Історичні аспекти заповідної справи на Херсонщині

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ЗАПОВІДНОЇ СПРАВИ НА ХЕРСОНЩИНІ

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

1.1 Географічне положення

1.2 Геологічна будова

1.3 Рельєф

1.4 Клімат

1.5 Гідрографія

1.6 Ґрунти

РОЗДІЛ 2. ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИЙ ФОНД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2.1 Природно-заповідні об'єкти загальнодержавного значення

2.2 Природно-заповідні об'єкти місцевого значення

РОЗДІЛ 3. ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ МЕРЕЖІ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ ХЕРСОНЩИНИ

3.1 Дореволюційний період

3.2 Радянський період

3.3 Період незалежної України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. З метою охорони природних ландшафтів від надмірних змін внаслідок господарської діяльності людини на території України створюють природоохоронні території. Найважливішими з таких об'єктів є заповідники, національні парки, заказники. Загальна площа природно-заповідного фонду України становить 2,8 млн. га, а в Херсонській області 272700,2 тис. га [10].

Таким чином в Україні ведеться активна діяльність по охороні природного середовища й збереженні унікальних природних ландшафтів.

Об'єкт дослідження - природно-заповідний фонд Херсонської області

Предмет дослідження - історичний стан заповідної справи Херсонської області

Мета дослідження - дослідити особливості становлення природно-заповідного фонду Херсонської області

Завдання дослідження:

1. навести короткий нарис природних умов Херсонської області;

2. дати характеристики об'єктам природно-заповідного фонду Херсонської області;

3. охарактеризувати етапи формування природно-заповідного фонду Херсонської області;

Структура роботи. Робота викладена на 50 сторінках машинописного тексту, складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Для написання роботи використано 36 літературних джерел.

РОЗДІЛ 1.

ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

1.1 Географічне положення

Особливості природи Херсонської області визначаються її географічним положенням на півдні України в межах степової зони Східно-Європейської рівнини. На півдні Херсонська область омивається водами Чорного і Азовського морів. З заходу на схід територія області простягається на 285 км, з півдня на північ майже на 180 км. Крайніми пунктами Херсонської області є: на півночі - селище Федорівка Високопільського району, на півдні - залізнична станція Сиваш (півострів Чонгар) Генічеського району, на заході - мис Середній на півострові Ягорлицький Кут в Голопристанському районі, і на сході - село Новий Азов Генічеського району.

Площа Херсонської області становить 28,5 тис. км². За розмірами території вона займає 8-ме місце серед областей України.

На заході Херсонська область межує з Миколаївською областю. На півночі - з Дніпропетровською; на сході - з Запорізькою. На півдні, протягом 18 км, межує з Автономною Республікою Крим.

Загальна довжина межі Херсонської області близько 800 км, з них понад 200 км - морські межі [25].

1.2 Геологічна будова

Територія Херсонської області відрізняється досить простою геологічною будовою. Геологічна будова півдня України добре вивчена. Причорноморська западина розміщена на півдні Російської кристалічної платформи, в основі якої залягають докембрійські породи Українського щита. Поверхня кристалічного фундаменту похила з півночі на південь, загальне падіння поверхні складає 20 - 40 м на 1 км, перепад абсолютних глибин занурення значний, від 100 до 1 000 м. В цьому ж напрямку відбувається збільшення потужності відкладів, що залягають на кристалічному фундаменті, і відмічається ясно виражений нахил сучасної поверхні. По маршруту м. Миколаєва виявлений поперечний виступ кристалічного фундаменту, що ділить Причорноморську низовину на західну та східну частини, які відрізняються за геологічною будовою та рельєфом. Східна частина характеризується більш потужними мезо-кайнозойськими відкладами. При цьому безпосередньо на кристалічному фундаменті залягають крейдяні відклади [10].

В будові поверхні Бузько-Дніпровської області в цілому приймають участь відклади неогену та антропогену. Із неогенових відкладів вище місцевого базису ерозії залягають утворення сарматського, меотичного і понтичного ярусів. Сарматський ярус в придніпровській частині області представлений вапняками та глинами, західніше річки Інгулець - глинами з прошарками вапняку та мергелю. Меотичний ярус утворений вапняками та мергелями в межиріччі Дніпро - Інгулець, на захід від Інгульця вапняки заміщуються мергелями, глинами і навіть пісками. Понтичний ярус в північно-східній частині складений оолітовими вапняками (нижній горизонт) і жовто-бурими та червоно-бурими черепашковими каверкозними вапняками; в південно-західній частині понтичний ярус характеризується складним перешаруванням вапняків та глин.

Неоднорідність літологічного складу відкладів неогену зумовлює різноманітність будови схилів долин і балок. Оголення вапняків часто утворюють карнизи і демутаційні тераси.

Перекриті понтичні вапняки червоно-бурими глинами, на яких залягають антропогенові відклади. Останні представлені лесами з 2-3-ма горизонтами викопних ґрунтів. Потужність лесових відкладів 20-30 м.

В будові долин річок приймають участь піщані алювіальні відклади і піщані лесовидні суглинки. На схилах долин і балок розповсюджені делювіальні лесовидні суглинки зі значним вмістом вапнякових порід неогену [30].

1.3 Рельєф

Територія області має загальний похил з північного заходу на південний схід. Біля с. Ушкалка Верхньорогачицького району знаходиться найвища точка області - 101 м. Мінімальні відмітки - мінус 0,4 м зустрічаються на деяких ділянках узбережжя Сиваша.

В рельєфі Херсонської області виділяють такі складові частини: Бузько-Дніпровська, Токмацька, Асканійсько-Мелітопольська, Нижньодніпровська рівнини та Присивашська низовина [5].

Бузько-Дніпровська лесова рівнина займає всю правобережну частину Херсонської області і нешироку смугу на лівому березі Дніпра вздовж Каховського водосховища. Будова поверхні відзначається незначною розчленованістю, широкими вододільними плато Інгульця і Дніпра на півночі та Південного Бугу і Дніпра на півдні. Коливання відносних висот на півночі становить 50 - 80 м, на півдні - 20 - 30 м.

Поди займають до 10 % площі рівнини, мають глибину до 2 м і діаметр 100 - 500 м.

В долині Інгульця виділяється широка заплава і три надзаплавні тераси. В прирічкових смугах Інгульця і Дніпра до 12 % площі займає яружно-балочний тип рельєфу [10].

