Організація зовнішньоекономічної діяльності на підприємстві

У разі усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов'язаних з ним законів України, і приведення своєї зовнішньоекономічної діяльності у відповідність із законами України або надання достатніх доказів неможливості (безперс-пективності) застосування практичних заходів, що гарантують виконання закону, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб'єкти господарської діяльності, до яких застосовано санкції, мають право подавати до центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики відповідні матеріали та виходити з клопотанням про скасування (зміну виду, тимчасове зупинення) дії санкцій.

Клопотання повинно містити такі документи:

лист-звернення з викладенням причин, що призвели до порушення, та про вжиті заходи щодо приведення своєї діяльності у відповідність із нормами законодавства України;

оригінали або завірені в установленому порядку копії матеріалів (довідки) від державних органів, що здійснюють контроль за зовнішньоекономічною діяльністю чи валютний контроль, та/або агентів валютного контролю, які засвідчують вжиті суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності практичні заходи щодо приведення своєї діяльності у відповідність із нормами законодавства України.

Загальний термін розгляду цих клопотань не повинен перевищувати тридцяти календарних днів.

З метою уточнення інформації центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики може звертатися до державних органів, що здійснюють контроль у сфері зовнішньоекономічної діяльності, валютний контроль, та агентів валютного контролю із запитами про одержання додаткових матеріалів (інформації) щодо діяльності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, які звернулися до нього з клопотанням про скасування (зміну виду, тимчасове зупинення) дії санкції.

Відповідальність за недостовірність інформації, зазначеної в поданнях, щодо застосування (скасування, зміни виду, тимчасового зупинення дії) санкцій, на підставі яких приймаються відповідні рішення центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики, несе ініціатор подання у порядку, передбаченому законом.

Відповідальність за недостовірність відомостей, поданих до центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики, несуть суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності.

Застосування санкцій, зазначених у цій статті, може бути оскаржено в суді. Представництво інтересів держави при розгляді таких судових спорів забезпечується центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики та державними органами, які внесли подання про застосування санкцій. Оскарження застосування санкцій у судовому порядку до винесення судом відповідного рішення не зупиняє їх дію.

Розгляд спорів, що виникають у процесі зовнішньоекономічної діяльності

Спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Спори, що виникають при застосуванні Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»

Будь-які спори щодо застосування положень цього Закону та законів, прийнятих на виконання даного Закону, можуть бути предметом розгляду:

- в суді України, якщо одна із сторін у справі - фізична особа та/або держава;

- в господарських судах, якщо сторонами у справі виступають юридичні особи.

Міждержавні спори, які можуть виникнути в результаті дій України при застосуванні закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», вирішуються у погодженому сторонами порядку згідно з нормами міжнародного права.

1.2 Організація зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Організація ЗЕД - дуже складна і клопітка робота. Вона вимагає уважного опрацювання таких питань як коньюктура ринку, потенціальні покупці і продавці, встановлення ділових контактів з ними, проведених переговорів, підписання угод і т.д. Тому, для ефективного керівництва ЗЕД на рівні підприємства, необхідна адекватна до умов його роботи структура управління. Слово "структура" означає каркас, основу. Будь-яке підприємство має відповідний каркас, що пов'язує всі його підрозділи, служби, органи.

Розрізняють:

- організаційно-виробничу структуру;

- структуру управління;

- організаційну структуру підприємства.

На будь-якому підприємстві є системи, які управляють і якими управляють. До першої відносяться органи, служби, апарат управління. До іншої - виробничі підрозділи (цехи, участки, відділи).

Організаційно-виробнича структура відображає побудову системи, якою управляють, структура управління - системи, яка управляє, а організаційна структура підприємства - побудову і взаємозв'язок обидвох даних систем.

Таким чином, структура управління ЗЕД відображає побудову системи управління в даній сфері, тобто органи, служби, апарат, що здійснює управління ЗЕД. Апарат управління будується з урахуванням необхідного оновлення ланок (по горизонталі) і ступенів чи рівнів управління (по вертикалі). Ланка управління - це структурний підрозділ чи окремі спеціалісти, що виконують відповідні функції управління.

Організаційна структура управління ЗЕД як складова частина внутріфірмового управління визначається, насамперед, загальною стратегією підприємства, а також стратегією ЗЕД як її складової. Загальноприйнято вважати стратегію засобом виживання фірми шляхом адаптування до середовища, а структуру - конструкцією, що її підтримує. Ланки ланцюга "середовище - стратегія - структура" взаємопов'язані і взаємозумовлені. Якщо вони не відповідають одне одному, то під загрозу ставиться саме існування фірми. Організаційна структура управління ЗЕД визначається тією метою і завданнями, які вона покликана вирішувати. ЇЇ мета - максималізація прибутку на довготривалий період за рахунок ефективної участі в міжнародному підприємництві. Організаційна структура управління ЗЕД, як і внутріфірмового управління, повинна постійно розвиватися і вдосконалюватися, пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі і сфері управління. Її форми і методи не можуть залишатися незмінними. Перед підприємствами - суб'єктами ЗЕД завжди стоять два важливих питання:

1. Як сформувати найбільш сприйнятливу і ефективну оргструктуру управління?

