчих ліній. Магістральні лінії служать для транспортування транзитних мас води, а розподільчі - для подачі води з магістралей до житлових будинків та інших об'єктів.

За накресленням в плані водопровідні мережі бувають тупикові, кільцеві та комбіновані. Тупикова мережа коротша за кільцеву, але вона не гарантує безперебійної подачі води споживачам, оскільки при аварії на одній ділянці всі наступні ділянки з відгалуженнями не будуть постачатися водою. Кільцева і комбінована мережі більш надійні в експлуатації, бо в разі аварії на одній з ліній при її відключенні споживачі постачатимуться водою з іншої лінії. Тому, як правило, водопровідні мережі проектують кільцевими. Тупикові лінії водопроводів допускається використовувати в разі подачі води на господарсько-питні потреби при діаметрі труб не більше 100мм та при подачі води на протипожежні потреби при довжині ліній не більше 200м, коли прийняті особливі міри проти замерзання цих ліній.

Для зовнішніх водопровідних мереж в даний час застосовують труби: чавунні, сталеві та неметалеві (залізобетонні, азбестоцементні та поліетиленові - з вініпласту, поліетилену та інших пластичних матеріалів). Глибина закладання водопровідних труб, рахуючи до низу, повинна бути на 0,5м більше розрахункової глибини проникнення в ґрунт нульової температури, при чому необхідно враховувати зовнішні навантаження від транспорту і умови пересікання з іншими підземними комунікаціями. На водопровідних мережах встановлюються оглядові колодязі зі збірного залізобетону.

Джерела водопостачання (як поверхневі, так і ґрунтові) зазнають забруднення. Тому ці джерела і басейн їх живлення потребують організації санітарної охорони від забруднення.

При проектуванні системи водопостачання враховуються геологічні, гідрологічні і санітарні умови. При цьому передбачаються зони санітарної охорони джерел водопостачання, водопровідних споруд і водозаборів. При проектуванні водозабірного вузла всі споруди мають бути розташовані в чіткій технологічній послідовності (джерело - насосна станція - очисні споруди - збірний резервуар). Всі елементи споруди повинні бути розташовані на одній ділянці території, за містом, вище за течією річки. Процес очищення води для господарсько-питних потреб провадиться на очисних станціях і складається з двох етапів: освітлення води шляхом осадження завислих речовин і фільтрування, яке виконують освітлювачі або відстійники і фільтри. Знезараження води або її дезінфекція полягає в повному вивільненні води від хвороботворних бактерій (різні методи).

Мережі водопроводу прокладаються під вулицями на розділювальних смугах, під тротуарами, в загальних коридорах з нафтопроводами, газопроводами та іншими комунікаціями. Всі споруди водопровідного майданчика (резервуари чистої води, насосні станції, хлораторні) повинні бути розташовані на одній ділянці території в чіткій технологічній послідовності з санітарною зоною 50м.

Каналізація - комплекс інженерних споруд, устаткування і санітарних заходів, щозабезпечують збір і відведення за межі населеного пункту господарсько-побутових, виробничих, поверхневих забруднених стічних вод, а також їхнє транспортування, очистку та знезараження перед утилізацією або скиданням у водойми.

Для відведення вод в містах використовуються загальносплавні, роздільні, напівроздільні та комбіновані засоби.

Загальносплавний засіб каналізації полягає в тому, що всі міські стічні води відводяться по одній системі труб. Цей вид каналізації застосовується недостатньо широко в зв'язку зі значною вартістю очисних споруд.

При роздільному способі влаштовуються дві мережі трубопроводів. По одній мережі труб відводяться господарсько-побутові і забруднені виробничі стічні води, а по іншій - зливові і умовно чисті виробничі стічні води. Цей спосіб знайшов найбільше поширення в наших містах. Проте слід відмітити, що він має істотний недолік, що полягає в тому, що поверхневі стоки скидаються в водойми, як правило, без попередньої очистки або з недостатньою очисткою, що сприяє їхньому забрудненню.

Напівроздільний спосіб каналізації полягає в тому, що міські водостоки з'єднуються з мережами господарсько-побутових стічних вод за допомогою пристроїв, які дозволяють скидати в каналізацію перші забруднені порції дощових вод при дощах великої інтенсивності та всього стоку при дощах малої інтенсивності. Саме цей об'єм стоку надходить на очисні споруди.

Комбінований спосіб об'єднує загальносплавну і роздільну системи, при чому загальносплавна система застосовується в центральних районах міста, а роздільна - на периферії з самостійною очисткою атмосферних вод.

Стічні води, що містять розчинні і нерозчинні домішки і забруднення, відводяться за межі міста і спускаються у водойми. Перед спуском їх необхідно очистити до такого ступеня, щоб вони не чинили негативного впливу на водойму, і якість води у водоймі не знижувалася нижче встановлених санітарних норм. Метод і ступінь очищення стічних вод визначається залежно від місцевих умов з урахуванням можливого використання стічних вод для промислових і сільськогосподарських потреб. Очищені стічні води, які скидаються в водойми, повинні відповідати санітарно-гігієнічним вимогам.

Використовуються такі методи очистки стічних вод: механічний, біологічний, хімічний і фізико-хімічний. Механічний метод дозволяє довести ступінь очищення стічних вод до 60%, біологічний - до 90 - 92%, а при введенні доочищення стічних вод - до 96 -98%. Після очищення стічної рідини тим чи іншим способом вміст бактерій в них різко зменшується. Проте число бактерій, що залишаються в стічній рідині, яка пройшла механічне або навіть ефективне біологічне очищення, може досягати значних розмірів. Повністю знищити хвороботворні бактерії можна лише шляхом її знезараження. З цією метою провадять хлорування стічної рідини.

Залежно від рельєфу місцевості і планувального рішення в містах застосовують централізовану і децентралізовану схеми каналізації. В компактних містах з загальним падінням рельєфу переважно в один бік використовується централізована схема каналізації. При наявності декількох басейнів стоку і розчленованому планувальному рішенні міста використовується децентралізована схема каналізації.

Каналізаційні мережі є самопливними (безнапірними) системами. Лише в особливих випадках можливе використання напірних систем, в трубопроводах яких за допомогою насосних станцій створюють напір. Діаметри каналізаційних мереж всіх систем визначаються гідравлічним розрахунком, але мінімальні діаметри труб повинні прийматися: для вуличної мережі 200 мм, для внутрішньоквартальної - 150 мм; для дощової і загальносплавної вуличної мережі 250 мм і внутрішньоквартальної - 200 мм. Для каналізаційних трубопроводів використовуються: самопливних - безнапірні залізобетонні, бетонні керамічні і азбестоцементні труби; напірних - напірні залізобетонні, азбестоцементні, чавунні, сталеві і пластмасові труби. Найменшу глибину закладання лотку каналізаційного трубопроводу приймають для труб діаметром до 500 мм на 0,3 м, а для труб більшого діаметру на 0,5 м менше найбільшої глибини проникнення в ґрунт нульової температури. Проте глибина відміток планування території до верху труби повинна бути не менше 0,7 м.

Для огляду і ремонту на всіх системах каналізаційних мереж передбачають оглядові колодязі або камери, які встановлюють в місцях примикання до колектору труби, що приєднується, в місцях зміни напряму, уклонів і діаметрів трубопроводів і на прямих ділянках на відстанях, що залежать від діаметру труб.

Каналізація як інженерно-технологічна система складається з таких основних елементів: будинкових каналізаційних пристроїв, зовнішніх каналізаційних мереж, насосних станцій, очисних споруд і напірних та самопливних водоводів, споруд для очищення стічних вод та випусків у водойм.

Насосні станції каналізації за санітарними нормами шуму мають розташовуватися в окремих будівлях; санітарна зона до 30м. Каналізаційна мережа прокладається під землею по вулицях і дорогах, на розділювальних смугах і під тротуарами. Склад об'єктів очисних споруд каналізації слід обирати залежно від характеристики і якості стічних вод, ступеня їхньої очистки, метода обробки осаду і місцевих умов; санітарна зона цих споруд - від 150 до 500м. Майданчик очисних споруд слід розташовувати з підвітреного боку для домінуючих вітрів теплого періоду року відносно житлової забудови, нижче населеного пункту за течією річки. Очисні споруди виробничої і дощової каналізації слід розташовувати на території промислових підприємств.

Вирішення водопостачання й каналізації в проектах планування і забудови повинно забезпечити:

оцінку умов водопостачання й водовідведення як елементів комплексної оцінки умов розвитку міст;

визначення продуктивності систем на розрахункові етапи для такого складу і кількості водокористувачів, який проектується;

розробку принципових схем в ув'язці з планувальною структурою, функціональним зонуванням, вимогами охорони зовнішнього середовища і заходами щодо організації інженерної інфраструктури групових систем населених місць.

Оцінку умов водопостачання, відведення, очистки і випуску (використання) стічних вод треба виконувати на підставі басейнових схем використання водних ресурсів і територіальних схем охорони середовища. Продуктивність функціонуючих систем водопровідно-каналізаційного господарства повинна бути перевірена на відповідність нормативному водоспоживанню і водовідведенню існуючих водокористувачів.

Продуктивність міських систем водопостачання і каналізації повинна встановлюватися за розрахунковими витратами на добу найбільшого водоспоживання (водовідведення) усіх груп водокористувачів і протипожежними витратами.

Для зрошування міських зелених насаджень, поливання і миття удосконалених покриттів треба, як правило, передбачати улаштування спеціальних поливальних водопроводів з використанням як джерела водопостачання місцевих водотоків, водойм, ґрунтових вод або доочищення міських стічних вод.

Водозабори із поверхневих джерел господарсько-питних водопроводів треба розміщувати вище випусків стічних вод, населених пунктів, а також стоянок суден, лісових бірж, товарно-транспортних баз і складів, у районах, які забезпечують організацію зон санітарної охорони.

Місця випуску стічних вод повинні бути розміщені нижче за течією річки від межі населеного пункту і усіх місць його водокористування з урахуванням можливості зворотної течії при нагірних вітрах і при зміні режиму роботи ГЕС. У групових системах населених місць наведені вище вимоги відносяться до ядра і місць відпочинку систем розселення.

Розміщення головних споруд водопроводу і каналізації повинно бути ув'язане з територіальним розвитком міст як у межах, так і за межами розрахункового строку проектування.

Відстань до межі першого поясу зони санітарної охорони господарсько-питних водопроводів треба приймати не менше, м:

- для поверхневих джерел-водойм - 100 - 200;

- для підземних джерел - 30 - 50 до 100м.

Система газопостачання міст складається із джерела газопостачання, газової розподільчої мережі і внутрішнього газоустаткування у споживачів. Джерела газопостачання для міста - це магістральні газопроводи, по яких газ подається з газових промислів або газових заводів, на яких з твердих видів палива створюють штучні гази. При великому віддаленні газових промислів від тих об'єктів, на які він постачається (понад 300км), на газопроводах споруджують спеціальні колекторні станції, призначені для підвищення тиску газу і, таким чином, для підвищення пропускної здатності газопроводів.

Перед подачею газу в магістральний трубопровід газ очищують від шкідливих домішок і вологи на спеціальних установках. Магістральні газопроводи або відпайки від них закінчуються газорозподільчими станціями (ГРС), що призначені для зниження тиску і підтримання його на завданому рівні перед подачею газу в газорозподільчу мережу. ГРС є, так би мовити, межею між магістральним газопроводом і розподільчою мережею міста або району.

