Основні положення політекономії

2. Гроші - засіб обігу і платежу, тобто, вони є посередником у обміні товарів, виступають засобом купівлі-продажу товарів і здійснення різноманітних платежів (перші паперові гроші, прообраз сьогоднішніх, виникли в Китаї у ХІІІ ст.).

3. Гроші - засіб нагромадження, тобто гроші мають здатність до нагромадження, не втрачаючи своєї цінності. Ця функція пов'язана зі здатністю грошей бути засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства.

Із розвитком ринкових відносин та процесу демонетизації золота деякі функції грошей еволюціонували. Процес еволюції функцій грошей та їхніх форм триває дотепер, породжуючи нові форми і якісні особливості їхнього прояву.

Розрізняють такі види грошей:

- Готівка (банкнота, розмінна монета);

- Безготівкові (кредитні) гроші. Кредитні гроші - це знаки вартості, які функціонують на основі кредитної угоди і виражають відносини між кредитором і боржником. Існують такі види кредитних грошей як вексель, чек, банкнота, кредитна картка, електронні гроші. Вексель - письмове боргове зобов'язання, завірене відповідним чином, яке видається боржником кредитору при купівлі товару в кредит і є інструментом комерційного кредиту. У ньому вказані величина грошового боргу, строки його сплати, а також право власника 9 векселедержателя) вимагати від боржника (векселедавця) сплати боргу при настанні встановленого терміну. Вексель використовується для розрахунку замість грошей, в результаті чого виникає вексельний обіг. Векселі бувають простими і переказними. Простий вексель - це вексель, підписаний однією особою на ім'я іншої, який не може бути переданий третій особі. Переказний вексель (тратта) - це вексель, який може передаватися третій особі для отримання ним боргу з векселедавця у визначений строк. Банкнота - це вексель банку, за яким пред'явник може в будь-який час одержати гроші і яким банк замінює комерційний вексель. Чек (з'явилися на основі чекових розрахунків) - це грошовий документ, який видається власникові чекового рахунку в банку в оплату за куплені товари і послуги. Це письмове розпорядження власника поточного рахунка в банку про виплату готівки або перерахування з його рахунку на інший рахунок певної суми грошей. Кредитна картка - це іменний платіжно-розрахунковий документ, який засвідчує особу власника рахунка в банку і надає йому право на придбання товарів і послуг у кредит без оплати готівкою. В сучасних умовах дедалі більше поширюються електронні гроші. Це магнітні носії платіжної інформації, які замінюють паперові гроші, чеки та інші грошові документи у безготівкових розрахунках між клієнтами і банками за допомогою електронно-інформаційних систем. Сукупність усіх залишків грошових засобів у всіх їхніх формах (готівковій і безготівковій), що знаходяться в економіці у певний період часу і забезпечують реалізацію товарів, послуг і всі нетоварні платежі, називається грошовою масою. Вона включає декілька елементів (агрегатів), залежно від рівня ліквідності грошових засобів.

С (М₀) - це готівкові гроші: монети, банкноти, що перебувають в обігу поза банками;

М₁ = М₀ + поточні чекові рахунки в банках;

М₂ = М₁ + заощаджу вальні рахунки і невеликі строкові депозити в комерційних банках і ощадних установах;

М₃ = М₂ + особливо великі строкові банківські рахунки і внески у спеціалізованих установах (депозитні сертифікати тощо).

1. Система грошового обігу. Закон грошового обігу

Форма організації грошового обігу, яка історично склалася у даній країні і закріплена законодавчо називається грошовою системою.

Грошова система включає такі елементи:

Ш Найменування національної грошової одиниці;

Ш Види грошей і характер їхнього забезпечення;

Ш Порядок емісії грошей, тобто порядок друкування грошей і випуску їх в обіг;

Ш Форми і умови безготівкового платіжного обігу;

Ш Порядок обміну національної грошової одиниці на іноземні, встановлення курсу національної валюти;

Ш Наявність державних фінансових інституцій, які здійснюють регулювання грошового обігу в країні.

Історично відомі два типи грошової системи: металева і паперово-кредитна. Металева система поділяється на два види:

- Біметалізм - це система, за якої роль загального еквівалента законодавчо закріплюється за двома благородними металами - золотом і сріблом.

- Монометалізм - це система, в якій роль загального еквівалента закріплюється тільки за одним металом - золотом. Розрізняють такі види золотого монометалізму:

- система золотомонетного стандарту ( проіснувала до Першої світової війни);

- система золото зливкового стандарту (Англія, Франція), яка передбачала вільне карбування золотих монет і обмін їх на банкноти. Обмін банкнот проводився лише на золоті зливки.

- система золотодевізного стандарту ( Німеччина, Австрія, Норвегія, Данія та ін.), при якій зв'язок грошей із золотом здійснювався через іноземну валюту (девізу), яка мала золоте забезпечення;

- система золото доларового стандарту, за якої розмін національних валют на золото був відмінений у всіх країнах, а обмін доларів США на золото здійснювався лише для урядів та центральних банків країн - членів МВФ. У 1971 році було припинено обмін доларів на золото.

З 1976 року за результатами Міжнародної конференції на Ямайці (м. Кінгстон) здійснено перехід до системи паперово-кредитного обігу, основу якої становлять кредитні гроші, що не обмінюються на золото. Відповідно до цієї системи було юридично закріплено демонетизацію золота; скасовано масштаб цін; припинено виконання золотом ролі загального еквівалента; золото перетворилося у звичайний товар, який продається і купується на світових ринках дорогоцінних металів за ринковою ціною; впроваджено перехід до плаваючих валютних курсів. Рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і послуг та нетоварні платежі називають грошовим обігом. Він здійснюється на основі певних законів. Одним із найважливіших є закон грошового обігу, який визначає кількість грошей, необхідних для обігу. Він передбачає, що в обігу протягом певного періоду має бути об'єктивно зумовлена кількість грошей і відображає внутрішні зв'язки між грошовою масою і кількістю товарів, рівнем цін, швидкістю обігу грошей. Для визначення грошової маси, згідно неокласичної теорії, застосовується рівнянням обміну, запропоноване американським економістом І. Фішером ( рівняння грошового обігу Фішера):

М *V = Р * Q,

де М - маса грошей в обігу( включає готівку і чеки);

V - швидкість обігу грошової одиниці;

Р - рівень цін на товари і послуги;

Q - кількість товарів і послуг на ринку, тобто реальний ВВП.

