Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1. ПІДПРИЄМСТВО В УМОВАХ РИНКУ

1.1 Сутність, роль й особливості умов роботи підприємств

1.2 Основні функції й мети підприємства в умовах ринку

1.2.1 Класифікація підприємств

1.2.2 Система керування й структура підприємства

1.2.3 Виробничий процес і його організація

1.2.4 Персонал підприємства

1.3 Основні економічні показники роботи підприємства

1.3.1 Оцінка основних фондів

1.3.2 Показники використання основних фондів

1.3.3. Класифікація витрат на випуск і реалізацію продукції

1.3.4 Амортизаційні відрахування і їхнє використання на підприємстві

1.3.5 Собівартість як економічна категорія

1.3.6 Витрати й методи керування ними

1.3.7 Прибуток підприємства

1.3.8 Економічна ефективність, рентабельність виробництва

Висновки за розділом 1

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВ «ПРОММЕТСПЛАВ»

2.1 Оцінка ринку кольорової металургії в Україні

2.2 Загальна характеристика ТОВ «Промметсплав»

2.3. Опис технології виробництва на підприємстві

2.4 Аналіз виробництва й реалізації продукції підприємства

2.5. Аналіз використання виробничої потужності

2.6 Аналіз використання основних фондів підприємства

2.7 Аналіз чисельності й структури персоналу підприємства

2.8 Аналіз витрат на виробництво й реалізацію продукції

2.9 Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства

2.10 Розробка організаційно-технічних заходів реалізації прийнятих рішень становлення

2.11 Охорона праці й навколишнього середовища на ТОВ «Промметсплав». Техногенна безпека

Висновки за розділом 2

ВИСНОВКИ

Список використаної літератури

ВСТУП

Успіх товаровиробника на ринку визначається станом виробництва, що споконвічно орієнтується на одержання прибутку, найбільш повну реалізацію економічних інтересів. У минулому командно-адміністративна економіка з директивним плануванням і централізованим розподілом ресурсів по своїй суті виключала підприємництво. Поза ринковими відносинами підприємництво неможливо.

Саме на підприємствах створюються продукція й послуги, необхідні для виробничих цілей і потреб населення. Тому від того, як вони використають свої ресурси, яку випускають продукцію за рівнем якості й конкурентноздатності, як впроваджують результати науково-технічного процесу, залежать економічна могутність країни й рівень життя її громадян.

При аналізі економіки підприємства головне питання - яка його ефективність? Це складне питання, що, насамперед, стосується внутрішніх характеристик підприємства.

Економічна ефективність роботи підприємства залежить від того, наскільки глибоко й правильно використаються прогресивні форми організації виробництва, такі, як концентрація, спеціалізація, кооперування й комбінування виробництва.

Однак, для порівняно точної оцінки економічної ефективності досить одержання досить невеликого числа ключових параметрів, що дозволяють дати точну оцінку як поточного стану підприємства, так й очікуваних перспектив.

Метою роботи є аналіз основних економічних показників і пошук шляхів поліпшення результатів діяльності роботи підприємства в умовах зниження обсягів сировини, що надходить й росту цін на енергоносії.

Предмет дослідження в роботі - дослідження стану господарсько-економічної діяльності підприємства з виробництва й реалізації продукції кольорової металургії в умовах ринку, сучасні методи вдосконалювання технологічного процесу за допомогою модернізації встаткування.

Актуальність теми - у зв'язку зі скороченням обсягів вторинної металургійної сировини, обсягів збору алюмінієвого лома, ростом витрат на енергоносії й транспортні витрати, виникає необхідність у модернізації наявних виробничих потужностей підприємства (устаткування) з метою підвищення конкурентноздатності продукції кольорової металургії на базі використання передових технологій, підвищення інвестиційної привабливості галузі.

Об'єкт дослідження - ТОВ «Промметсплав».

РОЗДІЛ 1. ПІДПРИЄМСТВО В УМОВАХ РИНКУ

1.1 Сутність, роль й особливості умов роботи підприємств

Основу будь-якої економіки становить виробництво, створення економічного продукту. Без виробництва не може бути споживання. Саме підприємства випускають продукцію, виконують роботи й послуги, тобто створюють основу для споживання й збільшення національного багатства.

Економіку держави спрощено можна розглядати як сукупність усіляких підприємств, що перебувають у тісному виробничому, кооперованому, комерційному й іншому взаємозв'язку між собою й державою.

Від того, наскільки ефективно працюють підприємства, який їхній фінансовий стан, залежать стан всієї економіки й індустріальна міць держави. Підставою господарської піраміди в країні є підприємства. Державне, регіональне, відомче керування може розглядатися стосовно процесів, що відбувають на рівні підприємства, тільки як надбудовні, вторинні явища.

Підприємство -- самостійний господарський суб'єкт, що робить продукцію, що виконує роботи й робить послуги з метою задоволення суспільних потреб й одержання прибутку.

Підприємство як юридична особа - це підприємство (організація, фірма, концерн), що відповідає певним ознакам, установленим законодавством країни. До числа ознак юридичної особи ставляться: наявність свого майна; самостійна майнова відповідальність; право здобувати, користуватися й розпоряджатися власністю, а також здійснювати від свого імені інші дозволені законом дії; право від свого імені бути позивачем і відповідачем у суді й арбітражі, мати самостійний бухгалтерський баланс, розрахунковий й інші рахунки в банку.

При будь-якій формі господарювання підприємства відіграють найважливішу роль в економіці держави. З макроекономічних позицій підприємства є основою для:

- збільшення національного доходу, валового внутрішнього продукту, валового національного продукту;

- можливості існування всього держави й виконання їм своїх функцій. Це пов'язане з тим, що значна частина державного бюджету формується за рахунок податків і зборів з підприємств;

- забезпечення обороноздатності держави;

- простого й розширеного відтворення;

- розвитку національної науки й прискорення науково-технічного прогресу;

- підвищення матеріального добробуту всіх шарів громадян країни;

- розвитку медицини, утворення й культури;

- рішення проблеми зайнятості;

Вся історія розвитку суспільного виробництва свідчить і доводить, що найбільше ефективно підприємства функціонують в умовах ринку, для якого характерні наявність різних форм власності, здорова конкуренція, демонополізація економіки, вільне ціноутворення, наявність розвитий ринкової інфраструктури, перевага споживача в порівнянні з виробником й інші необхідні атрибути.

Перехідний період в економіці характеризується деякими позитивними моментами.

До позитивних моментів треба насамперед віднести наступні:

- усе більше підприємств адаптуються до ринку й починають випускати ту продукцію, що дійсно влаштовує покупця. Адаптація господарської діяльності підприємств до ринкових умов стає ключовою проблемою української економіки, від її рішення залежать як найближчі, так і віддалені перспективи соціально-економічного розвитку країни;

- багато підприємств зрозуміли, що зниження витрат виробництва й реалізації продукції, поліпшення її якості в умовах спаду інфляції - єдино вірне рішення для забезпечення фінансового благополуччя;

- ринки насичуються товарами, у багатьох сферах економіки з'являється здорова конкуренція;

- збільшується число фахівців всілякого напрямку, які здатні ефективно управляти підприємством в умовах ринку, і ін.

Із усього цього можна зробити висновок, що в нашій країні створене сприятливе середовище для успішного функціонування підприємства в умовах ринку.

В умовах ринку підприємство вирішує два завдання - виробити продукцію й реалізувати її. Залежно від рішення цих завдань підприємство буде процвітати або стане неспроможним. Для того щоб знати, що необхідно робити - які асортименти, у якій кількості - підприємство повинне вивчити ринок, тобто зайнятися маркетингом. Причому маркетингом необхідно займатися постійно - як до запуску продукції у виробництво, так і після, у процесі реалізації продукції.

Для прийняття рішень необхідно зібрати й проаналізувати достовірну інформацію, що включає:

- характеристику товарів: чи є вони товарами кінцевого споживання або проміжними, готовими виробами або напівфабрикатами, необхідна служба чи сервісу ні, чи прийнятна ціна споживачеві, які ціни в конкурентів;

- загальну характеристику ринку: велике або мале число споживачів, способи покупки товарів, відношення покупців до товарів, до умов і строків поставки, умови продажу в конкурентів;

- канали поширення товарів: наявність посередників між виробниками й споживачами, їхня кількість;

- конкретний стан ринку: сутність і ступінь конкуренції, чи існує конкуренція між виробниками товарів й який її рівень;

- законодавчі обмеження: чи існують законодавчі обмеження, які можуть перешкоджати маркетинговій діяльності;

- рівні управлінської діяльності в області маркетингу: довгострокові цілі фірми, що враховують ситуацію на внутрішньому й зовнішньому ринках і тенденції її розвитку; фінансові, матеріальні й інші ресурси, необхідні для досягнення цих цілей.

У виробництві продукту й здійсненні маркетингової політики необхідно враховувати життєвий цикл продукту на ринку, що включає ряд стадій:

- впровадження, що вимагає більших витрат, тому торгівля товаром на цій стадії, як правило збиткове;

- ріст як результат визнання покупцем товару й швидкого збільшення попиту на нього. При росту обсягу продажів і відповідно прибутку стабілізуються витрати на рекламу;

- зрілість, характерна тим, що більшість покупців товар уже придбали, тому темпи росту продажів, досягши максимуму, починають падати, прибуток також починає знижуватися у зв'язку зі збільшенням витрат на рекламу й інші маркетингові заходи;

- насичення, у цьому періоді, незважаючи на вжиті заходи, ріст продажів більше не спостерігається. Прибуток від торгівлі продовжує збільшуватися через зниження витрат на виробництво;

- спад, являє собою період різкого зниження продажів, а потім і прибутку.

Підприємство на вході споживає ресурси певного виду, щоб потім у результаті виробничого процесу на виході одержати трансформовані ресурси, ресурси іншої споживчої вартості. Співвідношення ресурсів на виході становить зміст такого предмета, як економіка підприємства. Її цікавить співвідношення у використанні ресурсів, що припускає перевищення дохідної частини над видатковою.

Під економічними ресурсами розуміють усі природні, людські й зроблені людиною ресурси, які використаються для виробництва товарів і послуг. Вся розмаїтість ресурсів можна класифікувати відповідно до різних підходів: матеріальні ресурси - земля, або сировинні матеріали, і капітал; людські ресурси - праця й підприємницька діяльність.

1.2 Основні функції й мети підприємства в умовах ринку

Основною метою підприємства в умовах ринку є одержання прибутку. Не менш важливою метою будь-якого підприємства в умовах ринку є забезпечення стабільної фінансової стійкості в його роботі. Це більш складна для досягнення ціль, що містить у собі не тільки одержання прибутку, але й стійке її одержання, а домогтися цього не так просто.

Підприємства можуть досягати цієї мети тільки в тому випадку, якщо у своїй роботі будуть дотримуватися певних принципів і виконувати необхідні функції.

Видатний німецький економіст Г. Шмален виділяє наступні «наріжні камені» керування підприємством: економічність, фінансова стійкість, прибуток.

Принцип економічності вимагає, щоб досягався:

- певний результат при найменших витратах - принцип мінімізації;

- найбільший результат при заданому обсязі витрат - принцип максимізації.

Отже, в основі своєї принцип економічності пред'являє властиве всім підприємствам саме собою вимога, що розуміє, - не витрачати даром виробничі фактори (ресурси), тобто працювати «економічно».

Принцип фінансової стійкості означає таку діяльність підприємства, при якій воно могло в будь-який момент часу розплатитися по своїх боргах або власних засобах, або шляхом відстрочки, або за рахунок одержання кредиту.

Вимоги, пропоновані до формування загально виробничих цілей:

1. Повинні бути конкретними й вимірюваними;

2. Орієнтованими в часі;

3. Досяжними.

Основні напрямки діяльності підприємства представлені на рис. 1.1

Вивчення ринку товарів - передбачає комплексне дослідження ринку, рівень конкурентноздатності й цін на продукцію, методи формування попиту, зовнішнє й внутрішнє середовище підприємства.

Інноваційна діяльність охоплює науково-технічну розробку, технологічну й конструкторську розробку виробництва, впровадження технічних, організаційних й інших нововведень, формування інвестиційної політики, необхідного обсягу інвестицій.

Рис. 1.1 Напрямки діяльності підприємства

Виробнича діяльність складається з:

- обґрунтування обсягу виробництва продукції;

- визначення номенклатури й асортиментів у відповідності з попитом на ринку;

- формування маркетингових програм для кожного виду продукції, їхня оптимізація щодо виробничих можливостей підприємства;

- збалансування виробничої потужностей і програм випуску продукції на поточний і наступний рік прогнозованого періоду;

- забезпечення виробництва матеріально-технічними ресурсами;

- розробка й виконання оперативно-календарних графіків випуску продукції.

Гарантійний сервіс охоплює налагоджувальні роботи в сфері експлуатації куплених на ринку товарів, їхнє обслуговування протягом гарантійного строку, забезпечення необхідними запчастинами, проведення ремонтів протягом нормативного терміну служби.

Економічна діяльність включає стратегічне й поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, систему оплати праці, матеріальне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічну й фінансову діяльність.

Соціальна діяльність залежить від:

- рівня професійної підготовки всіх категорій працюючих;

- діяльності застосовуваного механізму мотивації;

- підтримки на відповідному рівні умов праці й життя трудового колективу.

1.2.1 Класифікація підприємств:

1. залежно від мети й характеру діяльності:

1.1 комерційні;

1.2 некомерційні - благодійні фонди;

2. залежно від форм власності:

2.1 приватні підприємства - із правом наймання робочої сили, засновані на приватній власності;

2.1.1 індивідуальні підприємства - без права наймання робочої сили;

2.1.2 сімейні;

2.2 колективні - засновані на колективній власності, є устав;

2.3 державні;

2.3.1 загальнодержавні;

2.3.2 муніципальні або комунальні;

2.4 спільні підприємства, які засновані на об'єднанні майна власників.

3. залежно від приналежності капіталу й контролю

3.1 національні;

3.2 закордонні;

3.3 змішані - засновані на власності різних держав;

4. залежно від правового статусу й форми господарювання

4.1 особисті;

4.2 кооперативні;

4.3 орендні;

4.4 господарські товариства, до них відносяться:

4.4.1 товариства з повною відповідальністю - його учасники займаються загальною підприємницькою діяльністю й несуть однакову відповідальність по зобов'язаннях підприємств всім своїм майном;

4.4.2 товариство з обмеженою відповідальністю - мають статутний фонд, розділений на частині, величина яких обмежується в установчих документах; кожен учасник несе відповідальність по його зобов'язаннях величиною внесеного внеску;

4.4.3 командитне включає дві групи учасників: учасники повного товариства, які несуть відповідальність по зобов'язаннях всім своїм майном і командисти, які несуть відповідальність тільки своїм внеском у майно товариства;

4.4.4 товариство з додатковою відповідальністю - несуть відповідальність по зобов'язаннях товариства величиною своїх внесків, а у випадку недоліку цих сум приналежної їм майном в однаковому для всіх учасників розмірі, кратному внеску кожного;

4.4.5 акціонерні товариства - статутний капітал розділений на певне число акцій, учасники товариства не відповідають по його зобов'язаннях і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю суспільства, у межах вартості, що належать їм акцій.

5. залежно від функціонально-галузевого виду діяльності підприємства:

- промислові, будівельні, сільськогосподарські, транспортні, торговельні, торгово-посередницькі, туристичні, банківські й ін.

6. залежно від технологічної (територіальної) цілісності й ступеню підпорядкованості:

Основне підприємство - материнське або головне підприємство:

6.1 дочірнє - юридично самостійне організаційне підприємство, яке здійснює комерційні операції; виконує звітний баланс; материнська фірма строго контролює діяльність дочірнього підприємства, володіючи його контрольним пакетом акцій;

6.2 асоційоване підприємство - самостійне, не перебуває під контролем фірми, що володіє акціями;

6.3 філія - не має юридичної й господарської самостійності, уставу й балансу, діє від імені головного підприємства, має однаковий з ним назва, майже весь акціонерний капітал належить материнській фірмі.

7. залежно від кількості працюючих:

7.1 малі;

7.2 середні;

7.3 більші (великі).

1.2.2 Система керування й структура підприємства

Методи керування - способи впливу на окремих працівників і на виробничі колективи для досягнення цілей підприємства.

До них відносяться:

1. економічні методи, які реалізують матеріальні інтереси участі працюючих у виробничих процесах шляхом використання товарно-грошових відносин.

2. соціально-психологічні методи, які реалізують мотиви соціального поводження людей, заснованих на використанні організаційних відносин й адміністративної влади керівників. Вони підрозділяються на:

- регламентуючі, які являють собою формування структури й ієрархії керування, визначення сфери діяльності підлеглих, надання методичної, інструктивної й іншої допомоги виконавцям;

- розпорядницькі, які охоплюють поточну оперативну організаційну роботу.

Функції керування:

1. планування - процес визначення мети діяльності, прогнозування розвитку й об'єднання завдань для досягнення загального результату.

2. організація - процес формування структури системи, розподіл завдань, повноважень і відповідальності між членами організації для досягнення загальної мети їхньої діяльності.

3. мотивація - процес, що спонукує членів організації до спільних, погоджених дій, які забезпечують досягнення загальної мети.

4. контроль - процес виміру досягнутих результатів за певний період, порівняння отриманого результату із плановим і коректування діяльності, які в сукупності забезпечують виконання організацією плану.

Вищою метою підприємницької діяльності є перевищення результатів над витратами, тобто досягнення можливо більшого прибутку або можливо високої рентабельності. Ідеальним є таке положення, коли одержання максимального прибутку забезпечує й більше високу рентабельність.

Для досягнення поставленої мети підприємства повинні:

1) випускати високоякісну продукцію, систематично її обновляти й робити послуги у відповідності з попитом і наявними виробничими можливостями;

2) раціонально використати виробничі ресурси з урахуванням їх взаємозамінності;

3) розробляти стратегію й тактику поводження підприємства й коректувати їх відповідно з обставинами, які можуть змінюватися;

4) систематично впроваджувати все нове й передове у виробництво, в організацію праці й керування;

5) піклуватися про своїх працівників, ріст їхньої кваліфікації й змістовності праці, підвищенні їхнього життєвого рівня, створенні сприятливого соціально-психологічного клімату в трудовому колективі;

6) забезпечувати конкурентноздатність підприємства й продукції, підтримувати високий імідж підприємства;

7) проводити гнучку цінову політику й здійснювати інші функції.

1.2.3 Виробничий процес і його організація

Виробничий процес - сукупність взаємозалежних дій працюючих, засобів праці й природи, необхідних для виготовлення продукції (рис. 1.2).

Головною складовою виробничого процесу є технологічний процес - сукупність дій по зміні й визначенню стану предметів праці.

Класифікація виробничих процесів:

1. по призначенню

1.1 основні процеси - пов'язані з виготовленням основної продукції, які визначають його виробничий профіль, спеціалізацію й надходить на ринок як товар для продажу;

Ресурси	Використання ресурсів	Результат

Рис. 1.2 Схема виробничого процесу

1.2 додаткові процеси - процеси виготовлення продукції, які використаються на підприємстві для забезпечення нормального виконання основних процесів;

1.3 обслуговуючі процеси забезпечують нормальні умови здійснення основних і додаткових процесів.

2. залежно від тривалості:

2.1 дискретні (переривані) - їм властиві циклічність, пов'язана з виробництвом виробів певної форми (обчислюються в натуральних величинах);

2.2 безперервні - властиві для виробництва продукції, які не мають закінченого обсягу й форми, тому їхній плин не вимагає технологічної циклічності.

3. по ступені автоматизації:

3.1 ручні - здійснюються безпосередньо працівником;

3.2 механізовані - виконуються працівником за допомогою машин;

3.3 автоматизовані - виконуються машинами під доглядом працівників;

3.4 автоматичні - здійснюються машинами по розроблених програмах.

Основною структурною одиницею виробничого процесу - операція - закінчена частина процесу, що виконується на одному робочому місці над тим самим предметом праці без переналагодження встаткування.

До принципів організації виробничого процесу ставляться:

1. спеціалізація - закріплення за кожним виробничим підрозділом строго певної номенклатури продукції або робіт;

2. пропорційність - на кожній ділянці перебуває стільки встаткування, робітників, виробничих площ, скільки необхідно для виконання виробничого завдання, крім того повинні дотримуватися пропорції між основним і допоміжним виробництвом;

3. паралельність - одночасне виконання операцій і процесів;

4. прямоточності - предмети праці повинні мати найбільш короткі маршрути по всіх операціях процесів, робочі місця повинні розташовуватися по ходу технологічного процесу;

5. безперервності - необхідно прагнути до скорочення різного роду перерв у будь-якому виробничому процесі;

6. ритмічності - робота підприємства й випуск продукції повинні здійснюватися планомірно повторюючись;

7. автоматичності - обґрунтоване звільнення робітників від особистої участі в процесі виробництва;

8. гнучкості - виробничий процес повинен оперативно адаптуватися до змін організаційно-технічним умовам, пов'язаних з переходом на виробництво інших виробів.

1.2.4 Персонал підприємства

На якісний склад персоналу підприємства впливає ряд факторів, найбільш значимими з яких є: чисельність населення (працездатного), рівень зайнятості.

Трудові ресурси - частина працездатного населення, що по своєму віці, утворенню, фізичному стану відповідають сфері діяльності.

Персонал підприємства - сукупність постійних працівників, які одержали необхідну професійну підготовку й мають досвід практичної діяльності.

Весь персонал підприємства можна розділити на:

1. персонал основної діяльності

2. персонал неосновної діяльності.

Відповідно до характеру виконуваних функцій персонал підприємства ділиться:

1. керівники - працівники, які обіймають посаду керівників підприємства, і його структурних підрозділів;

2. фахівці - працівники, які займаються інженерно-технічними, економічними й іншими видами діяльності;

3. службовці - працівники, які виконують підготовку й оформлення документації, облік, контроль, господарське обслуговування.

4. робітники - безпосередньо зайняті в процесі створення матеріальних цінностей (основні й допоміжні).

Увесь персонал підприємства може бути класифікований по професіях і спеціальностям.

Професія - вид трудової діяльності, здійснення якої вимагає відповідного комплексу спеціальних знань і практичного досвіду.

Спеціальність - вузька спеціалізація трудової діяльності в рамках тієї або іншої професії.

Важливою вимогою, пропонованою до персоналу, є рівень його кваліфікації - сукупність спеціальних знань і практики, що визначає ступінь підготовки працівників до виконання професійних функцій.

Визначення чисельності промислово-виробничого персоналу залежить від виробничої програми. Методика визначення її залежить від декількох етапів:

1. визначається виробнича програма в людино-годинах через добуток трудомісткості кожної операції й кількості виробів, які повинні пройти на ній обробку;

2. розраховується корисний фонд робочого часу одного працівника (режимний фонд роботи встаткування без обліку кількості змін).

1.3 Основні економічні показники роботи підприємства

1.3.1 Оцінка основних фондів (ОФ)

Основними фондами називаються засоби праці, які залучені у виробничий процес, функціонують у багатьох виробничих циклах, зберігаючи при цьому свою натурально-речовинну форму й переносять свою вартість на вартість готової продукції вроздріб, по мірі зношування.

Класифікація основних фондів:

1. по характеру участі у виробничому процес діляться на:

а) виробничі;

б) невиробничі - значаться на балансі підприємства.

2. залежно від функцій, які виконують засобу праці в процесі виробництва, основні фонди діляться на:

а) будівлі;

б) спорудження;

в) передатні пристрої;

г) машини й устаткування (силові й робочі, вимірювальні й регулюючі прилади й пристосування, обчислювальна техніка);

ґ) транспортні засоби;

д) інструмент;

є) виробничий інвентар;

ж) господарський інвентар.

Облік основних фондів здійснюється в натуральній і вартісній формі.

Первісна балансова вартість показує вартість на момент введення в дію або придбання основних фондів

Сп = Ц + Т + М (1.1)

де Сп - первісна вартість

Ц - ціна встаткування

Т - транспортні витрати на його доставку

М - витрати на установку й монтаж

Будинки беруться на баланс по кошторисній вартості.

Первісна вартість основних фондів з урахуванням їх зношування

Спґ = Сп - t · А, грн (1.2)

де Спґ - первісна вартість із урахуванням зношування

t - кількість років експлуатації основних фондів з моменту їхнього введення, років

А - річні суми амортизаційних відрахувань

Відновна вартість основних фондів - вартість їхнього відтворення в сучасних умовах

(1.3)

де ?Пт - річний приріст продуктивності праці в державі, %

Відновна вартість із урахуванням зношування

Свґ = Св - t · A, (1.4)

1.3.2 Показники використання основних фондів

Для оцінки рівня використання основних фондів застосовується система показників:

- фондовіддача характеризує випуск продукції на одиницю вартості основних фондів

Fo = Вп / Воф, (1.5)

де Вп - випуск продукції

Воф - вартість основних фондів

- фондоємкість характеризує вартість основних фондів, які припадають на одиницю вартості випущеної продукції

Fe = Воф / Вп , (1.6)

- фондоозброєнність характеризує вартість основних фондів, що доводяться на чисельність працюючих

Fв = Воф / Р, (1.7)

де Р - чисельність працюючих

- коефіцієнт надходження основних фондів

Кн = Вн оф / В оф к , (1.8)

де Сн оф - вартість нових основних фондів

З оф к - вартість основних фондів на кінець планового періоду

- коефіцієнт вибуття основних фондів

К виб = В виб оф / В оф н , (1.9)

де В виб оф - вартість вибулих основних фондів

В оф н - вартість основних фондів на початок планового періоду

- коефіцієнт приросту основних фондів

Кпр = (В н оф - В виб оф) / В оф к · 100%, (1.10)

Фонди часу

Розрізняють календарний Фк, режимний ФР і дійсний Фд.

Календарний річний фонд часу Фк - це повна кількість часу (годин, днів, місяців) у році: Фк= 365 дн. *24 ч/дн. = 8760 ч.

Режимний річний фонд часу Фр - це кількість часу (годин, днів, місяців) у році, що може відробити працівник або встаткування при заданому режимі роботи без обліку втрат часу.

При розрахунках режимного фонду часу беруть до уваги такі фактори:

- тривалість робочого тижня при нормальних умовах роботи (40 ч) і шкідливих (36 ч);

- кількість тижнів у році (52);

- кількість передсвяткових і святкових днів у році (розраховується конкретно на кожний календарний рік);

- тривалість повної робочої зміни при нормальних умовах роботи (8,0 ч) і шкідливих (7,0 ч);

- тривалість скороченої робочої зміни при нормальних умовах роботи (7,0 ч) і шкідливих (6,0 ч);

виробництво продукція витрата

- кількість робочих змін у добі (для розрахунку режимного фонду часу встаткування).

У проектних розрахунках режимний річний фонд часу роботи персоналу можна приймати при 40-годинному робочому тижні Фр = 2070 ч, при 36-годинному робочому тижні Фр = 1816 ч.

Дійсний річний фонд часу Фд визначає той планований час, що працівник (або встаткування) відпрацьовує з обліком неминучих для нормально організованого виробництва втрат часу, що не входять у технічну норму часу. До таких втрат для працівників ставляться основні й додаткові відпустки, відпустки по навчанню, невиходи на роботу із хвороби, декретні відпустки, скорочений час для підлітків і матерів, що годують, і т.д.:

Фд = Фр(1-а/100%), (1.11)

де а - відсоток планових втрат часу.

За статистичним даними для працівників можна прийняти наступні втрати від їхнього режимного фонду часу:

- при 15 днях відпустки в рік а =10%;

- при 18 днях відпустки в рік а =11 %;

- при 24 днях відпустки в рік а =13%.

1.3.3 Класифікація витрат на випуск і реалізацію продукції

Основним документом, яким необхідно керуватися при формуванні собівартості продукції на підприємстві, є «Положення про склад витрат по виробництву й реалізації продукції (робіт, послуг) і про порядок формування фінансових результатів, що враховують при оподаткуванні прибутку».

На практиці, з метою аналізу, обліку й планування всього різноманіття витрат, що входять у собівартість продукції, застосовуються дві взаємодоповнюючі класифікації: елементна й калькуляційна.

Однорідні по своєму економічному змісті витрати називаються економічними елементами незалежно від того, де вони витрачаються й на які мети.

Відповідно до вищезгаданого Положення всі витрати, що утворять собівартість продукції, групуються у зв'язку з їхнім економічним змістом по наступних елементах:

1) матеріальні витрати (за винятком вартості поворотних відходів);

2) витрати на оплату праці;

3) відрахування на соціальні потреби;

4) амортизація основних фондів;

5) інші витрати.

До матеріальних витрат ставляться:

- сировина й основні матеріали, у тому числі покупні напівфабрикати й комплектуючі вироби;

- допоміжні матеріали;

- паливо й енергія;

- зношування малоцінних і швидкозношуваних предметів й ін.

Відрахування на соціальні потреби здійснюються по певних нормативах від фонду оплати праці: у Пенсійний фонд -- 33,2%; у Фонд соціального страхування -- 1,5%; у Фонд зайнятості -- 1,3%. Величина цих нормативів установлюється в законодавчому порядку.

До амортизації основних фондів ставляться всі амортизаційні відрахування по основних засобах за звітний період.

Інші витрати -- це платежі по відсотках, зношування нематеріальних активів, відрядні витрати, представницькі витрати, витрати на рекламу, витрати на підготовку кадрів й ін.

Класифікація витрат по економічних елементах служить для визначення завдань по зниженню собівартості продукції, розрахунку потреб в оборотних коштах, розрахунку кошторису витрат, а також для економічного обґрунтування інвестицій.

Важливе значення для аналізу й керування витратами виробництва на підприємстві з метою їхнього зниження має класифікація витрат на умовно-постійні й умовно-змінні.

Умовно-постійні витрати -- витрати, які не змінюються або змінюються незначно залежно від зміни обсягу виробництва. До них ставляться:

- амортизація будинків і споруджень,

- витрати на керування виробництвом і підприємством у цілому,

- орендна плата й ін.

Умовно-змінні витрати -- витрати, які змінюються прямо пропорційно зміні обсягу виробництва. До них ставляться:

- відрядна заробітна плата робітників,

- витрати на сировину, матеріали, що комплектують вироби,

- технологічне паливо, енергія й ін.

1.3.4 Амортизаційні відрахування і їхнє використання на підприємстві

Для економічного відшкодування фізичного й морального зношування основних виробничих фондів (ОВФ) їхня вартість у вигляді амортизаційних відрахувань включається у витрати на виробництво продукції. Таким чином, амортизація - це поступовий перенос вартості ОВФ на продукцію, що випускається.

Амортизаційні відрахування здійснюються підприємствами (організаціями) щомісяця виходячи із установлених норм амортизації й балансової вартості основних фондів по окремих групах або інвентарних об'єктах, які знаходяться на балансі підприємства (організації).

Норма амортизації являє собою встановлений державою річний відсоток погашення вартості основних фондів і визначає суму щорічних амортизаційних відрахувань. Інакше кажучи, норма амортизації - це відношення суми річних амортизаційних відрахувань до вартості ОВФ, виражене у відсотках.

Норми амортизації встановлюються й періодично переглядаються державою, вони єдині для всіх підприємств й організацій незалежно від їхніх форм власності й форм господарювання.

Амортизаційна політика є складовою частиною загальної науково-технічної політики держави. Установлюючи норму амортизації, порядок її нарахування й використання, держава регулює темпи й характер відтворення в галузях, а саме, через норму амортизації задається швидкість знецінювання, а через неї - швидкість відновлення основних фондів.

З 1991 р. істотно змінений порядок і норми амортизаційних відрахувань.

По-перше, уведені нові норми амортизації, які по багатьом видам основних фондів істотно відрізняються від колишніх.

По-друге, скасовані амортизаційні відрахування на капітальний ремонт, тепер підприємства всі види ремонтів здійснюють за рахунок собівартості продукції й при необхідності можуть створювати резервний фонд витрат на ремонт.

По-третє, по машинах, устаткуванню, транспортним засобам після закінчення нормативного терміну служби припиняється нарахування амортизації. Раніше нарахування вироблялося протягом усього періоду експлуатації основних фондів незалежно від того, на який термін служби вони були розраховані. По інших основних фондах (будинкам, спорудженням і т.п.) порядок нарахування амортизації поки залишився колишнім, тобто амортизація нараховується доти, поки вони перебувають в експлуатації (за весь фактичний їхній термін служби).

По-четверте, з метою підвищення зацікавленості підприємств у відновленні основних фондів уперше в нашій господарській практиці допускається застосування прискореної амортизації їхньої активної частини (машин, устаткування, транспортних засобів), тобто повне перенесення балансової вартості цих фондів на витрати виробництва й обігу в більш короткі терміни (норми амортизації при цьому підвищуються, але не більш ніж удвічі).

1.3.5 Собівартість як економічна категорія

Собівартість продукції являє собою виражені в грошовій формі поточні витрати підприємств на виробництво й реалізацію продукції (робіт, послуг).

Собівартість продукції є не тільки найважливішою економічною категорією, але і якісним показником, тому що вона характеризує рівень використання всіх ресурсів (змінного й постійного капіталу), що перебувають у розпорядженні підприємства.

Як економічна категорія собівартість продукції виконує ряд найважливіших функцій:

- облік і контроль всіх витрат на випуск і реалізацію продукції;

- база для формування оптової ціни на продукцію підприємства й визначення прибутку й рентабельності;

- економічне обґрунтування доцільності вкладення реальних інвестицій на реконструкцію, технічне переозброєння й розширення діючого підприємства;

- визначення оптимальних розмірів підприємства;

- економічне обґрунтування й прийняття будь-яких управлінських рішень й ін.

Розрізняють наступні види собівартості: цехова, виробнича й повна.

Цехова собівартість являє собою витрати цеху, пов'язані з виробництвом продукції.

Виробнича собівартість крім витрат цехів включає загальновиробничі та загальногосподарські витрати.

Повна собівартість відображає всі витрати на виробництво й реалізацію продукції, складається з виробничої собівартості й позавиробничих витрат (витрати на тару й упакування, транспортування продукції, інші витрати).

Розрізняють також індивідуальну й середньогалузеву собівартість.

Індивідуальна собівартість обумовлюється конкретними умовами, у яких діє те або інше підприємство.

Середньогалузева собівартість визначається як середньозважена величина й характеризує середні витрати на одиницю продукції по галузі, тому вона перебуває ближче до суспільно необхідних витрат праці.

В умовах переходу до ринкової економіки роль і значення собівартості продукції для підприємства різко зростають. З економічних і соціальних позицій значення зниження собівартості продукції для підприємства полягає в наступному:

- у збільшенні прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а отже, у появі можливості не тільки в простому, але й розширеному відтворенні;

- у появі більшої можливості для матеріального стимулювання працівників і рішення багатьох соціальних проблем колективу підприємства;

- у поліпшенні фінансового стану підприємства й зниженні ступеня ризику банкрутства;

- у можливості зниження продажної ціни на свою продукцію, що дозволяє значною мірою підвищити конкурентоздатність продукції й збільшити обсяг продажів;

- у зниженні собівартості продукції в акціонерних товариствах, що є гарною передумовою для виплати дивідендів і підвищення їхньої ставки.

Із усього сказаного випливає дуже важливий висновок, що проблема зниження собівартості продукції завжди повинна бути в центрі уваги на підприємствах.

Структура собівартості

Під структурою собівартості розуміються її склад по елементах або статтям й їхній частці в повній собівартості. Вона перебуває в русі й на неї впливають наступні фактори:

специфіка підприємства. Виходячи із цього розрізняють:

- трудомісткі підприємства (більша частка заробітної плати в собівартості продукції);

- матеріаломісткі (більша частка матеріальних витрат);

- фондомісткі (більша частка амортизації);

- енергоємні (більша частка палива й енергії в структурі собівартості).

2) прискорення науково-технічного прогресу. Цей фактор впливає на структуру собівартості многопланово. Але основний вплив полягає в тім, що під впливом цього фактора частка живої праці зменшується, а частка упредметненої праці в собівартості продукції збільшується;

3) рівень концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування й диверсифікованості виробництва;

4) географічне місцезнаходження підприємства;

5) інфляція й зміна процентної ставки банківського кредиту.

Структуру собівартості продукції характеризують наступні показники:

- співвідношення між живою й упредметненою працею;

- частка окремого елемента або статті в повних витратах;

- співвідношення між постійними й змінними витратами, між основними й накладними витратами, між виробничими й комерційними (невиробничими) витратами, між прямими й непрямими й ін.

Систематичне визначення й аналіз структури витрат на підприємстві мають дуже важливе значення, у першу чергу для керування витратами на підприємстві з метою їхньої мінімізації.

Структура витрат дозволяє виявити основні резерви по їхньому зниженню й розробити конкретні заходи щодо їхній реалізації на підприємстві.

1.3.6 Витрати й методи керування ними

Насамперед, необхідно відзначити, що керівники й менеджери підприємства повинні чітко розуміти, що керування витратами виробництва й реалізації продукції з метою їхньої мінімізації на підприємстві є складовою частиною керування підприємством у цілому. Керування витратами необхідно, насамперед, для:

- одержання максимального прибутку;

- поліпшення фінансового стану фірми;

- підвищення конкурентоздатності підприємства й продукції;

- зниження ризику стати банкрутом й ін.

Для рішення проблеми зниження витрат виробництва й реалізації продукції на підприємстві повинна бути розроблена загальна концепція (програма), що повинна щорічно коректуватися з обліком обставин, що змінилися на підприємстві. Ця програма повинна носити комплексний характер, тобто повинна враховувати всі фактори, які впливають на зниження витрат виробництва й реалізацію продукції.

Зміст і сутність комплексної програми по зниженню витрат виробництва залежать від специфіки підприємства, теперішнього стану й перспективи його розвитку. Але в загальному плані в ній повинні бути відображені наступні моменти:

- комплекс заходів щодо більше раціонального використання матеріальних ресурсів (впровадження нової техніки й безвідхідної технології, що дозволяє більш ощадливо витрачати сировину, матеріали, паливо й енергію; удосконалювання нормативної бази підприємства; впровадження й використання більше прогресивних матеріалів; комплексне використання сировини й матеріалів; використання відходів виробництва; поліпшення якості продукції й зниження відсотка браку й ін.);

- заходи, пов'язані з визначенням і підтримкою оптимального розміру підприємства, що дозволяють мінімізувати витрати залежно від обсягу виробництва;

- заходи, пов'язані з поліпшенням використання основних фондів (звільнення підприємства від зайвих машин й устаткування; здача майна підприємства в оренду; поліпшення якості обслуговування й ремонту основних засобів; забезпечення більшого завантаження машин й устаткування; підвищення рівня кваліфікації персоналу, що обслуговує машини й устаткування; застосування прискореної амортизації; впровадження більше прогресивних машин й устаткування й ін.);

- заходи, пов'язані з поліпшенням використання робочої сили (визначення й підтримка оптимальної чисельності персоналу; підвищення рівня кваліфікації; забезпечення випереджального росту продуктивності праці в порівнянні із середньою заробітною платою; застосування прогресивних систем і форм оплати праці; удосконалювання нормативної бази; поліпшення умов праці; механізація й автоматизація всіх виробничих процесів; забезпечення мотивації високопродуктивної праці й ін.);

- заходи, пов'язані з удосконалюванням організації виробництва й праці (поглиблення концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування й диверсифікованості виробництва; впровадження бригадної форми організації виробництва й праці; впровадження наукової організації праці; удосконалювання організаційної структури керування фірмою й ін.).

Крім того, комплексна програма по зниженню витрат виробництва повинна мати чіткий механізм її реалізації.

Варто також підкреслити, що планування й реалізація тільки окремих заходів щодо зниження витрат виробництва хоча й дають певний ефект, але не вирішують проблеми в цілому.

1.3.7 Прибуток підприємства

Прибуток підприємства є найважливішою економічною категорією й основною метою діяльності будь-якої комерційної організації.

Прибуток - це винагорода за підприємницьку діяльність й, насамперед, за введення технічних нововведень (Шумпетер).

Прибуток - це оплата за ризик і невизначеність (Ф.Найт).

Як економічна категорія прибуток відбиває чистий доход, створений у сфері матеріального виробництва, і виконує ряд функцій.

По-перше, прибуток характеризує економічний ефект, отриманий у результаті діяльності підприємства. Одержання прибутку на підприємстві означає, що отримані доходи перевищують всі витрати, пов'язані з його діяльністю.

По-друге, прибуток має стимулюючу функцію. Це пов'язане з тим, що прибуток є одночасно не тільки фінансовим результатом, але й основним елементом фінансових ресурсів підприємства. Тому підприємство зацікавлене в одержанні максимального прибутку, тому що це є основою для розширення виробничої діяльності, науково-технічного й соціального розвитку підприємства, матеріального заохочення працівників.

По-третє, прибуток є одним з найважливіших джерел формування бюджетів різних рівнів.

Прибуток на підприємстві може бути отриманий за рахунок різних видів діяльності. Сумарна величина всіх прибутків - балансовий (валовий) прибуток підприємства. Основними складеними елементами балансового прибутку є:

- прибуток (збиток) від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг;

- прибуток (збиток) від реалізації основних фондів, а також іншого майна підприємства;

- фінансові результати від позареалізаційних операцій. Таким чином, балансовий прибуток (Пб) може бути визначена по формулі

Пб = ± Пр ± Пм ± Ппд (1.12)

де Пр -- прибуток (збиток) від реалізації продукції, виконання робіт і надання послуг;

Пм -- прибуток (збиток) від реалізації майна підприємства;

Ппд -- доходи (збитки) від позареалізаційних операцій.

Як правило, основний елемент балансового прибутку становить прибуток від реалізації продукції, виконання робіт або надання послуг.

Прибуток від реалізації майна - це фінансовий результат, не пов'язаний з основними видами діяльності підприємства. Він відбиває прибутки (збитки) по іншій реалізації, до якої ставиться продаж на сторону різних видів майна, що значиться на балансі підприємства.

Перелік позареалізаційних прибутків (збитків) підприємства різнорідний і досить великий. Це доходи від довгострокових і короткострокових фінансових вкладень, доходи від здачі майна в оренду, сальдо отриманих і сплачених штрафів, пені, неустойок й інших видів санкцій, прибуток минулих років, виявлена у звітному році, доходи від дооцінки товарів, позитивні курсові різниці по валютних рахунках й операціям в іноземній валюті, відсотки, отримані по коштах, що значаться на рахунках підприємства.

До витрат і втрат ставляться:

- збитки по операціях минулих років, виявлені у звітному році, від уцінки товарів, від списання безнадійної дебіторської заборгованості;

- недостачі матеріальних цінностей, виявлені при інвентаризації;

- негативні курсові різниці по валютних рахунках й операціям в іноземній валюті;

- судові витрати й арбітражні збори й ін. Прибуток від реалізації продукції залежить від внутрішніх і зовнішніх факторів. До внутрішніх факторів ставляться: прискорення наукового технічного процесу, рівень господарювання, компетентність керівництва й менеджерів, конкурентоздатність продукції, рівень організації виробництва й праці й ін.

До зовнішніх факторів, які не залежать від діяльності підприємства, ставляться: кон'юнктура ринку, рівень цін на споживані матеріально-технічні ресурси, норми амортизації, система оподаткування й ін.

Внутрішні фактори діють на прибуток через збільшення обсягу випуску й реалізації продукції, поліпшення якості продукції, підвищення відпускних цін і зниження витрат виробництва й реалізації продукції. Величина прибутку від реалізації продукції (Пр) визначається по формулі (1.13):

Пр = (Цi - Ci)Vi, (1.13)

де Цi - відпускна ціна одиниці 1-й продукції;

Ci - собівартість одиниці 1-й продукції;

Vi - обсяг реалізації 1-й продукції.

Чистий прибуток - це різниця між балансовим прибутком і податком на прибуток.

Прибуток, який залишився в розпорядженні підприємства або чистий прибуток, розподіляється на два фонди :

- фонд накопичення;

- фонд споживання.

Основні шляхи збільшення прибутку на підприємстві. На кожнім підприємстві повинні передбачатися планові заходи щодо збільшення прибутку. У загальному плані ці заходи можуть бути наступного характеру:

- збільшення випуску продукції;

- поліпшення якості продукції;

- продаж зайвого встаткування й іншого майна або здача його в оренду;

- зниження собівартості продукції за рахунок більше раціонального використання матеріальних ресурсів, виробничих потужностей і площ, робочої сили й робочого часу;

- диверсифікованість виробництва;

- розширення ринку продажів й ін.

Із цього переліку заходів випливає, що вони тісно пов'язані з іншими заходами, спрямованими на зниження витрат виробництва, поліпшення якості продукції й використання факторів виробництва.

Незважаючи на те, що прибуток є найважливішим економічним показником роботи підприємства, вона не характеризує ефективність його роботи. Для визначення економічної ефективності роботи підприємства необхідно зіставити результати (у цьому випадку прибуток) з витратами або ресурсами, які забезпечили ці результати.

Таким чином, одним з найважливіших показників ефективності роботи підприємства є рентабельність, сутність якої буде розглянута нижче.

1.3.8 Економічна ефективність, рентабельність виробництва

Економічна ефективність - результат раціональної витрати матеріальних, трудових і грошових ресурсів. На практиці визначається як співвідношення між одержуваними результатами виробництва - продукцією й матеріальними послугами, з одного боку, і витратами живого (робоча сила) і упредметненого (засобу виробництва) праці - з іншої сторони.

Економічна ефективність - складна категорія економічної науки. Вона пронизує всі сфери практичної діяльності людини, всі стадії суспільного виробництва, є основою побудови кількісних критеріїв цінності прийнятих рішень, використовується для формування матеріально-структурної, функціональної й системної характеристики господарської діяльності. Можна сказати, що такі найбільш істотні характеристики господарської діяльності, як цілісність, багатосторонність, динамічність, багатомірність і взаємозв'язок її різних сторін, знаходять своє адекватне відбиття через категорію ефективності.

Це відносний показник, що порівнює отриманий ефект із витратами або ресурсами, використаними для досягнення цього ефекту. Такий показник уже можна використати в просторово-тимчасових зіставленнях. Найбільш загальну оцінку рівня економічної ефективності діяльності підприємства дають показники рентабельності авансованого й власного капіталу, а ріст їх у динаміку розглядається як позитивна тенденція.

У ринковій економіці для кожного окремого підприємця (фірми) витрати приймають форму авансованого капіталу (основного й оборотного), а в результаті - форму прибутку:

Відношення отриманого прибутку (П) до авансованого капіталу (капітальним витратам) (К) називається рентабельністю:

(1.14)

Абсолютна величина отриманого прибутку або норма прибутку служать показником економічної ефективності підприємницької діяльності. Рентабельність залежить від ряду факторів :

1) від маси прибутку, а, отже, від всіх факторів, що визначають її величину;

2) від структури капіталу (виробничих фондів);

3) від швидкості обороту капіталу (виробничих фондів); із прискоренням обороту капіталу збільшується маса одержуваної підприємцем прибутку за той же період;

4) попиту та пропозиції на даний товар, що впливають на ринкові ціни, а, отже, і на величину прибутку.

В умовах вільного руху капіталів норма прибутку є регулятором виробництва. Одночасно вона виступає певним критерієм ефективності підприємницької діяльності.

Ефективність виміряється одним із двох способів, що відбивають результативність роботи підприємства відносно або величини авансованих ресурсів, або величини їхнього споживання (витрат) у процесі виробництва. Ці показники характеризують ступінь ділової активності підприємства:

 Продукція

Ефективність авансованих ресурсів = ----------------