Основи екології

10.9 ТЮТЮНОВИЙ НІКОТИН, АЛКОГОЛЬ, НАРКОТИКИ І СНІД -- «ЯДЕРНА БОМБА» СПОВІЛЬНЕНОЇ ДІЇ

Прагнучи отримати задоволення, позбутися емоційного дискомфорту та відійти від вирішення реальних життєвих проблем повсякдення деякі люди палять тютюн, вживають алкогольні напої та наркотичні й токсичні речовини. І що вищий ступінь цього прагнення, то негативніше воно впливає на здоров'я споживачів цих токсичних речовин та людей, що їх оточують. Тому суспільство змушене контролювати, а в деяких випадках навіть покласти край цьому прагненню заради збереження благополуччя, здоров'я та життя тих, для кого вживання названих речовин стало основою їх існування. Запобігти наркологічним захворюванням, сформувати прагнення до тверезого здорового способу життя -- таке бажання авторів і мета цього підрозділу.

Паління.

Хворобливу пристрасть до паління тютюну спричинює алкалоїд нікотин, вміст якого в листі тютюну становить 1--5 % у перерахунку на суху масу. Цей алкалоїд збудливо діє на нервову систему. Відчувається «приплив сил», зменшується відчуття втоми, деякою мірою піднімається настрій, тобто створюється відчуття комфорту. Проте такий стан триває недовго і для його підтримання доводиться палити все більше й більше. Так поступово схильність до паління тютюну переростає в звичку, а згодом і в пристрасть, яка з роками стає все сильнішою -- виникає гостра потреба в палінні вдома, на роботі та будь-де і за будь-яких обставин: у стані стомлення, збудження, за від'ємного емоційного стресу, під час виснажливої роботи тощо.

За даними ВООЗ, в усьому світі палять приблизно 60 % чоловіків та 20 % жінок, у США -- відповідно 60 і ЗО %, а в країнах СНД -- 57 і 49 %. Виробництво тютюну в світі впродовж останнього десятиріччя щороку збільшується в середньому на 1,5 %, а його споживання на 3--4 %. Щороку людство витрачає на купівлю тютюнових виробів від 85 до 100 млрд доларів. Кожний мешканець Землі випалює в середньому 1 тис. цигарок за рік. У результаті захворювань, пов'язаних з палінням, щороку вмирає 1,5 млн. людей. Прогнозувалося, що в країнах СНД з тих самих причин на початок XXI ст. передчасно помре 1 млн. людей.

Паління не є фізіологічною потребою організму. Легені, які споживають атмосферний кисень, за своєю природою призначені виділяти вуглекислий газ. Однак під час паління вони змушені поглинати його разом з оксидом карбону (II) (чадним газом) та багатьма іншими шкідливими речовинами, які утворюються в процесі спалювання тютюну.

Встановлено, що в тютюновому димі міститься понад 200 шкідливих речовин, таких як нікотин, оксиди карбону (II) і (IV), аміак, сполуки арсену, оксиди нітрогену, альдегіди й феноли, акролеїн, ацетатна, мурашина та ціанідна кислоти, радіоактивні ізотопи (калій-40, карбон-14, плюмбум-210, полоній-210, стронцій-90) та ін. Багато з цих речовин є надзвичайно токсичними і мають канцерогенні властивості. У результаті спалювання 1 кг тютюну утворюється в середньому 50 г тютюнового дьогтю, в якому містяться всі перелічені речовини. Легені курця тільки впродовж одного року фільтрують близько 250 г тютюнового дьогтю.

Враховуючи величезну кількість курців на Землі та високий вміст токсичних речовин у тютюновому димі, паління істотно забруднює атмосферне повітря та завдає відчутної шкоди здоров'ю населення. Людина, яка палить цигарки, вдихає повітря, в якому вміст забруднень у 384 тис. разів перевищує ГДК. Тютюновий дим завдає шкоди здоров'ю не тільки тим, хто палить, а й тим (і ще більшою мірою), хто знаходиться поруч. Адже вони також вдихають тютюновий дим і їх організм не адаптувався до цих отруйних речовин.

Нікотин -- одна з найнебезпечніших рослинних отрут. Його кількість, що вилучається при випалюванні 5 цигарок, вбиває кроля, а 100 цигарок -- коня. Від тютюнового диму гинуть птахи, що живуть у кімнаті разом з курцем. Від однієї краплі нікотину гинуть риби в акваріумі. Для людини смертельна доза нікотину становить 80--120 мг. В одній пачці цигарок (20 шт.) міститься 100 мг нікотину, 1,8 мг ціанідної кислоти, 0,4 мг оксиду карбону (II), 32 мг аміаку та багато інших сполук. Курець упродовж року випалює близько 5 кг тютюну, тобто в середньому 6--7 тис. цигарок, у яких міститься близько ЗО г нікотину. Постає питання, чому людина, яка вживає таку кількість отрути, не помирає? Пояснюється це так. Нікотин надходить в організм у невеликих дозах через певні проміжки часу, впродовж якого частина отрут знешкоджується в самому організмі, а решта їх та продукти розкладання виводяться з сечею, слиною і потом.

Отрути, проникаючи в кров, розносяться по всьому організму, зумовлюючи небажані негативні зміни в нервовій і серцево-судинній системах, легенях, печінці, органах травлення, ендокринних залозах тощо. Особливо шкідливо діють нікотин та оксид карбону (II) на серцево-судинну систему. У результаті паління судини уражаються атеросклерозом, розвивається ішемічна хвороба серця з нападами стенокардії та інфаркт міокарда. Курці, які випалюють упродовж дня 20 і більше цигарок, хворіють на інфаркт міокарда в 12 разів частіше, ніж ті, хто не палить.

Оксид карбону (II) сполучається з гемоглобіном крові й утворює карбоксигемоглобін, що призводить до кисневого голодування організму. В результаті з'являються задишка, набряки та інші симптоми серцево-судинної недостатності. Внаслідок цього серце курця передчасно старіє. Дія нікотину спричинює звуження кровоносних судин, у результаті чого підвищується артеріальний тиск. У курців гіпертонія спостерігається в 5 разів частіше порівняно з тими, хто не палить. Підвищений артеріальний тиск разом зі склерозом судин можуть у будь-який момент спричинити інсульт.