З цього рівняння можна визначити кількість грошей, необхідних для обігу:

М = (Р * Q)/ V

Згідно з класичним підходом кількість грошей, необхідних для обігу визначається за формулою:

КГ = (СЦ - К + П - ВП)/О,

Де КГ - кількість грошей, необхідних для обігу;

СЦ - сума цін товарів, тобто пропозиція товарів у поточних цінах;

К - обсяг товарів, проданих у кредит, термін погашення по яких наступить у майбутньому;

П - термінові платежі, терміни погашення по яких надійшли цього року;

ВП - платежі, які взаємопогашаються;

О - швидкість обігу грошової одиниці за рік.

Однак у сучасних умовах потреба в грошах не обмежується лише товарними угодами. Вона доповнюється попитом на гроші, зумовленим заощадженнями готівкових гроше1й населенням, придбанням комерційних та державних цінних паперів тощо. В умовах паперово-кредитної системи грошового обігу має місце тенденція випереджаючого зростання фактичної грошової маси у порівнянні з об'єктивно необхідною для обігу масою грошей. Тому порушення закону грошового обігу стає майже хронічним, а в обігу знаходяться зайві гроші, купівельна сила яких зменшується. Гроші знецінюються внаслідок інфляції.

ТЕМА 5. ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ СУЧАСНОГО СВІТУ

1. Загальна характеристика економічних систем сучасного світу

Економіка будь-якої країни функціонує як багатовимірна система, що складається з великої кількості різних взаємопов'язаних і взаємозалежних елементів. В економічній літературі існують різні підходи до визначення суті економічної системи та її типізації. Зокрема, згідно позиції Б.Гаврилишина економічна система визначається цінностями того чи іншого суспільства та його політичним правлінням. Інші економісти стверджують, що економічна система визначається продуктивними силами і виробничими відносинами та їх взаємодією. Характер виробничих відносин визначається рівнем розвитку продуктивних сил. За рівнем розвитку продуктивних сил розрізняють до індустріальне, індустріальне і постіндустріальне суспільство. За панівною формою власності згідно даного підходу розрізняють: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний і соціалістичний способи виробництва. Американський економіст П. Самуельсон визначає будь-яку економічну систему залежно від того як вирішуються основні фундаментальні питання: Що? Як? Для кого виробляти?

Економічна система - це форма організації національної економіки, яка базується на відповідній їй формі власності на виробничі ресурси, характеризується специфічною метою виробництва та його управлінням; це певним чином впорядкована система взаємозв'язків між виробником і споживачем суспільних благ. Вона включає сукупність інститутів та механізмів, які здійснюють регулювання економічних процесів в державі та забезпечують її розвиток. У процесі свого розвитку економічна система проходить декілька стадій:

- становлення (висхідний розвиток нової системи);

- зрілість ( найповніший розвиток усіх потенційних можливостей системи та властивих їй суперечностей функціонування);

- занепад старої системи і зародження елементів нової (низхідний розвиток нової системи).

Основні риси (ознаки) будь-якої економічної системи:

- панівна форма власності;

- мотиви господарської діяльності, спосіб координації і управління нею;

- характер розподілу створеного продукту.

Власність - це категорія, яка відображає відносини між людьми з приводу володіння, розпорядження і користування об'єктами власності. Відносини власності виражаються через суб'єкти і об'єкти власності. Суб'єкти власності - це персоніфіковані носії відносин власності. Основними суб'єктами власності є окрема особа (індивідуум), юридичні особи (організації, підприємства, установи, об'єднання усіх організаційно-правових форм), держава в особі органів державного управління і органів місцевого управління та самоврядування, об'єднання держав. Об'єкти власності - це все, що можна привласнити чи відчужити. Відчуження - це позбавлення суб'єкта власності права на володіння, розпорядження і користування тим чи іншим об'єктом власності. До об'єктів власності належать засоби виробництва, нерухомість, особисте майно, природні ресурси, гроші, цінні папери, продукти духовно-інтелектуальної діяльності, культурні та історичні цінності, робоча сила. Власність має юридичний аспект, який реалізується через право власності.

Розрізняють два типи власності:

- індивідуальну або приватну;

- колективну чи суспільну.

Приватна власність - це тип власності, коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об'єктом власності та отримання доходу належить приватній особі. Вона виражається у формі одноосібної або сімейної власності. Суспільна (колективна) власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів. Вона існує у формі державної ( загальнодержавної і муніципальної) і колективної власності. Державна власність характеризується виключним правом на управління і розпорядження власністю інститутів державної влади. Колективні форми власності - це акціонерна або корпоративна, кооперативна, партнерська власність, власність громадських організацій чи трудового колективу. На основі поєднання різних форм власності виникає змішана форма власності.

Виходячи із найбільш поширеного підходу до класифікації економічних систем сучасного світу, можна виділити такі їх основні форми:

- адміністративно-командна, яку інколи називають соціалістичною;

- ринкова економіка, яка виросла із капіталістичної та зберегла її окремі ознаки;

- традиційна економіка. Вона характерна для слаборозвинених країн, де релігійні та національні цінності домінують над економічною вигодою. Власність на засоби виробництва, розподіл продуктів та доходів відповідають національним традиціям. Вона характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання. Широким застосуванням ручної праці, бідністю населення тощо.

- перехідна економіка. Характерна для країн, в яких здійснюється перехід з однієї форми в іншу. Найчастіше стосується країн, в яких здійснюється перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки;

- змішана економіка, яка передбачає поєднання приватної форми власності і державного регулювання економіки, тобто є між ринковою і командною економіками.

