6.4 Витрати у довготерміновому періоді

При аналізі витрат у довготерміновому періоді слід мати на увазі, що у цьому випадку немає поділу на постійні та змінні витрати: усі витрати можуть змінюватися в залежності від обсягу виробництва. Можна відмовитися від оренди чи повернути кредит, продати основні фонди чи навпаки придбати нові. Тому в довготерміновому періоді на перший план виступає проблема оптимізації розмірів підприємства.

Існує певний зв'язок та залежність між динамікою витрат в короткотерміновому та довготерміновому періодах. Для її демонстрації наведемо такий приклад. Нехай існує певні виробничі модулі (виробничі дільниці), кожен з яких здатний забезпечити виробництво 5 тисяч стільців на рік при мінімальних середніх витратах. Рівень цих витрат для кожного модуля свій. Тоді потужність підприємства буде залежати від кількості модулів, введених у експлуатацію. На рис.6.7 зображені криві середніх витрат для кожного з модулів.

С,Р АТС₁ АТС₂ АТС₃

Р₁

Р₂

Р₃

Q₃ Q₂ Q

Рис. 6.7. Пристосування до ринкових умов у довготерміновому періоді

Нехай потреби ринку становлять 7000 стільців (Q2). Цей обсяг можна отримати як за допомогою одного виробничого модуля, залишаючись у рамках короткотермінового періоду, так і з введенням в експлуатацію другого, тобто через довготерміновий період. У першому випадку обсяги виробництва не будуть відповідати тим, при яких досягається мінімальний рівень середніх витрат (Р3 = 9 грн.). Вони зростуть до 12 грн. в розрахунку на один стілець. Якщо ж піти другим шляхом, то частину обсягу (5000 шт.) можна виробити при мінімальних витратах (9 грн.), а іншу (2000 шт.) - при витратах, що дорівнюють відповідній точці на кривій АТС2 (Р1 = 15 грн.).

Для визначення привабливішого варіанту розвитку виробництва слід знайти такий, що мінімізує загальні витрати на заданий обсяг. У першому випадку вони будуть дорівнювати:

ТС1 = Р2Q2 = 12 х 7000 = 84000 грн. (6.11)

У другому випадку їх можна розрахувати так:

ТС2 = Р3Q3 + P1(Q2 - Q3) = 9 х 5000 + 15 х 2000 = 75000 грн. (6.12)

Таким чином, з точки зору мінімізації сукупних витрат для отримання заданого обсягу виробництва привабливішим є других варіант розвитку, який передбачає перехід від короткотермінового до довготермінового періоду.

Подібно тому, як середній продукт в залежності від обсягів виробництва може зростати, зменшуватися чи залишатися незмінним, середні витрати теж по-різному реагують на ефект масштабу. Ця реакція багато в чому залежить від специфіки галузі, ситуації на ринку, напрямків удосконалення технології виробництва тощо. На рис.6.8 представлені три найтиповіші ситуації.

АТС АТС АТС

Q Q Q

а) б) в)

Рис.6.8. Варіанти довготермінової динаміки середніх витрат

У варіанті, який зображено на рис.6.8.а, спостерігається відносно короткий період, коли зростання виробництва супроводжується зниженням витрат, тобто позитивний ефект масштабу виробництва вичерпується досить швидко. Але при цьому існує широкий діапазон обсягів виробництва, при якому зберігається постійний рівень середніх витрат. У таких галузях підприємства різних розмірів можуть бути однаково життєздатними.

Інша ситуація продемонстрована на рис.6.8.б. Тут можна спостерігати довготривалий ефект від збільшення масштабів виробництва. У таких галузях переваги отримують великі підприємства.

Навпаки, у третьому випадку позитивний ефект масштабу виробництва досить швидко трансформується у негативний. Тому підприємцю важливо вірно оцінити межі ефективного розширення виробництва. Існуючі бар'єри росту роблять можливим ефективне функціонування у таких галузях невеликих підприємств.

Однак намагання мінімізувати витрати - це лише одна сторона, що визначає поведінку виробника. Визначення реальних масштабів виробництва як в короткотерміновому, так і в довготерміновому періодах визначається в кінцевому рахунку можливостями максимізувати економічний прибуток. Для цього витрати виробництва необхідно порівнювати з доходами, чому і буде присвячено наступний розділ курсу.

Основні терміни та поняття

Альтернативна вартість Змінні витрати

використання ресурсів Постійні витрати

Економічні витрати Середні витрати

Неявні витрати Середні змінні витрати

Функція витрат Середні постійні витрати

Ізокоста Граничні витрати

Сукупні витрати Витрати у довготерміновому періоді

Траєкторія росту

Розділ 3. Ринок товарів

Тема 7. Ринок досконалої конкуренції

При виборі масштабів виробництва виробники керуються мотивом максимізації прибутку. Однак динаміка доходу, як одного з вирішальних факторів прибутку, багато у чому залежить від ринкової ситуації, перш за все, від переважаючого типу конкуренції. Як відомо, у залежності від конкурентного середовища, ринки поділяють на такі чотири групи: ринок чистої (досконалої) конкуренції, ринок монополістичної конкуренції, ринок олігополії та ринок чистої монополії. Тому слід окремо розглянути проблему вибору обсягів виробництва та максимізації прибутку для кожної ринкової ситуації.

7.1 Ознаки та умови досконалої конкуренції

Найважливішими ознаками, за якими виділяють різні моделі ринку, є: кількість фірм-продавців на ринку; тип продукту, що пропонується для продажу; можливості контролю за цінами з боку продавців; умови вступу в галузь додаткових виробників та виходу з неї; метод конкуренції, який є переважаючим на цьому ринку. Для ринку чистої (досконалої) конкуренції ці ознаки повинні бути такими:

1. Дуже багато продавців, які на рівних умовах конкурують між собою. Поняття “дуже багато” не має кількісного виразу. Це можуть бути тисячі, їх десятки або навіть сотні. Головне, щоб частка кожного з них на ринку була настільки малою, що збільшення чи зменшення обсягів продаж кимось з них ніяк не позначалося на ринковій ситуації взагалі.

Звичайно, такі умови зустрічаються досить не часто. Однак з певною умовністю цьому ознаку відповідають ринки сільськогосподарської продукції в розвинених країнах, біржові торги чи продаж іноземної валюти в обмінних пунктах.