Споживання газу в містах поділяється на такі групи:

побутове (для приготування їжі та гарячого водопостачання);

комунально-побутове (споживання в будівлях сфери обслуговування і громадських будинках);

на опалення та вентиляцію будівель;

промислове.

Системи газифікації являють собою комплекс магістральних газопроводів, підземних газосховищ і кільцевих газопроводів, що забезпечують транспортування і розподіл газу.

Міські газопроводи класифікуються:

- за видом газу, що транспортується - газопроводи природного газу, попутного нафтового газу, зріджених вуглеводневих газів, змішаного газу. Для великих міст використовується головним чином природний газ, хоча в районах малоповерхової забудови може використовуватися й зріджений газ;

- за тиском газу - газопроводи низького, середнього, високого тиску;

- за місцеположенням відносно поверхні землі - підземні (підводні), надземні (надводні);

- за розташуванням у системі планування міста - зовнішні (вуличні, внутрішньомікрорайонні) і внутрішні (внутрішньобудинкові);

- за призначенням у системі газопостачання - міські магістральні, розподільчі, вводи, ввідні газопроводи (ввід в будинок);

- за принципом побудови розподільчих газопроводів - закільцевані (кільцеві), тупикові, мішані;

- за матеріалом труб - металеві (сталеві), неметалеві (пластмасові, азбестоцементні, гумовотканинні та ін.).

Газорозподільча мережа являє собою систему сталевих трубопроводів і устаткування, що служить для транспортування і розподілу газу в середині міста. В розподільчій мережі обов'язково будуть ГРП, в яких тиск газу знижується до рівня, необхідного споживачу. Залежно від максимального робочого тиску міські розподільчі газопроводи поділяються на: високого тиску, середнього (обоє служать для живлення газопроводів низького тиску через ГРП, подачі газу промисловим, крупним комунальним і сільськогосподарським підприємствам) і низького тиску (призначені переважно для постачання житлових будинків, громадських будівель і невеликих комунальних підприємств).

Газові мережі - це складна інженерна система трубопроводів для подачі газу споживачам. Ці мережі прокладаються в ґрунті на розділювальних смугах і під тротуарами. Для газопроводів встановлені наступні величини тиску газу (кгс/см² ): низький - до 0,05; середній - від 0,05 до 3; високий - від 3 до 12. Житлові, громадські будівлі і комунально-побутові споживачі отримають газ низького тиску; промислові підприємства, теплоцентралі і котельні - газ середнього або низького тиску. Мінімально допустима глибина закладання газопроводів на вулицях з удосконаленими покриттями повинна становити не менше 0,8 м, а на ділянках без удосконалених дорожніх покриттів - не менше 0,9 м від верха дорожнього покриття до верху труби. Цю величину допускається зменшувати до 0,6 м в місцях, де не передбачається рух транспорту. По трасі газопроводів, що прокладені в місті, передбачається встановлення контрольно-вимірювальних пунктів на відстанях між ними не більше 200 м.

Для будівництва газопроводів використовують сталеві безшовні, сварні прямошовні і спирально-шовні труби, а також неметалеві труби (поліетиленові, вініпластові і азбестоцементні). Для сталевих газопроводів повинен передбачатися захист від корозії, що викликається навколишнім середовищем і блукаючими електричними токами.

ГРС розташовуваються за межами міста з віддаленням від міської забудови за нормами відповідно до нормативів технологічного проектування магістральних газопроводів, поблизу крупних споживачів газу. ГРП залежно від призначення слід розміщувати в окремих будівлях, в прибудовах до будівель та вбудованими, на відкритих огорожених майданчиках під навісом, на території промислових підприємств. Окремі будівлі ГРП слід розміщувати в газифікованих будинках, як правило, поблизу від ввода газопровода, безпосередньо в приміщеннях котелень і цехів.

Системи централізованого теплопостачання незалежно від розмірів включають 3 основих елементи: джерело тепла (ТЕЦ або котельна), теплову мережу і споживача. Для забезпечення правильної взаємодії цих елементів системи, як правило, мають додаткові ланки. Такими ланками між ТЕЦ або котельною і тепловою мережею є насосно-підігрівальна або просто насосна установка, а між тепловою мережею і споживачем - теплові пункти.

Основна задача систем теплопостачання - це подача тепла споживачам. Більшість міст має закриті системи теплопостачання, в яких вода підігрівається в теплообмінниках сітьовою водою. Тепло в системах централізованого теплопостачання витрачається на опалення будівель, підігрів повітря в системах вентиляції будівель, в системах гарячого водопостачання та на технологічні потреби промислових підприємств.

Постачання тепла для систем опалення, вентиляції, кондиціонування повітря і гарячого водопостачання будівель являє собою сукупність трьох взаємопов'язаних процесів: підготовки теплоносія, його транспортування та використання теплового потенціалу теплоносія.

Системи теплопостачання класифікуються за такими основними ознаками: за радіусом дії, видом джерела тепла, видом теплоносія і кількістю теплопроводів.

За радіусом дії системи теплопостачання розрізняють по дальності передачі тепла і числу споживачів. Вони можуть бути місцевими, центральними та централізованими.

До місцевих належать системи теплопостачання, в яких усі три ланки об'єднані й знаходяться в одному приміщенні, або в суміжних приміщеннях і використовуються лише в цивільних, невеликого об'єму, будівлях або в невеликих допоміжних будівлях на промислових майданчиках, віддалених від основних виробничих корпусів. Прикладом таких систем є печі, газове або електричне опалення. В цих випадках одержання тепла і передача його повітрю приміщень об'єднані в одному пристрої і розташовані в приміщеннях, що опалюються.

Центральною зветься система постачання теплом однієї будівлі будь-якого об'єму від одного джерела тепла. Як правило, це системи опалення будинків, що одержують тепло від котла, встановленого в підвалі будівлі, або окремо розташованих котелень.

Централізованими є системи, коли від одного джерела тепла, теплоелектроцентралі або районної котельні тепло подається багатьом будівлям.

За видом джерела тепла системи централізованого теплопостачання розділяються на системи районного теплопостачання і теплофікацію. При районному теплопостачанні джерелом тепла є районна котельна, при теплофікації - теплоелектроцентраль.

Для теплопостачання міст можуть бути використані також інші джерела енергії, такі, як сонячна енергія, геотермальна енергія (тепло підземних вод), іноді й електроенергія.

Теплоносієм зветься середовище, що передає тепло від джерела до теплоспоживаючих приладів, систем опалення, вентиляції і гарячого водопостачання. В системах теплопостачання, що використовуються в нашій країні для міст і житлових районів, як теплоносій застосовується вода. В промислових районах і на окремих промислових підприємствах для систем теплопостачання використовують воду і пару. Останнім часом і на промислових підприємствах застосовують єдиний теплоносій - воду, підігріту до різних температур, що дає можливість спростити схему теплопостачання, зменшити капітальні та експлуатаційні витрати.

Водяні системи теплопостачання за способом приєднання систем гарячого водопостачання розділяються на дві групи: закриті і відкриті. В закритих системах теплопостачання вода, що циркулює в тепловій мережі, використовується тільки як теплоносій, але з мереж не відбирається. У відкритих системах вода, що циркулює по тепловим мережам, може частково або повністю відбиратися споживачами гарячого водопостачання.

Теплові мережі за трасуванням поділяються на кільцеві та променеві. Променеві мережі прості, економічні та зручні в експлуатації. Проте їхнім великим недоліком у порівнянні з кільцевими мережами є небезпека припинення подачі тепла в разі аварії на мережі. Кільцеві мережі більш надійно забезпечують споживачів теплом, але є дорожчими. Схема теплової мережі визначається розташуванням ТЕЦ або районної котельної серед споживачів тепла, характером теплового споживання і видом теплоносія, причому вона повинна забезпечити надійність і економічність експлуатації при мінімальній протяжності мережі.

Для теплових мереж звичайно використовуються сталеві труби з теплоізоляцію. Прокладають теплові мережі в непрохідних каналах - найбільш поширений в даний час спосіб прокладання, в траншеях (безканальне прокладання) або в загальних колекторах сумісно з іншими комунікаціями.

В перспективі суцільна електрифікація промисловості і житлово-комунального господарства міст дозволить перейти на єдиний енергоносій - електроенергію, що замінить три види енергетичних мереж (електричних, теплових і газових) одним - електричними мережами.

Теплоелектроцентралі (ТЕЦ) треба розміщувати за межами сельбищної території, як правило, з мінімальною довжиною магістральних теплотрас до центрів теплових навантажень.

Районні опалювальні котельні треба розміщувати за межами житлових районів на спеціально виділених ділянках (у кварталах комунально-господарського призначення або комунально-складських територіях). На території котельної слід розташовувати трансформаторну підстанцію. Відстань до будівель і споруд приймається за санітарними нормами допустимого рівня шума. Котельні звичайно розміщуються в центрі теплових навантажень. Невеликі будинкові й квартальні котельні, як правило, роблять вбудованими в будівлі. Теплові мережі прокладаються в ґрунті під тротуарами та розділювальними смугами.

Електропостачання міст здійснюється від єдиної системи, яка з'єднує в єдине ціле переважну більшість електростанцій. Забезпечення електроенергією споживачів здійснюється через розвинену електричну мережу і підстанції енергосистем. Споживання електроенергії йде на господарсько-побутові, комунальні та на виробничі потреби, а також на міський електротранспорт (трамвай, тролейбус, метро).

Міські електричні мережі служать для передачі електроенергії від електричних станцій до споживачів. Мережі класифікують: за родом струму - змінного і постійного; за величиною напруги - низьковольтні до 1000 В і високовольтні понад 1000 В; за конструктивним улаштуванням - зовнішні повітряні, підземні кабельні і внутрішні мережі. Постачання споживачів електроенергією здійснюється тепловими електростанціями (ТЕС), гідроелектростанціями (ГЕС).

Система електропостачання міста складається з мережі зовнішнього електропостачання, високовольтної (35 кВ і вище) мережі міста і мережних пристроїв середньої і низької напруги з відповідними трансформуючими установками. Принцип організації високовольтної мережі крупного міста - створення на периферії його високовольтного кільця підстанціями, що з'єднані з сусідніми енергосистемами. Від високовольтної мережі влаштовуються глибокі вводи для електропостачання житлових і промислових районів з розташуванням понижуючих підстанцій в центрах електричних навантажень.

Електричні мережі виконують у вигляді повітряних ліній електропередач (ЛЕП) і кабельних прокладок. В даний час здійснюється заміна повітряних високовольтних ліній в межах міста на кабельні, оскільки площа зайнятих повітряними лініями земель становить сотні гектарів.

На території міста розміщуються електричні мережі різного призначення: мережі електропостачання для комунально-побутових і виробничих потреб високої і низької напруги; мережі зовнішнього освітлення вулиць, площ, парків та ін., мережі електротранспорту; мережі слабкого струму.

При прокладанні мереж електропостачання використовуються броньовані кабелі різних марок в залежності від їхнього призначення, властивостей ґрунту та ін.

Кабелі прокладають також в азбестоцементних трубах і бетонних блоках з отворами.

Зміна перемінного струму однієї напруги на іншу здійснюється в статичних установках - трансформаторах.

Передача електроенергії на великі відстані виконується при якомога більших напругах - 220, 380, 600 кВ, бо при цьому втрати електроенергії в ЛЕП найменші.

Для живлення споживачів, розташованих на території міста, передбачається система електропостачання - сукупність трансформаторних підстанцій і електричних мереж різної напруги.