2. Як керувати нею, щоб досягти поставленої мети? На формування організаційної структури управління ЗЕД значний вплив здійснюють такі фактори:

- розмір фірми;

- значення і характер зарубіжної діяльності;

- ступінь диверсифікації і складність продукції, що випускається;

- характер експортної і виробленої на іноземних підприємствах продукції;

- специфіка ринків приймаючих країн і рівень конкуренції на них та ін.

Організаційні форми управління ЗЕД на виробничих підприємствах в Україні багато в чому індивідуалізовані. Разом з тим можна виділити деякі загальні риси. На виробничих підприємствах, що приймають активну участь у зовнішньоекономічній діяльності, зовнішньоекономічний апарат в даний час існує в основному в двох формах:

1. Відділу зовнішньоекономічних зв'язків (ВЗЕЗ) в рамках діючого апарату управління.

2. Зовнішньоторгової фірми (ЗТФ).

Відділ зовнішньоекономічних зв'язків (ВЗЕЗ) не являється самостійним структурним підрозділом підприємства. Він являє собою частину апарату управління. Його головне завдання полягає в управлінні ЗЕД як елементом єдиної цілісної системи внутріфірмового управління. Цей відділ не займається безпосередньо транспортуванням вантажів, митними процедурами і т. д. Він створюється, як правило, для планування, організації і координації ЗЕД (хоч на практиці зустрічаються й інші варіанти).

Головними завданнями ВЗЕЗ підприємства можуть бути:

1. Участь в розробці стратегії ЗЕД підприємства.

2. Сприяння розвитку ЗЕД підприємства з метою прискорення його соціально-економічного розвитку.

3.Управління експортним потенціалом підприємства, постійне його зміцнення й розвиток.

4.Забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з договорів та угод із зарубіжними партнерами.

5.Вивчення коньюктури іноземних ринків, збір і накопичення відповідної інформації.

6. Організація експортно-імпортних операцій, забезпечення їх ефективності.

7. Здійснення рекламної діяльності.

8. Організація протокольних міроприємств та ін.

Відповідно до завдань визначаються функції ВЗЕЗ і формується оргструктура управління. ВЗЕЗ зазвичай очолює начальник відділу. Відділ складається із ланок (груп, секторів, бюро і спеціалістів).

Кожен із секторів (груп) має свої конкретні завдання і виконує відповідні функції. Наприклад, комерційний сектор повинен забезпечувати: виконання зобов'язань по міжнародних контрактах і угодах, участь у підготовці і проведенні комерційних переговорів; організацію поставок згідно контракту і контроль за їх виконанням; перегляд-рекламацій по експорту й імпорту та ін.

Екологічний сектор покликаний забезпечувати прогнозування і планування ЗЕД підприємства; аналіз ефективності експортно-імпортних операцій; контроль за виконанням плану; валютний контроль і т.д.

Сектор маркетингу як ведуча служба підприємства вивчає коньюктуру світових товарних ринків, приймає участь у визначенні цін на експортну продукцію, в розробці і здійсненні рекламних міроприємств, аналізі конкурентів, можливостей руху товару і т. ін. Завдання науково-технічного сектору: вивчати діючі на світовому ринку технічні вимоги до товару; аналізувати технічний рівень і якість продукції, її конкурентноздатність; брати участь в розробці пропозицій по оновленню виробництва, випуску нової продукції; забезпечувати технічне обслуговування експортної продукції та ін.

Протокольний сектор готує і організовує протокольні міроприємства, виконує доручення керівництва фірми по зустрічах, прийому і проводах представників зарубіжних фірм, які прибули на підприємство з візитом.

На практиці організаційна структура управління ЗЕД підприємства може бути побудована трохи інакше.

Організаційні принципи побудови управління ЗТФ залежить від її завдань і функцій, зображених в уставі.

Основними завданнями ЗТФ, як правило, являються:

1 .Планування, організація і регулювання зовнішньоторгових угод.

2.Збільшення об'єму експорту і вдосконалення його структури.

3.Підвищення ефективності імпортних закупок у відповідності до стратегії підприємства.

4. Підвищення конкурентноздатності продукції за кордоном, сприяння покращенню її якості.

5. Вивчення коньюктури товарних світових ринків і виявлення критеріїв та вимог, які ставляться до конкурентноздатності товарів.

6.Вивчення діяльності конкурентів, їх сильних і слабких сторін.

7.Організація післяпродажного обслуговування за кордоном.

8. Вироблення рекламних міроприємств з метою розширення експорту.

9.Забезпечення правового захисту зовнішньоекономічних інтересів підприємства.

10.Участь разом з іншими підрозділами в організації транспортування і збереження продукції.

11 .Участь в купівлі-продажу патентів і ліцензій, "ноу-хау".

12.Участь в здійсненні протокольних міроприємств і т. д.

Вирішення цих та інших завдань, що стоять перед ЗТФ, визначає її функції і організаційну структуру управління.

Директор ЗТФ, як правило, підлягає директору підприємства чи його заступнику по зовнішньоекономічних зв'язках.

Основними функціональними підрозділами ЗТФ являється маркетингова і оперативно-комерційна служба. Також створюються служби, що забезпечують обслуговування ЗЕД фірми: планово-економічних розрахунків, валютно-фінансових операцій, обліку і звітності, юридичних та інженерно-технічних питань.

Кожна із даних служб виконує відповідні функції. В компетенцію маркетингової служби входять:

- участь фірми в розробці стратегії і планів ЗЕД підприємства;

- вивчення ринків збуту і можливостей виходу на них;

- забезпечення реклами і руху товару;

- підготовка конкурентних матеріалів і конкурентного листа, необхідних для формування базисних умов контракту;

- прогнозування коньюктури товарних ринків і динаміки цін;

- аналіз ефективності експортно-імпортних операцій і окремих угод;

- збирання, накопичення і обробка необхідної інформації;

- методичне забезпечення роботи по вивченню зовнішніх ринків і вимог до якості продукції;

- забезпечення участі фірми у виставках, ярмарках, аукціонах, торгах та ін.

Функціями оперативно-комерційної служби являються:

- проведення переговорів з іноземними фірмами;

- підготовка комерційних розрахунків по базисних і валютно-фінансових умовах контракту;

- організація поставок (перевезення, страхування зовнішньоторгових вантажів) відповідно до контракту і контроль за їх виконанням;

- забезпечення технічного і гарантійного обслуговування експортної та імпортної продукції;

- перегляд рекламацій по експорту й імпорту;

- ведення комерційної переписки з іноземними фірмами та ін.

В міру розвитку ЗТФ виконання технічних і підготовчих операцій, які здійснюють комерційні й допоміжні підрозділи, може бути централізоване шляхом створення спеціалізованих служб, наприклад, копіювально-розмножувального бюро, бюро переказів, відділу автоматизованої обробки даних, групи комерційних розрахунків та ін. Чи варто створювати ЗТФ в складі підприємства-суб'єкта ЗЕД? Для того, щоб відповісти на це питання, треба співставити затрати підприємства при відсутності власної такої фірми і витрати на її утримання. При цьому треба мати на увазі, що ефект діяльності ЗТФ буде видно тільки після 1-2 років її роботи.

1.3 Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Зовнішньоекономічна діяльність та її регулювання

Законом України "Про економічну самостійність України" від 3 серпня 1990 р. встановлено, що Україна самостійно здійснює керівництво зовнішньоекономічною діяльністю, бере безпосередню участь у міжнародному поділі праці та розвиває економічне співробітництво з іншими державами на основі принципів заінтересованості, рівноправності і взаємної вигоди. Підприємства і організації мають право вступати у прямі господарські зв'язки та співробітничати з підприємствами та організаціями інших держав, створювати з ними спільні підприємства, асоціації, концерни, консорціуми, союзи, інші об'єднання (ст. 12 Закону).

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства, як зазначається у ст. 25 Закону України "Про підприємства в Україні", є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України. Чільне місце серед цих законів посідає Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р., який визначає зовнішньоекономічну діяльність як діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудовану на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Зазначений Закон закріплює принципи, якими керуються українські та іноземні суб'єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності:

a) принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

b) принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва;

c) принцип юридичної рівності і недискримінації;

d) принцип верховенства закону;

e) принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

f) принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Коло суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні досить широке. До нього входять:

· фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на її території;

· юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України, в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

· об'єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

· структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

· спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на її території;

· інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

При цьому всі зазначені суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які прямо не заборонені законами України її види незалежно від форми власності та інших ознак.

Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно із законами України.

Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно з Законом України "Про підприємництво", а фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України, мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо вони є суб'єктами господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне місце проживання або громадянами якої вони є.

Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їхніх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи.

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають право відкривати свої представництва на території інших держав згідно із законами цих держав.

Іноземні суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України. Реєстрація цих представництв здійснюється у порядку, встановленому ст. 5 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності можуть здійснювати будь-які її види, не заборонені прямо і у виключній формі законами України. До видів зовнішньоекономічної діяльності, зокрема, належать:

§ експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

§ надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності і навпаки. Серед цих послуг - виробничі, транспортно-експедиційні, страхові, консультаційні, маркетингові, експортні, посередницькі, брокерські, агентські, консигнаційні, управлінські, облікові, аудиторські, юридичні, туристичні та ін.;

§ наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інші види кооперації з іноземними суб'єктами господарської діяльності;

§ навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

§ міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;

§ кредитні та розрахункові операції, створення банківських, кредитних та страхових установ як за межами України, так і на її території;

§ спільна підприємницька діяльність, у тому числі створення спільних підприємств;

§ підприємницька діяльність, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності;

§ організація та здійснення діяльності у галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів тощо; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України;

§ товарообмінні (бартерні) операції;

§ орендні, у тому числі лізингові, операції;

§ операції з придбання, продажу та обміну валют на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

§ інші види зовнішньоекономічної діяльності.

