Функцію засобу обігу та платежу виконують паперові гроші, кредитні білети, електронні картки тощо. Юридичною основою валютної системи для світових грошей були проголошені спеціальні записані права, гарантовані Міжнародним валютним фондом. Курс 50К визначається на основі середньозваженого курсу певного набору національних валют, де на долар США припадає 42 відсотки. На практиці долар США залишається основним міжнародним платіжним засобом. Використовуються національні валюти і ряду інших розвинутих країн. Так, в Європейському Союзі використовують як групову міжнародну безготівкову розрахункову грошову одиницю ЕС17 (з англійської та французької -- об'єднана європейська валюта), яка за рішенням, прийнятим керівництвом Союзу у 1996 р., має бути перейменована в Еиго. Реальні можливості демонетизації золота створюють сучасний розвиток науково-технічного прогресу, впровадження АСУ, комп'ютеризація обліку, розвиток економічної інтеграції, нових колективних форм власності, її соціалізація тощо. Це відкрило шлях до виявлення необхідної кількості грошей для нормального функціонування господарства без посередника -- золота.

Демонетизація золота і формування нових валютних систем пройшли певний історичний шлях. Початковим його етапом було витіснення золота як грошей у першій половиш XX ст. з внутрішнього товарообороту. Закінчується цей шлях заміною золота в товарообороті на світовому ринку. Як уже зазначалося, в основу цього процесу покладено як реальні можливості, так і об'єктивну необхідність.

Найбільшого розвитку світова грошова система, заснована на золоті, досягла на початку XX ст., коли забезпечувався необмежений обмін національних валют на золото. Ця система одержала назву золотого стандарту. Нині на основі демонетизації золота формується нова міжнародна валютна система, юридичний статус якої почався після підписання Ямайської угоди.

З розвитком масштабів товарного господарства золото поступово не в змозі було виконувати функцію засобу обігу, платежу, а потім 1 світових грошей внаслідок недостатньої для цього його кількості. До того ж застосування паперових, а потім кредитних та електронних грошей все більше відривало їх від своєї золотої основи. Це давало змогу урядам віддаляти золото від його представницьких форм внаслідок інфляції тощо.

За приблизними оцінками, протягом усієї історії розвитку золотого промислу в стародавні та середні віки (до початку XVII ст.) загальний видобуток золота становив 13,3 тис. т. З 1600 по 1990 р. у світі було добуто 106,2 тис. т золота. Отже, загальний золотий запас людства -- приблизно 119,5 тис. т. Третину його (38--39 тис. т) становлять державні золоті запаси, приблизно чверть (28--ЗО тис. т) золота -- тезаврована, тобто накопичена приватними особами у вигляді скарбу, більше третини -- використано в ювелірних, зубопротезних І промислово-технічних, особливо радіоелектронних виробах (40-- 42 тис. т). Певна частина (9--13 тис. т) знаходиться в гробницях, скарбах, тайниках, руїнах стародавніх міст, на дні морів, океанів тощо.

Висновки

1. Грошова форма вартості - результат тривалого історичного розвитку. Грошовий обмін є не тільки результатом, а й важливим фактором всебічного розвитку і поглиблення суспільного поділу праці і її спеціалізації.

2. Сутність грошей у тому, що вони загальним еквівалентом, знаряддям обсягу загально-необхідних затрат, та засобом експлуатації труда.

3. Гроші виконують такі основні функції: міри вартості, засобу обігу, нагромадження, платежу і функції світових грошей.

4. При золотому обігу і тоді, коли грошово-кредитні гроші вільно обмінюються на золото кількість грошей, необхідних для обороту, залежить від суми цін і швидкості обігу грошової одиниці.

5. Розвиток товарного виробництва та грошового обігу привів у наші дні до суттєвих змін у використанні золота як грошей. Нині відбувається процес демонстрації золота.

Контрольні запитання і завдання

Як розвиток товарного виробництва і обміну привів до виникнення грошей? У чому їх сутність?

Розкрийте єдність і протилежність товару і грошей.

Які функції грошей як загального еквівалента?

З яких функцій грошей і чому почалася заміна золота на паперові та кредитні гроші?

Охарактеризуйте концепції грошей. Які причини існування різноманітності концепцій грошей сьогодні?

Які сучасні зміни в грошовому обігу?

У чому полягають об'єктивна необхідність і реальні можливості процесу демонетизації золота?

Що таке "споживчий кошик" і як його розраховують?

Як визначають нині валютний курс?

Що таке 50 К та ЕСи, яке їх значення у сучасному грошовому обігу?

Розкрийте роль долара СІЛА в сучасній валютній системі: місце, причини і наслідки.

Тести

1. Що таке гроші, дайте вірне визначення:

а) предмет домовленності між людьми;

б) умовність, яка не має власної вартості;

в) товар, який виконує осбливу функцію загального еквівалента.

2. Які функції виконують гроші, коли Ви:

а) купуєте державну облігацію;

б) отримуєте стипендію;

в) купуєте лотерею;

г) сплачуєте комунальні послуги;

д) розраховуєтесь за поставлені товари готівкою;

е) розраховуєтесь за поставлені товари через банк;

є) розраховуєтесь за поштові послуги;

ж) сплачуєте податки;

або коли:

з) визначається валютний курс;

и) встановлюється ціна на твар;

і) повертається кредит;

ї) здійснюється уцінка товарів;

й) здійснюється розрахунок з іноземним партнером.

3. Яке з визначень інфляції є найбільш правильним? Це:

а) зростання цін;

б) знецінення грошей;

в) зростання незадоволеного попиту;

г) подорожчання товарів.

Література для заглибленого вивчення даного розділу

1. Давидов А. Ю. Инфляция в экономике: Мировой опыт и наши проблемы. М., : 1991.

2. Макконнелл К. Р., Брюс С. Л. Экономикс.Т 1, Гл.15. М.: 1992.

3. Маркс К. Капитал. Т 1, Гл.3. - Маркс К., Энгельс Ф. Соч. "-е изд. т23.

4. Самуэльсон П.А. Экономика. Т 1, Гл.15.М.:1993.

ПІДСУМКОВІ ТЕСТИ ПО МОДУЛЮ 1

1. Економічна наука як самостійна галузь знань з'явилась у період становлення капіталізму?

а) так;

б) нік

2. Фундаментальне питання - це:

а) забезпечення кожного квартирою, машиною та рахунком у банку;

б)справедливий переросподіл доходів та зниження бідності;

в) надати роботу усім, хто потребує;

г) рішення проблеми обмежених ресурсів.

3. У якій з відповідей найповніше інайглибше розкрито предмет економічної теорії ?

а) це наука, що вивчає виробничі відносини у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил;

б)це наука, що вивчає закони розвитку економічних систем.

4. Яке з положень комплексно розкриває основні функції політекономії?

а) політична економія повинна розкривати економічні закони;

б) політекономія виконує практичну, пізнавальну функцію та формує економічне мислення.

5.Який прямий результат пізнавальної функції політекономії ?

а) визначення економічних законів, принципів та моделей;

б) сбір економічних показників господарської діяльності;

в) розробка економічної політики.

6. Економічні закони можна змінити як і юридичні ?

а) так

б) ні.

7. Який тип економічних законів управляє народним господарством у межах окремої суспільно - економічної формації ?

а)всезагальні економічні закони;

б) загальні економічні закони;

в)специфічні економічні закони.

8. До якого типу законів належить основний економічний закон ?

а) до всезагальних;

б) до спеціальних;

в) до стадійних?

9.В якому з положень розкрита структура економічної категорії ?

а) економічна категорія відображає взаємодію продуктивних сил і виробничих відносин;

б) економічна категорія відображає взаємодію продуктивних сил і техніко - економічних відносин.

10.Яке з положень неправльно характеризує співвідношення між економічним законом і економічною категорією?

а) економічні категорії рухливіші, мінливіші, ніж економічні закони;

б) економічні категорії більш абстрактні, ніж економічні закони;

в) економічні закони глибше розкривають сутність економічних явищ і процесів.

11.В якому з положень неправльно названа структура методу політичної економії ?

а) це філософські та загальнонаукові принципи;

б) це закони та категорії діалектики;

в) це поняття та категорії моралі, етики, психології;

г) це закони і категорії політичної економії.

12.Зазначте найтростіший елемент діалектичного методу дослідження:

а) метод дедукції;

б) метод абстракції;

в) метод історичного.

13.У чому сутність методу абстракції ?

а) в розчленуванні цілого на окремі елементи і дослідженні кожного з них окремо;

б) в логічному висновку про ціле на основі окремих фактів;

в) у відмові від поверхневих, несуттевих сторін явиша і зосередженні на з'ясуванні внутрішніх, суттєвих зв'язків.

14. Зазначте вимоги принципу історизму щодо характеристики сучасної економічної системи у розвинутих країнах світу:

а) ринкова економіка;

б) соціально орієнтована ринкова економіка;

в) змішана економіка.

15. Поняття „потреби”є:

а) об'єктивним;

б) суб'єктивним;

в) об'єктивно- суб'єктивним;

г) усі відповіді вірні.

16. „Економічні блага”:

а) обмежені;

б) утворюються в процесі виробництва;

в) требують витрат ресурсів;

г) усі відповіді вірні.

17. До основних факторів виробництва належать:

а) праця та капітал;

б) власність;

в) гроші та підприємницька діяльність;

г) праця, земля, капітал та підприєницькі здібності.

18. Обмеженість ресурсів означає:

а) недостатність грошових коштів;

б) можливість задовольняти усі потреби людей;

в) дефіцит на ринках факторів виробництва (ресурсів).

19. Укажіть, як ранжируються потреби згідно потреб А. Маслоу:

а) потреби в поважанні, потреби в соціальних контактах, потреби в саморозвитку, потреби в захисті, фізіологичні потреби;

б) фізіологичні потреби, потреби в саморозвитку, потреби в поважанні, потреби в соціальних контактах, потреби в захисті;

в) потреби в саморозвитку, потреби в поважанні, потреби в соціальних контактах, потреби в захисті, фізіологичні потреби;

г) фізіологичні потреби, потреби в захисті, потреби в соціальних контактах, потреби в поважанні, потреби в саморозвитку.

20. Обиріть правильне визначення терміну „фактори виробництва”

а) „Фактори виробництва” - це сукупність матеріальних та людських ресурсів;

б) „Фактори виробництва” - це ресурси, використуючі для виробництва економічних благ;

в) „Фактори виробництва” - це виробничі витрати.

21. Максимальне використання факторів виробництва в економіці при певному рівні технології виробництва призвестить до:

а) збільшення зайнятості;

б) до росту цін;

в) збільшенню виробництва благ;

г) технологічному „прориву”.

22. Коли в економіці збільшилась кількість виробничих ресурсів, то це означає:

а) збільшились можливості економіки по виробництву більшої кількості товарів та послуг.

б) Додайте Вашу відповідь.

23. Скажіть , які елементи належать до складу виробних сил:

а) робоча сила та виробничі відносини;

б) засоби виробництва;

в) робоча сила та засоби виробництва.

24. Виробничі відносини: відносини власності, розподілу та виробництва:

а) так;

б) ні

25. Які з економічних явищ пов'язані з суспільним поділом праці:

приватна власність;

виникнення виробництва;

гроші;

додатковий продукт?

26. До числа переваг централізовано-планової економіки відносяться:

слабко виражена соціальна дискримінація;

заборона або обмеження приватного підприємства та приватной власності;

дефіціт споживчих товарів та послуг;

27. Що, на Ваш погляд, відрізняє натуральне господарство від ринкової системи?

приватна власність;

високі витрати виробництва;

суспільний поділ праці;

виробництво сільськогосподарської продукції

28. Які елементи економічної системи характерізують інформаційне суспільство?

розвиток господарського механізму;

розвиток прод. сил, насамперед інформації;

розвиток виробничих відносин;

розвиток техніко-економічних відносин;

29. Чи означає процес ставлення інформаційного суспільства в розвинутих країнах світу початок формування нової суспільно-економічної формації?

так;

ні;

30. Які дві найважливіші сторони суперечності є рушійними силами розвитку людини економічної?

людина-працівник;

звонок другу

31. Три основні ланки економічної системи?

виробничі відносини;

продуктивні сили;

Ваш варіант;

Відповідь:механизм господарювання.

32. Які сторони категорії “економіка” не входять до поняття “економічна система”?

комплекс економічних наук;

продуктивні сили;

виробничі відносини;

33. Зазаначте вимоги принципу історизму щодо характеристики сучасної економічної системи в позвинутих країнах світу:

ринкова економіка;

соціально орієнтована ринкова економіка;

змінена економіка;

34. Економічний зміст власності - це:

а) володіння матеріальними благами;

б) відносини з приводу присвоєння (відчуження) матеріальних умов виробництва;

в) відношення людини до засобів виробництва;

г) розпорядження і користування речами.

35. Що є об'єктом власності:

а) земля під виноградником;

б) завод ім.Пархоменко;

в) будинок Університету економіки і фінансів;

г) У.С.Черномирдін;

д) фермер Петренко;

е) діамант «Чорний принц»;

ж) державне страхове суспільство;

з) приватне страхове суспільство;

и) запорізька атомна станція.

36. Чи вірні представлені нижче твердження:

а) володіння є власність (так, немає);

б) володіння не є власність (так, немає);

в) право власності заперечує відчуження блага (так, немає);

г) право власності припускає знищення блага (так, немає);

д) ринкова економіка припускає пріоритет приватної власності (так, немає);

е) ринкова економіка заперечує державну власність (так, немає);

ж) права власності визначаються економічними факторами (так, немає);

з) економічна влада в пострадянських країнах належить фінансово-промисловим групам («олігархам») (так, немає).

37. Теорія прав власності - це:

а) перелік форм власності;

б) юридичний зміст власності;

в) санкціоновані законами держави права по використанню ресурсів;

г) абстрактна теорія, що не відбиває реальні економічні відносини.

38. «Пучок» прав власності включає «травинки»:

а) право фізичного контролю над благами (так, немає);

б) право на одержання прибутку (так, немає);

в) право застосування корисних властивостей блага (так, немає);

г) право використання блага (так, немає);

д) право вільного наймання робочої сили (так, немає);

е) право на результати від використання блага (так, немає);

ж) право на відчуження блага (так, немає);

з) право на забезпечення максимуму доходу від застосування блага (так, немає);

и) право на знищення блага (так, немає);

к) право на передачу благ у спадщину (так, немає);

л) усі відповіді вірні (так, немає).

39. Приватна власність - це форма юридичного закріплення за громадянином прав:

а) володіння і застосування якого-небудь майна;

б) користування і розпорядження яким-небудь майном;

в) застосування і розпорядження яким-небудь майном;

г) володіння, користування і розпорядження яким-небудь майном.

40. Адміністрація міста під тиском «зелених» вирішила закрити хімічний завод. Про використання, якого правомочності це свідчить:

а) права володіння;

б) права розпорядження;

в) права на заборону шкідливого використання.

41. Чи вірні наступні судження про власність:

а) визначать положення людини в суспільстві (так, немає);

б) виникає тільки в класовому суспільстві (так, немає);

в) не існує поза людським суспільством (так, немає);

г) спосіб з'єднання безпосереднього виробника з засобами виробництва (так, немає);

д) створюється в результаті первісного нагромадження капіталу (так, немає);

42. Чи актуальні приведені нижче судження про власність:

а) П.Ж.Прудон. «Власність - це крадіжка» (так, немає);

б) Дж..Локк. «Де немає власності, там немає справедливості» (так, немає);

в) Фергюссон. «Дикун - це людин, що не відає власності» (так, немає);

г) прокоментуйте ці судження.

43. Орендар, що взяв деяку власність в оренду, є:

а) власником майна;

б) потенційним власником;

в) повним власником;

г) користувачем майна;

д) усі відповіді вірні;

е) усі відповіді не вірні.

44. Що означає вираження «Спляча красуня»:

а) балет П.І.Чайковського;

б) потенційний об'єкт поглинання (тобто фірма), якому не робилося пропозицій;

в) персонаж відомої казки;

г) усі відповіді вірні.

45. Чи відрізняються поняття «роздержавлення» і «приватизація»:

а) це тотожні поняття;

б) роздержавлення - більш широке поняття, що включає процес приватизації;

в) приватизація - більш широке поняття, що включає процес роздержавлення;

г) усі відповіді невірні.

46. Які мети переслідує процес приватизації:

а) створення ефективного власника (так, немає);

б) підвищення ефективності суспільного виробництва (так, немає);

в) поповнення державного бюджету засобами від продажу об'єктів державної власності (так, немає);

г) ліквідація державної власності як що не відповідає умовам ринкової економіки (так, немає);

д) створення олігархічного капіталу (так, немає).

47. Чи є товаром:

А) вирощена на власному городі картопля для власного споживання;

Б) масове виробництво швейних виробів;

В) надрукована власна книга;

Г) пошита для себе сукня.

48. Ціна товару- це:

а) категорія вартості;

б) залежить від якості товару;

в) грошовий вираз товару.

49. Назвіть, що з наведених положень є споживчою вартістю, а що Ії джерелом;

а) корисність;

б) рідкісність речі;

в) конкретна праця;

г) співвідношення попиту та пропозиції?

50. Назвіть , що з наведених положень є вартістю товару, а що - її джерелом:

А) праця товаровиробника;

Б) якість товару;

В) співвідношення попиту та пропозиції;

Г) кількість затраченої праці?

51. Що таке гроші, дайте вірне визначення:

а) предмет домовленності між людьми;

б) умовність, яка не має власної вартості;

в) товар, який виконує осбливу функцію загального еквівалента.

52. Які функції виконують гроші, коли Ви:

а) купуєте державну облігацію;

б) отримуєте стипендію;

в) купуєте лотерею;

г) сплачуєте комунальні послуги;

д) розраховуєтесь за поставлені товари готівкою;

е) розраховуєтесь за поставлені товари через банк;

є) розраховуєтесь за поштові послуги;

ж) сплачуєте податки;

або коли:

з) визначається валютний курс;

и) встановлюється ціна на твар;

і) повертається кредит;

ї) здійснюється уцінка товарів;

й) здійснюється розрахунок з іноземним партнером.

53. Яке з визначень інфляції є найбільш правильним? Це:

а) зростання цін;

б) знецінення грошей;

в) зростання незадоволеного попиту;

г) подорожчання товарів.

МОДУЛЬ 2

ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА І ПРИБУТОК

План лекції:

1 Сутність, зміст і витрати виробництва.

2 Класифікація витрат виробництва.

3 Прибуток як економічна категорія: сутність, види, розподіл.

Вивчаючи дану тему, важливо засвоїти і з'ясувати: по-перше, економічний зміст витрат виробництва та їх види; по-друге, логіку взаємозв'язку витрат виробництва, вартості товару та його ціни; по-третє, яким чином аналіз витрат впливав на прийняття рішень підприємцями щодо поведінки підприємства на ринку; по-четверте, економічну природу прибутку, його сутність, види, норму, а також існуючі теорії прибутку.

1. Сутність, зміст і види витрат виробництва

Будь-яке виробництво завжди пов'язане з витратами, оскільки це -- процес використання факторів виробництва, які втілюються у створеному продукті (товарі, послузі). Останній, як відомо, характеризується споживчою вартістю (корисністю) і трудомісткістю, тобто певною кількістю затрат уречевленої та живої праці. У підсумку вони і становлять вартість товару чи послуги. Частина їх вартості, яка втілює вартість уречевленої праці (засобів виробництва), існує ще до процесу виробництва. Вона лише переноситься на виготовлений товар у вигляді вартості матеріальних витрат. Жива праця людини створює чистий продукт-- понад вартості перенесених на товар матеріальних витрат. Зрозуміло, що процес виробництва має безперервно повторюватись, а це можливо лише тоді, коли його фактори відтворюються. Частка вартості, яка авансується для постійного функціонування виробництва, визначається як витрати виробництва.

Соціально-економічний зміст витрат виробництва

Необхідно розрізняти суспільні витрати і витрати підприємства. Сукупність матеріальних витрат уречевленої праці (вартість спожитих засобів виробництва) та витрат живої праці (необхідної і додаткової), що характеризує вартість виробництва товару для суспільства, становить суспільні витрати.

Сукупність матеріальних витрат уречевленої праці та витрат частки живої (необхідної) праці, тобто капіталу, що формує вартість виробництва товару для підприємства, називають витратами підприємства.

Витрати виробництва -- це грошовий вираз тих затрат підприємства (фірми), які показують, у що обходиться для нього створення відповідної продукції (товарів, послуг). До таких витрат належать елементи різних факторів виробництва, які використовуються в даному виробничому процесі. Основні з них: витрати на оплату живої праці (заробітна плата працівникам та підприємцям); витрати на придбання та утримання виробничих будівель, а також машин -- обладнання, верстатів тощо (засобів праці); витрати на оплату природних ресурсів (землі, води, корисних копалин), що використовуються у виробництві як сировина та матеріали (предмети праці); витрати на оплату енергоносіїв (нафти, газу, вугілля, електричної енергії) та ін. -- також предметів праці тощо.

У матеріально-речовій структурі витрат в міру економічного розвитку змінюються як якісні параметри її елементів, так і функціональна роль основних з них. Тенденції таких змін зумовлюються науково-технічним прогресом.

У реальній господарській практиці існують об'єктивні причини, які пояснюють формування витрат виробництва як самостійної економічної категорії. В основі цього процесу лежать економічна відокремленість господарюючих суб'єктів (підприємств) і необхідність забезпечення їх простого відтворення. Підприємства-товаровиробники відносно економічно відокремлені один від одного як власники факторів (засобів) виробництва і створюваного ними продукту (товару). Подібне має місце навіть у межах однієї форми власності, наприклад у державному секторі, а тим більше -- приватному.

Водночас речовий зміст витрат виробництва на різних етапах економічного розвитку має й різну суспільну форму. Так, в умовах простого товарного виробництва ці витрати вимірювалися вартістю спожитих матеріальних факторів виробництва. Разом з витратами праці безпосереднього індивідуального товаровиробника в формі суспільне необхідних затрат вони збігалися з вартістю товару.

Витрати виробництва як економічна категорія досліджувались багатьма вченими. Істотний внесок свого часу було зроблено представниками трудової теорії вартості, зокрема К. Марксом в третьому томі «Капіталу». Він розглядав капіталістичні витрати виробництва як затрати капіталіста-підприємця на заробітну плату, матеріали, сировину, пальне, амортизацію засобів праці та ін. Тобто витрати виробництва -- це сума затрат минулої (уречевленої) та частки живої праці, яка необхідна для виготовлення певного виду товару потрібної якості при досягнутому рівні розвитку виробництва. За Марксом, капіталістичні витрати виробництва є відокремленою часткою суспільне необхідних витрат на виробництво товару (його вартості).

Формулу вартості товару (IV) він позначав:

№ = С + V + М,

де С - вартість спожитих засобів виробництва;

V - вартість необхідного продукту (вартісний еквівалент заробітної плати);

М --вартість додаткового продукту (приріст вартості щодо вартості необхідного продукту).

Звідси - - формула капіталістичних витрат виробництва, яка має такий вигляд:

К = С + V,

де К-- капітал, авансований підприємцем у виробництво.

Але Маркс розрізняв авансовані затрати капіталу і виокремлював їх від поточних витрат виробництва. Останні -- це витрати на виробництво даної готової продукції на відміну від одноразових затрат, пов'язаних з авансуванням капіталу, який потрібний для первісної організації виробничого процесу.

Важливим науковим доробком для подальшого дослідження цієї проблеми економічною наукою стало поєднання елементів С і V в одній категорії «витрати виробництва». При цьому слід враховувати, що мета дослідження в автора «Капіталу» була специфічною. Вона пов'язувалась з його наміром всебічно розкрити особливості найманої праці, вираженої в категорії «капіталістичні витрати виробництва».

Марксова теорія витрат виробництва є конкретизацією аналізу процесу створення вартості, котру, як уже зазначалось, він трактував як результат суспільне необхідної праці, втіленої в товарі. З усіх сукупних затрат Маркс виокремлював витрати на виробництво товарів. Окрім них, він також аналізував і витрати, пов'язані з реалізацією товару. Це -- витрати обігу, які поділяються на чисті, пов'язані безпосередньо з купівлею-продажем (заробітна плата працівників торгівлі, утримання торгових приміщень, реклама тощо) та додаткові затрати (на транспортування, упаковку, фасування та ін.). Маркс виходив з того, що вартість товару утворюють витрати виробництва і ті витрати обігу, котрі фактично являють собою продовження процесу виробництва у сфері обігу, тобто додаткові витрати.

При дослідженні витрат виробництва Маркс перейшов потім і до іншої проблеми -- аналізу утворення середньої норми прибутку на рівновеликий капітал.

Західні дослідники (в т. ч. й сучасні) розглядають витрати виробництва під кутом зору підприємця-господарника. Розв'язанням теоретичних завдань щодо обгрунтування оптимальної стратегії фірми досягається ще одна мета, яку свого часу відмітив К. Маркс, -- обґрунтувати принцип одержання рівного доходу на кожну грошову одиницю (долар, франк, марку і т. п.), вкладену в будь-який фактор виробництва. Таким чином, сучасні дослідники ринкового господарства отримали той самий результат -- утворення середньої норми прибутку. При цьому політична економія зблизилась з математикою, де часто трапляються випадки розв'язання однієї і тієї ж задачі різними способами.

У ринковій (капіталістичній) економіці соціально-економічна сутність витрат виробництва виявляється в тому, що вони відображають економічні відносини між господарюючими суб'єктами не просто з приводу затрат праці (уречевленої та живої) на виготовлення продукції, а власне -- відносини з приводу витрат капіталу. Адже він акумулює всі чинники виробництва.

За умов соціальне орієнтованої ринкової економіки завдяки її демократизації, застосуванню акціонерних і партнерських форм господарювання поступово «нівелюється» протистояння між працею і капіталом. До речі, антагонізм між ними К. Маркс та його послідовники абсолютизували.

У другій половині XX ст. в розвинутих країнах відносини найманих працівників і підприємців дедалі більше набували цивілізованих форм співробітництва, тобто відбувалися зміни в соціально-економічному змісті витрат виробництва.

Сучасна економічна теорія значно поглибила і конкретизувала аналіз витрат виробництва, що знайшло своє відображення і в навчальній літературі (див. підручники американських економістів Кемпбела Р. Макконнелла і Стенлі Л. Брю; Едвіна Дж. Долана і Дейвіда Е. Ліндсея та ін.). Названі автори зміст, місце і роль витрат виробництва розглядають не просто в абстрактно-теоретичному, а в прикладному аспекті -- як складовий елемент ціни, котра формується в ринковому механізмі на основі змін попиту і пропозиції. Під поняттям «витрати виробництва» вони розуміють економічні витрати, які включають усі платежі власникам ресурсів, щоб гарантувати стабільні поставки цих ресурсів для відповідного виробничого процесу. До них належать і зовнішні витрати, виплачувані на користь постачальників, незалежних стосовно даного підприємства, а також внутрішні витрати, які становлять компенсацію за самостійне використання власних ресурсів. (Одним з елементів внутрішніх витрат, з точки зору їх трактування в економікс, є нормальний прибуток підприємця, що розглядається як винагорода за виконувані ним функції.)

2. Класифікація витрат виробництва

При розробці теорії витрат виробництва представники західної економічної науки виходять з двох концептуальних посилань: 1) відносної обмеженості застосовуваних ресурсів; 2) можливості їх альтернативного використання.

Альтернативні витрати

Концепція альтернативних витрат виробництва, або витрат «втрачених можливостей», спирається на погляди відомої теорії маржиналізму, згідно з якою вартість товару вимірюється кількістю отриманої від нього граничної корисності. Під альтернативним використанням ресурсів розуміється, наприклад, можливість виробництва з деревини будівельних матеріалів або меблів, паперу тощо. Тому, коли підприємство вирішує виготовляти меблі, то воно тим самим відмовляється від виробництва інших видів товарів з деревини.

Таким чином, вибір певних ресурсів для виробництва визначеного товару означає неможливість виробництва якогось альтернативного товару з цих ресурсів. З цього випливає висновок, що існує корисність, від якої відмовляються, або непряма корисність, яку можна отримати від виробництва альтернативного товару, як би витрачені виробничі ресурси використовувались по-іншому. Найбільш поширене визначення сутності альтернативних витрат таке: вартість (корисність) отриманої якої-небудь речі повинна вимірюватись тим, від чого ми відмовляємось, щоб мати дану річ.

Проблема вибору та альтернативного використання ресурсів досить тісно пов'язана з питаннями взаємозамінності та мобільності факторів виробництва. Економічна взаємозамінність цих факторів проявляється в першу чергу в тому, що можливий випуск однакової за обсягом однорідної продукції, але при різному їх (факторів) поєднанні.

Прихильники концепції альтернативних витрат вважають, що фактори виробництва мають універсальну взаємозамінність та необмежену мобільність (І. Фішер, Ф. Найт та ін.). Якісну однорідність цим факторам надає те, що вони є джерелами доходів. Останні трактуються як «заробітки» (еагnings) відповідних факторів виробництва.

Розробники концепції альтернативних витрат (наприклад, П. Самуельсон) виокремлюють у понятті «витрати втрачених можливостей» фактичні (Factual cost) та наявні витрати (іmputed cost). Як правило, основну частку витрат підприємства становлять фактичні або наявні витрати -- грошові виплати постачальникам факторів виробництва, їх ще називають зовнішніми витратами.

Разом з тим часто підприємства використовують ресурси, які належать їм самим (власний грошовий капітал, власні виробничі приміщення, обладнання, професійні навички власника підприємства і т. п.). У такому разі підприємство не несе безпосередніх грошових витрат на оплату цих ресурсів. Але, використовуючи власні ресурси, підприємець зіставляє ці витрати з альтернативними можливостями: грошовий капітал -- з процентами на нього в банку; використання виробничих приміщень, обладнання -- з доходом від їх оренди; особисте управління підприємством -- з наймом на інше підприємство і т. п.

Постійні та змінні витрати

Витрати підприємця на виробництво певного обсягу товарів залежать від терміну, за який можлива зміна ресурсів, що використовуються.

Під витратами виробництва в короткостроковому періоді розуміються ресурси (сировина, паливо, енергія, жива праця тощо), кількість яких може бути змінена досить легко та оперативно. Витрати в довгостроковому періоді - це ті, які пов'язані зі зміною виробничої потужності підприємств (кількість верстатів, машин, обладнання і т. п.), виробничих площ та ін.

У короткостроковому періоді в основних витратах виробництва виділяють постійні та змінні. Постійні витрати --це витрати, які залишаються незмінними незалежно від кількості виготовленої продукції. До них належать затрати на обладнання, плата за оренду приміщень, оплата управлінського та адміністративного персоналу і т. п. Якщо на осі абсцис відкласти обсяг продукції (Q, а осі ординат -- витрати (С), то постійні витрати графічно можна зобразити як пряму лінію (FС), паралельну осі абсцис (рис. 2).

Змінні витрати перебувають в прямій залежності від обсягу виробництва - - це затрати на купівлю предметів праці і робочої сили тощо.

їх динаміка нерівномірна. На початковому етапі вони зростають швидко, а в міру збільшення обсягів виробництва починає діяти фактор економії на масовому виробництві.

Слід підкреслити, що про поділ витрат на постійні та змінні можна говорити тільки відносно короткострокового періоду функціонування підприємства. У довгостроковому періоді всі витрати стають змінними, тобто за цей строк підприємство має можливості замінити всі свої виробничі потужності.

Сума постійних і змінних витрат на кожному конкретному рівні виробництва становить валові (загальні) витрати (ТС) (див. рис. 2) Як видно з графіка, підсумок ліній VС і FС означає переміщення нагору лінії VС на величину ОF по осі ординат.



Рис. 2. Постійні (FС),

змінні (VС) і валові (ТС)

витрати підприємства

Нерівномірна зміна валових витрат призводить до того, що в міру зростання обсягу виробництва змінюються і витрати на одиницю продукції, або середні витрати. Середні витрати дорівнюють відношенню валових витрат до кількості виготовленої продукції

(ТC/Q)

Ці витрати поділяють на середні постійні та середні змінні.

Граничні витрати і граничний продукт

В умовах ринку для виробника має істотне значення не просто рівень витрат на виробництво відповідного виду продукції, а головним чином величина середніх і граничних (додаткових) витрат у короткостроковому і довгостроковому періодах.

Значне місце в розробці проблем граничних витрат належить А. Маршаллу, Дж. Кларку, П. Самуельсону та ін. Розмежування витрат виробництва за нетривалий період на постійні та змінні - вихідний пункт для аналізу граничних витрат, якими називаються додаткові витрати, пов'язані з виробництвом ще однієї одиниці продукції. Тобто їх можна виразити як різницю на виробництво п одиниць продукції та витратами на виробництво п - \ її одиниць. Концепція граничних витрат має стратегічне значення, оскільки вона дозволяє визначити ті витрати, величину яких підприємство (фірма) може контролювати безпосередньо. Адже вони характеризують витрати, які підприємцю доведеться понести при виробництві «останньої» одиниці продукції, і одночасно витрати, які будуть «зекономлені» у разі скорочення обсягів виробництва на цю останню одиницю. Показники середніх витрат не надають такої інформації.

Прийняття рішень щодо обсягу виробництва звичайно носить граничний характер, тобто вирішується питання, виробляти підприємству продукції більше чи менше.

Порівняння граничних витрат із граничною (додатковою) виручкою, яка характеризує зміну останньої, пов'язане зі збільшенням чи зменшенням обсягу виробництва на одну одиницю, дає змогу підприємству визначити прибутковість (дохідність) тих або інших змін масштабів виробництва.

Однак ринкова кон'юнктура може визнавати необхідність як змін у структурі витрат, так і скорочення масштабів виробництва на окремому підприємстві і навіть у галузі. Але це можливо, як правило, лише в довгостроковому періоді, за який підприємство встигло б змінити кількість усіх використовуваних ресурсів, у т. ч. і свій розмір. Тому в довгостроковому періоді всі виробничі ресурси і витрати розглядаються як змінні. Підприємству життєво необхідно знати межу витрат виробництва в тривалому періоді, стосовно підприємств різної потужності, між якими воно могло б зробити свій вибір щодо зміни масштабів виробництва та забезпечення його ефективності.

Зміна обсягу виготовленої продукції взаємопов'язана з кількістю використаних змінних ресурсів. Таку залежність виражає категорія «граничний продукт». Це -- такий продукт, що отриманий у результаті використання додаткової одиниці змінного ресурсу. Величина обсягу граничного продукту зі збільшенням змінних ресурсів спочатку зростає, а потім знижується відповідно до закону спадної віддачі (продуктивності), або, як його іноді називають, закону спадного граничного продукту.

У загальному розумінні механізм дії даного закону такий: збільшення витрат виробничих ресурсів з метою задоволення зростаючих потреб веде до збільшення виробництва продукції, тобто одержання нового (додаткового) продукту. Але з часом настає такий момент, коли збільшення витрат наштовхується на граничний продукт. Ця суперечність характеризує процес спадної віддачі (продуктивності) факторів виробництва. Суть закону спадної віддачі можна сформулювати так: якщо один з факторів виробництва (наприклад, праця) є змінним, а інші -- постійними, тобто фіксованими (наприклад, капітал чи земля) то, починаючи з певного моменту, гранична віддача (продуктивність) кожної наступної одиниці цього змінного фактора зменшуватиметься. Інакше кажучи, якщо кількість працівників, що обслуговує наявні засоби праці, збільшуватиметься, то зростання обсягу виробництва поступово уповільниться пропорційно до чисельності нових працівників. При цьому слід ще раз наголосити, що величина обсягу граничного продукту зі збільшенням змінних ресурсів спочатку зростає, а потім знижується згідно з даним законом.

У даному разі існує такий зв'язок граничного продукту і граничних витрат: якщо показник граничного продукту досягає максимального рівня, то граничні витрати мінімальні; у разі, коли показник граничного продукту зменшується, то граничні витрати зростають.

Даний закон має надзвичайно важливе значення для розуміння поведінки виробника. Обсяг виробництва підприємець може розширювати до тих пір, доки граничні витрати на підприємстві не перевищать граничний дохід. Найбільша вигода -- нарощувати виробництво в тих межах, коли має місце найсуттєвіша різниця між середніми і граничними витратами.

У сучасній ринковій економіці розрахунок ефективності виробництва передбачає порівняння граничного доходу і граничних витрат. Йдеться про те, Ідо будь-яке розширення виробництва не завжди призводить до адекватного зростання прибутку, оскільки по-різному складається динаміка витрат, а також обсягів виробництва та рівня цін. Тому підприємство повинно шукати такий обсяг виробництва, за якого воно може отримати найбільший дохід. Проілюструємо ці взаємозв'язки за допомогою умовних даних табл. 1*.

Таблиця 1

Порівняння граничного доходу та граничних витрат для оптимізації обсягів виробництва

Кількість продукції (Q)	Ціна (Р)	Валовий дохід (РхQ.)	Валові витрати (ТС)	Прибуток (гр. 3-4)	Граничний дохід (МR)	Граничні витрати (МС)
1	134	134	320	-186	134	64
2	124	248	340	-92	114	20
3	114	342	355	-13	94	15
4	104	416	368	48	74	13
5	94	470	381	89	54	13
6	84	504	400	104	34	19
7	74	518	431	87	14	31

З таблиці видно, що з переходом виробництва від першої одиниці до другої граничні витрати (МС) (340 - 320 = 20) виросли на 20 одиниць; від другої до третьої одиниці (355 - 340 = 15) -- на 15 і т. д., тому 20 і 15 і є граничними витратами, які пов'язані з виробництвом відповідних одиниць товару.

При визначенні граничного доходу на одиницю товару розглянемо колонку 3. Різниця валового доходу при випуску двох перших одиниць товару порівняно з випуском першої становить 114, а при випуску трьох одиниць товару дає приріст 94.

*У таблиці дані у графах 2 і 4 взяті довільно, але з урахуванням їх загальних тенденцій: збільшення виробництва одиниць продукції призводить, як правило, до зростання загальних (валових) витрат, але одночасно і до зниження ціни.

Див.: Экономическая теория: Политзкономия: Учеб. / Под общ. ред., акад. В. Й. Видяпина, акад. Г. П. Журавлевой. -- М.: ИНФРА-М, 1999. -- С. 188.

Це і є відповідно приріст валового, або граничного, доходу від виробництва другої і третьої одиниць. Дані таблиці свідчать, що найвигідніший обсяг виробництва -- при шести одиницях товару, а потім граничні витрати перевищують граничний дохід, що явно є несприятливим для підприємства. Таким чином, понад цей обсяг воно не повинно виробляти продукцію (в даному випадку понад шести одиниць).

Зрозуміло, що будь-який вид виробничих витрат, їх обсяг відповідним чином пов'язані також і з характером взаємодії господарюючих суб'єктів з існуючими в суспільстві Інститутами, тобто, набором правил, які структурують, упорядковують соціально-економічні відносини, різними формальними І неформальними організаціями - - групами людей, які вкладають свої активи у виробництво, тощо. Для розуміння зв'язку між цими інститутами та ефективністю виробництва істотна роль належить концепції транзащійних витрат. Термін «транзакційні витрати» ввів у науковий обіг Нобелівський лауреат 1991 р. Рональд Коуз. Ці витрати пов'язані не з виробництвом, а із супутніми його затратами: пошуком інформації про відповідні ціни та ринки, контрагентів господарських операцій, укладанням угод, контролем за їх виконанням і т. ін. Чітке виконання інституціональних вимог на всіх рівнях сприяє зниженню сукупних транзакційних витрат.

Поняття собівартості продукції

Слід зазначити, що категорія «витрати виробництва» суттєво відрізняється від категорії «собівартість продукції», яка до недавнього часу широко вживалася у радянській навчальній літературі та використовувалася в реальній практиці. Поняття «собівартість продукції» використовується і дотепер у державних нормативних актах, наприклад Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств», прийнятому Верховною Радою 28 грудня 1994 р.

Під собівартістю продукції розуміється виражена в грошовій формі сукупність витрат, які пов'язані з виробництвом і збутом продукції на кожному конкретному підприємстві. Складовими собівартості є такі основні витрати: вартість спожитих у процесі виробництва матеріалів, сировини, палива, електроенергії тощо, тобто предметів праці; перенесена вартість засобів праці (амортизаційні відрахування); виплати на оплату праці; видатки на реалізацію продукції. Собівартість акумулює поточні витрати підприємства і є важливим показником ефективності його роботи. Як розрахунковий показник вона використовується і при переході української економіки на національну систему рахунків (з початку 2000 р.).

Залежно від обсягу витрат на підприємстві розрізняють такі види собівартості: цехову, виробничу і повну.

Цехова собівартість включає виробничі витрати, пов'язані з виготовленням продукції на рівні цеху (як структурного підрозділу підприємства).

Виробнича собівартість містить виробничі затрати підприємства в цілому, тобто це цехова собівартість з доданими загальнозаводськими і цільовими видатками.

Повна собівартість -- це сума витрат підприємства на виготовлення і реалізацію продукції.

У бухгалтерсько-аналітичному плані розрізняють індивідуальну і середньогалузеву собівартість. Індивідуальна собівартість включає витрати на виробництво і реалізацію продукції в умовах окремого підприємства. Середньогалузева собівартість характеризує витрати на виготовлення і збут продукції в середньому по галузі. Це дає змогу зіставляти ефективність роботи підприємств відповідної галузі.

У сільському господарстві, крім індивідуальної собівартості, обчислюють зональну собівартість, що дозволяє аналізувати раціональність спеціалізації господарств щодо відповідних природно-кліматичних зон.

Важливе значення для розвитку виробництва та зростання добробуту населення має зниження собівартості (як витрат виробництва). Головні напрями такого зниження:

« комплексна механізація та автоматизація виробничих процесів;

* поглиблення спеціалізації і кооперації виробництва;

* удосконалення структури управління та здешевлення утримання управлінського апарату;

* економічне стимулювання підвищення ефективності функціонування живої праці.

* Узагальнююча роль у реалізації всіх цих напрямів, як, до речі, і у підвищенні віддачі кожного ресурсу, належить науково-технічному прогресу. Однак не завжди зниження собівартості є доцільним. Так, зниження собівартості, що призводить до погіршення якості продукції, не може бути економічно виправданим.

3. Прибуток як економічна категорія: сутність, види, розподіл

У реальній дійсності прибуток -- кінцева мета і рушійний мотив ринкової економіки, головний стимул і основний показник ефективності функціонування будь-якого підприємства (фірми). Одночасно можна стверджувати, що прибуток -- зворотний бік витрат виробництва.

На практиці прибуток розраховується як залишок після вирахування витрат виробництва з обсягу продажів. Інакше кажучи, це різниця між доходом від реалізації продукції та сукупними витратами на її виробництво і реалізацію. Наприклад, продано товарів на 1000 грош. од., витрати на їх виробництво і реалізацію становили 800 грош. од. За таких умов, на перший погляд, ніби зрозуміло, що прибуток становить 200 грош. од. Але це не зовсім так, оскільки невідомий механізм формування даного прибутку. Це по-перше. По-друге, постає питання, як до початку будь-якої форми підприємницької діяльності визначити розмір (чи процент) прибутку та знайти, де ховається його джерело.

В економічній теорії, у т. ч. й політекономії, немає єдиної відповіді на ці запитання. В одних авторів під поняттям «прибуток» поєднані всі форми доходів на ресурси: підприємницький дохід (у т. ч. проценти на капітал); рента -- дохід від використання землі (природних ресурсів); заробітна плата - дохід на працю (використання робочої сили).

Теорії та види прибутку

Як результат функціонування капіталу розглядав прибуток А. Сміт. Д. Рікардо нерозривно пов'язував його із заробітною платою, стверджуючи, що її зростання призводить до зменшення прибутку і, навпаки, прибуток зростає, коли зарплата знижується. У марксистській теорії прибуток -- це перетворена форма додаткової вартості (поряд з процентом, рентою), яка створена лише найманою працею. Й. Шумпетер вважав, що прибуток - - це дохід підприємців-новаторів, який з часом зникає під впливом конкуренції. До речі, К. Маркс у такому механізмі доходів вбачав джерело додаткового прибутку. У західній літературі при поясненні прибутку, окрім теорії трьох факторів виробництва Ж.-Б. Сея, нині поширена концепція, яка вбачає в прибутку плату, що несе суспільство за ризик підприємницької діяльності відповідних господарюючих суб'єктів.

Порівнюючи згадані підходи найправомірніше розглядати сутність і соціально-економічну природу прибутку як перетворену форму чистого доходу. Адже прибуток характеризує чистий дохід у тому вигляді, в якому такий дохід виступає на поверхні економічних явищ за умов економічної відокремленості господарюючого суб'єкта, в т. ч. виробника. Чистий дохід (абстрактно) -це виражена у грошовій формі вартість додаткового продукту, який становить основну частку даного доходу. Його джерелами є, у трактуванні марксистів, додаткова і частково необхідна праця, а згідно з економікс -- ще й інші фактори виробництва.

Виокремлюють кілька видів прибутку. Основні з них: балансовий (бухгалтерський) та чистий прибуток. Балансовий (бухгалтерський, або обліковий) прибуток обчислюють як різницю між валовою виручкою від реалізованої продукції та витратами на її виробництво і реалізацію. Чистий прибуток -- це частка балансового (загального) прибутку підприємства, що залишилась в його розпорядженні після сплати податків, рентних та інших платежів до бюджету, а також процентів за кредити.

У навчальній літературі також виділяють категорію «економічний прибуток» як різницю між загальною виручкою підприємства і всіма витратами (явними, неявними, включаючи й нормальний прибуток підприємця). Таким чином, економічний прибуток - - це дохід, отриманий понад нормальний прибуток. Під останнім розуміється мінімальний дохід підприємця, який необхідний для залучення й утримання відповідного ресурсу в даному виробничому процесі. Так, до нормального прибутку належать: процент на власний капітал, орендна плата, яку можна було б отримати, доходи від продажу власних послуг праці та ін.

Розглянувши поняття нормального та економічного прибутку, фактично ми з'ясували питання щодо структурних елементів підприємницького доходу. Отже, схематично це має такий вигляд:

Економічний прибуток Нормальний прибуток

Найсуттєвішим чинником збільшення підприємницького доходу є економія на зовнішніх ресурсах завдяки їх раціональному використанню. Усі фактори, які впливають на динаміку підприємницького доходу, можна поділити на дві великі групи. Перша - ті, які безпосередньо визначаються діяльністю підприємця: ефективність використання всіх наявних ресурсів, зростання капі-таловіддачі та продуктивності праці, знання ринкової ситуації та ін. Друга група - це ті, що не залежать (або мало залежать) від діяльності підприємця: сукупний попит споживачів на товари, кон'юнктура ринку, розмір податків, величина банківського процента та орендної плати тощо.

Характеристика підприємницького доходу передбачає не лише аналіз його з точки зору походження. Важливо розглядати цей дохід за критерієм використання. Це дає підстави для поділу його на дві частини: на підприємницький дохід, що використовується для нагромадження, та підприємницький дохід для особистого (сімейного) споживання підприємцем. Зрозуміло, що підприємець, зацікавлений в постійному зростанні свого капіталу, значну частину свого підприємницького доходу направлятиме у виробництво у вигляді додаткових ресурсів (інвестицій).

У західній літературі будь-який дохід на капітал часто називають процентом на капітал, або прибутком. З точки зору марксистської методології, прибуток і процент --це специфічні форми додаткової вартості, які приховують неоплачену працю робітників. Західні ж теоретики обмежуються лише аналізом ринку і не складають політичних висновків. Прибуток розглядається ними як результат дії багатьох факторів сфер виробництва, розподілу та обігу.

Величину (масу -- М) прибутку (р), за Марксом, можна розглядати як функцію, узгоджену з розміром капіталу, що визначається залежно від норми прибутку (р1). Остання засвідчує процентне відношення прибутку до авансованого капіталу:

Норма прибутку (р ) = Прибуток (р)/ Авансований капітал (К)*100%

При цьому маса прибутку (Мр) дорівнює добутку норми прибутку на авансовий капітал (М - р * К).

За сучасної ринкової економіки прибуток та його норма характеризують ефективність використання всього капіталу або ступінь його прибутковості. Нині щорічна середня норма прибутку великих корпорацій у розвинутих країнах Заходу становить 8-- 10 %. На думку західних вчених-економістів, прибуток зростає насамперед не за рахунок розширення масштабів виробництва, а за рахунок збільшення його норми.

Оскільки прибуток, як зазначають автори підручника «Основи економічної теорії: політ економічний аспект», є фактично різницею між загальною виручкою від реалізації продукції та її повною собівартістю, то абсолютна величина (маса) прибутку прямо пропорційна кількості виробленої та реалізованої продукції *. Зростання прибутку забезпечується передусім зменшенням її собівартості, про основні шляхи зниження якої вже йшлося.

У вітчизняній бухгалтерсько-аналітичній практиці, щоб обчислити прибутковість підприємства, зіставляють прибуток з витратами підприємства (собівартістю) або з вартістю виробничих фондів підприємства (основних фондів і оборотних засобів). Такі порівняння (в процентах) характеризують рентабельність (дохідність).

Існує два варіанти визначення норми рентабельності. Перший: якщо прибуток відносять до собівартості продукції (в процентному виразі), то визначають норму рентабельності продукції. Даний показник дає можливість визначити, яка продукція є прибут-ковішою, тобто вигіднішою для виробництва. Зрозуміло, що при цьому собівартість має відповідати витратам виробництва на основі рівноважних цін.