Токмацька плоскопохила лесова рівнина займає лівобережну північну частину Херсонської області. Її південною межею є слабо виявлений уступ по лінії Каховка - Іванівка.

Абсолютні відмітки поверхні складають 60 - 70 м. Від лінії, що проходить приблизно через смт. Горностаївка - с. Покровка, існує помітний похил поверхні на південь від 70 - 80 до 40 - 50 м. Південна межа цього уступу співпадає з південною межею Токмацької плоскопохилої лесової рівнини.

Асканійсько-Мелітопольська терасова рівнина є продовженням на південь Токмацької. На сході рівнини найбільш поширеним є рівнинно-лощиний тип рельєфу. В центральній частині, на широкому вододільному просторі, багато замкнутих подів просадкового походження. На півночі різко виділяються в рельєфі Дмитрівський і Сірогозький роздоли. Південно-східна частина рівнини виділяється як район дренованого яружно-балкового типу з широкими увалистими вододілами.

Нижньодніпровська терасово-дельтова рівнина орографічно поділяється на два рівні - північно-східний, з абсолютними позначками висот 40 - 50 м, і південно-західний з висотами 3 - 5 м. В цілому це слабохвиляста низовина.

Нижньодніпровська заплава порізана протоками і рукавами. Часто зустрічаються озера різних розмірів і конфігурацій.

Від Нової Каховки до Кінбурнської коси на протязі 150 км розташовані 7 великих піщаних масивів - арен. До заплави Дніпра безпосередньо прилягають 5 з них - Каховська, Козачо-Лагерська, Олешківська, Збур'ївська та Іванівська. На віддалі 15 - 20 км від заплави Дніпра розташована Чалбаська (Виноградівська) арена. Сьомий масив розташований на Кінбурнському півострові.

У приморській смузі рівнини поширені приморські суходоли, підтоплені морськими водами, острови і коси та лагунні озера.

Присивашська низовина займає південний, найбільш знижений край Причорноморської низовини, відокремлений від Кримського півострова Сивашем. Це морська акумулятивна терасова рівнина, в межах якої виділяються 3 терасові рівнини - давня і молода верхньопліоценові та давньоевксинська. Середнє значення абсолютних позначок висот складає 5 - 6 м, окремі ділянки мають відмітки - 0,4 м, нижче рівня моря [30].

1.4 Клімат

Херсонська область розташована в континентальній області кліматичної зони помірних широт і характеризується помірно-континентальним кліматом з м'якою малосніжною зимою та спекотним посушливим літом. Основні риси такого клімату формуються під впливом загальних та місцевих кліматоутворюючих факторів, головними з яких є: а) величина сонячної радіації; б) атмосферна циркуляція; в) характер підстилаючої поверхні.

Із складових загальної циркуляції атмосфери на формування клімату Херсонщини найбільший вплив мають: розташування області в поясі низького тиску помірних широт і на шляху західного перенесення повітря; панування помірних (морських і континентальних) повітряних мас і окремі вторгнення арктичного або тропічного повітря; діяльність циклонів Атлантики, Середземного та Чорного морів, вплив сибірського та азорського антициклонів і фронтів, пов'язаних з цими вихоровими утвореннями [26].

Серед факторів, що характеризують підстилаючу поверхню, головними є незначна висота території області над рівнем океану, відсутність гір, розташування в безпосередній близькості до морів, формування місцевих вітрів-бризів.

Умови формування клімату Херсонщини:

Тривалість сонячного сяйва - залежить від тривалості дня та хмарності.

Температура повітря. Взимку вторгнення арктичних повітряних мас змінюється циклонами, які приносять відлигу. Найнижча температура в області спостерігається в січні. Середньомісячна температура січня становить на півночі - 4,5 ⁰С, в центрі - 3,5-4 ⁰С, на півдні - 3 ⁰С. Починаючи з березня, температура повітря на фоні частих знижень починає зростати, спочатку поступово, потім більш інтенсивно, особливо в квітні. Найтепліший місяць - липень. Температура повітря в липні від +22 ⁰С на північному заході до + 23 ⁰С на більшості території. Максимальна температура + 40 ⁰С. Восени спостерігається поступовий спад температури повітря.

Навесні і восени часто спостерігаються заморозки - зниження температури повітря або ґрунту до 0 ⁰С та нижче на фоні позитивних температур. Тривалість безморозного періоду на Херсонщині складає в середньому 170 - 180 днів.

Вологість повітря - вміст водяної пари в повітрі - найбільшого значення досягає в січні - лютому. Максимальних значень абсолютна вологість досягає в липні.

Хмарність. Влітку протягом доби найбільша хмарність відмічається в другій половині дня. На Херсонщині відмічено до 70 ясних і до 100 похмурих днів за загальною хмарністю та 140 ясних і 70 похмурих днів за нижньою хмарністю за рік.

Опади. Річна кількість опадів - 300 - 400 мм. Спостерігається зменшення їх з півночі на південь. Найменша кількість випадає на узбережжі Чорного, Азовського морів - 300 - 350 мм, що пов'язано з бризовою циркуляцією.

Переважна кількість опадів випадає влітку у вигляді злив. Влітку, в результаті проходження холодного фронту, може випадати град.

Сніговий покрив в межах області нестійкий. Середня кількість днів зі сніговим покривом складає 30 - 40, на узбережжі морів - 20 днів на рік. В холодні періоди року спостерігається ожеледь. Середня кількість днів з ожеледдю складає 6 - 8 на рік. Для Херсонщини характерні щорічні бездощові періоди різної тривалості. Багаторічна середня тривалість бездощових періодів перевищує 100 днів [27].

1.5 Гідрографія

За гідрологічним районуванням Херсонська область знаходиться в зоні недостатньої водності рівнинної частини України. Херсонщина входить до 2-х гідрологічних областей. Правобережну частину, від північної межі до гирла Інгульця, відносять до Нижньобузько-Дніпровської області недостатньої водності, лівобережну та крайній південь правобережної - до Причорноморської області надзвичайно низької водності [30].

Води суходолу Херсонської області складають поверхневі води (річки, озера, болота, штучні водойми) та підземні води.

В межах області протікає 6 річок довжиною понад 10 км (таблиця 1). Середня густота річкової сітки становить 0,1 км/км².

В межах Херсонщини розташована значна кількість природних водойм - озер. За територіальним розташуванням озера Херсонщини відносять до груп:

1) Озера в долині р. Дніпра;

2) Озера південних приморських територій області.