2. Адміністративно-командна система та її основні риси

Теоретичною основою адміністративно-командної системи (АКС) послужила марксисько-ленінська ідеологія. Адміністративно командна система сформувалася в 20-х рр. ХХ ст. спочатку в країнах СРСР, а потім поширилась на всі країни соцтабору. Визначальними ознаками цієї системи є:

панівна (домінуюча) власність держави на землю, інші природні ресурси, фабрики та заводи, підприємства транспорту та зв'язку, банки та інші фінансові інститути, оптову та значну частину роздрібної торгівлі, об'єкти соціальної інфраструктури та ін.

економічні рішення, які обумовлюють діяльність суб'єктів господарювання (що, скільки, для кого і як виробляти), приймались партійними та державними органами. Розподіл природних ресурсів та продукції виробничого призначення між виробниками здійснювався не за допомогою ринкових механізмів, а чиновниками. Всі підприємства працювали на основі директивних, обов'язкових до виконання планів, які були основною метою їх роботи;

встановлення державних цін на всі види товарів (крім тих, які продавались на колгоспному ринку) та послуг. В основі формування цін були галузеві витрати на виготовлену продукцію;

повний контроль державою за зовнішньоекономічною діяльністю;

державне фінансування всієї соціальної сфери - освіти і науки, охорони здоров'я, культури, житлового будівництва та ін. Поглиблювались диспропорції між різними галузями, виробництвами, регіонами, між попитом та пропозицією. На ринку панував дефіцит на одні товари, іншими були переповнені складські приміщення. Державна форма власності виключала конкуренцію, у підприємств не було достатніх стимулів до використання досягнень НТП, зниження витрат, та нарощення обсягів виробництва, яке характеризувалось високою енерго- та матеріаломісткістю, низькою конкурентоспроможністю, низькою була мотивація до праці. Життєвий рівень переважної частини населення був досить низький, його споживання не відповідав існуючим для цього періоду нормам. Усі ці ознаки вказують на недостатню життєздатність командної системи, що закономірно призвело її до кризи, а потім і розпаду. Економіка країн, де відбувається перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки називається перехідною або трансформаційною.

Трансформаційна економіка є особливим станом еволюційного процесу суспільного розвитку в період зміни його соціально - економічних форм. Перехідна економічна система - це складне явище. Зміст перехідної економіки полягає у формуванні нових елементів та їх системоутворення , яке дає можливість зайняти новому панівне місце в ієрархії підсистем та системи як цілого. Перехідна економіка характеризується: нестійкістю; невизначеністю; високою ризиковістю; альтернативністю (багатоваріантністю) розвитку; виникненням і функціонуванням перехідних економічних форм; особливим характером суперечностей; ієрархічністю перехідних економік.

В умовах перехідного періоду від адміністративно-командної до ринкової економіки необхідно вирішити ряд невідкладних завдань:

· докорінно змінити відносини власності, шляхом роздержавлення і приватизації, запровадження різних форм власності.

Роздержавлення - це обмеження втручання держави в економічне життя суспільства аж до вилучення, відмова від прямого управління держави економікою.

Приватизація - це перехід у приватну власність значної частки державної власності;

· сформувати ринкову інфраструктуру і сприяти поширенню товарно-грошових (ринкових) відносин;

· лібералізувати ціни (вивільнити ціни з державного контролю);

· демонополізувати економіку і створити конкурентне середовище;

· здійснити структурну перебудову економіки;

· створити умови для фактичної реалізації особистої та економічної свободи на основі відповідної нормативно-правової бази;

· реформувати соціальну політику;

· здійснити стабілізацію грошово-кредитної системи;

· забезпечити макроекономічну стабілізацію. Тобто сприяти мінімізації дефіциту державного бюджету, припиненню надлишкової грошової емісії та пільгового кредитування.

· Основними концепціями трансформації адміністративно-командної економіки у ринкову є інституціонально- кейнсіанський варіант еволюційних змін та ліберально- монетарний варіант радикальних змін (політика «шокової терапії»).

3. Ринкова економічна система. Її ознаки, механізм функціонування та еволюція

Ринкова економічна система - це система економічних відносин, пов'язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і фінансово-кредитних механізмів; це система, що функціонує згідно принципу „невидимої руки ринку”. Цей принцип означає бажання усіх учасників економічних відносин максимізувати економічну вигоду. В результаті через реалізацію приватних цілей, досягається спільна суспільна мета, а саме економічне зростання, покращення добробуту. Ринкова економічна система характеризується: пануванням приватної форми власності на інвестиційні ресурси і продукти виробництва; наявністю великої кількості виробників і споживачів товарів і послуг; економічною свободою, свободою підприємництва; мотивацією до господарської діяльності (основним мотивом є прибутковість); вільною конкуренцією і вільним ціноутворенням; автоматичним регулюванням господарських відносин і розподілу вироблених благ через ринок (втручання держави в економічні процеси мінімальне і виважене); мобільність ресурсів; поінформованістю господарюючих суб'єктів (однаковий доступ їх як до інформації так і до досягнень науково-технічного прогресу); глобалізацією економічних зв'язків. Наявність на ринку значної кількості незалежних покупців та продавців, свобода вибору при прийнятті ними економічних рішень створюють передумови виникнення конкуренції як характерної ознаки ринкової економіки. Економічна свобода та конкуренція властиві ринковій економіці служать основою вільного ціноутворення. Свобода економічного вибору та вільне ціноутворення лежить в основі механізму функціонування ринкової економіки та забезпечують її рівновагу. Кожен виробник, переслідуючи особисті інтереси - збільшення прибутку, виготовляє тільки необхідні суспільству товари та послуги, раціонально використовує виробничі ресурси, що в кінцевому забезпечує зростання економічної ефективності. Тут спрацьовує “невидима рука ринку”. Втручання держави в господарську діяльність є обмеженим: вона здійснює макроекономічне регулювання, нейтралізує негативні сторони функціонування ринкової економіки, виконує ті функції, що їх не можуть чи не хочуть виконувати інші суб'єкти господарської діяльності.

Таким чином важливими принципами функціонування ринкової економіки є принцип раціональності поведінки господарюючих субєктів, що полягає в прагненні максимізувати корисність; свобода підприємництва і вибору; принцип егоїстичного індивідуалізму ( те, що вигідно індивіду, - вигідно суспільству), тобто особиста зацікавленість як головний мотив господарської поведінки; конкуренція і обмеженість державного втручання в економіку. Сучасна ринкова економіка характеризується наявністю взаємопов'язаних ринків - товарів і послуг, виробничих ресурсів, фінансових ресурсів, науково-технічних розробок та ін . Ринок - це місце взаємодії покупців та продавців (попиту та пропозиції), де формуються ціни та визначається обсяг реалізації товарів та послуг. Ринок споживчих товарів і послуг є визначальним, тут домогосподарства купують необхідні для задоволення особистих потреб товари і послуги. Ринок виробничих ресурсів включає: ринок праці, де продавцями є населення працездатного віку, а покупцями - приватні та державні підприємства та установи; ринок природних ресурсів; ринок засобів виробництва - машин, обладнання, комплектуючих та ін. Ці ресурси продаються фірмами виробниками та посередниками (дилерами, брокерами, дистриб'юторами). На фінансових ринках продаються грошові засоби та цінні папери - акції, облігації, векселі та ін. На грошовому ринку об'єктом купівлі-продажу є тимчасово вільні грошові засоби, які надаються фінансово-кредитними інститутами. Акція - цінний папір, який засвідчує, що його власник вклав певну кількість грошей а акціонерне товариство. Облігація - цінний папір, який дає право його власникові одержати в визначений термін номінальну вартість облігації (повернути вкладені гроші) разом із встановленим під час продажі процентом. Вексель - цінний папір, який засвідчує зобов'язання боржника (векселедавця) виплатити власникові одержаного векселя у визначений термін зазначену суму грошей. Ефективне функціонування ринкової економіки можливе за наявності досконалої та стабільно функціонуючої ринкової інфраструктури. Вона включає сукупність елементів, які забезпечують безперебійне функціонування господарських зв'язків між суб'єктами ринкової економіки - підприємствами, установами та державою. Визначальними складовими інфраструктури ринкової економіки є: дворівнева банківська система, яка включає центральний банк (в Україні Національний банк України) та комерційні банки. Центральний банк - це некомерційна, як правило, державна установа, яка здійснює емісію (випуск) грошей та контроль за їх пропозицією (кількістю в обігу), зберігає резерви комерційних банків і ощадних установ та надає їм кредити, здійснює міжбанківські розрахунки, проводить грошово-кредитну політику в державі; комерційні банки - це приватні установи, які можуть бути універсальними та спеціалізованими (ощадними, інвестиційними, іпотечними, інноваційними, зовнішньоторговельними). Основна функція комерційних банків - це акумулювання (прийом на зберігання) тимчасово вільних грошових засобів підприємств, організацій і населення та надання їх у позику клієнтам під проценти. Вони здійснюють грошові розрахунки між клієнтами, випускають по їх дорученню цінні папери та здійснюють довірчі операції. Комерційні банки працюють заради прибутку. Біржі - організовані ринки, які, як правило, мають фіксований склад членів та строгі правила функціонування. Розрізняють такі види бірж: товарні, фондові, праці (бюро по працевлаштуванню), де зосереджується облік безробітних та збирається інформація про вільні робочі місця, валютні. Інвестиційні фонди (компанії) та трастові компанії ,страхові компанії тощо.

Ринкова система господарювання порівняно з командно-адміністративною є гнучкішою і мобільнішою. Вона здатна пристосовуватись до внутрішніх і зовнішніх умов функціонування, які безперервно змінюються, завдяки державному регулюванню. Еволюція ринкової економіки довела, що ринок з його принципами і регулювання здатні до взаємодії і взаємо доповнення. Ринкову економіку другої половини ХХ ст. можна визначити як змішану економічну систему. Змішана економіка - це економічна система, яка базується на ринкових відносинах і передбачає використання елементів адміністративно - командної економічної системи. Вона характеризується:

- плюралізмом форм власності, тобто пануючою є приватна власність, але разом з тим має місце державна та інші форми власності;

- розвиток приватного підприємництва і формування державного сектору економіки;

- наявність макроекономічного прогнозування і програмування;

- модифікація ринкового ціноутворення на основі впровадження державного регулювання цін;

- розподіл і перерозподіл національного доходу на основі формування державного бюджету та державних фінансів;

- соціальний захист населення, регулювання умов, оплати і ринку праці;

- підтримка конкурентного середовища і запобігання монополізації економіки;

- грошово-кредитне регулювання;

- державне регулювання науково-технічного та інноваційного розвитку.

Отже, змішана економічна система базується на гнучкому механізмі державного втручання у соціально-економічні процеси, яке спрямоване на подальше зростання ефективності суспільного виробництва, забезпечення безкризового розвитку, економічне зростання і покращення добробуту населення.

ТЕМА 6. СУЧАСНА РИНКОВА ЕКОНОМІКА ТА ЇЇ ІНФРАСТРУКТУРА

1. Суть, функції та види ринку

Ринок - це механізм, який забезпечує купівлю і продаж товарів і послуг та процес ціноутворення. З політекономічної точки зору ринок можна визначити як сукупність економічних відносин між людьми з приводу купівлі-продажу товарів та визначення їх ціни. Серед основних функцій ринку слід виділити:

- визначає ціну товару;

- інформаційну функцію, тобто ринок несе інформацію про ціни, обсяг попиту і пропозиції певних товарів, про те, що вигідно виготовляти на ринок а що - ні;

- регулюючу функцію, тобто через процес ціноутворення ринок визначає пропорції і напрями розподілу економічних ресурсів на мікро- і макроекономічному рівні та кінцевих товарів серед усіх груп споживачів за рахунок зменшення або збільшення попиту і пропозиції;

- контролюючу функцію, тобто ринок забезпечує виробництво оптимальної комбінації товарів і послуг за допомогою найефективнішої комбінації ресурсів;

- стимулююча функція, яка реалізується через механізм конкуренції. Ринок створює дієвий механізм стимулювання до зниження витрат виробництва, підвищення якості і споживчих властивостей товарів, мотивації до праці, впровадження у виробництво новітніх досягнень НТП і на цій основі підвищення ефективності економіки;

- сануюча функція, тобто ринковий механізм конкуренції дозволяє очищати економічне середовище від неконкурентспроможних господарств і забезпечує підтримку найефективніших;

- розподільчу функцію, тобто через ціни відбувається диференціація доходів виробників і споживачів, що зумовлює соціальне розшарування суспільства за доходами;

- інтегруюча функція, тобто ринок об'єднує економіку в єдине ціле, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв'язків, у тому числі і зовнішньоекономічних.