2. Стандартна продукція, що пропонується для продажу. Це означає, що споживач не відрізняє товар одного продавця від товару іншого, навіть якщо вони фактично мають відмінності. Тому йому однаково, у якого з продавців придбати товар.

3. Відсутність можливості у окремого продавця впливати на ринкову ціну. Звичайно, продавець здатний запропонувати свою продукцію за нижчими цінами, порівняно з тими, що склалися на ринку. Однак це, по-перше, не вплине на ринкову ціну взагалі, оскільки доля окремого продавця на ринку мізерна, а по друге - буде суперечити вихідному допущенню про максимізацію вигоди як основний мотив поведінки економічних суб'єктів. Адже у останньому випадку прибуток продавця зменшиться порівняно з варіантом продажу товару за ринковою ціною. Йому не залишається іншого вибору, як продавати товар за ринковими цінами. Тому продавця в умовах досконалої конкуренції найчастіше називають “тим, хто погоджується з ціною”.

4. Вільний вступ до галузі та вихід з неї. Ринок буде конкурентним лише тоді, коли не існує ніяких законодавчих, технологічних, фінансових чи інших перепон, що могли б завадити появі чи зникненню нових фірм, які виробляють певний продукт. На цю особливість досконалої конкуренції слід особливо наголосити, оскільки якраз вона лежить в основі пояснення механізму пристосування галузі до вимог ринку у довготерміновому періоді.

5. Відсутність нецінової конкуренції. Основою для проведення нецінової конкуренції, як правило, виступає диференціація товару. Оскільки на конкурентному ринку товари стандартні, то підстав для нецінової конкуренції немає.

Співставлення перелічених ознак з існуючим конкурентним середовищем у реальній економіці показує, що чиста конкуренція - явище унікальне. Сьогодні майже не знайдеться сфер, де можна було б виявити усі ці ознаки. Однак це зовсім не означає, що досконала конкуренція не заслуговує спеціального аналізу. Чому?

По-перше, існує кілька сфер (галузевих ринків), де ситуація більше схожа на чисту конкуренцію, ніж на будь яку іншу модель ринку. По-друге, для пізнання складніших ринкових ситуацій необхідно розпочинати аналіз з найпростіших варіантів, до яких належить ринок досконалої конкуренції.

В умовах чистої конкуренції, як уже відзначалося, фірма не може проводити власної цінової політики. Вона може лише пристосовуватися до тих цін, які на даний момент склалися на ринку. Звідси витікає дуже важливий висновок: скільки б продукції для продажу не запропонувала конкурентна фірма, це ніяк не вплине на ринкову ціну. Інакше кажучи, на відміну від ринкового попиту крива попиту, з якою стикається окремий конкурентний виробник, абсолютно еластична (рис.7.1).

Р Р

d D

Q Q

а) крива попиту для б) крива ринкового попиту

конкурентної фірми

Рис.7.1 Відмінність ринкового попиту та попиту для конкурентної фірми

Така відмінність між ринковим попитом та попитом по відношенню до окремої конкурентної фірми ніби ще раз попереджає дослідника про помилковість широко розповсюдженого твердження: те, що вірно по відношенню до окремого учасника асоціації, завжди вірно і по відношенню до усієї асоціації.

Особливості попиту на продукт конкурентної фірми проявляються і через динаміку основних показників, що характеризують її доходи, в залежності від обсягів продаж. До таких показників належать:

1. Валовий (сукупний) дохід (TR) - це загальна виручка від продажу всього обсягу продукції.

2. Середній дохід (AR) - це валовий дохід у розрахунку на одиницю проданої продукції:

AR = TR/Q. (7.1)

3. Граничний дохід (MR) - це приріст валового доходу, який є результатом продажу ще однієї одиниці продукту:

MR = TR/Q. (7.2)

Графічно залежність динаміки перелічених показників від обсягів виробництва представлена на рис.7.2.

Р TR

AR=MR=P

Q

Рис.7.2. Валовий, середній та граничний дохід конкурентної фірми

Валовий дохід конкурентної фірми зростатиме прямо пропорційно обсягу продаж. Ціна за одиницю товару, середній та граничний дохід в умовах конкурентного ринку завжди будуть рівними між собою.

З'ясування загальних ознак конкурентного ринку та особливостей функціонування на ньому фірми і формування її доходів дає достатньо підстав для розробки моделі вибору фірмою обсягів виробництва, які забезпечують їй максимальний прибуток. Така модель має свою специфіку для короткотермінового та для довготермінового періодів. Тому розглянемо ці дві ситуації окремо.

7.2 Максимізація прибутку у короткотерміновому періоді

Оскільки у короткотерміновому періоді капітал залишається незмінним, то пристосування обсягів виробництва фірми до ринкових умов для максимізації прибутку чи (а таке теж буває досить часто) мінімізації збитків досягається маневруванням змінними витратами.

Побудова моделі поведінки виробника вимагає з'ясування механізму пошуку відповіді на такі три питання:

варто чи не варто виробляти продукт;

якщо варто, то скільки;

які прибутки чи збитки принесе це виробництво?

У мікроекономіці існує два підходи до пошуку відповідей та прийняття рішень: на підставі співставлення валового доходу та сукупних витрат чи граничного доходу та граничних витрат. Зупинимося на кожному з них окремо.

Фірмі варто виробляти певний обсяг продукції, якщо це приносить їй економічний прибуток, або ж якщо збитки будуть меншими, ніж у випадку припинення виробництва. Економічний прибуток фірма отримуватиме у тому разі, коли валовий дохід виявиться більшим, ніж сукупні витрати. Отже, якщо різниця між валовим доходом та сукупними витратами фірми при якомусь обсязі виробництва має позитивне значення, фірмі краще виробляти, ніж припинити виробництво. У цьому випадку вона буде вирішувати завдання максимізації прибутку.