1. Озера в долині р. Дніпра - заплавні - мають видовжену, овальну форму улоговин, пологі береги. Майже всі - стічні. Режим їх пов'язаний з режимом річок, в заплаві яких вони знаходяться. У нижній частині Дніпра розташовано понад 140 озер, більшість з яких називають лиманами: Біле озеро, Безмен, Глухий лиман, Голубів лиман, Збур'ївський лиман, Кардашинський лиман, Грязьове, Олешківські, Коханські, Буркутські озера та ін.

2. Озера південних приморських територій області розташовані на південному заході та південному сході Херсонщини. Це озера-лимани, лагуни. Є солоні озера. Площі їх незначні. На Кінбурнському півострові знаходиться близько 200 озер: Засуха, Високе, Чорне. Багато малих озерець на півострові Ягорлицький Кут. На узбережжі Тендрівської затоки є група озер: Кругле, Довге, Кефальне, Криве та ін.[13].

Болота - займають 31,8 тис. га. Це складає 0,11 % території. Вони знаходяться в основному в Білозерському, Цюрупинському, Голопристанському районах.

Штучні водойми - водосховища, ставки, канали. Водами Дніпра живляться Інгулецька зрошувально-обводнювальна система, Краснознам'янська та Каховська зрошувальні системи і Північно-Кримський канал.

Таблиця 1.1.

Характеристики річок області

Назва річки	Довжина (км)	В межах області (км)	Ширина річища (м)	Похил (м/км)	Ширина заплави (м)	Примітка
Дніпро	2285	198	500-1000	0,11	3000-7000
Інгулець	549	180	30-40	0,1	800
Рогачик	24	24	5	0,7	80	Влітку пересихає
Каланчак	48	48	4	0,5	200	Влітку пересихає
Вірьовчи-на балка	53	29	6	0,5	100-800	В окремі роки пересихає
Балка Кам'янка	57	57	4-10	0,17	200	Балка з ставками

Підземні води. Херсонська область знаходиться в межах Причорноморського артезіанського басейну. В південно-східній частині області знайдені йодні, бромні, хлоридні води. Область є перспективною для пошуків сульфідних мінеральних вод.

Безстічні області. На вирівняних територіях півдня та сходу області розташовані значні безстічно-подові ділянки. Найбільший безстічний район знаходиться між Дніпром і Сивашем. Для нього характерні замкнені западини - від невеликих болітець до значних знижень - подів.

Південні райони Херсонської області омивають води Чорного і Азовського морів.

Чорне море (площа 413 тис. Км²) займає глибоку тектонічну западину з пануючими глибинами близько 2000 м. Але його північно-західна частина, яка омиває Херсонську область, є мілководною. Середні глибини цієї частини складають 50 м. Берегова смуга Херсонщини дуже розчленована. Характерними є піщано-черепашкові акумулятивні утворення - коси.

Південно-східна частина Херсонської області омивається водами Азовського моря. Це мале море, воно є мілководним басейном з глибинами не більше 14 м. В межах Херсонської області Азовське море утворює кілька заток - лиманів. Це Утлюцький лиман і Сиваш [25].

1.6 Ґрунти

Ґрунти Херсонщини - важливий компонент її ландшафтів, який в значній мірі визначає спеціалізацію економіки області, спосіб життя її мешканців. Однією з головних особливостей ґрунтів області є досить великий вміст солей. Іншою особливістю є їх солонцюватість.

Найголовнішими ґрунтами Херсонської області є чорноземи (звичайні і південні), каштанові ґрунти (темно-каштанові і каштанові в комплексі з солонцями і солончаками), оглеєні ґрунти подів та дернові ґрунти піщаних терас Дніпра [10].

Чорноземи займають північну і центральну частину області. Лучно-чорноземні ґрунти поширені головним чином в подах, в яких рівень ґрунтових вод знаходиться на значній глибині. Ґрунтоутворюючою породою є лесовидні суглинки. На південь від південних чорноземів залягають залишково слабо - та середньосолонцюваті темно-каштанові ґрунти (більша частина Білозерського району, північні та центральні частини Скадовського, Каланчацького, Чаплинського, Новотроїцького та Генічеського районів). Лучні, лучно-болотні, болотні та торфо-болотні ґрунти мають обмежене поширення на території Херсонської області і розташовані, головним чином, в заплавах Дніпра та Інгульця. Солонці (інколи і солончаки) залягають невеликими плямами серед солонцюватих чорноземів та каштанових ґрунтів. Тільки на ділянках, які прилягають до морів та озера Сиваш, зустрічаються суцільні масиви солонців [24].

РОЗДІЛ 2.

ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИЙ ФОНД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2.1 Природно-заповідні об'єкти загальнодержавного значення

Для сталого, збалансованого розвитку території з метою створення оптимальних умов для життя на ній людей необхідне збереження біологічного, ценотичного і ландшафтного різноманіття. Однією з умов досягнення цього є переведення певної частини території та окремих об'єктів в ранг, що підлягають особливій охороні. Серед них найважливішими є території та об'єкти природно-заповідного фонду, в межах територій яких природні комплекси є найбільш захищеними [3].

До природно-заповідного фонду в Україні відносяться: природні території та об'єкти - біосферні заповідники, природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. Вони можуть мати статус загальнодержавних чи місцевих. Мережа територій та об'єктів природно-заповідного фонду в Україні має загальну площу 2,4млн. гектарів, або 4% території країни [4]. Згідно з науково обґрунтованими рекомендаціями площа природно-заповідного фонду в умовах степової зони повинна бути не менше 10% території. В Херсонській області вона складає 2,8% суходолу, а з врахуванням акваторій - 5,7% [2].

В області природно-заповідні об'єкти представлені двома біосферними заповідниками, одним національним природним парком, 5 заказниками загальнодержавного значення, одним дендрологічним парком загальнодержавного значення, 11 заказниками місцевого значення, 10 заповідними урочищами місцевого значення, 32 пам'ятками природи місцевого значення, 12 парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва місцевою значення [15]

Біосферні заповідники

Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель. На території біосферних заповідників виділяються такі функціональні зони: заповідна зона, яка включає природне ядро, буферна зона, яка виконує функцію захисту заповідної зони і негативного впливу господарської діяльності, та зона антропогенних ландшафтів, яка включає території традиційного землекористування та інших видів господарської діяльності. Біосферні заповідники є ланкою всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників. В Херсонській області є два біосферні заповідники [16].