Паління є однією з причин облітеруючого ендартеріїту -- тяжкого захворювання ніг внаслідок зрощення їх судин. У тяжких випадках може настати змертвіння ніг (гангрена). Тютюновий дим вражає слизову оболонку ротової порожнини, внаслідок чого розвивається стоматит або гінгівіт і створюються умови для розвитку карієсу. Під впливом тютюнового диму ушкоджуються голосові зв'язки. Тому голос курців стає хрипким і грубим. При цьому також подразнюється слизова оболонка носоглотки, гортані, трахеї, бронхів і бронхіол. У них розвиваються запальні процеси, що супроводжуються кашлем. Зміни, які відбуваються в легенях курців з великим стажем паління, призводять до розвитку туберкульозу легенів. Встановлено, що з кожних 100 захворювань на туберкульоз легенів у зрілому віці 95 припадає на частку курців.

Дія тютюнових отрут призводить до зниження апетиту і супроводжується нудотою, блюванням, болем у ділянці шлунка й кишок. Паління часто спричинює розвиток виразкової хвороби шлунка. З кожних 100 хворих на виразку 98 -- курці. Виразка шлунка у курців трапляється в 10-- 12 разів частіше порівняно з тими, хто не палить.

Паління буває причиною безпліддя у чоловіків, оскільки під дією нікотину та радіонукліда полонію-210 розвивається атрофія тканин яєчок. Воно також негативно впливає на слух та нервову систему. При цьому виникають стійкі неврози, що супроводжуються головним болем, шумом у вухах, запамороченням, дратівливістю, пригніченням настрою, безсонням, поганим апетитом тощо. Такі канцерогенні речовини, як бензпірен та полоній-210 можуть спричинювати утворення злоякісних пухлин переважно в тих органах, де накопичуються ці речовини. Частіше спостерігається рак дихальних шляхів (горло, голосові зв'язки, легені), рак органів травлення (ротова порожнина, стравохід, шлунок), пухлини нирок і сечового міхура.

Жінки є більш запеклими курцями. Вони щодня випалюють у середньому до ЗО цигарок, тобто вдвічі більше, ніж чоловіки. У дівчат і жінок внаслідок паління змінюються риси характеру: вони стають неврівноваженими, дратівливими, часто зухвалими й грубими. У них частіше порушується функція статевих органів. Німецький лікар-гінеколог П. Бермхард стверджував, що у жінок, які палять, порушення менструального циклу спостерігається в З рази, передчасний клімакс -- у 1,5 раза, бездітність -- у 9 разів, передчасне старіння -- в 17 разів частіше, ніж у жінок, що не палять.

Якщо вагітна жінка палить, вона отруює себе і ненароджену дитину. Це може спричинити навіть внутрішньоутробну загибель плода. За даними англійського лікаря Рассела, у жінок, які палять, буває вдвічі більше викиднів та мертвонароджень. Частіше відбуваються передчасні пологи, народжуються ослаблені діти з меншою масою. У 40 % випадків у дітей спостерігаються судоми та напади епілепсії. З кожних 100 новонароджених, чиї матері під час вагітності випалювали до 5 цигарок за день, четверо вмирали в першу добу після народження. Внаслідок паління батьків гине кожна п'ята дитина!

Матері, які палять, часто народжують дітей з каліцтвами, що пов'язують з наявністю в тютюновому димі радіонукліда полонію-210. У немовлят спостерігаються тяжкі захворювання нервової системи, наприклад деякі форми епілепсії, водянка головного мозку, а також «заяча губа», шестипалість тощо.

Кожна жінка, яка палить, доки в її організмі не настали серйозні зміни, має негайно відмовитися від паління заради здоров'я своїх дітей!

Усі ці хвороби та багато інших, що спричинюються палінням, призводять до передчасного старіння і смерті. За даними ВООЗ, передчасна смертність серед курців на ЗО--80 % більша, ніж серед тих, хто не палить. Вища смертність спостерігається серед курців віком 45--54 років. Причиною близько 80 % смертних випадків є рак легенів, ішемічна хвороба серця, бронхіт, емфізема легенів та інші хвороби. В індустріальне розвинених країнах з числа всіх небіжчиків кожний п'ятий помер від хвороб, спричинених палінням. Смертність серед тих, хто випалює 25 цигарок щодня, в 6 разів вища порівняно з тими, хто не палить. За даними Європейського Економічного Співтовариства, у країнах «Спільного ринку» від паління гине людей у 4 рази більше, ніж унаслідок автомобільних катастроф. У США з цієї причини щороку помирає 325 тис. людей. Тому недарма паління називають самогубством сповільненої дії.

З метою зменшення поширення паління серед населення Землі ВООЗ 1988 р. оголосила 7 квітня Днем боротьби з палінням. Для зменшення шкідливої дії тютюнового диму в багатьох країнах заборонене паління у громадських місцях: кінотеатрах, транспорті, місцях відпочинку, на стадіонах тощо.

Отже, якщо не хочете мати великих клопотів з власним здоров'ям та здоров'ям ваших дітей, а також завдавати шкоди здоров'ю ближніх, не паліть!

Алкоголь

Всесвітня організація охорони здоров'я віднесла алкогольні напої до харчових продуктів, до складу яких входить у певних кількостях етиловий спирт С2НзОН. Слабоалкогольні напої містять 3--7 % об. етилового спирту, напої з 8--14 % об. належать до легких алкогольних -- це натуральні виноградні вина, шампанське тощо. Міцні спиртні напої містять 16--60 % об. етанолу: горілка, віскі, джин, кріплені вина, кальвадос, бренді, коньяк, лікери та різні настойки.

Етиловий спирт є природним продуктом обміну речовин. У крові тверезої людини його міститься ЗО--60 мг на один літр. Під час вживання алкогольних напоїв максимальний вміст етанолу в крові спостерігається через годину після одноразового вживання. Через 12 год. нормальний рівень відновлюється. При вмісті в крові 1 г/л етанолу людина погано керує м'язами, при 2 г/л -- нестримно хоче спати, а при 5 г/л -- паралізується дихання і настає смерть.

Алкогольні напої вживають з метою досягнення емоційного збудження, безтурботного розслабленого стану, прагнучи викликати приплив сил та максимально, доки витримає організм, подовжити «ейфорію». Тривале вживання алкогольних напоїв зумовлює звикання до них, призводить до пияцтва і в подальшому -- до захворювання на алкоголізм з усіма його негативними наслідками. Пияцтвом прийнято називати «надмірне» вживання спиртних напоїв, що негативно впливає на працю, побут, здоров'я людей та добробут суспільства загалом.

Основні ознаки алкоголізму -- втрата контролю за вживанням алкоголю і патологічний потяг до нього, підвищення толерантності та похмільний синдром. Ці ознаки свідчать про те, що у людини сформувалася нова, раніше не властива їй хвороблива потреба в алкоголі й сила її надзвичайно велика. У певні періоди вона переважає потребу в їжі та воді.

