Основи екології

Ліси й лісові смуги затримують сніг, захищають поля від піщаних бур і суховіїв, поліпшують водний режим території та підвищують урожайність сільськогосподарських культур. Лісосмуги в 5--6 рядів площею 1 га захищають 25--ЗО га ріллі, й на кожному її гектарі нагромаджується 600--800 т вологи. Це сприяє збільшенню врожайності зернових на 3--4 ц з гектара. Велике й санітарно-оздоровче та рекреаційне значення лісу. Ліс -- це величезний природний механічний та біохімічний фільтр. Ділянка лісу площею 1 га виділяє за рік 4 т кисню і поглинає 5 т вуглекислого газу, 1 га сосняку двадцятирічного віку -- відповідно 7 і 9 т за годину. Така ділянка лісу поглинає весь вуглекислий газ, який виділяють 200 людей. Листя дерев затримують пил, аерозолі, кіптяву, гази та інші шкідливі домішки, що містяться в повітрі. За рік 1 га ялинового лісу затримує 32 т, соснового -- 37, дубового -- 54, букового -- 68 т пилу. Один гектар лісових насаджень, не завдаючи собі шкоди, за рік може поглинути з повітря близько 400 кг оксиду сульфуру (IV), 100 кг хлоридів, 20--25 кг фторидів. Листяні ліси площею 1 га за рік поглинають 700--1000 кг шкідливих речовин.

Один гектар лісу за весняно-літній період виділяє 450 кг фітонцидів, а ялівець за один день -- понад ЗО кг. Фітонциди згубно діють на мух та мікроорганізми, тому в лісі бактерій у 200 разів менше, ніж на вулицях міста. Ліс сприяє створенню в людей бадьорого й життєрадісного настрою, підвищенню працездатності. Тільки недільні відпочивки в лісі підвищують середньорічну продуктивність праці на 0,3 %. Тому в лісах розташовують санаторії, будинки та бази відпочинку, профілакторії й дитячі табори.

Ще близько 200 років тому ліси вкривали більшу половину площі України. Нині загальна площа лісового фонду України становить 9,97 млн. га, загальний запас деревини -- 1240 млн. м3. Щорічний приріст деревини досягає майже 25 млн. м3. На одного жителя України припадає 0,16 га лісу і 24 м3 деревини. Лісистість території становить близько 14,2 %. На 1000 осіб міського населення припадає в середньому 51 га зеленої зони. Ліси на території країни розміщені нерівномірно. Навколо Кривого Рогу, Одеси, Херсона й Кіровограда приміських лісів майже немає. Забезпеченість населення лісами зелених зон коливається від 4 до 105 га на 1000 осіб. Наукові дослідження свідчать, що площа зелених зон у розрахунку на одну людину має становити до 300--400 м2.

З метою раціонального лісокористування розроблені орієнтовні норми лісистості для різних ландшафтних зон: для мішаних лісів та лісостепу -- 20...25, степу -- 10... 12 %. Неправильна експлуатація лісів призводить до їх знищення, заміни хвойних та інших цінних порід на м'яколистяні (березові, осикові та ін.), деревина яких низькоякісна.

За даними ООН, щороку на планеті вирубують майже 3 млрд м3 лісу, і очікується, що в найближчі роки вирубування зросте в 1,5 рази. Особливо небезпечним є вирубування лісів Сибіру та Амазонії, які відіграють істотну роль в очищенні атмосфери Землі. Крім того, в тропічних лісах зосереджена значна кількість видів флори і фауни, зокрема близько 80 % видів комах і 65 % -- рослин. Вирубування лісів Амазонії пов'язане з будівництвом шляхів, міст, розробкою корисних копалин та облаштуванням сільськогосподарських плантацій.

Не краща доля спіткала ліси на Європейському, Північноамериканському та Азійському континентах. Тут ліси вирубали ще століття тому, а лісові масиви, що залишилися, гинуть від кислотних опадів та пожеж. Для збереження лісів слід здійснювати дбайливе вирубування та економну переробку деревини, запроваджувати використання лісовідходів. У багатьох лісництвах та лісокомбінатах використання відходів для виготовлення матеріалів і продуктів становить 96--100 %.

Однією з найважливіших умов раціонального використання лісових ресурсів є лісовідновлення та лісорозведення. Лісовідновлення -- це вирощування штучно створених лісів на вирубах та згарищах. Лісорозведення -- створення і вирощування лісу на територіях, де раніше лісонасаджень не було. У післявоєнні роки в держлісфонді України вирубано лісу на 1750 тис. га, а посаджено -- на 4195 тис. га і природно поновилося на площі 382 тис. га. Площа відновленого лісу збільшилася в 2,5 раза.

Оптимальним залісненням території на рівнинах вважають 25.. .30, а в гірських районах -- 35... 50 %. Отже, лісистість нашої країни, що становить 14,3 %, вкрай недостатня. Тому нагальною є проблема відновлення лісів. Заліснення насамперед треба здійснювати на еродованих землях, уздовж берегів річок та ярів, на гірських схилах та межах полів, сівозмін тощо.

З метою збереження лісів розроблено схему комплексного лісогосподарського районування, на основі якого здійснюється лісогосподарювання. Головними завданнями сьогодення є економне і господарське використання деревинної сировини, безвідходна технологія виробництва в лісозаготівельній та деревообробній промисловості, якісне і своєчасне лісовідновлення, належний догляд за лісонасадженнями (включаючи раціональне обмежене вирубування), створення полезахисних та лісоохоронних лісосмуг, рекреаційних і заповідних лісопаркових зон і масивів, зменшення впливу кислотних дощів, проведення селекції для створення стійкіших і продуктивніших видів лісової флори, раціональне використання і збереження ягідних, кормових, технічних і лікарських рослин, запобігання лісовим пожежам, підвищення рівня екологічної освіти та виховання свідомого ставлення населення до лісу.

Природні кормові угіддя забезпечують свійських і диких тварин зеленими кормами та сіном. Кормові угіддя поділяють на лучні (заплавні, низинні, суходільні, гірські), степові, болотні сіножаті та пасовища. В Україні вони займають площу 6,65 млн. га. Середня врожайність сіна становить 17,5 ц.га. За умови дотримання вимог раціонального використання природних угідь врожай травостою може бути в 3--5 разів вищим. Цього можна досягти організацією на пасовищах зрошуваного або богарного кормовиробництва, впровадження підсіву багаторічних урожайних трав, збагачення пасовиськ цінними дикорослими кормовими рослинами, застосування регульованого використання угідь з раціональним випасанням худоби та введенням пасовищезмін.

Охорона і раціональне використання природних кормових угідь полягає в поліпшенні структури лучного фонду внаслідок трансформації земель, цільовому використанні кормових угідь, підвищенні їх продуктивності й поліпшенні якості, охороні природної лучної рослинності та створенні багаторічних культурних пасовищ. З метою охорони пасовищ не можна допускати їх надмірного випасання.

З 0,5 млн. відомих видів рослин людина використовує близько 10 %. В Україні 65 % видів флори є цінними в практичному відношенні. До них належать понад 800 видів, що використовуються в медицині, близько 150 --дикорослих плодових, ягідних, горіхоплідних, салатних, пряних та інших харчових рослин, понад 200 -- вітаміноносних, 400 -- олійних і ефіроолійних, близько 100 -- дубильних, 150 -- фарбувальних, 50 -- волокнистих, 1000 -- кормових, 500 -- медоносних, 80 -- деревинних. Переважна більшість їх росте в лісах.

За умови збільшення обсягів заготівель доцільно проводити окультурення природних заростей і переведення їх у промислові плантації. Радикальним способом збереження лікарських рослин є введення їх у культуру, використовуючи для цього узлісся, галявини, землі під лініями електропередач, протипожежні смуги тощо. Збереженню та раціональному використанню корисних рослин, особливо рідкісних видів, покликана сприяти природоохоронна пропаганда наукових знань про флору, правильну організацію збирання рослин, розселення їх цінних видів та екологічне виховання населення.

9.9 РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЗООЦЕНОЗІВ

Тварини є важливою складовою всіх екосистем і біосфери загалом. Вони беруть участь у біологічному коло обігу речовин і відіграють істотну роль у підтриманні динамічної рівноваги в природному середовищі. Життя тварин нерозривно пов'язане з розвитком рослинного світу, й існування одних без інших неможливе. При цьому кількісна зміна рослин неминуче призводить до кількісної зміни тварин.

Завдяки високому рівню енергетичних процесів, величезному різноманіттю, втричі більшому за рослинний світ, і значній рухливості роль фауни у функціонуванні біосфери надзвичайно важлива. Тварини беруть активну участь у формуванні ландшафтів. Наприклад, морські тварини утворюють осадові породи (вапняк, крейду). В утворенні ґрунтів і забезпеченні їх родючості важливу роль відіграють мікроорганізми, черви, мурашки, терміти, інші комахи. Понад 80 % рослин запилюються комахами. Останні споживають як живі, так і відмерлі їх частини. Разом з деякими ссавцями й птахами вони знищують трупи великих тварин, а мухи, жуки-мертвоїди та мурашки -- дрібних хребетних і безхребетних. Комахи -- мухи, жуки, терміти -- відіграють суттєву роль в утилізації перегною Гризуни-землериї сприяють поширенню рослин лісів і лісостепу. Птахи розносять насіння рослин на значні відстані й знищують велику кількість гризунів. Наприклад, сіра сова з'їдає за літо близько тисячі полівок, зберігаючи тим самим не менш як 0,5 т зерна. Комахоїдні птахи знищують комах -- шкідників сільського й лісового господарства (100 зозуль можуть знищити за годину 30 -- 40 тис. шкідливих гусениць). За добу одна синиця з'їдає понад 3600 комах та гусениць. Одна пара синиць з виводком може захистити від шкідників до 40 дерев. Сім'я шпаків за час гніздування знищує 8 тис. хрущів. Сім'я горобця з пташенятами з'їдає за день 400--500 гусениць. Деякі комахи захищають рослини від хижаків. Наприклад, руда лісова мурашка знищує величезну кількість гусениць. Однак для деяких рослин і тварин, корисних для людей, вони можуть бути шкідниками або збудниками хвороб.

Багато тварин є джерелом продуктів харчування й технічної сировини для промислового виробництва: свійські тварини, риба, хутрові звірі, різна дичина та ін. Для отримання продуктів харчування здавна використовують ссавців і птахів. М'ясну продукцію дають копитні (лосі, олені, косулі, сайгаки, свині, дикі кози, барани), борова дичина (рябчики, тетереви, глухарі, куріпки), водоплавні птахи.

Диких тварин використовують для одомашнювання. Приручають хутрових звірів (соболя, норку, песця, ондатру та ін.), страусів, крокодилів тощо, в Україні -- лосів, глухарів, фазанів, білу куріпку. В Японії, Франції, США та інших країнах створені ферми для розведення устриць. Диких тварин використовують для виведення нових видів свійських тварин з поліпшеними якостями. Наприклад, схрещуванням баранів-муфлонів з мериносовими вівцями в заповіднику України Асканія-Нова вивели продуктивну породу овець.

З року в рік зростає використання тваринного світу для рекреаційних цілей -- спортивне мисливство, рибалка, фотополювання, екскурсійне спостереження тощо. Мільйони людей дістають естетичну насолоду під час відвідування національних парків, де вони милуються звірами й птахами.

Полюючи впродовж більш як ЗО тис. років, людина знищила багато видів тварин. Припинили своє існування рослиноїдні мамонти, гігантські олені, носороги, печерний ведмідь, печерний лев, дикі коні та багато інших. Зникнення великих тварин змусило людей перейти від мисливства до скотарства та землеробства. Однак при цьому винищування тварин тривало. Так, з 1741 по 1768 р., тобто за 27 років, було повністю винищено морську корову. Така сама доля спіткала птахів: дронта, безкрилу гагарку, стеллерового баклана, лабрадорську гагу, бенгальського одуда. Мисливством були знищені бики-тури і тарпан (європейський степовий кінь). Внаслідок нерегульованого мисливства до середини XIX ст. на межі зникнення опинилися десятки видів тварин і птахів (окремі популяції китів, американських північних оленів, американських бізонів, носорогів, соболя).

Кількість тварин зменшується також унаслідок погіршення екологічних умов на території їх ареалу. Більше простору відводиться під забудову міст, сільськогосподарські угіддя і все менше залишається куточків, де тварини могли б існувати в природних умовах. Разом з байбаками зникла й качка-пеганка, яка гніздилася в норах байбаків, а разом з дрохвою зник і стрепет. Ці птахи стали рідкісними.

Особливого антропогенного впливу зазнають тварини в наш час, що пов'язано з інтенсифікацією сільського господарства. Внаслідок використання сучасних машин потерпають олені, свині, лисиці, козулі, зайці, знищуються гнізда багатьох птахів. Застосування хімічних добрив і пестицидів призводить до масової загибелі ссавців, птахів та інших тварин. Пестициди спричинюють загибель комах-запилювачів.

Для задоволення потреб у продуктах тваринництва людина створила великі тваринницькі комплекси-ферми, які завдають значної шкоди рослинному й тваринному світу. В районах цих фермерських господарств природне середовище інтенсивно забруднюється продуктами розкладання й гниття значної кількості (до 2,5 тис. м3 за добу) екскрементів, шкідливими газами (аміак, гідроген сульфід та ін.) та органічними кислотами. В результаті видалення нечистот гідрозмивом та накопичення його в незадовільно обладнаних відстійниках та накопичувачах забруднюються прилеглі водойми й ґрунтові води. Через бактеріальне забруднення та забруднення токсичними речовинами вода не придатна для вжитку, а для риб та інших живих організмів -- смертельно отруйна. Навколо комплексів поширюються яйця гельмінтів, патогенні мікроби. Методів ефективної утилізації їх поки що не знайдено.

Для забезпечення функціонування великих тваринницьких комплексів у розвинених країнах використовують біологічні методи утилізації гнійних стоків: біохімічне окиснення органічних речовин та знищення патогенних мікроорганізмів активним мулом. Ефективними методами утилізації гною є виробництво з нього біогазу, одержання білкових речовин та біоперегною. Гній гідролізують сульфатною кислотою і вирощують на ньому кормові дріжджі. Його переробляють за допомогою грибів, бактерій та мікро водоростей, у деяких країнах -- личинок синантропічних (хатніх) мух. Зі свинячого гною в результаті переробки отримують органічне добриво. В США гній переробляють за допомогою дощових червів. На 1 м2 площі щодня можна утилізувати 1,5 кг гною, на 1 га -- 7,5 т. Упродовж теплого періоду року на цій площі черви здатні переробити 1300 т гною і утворити при цьому 20--25 т білкового корму та 400 т біогумусу. Істотною проблемою цієї технології є вилучення червів із субстрату.

Через забруднення природного середовища і масовий вилов майже повністю зникли 25 видів цінних промислових риб. Щороку винищується до 250 тис. дельфінів. Продуктивність багатьох річок, Азовського та Чорного морів зменшилася в десятки разів. Азовське море перебуває на межі повної деградації. Якщо не вжити негайних заходів, воно може бути втрачене назавжди.

З метою охорони тваринного й рослинного світу в 1993 р. в Україні набув чинності Закон «Про тваринний світ», а в 1998 р. -- «Про різноманіття тварин». Над проблемою охорони флори і фауни працюють фахівці багатьох науково-дослідних установ. Ведуться роботи з інтродукції, акліматизації та реакліматизації й розведення дичини. Створено заповідники, заказники та інші природоохоронні території, запроваджено Червону книгу, організовується міжнародне співробітництво в галузі охорони природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Акліматизація -- процес пристосування тваринних і рослинних організмів до нових умов існування, що, як правило, пов'язано зі штучним або природним розселенням їх поза межами історичних ареалів. Акліматизація буває природною, випадковою (попутною) і штучною. Штучна акліматизація здійснюється людиною. В результаті акліматизації місцеві фауна і флора збагачуються новими цінними видами, завезеними з інших територій.

Реакліматизація -- переселення видів на території, на яких вони жили раніше, але внаслідок знищення людиною чи за інших обставин зникли. Значних успіхів досягнуто, наприклад, при розселенні бобра, зайця-русака, плямистого оленя, козулі, вивірки, єнота-полоскуна, лані, муфлона, серед птахів -- фазана, сірої куріпки, серед риб -- товстолобика, білого амура та ін.

З метою збереження тваринного світу основні заходи мають бути спрямовані на посилення боротьби з браконьєрством, організацію ефективного інспекторського контролю в лісах, на водоймах і в степах. Потрібно організувати ефективні заходи допомоги тваринам: підгодівлю, запобігання антропогенним забрудненням, захист від епідемій, розселення в зручних для існування місцях тощо. Доцільно планомірно і науково обґрунтовано здійснювати рекультивацію ландшафтів, відновлення лісів, водойм, луків, пасовиськ і ґрунтів, розвивати заповідну справу. Першочерговим завданням є виховання природоохоронної свідомості у людей.

9.10 РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ

Земля та її надра становлять основу матеріального добробуту людства. Надмірна розорюваність території та величезний вплив антропогенної діяльності призвели до порушення природного процесу ґрунтоутворення та ерозійних процесів. Наприкінці XIX ст. вміст гумусу в чорноземах на півдні України становив 8--12 %, а в деяких місцях -- 16 %. Нині його вміст знизився до 4--6 % і навіть менше. Погіршення якості ґрунтів призводить до різкого зменшення врожайності польових культур та різних захворювань рослин, тварин і людей.

Площа земельних ресурсів, що припадає на одного мешканця планети, щороку скорочується на 2 %, а площа сільськогосподарських угідь -- на 6--7 %. Ще 15 років тому на душу населення Землі припадало близько 0,5 га орної землі, нині -- 0,35 га, в Канаді -- 1,4 га, США -- 0,63, ФРН -- 0,15, Японії -- 0,04 і Україні -- близько 0,7 га. За період 1986--1996 рр.

площа орних земель в Україні скоротилася на 24,8 тис. га. Площа орної землі, яка припадає на одного мешканця України, за останні три десятиріччя скоротилася майже на 20 %. Особливо гостро стоїть проблема охорони та раціонального використання земель у густонаселеному західному регіоні (Рівненська, Чернівецька, Львівська й Закарпатська області), де на душу населення припадає лише 0,55--0,16 га орної землі.

Отже, як бачимо, ґрунтові ресурси не безмежні й потребують дбайливого ставлення до їх використання. З метою запобігання ерозії ґрунтів здійснюють комплекс заходів, що дають змогу припинити або зменшити змивання і здування ґрунтів до розмірів, за яких можливе їх природне відтворення. Всі протиерозійні заходи поділяють на організаційно-господарські, агротехнічні, лісомеліоративні та гідротехнічні.

