В СНР ООН-1993 передбачено інші показники - валовий наявний дохід (ВНаД) та чистий наявний дохід (ЧНаД). ВнаД дорівнює ВНД, збільшеному на різницю між поточними трансфертами, отриманими резидентами від інших країн, і наданими резидентами представникам інших країн. ЧнаД дорівнює ВнаД, зменшеному на амортизаційні відрахування, або ЧНД, збільшеному на різницю між поточними трансфертами, отриманими резидентами від інших країн, і наданими резидентами представникам інших країн.

Саме показник ЧНаД за СНР ООН-1993 є тією новою вартістю, яку суспільство використовує на споживання та заощадження. Дійсно, показник чистого наявного доходу отримується з ВВП шляхом віднімання амортизаційних відрахувань та додавання чистих надходжень з-за кордону від виробничої діяльності та перерозподілу доходів. Таким чином, чистий наявний дохід - це дохід, який знаходиться в розпорядженні суспільства.

Чистий наявний дохід незалежно від своєї структури має два напрями використання - споживання в поточному році (споживчі витрати домогосподарств та органів державного управління) та заощадження. Останнє є джерелом чистого нагромадження основних засобів виробництва, тобто базою розширеного відтворення основного капіталу та економічного зростання і країни.

Кошти фонду нагромадження використовуються для розвитку виробництва, а кошти фонду споживання - для задоволення матеріальних та культурних потреб людей і суспільства в цілому. Питання про співвідношення фондів споживання і нагромадження зачіпає корінні інтереси суспільства. В умовах високої питомої ваги фонду нагромадження сьогоднішні інтереси приносяться у жертву в ім'я майбутнього. А якщо, навпаки, швидше зростає фонд споживання на шкоду фонду нагромадження, то населення матиме споживчий виграш найближчим часом, але в майбутньому не буде забезпечене достатнє зростання виробництва і споживання. Тому конче необхідна оптимізація фондів, що розглядаються, а отже, і оптимізація темпів збільшення виробництва і споживання. Якщо буде випереджаюче зростання споживання, то суспільство проїдатиме запаси, які має, і через деякий час опиниться перед порожньою чашею. Необґрунтоване зниження фонду нагромадження призводить до скорочення капітальних вкладень, спрямованих на розвиток виробництва і невиробничої сфери. Життєво важливе значення має норма нагромадження, яка дорівнює відношенню частини ЧНаД, що нагромаджується, до всієї його величини. Однак не так важлива сама по собі норма нагромадження, як ефективність нагромадження, яка визначається, головним чином, тим, наскільки нагромадження забезпечує інноваційний процес. Економічне значення підвищення ефективності нагромадження полягає в тому, що це дає можливість прискорювати підвищення продуктивності суспільної праці та стримувати зростаючу віддачу від капіталовкладень при такій же або меншій нормі нагромадження, нарощувати виробництво і збільшувати фонд споживання.

Темпи зростання національного доходу залежать від трьох основних факторів - збільшення маси праці, що застосовується у виробництві; підвищення продуктивності праці; економії засобів виробництва.

Важливу роль в аналізі результатів відтворювального процесу, що склався за тривалий період часу, відіграють показники національного багатства, тому що вони утворюють матеріальну передумову і результат процесу суспільного відтворення. При цьому багатство розкриває потенціал оновлення суспільства і економіки не тільки через свій предметний зміст, динаміку і структуру, але і через розвиток системи відносин, які складаються в суспільстві з приводу нагромадження, розподілу, володіння і використання існуючих багатств, і передусім відносин власності. Особливої актуальності ця проблема набуває у зв'язку з формуванням економічних основ ринкового господарства.

Визначальними ознаками національного багатства (НБ) як економічної категорії є:

1) матеріальність,

2) нагромадженість,

3) довгостроковість використання,

4) поновлення за рахунок комбінації дій природних сил і людської праці,

5) відчуженість і можливість при відомих обставинах виступати предметом ринкового попиту.

Таким чином, національне багатство - це сукупність створених працею матеріальних благ, нагромаджених суспільством за весь період попереднього розвитку нематеріальних цінностей, а також природних ресурсів, які залучені в господарський оборот.

НБ включає в себе основні виробничі та невиробничі фонди (будинки і споруди виробничого призначення, машини і устаткування, житловий фонд і фонд культурно-побутового і суспільного призначення); оборотні фонди матеріального виробництва, які включають товарні запаси у виробництві і торгівлі, а також державні резервні та страхові запаси; особисте майно населення тривалого користування; природні ресурси, які залучені в процес відтворення (запаси корисних копалин, гідроенергії, лісовий та земельний фонди). НБ є матеріально-технічною базою розвитку суспільства, визначає можливості відтворення суспільного продукту, матеріального і культурного рівня життя народу.

У найбільш широкому значенні НБ включає в себе і нематеріальні цінності, духовні цінності, якими розпоряджається суспільство, - нагромаджений досвід людей, їх освітній потенціал, досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси, культурні цінності. При цьому під впливом НТР роль і значення нематеріального багатства в житті суспільства збільшується.

В СНР ООН-1993 національне багатство представлене в балансі активів і пасивів, який складається на початок і кінець року і характеризує розмір і структуру активів і зобов'язань країни. Розглянуті вище складові національного багатства становлять лише нефінансові активи. Фінансові активи країни (надані іншим країнам кредити) та фінансові зобов'язання (зовнішній борг країни) доповнюють аналіз національного багатства. Таким чином, за СНР ООН-1993 НБ дорівнює нефінансовим і фінансовим активам країни, зменшеним на розмір фінансових зобов'язань.

Зміст складових частин національного багатства та їх питома вага не залишаються незмінними. Особливо великі зрушення в складі НБ виникають у період НТР - збільшуються і оновлюються виробничі фонди, в складі виробничих фондів усе більшу частку займають результати інноваційної діяльності, безперервно прискорюються темпи залучення природних багатств у господарський оборот.

На сучасному етапі людська цивілізація вступає в наступну фазу свого розвитку, яка називається постіндустріальним суспільством. Це потребує нового підходу до оцінки національного багатства, тому що нове суспільство характеризує така важлива риса, як висока його інформатизація. Зараз стало очевидним, що суспільство, яке не вступило на шлях інформатизації, розвитку та впровадження сучасних інформаційних технологій і трансформації на її основі всієї структури національного багатства, приречене на деградацію. Бізнес без інформації просто неможливий. Тому інформація є основою для виробництва, торгової та технологічної діяльності, яка забезпечує розвиток сучасного суспільства.

Зростання національного багатства - це результат зростання суспільного виробництва і матеріальна основа його подальшого розвитку, підвищення добробуту населення.

Тема 3. Ринок праці

Процес формування нової соціальної структури будь-якої країни вимагає підтримки зайнятості населення та розв'язання проблеми безробіття.

Зайнятість - це економічна категорія, що розглядається як сукупність економічних, правових, соціальних, національних відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення (рис.2) робочими місцями та його участю у суспільно корисній діяльності, що приносить їм заробіток чи прибуток.

До складу зайнятих належать: особи, які працюють за наймом, особи що самостійно забезпечують себе працею (підприємці, фермери, творчі працівники та ін.), особи, що навчаються чи проходять перепідготовку, проходять службу у збройних силах.

Як економічна проблема, зайнятість - це співвідношення між кількістю працездатного населення і кількістю зайнятих, що характеризує рівень використання трудових ресурсів суспільства та ситуацію на ринку робочої сили.

Рис. 2. Структура працездатного населення

Розглядають три основні види зайнятості: повну, раціональну й ефективну.

Повна зайнятість - це надання суспільством всьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на підставі якої здійснюється індивідуальне (у рамках родини) і колективне (при участі фірм, компаній і держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб.

Існує взаємодія сукупного попиту та пропозиції в умовах повної зайнятості.

Якщо при повній зайнятості попит відстає від пропозиції - виникає дефляційний розрив. Підприємства скорочують виробництво, пристосовуючись до відстаючого попиту. Такий розвиток подій призводить до виникнення безробіття і напруженості на ринку робочої сили.

Якщо при повній зайнятості попит урівноважений з пропозицією - ідеальний випадок, коли можна говорити про рівновагу практично недосяжну для ринкового господарства.

Якщо при повній зайнятості попит перевищує пропозицію - виникає інфляційний розрив, який веде до загального підвищення рівня цін і розвитку інфляції. Інфляційні процеси відбуваються до тих пір, поки скупний попит не перестане перевищувати виробничих можливостей.

Раціональна зайнятість - зайнятість у суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу і використання трудових ресурсів, їх освітньої структури. Цей вид зайнятості не завжди буває ефективним, оскільки здійснюється з метою вікової структури зайнятості, залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих відсталих регіонів.

Ефективна зайнятість - це зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення, критеріями економічної доцільності і соціальної результативності, орієнтована на скорочення ручної, не престижної і важкої фізичної праці.

Розрізняють основну і спеціальну форми зайнятості. Основна форма зайнятості регулюється трудовим законодавством і типовими правилами внутрішнього розпорядку у відношенні до різних категорій працівників. Спеціальні чи нетрадиційні форми зайнятості (робота вдома, по сумісництву, індивідуальна і колективна трудова діяльність) здійснюються у відповідності зі спеціальними правовими нормами. У США й Англії нетрадиційними формами зайнятості охоплено більш як 30% робочої сили.

В Україні домінує тип зайнятості, що відповідає технологічному способу виробництва, що ґрунтується на ручній і механізованій праці. Інакше кажучи, у структурі зайнятості переважає промислова і сільськогосподарська діяльність із широким застосуванням простої фізичної праці (більш як 40 % від загальної чисельності працюючих).

У сучасних умовах здійснюється активне регулювання ринку робочої сили. Так, держава впливає на попит робочої сили через розвиток державного підприємництва, створення і реалізацію програм суспільних робіт (будівництво доріг, мостів і т.д.), надання премій підприємцям за створення робочих місць в економічно відсталих районах, підготовку і перепідготовку кадрів.

Важливим проявом макроекономічної нестабільності є високий рівень безробіття.

Безробіття - це соціально-економічне явище, при якому частина працездатного населення не може знайти роботу, стає надлишковою, поповнюючи резервну армію праці. У Законі України " Про зайнятість" безробітними вважаються громадяни працездатного віку, що по незалежним від них причинам не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані в державній службі зайнятості як громадяни, що шукають роботу.

Безробіття вперше виникло у Великобританії на початку 19ст. До кінця минулого сторіччя вона не носила масового характеру, а збільшувалася тільки в періоди економічних криз. На сьогодні, за даними ООН, близько 800 млн. чоловік не мають роботи або мають випадковий чи сезонний заробіток. Чим нижче рівень соціально-економічного розвитку країни, тим вищий рівень безробіття, і навпаки. Відповідно до цих причин класифікують безробіття як структурне, фрикційне, циклічне, інституціональне.

Структурне безробіття - це одна з найпоширеніших і довгострокових форм безробіття, що свідчить про наявність об'єктивних структурних диспропорцій на ринку праці, яка проявляється в розбіжності попиту на робочу силу та її пропозицією в різних регіонах та різних видах виробництва.

Фрикційне безробіття - тимчасове безробіття, яке є наслідком як природного переміщення, так і постійної міграції населення в рамках країни під впливом зміни етапів життя (навчання, праця, догляд за дитиною та ін.), або зміни однієї професії на іншу, зміни низькооплачуваної роботи на високооплачувану. Ця форма безробіття існує постійно, незважаючи на те що, різні форми її прояву не є довготривалими, а деякі, як наприклад, очікування більш престижної чи високооплачуваної роботи, є бажаним явищем для окремих категорій працівників.