Алкогольні напої вживаються населенням у значній кількості, про що свідчить зростання їх виробництва. Так, у 1987 р. після введення «сухого закону» (закону про значне обмеження виробництва і вживання алкогольних напоїв) у колишньому СРСР продаж горілки та лікеро-горілчаних напоїв становив 123,3 млн. дал. При цьому різко збільшилося самогоноваріння. За даними Держкомстату, в 1987 р. на самогоноваріння витрачено 1,4 млн. т цукру, що еквівалентно 150 млн. дал самогону. Це практично компенсувало скорочення продажу горілки та лікеро-горілчаних виробів. За оцінками експертів європейського регіонального бюро ВООЗ, Україна входить до числа шести (з 50) країн Європи, де темпи вживання алкоголю та кількість пов'язаних з цим наслідків найбільші. Загальне вживання алкоголю в 1993--1994 рр. в Україні становило 11,4 літра абсолютного спирту на душу населення, тоді як у США -- 6,8, Великобританії-- 7,3, Німеччині -- 10,4, і випереджає Україну за цим показником тільки Люксембург -- 12,6 л.

Токсичною для людини вважається доза понад 100 мл етилового спирту за один прийом. Із прийнятої дози етанолу 7 % виділяється з видихуваним повітрям, 3 % -- з потом і сечею. Близько ЗО % його окислюється в організмі зі швидкістю 1 г алкоголю за годину на 10 кг маси тіла за схемою: етанол -> ацетальдегід -> ацетатна кислота -» оксид карбону (IV) + + вода.

Усім хворим на алкоголізм притаманні нестійкість настрою, дратівливість, швидка виснажуваність психіки. Алкоголізм -- складне захворювання, яке порушує функціонування всіх систем і органів, руйнує здоров'я, скорочує тривалість життя, позбавляє працездатності та радості спілкування з близькими людьми. За даними ВООЗ, алкоголізм є причиною кожної третьої смерті, якщо врахувати серед тих, хто зловживає спиртними напоями, частоту захворювань серцево-судинної системи, печінки, шлунка, нирок, а також венеричних хвороб, травматизму в стані сп'яніння та самогубств.

При одноразовому вживанні значних доз алкоголю може розвинутися гостра алкогольна інтоксикація, що нерідко закінчується смертю. Так, тільки в 1987 р. в колишньому СРСР алкогольними напоями отруїлося понад 44 тис. людей, з яких 11 тис. стали небіжчиками. У 1994 р. в Україні в стані алкогольного сп'яніння скоєно 60 194 злочини, померло від отруєння алкоголем 8436 чоловік.

Здатність алкоголю розчинятися в ліпідах, які входять до складу нервових клітин, визначає частоту захворювань при алкоголізмі центральної нервової системи, що супроводжується психозами, порушеннями сну, прогресуючим зниженням інтелекту та порушенням функцій усіх систем і органів. За відсутності своєчасного лікування відбувається деградація особи і настає смерть.

Алкоголь ускладнює перебіг низки психічних і нервових захворювань: неврозів, психопатій, епілепсії, травматичної енцефалопатії, діенцефалітів, невритів та ін. Він сприяє розвитку ішемічної хвороби серця та інфаркту міокарда. Особливо шкідливий вплив алкоголь має на печінку. Він сприяє більш тяжкому перебігу гепатитів, є причиною цирозу печінки та панкреатитів. Алкоголь гальмує секреторну діяльність підшлункової залози, знижує виділення інсуліну, що сприяє розвитку цукрового діабету. Зловживання алкоголем несприятливо впливає на залози внутрішньої секреції, зокрема статеві. Зниження статевої функції спостерігається у 35 % тих, хто зловживає алкоголем та в усіх хворих на алкоголізм. У жінок зменшується здатність до дітонародження, часто спостерігаються токсикози вагітності та ускладнені пологи.

У стані сп'яніння легковажна поведінка молодих людей нерідко призводить до випадкових зв'язків, наслідком чого можуть бути «небажана» вагітність, зараження венеричними хворобами та виникнення на цій підставі психічних травм.

Систематичне вживання алкоголю призводить до передчасного старіння, інвалідності й смерті. Заданими ВООЗ, тривалість життя алкоголіків у середньому на 15--20 років менша порівняно з тими, хто утримується від систематичного вживання спиртного. Вживання алкоголю порушує процес нормальної роботи на виробництві, що завдає підприємствам значних збитків внаслідок зниження продуктивності праці, прогулів, аварій, травматизму тощо. У стані сп'яніння відбуваються різні правопорушення, пов'язані з кримінальними вчинками: хуліганство, пограбування, завдання тілесних пошкоджень, зґвалтування і навіть умисні вбивства.

Пияцтво є причиною розпаду родин. Алкоголізм батьків нерідко визначає анти суспільну орієнтацію поведінки підлітків. Вони не бажають учитися, працювати, мають схильність до вживання алкогольних напоїв і статевої розбещеності, скоюють різні правопорушення. Усе це в кінцевому підсумку становить загрозу руйнування соціальної стабільності в країні. З метою запобігання алкоголізму потрібно активно проводити цілеспрямовану профілактичну роботу і виховання населення. Однак насамперед у суспільстві мають бути створені відповідні соціальні умови, за яких люди могли б дотримуватись здорового способу життя. Слід звернути увагу на виховання підлітків у сім'ї та школі, проводити просвітницьку й виховну роботу для запобігання зловживанню алкогольними напоями. Потрібно виробляти більше високоякісних безалкогольних напоїв за доступними цінами та надати можливість дітям безкоштовно займатися спортом, технічною й художньою творчістю в різних гуртках і клубах. І в цій роботі головна роль повинна належати державі й суспільству. Адже тільки здорові громадяни зможуть побудувати здорову державу.

Наркотики

Наркотична речовина -- лікарський препарат, який виявляє стимулювальну, галюциногенну та іншу специфічну дію на центральну нервову систему. Наркотичні речовини, до постійного вживання яких виробляється пристрасть, називають наркотиками. Число наркотичних речовин невпинно зростає. Ще в 1972 р. налічувалося понад 200 лікарських препаратів, застосування яких може сприяти формуванню у хворих нестримного хворобливого прагнення до їх уживання. До цих речовин належать похідні опіуму, кокаїн, індійська конопля, психостимулятори, галюциногенні та гіпногенні речовини, героїн, деякі засоби побутової хімії тощо.

Наркотики можуть бути у вигляді розчинів, порошків, таблеток і входити до складу цигарок. Частіше наркотики вводять в організм за допомогою шприців в умовах, які не завжди забезпечують стерильність. Якщо «колються» в компанії, то здебільшого користуються одним шприцом. У результаті крапля чужої крові потрапляє в організм іншого наркомана і стає причиною зараження інфекційними хворобами, в тому числі й Снідом.