Біосферний заповідник «Асканія-Нова» м.. Ф.Е. Фальц-Фейна має загальну площу 33307га. До його складу входять заповідний степ, дендрологічний парк, зоологічний парк [34].

З 1983 р. він є біосферним заповідником, а з 1984р. є установою міжнародного значення з природоохоронною та науково-дослідною функціями. Як природоохоронна територія заснований власником земель Фрідріхом Едуардовичем Фальц-Фейном в 1898 році шляхом відведення «захисної ділянки», що носить назву «Стара», площею 520 га. Заповідний степ площею 11054 га є природним ядром біосферного заповідника. Цей степовий масив складається з Великого Чапельського поду (2360 га) та рівнинних ділянок - Північної (2106 га) та Південної (6588 га). Крім заповідної зони, яка представлена заповідним степом, в заповіднику виділено ще дві зони: буферну - 6909 га, до складу якої входить державний дендрологічний парк площею 196,6 га і зоологічний парк площею 61,6 га, та зону антропогенних ландшафтів площею 15344,6 га. До останньої відносяться землі дослідних господарств Інституту тваринництва степових районів (21342 га), 7 населених пунктів, землі фермерських господарств (652 га). У буферній зоні обмежена господарська діяльність - в кілометровій смузі, що оточує заповідний степ, заборонено обробляти землі отрутохімікатами, гербіцидами, вносити мінеральні добрива повітряним шляхом, заборонено зрошення земель, рекомендовано обробку ґрунту протиерозійними методами. Зонування біосферного заповідника здійснено відповідно з міжнародною схемою. Проте стан зон, крім природного ядра, не відповідає міжнародним вимогам, оскільки зовнішні межі заповідника встановлювались без відповідного екологічного обґрунтування. Це означає, що в заповіднику забезпечено збереження еталонних фітоценозів підзони типчаково-ковилових степів степової зони Європи з характерною для них флорою, але не забезпечена охорона фауни хребетних, для представників якої площі природного ядра недостатньо. Територія буферної зони заповідника не відповідає сучасним вимогам ведення сільського господарства за екологічно чистими» технологіями, тому що вона докорінно трансформована і довгий час експлуатувалася в інтенсивному режимі. На думку керівництва заповідника, погляди землекористувачів на характер ведення господарства почали поступово еволюціонувати в бік, що наближає режим використання зон прикриття природного ядра до міжнародних норм. Відзначено, що вже в 1998 р. порушень використання фунгіцидів, отрутохімікатів, гербіцидів на землях охоронної зони не було [7].

Степи заповідника відносяться до ксеротичного варіанту типчаково-ковилових і степів, в їх складі виділяють справжні, лучні і чагарникові степи. Ряд формацій, які представлені різним числом асоціацій, є рідкісними, занесені до Зеленої книги України, а саме - формація ковили волосистої, ковили української, ковили Лессінга, бобчука або мигдалю низенького.

Флора заповідника нараховує 1316 видів судинних рослим, з них в заповідному степу зростає 515 видів, з яких 478 зростають природно. Звертає увагу факт біологічного забруднення степових природних ценозів. В них відмічено 7,3% та 1,3% культивантів. Це свідчить про постійне проникнення бур'янів в природне ядро заповідника та значну порушеність степових місцезростань до встановлення заповідного режиму. Велике значення заповідника як місця збереження видового різноманіття підтверджує наявність тільки в цьому районі 8 ендемічних видів - це тюльпан скіфський, деревій подовий, пирій подовий, цибуля скіфська, залізняк скіфський, плакуй Софії, гірчак скіфський, астрагал ввігнутий, з третинних реліктів проліска осіння та м. [21].

Фауна території заповідника порівняно багата: найпростіших - 29 видів, червів кільчастих - 2, ракоподібних - 4, павукоподібних - 186, багатоніжок - 7, комах - 958, молюсків - 14, риб - 8, земноводних - 4, плазунів - 5, птахів - 272, ссавців - 67 видів.

В заповіднику відмічені рідкісні види фауни: до Червоної книги України занесено 32 види, до Європейського Червоного списку - 12 видів [8].

Чорноморський біосферний заповідник створений в 1927 році для охорони птахів, що зимують, гніздяться і зупиняються при перельотах, а також для збереження інших видів тварин і рослин, ландшафтів пустельних полинових типчаково-ковилових степів, солончаків, піщаних степів та водно-болотних угідь. В 1983 р. оголошений біосферним заповідником, в 1984 занесений до міжнародної мережи біосферних заповідників. Крім того, територія його відповідно до Рамсарської конвенції занесена до списку водно-болотних угідь міжнародного значення.

Загальна площа заповідника - 89129 га (в Херсонській області -86388 га, 2741 га - в Миколаївській), в т.ч. - заповідної зони - 70509 га.

До його складу входять суходільні ділянки - Ягорлицький Кут, Потіївка, Солоноозерна, Івано-Рибальчанська, Волижин ліс, острови - Довгий, Орлів, Бабин, Смалений, Круглий, Сибірські, Єгипетські, Кінські, Потієвські, Нові, Тендрівська коса, а також акваторії Чорного моря в Тендрівській і Ягорлицькій затоках.

На території заповідника є ліси чагарники, степи, луки, прибережно-водна і водна рослинність, солончаки. Три формації занесено до Зеленої книги України, а саме: формацію берези дніпровської, ковили дніпровської та волосистої. Флора судинних рослин нараховує 728 видів, мохоподібних - 61, водоростей - 105, лишайників - 88, грибів - 172. До Червоної книги України занесено 24 види рослин. На території заповідника зростають 60 видів вищих судинних рослин, які є ендемічними або субендемічного. Ендемізм їх пов'язаний з піщаними аренами Нижнього Дніпра та приморськими літоральними пісками. В бріофлорі є ряд рідкісних і зникаючих видів. Це печіночний мох, рідкісний неморальний вид місцезнаходження якого тут є єдиним в степовій зоні. - європейсько-середньоазійський вид, включений до Червоної книги європейських, і бореальні види, що дуже рідко зустрічаються в степовій зоні, та інші.

