Економіка підприємства

У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який грунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід).

Перевага вартісного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. У зв'язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування й обліку як на галузевому, так і на територіальному рівнях.

Показники продуктивності праці, розраховані за валовою і товарною продукцією.

Підвищення продуктивності праці -- основний чинник вирішення економічних проблем підприємства.

Планування росту продуктивності праці здійснюється такими методами:

- Методом прямого рахунку;

- Пофакторним методом;

Перший метод передбачає визначення планового рівня продуктивності праці за формулою:

,

де Qпл. - запланований обсяг випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях;

Чпл. - планова чисельність промислово-виробничого персоналу

Найпоширенішим методом планування показника підвищення продуктивності праці є пофакторний метод, тобто метод планування за факторами зростання продуктивності праці.

Відповідно фактори зростання продуктивності праці - це вся сукупність рушійних сил і чинників, що ведуть до збільшення продуктивності праці. Вивчення цих факторів і пошук резервів зростання продуктивності праці є важливим завданням економічної теорії і практики.

Розрахунок планового рівня продуктивності праці здійснюється в декілька етапів:

І. Обчислення економії робочої сили під впливом техніко-економічних факторів.

ІІ. Визначення вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу в плановому періоді:

,

де Ко - темпи росту обсягу виробництва в плановому періоді, %

ІІІ. Визначення планової чисельності працюючих шляхом віднімання від вихідної їх чисельності в плановому період (Чвих.) загальної величини їх зменшення (Езаг).

ІV. Розрахунок приросту продуктивності праці(?Пп.пл.) в плановому періоді:

2. Мотивація трудової діяльності

Система мотивації на рівні підприємства має базуватися на певних вимогах, а саме:

- надання рівних можливостей щодо зайнятості та посадового просування за критерієм результативності праці;

- узгодження рівня оплати праці з її результатами і визнання особистого внеску в загальний успіх. це передбачає справедливий розподіл дозорів залежно від ступеня підвищення продуктивності праці;

- створення належних умов для захисту здоров'я, безпеки праці та добробуту всіх працівників;

- забезпечення можливостей для зростання професійної майстерності. реалізації здібностей працівників, тобто створення програм навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації;

- підтримування в колективі атмосфери довіри, заінтересованості в реалізації загальної мети, можливості двосторонньої комунікації між керівниками та робітниками.

Методи мотивації можна поділити на економічні прямі та непрямі та негрошові.

Рисунок 2.4 - Класифікація методів мотивації.

Питання для самоконтролю

1 Надайте визначення продуктивності праці

2 Що означає зростання продуктивності праці, які ви знаєте показники продуктивності праці? У чому їх суть?

3 Які ви знаєте способи визначення виробітку?

4 Які розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу? У чому їх суть?

5 Які ви знаєте методи вимірювання продуктивності праці (виробітку), що залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції?

6 Якими методами здійснюється планування росту продуктивності праці?

7 Назовіть етапи розрахунку планового рівня продуктивності праці

8 Визначте методи мотивації та їх суть

ЛЕКЦІЯ 2.3 ОПЛАТА ПРАЦІ

1. Сутність і функції оплати праці

Ефективність функціонування та соціальний розвиток тих чи тих суб'єктів господарювання (трудових колективів) забезпечується передусім формуванням належних індивідуальних і колективних матеріальних стимулів, провідною формою реалізації яких є оплата праці різних категорій персоналу.

Оплата праці -- це будь-який заробіток, обчислений, як правило, в грошовому виразі, який за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.

Розрізняють номінальну і реальну зарплату.

Номінальна зарплата -- це сума грошей, отриманих працівником за певний проміжок часу (тиждень, місяць).

Реальна зарплата -- це та маса предметів споживання і послуг, які може придбати працівник за свою номінальну зарплату. На реальну зарплату впливають: величина номінальної оплати праці, сума податків, зміни роздрібних цін, тарифів на товари та послуги. Наприклад, підвищення номінальної заробітної плати на 25 % при зростанні роздрібних цін на 20 % дає приріст реальної зарплати всього на 5 %. Номінальна зарплата може підвищуватися, а реальна при цьому знижуватися, якщо ціни на товари й послуги зростають швидше.

Оплата праці складається з основної заробітної плати й додаткової оплати праці. Розміри оплати найманого працівника залежать від результатів його праці з урахуванням наслідків господарської діяльності підприємства.

Основна заробітна плата працівника залежить від результатів його праці й визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками і доплатами у розмірах, не вищих за встановлені чинним законодавством. Рівень додаткової оплати праці здебільшого залежить від кінцевих результатів діяльності підприємства. Зазвичай до додаткової оплати праці відносять премії, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, а також надбавки й доплати, не передбачені чинним законодавством або встановлені понад розміри, дозволені останнім. За розрахунками середньої структури середньомісячного заробітку персоналу на виробничих підприємствах України протягом кількох останніх років, основна заробітна плата й додаткова оплата праці становлять відповідно 70--80 і 20--30% від загальної величини цього заробітку.

Дійовість оплати праці визначається тим, наскільки повно вона виконує свої основні функції -- відтворювальну, стимулюючу, регулюючу й соціальну (рис. 2.5).

Рисунок 2.5 - Основні функції заробітної плати.

Реалізація відтворювальної функції заробітної плати передбачає встановлення норм оплати праці на такому рівні, який забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації та водночас дає змогу застосовувати обґрунтовані норми праці, що гарантують власнику отримання необхідного результату господарської діяльності. Функція стимулювання зводиться до того, що можливий рівень оплати праці має спонукати кожного працівника до найефективніших дій на своєму робочому місці. Регулююча функція оплати праці реалізує загальноприйнятний принцип диференціації рівня заробітку за професією і кваліфікацією відповідної категорії персоналу, важливістю та складністю трудових завдань. Соціальну функцію заробітної плати спрямовано на забезпечення однакової оплати за однакову роботу; вона має поєднувати державне й договірне її регулювання, а також реалізовувати принцип соціальної справедливості за одержання власного доходу.

2. Сучасна політика оплати праці

Повна та ефективна реалізація цих головних функцій оплати праці можлива за умови формування й послідовного здійснення науково обґрунтованої її політики як на макрорівні (держава, галузь, регіон), так і на мікрорівні (підприємство, організація, їхні підрозділи).

Державна політика оплати праці практично реалізується через механізм її регулювання. Останній є складовою частиною загального механізму реалізації соціально-економічної політики держави (рис. 2.6). Використання конкретних важелів механізму державного регулювання оплати праці залежить від впливу різноманітних чинників.

Зокрема мінімальна заробітна плата регулюється з урахуванням рівнів економічного розвитку країни, продуктивності праці, середньої заробітної плати, а також вартісної величини мінімального споживчого бюджету («кошика»). До цього треба додати, що практичне значення має повна реалізація інформаційної функції держави, тобто своєчасна підготовка й оприлюднення статистичних даних: щоквартально -- про середню заробітну плату і тривалість робочого часу за галузями, групами професій та посад; щорічно -- про вартість робочої сили відповідно до Типової міжнародної класифікації витрат на робочу силу.

Політика оплати праці підприємств, організацій та інших первинних суб'єктів господарювання формується й реалізується в межах чинного законодавства, передусім закону України «Про оплату праці» (1995 р.). Вона має враховувати стратегічні та тактичні цілі діяльності конкретних суб'єктів господарювання, їхню галузеву специфіку, абсолютні розміри, географічне розміщення, ступінь міжнародної інтеграції, рівень соціального розвитку трудового колективу тощо.

Рисунок 2.6 - Складові механізму реалізації соціально-економічної політики держави.

Конкретна реалізація політики заробітної плати здійснюється на підставі договірного регулювання оплати праці найманих працівників підприємств, тобто на підставі укладання системи тарифних угод на трьох рівнях:

- міжгалузевому (генеральна тарифна угода);

- галузевому (галузева тарифна угода) або комунальному (регіональна тарифна угода);

виробничому (тарифна угода як складова частина колективного договору).

Тарифна угода -- це договір між представниками сторін переговорів з питань оплати праці та соціальних гарантій.

Предметом тарифної угоди як складової частини колективного договору на виробничому рівні є:

-- форми й системи оплати праці, що застосовуються для різних категорій та груп працівників;

-- мінімальна тарифна ставка, диференційована за видами (типами) виробництв у межах рівнів, передбачених генеральною тарифною угодою для відповідних видів (типів) виробництв галузі (підгалузі);

-- розміри тарифних ставок за розрядами робіт і посадових окладів відповідних категорій працівників;

-- види й розміри доплат, надбавок, премій та інших заохочувальних і компенсаційних виплат та умови їхнього надання;

-- умови оплати праці за роботу в надурочний час за простої, який мали місце не з вини працівника, за виготовлення продукції, що виявилася бракованою не з вини працівника тощо.

У разі найму працівника за контрактом власник або вповноважений ним орган може встановлювати за згодою працівника як передбачені в колективному договорі, так і індивідуальні умови оплати праці.

Слід зважити на те, що норми тарифної угоди виробничого рівня можуть тимчасово (до 6 місяців) допускати рівень оплати праці нижчий від норм, визначених генеральною галузевою або регіональною тарифною угодою, але не нижчий від державних норм і гарантій щодо оплати праці.

Протягом чинності (строки визначаються сторонами переговорів) тарифних угод ніхто з представників сторін, що перебувають у сфері дії цих угод, односторонньо не може вимагати збільшення (зменшення) розміру оплати праці та пільг понад те, що передбачено тарифною угодою.

3. Форми й системи оплати праці

Конкретна диференціація зарплати працівників підприємства відбувається за допомогою тарифної системи, яка є сукупністю таких елементів: тарифна сітка, тарифні ставки, тарифно-кваліфікаційні довідники, система посадових окладів.

Тарифна сітка - сукупність кваліфікаційних розрядів і відповідних ним тарифних коефіцієнтів. В Україні в 1993 р. затверджено Єдину тарифну сітку оплати праці, що забезпечує єдині умови оплати праці різних галузей. Вона містить 15 тарифних розрядів з діапазоном тарифних коефіцієнтів від 1 до 4,01. Розмір тарифної ставки першого розряду визначається на рівні встановленого державою мінімального розміру зарплати, тарифні ставки інших розрядів (Сгоді), грн/год., визначаються як добуток тарифної ставки першого розряду на відповідний тарифний коефіцієнт:

Сгоді = Сгод1 * Кі

де Сгод1 - годинна тарифна ставка робітника 1 розряду, грн./год.;

Кі - тарифний коефіцієнт.

Тарифно-кваліфікаційний довідник - містить систему «цензів», яким повинні відповідати робітники певної професії і кваліфікації, тобто вимог до робітника: що він повинен знати, уміти та взірець роботи, яку робітник повинен виконати.

Тарифна ставка - це виражений у грошовій формі розмір оплати праці робочого за одиницю робочого часу. Розцінки для оплати праці робочих-відрядників визначаються, виходячи з тарифної ставки відповідного розряду робіт.

Кваліфікаційний розряд характеризує рівень досягнутої кваліфікації робочого та визначається на основі «Єдиного тарифного довідника робіт і професій робітників».

Посадовий оклад - це виражений у грошовій формі розмір оплати праці службовця за виконання закріплених за ним функціональних обов'язків.

Форми заробітної плати

Основними вимірниками результатів (затрат) праці є кількість виготовленої продукції (обсяг наданих послуг) належної якості або витрачений робочий час, тобто кількість днів (годин), протягом яких працівник фактично був зайнятий (працював) на підприємстві (в організації). Такому поділу вимірників затрат праці відповідають дві форми заробітної плати, що базуються на тарифній системі, -- відрядна та почасова.