Наркоманія, токсикоманія та алкоголізм належать до класу наркологічних захворювань, в основі яких лежить спільна ознака -- формування хворобливої психічної та фізичної залежності. Наркоманія й токсикоманія за загальними закономірностями формування, клінічним перебігом і прогнозом являють собою єдину хворобу. Ці наркологічні хвороби, як і алкоголізм, мають на меті полегшити життя шляхом уживання речовин, що змінюють свідомість, викликають почуття комфорту, задоволення і навіть ейфорії -- «кайфу» на жаргоні наркоманів. Разом з тим наркоманія і токсикоманія, на відміну від алкоголізму, характеризуються надзвичайно швидким формуванням залежності від певної речовини та стрімким перебігом захворювання. Зловживання алкогольними напоями і формування пияцтва відбувається роками. Формування наркоманії й токсикоманії до появи наркозалежності вимірюється тижнями й днями, а героїн зумовлює залежність навіть після однієї-двох ін'єкцій.

Наркоманія, токсикоманія та алкоголізм поширюються в усьому світі надзвичайно високими темпами. Як зазначають американські дослідники, тільки впродовж п'яти років (1965--1969 рр.) кількість людей, що зловживали наркотиками, збільшилася в 5 разів. У 1971 р. президент США Р. Ніксон заявив: «Якщо ми не зруйнуємо наступ наркотиків, то наркотики зруйнують нас». У 1969 р. в США нелегально завозили 900 кг кокаїну, а в 1985 р. ця цифра зросла до 35 т. Вживання маріхуани в країні досягло нині 15 тис. т. Аналогічна ситуація склалася і в інших індустріальне розвинених країнах. Так, у Франції в 1986 р. конфісковано 15 т наркотичних речовин, що вдвічі більше, ніж у 1985 р.

Наркоманія значно поширюється і в Україні. Кількість тільки офіційно зареєстрованих наркоманів за п'ять останніх років зросла майже вдвічі, а кількість вилучених міліцією наркотичних засобів з 1988 р. по 1994 р. зросла в 10 разів. У 1994 р. у стані наркотичного сп'яніння скоєно 7638 злочинів, померла внаслідок уживання наркотиків 731 людина.

Наркоманія і токсикоманія особливо поширені серед молоді. До сьомого класу школи з наркотиками й токсичними речовинами ознайомлюється від 5 до 15 % учнів, а серед старшокласників -- 20 %. У московських навчальних закладах ці речовини «куштували» 22 % учнів професійно-технічних училищ і 15 % студентів. Експерти ВООЗ зазначають, що на потяг до вживання наркотиків діє один або кілька мотивів, зокрема:

- задоволення цікавості відносно дії наркотичного чи іншого одурманювального засобу;

- наслідування «авторитетам» або «випробування відчуття» належності до певної групи;

- стимулювання психічних і творчих процесів, досягнення «особливої»
ясності міркувань, «творчого натхнення», уміння по-особливому сприйняти музику, живопис тощо;

- вплив певної «моди» на наркотики в колі молодих людей.

Спільним для стану наркотичного сп'яніння, незалежно від уживаних засобів, є зміна ясності свідомості, поліпшення настрою і розлад фізичних функцій. Наркоман безпричинно посміхається, здійснює безладні рухи. У разі глибшої зміни свідомості настає малорухливість, розслабленість, спонтанна балаканина, зникає реакція на звичайні зовнішні подразники. Зміна настрою та балакучість супроводжуються руховою активністю. Вони швидко змінюються роздратуванням, нудьгою або злісною гнівливістю. Порушення фізичних функцій виявляється почервонінням або зблідненням обличчя, потовиділенням. Очі мають особливий блиск. Зіниці розширені або звужені. Рухи, як правило, розмашисті, хода нестійка, з хитанням. Мова нерозбірлива й плутана.

Характерним проявом хвороби є регулярність уживання наркотиків. Починаючи з першого разу, інтенсивність наркотичного дурману поступово спадає, оскільки організм адаптується до нього. Для досягнення початкових відчуттів наркоман чи токсикоман збільшує частоту приймання і дозу наркотичної речовини. При цьому стійкість організму хворого до дії наркотику зростає. У результаті він здатен уживати дози, які значно перевищують смертельні. Виникають захисні фізіологічні реакції на приймання наркотику: нудота, шкірний свербіж, почервоніння обличчя, зміна пульсу та артеріального тиску.

Перехід у розгорнуту стадію захворювання характеризують такі зміни. Настає нездоланне психічне прагнення до наркотиків. Без них хворий відчуває постійний дискомфорт, що супроводжується тяжкими фізичними розладами -- від депресивного стану, тривожного неспокою, страху до сильного емоційного й рухового збудження. Виникають гнів, злобливість та агресивність щодо оточуючих. До психічних розладів додаються порушення функціональної діяльності внутрішніх органів і систем: розлади сну, діяльності травного каналу, сильне потовиділення тощо.

У інших хворих найтиповішими фізичними проявами абстиненції є сильні болі в ділянці великих суглобів (коліна, ліктя, плеча). М'язи тіла значно напружуються. Відбуваються судомні напади з втратою свідомості. Хворий корчиться в судомах, наче під час епілептичного нападу. Якщо йому своєчасно не надати допомогу, може настати смерть. Варто зауважити, що кожний наркотик має свої характерні симптоми абстиненції. У наркоманів чи токсикоманів відмічаються такі ускладнення, як гострі психози, деградація особи, хронічні захворювання внутрішніх органів і нервової системи. На цьому етапі захворювання хворі часто роблять спроби самогубства.

Часто використовують сурогати опію, в яких містяться морфін, кодеїн та інші алкалоїди. Вживання опіатів спричинює тромбофлебіти, серцево-судинну недостатність, дихальну аритмію тощо. Дуже небезпечними наркотиками є барбітурати -- похідні барбітурової кислоти, які в клінічній практиці застосовують як снодійний засіб. У разі передозування цих препаратів порушується свідомість, з'являється дихальна аритмія, гіпотермія і гіпорефлексія, погіршується серцево-судинна діяльність.

Останнім часом значного поширення набули різні транквілізатори -- психоактивні речовини, здатні зменшувати страх, тривогу і психологічне напруження (мепробамат, триоксазин, радедорм та ін.). Так, у США транквілізатори вживає майже 50 % дорослого населення. Небезпечним є такий транквілізатор, як радедорм. Він спричинює сп'яніння, подібне до алкогольного, і супроводжується загальмованістю, сонливістю та м'язовою релаксацією. Після приймання препарату виникає запаморочення, легкий шум у голові, утруднюється переорієнтування уваги і помітно знижується швидкість реакції. Настає нервовий розлад.

