Управління прибутком підприємства (за матеріалами ДП ВК "Краснолиманська")

Рентабельність продукції планового року, яка враховує порівняно з поточним періодом лише вплив цінових факторів, розраховується за формулою:

Р _ПЛЦ = Р _ЗВ - (1 + Р _ЗВ) * (1 - ), (1.5)

де Р _ПЛЦ - коефіцієнт рентабельності продукції звітного року з урахуванням дії цінових факторів;

Р _ЗВ - коефіцієнт рентабельності продукції звітного року;

І _ТП - індекс зміни відпускних цін на готову товарну продукцію;

І _Р - індекс зміни цін на ресурси, які формують собівартість товарної продукції.

Підприємство, плануючи прибуток на наступний рік, повинно з найбільшою точністю спрогнозувати, як змінюватимуться ціни у плановому році на його продукцію, які зміни передбачаються при ціноутворенні на сировину, матеріальні ресурси, враховувати заплановані ціни щодо оплати праці робітників та персоналу підприємства та інші зміни, що матимуть вплив на собівартість і рентабельність продукції. Ця робота потребує об'єднаних зусиль працівників фінансових, планових, збутових, постачальницький та інших економічних і виробничих служб підприємства.

Використовуючи відомі методи економічного аналізу, визначаються резерви, які не були використані підприємством у базовому році для зростання прибутку. У результаті цього аналізу прибуток можна підвищити за рахунок:

- ліквідації непродуктивних і понаднормативних витрат, що відносяться на собівартість продукції;

- ліквідації факторів поставки готової продукції покупцям з відхиленнями від узгоджених технічних та якісних параметрів, які ведуть до зниження оптових цін на ці вироби, отже, прибутку від реалізації;

- структурних зрушень в асортименті продукції, що виробляється і реалізується шляхом випуску рентабельнішої продукції [18, с 112].

Сума всіх неврахованих резервів збільшення прибутку за звітні періоди поточного року визначається у розрахунку на рік та розраховується можливий приріст річного прибутку поточного року за умови використання визначених резервів:

Коефіцієнт зростання

прибутку звітного періоду = (1.6)

з урахуванням не цінових факторів

Рентабельність продукції у плановому періоді визначається за формулою:

Р_ПЛ = Р_ПЛЦ*(1+К_{зростання прибутку зв}._{пер.з урахуванням нецінових факторів}). (1.7)

3. На третьому, заключному етапі планування прибутку від реалізації товарної продукції аналітичним методом розрахунок завершують множенням обсягу планової собівартості на планову рентабельність наступного року.

Аналітичний метод розрахунку планового прибутку ще зветься перевірочним методом. Найкращі результати з точки зору якості планування він дає при поєднанні двох методів, коли по асортиментний розрахунок прибутку доповнюється перевіркою через розрахунок за допомогою скоригованої базової рентабельності.

Розрахунок планової суми прибутку за допомогою системи аналізу «взаємозв'язок затрат, обсягу реалізації і прибутку» включає оперування показниками маржового прибутку, валового прибутку та чистого прибутку. Схему формування різних видів прибутку від основної діяльності наведено на рис. 1.7.

У разі класифікації витрат підприємства залежно від обсягу реалізації продукції розрізняють постійні та змінні витрати. До складу постійних належать витрати, сума яких не залежить від зміни обсягу виробництва і реалізації продукції в рамках певного часового періоду. Як правило, постійні витрати здійснюються і за умови відсутності основної діяльності [19, с 263].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.7 - Схема формування різних видів прибутку від основної діяльності



Постійні витрати, у свою чергу, поділяються на абсолютно постійні (здійснення орендних платежів) та умовно-постійні (знос малоцінних швидкозношуваних предметів).

Обсяг здійснення змінних витрат перебуває у прямій залежності від зміни обсягу виробництва і реалізації продукції. За характером такої залежності змінні витрати можуть мати пропорційний, дигресивний або прогресивний характер росту.

З метою достовірнішого поділу витрат підприємства на постійні та змінні використовуються метод максимального і мінімального значення обсягу виробництва, математично-статистичний метод, графічний метод з побудовою кореляційного поля і т. ін. Метод максимального і мінімального значення обсягу виробництва полягає у наступному:

по підприємству аналізуються дані звітного року в розрізі щомісячних обсягів виробництва у натуральному (кількісному) вимірі та здійснених фактичних витрат у вартісному вимірі. Із сукупності даних вибирається два періоди з найбільшим і найменшим обсягом виробництва;

аналітиком будується таблиця для знаходження різниці в рівнях обсягу виробництва і витрат, яка має такий вигляд:

Показники	Значення показників	Різниця між максимальними та мінімальними величинами
	max	min
1.Обсяг виробництва, тис. шт.
2. Питома вага, %
3. Сума витрат, тис. грн.

визначається розмір змінних витрат на одиницю виробу за К_mіn„ -- мінімальний обсяг виробництва у процентах до максимального; К_max -- максимальний обсяг виробництва, у тис. шт.;

визначається сума постійних витрат:



Розмір змінних = (1.8)

витрат

Максимальна сума витрат Максимальний

Постійні витрати = - *

Розмір змінних витрат обсяг виробництва (1.9)

За допомогою системи аналізу «взаємозв'язок витрат, обсягу реалізації і прибутку» фінансовий менеджер підприємства вирішує такі завдання:

1. Визначення обсягу реалізації продукції, що забезпечує беззбиткову діяльність підприємства (сума чистої виручки від реалізації продукції = сумі загальних витрат на реалізовану продукцію).

Виручка від реалізації, при якій забезпечується беззбиткова діяльність підприємства за умови неотримання прибутку, називається порогом рентабельності. У вартісному вимірі поріг рентабельності визначається таким чином:

Поріг рентабельності = . (1.11)

У натуральному вимірі поріг рентабельності визначається за формулою:

Порогова кількість товару = . (1.12)



За умови виробництва і реалізації підприємством товарів різного асортименту порогова кількість товарів окремого асортименту визначається за формулою:

Порогова кількість товару = . (1.13)

2. Визначення обсягу реалізації продукції, що забезпечує беззбиткову діяльність підприємства протягом відносно тривалого періоду.

Тривалий період (протягом якого можливі зміни обсягів не лише змінних, але й постійних витрат, необхідних для діяльності підприємства, рівня ринкової ціни продукції підприємства та зміна безпосередньо значень порогу рентабельності) може бути представлений як певна послідовність окремих короткочасних періодів.

3. Визначення необхідного обсягу реалізації продукції для отримання запланованої (цільової) суми валового прибутку (ВП) від основної діяльності.

У натуральному вимірі необхідних обсяг реалізації визначається:

=(1.14)

У вартісному вимірі необхідний обсяг реалізації визначається таким чином:

= (1.15)

4. Визначення запасу фінансової міцності підприємства. Розраховується розмір можливого пониження обсягу реалізації продукції у вартісному вимірі за несприятливої ринкової кон'юнктури, що забезпечує прибуткову діяльність підприємства.

Якщо розрахувати отриманий обсяг запасу фінансової міцності у процентах до виручи від реалізації, то оптимальним значенням даного показника є 10% і більше.

5. Визначення необхідного обсягу реалізації продукції для отримання запланованої (цільової) суми маржового прибутку (МП) від основної діяльності.

= . (1.17)

6. Визначення необхідного обсягу реалізації продукції для отримання запланованої (цільової) суми чистого прибутку (ЧП) від основної діяльності.



=

7. Визначення можливих результатів зростання обсягу валового прибутку від реалізації продукції за оптимізації співвідношення постійних та змінних витрат на виробництво і реалізацію продукції.

Збільшення обсягу прибутку підприємства залежить від трьох основних факторів:

- збільшення обсягу реалізації продукції;

- підвищення ціни на продукцію;

- зниження витрат на виробництво і реалізацію [20, с 130].

Поширеними у фінансовому менеджменті способами щодо максимізації і темпів наростання прибутку є:

метод граничного аналізу з оптимізацією затрат, обсягу виробництва продукції і прибутку, в основу якого покладено зіставлення граничної виручки з граничними витратами;

метод операційного левериджу.

Метод операційного левериджу побудовано на зіставленні виручки від реалізації із загальними витратами, а також змінними та постійними витратами. Його зміст полягає в такому.

Будь-яка зміна виручки від реалізації продукції породжує ще значнішу зміну прибутку. Даний феномен має назву виробничого (операційного) важеля, сила дії якого визначається за формулою:



= . (1.19)

Проте ступінь такої зміни залежить від співвідношення між постійними та змінними витратами підприємства, що називається коефіцієнтом операційного левериджу:

Коефіцієнт операційного левериджу= (1.20)

Чим більша питома вага постійних витрат у загальній сумі витрат (за постійної виручки від реалізації), тим сильніше діє виробничий важіль, і навпаки. Проте слід враховувати втрату еластичності в управлінні затратами у підприємств, що мають високий коефіцієнт операційного левериджу, -- за роздутих постійних витрат зниження виручки призведе до набагато більшої втрати прибутку. В управлінні прибутком фінансовий менеджмент підприємства повинен прагнути до економії як постійних, так і змінних витрат [21, с 211].

Співвідношення приросту суми валового прибутку та суми обсягу реалізації, що досягається за певного коефіцієнта операційного левериджу, називають ефектом операційного левериджу:

= . (1.21)

При застосуванні методу операційного левериджу необхідно враховувати ряд особливостей:

- позитивний вплив операційного левериджу може бути досягнуто лише за умови переходу підприємством порогу рентабельності основної діяльності;

- чим вище значення коефіцієнта операційного левериджу, тим вищим буде його ефект при збільшенні приросту обсягу реалізації продукції;

- за умови зниження обсягу реалізації продукції значною мірою знижуватиметься валовий прибуток;

- ефект операційного левериджу може повністю виявлятись лише в короткотерміновому періоді.

Вплив на прибуток звітного періоду збиткових результатів діяльності попереднього періоду господарювання підприємства зумовлений сальдовим методом його визначення, що і призводить до часткової втрати отриманого прибутку внаслідок раніше допущених збитків.

Отриманий підприємством прибуток використовується для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарських потреб.

Під розподілом прибутку розуміють його направлення в бюджет і використання на підприємстві та за його межами. Об'єктом розподілу є балансовий прибуток підприємства.

Механізм розподілення прибутку господарюючого суб'єкта у ринкових умовах господарювання повинен бути побудований таким чином, щоб забезпечити оптимальне співвідношення частини прибутку, акумульованого в доходах бюджету для забезпечення виконання функцій держави, і який залишається в розпорядженні підприємства для стимулювання розвитку виробництва і підвищення його ефективності. Законодавчо розподіл прибутку регулюється в тій його частині, яка надходить до бюджетів різних рівнів у вигляді податків та інших обов'язкових платежів. Визначення напрямків витрачання прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, структури статей його використання знаходиться в компетенції підприємства.

Основними принципами розподілу прибутку господарюючих суб'єктів у ринкових умовах господарювання є: вилучення відповідної частини прибутку державою до бюджету у вигляді податків повинно проводитись по твердих, невисоких ставках, встановлених державою в законодавчому порядку, розміри яких не повинні змінюватися довільно; прибуток, який залишається в розпорядженні господарюючого суб'єкта, повинен направлятися в першу чергу на нагромадження, яке забезпечуватиме подальший розвиток підприємства, а в частині, яка залишилася, - на споживання для задоволення матеріальних і соціальних потреб робітників. Невисоких ставках, встановлених державою в законодавчому порядку, розміри яких не повинні змінюватися довільно; прибуток, який залишається в розпорядженні господарюючого суб'єкта, повинен направлятися в першу чергу на нагромадження, яке забезпечуватиме подальший розвиток підприємства, а в частині, яка залишилася, - на споживання для задоволення матеріальних і соціальних потреб робітників.

Невисоких ставках, встановлених державою в законодавчому порядку, розміри яких не повинні змінюватися довільно; прибуток, який залишається в розпорядженні господарюючого суб'єкта, повинен направлятися в першу чергу на нагромадження, яке забезпечуватиме подальший розвиток підприємства, а в частині, яка залишилася, - на споживання для задоволення матеріальних і соціальних потреб робітників.

Схему розподілу і використання прибутку зображено на рис. 1.8.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.8- Схема розподілу прибутку

У розподілі прибутку можна виділити два етапи.

Перший етап - це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний із учасників одержує свою частку прибутку

Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства після здійснення платежів до бюджету.

Від якості управлінських рішень щодо використання одержаного прибутку значною мірою залежить ефективність роботи підприємства. Приймаючи ці рішення, власники підприємств повинні всебічно зважити напрямки першочергових вкладень фінансових ресурсів. При цьому вони мають виходити з фінансового стану підприємства, рівня його матеріально-технічної бази соціального розвитку колективу, можливостей прибуткового розміщення коштів на ринку цінних паперів, у грошово-кредитній сфері тощо [22, с 124].

Резервні (страхові) фонди можуть створюватися за рахунок прибутку підприємства всіх форм власності для використання на випадок різкого погіршення фінансового становища в результаті тимчасової зміни ринкової кон'юнктури, стихійних лих тощо. Що ж стосується акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю та інших господарських товариств, створення ними резервних (страхових) фондів за рахунок прибутку є обов'язковим у порядку і розмірах, що визначаються установчими документами

Фонд коштів на розвиток і вдосконалення виробництва витрачається на задоволення потреб, які пов'язані зі зростанням обсягів виробництва, технічним переозброєнням, вдосконаленням технології виробництва та інших потреб, що забезпечують зростання і вдосконалення матеріально-технічної бази підприємства.

Ці витрати являють собою капітальні вкладення в будівництво нових виробничих площ, реконструкцію підприємств, придбання і монтаж нового устаткування, інші витрати капітального характеру, включаючи природоохоронні і такі, що спрямовані на поліпшення умов праці і техніки безпеки. Це також витрати на проведення науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт, підготовку та освоєння нових прогресивних технологій та видів продукції.

За рахунок цієї частини чистого прибутку підприємства сплачують заборгованість по довготермінових банківських кредитах на інвестиційні цілі, а також по процентах за ці кредити. (Проценти за всі інші банківські кредити є елементом витрат на виробництво й обігу, тому з прибутку їх сплата не фіксується).

Фонд виплати дивідендів призначений для виплати акціонерними товариствами за рахунок чистого прибутку дивідендів держателям акцій - засновникам і акціонерам. [43]

Фонд коштів для матеріального заохочення використовується з метою стимулювання зацікавленості трудящих підприємства в досягненні високих кінцевих результатів роботи. У даному напрямку прибуток використовується на виплату винагороди за загальні результати роботи за підсумком року, на одноразове преміювання окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань, виплату премій за інші досягнення в роботі, а також надання одноразової матеріальної допомоги робітникам і службовцям.

Фонд коштів, які спрямовуються на соціальні потреби, використовується в основному на такі витрати, що сприяють соціальному розвитку колективу підприємства:

- будівництво, реконструкцію і капітальний ремонт житлових будинків і об'єктів соціально-культурної сфери;

- утримання об'єктів соціально-культурної сфери (дитячих дошкільних закладів, лікарень, будинків і баз відпочинку, клубів і палаців культури тощо);

- проведення оздоровчих, культурно-масових заходів, у тому числі придбання путівок на відпочинок і лікування;

- інші потрібні витрати (наприклад на здешевлення харчування робітників і службовців у їдальнях підприємства, оснащення клубів, кімнат відпочинку, гуртожитків теле- і радіоапаратурою, іншим обладнанням, придбання подарунків для ветеранів тощо).

Прибуток, що залишається у підприємства після сплати податків та інших обов'язкових платежів, може бути використаний також і на інші цілі його власниками або трудовим колективом. Як уже зазначалося, підприємства мають право вкласти свої фінансові ресурси у створення спільних підприємств, у тому числі за участю іноземних інвесторів, придбати акції, облігації, інші цінні папери юридичних осіб. З прибутку підприємства кошти можуть перераховуватися на спеціально відкриті рахунки благодійних фондів, робитися внески установам культури, освіти, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, громадським організаціям інвалідів тощо. Певна сума прибутку, що спрямована на добровільні внески і благодійні цілі (у межах 4 відсотків загальної суми оподатковуваного прибутку) звільняється від оподаткування.

1.4 Правові засади управління прибутком на вугільному підприємстві

Прибуток являє собою кінцевий фінансовий результат господарської діяльності підприємства. В умовах ринкових відносин підприємство повинне прагнути якщо не до одержання максимального прибутку, то принаймні до того обсягу прибутку, що дозволяв би йому не тільки міцно утримувати свої позиції на ринку збуту своїх товарів і надання послуг, але і забезпечувати динамічний розвиток його виробництва в умовах конкуренції. Прибуток як економічна категорія відбиває чистий дохід, створений у сфері виробництва та послуг в процесі підприємницької діяльності. Результатом з'єднання факторів виробництва (праці, капіталу, природних ресурсів) і корисної продуктивної діяльності господарюючих суб'єктів, є готова продукція, що стає товаром за умови її реалізації споживачу.

Важливим елементом моделі управління прибутком підприємства є правове поле його реалізації, під яким слід розуміти сукупність Кодексів та Законів України, Указів Президента України, Постанов Кабінету Міністрів, нормативних актів органів державного регулювання, що у межах своїх повноважень провадять державне регулювання підприємницької діяльності, а також сукупність внутрішньогосподарських документів. Законодавче регулювання моделі управління прибутком суб'єктів господарювання в Україні формується як ієрархічна структура, в основі якої стоїть Господарський кодекс України, Цивільний кодекс,Закон України “ Про господарські товариства ”, Закон України “ Про оподаткування прибутку підприємства ”, а також галузеві закони та внутрішні документи (статут).

Господарський Кодекс України зазначає: “ Підприємство - самостійний господарський статутний суб'єкт, який здійснює виробничу, науково - дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)”. Відповідно до статті 142 Господарського кодексу України, прийнятого 16.01.03 р., прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат. Саме таке розуміння прибутку закладене в усіх законодавчих актах України, окрім законодавства про оподаткування прибутку. Це передбачено п.2 статті 142 Господарського кодексу: “ Для цілей оподаткування законом може встановлюватися спеціальний порядок визначення доходу як об'єкта оподаткування ” [1].

Своєрідною конституцією управління прибутком суб'єктів господарювання в Україні незалежно від їх фінансово - правової організації являється Закон України „ Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції Закону України, що діє з 1 липня 1997 року, з наступними змінами та доповненнями). Згідно з цим законом, прибутком вважається сума валових доходів, тобто доходів від усіх видів діяльності, скоригована певним чином для цілей оподаткування, зменшена на суму валових витрат підприємства і на вартість зносу (амортизації) основних засобів і нематеріальних активів. Тобто прибуток як об'єкт оподаткування являє собою досить умовну величину, яка відображає співвідношення між доходами і витратами підприємства за певний, законодавчо встановлений період оподаткування [4, с 62].

Таким чином, законодавством України під поняттям “ прибуток ” встановлено два по суті різних економічних явища. Прибуток як об'єкт оподаткування визначається за даними спеціального податкового обліку, який не співпадає з бухгалтерським обліком прибутку. Головна його особливість полягає в тому, що він безпосередньо не залежить від собівартості продукції, від різниці між виручкою від реалізації продукції і витратами на виробництво цієї продукції. Якість господарювання підприємства в більшій мірі характеризує прибуток у класичному розумінні - різниця між виручкою від реалізації продукції, робіт, послуг та сумою усіх витрат на виробництво та реалізацію [5, с 90].

П.п. 3 та 4 статті 142 Господарського кодексу України зазначено:

“ Порядок використання прибутку (доходу) суб'єкта господарювання визначає власник (власники) або уповноважений ним орган відповідно до законодавства та установчих документів. Порядок використання прибутку державних підприємств встановлюється відповідно до закону ”. Держава може впливати на вибір суб'єктами господарювання напрямів використання прибутку через нормативи, податки, податкові пільги та господарські санкції відповідно до закону.

Згідно зі статтею 15 Закону України “ Про господарські товариства ” від 19.09.91 р., з балансового прибутку товариства сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Одержаний після зазначених розрахунків чистий прибуток залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання.

Законодавством України передбачене також безоплатне вилучення прибутку (доходу) підприємства. Воно закріплене статтею 240 Господарського кодексу: “ Прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством право здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (зниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподаткування, підлягають вилученню в доход відповідного бюджету в порядку, встановленому законом ”. Крім того, з суб'єкта господарювання у випадках і в порядку, встановленому законодавством України, стягується штраф не більш як у двократному розмірі вилученої суми. Але у разі повторного порушення закону протягом року після застосування цієї санкції передбачено стягування штрафу у трикратному розмірі вилученої суми [6, с 31].

Прибуток (дохід), незаконно одержаний суб'єктами підприємницької діяльності в результаті зловживання монопольним становищем, заключення неправомірних угод між суб'єктами господарювання, недобросовісної конкуренції, стягується за рішенням суду до Державного бюджету України. Це положення закріплено статтею 253 Господарського кодексу України.

Отже проаналізувавши всі вищезгадані документи можна зробити висновок, що держава намагається через законодавство дати різнобічне визначення правового положення прибутку підприємства і воно досить повне.

Сфера діяльності обраного мною підприємства - ДП ВК «Краснолиманська» , відноситься до вугільної галузі, тому існує ряд відповідних законодавчих актів. Гірничі відносини, що виникають у процесі діяльності гірничих підприємств, регулюються Кодексом України “ Про надра ” , Гірничім Законом України від 06.10.1999 № 1127-XIV, Законами України "Про охорону навколишнього природного середовища" , "Про аварійно - рятувальні служби", "Про цивільну оборону України" , "Про охорону праці" , "Про пожежну безпеку" , "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", іншими законами України .

Гірничий Закон України - нормативний акт, який визначає правові та організаційні засади проведення гірничих робіт, забезпечення проти аварійного захисту гірничих підприємств, установ та організацій. Дія цього акта поширюється на правовідносини у сфері діяльності гірничих підприємств, установ, організацій, гірничих об'єктів, що займаються розвідкою, розробкою, видобутком та переробкою корисних копалин і веденням гірничих робіт, будівництвом, ліквідацією або консервацією гірничих підприємств, науково-дослідною роботою, ліквідацією аварій у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, незалежно від їх форми власності та підпорядкування, а також підприємства, установи, організації, громадян України та іноземці (ст. 2 ) [7].

Оскільки вугільна промисловість є важливою з позиції забезпечення енергетичної безпеки країни, роль держави у регулюванні цієї галузі є значною. Основним контролюючим органом вугільної промисловості є Міністерство палива та енергетики, додатково вугільна галузь регулюється окремими Указами Президента та Розпорядженнями Кабінету Міністрів.

Протягом років в системі регулювання енергетичної сфери відбувся ряд змін:

1) 07.07.2005 р. Розпорядженням КМУ було схвалено нову концепцію розвитку вугільної промисловості, яка прийшла на зміну затвердженої раніше указами президента: Указом Президента №116 від 07.02.96 р. «Про структурну перебудову вугільної промисловості» та №752 від 06.07.2004 р.

2) було видано Указ Президента України щодо створення на базі Міністерства палива та енергетики Міністерства вугільної промисловості України, яке має стати головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у вугільній промисловості.

Новостворене Міністерство вугільної промисловості України (Мінвуглепром України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується й координується Кабінетом Міністрів України. Основними завданнями Мінвуглепрому України є:

1) участь у формуванні й забезпеченні реалізації державної політики у вугільній промисловості;

2) здійснення структурної перебудови вугільної промисловості й підвищення ефективності керування нею;

3)створення сприятливих умов для приватизації підприємств вугільної промисловості;

4) формування балансів вугілля й вугільної продукції;

5) розробка комплексних наукових програм, спрямованих на поліпшення стану навколишнього середовища у вугільних регіонах України, забезпечення раціонального використання надр, утилізації відходів вуглевидобутку й вуглезбагачення, впровадження на підприємствах вугільної промисловості безвідходних технологій;

6) сприяння розвитку й удосконалюванню ринку вугільної продукції.

Наявна система державної підтримки галузі, як правило, не йде їй на користь, оскільки ані виробники, ані споживачі продукції не зацікавлені в створенні ринкових відносин, через упевненість у готовності держави компенсувати виробничі витрати. Таким чином, вуглевидобувні підприємства втрачають стимул для підвищення ефективності своєї діяльності. З іншого боку, скасування державної підтримки вітчизняних підприємств вугільної галузі сьогодні може призвести до банкрутства більшості з них, що загрожує катастрофічними економічними, соціальними й екологічними наслідками.[10]

Незважаючи на всі заходи, які вживає уряд, енергетичний комплекс України вже більш ніж 15 років знаходиться у глибокій кризі, а рівень енергетичної безпеки постійно знижується. Це пов'язано на тільки з проблемою фінансового забезпечення галузей енергетики, а й з імпортною залежністю від російського постачання нафти та газу, з проблемами їхньої оплати та погашенням боргів минулих періодів. Україна забезпечує свої потреби власними енергоресурсами на 45%, паливними -- на 35%, хоча має більший потенціал. Необхідно зазначити, що жодна країна світу на будує свою енергетичну стратегію на імпортному паливі, ігноруючи власні енергоносії.

Для України ця проблема надзвичайно складна. Від її вірного рішення залежить у майбутньому енергетична безпека нашої країни; бездіяльність у цій сфері приведе до того, що через 15 років наша країна буде вимушена імпортувати всю необхідну їй енергію. Щоб уникнути такої долі, варто зменшити обсяги споживання природного газу з одночасним збільшенням обсягу й частки споживання вугілля. Це дозволить знизити зовнішню залежність України від постачань «блакитного палива» і вирішити ряд економічних і соціальних проблем.

Отже, на даному етапі існує низка проблем, що заважають нормальному розвитку вугільної промисловості, головна з яких - це низький рівень капіталовкладень в галузь і майже цілковита відсутність оновлення матеріально-технічної бази.

У зв'язку з цим одним з найважливіших чинників майбутнього розвитку вугільного ринку є особливості державної політики щодо нього. Нова Урядова концепція розвитку вугільної галузі України передбачає комплексне розв'язання проблеми розвитку шахтного фонду шляхом його відтворення на сучасній технічній і технологічній основі та подальшого роздержавлення. Передбачається збільшити обсяг вуглевидобутку до 96,5 млн. т, а виробничих потужностей - до 112,2 млн. т на рік. Для цього необхідно буде ввести в експлуатацію виробничі потужності обсягом 8,8 млн. т за рахунок завершення будівництва трьох нових шахт, які були закладені до 2001 року, та продовження реконструкції діючих вуглевидобувних підприємств. З метою підтримання позитивної динаміки розвитку виробничих потужностей необхідно з 2011 року здійснити закладення чотирьох нових шахт.[13]

Підводячи підсумки можна сказати, що в Україні створена нормативно - правова база для регулювання доходів підприємства, вугільної галузі в цілому, забезпечується впровадження у життя державних програм щодо вугільної промисловості. Отже, сподіваємося, що і надалі держава вживатиме різних заходів з метою покращення функціонування законодавства усіх галузей промисловості і підвищення економічного рівня України.



2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВО - ЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ ДІЯЛЬНОСТІ ДП ВК "КРАСНОЛИМАНСЬКА"

2.1. Економічний паспорт підприємства

У 1958 році шахта "Краснолиманська" почала свою роботу. Розвиток підприємства відбувався в швидкісному режимі. Вже в 1959 році були досягнуті небувалі для нашого Донецького краю темпи проходки, а саме 320 метрів за місяць. А в квітні 1962 року, на 20 місяців раніше наміченого терміну, шахта "Краснолиманська" досягла проектної потужності і вийшла на рівень видобутку 4017 тонн вугілля за добу. Разом з підприємством зростали і мужніли люди, наближаючи майбутні рекорди. Удосконалювали майстерність, вивчали і засвоювали нову техніку і технологію. У 1964 році друга північна лава пласта L-7 була обладнана першим у вугільній промисловості експериментальним комплексом КМ-87. У 1967 році за допомогою цього механізованого комплексу встановлюється перший всесоюзний рекорд видобутку палива - 110 тисяч тонн вугілля за 31 робочий день. У жовтні 67-го року за допомогою комплексу КМ-87 народжується і світовий рекорд - було видано на-гора 150657 тонн вугілля з одного забою. Лише за перше десятиліття роботи підприємства інженери і працівники "Краснолиманської" внесли і упровадили 1350 раціоналізаторських пропозицій. Шахта впродовж багатьох років залишалася школою по вивченню передового досвіду.

В 1996 році на базі шахти «Краснолиманська» та ЦЗФ «Краснолиманська» було створено державне підприємство „Вугільна компанія Краснолиманська”. (ДП ВК " Краснолиманська "), яке є одним із передових підприємств галузі та відомим своїми досягненнями не лише в Україні і Європі, але й за їх межами. ДП ВК "Краснолиманська" знаходиться в місті Родинське Донецької області.

ДП ВК " Краснолиманська " - є сучасним єдиним комплексом, в який входять шахта «Краснолиманська» і збагачувальна фабрика, що дозволяє без перебоїв і додаткових витрат отримувати продукцію високої якості. Шахтарів і збагачувачів підприємства об'єднує продумана економічна політика, жорстка договірна і фінансова дисципліна. Все це говорить про те, що шахта є надійним, стабільним підприємством - одним з лідерів вугільної промисловості України. В період загального спаду підприємство не тільки не знизило, а навпаки, значно збільшило обсяги видобутку: торік - до 3 млн. 337 тис. тонн.

Основними видами продукції є видобуток рядового вугілля марки «Ж»,яке є дуже дефіцитною маркою вугілля , з наступною його реалізацією споживачам .

За своїми якісними параметрами вугілля, що видобувається шахтою, вище, ніж у підприємств - конкурентів, що робить продукцію шахти конкурентоспроможною на внутрішньому і зовнішньому ринках. До 1995 шахта реалізовувала вугілля через Красноармійське відділення Укрвуглезбуту, яке було основним покупцем продукції. На сучасному етапі підприємство самостійно визначає коло споживачів вугільної продукції. На сьогодні споживачами вугілля в рядовому виді є коксохімзаводи України.

Реалізація товарної продукції шахти в 2001-2009 роках була повністю забезпечена договорами постачання вугілля. Це свідчить про те, що продукція шахти користується попитом.

ЦЗФ "Краснолиманська" збагачує вугілля шахти "Краснолиманська". Контролює процес збагачення відділ технічного контролю, який контролює якість продукції ДП ВК " Краснолиманська " у відповідності зі стандартами

Умови праці на "Краснолиманській" сьогодні такі, що вугілля доводиться видобувати на великих глибинах - до одного кілометра - з високим тиском, значним водо- і газопритоками. В обводненні гірничих виробіток приймають участь водоносні горизонти кам'яновугільного віку, репрезентовані піщаниками. Середній водоприток на М₄ - 65 м³/рік, L₃ - 113 м³/рік, К₅ - 78 м³/рік.

На сучасному етапі шахтою "Краснолиманська" відпрацьовуються власні і прирізані запаси в уклонних полях пластів К₅ і L₃, що складають 14,1 млн. т. Якщо обмежитися цими запасами, то шахта за умовами їхнього відпрацьовування (при збереженні досягнутого рівня видобутку - 3337,4 тис. т/рік) повинна бути закрита вже через кілька років. Однак керівництво прагне зберегти шахту "Краснолиманська" за рахунок форсованого будівництва нового блоку за скидовою частиною шахтного поля з промисловими запасами понад 70 млн. т. на пластах М₄, М₆, L₃ з марками вугілля «Г», «ГЖ».

З метою збільшення видобутку вугілля на ДП ВК " Краснолиманська " є доцільним впровадження нових технологій, аналогів яких не має в нашій країні, які забезпечать шахті підвищення фінансово-економічних показників господарської діяльності.

Режим роботи працівників визначено з установленої тривалості робочої неділі (30 часів на підземних роботах, 41 година на поверхні), кількості вихідних днів і необхідності забезпечення корисної діяльності підприємства.

Проектом прийнято такий режим роботи:

- річний режим - 365 днів, для працівників - 269 днів;

- тижневий режим - безперервний робочий тиждень;

- добовий режим - 4 зміни по 6 годин.

Основними напрямками діяльності Підприємства є:

- видобування кам'яного вугілля;

- реалізація вугільної продукції;

- забезпечення вугільною продукцією споживачів відповідно до державного замовлення та за договорами купівлі - продажу;

- перспективний розвиток підприємства, нове будівництво, реконструкція, технічне переозброєння;

- переробка (збагачення) вугільної сировини;

- розробка, погодження і затвердження проектів на впровадження нової техніки, передової технології, сучасних методів організації виробництва, а також застосування прогресивних матеріалів, виробів і конструкцій;

- виконання маркшейдерських робіт, проведення нагляду за деформацією поверхні і об'єктами, під якими проводяться гірничі роботи;

- матеріально-технічне забезпечення виробництва продукції, надання послуг через систему прямих угод (договорів, контрактів), або через біржі та інші організації;

- реалізація власної продукції, тощо за цінами та тарифами, встановленими самостійно або на договірних засадах, а у випадках , що передбачені законодавством України - за державними цінами та тарифами;

- організація збуту продукції (робіт, послуг);

- організація управління виробництвом, розвиток ринкових відносин;

- експлуатація родовищ корисних копалин;

- охорона земної поверхні та розташованих на ній будівель, споруд, водоймищ і насаджень від негативного впливу, усунення інших факторів, що заподіюють шкоду довкіллю;

- здійснення заходів з комплексного використання природних ресурсів і ресурсозбереження;

- розвиток та удосконалення системи технічного контролю, проведення єдиної технічної політики у сфері підвищення якості вугілля, розробка та впровадження стандартів та технічних умов.

Здійснюючи всі види діяльності Підприємство забезпечує дотримання законодавства України про надра та про охорону навколишнього природного середовища.

2.2. Аналіз основних техніко - економічних показників діяльності

Виробнича діяльність підприємства зумовлена передусім загальною економічною ситуацією, галузевими пропорціями та платоспроможністю замовників готової продукції.

У процесі аналізу виробничої діяльності підприємства потрібно розглянути такі питання:

- якість планування виробництва, напруженість і обґрунтованість планів діяльності як у цілому, так і щодо окремих виробничих підрозділів;

- визначення внутрігосподарських резервів зростання обсягів випуску продукції і реалізації, а також розроблення заходів щодо їх повного та ефективного використання .

Головним змістом аналізу є виявлення і вивчення причинно-слідчих зв'язків, які складаються в процесі формування всіх техніко-економічних показників підприємства. Загальний аналіз полягає у вивченні загальної оцінки виконання плану і задач, поставлених перед підприємством. Загальна оцінка визначається як абсолютне і відносне відхилення фактичного показника від плану або величини аналогічного показника за минулий період.

Аналіз (від греч. аnalisis) означає розкладання об'єкту аналізу на окремі функціональні частини та елементи виявлення внутрішніх взаємозв'язків між ними і встановлення їх значності.

Основні техніко-економічні показники дають змогу дати характеристику діяльності підприємства: порівняти звітні показники про результати господарської діяльності з показниками поточного року, даними минулих років. Аналіз техніко-економічних показників проводиться на підприємстві із метою поліпшення діяльності підприємства і виявлення резервів його роботи.

Аналіз виконання плану і динаміки показників розвитку підприємства здійснюється за окремими групами взаємопов'язаних показників: обсяг виробництва і реалізації, собівартість продукції, якість продукції, прибуток, рентабельність, використання матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

Аналіз зміни обсягу виробництва і реалізації продукції, підвищення її якості безпосередньо впливає на величину витрат, прибуток і рентабельність підприємства. Тому аналіз даних показників має велике значення.

Розглянемо динаміку узагальнюючих показників, що комплексно характеризують ефективність його роботи. Це дозволить встановити основні тенденції і характер розвитку підприємства.

Для визначення ефективності діяльності ДП “Вугільна компанія “Краснолиманська” необхідно проаналізувати і порівняти основні техніко - економічні показники цього підприємства за 2006-2010 рр., які наведені в таблиці 2.1

Таблиця 2.1. - Основні техніко - економічні показники діяльності ДП “ВК “Краснолиманська” за 2006 - 2010 роки.

Показники	2006	2007	2008		2009	2010 рік	Темпи зміни 10/09р,%
						план	факт
Обсяг видобутку вугілля, тис.т.	2019,0	2177,6	1714,5		1830,0	1400,0	1640,4	94,4
Середньодобовий видобуток, т	5629	6152	4802		5364	4023	4658	95,4
Кількість дільниць виконуючих план	2	2	1		2	5	3	110,7
Зольність видобутого вугілля, %	42,7	38,4	42,8		39,7	40,0	37,0	96,5
Середня кількість очисних вибоїв	4,3	3,7	2,7		4	4,3	4,0	98,2
Навантаження на очисний забій, т	979	1348	1289		1130	810	937	98,9
Чисельність працівників, всього	5563	5528	5040		4349	4275	4267	93,6
в тому числі ПВП	5399	5365	4885		4198	4140	4139	93,6
з них: робочих	4819	4789	4347		3685	3580	3619	93,1
ГРОЗ	714	723	614		543	549	599	95,7
прохідників	713	641	567		317	275	289	79,8
Продуктивність праці: робітників	34,9	37,9	32,9		41,4	32,6	37,8	102,0
ГРОЗ	175,9	202	170,5		241,1	182,6	185,0	101,3
прохідників	0,9	1	0,9		0,6	1,3	1,1	105,1
Товарна продукція, тис.т.	1080,8	1358,2	1089,6	1058,2	774,0	971,0	97,3
Товарна продукція, млн.грн	344,5	416,0	359,4	771,88	395,3	470,0	108,1
Собівартість 1 т готової продукції, грн	320,89	314,44	379,01		639,45	685,1	600,91	116,9
Прибуток від вип. тов. продукції, тис.грн	-2889	-11294	-53912		95326	-137,0	-114,4	-100,12
Оптова ціна, грн	318,77	306,32	329,83		730,56	510,72	484,06	111,0
Середньомісячна заробітна плата працівників, грн	1681,5	2150,2	2620,2		4219,0	4163,4	4293,0	126,4
в тому числі: ПВП	1715,8	2194	2675,1		4324,9	4260,6	4389,0	126,5
робочих	1602,3	2054,8	2510		3995,4	3933,4	4159,4	126,9

Загальний аналіз видобутку вугілля за період 2006-2010 показав, що шахта за цей період:

- починаючі з 2006 року спостерігається тенденція до збільшення видобутку вугілля в 2010 році цей показник склав 1640,4,0тис. т, при плані 1400,0 тис. т, виконання плану склало 117,2;

- збільшилась кількість діючих очисних вибоїв, в 2010 році їх було 4,0, навантаження на вибій склало 937т, в середньому на шахті завжди діяло десь 4 вибою і навантаження за попередні роки в середньому за п'ять років склало 1200т. Тобто ефективність процесу виробництва знизилась не значно, але з іншого боку цей момент характеризується зростанням інтенсивності праці;

- якість продукції характеризується зольністю вугілля, величина зольності видобутого вугілля за п'ять років значно знизилася і склала 37,0% в 2010 році зниження склало 2,9% (в 2006 р. -40,0%), за п'ять років середні темпи зниження зольності вугілля склали 99,8%. Якість вугілля збільшилася за рахунок зниження зольності видобутого вугілля. Але ціна вугілля має стабільну тенденцію на збільшення і за п'ять років ціна в середньому зросла на 127,69%. Значно ціна зросла в 2009 році, зросла на 400,73грн у порівнянні з 2008 роком, але у 2010 році вона знизилася до 484,06грн/т.

- значно збільшилася собівартість продукції, вона перевищує оптову ціну, тому шахта не мала прибутку до 2009 році. У 2009 році собівартість продукції нижче оптової ціни, шахта має прибуток у розмірі 95326,0тис.грн, а в 2010 році за рахунок зниження ціни на вугілля шахта не має прибутку і збитки склали 114,5 млн.грн.

Проаналізуємо більш детально основні техніко - економічні показники діяльності ДП “ВК “Краснолиманська” за 2006 - 2010 роки.

В таблиці 2.2 наведено динаміку видобутку вугілля.

Таблиця 2.2.-

Видобуток вугілля за 2006 - 2010 роки

Роки	Видобуток, т	Темп росту	Темп приросту
		Ланцюговий	Базисний	Ланцюговий	Базисний
2006	2019035	-		-	1
2007	2177653	1,08	1,08	0,08	0,08
2008	1714525	0,79	0,85	-0,21	-0,15
2009	1830006	1,067	0,91	0,067	-0,09
2010	1640397	0,89	0,81	-0,11	-0,19

Рисунок 2.1- Зміна видобутку вугілля (млн..т)

Обсяг видобутку вугілля з 2006 року по 2010 рік постійно змінювався табл.. 2.2. Так у 2007 році спостерігався найбільшій обсяг видобутку вугілля, 2177653 т. З 2006 року видобуток вугілля на шахті починає знижуватися. У 2008 році порівняно з 2007 роком зменшився на 463128 т.,в 2009 році спостерігається збільшення видобутку і у порівнянні з планом (107,6%), і у порівнянні з 2008 роком на 106,7%.Але у 2010 році видобуток вугілля різко знизився до 1640397т Кількість дільниць виконуючих план збільшилося на 1 од., також збільшилася середня кількість очисних вибоїв на 1 вибій і зменшилось навантаження на очисний вибій в 2010 р на 193 т у порівнянні з 2009 роком.

Далі проведемо аналіз динаміки обсягів товарної продукції.

Таблиця 2.3. - Аналіз товарної продукції

Роки	Товарна продукція, тис. т	Темп росту	Темп приросту
		Ланцюговий	Базисний	Ланцюговий	Базисний
2006	1080,8	-		-	1
2007	1358,2	1,26	1,26	0,26	0,26
2008	1089,6	0,8	1,01	-0,20	0,01
2009	1058,2	0,97	0,98	0,03	-0,02
2010	971,0	0,92	0,90	-0,08	-0,10



Рисунок 2.2.- Зміна обсягу товарної продукції (т)

Обсяг товарної продукції з 2006 року до 2010 року постійно змінюється. Так у 2006 році обсяг товарної продукції склав 1080,8 тис. т; у 2007 році - 1358,2 тис. т. У 2008 році обсяг товарної продукції порівняно з 2007 роком зменшився на 268,6 тис. т., або на 56652,3 тис. грн., а у 2008 році порівняно з 2006 роком обсяг товарної продукції збільшився. В 2009 році обсяг товарної продукції у порівнянні з 2009 роком знизився на 31,4 тис.т. В 2010 році і подальше спостерігається зниження товарної продукції, зниження склало 87,2 тис.т.

Аналіз собівартості 1 тонни вугілля наведений в табл.2.4.

Таблиця 2.4. - Аналіз собівартості 1 тони вугілля

Роки	Собівартість 1 тони продукції, грн..	Темп росту	Темп приросту
		Ланцюговий	Базисний	Ланцюговий	Базисний
2006	320,89	-	1	-	1
2007	314,44	0,98	0,98	-0,02	-0,02
2008	379,01	1,21	1,18	0,21	0,18
2009	639,45	1,69	1,99	0,69	0,99
2010	600,91	0,94	1,87	-0,06	0,87



Рисунок 2.3. - Зміна собівартості 1 тони продукції, грн

Собівартість виробленої продукції збільшувалась з кожним роком (табл.2.4 і рис.2.3). Собівартість виробленої продукції у 2009 році порівняно з 2008 роком збільшилась на 260,44 грн., за п'ять років вона зросла на 187,3%. Це може свідчити про те, що у підприємства застаріле обладнання і шахті слід звернути на це увагу, а також зросли ціни на матеріали і обладнання, значно зросла заробітна плата робітників.

Таблиця 2.5. - Аналіз оптової ціни 1 тони вугільної продукції, грн

Роки	Ціна 1 тони продукції, грн..	Темп росту	Темп приросту
		Ланцюговий	Базисний	Ланцюговий	Базисний
2006	318,77	-	1	-	1
2007	306,32	0,96	0,96	-0,04	-0,04
2008	329,83	1,08	1,03	0,08	0,03
2009	730,56	2,22	2,29	1,22	1,29
2010	484,06	1,08	1,52	0,08	0,52

Щодо оптової ціни, то вона з кожен рік коливається . У 2006 році оптова ціна вугілля склала 318,77 грн, 2007 році - 306,32 грн.; у 2008 році - 329,83 грн. У 2009 році оптова ціна в порівнянні з 2008 роком збільшилась на 400,73 грн. Слід зазначити і те, що в 2009 році собівартість вугілля була нижче оптової ціни на 102,94 грн. Це призвело до того, що шахта отримала прибуток від випущеної товарної продукції на суму 95326 тис. грн. А це на 149238,0 тис грн. більше ніж у 2008 році, що вказує на ефективну роботу підприємства. В 2010 році оптова ціна значно знизилася у порівнянні з 2009 роком, зниження склало 245,96 грн. Оптова ціна нижче собівартості продукції, і тому шахта має збитки в 2010 році.

Аналіз кадрового складу підприємства наведено в табл..2.6.

Таблиця 2.6. - Аналіз чисельності працівників за період 2006 - 2010 роки

Роки	Чисельність працівників всього, чол.	Темп росту	Темп приросту
		Ланцюговий	Базисний	Ланцюговий	Базисний
2006	5563	-	1	-	1
2007	5528	0,99	0,99	-0,01	-0,01
2008	5040	0,91	0,91	-0,08	-0,08
2009	4349	0,86	0,78	-0,14	-0,22
2010	4267	0,98	0,77	-0,02	-0,23

На фоні зростання заробітної плати, чисельність працюючих зменшується. Так у 2007 р. чисельність працівників склала 5528 чол., а у 2008 р. - 5040 чол., що на 488 чол. менше ніж у 2007 р., в 2009 р. менше на 691 чол у порівнянні з 2008 роком, в 2010 році - на 82 чол. у порівнянні з 2009 році. Чисельність ПВП у 2010 році порівняно з 2009 роком зменшилась на 59 чол.; чисельність робочих - на 66 чол.; ГРОЗ - на 28 чол.; а прохідників - на 20 чол..



Таблиця 2.7. - Аналіз середньомісячної заробітної плати працівників за 2006 - 2010 роки

Роки	Середньомі-сячна заро-бітна плата , грн.	Темп росту	Темп приросту
		ланцюговий	базисний	ланцюговий	базисний
2006	1681,5	-	1	-	1
2007	2150,2	1,28	1,28	0,28	0,28
2008	2620,2	1,22	1,56	0,22	0,56
2009	4219,0	1,61	2,51	0,61	1,51
2010	4293,0	1,02	2,55	0,02	1,55

З кожним роком зростає заробітна плата працівників. За п'ять років, які аналізуються, заробітна плата становила: у 2006 році - 1681,5 грн.; у 2007 році - 2150,2 грн.; у 2008 році - 2620,2 грн.. В порівнянні з 2009 роком у 2010 році заробітна плата працівників зросла на 74 грн.: заробітна плата ПВП зросла на 64,11 грн.; робочих - на 164 грн.; ГРОЗ зменшилася - 507,9 грн.; а прохідників навпаки збільшилася - на 735,8 грн. Негативним є те, що темпи зростання заробітної плати перевищують темпи зростання продуктивності праці.

Таблиця 2.8. - наліз продуктивності праці за 2006 - 2010 роки

Роки	Продуктивністьпраці робітників, т/міс.	Темп росту	Темп приросту
		Ланцюговий	Базисний	Ланцюговий	Базисний
2006	34,9	-	1	-	1
2007	37,9	1,09	1,09	0,01	0,01
2008	32,9	0,87	0,94	-0,13	-0,06
2009	41,4	1,26	1,19	0,26	0,19
2010	37,8	0,91	1,08	-0,08	0,08



Рисунок 2.4. - Динаміка продуктивності праці

Щодо продуктивності праці, то вона має тенденцію і до збільшення, і до зменшення. Так у 2008 р. продуктивність праці порівняно з 2007 р. зменшилась на 5 т/міс., а у порівнянні з 2006 роком - на 2 т/міс.. Це в свою чергу негативно вплинуло на загальний обсяг видобутку вугілля, а також на загальний прибуток шахти. В 2009 році спостерігається збільшення продуктивності праці робітників у порівнянні з 2008 роком на 8,5т/міс, але в 2010 році вона знизилася до 37,8 т/люд. Середні темпи зміни продуктивності праці робочого склали 102,0%.

В таблиці 2.9 наведено зміну прибутку підприємства.

Таблиця 2.9. - Аналіз прибутку від випущеної продукції за 2006 - 2010 роки

Роки	Прибуток від випущеної продукції, тис. грн.	Темп росту	Темп приросту
		Ланцюговий	Базисний	Ланцюговий	Базисний
2006	-2889	-	1	-	1
2007	-11294	2,79	2,79	1,79	1,79
2008	-53912	4,77	18,66	3,77	17,66
2009	95326	2,79	31,99	1,79	30,99
2010	-114474	0,2	6,63	-0,80	5,63



Що стосується прибутку шахти, то він за 2006 - 2010 роки має від'ємне значення. Тільки у 2009 році підприємство отримало прибуток у сумі 95326 тис. грн., і за всі інші роки шахта отримувала збитки.

Можна зауважити, що підприємство загалом у 2009 році підвищило ефективність своєї діяльності в порівнянні з 2008 роком. Про це свідчить зменшення персоналу підприємства, збільшення видобутку вугілля, а також збільшення прибутку шахти, продуктивності праці. Але вже у 2010 році спостерігається зниження ефективності діяльності виробництва.

2.3 Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства

Фінансовий стан підприємства - це показник його фінансової стійкості, тобто кредитоспроможності, платоспроможності, рентабельності, виконання зобов'язань перед державою та іншими підприємствами.

Щоб забезпечити максимізацію прибутку, необхідно постійно аналізувати фінансовий стан, проводити обґрунтоване наукове дослідження фінансових відносин і руху фінансових ресурсів у процесі господарської і торговельної діяльності підприємства. Основні методи фінансового аналізу, які широко застосовуються в дослідженні, є: