Науково-технічний і організаційний прогрес та їх роль в господарській діяльності

· активну та всебічну підтримку державою, спеціальними та регіональними органами влади новостворених інноваційно орієнтованих структур та їх потенційних утворювачів;

· розробку альтернативи відтоку висококваліфікованих фахівців з?країни, оскільки високий рівень «відтоку мізків» унеможливлює побудову високотехнологічної економіки;

· створення ринкових механізмів, що роблять розвиток науки і впровадження її досягнень економічно вигідними, оскільки інноваційні тенденції не можуть бути сформовані лише централізованим рішенням;

· заохочення прямого співробітництва із-закордонними науково-дослідними установами;

· залучення іноземних інвестицій для стимулювання розвитку сфери венчурного фінансування інновацій. Формула «високий ризик -- високі технології -- високий рівень життя» стала гаслом для всіх країн з?розвиненою економікою. Бурхливе зростання нових напрямів виробництва, таких, як виробництво персональних комп'ютерів, виявилося можливим переважно за участі венчурних інвестицій;

· сприяння активному розвитку і функціонуванню малого інноваційного підприємництва, що є мобільнішим, більшою мірою спроможний до оперативної розробки й впровадження нововведень у виробництво;

· створення умов сполучення елементів інноваційної інфраструктури та великих наукових і освітянських центрів;

· сприяння залученню внутрішніх та іноземних інвестицій до науково-технічної сфери шляхом створення сприятливого податкового клімату.

Світовий досвід переконує у неможливості забезпечення стійкого інноваційного розвитку національної економіки без стимулювання державою залучення недержавних інвестицій у цей процес. Для порівняння: поза бюджетом в США фінансується 73 % НДДКР, в Німеччині -- 70 %, в Японії і Великобританії -- 62 %, у Франції та Італії -- 57 %. Найбільша увага при цьому приділяється експортно орієнтованим конкурентоспроможним галузям економіки [22].

У США тільки із позабюджетних джерел на наукову діяльність поступає 200 млн. дол., а?один вкладений в науку долар повертає в бюджет 8 дол. Велике значення для технічного оновлення виробництва має використання капітальних вкладень на реконструкцію діючих підприємств. В з в'язку з цим, важливо встановити оптимальне співвідношення між вкладеннями в нове будівництво, реконструкцію, модернізацію і розширення діючих виробничих потужностей[6].

Так, в США на рубежі 90-х років була змінена технологічна і відтворювальна структура виробничих інвестицій. Якщо на активну частину основних виробничих фондів на початку 80-х років у США припадало 62 % інвестицій, то на початку 90-х років -- 85 %. На модернізацію обладнання -- відповідно 52 і 75 %. В Німеччині в цей же період більше 80 % капіталовкладень направляється на модернізацію і заміну обладнання, і тільки 20 % -- на розширення потужностей [22].

Найбільш прийнятним для України за економічними і соціальними умовами щодо проведення інвестиційної діяльності є досвід Східної Німеччини, де економічна ситуація на початку 90-х років була схожа до вітчизняної. Заслуговує на увагу дослідження досвіду залучення інвестицій в Польщі, де проводилась приватизація швидкими темпами, а також масштабне залучення іноземного капіталу, перш за все, у виробничий сектор.

Досвід розвинутих країн доводить, що економічне зростання можливе лише на основі продуманої інноваційно-інвестиційної політики уряду і залучення усіх необхідних для цього засобів та ресурсів. Головними пріоритетами для умов України є:

· правильне формування концепції зростання ВВП та його реструктуризації на найближчу і подальшу перспективу;

· правильне визначення параметрів і структури нових технологій та засобів для створення їх критичної маси в Україні, оскільки лише переважна маса нових технологій забезпечить стабільне економічне зростання;

· упорядкування фінансової системи на усіх рівнях організації економіки і мобілізація грошових ресурсів для створення критичної маси нових технологій;

· поетапне здійснення інноваційних капіталовкладень в усі сектори економіки з метою змінити структуру капіталу загалом та структуру ВВП з огляду на попит на внутрішньому ринку, освоєння зовнішніх ринків виробниками України.

Ці пріоритети повинні визначати сутність національної економічної та інноваційної політики уряду і бути в основі розвитку економіки за інноваційним типом.

3.3 Вдосконалення здійснення та підвищення ефективності технічних та організаційних нововведень

Перехід до ринкових відносин потребує глибоких зрушень в економіці вирішальній сфері людської діяльності. Потрібно здійснити крутий поворот до інтенсифікації виробництва, переорієнтувати кожне підприємство, організацію, фірму на повне і першочергове використання якісних факторів економічного росту. Повинен бути забезпечений перехід до економіки вищої організації і ефективності з визначально-розвиненими виробничими силами і виробничими відносинами, добре налагодженим господарським механізмом.

Для забезпечення ефективного управління інноваційним процесами важливо своєчасно виявляти і правильно оцінювати їх тенденції.

Основними напрямами підвищення ефективності управління інноваційними процесами на підприємстві є:

· забезпечення підтримки розвитку інновацій за рахунок бюджетного фінансування НДДКР за вказаними пріоритетними напрямами, які мають стратегічне значення для держави;

· забезпечення високоякісного стажування за кордоном наукового потенціалу країни (студентів, аспірантів, докторантів, дослідників, конструкторів тощо);

· пропорційне й одночасне стимулювання розвитку фундаментальних і прикладних досліджень;

· скорочення за можливістю науково-виробничого циклу "інноваційна ідея - дослідний зразок - виробництво";

· прискорення оновлення асортименту продукції на підприємстві;

· поліпшення умов лабораторних досліджень на підприємстві;

· інтенсифікація процесів оформлення патентів, заявок, ліцензій тощо;

· забезпечення надання державної фінансової підтримки, відповідних гарантій та проведення високоякісної експертизи результатів інноваційної діяльності;

· прискорення темпів розвитку окремих та посилення взаємозв'язків усіх суспільних форм організації виробництва, що забезпечує демонополізацію виробництва багатьох видів продукції, конкуренцію продуцентів на ринку, мультиплікаційну ефективність діяльності підприємств різних типів і систем господарювання;

· посилення безперервності та гнучкості виробництва на підприємствах багатьох галузей шляхом більш широкого застосування автоматичних роторних ліній робототехнічних комплексів і гнучких виробничих систем, що уможливлюють звести до мінімуму втрату часу і ресурсів, багатократно підвищити продуктивність праці, різко прискорити оновлення виготовлюваної продукції;

· розвиток колективної (бригадної) форми організації і оплати праці, що за умов прискорення НТП, якісного удосконалення і ускладнення техніко-технологічної бази виробництва стає об'єктивно необхідним і економічно доцільним;

· раціоналізація організації потоку і використання засобів виробництва і кінцевої продукції на всіх стадіях відтворювального процесу, переміщення певної частини організаційно-технологічних операцій з підготовки виробництва у сферу матеріально-технічного його забезпечення, що сприяє істотному скороченню виробничих запасів сировини, матеріалів і палива, зменшенню обсягів їх виконання, утилізації відходів виробництва;

· формування нових типів суспільної комбінації речових і особистих елементів процесу виробництва, науки і виробництва, виробництва і сфери споживання у вигляді спільних міжгалузевих і міждержавних підприємств, науково-технічних комплексів, інженерних і сервісних центрів, створюваних з метою концентрації і раціонального використання суспільних ресурсів, підвищення ефективності науково-технічного прогресу;

· удосконалення організації функціонування господарського механізму підприємств, їх перехід на ринкові економічні відносини з державою та іншими контрагентами, що посилює відповідальність за кінцеві результати діяльності, конкурентоспроможність на світовому і національному ринках, фінансову стійкість і прибутковість;

· активізація людського чинника шляхом здійснення кадрової політики, що відповідає сучасним вимогам, правильного підбору керівників усіх рівнів, підвищення їх компетентності, діловитості і відповідальності; подальшого розвитку демократії в управлінні виробництвом; повсюдного забезпечення належної організованості і виконавської дисципліни [1].

Розвиток і поглиблення окреслених тенденцій в галузі організації виробничо-трудових процесів та функціонування господарського механізму необхідно вважати сучасними завданнями прискорення науково-технічного та організаційного прогресу.

Лише комплекс заходів такої спрямованості може забезпечити реалізацію наявних резервів прискорення і підвищення ефективності інноваційних процесів.

Висновки до розділу 3

На сьогодні в Україні рівень інноваційної активності, впровадження інновацій та відтворення ринкового сегменту виробництва інноваційної продукції залишаються недостатніми для забезпечення інноваційного прориву національної економіки. У таких умовах стрижнем сучасної української моделі конкурентоспроможності економіки має стати реалізація стратегії інноваційного розвитку.

У розробці стратегії необхідно використовувати досвід європейських держав. Розвиток інноваційної діяльності повинен стати невід'ємною складовою частиною реформування економіки країни, адже недостатня увага до розвитку науково-технічної сфери обумовлює структурну деформованість економіки та домінування низькотехнологічних виробництв, які малосприйнятливі до наукових досягнень і не можуть забезпечити підвищення конкурентоспроможності економіки.

Тому питання подальшого інноваційного розвитку, прискорення науково-технічного прогресу розглядається в Україні як надзвичайно актуальне протягом практично всього періоду економічних реформ.

ВИСНОВКИ

1. Потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва визначаються передусім науково-технічним прогресом, його темпами і соціально-економічними результатами. Що цілеспрямованіше та ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, котрі є першоджерелами розвитку продуктивних сил, то успішніше вирішуються пріоритетні (щодо виробничих) соціальні завдання життєдіяльності суспільства. Науково-технічний прогрес (НТП) у буквальному розумінні означає безперервний взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки; у ширшому суттєво-змістовому значенні -- це постійний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.

2. Організаційний прогрес виступає як узагальнена характеристика процесу використання організаційних факторів розвитку і підвищення ефективності виробництва. Його суть полягає в удосконаленні існуючих і застосування нових методів і форм організації виробництва і праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління економікою.

3. В умовах безперервних економічних змін інновації стають основним чинником, що сприяє динамічному розвитку і підвищенню результативності функціонування як окремих ринкових суб'єктів господарювання, так і економічної системи загалом. Запровадження ефективних інноваційних технологій дає змогу підприємству, з одного боку, отримати конкурентні переваги: покращити конкурентну ситуацію на ринку свого продукту та фінансовий стан, якісно підвищити виробничий потенціал та потенціал персоналу тощо, а з іншого - потребує значного часу та ресурсів.

4. Сучасний етап соціально-економічного розвитку України, в першу чергу, характеризується вкрай незначним впливом інноваційних факторів на економічне зростання, існуванням багатьох бар'єрів, які уповільнюють підвищення рівня інновацій вітчизняної економіки та їх ефективності. Основною перешкодою для розвитку інноваційної діяльності в Україні є недостатність фінансування.

5. Провідними галузями, які здійснюють інноваційну діяльність протягом останніх років, є машинобудування, хімічна та нафтохімічна промисловість, металургія та обробка металів, харчова та легка промисловість. Лідерами у промисловості України як за інноваційною активністю, так і за впровадженням інновацій є такі види економічної діяльності: виробництво коксу та продуктів нафтопереробки; машинобудування; хімічна та нафтохімічна промисловість; металургія та оброблення металу.

6. На сьогодні в Україні рівень використання інноваційного потенціалу є недостатнім. Розвиток інноваційної діяльності повинен стати невід'ємною складовою частиною реформування економіки країни, адже недостатня увага до розвитку науково-технічної сфери обумовлює структурну деформованість економіки та домінування низькотехнологічних виробництв, які малосприйнятливі до наукових досягнень і не можуть забезпечити підвищення конкурентоспроможності економіки. Таким чином, виникає потреба у подальшому детальному розгляді та аналізі чинників, які впливають на інноваційну діяльність підприємств, розробленні заходів для піднесення інноваційної активності вітчизняних суб'єктів господарювання.

7. У розробці стратегічних напрямів модернізаційно-інноваційного розвитку Україна повинна враховувати досвід розвинутих держав.

8. Потрібно здійснити крутий поворот до інтенсифікації виробництва, переорієнтувати кожне підприємство, організацію, фірму на повне і першочергове використання якісних факторів економічного росту. Повинен бути забезпечений перехід до економіки вищої організації і ефективності з визначально-розвиненими виробничими силами і виробничими відносинами, добре налагодженим господарським механізмом.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ПОСИЛАНЬ

1. Амоша О.І. Інноваційний шлях розвитку України: проблеми та рішення / О.І. Амоша // Економіст. - 2008. - № 6. - с. 28-34.

2. Бойчик І.М. Економіка підприємства. Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2004. - 480 с.

3. Бузько І.Р. Стратегічне управління інноваціями та інноваційна діяльність підприємства : монографія / І.Р. Бузько, О.В. Вартанова, Г.О. Голубченко. - Луганськ : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2002. - 176 с.

4. Всесвітній економічний форум "The Global Competitiveness Report 2007-2008". //Ел. доступ. (http://rpl.net.ua/2007/10/31/ukranska konkurentospromozhnst na 73 msc u svt.html).

5. Волошин І. В. Методичні підходи до оцінки інновацій // Науково-виробничий журнал “Облік і фінанси АПК”№ 4. - 2009

6. Ганущак Л.М. Шляхи використання зарубіжного досвіду управління інноваційним потенціалом підприємств в Україні // Актуальні проблеми економіки. - 2006. - №4(58). - с.135-142.

7. Гетьман О.О. , В. М. Шаповал Економіка підприємства: навчальний посібник.-Київ:Центр учбової літератури.-2010.-488с.

8. Гончаров Ю. Науковий потенціал як фактор розвитку інноваційно-інвестиційної системи України //Економіка України. - 2007. - № 3. - с. 42-51.

9. Гринчуцький В.І. Економіка підприємства: Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 304 с.

10. Економіка підприємства /ред. Покропивний (2-ге вид.).- К.: КНЕУ, 2000. 528с.

11. Економіка підприємства: Структурно-логічний навч. посібник /за ред. Покропивного. - К.: КНЕУ, 2001.

12. Закон України "Про інноваційну діяльність" від 4 липня 2002 р., № 40 - IV. [Електронний ресурс]. - Доступний з http://www.zakon1.rada.gov.ua.

13. Іванілов О.С. Економіка підприємства.- К.: Центр учбової літератури, 2009. - 728 с.

14. Іжевський - Львівська політехніка // Оцінка ефективності інноваційної діяльності підприємства // Науковий вісник НЛТУ України. - 2010. ? Вип. 20.4.

15. Костевко В. І. Національний університет “Львівська політехніка”, кафедра менеджменту організацій // Методологічні питання оцінювання ефективності інноваційної діяльності підприємства. - 2011.

16. Кукурудза І.І. Інноваційна діяльність в регіоні: стан, проблеми, перспективи / І. Кукурудза // Вісник економічної науки України. - 2007. - № 1. - с. 67-70.

17. Макаревич Т. Т. Методичні підходи до оцінювання інтегрального впливу інноваційна діяльність підприємства / Т. Т. Макаревич, А. С. Гавриляк, Т. О. Петрушка // Вісник Нац. ун-та “Львівська політехніка” Логістика та маркетингове управління”. - Львів: Вид-во Нац. ун-ту Львівська політехніка”. - 2007. - Вип. 594. - с. 269.

18. Науковий вісник НЛТУ України. - 2011. - Вип. 21.9 Економіка, планування і управління галузі УДК 330.341.1 Доц. О.Й. Вівчар, канд. екон. наук; здобувач Н.М. Паранька - НУ "Львівська політехніка" Інноваційна діяльність в україні та напрямки її розвитку.

19. Наукова та інноваційна діяльність в Україні. [Електронний ресурс]. - Доступний з http://www.ukrstat.gov.ua.

20. Програма економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава»// Комітет з економічних реформ при Президентові України, 2010.

21. Скрипник А.В. Інноваційні перспективи України / А.В. Скрипник // Фінанси України. - 2008. - № 5. - с. 103-114.

22. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів /Авт. упоряд.: Г. О. Андрощук, І. Б. Жиляєв, Б. Г. Чижевський, М. М . Шевченко.-- К: Парламентське вид-во, 2009. -- 632 с.

23. Товт Т. Й. Методичні підходи до визначення показників ефективності інноваційної діяльності промислових підприємств в Україні // Науковий вісник НЛТУ України: збірник науково-технічних праць. - Львів: РВВ НЛТУ України. - 2010. - Вип. 20.11. - с.240-249.

24. Україна в 2005-2009 рр.: стратегічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку : монографія / за заг ред. Ю.Г. Рубана. - К. Вид-во НІСД, 2009. - 655 с.

25. Харів. П. С. Інноваційна діяльність підприємства та економічна оцінка інноваційних процесів. - Тернопіль: “Економічна думка”, 2003. - 326 с.

Додаток А

Рис. 9.4 Алгоритм обчислення народногосподарської ефективності технічних нововведень

Додаток Б

Таблиця 5. Абсолютні значення коефіцієнтів приведення _t для відповідних років розрахункового періоду

Додаток В

Таблиця 6. Перелік узагальнюючих показників ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства для оцінювання стану ефективності інноваційної діяльності

Додаток Д

Таблиця 7. Фактори, що стримують інноваційну діяльність вітчизняних підприємств

Размещено на Allbest.ur