Наприкінці 70-х років значного поширення набула ефедринова токсикоманія, пов'язана з уживанням поза призначенням таких психостимуляторів, як кофеїн, кокаїн, фенамін, ефедрин та ін. Передозування цих препаратів супроводжується підвищеною балакучістю, руховою активністю, порушенням свідомості, зоровими галюцинаціями. Симптомами отруєння є збліднення кінцівок, підвищення артеріального тиску, сухість шкіри, розширення зіниць, тахікардія. Особливо небезпечними є ефедрин та його похідні, що мають виразний кардіотоксичний ефект. При введенні у вену великих доз виникають тяжкі психози і може настати зупинка серця.

Останніми роками токсикоманія поширилася внаслідок уживання хімічних летких сполук та виробів з них, що є інгаляційними психореактивними речовинами. До них належать бензин, етиловий ефір, ацетон, хлороформ, полівінілхлоридна плівка, клеї БФ-6 і «Момент» та ін. Ці речовини вводять у вигляді інгаляцій або вдихають продукти їх горіння. При цьому виникають запаморочення, нудота, дзвін у вухах, ілюзорні видіння, слухові галюцинації тощо.

Лікування наркоманії й токсикоманії слід проводити в спеціалізованих психіатричних закладах. Дуже часто при цьому потрібен психіатричний нагляд, оскільки ймовірне скоєння кримінальних дій. У стані наркотичного чи алкогольного сп'яніння скоюється багато соціально небезпечних злочинів (бійки, крадіжки, зґвалтування, вбивства тощо). Це завдає значної шкоди суспільству.

За злочини, пов'язані з уживанням наркотиків, у колишньому СРСР було засуджено понад 26 тис. людей. На обліку в органах охорони здоров'я і внутрішніх справ перебувало понад 130 тис. людей, які вживали наркотики, серед них -- 52 тис. з діагнозом «наркоманія». Переважно це були молоді люди віком до ЗО років.

Кримінальним кодексом України (ст. 307 КК) передбачається суворе покарання (позбавлення волі строком від 3 до 8 років) за зберігання, перевезення та реалізацію наркотичних речовин. Передбачається також відповідальність за втягнення неповнолітніх у цю злочинну діяльність (покарання -- позбавлення волі строком від 5 до 12 років; ст. 315 КК). У боротьбі з наркоманією передбачені й адміністративно-правові заходи. Громадяни, хворі на наркоманію, повинні лікуватися в лікувально-профілактичних закладах органів охорони здоров'я. Тих, хто уникає такого лікування, направляють за рішенням суду в лікувально-трудові профілакторії для примусового лікування.

Слід пам'ятати, що наркоманія і алкоголізм -- дуже тяжкі й небезпечні хвороби як для самих наркоманів і алкоголіків, так і для всього суспільства. Вживання наркотиків є дуже небезпечним для нинішнього та прийдешніх поколінь. Наркоманія поширюється як епідемія. Вона швидко втягує в свої брудні тенета все нові й нові жертви. Тому необхідно широко проводити профілактичну роботу. Потрібно заповнювати дозвілля різними культурними заходами та спортом. Особливо це стосується молоді. До цієї роботи мають бути залучені вихователі вищих навчальних закладів і в першу чергу батьки.

Синдром набутої імунної недостатності (СНІД)

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) -- тяжке інфекційне захворювання з летальним наслідком. Патогенетичним механізмом Сніду є ураження і руйнування імунної системи вірусом імунодефіциту людини -- ВІЛ. Вірус імунодефіциту людини належить до групи ретровірусів, які паразитують усередині клітини організму людини.

Імунітет -- складна багатокомпонентна система захисту організму від ушкоджувальних факторів зовнішнього та внутрішнього середовищ. Механізм імунітету дає змогу зберігати й підтримувати стабільність внутрішнього середовища організму, що забезпечує нормальне функціонування всіх систем та органів. Отже, імунітет -- засіб захисту організму від живих тіл і речовин, які несуть ознаки генетичної чужорідності (мікроорганізми та інші живі патогени -- віруси, найпростіші та ін.) та хвороб, що викликаються ними. Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) призводить до порушення й пригнічення імунної системи. Внаслідок цього людський організм стає беззахисним, не здатним протистояти так званим супутнім інфекціям (тобто хворобам, які можуть виникнути через те, що ослаблена імунна система не в змозі протистояти розвитку в організмі патогенної мікрофлори). Люди, хворі на СНІД, здебільшого вмирають саме з цієї причини.

Вперше ВІЛ був ідентифікований у 1983 р. французькими вченими на чолі з Л. Монтеньє в Пастерівському інституті (Париж) та американськими вченими з Національного інституту здоров'я на чолі з Р. Галло. За даними ВООЗ, на 7 вересня 1996 р. у світі було заражень вірусом імунодефіциту 25 млн. людей, захворіло на СНІД понад 8 млн., половина з яких уже померли. Щохвилини в світі заражається Снідом 3 людини. Експерти ВООЗ стверджують, що на початку XXI ст. кількість інфікованих ВІЛ в усьому світі досягне 40 млн. осіб, частина з яких (близько 5 млн.) загине.

Епідеміологічна обстановка зі Сніду в Україні різко погіршилася в 1995--1996 рр. у зв'язку зі збільшенням кількості наркоманів. У 1994 р. в Україні перебувало на обліку 47 798 осіб, які вживали наркотики. Якщо врахувати неповноту реєстрації, то ця цифра може збільшитись у 5--14 разів і становитиме близько 400 тис., а через 10 років досягне 2--2,5 млн. Отже, й кількість інфікованих ВІЛ-інфекцією людей істотно зросте.

Перенесення вірусу Сніду від однієї людини до іншої може здійснюватися кількома способами:

- під час статевого контакту з інфікованою людиною, незалежно від його
способу;

- під час переливання крові зараженого ВІЛ-інфекцією донора, трансплантації його органів і тканин (нирки, рогівка, кістковий мозок та ін.);

- у разі застосування забруднених голок і шприців наркоманами, проколювання вух, нанесення татуювань, використання нестерильних інструментів (крапельниць, катетерів тощо) або чужих лез для гоління, зубних щіток, на яких можуть бути краплі засохлої крові носія вірусу Сніду;

- у разі випадкового ушкодження шкірних покривів або слизових оболонок медичними інструментами, забрудненими ВІЛ-інфекцією після
контакту з інфікованим;

- від інфікованої матері плоду під час вагітності, пологів або годування
грудним молоком.

