РП = ТП + (Гп - Гк) + (Внп - Внк)

де Гп, Гк - залишки готової нереалізованої продукції на початок і кінець планового року, грн.;

Внп, Внк - залишки продукції відвантаженої, за яку термін оплати не настав, і продукції на відповідальному зберіганні у покупців на початок і кінець планового року, грн.

Обсяг реалізованої продукції з урахуванням виконання плану поставок (РПп), грн.:

РПп = РП - Ni * Ці

де Ni *Ці - вартість недопоставленої продукції, грн.

Обсяг чистої продукції підприємства (ЧП), грн.:

ЧП=ТП - (М+А)

де М - матеріальні витрати на виробництво продукції, грн.;

А - сума амортизаційних відрахувань за відповідний період, грн.

Виробнича програма будь-якого підприємства повинна бути обгрунтована наявними виробничими ресурсами (трудовими, матеріальними), а також виробничою потужністю підприємства.

Питання для перевірки знань

1 Що таке виробнича програма підприємства.

2 Що є основою обгрунтування плану виробництва і збуту

3 На яких елементах базується формування виробничої програми?

4 Назвіть натуральні та вартісні показники виробничої програми.

5 Дайте визначення понять : асортимент, номенклатура.

ЛЕКЦІЯ 4.5 ПОНЯТТЯ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ, НЕОБХІДНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ

1. Суть, показники та методи оцінювання якості продукції

Якість продукції - сукупність властивостей, що зумовлюють придатність продукції задовольняти певні потреби споживачів відповідно до її призначення.

Обставини, які викликають необхідність поліпшення якості в сучасних умовах:

потреби науково-технічного прогресу;

зміна споживчих запитів населення;ї

нестача або обмеженість природних ресурсів;

підвищення значення матеріального стимулювання в ринкових умовах;

розвиток зовнішньої торгівлі.

Оцінка якості передбачає визначення наступних її рівнів:

1) абсолютний рівень якості - обчислюють певні показники без порівняння з відповідними показниками аналогічних виробів;

2) відносний рівень - абсолютні показники зіставляються з відповідними показниками аналогічних кращих зразків;

3) перспективний рівень якості - відображає пріоритетні напрями розвитку науки і техніки;

4) оптимальний рівень якості - мінімальна величина загальних суспільних витрат на виробництво і експлуатацію продукції.

Одиничні показники якості - характеризують окремі властивості виробу (призначення, надійність і довговічність, технологічність, ергономічні, стандартизації та уніфікації, економічні, патентно-правові).

Комплексні показники - вимірюється група властивостей виробу: продукцію поділяють на сорти, марки, класи.

Загальні показники - коефіцієнт оновлення асортименту, частка сертифікованої продукції; частка продукції на експорт; обсяг товарів, реалізованих за зниженими цінам и під час сезонного розпродажу; питома вага браку в загальному випуску.

Методи оцінки якості продукції:

1) об'єктивний - вимірювальний (при оцінці якості використовують технічні засоби контролю) і реєстраційний (спостерігають і підраховують кількість предметів, випадків);

2) органолептичний - аналізують сприймання органами чуття людини споживчих властивостей товару;

3) розрахунковий - розраховують показники якості новостворених виробів.

2. Конкурентоспроможність продукції, чинники забезпечення та методики оцінки її рівня

Конкурентоспроможність - це характеристика товару, що відображає її відмінність від товару-конкурента як за ступенем задоволення конкретної потреби, так і за витратами на його забезпечення.

Чинники забезпечення конкурентоспроможності продукції:

1) продукт - відображає рівень якості продукції, її стиль, унікальність, гарантії та рівень обслуговування, зручність у використанні;

2) ціна - рівень ціни порівняно з іншими конкурентами, система знижок, форма оплати та можливість відстрочки у платежах тощо;

3) канали збуту - характеризує форми збуту, стан ринку, систему транспортування та складування;

4) реалізація - відображає ефективність діяльності маркетингових служб, дієвість реклами, використання систем просування товару на ринок тощо;

5) рівень кадрового потенціалу та управлінських структур - кваліфікаційний рівень персоналу підприємства, ефективність використання кадрового потенціалу, прогресивність управлінської структури та її мобільність тощо.

Методика оцінки рівня конкурентоспроможності продукції передбачає проведення розрахунків у декілька етапів:

1) аналіз ринку і вимог споживачів з метою визначення номенклатури параметрів (нормативних,технічних, економічних), вибір найбільш конкурентоспроможного товару - зразку для порівняння;

2) обчислення одиничних показників за окремими параметрами та визначення сукупності параметрів двох товарів для порівняння;

3) розрахунок групових показників на основі одиничних, що у кількісному виразі відображають відмінність між характеристиками аналізованої продукції та потребами споживачів окремої групи параметрів;

4) визначення інтегрального показника з усіх груп параметрів в цілому, який вказує на рівень конкурентоспроможності аналізованого виробу.

Еталон для порівняння має належати до однієї групи товарів з аналізованим виробом, мати визначені умови використання і функціонального призначення, бути характерним для вибраного ринку і мати максимальну кількість переваг для покупців. Розрахунок нормативних параметрів для оцінки конкурентоспроможності забезпечується за допомогою альтернативного методу, і застосовуваний показник має лише два значення:

1 - якщо товар відповідає нормі;

0 - якщо не відповідає.

Управління конкурентоспроможністю - це встановлення оптимального співвідношення між чинниками забезпечення конкурентоспроможності (якістю, ціною, системою збуту, обслуговування).

3. Механізм управління якістю та конкурентоспроможністю продукції

Управління якістю - це дії, спрямовані на встановлення, забезпечення і підтримку необхідного рівня якості продукції в процесі її проектування, виробництва та експлуатації. Механізм управління якістю: прогнозування і планування виробництва; стимулювання виробництва продукції високої якості; контроль за виробництвом; стандартизація та сертифікація продукції.

Стандартизація включає комплекс норм, правил і вимог до якості продукції. Процес стандартизації регулюється сукупністю нормативно-технічної документації: міжнародні стандарти, держстандарти, галузеві стандарти, технічні умови, стандарти підприємств. Стандарт на продукцію - в ньому встановлюються показники, виходячи із новітніх досягнень науки, техніки і попиту споживачів.

Сертифікація продукції - оцінка відповідності продукції певним вимогам та видача певного документа-сертифіката. Сертифікат - документ, що засвідчує високий рівень якості продукції та її відповідності вимогам міжнародних стандартів. В Україні існує обов'язкова та добровільна сертифікація. Сертифікацію здійснюють державні випробувальні центри, які видають сертифікати відповідності. Державний нагляд здійснює Держкомітет по стандартизації та сертифікації. За порушення стандартів передбачені штрафні санкції.

4. Шляхи підвищення якості та конкурентоспроможності продукції

1) виробничо-технічні - вдосконалення проектування, використання найсучасніших технологій, контроль якості сировини, матеріалів, поліпшення стандартизації;

2) організаційні - вдосконалення організації виробництва і праці, підвищення кваліфікації кадрів;

3) економічні - прогнозування і планування якості, встановлення прийнятних цін, стимулювання виробництва високоякісної продукції;

4) соціальні - кадрова політика, створення належних умов праці і відпочинку, мотивація праці.

економіка персонал мотивация виробничий

Контрольні питання

1 Чи є тотожними поняття якість продукції та споживна вартість товару?

2 Якими обставинами в сучасних умовах диктується необхідність поліпшення якості продукції?

3 Методи оцінки якості продукції.

4 За якими ознаками конкурентоспроможність продукції відображає її відмінність від товару-конкурента?



МОДУЛЬ 5. ВИТРАТИ ПІДПРИЄМСТВА І РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

ЛЕКЦІЯ 5.1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИТРАТ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА

1. Поняття і характеристика витрат на виробництво

У процесі своєї діяльності підприємство здійснює матеріальні та грошові витрати, які поділяють на три групи:

1) витрати, пов'язані з основною діяльністю підприємства - витрати на виробництво або реалізацію продукції, так звані поточні витрати, які відшкодовуються за рахунок виручки від реалізації;

2) витрати, пов'язані з інвестиційною діяльністю, тобто на розширення та оновлення виробництва, джерела фінансування - амортизаційні відрахування, прибуток, емісія цінних паперів, кредити тощо;

3) витрати на соціальний розвиток колективу - соціально-культурні, житлові потреби, фінансування за рахунок прибутку.

Найбільшу питому вагу мають витрати на виробництво.

Собівартість продукції - це грошова форма витрат пов'язаних з використанням у процесі виробництва природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних засобів, трудових ресурсів та інших витрат на її виробництво і реалізацію.

Зокрема:

- витрати на підготовку й освоєння виробництва;

- витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, обумовлені технологією й організацією виробництва, включаючи витрати з контролю виробничих процесів і якості продукції, що випускається;

- витрати, зв'язані з винахідництвом і раціоналізацією, виготовленням і випробовуванням моделей і зразків, організацією виставок, конкурсів, виплатою авторських винагород та ін.;

- витрати, позв'язані з обслуговуванням виробничого процесу;

- витрати на забезпечення нормальних умов праці і техніки безпеки;

- витрати, пов'язані з управлінням виробництвом;

- виплати, передбачені законодавством про працю, за відпрацьований час та чергових і додаткових відпусток, оплата робочого часу за виконання державних обов'язків і ін.;

- відрахування на державне соціальне страхування й у пенсійний фонд від витрат на оплату праці, що включаються у собівартість продукції;

- платежі по обов'язковому страхуванню майна підприємства, що враховується у складі основних засобів;

- витрати на відтворення основних засобів, що включаються в собівартість продукції у формі амортизаційних відрахувань на повне відновлення від вартості основних фондів;

- амортизація нематеріальних активів.

Крім того, у собівартість продукції включаються: втрати від браку, втрати від простоїв з внутрішньовиробничих причин, нестачі матеріальних цінностей у виробництві і на складах у межах норм природного збитку і понад норми, якщо винуватець не встановлений.

У собівартість продукції не включаються витрати і втрати, які відносяться за рахунок прибутків і збитків (відносяться до інших операційних витрат): витрати по анульованих виробничих замовленнях, судові витрати й арбітражні збори, штрафи, пені, неустойки та інші види санкцій за порушення умов господарських договорів, збитки від списання безнадійних боргів та ін.

2. Класифікація витрат

По-перше, розрізняють витрати загальні (сукупні) та витрати на одиницю продукції. Витрати на одиницю в масовому або серійному виробництві обчислюють як середні за певний період, а в одиничному виробництві - як індивідуальні.

Для планування, обліку та аналізу витрати класифікуються за певними ознаками:

1) за ступенем однорідності витрати поділяються на елементні та комплексні. Елементні витрати однорідні за складом і є первинними: матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші витрати. Комплексні витрати різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів: витрати на утримання та експлуатацію обладнання, загальновиробничі, адміністративні витрати та ін.;

2) за способом обчислення на окремі різновиди продукції витрати поділяються на прямі й непрямі. Прямі безпосередньо пов'язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути прямо обчислені на одиницю продукції. Непрямі пов'язані з виготовленням не конкретних виробів, а з процесом виробництва в цілому: зарплата обслуговуючого й управлінського персоналу, експлуатація будівель, споруд.

3) на підставі зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяють на постійні та змінні. Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, їхня кількість не залежить від обсягу продукції ( у певних межах): витрати на утримання та експлуатацію будівель і споруд, організацію виробництва, управління. Змінні витрати - витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції.

4) залежно від часу виникнення витрати можуть бути поточними (здійснюються щоденно в даному періоді), одноразовими (не частіше як один раз на місяць) , майбутніми (оплата відпусток, сезонні витрати).

3. Управління витратами на підприємстві, визначення критичного обсягу виробництва

Управління витратами - це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв для постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження.

Система управління витратами включає організаційні підсистеми: пошук і виявлення чинників економії ресурсів; нормування витрат ресурсів; планування витрат; облік та аналіз витрат; стимулювання економії і зниження витрат.

Виявлення й використання чинників економії ресурсів, зниження витрат є обов'язком кожного працівника, передусім спеціалістів і керівників.

Порівняння фактичних витрат з плановими (нормативними) дає змогу в процесі аналізу оцінювати роботу підрозділів з використання ресурсів, з'ясовувати причини відхилень і відповідно стимулювати працівників підприємства до їхнього зниження.

Управління витратами передбачає їх розподіл за місцями та центрами відповідальності. Місце витрат - це місце їхнього формування (робоче місце, дільниця, цех), центр відповідальності - поєднання місця витрат з центром, відповідальним за їхній рівень( відділ реклами, відділ постачання). За центрами відповідальності складаються кошториси (планові витрати), обчислюються фактичні витрати, а для виробничих підрозділів визначається собівартість одиниці продукції (послуг).

Критичний обсяг виробництва (точка беззбитковості) - це такий обсяг виробництва, при якому доходи дорівнюють витратам, а прибуток відповідно дорівнює нулю. При збільшенні обсягу виробництва понад критичний, підприємство починає отримувати прибуток. Точка беззбитковості може розраховуватися в натуральних та вартісних показниках, а також у відсотках від запланованого обсягу.

Точка беззбитковості в натуральних одиницях:

,

де Ц - ціна за один виріб, грн./од.;

ПВ - постійні витрати на весь обсяг виробництва, грн.;

- змінні витрати на одиницю, грн./од.

Точка беззбитковості в грошових одиницях:

,

де - коефіцієнт маржинального доходу.

,

де - маржинальний дохід на один виріб (питомий), грн./шт.

На практиці менеджера більш цікавить обсяг та ціна реалізації, які забезпечать отримання бажаного прибутку.

Для цього використовуємо рівняння:

де - бажаний прибуток, грн.

Змінимо це рівняння наступним чином:

Звідси обсяг реалізації в натуральних одиницях, який забезпечить

отримання бажаного прибутку:

Бажаний прибуток - це прибуток до оподаткування, але менеджера може цікавити прибуток, який залишається після сплати податку на прибуток.

Чистий прибуток, що залишається у підприємства після сплати податку

на прибуток розраховується за формулою:

де t - коефіцієнт податку на прибуток, ставка у відсотках встановлюється Податковим кодексом України.

Виходячи з цього:

Контрольні питання

1 Що таке витрати?

2 На які групи поділяються витрати.

3 Які витрати включаються до собівартості продукції?

4 За якими ознаками класифікуються витрати?

5 Як змінюються постійні та змінні витрати при зміні обсягів виробництва?

6 Що включає в себе система управління витратами?

7 Що відображає критичний обсяг виробництва?

ЛЕКЦІЯ 5.2 СУКУПНІ ВИТРАТИ ТА СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ

1. Класифікація витрат за економічними елементами, кошторис виробництва

Сукупні витрати підприємства залежно від їхнього призначення виражаються кількома показниками : кошторис виробництва; собівартість валової, товарної і реалізованої продукції.

Кошторис виробництва - це витрати підприємства, пов'язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Отже, кошторис та собівартість загального обсягу продукції, як правило, не збігаються.

Витрати, що входять до кошторису виробництва, класифікуються за економічними елементами:

матеріальні витрати - вартість витрачених матеріалів (крім продукту власного виробництва): сировина, матеріали, покупні напівфабрикати та комплектуючі, паливо та енергія, будівельні матеріали, запчастини, допоміжні матеріали. Із витрат на матеріальні ресурси вираховують вартість зворотних відходів, тобто залишки сировини, матеріалів;

витрати на оплату праці - виплата зарплати за окладами і тарифами, премії і заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток, оплата іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи - відрахування на пенсійне забезпечення, на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу,відрахування до фонду страхування від нещасних випадків на виробництві;

амортизація основних фондів і нематеріальних активів - сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних матеріальних активів ( спеціальні інструменти та пристосування, тимчасові споруди, інвентарна тара);

інші витрати, пов'язані з основною діяльністю - витрати на відрядження, на послуги зв'язку, виплати матеріальної допомоги, плата за професійні послуги ( банківські, аудиторські, нотаріальні та ін.).

Складається кошторис за такою схемою:

1) виробнича собівартість валового випуску продукції розраховується так: із загальної суми витрат вираховуються витрати на роботи та послуги, що не входять до складу виробничої собівартості. Ураховується зміна залишків витрат майбутніх періодів; при збільшенні залишків цих витрат сума приросту віднімається від загальної суми витрат на виробництво, при зменшенні - додається;

2) виробнича собівартість виготовленої продукції обчислюється як сума витрат на випуск валового випуску продукції, зменшена (збільшена) на величину собівартості при зростанні (зменшенні) залишків незавершеного виробництва;

3) собівартість реалізованої продукції розраховується шляхом збільшення (зменшення) виробничої собівартості продукції на величину зміни витрат у залишках нереалізованої продукції.

Поелементна класифікація витрат, яку містить кошторис виробництва, дає змогу визначити ресурсну структуру собівартості, що є важливим для аналізу чинників формування та зниження собівартості продукції.

2. Собівартість продукції. Види собівартості

Собівартість продукції як грошовий вираз витрат на виробництво і реалізацію продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки у ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін.

Собівартість продукції як показник використовується для контролю за використанням ресурсів підприємства, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію. За умов самофінансування зниження собівартості є основним джерелом зростання прибутку підприємства.

Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу у її структурі.

Види собівартості в залежності від часу розрахунку:

1) планова - визначається перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси на момент складання плану;

2) фактична собівартість - фактичні витрати на виробництво за даними бухгалтерського обліку;

3)нормативна собівартість - витрати на виробництво та реалізацію, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів;

4) кошторисна собівартість - витрати на окремий виріб або замовлення, що виконуються в разовому порядку.

Види собівартості в залежності від витрат, що входять до неї:

1) технологічна - витрати, пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції;

2) цехова - витрати цехів на виготовлення продукції;

3)виробнича - витрати підприємства, пов'язані з процесом виробництва, фактично виробнича собівартість збігається з цеховою.

Види собівартості за тривалістю розрахункового періоду - місячна, квартальна, річна.

Також розрізняють собівартості: індивідуальна (витрати на виготовлення продукції в умовах конкретного підприємства) та середньогалузева (витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі).

3. Поняття: калькуляція, калькуляційна одиниця, об'єкт калькулювання

Калькулювання - обчислення собівартості окремих виробів. Воно потрібне для обгрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах. Як правило, складають планові та фактичні калькуляції.

Об'єкт калькулювання - це та продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється: основна та допоміжна продукція (інструмент, енергія); послуги та роботи (ремонт, транспортування). Головний об'єкт калькулювання - готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок).

Для кожного об'єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця - одиниця його кількісного виміру ( наприклад, 1 трактор, для вугілля - одна тонна, електроенергія - одна кіловат-година, 100 пар взуття і т.д.)

При калькулюванні продукції (робіт, послуг) витрати групують за калькуляційними статтями, перелік і склад яких установлюється підприємством самостійно.

Орієнтовна номенклатура калькуляційних статей:

1) сировина та матеріали;

2) покупні напівфабрикати, комплектуючі, роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

3) енергія технологічна;

4) зворотні відходи (вираховуються);

5) основна зарплата виробників;

6) додаткова зарплата виробників;

7) відрахування на соціальні заходи по зарплаті виробників;

8) підготовка та освоєння виробництва;

9) відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристосувань цільового призначення та інші спеціальні витрати;

10) утримання та експлуатація машин і устаткування;

11) загальновиробничі витрати;

12) адміністративні витрати;

13) витрати на збут.

Сума перших 10 статей становить технологічну собівартість, сума 11 - цехову (виробничу) і всіх статей - повну собівартість. В окремих галузях економіки номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної.

4. Методика обчислення основних статей калькуляції. Методи калькулювання

У процесі калькулювання прямі витрати обчислюються безпосередньо на калькуляційну одиницю згідно з чинними нормами й цінами.

Стаття «Сировина і матеріали» - витрати на сировину, основні, допоміжні матеріали, покупні напівфабрикати, для їх обчислення треба знати норми витрат та ціни. Крім ціни враховуються транспортно-заготівельні витрати ( плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи).

Стаття «Покупні напівфабрикати» - вартість покупних виробів, що потребують монтажу або додаткового оброблення; роботи і послуги виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами. Крім ціни слід також враховувати транспортно-заготівельні витрати.

Стаття «Енергія технологічна» - витрати на енергію (паливо, електроенергію, пару, газ), яка безпосередньо використовується в технологічному процесі, обчислюється за нормами витрат і тарифами на енергію.

Стаття «Зворотні відходи» - вартість повернутих відходів, вираховується із загальної суми витрат на матеріали.

Стаття «Основна зарплата виробників» - витрати на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням продукції. Обчислюється згідно з нормами витрат часу на виконання технологічних операцій і тарифними ставками або відрядними розцінками на операції, деталі, вузли.

Стаття «Додаткова зарплата» - оплата відпусток, часу виконання держобов'язків, доплати за виконання додаткових функцій, обчислюється у відсотках від основної.

Стаття «Відрахування на соціальні потреби» - у відсотках від суми основної та додаткової зарплати ( на пенсійне страхування, соціальне страхування по непрацездатності, на випадок безробіття та страхування від нещасних випадків на виробництві) у вигляді єдиного соціального внеску, ставка якого встановлюється діючим законодавством в залежності від класу професійного ризики певного виробництва.

Стаття «Підготовка та освоєння виробництва» може містити три різновиди витрат на: освоєння нових виробництв, агрегатів (пускові витрати); підготовку та освоєння нової продукції; підготовчі роботи в добувній промисловості. Ці витрати списуються на продукцію рівними частками за встановлений період їх відшкодування. Такі ж витрати в серійному та масовому виробництві фінансуються із прибутку або з позабюджетних фондів фінансування науки і техніки.

Стаття «Відшкодування зносу спецінструментів» - відшкодування вартості спецінструментів, проектування та виготовлення, ремонт спецінструменту, утримання служб підприємства, що обслуговують виробництво спецінструменту.

Стаття «Утримання та експлуатація машин і устаткування» - є комплексною і охоплює такі витрати: амортизація основних виробничих фондів, витрати на електроенергію, пальне для приведення їх в дію, технологічний інструмент, ремонт, оплату праці з відповідними відрахуваннями на соціальні потреби робітників, які обслуговують машини (електрики, слюсарі). На ці витрати складається кошторис для кожного цеху на рік (квартал). На одиницю кожного різновиду продукції ці витрати обчислюється методом розподілу (найбільш поширений метод розподілу пропорційно основній зарплаті виробників).

Більш обгрунтованим є метод обчислення витрат на утримання та експлуатацію на один виріб залежно від часу його обробки та нормативних витрат на одиницю часу.

Стаття «Загальновиробничі витрати» - витрати на управління, виробниче й господарське обслуговування в межах цеху (виробництва): зарплата з відрахуваннями працівників управління цеху, спеціалістів, обслуговуючого персоналу, амортизаційні відрахування стосовно будівель і споруд, кошти на їхнє утримання, ремонт, охорону праці.

Стаття «Адміністративні витрати» - ці витрати є такими, як і загальновиробничі, але на рівні підприємства, додатково в них включають витрати на набір і підготовку кадрів, відрядження, обов'язкові платежі (страхування майна, платежі за забруднення довкілля та ін.), виплату відсотків за кредит. На невеликих підприємствах з безцеховою структурою загальновиробничі та адміністративні витрати об'єднують в одну статтю. Розподіляються ці витрати пропорційно основній зарплаті виробників, більш точний метод - пропорційно сумі основної зарплати й витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування.

Стаття «Витрати на збут» - витрати на вивчення ринку, на рекламу та продаж продукції.

Методика розрахунку собівартості:

Вартість сировини і матеріалів, Вмат, грн.

Вмат = m * Ц * (1 + Ктр)

де m - норма витрат матеріалу на один виріб, натур. один.;

Ц - ціна одиниці матеріалу, грн.;

Ктр - коефіцієнт транспортних витрат.

Вартість покупних комплектуючих та напівфабрикатів, Впок , грн.

Впок = n * Цпок * ( 1 + Ктр)

де n - кількість покупних на один виріб, натур. один.;

Цпок - вартість одного покупного, грн.

Стаття «Послуги виробничі зі сторони» містить в собі витрати на роботи і послуги виробничого характеру (Пвир.) сторонніх підприємств та організацій, витрати на випробування якості сировини, перевіз вантажів по території підприємства. Розраховується відповідно з нормами витрат на один виріб, якщо такі витрати є.

Витрати на електроенергію, яка використовується безпосередньо у виробництві, Вел. , грн.



деРн.обл. - сумарна потужність верстатів, устаткування, КВт;

Fеф.обл. - ефективний фонд часу роботи обладнання за рік, год.;

Ко - коефіцієнт одночасності роботи двигунів(0,8);

Кз - коефіцієнт завантаження обладнання (0,9);

Квтр - коефіцієнт втрат у електромережі (0,7);

Кк.д. - коефіцієнт корисної дії електродвигуна (0,95);

Цел.ен. - ціна однієї КВт-години електроенергії , грн.);

Рн.світ. - номінальна потужність одного світильника, кВт.

Вартість відходів, Ввідх, грн.

Ввіхд = Вмат * Квідх

де Квідх - коефіцієнт відходів,приймається за даними підприємства.

Всього матеріальні витрати прямі, Вм , грн.

Вм = Вмат + Впок. + Пвир. - Ввідх.

Визначення основної заробітної плати виробничих робітників, Зосн., грн.

Зосн. = Сг.сер. * tшт

де Сг.сер. - середня годинна тарифна ставка одного виробничого робітника, грн.;

tшт - сума норм часу на виготовлення одного виробу, год.



Сг.сер.=

де Сг.1.2,…m - годинна тарифна ставка робітника першого , другого, m-го розряду;

n1, n2,….nm - кількість робітників 1-го, 2-го, m-го розряду.

Додаткова зарплата виробничих робітників включає доплати за особливі умови праці, оплату невідпрацьованого часу (відпустка, виконання держобов'язків), доплати за бригадирство, премії за виконання виробничих показників тощо, Здод., грн.

Здод. = Зосн. * Кдод.з.

де Кдод.з. - коефіцієнт додаткової зарплати, приймається за даними підприємства .

Прямі витрати на оплату праці, Впр., грн.

Впр.=Зосн. + Здод

Відрахування на соціальні заходи - єдиний соціальний внесок (включає в себе відрахування до пенсійного фонду, фонду страхування по тимчасовій непрацездатності, до фонду страхування на випадок безробіття (фонд зайнятості), до фонду страхування від нещасних випадків на виробництві), розраховуються за формулою, Вс.з., грн.:

Вс.з. = Впр. * Кв.с.з.

де Кв.с.з. - коефіцієнт відрахувань на соціальні заходи (єдиний соціальний внесок).

Витрати на утримання та експлуатацію обладнання (ВУЕО) розраховуються за формулою, Ву.е.о., грн.

Ву.е.о.= Зосн. * Кв.у.е.о

де Кв.у.е.о. - коефіцієнт витрат на утримання та експлуатацію обладнання (розраховується за даними підприємства як відношення річної суми витрат на утримання та експлуатації обладнання до річної суми основної заробітної плати виробничих робітників).

Витрати на підготовку та освоєння виробництва розраховуються відповідно з нормами витрат на один виріб, якщо такі витрати є.

Всього інші прямі витрати складають, Він.пр., грн.:

Він.пр.= Вс.з. + Ву.е.о

Загальновиробничі витрати на один виріб розраховуються за формулою, Вз.в., грн.:

Вз.в. = Зосн. * К з.в.в.

де Кз.в.в. - коефіцієнт загальновиробничих витрат (розраховується за даними підприємства як відношення річної суми загальновиробничих витрат до річної суми основної заробітної плати виробничих робітників).

Виробнича собівартість розраховується за формулою, Свир., грн.:

Свир.= Вм + Впр. + Він.пр. + Вз.в.

Визначаються адміністративні витрати за формулою, Вадм., грн.:

Вадм. = Зосн. * Кадм



де Кадм. - коефіцієнт адміністративних витрат (розраховується за даними підприємства як відношення річної суми адміністративних витрат до річної суми основної заробітної плати виробничих робітників).

Витрати на збут розраховуються за формулою, Взб., грн.

Взб. = Свир. * Кзб.

де Кзб. - коефіцієнт витрат на збут (розраховується як відношення річної суми витрат на збут до річної суми витрат, що включаються до виробничої собівартості).

Розраховуються інші операційні витрати за формулою, Він.опер., грн.:

Він.опер.= Свир. * Кін.

де Кін.опер.- коефіцієнт інших операційних витрат (розраховується як відношення річної суми інших операційних витрат до річної суми витрат, що включаються до виробничої собівартості).

Загальні витрати (повна або загальна собівартість), Сзаг., розраховуються за формулою, грн.:

Сзаг. = Свир. + Вадм. + Взб. + Він.опер.

Найпоширенішими методами обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції є позамовний, попередільний та нормативний.

При позамовному методі об'єктом калькулювання є окреме замовлення (контракт), за яким визначаються прямі витрати, а непрямі витрати щомісяця розподіляються між замовленнями. Цей метод може використовуватися для визначення собівартості допоміжних та обслуговуючих виробництв. При попередільному методі об'єктом обліку є собівартість напівфабрикатів за окремими виробами в межах переділу (фази технологічного процесу). При нормативному методі складається нормативна калькуляція виходячи з нормативів витрат, а після закінчення виробничого процесу визначають фактичну собівартість як суму витрат в межах норм плюс сума відхилень від норм.

Загальновиробничі витрати змінні розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, зарплати), а постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт обліку з використанням бази розподілу при нормальній потужності, яка визначається підприємством самостійно. Нормальна потужність - очікуваний середній обсяг діяльності підприємства. Нерозподілені витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції у період їх виникнення.

5. Основні фактори зниження собівартості

Фактори зниження собівартості:

1) підвищення технічного рівня виробництва, зокрема упровадження нової прогресивної технології, підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів; розширення масштабів використання й удосконалення техніки і технологій; краще використання сировини та матеріалів;

2) поліпшення організації виробництва і праці, тобто удосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього; упровадження наукової організації праці; поліпшення використання основних виробничих фондів; поліпшення матеріально-технічного забезпечення; скорочення транспортно-складських витрат;

3) зміна обсягу виробництва, що зумовлює відносне скорочення умовно-постійних витрат у результаті зростання обсягу виробництва;

4) зміна структури, асортименту та поліпшення якості продукції.

Контрольні питання

1 Назвіть елементи витрат на виробництво

2 Які витрати включаються до елемента «Інші операційні витрати»?

3 Який документ складається за економічними елементами? Його значення.

4 За якими ознаками класифікуються види собівартості.

5 Значення показника «собівартість продукції».

6 Поняття : об'єкт калькулювання, одиниця калькулювання

7 Які статті витрат входять до виробничої собівартості

8 Які витрати не входять до виробничої собівартості?

9 Методи калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).

10 Запропонуйте шляхи зниження собівартості на прикладі конкретного підприємства.

ЛЕКЦІЯ 5.3 ЦІНИ НА ПРОДУКЦІЮ (РОБОТИ, ПОСЛУГИ)

1. Поняття ціни продукції (послуги), функції цін

Ціна - це грошовий вираз вартості, кількості грошей, що сплачується або одержується за одиницю товару або послуги. Одночасно ціна відображає споживчі властивості (корисність) товару, купівельну спроможність грошової одиниці, ступінь рідкісності товару, силу конкуренції, державного контролю, економічну поведінку ринкових суб'єктів. Ціна складається з окремих елементів. Основними з них є собівартість і прибуток. Крім того, до складу ціни можуть входити: акцизний збір, ПДВ, націнки постачальницько-збутових організацій, торгівельні надбавки або знижки.

Функції цін:

1) обліково-аналітична забезпечує облік результатів господарювання та їх прогнозування;

2) розподільча - впливає на розподіл ресурсів, доходів та фінансів в суспільстві;

3) стимулююча - сприяє раціональному використанню обмежених ресурсів, науково-технічному прогресу, оновленню асортименту;

4) регулююча - здійснюється збалансування між окремими виробництвами, попитом і пропозицією).

2. Види цін на продукцію (послуги)

Класифікація цін:

1) За ознакою рівня встановлення та регулювання:

- централізовано-фіксовані - встановлює держава на ресурси, що впливають на загальний рівень і динаміку цін; на товари і послуги, які мають вирішальне соціальне значення, а також для підприємств-монополістів;

- договірні ціни - формуються на засаді домовленості між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем) і стосуються конкретної партії товарів;

- вільні ціни - це ціни, що їх визначає підприємство самостійно.

2) Залежно від особливостей купівлі-продажу і сфери економіки існують:

- світові ціни - це грошовий вираз міжнародної вартості товарів, що продаються на світовому ринку;

- оптові (відпускні) - встановлюються виходячи з витрат на виробництво (собівартості), прибутку підприємств, величини ПДВ, суми акцизів для підакцизних товарів;

- закупівельні ціни - застосовуються постачально-збутовими, заготівельними організаціями, посередницькими фірмами, які здійснюють торговельну діяльність відповідно до свого статуту;

- роздрібні ціни - визначаються торгівельними підприємствами, підприємствами громадського харчування та іншими особами, які здіснюють продаж товарів (послуг) населенню;

- тарифи - вантажного та пасажирського транспорту, тарифи на платні послуги.

3. Методи ціноутворення на продукцію (послуги)

За ринкових умов господарювання можуть використовуватися різноманітні методи ціноутворення:

1) Розрахунок ціни за методом «витрати плюс прибуток»

Прибуток розраховується за формулою, П , грн.:

де Сзаг - загальна (повна)собівартість, грн.;

Р - рентабельність (норма прибутку у відсотках).

Ціна виробу (ціна виробника) розраховується за формулою, Цвир., грн.:

Цвир = Сзаг + П

Податок на додану вартість визначається, ПДВ, грн.:

ПДВ =

де Нпдв - норматив (ставка) податку на додану вартість у відсотках, встановлюється Податковим кодексом України.

Ціна реалізації розраховується за формулою, Цреал, грн.

Цреал = Цвир + ПДВ

Визначення розміру податку на прибуток, Подприб, грн.:

де Нпод.приб. - норматив (ставка) податку на прибуток у відсотках, встановлюється Податковим кодексом України.

Дохід(виручка) від реалізації продукції розраховується за формулою, Вреал, грн.:

Вреал = Цреал * N

де N - запланований обсяг реалізації, натур. одиниць.

Прибуток на весь обсяг виробництва та реалізації, Пбаланс.річн., грн., розраховується за формулою:

Пбаланс.річн. = П * N

Податок на прибуток на весь обсяг виробництва та реалізації, Подприб.річн., грн., розраховується за формулою:

Подприб.річн. = Подприб * N

2) метод ціноутворення «за рівнем поточних цін» («за рівнем конкуренції») - ціни встановлюють як у конкурентів або трохи нижче за них;

3) метод ціноутворення «за рівнем попиту» - встановлення ціни за допомогою пробного продажу товару в різних сегментах ринку враховуючи умови продажу, кон'юктуру ринку, супутні послуги;

4) застосування методу встановлення зональних цін - фірма відокремлює кілька зон, у межах яких встановлюються єдині ціни залежно від рівня транспортних витрат та ін.

Вибір методу ціноутворення і відповідного рівня ціни є початком розробки цінової стратегії і тактики підприємства. Надалі ціни постійно коригуються та уточнюються.

Контрольні питання

1 Поняття ціна продукції (робіт, послуг).

2 Функції цін.

3 Класифікація цін.

4 Методика розрахунку ціни за методом «витрати плюс прибуток».

ЛЕКЦІЯ 5.4 ФОРМУВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ

1. Дохід підприємства, загальна схема формування фінансових результатів

У ринкових умовах метою функціонування будь-якого підприємства є виготовлення і реалізація продукції для задоволення ринкових потреб та одержання певної суми доходу.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається як загальний дохід (виручка) від реалізації, тобто без вирахування наданих знижок, повернення проданих товарів та податків з продажу ( ПДВ, акцизного збору тощо). На величину виручки впливають обсяг виробництва, асортимент, якість, ритмічність роботи підприємства. Але загальний дохід ще не характеризує ефективність діяльності.

Загальна схема формування фінансових результатів підприємства:

Чистий дохід від реалізації = Дохід (виручка) від реалізації мінус ПДВ, акцизний збір, інші вирахування з доходу

Валовий (балансовий) прибуток = Чистий дохід від реалізації мінус собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)

Операційний прибуток = Валовий (балансовий) прибуток + інші операційні доходи - операційні витрати

Інші операційні доходи - від оренди майна, від курсових різниць, від реалізації оборотних активів, відшкодування раніше списаних активів.

Операційні витрати - адміністративні, витрати на збут та інші операційні витрати (собівартість реалізованих виробничих запасів, сумнівні (безнадійні) борги, втрати від курсових різниць, економічні санкції та інші витрати , що виникають у процесі операційної діяльності (крім тих, що входять до собівартості).

Прибуток від звичайної діяльності = Операційний прибуток + фінансові доходи + інші доходи (від інвестиційної діяльності) - фінансові витрати - витрати іншої (інвестиційної діяльності)

Фінансові та інші доходи - від інвестицій в інші підприємства, дивіденди, відсотки, реалізація необоротних активів.

Фінансові та інші витрати - сплата відсотків, втрати від уцінки фінансових інвестицій та необоротних активів залишкова вартість реалізованих необоротних активів.

Чистий прибуток = Прибуток від звичайної діяльності - податок на прибуток

2. Поняття і види прибутку

Прибуток - це частина чистого доходу, що залишається підприємству після відшкодування всіх витрат, пов'язаних з виробництвом, реалізацією продукції та іншими видами діяльності. Він є джерелом усіх фінансових ресурсів підприємства.

Розрізняють такі види прибутку - валовий (балансовий), операційний, прибуток від звичайної діяльності, чистий прибуток.

В особливих випадках прибуток від звичайної діяльності після оподаткування коригується на суму оподаткованого надзвичайного прибутку, який може мати місце внаслідок надзвичайних подій (стихійні лиха, пожежі, техногенні аварії тощо або такі події, які не повторюватимуться періодично або в кожному наступному періоді).

3. Розподіл прибутку

Чистий прибуток використовується на:

фонд нагромадження (реінвестований прибуток) - створення резервного фонду, фонду розвитку виробництва, інвестиційної потреби;

фонд споживання - виплати власникам, акціонерам, матеріальні заохочення персоналу за результатами роботи, вирішення соціальних потреб.

Отже, прибуток будь-якого підприємства формується за рахунок таких джерел:

прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг)

прибуток від продажу майна

прибуток від позареалізаційних операцій - проценти, дивіденди, штрафи, що сплачуються іншими підприємствами за порушення договірних зобов'язань.

Основні функції прибутку:

прибуток як основа інноваційних рішень;

мірило успіху діяльності підприємства;

джерело самофінансування і розвитку;

винагороди власникам підприємства.

Питання для перевірки знань

1 Як розраховується чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

2 Що таке прибуток?

3 Методика визначення валового прибутку, прибутку від операційної та звичайної діяльності.

4 Як розраховується чистий прибуток?

5 Напрямки використання на підприємстві чистого прибутку.

6 Функції прибутку

ЛЕКЦІЯ 5.5 ЗНАЧЕННЯ ПОКАЗНИКІВ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ В УМОВАХ САМОФІНАНСУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

1. Рентабельність, сутність її показників

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти зі здійсненими витратами.

Рентабельність безпосередньо пов'язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку. Рентабельність - це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.

Різні варіанти рішень, що приймаються при визначенні прибутку, поточних витрат, авансованої вартості, для розрахунку рентабельності, зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності. На рисунку 5.1 наведено класифікацію показників рентабельності.

Рисунок 5.1 - Класифікація показників рентабельності

До показників рентабельності продукції відносять:

1. Рентабельність окремих виробів - розраховується як відношення прибутку від виробу до собівартості самого виробу.

2. Рентабельність реалізованої продукції - розраховується як відношення прибутку від реалізації продукції (або чистого прибутку) до виручки від реалізації продукції.

3. Рентабельність виробництва - розраховується як відношення прибутку від реалізації до вартості основних фондів і матеріальних оборотних коштів.

Показники рентабельності показують частку прибутку в кожній грошовій одиниці витрат, або частку товарної продукції в собівартості продукції.

Показники рентабельності можна розраховувати і за окремими структурними підрозділами, і за видами діяльності.

Джерелами інформації для проведення аналізу рентабельності є:

1) Форма №1 “Баланс підприємства”;

2) Форма №2 “Звіт про фінансові результати”;

3) Форма №5 “Звіт про затрати на виробництво”;

4) Інформація про ціни та ін.

Завданнями аналізу рентабельності підприємства є:

1) оцінка виконання визначених параметрів (плану, прогнозу тощо);

2) вивчення динаміки показників;

3) визначення факторів зміни їх рівня;

4) пошук резервів зростання рентабельності;

5) розробка заходів для використання виявлених резервів.

Сукупність показників рентабельності всебічно відбиває ефективність виробничої (операційної), інвестиційної та фінансової діяльності підприємства і відповідає інтересам учасників економічного процесу.

На рівень показників рентабельності, які, по суті, є узагальнюючими, впливає багато чинників, що відбивають різні аспекти діяльності підприємства. Звичайно, позитивні чинники сприяють підвищенню рентабельності. Завдання фінансового аналітика - кількісно оцінити вплив кожного чинника на рентабельність, тобто оцінити саме його внесок. Регулюючи розмір чинників з урахуванням їх взаємозв'язку можна досягти бажаного рівня рентабельності.

Фактори, під впливом яких відбувається зміна рентабельності окремих видів продукції, показано на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Фактори, які впливають на рентабельність виробу

На даному рисунку фактори зміни ціни реалізації і собівартості виробу вважаються факторами першого, а всі інші - факторами другого порядку. Визначення впливу факторів першого порядку проводиться методом ланцюгових підстановок або методом абсолютних різниць.

Рентабельність реалізованої продукції доцільно аналізувати, враховуючи вплив таких факторів:

1) зміна структури та асортименту продукції;

2) зміна собівартості продукції;

3) зміна відпускних цін на продукцію.

На рівень рентабельності виробництва впливають такі фактори:

1) зміна частки прибутку на 1грн. реалізованої продукції;

2) зміна фондомісткості продукції;

3) зміна оборотності оборотних коштів.

При визначенні рентабельності підприємства важливе значення має врахування темпів інфляції, відповідно до яких потрібно скоригувати бухгалтерську звітність.

2. Резерви підвищення рентабельності виробництва

Межі рентабельності не встановлюються, а основними чинниками підвищення рентабельності можуть бути:

а) при оцінці рентабельності виробництва - ріст прибутку, зменшення вартості основних виробничих фондів та залишків нормованих оборотних засобів;

б) при оцінці рентабельності окремих видів продукції - зниження собівартості виробів.

ЛЕКЦІЯ 5.6 АНТИКРИЗОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА

1. Змістовно-типологічна характеристика економічної безпеки підприємства

За ринкових умов господарювання дуже важливого значення (якщо не вирішального) набуває економічна безпека всіх суб'єктів підприємницької та інших видів діяльності.

Економічна безпека фірми - це такий стан корпоративних ресурсів (ресурсів капіталу, персоналу, інформації і технології, техніки та устаткування, прав) і підприємницьких можливостей, за якого гарантується найбільш ефективне їхнє використання для стабільного функціонування та динамічного науково-технічного й соціального розвитку, запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним впливам (загрозам).

Джерела негативних впливів на економічну безпеку підприємства:

1) свідомі чи несвідомі дії окремих посадових осіб і суб'єктів господарювання (органів державної влади, підприємств-конкурентів);

2) збіг об'єктивних обставин (стан фінансової кон'юктури на ринках даного підприємства, наукові відкриття та технологічні розробки, форс-мажорні обставини тощо).

Негативні впливи можуть мати об'єктивний та суб'єктивний характер.

Головна мета економічної безпеки підприємства - гарантувати його стабільне та максимально ефективне функціонування тепер і високий потенціал розвитку в майбутньому.

Основні функціональні цілі економічної безпеки підприємства:

1) забезпечення високої фінансової ефективності роботи, фінансової стійкості та незалежності підприємства;

2) забезпечення технологічної незалежності та досягнення високої конкурентоспроможності технічного потенціалу;

3) досягнення високої ефективності менеджменту, оптимальної та ефективної організаційної структури управління підприємством;

4) досягнення високого рівня кваліфікації персоналу;

5) мінімізація руйнівного впливу результатів виробничо-господарської діяльності на стан навколишнього середовища;

6) якісна правова захищеність усіх аспектів діяльності підприємства;

7) забезпечення захисту інформаційного поля, комерційної таємниці;

8) ефективна організація безпеки персоналу підприємства, його капіталу та майна, а також комерційних інтересів.

Загальна схема процесу організації економічної безпеки включає такі дії (заходи), що здійснюються послідовно або одночасно:

1) формування необхідних корпоративних ресурсів;

2)загально стратегічне прогнозування та планування економічної безпеки за функціональними складовими;

3)стратегічне планування фінансово-господарської діяльності підприємства;

4)загально тактичне планування економічної безпеки за функціональними складовими;

5) тактичне планування діяльності;

6) оперативне управління фінансово-господарською діяльністю;

7) здійснення функціонального аналізу рівня економічної безпеки;

8) загальна оцінка досягнутого рівня економічної безпеки.



2. Основні напрями організації економічної безпеки за окремими функціональними складовими

1. Фінансова складова - вважається провідною й вирішальною. Спочатку оцінюються загрози економічній безпеці, що мають політико-правовий характер (внутрішні та зовнішні негативні дії, форс-мажорні обставини). У процесі оцінки поточного рівня забезпечення фінансової складової економічної безпеки підлягають аналізу:

- фінансова звітність і результати роботи підприємства;

- конкурентний стан підприємства на ринку;

- ринок цінних паперів підприємства.

2. Інтелектуальна й кадрова складова :

- робота з персоналом фірми, підвищення ефективності діяльності всіх категорій персоналу;

- збереження й розвиток інтелектуального потенціалу, тобто сукупності прав на інтелектуальну власність або на її використання (у тім числі патентів і ліцензій), та на поповнення знань і професійного досвіду працівників.

3. Техніко-технологічна складова передбачає здійснення кількох послідовних етапів:

1) аналіз ринку технологій стосовно виробництва продукції, аналогічної профілю даного підприємства;

2) аналіз конкретних технологічних процесів і пошук внутрішніх резервів поліпшення використовуваних технологій;

3) аналіз товарних ринків, оцінка перспектив розвитку ринків продукції, прогнозування можливої специфіки необхідних технологічних процесів для випуску конкурентоспроможних товарів;

4) розробка технологічної стратегії розвитку підприємства.

4. Політико-правова складова охоплює такі елементи (дії):

1) аналіз загроз негативних впливів;

2) оцінка поточного рівня забезпечення;