Організаційно-господарські заходи охоплюють спеціалізацію господарства та його підрозділів, раціональний розподіл землі за угіддями, запровадження правильної структури посівних площ (до 50 % багаторічних трав), диференційоване розміщення полів сівозмін і захисних лісових насаджень, склад і чергування сільськогосподарських культур, використання системи обробітку ґрунту та удобрення, які забезпечували б надійний захист ґрунтів від ерозії.

Агротехнічні протиерозійні заходи передбачають зменшення водної ерозії уповільненням поверхневого стоку і збільшенням водовбирної здатності ґрунтів. Для цього застосовують сівбу впоперек схилів, терасування схилів у гірських районах, оптимальні терміни й способи сівби, вапнування кислих і гіпсування засолених ґрунтів, мінімальний обробіток ґрунту, ґрунтозахисні сівозміни та регулювання сніготанення.

Лісомеліоративні ґрунтозаходи спрямовані на створення полезахисних, водорегулювальних, прияружних і прибалкових лісових смуг та масивів. Для зменшення втрат родючих земель під час гірничо видобувних робіт здійснюють їх рекультивацію. Рекультивація -- це система прийомів відновлення порушених ландшафтів з метою поновлення родючості ґрунту. Вона включає три етапи робіт: підготовчий, гірничотехнічний і біологічний. На підготовчому етапі обстежують порушені території, складають техніко-економічне обґрунтування і розробляють проект рекультивації. Гірничотехнічний етап передбачає вирівнювання насипів з покриттям порід ґрунтом, який знімали під час відкриття кар'єрів, влаштування терас, будівництво котлованів для водойм у місцях видобутку торфу, проведення хімічної меліорації. Біологічний етап здійснюють з метою відновлення родючості рекультивованих земель і перетворення їх на лісові або сільськогосподарські угіддя та рекреаційні зони. Упродовж 1986-- 1989 рр. в Україні рекультивоване 93 тис. га земель.

Зменшення спустелювання земель досягають закріпленням рухомих пісків і запобіганням заносам сільськогосподарських угідь механічним, хімічним та біологічним методами. Біологічні методи передбачають засівання травами і посадку дерев та чагарників. Усього в Україні заліснені близько 700 тис. га пісків. При хімічному захисті від рухомих пісків використовують різні хімічні речовини: емульсії бітуму, рідке скло, нерозин, вапно тощо.

Підвищення родючості ґрунтів -- основне завдання землеробства. Його вирішують застосуванням передової системи землеробства, що включає запровадження оптимальних сівозмін, вдосконаленої системи обробітку ґрунту, науково обґрунтованої технології удобрення, а також поліпшення водного режиму (зрошення, осушення, насадження лісосмуг тощо).

Останнім часом значної шкоди ґрунтам завдають забруднення їх агрохімікатами. Проблема оптимізації використання мінеральних добрив до цього часу залишається недосконалою. Надмірне внесення мінеральних добрив не тільки не підвищує родючість ґрунту, а й істотно забруднює ґрунтові природні води, приґрунтовий шар повітря, погіршує урожай сільськогосподарських культур і небезпечно впливає на здоров'я людини через споживання забрудненої агрохімікатами сільськогосподарської продукції.

Ведення сільського і лісового господарства в сучасних умовах неможливе без використання пестицидів (лат. резгіз -- зараза, сісіе -- вбивати). Без їх застосування втрачається до 50 % і більше врожаю, тоді як із застосуванням пестицидів -- тільки 15--20 %. Більшість пестицидів токсичні для живих організмів. З продуктами рослинного й тваринного походження людина поглинає накопичені в них пестициди чи продукти їх розпаду, які поступово концентруються в організмі й спричинюють фізіологічні порушення з небажаними наслідками. Пестициди мають алергенні, мутагенні та канцерогенні властивості. Особливо небезпечні вони для комах. Тільки внаслідок застосування карбофосу загинуло понад 200 видів різних комах.

З метою зменшення шкоди, якої завдають пестициди, розробляють і впроваджують інтегровану систему захисту рослин. Вона передбачає застосування для боротьби зі шкідниками та хворобами поряд з пестицидами агротехнічних, меліоративних і біологічних (використання мікроорганізмів, комах-ентомофілів тощо) заходів. Багатообіцяючим методом є використання бактеріальних і вірусних препаратів селективної дії. Розробляють інсектициди вибіркової дії (гормони і антигормони, що діють на певні біохімічні системи організму комах).

Для запобігання забрудненню ґрунтів здійснюють утилізацію відходів різних виробництв та переробку й знешкодження побутового сміття, використовують безвідходні й маловідходні технології у виробництві тощо. Поліпшити чистоту ґрунтів можна за рахунок удосконалення експлуатації автомобільного та інших видів транспорту, а також сільськогосподарської техніки.

Особливою проблемою є запобігання забрудненню ґрунтів радіоактивними відходами. Для знешкодження і захоронення радіоактивних відходів використовують бетонування, асфальтування та укриття полімерною плівкою. Високоактивні відходи капсулюють, сплавляючи їх зі скломасою і вміщують у міцні, хімічно стійкі контейнери, які захоронюють на дні моря або під землею.

З метою відродження ґрунтів у США затверджено програму консервування 18,2 млн. га сільськогосподарських земель на 10 років. На резервних землях дозволяється в окремі роки і в певні періоди тільки заготовляти сіно. Європейський союз прийняв рішення не засівати з 1993 р. 4,2 млн. га земель, їх можна використовувати як виняток лише для вирощування культур на біопаливо.