За відрядної форми оплата праці проводиться за нормами й розцінками, встановленими на підставі розряду працівника. Кваліфікаційний (тарифний) розряд працівника передбачає виконання роботи відповідної складності. Основними умовами застосування відрядної оплати праці є наявність кількісних показників роботи, що безпосередньо залежать від конкретного працівника і піддаються точному обліку, а також необхідність стимулювання зростання випуску продукції та існування реальних можливостей підвищення виробітку на конкретному робочому місці. Використання цієї форми оплати праці потребує встановлення обґрунтованих норм виробітку, чіткого обліку їхнього виконання і, що особливо важливо, воно не повинно призводити до погіршення якості продукції, порушень технологічних режимів, техніки безпеки, а також до перевитрачання сировини, матеріалів, енергії.

За почасової форми заробітної плати оплата праці робітників здійснюється за годинними (денними) тарифними ставками з урахуванням відпрацьованого часу та рівня кваліфікації, що визначається тарифним розрядом. Почасова форма заробітної плати застосовується тоді, коли недоцільно нормувати роботи (наприклад, операції контролю за якістю продукції) або вони взагалі не піддаються нормуванню, оскільки зміст і послідовність виробничих операцій часто змінюються (роботи з ремонту та налагодження устаткування, обслуговування внутрішньозаводського транспорту, дослідно-експериментальні роботи тощо). Сучасна техніка пред'являє підвищені вимоги до точності та чистоти обробки, якості продукції. Саме почасова, а не відрядна оплата праці значно більше сприяє дотриманню цих вимог. Почасова оплата праці керівників, спеціалістів і службовців здійснюється, як правило, за місячними посадовими окладами (ставками).

Системи оплати праці

Кожна з названих форм заробітної плати охоплює кілька систем оплати праці для різних організаційно-технологічних умов виробництва. Можливі та реально застосовувані системи оплати праці робітників виробничих підприємств (підрозділів організацій) показано на рис. 2.7.

Рисунок 2.7 - Форми та основні системи оплати праці

За прямої відрядної системи заробіток працівника розраховується множенням кількості одиниць виробленої продукції та розцінки за одиницю продукції :



.

Розцінка визначається діленням погодинної тарифної ставки на норму виробітку або множенням погодинної тарифної ставки на норму часу (у годинах) на виготовлення одиниці продукції.

За непрямої відрядної системи заробіток працівника залежить не від його особистого виробітку, а від результатів праці працівників, що їх він обслуговує. Вона застосовується для оплати тих категорій допоміжних робітників (наладчиків, ремонтників, кранівників), праця яких не піддається нормуванню та обліку, але значною мірою визначає рівень виробітку основних робітників. Заробіток робітника за цієї системи розраховується за формулою:

,

де s -- погодинна тарифна ставка; t -- фактично відпрацьована кількість годин цим робітником; kвн -- середній коефіцієнт виконання норм виробітку всіма робітниками, що обслуговуються.

За відрядно-преміальною системі заробіток працівника (Dвпс) складається з відрядного заробітку (pv) та премії (m) за досягнення певних результатів:

Dвпс = pv + m.

Відрядно-прогресивна оплата праці передбачає оплату робіт, виконаних у межах встановленої норми (no) за звичайними відрядними розцінками (с), а робіт, виконаних понад нормативний (базовий) рівень (ni) -- за підвищеними розцінками () залежно від ступеня виконання завдання. Отже, заробіток (Dв прог) у цій системі визначається за формулою:

Dв прог = с · no + сi · ni.

Застосування цієї системи обмежується, як правило, дільницями, що стримують роботу всього підприємства, за браком у них стимулюючих факторів підвищення якості продукції або послуг.

Відмінність акордної системи полягає в тім, що працівникові або групі працівників розцінки встановлюються не за окремі операції, а за весь комплекс робіт із визначенням кінцевого строку його виконання. Ця система заохочує до скорочення строків виконання робіт і тому використовується передовсім за усування наслідків аварій, за термінових ремонтів, будівельних робіт тощо. Треба враховувати необхідність суворого контролю якості, додержання правил безпеки праці за застосування цієї системи оплати.

Почасова оплата праці робітників здійснюється за годинними (денними) тарифними ставками із застосуванням нормованих завдань або за місячними окладами. Почасова оплата праці керівників, спеціалістів і службовців, як уже було сказано проводиться, як правило, за місячними посадовими окладами (ставками).

За простої почасової оплати заробіток працівника (Dпп) розраховується множенням годинної тарифної ставки відповідного розряду (s) на кількість відпрацьованих годин (t):

Dпп = s · t.

Через недостатній позитивний вплив на кількість і якість праці робітника цю систему застосовують досить рідко.

У почасово-преміальній системі певною мірою усунуто цей недолік. За цієї системи окрім тарифного заробітку (s · t) працівник одержує премію (m) за досягнення певних кількісних або якісних показників. Загальний заробіток (Dпрем) визначається за формулою:



Dпрем = s · t + m.

За застосування почасово-преміальної системи з використанням нормованих завдань заробіток може складатися з трьох частин: 1) почасового заробітку, що розраховується пропорційно відпрацьованому часу, і доплат за професійну майстерність та умови (інтенсивність) праці; 2) додаткової оплати за виконання нормованих завдань, що нараховується у процентах до почасової оплати за тарифом; 3) премії за зниження трудомісткості виробів або робіт.

Різновидом почасово-преміальної є система оплати за посадовими окладами, що застосовується на підприємствах усіх галузей економіки. За цією системою оплачуються працівники, робота яких має стабільний характер (комірники, вагарі, прибиральники та ін.).

Права засновників і сучасні тенденції оплати праці

За ринкових умов господарювання чинне законодавство України забезпечує повну самостійність підприємств та інших суб'єктів бізнесової діяльності щодо питань організації оплати праці всіх категорій персоналу. Засновники (керівники) державних підприємств та установ (організацій) мають право самостійно вибрати форми й системи оплати праці, установити працівникам конкретні розміри тарифних ставок, відрядних розцінок, посадових окладів, премій, винагород, надбавок і доплат, керуючись єдиною тарифною сіткою, а також умовами, передбаченими колективним договором. Що стосується підприємств інших форм власності, то вони можуть: використовувати традиційну тарифну систему; застосовувати тарифні ставки та оклади тільки як орієнтири; запроваджувати власну, індивідуально розроблену модель оплати праці.