Фауна нараховує 47 видів ссавців, 305 видів птахів, 9 - плазунів, 9 - земноводних, 2715 - комах, павуків - (на Івано-Рибальчанській ділянці - 175, Солоноозерній - 168, Потіївський - 86, Волижиному лісі - 82), 100 - кліщів- паразитів хребетних тварин, 10 - корененіжок, 10 - губок, 2 - актиній, 68 - багатощетинкових червів, 64 - ракоподібних, 62 - м'якунів, 5 - асцидій, 1 - турбелярій. До Червоної книги України занесено 69 видів тварин .

Одним з важливих завдань Чорноморського біосферного заповідника є проведення екологічного моніторингу, який включає спостереження, оцінку і прогноз антропогенних змін стану екосистем, що забезпечує їх екологічну рівновагу. В районі заповідника це особливо стосується змін природних комплексів внаслідок впливу на них гідротехнічного і іригаційного будівництва [35].

Національні природні парки

Основними завданнями національних парків є: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів; створення умов для організованого туризму та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням природоохоронного режиму, проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційних навантажень та розробка наукових рекомендацій з питань охорони довкілля та використання природних ресурсів; проведення екологічної освіти та екологічного виховання. В Херсонській області є один національний природний парк [22].

Азово-Сиваський національний природний парк, загальна площа 57430га, в тому числі заповідна - 26476 га, зона відновлених екосистем - 697 га, зона господарської діяльності - 6234 га, зона рекреаційного використання і екологічного виховання населення - 714 га. Азово-Сиваський національний природний парк створено в 1993 р. на базі та в межах мисливського господарства і його охоронної зони з акваторіями Центрального Сиваша і Азовського моря створено Території Сиваша в 1975 р. віднесено до Переліку водно-болотних угідь міжнародного значення. До складу парку входять дві ізольовані ділянки: перша включає косу Бірючий острів площею 7732 га з заповідною акваторією в Азовському морі, друга - Центральну частину Сиваша з островами та заповідною акваторією, площею 21200 га. Остання являє собою систему неглибоких водойм між островами з розчленованою береговою лінією.

Створено національний парк з метою охорони рослинності, яка представлена лучно-болотними, солончакуватими, псамофітно-степовими, лучно-степовими і лучними ценозами; та тваринного світу, особливо птахів .

Флора вищих судинних рослин національного парку нараховує 401 вид.

У флорі парку налічується 8 видів рослин, включених до Червоної книги України, а саме - астрагал дніпровський, ковили - волосиста, дніпровська, Лессінга, українська, тюльпан Шренка, цибуля скіфська, шафран кримський, та два види лишайників - телосхістес ямчастий і целокаулон степовий. До Червоного Європейського списку занесено гвоздику ланцетну, піщанку Зоза та хрінницю сиваську, до Червоного списку Херсонської області - белевалію сарматську, гадючу. Цибульку занедбану, жовтець скіфський, миколайчики приморські, роговик український та лишайник фульгензія брактея.

В парку охороняються рідкісні рослинні угруповання, що включені до Зеленої і книги України - формації ковили дніпровської, волосистої, Лессінга, української.

Узбережжя Азовського моря, численні острови і півострови Сиваша, що входять і до території національного парку, є місцем гніздування та перебування багатьох і видів птахів під час зимівлі та прольотів міграційними шляхами. Взагалі фауна національного парку різноманітна. В її складі 300 видів тварин. Серед них ссавців - 17 видів, птахів - 230, плазунів - 8, земноводних - 2, риб - 26, молюсків - 6, павуків - 3, ракоподібних - 5, червів кільчастих - 1, гідроїдних поліпів - 2. Незначне видове багатство фауни свідчить про її недостатнє вивчення. Багато видів фауни є рідкісними та зникаючими. До Червоної книги України занесено 4 види ссавців, 30 - птахів, 4 - плазунів, 2 - риб, 2 - молюсків, 5 - комах, 1 - ракоподібних, 1 - гідроїдних поліпів [24].

В Азово-Сиваському національному природному парку багато екологічних та інших проблем. Спеціалісти запропонували свої наукові обґрунтування щодо розширення території парку, оскільки в нинішніх межах він не виконує своїх природоохоронних функцій. Існуюча адміністративна структура не забезпечує охорону природних комплексів. Склалося неправильне співвідношення функціональних зон парку. Заповідна зона займає 74% території парку, рекреаційна зона - 1%, господарська - 25%. Це не відповідає світовим стандартам, тому парк не може в належному обсязі проводити природоохоронну, наукову і рекреаційну діяльність. Особливо гостро відчувається те, що узбережжя, яке має велике значення для перебування там маси птахів під час прольотів, зимівлі і для гніздування, не включене до складу національного парку. Заповідна зона охоплює лише акваторію з невеликими ділянками суходолу. До складу парку необхідно включити землі сільськогосподарського та рибогосподарського призначення, на яких діяльність здійснювалась б відповідно до законодавства про національні природні парки [16].

Заказники

Згідно з Законом «Про природно-заповідний фонд України» земельні, водні та інші ділянки заказників належать тим же власникам і землекористувачам, які були до створення заказників. В заказнику забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням заказника, а господарська, наукова та інші види діяльності, що не суперечать цьому, проводяться згідно з законодавством. Власники і землекористувачі відповідають за дотримання режиму охорони та збереження об'єкта. Заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загально зоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загально геологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні [17].

В залежності від їх екологічної і наукової цінності заказники можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

«Березові гайки» лісовий заказник площею 1320 га в Іванівському та Рибальчанському лісництвах Голопристанського району. Тут на Іванівській піщаній арені зберігаються природні березові ліси, утворені березою дніпровською. Це ендемічний вид пониззя Дніпра і Південного Бугу, який занесений до Червоної книги України, а формація берези дніпровської як ендемічне, зникаюче угруповання занесено до Зеленої книги України. З ендемічних видів в заказнику зростають дрік дніпровський, зіновать дніпровська, чебрець дніпровський, жовтозілля дніпровське. Є рідкісні види мохів, лишайників, грибів.

«Ягорлицький» орнітологічний заказник площею 18620 га. Розташований в акваторії Ягорлицької затоки Чорного моря в Голопристанському районі. Входить до складу Рамсарських водно-болотних угідь. В акваторії заказника, що є буферною зоною Чорноморського біосферного заповідника, зимує величезна кількість водоплавних птахів. Видовий склад цих птахів такий, як і в заповіднику, він охарактеризований при описі птахів заповідника.