Отже, раціональне використання земельних ресурсів -- це комплекс еколого-економічно обґрунтованих організаційно-господарських, агротехнічних та інших заходів, спрямованих на збереження від руйнування і забруднення сільськогосподарських земель та підвищення урожайності вирощуваних на них культур. Раціональне землекористування передбачає застосування екологічно ефективних систем землеробства -- індустріалізації сільського господарства, протиерозійного та ґрунтозахисного обробітку земель, зменшення забрудненості ґрунтів, меліорації земель, регулювання мікроклімату, хімізації сільського господарства, біологічного захисту посівів від шкідників і хвороб тощо. Ці системи передбачають розробку й використання ефективних технологій на зрошуваних, осушуваних і порушених землях, створення нових сільськогосподарських угідь, лісових насаджень на незручних для використання землях, відведення земель на несільськогосподарські цілі, залучення до господарювання відпрацьованих та непридатних земель (рекультивація, знімання родючого шару та його використання, терасування крутих схилів, протиерозійні та проти селеві й гідротехнічні заходи). Використовується також комплекс агротехнічних і агрохімічних заходів, що сприяє підвищенню врожайності земель (обробіток, удобрення, захист сільськогосподарських культур від хвороб, шкідників і бур'янів тощо). Для забезпечення раціонального використання земельних ресурсів в Україні складено Державний земельний кадастр.

9.11 ЗАПОВІДНА СПРАВА І МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

Як свідчать наукові дослідження провідних учених багатьох країн, забезпечення нормального функціонування біосфери Землі та її самовідновлення можливі лише за умови наявності не менш як 10--15 % природоохоронної території. Форми останньої різноманітні й поділяються на заповідники, природні національні парки, заказники, пам'ятки природи, дендрологічні й зоологічні парки, ботанічні сади, парки -- пам'ятки садово-паркового мистецтва, заповідно-мисливські господарства, заповідні урочища, охоронні й санітарно-курортні зони, ландшафтні стежки та штучні природні об'єкти.

Заповідники -- це територія (акваторія), повністю вилучена з господарського користування з метою збереження та вивчення всіх компонентів екосистеми: повітря, природних вод, ґрунтів, гірських порід, рослинного й тваринного світу, пам'яток природи та культури. Заповідання -- це вилучення певної території чи об'єкта в природі зі сфери господарювання з метою підтримання рівноваги природних процесів екосистеми, виключення антропогенного впливу на них, збереження еталонів недоторканої природи для фонових, наукових досліджень, характеру взаємозв'язків між екологічними факторами для збереження й відтворення біоценозів та біотопів. Заповідники є природною лабораторією, діяльність якої спрямована на збереження генофонду та природних еталонів біогеоценозів.

За своїм значенням заповідні території поділяють на біосферні заповідники міжнародного значення (їх близько 200), функціонування яких здійснюється під наглядом міжнародних організацій, та на державні й національні заповідники і парки, заказники та заповідні території. Вони мають представляти типові ландшафти певних природно-географічних зон і мати достатню площу для забезпечення саморегуляції всіх природних процесів екосистеми з виключенням антропогенного впливу. У заповідниках зберігаються рідкісні, зникаючі й нечисленні види рослин, тварин та природний генофонд. У заповідниках дикі тварини розмножуються і поступово розселяються за їх межами без втручання людини. Заповідники є джерелом племінного матеріалу для планового штучного розселення цінних тварин і рослин. Навколо державних заповідників створюються охоронні зони.

До заповідних територій з менш суворим екологічним режимом належать державні природоохоронні національні парки, заказники та інші природоохоронні об'єкти. Заказник -- територія або акваторія, де впродовж кількох років (або постійно), у певні сезони (або цілорічне) охороняються деякі види рослин, тварин чи частини природного комплексу. В них дозволяється господарське використання деяких ресурсів, що не завдає шкоди об'єкту, який охороняється.

Біосферні заповідники почали створювати в 70-х роках XX ст. за ініціативою ЮНЕСКО, ЮНЕП і МСОП у рамках міжнародної програми «Людина і біосфера». Всього на Землі понад 20 тис. заповідних територіальних комплексів, у тому числі 1200 великих заповідних територій типу природних національних парків і заповідників. Площа їх становить близько 100 млн. га, або 1,6 % території суходолу. В Україні є 20 державних заповідників (з них 4 біосферних), 10 національних природних парків, близько 1600 заказників, 2650 пам'яток природи, 560 заповідних урочищ. Усього сформовано 5350 природно-заповідних територій і об'єктів, що займають площу близько 4 % території країни. Це значно менше встановленого мінімуму -- 10.. .15%.

У природі відбувається процес невпинного вимирання та зникнення з флори й фауни багатьох видів рослин і тварин. Усього за історію людства вимерло понад 150 видів та підвидів птахів і 110 видів ссавців. Встановлено, що швидкість вимирання тварин зростала майже пропорційно збільшенню кількості людей і максимальних значень досягла за останні сто років. Виходячи із закону константності біомаси в біосфері, можна стверджувати, що процес вимирання тваринного світу є закономірним і для його припинення потрібно стабілізувати чисельність людського населення на Землі.

Під дією антропогенного тиску флора і фауна біосфери Землі опинилися в загрозливому стані. У зв'язку з цим в 1948 р. при ООН було створено спеціальну постійну Комісію з охорони зникаючих видів рослин і тварин, а згодом міжнародну Червону книгу. До цієї книги занесені рослини і тварини, які поділяють в основному на дві категорії -- рідкісні й зникаючі. Рідкісні -- види, яким нині ще не загрожує зникнення, але вони настільки нечисленні або мешкають на таких обмежених територіях, що можуть зникнути за несприятливих умов під впливом природних або антропогенних факторів (землетрус, повінь, виверження вулканів, вплив людини тощо). Зникаючі -- види, які перебувають під загрозою зникнення і врятування яких неможливе без вжиття спеціальних заходів. До Міжнародної Червоної книги занесено 202 види й підвиди ссавців, 341 -- птахів, 36 -- земноводних, 149 видів плазунів. У 1978 р. така книга була видана в колишньому СРСР. Усього було взято під охорону ЗО видів ссавців, 14 -- рептилій, 17 -- птахів. Уперше до Червоної книги було занесено 10 видів риб (осетри, лососеві, карпові), молюски, ракоподібні, черв'яки, комахи, гриби та лишайники. Всі види тварин, занесені до Червоної книги, залежно від їх кількості й ступеня загрози вимирання розподілено на п'ять категорій. До першої належать ті, яким загрожує вимирання найближчим часом, а до п'ятої -- ті, що відновлені.

У 1982 р. в Україні прийнято закон про Червону книгу, до якої занесено понад 800 видів рослин і тварин з метою їх охорони та збереження. У друге видання «Червоної книги України. Рослинний світ» занесено 439 видів судинних рослин, 28 -- мохоподібних, 17 -- водоростей, 27 -- лишайників, ЗО -- грибів. У європейський червоний список потрапили 84 види вітчизняних судинних рослин. У 1992 р. Верховна Рада України з метою збереження й відтворення біологічного різноманіття, охорони рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослин і тварин затвердила «Положення про Червону книгу України». В ньому передбачається низка заходів щодо відтворення видів рослин і тварин: моніторинг за станом популяцій, створення заповідних об'єктів, банків генофонду зникаючих видів та проведення роботи з екологічного виховання населення. Також передбачено кримінальну, адміністративну та матеріальну відповідальність за знищення або пошкодження зникаючих видів рослин чи тварин. Збереженню та охороні зазначених видів рослинного світу має слугувати Закон України «Охорона рослинного світу».

Проблеми регулювання чисельності населення, виснаження природних ресурсів, транскордонного забруднення навколишнього природного середовища і як наслідок -- зникнення існуючої цивілізації мають глобальний, всепланетний характер і вирішити їх можна тільки разом -- усім світовим співтовариством. Вирішення цих проблем неможливе без широкого й активного міжнародного співробітництва. Таке співробітництво в галузі охорони навколишнього природного середовища розпочалося наприкінці XIX ст. громадськими організаціями, такими як Міжнародний союз охорони природи та природних ресурсів (МСОП), Науковий комітет з проблем навколишнього середовища (СКОПЕ) та Всесвітній фонд дикої природи.

З 1970 р. у всьому світі з ініціативи ЮНЕСКО (ООН з питань освіти, науки і культури) виконується Міжнародна програма «Людина і біосфера». Цією програмою передбачено вирішення таких завдань, як визначення й оцінка змін структури, функціонування та динаміки природних, змінених і контрольованих людиною екосистем, дослідження зв'язку між соціально-економічними й екологічними процесами, розробка шляхів і засобів вимірювання якісних і кількісних змін природного середовища, координація вимірювання якісних і кількісних змін природного середовища, досліджень біосфери та ін. Програма МАВ охоплює 75 наукових проектів, до виконання яких залучено понад 90 країн світу. ООН регулярно організовує міжнародні конференції з метою прийняття міжнародних рішень ч питань екологічної безпеки та раціонального природокористування.

Велике значення мала Стокгольмська конференція 1972 р., яка задекларувала фундаментальне право людей на умови життя, що забезпечують їхні гідність та добробут. Подальшого розвитку ідеї Стокгольмської конференції набули в рішенні Віденської конференції захисту озонового шару (1985 р.), Женевської конференції про транскордонне забруднення повітря (1979--1983 рр.) в Монреальському протоколі про обмеження використання фторхлорвуглеців (1987 р.).

У 1982 р. ООН прийняла «Всесвітню хартію природи», в якій вперше на міжнародному рівні проголошено відповідальність людського співтовариства за стан природи. Велике значення в подальшому відіграли і Форум з міжнародного права в галузі охорони природного середовища (Італія, 1990 р.), Московська декларація Глобального форуму з навколишнього середовища 1990 р., конференція 1992 р. в Ріо-де-Жанейро, в якій представники більш як 100 держав прийняли програму «Людство та глобальні зміни», присвячену вирішенню глобальних екологічних проблем. У 1998 р. в Токіо проведено всесвітній форум з питань захисту атмосфери від антропогенних забруднень. Прийнято спільні рішення щодо обмеження викидів промислових забруднень в атмосферу, зокрема оксиду карбону (IV), який сприяє виникненню парникового ефекту.

Україна, ставши на шлях незалежності, приєдналася до процесу державного регулювання збереження якості природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та дотримання екологічної безпеки. Вона є Стороною понад 20 міжнародних конвенцій та двосторонніх угод, пов'язаних з охороною довкілля, їх кількість у найближчі роки, без сумніву, збільшиться, оскільки існує низка конвенцій, приєднання до яких нашої країни має істотне політичне значення в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення природних ресурсів. Інтеграція нашої країни у світове співтовариство сприяла міжнародній економічній, технічній та експертній допомозі. В подальшому можливе використання кредитів Міжнародних банків, допомога Європейського союзу в межах програми «ТАСІ8» для країн СНД, допомога окремих розвинених країн як у межах багатосторонніх програм, так і на підставі двосторонніх угод.

9.12 ОПТИМІЗАЦІЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН ЛЮДИНИ І БІОСФЕРИ

У процесі довготривалого існування біосфери в ній склалася динамічна рівновага між усіма її біотичними й абіотичними компонентами як в окремих екосистемах, так і в біосфері загалом та у взаємодії з навколишнім середовищем (космосом). І як би людина не втручалася в природу в процесі природокористування, вона завжди порушує ці рівноважні стосунки, що склалися в екосистемах. Кінцевий результат залежить від обсягів цього втручання. Якщо вони значні, відбувається руйнування екосистеми і врешті вона може зруйнуватися повністю, а на її місці з'явиться нова екосистема з біднішим біоценозом. Адже природа не терпить порожнечі. І навіть якщо знову відновити первісні екосистеми, на це знадобиться дуже багато років.

Слід пам'ятати, що природа як об'єкт діяльності людини -- це складна система, яка охоплює явища, пов'язані біотичними та абіотичними взаємозв'язками. На нинішньому етапі існування нашої планети природне середовище і антропогенна діяльність перебувають у нерозривній діалектичній єдності, створюючи систему «природа -- суспільство». Взаємодію суспільства й природи неможливо осмислити, передбачити й оцінити її подальший розвиток без комплексної оцінки взаємостосунків і можливих наслідків втручання в цю систему. А тому, втручаючись у природні екосистеми, людина має заздалегідь проаналізувати екологічні стосунки, передбачити можливі наслідки і дуже виважено підійти до такого втручання.

Отже, необхідною умовою і засобом глибокого розуміння будь-якого явища життя в його взаємозв'язках з навколишнім природним середовищем є системний підхід. Під біологічною системою розуміють структуру (клітини організму, співтовариства організмів та ін.), яка виконує деяку функцію (біохімічну, фізіологічну, біоценотичну тощо) і яка взаємодіє із середовищем та іншими системами як єдине ціле, складається з підсистем нижчого рівня, безперервно пристосовуючись, перебудовує свою діяльність відповідно до сигналів зворотного зв'язку і виявляє властивості самоорганізації. Інструментами аналізу систем слугують математика, теорія інформації, кібернетика.

У процесі взаємодії суспільства й природи перше діє на другу, внаслідок чого виникає адекватна відповідь, що передається каналами зворотного зв'язку. Так, промислові викиди, потрапляючи в навколишнє природне середовище, змінюють його, і ці зміни позначаються на діяльності самого підприємства, суспільства та стані здоров'я людини. Системний підхід передбачає комплексну оцінку впливу антропогенної діяльності суспільства на природу з обов'язковим прогнозуванням реакції природи на цей вплив.

Будівництво каскаду водосховищ можна розглядати з позицій економічного підходу, тобто оцінки затрат на їх будівництво порівняно з прибутком від виробленої енергії на гідроелектростанціях. Однак при систем йому аналізі з позицій еколого-економічного підходу, потрібно робити також оцінку всіх збитків, які завдаються навколишньому природному середовищу, та враховувати всі негативні наслідки, пов'язані з діяльністю екосистеми Дніпра та господарською діяльністю всього регіону (втрату сільськогосподарських угідь, багатої флори і фауни, зміну мікроклімату і внаслідок цього -- біоценозу екосистеми).

Для того щоб суспільство могло постійно раціонально користуватися природними ресурсами, необхідно розумно керувати цим процесом, спираючись на знання екологічних законів. Потрібно, щоб спожиті відновні природні ресурси постійно само відтворювалися, а невідновні мінеральні ресурси споживалися якомога менше за мінімальної кількості розсіюваних відходів. З цією метою вчені пропонують концепцію оптимізації біосфери, тобто оптимізацію взаємовідносин у системі «суспільство -- природа». Проблема оптимізації біосфери пов'язана з виявленням конкретних критеріїв, які визначає сама людина. Взагалі оптимізація, що є функцією керування (в кібернетичному розумінні), має прагнути до того, щоб науково-технічний розвиток не вивів біосферу за межі параметрів, які потрібні для нормального функціонування організму людини зокрема і екосистеми загалом, без чого неможливе й функціонування суспільства. Проте цілі керування і оптимізації біосфери значно ширші. Суспільство повинно прогнозувати вірогідні варіанти розвитку власної діяльності й реакції природного середовища та керувати біосферними процесами. Як один із головних критеріїв оптимізації У. Б. Новик (1975) запропонував сталість гомеостазу людини при прагненні «його інформаційного вмісту до нескінченності».

У зв'язку з проблемами оптимізації постає питання і щодо процесів керування системами, які оптимізуються. Під керуванням розуміють процес часткової дії одного об'єкта на інший, спрямований на перетворення структури іншого і переведення його в деякий заданий стан. Тому сенс керування полягає в систематичному розвитку цілеспрямованого і ретельно розрахованого перетворення природи, здатної до само відтворення й саморегуляції. Прикладом проекту великомасштабного керування природою та її ресурсами можна назвати будівництво великих каналів, водосховищ тощо. При цьому прогнозують доцільність робіт, визначають різні результати -- підвищення продуктивності угідь, забезпечення судноплавства, енергопостачання, пом'якшення клімату, боротьбу з посухами тощо (П. Г. Олдак, 1981). У ширшому плані К. Уатт (1971) в книзі «Екологія і управління природними ресурсами» запропонував машинне моделювання поведінки різних змінних, кінцевою метою якого є максимізація функції за показником економічної ефективності тієї чи іншої антропогенної системи. Разом з тим обов'язково слід брати до уваги і можливий вплив на природне середовище. Непередбачувані негативні наслідки можуть повністю знецінити всі економічні переваги, що відчують на собі не стільки нинішні, скільки прийдешні покоління людей.

9.13 ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМИ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Як випливає з аналізу антропогенного циклу коло обігу речовин, для безперервного його функціонування потрібно постійно і в зростаючій кількості (оскільки постійно зростають потреби суспільства) споживати первинні відновні та невідновні природні ресурси. Якщо раціональне природокористування передбачає господарювання таким чином, щоб забезпечити само відтворення відновних природних ресурсів, то використання невідновних ресурсів має обмежуватися і базуватися на само обмежувальному мінімумі, з одного боку. З іншого -- слід бережливо і раціонально використовувати вже видобуті корисні копалини, дбайливо і довгостроково споживати виготовлені з них продукти та предмети вжитку, своєчасно відновлювати їх. А якщо вони повністю вийшли з ужитку, то збирати й переробляти їх у вигляді вторинних матеріальних ресурсів. Для забезпечення оптимального використання природних ресурсів в Україні необхідно здійснити реструктуризацію економіки, спрямувавши її в бік зменшення використання матеріальних і енергетичних ресурсів та самозабезпечення, використовувати сучасні найефективніші безвідходні й маловідходні технології в усіх галузях господарства.

Оскільки планета Земля -- наш спільний дім, необхідно спільними зусиллями всього світового співтовариства вирішувати подолання світової екологічної кризи, що невпинно насувається. Для цього потрібно організувати ефективне і постійно діюче міжнародне співробітництво для вирішення всіх екологічних проблем взагалі та раціонального природокористування зокрема.

Беручи до уваги той факт, що розвиток науково-технічного прогресу в різних країнах відбувається нерівномірно, в подальшому має все ширше здійснюватися міжнародне кооперування в науково-технічній галузі, щоб залучити до сучасного технічного прогресу відсталіші в технічному відношенні країни. Тим більше, що в подальшому, коли вичерпається природна комора корисних копалин у земних надрах, людське суспільство обов'язково освоюватиме ресурси Світового океану, що почало робити вже нині. Розробка ефективних технологій раціонального використання первинних природних ресурсів, включаючи Світовий океан, зумовить також кооперування наукового потенціалу, наслідком чого будуть спільні розробки вчених різних країн. Вже нині розпочалося широкомасштабне кооперування вчених у галузі охорони біосфери від антропогенних забруднень у рамках програми «Людина і біосфера».

З метою самообмеження використання невідновних та повільно відновних енергоресурсів (вугілля, нафти та газу) потрібно ширше й ефективніше використовувати енергію Сонця та інших «нетрадиційних» джерел енергії: вітру, термальних джерел, морських припливів і хвиль, попутних газів, водневу енергетику, біогаз, депоновану теплоту в глибинах земних

надр і Світового океану тощо. При цьому слід повсюдно використовувати ефективніші технології енергозбереження.

У перспективі все більшого масштабу набуде використання біотехнологій у виробництві продуктів харчування, енергетиці та захисті біосфери від антропогенних забруднень. Набуває все більшого значення освоєння космічного простору з господарськими цілями, як-то: прогнозування клімату, моніторинг біосферних процесів, дослідження антропогенних забруднень біосфери, а також з метою запобігання глобальним воєнним конфліктам і уникнення небажаних наслідків природних стихій (буревіїв, землетрусів, виверження вулканів, цунамі тощо).

Відчуваючи відповідальність за наше майбутнє, слід негайно розпочати через систему «Інтернет» втілення міжнародної програми екологічної освіти та виховання населення планети з тим, щоб екологічне мислення людства спрямувати обличчям до Природи, створити культ Природи з метою подолання екологічної кризи та запобігання екологічній катастрофі. На сьогодні більш значущої проблеми немає. Тому для її вирішення необхідно залучити наявний потенціал усього людського суспільства.

Опрацювавши цей розділ, ви повинні вміти:

- проаналізувати антропогенний ресурсний цикл;

- пояснити сутність безвідходних і маловідходних технологій;

- накреслити шляхи раціонального використання природних ресурсів;

- сформулювати принципи раціонального і економного ведення господарства;

- обґрунтувати доцільність збереження біологічного різноманіття в біосфері та накреслити шляхи вирішення цієї проблеми;

- пояснити, в чому полягає сутність міжнародного співробітництва України в галузі охорони довкілля;

- накреслити перспективні напрями раціонального природокористування.

Запитання і завдання для самостійної роботи

Дайте визначення природно-ресурсного потенціалу і наведіть приклади.

Сформулюйте загальні принципи раціонального природокористування і наведіть приклади.

Порівняйте зміст природного біогеохімічного циклу коло обігу речовин
і антропогенного ресурсного циклу. У чому полягає відмінність між ними?

Як збільшити ККД антропогенного ресурсного циклу?

Що називають безвідходними і маловідходними технологіями? Наведіть приклади.

У чому полягає сутність раціонального використання водних ресурсів?

Як забезпечити раціональне використання водних ресурсів у виробництві та побуті?

Що таке вторинна матеріальна сировина?

9. Чим відрізняється рекуперація відходів від їх утилізації? Поясніть на прикладах.

Наведіть приклади комплексної переробки сировини.

Чому здійснюють безперервне удосконалення та розробку нових технологічних процесів? Наведіть приклади нових ефективних технологічних процесів.

Що таке територіально-виробничі комплекси та з якою метою їх організовують?

У чому полягає раціональне споживання енергоресурсів? Що таке вторинні енергоресурси і які методи їх використання ви знаєте? 14. Чим відрізняється рекуперація теплоти від регенерації? Що таке енерготехнологічні комплекси? Наведіть приклади їх застосування.

Які нетрадиційні джерела енергії ви знаєте? У чому полягає сутність енергозбереження?

. Чим характеризується ефективність використання теплоти і енергії? Як здійснюється раціональне використання фітоценозів? . 17. Скільки гектарів лісу потрібно, щоб очистити атмосферне повітря міста з населенням 3 млн. чоловік і в якому є 250 тис. автомобілів, від забруднень вуглекислим газом? Якщо це буковий ліс, то скільки буде затримано пилу?

Чому в тропічних лісах багатші флора і фауна? . Назвіть способи раціонального використання лісових ресурсів. . Яка ділянка лісу потрібна, щоб задовольнити прохолодою 1 млн. мешканців міста в літню спеку і скільки при цьому може бути вивільнено кондиціонерів?

Чому в біосфері гине значно більше видів тварин, ніж рослин? Як здійснюється раціональне використання фітоценозів? У саду росте 350 дерев. Як можна їх захистити від пошкоджень шкідниками?

Як зберегти біологічне різноманіття флори і фауни? Чому в агроценозах бідна видова різноманітність тварин? Якої шкоди завдають великі тваринницькі комплекси і як їй запобігти? Чому площа заповідання має становити не менш як 10--15 % загальної території держави?

У чому полягає оптимізація взаємовідносин людини і біосфери? Які перспективні напрями раціонального природокористування ви знаєте?

У чому полягає раціональне використання земельних ресурсів? Які методи підвищення врожайності ґрунтів ви знаєте?

Розділ 10. Тема 10. Екологічна безпека людини

10.1 ЗМІСТ ПРЕДМЕТА «ЕКОЛОГІЯ ЛЮДИНИ»

Тривалий час медична географія вивчала територіальну диференціацію захворювань і зв'язок їх з неоднорідністю географічної оболонки Землі. З погіршенням якості навколишнього середовища, переважно в другій половині XX ст., медична географія почала приділяти особливу увагу територіальній диференціації тих захворювань, що були зумовлені негативними змінами навколишнього середовища. У результаті на основі медичної географії та гігієни сформувався новий розділ екології -- екологія людини, або антропоекологія. За визначенням американського еколога Е. Одума, екологія людини є екологією біологічного виду людини і може розглядатися, подібно до екології рослин, тварин та мікроорганізмів, як розділ популяційної екології. Вона вивчає взаємодію з природою людини як біологічної істоти на рівні організму та популяції. За сучасними уявленнями, екологія людини -- це спільний науковий підрозділ соціоекології та медицини, що вивчає медико-біологічні аспекти гармонізації взаємовідносин між суспільством і природою, з яких можна виокремити два головних: 1) людина і природа; 2) екологічна безпека людини.

Об'єктом вивчення екології людини слід вважати систему «людина -- навколишнє середовище», в межах якої однотипна людська популяція (міська, сільська тощо) взаємодіє з відносно однорідним навколишнім природним середовищем і критерієм ефективності функціонування якої є високий рівень здоров'я населення.

До головних завдань екології людини належать:

- вивчення стану здоров'я людей та соціально-трудового потенціалу популяцій;

- дослідження динаміки здоров'я і соціально-трудового потенціалу популяцій в аспектах природно-історичного та соціально-економічного
розвитку;

- прогноз стану здоров'я майбутніх генерацій;

- вивчення впливу окремих факторів середовища та їх комплексів на здоров'я і життєдіяльність популяцій;

- дослідження процесів збереження та відновлення здоров'я і соціально трудового потенціалу популяцій;

- аналіз глобальних та регіональних проблем екології людини;