Політична економія
Метод політекономії, її становлення, етапи розвитку та місце в системі наук. Фактори виробництва: продуктивні сили та виробничі відносини. Закон зростаючих потреб та соціально-економічна ефективність виробництва. Національні моделі економічних систем.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курс лекций |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 31.05.2009 |
| Размер файла | 2,7 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
І. Головний економічний рівень
ІІ. Макро рівень
ІІІ. Мегаекономічний рівень
IV. Мікроекономічний рівень
Взаємозв'язок, взаємодія та взаємодоповнення економічних рівнів є запорукою стійкості, динамічності та ефективності системи. Економічна система має бути мобільною, комплексно та своєчасно реагувати на зміни навколишнього господарського середовища.
Центральне місце в економічній системі належить людині, як основній продуктивній силі суспільства. В той же час їй прихо-диться мати справу з організацією виробництва. З останнім пов'язане поняття технологічного способу виробництва, що відображує поєднання засобів праці з організацією виробництва.
Перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого відбувається завдяки якісним змінам у характері засобів праці, прогресу науки і техніки. У відповідності з трьома етапами розвитку техніки розрізняють технологічні способи виробництва, які грунтуються на:
І. ручній праці - початок XVI - кінець XVIII ст.;
II. на машинній праці - початок XIX ст., коли відбулася промислова революція, і до середини 50-х років XX ст.;
III. на автоматизованій праці - розпочався в кінці 50-х років XX ст. у зв'язку з розгортанням науково-технічної революції. З середини 70-х років НТР вступила в новий етап свого розвитку, який зв'язаний з електронізацією матеріального виробництва та надання послуг та обігу.
З кінця XX ст. у найбільш розвинутих країнах світу все більшу роль відіграє інформація. Вона веде до появи нового типу суспільства - інформаїційного.
Інформаційне суспільство представляє собою найбільш розвинуту епоху людської цивілізації, яка наступає в результаті інформаційно-комп'ютерної революції і грунтується на інформаційній технології;
автоматизації і роботизації усіх сфер і галузей економіки і управління;
створення єдиної новітньої інтегрованої системи зв'язку, яка надає кожній людині (що закріплюється законодавством) необхідну інформацію й знання і обумовлює радикальні зміни у всій системі суспільних відносин (економічних, політичних, правових, духовних). Це забезпечує найбільший прогрес і свободу особистості, можливість її самореалізації. У найбільш розвинутих країнах світу інформаційне суспільство виникло в середині 80-х років і до кінця XX ст. проиис.іо перший етап свого розвитку.
Складову основу інформаційного суспільства становить інноваційно-інформаційна економіка, до якої мають перейти передові держави світу в трансформаційний період XXI століття.
КЛАСИФІКАЦІЯ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ
Прогрес людського суспільства в історичному ракурсі органічно з'єднаний із становленням та удосконаленням певного типу економічної системи. Вона, як ми знаємо, обумовлюється пануючою формою власності та відповідними соціально-економічними виробничими відносинами.
Змістовні ознаки різних форм і видів власності проявляються в економічних системах. Економічна система відображає особливу структуру суспільства, що виникає в процесі господарювання в конкретних соціально-економічних умовах, рівень розвитку продуктивних сил, господарські традиції, духовний стан народу, пануючі цінності та притаманний йому світогляд. Все це не припускає наявності іденгичних систем: вони завжди конкретно-економічні.
У своєму історичному розвитку системи проходять ряд етапів - від жорсткого антагонізму до компромісу. Суспільство XX століття прийшло до усвідомлення руйнівного характеру класового антагонізму і почало прикладати зусилля до його подолання. Як явище глобального масштабу цей антагонізм в цілому був подоланий, проте локально проявляється ще й досі.
Отже, в економічних системах зберігаються соціальні протиріччя, які продовжують бути джерелом розвитку і вдосконалення систем. В той же час більшість економічних процесів носить соціальний характер, що і визначає єдність економічного і соціального розвитку. Тобто будь-яка економічна система може бути названа соціальна - економічною.
Аналіз економічних систем обумовлює необхідність їх класифікації. Вчені попереджають, що оскільки соціально-економічні системи - комплексно складні утворення, тому неможливо охопити слиною класифікацією їх усі деталі, риси і специфіку. Класифікація соціально-економічних систем передбачає високий ступінь абстрагування. Відповідно до вибору певного критерію класифікації розрізняють різні види систем.
В залежності від форм економічної діяльності і техніко-еко-номічного укладу можна виділити такі економічні системи: замкнуте господарство; ремісниче господарство; капіталістична економіка; колективістська економіка; корпоративна економіка. В залежності від зв'язку між виробтщтвом і споживанням виділяють замкнуте, або натуральне, господарство; міське господарство (з розвинутим ремісничим господарством); національне господарство (функціональний поділ праці, ринковий зв'язок між елементами системи). Якщо ознакою класифікації є рівень тех-ніко-технологічного виробництва, то виділяють такі типи систем:
доіндустріальне суспільство; індустріальна економіка; постіндус-тріальна (на основі досягнень НТР) економіка; неоіндустріальне, або інноваційно-інформаційна економіка, основу якого складає комп'ютеризація усіх процесів.
вивчення і класифікація економічних систем настільки складні, наскільки складна і суперечлива економічна дійсність. Однак існує загальна, об'єднуюча усі соціально-економічні системи ознака: жодна з систем не може існувати і розвиватися, не задовольняючи потреби нації і функціонуючих у цій системі суб'єктів. Сукупне і індивідуальне задоволення потреб здійснюється різними методами. Такі відмінності лягли в основу ще одної класифікації економічних систем.
У більшості вітчизняних та ряді зарубіжних видань прийнято виділяти три основні типи економічних систем: система вільного або чистого ринку; система централізовано-планової економіки;
система змішаної економіки.
Звичайно, що така класифікація дещо умовна, оскільки в реальності практично кожній економічній системі у процесі відтворення властиві як ринкові, так і адміністративні регулятори. Проте співвідношення між ними може істотно відрізнятися. Тому співвідношення між адміністративними і ринковими регуляторами і слід брати як визначальну ознаку.
Система вільного або чистого ринку (економіка вільного підприємництва)
Визначення ідеальної ринкової економіки було дано відомим американським економістом М. Фрідменом, який стверджував, що ідеальна ринкова економіка - це система, в якій незалежні економічні суб 'єкти керуються власними інтересами і для досягнення своїх приватних цілей вступають у відносини добровільного та взаємовигідного обміну одного з другим. Існують і інші варіації визначення системи вільного ринку, однак будемо вважати, що система вільного (чистого) ринку - це така економічна система, в якій рівень державного регулювання економічних процесів є найменшим, а сили вільної конкуренції, ринкового саморегулювання досягають максимального поширення.
Історичні межі цієї системи визначаються приблизно з другої половини XVIII ст. до кінця XIX -- початку XX ст., хоча окремі елементи і риси системи вільного ринку збереглися до сьогодення. Сутність системи вільного (чистого) ринку розкривається шляхом аналізу властивих цій системі складових та особливостей. До них можна віднести:
приватну власність на інвестиційні ресурси -- капітал, землю, засоби виробництва, природні багатства;
ринковий механізм регулювання макро економічних процесів, заснований на системі вільної конкуренції. Існує так звана досконала, або вільна конкуренція, яка передбачає наявність багатьох незалежно діючих продавців та покупців різних товарів й послуг. Ціна на ці товари встановлюється в залежності від вільного співвідношення попиту та пропозиції;
вільне підприємництво. Однією з головних передумов існування чистого капіталізму виступає особиста свобода усіх учасників економічної діяльності - не тільки підприємця, а й найманого працівника. Вирішальною умовою економічного прогресу стала свобода підприємницької діяльності тих, хто має капітал. Вони беруть на себе функцію організації самого виробництва, мобілізації необхідних ресурсів і реалізацію вироблених товарів. Вони також приймають на себе увесь підприємницький ризик, оскільки не в змозі прогнозувати можливості реалізації товару, його ціну, отримання виручки, чи компенсує вона понесені витрати.
У системі вільного ринку усі взаємопов'язані суб'єкти діють у відповідності зі своїми особистими економічними інтересами. Кожний намагається домогтися найбільшого ефекту: підприємець - прибутку, найманий робітник - заробітної плати; кредитор - процентів за використану позику; землевласник - орендну плату.
Державне втручання в системі вільного (чистого) ринку обмежується, по суті, двома складовими:
а) захистом приватної власності;
б) формуванням правового середовища шляхом прийняття державою відповідних урядових указів та постанов.
Централізовано-планова економіка
Ця система функціонувала раніше в СРСР, країнах Східної Європи, в деяких азіатських державах. Характерними рисами централізовано-планової економіки є:
* суспільна (а в реальності державна) власність на всі засоби виробництва і економічні ресурси;
* жорстка централізація в розподілі ресурсів і результатах виробничої діяльності;
* суттєве обмеження або навіть недопущення приватного підприємництва',
* директивне планування, затратне ціноутворення, гульові капіталовкладення тощо.
Реалізація економічних процесів здійснювалась на основі монополії державної власності на засоби виробництва і абсолютизації державної влади. Централізований розподіл матеріальних благ, трудових і фінансових ресурсів проводився без участі безпосередніх виробників і споживачів, у відповідності із заздалегідь вибраними критеріями на основі централізованого планування. Значна частина ресурсів під впливом пануючих ідеологічних і політичних установок направлялась на розвиток військово-промислового комплексу.
Нежиттєздатність цієї системи, її несприйнятливість до нових умов життя зробили неможливим подальші соціально-економічні перетворення у всіх колишніх соціалістичних країнах. Стратегія нових економічних реформ в цих країнах нині визначається законами демократизації та ринкових перетворень в економіці.
Слід відмітити, що застосування директивних методів в економіці мало місце в різні історичні періоди. Так, у Франції в другій половині XVII ст. у період правління Людовика XIV життя міських ремісничих цехів було підкорено жорсткій регламентації. Відносно кожного ремесла до деталей були визначені кількість і якість матеріалу, лісу, спосіб виготовлення. Вся діяльність ремісничого промислу була у межах суворих постанов. В Німеччині з 1936 по 1945 роки майже не було державної власності, проте держава встановлювала приватним підприємствам жорсткі умови замовлення: ціни, тарифи, ставки оплати праці.
Сучасна ринкова економічна система
Антиподом централізовано-командній економіці виступає ринкова економіка. Порівняно з попередніми системами ринкова економіка виявилась найбільш гнучкою: вона здатна перебудовуватися, пристосовуватися до змін внутрішніх і зовнішніх умов.
З другої половини XX ст., коли широко розгорнулася НТР і стали швидко розвиватися виробнича і соціальна інфраструктури, почали змінюватися форми господарської діяльності та економічні зв'язки між господарюючими суб'єктами. Істотних змін набуває господарський механізм.
Як вже було визначено, першим елементом ринкової економіки слід вважати формування приватного сектора. Одна із передумов існування ринкової системи - створення умов для вільного підприємництва. Взаємодія між виробниками і споживачами встановлюється як облік результатів діяльності.
Другий елемент- економічна відокремленість товаровиробників, яка обумовлена приватною або змішаними формами власності на базі корпоративного управління виробничими суб'єктами.
Третій елемент ринкової економіки - реформування державного сектору, що здійснюється шляхом комерціоналізації господарської діяльності: передачі державного майна в оренду трудовим колективам; приватизації державної власності.
Четвертий елемент - формування інфраструктури ринку, її складові за своїм призначенням мають сприяти ефективній організації виробництва: комерційні банки, брокерські фірми, інвестиційні компанії, біржі, підприємства оптової та роздрібної торгівлі.
П'ятим важливим елементом ринкової економіки є ціни. Вони можуть бути предметом особливого дослідження. Проте зробимо два зауваження. Перше - ціни складаються в результаті співвідношення попиту і пропозиції, що коливається в залежності від поточної кон'юнктури. Друге - ціни визначають сферу дії ринкових відносин обміну у відповідних географічних межах.
Механізм функціонування ринкової економіки має складну структуру і охоплює усі сфери господарського життя. Ця економічна структура обумовлюється: формами власності (державна, приватна, муніципальна, змішана);
* структурою товаровиробників (державні, орендні, кооперативні, приватні підприємства, підприємства індивідуальної трудової діяльності), яка залежить від питомої ваги тої чи іншої форми господарюючих суб'єктів;
* особливостями сфери товарного обігу;
* рівнем приватизації та роздержавлення структурних підрозділів господарства;
* видами торгівлі, що використовуються в країні.
Перелічені характеристики можуть проявлятись по-різному в залежності від конкретних умов, що приводить до формування специфіки в кожній країні. Процес становлення ринкової економіки вимагає розвитку процесів лібералізації, зменшення ролі державного втручання в господарське життя.
Можна систематизувати основні риси та визначити відмінності системи вільного (чистого) ринку від сучасної ринкової системи:
Таблиця 4.1.
Порявняльні особливості систем вільного (чистого) ринку та сучасного ринкового господарства
|
Основні риси |
Система вільного (чистого) ринку |
Система сучасного ринкового господарства |
|
|
Масштаби усуспільнення виробництва |
Усуспільнення виробництва в межах підприємства |
Усуспільнення і одержавлення частини господарства в національному і інтерн атональному масштабі |
|
|
Переважна форма власності |
Економічна діяльність одноосібних господарств |
Економічна діяльність на базі приватної і державної власності |
|
|
Регулювання економіки |
Саморегулювання індивідуальних капіталів на основі вільного ринку при слабкому втручанні держави |
Активне державне регулювання національної економіки з метою стимулювання споживчого попиту і пропозиції, запобігай -ню криз, безробіття тощо |
|
|
Соціальні гарантії |
Соціальна незахищеність громадян у випадках безробіття, хвороб і старості |
Створення державних і приватних фондів соціального страхування і соціального забезпечення |
Національне-державні різновиди змішаної еконошки В економіці країн світу в сучасний період склалися і продовжують складатися відповідні співвідношення між ринковим і державним регулюванням. Причому ці регулятори можуть мати різну питому вагу в економічній системі суспільства. Систему з найменшим втручанням держави визначають як систему вільного ринку; з найбільшою часткою втручання - як централізовано-планову, або командну; і приблизно з середньою часткою втручання - як змішану економіку.
Система змішаної економіки в сучасних умовах є домінуючою в світі. Що стосується України, то її економіка переважну частину XX ст. розвивалася як економічна система централізовано-планового типу. Починаючи з 90-х років економічна система України трансформується у напрямі посилення ролі ринкових регуляторів.
Щоб розкрити сутність змішаної економіки, зупинимося на її основних рисах та особливостях. Економічна система змішаного типу зберігає деякі риси, що притаманні вільному ринку.
зберігається значна, як правило переважаюча, частка приватної власності. "Змішаною" називають економіку ще й тоді, коли беруть до уваги співіснування різних форм власності. В змішаній економіці США, наприклад, розподіл підприємств за формами власності на ресурси (у процентах до загальної кількості) складає: приватні без використання найманої праці - 70%; приватні з використанням найманої праці - 28° о; державні - 2%;
вільне підприємництво;
прагнення в економічній діяльності найповніше реалізувати
економічні інтереси функціонування ринкового координаційного механізму;
розвиток конкуренції. Обмеження сфери конкуренції приводить до 1) виникнення монополістичних об'єднань, які намагаються проводити узгоджену політику в сфері ціноутворення та спільного визначення ринків збуту: 2) формування великих економічних комплексів, що конценгрують виробництво певних товарів: 5) поширення узгоджених дій в процесі спеціалізації та кооперування виробництва і використання ресурсів на основі технічного прогресу, появи нових технологій і видів продукції. В національній ринковій економіці періодично виникають такі "хвороби" або негаразди як коливання ділової активності (приводить до зменшення обсягів національного виробництва);
зростання безробіття; диспропорції у сфері ціноутворення, про- _
цеси інфляції і дефляції; диференціація або розбіжності у забезпеченні доходами певних категорій населення та інші.
Отже, ринковий механізм не в спромозі вирішити усі проблеми економічного розвитку, зокрема, формування та забезпечення нових соціально-економічних цілей, науково-технічного прогресу, регулювання соціальних відносин, проблем зайнятості, екології, міждержавної інтеграції тощо. Тому в системі змішаної економіки зростає регулююча роль держави у здійсненні економічних і правових процесів.
3. Національні моделі економічних систем
Специфіка і особливості економічної системи конкретної держави залежить від домінуючої форми власності, комбінацій природно-ресурсних, техніко-технологічних, інституціональних, юридичних, морально-психологічних факторів, що закріплені в економічній національній доктрині. Саме вони формують національну модель економічної системи.
Найбільш ефективними і конкурентноздатними в кінці XX ст. з усіх сформованих національних моделей економічних систем є американська і японська моделі.
Висока ефективність цих національних моделей пояснюється такими факторами:
* інноваційною структурою капіталовкладень і високим рівнем витрат на НДПКР (науково-дослідницькі і проектно-конст-
рукторські роботи);
* наявністю висококваліфікованої робочої сили;
* комплексом розвинутої інфраструктури;
* специфічними системами стимулювання високої якості продукції;
* оптимальною системою менеджменту.
Звергають на себе увагу останні дві позиції: у японському менеджменті прийняття рішень засновано на системі "ріджі" ("рі" - запитай підлеглого, "джі" - подумай). Американський менеджмент практикує прийняття рішень за одночасного інформування співробітників про плани керівництва і стратегічні перспективи.
Специфічні властивості кожної з цих моделей можна відобразити у порівняльній формі (табл. 4.2).
Особливості американської та японської систем менеджменту
|
Критерії організації роботи фірми |
Американський підхід |
Японський підхід |
|
|
Основа організації |
ефективність |
гармонія |
|
|
Відношення до роботи |
головне - реалізація проекту |
головне - виконай -ня обов'язків |
|
|
Конкуренція |
дуже жорстка |
практично невелика |
|
|
Гарантії для працівника |
низькі |
високі (пожиттєвийнайм) |
|
|
Прийняття рішень |
зверху донизу |
колективні |
|
|
Відносини з підлеглими |
формальні |
сімейні |
|
|
Метод найму |
за діловими якостями |
після закінчення навчання |
|
|
Оплата праці |
в залежності від результатів |
в залежності від стажу |
Амереканська модель.
Основою американської економічної системи вважають приватне підприємство. США називають “всесвітньою корпорацією”, що особливо притаманно сучасному розвику завдяки процесам глобалізації та інформації. Втручання держави в ринкову систему відбувається через застосування фіксальної та монетарної політики. Вона здійснюється через системи оподаткування, цільових виплат, замовленнь на товари і послуги; контроль збоку Федерального резервного фонду за грошовою масою і процентними ставками.
В США з боку держави здійснюється також контроль за діловою активністю.
На початку 90-х років минулого століття Конгресом США була схвалена нова економічна програма, у якій були виділені три частини:
1-стимулювання виробництва і подолання економічного падіння;
2-спрямування інвестицій в основний капітал з метою модернізації економіки;
3-заходи щодо скорочення дефіциту державного бюджету і створення сприятливих умов для кредитування економіки.
Японська модель.
Японія перетворилась на могутню світову державу завдяки значної ролі держави у стимулюванні еконномічного розвитку.
Основними факторами зміцнення японської економічної системи можна назвати такі:
поразка Японії у другій світовій війні обернулася для неї сильним імпульсом соціально-економічного розвитку, оскільки призвела дорішучого усунення феодальних перешкод, які заважали розвитку товарно-капіталістичного ринкового господарства, інтеграції Японії у світове господарство;
демонтування великих монополій (“Дзайбацу”) у 1947-1948 рр. Сприяло формуванню конкурентного середовища в економіці.
земельна реформа (1947-1950 рр.), в результаті якої феодали припинили існувати, а земля перейшла до дрібних фермерів, що привело до значного підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва;
були прийняті дійові заходи фінансового оздоровлення японської економіки, зокрема: а) припинило існувати безповоротне фінансування збиткових підприємств; б) поставлена під контроль грошова емісія і встановлено твердий курс національної грощової одиниці- йєни; в) почали стимулюватись експорт та кредитування “базових” галузей; г) зупинена інфляція, що зміцнило ринкові відносини;
бідність природних ресурсів Японії визначила специфічний шлях розвитку економіки, спрямований на інтенсивний позвиток і експортну орієнтацію японської промисловості;
велика залежність від імпорту енергоресурсів поставили на порядок денний проблему енерго- і ресурсозбереження в розвитку промисловості і всього народного господарства;
мала значення також економія на військових витратах, які законодавчо були встановлені на рівні 1% ВВП.
В результаті в Японії унікальна структура економіки: високоінтенсивна енерго- і ресурсозберегаюча, науково-технологічна, оріентована на експорт.
Велике значення у ефективності функціонування японської економічної системи відіграє унікальна модель організації виробництва і управління.
Стиль управління характерізується такими особливостями:
система пожиттєвого найму;
визначення рівня заробітної плати та службового просування в залежності від стажу роботи на даному підприємстві та віку;
створення профспілок безпосередньо на фірмах, а не на рівні галузі;
групове прийняття рішеннь.
Німецька модель.
В Німеччині характерною особливістю економічної системи є розумне поєднання соціального захисту людини з почуттям її соціальної відповідальності, і це виступає рушійною силою суспільного прогрессу. В умовах всім грамадянам створюються умови стати самостійними підприємцями. При цьому гарантовано посточання товарів за зниженими цінами і добре налагоджене виробництво. У державі створений надійний механізм соціального захисту безробітних, старих і хворих людей.
Французька модель.
Французька модель ринкової економіки характеризується різноманітністю економічних інструментів, включаючи стратегічне планування, стимулювання конкуренції, регулювання. Відмінною особливістю цієї моделі ринку є включення стратегічного планування у ринковий механізм. Французька модель виходить з того, що ринок сам по собі не вирішує багатьох проблем. Зокрема не вирішує проблему соціального захисту населення; не забезпечує проведення фундаментальних наукових дослідженнь; слаку участь бере у створенні і розвитку соціальної інфраструктури.
Шведська модель.
Основною характеристикою шведської моделі виступає її яскраво виражений соціальний аспект, коли розвиток національної економіки орієнтуеться на досягнення високого життєвого рівня. Соціал-демократичний шлях економічного і суспільного розвитку у Швеції демонструє варіант соціальної стабільності з високим рівнем і якістю життя, правовою і соціальною захищеністю.
У фундаменті швецької економічної моделі лежить так званий функціональний соціалізм, тобто соціалізація без націоналізації. Головним змістом цієї концепції є збереження основних засобів виробництва у приватному володінні за відторгнення від капіталу права розпорядження всіма доходами. Значна частина доходу вилучається у бюджет з використанням на соціально-економічні потреби.
Китайська модель.
Особливе значення у розвитку цієї екноммоделі подавалося розвиткові таких провідних економічних секторів: аграрному, промисловому, нуково-технологічному і оборонному.
Принципові положення:
створені системи макроекономічного регулювання ринкової економіки;
удосконалені планування із зменьшенням переваги директивного планування;
впровадженні новогу механізму ціноутворення;
оволодінні новими методами макпоекономічного контролю над інфляцією;
розробленні нових підходів до створення бездефіцитного бюджету;
удосконаленні податкової системи;
забезпеченні взаємодії національної економіки із світовим господарством, поступового «відкриття» внутрішнього ринку для іноземних виробників товарів та послуг (проведення заходів валютногго регулювання, політики зниження мита та ін.).
Північнокорейська модель.
Ця економічна система поєднує план і ринок, тобто систему жорсткого державного планування і ринкового механізму.
Світова економічна система.
Світова економічна система базується на міжнародному поділі праці і міжнародній економічній інтеграції та являє собою взаємопов'язані економіки країн світу.
Сучасна світова економічна система характеризується якісними перетвореннями, які будуть продовжуватися і у 21-му ст. у таких напрямках:
цілеспрямоване регулювання розвитку світового господарства;
створення всесвітньої економічної структури;
регулбвання міжнародного обміну товарами й послугами;
створення наднаціональних міжнарожних органів забеспечення держав виробничими весурсами, у тому числі капіталом та інформаційними технологіями;
прискорення інтеграційних процесів: створення й розширення економічних, валютних й політичних міжнародних союзів;
розвиток й посилення ролі міжнародних корпорацій;
перехід країн світу до загальної системи статичного та бухгалтерського обліку.
Таким чином, перехід від одного етапу розвитку суспільства до наступного не перериває розвитку й не вимогає знищення наявних продуктивних сил, щоб усе починати заново. Нові суспільні сили, які приходять до влади, можуть остаточно довести свої переваги, якщо вони максимально використають створені в старому суспільстві (на попередньому етапі розвитку) продуктівні сили та забезпечать їх піднесення на якісно більш високий рівень.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
У чому полягає сутність економічної сиситеми?
Які основні елементи економічної сиситеми?
Що таке структура економічної сиситеми?
Охарактеріруйте основні типи економічних сиситем.
На яких крітеріях засновані класифікації економічних сиситем?
У чому полягають особливості сучасної ринкової економіки у порівнянні з системою вільного ринку?
Визначте теоретичні засади державного регулювання економіки.
Охарактерізуйте цпеціфіку основних національних моделей економічних систем.
Визначте основні напрями розвитку сучасної світової економічної системи.
СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ №3.
Тема заняття: “Економічна система суспільства”
Мета заняття: Засвоїти поняття „суспільно-економічних етапів” і „рух економічної системи”; визначити: - яким чином співвідносяться в реальному пізнанні та на практиці механізму дії і використання об'єктивних економічних законів; - який існує взаємозв'язок базису та надбудови; з'ясувати наявну концепцію історичних етапів економічного розвитку.
Основні теоретичні положення наведені у конспекті лекцій, у розділах 4.1…4.4.
Етапи семінарського заняття:
Обговорювання основних положеннь теми заняття:
Сутність економічної системи та її матеріальна основа.
Суспільний розподіл праці й технологічний спосіб виробництва.
Економічні відносини як форма та спосіб економічної системи.
Типи та моделі економічних систем.
Виконання вправ.
Перевірка знаннь (тестування), засвоєних у ході проведення семінарського заняття.
Вправа 1-8.
Проаналізуйте та обсудіть такі питання:
Визнчачте поліекономічний аспект економічної системи.
Охарактерізуйте матеріальну основу економічної системи.
Перелічте основні риси людини-власника як головної продуктивної та соціальноїсфери.
Надайте приклади суспільного поділу праці у будь-яких країнах.
Охарактерізуйте типи суспільних способів виробницітва.
Зіставте регулюючі функції держави в командно-адміністративній та ринковій економічній сиситемах.
Порівняйте сутність змішаної економіки з основними тенденціями трансформаційно існуючої економічної системи в Україні.
Які з національних моделей економічних систем в сучасних умовах є найбільш ефективними та конкурентно здатними?
Тести для контролю знаннь, засвоєних студентом на данному семінарському занятті
1. Які з економічних явищ пов'язані з суспільним поділом праці:
приватна власність;
виникнення виробництва;
гроші;
додатковий продукт?
2. До числа переваг централізовано-планової економіки відносяться:
слабко виражена соціальна дискримінація;
заборона або обмеження приватного підприємства та приватной власності;
дефіціт споживчих товарів та послуг;
3. Що, на Ваш погляд, відрізняє натуральне господарство від ринкової системи?
приватна власність;
високі витрати виробництва;
суспільний поділ праці;
виробництво сільськогосподарської продукції
4. Які елементи економічної системи характерізують інформаційне суспільство?
розвиток господарського механізму;
розвиток прод. сил, насамперед інформації;
розвиток виробничих відносин;
розвиток техніко-економічних відносин;
5. Чи означає процес ставлення інформаційного суспільства в розвинутих країнах світу початок формування нової суспільно-економічної формації?
так;
ні;
6. Які дві найважливіші сторони суперечності є рушійними силами розвитку людини економічної?
людина-працівник;
звонок другу
7. Три основні ланки економічної системи?
виробничі відносини;
продуктивні сили;
Ваш варіант;
Відповідь:механизм господарювання.
8. Які сторони категорії “економіка” не входять до поняття “економічна система”?
комплекс економічних наук;
продуктивні сили;
виробничі відносини;
9. Зазаначте вимоги принципу історизму щодо характеристики сучасної економічної системи в позвинутих країнах світу:
ринкова економіка;
соціально орієнтована ринкова економіка;
змінена економіка;
СПИСОК РЕКОМЕНДУЕМОЇ ДОДАТКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутне. Доповідь Римському клубу.-К., 1993.
2. Гришин Н. Шведская модель общественного развития// МЭи МО.-1991.--№4.
3. Загорский А. Куда ведет японский капитализм: социальные уроки социал-реформизма.-- МЭ и МО.-- 1991.-- № 2.
4. Илларионов А. Экономическая свобода и благосостояние народов.--Вопросы экономики.--2000.--№ 4.
5. Лукшов I. Ринкові реформи в подоланні кризи.-- Економіка Украіни.--1998.-- № 11-12. , '
6. Надель С. Рыночная экономика и экономическая демократия.-МЭиМО.-2000.-№1-2'.
7. Нурёев Р. Теории развития: неоклассические модели_| становления рыночной экономики// Вопросы экономики.-- М., | 2000.-№5-С. 145-159.
8. Трансформащя. Моделі економіки Украіни. За ред.| В.М.Гейця.-К.,1991.
9. Формация и цивилизация: методические проблемы анализа (дискуссия). - МЭ и МО.- 1991.- № 5. |
10. Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. Ошибки социализма. - М., 1992.
11. Хантингтон С. Запад уникален, но не универсален. -- МЭИ и МО.- 1997.- № 8.
' 12. Черняк В. Модель економіки: вибір Украіни.-- Еконо- М№аУкра1ни.-1995.-№9.
13. Эрхард Л. Благосостояние для всех.-- М„ 1991.
14. Эклунд К. Эффективная экономика. Шведская модель. - М., 1991.
“ВІДНОСИНИ ВЛАСНОСТІ”
План
1. Власність та її економічний зміст.
2. Юридичний аспект власності.
3. Структура власності.
4. Різноманіття форм власності у ринковій економіці.
Економічні відносини власності характеризують насамперед соціальну сторону суспільного виробництва, дозволяючи чітко відповісти на запитання, у чиїх інтересах воно здійснюється. Не менш важливим є і те, що власність визначають форми організації виробничої діяльності, характер управління виробництвом, розподіл його кінцевих результатів.
Відносини власності завжди були тим стрижнем у суспільстві, навколо якого формувалися і розвивалися всі інші суспільні відносини. Від форми власності багато в чому залежать не тільки явища господарського життя, але й суспільний устрій, державні інститути, соціальний і культурний аспекти.
1. Власність та її економічний зміст
Логіку та основний зміст даної проблеми можна розкрити й зрозуміти, чітко осмисливши матеріальні основи виникнення, існування та розвитку власності, її ключових форм.
Власність як економічна категорія
Власність у процесі свого еволюційного розвитку пройшла складний шлях від колективно-общинної форми, яка визначається відповідним, тобто колективно-общинним характером виробництва, до приватної та державної з їх різноманітними проявами у сучасних умовах. Форми власності зумовлені рівнем розвитку продуктивних сил з притаманними їм формами організації виробництва: розподілом праці -- кооперацією праці; відокремленням виробництва -- усуспільненням виробництва; диференціацією виробництва -- інтеграцією виробництва. Деталізуємо ці парні поняття.
Розподіл праці -- відокремлення різноманітних видів трудової Діяльності. Кооперація праці -- спільна частка в одному й тому самому процесі праці або в різних, але пов'язаних між собою процесах. Відокремлення виробництва -- процес роздрібнення виробництва на окремі частини. Усуспільнення виробництва -- об`єднання роздрібнених процесів виробництва в одне ціле. Диференціація виробництва -- форма відокремлення виробництва, втілена в реальне економічне життя. Інтеграція виробництва - форма існування в реальному економічному житті усуспільнення виробництва.
Аналіз зазначених парних понять і категорій дає змогу з'ясувати, яким чином виникли власність і численні форми її функціонування та розвитку. Власність -- це суспільні, історично визначені економічні відносини між людьми, породжені привласненням умов і результатів виробництва. Власність не може існувати без виробництва, як і все інше без неї. Історія розвитку людського суспільства знає три типи власності: общинну, приватну, суспільну, кожній з яких, в свою чергу, притаманні різноманіт форми прояву.
Відносини власності мають дві сторони: зовнішню і внутрішню. Зовнішнім виразом, оболонкою власності виступають традиції і звичаї, мораль, примус, право. Юридична оболонка дозволяє фіксувати права власності, законодавче їх регулювати, враховувати відповідні зміни (виникнення, відчуженість, припинення і відновлення прав власності). Сутність відносин власності складають економічні відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу (перерозподілу), обміну і споживання продуктів.
Власність -- це одна з надскладних категорій у політичній економії. Тому потрібен різнобічний підхід до її вивчення. Власність можна розглядати і як окрему економічну категорію, і як систему виробничих відносин, що виражається у висхідному і основному виробничому відношенні. Вона може і має бути розглянута крізь призму суб'єктів власності, тобто тих, хто бере участь у відносинах привласнення (окремі особи, трудові колективи, класи, суспільство, держава і т. ін.). Водночас її можна і слід розглядати крізь призму об'єктів привласнення (засоби виробництва, предмети споживання), а також у розрізі функціональних форм виявлення (розпорядження, володіння, використання). Розпорядження -- це можливість визначити частку об'єктів власності. Володіння -- це наявність об'єкта власності, господарське володіння ним. Використання -- це «експлуатація» об'єктів власності з метою отримання корисних результатів.
Власність -- це ціле, а її елементами (частинами цілого) є володіння, користування і розпорядження. Зв'язок між цими елементами такий: розпорядження визначається користуванням, користування -- володінням, володіння -- формами власності.
Права власності
Концепція економічної теорії прав власності підтверджує,
ю не ресурс (засоби виробництва або робоча сила) самий по собі
є власністю, а частка прав по використанню ресурсу.
Повна частка прав складається з таких елементів:
* право володіння (право виняткового фізичного контролю над благами);
* право користування (право застосування корисних властивостей благ для себе);
* право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ);
* право на дохід (право мати результати від використання благ);
* право суверена (право на відчуженість, споживання, зміну
блага);
* право на безпеку (право на захист від експропріації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища);
* право на передачу благ у спадщину;
» право на безстроковість володіння благом;
* заборона на користування засобом, що завдає шкоди зовнішньому середовищу;
* право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення блага на сплату боргу;
* право на залишковий характер, тобто право на провадження процедур та існування інституцій, що забезпечують відновлення порушених повноважень.
Отже, сучасна система власності характеризується ускладненням структури та багатоманітністю об'єктів власності.
У політекономічному аспекті природно постає питання і про сутнісні основи власності.
У системі виробничих відносин власність виступає як основне виробниче відношення. Власність як висхідні виробничі відносини -- це початок формування економічної системи, що переростає згодом у провідні (основні) виробничі відносини. В свою чергу, власність як провідні (основні) виробничі відносини визначає спосіб (характер) поєднання засобів виробництва та робочої сили і реалізується через усю систему виробничих відносин. Основною економічною формою реалізації власності є механізм господарювання та Управління виробництвом з його структурами і формами влади.
Першим критерієм віднесення відносин власності до виробничих є безпосередній зв'язок аналізованих суспільних відносин власності з виробничими відносинами, стосунками між людьми з виробництва, розподілу і використання засобів виробництва. Саме засоби виробництва є головним, найбільш стійки, об'єктом власності, майнового права.
Другим критерієм тут стають масовість відносин власностей повторюваність, відтворення в дедалі зростаючих масштабах. Що становить економічний зміст відносин власності? По-перше, до засобів виробництва залучена робоча сила, що з ними працює По-друге, між власниками засобів виробництва і робочої сили існують суспільні (виробничі) відносини. По-третє, створюються суспільне значимі матеріальні блага або надаються послуги. Виникає ще один рівень суспільних відносин: з приводу реалізації продукції, її споживання, а також розподілу (привласнення) отриманого доходу. Таким чином, майно стає власністю в економічному розумінні тільки з виникненням суспільних виробничих відносин під час її використання.
За умов перехідного періоду до ринкової економіки постає об'єктивна необхідність перетворити (трансформувати) відносини власності, щоб замінити адміністративно-командну форму го-сподарювання на ринкову, забезпечивши становлення матеріали них умов форм власності замість формальних (наприклад, усус-пільнення виробництва в колишньому СРСР).
За перехідної економіки становлення різноманітних форм власності повинно відбуватись за об'єктивними критеріями та основами: по-перше, там, де це необхідно і можливо, надання держав ним підприємствам максимуму економічної свободи; по-друге, -І розвиток усіх форм колективного володіння і використання (піди ряд, оренда, акціонування і т. п.); по-третє, створення умов для народних підприємств; по-четверте, там, де це необхідно і можливо, формування індивідуальної (приватної) власності. Усе це здійснене на шляху роздержавлення і приватизації, складає основні умови для становлення багатоукладної ринкової економіки.
2. Структура власності. Різноманіття форм власності у ринковій економіці
Структура власності може бути розглянута з точки зору різноманітних критеріїв. Зокрема, її можна розкрити через форми виявлення - - приватна, суспільна. Кожна із зазначених; форм власності реалізується через відповідний інтерес -- приватний, суспільний. Інтерес, як уже зазначалось, - - це внутрішня рушійна сила виробництва, що є формою виявлення потреби.
Типи та форми власності
У країнах з ринковою економікою існують два основних типи вності: ПрИВатна та державна. Усі інші різновиди -- це похідні від них і можуть існувати у змішаних формах. Приватна власність виступає як індивідуальна, сімейна і своєрідна колективна. Колективна власність може існувати як групова власність господарських об'єднань громадян (наприклад, кооперативна, акціонерна), власність громадських організацій та об'єднань (власність профспілок, політичних партій, інших громадських об'єднань). Суспільна (державна) власність здебільшого існує в таких формах: загальнодержавна (республіканська) і комунальна (власність адміністративно-територіальної одиниці).
Науково-технічна революція змінює характер виробництва, а саме: зростає його наукомісткість, тоді як професійний (фаховий) рівень працівника, його інтелект стають чільним ресурсом економічного зростання. Це зумовлює появу і розвиток інтелектуальної власності за її видами: приватною (розпорядження патентом чи ліцензією); державною (розпорядження сумою знань та ідей); проміжною (інноваційна науково-технічна інформація).
Форми власності перебувають у постійному розвитку. В міру еволюції цивілізації змінювалися і відносини власності, набуваючи найрізноманітніших форм. Це дає підставу стверджувати, що власність є категорія історична.
Нерідко висловлюють сентенцію, що основою ринкових відносин може бути лише приватна власність, під якою розуміють власність окремих осіб або індивідуальну приватну власність. Світовий досвід свідчить, що розвинута ринкова економіка, цивілізований ринок спираються на поліморфізм власності. Сучасний РИНОК не байдужий до того, чи самостійні економічні (ринкові) суб'єкти і наскільки вони вільні у своїй господарській діяльності. Базою застосування державної форми власності є ті сфери економіки, в яких об'єктивно велика потреба в прямому централізованому управлінні, здійсненні державних інвестицій, а орієнтація на прибутковість не є критерієм, достатнім для функціонування у суспільних інтересах. Сюди належать види діяльності, Що виникли в процесі розвитку суспільних продуктивних сил і можуть функціонувати тільки як загальні (єдине ціле), завдяки йому об'єктивно створюється (формується) державна форма управління ними та їх матеріальна основа (засоби інформації, соціальна І виробнича структури, екологічний захист, фундаментальна Наука і наукомістке виробництво, наприклад високих технологій для авіакосмічної техніки, і т. д.). Державна форма власності виникає і у разі необхідності державної допомоги для санації державних підприємств, що зазнають банкрутство. Відбувається це на основі націоналізації фактично збиткових підприємств, їх нації за допомогою державних коштів і наступної реприватизації. У сучасному світі немає жодної країни, де б держава не займалася активно господарською діяльністю. У країнах з розвинутою ринковою економікою за допомогою податків державі централізується і перерозподіляється від 1/3 (США, Японія) ; понад 50 % (Швеція) валового національного продукту. У західних країнах частка держави в основних фондах становить від 7 і ЗО % і більше. У соціалістичній Україні, як і в цілому по СРСР, донедавня економічній практиці переважало прагнення до «єдиної фабрики», укрупнення виробництва на основі розвитку державної власності. Остання проголошувалась головною і загальнонародною, що сьогодні правомірно заперечують більшість економістів. Загальнонародна власність, по суті, не відбулася, оскільки для неї не склалося об'єктивних умов. Вона не тільки не відповідала де індустріальному етапу розвитку, але як єдина і всеохоплююча небула адекватною потребам сучасного етапу НТР. Звідси -- неми нуча деформація загальнонародної власності, її переродження» умовах адміністративно-командної системи.
Світова практика показує, що державна власність може бути ефективною, оскільки має визначені переваги порівняно з іншими формами власності, що пояснюються її функціями: спроможністю здійснювати макрорегулювання, формуванням стратегії економічного розвитку суспільства в цілому, оптимізацією стру-ктури національної економіки за критерієм досягнення найвища ефективності, орієнтованої врешті-решт на людину.
Історично термін «приватна власність» виник, щоб відмежувати державне (казенне) майно від усіх інших видів майна. Тому вважалося, що все недержавне є приватним. Сьогодні, при величезній розмаїтості форм власності, «неказенною» є власність не тільки окремих громадян, але й кооперативів, асоціацій, народних підприємств. Відповідно до цього в західній економічній теорії і практиці закріпилося уявлення, відповідно до якого під приватною власністю розуміється «всяка недержавна форма Власності». У такому трактуванні є своя логіка. Держава виступає як представник усього суспільства, а інші суб'єкти власності уособ-люють лише його частину. Тому їх правомірно вважати володарями приватної власності. Багато хто сьогодні гадає, що приватна власність -- це безроздільна, нічим не обмежена (крім волі свого хазяїна) власність. У дійсності приватний власник має повне право робити над об'єктом своєї власності всі операції, що вважає за отрібне, аби ці операції не втручалися в сферу приватної власності інших осіб. У цивілізованому суспільстві вироблені певні правила поведінки власників. До приватної власності можна віднести:
1) домашні господарства як економічні одиниці, що здійснюють виробництво продукції і надають послуги для власних потреб;
2) легальні приватні підприємства, що діють відповідно до законодавства. Сюди належать підприємства будь-якого розміру -- від індивідуального кустарного виробництва до великих підприємств;
3) нелегальні приватні підприємства в складі «тіньової економіки». Сюди належить уся діяльність у сфері виробництва товарів і надання послуг, яку приватні особи здійснюють без спеціального дозволу влади;
4) будь-який вид використання приватного майна або особистих заощаджень -- від здачі в оренду квартири до грошових лих-варницьких операцій -- між приватними особами. Приватний сектор розвивається спонтанно, без існування будь-яких інструкцій з центру, що свідчить про життєздатність приватної власності. Однією з основних умов розвитку приватного сектора є повна свобода заснування підприємства і початку будь-якої виробничої діяльності. Приватний сектор не повинен наштовхуватися на жодні заборони.
Друга умова розвитку приватного сектора потребує юридичних гарантій щодо виконання умов договорів, укладених між фізичними особами.
Третя умова -- абсолютне нормативне забезпечення приватної власності. Гарантії її недоторканості повинні передбачатися законами, програмами партій і заявами головних державних Діячів.
Четверта умова потребує, щоб кредитна політика в країні сти-мУлювала приватні капіталовкладення.
Для подальшого розвитку приватного сектора дуже важливо сформувати у суспільстві повагу до приватного сектора. Це --п`ята умова. За ринкової економіки, якщо покупцю потрібен товар запропонований продавцем, і перший готовий заплатити затребувану ціну, діяльність підприємця, торговця як продавця має розглядатися як суспільне корисна.
В Україні на сьогоднішній день вже сформувалася певна верства людей, спроможних стати приватними підприємцями. Поперше, це частина бюрократії, що має владу і успішно краде гроші у держави. По-друге, це «тіньовики», мафія, що володіє мільярдами. По-третє, це кваліфіковані працівники, яких не задо-вольняють ні оплата, ні умови найманої праці. В усіх країнах ядро процвітаючих приватних підприємців складають працьовиті, енергійні люди, що бажають підвищити свій соціальний статус. Ринок робить природний відбір, і з дрібних і середніх Власників виходять майбутні фундатори крупних підприємств.
Приватна власність у ході функціонування набуває окремих рис суспільного характеру. Це проявляється у виплаті обов'язкових внесків для соціального страхування, податків у державний і місцевий бюджети, ренти тощо. Крім того, приватні власники несуть таку саму економічну і правову відповідальністьзадовольняють визначені потреби, як і державні, а також колективні підприємства.
Руйнація і повна дискримінація приватної власності в наїм економіці в недавньому минулому призвела до того, що були * тільки усунуті негативні сторони приватного підприємнистваале й втрачені його сильні мотиваційні аспекти.
У сучасному цивілізованому суспільстві змінився стан самі приватної власності. Багато економістів визнають, що вона виступає тепер не тільки в індивідуальній (трудовій і нетрудовій але й в інших формах -- колективній, груповій, акціонерній.
Колективна власність в Україні була подана насамперед кооперативною власністю колгоспів, споживчих та інших форм кор.-порації, а з початку 90-х років також акціонерною власністю,власністю спільних, змішаних підприємств.
Кооперативна форма власності поширена в більшості країн світу. За оцінками, у світі діють близько 1 млн. кооперативних організацій понад 120 видів і різновидів, які об'єднують появ 600 млн. осіб. Перші кооперативи з переробки і збуту сільськогосподарської продукції виникли в Данії і Швеції у 1880--1885 рр з придбання добрив і сільськогосподарських знарядь -- у Голландії і Франції. Через 100 років у 12 країнах на частку кооперативів припадало 60 % збуту сільгосппродукції. Сьогодні в Японії вони реалізують понад 90 % товарної продукції аграрного сектора; у Голландії -- 60--65; у Німеччині, Франції, Іспанії -- 50--52и у США, Великобританії, Італії, Бельгії-- ЗО %. Створено світову організацію «Міжнародний кооперативний альянс», що об'єднує сьогодні 370 млн. кооператорів світу.
Споконвічними принципами кооперативної власності, визначеними історично і логічно, є: 1) пайова основа формування фондів і коштів кооперативних підприємств; 2) участь членів кооперативу в його діяльності своєю працею. Це стосується всіх видів кооперації; 3) право вступу до кооперативу і виходу з нього з поверненням належного майна. Кооперативна форма власності -- це колективна форма власності, але яка втрачає ознаки індивідуальності, що проявляється в зв'язку доходу з індивідуальним внеском (паєм). Різновидом колективної форми власності є акціонерна власність.
Отже, жодна з форм власності не може бути ідеальною та універсальною. Кожна з них має свої сфери найефективнішого застосування. Державна власність функціонує успішно у галузях з обмеженими можливостями ринкового стимулювання. Акціонерна і кооперативна форми власності доцільні у випадках, коли необхідна концентрація коштів. Приватна власність використовується там, де не потрібно значного акумулювання коштів, а необхідні гроші для ведення господарської діяльності можуть нагромаджуватися індивідуально.
Подобные документы
Виникнення, еволюція, предмет політичної економії. Структура суспільного виробництва. Економічні потреби суспільства. Виникнення товарного виробництва. Характеристика економічних систем сучасного світу, ринкової економіки. Міжнародні економічні відносини.
курс лекций [164,8 K], добавлен 03.02.2010Закон зростаючих потреб та механізм його дії. Теорія граничної корисності. Види потреб та їх класифікація. Формування і розвиток суспільних потреб. Положення споживчих цін, тарифів та доходів громадян в Україні. Закон взаємозв'язку виробництва і потреб.
курсовая работа [1,4 M], добавлен 24.12.2013Проблеми розвитку виробництва кукурудзи на зерно. Місце України в формуванні світового ринку зерна кукурудзи. Економічна кон'юнктура і тенденції розвитку ринку зерна кукурудзи в Україні. Аналіз рівня ефективності виробництва на прикладі СТОВ "Вікторія".
курсовая работа [75,3 K], добавлен 04.03.2014Поняття ефективності сільськогосподарського виробництва. Місце рослинництва в економіці господарства. Продуктивність праці при виробництві продукції рослинництва. Економічна ефективність виробництва і реалізації; рентабельність виробництва продукції.
курсовая работа [1,2 M], добавлен 05.04.2017Напрямки підвищення економічної ефективності виробництва соняшнику в ТОВ "Дружба" Вознесенського району. Місце сільськогосподарської культури в економіці господарства, динаміка виробництва, продажу та собівартості. Фактори урожайності соняшнику.
курсовая работа [78,2 K], добавлен 11.10.2012Історичні етапи розвитку економічної думки. Економічні закони, принципи та категорії. Економічні потреби і виробничі можливості суспільства. Сутність та типи економічних систем. Форми організації суспільного виробництва. Грошовий обіг та його закони.
курс лекций [197,0 K], добавлен 10.11.2010Еволюція суспільного виробництва, етапи його розвитку. Натуральне й товарне виробництво як форми суспільного. Товарна форма виробництва як умова становлення сучасних факторів виробництва. Проблеми та перспективи розвитку товарного виробництва в Україні.
курсовая работа [316,1 K], добавлен 16.05.2010Політекономія - суспільна наука, система знань про економічні системи, сукупність механізмів та інститутів розвитку й функціонування національного виробництва. Предмет і метод політекономії, виникнення, етапи розвитку. Економічні закони і категорії.
лекция [278,9 K], добавлен 07.04.2012Ресурси виробництва та ефективність їх використання. Сутнісна характеристика та вимірювання ефективності виробництва. Типи ефективності виробництва та фактори її зростання. Економічні і соціальні показники ефективності виробництва.
курсовая работа [51,4 K], добавлен 19.11.2003Власність як основа економічного ладу суспільства. Сутність економічної системи, її структура та класифікація. Типи та форми власності, їх еволюція. Закон відповідності економічних відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил. Способи виробництва.
презентация [102,5 K], добавлен 24.09.2015