Системи міського електротранспорту одержують електроенергію від енергосистеми, що забезпечує високий коефіцієнт корисної дії. Більшість споживачів працює на змінному струмі. Проте міський електротранспорт є винятком - працює на постійному струмі. Тому в систему електропостачання міського електротранспорту включені спеціальні пристрої - випрямлювачі.

Повітряні лінії електропередач напругою 110 кВ і вище прокладаються, як правило, за межами сельбищної території. Охоронні зони вздовж повітряних ліній електропередач залежно від їхньої напруги - 10 - 30м. Відстань від повітряних ліній до будівель і споруд приймають відповідно до правил проектування пристроїв електроустановок. Лінії електропередач напругою менше 110 кВ при необхідності можуть прокладатися у межах санітарної території міст як кабельні лінії. Електричні мережі напругою до 20 кВ на сельбищній території міст в районах забудови будівлями висотою 4 поверхи і вище слід прокладати як кабельні лінії на смузі між червоною лінією і лінією забудови. Розміри земельних ділянок для закритих підстанцій і розподільних пристроїв треба приймати 0,6га, для відкритих - 0,5 - 1,5га при неодмінній умові дотримання санітарних вимог, для пунктів переходу повітряних ліній у кабельні - не більш 0,1га. При вирішенні питання щодо енергопостачання міських і сільських поселень треба максимально залучати нетрадиційні джерела електричної енергії: геліо-, геотермальні, вітрові установки тощо.

Підстанції, що живлять лінії міського електротранспорту, розміщують в окремих будівлях, відповідно до комплексної схеми всіх видів транспорту міста, пов'язано з проектом планування. Трамвайні колії, опори контактної мережі і вуличного освітлення прокладаються переважно по вулицях і дорогах, для чого в поперечних профілях вулиць необхідно передбачати місця їх розташування.

Міські телефонні мережі (МТМ) - це комплекс станціонних і лінійних споруд, в склад яких входять АТС, кабелі абонентських і з'єднувальних ліній, кабельна каналізація з оглядовими пристроями, проміжні лінійні комутаційні пристрої (розподільчі шафи і коробки), кабельні вводи (шахти) і кінцеве станційне обладнання.

Міські телефонні мережі використовуються переважно для передачі телефонних повідомлень. Деяка частина ланцюгів в кабельних лініях МТМ (5 - 10%) надається для передачі програм звукового мовлення, телеграфування, телемеханіки, служби часу. По кабельних лініях МТМ також передбачається передача даних, факсимільний зв'язок, телеуправління і телесигналізація.

МТМ призначені для зв'язку відділень зв'язку, обладнаних кінцевим телефонним апаратом, з центральним телеграфом і між собою, а також для зв'язку з абонентами інших міст через центральний телеграф. Мережа абонентського телеграфування здійснює зв'язок між телеграфними абонентами одного міста і абонентами різних міст через центральний телеграф. Аналогічним чином утворюється мережа факсимільного зв'язку. Як абонентські і з'єднувальні телеграфні лінії використовуються мережі кабелів МТМ. Абонентські мережі МТМ призначені для зв'язку абонентів з районною АТС. Як правило, АТС розташовуються в центрі навантажень, на сельбищній території, в окремих будівлях. В поперечному профілі вулиць кабельні мережі прокладаються на смузі між червоною лінією й лінією забудови.

Міська телефонна мережа прокладається переважно підземними кабелями. Кабелі бувають голі, освинцьовані та броньовані. Голі та освинцьовані кабелі укладаються в бетонних, азбестоцементних та керамічних тубах і каналах. Броньовані кабелі можуть укладатися безпосередньо в землі на дні траншеї, ширина якої повинна бути для одного кабелю 0,3 м, для двох 0,35 м, для трьох 0,45 м при глибині не менше 0,7 м від спланованої поверхні. Кабельні лінії 6 - 10 кВ вздовж міських магістралей, а також великих груп кабелів ведуться в колекторах, що часто суміщаються з іншими комунікаціями.

Розвиток радіотрансляції у містах повинен здійснюватися шляхом впровадження три програмного мовлення. Міські телефонні та радіотрансляційні мережі, як правило, робляться підземними (кабельними). Для радіотрансляційної мережі використовуються кабелі з полівінілхлоридній оболонці.

При проектуванні нових житлових районів треба враховувати можливість будівництва кабельного телебачення. Головна станція кабельного телебачення повинна розміщуватися у центрах забудови районів, в будинку, домінуючому за поверховістю на площах 10 - 20м².

Майданчики для радіотелевізійних станцій (РТС) треба вибирати так, щоб напруженість поля, яка створюється на територіях населених пунктів, не перевищувала допустимих рівнів напруженості поля для населення відповідно до нормативів. У межах міста допускається встановлення радіопередавачів потужністю до 1,0 кВт.

Таким чином, інженерно-технічні галузі комплексу галузей міського господарства висувають найжорсткіші вимоги до свого оснащення та розміщення на міській території, оскільки їхній склад та умови розміщення обумовлені технологічним процесом.



Газопідстанція розташована у північній частині СЗЗ підприємства кольорової металургії, електропідстанція - на півночі міста в СЗЗ електротехнічної промисловості. Каналізаційна мережа міста - напівроздільна, з напірною системою каналізації. Інженерні мережі міста дубльовані, розташовані в транспортних коридорах (Додаток Г).

12. САНІТАРНЕ ОЧИЩЕННЯ МІСТА

Санітарне очищення міста полягає у збиранні та видаленні твердих відходів, що утворюється в результат трудової, господарської, побутової та іншої діяльності населення.

Розрізняють такі види відходів:

- побутові, відходи житлових будинків, готелів;

- відходи адміністративних, громадських, навчальних закладів;

- відходи лікарень;

- відходи малих виробничих об'єктів;

- відходи підприємств.

Таблиця 8

Кількість об'єктів суспільного призначення, торгових і культурно-побутових установ залежно від чисельності населення, одиниць

Об'єкти утворення відходів	Середня чисельність населення, що обслуговується, тис. осіб
	25	50	100	150	200	250	300	400	500	600	750	900	1000
Лікарня	1-3	1-3	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12
Поліклініка	1	1	2	3	4	5	7	8	9	10	11	12	13
Готель	1	1	1	1	2	2	3	3	4	5	6	6	7
Гуртожиток	2	3	3	10	15	20	30	40	50	60	70	80	90
Санаторій, будинок відпочинку	-	-	-	-	-	-	2	3	4	5	6	7	8
Дитячі садки, ясла	2	4	6	15	30	50	100	120	130	140	150	160	170
Школа	4	8	10	15	20	30	40	50	60	90	100	120	160
Профтехучилища	1	2	2	3	3	5	10	12	20	25	30	30	30
ВНЗ, технікум	-	-	-	4	8	10	15	20	25	30	25-40	25-40	30-40
Театр, кінотеатр	1	2	3	5	6	8	10	12	14	15	16	17	20
Ресторан	1	1	2	3	4	6	8	10	11	12	13	14	20
Кафе, їдальня	4	5	8	12	18	20	30	40	50	60	70	80	100
Промтоварний магазин	3	6	18	20	40	70	100	120	140	160	170	180	190
Продовольчий магазин	4	8	20	25	50	80	150	160	170	180	190	200	220
Ринок	1	2	2	3	3	3	4	4	5	6	7	8	10
Пляж	1	1	1	1	2	2	2	3	3	3	3	4	5
Вокзали (залізничні, автовокзали)	2	2	2	2	2	3	4	6	8	8	8	10	12

Таблиця 9

Орієнтовні норми накопичення ТПВ від обєктів суспільного призначення, торгових і культурно-побутових установ залежно від чисельності населення, одиниць

Об'єкт утворення відходів	Норми накопичення	Щільність, кг/м3
	середньодобова	сереждньорічнав
	кг	л	кг	м3
Лікарня, 1 ліжко	0,64	2,16	235	0,79	300
Поліклініка, 1 відвідування	0,01	0,05	-	-	200
Готель, 1 місце	0,25	0,18	90	0,43	210
Гуртожиток, 1 місце	0,26	1,07	96	0,39	250
Санаторій, будинок відпочинку, 1 місце	0,69	2,47	250	0,9	270
Дитячі садки, ясла, 1 місце	0,33	1,08	79	0,26	300
Школа, 1 учень	0,08	0,38	20	-	210
Профтехучилища, 1 учень	0,42	1,66	100	0,4	250
ВНЗ, технікум, 1 учень	0,10	0,46	24	0,11	220
Театр, кінотеатр, 1 місце	0,06	0,28	20	0,1	200
Ресторан, 1 блюдо	0,09	0,27	-	-	330
Кафе, їдальня, 1 блюдо	0,05	0,17	-	-	300
Промтоварний магазин, 1 м2 торгової площі	0,16	0,8	50	0,25	200
Продовольчий магазин, 1 м2 торгової площі	0,32	1,42	100	0,44	230
Ринок, 1 м2 торгової площі	0,09	0,23	33	0,08	400
Пляж, 1 м2 площі	0,02	0,11	-	-	180
Вокзали (залізничні, автовокзали), 1 м2 площі	0,36	1,37	130	0,05	260

Таблиця 10

Середня кількість одиниць виміру, які є джерелом ТПВ, в одному об'єкті суспільного призначення, торгових і культурно-побутових установ залежно від чисельності населення

Об'єкт утворення відходів	Середня чисельність населення, що обслуговується, тис. осіб
	25	50	100	150	200	250	300	400	500	600	750	900	1000
Лікарня, 1 ліжко	85	85	85	85	90	90	200	200	200	200	200	200	200
Поліклініка, 1 відвідування	40	40	50	60	100	100	200	200	300	400	5000	600	600
Готель, 1 місце	20	20	50	50	60	100	160	160	200	200	300	300	300
Гуртожиток, 1 місце	80	80	100	100	150	150	200	200	200	250	250	250	250
Санаторій, будинок відпочинку, 1 місце	-	-	-	-	-	-	100	100	200	300	300	300	300
Дитячі садки, ясла, 1 місце	100	100	100	150	150	150	150	150	150	150	150	150	150
Школа, 1 учень	300-500	500	500	400-600	600	600	600	700-1000	700-1000	700-1000	700-1000	700-1000	700-1000
Профтехучилища, 1 учень	-	-	50	50	100	100	100	150	150	150	150	150	200
ВНЗ, технікум, 1 учень	-	-	-	800	800	800	1000	1000	1000	2000	2000-5000	2000-5000	2000-5000
Театр, кінотеатр, 1 місце	400	400	400	400	400	400	500	500	500	500	500	600	600
Кафе, їдальня, 1 блюдо	400	500	600	700	800	800	800	800	900	900	1000	1000	1000
Промтоварний магазин, 1 м2 торгової площі	60	60	60	60	70	70	70	100	100	150	150	200	150
Продовольчий магазин, 1 м2 торгової площі	30	30	30	40	40	50	50	60	100	100	120	120	150
Ринок, 1 м2 торгової площі	60	60	150	150	200	300	400	500	1000	1500	2000	3000	4000
Ресторан, 1 блюдо	45	50	100	200	300	400	500	600	700	800	900	1000	1200
Вокзали (залізничні, автовокзали), 1 м2 площі	-	-	-	200	200	250	250	400	450	500	600	800	1000
Пляж, 1 м2 площі	300	300	300	500	500	500	500	1000	1000	1500	2000	3000	4000

Кожна група має свої специфічні складові та різний відсоток органічних речовин.

Норма накопичення відходів 250 - 300 кг /люд в рік.

Використовують дві системи видалення відходів з будинків:

- винесення до загального збірника,

- сміттєпроводи.

Встановлюються загальні збірники ємністю 0,5 - 1 м³ з відведенням площі 1 - 1,5 м² на 1 збірник.

Система видалення сміття з мікрорайону буває:

- вивізна;

- сплавна.

Найдоцільніша система вивезення - система змінних контейнерів з використанням перевантажних станцій. Особливо ефективна дана система при роздільному збиранні сміття. Сміттєвоз має 6 - 8 контейнерів, які заміщуються на повні у пункті збирання. Дані контейнери везуть на перевантажувальну станцію, де відходи ущільнюються та складуються. З перевантажувальних станцій сміттєвозами великої кількості ( 15 - 40 м³ ) або автопоїздом ( до 150 м³ ) сміття вивозять на звалища, сміттєпереробні заводи.

Контейнери використовують з розрахунку чисельності жителів:

- 2 контейнери по 100 л на 100 жителів;

- 800 л на 500 жителів із щоденним вивезенням.

Накопичення ТПВ

Q_д = PN / 365 г

Q_д - добове накопичення ТПВ житлової забудови, м³ / добу.

P - норма накопичення ТПВ ( 300 кг/люд в рік).

г - щільність ТПВ, 500кг/м³

Q_{д об} = n_{i об} m_i P_i / 365 г_i

Q_{д об} - добове накопичення відходів на об'єктах суспільного призначення, м³ / люд. за добу.

n_{і об} - чисельність об'єктів суспільного призначення.

m_i - середня кількість одиниць виміру, які є джерелами ТПВ.

P_i - норми накопичення ТПВ для об'єкту, кг / м³.

г_i - щільність ТПВ з об'єкту.

Q_д =300 *143000 /365 *500 = 235,1 м³ / добу.

Q_р =235,1*365 = 85811,5 м³ / рік

Таблиця 11

Розрахункове накопичення ТПВ від об'єктів суспільного призначення

№	Об'єкти утворення відходів	Норми накопичення	Кількість одиниць	Накопичення
		Середньо- добове	Сер. річ		По місту	Середня по р- ну
				Кількість	По місту	Сер. по р -ну	Серед. добова	Середньо- річна	Середньо- добова	Середньо- річна
		кг	л	кг	м3
									кг	м3	т	м3	кг	м3	т	м3
1	Лікарня, 1 ліжко	0,64	2,16	235	0,79	3	85	8,50	163,2	0,544	59,925	201,45	16,32	0,05440	5,9925	20,145
2	Поліклініка, 1 відвідання	0,01	0,05	3,65	0,02	3	60	6,00	1,8	0,009	0,657	3,6	0,18	0,00090	0,0657	0,360
3	Готель, 1 місце	0,25	1,18	90	0,43	1	50	5,00	12,5	0,06	4,5	21,5	1,25	0,00595	0,4500	2,150
4	Гуртожиток, 1 місце	0,26	1,07	96	0,39	10	100	10,0	260	1,04	96	390	26	0,10400	9,6000	39,0
5	Дитсадок, 1 місце	0,33	1,08	79	0,26	15	150	15,0	742,5	2,475	177,75	585	74,25	0,24750	17,775	58,50
6	Школа, 1 учень	0,08	0,38	20	0,73	15	500	50,0	600	2,86	150	5475	60	0,28571	15,000	547,50
7	Профуч. 1 учень	0,42	1,66	100	0,4	3	50	5,00	63	0,252	15	60	6,3	0,02520	1,500	6,0
8	ВНЗ, 1 учень	0,1	0,46	24	0,11	4	800	80,0	320	1,45	76,8	352	32	0,14545	7,680	35,20
9	Театр, кінотеатр, 1 місце	0,06	0,28	20	0,1	5	400	40,0	120	0,6	40	200	12	0,060	4,0	20,0
10	Ресторан, 1 блюдо	0,09	0,27	32,85	0,09	3	200	20,0	54	0,16	19,71	54	5,4	0,01636	1,971	5,4
11	Кафе, їдальня, 1 блюдо	0,05	0,17	18,25	0,06	12	700	70,0	420	1,4	153,3	504	42	0,140	15,33	50,40
12	Промтоварний магазин, 1м2 торгової площі	0,16	0,8	50	0,25	20	60	6,00	192	0,96	60	300	19,2	0,096	6,0	30,0
13	Продовольчиймагазин, 1м2 торгової площі	0,32	1,42	100	0,44	25	40	4,00	320	1,39	100	440	32	0,13913	10,0	44,0
14	Ринок, 1м2 торгової площі	0,09	0,23	33	0,08	3	150	15,0	40,5	0,10	14,85	36	4,05	0,01013	1,485	3,6
15	Пляж, 1м2 площі	0,02	0,11	7,3	0,04	1	500	50,0	10	0,06	3,65	20	1	0,00556	0,365	2,0
16	Вокзал	0,36	1,37	130	0,05	2	200	20,0	144	0,55	52	20	14,4	0,040	5,20	2,0
	Всього від ОСП	3463,5	13,9	1024,1	8662,6	346,35	1,37630	102,4142	866,255
	Всього від ЖЗ		282,74		103200,10		28,274		10320,01
	Всього		296,503		108223,58		29,650		11186,27

Визначення числа контейнерів для вивезення ТПВ

Для системи незмінюваних контейнерів

n_незам = Q_д * K * K₁ * t / g * K₂

Q_д - добове накопичення відходів

K - коефіцієнт нерівномірності накопичення відходів (1,25)

K₁ - коефіцієнт запасу контейнерів (1,05)

t - періодичність виведення ТПВ ( 1 раз в 2 - 3 доби)

g - місткість контейнера (0,75 м³)

K₂ - коефіцієнт заповнення контейнера (0,9)

В середньому кількість рейсів сміттєвоза за 1 добу 2-3.

n_н = (235,1 м³ / добу + 13,9м³ / добу)* 1,25 * 1,05 * 2 / 0,75 * 0,9 = 968 контейнера

Для системи замінюваних контейнерів

n_зам = Q_д * K*K₁К3*t / g *K₂

Q_д - добове накопичення відходів

K - коефіцієнт нерівномірності накопичення відходів (1,25)

K₁ - коефіцієнт запасу контейнерів (1,05)

t - періодичність вивезення ТПВ (доба

g - місткість контейнера (0,75 м³)

K₂ - коефіцієнт заповнення контейнера (0,9)

К₃ - коефіцієнт що залежить від кількості контейнерів установлених на платформі автомобіля, періодичності вивезення ТПВ

K₃= 1 + n₁ / n₂

n₁ - кількість контейнерів на платформі сміттєвоза

n₂ - кількість контейнерів у пункті збору

При змінній системі відбувається економія часу, отже сміттєвоз може зробити 3-5 рейсів за добу. Для періоду вивезення ТПВ 2 доби:

К₃=1,17 (3 рейси)

К₃= 1,13 (4 рейси)

К₃=1,1 (5 рейсів)

n_зам = (235,1 м³ / добу + 13,9м³ / добу)*1,25*1,05*1,13*2 / 0,75 * 0,9 = 1094 контейнер

Кількість рейсів сміттєвоза:

л=(V₁V₂(t_зм-t_о-t_k)+V₁l₁+V₂l₂)/(V₁V₂t_вр+2(V₁l₁+V₂l₂))

V₁, V₂ - розрахована швидкість сміттєвозів у місті та поза його межами відповідно (км/год) V₁ - 24 км/год, V₂ - 42 км/год

l₁, l₂ - відстані транспортування ТПВ у місті і за містом

t_о - час, що витрачається на переїзд від автопарку до місця роботи і назад

t_k - час, що витрачається сміттєвозами на кінцевий пробіг від полігону ТПВ до гаражів спецтранспорту

t_вр - час, що витрачається на вантажно-розвантажувальні операції

Таблиця 12

Маршрутна схема сміттєвозів

Маршрутна схема	L0 , км	L1 , км	L2 , км	Lк , км	л
1	5,050	0,375	7,375	5,1	5
2	5,050	0,500	5,375		5
3	4,375	2,650	2,200		6
4	6,080	2,575	3,725		5
5	5,375	0,450	3,225		6
6	6,125	1,200	3,225		6
7	7,068	0,350	5,425		5
8	6,450	0,475	2,125		6
9	7,200	0,475	2,875		6
Центр	5,075	1,250	4,300		6
Всього по місту	56

Кількість сміттєвозів в умовах автогосподарства:

n_cм=Q_річна/365*П_д*К_вик

Добова продуктивність сміттєвозу:

П_д=л*m

Кількість ТПВ за «змінюваної» системи, що перевозяться за 1 рейс:

m=n_k*m_k*K

П_д - добова продуктивність 1 сміттєвоза (м³)

К_вик - коефіцієнт використання рухомого складу спецмашин (К_вик=0,8)

л - кількість рейсів за зміну

m - кількість ТПВ що перевозяться за 1 рейс (м³)

n_k - кількість контейнерів що встановлено на платформі (8)

m_k - місткість контейнера (0,75)

К - коефіцієнт заповнення контейнера (0,9)

m=8*0,75*0,9=5,4 м³

П_{д 1,2,4,7}= 27м³

П_{д 3,5,6,8,9,10}= 32,4м³

n_cм1,₂, _4,7 = 85811,5 / *365*27*0,8 =11, n_{cм 3,5, 6,8,9, центр} = 85811,5 / *365*32,4*0,8 = 9

Всього: 98 сміттєвозів у місті

Організація робіт по видаленню побутових відходів здійснюється по заздалегідь розробленим планам. Місто розбивається на райони, а райони - на ділянки, для яких складається графік об'їзду сміттєвозним транспортом. Для кожної сміттєвозної або контейнерної машини складається маршрутна карта її роботи протягом робочого дня. Маршрути руху кожної машини визначаються довжиною її шляху, часом навантажувально-розвантажувальних операцій, числом пунктів завантаження. Розрахунками забезпечується повне завантаження машини.

Для забезпечення нормальних санітарно - гігієнічних умов проживання місто має 98 сміттєвозів та 1094 контейнери. Полігон твердих побутових відходів розміщений на півдні від міста в СЗЗ підприємства, подалі від житлових кварталів (Додаток Г).

ВИСНОВКИ

В проекті міста переважають північно-східні вітри. У зв'язку з цим промислові об'єкти розміщуємо так, щоб в результаті їх діяльності забруднюючі речовини не переносились вітром у бік житлових будівель: підприємство кольорової металургії (1 клас небезпеки) розташоване на південному заході міста біля залізниці, щоб напрямок найпотужніших вітрів не торкався сельбищної території. Її СЗЗ складає 1000 м.; електротехнічна промисловість (3 клас небезпеки), розміщена на півночі СЗЗ - 300м; деревообробна промисловість (4 клас небезпеки) розташована на північному заході з виходом до залізної дороги, СЗЗ - 100 м. Залізниця проходить біля промислових точок, не розділяє сельбищної території. На території сельбища розташовані зелені насадження. Місто з одного боку омивається річкою, а з другого морем. Загальноміський центр розміщений в геометричному центрі міста. (Додаток А ).

Населення міста складає 143 тис. жителів при 8-поверховій забудові.

В результаті прокладання вулично-дорожньої мережі на планувальній структурі місто прийняло такі форми (Додаток Б), де розміщено 9 житлових районів, загальноміський центр, промислові об'єкти. Найнебезпечніша промисловість - кольорова металургія.