В той же час на сучасному етапі інтеграції України в світовий економіч-ний простір розгляд митної політики держави як динамічного аспекту митної функції держави має базуватися передусім на усвідомленні економічного змісту митної політики сучасної держави як самостійної частини загальної зовнішньо-економічної політики, побудованої як на паритеті економічних інтересів, так і на паритеті протекціоністських інструментів захисту економічної безпеки держави.

Метою кваліфікаційної магістерської роботи є аналіз сутності і основних показників ефективності митної політики України на сучасному етапі та пошук шляхів її удосконалення в умовах нових міжнародних вимог, що продиктовані членством України в СОТ і створенням зони вільної торгівлі при асоціації України з Європейським Союзом.

Кваліфікаційна магістерська робота на тему "Митна політика України в умовах її членства в СОТ" складається з вступу, 3 розділів, висновків та списку використаних джерел. Робота представлена на 99 стор., 5 табл., 4 рис., 3 додатки на 25 стор., перелік джерел з 65 найменувань.

Розділ 1. Теоретичні засади митної політики держави

Згідно останній редакції Митного Кодексу України, державна митна політика - це система принципів та напрямів діяльності держави у сфері захисту митних інтересів та забезпечення митної безпеки України, регулювання зовнішньої торгівлі, захисту внутрішнього ринку, розвитку економіки України та її інтеграції до світової економіки (стаття 5 Митного Кодексу України [24]). Державна митна політика є складовою частиною державної економічної політики.

У вітчизняних наукових роботах питання митної політики висвітлено у працях таких вчених, як І. Бережнюк, О. Гребельник, Т. Курило, А. Стельмащук, Т. Калінеску, А. Єршов, П. Пашко, В. Філатов та інших вчених.

Як зазначає І. Бережнюк [2, с. 11], митна політика - це система поглядів, ідей та переконань, яка формує основні правові та економіко-організаційні принципи митної справи.

А. Стельмащук [55, с. 280] трактує митну політику як систему принципів і напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі. Вона реалізує як економічні, так і політичні цілі, які визначаються державним устроєм, існуючою законодавчою базою та соціально-економічним напрямом розвитку суспільства, які визначаються як одне ціле.

На думку Т. Калінеску [9, c. 54 ] митна політика - це система принципів та напрямів діяльності задля реалізації економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі держави.

Т. Курило вказує, що взагалі митною політикою є складова внутрішньої та зовнішньої політики держави, комплекс заходів, здійснюваних із метою за-безпечення найбільш ефективного використання інструментів митного контро-лю і регулювання товарообміну на митній території, участі в реалізації торгово-політичних завдань внутрішнього ринку, стимулювання розвитку національної економіки [15].

А. Єршов [8, с. 33-34] підкреслює, що усі відомі інтерпретації митної політики, залежно від підходу до цього поняття, можна об'єднати в чотири групи: владно-правовий, організаційно-інституціональний, економічний та психоетичний:

1. Владно-правовий підхід тлумачення митної політики орієнтується на висвітлення її основних положень через дії, спрямовані на здобуття, утримання та використання державної влади в сфері регулювання зовнішньоекономічної діяльності. У межах цього підходу митна політика трактується як система або комплекс заходів, правил регулювання зовнішньоекономічної діяльності, перш за все адміністративно-владного характеру або ж як упорядкованість та регуля-тивність у цій сфері - за допомогою нормативно-правової бази.

2. Відповідно до організаційно-інституціонального підходу митна політи-ка формується через державні організації та інститути, в яких вона розробляєть-ся, визначається й реалізується. До таких державних інституцій у першу чергу належить Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади.

3. Економічний підхід до митної політики пов'язаний в основному з за-провадженням у життя внутрішньої та зовнішньої економічної політики держа-ви, заснованої на протекціонізмі, вільній торгівлі чи гармонійному поєднанні двох попередніх напрямів.

4. Психоетичний підхід до митної політики пов'язаний насамперед із тим, що політика - це своєрідна характеристика відносин, які складаються в процесі її розробки, прийняття та реалізації. Митна політика з психоетичних позицій - це сфера продуманих конфліктно-консенсусних кроків, маневрів, лавірувань, вимушених компромісів, погоджень, натисків та бар'єрів. Усі чотири складові митної політики взаємопов'язані та взаємозалежні, тому всі вони важливі й повинні мати рівносильне значення [8, с. 34].

За думкою О.П. Гребельника, сутність митної політики полягає в формуванні системи цілей, принципів, функцій, напрямів, засобів і механізмів діяльності держави у сфері митних економічних відносин, які направлені на забезпечення захисту за допомогою використання митно-тарифних та нетарифних інструментів регулювання зовнішньої торгівлі [6]. Властивим для світової економіки є об'єднання країн у митні, економічні та інші союзи, зокрема - діяльність Світової організації торгівлі і приєднання до неї нових країн, Всесвітньої митної організації, розширення Європейського Союзу.

В.В. Філатов звертає увагу на те, що у широкому значенні митна політика представляє собою сукупність принципових засад, які є основою митної безпеки держави та складовою державної політики. У більш вузькому значенні митну політику можна представити як систему взаємопов'язаних елементів, яка покликана забезпечити національні митні інтереси в умовах інтеграційних процесів [59].

В той же час П.В. Пашко, аналізуючи термінологічні визначення остан-ньої редакції Митного Кодексу України [30], відзначає такі поняття, як "митні інтереси", "митна безпека", що входять до визначення "державна митна політи-ка", на жаль, не мають жодної конкретики та містять лише посилання один на одного. На думку П.В. Пашка [30, с. 11] митні інтереси - це певний спектр (су-купність) національних інтересів держави, що пов'язані із їх забезпеченням і реалізацією виконання митної справи й задоволення яких сприяє забезпеченню ефективного функціонування, стійкого розвитку економічної системи, змен-шенню загроз національній безпеці України, стабільності в суспільстві в сфе-рах, що пов'язані з митною сферою та визначається поточним станом зовніш-ньоекономічних відносин, повнотою задоволення матеріальних потреб грома-дян, ступенями реалізації визначених стратегічних орієнтирів соціально-еконо-мічного розвитку й захисту культурного та інформаційного середовища держа-ви, станом зовнішньоекономічної та митної безпеки.

На думку В.В. Філатова, митна політика є невід'ємною складовою фінан-сової політики держави, яка набуває все більшого значення у зв'язку з інтегра-ційними процесами у всьому світі [59]. Саме митна політика відображає прави-ла взаємодії між державами, у прямій залежності від митної політики знахо-диться ефективність зовнішньоекономічної діяльності країни. Неабияку роль формування митної політики України відіграє у забезпеченні економічної без-пеки країни, особливо після набуття членства у СОТ, оскільки відкриття націо-нальних ринків так чи інакше пов'язане зі збільшенням конкуренції для україн-ських товаровиробників і вірогідністю поставок неякісних товарів на українські ринки. При цьому митна політика може використовуватись і як стимулятор, і як дестимулятор економічного розвитку держави. Тож дослідження особливостей і функцій митної політики України в умовах інтеграційних процесів набувають ще більшої актуальності.

При вступі України 26.05.2008 року в Світову організацію торгівлі (СОТ) було враховано особливості та інтереси митної політики, а також вимоги цієї організації щодо поступового зниження рівня тарифних ставок вивізного та ввізного мит в Україні [47].

Систему угод СОТ можна розглядати як міжнародне законодавство, що встановлює правила міжнародного обміну товарами і послугами, тобто напряму впливає на принципи формування національних митних політик держав-членів СОТ [47]. Найважливіші принципи діяльності СОТ - це міжнародна торгівля без дискримінації, розширення доступу до ринків, сприяння справедливій конкуренції, розумне використання митно-тарифних зборів, запровадження нетарифного квотного регулювання обсягів міжнародної торгівлі для сприяння національним інтересам держав-членів СОТ, заохочення розвитку і здійснення економічних реформ [6].

Основу правової системи СОТ складає пакет документів, головним з яких є Угода про СОТ, а також чотири додатки до нього [47]. У Додаток 1 входять три основоположні угоди СОТ: Генеральна угода про тарифи і торгівлю 1994 р. (включаючи положення Генеральної угоди про тарифи і торгівлю 1947 р. з урахуванням змін, внесених з моменту підписання), Генеральна угода по торгівлі послугами (ГАТС) і Угода по торгівельних аспектах прав інтелектуальної власності (ТРІПС).

Підписання Україною у 2014 році угоди про асоціацію з Європейським Союзом, в якій економічною частиною є створення зони "вільної (безмитної) торгівлі" між Україною та країнами Європейського Союзу, тобто зони митного союзу з скасуванням всіх видів мит при перетинанні внутрішніх кордонів між державами - членами митного союзу, ставить додаткові вимоги до формування державної митної політики України в сучасних умовах. При цьому головним невирішеним питанням і досі є визначення такої митної політики, яка б сприяла економічному розвитку країни, регулювала зовнішньоторговельні операції, вдосконалювала систему митного оподаткування, при цьому одночасно задовольняла вимоги світових економічних організацій, з якими Україна підписала угоди про асоціації [7].

За період діяльності ринкових держав світу сформувався певний інструмент захисту національних товаровиробників та національних ринків від недобросовісної зовнішньої конкуренції, а також доступу до зовнішніх ринків. Помітний спад рівня тарифних ставок і контроль тарифів призвели до формування в системі світової торгівлі більш ефективного і гнучкого протекціонізму, основу якого складають нетарифні методи регулювання, які весь час змінюються, оновлюються і вдосконалюються [5].

Державна митна політика України виступає різновидом державної політики, а її головним функціональним завданням є забезпечення захисту національних інтересів та національної безпеки України в політичній, економічній, соціальній, екологічній та інших сферах. Митна політика базується на базових національних інтересах та відповідних аспектах державної політики національної безпеки і здійснюється шляхом реалізації відповідних доктрин, стратегій, концепцій і програм у різних сферах державної діяльності, як внутрішніх, так і зовнішніх, відповідно до чинного законодавства та міжнародно-правових актів та звичаїв. В основному, засоби реалізації митної політики є задіяними при переміщенні фізичними та юридичними особами товарів через митний кордон України.

Митна політика підпадає під вплив тих самих соціальних та політичних законів, що і державна політика взагалі. На конкретний зміст митної політики держави впливають певні об'єктивні фактори, серед яких слід визначити наступні [7]:

- економічні - загальний стан економіки країни, особливості її економічної системи, особливості розвитку окремих галузей економіки, існуючі зовнішні економічні зв' язки, стан світових економічних відносин та ін;

- ідеологічні та політичні фактори - програми уряду щодо захисту внутрішнього ринку та окремих його сфер, екологічної безпеки країни, охорони моралі та духовності;

- міжнародні фактори - членство держави у різноманітних міжнародних організаціях, наявність двосторонніх та багатосторонніх міжнародних угод, участь держави у митних та економічних союзах, підтримка певних міжнародно-правових та економічних санкцій, політика уряду щодо надання преференцій окремим державам та інше.

Митна політика як система містить наступні складові (рис. 1.1): норма-тивно-правове забезпечення; інституціональне забезпечення; інформаційно-аналітичне забезпечення; матеріальне та фінансове забезпечення; забезпечення висококваліфікованим кадрами; методи та інструменти митного регулювання.

Нормативно-правове забезпечення є основою створення необхідних умов для здійснення митної політики. Під інституціональним забезпеченням мається на увазі формування ефективної організаційної структури митних органів.

Інформаційно-аналітичне забезпечення можна визначити як комплекс за-ходів, засобів і методів, який забезпечує митні органи необхідною інформацією шляхом збору, реєстрації, передачі, зберігання, опрацювання і надання інфор-мації для прийняття необхідних управлінських рішень.

Матеріальне та фінансове забезпечення є необхідним для належного фун-кціонування усіх складових митної політики. Забезпечення висококваліфіко-ваними кадрами, тобто керівниками і персоналом, які можуть взяти на себе від-повідальність за розвиток і реалізацію нових ідей.

Методи та інструменти митного регулювання необхідні для реалізації функцій митної політики - це методи тарифного та нетарифного регулювання.

Рис. 1.1. Складові митної політики як системи [59]

Основними історичними формами митної політики є політика державного протекціонізму та політика вільної торгівлі (лібералізація). На сьогоднішній день політика державного протекціонізму суперечить міжнародно-правовим актам з питань торгівлі та митного регулювання і в своєму чистому вигляді майже не зустрічається, поступившись місцем політиці вільної торгівлі [7].

Політика вільної торгівлі в своєму ідеальному варіанті грунтується на чотирьох базових свободах: вільному русі товарів, послуг, капіталів та людей, що, зокрема, передбачає створення рівних умов для національних та іноземних товарів, зменшення ставок імпортних мит та ліквідацію нетарифних обмежень і т.п.

1.2 Мета, завдання та інструменти митної політики

Згідно новій редакції Митного Кодексу України від 2012 р. [24], яка прийнята з урахуванням міжнародних вимог та принципів, обумовленним вступом 26.05.2008 р. Україною в Світову організацію торгівлі [47], для визначення мети, завдань та інструментів митної політики застосовуються терміни "державна митна політика", "митні інтереси України", "митна безпека України", "державна митна справа", "принципи здійснення державної митної справи" (статті 5-8 Митного Кодексу):

1. Державна митна політика (стаття 5 Митного Кодексу [24]) - це система принципів та напрямів діяльності держави у сфері захисту митних інтересів та забезпечення митної безпеки України, регулювання зовнішньої торгівлі, захис-ту внутрішнього ринку, розвитку економіки України та її інтеграції до світової економіки. Державна митна політика є складовою частиною державної еконо-мічної політики.

2. Митні інтереси та митна безпека (стаття 6 Митного Кодексу [24]):

а) Митні інтереси України - це національні інтереси України, забезпечен-ня та реалізація яких досягається шляхом здійснення державної митної справи;

б) Митна безпека - це стан захищеності митних інтересів України.

3. Державна митна справа (стаття 7 Митного Кодексу [24]) це:

а) Встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кор-дон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механіз-мів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інфор-мацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяль-ності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової про-дукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія кон-трабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності органів доходів і зборів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.

б) Державна митна справа здійснюється з додержанням прийнятих у міжнародній практиці форм декларування товарів, методів визначення митної вартості товарів, систем класифікації та кодування товарів та системи митної статистики, інших загальновизнаних у світі норм і стандартів.

в) Безпосереднє керівництво здійсненням державної митної справи покла-дається на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно Указу Президента України [35], Міністерство доходів і зборів Ук-раїни (реорганізоване у травні 2014 року у Державну фіскальну службу Укра-їни [36]) - це центральний орган виконавчої влади, що є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізації єдиної державної податкової, державної митної політики, забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства.

4. Державна митна справа здійснюється на основі принципів (стаття 8 Митного Кодексу [24]):

1) виключної юрисдикції України на її митній території;

2) виключних повноважень органів доходів і зборів України щодо здійс-нення державної митної справи;

3) законності та презумпції невинуватості;

4) єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через мит-ний кордон України;

5) спрощення законної торгівлі;

6) визнання рівності та правомірності інтересів усіх суб'єктів господарювання незалежно від форми власності;

7) додержання прав та охоронюваних законом інтересів осіб;

8) заохочення доброчесності;

9) гласності та прозорості;

10) відповідальності всіх учасників відносин, що регулюються цим Ко-дексом [24].

Конкретні завдання, які вирішуються державою в процесі проведення державної митної політики, обумовлюють відповідні вищенаведені функції Державної фіскальної служби України. За теоретичним класифікаційним розподілом до основних функцій ДФСУ при реалізації державної митної політики слід віднести такі [7]:

- фіскальна;

- регулятивна;

- захисна.

Сутність означених функцій державної митної політики наступна:

- фіскальна функція - наповнення державного бюджету за рахунок стягнення мит, податку на додану вартість, акцизного збору з товарів та інших предметів при переміщенні через митний кордон. Від перелічених вище стягнень слід відрізняти такі митні платежі, як: збір за митне оформлення, плата за зберігання товарів на митних складах, митне супроводження і т. Б. Ці платежі не виконують фіскальної функції, а є платою за послуги митниці;

- регулятивна функція - передбачає вплив з боку держави та її компетентних органів на зовнішньоекономічні відносини за допомогою засобів економічного та адміністративного характеру з метою регулювання останніх в цілях забезпечення національних інтересів та інтересів національних товаровиробників та створення сприятливих для них умов, забезпечення виконання державної політики в сфері економіки, виконання міжнародно-правових зобов' язань держави. Подібне регулювання здійснюється за допомогою встановлення ставок мит та митних зборів, ліцензування, квотування та встановлення інших нетарифних обмежень;

- захисна функція - спрямована на захист держави від зовнішніх загроз: захист національної безпеки держави, підтримання миру та міжнародної безпеки, суспільного порядку, моральності, захист внутрішнього ринку, забезпечення екологічної безпеки, захист інтересів споживачів, створення умов для підтримання законності щодо порядку переміщення через митний кордон України товарів, ефективної боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, сприяння боротьбі з міжнародним тероризмом, злочинністю тощо. Велика частина подібних завдань реалізуються в процесі виконання митними органами своїх контрольних функцій, таких як: митний, валютний, екологічний, медико-санітарний та інші види контролю, а також при виконанні завдань по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил.

Задля виконання державою своїх функцій в рамках митної політики існують певні інструменти. Вони класифікуються на дві великі групи - інструменти тарифного та нетарифного регулювання.

Тарифне регулювання державної зовнішньоторговельної політики є головним інструментом впливу на торговельні відносини різних країн та, певним чином, сприяє реалізації політики протекціонізму щодо вітчизняних товаровиробників. Основою тарифного регулювання виступають ставки мита, які систематизовано в митних тарифах. Види мит які використовуються в митній справі наведено на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Структура основних видів мита [7]

За способом стягнення мито поділяється на адвалерне, яке обчислюється у відсотках до митної вартості товарів, специфічне, яке визначає фіксовану суму, що стягується з одиниці виміру певного товару та комбіноване, яке утворено комбінацією перших двох видів мита. Слід зауважити, що в разі підвищення ціни товару та, відповідно, митної вартості, з якої нараховується мито, адвалерні ставки дають більші надходження до бюджету, ніж специфічні. Водночас, у разі зниження ціни товару, ефективнішими є специфічні ставки. Комбіновані ставки дозволяють дещо зменшити недоліки перших двох видів мита. Особливістю застосування адвалерних ставок мита є необхідність визначення митної вартості товару, яка залежить від багатьох ринкових факторів, таких як, курси валют, процентні ставки, наявність товарів субститутів і таке інше.

За характером застосування мито може бути сезонним, антидемпінговим чи компенсаційним. Сезонне мито регулює зовнішньоторговельні відносини щодо товарів сезонного характеру, насамперед, сільськогосподарської продукції.

Застосування сезонних ставок мита захищає в певні періоди року ринок вітчизняних товарів шляхом підвищення вартості імпортованих товарів. Антидемпінгове мито застосовується у разі виявлення факту імпорту товару за демпінговими цінами, що призводить до суттєвих збитків у національних галузях виробництва. Компенсаційне мито застосовується з метою нейтралізації субсидій, наданих державою експортеру для підвищення конкурентоспроможності товарів на ринках збуту.

За характером походження мито може бути автономним, конвенційним та преференційним. Автономне мито встановлюється законодавчими документами конкретної країни без урахування наявності двосторонніх чи багатосторонніх договорів з іншими країнами стосовно зовнішньоторговельних відносин. Ставки цього виду мита змінюються без узгодження з країнами - торговельними партнерами та застосовуються в разі проведення підготовчої роботи до укладення дво- або багатосторонніх торговельних договорів. Конвенційні ставки мита формуються шляхом проведення дво-або багатосторонніх переговорів і не можуть підвищуватися будь-якою державою в односторонньому порядку. Преференційні ставки мита це особливі пільгові ставки, які застосовуються до імпортних товарів походженням з деяких країн або групи країн. Мета їх застосування - стимулювати експорт певних товарів з країн, що розвиваються.

За об'єктом обкладення мито поділяється на імпортне, експортне та транзитне. У залежності від типу ставок мито може бути постійним або мінливим. Державні органи, відповідно до створених обставин або не можуть їх змінити, або вони підлягають зміні, відповідно, в разі дотримання певних умов.

За способом нарахування ставок, розрізняють мито на номінальне, яке зазначене у митному тарифі, та ефективне, яке визначає рівень митного обкладення імпортованих товарів, обчисленого за ставками митного тарифу.

Згідно Митному Кодексу України [24] - заходи нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності - це не пов'язані із застосуванням мита до товарів, що переміщуються через митний кордон України, встановлені відповідно до закону заборони та/або обмеження, спрямовані на захист внутрішнього ринку, громадського порядку та безпеки, суспільної моралі, на охорону здоров'я та життя людей і тварин, охорону навколишнього природного середовища, захист прав споживачів товарів, що ввозяться в Україну, а також на охорону національної культурної та історичної спадщини.

В мировій практиці інструменти нетарифного регулювання припускають встановлення державою кількісних та функціональних обмежень на шляху переміщення товарів через митницю [26]. Кількісні обмеження - це адміністративна форма державного нетарифного регулювання торгового обігу, яка визначає товари, експорт або імпорт яких дозволено. Такі обмеження використовуються за рішенням влади однієї держави або на підставі міжнародних угод, які координують торгівлю певними групами товарів. Систематизація засобів нетарифного регулювання наведена на рисунку 1.3.

Рис. 1.3. Класифікація інструментів нетарифного регулювання [7]

До першої групи засобів нетарифного регулювання відносять кількісні обмеження. Головна мета кількісних обмежень полягає у захисті внутрішнього ринку від проникнення товарів іноземного виробництва. Тим самим захищається вітчизняний товаровиробник, коли застосування митно-тарифних засобів регулювання зовнішньоекономічної діяльності вичерпало себе або їхній вплив, з погляду держави, не достатньо ефективний. У цьому разі держава застосовує кількісні обмеження експорту та імпорту.

Два основні методи - це квотування та ліцензування, що є обмеженням на певний термін імпорту (експорту) товарів за кількістю, обсягом або вартістю, і полягає у отриманні відповідного дозвільного державного документ (ліцензії) на здійснення експорту (імпорту).

"Добровільне обмеження експорту" полягає у тому, що країни-імпортери, застосовуючи політичні та економічні важелі, пропонують країні-експортеру зменшити обсяги продажу певних товарів на зовнішньому ринку.

Згідно з законодавчою базою держави, яка здійснює ліцензування, існують разові (наводяться кількісні та вартісні показники товару, а також зазначається термін її дії) або генеральні ліцензії (подається лише перелік товарів, а впродовж терміну чинності кількісних або вартісних обмежень не передбачається; можуть мати деякі особливості, які певним чином регулюють експортні або імпортні операції) на експорт та імпорт.

Ліцензування тісно пов'язане з квотуванням експорту та імпорту. Існують:

- глобальні квоти - визначають обсяги експорту (імпорту) у вартісних або фізичних одиницях на певний період часу;

- індивідуальні квоти - передбачають розподіл обсягів експорту чи імпорту для певних країн;

- сезонні квоти - поширюються на певні сільськогосподарські товари та забезпечують регулювання надходження імпортованої сільськогосподарської продукції у певні сезони року;

- тарифні квоти - являють собою поєднання кількісного обмеження та митно-тарифних засобів. Вони визначають обсяги імпортованого товару за мінімальними розмірами мита.

До другої групи віднесено методи "побічного" або "прихованого" протекціонізму (рис. 1.3). Засіб побічного, прихованого протекціонізму являє собою різноманітні перепони, створені численними державними структурами, на шляху імпортних товарів.

До одного з методів побічного протекціонізму можна віднести технічні бар' єри: національні стандарти та вимоги до товарів, оскільки імпортовані товари підлягають більш прискіпливому дослідженню на відповідність національним стандартам та вимогам, що створює певний бар' єр на шляху їхнього просування на внутрішній споживчий ринок.

Черговою сукупністю методів побічного, прихованого протекціонізму як засобу нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, виступають внутрішні податки країни імпорту, якими обкладаються імпортовані товари. Податки можна поділити на прямі (податок на додану вартість, акцизний збір, податок на продаж; стягуються з митної, а не з фактурної вартості імпортованого товару) та опосередковані (збори за процедуру митного оформлення, відшкодування за виконання всіляких формальностей, різноманітні збори, які сплачуються після перетину митного кордону).

Як метод прихованого, побічного протекціонізму можна визначити політику в рамках державної закупівлі. Державні структури країни зобов'язані закупати певні групи товарів тільки у вітчизняних виробників. Цей метод обґрунтовується вимогами національної безпеки.

Іще один метод прихованого протекціонізму, який закріплюється законодавче, полягає у вимогах наявності в готовій продукції, яка збувається на внутрішньому місцевому ринку, певного відсотка місцевих компонентів. Така політика спрямована на послідовне заміщення імпортної продукції вітчизняним товаром шляхом розвитку національних виробничих потужностей.

Таким чином сукупність цих методів утворює адміністративні перешкоди для імпорту товарів, а подолання їх шляхом отримання державних документів, що засвідчують відповідність товарів національним стандартам, показникам якості, вимогам пакування та маркування, санітарно-гігієнічним нормам, а крім того, вплив внутрішньої податкової системи та системи державної закупівлі, вимоги наявності місцевих компонентів у кінцевому продукті суттєво підвищують вартість одиниці імпортованого товару, що утворює певні адміністративні та цінові переваги для вітчизняних товарів на внутрішньому споживчому ринку країни можливого імпорту.

1.3 Нормативно правове забезпечення митної політики

Періодизацію історії митної справи в України можливо умовно розподілити на 6 етапів [7]:

I - докиївський період в історії митної справи на українських землях (V ст. до н. е. - VIII ст. н. е.);

II - період Київської Русі та монголо-татарського панування (Х!-ХТІ ст.);

III - період запорізького козацтва - Гетьманщини (XVI ст. - перша половина XVIII ст.);

IV - період входження українських земель до Російської імперії (кінець XVIII - початок ХХ ст.);

V - митна справа в Україні у радянську добу (1917-1991 рр.);

VI - період становлення та розвитку митної справи у період незалежності української держави (з 1991 року).

25 червня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про митну справу в Україні", в якому проголосила, що Україна "...як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу" [7].

12 грудня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Постанову "Про введення в дію Митного кодексу України", який є першій редакції 1991 року діяв майже 10 років. Цією Постановою передбачено було також і створення Державного митного комітету України як центрального митного органу України.

29 листопада 1996 р. Президентом України видано (згідно зі ст. 106 Конституції України) Указ про створення на базі колишнього Державного митного комітету України і його органів Державної митної служби України (ДМСУ) та її органів - регіональних митниць, митниць, спеціалізованих митниць [7]. Даний Указ створив реальні умови для здійснення поглибленої структурної перебудови і реформування митної системи, зміцнення її управлінських важелів, підвищення рівня організаторської роботи. Є всі підстави констатувати, що прийняття цього документа є підсумком першого етапу формування митної системи нашої держави та свідченням про її вихід на якісно новий, вищий рівень.

Перший Митний кодекс України було прийнято в грудні 1991 р. (введено в дію з 1 січня 1992 р.), у період, коли формувалися основні засади державності та незалежності України в законодавчому плані. Для приведення чинного митного законодавства у відповідність до Конституції України, гармонізації та уніфікації із загальноприйнятими в європейській та світовій практиці нормами і стандартами, а також приведення Кодексу у відповідність до ринкової економіки. Верховною Радою України четвертого скликання 11 липня 2002 року був прийнятий 2 редакція Митного кодексу України, який вступив в дію з 1 січня 2004 року і проіснував до 2012 року.

Після вступу України у 2008 році в Світову організацію торгівлі та прийняття на себе зобов'язань щодо лібералізації митного законодавства та його наближення до світових норм митної політики в рамках СОТ, в 2012 році була прийнята 3-я редакція Митного Кодексу України та прийнятий указ Президента про доцільність об'єднання державних митної і податкової служб в єдину державну службу в рамках окремого Міністерства доходів та зборів України, яка вже в 2014 році була перетворена в Державну фіскальну службу України в рамках міністерства фінансів України.

Сучасне нормативно-правове забезпечення митної політики України складається з наступних основних документів (законів, кодексів та міжнародних угод):

1. Митний Кодекс України 2012 року [24] щодо загальної організації виконання митної справи в Україні;

2. Указ Президента України "Про створення Міністерства доходів та зборів України" щодо об'єднання митної та податкової служби України [35], Постанова Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 р. №160 "Про створення Державної фіскальної служби України шляхом перетворення Міністерства доходів та зборів" [36];

3. Податковий Кодекс України [31] щодо порядку оподаткування податком на додану вартість та акцизним податком імпортуємих товарів та послуг;

4. Закон України "Митний тариф України" [25], який встановлює ставки ввізного мита (преференційні, пільгові та повні) на групи товарів згідно єдиній митній класифікації товарів УКТЗЕБ.

В основу Митного тарифу України покладено нову версію УКТ ЗЕД, побудовану на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів Всесвітньої митної організації (ГС) 2012 року і Комбінованої номенклатури Європейського Союзу, затверджений Законом України від 19 вересня 2013 року № 584-VII "Митний тариф України" (набрав чинності з 1 січня 2014 року [19]).

5. Окрема група Законів України, яка встановлює ставки вивізного (експортного) мита (починаючи з 01.01.2009 р. після вступу України до Світової організації торгівлі здійснюється часткове скасування та щорічне поетапне зниження експортного мита кожного року на відповідний відсоток до рівня встановленого угодою СОТ [47]):

а) Про ставки вивізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур: Закон України від 10.09.99 № 1033-XIV [37];

б). Про вивізне (експортне) мито на живу худобу та шкіряну сировину: Закон України від 07.05.96 № 180/96-ВР [38];

в) Про вивізне (експортне) мито на відходи та брухт чорних металів: Закон України від 24.10.02 № 216-IV [39];

г) Про ставки вивізного (експортного) мита на брухт легованих чорних металів, брухт кольорових металів та напівфабрикати з їх використанням: Закон України від 13.12.06 № 441-V [40];

д) Про експортне мито на гази: Закон України від 03.06.08 № 309-VI [41];

е) Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" вилучені з переліку газів, які оподатковуються експортним митом, скраплені гази (крім природного).: Закон України від 19.02.09 № 1019-VI [42].

6. Окрема група Законів України щодо антидемпінгового мита, компенсаційного мита та спеціального мита:

а) Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту: Закон України від 22 грудня 1998 року N 330-XIV [43];

б) Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту: Закон України від 22 грудня 1998 року N 331-XIV [44];

в) Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну: Закон України від 22 грудня 1998 року N 332-XIV [45].

7. Міжнародні митні угоди, до яких приєдналась Україна згідно Законів України:

а) на сьогодні Україною укладено та ратифіковано угоди про вільну торгівлю з Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ), країнами СНД, а також з Чорногорією, Македонією, Грузією, Азербайджаном, Узбекистаном, Таджикистаном, Туркменістаном [55];

б) Угода про вільну торгівлю між Україною та державами ЄАВТ (Швей-царія, Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн) підписана 24.06.2010 р. у м. Рейк'явік (Ісландія), ратифікована Законом України від 07.12.2011 р. № 4091-VI та наб-рала чинності 01.06.2012 р. [56].

в) Договір про зону вільної торгівлі СНД (держави-члени: Україна, Азер-байджан, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, РФ, Таджикис-тан, Туркменістан, Узбекистан) підписаний 18.10.2011 р., ратифікований в Україні 13.07.2012 р.

г) Крім того, діють двосторонні УВТ між Україною та Азербайджаном (ратифіковано 12.07.1996), Узбекистаном (04.11.1995), Таджикистаном (06.07.2001) і Туркменістаном (05.11.1994).

д) Режим вільної торгівлі між Україною та Грузією діє з 1996 року на підставі Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Грузія від 09.01.1995 р. (набрала чинності 04.06.1996 р.), а також міжурядового Протоколу про внесення змін і доповнень до вказаної Угоди від 17.06.2009 р., що пов'язано з виходом Грузії з СНБ.

е) Угода про вільну торгівлю між Урядом України та Урядом Чорногорії ратифікована Законом України від 16.10.2012 р. № 5445-VI, набрала чинності 01.01.2013 р.

ж) Угода про вільну торгівлю між Республікою Македонія та Україною була підписана 18 січня 2001 року в м. Скоп'є та ратифікована Законом України № 2599-III від 05.07.2001 р.

з) Поглиблена та всеосяжна угода про вільну торгівлю (Deep and Compre-hensive Free Trade Area) між Україною та ЄС [57], інший варіант перекладу - Повна та всеохоплююча угода про вільну торгівлю між Україною та ЄС (ПВУВТ) - це широкомасштабна за змістом торговельна угода, яка спрямована на зменшення та скасування тарифів, які застосовуються сторонами щодо това-рів, лібералізацію доступу до ринку послуг, а також на приведення українських правил та регламентів, що стосуються бізнесу, у відповідність правилам та рег-ламентам ЄС з метою забезпечення вільного руху товарів і послуг між двома сторонами та взаємного недискримінаційного ставлення до компаній, товарів і послуг на території України та ЄС. Положення Угоди вміщені в розділ IV Уго-ди про асоціацію між Україною та ЄС. Цей розділ має назву "Торгівля і питан-ня пов'язані з торгівлею" і складає 2/3 від усього обсягу основної (без додатків і протоколів) частини Угоди (156 із 245 сторінок) [57]. ЗВТ передбачає лібералі-зацію торгівлі як товарами, так і послугами, лібералізацію руху капіталів та до певної міри - руху робочої сили.

Відмінною рисою ЗВТ Україна-ЄС є комплексна програма адаптації ре-гуляторних норм у сферах, пов'язаних з торгівлею, до відповідних стандартів ЄС. Це дозволить значною мірою усунути нетарифні (технічні) бар'єри у торгів-лі між Україною та ЄС та забезпечити розширений доступ до внутрішнього ринку ЄС для українських експортерів і навпаки - європейських експортерів до українського ринку. Таким чином поглиблена та всеохоплююча ЗВТ має за-безпечити поступову інтеграцію економіки України до внутрішнього ринку ЄС.

Тимчасове застосування Розділу IV "Торгівля та пов'язані з торгівлею питання" має розпочатися з 1 січня 2016 року після здійснення стороною ЄС відповідної нотифікації згідно зі статтею 486 Угоди [57].

і) При вступі України до СОТ вона приєдналась до цілого ряду основопо-ложних міжнародних митних конвенцій:

- Генеральна угода з тарифів і торгівлі 1994 року (ГАТТ -1994) [4];

- Міжнародна конвенція про погодження умов проведення контроля вантажів на кордонах (21.10.1982) [17];

- Міжнародна конвенція про спрощення і гармонізацію митних процедур (Кіотська конвенція - редакція на 26 червня 1999 року) [18];

- Міжнародна конвенція про Гармонізовану систему опису та кодування товарів [19];

- Митна конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосу-ванням книжки МДП (Конвенція МДП) 1975 року [21];

- Міжнародна конвенція про тимчасове ввезення товарів (Стамбульська)[22];

- Рамкові стандарти безпеки та полегшення всесвітньої торгівлі Всесвіт-ньої митної організації [52].

Наступною групою нормативних документів є постанови Кабінету Міністрів України та накази Міністерства фінансів України, Державної фіскальної служби України (до 2014 року - Міністерства доходів та зборів України та до 2012 року - Державної митної служби України) щодо митних декларацій, загальних вимог до оформлення митних декларацій та окремих правил справляння митних зборів і проведення митного контролю:

а) Положення про митні декларації [32];

б) Про затвердження відомчих класифікаторів інформації з питань державної митної справи, які використовуються у процесі оформлення митних декларацій [63];

в) Порядок заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа [48];

г) Порядок виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа [49];

е) Про справляння плати за виконання митних формальностей митними органами поза місцем розташування митних органів або поза робочим часом, установленим для митних органів [46];

ж) Про затвердження Порядку справляння митних платежів при ввезенні на митну територію України товарів громадянами [63];

з) Про затвердження Порядку справляння плати за виконання митних формальностей органами доходів і зборів поза місцем розташування цих органів або поза робочим часом, установленим для них [63];

і) Положення про Єдину автоматизовану інформаційну систему Держмитслужби України [63];

л) Методичні рекомендації щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України [63];

м) Форми декларації митної вартості та Правила її заповнення[63].

Висновки до розділу 1

Державна митна політика України виступає різновидом державної політики, а її головним функціональним завданням є забезпечення захисту національних інтересів та національної безпеки України в політичній, економічній, соціальній, екологічній та інших сферах. Митна політика базується на базових національних інтересах та відповідних аспектах державної політики національної безпеки і здійснюється шляхом реалізації відповідних доктрин, стратегій, концепцій і програм у різних сферах державної діяльності, як внутрішніх, так і зовнішніх, відповідно до чинного законодавства та міжнародно-правових актів та звичаїв. В основному, засоби реалізації митної політики є задіяними при переміщенні фізичними та юридичними особами товарів через митний кордон України.

Митну політику слід розглядати як систему принципів та напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та гарантування безпеки за допомогою митно-тарифних і нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі.

Конкретні завдання, які вирішуються державою в процесі проведення державної митної політики, обумовлюють відповідні функції Державної фіскальної служби України: фіскальну; регулятивну; захисну.

Сутність означених функцій державної митної політики наступна:

- фіскальна функція - наповнення державного бюджету за рахунок стягнення мит, податку на додану вартість, акцизного збору з товарів та інших предметів при переміщенні через митний кордон. Від перелічених вище стягнень слід відрізняти такі митні платежі, як: збір за митне оформлення, плата за зберігання товарів на митних складах, митне супроводження і т. Б. Ці платежі не виконують фіскальної функції, а є платою за послуги митниці;

- регулятивна функція - передбачає вплив з боку держави та її компетентних органів на зовнішньоекономічні відносини за допомогою засобів економічного та адміністративного характеру з метою регулювання останніх в цілях забезпечення національних інтересів та інтересів національних товаровиробників та створення сприятливих для них умов, забезпечення виконання державної політики в сфері економіки, виконання міжнародно-правових зобов' язань держави. Подібне регулювання здійснюється за допомогою встановлення ставок мит та митних зборів, ліцензування, квотування та встановлення інших нетарифних обмежень;

- захисна функція - спрямована на захист держави від зовнішніх загроз: захист національної безпеки держави, підтримання миру та міжнародної безпеки, суспільного порядку, моральності, захист внутрішнього ринку, забезпечення екологічної безпеки, захист інтересів споживачів, створення умов для підтримання законності щодо порядку переміщення через митний кордон України товарів, ефективної боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, сприяння боротьбі з міжнародним тероризмом, злочинністю тощо.

Розділ 2. Особливості та сучасні етапи розвитку митної політики в Україні в умовах членства в СОТ

Згідно Митного Кодексу України [24], Податкового Кодексу України [31], Бюджетного Кодексу України [3] та бюджетної класифікації доходів Мінфіна України [50], до митних платежів, які повністю надходять в державний бюджет України та адмініструються митними органами Державної фіскальної служби України, належать:

- податок на додану вартість з імпортованих товарів та послуг;

- бюджетне відшкодування податку на додану вартість при експорті товарів та послуг;

- акцизний податок з імпортованих товарів;

- інші митні збори та платежі;

- надходження в бюджет від реалізації конфіскованих товарів та валютних цінностей на митницях.

На рис. Б.1 Додатку Б наведена динаміка обсягів найбільших статей митних платежів до Державного бюджету Україниу 2007-2014 рр. Як показує аналіз даних, наведених на рис. Б.1 Додатку Б: