При підвищенні податку на Т ціни зростуть до Р2 , що приведе до зменшення обсягу продаж та втрати виграшу споживачів. Вона буде відповідати площі фігури Р1Р2ЕМ. При цьому доходи бюджету зростуть на величину, що відповідає площі прямокутника Р1Р2ЕС. Таким чином, втрачений споживачами виграш, але не отриманий державою у вигляді додаткових надходжень в бюджет, дорівнює площі фігури СЕМ. Він і складатиме додатковий податковий тягар. Аналогічно можна визначити додатковий виграш споживачів при розширенні державних субсидій.



Р

Р₁

D

Q

Рис.4.8. Податковий тягар

На завершення розгляду теорії поведінки споживача слід звернути увагу на те, що практичне використання моделі вимагає кількісної оцінки функції споживання та еластичності попиту в кожний момент часу для конкретних споживачів. Найпоширенішими методами такої оцінки є ринкові експерименти, опитування споживачів для з'ясування їх намірів, статистичні моделі.

Ринкові експерименти та опитування споживачів використовуються фірмами для отримання інформації про те, як реагує обсяг попиту на зміни цін та інших факторів. Недолік останнього методу в тому, що дійсні результати можуть не співпадати з відповідями на питання. Є труднощі в отриманні представницької вибірки. В протилежному випадку результати будуть малозначущі.

Основні терміни та поняття

Крива ринкового попиту Перехресна еластичність попиту

Еластичність попиту по цінах Виграш споживача

Еластичність попиту по доходах

Вправи

Вправа 1. Для кожного положення, що наводиться далі, знайдіть відповідний йому термін або поняття серед запропонованих.

Відношення процентної зміни величини попиту на товар і процентної зміни ціни…

Різниця між граничною корисністю кожної додаткової одиниці товару, вираженої в грошах і ціною товару є…

Відношення процентної зміни величини попиту на даний товар до процентної зміни ціни іншого товару…

Попит, для якого коефіцієнт цінової еластичності більше за одиницю, є…

Попит, величина якого залишається незмінною при зміні ціни

Відношення процентної зміни величини попиту на даний товар до процентної зміни доходу споживача є…

Попит, для якого коефіцієнт цінової еластичності дорівнює одиниці є…

Попит, для якого коефіцієнт цінової еластичності менше одиниці є…

Загальний обсяг попиту всіх споживачів на даному ринку при всіх рівнях цін є…

Випадок, при якому зміна величини попиту проходить при незмінній ціні товару…

Терміни і поняття

а) абсолютно нееластичний попит;

б) крива ринкового попиту;

в) еластичний попит;

г) коефіцієнт цінової еластичності попиту;

д) коефіцієнт перехресної еластичності попиту;

є) коефіцієнт еластичності попиту по доходу;

ж) виграш покупця;

з) нееластичний попит;

і) абсолютно еластичний попит;

к) попит одиничної еластичності.

Вправа 2. Знайдіть єдину правильну відповідь.

Які з наведених факторів впливають на зміну величини попиту на продукт В ?

а) зміна ціни товару-замінника;

б) зростання доходів споживача;

в) зміна ціни товару В;

г) зміна смаків споживача.

Якщо ціна товару зростає, то крива попиту на товар-змінник:

а) зміщується ліворуч;

б) знижується;

в) зміщується праворуч;

г) лишається незмінною.

Які з наведених факторів спричиняють зміщення кривої попиту на товар А ліворуч:

а) зростання населення;

б) зростання грошових доходів;

в) зниження ціни товару-субституту В;

г) зростання ціни товару-субституту В.

Якщо еластичність попиту на товар становить 2,5 і ціна знижується від 2 грн. До 1,8 грн., то:

а) осяг попиту підвищився на 2,5 відсотка;

б) обсяг попиту знизився на 2,5 відсотка;

в) обсяг попиту підвищився на 25 відсотків;

г) нічого з наведеного не вірно.

Коефіцієнт цінової еластичності попиту показує;

а) реакцію покупця на зміну ціни;

б) ступінь зміщення кривої попиту внаслідок зміни доходів;

в) нахил кривої попиту;

г) як бізнесмени можуть повертати свої фіксовані витрати.

Ціна товару Х знизилась з 100 до 90 грн., завдяки чому обсяг попиту виріс з 50 до 90 шт. Ми можемо зробити висновок, що попит на товар Х:

а) знизився;

б) має одиничну еластичність;

в) нееластичний;

г) еластичний.

Попит на товар можна назвати нееластичним, якщо:

а) споживачі не реагують на зміну ціни товару;

б) коефіцієнт еластичності більший за одиницю;

в) зниження ціни супроводжується зниженням обсягу попиту;

г) зниження ціни супроводжується підвищенням обсягу попиту.

На цінову еластичність попиту впливає:

а) наявність товару-субституту;

б) час пристосування до цінових змін;

в) ціни на інші товари;

г) доля споживацького бюджету, що витрачається на даний товар.

Які параметри коефіцієнту еластичності по доходу характеризують неякісний товар:

а) 0; в) 0;

б) 1; г) 1.

Одиничну еластичність попиту характеризує коефіцієнт цінової еластичності:

а) в) 0;

б) г) вірної відповіді немає.

Базова формула для обчислення коефіцієнта цінової еластичності попиту це відношення:

а) абсолютного зниження обсягу попиту на абсолютне підвищення ціни;

б) відносної зміни обсягу попиту на відносну зміну ціни;

в) абсолютного зниження ціни на абсолютне підвищення обсягу попиту;

г) відносної зміни ціни на відносну зміну обсягу попиту.

Який з поданих далі виразів не характеризує еластичний попит:

а) відносна зміна обсягу попиту більша за відносну зміну ціни;

б) покупці відносно чутливі до зміни ціни;

в) загальна виручка знижується, якщо ціна зростає;

г) коефіцієнт еластичності менший від одиниці.

Якщо попит на товар А нееластичний, то 3-х відсоткове підвищення ціни товару А приведе до таких наслідків:

а) зниження обсягу попиту на товар А більш, ніж на 3 відсотки;

б) зниження обсягу попиту на товар А менш, ніж на 3 відсотки;

в) підвищення обсягу попиту на товар А більш, ніж на 3 відсотки;

г) підвищення обсягу попиту на товар А менш, ніж на 3 відсотки.

Абсолютно еластичний попит описується лінією:

а) направленою вгору і праворуч;

б) розміщеною паралельно вертикальній осі;

в) розміщеною паралельно горизонтальній осі;

г) яка не може бути показана у двох вимірах.

На який з товарів перехресна еластичність попиту дорівнює нулю:

а) товари-субституту;

б) товари, що не мають замінників;

в) доповнюючі товари;

г) товари розкоші.

Вкажіть область зміни коефіцієнта еластичності попиту за доходами для предметів розкоші:

а) 0; в) 1;

б) 1; г) 0.

Еластичність попиту за доходами залежить від:

а) ціни;

б) смаків споживачів;

в) рівня грошового доходу;

г) пропонування деякого товару.

18. Вкажіть на зображеному графіку область надлишкового тягара:

а) А;

б) Б;

в) В;

г) Г.

19.Якщо зменшення ціни на 10 відсотків приведе до підвищення величини попиту на 16 відсотків, то такий попит:

а) нееластичний;

б) одиничної еластичності;

в) еластичний;

г) абсолютно еластичний.

20. Якщо, незважаючи на зміну ціни товару, загальна виручка не зміниться, коефіцієнт цінової еластичності:

а) більше 1;

б) менше 1;

в) рівний 0;

г) рівний 1.

21. Якщо довільна кількість товару продається по однаковій ціні, то попит на цей товар є:

а) абсолютно нееластичний;

б) абсолютно еластичний;

в) нееластичний;

г) попитом одиничної еластичності.

22. Якщо попит на сільськогосподарську продукцію нееластичний, то при високому врожаї доходи фермерів:

а) зростуть, так як збільшиться обсяг проданої продукції;

б) скоротяться, так як відносне зниження цін буде більшим, ніж відносне збільшення обсягу продаж;

в) зростуть, так як відбудеться зростання цін на продукцію, викликане збільшенням попиту;

г) залишаться незмінними, так як відносне збільшення обсягу продаж буде дорівнювати відносному зниженню цін.

Вправа 3. Визначте, яке з положень вірне, а яке помилкове.

Чим більша питома вага продукту в структурі витрат споживача, тим менший еластичний попит на цей товар.

Ринковий попит показує обсяг попиту окремого споживача.

Коефіцієнт еластичності попиту за доходами більше нуля відповідає неякісним товарам.

Одним з факторів, що впливають на цінову еластичність попиту є наявність комплементарних товарів.

Еластичність попиту за ціною є величиною від'ємною.

Надлишковий податковий тягар викликає втрату у надлишку споживачів.

Більш еластичний попит матиме споживач, який не може розпочати свій ранок без чашечки кави.

Поява інших копіювальних машин збільшує еластичність попиту на машини “Ксерокс”.

Коефіцієнт еластичності попиту за доходами більше одиниці відповідає нормальним товарам.

Товари-субститути характеризуються прямою залежністю між ціною на один із них і попитом на інший.

Якщо при зміні ціни на 1 відсоток величина попиту змінюється на 10 відсотків, то попит у цьому випадку є нееластичним.

Якщо при скороченні ціни на товар з 20 грн. до 10 грн., обсяг продаж не змінюється, то попит на цей товар є абсолютно нееластичним.

Чим менше субститутів має товар, тим більше еластичним є попит на нього.

Попит на предмети розкоші більш еластичний, ніж попит на товари першої необхідності.

Якщо разом із зростанням ціни товару зменшується виручка, то попит на даний товар є еластичним.

позитивне значення коефіцієнту перехресної еластичності двох товарів означає, що ці товари є взаємозамінниками.

Цінова еластичність на протязі всієї кривої попиту не змінюється.

Попит на вугілля більш еластичний, ніж на паливо.

Якщо доходи споживачів збільшуються, то споживання хліба зростає.

Цінова еластичність попиту залежить від попиту на інші товари.

Еластичність попиту за доходами на шуби з натурального хутра висока.

Розділ 2. Теорія поведінки виробника

Тема 5. Теорія виробництва

Контрагентом споживача (покупця) на ринку виступає продавець. Оскільки в сучасному суспільстві абсолютна більшість товарів є результатом виробничої діяльності, то за продавцем обов'язково стоїть виробник. Використовуючи обмежені ресурси (працю, капітал, землю та підприємницькі здібності), він організує виробництво певного обсягу продукції та постачає її на ринок. Чим же керується виробник при виборі товару для виробництва, визначенні обсягу його поставки на ринок, які фактори можуть вплинути на кількість запропонованих товарів, як досягається рівновага виробника? Для відповіді на ці важливі для економічної теорії та господарської практики питання необхідно розпочати аналіз із з'ясування суті самого процесу виробництва.

5.1 Виробництво та виробнича функція

Виробництво - це процес використання праці та обладнання (капіталу) разом з природними ресурсами та матеріалами для створення необхідних продуктів та надання послуг. Виробничі послуги праці, капіталу, землі та підприємницьких здібностей називаються факторами виробництва.

Разом з тим, виробництво можна охарактеризувати і як певну систему відносин між людьми. Вони можуть носити організаційно-економічний характер (бригадир - робітник, директор підприємства - начальник цеху, робітник - робітник тощо) або ж соціально-економічний (власник - невласник, акціонер - акціонер, кредитор - позичальник тощо). Наглядно виробництво як поєднання продуктивної системи та системи відносин подано на рис.5.1.

Соціально-економічні відносини у виробництві визначаються, перш за все, пануючими відносинами власності. Їх вивченню присвячені спеціальні розділи курсу політичної економії (основ економічної теорії). Тому в мікроекономіці соціально-економічні відносини предметом вивчення не виступають. Вона вивчає, головним чином, виробництво як продуктивну систему, здатну постачати на ринок певну кількість товару, витративши при цьому деякі кошти та споживши певні обсяги ресурсів.

Здатність виробництва продукувати товари при відповідних затратах факторів виробництва визначається перед усім технологією, що використовується у ньому (зазначимо, що якраз під впливом технології, перш за все, формуються організаційно-виробничі відносини). Технологія - це практичне застосування знань про способи виробництва продуктів та послуг. Вона матеріалізується у:

нових зразках обладнання;

нових методах виробництва;

новій організації праці;

підвищенні загальноосвітнього та професійного рівня підготовки працівників.



Рис. 5.1. Виробництво як продуктивна система та система відносин

У реальному житті технологія постійно удосконалюється, що призводить до змін у виробничому процесі. Однак для спрощення моделі поведінки виробника на цьому етапі нашого аналізу припустимо, що технологічні зміни не відбуваються. Це припущення не змінить мотивів поведінки виробника, однак спростить процес пізнання.

Якщо технологія залишається незмінною, то буде обгрунтованим припустити, що існує стійка залежність між певною кількістю ресурсів, що використовуються у виробничому процесі, та тим максимальним обсягом товару, який може бути вироблений за даних умов. Таку залежність демонструє виробнича функція. Виробнича функція - це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукції, виробленим за допомогою цього набору факторів:

Q =f (L, K, M), де (5.1)

Q - обсяг виробництва; L - праця; К- капітал; М - матеріали.

При незмінній технології виробнича функція має ряд властивостей, що визначають співвідношення між обсягами випуску продукції та кількістю використовуваних ресурсів:

Існує межа для збільшення обсягів виробництва, яке може бути досягнуте зростанням затрат одного ресурсу при інших незмінних умовах: якщо, наприклад, К,М - const, а зростає тільки L, то Q 0.

Існує певна взаємна доповнюваність факторів виробництва, тобто ефективне функціонування кожного з них вимагає наявності певної кількості іншого. Разом з тим є можливість без скорочення обсягів виробництва замінити деяку кількість одного фактору на певну кількість іншого. Однак така заміна має свої межі.

Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні в довготерміновому періоді, ніж в короткотерміновому.

Короткотерміновий період - це період виробництва, на протязі якого деякі фактори виробництва не можуть бути змінені (найчастіше капітал). Довготерміновий період - це період, на протязі якого виробник має достатньо часу для зміни усіх факторів виробництва.

Якщо дещо спростити виробничу функцію, аналізуючи залежність обсягів виробництва лише від кількості праці та капіталу, то можна скласти виробничу сітку - таблицю, що описує виробничу функцію для певного максимального обсягу випуску, який може бути здійсненим при кожній комбінації факторів виробництва (табл.5.1).

Таблиця 5.1

Виробнича сітка

Робочий час (людино-годин)	100 машино- годин капіталу	200 машино- годин капіталу	300 машино- годин капіталу	400 машино- годин капіталу
100	20 шт.	30 шт.	35 шт	38 шт.
200	30 шт.	85 шт.	150 шт.	210 шт.
300	55 шт.	150 шт.	210 шт.	270 шт.
400	65 шт.	180 шт.	250 шт.	315 шт.

Легко помітити, що однакові обсяги продукції можуть бути отримані при різних співвідношеннях факторів виробництва: 150 шт. при К=300; L=200 та при К=200; L=300; 210 шт. при К=400; L=200 та при К=300; L=300 тощо. Існує можливість графічно зобразити всі ті комбінації факторів виробництва, що дають однаковий виробничий результат. Отримана таким чином крива має назву ізокванти (рис. 5.2) .

Години роботи

машин (К)

К₁ М М₁

К₂ N Q=200

L₁ L₂ Години праці (L)

Рис.5.2. Ізокванта

Ізокванта - це крива, що відображає усі різні варіанти комбінацій ресурсів, які можуть бути використані для виробництва заданого обсягу продукції. За своїм визначенням ізокванти схожі з кривими байдужості. Так же, як криві байдужості відображають альтернативні варіанти споживацького вибору, що забезпечують певний рівень корисності, ізокванти відображають альтернативні варіанти комбінацій затрат ресурсів для виробництва певного обсягу продукції.

Ізокванта показує, що співвідношення факторів, які відповідають координатам точок М та N, забезпечать обсяг виробництва 200 шт. Однак при комбінації М1 обсяг виробництва буде перевищувати заданий. Через цю точку, як і через будь-яку іншу, можна провести свою ізокванту. У цьому випадку ми отримаємо карту ізоквант (рис.5.3).

К

L

Рис. 5.3. Карта ізоквант

Карта ізоквант - це ряд ізоквант, що відображає максимальний випуск продукції при будь-якому наборі факторів виробництва. Подібно до кривих байдужості, криві ізоквант на одній карті ніколи не перетинаються. Кожна ізокванта, що розміщена далі від початку координат відповідає більшому обсягу продукції. Ізокванти мають вигляд ввігнутих кривих. Це означає, що скорочення затрат капіталу потребує збільшення затрат праці для збереження незмінного обсягу виробництва.

5.2 Закон спадаючої граничної продуктивності

Зміна обсягів виробництва означає перехід від однієї комбінації факторів виробництва до іншої, що знаходяться на різних ізоквантах. В короткотерміновому періоді збільшення обсягів виробництва можливе за рахунок додаткового використання праці при незмінних затратах капіталу. Тому обсяги виробництва можуть пересуватися вздовж лінії АВ на рис.5.4. Виробник може використовувати більше праці, переходячи від однієї ізокванти до іншої. При цьому змінюється співвідношення затрат капіталу та праці (відношення К/L).

