Перелік передумов формування ринкового середовища можна значно продовжити, включивши, зокрема, стимулюючу податкову політику, еквівалентні відносини в сфері праці та найму робочої сили, відкритість національних економік, орієнтацію їх на міжнародний поділ праці, можливість світового обміну, зв'язки зі світовим ринком.

Перехід до-ринкової економіки ні за яких обставин не може бути здійснений "кавалерійською атакою", цей процес не може бути легким і безболісним. При цьому треба взяти до уваги, що в сучасному світі з 170 країн ринкової економіки тільки понад ЗО належать до багатих розвинутих країн.

Загальновизнаними ознаками товарного виробництва, тобто ринкової економіки, є:

багатоукладність економіки, в тому числі й приватний сектор, нормальне функціонування приватної власності;

економічна відособленість, тобто повна економічна самостійність та економічна відповідальність товаровиробників;

панування еквівалентних, тобто економічно справедливих зв'язків і відносин між господарюючими суб'єктами;

реальна дієздатність товарно-грошового інструментарію, і насамперед грошей, цін;

розвиненість ринкової інфраструктури -- різних бірж та їх інститутів, маркетингових служб, інформаційно-посередницьких та інших фірм.

Якщо в будь-якій системі господарювання цих ознак, перелік яких можна значно продовжити, немає, то вона не є товарним виробництвом зі всіма наслідками. Головним при цьому є те, що виробничі відносини не є товарно-грошовими, а отже, і економічними. З одного боку, пануючі в нетоварному виробництві відносини відтворюються як власне господарські, а з другого -- як організаційно-технократичні. Звідси неминучі конфронтаційність виробничих відносин, їх ідеологізація, агресивне відторгнення основних рушійних сил суспільного прогресу.

Ринкова економіка і пов'язані з нею цивілізовані "правила гри" в сфері управління та господарювання не з'являться раніше, ніж у вітчизняній економіці почнеться широкий реальний процес роздержавлення та приватизації, формування соціально-економічного середовища ринкового господарювання.

Приватизація -- це формування прошарку власників, господарів. Поява їх неможлива без утвердження в суспільстві приватної власності, приватного сектора економіки.

Гуманістичний пафос нетоварного виробництва не врахував однієї "дрібниці" -- людина є істота не лише суспільна, а насамперед біологічна. Отже, поведінкою її керують матеріальні потреби, які виступають як економічні інтереси.

Ринкова економіка є тим середовищем, в якому потрібні умови конкурентного господарювання, тобто вільний доступ кожного члена суспільства до будь-яких видів економічної діяльності.

Суб'єктами ринкової економіки можуть бути: практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб'єктності та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи;

юридичні особи всіх форм власності. Щодо останніх, то світова практика нагромадила значну кількість різних форм господарювання, які водночас є господарськими суб'єктами. Зокрема, йдеться про такі організаційно-господарські форми, як індивідуально-трудова

діяльність; державні підприємства; кооперативи; орендні підприємства; фермерські господарства; колективні господарства; народні підприємства; акціонерні товариства; малі підприємства; корпорації, об'єднання, господарські товариства; асоціації, консорціуми; спільні (змішані) підприємства.

Найпоширенішими є три основні форми підприємництва (бізнесу): одноосібне володіння, товариства, корпорації. Узагальнюючим для всіх цих форм є поняття фірми, тобто всі вони є юридичними особами, суб'єктами ринкової економіки.

В останні десятиліття суттєво змінилася роль певних суб'єктів господарського життя. Технологічні зрушення у виробництві значно зменшили можливості й переваги велико серійного виробництва, гігантських підприємств та об'єднань. Водночас рентабельність і життєздатність малих форм господарювання, так званих малих підприємств, суттєво зросла. В результаті в країнах з розвинутою ринковою економікою питома вага суб'єктів малого бізнесу та підприємницької діяльності стрімко зростає. У СІЛА, наприклад, функціонує понад 15 млн малих фірм, тобто близько 80 відсотків усіх підприємницьких організацій. Частка малого бізнесу у ВНП досягла 43 відсотки, а в загальній чисельності найманої робочої сили -- 58 відсотків.

Основні переваги малих фірм такі:

незалежність дій, самостійність і свобода при виборі та здійсненні господарського-маневру; індивідуалізована мотивація розумового ризику та високого кінцевого результату;

чітко персоніфікована відповідальність за свої рішення, дії та результати роботи;

гнучка й оперативна адаптація до ситуацій, що перманентне змінюються;

більш низькі управлінські витрати;

націленість у завтрашній день, перспективу, що зумовлено активною інноваційною політикою фірми.

Це не означає, що малий бізнес не має недоліків. Вони є, і їх не менше, ніж переваг. Однак у цих формах постать власника, підприємця нероздільно пов'язана з функціями виробника.

Звідси його працелюбство, діловитість, турбота про завтрашній день.

Першорядною умовою функціонування ринкової економіки та забезпечення її подальшого розвитку є наявність самостійних, економічно відповідальних не тільки своїми поточними доходами, а й їх майновою власністю товаровиробників. Вони повинні мати свободу для господарського маневру, включаючи право займатися на свій ризик і під свою відповідальність будь-якою діяльністю, не забороненою законодавством, самостійно визначати виробничу програму, вибирати постачальників, споживачів, установлювати ціни, виходячи з кон'юнктури ринку, розпоряджатися доходами, що залишилися після сплати податків і внесення інших обов'язкових платежів, наймати і звільняти працівників відповідно до чинного законодавства, визначати форми та розміри заробітної плати понад прожитковий мінімум, встановлювати винагороди та матеріальні стимули до ефективної праці.

Вирішальним кроком до ринкового господарства є якнайшвидше зростання самостійних товаровиробників -- власників індивідуальних, колективних, кооперативних, без яких ринкова економіка неможлива. Зародження й подальший розвиток прошарку господарів як основних суб'єктів ринкової економіки в змозі завести механізм товарно-ринкової саморегуляції, розпочати інтенсивну самоорганізацію всієї економічної системи при активній регулюючій і цілеспрямовано підтримуючій участі держави.

Висновки

1. Ринок є суспільство господарських суб'єктів пов'язаних відносинами свободного конкурентного обміну, який здійснюється за допомогою існуючих організацій та ринкових інститутів.

2. Ринок має багату структуру, його головними складовими є ринки: товарів, капіталу, фінансово- кредитний, валютний, трудових ресурсів, інформаціі.

3. Ринкова інфраструктура містить такі головні елементи: аукціони, торгово- промислові палати, торгові дома, біржі, брокерські , страхові, аудиторські фірми, холдінгові компанії.

4. Ринок виконує такі головні функції : регулюючу, стимулюючу, розподільчу та інтегруючу.

5. Ринкове господарство, з одного боку, є сферою обміну, сукупністю купівлі-продажу, які відбивають збалансування попиту і пропозиції, рівновагу вигоди для господарських суб'єктів, з другого - воно генерує безперервність процесу відтворення, його цілісність.

Контрольні запитання і завдання

1. Чому ринок є полі системним утворенням з надзвичайно багатою структурою?

2. Як співвідносяться між собою і наскільки взаємопов'язані ринок споживчих товарів і послуг, ринок інвестицій і капіталу, фінансово-кредитний ринок, ринок трудових ресурсів, ринок інформації та ін.?

3. Розкрийте сутність ринкової інфраструктури та її соціальну роль.

4. Які найхарактерніші ознаки і різновиди біржової діяльності ?

5. Чому в сучасному ринковому господарстві існують тіньові відносини та зв'язки ?

6. Чим зумовлюється економічний зміст ринкового господарства ?

7. Як співвідносяться категорії “ринок” , “ринкова організація виробництва”, “ринкова економіка “, “ринкове господарство”?

8. Якими є найбільш загальні елементи ринкового господарства та механізм дії останнього?

9. Назвіть суб'єкти ринкового господарства.

10. Що є вирішальною умовою створення ринкового господарства?

Тести.

1. Покажіть, в чому полягає різниця між командною та ринковою економікою за такими показниками:

а)регулювання галузевих пропорцій;

б)регулювання розподілу ресурсів;

в) ціноутворення;

г) розподіл трудових ресурсів (професійний, територіальний ).

Д) державне регулювання.

2. Яка з наведених характеристик суперечить поняттю “конкурентний ринок”:

А) велика кількість продавців;

Б) виробник може впливати на ринкову ціну;

В) відносно легкий вхід виробників у конкурентний ринок?

3. Яке з визначень ринку найточніше виражає його суть;

А) Ринок сектор економіки, що охоплює торгівлю;

Б) Ринок це механізм узгодження інтересів;

В) Ринок це місце купівлі продажу.

4. Ринок продавця - це:

А)Коли попит значно перевищує пропозицію;

Б)Ринок суб'єктів , які намагаються продати свій товар;

В) Коли пропозиція значно перевищує попит.

5. Яка функція внутрішньогалузевої конкуренції є головною:

А) зниження ціни;

Б) Скорочення витрат виробництва;

В)Встановлення ринкової ціни?

ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ ЗАГЛИБЛЕНОГО ВИВЧЕННЯ ДАНОГО РОЗДІЛУ:

i. Гэлбрейт Дж. К. Экономические теории и цели общества. Гл. М., 1976

ii. Долан Э. Дж., Линдсей Д.Е. Рынок: Микроэкономическая модель. Гл. 2,3,4. С-Пб. 1992.

iii. Лившиц А.Я. Введение в рыночную экономику. Лекции 3, 4, 5. М. 1991.

2. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономика. Т. 2. Гл. 22. М. 1992.

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ №6

Тема заняття: “Ринок як форма організації суспільного виробництва”

Мета заняття: Обговорити сутність ринку і об'єктивні умови його формування, а також розкрити функції та структуру ринкових відносин.

Основні теоретичні положення наведені у конспекті лекцій, у розділах:

Етапи семінарського заняття:

-Обговорення основних положень теми заняття:

а)Товарне виробництво- основа ринкової економіки. Товар і його властивості.Теорії вартості.

б)Виникнення, сутність і функції грошей.

в )Ринок, його сутність, функції та структура.

г) Риночне господарство і його основні суб'єкти.

Виконання вправ:

1. Визначте величину вартості товару, якщо 8% товару постачається за ціною 50 коп., 79%- 40 коп., 15%- 45 коп., 7%- 35 коп.

2. Яка кількість грошей необхідна для обсягу, якщо сума цін усіх товарів - 500 млрд. грош. од; сума цін товарів, проданих у кредит, - 150 млрд.; платежі, строк оплати яких наступив - 100 млрд.; Взаємопогащаючі платежі - 50 млрд., середнє число оборотів - 5 ? Як зміниться ця потреба, якщо швидкість обігу грошей становитиме: а) 8; б) 4?

Тести:

1. Основні передумови виникнення товарного господарства:

а) розвинений обмін ;

б) виникнення грошового обміну ;

в) суспільний поділ праці та економічна відокремленість виробників ;

г) обмеженість сукупних виробничих ресурсів і матеріальних благ .

2. Чи є товаром :

а) вирощена на власному городі морква для власного споживання;

б) масове виробництво взуттєвих виробів;

в) зв'язаний для себе светр ?

3. Яке з визначень ринку найточніше виражає його суть:

а) ринок це сектор економіки, що охоплює торгівлю;

б) ринок це механізм узгодження інтересів;

в) ринок це місце купівлі - продажу?

4. Які з наведених елементів не передбачають діяльності ринкового механізму:

а) виробництво зброї;

б) охорона навколишнього середовища;

в) державна власність?

5. Яка з наведених характеристик суперечить поняттю “конкурентний ринок”:

а) велика кількість продавців;

б) виробник може впливати на ринкову ціну;

в) відносно легкий вхід виробників у конкретний ринок?

ДОМОГОСПОДАРСТВО В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНОГО КРУГООБІГУ

План лекції:

1. Домашнє господарство як суб'єкт економічних відносин.

2. Домашнє господарство у ринковій системі.

3. Структура доходів та їх використання.

При вивченні даної теми важливо зосередити увагу на таких питаннях: характеристиці домогосподарств як суб'єкта економічних відносин; 'їх двоїстій ролі в економіці; бюджеті сім "і, джерелах її доходів і структурі їх використання.

Характерною особливістю даної теми є те, що домогосподарство як самостійна навчальна проблема раніше не вивчалася, тому і не знайшла більш-менш повного відображення в існуючій навчальній літературі.

1. Домашнє господарство як суб'єкт економічних відносин

Серед безлічі учасників господарювання сучасна економічна теорія виокремлює три основні групи суб'єктів економічних відносин:

* домашні (сімейні) господарства;

* підприємства (фірми) різних видів, форм і господарської спеціалізації;

* держава з її розгалуженим апаратом управління та захисту.

Поняття «домогосподарство»

Первинним (базовим) суб'єктом економічних відносин є домашнє господарство. В економічному плані під цим розуміється група осіб, які пов'язані родинними стосунками і ведуть спільне господарство для сімейного споживання. Тому саме поняття «домогосподарство» близьке до поняття сімейне господарство у традиційному розумінні: сім'я - це люди, пов язані родинними зв язками, мають спільні доходи і спільно їх використовують (сім'я може складатись і з однієї людини).

Отже, домашнє господарство - - це окрема господарююча одиниця, що складається з однієї або групи осіб, об'єднаних місцем проживання і спільним бюджетом, яка є власником і постачальником ресурсів в економіку та одержує натомість кошти для придбання необхідних благ з метою забезпечення своєї життєдіяльності.

Домашні господарства постачають підприємствам незамінні виробничі ресурси: робочу силу, підприємницькі здібності, а також капітал, землю тощо. Формування в домашніх господарствах споживчого попиту -- необхідна умова стимулювання розвитку будь-якої економіки.

Домашнє господарство є одним з найактивніших суб'єктів економічних відносин суспільства, оскільки саме в ньому виникають первинні економічні потреби, формуються первинні економічні інтереси, які стимулюють розвиток суспільного виробництва. Термін «домогосподарство» об'єднує всіх споживачів: найманих працівників, підприємців, власників капіталів, природних ресурсів, осіб, що зайняті і незайняті в суспільному виробництві.

Еволюція ролі домогосподарств

У ході історичної еволюції домогосподарство зазнало суттєвих змін. Протягом тисячоліть воно було приречено на ведення натурального сімейного виробництва. Все необхідне для задоволення матеріальних потреб здобувалось, вироблялось членами родини. Неодмінними супутниками натурального сімейного виробництва були нерозвинутість, обмеженість потреб. Отже, домогосподарство як економічний суб'єкт було замкненим. Воно не брало або майже не брало участі в обміні, оскільки практично все, що вироблялось, споживалось на місці. За таких умов домогосподарство практично не мало залишків продукції для продажу, а відповідно -- коштів для «широкого» придбання потрібних промислових товарів. Воно фактично не користувалося або майже не користувалося товарами, послугами інших виробників.

У процесі подальшого розвитку продуктивних сил суспільства та ринкових відносин суттєво змінювались й економічні функції домогосподарства. Поступово економічний прогрес об'єктивно призводив до того, що домогосподарствам було вигідніше відмовлятися (за незначними винятками) від ведення натурального виробництва. Для них ефективнішою виявилась участь у розгалуженій системі суспільного поділу праці та Ті кооперуванні, ніж самозабезпечення навіть первинних потреб (в їжі, одягу, житлі), втому числі шляхом малопродуктивної праці у традиційному підсобному господарстві. Про це переконливо свідчить досвід економічно розвинутих країн. Наприклад, згідно з американською статистикою, 80 млн домашніх господарств виробляють менше 4 % ВНП, а споживають понад 70 % його обсягу. Це дозволяє дійти висновку про те, що сім'я виступає важливим споживачем. Разом з тим вона -- базова пріоритетна одиниця суспільного життя. В ній відбувається розвиток самої людини, формується її індивідуальність.

Тому не слід вважати закономірним процесом один із парадоксів пострадянського періоду, коли продекларований рух до ринку в країнах СНД, в т.ч. й Україні, значною мірою перетворився на власну протилежність: рух назад - до натурального виробництва.

«Ренесанс» домогосподарства в Україні

Глибока економічна криза, що охопила Україну з початку 90-х років, перервала процес поступового підвищення рівня життя нашого населення. Розкрадання нагромадженого суспільного багатства, знецінення вкладів населення, масове (явне і приховане) безробіття дуже швидко зробили бідними і жебраками мільйони людей як на селі, так і в місті. Тому, аби вижити, люди почали шукати порятунку власними силами. Багато сімей, нещодавніх вихідців із села, які часто мешкали в містах у відомчих гуртожитках, втративши роботу, почали повертатись в село. Економічний занепад сільськогосподарських підприємств, багатомісячні затримки з виплатою заробітної плати та пенсій змусили сільські домогосподарства майже повністю перейти на самозабезпечення. Натуральне виробництво на селі знову стало домінуючим.

За даними статистичного обстеження бюджетів сімей в Україні протягом 1997 р., частка оплати праці в середньодушовому сукупному доході порівняно з 1990р. скоротилася в 1,5 раза, а частка надходжень від особистого присадибного господарства зросла приблизно в 3 рази. Сільські сім'ї майже всі свої потреби в харчуванні забезпечують за рахунок надходження продуктів з особистих підсобних господарств, в яких наприкінці 90-х років вироблялось більше половини всієї сільськогосподарської продукції в Україні. Значну частину спожитої картоплі, близько половини овочів і баштанних, фруктів, ягід та винограду, більше чверті яєць, кожний шостий кілограм м'яса і м'ясопродуктів та восьмий молока і молочних продуктів міські сім'ї отримують з підсобних господарств та від родичів, які мешкають у сільській місцевості.

Таким чином, майже 10 років перехідного періоду до ринку вітчизняні сільські домогосподарства прямували не до нього, а від нього. В усіх розвинутих країнах завдяки ефективному кооперуванню такі домогосподарства чітко зорієнтовані на товарне, а не натуральне виробництво.

2. Домашнє господарство у ринковій системі

Економічна роль домогосподарства

Економічна роль сім'ї у ринковій економіці досить важлива і складна. Сім'я вирішує різноманітні проблеми ведення домашнього господарства, сімейного бізнесу, відтворення робочої сили, забезпечення необхідного рівня споживчого попиту, формування споживчого потенціалу. Вирішення проблем сім'ї, яка веде домашнє господарство та займається підприємницькою діяльністю в умовах ринкової економіки, слід шукати у:

* формуванні нових потреб і можливостей сім'ї;

* створенні умов розвитку і реалізації економічних функцій сім'ї;

* забезпеченні нормальних побутових умов сім'ї;

* підвищенні її соціально-економічного статусу. Соціально-економічний статус сім'ї - - це інтегральний показник, який відображає в сімейних відносинах особливості соціально-політичного устрою держави, її правові основи, рівень розвитку економіки, культури та суспільної самосвідомості.

В узагальненому вигляді домашнє господарство виконує подвійну роль в сучасній економіці. З одного боку, воно є активним суб'єктом ринкових відносин, а з іншого - - важливою ланкою в економічному кругообігу ресурсів, товарів (послуг), доходів. Спрощену модель включення домогосподарств у виробничо-розподільчий кругообіг і місце сім'ї у сучасній економіці ілюструє рис. 3

Рис 3. Місце сім'ї (домогосподарства) в ринковій економіці

Як видно, домогосподарства є одним з основних суб'єктів економічної діяльності в суспільстві. Досить рельєфно це проявляється в ряді їх функцій.

Функції сімейних господарств

Функції сім'ї досить різноманітні. Вони стосуються всіх важливих секторів функціонування суспільства і багато в чому визначають соціально-економічні процеси, що відбуваються в ньому.

За ринкової економіки сім'я є основним осередком формування і нагромадження людського капіталу. В ній створюється фізіологічна основа даного капіталу, що постійно розвивається, одночасно адаптуючись до існуючої соціально-економічної системи життєдіяльності. Це пов'язано з соціальною та виховною функціями сім'ї.

Для появи і розвитку людського капіталу необхідні такі фактори: самі продуценти - - члени сім'ї, а також - - споживчі блага (товари, послуги). Зниження дітонароджувальної функції сім'ї зменшує не лише трудовий, а й соціально-економічний потенціал суспільства в цілому. З економічної точки зору діти є не лише суб'єктом споживання, а й об'єктом інвестицій.

Наступною важливою функцією домогосподарств є споживча. Суть її полягає в тому, що саме сімейні господарства вистулають основним споживачем товарів і послуг, які обертаються на відповідному ринку.

* Див- Зкономическая теория: Учеб. / Под общ. ред. акад. В. Й. Видяпина, акад. Г. П. Журавлевой. -- М: ИНФРА-М, 1999. -- С. 249.

Адресний платоспроможний попит домогосподарств на ринку товарів і послуг визначає обсяги та асортимент внутрішнього виробництва й імпорту. Такий попит є однією з рушійних сил функціонування та розвитку всієї економіки. При цьому важливо, щоб адресне грошове забезпечення домогосподарств як сукупного споживача дорівнювало адресному виробництву товарів і наданню послуг, тобто їх пропозиції. Зрозуміло, що це -- ідеальна формула (мета), чого досягнути на практиці неможливо, але потрібно намагатися наблизитися до цього.

Одночасно роль домашнього господарства як економічного суб'єкта реалізується не лише в заключній (кінцевій) фазі суспільного відтворення -- споживанні економічних благ (товарів, послуг). Не менш важливою його функцією є постачальницька, Кругообіг починається з домашніх господарств як власників ресурсів. Вони постачають на ринок такі важливі виробничі ресурси, як працю (робочу силу), капітал, землю та підприємницькі здібності, одержуючи за це доходи в грошовій або натуральній формі. Ці ресурси потрапляють до підприємств, які, поєднавши їх певним чином, створюють товари і послуги. Останні, опинившись на відповідному ринку, купуються домогосподарствами. Як бачимо, в умовах ринку домогосподарства і підприємства одночасно діють як покупці і продавці.

Такий подвійний зв'язок домогосподарств і підприємництва здійснюється через ринок споживчих товарів і послуг та через ринок ресурсів, узгодженість їх дій. Адже домогосподарства не можуть придбавати на споживчому ринку більше благ, ніж це дозволять їм отримані від продажу ресурсів доходи. А підприємці не можуть купити більше ресурсів, ніж це дозволяє їх виручка, яку вони отримали від продажу товарів і послуг.

Скорочення доходів домогосподарств відразу негативно впливає на споживчий попит. Його скорочення призводить до зменшення обсягів виробництва товарів і послуг, зростання безробіття, що зумовлює подальше зменшення маси трудових доходів населення, а відповідно і його споживчого попиту. Розірвати це «зачароване коло» можна збільшенням маси трудових доходів, але не шляхом емісії, а зниженням цін і тарифів на товари і послуги. Однак за економічної кризи дуже обмежені можливості як збільшення трудових доходів, так і зниження цін і тарифів.

Суттєва роль у функціонуванні домогосподарств як економічного суб'єкта належить їх виробничій та посередницькій функціям. Так, частина домогосподарств виступає безпосередніми виробниками різних товарів і послуг, які поставляються на ринок. За вітчизняних умов це в основному виробництво сільськогосподарської продукції, ремісництво, різноманітні ремонтні, будівельні та побутові послуги, а також інші види індивідуальної трудової діяльності. З подальшим розвитком останньої та фермерства в Україні продукуюча (виробнича) функція домогосподарств зростатиме.

Посередницька функція домогосподарств найчіткіше виявляється в сфері торгівлі. Зокрема, в країнах з розвинутою ринковою економікою досить поширені сімейні форми малих торговельних підприємств, які надають послуги на високому професійному та сервісному рівнях. На жаль, «масова ейфорія» щодо можливостей і вигід заняття роздрібною та дрібнооптовою торгівлею різноманітними товарами, яка охопила різні прошарки українського населення на початку 90-х років, нічого спільного із загальними тенденціями розвинутої ринкової економіки не мала. Головна причина цього масового явища в Україні -- глибока економічна криза. Різке скорочення виробництва, масова зупинка підприємств, незатребуваність науково-дослідної, культурно-просвітницької діяльності позбавили робочих місць десятки тисяч працездатних людей, які в пошуках засобів для виживання сім'ї змушені були зайнятись нескінченними «вояжами» до суміжних країн за товарами-напівфабрикатами та дрібною базарною торгівлею ними. Більшість з них готові негайно залишити професію крамаря-посередника і так званих реалізаторів, тільки-но трапиться постійна робота за набутою попередньою професією і кваліфікацією.

3. Сімейний бюджет: структура доходів та їх використання

У політико-економічному аспекті кожне домогосподарство, як правило, є автономною самодостатньою економічною ланкою (суб'єктом), що має власний бюджет доходів і витрат. Воно (домогосподарство) розраховує лише на власні ресурси і забезпечує потреби сім'ї всім необхідним для нормальної її життєдіяльності та відтворення. Крім того, домогосподарства сплачують державі податки.

Формування доходів сім'ї, їх використання, узгодження доходів та витрат і утворюють бюджет сім`ї.

Джерела доходів домогосподарства

Джерела, за рахунок яких формується дохідна частина бюджету, досить різноманітні. У ринковій економіці їх можна згрупувати в три види.

По-перше -- це джерела сімейних доходів, які мають трудове походження: заробітна плата (у т. ч. й натуральна оплата); доходи від індивідуально-трудової та підприємницької діяльності; доходи від особистого підсобного господарства. Сюди з відповідною часткою умовності можна віднести і трудову пенсію.

По-друге --це доходи від власності: рента (орендна плата), проценти на вклади та з облігацій, дивіденди тощо.

І, по-третє, значну частку доходів сім'я одержує через так звані суспільні фонди споживання (вони мають різні суспільні форми, наприклад, Пенсійний фонд) у вигляді грошових виплат і безкоштовних послуг. В основному -- це соціальні пенсії та допомоги, виплати по безробіттю, стипендії, дотації на різні путівки для відпочинку, виплати багатодітним сім'ям, а також наявність елементів безкоштовного або пільгового лікування та освіти населення. У формуванні цього джерела закладена праця всього суспільства і разом з тим кожного працездатного члена сім'ї.

Структура доходів сімейного бюджету

Структура доходів сімейного бюджету залежить від характеру суспільних відносин у країні та рівня розвитку продуктивних сил. Для ринкової економіки специфічним є те, що в доходах сім'ї підвищується роль доходів від власності та індивідуальної трудової діяльності.

Сукупний сімейний дохід не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто вартості (грошової оцінки) набору товарів і послуг, розрахований на основі наукових нормативів споживання і забезпеченості населення першочерговими життєвими засобами. Кризовий стан економіки України, на жаль, поки що не дозволяє підтримувати відповідний науково обґрунтований рівень прожиткового мінімуму для значної частини населення, особливо соціально вразливих прошарків -- багатодітних сімей, інвалідів, основної маси пенсіонерів і безробітних. Ці люди неспроможні без допомоги держави забезпечувати хоча б мінімальні свої потреби, тому категорія наших співвітчизників, які знаходяться за межею бідності, надзвичайно численна.

При аналізі доходів бюджету сім'ї принципово важливо врахувати не просто номінальний їх розмір, а реальну купівельну спроможність, що залежить від рівня цін на товари, послуги та динаміки інфляційних процесів у тій чи іншій країні.

Одночасно слід розуміти, що чисельність і склад сім'ї, співвідношення між працюючими і непрацюючими у реальному житті надзвичайно різноманітні. Це позначається як на обсязі, так і на структурі доходів. Середні цифри не в змозі врахувати цю різноманітність (тут особливо часто виходить як у тому анекдоті: пан сам з'їв курку, але разом зі слугою вони з'їли по пів курки). Однак середні величини мають позитивну властивість: дають можливість виявити типову ситуацію і визначити головні тенденції її розвитку. У нашому випадку -- це тенденції формування та використання сімейних доходів. На цьому й базується їх широке застосування при аналізі цих доходів.

Так, за даними Держкомстату України, сукупний середній дохід на сім'ю в 1997 р. становив понад 3,8 тис. грн. (табл. 2).

Таблиця 2

СТРУКТУРА СУКУПНОГО ДОХОДУ СІМЕЙ В УКРАЇНІ ЗА 1997 р.

Джерела доходу у середньому на сім'ю за рік	Усі сім'ї незалежно від місця проживання
	грн.	%
Сукупний дохід,	3804,9	100
в тому числі:
трудові доходи	1679,3	44,1
пенсії, стипендії, різні допомоги і т. ін.	375,8	9,9
доходи від особистого підсобного господарства	1046,9	27,5
доходи з інших джерел	702,9	18,5

Трудові доходи (зарплата в усіх її різновидах і формах) дорівнювали понад 2/5 цієї суми. Для сільських домогосподарств основним джерелом доходів був дохід від особистого підсобного господарства (понад 50 %). Отже, питома вага трудових доходів сімей в їх загальному обсязі виявляється не досить високою. Це свідчить про те, що заробітна плата втратила своє значення як основне джерело засобів для забезпечення життєдіяльності населення України.

Для реалізації отриманих домогосподарствами доходів в умовах ринкової економіки необхідна наявність на споживчому ринку достатньої кількості та відповідного асортименту товарів і послуг за доступними для масового споживача цінами *. Це одна з найважливіших умов макроекономічної ринкової рівноваги.

Використання сімейних доходів

Отримання сімейних доходів, якими б великими вони не були, з точки зору теоретичного економічного аналізу не слід абсолютизувати як самоціль, адже це лише засіб задоволення потреб людини. Із зростанням доходів не тільки повніше задовольняються потреби сім'ї, а й змінюється структура системи надання переваг в їх використанні. У цьому виявляється одна з форм закону зростання потреб та їх ускладнення. Відповідно змінюється і структура витрат сім'ї.

Сімейні доходи використовуються за різними напрямами. Основні серед них такі: на харчування; придбання товарів широкого вжитку (одяг, взуття) і довгострокового користування (меблі, холодильники, телевізори, комп'ютери, автомобілі тощо); оплату соціально-культурних і комунально-побутових послуг; сплату податків і різних платежів; заощадження та нагромадження; інші, часто непередбачені витрати.

Щодо зміни структури витрат із сімейного бюджету можна виявити кілька тенденцій. Перш за все це скорочення у доходах питомої ваги коштів, що йдуть на харчування сім'ї. В цілому така тенденція прогресивна і свідчить про зростання рівня та якості життя населення. Вона характерна для всіх країн з динамічним розвитком економіки. Пояснюється це тим, що витрати на харчування -- необхідна основа існування кожної людини. Видатки на нього, за всієї їх пріоритетності, визначаються традиційними сімейними потребами і менш за все піддаються скороченню. Тобто ці видатки більш-менш стабільні порівняно з іншими їх видами.

Позитивними є й тенденції зростання витрат із сімейного бюджету на соціально-культурні потреби, збільшення заощаджень та нагромаджень, які спрямовуються для поліпшення добробуту членів сім'ї, організацію власного бізнесу тощо.

Щодо згаданих загальних прогресивних тенденцій, характерних для використання бюджету домогосподарств у розвинутих країнах, то в Україні у 90-ті роки вони не проявлялися. Це очевидно зі структури використання сукупного доходу сімей, представленої у табл.3.

* Якщо споживчий ринок насичений недостатньо, то існує асортиментний дефіцит. Проте найголовніше інше: якщо доходи сімей не узгоджені з роздрібними цінами (як в економіці сучасної України), то розподільчий ринковий механізм деформується як на макро-, так і мікрорівнях

Таблиця З

СТРУКТУРА ВИКОРИСТАННЯ СУКУПНОГО ДОХОДУ СІМЕЙ В УКРАЇНІ ЗА 1997 р.

Напрями використання доходу в середньому на сім ю за рік	Усі сім'ї незалежно від місця проживання
	гри.	%
Увесь використаний сукупний дохід,	3804,9	100
в тому числі на:
харчування (з урахуванням алкогольних напоїв)	2192,6	57,7
непродовольчі товари	631,7	16,6
оплату послуг	481,1	12,6
в т. ч. на оплату житла і комунальних послуг	265,9	7,0
податки, збори, платежі	163,5	4,3
втрати	12,4	0,3
інші втрати	288,5	7,6
нагромадження	35,1	0,9

Так, досить високою була питома вага витрат сімей на харчування (близько 3/5) і мізерними -- нагромадження коштів (менше 1 %).

Більше того, незважаючи на те, що частка витрат коштів з бюджету сім'ї на харчування в середньому була надзвичайно високою, споживання цих продуктів на душу населення в 1997 р. істотно зменшилось порівняно з 1990 р.: м'яса і м'ясопродуктів -- на 49 %, молока - 44, яєць - 45, цукру - 39, риби і рибо продуктів-- на 71,5 %. Відчутно знизилось споживання населенням й інших основних продуктів харчування: хліба, овочів, фруктів тощо. У цей період і відбулося суттєве зниження рівня добробуту сімей.

Фактори добробуту населення

Добробут населення формується під впливом різних факторів, які іноді діють у різноманітних, навіть протилежних напрямах. Чим більше в домогосподарстві працездатних осіб, чим вищою є їх освіта, кваліфікація, тим краще вони працюють або займаються підприємницькою діяльністю, тим більшим буде сукупний дохід сім'ї. і навпаки, переважання в сім'ї непрацездатних осіб, утриманців, пенсіонерів з малою пенсією зменшує сукупний і середньодушовий дохід. Як правило, додаткові джерела добробуту для наших сімей - малі пенсії, стипендії, допомоги різного призначення та субсидії - не є вирішальними.

Не сприяє зростанню добробуту і масова втрата роботи працездатними членами сім'ї, тобто безробіття, яке в Україні за останні роки безперервно збільшується. Знижується добробут українських сімей і зростають податки на доходи, нерухомість, а також збільшуються різні збори, платежі, особливо перманентне підвищення плати за комунально-побутові послуги. Останні дуже істотно зросли в кінці 90-х років та за 2000 р.

Суттєвим фактором негативного впливу на добробут сімей залишається інфляція, яка без компенсаторських заходів з боку держави є хронічною для економіки України. Тож, соціальна політика уряду має бути спрямованою на реальне стримання інфляції, стабілізацію курсу гривні, скорочення безробіття та своєчасне розрахування з боргами по виплаті зарплати і пенсій, оптимізацію податків й інших платежів.

Країна ніколи не буде багатою, якщо в ній основна маса населення зубожіла. Навпаки, зростання доходів домогосподарств сприятиме і зростанню споживчого попиту, пожвавленню економічної кон'юнктури, поступальному розвитку суспільства.

Домогосподарства і держава

Домогосподарства з державою мають органічні взаємозв'язки. З одного боку, вони об'єктивно заінтересовані в існуванні сильного державного апарату, який забезпечує охорону кордонів країни, підтримує правопорядок, створює і вдосконалює законодавство, регулює функціонування різних сфер галузей економіки та управляє адміністративно-територіальними утвореннями, забезпечує значною мірою безкоштовні освітні та медичні послуги тощо. Весь цей громіздкий державний апарат утримується за рахунок податків, в т. ч. і громадян (домогосподарств). І хоча всім нам не дуже хочеться віддавати гроші державі у формі податків, зборів та інших платежів, але це є об'єктивна умова існування країни, її суспільства і кожного з нас. З іншого боку, держава за рахунок податків та різних платежів юридичних і фізичних осіб формує спеціальні фонди: пенсійний; соціального, медичного страхування; сприяння зайнятості тощо. Це дає змогу їй сплачувати пенсії непрацездатним особам, матеріально підтримувати дітей-сиріт, інвалідів, безробітних, відшкодовувати втрату заробітної плати через травми і хвороби. З державного бюджету, який також формується в основному за рахунок податків, держава фінансує системи освіти, охорони здоров'я, утримує силові структури (армію, міліцію тощо).

Образно кажучи, економіка домогосподарства пов'язана з економікою держави за принципом сполучених посудин. У періоди економічної активності зростає обсяг виробництва (національний дохід країни) і суспільство має можливість підвищувати добробут сімей шляхом збільшення як трудових доходів, так і пенсій, стипендій, інших соціальних виплат. І хоча можливості сім'ї щодо маневрування своїми ресурсами небезмежні навіть у періоди сприятливої економічної кон'юнктури, вона може більше витрачати коштів на поточні потреби, освіту, зміцнення здоров'я своїх членів та робити заощадження.

У періоди погіршення загальної економічної кон'юнктури (кризи) в країні доходи сім'ї скорочуються і вона мусить зменшувати свої видатки або шукати нові можливості поновлення доходів.

Таким чином, формування і використання сімейних доходів, завершуючи процес (фазу) розподілу, є важливим та активним важелем економічного стимулювання суспільного виробництва та стабільного соціального розвитку суспільства.

Література, що рекомендована для заглибленого вивчення дисципліни

Абашкин О.Ю. Капитализм по-датски М.: Знание,1992.

Ананьев А. Новые процессы в занятости населения в условиях перехода к рыночной экономике// Вопросы экономики.-1995.-№5.

Введение в рыночную экономику: Учеб. пособие для экон.спец.вузов/ Под. ред. А.Лившица.-М.:Высшая школа,1996.-Гл13.-с.280-300.

Волохова Т.В. Государственное регулирование рынка труда: классификация мер и опыт разных стран// Вестник МГУ, серия экономическая.-1994.-№3.-с.54.

Загоруйко Н.А., Федоров В.Н. Социальное неравенство: причины, следствия, механизм преодоления в обществе будущего// Вестник МГУ, серия экономическая.-1994.-№1.-с.30.

Зубченко Л. Пенсионная система Франции: состояние и перспективы// Вопросы экономики.-1995.-№9.-с.56-63.

Курс экономической теории: Учеб. пособие/ Под ред. М.Н.Чепурина, Е.А.Киселевой.-Киров,1994.-Гл.12,13.

Макконнелл Кэмпбелл Р., Брю Стенли Л. Экономикс: принципы, проблемы, политика:В 2т.: Пер. с англ.-М.: Республика,1992.-Т.1.-Гл.6; Т.2.-Гл.37.

Микро-, макроэкономика: Практикум С.-Пб.: Литература плюс.-1994.-Т.13.

Современная экономика/ Под ред. О.Ю.Мамедова.- Росто-на-Дону,1995.-Гл.18.

Соколик М. Оценка бедности в Украине в 1995-1996гг.// Экономика Украины.-1998.-№1.

Соловьева Л. Социальное обеспечение в западных странах: проблемы 90-х годов// Мэи МО.-1993.-№12.-с.114-124.

Черевко Г., Лукаш В. Человеческий аспект социально-экономической эффективности// Экономика Украины.-1998.-№3.

Шмидт Г. Социальная политика как составная часть рыночной экономики// Вестник МГУ, сер. экономическая.-1994.-№5.-с.32.

Экономическая теория: Учеб. пособие/ ХГИ <<НУА>>; Е.М.Воробьев, А.А.Гриценко, М.Н.Ким и др.-Х.: Фортуна-Пресс,1997.

Бедность в Украине.-З.Н.-31.03.2001г.

Запитання і завдання для самоперевірки

Що розуміється під поняттям “домогосподарство”.

Чим зумовленні зміни в економічної функції домогосподарства?

Який характер носить домогосподарство в Україні в сучасний період?

В чому полягає подвійна роль домогосподарства в сучасній економіці?

Назвіть функції домогосподарства.

В чому полягає постачальницька функція домогосподарства?

Приведіть докази того, що домогосподарство є автономною економічною ланкою.

Які ви знаєте джерела сімейних доходів?

Від чого залежить структура сімейного бюджету?

Як пов'язана економіка домогосподарств з економікою держави?

Тести до екзамену

Домохозяйство - это:

а) семья;

б) отдельная хозяйственная единица;

в) собственник и поставщик ресурсов в экономику;

г) потребить произведенный товар;

д) все ответы верны.

Функциями семьи являются:

а) социальная;

б) воспроизводственная;

в) воспитательная;

г) постачальницька;

д) посередницька;

е) виробнича.

Бюджет семьи - это:

а) общая сумма денежных доходов, которыми располагает семья;

б) общая сумма расходов, которые произведет семья за определенный период времени;

в) структура всех доходов и расходов за определенный период времени.

Бюджет семьи формируется за счет:

а) заработной платы членов семьи;

б) заработной платы и доходов с приусадебного участка;

в) личных доходов членов семьи;

г) располагаемых доходов членов семьи.

Реальный доход - это:

а) доход, выраженный в деньгах;

б) доход после выплаты налогов;

в) все доходы, которые получает человек;

г) все ответы неверны.

Назовите факторы, отрицательно влияющие на благосостояние населения:

а) увеличение безработицы;

б) снижение налогов на доходы;

в) повышение платы за коммунальные услуги;

г) повышение налогов на недвижимость;

д) стабилизация курса национальной денежной единицы;

е) повышение уровня инфляции;

ж) снижение задолженности по зарплате.

В странах с развитой рыночной экономикой в структуре доходов семьи наибольший удельный вес занимают:

а) заработная плата и жалованье;

б) доходы от владения собственностью;

в) доходы от ценных бумаг.

Если заработки выросли в 2 раза, а цены- в 2,5 раза, то:

а) реальный доход вырос;

б) реальный доход упал;

в) номинальный доход упал;

г) реальный доход не изменился.

Выберите наиболее точный показатель уровня жизни:

а) денежный доход населения;

б) реальный доход на душу населения;

в) уровень безработицы;

г) темпы инфляции.

Средняя зарплата в 80-е годы в СССР равнялась 150руб. в месяц, в Украине в 1999г.- 170грн. Жизненный уровень в Украине по сравнению с 1990г.:

а) вырос;

б) снизился;

в) остался на том же уровне;

г) приведенных данных для ответа недостаточно.

КАПІТАЛ ТА НАЙМАНА ПРАЦЯ. КАПІТАЛ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВО

План лекції

1. Сутність капіталу. Стимули і механізм підприємницької діяльності.

2. Структура і функціонування капіталу підприємства не фінансової сфери.

3. Підприємництво, головні умови та принципи його здійснення.

4. Типи і форми підприємництва.

5. Особливості підприємницької діяльності і функціонування капіталу в різних сферах економіки.

Вступ

Підприємець - одна з визначальних постатей в економіці, яка діє за принципами ринкових відносин в умовах підприємництва. Підприємництво тісно пов'язане з відносинами капіталу.

Мета лекції розкрити сутність капіталу та підприємництва і умови його безперервного відтворення. Показати принципи, типи і форми підприємницької діяльності.

1. Сутність капіталу. Стимули і механізм підприємницької діяльності

Розпочинаючи виробничо-господарську діяльність, господарюючий суб'єкт має чітко уявляти, задля чого він збирається організовувати виробництво тих чи інших матеріальних благ або надання послуг. Уявлення про мотивацію діяльності виробничих ланок в тій або іншій сфері має важливе значення в процесі управління економікою. Від того, наскільки ефективно впливають різні адміністративні або економічні заходи на інтереси господарських одиниць, залежать спроможність управляти економічними процесами на національному, галузевому чи регіональному рівні, пошук найефективніших засобів для реалізації цієї мети.

Розглянемо мотивацію господарської діяльності в умовах ринкової економіки та головні фактори, необхідні для ії ефективного здійснення.

В основу мотивації господарської діяльності покладено досить банальну тезу: може чи ні цей суб'єкт задовольнити свої економічні інтереси завдяки певному виду господарської діяльності, тобто матиме він від цього певну вигоду чи ні? Якщо ні, то, напевне, немає сенсу і розпочинати. Звичайно, певне підприємство може діяти, нехтуючи своїми економічними інтересами через будь-які причини. Проте це не може тривати довго, оскільки закони економіки змусять цей господарюючий суб'єкт або підкоритися цим законам, або припинити свою діяльність. В крайньому разі воно може функціонувати лише завдяки підтримці ззовні: з боку держави, благодійних фондів, громадських організацій. Однак більшість підприємств так працювати не може. Отже, підприємство має працювати заради задоволення економічних інтересів своїх власників і персоналу.

Господарська діяльність стає засобом реалізації економічних інтересів господарюючих суб'єктів тоді, коли результати діяльності конкретного виробника задовольняють суспільні потреби, тобто суспільство в процесі використання результатів діяльності господарських одиниць визнає їх за суспільне необхідні насамперед щодо витрат, які мало підприємство. Величина цих витрат має бути такою, щоб виробник міг відтворити себе як виробника і сформувати фонд особистого споживання.

Один з основоположників класичної економічної теорії А. Сміт відзначав, що підприємці, маючи власний інтерес (а він полягає в особистому збагаченні), організують свою господарську діяльність у тих сферах, які, на їхній погляд, дадуть змогу отримати високий доход. Так вони сприяють і найефективнішому задоволенню потреб суспільства, адже діяльність у тих сферах, що приносять найвищі доходи, дістає завдяки механізму ринкового ціноутворення високу суспільну оцінку. Приватний інтерес стає засобом реалізації суспільного інтересу. "Дбаючи тільки про свої інтереси, він (підприємець. -- Авт.) часто дієвішим способом служить інтересам суспільства, ніж. тоді, коли свідомо намагається зробити це". Цією "невидимою рукою", що узгоджує приватні та суспільні інтереси, є ринок.

Для того щоб приватні інтереси реалізувалися в своїй сукупності, потрібно, щоб виробнича діяльність давала виробникові надлишок доходу над його витратами, тобто можливість збагачення. Наявність такого надлишку означає, що вся продукція підприємства визнається суспільством необхідною щодо споживної та мінової вартості, що створюються фонди для виплати заробітної плати персоналу, нормального відтворення засобів виробництва і нагромадження, робляться певні відрахування на задоволення суспільних потреб, повніше задовольняються особисті потреби. Отримання надлишку над витратами є основним рушієм підприємництва. Такий висновок цілком справедливий для більшої частини ділових одиниць (бізнесів). Проте значення збагачення як мотиву функціонування деяких з них суттєво відрізняється залежно від форми власності, на якій ґрунтується діяльність певної господарської одиниці.

Для державного підприємства збагачення не є головним стимулом господарської діяльності. Найчастіше вона підпорядковується суспільним потребам: забезпеченню соціальної стабільності, наданню допомоги національному підприємництву, забезпеченню певного рівня зайнятості тощо. Певна частина невеликих приватних господарств, що перебувають переважно в індивідуально-сімейній формі" власності, мають на меті не збагачення, а забезпечення свого самовідтворення. Такі економічні структури англійський учений Т. Шанін назвав експолярними.

Так, за даними опитування власників невеликих компаній Великобританії, лише 8 відсотків з них вважають головним стимулом своєї підприємницької діяльності персональне збагачення, а 87 відсотків -- можливість відчувати себе незалежними і мати задоволення від власної роботи'.

Конкретна величина доходу від підприємницької діяльності залежить від економічних, організаційних та інших факторів. Економічні можна поділити на дві групи: ті, що залежать і не залежать від підприємця.

До головних внутрішніх факторів належать: наявність певної величини капіталу; якісний рівень засобів виробництва та виробничого персоналу; якість управління виробничими процесами і комерційною діяльністю.

Найпершою засадою господарської діяльності, без якої вона взагалі неможлива, є наявність засобів виробництва та кваліфікованих працівників, тобто грошових засобів підприємства має бути достатньо для того, щоб організувати ефективне виробництво, доход від якого перевищуватиме витрати. Отже, для того щоб функціонувати як виробник, потрібно мати достатню кількість грошей, купити за них засоби виробництва, найняти працівників, організувати виробництво певних товарів, реалізувати їх і отримати суму грошей, що перевищує витрачену. Саме такий перебіг подій, які становлять життєвий цикл виробника, перетворює витрачені ним гроші на капітал, тобто капітал -- це авансована вартість, що в процесі свого руху приносить більшу вартість, тобто самозростає.

Перетворення звичайних грошових знаків на капітал включає як суто технічні, техніко-організаційні, так і соціально-економічні моменти. По-перше, виробник (власник капіталу) повинен вступити у відносини з іншими виробниками з приводу купівлі засобів виробництва. По-друге, якщо його наявного капіталу недостатньо для організації ефективного виробництва, йому доведеться звертатися до кредитних установ. По-третє, він мусить найняти певну кількість працівників, щоб забезпечити ефективне функціонування засобів виробництва, якщо цього потребують обсяги виробництва.

Отже, перетворюючи свої гроші на капітал, виробник має вступити в економічні відносини з підприємствами, що виробляють необхідні йому товари та послуги, та з індивідами, що через певні причини отримують засоби для існування не завдяки власній підприємницькій діяльності, а шляхом найму за гроші.

Отже, капітал -- це категорія, що виражає не стільки технічні чи організаційні, скільки соціально-економічні відносини, тобто капітал як такий може існувати лише за певних соціально-економічних умов. Такими умовами є:

високорозвинені товарне виробництво і обіг;

наявність такої мотивації діяльності виробника, як особисте збагачення;

зосередження у частини господарюючих агентів значної частки засобів виробництва, тобто певний ступінь концентрації виробництва і капіталу;

відсутність власних засобів виробництва у частини господарюючих агентів, що змушує їх найматися (Маркс К. Капітал. Т. 1 // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. -- Т. 23. -- С. 157--187).

Дане трактування капіталу може бути визначене як соціально-економічне. Звичайно, є й інші погляди на сутність капіталу, зокрема так званий предметно-функціональний і грошовий підходи.

Багато дослідників вважають, що капітал --- це сукупність засобів виробництва, які приносять доход їхньому власникові. А. Сміт розглядав капітал як запас, що використовується для господарських потреб і приносить доход (Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. -- С. 205); Д. Рікардо -- як ту частину багатства, що зайнята у виробництві і необхідна для приведення в дію праці (Рикардо Д. Соч. Т. 1. -- М, 1941. -- С. 9--10); Дж. С. Мілль-- як попередньо накопичений запас продуктів минулої праці, який забезпечує необхідні для виробничої діяльності будівлі, охорону, знаряддя і матеріали, а також харчування та інші засоби Існування для робітників на час виробничого процесу (Милль Дж. С. Основи политической экономии. -- М., 1980. -- Т. 1. -- С. 148); А. Маршалл -- як сукупність речей, без яких виробництво не могло б здійснюватися з однаковою ефективністю, але які не є безплатними дарами природи (Маршалл А. Принципы политической экономии. -- М., 1984. -- Т. 3. -- С. 234). Перелічені підходи до визначення капіталу дещо односторонні, пов'язують цю категорію з сукупністю речових факторів виробництва. Вони звертають увагу на речову форму капіталу, хоча навіть з цього боку не врахована така частина капіталу, як грошовий капітал, який ніяк не можна ототожнити з засобами виробництва і який призначається для придбання факторів виробництва, забезпечення безперервності руху капіталу у сферах виробництва та обігу.