Будь-яким із цих способів вірус проникає в організм з інфікованих біологічних рідин: крові, сперми, слизових виділень з вагіни та материнського молока. Вірус не передається побутовим шляхом: при поцілунках, обіймах, рукостисканнях, через постільну білизну, страви, мило, посуд, гроші, дверні ручки, спортивне знаряддя, іграшки, а також через воду, повітря, укуси комарів, кліщів тощо.

На початку захворювання на СНІД людина відчуває себе практично здоровою. Надалі з'являються різні ознаки захворювання. Найхарактернішими симптомами захворювання на СНІД є:

- збільшення лімфатичних вузлів до розмірів 1--2 см у діаметрі, водно
час у кількох місцях (в паху, на шиї), яке триває 2--3 міс. за відсутності
якогось певного захворювання;

- сухий, тривалий кашель, пов'язаний з пневмоніями, збудниками яких
можуть бути різні мікроорганізми (пневмококи, стрептококи, мікро бактерії, віруси, гриби та ін.);

- швидка втомлюваність, іноді біль у м'язах і суглобах;

- часті проноси, спричинені різними мікроорганізмами (найпростіші,
герпес-віруси, міксобактерії тощо);

- надмірне нічне потовиділення, не пов'язане з температурою в кімнаті;

- втрата апетиту;

- швидка втрата маси тіла за нормального режиму харчування;

- постійні інфекційні захворювання;

- багрові горбки на шкірі, що нагадують полуницю (саркома Капоші);

- зменшення кількості Т-хелперів (СЮ4) -- клітин, що виділяють ряд лімфокінів, до 200 і менше на 1 мл крові (замість 1000). Найчастіше до Сніду приєднуються такі хвороби, як саркома Капоші, кістозна пневмонія, кандидоз, менінгіт, енцефаліт та ін.

Серед населення існують групи підвищеного ризику зараження ВІЛ-інфекцією. До них належать гомосексуалісти, бісексуали, повії, наркомани, які вводять наркотики внутрішньовенно. До цієї групи належать також новонароджені, матері яких є носіями ВІЛ-інфекції або хворіють на СНІД.

Вакцини проти ВІЛ-інфекції поки що не розроблено. Лікування хворих на СНІД здійснюють такими препаратами, як анцикловір, інтерферон, фоскарнет та ін. Проте вони малоефективні й можуть у кращому разі лише подовжити життя хворого. Найефективнішим препаратом є азидотимідин, який пригнічує ферменти вірусу Сніду, що беруть участь у внутрішньоклітинній реплікації. При цьому кількість вірусів в організмі зменшується майже на 40 %. У разі спільного застосування препарату індинавір (криксікан) разом з азидотимідином (АЗТ), що використовуються в США, вміст вірусу знижується на 98--99 %.

Зараження Снідом відбувається за умови, якщо в організм потрапляє багато ВІЛу. ВІЛ -- відносно нестійкий вірус, що інактивується багатьма хімічними речовинами та фізичними впливами. Тому розбавляння концентрації вірусу може бути засобом зниження його інфекційності. Він швидко інактивується кип'ятінням, обробленням 50--70 %-м розчином етилового або ізопропілового спирту, 2 %-м розчином фенольних сполук, 10 %-м розчином формаліну (4 %-й розчин формальдегіду), розчином пероксиду гідрогену тощо.

Щоб зменшити вірогідність зараження ВІЛ-інфекцією і не захворіти на СНІД, слід дотримуватися правил безпечної поведінки: не вживати наркотиків;

- не вступати у випадкові статеві контакти; під час статевих контактів
користуватися запобіжними засобами;

- ін'єкції лікарських засобів робити одноразовими шприцами.

Отже, як бачимо, зловживання нікотином, алкоголем та вживання наркотиків призводять до появи різних небезпечних хвороб, у тому числі й Сніду, скорочення тривалості життя на 10--ЗО років, нерідко до раптової смерті. Наслідками свого впливу ці речовини завдають людству шкоди, яку можна порівняти хіба що з ядерною бомбою сповільненої дії. Вдаючись до вживання тютюну, алкоголю і наркотиків та випадкових статевих контактів, на хвилинку замисліться: чи варто так ризикувати заради тимчасового й примарного задоволення?

Опрацювавши цей розділ, ви повинні вміти:

- дати визначення предмета «екологія людини» і сформулювати його
завдання;

- проаналізувати, як впливає навколишнє природне середовище на здоров'я людини;

- схарактеризувати забруднення харчової сировини і продуктів;

- пояснити сутність формування якості харчових продуктів;

- назвати ознаки екологічно безпечних харчових продуктів;

- накреслити шляхи запобігання забрудненню організму людини радіо
нуклідами;

- пояснити сутність раціонального здорового харчування;

- назвати способи виведення шкідливих речовин з організму людини;

- проаналізувати, в чому полягає шкода для здоров'я людини паління
тютюну, вживання алкоголю й наркотиків;

- пояснити, що таке СНІД, як відбувається зараження ВІЛ-вірусом і яка профілактика цього захворювання.

Запитання і завдання для самостійної роботи

Дайте визначення предмета «екологія людини» і сформулюйте його
завдання.

Як впливає навколишнє середовище на здоров'я людини?

Що таке здоров'я людини і які фактори на нього впливають?

Що розуміють під гомеостазом організму людини?

Як ви розумієте адаптацію організму людини до зміни умов навколишнього середовища? Поясніть на прикладах.

У чому виявляється негативний вплив на людство антропогенних по
рушень біосфери Землі?

Поясніть роль продуктів харчування і води в забезпеченні процесів життєдіяльності організму людини.

Як відбувається забруднення харчової сировини й продуктів?

Які негативні наслідки має забруднення харчової сировини й продуктів?

Дайте визначення нормативу вмісту полютантів у харчових продуктах.

Як установлюють нормативи вмісту забруднювальних речовин у харчових продуктах?

Як здійснюють контроль за якістю харчових продуктів?

Як впливають забруднювальні речовини на здоров'я людини?

Назвіть основні ознаки екологічно безпечних харчових продуктів.

Як зменшити надходження радіонуклідів в організм людини?

У чому полягає сутність раціонального харчування?

Виходячи з енергетичної потреби людини, що становить 12 000 кДж/добу, складіть для себе та інших членів вашої родини добове меню харчування.

Як слід харчуватися в умовах радіаційного забруднення?

Як здійснюють виведення шкідливих речовин з організму людини?

Як впливає тютюновий дим на здоров'я людини?

Які алкогольні напої ви знаєте і як вони впливають на здоров'я людини?