Наявність певного рівня безробіття в умовах ринкової економіки цілком ймовірне і об'єктивне явище. І тому повна зайнятість не може охоплювати всі 100% робочої сили.

Рівень безробіття при повній зайнятості дорівнює сумі рівнів структурного та фрикційного безробіття. Він вважається природним рівнем безробіття. Природна норма безробіття характеризує найкращий для економіки резерв робочої сили, спроможний швидко здійснювати міжгалузеві та міжрегіональні переміщення залежно від попиту на робочу силу і потреб виробництва. Природний рівень безробіття означає, що кількість шукаючих роботу дорівнює числу вільних робочих місць. Реальний обсяг національного продукту, досягнутий при природному рівні безробіття називають виробничим потенціалом економіки, або потенційним ВНП.

Циклічне безробіття - це вивільнення робочої сили викликане загальним спадом виробництва, тобто тією фазою економічного циклу, яка пов'язана з кризовими явищами в економіці, скороченням сукупного попиту, відповідним скороченням зайнятості та ростом безробіття.

Інституціональне безробіття - вид безробіття, пов'язаний з функціонуванням самих інститутів ринку робочої сили та факторами, які впливають на його попит та пропозицію (неповна інформація про вакансії, завищений рівень допомоги по безробіттю, занижені податки на доходи та інше).

Розрізняють різні форми безробіття в умовах високої економічної кон'юнктури.

Приховане безробіття спостерігається, якщо кількість працівників перевищує об'єктивну потребу. Серед розповсюджених форм схованого безробіття - змушені виробничі простої по технологічних причинах, прогули і простої, зв'язані з несумлінним відношенням працівників до праці.

Добровільне безробіття виникає внаслідок того, що працівники не хочуть працювати за запропоновану їм заробітну плату, але приступили б до роботи, якби вона була більш високою.

Вимушене безробіття обумовлене перепадами ринкової кон'юнктури і відрізняється своєю тривалістю. Воно виникає в умовах негнучкої ціни робочої сили при наявності фіксованої заробітної плати і прагнення підприємців зберегти норму прибутку. Якщо занадто висока з позицій ринкової рівноваги оплата праці не знижується, то виникає надлишкова пропозиція робочої сили. Тільки частина працівників одержує місце, інші залишаються вимушено безробітними. Якщо людина не може знайти роботу більше року, безробіття вважається довго терміновою. Вона переходить у так називане застійне безробіття, наслідком якого є втрата трудових навичок, а часто і розпад соціально-психологічних основ особистості.

Вимушене безробіття буває сезонним, технологічним, конверсійним.

Сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці в деяких галузях (сільське господарство, будівництво, туризм). Технологічне безробіття зв'язане з ліквідацією робочого місця в результаті модернізації виробництва. Конверсійне безробіття зв'язане зі скороченням галузей військово-промислового комплексу і перепрофілюванням.

Конверсійне і технологічне безробіття є проявом структурного безробіття, яке охоплює тих працівників, чия кваліфікація, навички й уміння не можуть бути використані на нових робочих місцях.

Безробіття характеризується рівнем безробіття, що обчислюється як частка офіційно зареєстрованих цілком безробітних у кількості самодіяльного працездатного населення.

Кількість безробітних

Рівень безробіття = - -------------------------------.100%

кількість працюючих

Надмірне безробіття призводить до великих економічних та соціальних збитків. В першу чергу воно призводить до зростання обсягу невиробленої продукції, внаслідок чого падають темпи зростання обсягів ВНП.

Американський економіст А. Оукен відкрив емпіричний зв'язок між циклічними змінами у ВНП і безробіттям. Математична залежність між рівнем безробіття і падінням ВНП показує: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1 %, то відставання обсягу ВНП у порівнянні з потенційно можливим складає 2 - 2,5 %. Знаючи величину ВНП, можна обчислити абсолютну величину втраченого ВНП внаслідок зростання рівня безробіття.

У різних країнах природним рівнем безробіття вважається безробіття від 3 до 7 % сукупного працівника.

Загроза безробіття в умовах України зв'язана з кризою недовироблення.

Цікаві дані, що говорять про "самозайнятість" людей:

обробляють земельну ділянку - 30,9 %;

виконують різні замовлення будинку - 20,8 %;

мають випадкові підробітки - 17,6 %;

їздять на заробітки в інші регіони України - 9,5 %;

торгують товарами власного виробництва - 3,8 %;

торгують товарами, привезеними через границю, - 3,5 %;

їздять на заробітки за кордон - 3,2 %.

Одним з найбільш вагомих мотиваційних факторів вибору безробітними стратегії і тактики працевлаштування є їхнє відношення до ринкових перетворень у суспільстві, зокрема, готовність діяти відповідно до вимог саме ринкового середовища.

Важливу роль у формуванні структури і зайнятості сукупного працівника відіграє ринок робочої сили.

Ринок робочої сили - це суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів, особливий, система економічних механізмів, норм та інститутів, які забезпечують відтворення робочої сили і її використання. Ринок робочої сили відбиває досягнутий на даний період баланс інтересів між підприємцями, найманими робітниками, державою і суспільними організаціями, що беруть участь на ринку.

Ринок праці - найважливіша сфера ринку ресурсів. Суб'єктами цього ринку є власники засобів виробництва і грошового капіталу (роботодавці) і власники робочої сили (наймані робітники). На ринку праці відбувається координація попиту і пропозиції на робочу силу і встановлюється реальна її ціна. Попит на робочу силу визначається як загальним тиском попиту в економіці, так і технічним оснащенням виробництва. Важливу роль відіграє порівняння витрат на заробітну плату з витратами на придбання машин. Пропозиція робочої сили визначається рівнем заробітної плати, податковою системою, впливом профспілок та іншими факторами. Масштаби та склад робочої сили змінюється залежно від тенденції в освітній, професійній і міграційній сферах.

Розрізняють внутрішній і зовнішній ринки праці. У радянській економіці переважав внутрішній ринок праці. Причини цього наступні.

По-перше, після того як радянський уряд був змушений скасувати примусове закріплення працівників за підприємствами, виникла проблема плинності кадрів. Прагнучи зберегти і залучити кваліфіковані кадри, директора підприємств не тільки напівлегально підвищували їхню зарплату, але і надавали працівникам свого підприємства ряд пільг - можливість улаштувати дитини в дитячий сад, одержати безкоштовну путівку в будинок відпочинку чи санаторій, користатися заводською поліклінікою, профілакторієм, базою відпочинку й у перспективі одержати дефіцитне житло. Зазначені пільги надавалися працівнику як члену трудового колективу, а тому він волів продавати свою робочу силу адміністрації даного підприємства.

По-друге, міжрегіональна мобільність робочої сили була вкрай низкою. Був відсутній ринок житла, а отже, можливість продавати свою квартиру і купити житло за місцем нової роботи. Мобільність робочої сили обмежувалася також інститутом прописки, лімітами для іногородніх у столицях, різним ступенем забезпеченості регіону продуктами харчування і ширвжитку.

Нарешті, багато малих і середніх міст створювалися за принципом "один завод - одне місто". Такі міста виросли навколо великих військових підприємств, металургійних комбінатів, автозаводів. Тут знайти роботу з своїй спеціальності було дуже важко.

В умовах перехідного періоду ситуація різко змінилася - на перший план висунувся зовнішній ринок праці. По-перше багато великих підприємств є збитковими чи зовсім зупинилися. У них немає засобів не тільки для надання своїм працівникам вище перерахованих пільг, але і для регулярної виплати зарплати. По-друге, з'явилася можливість улаштуватися на роботу в малих і середніх підприємствах приватного сектора, зайнятися індивідуальною трудовою діяльністю. Нарешті, швидко формується ринок житла, а тому істотно підвищилася міжрегіональна мобільність робочої сили.

За роки незалежності України дуже активізувалися процеси трудової міграції. У середньому на термін від 1 місяця до 1 року за кордон виїжджають на заробітки близько 5 млн. чіл. Як правило, залишають свій будинок особи в працездатному віці - 30-40 років, з них 60-65 % це чоловіки.

Серед груп населення, найбільш схильні до міждержавної трудової міграції є особи із середнім професійним рівнем-30 %, з вищим - 22,5 %, з середнім спеціальним - 14 %, з неповним середнім - 7,4 %. Керуючись цими даними можна оцінити фактичний стан ринку праці в Україні.

Найбільш важливим елементом соціального захисту повинне виступати соціальне страхування. Виділяються чотири його основних види: пенсійне, медичне, страхування від безробіття і від нещасливого випадку на виробництві. Пенсійне і медичне страхування здійснюються шляхом паритетних відрахувань від заробітної плати і доходів підприємців. Страхування від безробіття здійснюється при участі держави, а від нещасливого випадку - на основі тільки відрахувань від доходів підприємців.

Іншими елементами системи соціального захисту є соціальна допомога, надана з державного і місцевого бюджетів найменш соціально захищеним громадянам у виді грошової допомоги, надання безкоштовного харчування, притулку. Така система характерна для найбільш розвитих країн і може існувати на основі ефективної економіки.

Основними напрямками політики зайнятості є виплата допомоги по безробіттю, системи професійної перекваліфікації, працевлаштування, створення додаткових робочих місць, суспільні роботи, регулювання зайнятості громадян, що не можуть на рівних конкурувати на ринку праці.

Фактично у всіх країнах існують системи компенсації втрат доходів у зв'язку з безробіттям. Як правило, допомога надається із спеціальних страхових фондів у розмірі 50-75 % середнього заробітку. Одержання допомоги по безробіттю здійснюється за певних умов. Це - так звана кваліфікаційна умова, період чекання, термін надання допомоги, фізична придатність до праці, реєстрація на біржі праці. Система працевлаштування і перекваліфікації здійснюється за допомогою бірж праці. Витрати на перекваліфікацію, як правило, компенсуються з державного бюджету. Здійснюють перенавчання як спеціалізовані фірми, що діють на комерційних засадах, так і установи системи професійного навчання.

Рух товарів та послуг у здоровій економіці, орієнтованій на критерії ефективності і здатній до саморегулювання, відбувається на основі ринкових відносин. У ринковій економіці товар робоча сила купується і продається на ринку праці. Ринок праці - суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів. Як економічна категорія ринок праці представляє собою систему виробничих відносин між робітниками, підприємцями і державою, по-перше, з приводу обміну індивідуальної здібності до праці на фонд засобів, необхідних для відтворення робочої сили, та, по-друге, з приводу розміщення робітників в системі суспільного розподілу праці у відповідності до законів товарного виробництва та обороту.

Сучасні індустріальні та постіндустріальні країни спираються в основному на найману працю (наймані робітники - >90%). Таким чином, на ринку праці робітники пропонують свою робочу силу в розрахунку на оплату, формуючи пропозицію, а роботодавці пред'являють попит і платять за неї.

На практиці ринок праці сприймається як механізм виявлення і погодження попиту і пропонування на робочу силу, тобто цей ринок має спільні риси з іншими складовими загального ринку. Це попит, пропозиція, ціна. Водночас ринок праці відрізняється від інших ринків. Суть відмінності в тому, що для робітника продаж робочої сили, її ціна, служать, як правило, основним джерелом життєдіяльності. Тому продаж робочої сили не можна відкласти на тривалий час, чекаючи більш сприятливого співвідношення попит-пропозиція. Рівень заробітної плати може гарантуватися тільки державою, шляхом встановлення граничних правових норм (тарифні ставки, ставки оплати праці, тривалість робочого часу, оподаткування та ін.).

Різкі коливання на ринку праці, що виникають у результаті циклічних перерв у виробництві, відставання попиту на робочу силу від її пропонування призводять не лише до значних порушень у відтворенні робочої сили, а й до значних вибухів.

За останні роки чотири процеси докорінно змінили у розвинутих країнах стан ринку праці:

Зростання профспілок (зрівняння влади між працівником та роботодавцем)

Послаблення соціальних недоліків (закон про соціальне страхування, житлове будівництво, медицина, освіта…)

Держава взяла на себе відповідальність за рівень виробництва (зниження податків або збільшення видатків з бюджету, або і те і інше. Таким чином держава збільшує попит і нарощує виробництво)

У провідних державах зник старомодний підприємець, на зміну якому прийшов менеджер, корпоративний бюрократ.

Процес становлення ринку праці в Україні супроводжується посиленням його сегментації. В соціально-економічній структурі працездатного населення відбуваються суттєві зрушення, які трансформують практично однорідну всезагальну зайнятість дореформенного періоду в сегментований ринок праці. Кожний сегмент як зайнятого, так і не зайнятого населення відрізняється специфікою свого соціального статусу, економічною поведінкою, гарантіями зайнятості, рівнем та стабільністю доходів, конкурентоспроможністю та захищеністю ринку праці. В посиленні сегментації ринку праці на сучасному етапі беруть участь різні фактори, зокрема структурні зміни в економіці, поява альтернативних форм господарювання і власності, спад виробництва і зниження життєвих стандартів українців. Наслідком дій цих факторів стало значне розшарування населення, загострення проблеми безробіття, зубожіння певних соціальних верств.

На відміну від дуалістичної моделі західних ринків, українському ринку праці властива трисекторна модель, яка охоплює: зайнятих в офіційній економіці; зайнятих в неофіційній економіці та зайнятих одночасно в офіційній та неофіційній економіках. Особливу тривогу викликають соціально вразливі сегменти ринку праці, представлені конкурентоспроможними працівниками з нестійкою зайнятістю, спадним попитом на послуги праці, низкими та нестабільними доходами. Це великий масив приховано безробітних, яких налічується до половини зайнятого населення країни, офіційно безробітні, число яких почало інтенсивно зростати з другої половини 1996 року, контингенти незайнятого в офіційній економіці населення, доходи яких не забезпечують достатнього життєвого рівня. Сектор неформальної зайнятості являє собою вкрай неоднорідний за економічними та соціальними показниками сегмент.

В українській економіці його характеризують такі риси:

Незареєстрованість зайнятості, діяльність тальки на свій власний страх і ризик з повною відповідальністю за результати;

Суперечність з розвитком офіційної економки, ізольованість, не координованість цих видів діяльності;

Залежність доходів від ступеня ризику, випадкових обставин, відсутність будь-якого соціального захисту.

В основі зрушень на ринку праці України лежить декілька процесів. В Україні на рубежі 90-х років почалися процеси формування багатоукладної економіки, створення нових організаційних форм, задіяння нових механізмів управління. Трудівники одержали більше можливостей у виборі виду, сфери та форми діяльності, джерел та видів доходів. Економіка в цілому стала більш відкритою. Починається приватизація, тобто зміна форми власності. Але й донині за кількістю зайнятих домінує державний сектор. Проте саме тут відбувається найбільше скорочення зайнятих - на 6083 тис. осіб протягом 1992-1996 рр. В альтернативних секторах економіки чисельність зайнятих зростає, але не тою мірою, якою вона скорочується в державному. За цей же період чисельність зайнятих на колективних та приватних підприємствах збільшилась на 2203 тис. осіб. Єдине пояснення цьому - зростання неофіційної зайнятості.

Найбільшого поширення приватна власність набуває у сфері торгівлі, де зосереджено 54% працюючих, охоплених даною формою. Весь комплекс галузей промисловості охоплює лише 12% працюючих у приватному секторі. Основна частка працюючих в умовах приватної власності займається посередницькою діяльністю. Це справляє своєрідний вплив на ринок праці. Найбільш захищеними на ньому є особи, пов'язані з комерційною, посередницькою діяльністю, тоді як традиційні робочі місця в державній економіці стають менш привабливими.

У приватних організаціях регламентація трудових режимів доповнюється більшою самостійністю і ширшим простором виявлення ініціативи. Такі організації мають більші можливості для диференціації та підвищення заробітної плати. Однак процес української приватизації веде й до негативних наслідків. Насамперед - це поширення нелегальної діяльності. Тіньовий сектор в Україні становить до 50% ВВП. Поряд із збагаченням одних прошарків населення, інші ще більше відлучаються від матеріальних цінностей. З приватизацією пов'язано і збільшення безробіття. Пожвавлення приватизаційного процесу в 1996 році супроводжувалося значним зростанням безробіття: з 0,4% за станом на 1 грудня 1995 до 1,3% на 1 січня 1997 року.

Інший важливий фактор - це спад виробництва та гальмування структурної перебудови економіки. Проявом його є:

Високі темпи спаду виробництва і продуктивності праці. За 1990-1995 рр. Продуктивність праці скоротилася на 40%. Це призвело до збіднення товарних ринків, вимивання товарів за доступними цінами, зниження рівня споживання та соціального статусу населення;

Темпи спаду виробництва десятикратно перевищують темпи скорочення зайнятих. Збереження зайнятості за таких умов свідчить про її непродуктивний характер, втрату працівниками своїх знань, кваліфікації, досвіду.

Гальмування структурної перебудови економіки стримує появу на ринку праці конкурентоспроможних груп працівників. Воно консервує неефективні виробництва, більшість з яких знаходиться на грані банкрутства, дає можливість утримувати на підприємствах величезний масив прихованого безробіття. Охоплюючи майже третину зайнятих, приховане безробіття стало стійкою тенденцією, а його представники - особливим сегментом на ринку праці, для якого заробітна плата перетворилася на допомогу по безробіттю.

Важливим є також загострення суперечностей між ціноутворенням на товарних ринках та ринках праці, між товарним та грошовим потоками кругообігу. На товарних ринках ціноутворення підлягало лібералізації, а на ринку праці заробітна плата регулювалась адміністративними важелями. Жахливими стали затримки у виплаті заробітної плати, пов'язані, між іншим, з прорахунками грошової та інвестиційної політики. Ціни на ТТП за темпами зростання набагато перевищували темпи зростання заробітної плати. У 1996 році понад 32 млн. осіб, або 63% всього населення, мали середньодушовий дохід, нижчий за межу малозабезпеченості. Зворотною реакцією з боку населення став пошук форм пристосування до нових умов. Це розширення пропозиції своєї робочої сили за рахунок вторинної зайнятості, участі в неформальній економіці, сільськогосподарській праці на земельних ділянках тощо.

Завданням сучасного етапу в сфері регулювання зайнятості є перехід до активної політики на ринку праці, яка, на жаль, не здійснюється зараз. В основу має бути покладена модель управління, центральними елементами якої є основні регулятори ринкової організації праці: заробітна плата як ціна послуг праці, конкуренція на ринку праці, трудова мобільність, рівень безробіття. Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання на ринку праці, а з іншого - відбувається втручання держави, яка реалізує координуючу, стимулюючу чи обмежуючу роль, у процес управління.

Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп; підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва.

В даний час на Україні вже закладені основи здійснення політики зайнятості і соціального захисту безробітних. Вони базуються на Законі України "Про зайнятість" і Державній програмі зайнятості. Ці документи узагальнюють світовий досвід і забезпечують достатній рівень соціальних гарантій як по розмірах допомоги по безробіттю, так і по термінах її надання.

Основним документом, що виражає державну політику, є "Програма зайнятості". Її заходи спрямовані в першу чергу на рішення задач запобігання масового безробіття, підвищення ефективності використання трудових ресурсів. Включені в програму заходу спрямовані на:

досягнення і збереження високого рівня зайнятості населення;

удосконалення структури зайнятості і підтримку ринку праці, де мобільності працівника приділяється особливе значення;

перехід від загальної державної турботи про соціальний захист по безробіттю до підвищеної відповідальності самого працівника за можливі її наслідки, тобто перехід від утриманських настроїв громадянина України до його особистої відповідальності;

зміна структури робочих місць шляхом інвестиції насамперед у перспективні галузі народного господарства і поза виробничу сферу, зв'язану з обслуговуванням населення;

реалізацію інтелектуальних можливостей людини шляхом поліпшення якості робочої сили;

удосконалювання інфраструктури ринку праці.

Надзвичайно важливою ланкою системи соціального захисту є індексації грошових доходів відповідно до рівня цін.

В умовах переходу України до ринкової економіки кількість безробітних буде зростати, що вимагає проведення активної соціальної політики на рівні держави.

Тема 4. Товарний ринок

Макроекономіка, на відміну від мікроекономіки, вивчає не окремі об'єкти і процеси, а їх сукупність, що називається агрегатами. Вона досліджує не окремі ціни, а сукупну ціну, що називається рівнем цін, метою її аналізу є перебування умов, при яких настає загальна економічна рівновага системи.

Для розкриття поняття макроекономічної рівноваги необхідно розглянути категорії сукупного попиту та сукупної пропозиції.

Сукупний попит (AGGREGATE DEMAND, AD) - це реальний обсяг національного виробництва, що споживачі, підприємства і держава готові купити при різних рівнях цін.

Сукупний попит (AD) являє собою суму всіх попитів на кінцеві товари і послуги, пропоновані на товарному ринку:

AD = c + i + gp + x,

де з - сукупний попит домогосподарств;

і - попит на капітальне устаткування;

gp - попит на товари і послуги з боку держави;

x - чистий експорт (різниця між попитом інших держав на вітчизняні товари і вітчизняний попит на іноземні товари).

Тому фактори, що визначають AD, умовно поділяють на чотири зазначені вище групи й аналізують вплив на AD кожної з них.

Залежність між рівнем цін і реальним обсягом національного виробництва на який пред'явлений попит, є зворотною, чи негативною. Аналогічна залежність існує й у попиті на окремий товар.

Однак якщо відхилення кривої попиту вниз і вправо на окремий товар порозумівається ефектами доходу і заміщення, то схоже поводження кривої сукупного попиту викликано іншими факторами.

До них відносяться наступні:

1. Підвищення рівня процентної ставки, тобто ціни використання позички. Ріст рівня цін приводить до росту попиту на гроші, як з боку споживача, так і з боку виробника, тим самим, викликаючи збільшення процентних ставок, що у свою чергу приводить до зменшення споживчих витрат і інвестицій. В результаті знижується попит на реальний обсяг національного продукту. Це явище називається "ефект процентної ставки”.

2. Ефект матеріальних цінностей або реальних касових залишків. При більш високому рівні цін реальна вартість або купівельна спроможність накопичених фінансових активів, наприклад, активів з фіксованою грошовою вартістю, таких, як термінові рахунки або облігації, що знаходяться у населення, зменшиться. Населення реально збіднішає, скоротить свої витрати, попит знизиться.

3. Ефект імпортних закупок. При інших рівних умовах збільшення рівня цін усередині країни зумовлює збільшення імпорту і зменшення експорту, тобто зростання цін у країні приводить до скорочення сукупного попиту на вітчизняні товари та послуги.

Усі ці ефекти, зв'язані зі зміною рівня цін, графічно зображуються рухом по кривій сукупного попиту (відбуваються зміни обсягу попиту на національний продукт) рис.2.

До нецінових факторів відносять:

1. Зміни в споживчих витратах, зв'язані зі зміною рівня добробуту споживача.

2. Зміни в інвестиційних витратах, тобто в обсязі закупівель засобів виробництва.

3. Зміни в державних витратах.

4. Зміни у витратах на чистий обсяг експорту.



Рис. 2. Крива сукупного попиту

Розглянуті фактори дають можливість прогнозувати зміни в обсязі національного виробництва в зв'язку зі зміною сукупного попиту.

Збільшення витрат, яке обумовлено змінами одного чи декількох факторів сукупного попиту, зміщує криву сукупного попиту праворуч, і навпаки, зменшення таких витрат приводить до зсуву цієї кривої ліворуч.

Іншим елементом загальної моделі є сукупне пропонування.

Сукупна пропозиція (AGGREGATE SUPPLY,AS) - це загальна кількість товарів і послуг, що може бути запропонована при різних рівнях цін.

Сукупна пропозиція (AS) може бути прирівняна до величини валового національного продукту (ВНП) чи до величини національного доходу (НД):

AS = ВНП чи AS = НД.

Серед цінових факторів, що впливають на AS, виділяють ті, котрі викликають зміну пропозиції на ринку окремого товару (мікрорівень): технологія виробництва, витрати і т.п.

На здатність економіки зробити той чи інший обсяг товарів і послуг (макрорівень) впливають також кількість і якість застосованих факторів виробництва (землі, праці і капіталу). Збільшення чи підвищення якості факторів виробництва приводить до росту виробничих потужностей, а саме і до росту AS.

З урахуванням тривалості тимчасового інтервалу, на якому здійснюється аналіз економічної системи, розрізняють два види кривих сукупної пропозиції: довгострокову (класичну, неокласичну, монетарнy) і короткострокову (кейнсіанську).

Графічне відображення функції сукупної пропозиції представлена на рис. 3.

Рис 3. Крива сукупної пропозиції

Реальність положень про твердість цін у короткостроковому тимчасовому інтервалі як правило підтверджується веденням бізнесу. Більшість підприємств і фірм мають надлишкові потужності і можливість використовувати додаткову працю (особливо в умовах неповної зайнятості). Тому в короткостроковому періоді розширення сукупного попиту практично завжди супроводжується збільшенням обсягу продажів без зміни цін.

Виходячи з різниці підходів рішення даної проблеми, крива сукупної пропозиції складається з трьох відрізків:

1. горизонтального, (кейнсіанський) при якому національний продукт перетерплює зміни, а рівень цін залишається незмінним;

2. вертикального, (класичний) при якому національний продукт постійний (при рівні повної зайнятості), а рівень цін може мінятися;

3. висхідного, коли зміни стосуються реального обсягу національного виробництва і рівня цін.

Горизонтальний відрізок відображає рівень реального обсягу виробництва при повній зайнятості, з урахуванням природного рівня безробіття. Цей відрізок кривої сукупної пропозиції, як правило свідчить про те, що економіка знаходиться в стані спаду або депресії, що не до кінця використовуються усі виробничі потужності і робоча сила. Ці ресурси можуть бути використані без впливу на рівень цін. Виробник готовий здобувати ресурси по сталих твердих цінах, витрати виробництва від використання ресурсів у даному випадку не ростуть, що може свідчити про незмінність цін на товари.

Вертикальний відрізок показує, що економіка досягла повного, природного рівня безробіття при даному обсязі виробництва і використовує свої виробничі можливості повною мірою. Це може означати що можливий ріст цін не приведе до збільшення реального обсягу виробництва, тому що економіка уже використовує усі свої виробничі можливості.

Висхідний відрізок відбиває збільшення реального обсягу національного виробництва і супроводжується збільшенням рівня цін. Причина цього в необмеженій кількості ринків товарів і ресурсів, повна зайнятість виникає нерівномірно і несвоєчасно в багатьох секторах чи галузях промисловості. При розширенні виробництва багато підприємств змушені використовувати малоефективне устаткування або приймати на роботу некваліфікованих працівників, що може привести до збільшення витрат виробництва і як змушеної міри забезпечення рентабельності виробництва - установлення більш високих цін на товари.

Сукупна пропозиція знаходиться в залежності від рівня цін. Більш високі ціни стимулюють виробництво товарів і їхню пропозицію. Більш низькі ціни - скорочують цінові, але й нецінові фактори:

1. Зміни цін на ресурси:

а) наявність внутрішніх ресурсів: земля, трудові ресурси, капі тал, підприємницькі здібності;

б) ціни на імпортні ресурси;

в) панування на ринку.

2. Зміни в правових нормах:

а) податки з підприємств та субсидії;

б) державне регулювання.

Вплив цінових факторів відображується рухом по кривій сукупної пропозиції (AS), а нецінові - зміщають криву вправо - при зменшенні витрат, і вліво - при їхньому збільшенні.

Графічне перетинання кривих сукупного попиту та сукупної пропозиції має на увазі встановлення рівноваги між рівнем цін і реальним обсягом виробництва.

Зміщення кривої сукупної пропозиції ліворуч (з АS1 до АS2) призведе до інфляції витрат, тобто до росту цін від Р1 до Р2. При цьому реальний обсяг національного виробництва зменшиться з Q1 до Q2.

Зсув кривої сукупної пропозиції праворуч від АS1 до АS2 призведе до зростання реального обсягу національного виробництва від Q1 до Q3 і зниження рівня цін з Р1 до Р3.