Об'єктивний процес усе більшого поширення в усіх галузях народного господарства України умов праці, адаптованих до сучасних вимог науково-технічного та організаційного прогресу і ринкових взаємовідносин між суб'єктами господарювання, зумовлює тенденцію поступового збільшення частки почасової оплати праці в загальному фонді заробітної плати підприємства. Започатковано процес удосконалення форм і систем оплати праці, створення нових моделей заробітної плати. Характерним у цьому процесі є намагання позбутися негативних і поєднати позитивні елементи почасової та відрядної форм оплати праці. Зокрема це стосується поширення моделей безтарифної системи оплати, що базується на частковому розподілі зароблених коштів, призначених для винагородження працівників за певними критеріями, як-от: 1) кваліфікація та діловитість працівника; 2) коефіцієнт трудової участі як узагальнююча оцінка реального внеску кожного працівника в результати колективної праці; 3) ступінь виконання нормованих завдань; 4) кількість відпрацьованих годин.

З метою ефективного використання робочої сили на засаді активізації творчого потенціалу працівників усіх категорій усе більше розвитку набувають колективні форми організації та оплати праці. Використання колективних розцінок заохочує працівників до суміщення професій, взаємозаміни та взаємодопомоги в процесі праці, практично ліквідує поділ робіт на «вигідні» та «невигідні» і, що дуже важливо, значно більше орієнтує на досягнення позитивних кінцевих результатів діяльності підприємства.

Питання для самоконтролю

1 Що таке оплата праці?

2 Які ви знаєте види заробітної плати? У чому їх суть?

3 Назовіть основні функції заробітної плати

4 У чому полягає механізм регулювання державної політики оплати праці?

5 На чому основується політика оплати праці підприємств, організацій та інших первинних суб'єктів господарювання?

6 Надайте визначення тарифній угоді. Що є її предметом?

7 Які ви знаєте форми оплати праці?

8 Які ви знаєте системи оплати праці?

МОДУЛЬ 3 КАПІТАЛ, ВИРОБНИЧІ ФОНДИ І НЕМАТЕРІАЛЬНІ АКТИВИ ПІДПРИЄМСТВА

ЛЕКЦІЯ № 3.1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВ ПІДПРИЄМСТВА. ОСНОВНІ ФОНДИ ПІДПРИЄМСТВА

1. Виробничі фонди підприємства

Виробниче підприємство повинне мати засоби виробництва, які є основою продуктивної діяльності підприємства. Вони становлять основний капітал підприємства. Отже, всі матеріально-речові і грошові ресурси, якими володіє підприємство, становлять фонди підприємства.

Фонди підприємства поділяють на виробничі і невиробничі (рис. 3.1).

Виробничі фонди -- це ті матеріально-речові засоби, які беруть участь у виробництві. Вони поділяються на основні та оборотні. За допомогою виробничих фондів виробляється продукція, яка становить фонди обігу.

Фонди обігу -- це готова продукція, що перебуває на складі підприємства, а також відвантажена, але ще не оплачена покупцями, і кошти на рахунку підприємства, необхідні для придбання предметів праці та виплати заробітної плати.

Фонди обігу мають виробниче призначення, бо грошові кошти, виручені від реалізації продукції, використовуються на виробничі цілі.

Невиробничі фонди -- це житлові будинки, спортивні споруди, будинки культури, бази відпочинку, дитячі садки, ясла тощо.



Рисунок 3.1 - Структура фондів підприємства

2. Сутність, склад та класифікація основних фондів, їх місце та значення в складі ресурсного потенціалу

Основні фонди (ОФ) - це сукупність матеріально-речовинних цінностей, які використовуються як засоби праці у виробничій діяльності на протязі періоду, який пероевищує 365 днів з моменту введення в експлуатацію частинами переносять свою вартість (що поступово зменшується через фізичний та моральний знос) на виготовлений продукт, зберігаючи при цьому в процесі використання свою натуральну форму.

До них належать: машини й устаткування, споруди (свердловини, тунелі, мости, вишки), транспортні засоби, виробничий інвентар, робочу і продуктивну худобу, будівлі (виробничі і господарські), передавальне обладнання, інструменти та пристрої, господарський інвентар, багатолітні насадження, інші основні засоби (рис. 3.2).



Рисунок 3.2 - Структура основних виробничих фондів підприємства

Характерні особливості ОФ:

1) використовуються в натуральному вигляді тривалий час (не менш одного року), обслуговують багаторазово виробництво. Для порівняння: такі матеріальні цінності як сировина, технологічне пальне, витрачаються повністю в процесі виробництва та повертаються в іншому натуральному вигляді - як готова продукція;

2) ОФ піддані зносу, який виражається в поступовій утраті експлуатаційних якостей (фізичний знос) та втраті доцільності їх використання у зв'язку з появою нових, більш якісних ОФ (моральний знос);

3) особливий характер кругообігу та відшкодування вартості через механізм поступової амортизації з віднесенням амортизаційних відрахувань на поточні витрати підприємства та собівартість продукції (робіт, послуг);

4) ОФ виконують особливе призначення, а саме: забезпечують необхідні матеріальні умови для господарчої діяльності, виконують роль засобів праці, забезпечують зхберігання сировини, матеріалів та інших цінностьей, забезпечуюбть безпечність трудової діяльності.

Основні фонди класифікуються за різними ознаками (табл. 3.1).



Таблиця 3.1 - Класифікація основних фондів

Ознака класифікації	Характеристика
1 За характером використання	- виробничі основні фонди
	- невиробничі (житловий фонд, бази відпочинку, та ін.)
2 За цільовим призначенням	- активні основні фонди -- прямий вплив на предмети праці (обладнання, станки, транспорт)
	- пасивні основні фонди -- створюють умови для праці (будівлі, споруди, площадки)
3 За розміром норм амортизаційних відрахувань	- 1 група -- норма амортизації 5% річних (будівлі, споруди, передатні пристрої, житлові будинки)
	- 2 група -- норма амортизації 25% (автотранспорт, прилади та інструменти будівельні, електронні, оптичні, електромеханічні, ЕВМ, інші машини для автоматичної обробки інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони, рації, інше конторське обладнання)
	- 3 група -- норма амортизації 15% (будь-які інші основні фонди, не включені до 1 і 2 груп)
4 За формою власності	- державні, приватні, колективні, змішані
	- власні, орендовані
5 За джерелом фінансування	- ОФ, внесені до Уставного фонду підприємства
	- ОФ, придбані за рахунок власних коштів
	- ОФ придбані за рахунок довгострокових кредитів
	- ОФ, отримані безкоштовно
6 За строком експлуатації	до 5 років, від 5 до 10, від 10 до 15, від 15 до 20, більш ніж 20 років

3. Облік та оцінка основних фондів

Облік основних виробничих фондів підприємства ведеться в натуральному та вартісному вираженні.

Облік основних фондів у натуральному вираженні потрібний для визначення технічного складу основних фондів. Він проводиться за даними технічних паспортів, які має кожна одиниця фондів, у цих паспортах наводиться розгорнута технічна характеристика кожного об'єкта: дата виготовлення; кількість ремонтів та модернізацій; проведена реконструкція; встановлений ступінь зносу; технічна продуктивність та ін.

Такий облік дає змогу визначити кількісний склад основних фондів за марками та видами, але він не дає можливості повністю оцінити наявність фондів підприємства, особливо коли їх багато за кількістю та видами.

Облік основних фондів у вартісному вираженні називається оцінкою.

Види вартості ОФ:

1) первісна - суми, сплачені постачальникам; реєстраційні збори, ввізне мито; витрати зі страхування ризиків; витрати на встановлення, монтаж, налагодження; інші витрати, безпосередньо пов”язані з доведення ОФ до стану, в якому вони придатні для використання;

2) відновлена вартість - вартість відтворення ОФ у сучасних умовах виробництва, включає результати переоцінки ОФ (індексація первісної вартості)

3) залишкова вартість - різниця між первісною (відновленою) вартістю та сумою зносу;

4) ліквідаційна вартість - залишкова вартість ОФ на час їх вибуття з експлуатації, спричиненого зношенням.

Первісна вартість основних фондів, Вперв., грн.:

де Вприд - ціна придбання основних фондів, грн.;

Вдост - транспортні витрати на їх доставку, грн.;

Вмонт.- витрати, пов'язані із монтажем, грн.;

Він - інші витрати, безпосередньо пов”язані із придбанням основних фондів та доведенням їх до стану придатності к експлуатації, грн.

де а - відсоток витрат на доставку основних фондів (транспортні витрати).



де в - відсоток витрат на монтаж основних фондів.

Відновлена вартість основних фондів - це вартість їх відтворення у сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за теперішніми, діючими цінами. Дає змогу порівняти вартість основних фондів, уведених в експлуатацію у різні роки. Розраховується за формулою, Ввідн, грн.:

де i - індекс зростання (зменшення) ціни (показник індексації основних фондів).

Показник індексації основних фондів розраховується на основі індексу інфляції року. В Україні індексація основних фондів не проводиться, якщо індекс інфляції року менший за 110%.

Залишкова вартість основних фондів , Взал, грн.:

де Взн - вартість зносу основних фондів за час експлуатації.

Середньорічна вартість основних фондів визначається з урахуванням введення та виведення основних фондів на протязі року, Вс.р., грн.:

де ОФп.р.- вартість основних фондів на початок рокц, грн.;

ОФвв, ОФвив - сума основних фондів, введених і виведенних протягом року, грн.;

Твв - кількість місяців до кінця року, протягом яких функціонуватимуть введені основні фонди;

Твив - кількість місяців до кінця року з моменту виведення з експлуатації основних фондів.

4. Знос та амортизація основних фондів підприємства

У процесі експлуатації ОФ піддаються зношуванню, тобто втрачають свою вартість.

Фізичне зношування - втрата споживчих властивостей, внаслідок чого вони перестають задовольнять вимогам. Відбувається внаслідок спрацювання деталей, вузлів, в процесі бездіяльності, в результаті дії зовнішнього середовища. Може бути усувне, яке ліквідується шляхом проведення ремонтів та неусувне - повна руйнація та ліквідація.

Моральне зношування - передчасне обезцінення ОФ, викликане або здешевленням відтворення ОФ (виробники ОФ підвищують продуктивність праці, що призводить до зменшення вартості нових ОФ), або використанням більш продуктивних засобів праці (поява нових, більш досконалих засобів праці).

Амортизація - перенесення вартості ОФ на вартість готової продукції з метою їх повного відновлення. Амортизаційні відрахування відносяться на витрати виробництва.

Згідно ПсБО № 7 «Основні засоби» можуть використовуватися наступні методи нарахування амортизації: прямолінійний, зменшення залишкової вартості, прискорене зменшення залишкової вартості, кумулятивний, виробничий. Метод підприємство обирає самостійно, також самостійно встановлює термін корисного використання та ліквідаційну вартість (податковим кодексом України регулюється мінімальний термін експлуатації для основних фондів). Терміни можуть змінюватися, наприклад, якщо об'єкт модернізовано.

Найбільш розповсюджений метод - прямолінійний (рівномірний). Цей метод передбачає рівномірне списання (розподіл) вартості об'єкта основних засобів, що амортизується, протягом строку його експлуатації. Щорічні амортизаційні відрахування визначаються діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів, тобто річна норма амортизації залежить тільки від терміну служби об'єкта, а сума амортизації з року в рік не змінюється:

де - первісна вартість основних фондів, грн.;

- ліквідаційна вартість, тобто залишкова вартість основних фондів на час їх вибуття з експлуатації, спричиненого зношенням, встановлюється підприємством, грн.;

- термін корисного використання, років;

А - сума амортизаційних відрахувань.

Метод зменшення залишкової вартості передбачає визначення амортизації, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості ОФ на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка визначається за формулою:

де n - термін корисного використання основних фондів, років.

Суть прискореного зменшення залишкової вартості полягає в тому, що річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка використовується при рівномірному нарахуванні амортизації, і подвоюється.

Кумулятивний метод характеризується більш високими нормами амортизації в першій половині амортизаційного періоду і поступовим зниженням у другій половині. Визначення річних сум амортизації цим методом здійснюється в декілька етапів:

1) додаються числові значення років служби об'єкта основних фондів; наприклад, при шестирічному терміні служби: 1+2+3+4+5+6=21 - кумулятивне число;

2) утворюються дроби типу 1/21; 2/21; …6/21 і розміщуються у зворотньому порядку: 6/21, 5/21….1/21 - кумулятивні коефіцієнти;

3) обчислюються річні суми амортизації як добуток вартості, яка амортизується, і кумулятивного коефіцієнта.

При використанні цього методу за першу половину терміну експлуатації ОФ замортизовується більш як 65% їх вартості.

Виробничий метод передбачає, що річна сума амортизації визначається як добуток фактичного річного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації.

Питання для самоконтролю

1 Визначте структуру фондів підприємства.

2 Надайте визначення виробничим та невиробничим фондам.

3 Що таке основні фонди, що до них належить?

4 Які ви знаєте характерні особливості основних фондів?

5 Класифікуйте основні фонди за певними ознаками (за характером використання, за цільовим призначенням, за розміром норм амортизаційних відрахувань, за формою власності, за джерелом фінансування, за строком експлуатації)

6 У якому вираженні ведеться облік основних виробничих фондів підприємства?

7 Які ви знаєте види вартості ОФ, як вони розраховуються?

8 Які ви знаєте види зносу ОФ, у чому їх суть?

9 Що таке амортизація, які ви знаєте методи нарахування амортизації, у чому їх суть?

ЛЕКЦІЯ № 3.2 ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ

1. Показники стану і ефективності використання основних фондів

Для забезпечення відтворення основних виробничих засобів важливе значення має вивчення їхнього стану та використання. Стан і використання основних виробничих засобів є важливим фактором підвищення ефективної діяльності підприємства.

Показники стану й ефективності використання основних засобів можна об'єднати в три групи, які характеризують:

1) забезпечення підприємства основними засобами;

2) стан основних засобів;

3) ефективність використання основних засобів (табл. 3.1).

Таблиця 3.1 Характеристика показників використання основних засобів

Показник	Формула розрахунку	Характеристика
Показники забезпечення підприємства основними засобами
1. Фондомісткість	Фк/Вп	Визначає вартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними засобами.
2. Фондоозброєність	Фк/Ч	Визначає, скільки основних фондів припадає на 1 робіника
3. Коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні підприємства	Фз/М	Відображає питому вагу залишкової вартості основних засобів у загальній вартості майна підприємства
Показники стану основних засобів
4. Коефіцієнт зносу основних виробничих засобів	Зо/Фк	Показує ступінь зносу основних виробничих засобів
5.Коефіцієнт придатності сновних виробничих засобів	1-Кз	Відображає частину основних засобів, придатну для експлуатації
6.Коефіцієнт оновлення основних виробничих засобів	Фв/Фк	Показує частку введених нових основних засобів у загальній вартості основних засобів
7. Коефіцієнт вибуття основних виробничих засобів	Фу/Фк	Характеризує інтенсивність вибуття основних виробничих засобів
8. Коефіцієнт приросту основних виробничих засобів	Фв-Фу/Фк	Показує ступінь збільшення основних засобів у звітному періоді проти минулого періоду
Показники ефективності використання основних засобів
9. Фондовіддача	Вп/Фк	Характеризує ефективність використання основних виробничих за собів. Відображає суму виробленої продукції на одну гривню основних виробничих засобів
10. Рентабельність основних иробничих засобів	Пз/Фк*100%	Визначає ступінь використання основних виробничих засобів
Фк -- балансова вартість основних виробничих засобів; Вп -- вартість виробленої продукції; Фз -- залишкова вартість основних виробничих засобів; М-- вартість майна підприємства; Зо-- сума зносу основних виробничих засобів; ч-- середньооблікова чисельність працівників; Фу -- вартість уведених основних виробничих засобів; Фв-- вартість виведених основних виробничих засобів; Кз-- коефіцієнт зносу основних виробничих засобів; Пз-- загальний прибуток підприємства.

2. Шляхи підвищення ефективності використання основних фондів

Основними напрямками підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства є такі:

1) Екстенсивний, до якого належить в основному збільшення часу роботи основних виробничих фондів.

2) Інтенсивний, до якого належить підвищення віддачі засобів праці на одиницю часу.

Найважливіші шляхи підвищення ефективності використання основних фондів підприємства:

1) поліпшення складу, структури і стану основних фондів підприємства;

удосконалення планування, управління і організації праці та виробництва;

2) зниження фондомісткості, підвищення фондовіддачі та продуктивності праці на підприємстві;

3) підвищення та розвиток матеріального та морального стимулювання праці.

Однією з головних умов підвищення ефективності відтворювальних процесів є оптимальність термінів експлуатації основних фондів, і передусім активної їх частини, відповідно до первинного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і подовження терміну експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення та використання знарядь праці.

Скорочення термінів експлуатації основних фондів, з одного боку, уможливлює прискорення їх оновлення, зменшення морального старіння, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого, -- зумовлює зростання собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, потребує більших за обсягом інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей машинобудування.

Подовження періоду функціонування основних фондів дає змогу зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці й за рахунок цього спрямовувати більше ресурсів на розширене відтворення, але при цьому знижується загальна продуктивність діючих основних фондів.

Саме тому терміни експлуатації машин і устаткування мають бути оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші витрати суспільної праці на їх виготовлення і використання у виробничому процесі протягом усього періоду їх функціонування.

Розширити відтворення основних фондів можна за допомогою таких заходів:

1) технічного переозброєння діючого підприємства;

2) реконструкції виробництва;

3) розширення виробничих потужностей підприємства;

4) нового будівництва технологічно завершених виробничих потужностей та підрозділів підприємства.

Питання для самоконтролю

1 Назовіть показники стану й ефективності використання основних засобів, що вони визначають?

2 Які ви знаєте основними напрямками підвищення ефективності використання основних виробничих фондів?

3 Які ви знаєте шляхи підвищення ефективності використання основних фондів підприємства?

4 За допомогою яких заходів можна досягти розширити відтворення основних фондів?

ЛЕКЦІЯ № 3.3 ОБОРОТНІ ЗАСОБИ ПІДПРИЄМСТВА

1. Сутність, склад та класифікація оборотних засобів

Оборотні засоби (кошти) - частина виробничих фондів, що беруть участь в одному виробничому циклі та переносять свою вартість на вартість готової продукції одразу і повністю, змінюючи при цьому свою речову форму.

Оборотні засоби підприємств становлять сукупність оборотних фондів і фондів обігу, виражених у вартісній формі (рис. 3.3).



Рисунок 3.3 - Структура оборотних коштів підприємства

Оборотні фонди --це частина засобів виробництва, що беруть участь в одному виробничому циклі та переносять свою вартість на вартість готової продукції одразу і повністю, змінюючи при цьому свою натуральну форму (тобто це матеріали, конструкції, деталі тощо).

Оборотні фонди є матеріальними ресурсами підприємства. Одна їх частина входить до продукції й утворює, таким чином, її матеріальний склад, а друга допомагає виконувати виробничий процес.

Фонди обігу -- це частина засобів виробництва, яка не бере участі у виробничих циклах, але авансується підприємством на створення засобів оборотних фондів: матеріалів, сировини, деталей, палива та ін. Тобто - це готова продукція, що перебуває на складі підприємства, а також відвантажена, але ще не оплачена покупцями, і кошти на рахунку підприємства, необхідні для придбання предметів праці та виплати заробітної плати.

У цьому полягає основна схожість й відмінність між оборотними фондами та фондами обігу.

Таким чином, оборотні фонди виражаються в обслуговуванні сфери виробництва, а фонди обігу -- в обслуговуванні сфери обігу.

Оборотні фонди містять такі елементи:

1. Виробничі запаси, що необхідні для забезпечення процесу виробництва основними запасами сировини та матеріалів.

До виробничих запасів належать:

1.1. основні матеріали, сировина, конструкції та деталі, що безпосередньо беруть участь у виробництві і з яких виготовляється продукція;

1.2. допоміжні матеріали, конструкції, деталі, що на відміну від основних безпосередньо не пов'язані з виготовленням продукції, але необхідні для виробничого процесу. До них належать мастильні матеріали, приводні паси, паливо, запасні частини до устаткування, обтиральні матеріали та ін.;

1.3. малоцінні інвентар та інструменти й такі, що швидко зношуються. За характером практичного застосування вони поділяються на малоцінний інвентар та інструмент і на господарський та конторський інвентар. Усі ці засоби праці об'єднуються в одну групу, незважаючи на різноманітність призначення, оскільки їх вартість невелика (приблизно до п'ятнадцяти неоподаткованих мінімумів громадян) і вони мають відносно нетривалий термін використання (до одного року). До цієї групи належать також спецодяг, спецвзуття та інші захисні пристосування незалежно від строку їх служби та вартості.

2. Незавершене виробництво. Незавершене виробництво наявне лише на підприємствах з тривалістю виробничого циклу понад один день. У вартісному вираженні незавершене виробництво містить витрати на придбання матеріалів, запасних частин, конструкцій, сировини, заробітну плату та інші кошти, необхідні для виконання процесу виробництва.

3. Витрати майбутніх періодів. До витрат майбутніх періодів належать витрати на виконання науково-дослідних та раціоналізаторських робіт, освоєння нової техніки, орендну плату та інші, що проводяться в поточному році, але на собівартість продукції зараховуватимуться в наступному періоді.

Співвідношення між окремими групами оборотних виробничих фондів виражене у відсотках, становить структуру оборотних фондів підприємства. Основна питома вага в цій структурі належить виробничим запасам основних матеріалів, конструкцій та деталей. Але слід зауважити, що структура оборотних фондів залежить передусім від специфіки виробництва.

Наприклад, у будівництві приблизно 50-60% припадає на незавершене виробництво, а 25% -- на основні виробничі запаси; на транспорті та в інших сферах інфраструктури незавершене виробництво майже зовсім відсутнє (крім перевезень на великі відстані), а основних виробничих запасів та залишків готової продукції немає взагалі. Але приблизно 70% припадає на допоміжні виробничі запаси.

Для нормальної виробничо-господарської діяльності підприємства, виконання постачально-збутових операцій, розрахунків з працівниками а також інших виробничих та господарчих потреб неабияк роль відіграють фінансові ресурси, що перебувають в обігу. Такі ресурси і утворюють фонди обігу, до яких належать:

1) товарно-матеріальні цінності;

2) кошти на розрахунковому рахунку підприємства в банку;

3) кошти, наявні в касі;

4) кошти в розрахунках із замовниками (дебіторські заборгованості);

5) відвантажені товари та надані послуги, за які ще надійшла оплата.

Іншими словами, фонди обігу -- це всі засоби, що в грошовій або речовій формі перебувають на підприємстві, і в будь-який момент, можуть стати вільними коштами підприємства.

2. Нормування оборотних засобів

Норма оборотних засобів (коштів) -- це відносна величина, що відповідає мінімальному, економічно обґрунтованому обсягу запасів товарно-матеріальних цінностей. Вона, як правило, встановлюється в днях, але можуть використовуватись також інші відносні значення.

Норматив оборотних засобів (коштів) -- це мінімально необхідна сума грошових коштів, що забезпечує підприємницьку діяльність підприємства.

На відміну від норми норматив оборотних активів встановлюється на конкретний період: квартал, рік. Розрахунок нормативу здійснюється на основі кошторису витрат, і оскільки останній періодично змінюється, виникає необхідність коригування нормативів. При цьому слід враховувати і витрати, не передбачені кошторисом: матеріали і запчастини для капітального ремонту, здійснюваного господарським способом, паливо для житлово-комунальних господарств тощо.

Таким чином нормативи оборотних засобів (коштів) - норми витрат, які встановлюються за видами оборотних коштів у вартісному вираженні.

Нормуванню підлягають оборотні кошти у:

- виробничих запасах (Нвз);

- незавершеному виробництві (Ннзв);

- витратах майбутніх періодів (Нмп);

- залишках готової продукції (Нзт).

І. Нормування оборотних коштів у виробничих запасах. У складі виробничих запасів нормуються такі групи оборотних активів: сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини, малоцінні та швидкозношувані предмети.

Норматив оборотних коштів щодо сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів визначається за формулою:

Нвз=ОЧN

де Нвз - норматив оборотних коштів зля виробничих запасів, грн;

О - одноденні витрати виробничих запасів, грн. (визначається за кошторисом витрат на виробництво у 4 кварталі без відрахування поворотних відходів, розраховується діленням суми їх витрат у 4 кварталі планового року на 90);

N - норма оборотних коштів (днів), яка включає транспортний, підготовчий, технологічний, поточний (складський запас), гарантійний запас.

- транспортний запас -- визначається як різниця між часом перебування вантажу в дорозі від постачальника до споживача та часом поштового пробігу розрахункових документів, їх оформлення вантажовідправником і обробки банками за місцем знаходження постачальника і споживача;

- підготовчий запас -- час для прийняття, розвантаження, сортування, складування матеріалів;

- технологічний запас -- включає час на підготовчі операції (сушіння лісоматеріалів, розкроювання матеріалів);

- поточний (складський запас) -- норма оборотних коштів залежить від частоти та рівномірності поставок матеріалів, рівномірності їх споживання у виробництві. У норму оборотних коштів, як правило, включають поточний запас у розмірі 50 % тривалості інтервалу між поставками;

- гарантійний запас -- створюється з метою запобігання наслідків можливих перебоїв у постачанні. Норма оборотних коштів на страховий запас встановлюється, як правило, в межах 50 % поточного запасу.

Норматив оборотних коштів щодо допоміжних матеріалів розраховується множенням норми на величину одноденного їх витрачання за кошторисом витрат на виробництво. Норми за видами і групами допоміжних матеріалів розраховуються в такому самому порядку, як і для основних матеріалів.

Норматив оборотних коштів на паливо встановлюється для всіх видів палива (крім газу), що використовується як для технологічних цілей, так і для господарських потреб виробництва. Величина нормативу оборотних коштів визначається за методом, аналогічним методу розрахунку нормативу оборотних коштів на основні матеріали.

Норматив оборотних коштів щодо тари визначається множенням норми, вираженої в гривнях, на обсяг товарної продукції в оптових цінах підприємства у плановому році. Норма оборотних коштів на тару визначається в гривнях на 1000 грн товарної продукції (діленням потреби в оборотних коштах на тару в плановому році на товарну продукцію в цінах реалізації).

Норматив на запасні частини для ремонтів машин визначається з урахуванням їхньої вартості за початковою оцінкою і норми оборотних коштів.

Норматив для малоцінних та швидкозношуваних предметів визначається окремо для кожної групи незалежно від характеру їх використання у виробництві: господарський інвентар, спеціальний одяг і взуття, спеціальний інструмент і пристосування і т. д.

II. Нормування оборотних коштів у незавершеному виробництві і витратах майбутніх періодів

Норматив оборотних активів у незавершеному виробництві повинен забезпечувати ритмічний процес виробництва і рівномірне надходження готової продукції на склад.

Норматив виражає вартість початих, але не завершених виробництвом виробів, які знаходяться на різних етапах виробничого процесу.

Норматив оборотних коштів для незавершеного виробництва (Нн.з.в.) визначається за формулою

де 3 -- одноденні витрати за планом IV кварталу (тис. грн) -- обчислюються діленням витрат на випуск валової продукції (за виробничою собівартістю) у IV кварталі планового року на 90;

Д -- тривалість виробничого циклу (днів) -- тривалість виробничого циклу відображає час перебування продукції в незавершеному виробництві від першої технологічної операції до повного виготовлення продукції і передачі її на склад. Визначається на основі даних технологічних карт та інших планових нормативів виробництва;

К -- коефіцієнт зростання витрат -- характеризує ступінь готовності виробів у незавершеному виробництві, тобто відношення витрат у незавершеному виробництві до всієї собівартості готової продукції.

Норматив оборотних коштів для витрат майбутніх періодів включає виробничі витрати, здійснені в певному плановому періоді, і віднесені на собівартість продукції, котра випускатиметься в наступні періоди.

Норматив оборотних коштів для витрат майбутніх періодів (Нм.п.) визначається за формулою

де Ро -- сума коштів, вкладених у ці витрати на початок запланованого періоду, за відрахуванням отриманих банківських кредитів;

Рn -- витрати, що проводяться у плановому році, передбачені відповідними кошторисами;

Рв -- витрати, які включаються до собівартості продукції запланованого року та передбачені кошторисом виробництва.

ІІІ. Нормування оборотних коштів для створення запасів готової продукції

До готової продукції належать вироби, виробництво яких завершено. Ці вироби прийняті технічним контролером підприємства і здані на склад або прийняті замовником, відповідно до затвердженого порядку приймання продукції.

Обсяги готової продукції на складі мають бути оптимальними щодо тривалості виробничого циклу, умов реалізації продукції і порядку її оплати.

Норматив оборотних коштів для готової продукції (Нгп) визначається за формулою

де 3 -- одноденний випуск продукції в IV кварталі планового року за виробничою собівартістю (грн);