Що таке пияцтво та алкоголізм? Дайте визначення цих явищ і поясніть, у чому полягає їх небезпека.

Що таке наркотична речовина і в чому полягає шкода для здоров'я
людини при її вживанні?

Що таке наркоманія і які її наслідки?

Що таке токсикоманія і чим вона відрізняється від наркоманії?

Назвіть симптоми алкоголізму і наркоманії. Що в них спільного і чим
вони відрізняються?

У чому полягає профілактика захворювань на алкоголізм та наркоманію?

Що таке СНІД? У чому полягає небезпека цієї хвороби?

Як відбувається зараження ВІЛ-вірусом?

Якими симптомами виявляється захворювання на СНІД?

Як зменшити ризик зараження Снідом?

Як ви розумієте вислів «здоровий спосіб життя»?

Розділ 11. Тема 11. Еколого-економічні аспекти раціонального природокористування

11.1 ЕВОЛЮЦІЯ ЕКОНОМІЧНИХ ПРИНЦИПІВ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Із часу своєї появи людини в біосфері Землі він завжди задовольняв свої життєві потреби за рахунок споживання природних ресурсів навколишнього природного середовища. Це були насамперед сонячне випромінювання, рослинний і тваринний світ та природні ландшафти. І вже із самого початку первісного господарювання було зрозумілим прагнення досягти найбільшого ефекту при мінімальній витраті енергії, тому що після виснажливої праці з використанням м'язової сили потрібен був відпочинок для відновлення сил з метою подальшого виконання роботи і задоволення найголовнішої потреби -- в їжі, без якої організм жити і розвиватися не може.

Отже, по суті своїй в основу господарювання вже з самого початку розвитку первісного людського суспільства закладався економічний принцип: досягнення ефективного результату господарювання за мінімальних витрат енергії у вигляді ручної праці. І цей принцип не змінювався впродовж тисячоліть. Невпинно вдосконалювались технології, на зміну ручній праці прийшли машини, електрична і атомна енергія, автоматизовані технології. А економічний принцип господарювання діє й нині і залишиться в майбутньому. Інакше система «суспільство--природа» давно припинила б своє існування. Проте цей принцип останнім часом істотно вдосконалився.

Упродовж тривалого часу існування людства, незважаючи на безперервне зростання життєвих потреб (адже чисельність населення на планеті невпинно зростає), людина завжди задовольняла їх за рахунок природного середовища. Потрібно було весь час удосконалювати знаряддя праці з метою збільшення продуктивності та задоволення життєвих потреб. І не завжди цей процес був безпроблемним, постійно виникали економічні кризи, які в багатьох випадках вирішувалися за допомогою воєн.

Проте завдяки розуму людини завжди відбувався прогресивний розвиток, пов'язаний з удосконаленням знарядь праці, технологій і в кінцевому підсумку задоволення життєвих потреб. При цьому для їх задоволення завжди вистачало природних ресурсів біосфери Землі, незважаючи на те, що впродовж багатьох тисячоліть їх вилучалося значно більше, ніж це було потрібно для забезпечення найнеобхідніших життєвих потреб людей. Тому в людському суспільстві склалося хибне враження, що природні ресурси невичерпні і їх можна споживати в будь-якій кількості. Незважаючи на застереження ще стародавніх мислителів, домінував цей економічний принцип господарювання: одержання максимального економічного ефекту при мінімальних затратах. Головною метою природокористування було отримання якнайбільшого зиску.

Коли чисельність населення досягла близько 500--600 млн. осіб (XVI

XVII ст.), із настанням машинно-індустріального розвитку суспільства розпочалося широке використання металів. Для їх виплавляння та переробки на вироби споживалася величезна кількість енергії, потребу в якій почали задовольняти за рахунок викопного палива (кам'яного вугілля, нафти, газу тощо). Причому їх почали споживати такими швидкими темпами, що вже через 300 років, тобто в середині XX ст., людство зрозуміло, що мінеральні ресурси, які створювалися й накопичувалися на планеті природою впродовж мільйонів років, перебувають на межі вичерпності.

Нераціональна антропогенна діяльність призвела до порушення багатовікової динамічної рівноваги геоекосистеми, яка існувала мільйони років. Це почало обертатися величезними економічними збитками. Екологічна криза сучасності загрожує перерости в екологічну катастрофу, яка може спричинити загибель сучасної цивілізації. Отже, економічна система, спрямована тільки на споживання природних ресурсів, є неефективною і тупиковою.

У зв'язку з цим, починаючи з 60-х років XX ст., у багатьох індустріальне розвинених країнах почали запроваджувати еколого-економічний принцип господарювання: одержання максимального економічного ефекту за якнайменшої шкоди для природного середовища. Цей принцип покладено в основу раціонального природокористування, під яким розуміють мінімальні витрати природних ресурсів для задоволення обґрунтованих життєвих потреб людського суспільства за мінімальної шкоди природному середовищу. Отже, цей принцип можна сформулювати так: економічне те, що екологічне (А. К. Запольський).

На цьому етапі природокористування починають впроваджувати систему господарювання, спрямовану на споживання природних ресурсів та їх відтворення, а також на захист навколишнього природного середовища від забруднення та руйнування. Для того щоб чітко сформулювати еколого-економічні принципи господарювання, потрібно визначити їх умови:

- мінімальні витрати природних ресурсів;

- обґрунтовані життєві потреби людського суспільства;

- мінімальна шкода природному середовищу.

Цілком зрозуміло, що визначення умов 1, 3 залежить від ступеня розвитку науки й техніки на сучасному етапі. Складніша справа стосовно умови 2, на яку впливає розвиток не тільки науки і техніки, а й суспільної свідомості. Якщо мінімальні витрати відновних природних ресурсів передбачають їх відновлення, то мінімальні витрати невідновних природних ресурсів передбачають само обмежувальне споживання для задоволення обґрунтованих життєвих потреб.

Отже, як обґрунтувати життєві потреби людського суспільства, якщо вони в кінцевому підсумку також залежать від стану природних ресурсів та величини їх запасів? Мінімальна шкода природному середовищу передбачає таке господарювання, за якого утворюватиметься мінімальна кількість розсіюваних і не утилізованих відходів в антропогенному ресурсному циклі. І ці відходи без завдання шкоди довкіллю мають включатися в біогеохімічні цикли природного коло обігу речовин та енергії. Коли суспільство зможе визначити граничні межі цих трьох умов, тоді можна буде розрахувати обґрунтовані гранично допустимі екологічні навантаження (ГДЕН) на будь-яку екосистему, а отже, і визначити чіткі завдання раціонального природокористування.

Нині ці граничні умови залишаються поки що невизначеними, а екологічна криза розростається надзвичайно високими темпами, прямо пропорційно зростанню потреб людського суспільства. З метою її подолання в нашій країні, як і в багатьох інших, розрахунок гранично допустимих екологічних навантажень у сучасних умовах здійснюють на основі гранично допустимих концентрацій забруднювальних речовин у природному середовищі (воді, повітрі, ґрунті) після розрахунку і встановлення для суб'єктів господарської діяльності гранично допустимих викидів в атмосферу, гранично допустимих скидів у водойми та нормовані кількості відходів для захоронення. Критерієм визначення ГДВ і ГДС є ГДК забруднювальних речовин, тобто концентрація розсіюваних відходів антропогенних ресурсних циклів у воді, повітрі, ґрунті не повинна перевищувати встановлені санітарні норми (ГДК).

Проте наскільки ці нормативи зможуть забезпечити непорушне функціонування окремих екосистем та біосфери загалом, нині впевнено прогнозувати неможливо, тому що в основу визначення величин ГДК покладають лабораторні дослідження, які проводять на окремих видах тварин і для окремих полютантів. У результаті антропогенної діяльності в середовище надходить величезна кількість забруднювальних речовин, що виявляють свій вплив не тільки на окремих тварин, а й на всі біоценози навколишнього природного середовища. Останні тісно пов'язані між собою, складаючи трофічні ланцюги. Шкідлива дія одних полютантів накладається на шкідливу дію інших, у результаті чого сумаційний ефект може значно збільшуватись. Деякі шкідливі полютанти мають кумулятивний характер, коли при постійній дії невеликих доз їх негативний вплив на здоров'я людей поступово збільшується і врешті-решт призводить до різних захворювань. У трофічному ланцюзі полютанти переходять від однієї ланки до іншої, в результаті чого відбувається значне їх накопичення і збільшення (в тисячі й навіть десятки тисяч разів) концентрації цих полютантів на вершині екологічної піраміди, де знаходиться людина.

Отже, поки що цей шлях нормування і встановлення гранично допустимих екологічних навантажень на екологічну систему є недосконалим. Проте він наближає нас до встановлення науково обґрунтованих ГДЕН, критерієм визначення яких буде порушення динамічної природної рівноваги, яка склалася в окремих екосистемах та біосфері загалом. Еколого-економічне господарювання в умовах природної рівноваги потребує від суспільства контролю за його розвитком. При цьому екологічне навантаження на екосистеми внаслідок антропогенної діяльності не повинно перевершувати їх регенераційної здатності, тобто величина екологічного навантаження не повинна перевищувати рівня науково обґрунтованого ГДЕН в умовах динамічної природної рівноваги.

Таким чином, раціональне природокористування повинно визначатися умовами збалансованої взаємодії людського суспільства з усіма природними біоценозами біосфери.

11.2 ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

До недавнього часу, як уже зазначалося, ефективність проектованої технології та доцільність її впровадження у виробництво вирішувалися на основі економічного принципу господарювання. При цьому встановлювали, наскільки зведені витрати на додатково вироблену продукцію в проекті (Зп) менші від витрат на ту саму продукцію, вироблену за допомогою інших технологій (Зі). Порівнюючи різниці між Зі і Зп, вирішували, яка технологія ефективніша. Чим більша ця різниця -- (Зі - Зп) > 0, тим ефективнішою вважали технологію.

Сучасна оцінка технологій ґрунтується на основі еколого-економічного принципу господарювання, за якого поряд з порівнянням зведених витрат на виробництво тієї чи іншої продукції враховують також величину збитків, заподіяних забрудненням навколишнього природного середовища }Ґ, і включенням їх до загальних зведених витрат. У цьому разі порівняльна нерівність має вигляд (Зі + IV- Зп) > 0. З цієї нерівності випливає, що в деяких випадках навіть відносно високо вартісний технологічний процес може бути ефективнішим порівняно з процесом, який спричинює значне забруднення довкілля.

Отже, ефективність проектованої технології істотно залежить від величини збитків, заподіяних навколишньому середовищу. Тому технічну досконалість тієї чи іншої технології вирішують порівнянням витрат сировини й енергії, допоміжних матеріалів, капітальних вкладень на здійснення технології з обов'язковим урахуванням природоохоронних витрат на запобігання забрудненню навколишнього природного середовища, а також величини трудових затрат на здійснення цієї технології.

Шкода, заподіяна забрудненням довкілля, може бути економічною, соціальною і моральною. Економічна шкода -- це зменшення врожайності сільськогосподарських культур, біопродуктивності лісів та інших біоценозів, зменшення тривалості експлуатації обладнання внаслідок корозії, руйнування будівель тощо. Соціальна шкода -- це підвищення захворюваності населення та втрати рекреаційних ресурсів (лісів, парків відпочинку, пляжів та інших місць відпочинку). Моральна шкода -- підвищення плинності кадрів та втрата престижності деяких професій унаслідок погіршення санітарно-гігієнічних умов праці й проживання в певному регіоні. Погіршення якості навколишнього середовища може спричинити міграцію населення з цієї місцевості.

Щоб прийняти вірне альтернативне рішення, обґрунтоване з еколого-економічних позицій, потрібно оцінити величину витрат альтернативних технологій, у тому числі існуючі й прогнозовані збитки від шкоди, заподіяної довкіллю внаслідок використання цих технологій. При цьому потрібен певний компроміс як щодо необхідності впровадження певного виробництва, так і зменшення шкоди довкіллю, якої завдає його функціонування. Суспільство однаково зацікавлене як у тому, щоб не завдавати шкоди природі, так і в уникненні зайвих витрат на її збереження. В цьому разі витрати на природоохоронні заходи мають бути такими, щоб забезпечити санітарні норми вмісту забруднювальних речовин у навколишньому природному середовищі.

До природоохоронних затрат входять заходи, що запобігають забрудненню навколишнього природного середовища: очищення газо димових викидів і стічних вод, перероблення й захоронення відходів виробництва, зменшення акустичного впливу та інших фізичних забруднень, створення санітарно-захисних зон тощо. До них також належать витрати на ліквідацію небажаного впливу екологічних змін на людей і майно, а також на ліквідацію наслідків цих змін: медичне обслуговування населення, що захворіло внаслідок забруднення довкілля, додаткові послуги комунально-побутового господарства в зоні забруднення; компенсація зниження рівня випуску продукції через хвороби робітників; компенсація втрат продукції лісових, земельних і водних угідь; компенсація втрат продукції через вплив забруднення на основні фонди; евакуація населення з уражених зон; дезактивація території, приміщень та обладнання в разі радіоактивного забруднення тощо.