К

А В

Q₃

Q₂

Q₁

L

Рис.5.4. Зміна обсягів виробництва в короткотерміновому періоді

Щоб з'ясувати, як впливають зміни співвідношення К/L на ефективність їх використання, необхідно ввести ряд понять, що характеризують результати виробництва:

сукупний продукт змінного фактора виробництва, у нашому випадку праці (ТРL) - це кількість продукції, що виробляється при певній кількості цього фактора за інших незмінних умов;

середній продукт змінного фактора виробництва (АРL)- це 0відношення сукупного продукту змінного фактора до кількості цього фактора, яка використовується у виробництві: АРL = TPL/L. Цей показник можна вважати продуктивністю змінного фактора;

граничний продукт змінного фактора (МРL) - це зміни за інших рівних умов сукупного продукту цього фактора при зміні кількості фактора на одиницю: МРL = TPL/L.

У табл.5.2 наведені умовні дані, що характеризують динаміку обсягів виробництва шкарпеток в залежності від збільшення затрат праці при незмінних затратах капіталу (К = 50 машино-годин). Вони більш-менш точно відображають спрямованість зміни показників у реальних умовах виробництва.

Таблиця 5.2

Зміни виробництва шкарпеток в залежності від росту затрат праці

Години праці (L)	Сукупний продукт	Середній продукт	Граничний продукт
10	35	3,5	3,5
20	90	4,5	5,5
30	180	6,0	9,0
40	272	6,8	9,2
50	355	7,1	8,3
60	420	7,0	6,5
70	455	6,5	3,5
80	480	6,0	2,5
90	495	5,5	1,5
100	480	4,8	-1,5

Сукупний продукт змінного фактору зростає в міру того, як збільшуються затрати праці. Однак це зростання затухаюче. Більше того, наступає момент, коли збільшення використання праці не збільшує, а зменшує загальні результати виробництва. Це означає, що виробничий процес перенасичений працею, яка не може знайти ефективного використання при даному обсязі капіталу. У нашому прикладі це наступає при співвідношення К/L = Ѕ.

Відзначені залежності можна показати графічно. На рис.5.5 показана крива сукупного продукту. Вона відображає, як змінюється випуск продукції при зміні одного з факторів виробництва, тоді як інші залишаються незмінними.

 Q

A B

Q₁

C

O L₁ L

Рис.5.5. Крива сукупного продукту змінного фактора

Середній продукт змінного фактора можна визначити, якщо виміряти нахил променю, проведеного від початку координат через відповідну точку кривої сукупного продукту. Так, нахил променю ОА можна визначити через співвідношення координат точки А: Q1/L1. А це буде не що інше, як середній продукт у цій точці.

Середній продукт досягне свого максимуму при використанні кількості праці, яка відповідає точці дотику променю, що виходить від початку координат, та кривої сукупного продукту. На рис.5.5 це точка С.

Якщо проведемо дотичні до кожної точки на кривій сукупного продукту та знайдемо тангенси кутів, що вони утворюють з віссю Х, то отримаємо граничний продукт. Криві середнього та граничного продукту подано на рис.5.6.

Q

A

C

АР

B L

МР

Рис.5.6. Криві середнього та граничного продуктів

Середній продукт буде збільшуватися до того часу, поки граничний продукт буде більшим за нього. Якщо у виробництво залучається нова порція ресурсу і її продуктивність більша за середню, то таке залучення, звичайно, збільшить і середній показник. Навпаки, якщо гранична продуктивність змінного фактора виявиться менше середньої, то нове залучення зменшить середні показники. Тому свого максимального значення середній продукт змінного фактора буде досягати в точці перетину кривих середнього та граничного продуктів, тобто при АР=МР. У нашому прикладі ця точка знаходиться десь в інтервалі затрат праці від 50 до 60 людино-годин.

Слід звернути увагу на одну досить важливу залежність спрямованості динаміки граничного продукту від збільшення змінного фактора. Граничний продукт досягає свого максимуму в точці А, а потім починає зменшуватися. Більше того, після досягнення в точці В нуля, граничний продукт набуває від'ємного значення. З цього моменту сукупний продукт починає зменшуватися при збільшенні змінного фактора. Ця залежність є досить стійкою, що дозволяє вважати її економічним законом. Закон спадаючої граничної продуктивності полягає в тому, що починаючи з певного обсягу збільшення використання одного з факторів виробництва, в той час як інші фактори залишаються незмінними, супроводжується зменшенням граничного продукту цього фактора. Це означає, що збільшення обсягу випуску продукції обмежене, якщо змінюється тільки один фактор. Точка зменшення граничної продуктивності - це межа використання змінного фактора, за якою його граничний продукт починає зменшуватися.

Дія закону спадаючої граничної продуктивності стає очевидною, якщо взяти за приклад вирощування картоплі на присадибній ділянці чи на дачі. Якщо вдвічі збільшити кількість годин роботи на ній проти нормального рівня, то обсяги зібраної картоплі зростуть у меншій пропорції. Якби такої залежності не існувало, то, як влучно заявляють економісти, усе сільське господарство світу можна було б помістити на одному гектарі землі, концентрувавши там усі витрати праці.

З'ясування динаміки обсягів виробництва в залежності від динаміки змінного фактора для конкретного виробництва має важливе практичне значення. Перш за все воно використовується для визначення меж, в яких доцільно вести виробництво з точки зору раціоналізації використання факторів. Для короткотермінового періоду можна виділити три стадії виробництва:

перша стадія: від початку виробництва до досягнення середнім продуктом максимального значення. Вона характеризується надлишком капіталу та недостачею праці, що призводить до перевитрат ресурсів та, як правило, до збитків підприємця;

друга стадія: від максимального значення середнього продукту до досягнення нульового значення граничного продукту. Ця стадія найпривабливіша для виробника, оскільки досягається нормальна збалансованість факторів виробництва;

третя стадія: після досягнення граничним продуктом нульового значення. На ній виробництво стає перенасиченим працею і теж найчастіше призводить до збитків виробника.

Іншою сферою використання досліджуваних закономірностей може бути прийняття рішень по оптимізації структури затрат на виробництві. Припустимо, що існує дві дільниці, які виробляють однакову продукцію. Як маневруючи перерозподілом фіксованої кількості праці між ними в короткотерміновому періоді досягти більших обсягів виробництва?

Для відповіді на поставлене питання необхідно порівняти граничні продукти змінного фактора на цих двох дільницях. Якщо при певному розподілі праці між дільницями МР1>МР2, то ресурси слід перерозподілити на користь першої дільниці, якщо ж співвідношення протилежне (МР1<МР2) - на користь другої дільниці. Максимальний обсяг продукції з двох дільниць підприємець отримає тоді, коли граничні продукти на двох дільницях зрівняються: МР1 = МР2. Уміння оцінити граничні продукти змінного фактора та максимізувати результати від його використання є однією з складових мистецтва управління.

5.3 Заміщення факторів виробництва

Аналіз ізоквант можна використовувати для визначення можливостей заміщення одного фактора виробництва іншим в процесі їх використання. Гранична норма технологічного заміщення працею капіталу (MRTSLK) визначається розміром капіталу, який може замінити кожна одиниця праці, не викликаючи при цьому зміни обсягів виробництва:

MRTSLK = -K/L. (5.2)

Форма ізокванти (випукла до початку системи координат) показує, що гранична норма технологічного заміщення зменшується при просуванні вниз вздовж ізокванти. Це означає, що кожна година людської праці здатна замінити все меншу кількість капіталу. Причина зменшення граничної норми технологічного заміщення полягає в тому, що фактори виробництва мають властивість доповнювати один одного. Кожен з них не може робити те, що може робити інший, або якщо й може, то гірше ніж він.

Граничну норму технологічного заміщення факторів виробництва можна розрахувати не тільки через співставлення їх приростів, але й через граничні продукти. Дійсно, якщо при зменшенні капіталу з К1 до К2 та зростанні праці з L1 до L2 (рис.5.2) виробник залишається на тій самій ізокванті, то це означає, що справедливою буде така рівність:

L MPL = - K MPK (5.3)

Тоді:

MRTSLK = -K/L = MPL / MPK (5.4)

Оскільки виведена залежність характеризує нахил ізокванти в кожній точці кривої, то в подальшому викладенні вона буде використана нами для обгрунтування точки рівноваги виробника.

Хоча спадаюча гранична норма технологічного заміщення працею капіталу є властивою для абсолютної більшості виробничих процесів, існує цілий ряд виключень, де ця залежність дещо інакша. Розглянемо кілька з них.

1.Фактори виробництва можуть використовуватися лише в певній пропорції. Для прикладу можна назвати співвідношення комп'ютерів та операторів ПЕОМ. Якщо фіксована кількість годин роботи комп'ютера протягом робочого дня, то збільшення кількості операторів не призведе до зростання обсягів продукції. Вірним буде й зворотне твердження: якщо фіксована кількість операторів, то досягти росту обсягів виробництва за рахунок збільшення кількості комп'ютерів неможливо. У цьому випадку ізокванта буде мати вигляд прямого кута, а гранична норма технологічного заміщення дорівнюватиме нулю (рис.5.7).

K

Q₃

Q₂

Q₁

L

Рис.5.7. Ізокванти при фіксованій пропорції факторів виробництва

2. Повне заміщення факторів виробництва. За такої умови ізокванта мала б вигляд прямої лінії з постійним нахилом рівним 1. Однак цю ситуацію слід розглядати лише як теоретичну абстракцію: в реальному житті повне заміщення факторів виробництва в принципі неможливе.

5.4 Зміна масштабу виробництва

На відміну від короткого періоду в довгостроковому періоді усі фактори виробництва змінні. Якщо зберегти припущення, що для виробництва використовується тільки два фактори (праця та капітал) і технологія залишається незмінною, то зростання виробництва в довготерміновому періоді можна розглядати як таке, що відбувається при незмінному співвідношення факторів виробництва. Це означатиме, що виробництво збільшуватиметься тоді, коли використання його факторів зростатиме по променю, спрямованому від початку координат (рис.5.8). При цьому можливі кілька варіантів реакції середнього продукту на збільшення масштабів виробництва: 1) зростаюча; 2) нейтральна; 3) спадаюча. Тут проявляються різні наслідки так званого ефекту масштабу виробництва.

Зростаюча реакція середнього продукту відбувається на позитивний ефект росту масштабу виробництва. Він може досягатися за рахунок таких факторів:

К

150

120 Q=80

100 Q=50

Q=30

100 120 150 L

Рис. 5.8. Збільшення виробництва у довготерміновому періоді

1. Поділ праці. На більших підприємствах можлива глибша внутрішня спеціалізація., що дає ефект росту продуктивності праці і, відповідно, зменшення затрат.

2. Поліпшення управління. Поглиблена спеціалізація поширюється і на управлінську діяльність. Поява управлінців, які спеціально займаються маркетингом, рекламою, постачанням, організацією науково-технічних робіт тощо, дозволяє збільшити ефективність діяльності підприємства в цілому, що проявляється в зростанні середнього продукту.

3. Збільшення масштабів виробництва найчастіше не вимагає пропорційного збільшення усіх ресурсів. Скажімо, витрати часу лектора не збільшаться, якщо в аудиторії на лекції буде не одна, а дві групи студентів.

Нейтральна реакція середнього продукту на зростання масштабів виробництва означає, що незалежно від розмірів підприємства та обсягів продукції, що на ньому виробляється, середня продуктивність факторів залишається незмінною.

Разом з тим, можлива й така ситуація, коли зростання масштабів виробництва негативно позначається на середньому продукті: його рівень зменшується. Справа в тім, що збільшення виробництва може призвести до виникнення проблем, з якими зіштовхується підприємство. Це, перш за все, значна інерційність великих систем та втрата ними гнучкості, вкрай необхідної в умовах нестабільного ринку. Крім того, фірма може вийти за межі порогу управляємості: занадто великі розміри створюють громіздку систему управляння, розвивають бюрократичні тенденції, що негативно позначається на ефективності управлінських рішень.

При аналізі динаміки середнього продукту в довготерміновому періоді для одного й того ж підприємства на різних дільницях збільшення обсягів виробництва, як правило, виявляється усі з перелічених реакцій. Їх комбінація багато в чому залежить від специфіки галузі, ринкової ситуації тощо. Однак детальніше про це піде мова в наступній темі.

Основні терміни та поняття

Виробництво Карта ізоквант

Затрати факторів виробництва Сукупний продукт змінного фактора

Технологія Середній продукт змінного фактора

Виробнича функція Граничний продукт змінного фактора

Короткотерміновий період Закон спадаючої граничної

Довготерміновий період продуктивності

Виробнича сітка Гранична норма технологічного

Ізокванта заміщення

Тема 6. Витрати та випуск

У попередній темі були з'ясовані залежності між затратами факторів виробництва у натуральному виразі (людино-години праці та машино-години капіталу) та обсягами виробленого продукту, який описується виробничою функцією. Однак у ринкових умовах, коли виробництво носить товарний характер, затрати факторів виробництва отримують вартісний вираз. У цьому випадку затрати факторів виробництва трансформуються у витрати виробництва. Тому, перш за все, необхідно з'ясувати їх суть та способи виміру.

6.1 Витрати виробництва

Витрати виробництва - це вартість факторів виробництва, використаних для створення певного обсягу продукції. В економічній теорії існують різні підходи до визначення категорії “вартість”. Так, прихильники трудової теорії вартості (А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс) вважають, що вартість - це втілена у товарі праця. Однак сьогодні більш поширеною в економічній теорії взагалі і в мікроекономіці, зокрема, є концепція альтернативної вартості. З позицій якраз цієї концепції і будуть розглядатися витрати виробництва у наступному викладі.

Як можна оцінити альтернативну вартість відмінної оцінки, виставленої вам на екзамені з мікроекономіки? Щоб отримати її, ви змушені були відмовитися від інших варіантів використання свого вільного часу: перегляду цікавої телепередачі, сну чи походу з друзями на вечірку. Тому можна вважати, що п'ятірка коштувала вам найціннішої втрати, якої можна було б уникнути при альтернативному використанні часу, витраченого на підготовку до екзамену.

Якщо розсудити по аналогії, то альтернативна вартість витрачених на виробництво коштів визначається найбільшим можливим прибутком, що міг би бути отриманий з цих грошей, якби вони були вкладені у щось інше.

Слід наголосити, що економісти розрізняють зовнішні (бухгалтерські або явні) та внутрішні (приховані) витрати. Зовнішні витрати - грошові видатки постачальникам ресурсів, які не належать до власників підприємства. Це сума усіх платежів підприємця по залученню необхідних економічних ресурсів. До їх складу належать заробітна плата найманим працівникам, відсотки за отримані кредити, орендна плата за землю чи інше майно, оплата наданих послуг тощо.

Внутрішні витрати - це грошові платежі, які могли б отримати власники підприємства при альтернативному використанні ресурсів, що їм належать. Підприємець використовує власні гроші, які міг розмістити в банк на депозит, він може використовувати власні приміщення, що могли б передаватися в оренду та приносити відповідний дохід тощо. Таким чином, використовуючи власні ресурси для організації виробничої діяльності, підприємець втрачає певну грошову вигоду, яку він міг би отримати при інших варіантах використання ресурсів. Зовнішні та внутрішні витрати формують економічні витрати підприємця. В подальшому викладенні мова йтиме виключно про економічні витрати.

Особливо слід звернути увагу на той факт, що до складу економічних витрат входить нормальний прибуток як плата за виконання підприємцем підприємницьких функцій. Її розмір визначається рівнем дохідності, що є нормальним або ж середнім для певної галузі, тобто тим рівнем, який утримує підприємця у цій галузі.

Іншою формою прибутку виступає прибуток економічний (чистий), який є додатковим доходом підприємця в результаті його ефективнішої діяльності в певній галузі. Цю форму прибутку отримують далеко не усі підприємці, і вона не відноситься до витрат. У мікроекономіці, якщо спеціально не оговорено, мова, як правило, йде при економічний прибуток.

Щоб краще пояснити значення якраз економічних витрат та економічного прибутку (а не бухгалтерського) для прийняття економічно обгрунтованих рішень, наведемо такий приклад. Нехай існує якась консультативна фірма, в якій її власних та його дружина надають консультативні послуги. Для її організації власник придбав обладнання на 10000 грн., взяв кредит в банку (5000 грн.), найняв трьох працівників, яким виплачує заробітну плату по 200 грн. в місяць, а також здійснює плату за різні послуги 5000 грн. в рік. Фірма розташована у квартирі, що належить підприємцю. Чи має сенс займатися цім видом діяльності, якщо сукупний річний дохід фірми становить 30000 грн.?

Для відповіді на поставлене питання підрахуємо спочатку бухгалтерські витрати. Як видно з табл.6.1, вони складаються з заробітної плати найманих працівників, відсотку за кредит, амортизаційних відрахувань та інших платежів за послуги стороннім організаціям. Загальна сума цих витрат становить 15200 грн. Тоді бухгалтерський прибуток складатиме 14800 грн. Може скластися враження, що цей вид діяльності досить ефективний та прибутковий, оскільки бухгалтерський прибуток становить майже 100% по відношенню до витрат. Однак для обгрунтованого висновку необхідно проаналізувати, який дохід отримав би підприємець, якби альтернативно розпорядився своїми ресурсами. Для цього необхідно підрахувати неявні (внутрішні) витрати.

Відмовившись від роботи у власній консультативній фірмі підприємець та його дружина могли б поступити на роботу по найму і отримати заробітну плату, покласти гроші, витрачені на обладнання, на депозит і отримати на них відсотки, здати в оренду квартиру і отримати орендну плату. Крім того, нормальний прибуток для такого виду діяльності дорівнює 2000 грн. Загальна сума альтернативної вартості залучених власних ресурсів (внутрішні витрати) становить 16000 грн. Цю суму могли б отримати власники фірми, якщо прийняли б рішення про інше використання ресурсів. Оскільки вона перевищує бухгалтерський прибуток, то виявляється, що створювати консультативну фірму не доцільно.

Таблиця 6.1

Бухгалтерські та економічні витрати консультативної фірми

Статті витрат	Бухгалтерські витрати (грн.)	Економічні витрати (грн.)
Заробітна плата найманих працівників (3х200х12)	7200	7200
Відсоток за користування кредитом (20% річних)	1000	1000
Амортизація (20% річних)	2000	2000
Інші платежі за послуги стороннім організаціям	5000	5000
Неявна заробітна плата власника (500х12)	-	6000
Неявна заробітна плата дружини (200х12)	-	2400
Відсоток на капітал (20% річних)	-	2000
Неявна орендна плата за квартиру (300х120)	-	3600
Нормальний прибуток	-	2000
Всього:	15200	31200

Аналогічний висновок можна зробити, порівнюючи економічні витрати з сукупним доходом фірми. З'ясується, що фірма не тільки не приносить економічного прибутку, а, навпаки, її діяльність пов'язана з економічними збитками (30000 - 31200 = -1200).

Таким чином, дохід, який відшкодовує тільки економічні витрати, уже достатній для створення умов зацікавленості у виробничій діяльності, оскільки він приносить підприємцю нормальний прибуток. Надлишок доходу над економічними витратами є економічним прибутком.

6.2 Функція витрат та рівновага виробника

Економічні витрати залежать від кількості використаних ресурсів (їх затрат) та цін за послуги факторів виробництва. Тоді можна установити залежність між обсягами виробництва та мінімально можливими витратами, необхідними для його отримання. Ця залежність називається функцією витрат:

Q = f (PL, L, PK, K), де (6.1)

L, K - затрати праці та капіталу; PL, PK - ціни відповідних ресурсів.

За допомогою функції витрат можна вирішувати як прямі, так і зворотні задачі: мінімізація витрат на заданий обсяг виробництва або максимізація виробництва при заданих витратах.

Легко помітити зв'язок функції витрат з виробничою функцією: остання доповнюється урахуванням цін на відповідні виробничі ресурси.

Загальні (сукупні) витрати (ТС) на виробництво можна розрахувати як суму витрат на придбання кожного фактору:

ТС = PL L + PK K. (6.2)

При фіксованих цінах на ресурси можна знайти різні набори капіталу та праці, які можна придбати за однакові витрати. Графічне зображення цих наборів отримало назву ізокости. Ізокоста - це лінія, яка відображає затрати капіталу та праці, при яких витрати виробництва залишаються незмінними (рис.6.1).

К

ТС₁ ТС₂ ТС₃ L

Рис.6.1. Ізокости

Кожний рівень затрат праці та капіталу має свою ізокосту. Нахил будь-якої ізокости з сімейства ізокост дорівнює ( -К/L). Його можна виразити і через співвідношення цін:

-К/L= PL/ PK. (6.3)

Зміна ціни на працю чи капітал може змінити нахил ізокванти. Варіанти таких змін продемонстровані на рис.6.2: зростання ціни капіталу та зниження ціни праці збільшує кут нахилу; зменшення ж кута нахилу відбувається при зростанні ціни праці та зменшенні ціни капіталу.

К К

L L

Рис.6.2. Зміна нахилу ізокости під впливом:

а) зростання ціни праці; б) зниження ціни капіталу

Який же з запропонованих ізокостою набір капіталу та праці забезпечить максимальний обсяг продукту? Для відповіді на це питання необхідно сумістити ізокости з картою ізоквант (рис.6.3).

 К

ТС

A

Q₃

Q₂

Q₁

L

Рис.6.3. Максимізація обсягів виробництва при заданих витратах

Умовою для визначення максимальних обсягів виробництва при заданих витратах (як мінімальних витрат на заданий обсяг виробництва) є однаковий нахил ізокости та відповідної ізокванти, що має спільну точку з ізокостою та найбільш віддалена від початку координат (точка А на рис.6.3).

Нахил ізокванти визначається граничною нормою технологічного заміщення, а ізокости - співвідношенням цін праці та капіталу. Тоді умову рівноваги виробника (такого його стану, в якому він не бажає змінювати співвідношення капіталу та праці, що задіяні у виробничому процесі) можна подати як рівність:

MRTSLK= PL / PK. (6.4)

Оскільки MRTSLK= MPL / MPK, то справедливим буде рівняння:

MPL / MPK= PL / PK, або (6.5)

MPL / PL= MPK / PK. (6.6)

Рівняння 6.6 відображає принцип найменших витрат, суть якого полягає в тому, що виробництво заданого обсягу продукції з мінімальними витратами вимагає, щоб ресурси, які одночасно використовуються, мали однакову величину граничного продукту на одиницю вартості ресурсу. Якщо граничний продукт на одиницю витрат одного фактора перевищує граничний продукт іншого фактора, фірма може отримати приріст продукції для реалізації без додаткових коштів за рахунок зміни співвідношення факторів виробництва.

Якщо з'єднати точки, що відповідають комбінаціям факторів виробництва, які мінімізують витрати при різних заданих обсягах виробництва, отримаємо так звану траєкторію росту (рис.6.4).

К

ТС₃

ТС₂

ТС₁ Q₃

Q₂

Q₁

L

Рис. 6.4. Траєкторія росту

Траєкторія росту показує, як змінюється співвідношення факторів виробництва, що забезпечують мінімальні витрати, при збільшенні обсягів виробництва.

6.3 Витрати в короткотерміновому періоді

При аналізі формування витрат в короткотерміновому періоді необхідно провести їх розмежування на постійні та змінні. Постійні витрати (FC) не залежать від обсягів виробництва. Більше того, вони існують навіть тоді, коли виробництво взагалі припиняється. Справа в тім, що як витікає з самого визначення короткотермінового періоду, він недостатній для зміни, перш за все, обсягів капіталу. Прикладами постійних витрат можуть бути видатки, пов'язані з виплатою орендної плати, відсотки за отриманий кредит, амортизація тощо.

Змінні витрати (VC) - це вартість змінних ресурсів, що використовуються для виробництва заданого обсягу продукції. До них належать заробітна плата робітників, витрати на придбання сировини, матеріалів, електроенергії для виробничих цілей тощо.

В мікроекономічному аналізі широко використовуються показники не тільки загальних витрат, але й середніх: середні сукупні (ATC), середні постійні (AFC) та середні змінні (AVC) витрати:

ATC = TC / Q (6.7)

AFC = FC / Q (6.8)

AVC = VC / Q (6.9)

Особлива роль в дослідженні поведінки виробника на ринку належить граничним витратам, які розраховуються як відношення приросту сукупних витрат до приросту обсягів виробництва. Інакше кажучи, граничні витрати показують, яких додаткових витрат коштувало виробнику виробництво додаткової одиниці продукції:

MC = TC / Q. (6.10)

Граничні витрати в короткотерміновому періоді не залежать від постійних витрат. На їх рівень впливають тільки змінні витрати.

Для з'ясування закономірностей динаміки витрат в залежності від обсягів виробництва скористуємося умовними даними про виробництво стільців, які подано в табл.6.2. На їх основі можна побудувати відповідні криві.

Оскільки постійні витрати не залежать від змін обсягів виробництва, то на графіку їх крива матиме вигляд прямої лінії, яка проходить паралельно до вісі обсягу виробництва (рис.6.5). Зображення кривої змінних витрат дзеркально відображає форму кривої сукупного продукту змінного фактора. Кожна точка цієї кривої відповідає мінімальним затратам праці, що вимагаються для виробництва відповідного обсягу продукції. Крива матиме вигляд зростаючої з поступовим затуханням лінії. Десь у перспективі вона досягне точки перелому, після якої подальше зростання змінних витрат не буде супроводжуватися ростом обсягів виробництва. Однак ця дільниця кривої не може бути складовою функції витрат, оскільки не відповідає вимозі її визначення (це не будуть мінімальні витрати, необхідні для отримання заданого обсягу виробництва, оскільки його можна отримати при менших витратах).

Таблиця 6.2

Витрати виробництва

Q	FC	VC	TC	MC	ATC
0	200	0	200	-	-
1	200	100	300	100	300
2	200	196	396	96	198
3	200	295	495	99	165
4	200	400	600	105	150
5	200	515	715	115	143
6	200	646	846	131	141
7	200	794	974	148	142
8	200	960	1160	166	145
9	200	1150	1350	190	150
10	200	1370	1570	220	157

Крива сукупних витрат показує зміни загальної вартості факторів, що використовуються у виробництві, в залежності від збільшення обсягів виробництва. Вона матиме таку ж форму, як і крива змінних витрат, однак проходитиме вище на величину постійних витрат.

 C TC

VC

M

N

FC

Q

Рис. 6.5. Криві сукупних, постійних та змінних витрат

Середні витрати для будь-якого обсягу виробництва дорівнюють тангенсу кута нахилу променю, проведеного від початку координат через відповідну точку на кривій сукупних витрат (наприклад, точку N). Мінімального значення середні витрати набувають в точці, де кут нахилу променю буде найменшим, тобто в точці його дотику до кривої сукупних витрат (точці М). Аналогічно можна сказати і про середні змінні витрати. Якщо будувати їх криву, то вона поступово буде наближатися до кривої середніх сукупних витрат (рис. 6.6).

Граничні витрати - це нахил кривої сукупних витрат, тобто тангенс кута дотичних, проведених до кожної точки кривої. Граничні витрати спочатку зменшуються (у нашому прикладі до другої одиниці продукції), а потім починають зростати при збільшенні обсягів виробництва.

Важливим для подальшого дослідження є з'ясування залежностей між динамікою середніх та граничних витрат. Поки граничні витрати будуть меншими ніж середні, виробництво додаткової одиниці продукції зменшуватиме середні витрати. Якщо ж виробництво додаткової одиниці коштуватиме дорожче, ніж середні витрати, то збільшення обсягів виробництва буде призводити до зростання середніх витрат. Таким чином, середні витрати будуть мінімальними при їх рівності з граничними витратами. Тобто криві граничних та середніх витрат перетнуться в точці мінімального значення останніх (рис.6.6). Для нашого прикладу точка перетину знаходиться муж шостою та сьомою одиницею продукції.

C MC ATC

AVC

Q

Рис. 6.6. Криві середніх та граничних витрат

Зміни витрат у короткотерміновому періоді відображають дію закону спадаючої граничної продуктивності змінного фактора. До того часу, поки фірма зможе знаходити усі необхідні ресурси за постійними цінами, зміни витрат у короткотерміновому періоді можна повністю пояснити змінами середнього та граничного продукту змінного фактора. U-образна форма кривих середніх сукупних та змінних витрат відображає той факт, що на виробництві середній продукт спочатку збільшується, а потім зменшується. Точка мінімуму середніх змінних витрат співпадає з точкою максимуму середнього продукту змінного фактора.