Для сучасного ринку характерні економічна свобода, конкуренція, мобільність ресурсів, автономність дій учасників ринку, поінформованість суб'єктів, соціалізація та глобалізація економічних зв'язків.

Ринок є складним і різноманітним явищем економіч6ного життя. Тому для його структурування виділяють різні критерії. Види ринку можна виділяти за:

§ адміністративно-просторовою ознакою: місцевий; регіональний; національний; міжнародний; світовий;

§ ступенем конкуренції: вільний ринок; ринок недосконалої конкуренції (олігополістичний, монопольний, монополістично конкурентний);

§ суб'єктами ринкових відносин: ринок продавця; ринок покупця; ринок посередників; ринок державних установ;

§ ступенем легальності, відповідності ринку до чинного законодавства: легальний (офіційний ринок); тіньовий.

§ ознакою економічного призначення об'єктів купівлі-продажу: ринок товарів і послуг (ринок споживчих товарів, засобів виробництва, послуг, ринок науково-технічних розробок та інформації); ринок ресурсів (ринок праці, капіталу, землі і нерухомості); фінансовий ринок (ринок цінних паперів, грошовий, валютний ринки).

Ринок товарів і послуг об'єднує ринок споживчих товарів і ринок засобів виробництва. Споживчий ринок - це той, на якому домашні господарства купують товари і послуги для задоволення власних потреб.

Ринок засобів виробництва - це той, де купуються і продаються засоби виробництва, тобто елементи фізичного капіталу, інвестиційні товари з метою задоволення виробничих потреб.

Ринок ресурсів об'єднує:

- ринок землі, де купуються і продаються земельні ділянки і формується ціна землі. Ціна землі залежить від попиту на землю, оскільки пропозиція землі є абсолютно нееластичною.

- ринок праці, який забезпечує працевлаштування робочої сили. Ціною праці є заробітна плата, яка формується залежно від співвідношення між попитом і пропозицією на ринку праці. Попит на працю - це вакантні робочі місця. Попит на працю створюють підприємці. Його величина в першу чергу залежить від продуктивності праці. Пропозиція праці - це працівники певної кваліфікації, фаху, спеціальності, які хочуть і спроможні працювати за певного рівня заробітної плати.

Фінансовий ринок об'єднує ринок грошей і капіталів, ринок цінних паперів і валютний ринок. Фінансовий ринок - це місце, де продають фінансові активи (гроші, векселі, облігації, іноземну валюту), у результаті чого формується процентна ставка, курс цінних паперів і валюти.

Ринок грошей - це ринок, де надаються короткострокові кредити з метою купівлі будь-яких товарів, перш за все споживчих.

Ринок капіталів - це ринок, де надаються довгострокові кредити терміном понад 1 рік з метою купівлі капітальних благ.

Спільним для цих ринків є те, що тут продається право використовувати певну суму грошей протягом певного періоду часу за відповідну плату. Ціною на ринку грошей і капіталу є банківський відсоток. Кредит - це надання грошей у позику на засадах терміновості, повернення і платності. До фінансового ринку відносять ще ринок цінних паперів (фондовий) - це ринок, де купуються і продаються акції та облігації. Цінні папери - це кредитно-боргові зобов'язання продавця цінних паперів перед покупцем. Вони представлені акціями, облігаціями, векселями, варантами, ф'ючерсними контрактами, сертифікатами, чеками та ін. Основними видами цінних паперів є акції та облігації, всі інші - похідні від них. Акція - це безтерміновий цінний папір, який засвідчує участь його власника у статутному фонді акціонерного товариства, дає право на отримання прибутків у вигляді дивідендів, а також на участь в управлінні акціонерним товариством і розподілі майна при його ліквідації. Акції бувають:

· прості - вони дають право на один голос і на відповідну частку активів компанії та її доходу, дивіденди залежать від суми прибутку товариства за підсумками року;

· привілейовані - дають гарантований дохід у вигляді фіксованих відсотків незалежно від розміру прибутку, але не дають права голосу на зборах акціонерів. Вони дають власнику право на отримання в першу чергу частини майна у разі ліквідації товариства і повернення йому номінальної вартості акції за вимогою. Певні акції цього виду дають право отримувати надприбуток (додатковий дивіденд) або заощаджений дивіденд (невиплачені дивіденди за кілька років). Такі акції називають кумулятивними;

· іменні - це грошовий документ, зареєстрований у книгах компанії на ім'я власника, продати їх можна лише з дозволу компанії, рух таких акцій реєструється у спеціальних книгах;

· на пред'явника - ім'я їх власника не вказується.

Облігація - це цінний папір, що засвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому термін із виплатою фіксованого відсотка.

Ринок цінних паперів складається з:

- первинного ринку - тут здійснюється емісія та продаж державних облігацій, а також акцій і облігацій, які випускаються акціонерними компаніями, за номінальною ціною;

- вторинного ринку - тут відбувається перепродаж цінних паперів за курсовою ціною, яка формується під впливом попиту і пропозиції.

Курс акцій залежить від розміру дивідендів і банківського відсотка по депозитних вкладах:

KA= (D/R)*100%, де

КА - курсова ціна акції;

R - банківський відсоток;

D - розмір дивідендів.

До фінансового ринку також відносять валютний ринок - це система відносин щодо купівлі-продажу іноземних валют і визначення їх ринкової ціни (курсу) і платіжних документів у різних національних валютах за вільними ринковими.