Безпосереднє здійснення підприємствами зовнішньоекономічної діяльності регулюється державою в особі її органів, недержавних органів управління економікою (товарних, фондових, валютних бірж, торговельних палат, асоціацій, спілок та інших організацій координаційного типу), самих суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється для забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України, стимулювання прогресивних структурних змін в економіці та створення найсприятливіших умов для залучення економіки нашої держави до системи світового поділу праці та наближення її до ринкових структур розвинених країн світу.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків та торгівлі, Державна митна служба України відповідно до їхньої компетенції, визначеної ст. 9 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", а також органи місцевого самоврядування, компетенція яких у галузі зовнішньоекономічної діяльності визначена ст. 10 зазначеного Закону та ст. 35 Закону України "Про місцеве самоврядування" від 21 травня 1997 р.

Однією з форм державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є встановлення режиму здійснення валютних операцій на території України. Такий режим встановлений Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. № 15-93, яким водночас визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Наступною формою є митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, яке здійснюється згідно із Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Митним кодексом України, прийнятим Верховною Радою України 12 грудня 1991 р. і Декретом Кабінету Міністрів України "Про єдиний митний тариф України" від 11 січня 1993 p. № 4-93.

Ліцензування та квотування експорту та імпорту як форми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності запроваджуються Україною самостійно у випадках, передбачених ст. 16 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Відповідно до зазначеної статті в Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) ліцензій:

o генеральна ліцензія - відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції з певним товаром (товарами) та/або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування цього товару (товарів);

o разова (індивідуальна) ліцензія - разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший ніж необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції;

o відкрита (індивідуальна) ліцензія - дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу.

Крім того, можуть встановлюватися ще такі ліцензії, як: антидемпінгова (індивідуальна), компенсаційна (індивідуальна) та спеціальна (індивідуальна).

Для кожного виду товару встановлюється лише один вид ліцензій.

Ліцензії на експорт (імпорт) товарів видаються Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі на підставі заяв суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти. В Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) квот (контингентів):

· глобальні квоти (контингенти) - квоти, що встановлюються для товару (товарів) без зазначення конкретних країн (груп країн), в які товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;

· групові квоти (контингенти) - квоти, що встановлюються для товару із зазначенням групи країн, у які товар експортується або з яких він імпортується;

· індивідуальні квоти (контингенти) - квоти, що встановлюються для товару із зазначенням конкретної країни, у яку товар може експортуватись або з якої він може імпортуватись.

· Крім того, запроваджено антидемпінгові, компенсаційні та спеціальні квоти.

Для кожного виду товару встановлюється лише один вид квоти.

Відповідно до чинного законодавства можуть застосовуватися й інші форми державного регулювання зовнішньоеквномічної діяльності: використання спеціальних імпортних процедур, запровадження спеціальних економічних зон та інших спеціальних правових режимів, застосування спеціальних санкцій за порушення законодавства про зовнішньоекономічну діяльність тощо.

Правовий режим іноземних інвестицій

Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України визначені Законом України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р.. Цей Закон спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування народного господарства України, розвиток міжнародного економічного співробітництва та інтеграції. Він визначає інвестиції як всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Відповідно до зазначеного Закону інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність здійснюється, зокрема, і на основі іноземного інвестування іноземними громадянами, юридичними особами, державами та спільного інвестування українськими й іноземними громадянами, юридичними особами та державами.

Особливості режиму іноземних інвестицій на території України визначаються Законом України "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 р., дія якого поширюється виключно на іноземних інвесторів і підприємства з іноземними інвестиціями.

Відповідно до цього Закону іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України у вигляді:

Ш іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

Ш валюти України - при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);

Ш будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;

Ш акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеного відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

Ш грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно із законами (процедурами) країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

Ш будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

Ш прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями; інших цінностей відповідно до законодавства України.

Іноземні інвестиції на території України можуть здійснюватись у різних формах.

Серед цих форм, зокрема, такі:

§ часткова участь у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними та фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

§ створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

§ придбання незабороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

§ придбання самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

§ придбання інших майнових прав;

§ в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

Загалом щодо іноземних інвестицій та форм їх здійснення на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Винятки передбачаються чинним законодавством та міжнародними договорами України.

Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Законами України можуть визначатися території, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки.

Бажаючи залучити в Україну іноземні інвестиції, держава встановила певні державні гарантії захисту іноземних інвестицій, у тому числі:

· гарантії від зміни законодавства;

· гарантії щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їхніх службових осіб;

· компенсацію і відшкодування збитків іноземним інвесторам, завданих їм внаслідок дій або бездіяльності державних органів України чи їхніх службових осіб;

· гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності;

· гарантії переказу прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій.

Державна реєстрація іноземних інвестицій проводиться відповідно до розділу III Закону України "Про режим іноземного інвестування" та Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. № 928. Таку реєстрацію проводять Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації після фактичного здійснення інвестицій. Для цього іноземні інвестори подають документи, зазначені у п. З вказаного Положення.

Орган державної реєстрації фіксує дату надходження документів у журналі обліку державної реєстрації внесених іноземних інвестицій. Протягом трьох робочих днів починаючи з цієї дати розглядає подані документи і приймає рішення про реєстрацію іноземної інвестиції або про відмову в ній.

Відмова в державній реєстрації іноземних інвестицій можлива лише у разі коли здійснення цієї інвестиції суперечить законодавству України або подані документи не відповідають вимогам зазначеного раніше Положення. Відмова з мотивів недоцільності здійснення іноземної інвестиції не допускається. Відмова у державній реєстрації має бути оформлена письмово із зазначенням мотивів і може бути оскаржена у судовому порядку.

Специфіка регулювання іноземних інвестицій у спеціальних (вільних) економічних зонах встановлюється законодавством України про спеціальні (вільні) економічні зони.

Правовий режим вільних економічних зон

Спеціальні (вільні) економічні зони (ВЕЗ) розглядаються як один з важливих інструментів, за допомогою якого досягається відкритість економіки нашої держави зовнішньому світові і стимулюється міжнародне економічне співробітництво на основі залучення іноземних інвестицій.

Вільна економічна зона - це частина території України, на якій встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності та особливий порядок застосування чинного законодавства України. Для ВЕЗ характерним є те, що на П території запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних і іноземних юридичних та фізичних осіб.

Правовий режим ВЕЗ в Україні визначається, в першу чергу, Законом України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" від 13 жовтня 1992 р.. Цей Закон визначає порядок створення та ліквідації і механізм функціонування спеціальних (вільних) економічних зон на території України, загальні правові й економічні основи їх статусу, а також загальні правила регулювання відносин суб'єктів економічної діяльності цих зон з місцевими радами народних депутатів, органами державної виконавчої влади та ін.

Важливе значення для активізації підприємницької діяльності, нарощування експорту товарів і послуг та прискорення соціально-економічного розвитку регіонів шляхом створення ВЕЗ має Постанова Кабінету Міністрів України "Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні" від 14 березня 1994 р. № 167і, якою зазначену Концепцію було схвалено.

Згідно із Законом України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" в Україні залежно від господарської спрямованості та економіко-пра-вових умов діяльності можуть створюватися такі ВЕЗ:

· зовнішньоторговельні зони - частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням. Формами організації таких зон можуть бути вільні порти (порто-франко), вільні митні зони (зони франко) та митні склади;

· комплексні виробничі зони - частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємства, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальницькі операції, та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких - розвиток імпортозамінних виробництв;

· науково-технічні зони - це ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів - технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів;

· туристично-рекреаційні зони - це ВЕЗ, які створюються у регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (у тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу;

· банківсько-страхові (офшорні) зони - це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України;

· зони прикордонної торгівлі - частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.

Крім зазначених, в Україні можуть створюватися ВЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів.

ВЕЗ можуть бути класифіковані й за іншими критеріями. Так, за ознакою відкритості розрізняють ВЕЗ інтеграційні (діяльність яких спрямована на тісну взаємодію з позазональною економікою країни) та анклавні (орієнтовані на зв'язки із зовнішнім ринком). Залежно від місцезнаходження ВЕЗ поділяються на зовнішні (розміщені на кордоні з іншими державами) та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни).

Статус і території ВЕЗ, а також строк, на який вона створюється, визначає Верховна Рада України шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної (вільної) економічної зони. ВЕЗ створюються Верховною Радою України з ініціативи Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих рад та місцевих державних адміністрацій. Порядок їх створення, перелік та зміст необхідних для створення документів визначаються статтями 5-7 Закону України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон".

Управління ВЕЗ має певну специфіку, яка полягає в тому, що структура, функції та повноваження органів управління спеціальної (вільної) економічної зони визначаються залежно від її типу, розмірів, кількості працівників та/або мешканців на її території. Проте незалежно від типу ВЕЗ їх органами управління є місцеві ради та місцеві державні адміністрації у межах своїх повноважень (їхні функції та повноваження щодо управління ВЕЗ визначені ст. 10 Закону України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон"); орган господарського розвитку і управління ВЕЗ, що створюється за участю суб'єктів економічної діяльності України та іноземних суб'єктів такої діяльності (функції цього органу, визначені ст. 11 зазначеного Закону, можуть бути покладені на одного із суб'єктів економічної діяльності ВЕЗ). На всі об'єкти та суб'єкти економічної діяльності ВЕЗ поширюється система державних гарантій захисту інвестицій, передбачена законодавством України про інвестиційну діяльність та іноземні інвестиції.

Оскільки ВЕЗ є тимчасовим утворенням, вона вважається ліквідованою з моменту закінчення строку, на який її було створено, якщо цей термін не буде продовжено Верховною Радою України. За поданням Президента України або Кабінету Міністрів України ВЕЗ може бути ліквідована достроково. У будь-якому разі ВЕЗ вважається ліквідованою з моменту прийняття відповідного закону про її ліквідацію. Держава відповідно до законодавства України гарантує збереження у повному обсязі всіх майнових і немайнових прав суб'єктів економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони при її ліквідації.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДП ВАТ «КИЇВХЛІБ» «КИЇВСЬКИЙ ХЛІБОКОМБІНАТ №10»

2.1 Господарсько-правові засади функціонування підприємства та його загальна характеристика

У серпні 1970 року рішенням виконкому Київської міської Ради народних депутатів у промзоні «Оболонь» Київському тресту хлібопекарської промисловості було виділено ділянку на 3,1 гектара під будівництво нового хлібозаводу.

Поки Мінхарчопром колишнього Союзу вишукував кошти на проектування та спорудження, а «Укрдіпрохарчопром» розробляв проект, минули роки.

Лише в березні 1989 року остаточно погоджено і затверджено проект хлібозаводу потужністю 200 тонн хліба та хлібобулочних виробів на добу. Тоді ж Київським виробничим об'єднанням хлібопекарської промисловості укладено договір на підрядні роботи з фірмою «Київінвест». Першу чергу хлібозаводу добовою потужністю 140 тонн хлібобулочних виробів здано в експлуатацію наприкінці 1994 року, а через рік державна приймальна комісія підписала акт про введення в дію хлібозаводу загальною потужністю 200тонн хліба та хлібобулорчних виробів.

Наказом по Київському об'єднанню хлібопекарської промисловості від 28 квітня 1995 року хлібозаводу присвоєно назву «Київський хлібокомбінат №10». Керівником будови й першим директором хлібокомбінату був М.Б.Волинський, а з липня 1995 року підприємство очолив В.В.Череда.

Хлібокомбінат споруджено за індивідуальним проектом. Спочатку підприємство було орієнтоване на виготовлення хлібобулочних виробів. Поступово було введено в експлуатацію обладнання для булочних і кондитерського виробництва : в 1997р. почала діяти дільниця з виробництва здобних дрібноштучних виробів, в 1999р. запрацювала ще одна дільниця, на якій було освоєне виробництво дріжджових листкових виробів, кексів та здобного печива.

На підприємстві встановлено сім комплексно-механізованих ліній з потужними печами ППЦ (виробництва Чехія) та «Гостол» (Югославія). Сьому лінію було організовано в жовтні 2002 року для виробництва хліба пшеничного.

В цеху №1 на який поширюється дія системи менеджменту якості, асортимент продукції налічує понад 70 найменувань хлібобулочних та борошняних кондитерських виробів. З них понад 25 найменувань - це власні розробки хлібокомбінату.

На хлібокомбінаті в експедиції готової продукції змонтовано підвісний конвеєр для транспортування контейнерів, наповнених хлібом, з автоматизованим керуванням роботою експедиції. На складі безтарного зберігання борошна та на виробничих силосах впроваджено цифрове електронно-тензометричне зважування. На комбінаті автоматизовано облік тари з виведенням даних на електронно-обчислювальні машини, змонтовано автоматичні системи обрушення склепінь борошна в силосах на складі безтарного зберігання та подачі його на виробництво, автоматизовано укладання тістових напівфабрикатів у шафи для відстоювання, застосовано мікропроцесорну автоматику для контролю за горінням газу в печах ППЦ. На сьогоднішній день підприємство є найбільш автоматизованим в Україні.

У 1995 році працівники хлібокомбінату виготовили 3732 тонни хлібобулочних виробів, а торік - 10512тонн.

За веденням технологічного процесу, якістю, сировини і готової продукції забезпечено цілодобовий контроль з боку технологічної служби.

Система управління якістю сертифікована в системі сертифікації «ПРИРОСТ» (сертифікат QSP - 0038/03) та в Системі сертифікації Укр СЕПРО (сертифікат NUA 2.034.833 від 25.09.2003р.).

Продукцію хлібокомбінату знають і споживають не тількив столиці та Київській області, але й далеко за її межами - Черкаській, Житомирській, Чернігівській, Кіровоградській, Полтавській, Запорізькій, Харківській, Дніпропетровській областях.

За високу якість продукція хлібокомбінату не раз отримувала нагороди на різних виставках: дипломи загальнонаціонального конкурсу «Вища проба» (2002р.), Міжнародних спеціалізованих виставок «ПродЕкспоУкріїна» та «Хліб».

Підприємство має самостійний баланс, печатку зі своїм повним найменуванням, штампи, знак для товарів і послуг, іншу символіку, поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банків.

Загальною метою діяльності підприємства є отримання прибутку.

Основними видами діяльності підприємства є:

§ отримання прибутку (доходи) через різнобічну підприємницьку діяльність пов'язану в першу чергу з виробництвом та реалізацією хлібобулочних, макаронних та кондитерських та інших харчових виробів;

§ надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом;

§ оновлення та постійна підтримка на належному рівні виробничих фондів у відповідності з нормативною документацією;

§ впровадження нової техніки та технологій, які відповідають світовому науково-технічному рівню;

§ проведення будівельних, монтажних, ремонтних та спеціальних робіт;

§ торгівельно-посередницькі операції та послуги, реалізація власної продукції та інших товарів через мережу фірмових магазинів, інших торгівельних закладів;

§ оновлення і поліпшення асортименту, підвищення якості власної продукції та послуг, що надаються підприємством;

§ утворення системів магазинів, кафе, ресторанів та інших установ аналогічного призначення;

§ організація та участь у виставках, аукціонах, торгівельних ярмарках;

§ операції з цінними паперами, нерухомістю та земельними ділянками;

§ надання побутових послуг;

§ здійснення експортно-імпортних операцій;

§ надання комунально-побутових послуг;

§ надання житлово-комунальних послуг;

§ діяльність пов'язана з охороною державної таємниці;

§ надання медичних послуг, які не потребують додаткового ліцензування;

§ медична практика.

Підприємство має право проводити всі операції та здійснювати усі види діяльності, не забороненим чинним законодавством, які необхідні для виконання покладених на нього завдань у відповідності з цим статутом та статутом товариства.

Підприємство має право за погодженням з правлінням одержувати кредити від своїх зарубіжних партнерів, при цьому валюта зараховується на баланс підприємства і використовується ним самостійно. По одержаних кредитах товариство та держава відповідальності не несе.

Майно підприємства складається з основних засобів та оборотних коштів, інших господарських засобів та цінностей вартість яких відображена в балансі підприємства.

Приріст майна підприємства здійснюється внаслідок його господарської діяльності за рахунок одержаних доходів, в інших випадках - на підставах, не заборонених чинним законодавством.

Джерелами формування майна є:

Ш доходи від власної виробничо-господарської діяльності;

Ш кредити банків та інших кредиторів;

Ш надходження від цінних паперів та дивідентів;

Ш безоплатні та благодійні внески;

Ш придбання державного та /або/ недержавного майна;

Ш інші джерела, не заборонені чинним законодавством.

Статутний фонд підприємства формується за рахунок внесків засновника у грошовій та негрошовій формах і становить 2156640 (два мільйона сто п'ятдесят шість тисяч шістсот сорок) гривень.

Управління підприємством здійснюється виконавчим органом підприємства - адміністрацією, штат якої затверджується головою правління (генеральним директором) товариства. Адміністрацію підприємства очолює директор.

Вищим органом трудового колективу є загальні збори трудового колективу, які:

1. затведжують проект колективного договору;

2. визначають та затверджують перелік та порядок працівникам підприємства соціальних пільг.

Підприємство здійснює оперативний та бухгалтерський облік результатів своєї діяльності, готує та подає статистичну звітність у порядку встановленому чинним законодавством. Звітність підприємства має відповідати загальним вимогам товариства, які можуть бути встановлені інструкціями товариства.

Фінансово-господарська діяльність підприємства підлягає ревізії яка здійснюється:

a) аудиторськими та іншими організаціями, які відповідно до чинного законодавства мають право контролювати діяльність структурного підрозділу товариства;

b) ревізійною комісією товариства;

c) контрольно-ревізійнним відділомтовариства під час проведення комплексних ревізій і тематичних перевірок згідно із затвердженням планом та відповідним графіком або показом по товариству у порядку, встановленому товариством.

Підприємство на протязі одного місяця по закінченні фінансового року подає детальний звіт про свою діяльність правлінню товариства, а посадові особи, які відносяться до сфери управління товариством, звітують посадовій особі, які відносяться до сфери управління товариством, звітують перед балансовою комісією товариства за встановленим графіком, якщо інше не передбачено внутрішніми нормативними документами товариства.

2.2 Характеристика техніко-економічних показників ДП ВАТ «Київхліб» «Київський хлібокомбінат №10»

Для аналізу основних показників діяльності підприємства використовують звіт про основні техніко-економічні показники. Отже, оцінки та аналізу діяльності ДП ВАТ «Київхліб» «Київський хлібокомбінат №10» можна викоритати такі аналітичні таблиці ( див. 2.2.1 та 2.2.2).

Таблиця 2.2.1 Основні показники роботи Хлібокомбінату №10 (цех 1)

№	Показники	Од. вим.	2005р.	2006р.	Відхилення
					абсол.	віднос.
1	Товарна продукція в діючих цінах	тис.грн	91646,4	103395,5	+11749,1	112,8
2	Товарна продукція в порівняльних цінах	тис.грн	923774,0	112711,0	+20337,0	122,0
3	Хлібобулочні вироби	тн	61145,7	59766,2	-1379,5	97,7
	В т. ч.
	· булочні і здобні 0,5кг і менше	тн	28581,6	30443,5	+1861,9	106,5
	· булочні і здобні 0,3кг і менше	тн	1496,9	1362,1	-134,8	91,0
	· дієтичні віироби	тн	685,0	808,4	+123,4	118,0
	В т. ч. діабетичні	тн	475,2	548,9	+73,7	115,5
	· хлібобулочні в Упа-ковці	тн	8973,7	9491,9	+518,2	105,8
4	Кондитерські вироби	тн	82,0	45,7	-36,3	55,7
	В т. ч.
	· печиво	тн	20,9	3,1	-28,0	14,8
	· кекс	тн	61,1	42,6	-18,5	69,7
	· діабетичні кондитерс. вироби	тн	331,0	-	-331	-
5	Средньооблікова чисельність всього персоналу в т. ч. промисловвиробничого	осіб осіб	756 747	753 743	-3 -4	99,6 99,5
6	Середньомісячна заробітна плата всього в т. ч. промислововиробнич.	грн.-коп грн.-коп	1292-95 1294-59	1720-22 1725-49	427-27 +430,9	133,0 133,3
7	Собівартість товарної продук	тис.-грн	85252,2	96005,0	+10752,8	112,6
8	Прибуток від випуску товарної продукції	тис.-грн	6394,2	7390,5	+996,3	115,8
9	Рентабельність	%	7,5	7,7	+0,2	102,7
10	Затрати на 1 грн. товарної продукції	коп	93,0	92,9	-0,1	99,9

Як видно з наведеної таблиці випуск товарної продукції по цеху №1 в діючих цінах збільшився на 11749,1тис.грн. або на 112,8%. Це обумовлено:

1). зменшення виробництва продукції всього на 2251,4тис.грн, в тому числі:

· хлібобулочних виробів на 1379,5тн або 2055,6тис.грн.

· кондитерських виробів на 36,3тн або 227,4тис.грн.

· збільшення виробництва сухарів панірувальних на 15,8тн або 31,6тис.грн.

2). збільшення оптових цін на продукцію всього на 14000,5тис.грн., в тому числі за рахунок:

· хлібобулочних виробів за 13816,9 тис.грн.

· кондитерські вироби на 97,6 тис.грн.

Таблиця 2.2.2 Основні показники роботи Хлібокомбінату №10 (цех 2)

№	Показники	Од. вим.	2005р.	2006р.	Відхилення
					абсол.	віднос.
1	Товарна продукція в діючих цінах	тис.грн	16255,6	20745,9	+4490,3	127,6
2	Товарна продукція в порівняльних цінах	тис.грн	16427,0	23274,0	+6847,0	141,7
3	Хлібобулочні вироби	тн	9824,4	11805,5	+1981,1	120,2
	В т. ч.
	· булочні і здобні 0,5кг і менше	тн	4414,6	5215,0	+800,4	118,1
	· булочні і здобні 0,3кг і менше	тн	131,7	112,3	-19,4	85,3
	· хлібобулочні в Упа-ковці	тн	40,1	81,2	+41,1	202,5
4	Кондитерські вироби	тн	46,4	45,5	-0,9	98,1
	В т. ч.
	· печиво · тістечка · торти · кекси	тн тн тн тн	2,1 4,2 37,0 3,1	1,1 5,8 34,1 4,5	-1,0 +1,6 -2,9 +1,4	52,4 138,1 92,2 145,2
5	Средньооблікова чисельність всього персоналу в т. ч. промисловвиробничого	осіб осіб	272 257	260 245	-12 -12	95,6 95,3
6	Середньомісячна заробітна плата всього в т. ч. промислововиробнич.	Грн.коп грн.-коп	1093-35 1103-60	1460-80 1488-95	367-45 +385-35	133,6 134,9
7	Собівартість товарної продук	тис.-грн	16445,9	21374,8	+4928,9	130,0
8	Прибуток від випуску товарної продукції	тис.-грн	-190,3	-628,9	-438,6	в 3,3 р.
9	Рентабельність	%	-1,2	-2,9	-1,7	в 2,4 р.
10	Затрати на 1 грн. товарної продукції	коп	101,2	103,0	+1,8	101,8

Як видно з наведеної таблиці випуск товарної продукції по цеху №2 в діючих цінах збільшився на 4490,3 тис.грн. або на 127,6%. Це обумовлено:

1). Збільшенням виробництва продукції всього на 3175,7тис.грн, в тому числі: