Розробка заходів щодо удосконалення антикризового управління підприємством (на прикладі КП "Втп "ВОДА")

Відомо, що стан підприємства характеризується трьома основними показниками: станом виробничих фондів, рівнем менеджменту і маркетинговою політикою. У країнах з розвинутою ринковою економікою кризове чи "падаюче" підприємство - це виробництво, де один з цих показників не відповідає вимогам і стану ринку. В Україні, як правило, на кризовому виробництві всі погано в комплексі. Тому на даному етапі розвитку вітчизняної економіки дуже важливим є питання визначення поняття “кризового стану підприємства” та виявлення основних його ознак, що властиві українським умовам господарювання. [13, 14]

Загальним проблемам управління бізнес-процесами підприємства в умовах „кризового стану” присвячені роботи Хотомлянського А, Черната Т., Северіна А., Любушина М., Ляшева В. [13, 16] та багатьох інших. Відомі відчизняні економісти Лігоненко. Л, [20] Терещенко О. [21], розглядають термін “кризовий стан” як безпосередню погрозу існування підприємства.

Загрозі “кризового стану” підприємства притаманні два аспекти - зовнішній і внутрішній. Зовнішній полягає в здатності підприємства мобілізувати необхідний обсяг оборотних коштів для виконання своїх зобов'язань перед кредиторами. Внутрішній - у здатності забезпечити обсяг оборотних коштів, необхідних для ведення господарської діяльності. Підтримка величини оборотних коштів на відповідному рівні здійснюється за рахунок грошових і еквівалентних їм ресурсів підприємства [20].

З позицій стратегічного менеджменту „кризовий стан підприємства”[33] обумовлений втратою бізнес-концепції підприємства щодо створення реальної довгострокової конкурентної переваги.

З позиції маркетингової діяльності, у останній час термін „кризовий стан підприємства”, обумовлений посиленням конкурентної боротьби і різкого загострення проблем збуту продукції. В цих умовах виробники змушені пристосовуватися до вимог ринку і в той же час здійснювати регулюючий вплив на формування таких вимог.

З позицій фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності, зменшенні його ринкової вартості або падінні курсу його акцій, а також максимізації ризику неплатоспроможності [48]. Недостатність коштів для фінансового забезпечення поточної діяльності можна відобразити у вигляді нерівності [27,28]:

Поточна фінансова потреба в оборотних коштах (ПФП) визначається як сума майбутніх на момент розрахунку формули виплат по поверненню боргів (включаючи відсотки по них), а також штрафів і пені (у випадку прострочених платежів) за планований період. Покривається вона коштами прийнятними для кредиторів по змісту й умовах взаємо залікових операцій.

Поточна господарська потреба в оборотних коштах (ПГП) являє собою різницю між сумою виробничих і невиробничих витрат на планований період, з одного боку, і обсягом виробничих запасів підприємства в межах розмірів, передбачених кошторисом, з іншої.

Практика фінансового менеджменту використовує при оцінці масштабний кризового стану підприємства три принципових характеристики (таблиці 1.2):

Таблиця 1.2 - Масштаби кризового стану підприємства і можливі шляхи виходу з нього

Критерії формування таких характеристик, а також найбільш адекватний спосіб реагування і застосування захисних фінансових механізмів. Такий аналіз дозволить скласти базу даних типових сценаріїв економічної поведінки в умовах кризових ситуацій, що буде сприяти оперативності та збільшенню антикризового управління.

Таким чином, ідентифікація масштабів кризового стану підприємства дозволяє визначити принциповий напрямок використовуваних форм і методів його фінансового оздоровлення [21].

У ході діяльності підприємства його стан може змінюватися як в кращій, так і в гірший бік. У самій найнесприятливішій ситуації стан може стати кризовим. Щоб запобігти погіршення стану підприємства і не допустити банкрутства, за дослідженнями Кожанової Є., Отенко І. необхідно досліджувати причини такого погіршення [38]. Ковальов В. [11], Коюда О. [12], ін. [35, 30, 27], у своїх наукових працях першорядне значення у визначенні та кризового стану приділяють закономірностям руху основного капіталу, техніки, інноваційним процесам. Але це більш класичний підхід до визначення джерел кризових явищ на макрорівні, а тому в сучасних умовах розвитку України як самостійної держави з ринковою економікою, він може використовуватись лише частково.

Криза в будь-якій сфері діяльності підприємства може привести до кризових явищ та появи чинників, здатних викликати збої в нормальному режимі діяльності підприємства, що може викликати неплатоспроможність, а потім і призвести до банкрутства. З метою уникнення кризових ситуацій у діяльності підприємства, важливе значення має діагностика кризових явищ у різних сферах його діяльності.

При оцінці фінансового стану підприємства необхідно використовувати деякий вимірник, що дозволяє на якісному рівні оцінити підприємство і зробити висновок про стадію його “кризового стану”, платоспроможність, або про неплатоспроможність Відповідно до ст. 1 Закону України про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" [53, 18]. Для цих цілей Василенко В. [22], Терещенко О. [21] у своїх наукових працях використовують поняття “якість фінансового стану”.

Якість фінансового стану - комплексна якісна характеристика підприємства, що свідчить про ступінь його платоспроможності у момент аналізу. Вимір якості фінансового стану ці науковці у своїх наукових виданнях пропонують робити не по фінансовій звітності, а лише на підставі аналізу договорів підприємства і зіставлення графіка платежів по кредитах з календарем.

Для того щоб визначити якість фінансового стану підприємства, економісти Василенко В. [22], Терещенко О. [21], пропонують використовувати кілька ступенів якості: платоспроможне підприємство; передкризове підприємство; кризове підприємство; неплатоспроможне підприємство (після рішення Господарського Суду) [18].

Критерієм віднесення до певного ступеня якості є наступні умови (таблиця 1.3).

Таблиця 1.3 - Критерії ступеня якості фінансового стану підприємства

При виявленні на етапі попереднього аналізу ознак “кризового стану”, неплатоспроможності необхідно застосовувати комплекс антикризових заходів щодо повернення підприємства до платоспроможності. Для цих цілей проводиться комплексний аналіз якості фінансового стану.

Для дослідження причин кризового стану підприємства Тарасенко Н. [27], та Ковальов А. [29], пропонують проводити фінансовий аналіз стану підприємства. Схема аналізу (рисунок 1.4) являє собою ієрархічну систему, що включає різні методи аналізу з використанням апарата експертних оцінок для пошуку оптимальних шляхів вирішення проблем кризового підприємства.

Алгоритм розрахунку й оцінки показників формального аналізу, причин неплатоспроможності підприємства запропонований економістами Джулій Л., Горнєвою С. [40] (рисунок 1.5). За допомогою головних показників діяльності підприємства оцінюється фінансовий стан підприємства, його фінансові результати, а також ефективність витрат і ресурсів.

Українські економісти Деренська Я. [10], Копитова В. [5]. та ін. пропонують розширити поняття кризової ситуації і розмежувати поняття кризи і неплатоспроможності (банкрутства).

Існують різні методи оцінки загрози банкрутства, зокрема, експрес-діагностика, що включає аналіз платоспроможності фінансової стійкості, рентабельності та діловій активності підприємства. Як відзначає ряд авторів: Георцина В., Дмитрієва В. [22], Градов А. [23], найбільш об'єктивними й адекватно відбивають реальні процеси на підприємстві є широко розповсюджені методи інтегральної оцінки загрози банкрутства.

До них відносяться: моделі для оцінки ризику банкрутства Альтмана [3], чотирьохфакторна модель прогнозування банкрутства Тоффлера Т. [4], модель очікуваної частоти банкрутства [31], комплексна однокритеріальна оцінка фінансового стану підприємства Бівера У., метод комплексного фінансового аналізу стану підприємства і ризику банкрутства Хотомлянського А. [16].

Вітчизняні українські економісти Покропивний С., Колот В., Лігоненко Л. [6], Терещенко О. [21] та ін. у аналізі останніх досліджень і публікацій виділяють три стадії розвитку кризової ситуації на підприємстві.

Більшість українських підприємств знаходиться на пізній стадії кризової ситуації, у зв'язку з чим виникає необхідність удосконалення методів, прийнятих у вітчизняній теорії і практиці антикризового управління.

Стадії розвитку кризових ситуацій на підприємстві визначають та обґрунтовують, які також визначають зміст, наслідки та необхідні заходи для їх усунення:

Перша - зниження обсягів прибутку (криза в широкому значенні). Наслідком цієї фази є погіршення фінансового стану підприємства, скорочення джерел і резервів розвитку. Вирішення проблем проблеми може стати як застосування стратегічного (перегляд стратегії, реструктуризація підприємства), так і зміни тактичного управління (зниження витрат, підвищення продуктивності).

Друга - збитковість виробництва. Наслідок - зменшення резервних фондів підприємства (якщо такі є в наявності, і інакше настає третя фаза). Вирішення проблеми є в області застосування управління, що реалізується, як правило, через реструктуризацію підприємства.

Третя - виснаження чи відсутність резервних фондів. На погашення збитків підприємство направляє частину оборотних коштів і тим самим переходить у режим скороченого відтворення. Реструктуризація вже не може бути використана для вирішення проблеми, тому що відсутні засобу на її проведення. Потрібні оперативні заходи для стабілізації фінансового стану підприємства і пошук засобів на проведення реструктуризації, інакше криза переходить у четверту фазу.

Четверта - неплатоспроможність. Підприємство досягло того критичної межі, коли немає засобів профінансувати навіть скорочене відтворення та (або) платити по попереднім зобов'язаннях. Виникає загроза припинення виробництва та (або) банкрутства. Необхідні екстрені заходи з відновлення платоспроможності підприємства та підтримки виробничого процесу [21].

1.3 Система антикризового управління на підприємстві

Останнє десятиліття в Україні практика ефективного використання теоретичних результатів і досвіду західної школи фінансового менеджменту зіштовхувалася з об'єктивними економічними труднощами перехідного періоду: нерозвиненістю ринкових механізмів; недосконалістю нормативно-правової бази; слабким інформаційним забезпеченням інвестиційного процесу; факторами обумовленими загальною нестабільністю економічної і політичної ситуації - що є причинами розвитку кризових явищ в Україні.

Нестабільність ринкової економіки, і тим більше, окремих її частин, зміна обсягів виробництва і збуту, значне падіння виробництва, що характеризується як кризова ситуація, слід розглядати не як збіг незадовільних ситуацій, а як деяку загальну закономірність властиву ринковій економіці. Кризові ситуації, що виникають в результаті відсутності відповідних профілактичних заходів, можуть призвести до надмірної розбалансованості економіки підприємства.

Основи антикризового управління підприємством у теоретичному й практичному плані потребують сьогодні в Україні подальшої розробки і вдосконалення. У більшості випадків з метою координації та стимулювання бізнес-процесів, що відбуваються в на підприємстві механічно переносяться методи й прийоми антикризового управління, запозичені з країн ринкової економіки, які без урахування особливостей вітчизняних умов важко адаптуються до практичної господарської діяльності [31, 44, 46].

Вітчизняні економісти трактують поняття “антикризове управління” по-різному. Наприклад, Градова А. [24], визначає його як, сукупність форм і методів реалізації антикризових процедур стосовно до конкретного “підприємства-боржника”. Отенко І. [38] стверджує, що антикризове управління - це управління, що вміщує: передбачення небезпеки кризи, аналіз його симптомів, заходів для зниження негативних наслідків кризи і використання його факторів для наступного розвитку. Практично всі автори відзначають так зване “розшарування” понять антикризового і звичайного управління підприємством, пояснюючи це тим, що на сьогоднішній день вже не вистачає звичайного управління підприємством, яке не в повній мірі може визначити небезпеку та періодичність настання криз, І визначають процес антикризового управління на рівні підприємства.

Балабанов І. [33], Ванькович В. [34], розглядають антикризове управління з погляду проблем фінансів на мікрорівні, тоді як Сайфулін Р. [32], Буряк Г. [30], намагаються розглянути комплекс проблем пов'язаних не тільки з кризою окремого підприємства, але кризою в державних фінансах, в економіці цілому. Економісти, Терещенко О. [31], Коробов М. [42], та ін. приділяють увагу тільки процедурам банкрутства, в рамках закону “Про відновлення платоспроможності чи боржника визнанні його банкрутом” [7], що не дає можливості оцінити весь спектр потенційних мір нейтралізації кризового стану підприємства стосовно до українських умов функціонування.

Однак з аналізу результатів досліджень вітчизняних і закордонних учених [51, 49] випливає, що систематизація основних проблем і механізмів фінансової стабілізації підприємства не дає можливості оцінити весь спектр потенційних мір нейтралізації кризового стану, в українських умов функціонування. Економістами Александровою М., Масловою С., [50] також даний зріз законодавства регулюючого дії антикризового керуючого при застосуванні судових процедур банкрутства і перераховані основні напрямки його дій у рамках антикризового управління (рисунок 1.6).

Ілясов Г. [49], виділяє три послідовних етапи здійснення фінансової стабілізації на підприємстві в умовах кризової ситуації (рисунок 1.7).

Короткочасного усунення неплатоспроможності, на думку Ілясов Г. [50] можна домогтися реалізацією "зайвих" активів підприємства. Сутність фінансової стійкості, на їх думку, полягає в максимально швидкому і радикальному зниженню неефективних витрат. А забезпечення фінансової рівноваги в тривалому періоді можливо тільки при збільшенні грошового потоку від основної діяльності підприємства.

На думку Коробова М. [42], “антикризове управління - це управління, у якому поставлено певним чином передбачення небезпеки кризи, аналіз його симптомів, заходів для зниження негативних наслідків кризи і використання його факторів для наступного розвитку”.

З точки зору Дворецької А.[47], антикризовий менеджмент можна визначити у вигляді схеми.

Вітчизняні економісти розходяться в думці щодо моменту початку антикризового управління. Александрова М., Маслова С., [50] вважають, що процес антикризового управління повинен починатися після ініціалізації процедури банкрутства. Тоді як, Ілясов Г. [50] стверджує, що антикризове управління повинне починатися до ініціалізації процедури банкрутства з метою її недопущення.

Введення антикризового управління на українських підприємствах торкається наступних підсистем управління підприємством (рисунок 1.13) [13]:

Схематично процес виходу підприємства із кризи, запропонований Лігоненко Л. [20], Терещенко О. [21], до застосування на українських підприємствах представлений на рисунок 1.9. Процес виходу підприємства з кризи являє собою набір заходів спрямованих на поступове поліпшення якості фінансового стану і переклад підприємства з розряду кризових у розряд платоспроможних. Це досягається в ході реалізації процесу управління неплатоспроможним підприємством в умовах перехідної економіки.

Найдійовішим засобом запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. Термін «санація» походить від латинського „sаnаrе” - оздоровлення, видужання. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», розрізняє поняття «санація» та «досудова санація». За Законом, санація розглядається к система заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобігання ліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів та капіталу і (або) зміною організаційної та виробничої структури боржника [53]. Санація (рисунок 1.15).є одним з напрямів антикризового управління.

Отже, визначивши основні причини та наслідки кризових явищ на підприємстві а також основні ознаки кризового стану можна зробити висновок, що більшість вітчизняних підприємств дійсно знаходяться у кризовому стані і потребують антикризового управління, особливо це стосується підприємств житлово-комунального господарства.

Розділ 2. Характеристика суб'єкта господарювання