Складніша справа, коли за будь-яких обсягів виробництва сукупні витрати перевищують валовий дохід. За цих умов треба шукати таке рішення, яке мінімізує збитки. Якщо фірма припинить виробництво, то її збитки будуть дорівнювати постійним витратам. Тому за умови загальної збитковості виробництва, варто виробляти якийсь обсяг продукції, якщо загальні збитки фірми будуть меншими, ніж постійні витрати. Не важко переконатися, що такий результат буде тоді, коли валовий дохід перевищує змінні витрати:

TC - TR < FC (7.3)

(FC + VC) - TR < FC (7.4)

VC < TR (7.5)

Таким чином, в узагальненому вигляді відповідь на перше питання буде мати такий вигляд: фірмі доцільно здійснювати виробництво у короткотерміновому періоду за умови, що вона отримує економічний прибуток , чи коли її збитки менші, ніж постійні витрати. При цьому слід мати на увазі, що збиткове виробництво можна розглядати лише як тимчасове явище, як передишку, що її бере собі фірма для прийняття кардинальніших рішень, спрямованих на усунення постійних витрат та припинення виробництва взагалі або зниження витрат та отримання прибутку.

Маючи на увазі загальний принцип поведінки виробника, досить легко відповісти і на друге питання: у короткотерміновому періоді фірмі слід виробляти такий обсяг продукції, при якому вона максимізує свої прибутки чи мінімізує збитки.

Для відповіді на третє питання необхідно співставлення валового доходу та сукупних витрат при обраному обсязі виробництва: економічний прибуток чи збиток фірми буде дорівнювати різниці між валовим доходом та сукупними витратами.

Проаналізуємо дані, які наведені у табл.7.1, та зробимо висновки відносно бажаних обсягів виробництва та їх результатів.

Таблиця 7.1

Вибір обсягів виробництва у короткотерміновому періоді

Q	FC	VC	TC	ТR1	EP1	TR2	EP2	TR3	EP3
0	200	0	200	-	-200	-	-200	-	-200
1	200	100	300	147	-135	130	-170	90	-210
2	200	196	396	294	-102	260	-136	180	-216
3	200	295	495	441	-54	390	-105	270	-225
4	200	400	600	588	-12	520	-80	360	-240
5	200	515	715	735	+20	650	-65	450	-265
6	200	646	846	882	+36	780	-66	540	-306
7	200	794	974	1029	+35	910	-84	630	-364
8	200	960	1160	1176	-16	1040	-120	720	-440
9	200	1150	1350	1323	-27	1170	-180	810	-540
10	200	1370	1570	1470	-100	1300	-270	900	-670

Якщо на ринку склалася ціна 147 грн. за один стілець (а ми продовжуємо розглядати приклад, про який мова йшла в попередній темі), то у цьому випадку валовий дохід (ТR1) при виробництві 5-7 стільців приноситиме економічний прибуток (ЕР1). Тому фірмі слід розпочинати виробництво. Максимальний прибуток фірма отримає, якщо зупиниться на виробництві шести стільців. Він буде дорівнювати 36 грн.

При ринковій ціні 130 грн. валовий дохід (ТR2) ні за яких умов не перевищуватиме сукупних витрат. Тому виробництво завжди буду збитковим. То чи варто взагалі виробляти? Для відповіді на це запитання порівняємо валовий дохід зі змінними витратами. Він перевищує ці витрати уже при виробництві першої одиниці, що приводить до зменшення збитків порівняно з постійними витратами. Найменшими ці збитки будуть при виробництві п'яти стільців - 65 грн. (порівняйте, якщо не виробляти продукцію взагалі, то збитки становитимуть 200 грн.).

Зниження ціни до 90 грн. робить виробництво взагалі недоцільним: у жодному випадку збитки не стають меншими за постійні витрати.

Моделі вибору виробником варіантів поведінки на базі співставлення сукупних витрат та валового доходу можна дати графічну інтерпретацію (рис.7.3).

Рис.7.3. Варіанти максимізації прибутку, мінімізації збитків та закриття фірми

Якщо лінія валового доходу перетинає криву сукупних витрат та існує її дільниця, що розташована вище кривої, то обсяги виробництва, які відповідають цій дільниці, будуть приносити фірмі економічний прибуток. Свого максимального значення він досягне у тій точці, де вертикальний розрив між лінією валового доходу та кривою сукупних витрат найбільший.

Фірма вирішуватиме завдання мінімізації прибутку, якщо лінія валового доходу знаходитиметься нижче кривої сукупних витрат, але перетинатиме криву змінних витрат. Мінімальними збитки будуть тоді, коли вертикальний розрив між лінією валового доходу та кривою сукупних витрат досягатиме найменшого значення.

Якщо ж лінія валового доходу розташована навіть нижче кривої змінних витрат, то найменші збитки фірма матиме, коли припинить виробництво.

Аналогічні висновки можна отримати, якщо порівнювати граничний дохід з граничними витратами. У табл.7.2 наведені дані про граничні витрати та граничний дохід в залежності від рівня ринкових цін. Якщо ціна одного стільця на ринку дорівнюватиме 147 грн., то продаж першого з них принесе фірмі додатково 147 грн. доходу, тоді як додаткові витрати її на виробництво цього стільця склали 100 грн. Тому розширення виробництва у цьому випадку буде збільшувати доходи фірми. Подібний висновок можна зробити і по відношенню до другого, третього та інших стільців. Тому будь-яку одиницю продукції, граничний дохід від продажу якої перевищує граничні витрати, пов'язані з її виробництвом, доцільно виробляти.

Таблиця 7.2.

Граничні витрати та граничний дохід

Q	AFC	AVC	ATC	MC	MR1	MR2	MR3
0	-	-	-	-	-	-	-
1	200	100	300	100	147	130	90
2	100	98	198	96	147	130	90
3	67	98	165	99	147	130	90
4	50	100	150	105	147	130	90
5	40	103	143	115	147	130	90
6	33	108	141	131	147	130	90
7	29	113	142	148	147	130	90
8	25	120	145	166	147	130	90
9	22	128	150	190	147	130	90
10	20	137	157	220	147	130	90

Починаючи з сьомого стільця виробництво кожної додаткової порції продукції буде обходитися виробнику дорожче, ніж додатковий дохід, отриманий від їх продажу. У цій ситуації виробництво доцільно скорочувати, а не збільшувати. Тому якщо граничні витрати додаткової одинці продукції перевищують граничний дохід від її реалізації, то виробництва цієї одиниці слід уникати.