«Джарилгацький» ботанічний заказник площею 300 га створений для охорони рідкісного червонокнижного виду золотобородника цикадового. Розташований на острові Джарилгач в Скадовському лісництві Скадовського району. Золотобородник зростає на дещо підвищених елементах рельєфу в степовій центральній частині острова.

Заказник у зв'язку з обмеженою площею уже не виконує завдань, що ставились при його створенні, адже золотобородник зараз поширився далеко за його межі. Заказник не надає охорони ще майже 10 видам рослин, двом видам лишайників багатьом видам тварин, що мають такий же високий природоохоронний статус. Необхідно взяти під охорону весь острів Джарилгач, однокілометрову зону відкрита моря та всю Джарилгацьку затоку, надавши цьому комплексу статус національної чи регіонального природного парку, оскільки цей комплекс відіграє дуже важливу роль в екологічному коридорі морських узбереж.

«Саги» ландшафтний заказник площею 500 га. Розташований в Цюрупинському районі.

На території заказника охороняються лісові ценози, псамофіти і степи, згладжені піщані кучугури, озера, болотні ценози. Серед лісових ділянок важливе місце займає природна рослинність - рідкісні формації берези дніпровської та ковили дніпровської, а також зарості вільхи звичайної. З рідкісних видів зустрічається гадюка звичайна, зростають зозулинець болотний, целокаулон степовий. Озера та заболочені ділянки є місцем гніздування та перебування значної кількості птахів. Шкоду заказнику наносять пожежі в соснових лісах, а також недавно побудований автомобільний шлях [15].

2.2 Природно-заповідні об'єкти місцевого значення

Заказники

«Бакайський жолоб» загально зоологічний заказник площею 1680 га розташований Білозерському лісництві, в місці, де Дніпро переходить в Дніпровський лиман. Течія тут слабка внаслідок підпору водами лиману. По дну лимана проникає морська солона вода при нагінних явищах, коли дмуть західні вітри. Змішування прісної і солоної вод сприяє розвитку багатого тваринного і рослинного світу, багатого корму для птахів і риб. Сюди в протоки і на мілководдя приходить на нерест багато видів риб. Тут відбувається інтенсивний нагул риби. На острівцях дельти, на обмілинах, вкритих очеретом південним, кугою озерною, а у воді з лататтям білим, глечиками жовтими знаходиться величезна кількість птахів, в тому числі й рідкісних, тут вони концентруються під час перельотів. З рідкісних рослин зростають сальвінія плаваюча, водяний горіх, плавун щитолистий.

«Інгулець» ландшафтний заказник площею 937 га. Розташований у Великоолександрівському лісництві Великоолександрівського району. Охороняються лісонасадження на лівому березі р.тІнгулець, в основному штучного походження, створені в 50-роках XIX століття. З природних - залишки тернівників з домішкою жостіру проносного, бузини чорної, видів шипшини тощо. Дане насадження є зразком лісівницького мистецтва в степовій зоні.

«Корсунський» заказник площею 3357 га. Розташований в Корсунському лісництві Каховського району на ділянках Козачелагерної піщаної арени. Соснові ліси чергуються з трав'янистими лучними ценозами в зниженнях піщаних арен та псамофітними ділянками степів. Охороняється тваринний світ мисливської фауни - косуля, олень благородний, лось та інші види.

«Асканійський» заказник площею 17746 га. До нього входять сільськогосподарські землі в Чаплинському районі навкруги біосферного з аповідника «Асканія-Нова».Ф.Е. Фальц-Фейна і його охоронної зони. В основному охороняються ссавці і птахи, що мігрують із заповідних степів і зоологічного парку внаслідок того, що для багатьох видів територія степу замала, для ряду видів не підходить абсолютно заповідний режим, при якому немає зоологічного навантаження на степову рослинність, утворюється багато опаду, який в умовах сухого клімату не встигає розкладатися і накопичується в степу, а деяким видам заважає жити високий травостій заповідного степ [34].

«Широка Балка» ботанічний заказник площею 116 га. Розташований на південно-східній околиці с. Широка Балка Білозерського району та прилеглій акваторії Дніпровського лиману. Територія заказника займає степові яруги, в яких ще збереглася, хоча й значно антропогенно трансформована, рослинність типчаково-ковилових степів на лесових грунтах. Зрідка трапляються червонокнижні види рослин - тюльпан бузький та Шренка, ковила Лесінга, українська та волосиста, також тварин - дибка степова, поліксена, махаон. В прибережній акваторії лиману відмічені рідкісні сальвінія плаваюча і плавун щитолистий. Заказник виконує важливу роль як частина екологічного коридору.

«Думузла» орнітологічний заказник площею 1411,9 га. Розташований на землях Привільненської сільської ради Каланчацького району. В заказнику зустрічається понад 200 видів птахів. Відмічені скупчення крижнів - до 30 тис. особин, шпаків - до 60 тис. В заказнику охороняються птахи на прольоті та на гніздуванні, серед них «І рідкісні червонокнижні види - жовта чапля, коровайка, дрохва, червоновола казарка, лунь польовий і степовий, орлан-білохвіст та інші.

«Каїрська балка» ландшафтний заказник площею га. Розташований на землях Каїрської сільської ради в Горностаївському районі. В заказнику охороняються типові та рідкісні степові ценози та залишки байрачних і заплавних природних лісів з рідкісними видами рослин, грибів і тварин. Місце годівлі птахів на прольоті [28].

Пам'ятки природи місцевого значення

Пам'ятки природи мають велике значення для охорони територій або окремих об'єктів, що мають особливу цінність і є унікальними або типовими для даного регіону. На території пам'ятки природи забороняється будь-яка діяльність, що загрожує їх збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного стану.

В Херсонській області є пам'ятки природи місцевого значення, загальнодержавного значення - відсутні [31].

Зоологічні

«Кринківське поселення бобрів» площею 5 га.

«Понятівське поселення змій», площа 5 га, в Токарівському лісництві Білозерського району на правому березі р.Інгулки, масове поселення плазунів, в тому числі й рідкісного полоза жовточеревого.

«Микільське поселення змій», площа 4 га, в Токарівському лісництві Білозерського району на крутому березі р. Інгульця з відслоненнями вапняків, місце поселення популяцій плазунів, в тому числі червонокнижного полоза жовточеревого.

Гідрологічні

«Джерело Шилової балки» та «Козацьке джерело» в Бериславському районі. Виходи джерел красиво впорядковані, художньо оформлені. Джерельна вода прекрасна для пиття.

«Частина озера «Грязьове» («Гопри») в м. Гола Пристань, південно-східиий берег озера з унікальними солоними грязями.

«Білозерські джерела» - це 5 потужних джерел на березі озера Білого з прекрасною питною водою, що не замерзає взимку.

Геологічні

«Федорівська печера» в с. Федорівка Білозерського району. Карстова печера довжиною до 100 м в правому крутому з відслоненнями вапняків березі р. Інгулець.

Ботанічні

Дуб в Міському парку м. Херсона, висаджений у 1869 р. при закладці парку.

Дуб на «Інтенсивці», понад 150 років, в районі аграрного університету.

Дуб біля пожежної частини Комсомольського району. Дуб біля шахового клубу.

Дуб в школі-ліцеї №2 по вул. Полтавській.

Вікові дуби в Центральному парку м. Гола Пристань.

Дуб на станції юних натуралістів в м. Гола Пристань. Куртина вікових дубів в Цюрупинському районі.

Три вікові платани в Центральному парку м. Нова Каховка.

Два меморіальні дуби біля Будинку культури в м. Нова Каховка.

Віковий в'яз по вул. Суворова біля магазину «Парус».

Бехтерський дубовий гай з 114 дерев дуба, площею 3га, кількох дубів вже немає.

Вікові сосни на околиці м. Гола Пристань.

Тополі в с.Стара Збур'ївка.

Деревостан акації білої, площею 30 га в Цюрупинському районі.

Вікові дуби (понад 200 років) в Рибальчанському лісництві Голопристанського району - залишки природних дубових пралісів на Кінбуризькому півострові [12].

Заповідні урочища

Заповідні урочища - це об'єкти загальнодержавного значення. На території заповідних урочищ забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників [17].

«Малокаховський бір». Заповідне урочище площею 177 га розташоване біля південної околиці с. Мала Каховка Каховського району Штучне насадження сосни звичайної та кримської на пісках на високому березі Каховського водосховища. Є ділянка сосни кримської, висадженої в 1910-1915 рр. Стовбури її досягають до 35 см в діаметрі та висоти 15 м. Є мальовничі галявини серед насаджень. Це місце масового відпочинку.

«Агайманське» заповідне урочище площею 25 га розташоване на віддалі 1км південніше с. Фрунзе Іванівського району. Це залишок центральної частини Агайманського поду. В зниженні водойма штучно поглиблена. Рослинність болотно-лучна. Тут у водно-болотних угіддях гніздяться та перебувають на прольоті птахи багатьох видів, в тому числі і рідкісних.

«Летючі піски» заповідне урочище площею 110 га розташоване на північно-західній околиці смт. Великої Олександрівки. Штучні насадження сосни звичайної та кримської кінця ХТХ століття.

«Цюрупинський сосновий бір» заповідне урочище площею 290 га. Розташоване в зеленій зоні південно-західної околиці м. Цюрупинська. Ділянка штучно створеного соснового бору на пісках в кінці XIX століття, що виконувала функцію захисного насадження.

«Недогірський ліс» заповідне урочище площею 216 га. Розташоване в зеленій зоні південно-західної околиці смт. Великої Олександрівки. Це штучні лісонасадження 50-х років XIX століття, що мають велике водоохоронне та ґрунтозахисне значення. Урочище - зразок степового лісорозведення.

«Архангельський ліс» заповідне урочище площею 30 га розташоване в с. Архангельське Високопільського району. Лісові насадження закладені в 1846р. Пам'ятка степового лісорозведення.

«Старозбур'ївський акацієвий ліс» заповідне урочища має площу 14 га, розташоване в південно-східній частині с. Стара Збур'ївка Голопристанського району. Серед лісового масиву, створеного відомим лісівником М.С. Борткевичем у 80-х роках XIX століття, розташована школа-інтернат.

«Стояни» заповідне урочище має площу 15 га, розташоване біля с. Дудчани Нововоронцовського району. Штучні лісонасадження на еродованих землях виконують водоохоронну функцію. В масиві є джерело питної води. Місце відпочинку населення.

Вони є природоохоронними рекреаційними установами. На території парків - пам'яток садово-паркового мистецтва забороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню. Тут проводяться екскурсії, масовий відпочинок населення, догляд за насадженнями, підсадка дерев замість загиблих, виконуються роботи по запобіганню самосіву, збереженню композицій з рослин [23].

Ботанічний сад Херсонського державного університету.

Площа 14 га. Закладено в 1934р. В колекціях ботанічного саду більше 200 видів інтродукованих деревних та чагарникових рослин, понад 180 видів трав'янистих рослин, 15 видів мохів та 21 вид лишайників. Тут, крім звичайних видів для підзони типчаково-ковилових степів, зростають рідкісні види, що включені до Червоної книги України. Це ковила волосиста, Лесінга, українська, тюльпан Шренка і бузький, голонасінник одеський та інші.

Дендропарк аграрного університету.

Площа 2,4 га. Закладено в 1951-1952 рр. Зростає понад 90 видів хвойних і листяних дерев і чагарників.

Парк санаторію «Гопри». Площа 18 га. Закладений у 1911році, різні породи дерев і чагарників.

Парк с. Чулаківки Голопристанського району. Площа 4 га. Закладений у 1961році. Різноманітні види дерев, чагарників, декоративних квіткових рослин.

Парк с. Хрещенівки Нововоронцовського району. Площа 8 га. Парк створений в регулярному стилі. Висаджено понад 60 видів дерев і чагарників.

Парк с. Роздольне Каланчацького району. Площа 62 га. Старовинний парк з віковими дубами, ялівцями. Кленами та іншими породами дерев і чагарників.

Парк с. Садове Голопристанського району. Площа 14 га. Старовинний парк середини XIX століття. Серед порід дуб звичайний, види ялівцю.

Парк м. Скадовська. Площа 12 га. Старовинний парк кінця XIX століття з листяних і і хвойних порід дерев і чагарників.

Дендропарк м. Каховки. Площа 15 га. Закладений у 1954 році на схилах водосховища за ініціативою відомого кіномитця О. Довженка [14].

Водно-болотні угіддя міжнародного значення

На території області є ще ряд об'єктів природоохоронного характеру. Це водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення головним чином як середовище існування водоплавних птахів. Вони охороняються згідно з міжнародною Рамсарською Конвенцією, яку підписала наша країна. В Херсонській області нараховується 6 таких об'єктів, загальною площею 342870 га [29].

1. Дельта р.Дніпро, площею 32 тис. га. Широта 46°32г , довгота 32°32г територія підтримує життєдіяльність 14 видів птахів, з яких рідкісними є чапля жовта, коровайка, лебідь-шипун, журавель сірий та інші. На суходолі переважають водно-болотні трав'янисті ценози, є лісові зарості, на мілководдях багато корму для птахів. Найбільш чисельні лиска - понад 90 тис. особин, крижень - понад 50 тис. особин, баклан великий - до 15 тис. особин та інші.

2.Тендрівська затока - 55 тис. га. Широта 46°14г , довгота - 31°53г

3. Ягорлицька затока, площа 40 тис. га, в Херсонській області - 29,4 тис. га. Широта 46° 24г , довгота 31° 53г. межує з Тендрівською, складаючи практично один комплекс. Берегова лінія Тендрівської і Ягорлицької заток має багато дрібних заток, озер, які заросли водно-болотною рослинністю, на узбережжі ценози пустельних степів, солончаків. Територія обох заток підтримує життєдіяльність 23 видів птахів, серед яких є рідкісні - пелікан рожевий, лебідь-шипун, орлан-білохвіст, та інші. Найбільша чисельність лиски - понад 450 тис. особин, мартина середземноморського, попелюха - понад 100 тис особин, черні морської - понад 90 тис. особин., морського голубка та крячка рябодзьобого - до 60 тис. особин. Обидві затоки є місцем найбільшої концентрації водоплавних та коловодних птахів на гніздуванні та під час перельотів - до 100 тис. пар, а під час осінніх міграцій кількість птахів досягає: 1 млн. особин щоденно.

4. Каркінітська затока.

5. Джарилгацька затока. Площа обох угідь становить 140 тис. г а, в т. ч. в Херсонській області - 90,55 тис. га. Широта 45° 55г , довгота - З3° 12г. і два угіддя розглянемо разом, оскільки вони є практично одним цілим у відношенні перебування тут водно-болотних птахів. Материковий берег глинистий, острови піщані, засолені. Ценози представлені псамофітними та пустельними степами, засоленими луками. Акваторії мілководні з багатою кормовою базою для птахів.

Територія підтримує життєдіяльність 19 видів птахів, серед яких с рідкісними лебідь-шипун, коровайка, казарка червоновола. Орлан білохвіст, марин; малий та інші. Чисельність крижня сягає понад 40 тис. особин, лиски понад 35 тис. особин, мартина малого до 17 тис. пар, лебедя-шипуна - до 8 тис. пар.

6. Центральний Сиваш, площа 100 000 га, в т.ч. в Херсонській області 67,92 тис. га.. Широта 46°05г, довгота 34° 15г. Територія являє собою комплекс неглибоких прісних, солоних та напівсолоних водойм, що заросли водно-болотною рослинністю.

Є багато островів. Переважають ценози пустельних степів та засолених лук. Територія підтримує життєдіяльність 43 видів птахів, переважно високого природоохоронного статусу. Серед них коровайка, лебідь-шипуп, дрохва, дерихвіст лучний, мартин малий, крячок білощокий та інші. Найбільша чисельність гуски білолобої великої - до 200 тис. особин, свища - понад 60 тис. особин, брижача - понад 40 тис. особин.

На сучасний стан популяцій птахів та екологічну цінність територій водно-болотних угідь негативно впливають такі чинники, як інтенсифікація ведення сільського господарства, риболовля, відлякування птахів, полювання, особливо браконьєрство, рекреаційне навантаження. Заходами для збереження екологічної цінності території можуть бути створення об'єктів природно-заповідного фонду, менеджмент територій, посилення контролю за полюванням [37].

херсонщина природний заповідний

РОЗДІЛ 3.

ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ МЕРЕЖІ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ ХЕРСОНЩИНИ

3.1 Дореволюційний період

Серед заповідних об'єктів України біосферний заповідник «Асканія-Нова» займає особливе місце, так як історія заповідання його території нараховує близько 114 років [34].

З кінця ХІХ в. Фрідріх Едуардович Фальц-Фейн в економії «Асканія-Нова» серед пасовищ почав створювати захисні ділянки. Перші його спроби (1883, 1888 роки) виявилися невдалими, оскільки відведені під заповідання землі потрапляли у смугу доріг Чумацького шляху, що на той час проходили через Асканію-Нова. У 1898 році Ф. Фальц-Фейн закладає нову заповідну ділянку площею 520 десятин. Саме вона стала праядром нинішнього біосферного заповідника, столітній ювілей якого відзначався в 1998 році.

З 1 квітня 1919 року Декретом Ради Народних Комісарів УРСР «Асканія-Нова» була проголошена Народним заповідним парком, в лютому 1921 р. на цих землях створюється перший державний степовий заповідник «Чаплі». У грудні 1984 р. заповідник на VIII сесії Бюро Міжнародної координаційної ради з програми ЮНЕСКО «Людина та біосфера» був включений до міжнародної мережі біосферних резерватів (Сертифікат ЮНЕСКО від 15 лютого 1985 р.). Указом Президента України від 26 листопада 1993 № 563 йому надано статус біосферного заповідника, а постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 1994 р. № 213 визначено сучасну назву - Біосферний заповідний «Асканія-Нова» імені Ф.Е. Фальц-Фейна.

На сьогодні «Асканія-Нова» це природоохоронна науково-дослідна установа загальнодержавного і міжнародного значення, перед якою стоять завдання збереження генофонду та природних біотопів типчаково-ковилового степу, вивчення динаміки природної та трансформованої степових екосистем; збереження, вивчення, відтворення і поповнення в штучних умовах колекцій видів дерев, чагарників та квітково-декоративних рослин, особливо рідкісних та зникаючих; збереження, збагачення та вивчення генофонду тварин з колекції зоологічного парку, розробка технологій їх утримання та розведення, ренатуралізації аборигенних видів [7].

За фізико-географічним районуванням територія заповідника «Асканія-Нова» відноситься до Причорноморсько-Приазовського південностепового краю південно-степової підзони Степової зони. За схемою геоботанічного районування рослинність заповідника репрезентує Чаплинсько-Якимівсько-Приазовський округ Приазовсько-Чорноморської степової підпровінції Причорноморської (Понтичної) степової провінції Європейсько-Азіатської степової області.