2. Ринкова інфраструктура, її елементи і загальна характеристика

Ринкова інфраструктура - комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які опосередковують, прискорюють і полегшують укладання і виконання ринкових угод. Оскільки будова інфраструктури ринку дуже складна, В. Д. Базидевич виділяю такі її елементи: організаційно-технічна, фінансово-кредитна, державно-регулятивна підсистеми і науково-дослідне та інформаційне забезпечення.

Найважливішими елементами ринкової інфраструктури є :

- біржі;

- інститути роздрібної і оптової біржі (аукціони, ярмарки та ін.);

- банківська система.

Біржа (в перекладі „шкіряний гаманець”) - це постійно діючий регульований ринок. Це торгівельний посередник між покупцем і продавцем, який виступає у формі об'єднання фізичних і юридичних осіб, які розробляють правила, що сприяють проведенню торгівельних операцій. З організаційно-правової точки зору, біржі є акціонерними товариствами закритого типу.

Торгівля на біржі здійснюється за допомогою посередників. Такими посередниками є брокери, дилери, маклери.

Брокер - торговий посередник, який виступає агентом інвестора, укладає угоди за бажанням клієнтів і за його гроші. Їхньою винагородою є комісійні.

Дилери (джобери) - ті, що торгують на біржі від свого імені, на свій власний страх і ризик. Різниця між ціною купівлі і продажу є їхнім заробітком.

Маклери - працівники біржі, які забезпечують порядок проведення торгів на біржі.

На біржі укладаються угоди двох типів:

1. на реальний товар;

2. на термін (ф'ючерсні і форвардні).

Розрізняють такі види біржі:

§ товарна - це оптовий товарний ринок, для якого характерні: котирування (формування цін на основі співвідношень попиту і пропозиції), торгівля товарами за стандартами і зразками, регулярність торгів на основі певних правил, свобода вибору контрагента за угодою;

§ фондова - це організований певним чином, постійно або регулярно діючий ринок цінних паперів. Він забезпечує мобілізацію грошових засобів для довгострокових інвестицій в економіку і фінансування державних програм;

§ валютна - біржа, що здійснює на регулярній та впорядкованій основі купівлю-продаж іноземної валюти за ринковими цінами;

§ біржа праці - державна структура, яка опосередковує стосунки між роботодавцями і найманими працівниками;

§ фрахтова - постійно діючий ринок, на якому укладаються угоди щодо фрахтування та від фрахтування суден;

§ універсальна - біржа, яка здійснює операції не тільки з широким асортиментом товарів, а й з валютою, цінними паперами і фрахтовими контрактами.

До елементів ринкової інфраструктури на лежить також банківська система. Це сукупність банківських і небанківських фінансово-кредитних установ у їх взаємозв'язку. Банки - фінансово-кредитні установи, що обслуговують рух грошей і капіталів. В Україні банківська система є дворівневою і об'єднує сукупність комерційних банків і центральний банк. Комерційні банки - це комерційні фінансово-кредитні установи, метою діяльності яких є отримання прибутку. Вони виконують пасивні та активні операції. Пасивні операції - це операції по залученню тимчасово вільних коштів фізичних і юридичних осіб. Активні операції - це операції щодо розміщення коштів комерційних банків, тобто надання кредитів. Комерційні банки обслуговують фізичні особи та підприємства, вони зберігають цінні папери, та інші цінності клієнтів, відкривають заощаджувальні рахунки тощо.

Центральний банк (ЦБ) є «банком банків» і його діяльність не пов'язана з отриманням прибутку. Він не має жодних стосунків із фізичними особами чи підприємствами, але працює із державними установами та комерційними банками.

Особливі функції ЦБ:

- емісія грошей;

- контроль за пропозицією грошей.

ЦБ регулює і контролює діяльність комерційних банків через видачу інструкцій. Він здійснює операції на ринку цінних паперів, а також зберігає обов'язкові резерви комерційних банків, валютні резерви держави і проводить відповідні розрахунки держави, регулює норму облікової ставки тощо.

3. Попит, пропозиція та ціноутворення у ринковій економіці. Еластичність попиту і пропозиції та методи їх визначення

Щоб зрозуміти як формуються ціни на товарному і ресурсному ринках слід з'ясувати суть механізму взаємодії попиту і пропозиції та їх законів. Попит - це бажання і можливість споживачів купити певну кількість товару за того чи іншого рівня цін протягом певного періоду часу. Бажання людей забезпечені необхідною кількістю грошей перетворюються у попит. Отже попит можна визначити як платоспроможні потреби споживачів. Величина попиту - це та кількість товару чи послуги, яку готовий купити споживач за певного рівня його ціни.

Попит залежить перш за все від ціни товару, тому може бути представлений як функція від ціни:

D=f (P).

Обсяг попиту знаходиться в оберненій залежності від ціни. В цьому і полягає суть закону попиту. Він означає, що із збільшенням ціни товару попит на нього зменшується і навпаки. Тому крива попиту в графічній моделі є спадною кривою (рис.6.1)

Р₁

Р₂

0 Qd₁ Qd₂ Q

Рис. 6.1. Крива індивідуального попиту на товар ( Р - ціна товару, Qd - величина попиту)

Попит залежить не лише від ціни. Є ще інші нецінові чинники, що впливають на нього:

1. зміна доходів споживачів;

2. ціни на інші (взаємозамінні або взаємодоповнюючі) товари;

3. мода, смаки, вподобання;

4. очікування споживачів щодо зміни ціни товару;

5. кількість покупців товару.

Під впливом даних факторів відбуваються зміни в попиті, міняється його структура, а крива попиту на даний товар зміщується або праворуч і вверх, або ліворуч і вниз ( рис. 6.2).

D₁ D₂ D₀

Pn

0 Qd₂ Qd₀ Qd₁ Q_D

Рис. 6.2. зміщення кривої попиту.

Пропозиція - це бажання, можливість та готовність виробників запропонувати на ринок певну кількість товарів при кожному із рівнів цін протягом певного періоду часу.

Залежність пропозиції та ціни є прямою, отже із збільшенням ціни на товар величина пропозиції цього товару зростає, і навпаки. В цьому полягає суть закону пропозиції (рис. 6.3).

S=f (P)

Р

Р₂ a

b

Р₁

0 Qs₁ Qs₂ Q

Рис. 6.3. Крива пропозиції.

Нецінові фактори, що впливають на пропозицію:

1. ціни на сировину, матеріали, ресурси;

2. рівень техніки і технологій;

3. податки і субсидії;

4. ціни альтернативних товарів;

5. очікування продавців щодо зміни цін.

Під впливом цих факторів відбуваються зміни в пропозиції, а крива пропозиції зміщується або праворуч і вниз, або ліворуч і вверх (рис. 6.4).

Р S₁

S₀

S₂

Рп

0 Qs₁ Qs₀ Qs₂ Q

Рис. 6.4. зміщення кривої пропозиції.

Співвідношення між попитом і пропозицією забезпечує встановлення ринкової ціни товару. Ринкова ситуація, коли обсяг попиту на товар дорівнює обсягові пропозиції на даний товар називається ринковою рівновагою. Ціна товару, при якій обсяг попиту дорівнює обсягу пропозиції називається ціною ринкової рівноваги. А кількість товару, яка при цьому продається і купується становить рівноважний обсяг продажу. На графіку ціна ринкової рівноваги визначається точкою перетину кривих попиту і пропозиції (рис. 6.5).

Р

S

надлишок

Р₂

Р* E

Р₁ дифіцит D

0 Q* Q

Рис. 6.5. Ціна ринкової рівноваги.

Якщо ціна нижча від рівноважної, то на ринку виникає дефіцит товарів; якщо ж ціна на товар вища від рівноважної, то на ринку виникає надлишок товарів. В сучасних умовах в межах державного регулювання встановлюються верхні і нижні межі цін. Верхня межа ціни - це максимальна ціна, вище якої вона підніматися не може. Нижня межа ціни - це мінімальна ціна, встановлена державою, нижче якої вона опуститися не може, незалежно від кон'юнктури ринку. Кон'юнктура ринку - це співвідношення між попитом і пропозицією на ринку певного товару чи товарів загалом. Міру чутливості попиту чи пропозиції щодо зміни ціни товару характеризує еластичність відповідно попиту чи пропозиції. Вимірюється еластичність за допомогою коефіцієнта еластичності (Е). Коефіцієнт еластичності показує на скільки відсотків зміниться величина попиту/ пропозиції, якщо ціна (або дохід, ціна інших товарів) зміниться на 1 %. Розрізняють еластичність попиту за ціною, за доходом і перехресну еластичність та еластичність пропозиції. Коефіцієнт цінової еластичності попиту і пропозиції визначається як відношення зміни обсягу попиту/пропозиції у % до зміни ціни у %.

Е_p^d = ?Qd, % / ?P,% ;

E_p^s = ?Qs, % / ?P,% , де

?Qd, % - відсоток зміни обсягу попиту;

?Qs, % - відсоток зміни обсягу пропозиції;

?P,% - відсоток зміни ціни товару.

Попит і пропозиція можуть бути еластичними і нееластичними.

Якщо коефіцієнт еластичності > 1, то попит/пропозиція еластичні; якщо коефіцієнт еластичності < 1, то попит/пропозиція нееластичні; якщо Е_p = 1, то наявна одинична еластичність; якщо Е_p рівне нескінченності, попит/пропозиція є абсолютно еластичними; якщо Е_p = 0, то має місце абсолютно нееластичний попит/ пропозиція.

Цінова еластичність попиту залежать від ряду чинників, зокрема: значимості товару для споживача; наявності товарів-субститутів; питомої ваги даного товару у витратах споживача; фактора часу. Перехресна еластичність попиту характеризує чутливість споживчого попиту на товар А до змін, що відбулися у ціні супутнього товару В. Еластичність попиту за доходом характеризує міру чутливості величини попиту щодо зміни доходу споживача. Цінова еластичність впливає на обсяг доходу продавця, який визначається як добуток ціни за одиницю товару на кількість проданого товару. Для еластичного попиту зменшення ціни на 1% викликає значніше зростання обсягу попиту, тому доходи від продажу зростають. Для нееластичного попиту зменшення ціни на 1% спричиняє зростання попиту менше, ніж на 1%, тому загальний дохід від продажу зменшується. Для одинично еластичного попиту зміна ціни зумовлює абсолютно однакову зміну попиту, тому загальний дохід від реалізації залишається незмінним.

4.Підприємницька діяльність та її види

Ринкова економіка базується на свободі підприємництва, конкуренції та вільному ціноутворенні. Підприємницька діяльність базується на економічному інтересі, тобто здійснюється з метою отримання прибутку. Вона охоплює такі сфери: виробничу, торгівлю, фінансову, посередницьку та страхову. Підприємництво - це самостійна, ініціативна діяльність, що спрямована на виробництво товарів і надання послуг з метою отримання прибутку і передбачає здійснення нововведень, використання власних коштів, а також готовність ризикувати. Метою підприємницької діяльності є максимізація доходу в результаті спрямування зусиль підприємця на певний об'єкт. Об'єкт підприємництва - сукупність певних видів економічної діяльності, в межах якої шляхом комбінації ресурсів підприємець домагається максимізації доходу. Суб'єкти підприємницької діяльності: приватні особи, група юридичних або фізичних осіб, держава.

Типи підприємницької діяльності:

- виробнича (виробництво товарів і послуг);

- фінансова;

- торговельна;

- інноваційна;

- посередницька;

- страхова.

Підприємство - це відокремлена господарська одиниця, яка забезпечує поєднання факторів виробництва і виробництво на цій основі товарів і послуг з метою отримання прибутку.

Фірма - об'єднує кілька підприємств. Це юридична особа, від імені якої підприємство здійснює свою господарську діяльність.

Види підприємств:

1. за формою утворення статутного капіталу:

- унітарні (1 особа власник);

- корпоративні (2 і більше осіб об'єднують свою власність);

2. за організаційно-правовою формою:

- одноосібне володіння (індивідуальне) - це підприємство, власником якого є одна особа чи сім'я, яка здійснює господарську діяльність від свого імені і на умовах повної відповідальності;

- товариство (партнерство) - 2 і більше осіб об'єднують своє майно і зусилля з метою здійснення підприємницької діяльності на засадах розподілу доходу і ризику.

Види товариств:

Ш повне товариство - співвласники несуть повну, необмежену відповідальність по своїх зобов'язаннях, яка поширюється і на їх особисте майно, на однакових умовах.

Ш товариство з обмеженою відповідальністю - співвласники несуть обмежену відповідальність по своїх зобов'язаннях, тобто лише майном підприємства.

Ш товариство з додатковою відповідальністю - співвласники ризикують майном підприємства і при потребі своїм власним майном.

Ш змішане (командитне) товариство - складається з дійсних членів, які несуть повну відповідальність за зобов'язаннями товариства, та членів-вкладників, які відповідають за зобов'язаннями товариства лише своїми внесками.

- корпорація (акціонерне товариство) - це підприємство, яке виникає шляхом об'єднання капіталів великої кількості співвласників на основі випуску і розповсюдження акцій.

Види акціонерних товариств:

Ш відкрите (ВАТ) - це акціонерне товариство, акції якого вільно купують і продають на фондовому ринку;

Ш закрите (ЗАТ) - це акціонерне товариство, акції якого не випускаються або випускаються без права вільної купівлі/продажу.

3. за розміром ( насамперед за кількістю працівників ):

- малі;

- середні;

- великі;

4. за формою власності:

- державні - повністю знаходяться у державній власності;

- колективні - знаходяться у власності колективу;

- комунальні;

- приватні.

5. за національною належністю капіталу:

- спільні - власниками є фізичні або юридичні особи;

- іноземні - належать іноземним власникам;

- національні.

6. за метою та характером діяльності:

- комерційні;

- некомерційні.

Підприємства можуть об'єднуватись у різні структури: асоціація, концерн, картель, синдикат, трест, консорціум, конгломерат, франчайзинг, фінансово-промислові групи.

3. Капітал підприємства, його кругообіг і обіг. Витрати виробництва

Фактори виробництва, що перебувають у власності або розпорядженні підприємства становлять його кошти або капітал. Вони постійно перебувають у русі і проходять при цьому три стадії: дві з них - у сфері обігу і одна - у сфері виробництва:

І стадія - закупівля необхідних факторів виробництва (засобів виробництва (ЗВ) та робочої сили (РС) ), відбувається у сфері обігу. У цій фазі кошти підприємства набувають грошової форми;

ІІ стадія - виробництво визначених товарів, відбувається у сфері виробництва, а кошти підприємства набувають продуктивної форми;

ІІІ стадія - продаж створеної продукції, відбувається у сфері обігу, а кошти перебувають у товарній формі.

Таким чином, кругообіг коштів (капіталу) підприємства - це проходження ними трьох стадій та послідовне набуття трьох форм - грошової, продуктивної і товарної ( рис.6.6).

ЗВ

Г -- Т ... В ... Т ' -- Г '

РС

І стадія ІІ стадія ІІІ стадія

Рис. 6.6. Кругообіг коштів підприємства.

Кругообіг коштів (капіталу) як процес, що постійно повторюється називається оборотом коштів. Він характеризується часом та швидкістю.

Час обороту капіталу об'єднує час виробництва і час обігу. Залежно від особливостей участі різних складових капіталу підприємства у процесі виробництва розрізняють: основний і оборотний капітал. Основний капітал підприємства - це частина продуктивного капіталу підприємства, яка бере участь у багатьох кругообігах і свою вартість переносить на новостворений продукт порціями, частинами. До основного капіталу відносять: машини, устаткування, інструменти тощо. Процес перенесення вартості основного капіталу підприємства на новостворений продукт називається амортизацією. Вартість основного капіталу, що переноситься протягом року становить річні амортизаційні відрахування. Сума усіх амортизаційних відрахувань зосереджується в амортизаційному фонді, кошти якого використовується на капітальний ремонт чи зміну зношеного обладнання. Річна норма амортизації визначається за формулою:

А' = (А_р / ОК_заг)*100%, де

А' - річна норма амортизації;

А_р - амортизаційні відрахування;

ОК_заг - загальна вартість основного капіталу підприємства.

Розрізняють різні методи амортизації, зокрема: лінійний метод, метод прискореної амортизації. Оборотний капітал підприємства - це та частина продуктивного капіталу, яка бере участь в одному кругообігу і свою вартість повністю переносить на новостворений продукт. До оборотного капіталу відносять: сировину, матеріали, комплектуючі тощо. Час обороту основного капіталу визначають як відношення певної початкової його вартості до суми річних амортизаційних відрахувань. Час обороту оборотного капіталу визначається як відношення разової вартості оборотних коштів до суми вартості перенесеної протягом року. Основний капітал підприємства зношується фізично і морально. Втрата частини вартості основного капіталу, разом із втратою його техніко-експлуатаційних властивостей в процесі експлуатації чи бездіяльності називається фізичним старінням (зношенням). Втрата вартості основного капіталу в результаті впровадження досягнень НТП у виробництво називається моральним старінням. Формою руху авансованого підприємством капіталу є витрати виробництва. Витрати виробництва - вартість усіх економічних ресурсів, залучених підприємцями для виробництва певного обсягу продукції. Усі витрати виробництва передбачають відмову від їх альтернативного використання. Отже витрати є альтернативними. Платежі, які повинна робити фірма для залучення до виробництва необхідних ресурсів становлять економічні витрати. Вони об'єднують:

зовнішні або явні витрати - витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є власниками фірми, які фірма купує на ринках ресурсів. Явні витрати належать до бухгалтерських витрат;

внутрішні або неявні витрати - витрати фірми на використання власних ресурсів.

Залежно від терміну, впродовж якого фірма може змінювати економічні ресурси, залучені нею до виробництва, розрізняють:

витрати в короткостроковому періоді, тобто в періоді, коли хоча б один вид ресурсу неможливо змінити;

витрати в довгостроковому періоді, періоді часу достатньому для зміни всіх задіяних ресурсів.