Між ситуацією зацікавленості фірми у розширенні виробництва та зацікавленості у зменшенні виробництва знаходиться точка рівноваги, коли фірма бажала б зберегти досягнуті обсяги виробництва. Не важко дійти висновку, що цією точкою буде обсяг виробництва, при якому граничні витрати зрівняються з граничним доходом, а фірма отримає максимальний прибуток чи мінімальний збиток:

MR = MC. (7.6)

Це рівняння отримало назву правила визначення обсягів виробництва. Воно має кілька характерних особливостей, які слід враховувати в подальшому аналізі:

- правило можна застосовувати лише за умови, що фірма віддає перевагу виробництву, а не закриттю. Для останнього випадку потрібні додаткові порівняння: середніх змінних витрат та граничного доходу. Коли останній більший ніж середні змінні витрати, фірма приймаючи рішення про виробництво може максимізувати прибуток чи мінімізувати витрати; коли співвідношення зворотне - доцільніше припинити виробництво;

- застосування правила не обмежується лише умовами конкурентного ринку. Його з таким же успіхом можна використовувати і для аналізу інших моделей;

- для конкурентного ринку можна застосовувати особливий випадок цього правила:

МС = Р. (7.7)

На рис.7.4 наведене графічне порівняння граничного доходу, граничних та середніх витрат.



Рис. 7.4. Співставлення граничного доходу, граничних та середніх витрат

Якщо лінія граничного доходу перетинає криву середніх витрат, то фірма вирішує проблему максимізації прибутку. Його максимальний розмір досягається у точці, де перетинаються лінія граничного доходу та крива граничних витрат (Q1). Загальний розмір прибутку при цьому дорівнюватиме площі прямокутника, який утворюють вісь цін, лінія граничного доходу, лінія обсягу виробництва та лінія, що відповідає середнім витратам при цьому обсягу виробництва.

Якщо лінія граничного доходу проходить нижче кривої середніх витрат, але перетинає криву середніх змінних витрат, то обираючи певний обсяг виробництва фірма вирішує проблему мінімізації збитків. Вони будуть найменшими теж у точці перетину кривої граничних витрат та лінії граничного доходу. Як показано на рис.7.4, їх розмір теж можна визначити через площу відповідного прямокутника.

Якщо ж лінія граничного доходу навіть не перетинає криву середніх змінних витрат, то для неї доцільніше відмовитися від виробництва та концентрувати увагу на пошуку шляхів усунення постійних витрат, які у цій ситуації ї будуть дорівнювати збиткам.

Аналіз взаємозв'язку граничних витрат та граничного доходу надає можливість побудувати криву пропозиції фірми у короткотерміновому періоді. Якщо ціна товару встановляється нижче мінімального значення середній змінних витрат, пропозиція фірми буде дорівнювати нулю. Фірма розпочне виробництво, а відповідно і запропонує продукцію для продажу, починаючи з того моменту, коли ціна перевищить мінімум середніх змінних витрат. Подальше збільшення ціни буде приводити до виробництва такого обсягу продукції, який відповідатиме координатам точки перетину лінії ціни (граничного доходу) з кривою граничних витрат. Тому відрізок кривої граничних витрат фірми, який лежить вище кривої середніх змінних витрат, є кривою її пропозиції у короткотерміновому періоді.

Таким чином, використання як першого, так і другого підходу приводить до однакових висновків. В узагальненому вигляді модель прийняття рішень, які максимізують вигоди підприємства у короткотерміновому періоді, запропонована у табл.7.3.

Таблиця 7.3

Модель прийняття рішень по максимізації вигоди конкурентної фірми у короткотерміновому періоді

Питання	Перший підхід	Другий підхід
1.Чи варто виробляти?	Так, якщо ТR>TC, або TC - TR < FC	Так, якщо Р >AVC
2. Який обсяг варто виробляти?	ТR - TC - max TC - TR - min	MR = MC
3. Чи отримає фірма економічний прибуток?	Так, якщо ТR>TC, ні, якщо ТR<TC	Так, якщо Р >AТC, ні, якщо Р <AТC

7.3 Максимізація прибутку у довготерміновому періоді

Перехід до аналізу довготермінового періоду потребує переходу від аналізу поведінки окремої фірми до з'ясування їх взаємодії в процесі утворення ринкової пропозиції та формування ринкової ціни. Це передбачає введення деяких нових допущень:

1. Допускаємо, що єдиним способом пристосування галузі до потреб ринку у довготерміновому періоді відбувається шляхом залучення в галузь нових виробників чи їх виходу з галузі.

2. Допускаємо, що усі фірми у галузі мають однакові або дуже близькі криві витрат, що дає можливість говорити про певну середню, типову фірму.

Нехай ринкова ціна на стільці установилася на рівні 147 грн.(Р1), що дає змогу типовій фірмі у галузі отримувати економічний прибуток. Як поведуть себе у цьому випадку підприємці інших галузей? Логічним буде спрогнозувати, що вони спробують переорієнтувати свою діяльність теж на виробництво стільців, оскільки воно приносить не тільки нормальний, але і економічний прибуток. Як відомо, під впливом збільшення кількості виробників крива ринкової пропозиції переміститься вправо, що приведе до зниження ринкової ціни рівноваги (рис.7.5). Тому вступ у галузь нових виробників ліквідує економічний прибуток.

Рис.7.5. Зміна ринкової ціни під впливом зміни пропозиції

Якщо ціна знизиться до рівня Р2, то типова фірма не зможе отримувати економічного прибутку. Більше того, вона зіткнеться з проблемою збитків (рис. 7.6), оскільки ціна буде нижча, ніж мінімальний рівень середніх витрат. У довготерміновому періоді розпочнеться відтік фірм з цієї галузі у ті, де є можливість отримати хоча б нормальний прибуток. Зменшення кількості виробників зменшить ринкову пропозицію, що призведе до встановлення нового рівня цін. Тому масовий відтік фірм з галузі ліквідує збитки.



Рис.7.6. Рівновага конкурентної фірми у довготерміновому періоді

Такі припливи та відливи капіталу в галузь призведуть до встановлення у кінцевому рахунку ціни, що буде забезпечувати лише відшкодування мінімальних середніх витрат виробництва, тобто типова фірма буде отримувати нормальний прибуток, але не зможе мати економічного. Це дає змогу сформулювати загальний висновок відносно досягнення фірмою рівноваги у довготерміновому періоді: після того, як усі довготермінові пристосування завершені, тобто коли досягнута довготермінова рівновага, ціна продукту буде повністю відповідати точці мінімуму середніх сукупних витрат фірми і виробництво прийдеться на цю ж точку.

7.4 Чиста конкуренція та ефективність

Як з'ясовано при викладенні попереднього питання, рівновага у довготерміновому періоді досягається при встановлені наступної рівності:

MR = P = MC = ATC. (7.8)

Конкурентна фірма може отримувати економічний прибуток лише у короткотерміновому періоді. У довготерміновому періоді вона буде просто покривати свої витрати.

Більшість дослідників сходиться на тому, що чиста конкуренція найбільше відповідає вимогам ефективності суспільного виробництва. Про ефективність тієї чи іншої моделі ринку можна судити, виходячи з того, як вона виконує покладені на неї головні функції. Оскільки ресурси суспільства завжди обмежені, то ефективнішою вважається та система, яке, з одного боку, виробляє необхідний продукт при найменших витратах, а з іншого - забезпечує оптимальний розподіл обмежених ресурсів між галузями та окремими виробництвами. Відповідно виділяють ефективність виробництва та ефективність розподілу ресурсів.

Економіка конкурентних цін націлена на розподіл обмежених ресурсів, що є у розпорядженні суспільства, таким чином, щоб максимізувати задоволення потреб.

Виробнича ефективність конкурентного ринку реалізується в тому, що в кінцевому рахунку ціна встановлюється на рівні мінімальних середніх витрат. Це означає, що споживачі одержують потрібні їм товари за найнижчими з усіх можливих цін при існуючій технології виробництва.

Конкурентна фірма, керуючись мотивом максимізації прибутку, буде залучати ресурси та виробляти кожний товар до тієї точки, в якій ціна зрівняється з граничними витратами. Це означатиме, що ресурси розподілені найбільш ефективно.

Разом з тим, було б помилкою ідеалізувати конкурентний ринок, приписуючи йому нехарактерні властивості. Перш за все, слід мати на увазі, що конкурентний ринок через структуру виробництва лише дзеркально відображає структуру доходів суспільства. Конкурентна фірма орієнтована виробляти те, що у неї купують. Якщо у суспільстві склалася викривлена структура доходів на користь заможних за рахунок бідних, то ринок чистої конкуренції буде готовий запропонувати за найнижчими цінами предмети розкоші, зате в обмеженій кількості пропонуватиме товари першої необхідності. І розрішити цю суперечність ринок просто не здатний.

Обмеженість ринкового механізму саморегулювання проявляється і у тому, що він готовий пропонувати тільки ті продукти, які можуть бути кимось оплачені. Фірма не стане виробляти так звані товари громадського користування, за споживання яких немає можливості отримати відшкодування від споживача. Тому ринковий механізм у сучасній економіці завжди доповнюється державним регулюванням.

Орієнтація не безпосередню максимізацію прибутку конкурентної фірми досить часто приводить до неможливості оптимального поєднання поточних та перспективних цілей (згадайте ефект Робін Гуда, про який мова йшла у першій темі). Однак попри усі ці обмеження конкурентний ринок слід визнати найефективнішою моделлю ринку.

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

Чиста конкуренція Випадок закриття

Той, що погоджується з ціною Правило MR = MC

Середній дохід Крива пропозиції у коротко-

Валовий дохід терміновому періоді

Граничний дохід Ліквідація економічного прибутку

Випадок максимізації прибутку Виробнича ефективність

Випадок мініиізації збитків

Тема 8. Монопольний ринок

Прямою протилежністю конкурентному ринку є ринок чистої монополії (монопольний ринок), тобто такий, де виробники представлені виключно одним продавцем. Це накладає досить суттєвий відбиток на модель прийняття виробником рішення про обсяги виробництва, що максимізують його прибутки. Пізнання цієї моделі разом з розглянутою уже моделлю поведінки виробника на конкурентному ринку дає змогу з'ясувати механізми прийняття відповідних рішень на ринках монополістичної конкуренції та олігополії.

8.1 Основні риси чистої монополії

У попередній темі мова йшла про критерії, за якими виділяють окремі моделі ринків. Стосовно ринку чистої монополії вони мають такі характеристики:

1. На ринку функціонує лише один виробник якоїсь продукції. Цей факт означає, що справедливим буде твердження: фірма-монополіст - це і є певна галузь виробництва. Тоді для монопольного ринку відсутній поділ на попит по відношенню до окремої фірми та ринковий (галузевий) попит, а також на пропозиція окремої фірми та ринкова пропозиція. Для чистого монополіста ці поняття будуть синонімами.

2. У товару, що його виробляє монополіст, немає близького замінювача. Звичайно, практично немає таких товарів, які неможна було б замінити на щось інше. Однак по відношенню до товару монополіста справедливим буде допущення, що у споживача існує лише два можливих варіанти поведінки: або взагалі відмовитися від споживання цього товару, або ж звернутися за його придбанням до монополіста.

Слід зазначити, що у чистого монополіста відсутні прямі конкуренти на ринку товарів. Але це зовсім не означає, що він взагалі не вступає у відносини конкуренції. Перш за все необхідно прийняти до уваги той факт, що монополіст у свою чергу стає покупцем на ринку ресурсів, де він зіштовхується з іншим конкурентним середовищем. Однак про це мова піде у наступному розділі.

3. Чистий монополіст сам установлює ціну на свій товар. Якщо конкурентну фірму ми назвали такою, що погоджується з ціною, то монополіст - це той, хто диктує ціну. Щоб зрозуміти механізм диктату монополіста, треба згадати, як взагалі формується ринкова ціна. Ціна рівноваги є результатом взаємодії попиту та пропозиції. Оскільки для монополіста попит співпадає з ринковим і його можна розглядати як заданий, то встановити рівноважну ціну він може через маневрування пропозицією: збільшення пропозиції зменшує ціну і, навпаки, зменшення пропозиції призводить до зростання цін.

4. Вступ у галузь інших виробників заблокований. Практично кожний виробник бажає стати монополістом та обмежити конкуренцію на ринку його товарів. Монополізація ринку може досягатися кількома шляхами:

1. Зростання фірми за рахунок капіталізації прибутку, банкрутство конкурентів, їх поглинання до досягнення фірмою повного панування у галузі.

2. Об'єднання капіталів на добровільній основі та перетворення такого об'єднання у пануючого виробника. Відомі різні форми монополістичних об'єднань, зокрема:

- картель, як досягнення угоди про розподіл ринків збуту, цін та квот виробництва при збереженні кожним учасником виробничої та комерційної самостійності;

- синдикат, як створення учасниками, що зберігають виробничу самостійність, спеціального спільного підрозділу, який здійснює постачально-збутові операції для усіх членів об'єднання;

- трест, в якому об'єднуються раніше самостійні підприємства однієї галузі, втрачаючи і комерційну, і виробничу самостійність.

Однак всякий монополіст зможе зберегти своє монопольне становище лише у тому випадку, коли вступ до цієї галузі для інших виробників буде надійно заблокований. Тому блокування вступу в галузь, встановлення відповідних бар'єрів - обов'язкова умова для існування чистої монополії. Бар'єри для вступу в галузь мають відношення не тільки до випадку чистої монополії, але й для олігополії чи монополістичної конкуренції, а тому заслуговують на особливу увагу.

Ці бар'єри можуть набувати різних форм:

а) масштаби виробництва. Як правило, фірма-монополіст - це досить велике підприємство, а тому для створення достойного конкурента необхідно вкласти значні кошти, що для абсолютної більшості потенційних конкурентів не під силу та й не доцільно;

б) легальні бар'єри. Це певні законодавчі норми, які регламентують той чи інший вид діяльності. Найпоширенішими серед них є патенти (виключне право на виробництво якого-небудь продукту чи використання якоїсь технології) та ліцензії (право на заняття якимось видом діяльності;

в) власність на найважливіші види ресурсів. Утримати своє монопольне становище на ринку можна, захопивши ті види ресурсів, за допомогою яких здійснюється виробництва продукції монополіста. Це спрацьовує у тому випадку, коли обмеженість ресурсів абсолютна і у них немає близького замінника;

г) недобросовісна конкуренція. Деякі фірми-монополісти застосовують методи боротьби з конкурентами, які не тільки не відповідають кодексу часті підприємця, але і у більшості країн заборонені законом. Це може бути тиск на постачальників сировини, профспілки, банки, переманювання провідного персоналу, цінова війна з метою банкрутства конкурента тощо. Однак виявити порушника закону та застосувати до нього відповідне покарання досить складно.

Проаналізовані риси монопольного ринку виявляють вирішальний вплив на ціни та обсягів виробництва монополістом.

8.2 Визначення ціни та обсягів виробництва монополістом

Вирішальна відмінність між чистою конкуренцією та чистою монополією полягає в своєрідності кривої попиту (рис.8.1): якщо для конкурентної фірми вона має абсолютно еластичний характер (пряма лінія), то для чистого монополіста - спадаючий характер.

Рис.8.1. Відмінності попиту для конкурентної фірми та чистого монополіста

Спадаючий характер кривої попиту суттєво впливає на розробку моделі поведінки монополіста на ринку при виборі обсягів виробництва. Перш за все, слід мати на увазі, що ціна реалізації додаткової одиниці продукції для монополіста завжди перевищує додатковий дохід, отриманий від її продажу (граничний дохід). Справ в тім, що виробник не зможе продати більше продукції без зниження ціни на неї. Однак він буде змушений одночасно знизити ціну не тільки на додаткову одиницю продукції, але і на весь обсяг продаж. Якщо на конкурентному ринку граничний дохід продавця формується лише за рахунок виграшу від збільшення обсягу продаж, то для чистого монополіста цей виграш зменшується на розмір програшу від зниження ціни на попередній обсяг проданої продукції.

Нехай монополіст по ціні Р1 = 150 грн. може продати 40 одиниць продукції. Для збільшення обсягу продаж до 50 одиниць він змушений знизити ціну до Р2 = 140 грн. Приріст сукупного доходу (Q) буде становити 1000 грн., а граничний дохід - 100 грн., тоді як ціна додатково проданої одинці продукції - 140 грн.

На рис. 8.2, де відображена описана ситуація, видно, що втрата доходу від зниження ціни дорівнює площі фігури АBСD (S1), а додатково отриманий дохід від збільшення обсягу продаж - площі фігури DKNM (S2). У залежності від співвідношення цих площин граничний дохід може бути позитивною величиною (S2 > S1), від'ємною величиною (S2 < S1) або дорівнювати нулю (S2 = S1).

Рис.8.2 Формування граничного продукту чистого монополіста

Продовжимо розглядати приклад фірми, що виробляє стільці, про яку йшла мова у попередній темі. Припустимо, що вона працює не на конкурентному ринку, а є чистим монополістом. Тоді збільшення обсягів продаж буде супроводжуватися зниженням ціни, як це показано у табл.8.1.

Таблиця 8.1.

Основні показники діяльності фірми-монополіста

Q	P	TR	MR	ATC	TC	MC	Прибуток
0	235	-	-	-	200	-	-200
1	220	220	220	300	300	100	-80
2	205	410	190	198	396	96	+14
3	190	570	160	165	495	99	+75
4	175	700	130	150	600	105	+100
5	160	800	100	143	715	115	+85
6	145	870	70	141	846	131	+24
7	130	910	40	142	972	148	-62
8	115	920	10	145	1160	166	-240
9	100	900	-20	150	1350	190	-450
10	85	850	-50	157	1570	220	-720

Слід звернути увагу, що валовий дохід фірми-монополіста при збільшенні обсягів продаж зростає не завжди: продаж дев'ятої та десятої одиниці продукції супроводжується зменшенням загальної виручки. Не важко помітити, що динаміка валового доходу тісно пов'язана з рівнем граничного доходу. Якщо граничний дохід має позитивне значення, то валовий дохід зі збільшенням обсягів продаж зростає. Якщо ж граничний дохід набуває від'ємного значення, то валовий дохід зменшується:

MR >0 TR ; (8.1)

MR<0 TR. (8.2)

Тому максимального значення валовий дохід набуває у тій точці, де граничній дохід дорівнює нулю:

MR = 0 TR - max. (8.3)

Аналізуючи еластичність попиту (тема 4), ми дійшли висновку, що при еластичному попиті зменшення ціни збільшуватиме валовий дохід продавця. Якщо ж попит нееластичний, валовий дохід продавця буде мати таку саму спрямованість змін, що і ціна. Максимуму він досягне при одиничній еластичності попиту (TR1 - max) . Поєднавши ці висновки з попередніми, отримаємо залежності, що представлені на рис. 8.3. Їх аналіз дозволяє визначити межі, у яких виробник буде обирати співвідношення “ціна-продукт”. Якщо він обере ціну, яка відповідає нееластичній дільниці кривої попиту (Р2), то легко помітити, що отриманий ним валовий дохід (TR2) може принести і продаж значно менших обсягів продукції (Q3<Q2). Тому очевидно, що виробник, який намагається максимізувати прибуток, буде завжди намагатися уникнути нееластичної дільниці кривої попиту на користь певної комбінації “ціна-продукт” на еластичній дільниці.

Яку ж конкретну комбінацію ціни та кількості проданого продукту обере монополіст? Це залежить не тільки від попиту, але і від його витрат на виробництво. Звернемося до аналізу витрат монополіста, що наведені у табл.8.1. Як з'ясовано в попередній темі, виробник буде виробляти кожну додаткову одиницю продукції до того часу, поки дохід від її продажу буде перевищувати додаткові витрати на її виробництво. Так для збільшення виробництва з двох до трьох одиниць продукції виробник витратив додатково 99 грн., а отримав додатковий дохід від збільшення обсягу продаж 160 грн. Якщо ж розглядати перехід від п'яти до шести одиниць продукції, то граничний дохід та граничні витрати становитимуть, відповідно, 131 грн. і 70 грн., що підтверджує недоцільність такого переходу. Таким чином, монополіст зможе максимізувати свій прибуток при такому співвідношення ціни та обсягу продаж, яке урівнює граничній дохід та граничні витрати. Для наведеного у таблиці прикладу це становитиме 175 грн. та 4 одиниці продукції.



Рис.8.3. Вибір монополістом дільниці кривої попиту

Аналогічного висновку можна дійти, аналізуючи співвідношення валового доходу та сукупних витрат. Максимальний прибуток як перевищення валового доходу над сукупними витратами (100 грн.) виробник отримує при виробництві чотирьох одиниць продукції.

На рис. 8.4 наведене геометричне тлумачення моделі вибору монополістом співвідношення ціни та обсягів продаж, що максимузує його прибуток. У довгостроковому періоді для конкурентної фірми рівновага установлюється тоді, коли ціна досягає мінімальних середніх витрат. Інакше страва виглядає для монополіста. Оскільки крива граничного доходу монополіста не співпадає з кривою ціни (кривою попиту), то точка максимізації прибутку буде завжди знаходитися лівіше точки перетину кривих попиту та граничного доходу. Тобто монополіст максимізує прибуток при обсягах виробництва менших, ніж це могло бути на конкурентному ринку (Q1 < Q2). При цьому він реалізує продукцію за цінами (Р1), що перевищують середні витрати для запропоновано обсягу продаж (АТС1), і отримує економічний прибуток. На рис.8.4 розмір економічного прибутку монополіста відповідатиме площі заштрихованої фігури.



Рис.8.4. Максимізація економічного прибутку монополістом

Оскільки вступ у галузь, де панує монополіст, заблоковано, то для нього немає загрози з боку конкурентів, які збільшивши пропозицію та відповідно пересунувши її криву вправо знизили б ціну рівноваги та ліквідували економічний прибуток. На відміну від конкурентної фірми монополіст має змогу як у короткотерміновому, так і у довготерміновому періоді отримувати економічний прибуток.

Інколи на побутовому рівні розуміння економічних проблем складається помилкове враження про цінову політику монополіста. Найпоширенішими є такі помилки:

1. Монополіст намагається установити найвищу ціну. Ця помилка грунтується на неусвідомленні того факту, що збільшення ціни для монополіста обертається зменшенням обсягів продаж. Насправді ж монополіст не задається метою максимізації ціни, а шукає такий її рівень, що забезпечив би йому максимальних прибуток.

2. Чим більша різниця між ціною реалізації продукції та середніми витратами на виробництво одиниці продукції, тим більший прибуток отримує монополіст. Це твердження справедливе лише по відношенню до дохідності з одиниці продукції. Монополіст же ставить за мету максимізувати загальний прибуток. Його максимізація далеко не завжди співпадає з максимізацією продукту з одиниці продукції. Порівняйте, що доцільніше для монополіста, продати по 10 грн. 40 шт. продукції при витратах на виробництво одиниці продукції 5 грн., чи по 9 грн. 100 шт. продукції при витратах 6 грн. на одиницю? У першому випадку монополіст отримає 100% прибутку з кожної одиниці продукції, а у другому - тільки 50%. Однак загальний прибуток монополіста у другому випадку становитиме 300 грн. проти 200 грн. у першому випадку.

Тому для монополіста буде привабливішим той варіант, який максимізує його загальний прибуток, хоча при цьому може і не досягатися максимальний прибуток з одиниці продукції.

3. Монопольне положення на ринку завжди гарантує беззбиткову роботу. Для монополіста існуватиме варіант беззбиткової роботи у тому випадку, коли крива попиту перетинатиме криву середніх витрат. Так найчастіше буває, оскільки, як правило, крива попиту на продукцію монополіста має досить еластичну дільницю з великим кутом нахилу. Однак неважко уявити ситуацію, коли крива попиту проходить взагалі нижче кривої середніх витрат, не маючи з нею жодних спільних точок (рис. 8.5).

Рис.8.5. Варіант збитковості чистого монополіста

Така ситуація складається у тому випадку, коли монополіст продовжує випускати продукції, попит на яку різко впав. Навіть якщо якесь підприємство було б сьогодні абсолютним монополістом по виробництву рахівниць чи примусів, це не надало б йому гарантій беззбиткової роботи.

8.3 Економічні наслідки монополізму

Логічним завершенням дослідження монопольного ринку повинна стати оцінка впливу монополізму на економічні процеси взагалі. Найсуттєвішими серед економічних наслідків чистої монополії є такі:

1. Монополіст вважає за доцільніше продавати менший обсяг продукції та назначати вищі ціни, ніж це зробив би конкурентний виробник (рис.8.4). Тому, з одного боку, суспільство перевитрачає певну кількість ресурсів, оскільки рівноважний обсяг виробництва не співпадає з мінімальним рівнем середніх витрат. Перерозподіл ресурсів на користь монополізованої галузі зменшив би середні витрати, що свідчило б про підвищення ефективності розподілу ресурсів. З іншого ж боку, споживачі змушені сплачувати свого роду монопольний податок, оскільки ціни на продукцію встановлюються вище, ніж середні витрати на виробництво. Цей “податок” складає економічний прибуток монополіста. Оскільки вступ у галузь нових виробників заблоковано, то механізм ліквідації економічного прибутку у довготерміновому періоді, властивий конкурентному ринку, тут не діє.

2. Середні витрати монополіста, як правило, не співпадають з середніми витратами конкуруючої фірми. До цього часу про можливості такого неспівпадіння мова не йшла. Насправді ж середні витрати монополіста (АТСм) можуть бути як нижчими, так і вищими ніж у конкуруючої фірми (АТСк).

Оскільки монополіст - це, як правило, велике підприємство, то на розмірі середніх витрат може позначитися ефект масштабу (рис. 8.6). Інколи нижчі середні витрати навіть з урахуванням економічного прибутку, що його закладає у ціну монополіст, можуть трансформуватися у нижчі ринкові ціни на продукцію монополіста порівняно з конкурентною фірмою. Однак така ситуація складається досить рідко.



Рис. 8.6. Вплив ефекту масштабу на середні витрати монополіста та конкурентної фірми

Усі криві середніх витрат, які ми використовували раніше, грунтуються на припущенні, що виробник використовує залучені ресурси з максимальною ефективністю. Однак по відношенню до чистого монополіста це припущення досить часто стає необгрунтованим. Справа в тім, що у монополіста фактичні витрати фірми для будь-якого обсягу виробництва, як правило, більші, ніж мінімально можливі. Це явище отримало назву “Х-неефективність”. Воно пояснюється такими причинами:

а) цілі менеджерів монополіста не співпадають з метою мінімізації витрат. Вони можуть реалізувати завдання росту фірми, не рахуючись з витратами; ухилятися від надмірного ризику, погоджуючись на більші витрати; приймати на роботу некомпетентних друзів та родичів, знижуючи загальну ефективність управління тощо;

б) монополіст, не відчуваючи “подиху в потилицю” конкурента, стає в'ялим, не орієнтується на пошук технологій, які мінімізують витрати;

в) монополія змушена нести додаткові витрати по збереженню свого монопольного становища. Це можуть бути як офіційні (легальні) платежі за придбання патентів, ліцензій, так і неофіційні (нелегальні) витрати на підкуп посадових осіб, тиск на постачальників ресурсів тощо.

3. Монополія суперечливо впливає на науково-технічний прогрес. З одного боку, масштаби монополії позволяють їй виділяти значні кошти на проведення наукових досліджень та розробку нових технологій. Це, як правило, не під силу дрібним виробникам на конкурентному ринку. Більшість сучасних відкриттів дійсно зроблено за участю монополій. Однак, з іншого боку, у чистого монополіста немає автоматичних стимулів до науково-технічного прогресу. Тому він може дозволити собі бути неефективним.

4. Чистий монополіст має можливість проводити цінову дискримінацію. Вона має місце тоді, коли певний продукт реалізується більше ніж по одній ціні і ці відмінності не пов'язані з відмінностями у витратах. Продавець-монополіст може застосовувати цінову дискримінацію за умови, що він має можливість виділити різні групи покупців, та якщо первинний покупець не може перепродувати товар чи послугу. Прикладів такої дискримінації досить багато, особливо коли мова йде про природну монополію. Так, електропостачання населення та підприємств в Україні ведеться за різними тарифами, заниження тарифів на пасажирські перевезення перекриваються Укрзалізницею за рахунок підвищених тарифів на перевезення вантажів тощо.

Таким чином, монополізм має суперечливі економічні наслідки. Однак одне незаперечно: від підриває конкуренцію як основу ринкового саморегулювання. Тому однією з функцій держави в сучасних умовах вважається обмеження монополізму, підтримка конкурентного середовища.

Основні терміни та поняття

Чиста монополія Цілі монополістичного ціноутворення

Бар'єри вступу у галузь Х-неефективність

Патенти Витрати на збереження монополії

Ліцензії Цінова дискримінація

Недобросовісна конкуренція

Тема 9. Ринок монополістичної конкуренції

Монополістична конкуренція є чи не найпоширенішою моделлю сучасного ринку. Особливо це стосується товарів народного споживання. Тому кожен з нас як покупець найчастіше зустрічається з виробником чи продавцем, який орієнтується у своїй поведінці на монополістичну конкуренцію. Пізнання моделі цієї поведінки і становить головну мету теми. Її досягнення дасть змогу не тільки набути певних професійних знань, а і краще зрозуміти свого контрагента на ринку у повсякденному житті.

9.1 Монополістична конкуренція та її основні риси

Монополістичну конкуренцію не слід плутати з монопольним ринком. Хоча ці терміни досить співзвучні, але відображають зовсім різні ситуації на ринку. Риси монопольного ринку нами розглянуті у попередній темі. Зупинимося тепер на характеристиці особливостей монополістичної конкуренції.

1. На ринку представлена досить велика кількість продавців. Що означає словосполучення “досить велика”? Для існування монополістичної конкуренції кількість продавців повинна відповідати таким критеріям:

- вона не повинна бути надто великою, щоб попит не перетворився у абсолютно еластичний, що властиво для чистої конкуренції;

- вона повинна бути не надто малою, щоб кожна фірма володіла відносно незначною часткою ринку та мала обмежений контроль над ціною (але все-таки мала);

- вона повинна бути досить значною, щоб виключити можливість таємних угод, погоджених дій окремих фірм з метою обмеження обсягів виробництва та штучного підвищення цін;