Ефект храповика

Слід визначити, що відбувається в економіці, коли сукупний попит зменшується? На практиці виявляється, що зворотний рух сукупного попиту може не поновити первісну рівновагу, насамперед за короткий час, тому що ціни на товари та ресурси не проявляють тенденцію до зниження. Економічні показники, які один раз зросли, необов'язково знизяться, принаймні до первісного рівня. Це становище економісти порівнюють з дією храповика (храповик - механізм, що дозволяє крутити колесо вперед, а ні в якому разі назад).

При збільшенні сукупного попиту від AD1 до AD2 рівновага зміститься від P1 до P2, при цьому реальний обсяг національного виробництва збільшиться від Q1 до QF, а рівень цін від P1 до P2. Але оскільки ціни не мають тенденції до зниження, то зменшення сукупного попиту від AD1 до AD2 не поверне економіку в її первісну рівновагу у точці е1, а виникне нова рівновага е2, де утримується рівень цін P2, а обсяг виробництва упаде нижче свого первісного рівня до Q2. Ефект храповика призведе до зсуву кривої сукупного попиту від Р1аАSдо Р2е2АS.

Визначимо, чому ціни не мають тенденцію до зниження. По-перше, зарплата, яка дорівнює 75 % від загальних витрат фірми, не має тенденції до зменшення. Нееластичність зарплати обумовлюється тим, що частина робочих працює за договорами з профспілками, згідно з якими неможливо знизити зарплату до кінця дії строку договору. Зарплата робітників, що не є членами профспілок, теж змінюється, не частіше, ніж раз на рік. До того ж зниження зарплати може негативно вплинути на моральний стан працівника і, як наслідок, на його продуктивність праці. Більш низька продуктивність праці може призвести до збільшення трудових витрат на одиницю продукції. Тому підприємцю не вигідно зменшувати ставки зарплати. До того ж при зниженні зарплати висококваліфіковані робітники можуть звільнитися, що також негативно вплине на виробництво.

По-друге, нееластичність цін до зниження пояснюється тим, що більшість промислових фірм має досить монопольну владу, щоб протистояти зменшенню цін під час скорочення попиту.

Макроекономычна рывновага. На макрорівні прийнято розрізняти загальну і часткову рівновагу. Часткова рівновага - це кількісна відповідність двох взаємозалежних параметрів чи сторін економіки. Наприклад, часткова рівновага виступає у виді рівноваги виробництва і споживання, купівельної спроможності і товарної маси, доходів і витрат державного бюджету, попиту та пропозиції і т.п. Іншими словами можна сказати, що ця рівновага між попитом та пропозицією на окремих локальних ринках (ринках праці, споживчих і інвестиційних товарів).

Поняття загальної рівноваги, у свою чергу, відбиває збалансування, погоджене функціонування всіх ринків. Поняття загальної економічної рівноваги розроблене Л. Вальрасом. Закон Вальраса вважається головним економічним принципом: якщо на всіх ринках, крім одного існує рівновага, то й останній ринок знаходиться в стані рівноваги.

Більшість економістів вважають, що основою макроекономічної рівноваги є відповідність між сукупним попитом і сукупною пропозицією, яка формується на ринках. Існують, як відомо, чотири основних види ринків:

1) ринок товарів і послуг;

2) ринок робочої сили;

3) ринок грошей;

4) ринок капіталів.

Усі ринки тісно пов'язані між собою. Так, ринок предметів споживання взаємопов'язаний із ринком засобів виробництва, ринок засобів виробництва - з ринком капіталів. Ринок робочої сили залежить від ринку засобів виробництва, ринку предметів споживання й ринку капіталів та ін.

Рівновага всієї економічної системи можлива лише при збалансованості попиту та пропозиції кожного ринку, який входить у цю систему.

Існують два показники збалансованості кожного окремого й всього національного ринку: збалансованість по натуральній формі товару та збалансованість у грошовому виразі. Але це не єдина умова загальної економічної рівноваги.

В умовах сформованої національної економіки під макроекономічною рівновагою розуміється така збалансованість сукупного попиту та сукупної пропозиції, при якій мають місце: а) відповідність суспільних цілей та існуючих економічних можливостей; б) найбільш повне використання виробничих ресурсів (засобів виробництва та робочої сили); в) відповідність загальної структури виробництва структурі споживання; г) створення можливостей для високих темпів зростання економіки і посилення її соціальної орієнтації та ін.

В умовах ринкової економіки загальна рівновага формується, як правило, стихійно, в результаті дії закону вартості.

В одні періоди попит перевищує пропозицію, в інші - навпаки.

Рівновага між сукупним попитом та сукупною пропозицією може змінюватися як в короткостроковому періоді, так і в довгостроковому.

З розвитком суспільства змінюються суспільні цілі та економічні можливості, що створює об'єктивну необхідність переходу від одного рівноважного стану до іншого.

В Україні, у результаті розриву традиційних економічних зв'язків, порушені всі основні макроекономічні пропорції: відсутня відповідна суспільній потребі структура виробництва; незадовільно використовуються виробничі потужності; має місце величезний дефіцит державного бюджету; склалася диспропорція між ринком товарів та ринком грошей та ін.

Для нашої держави особливо актуальним є вирішення проблеми збалансованості економічної системи, використання рекомендацій науки про механізм (моделі) макроекономічної рівноваги.

Економічні концепції про моделі макроекономічної рівноваги

Теорія економічної рівноваги вважається однією з фундаментальних в економічній науці. Вона має важливе практичне значення. Її розробкою займалися багато відомих економістів. Різні макроекономічні школи по різному трактують досягнення і функціонування рівноваги на окремих ринках. Приміром, для класиків економіка являє собою зрілу систему, що характеризується повною зайнятістю усіх факторів виробництва, гнучкістю цін і заробітної плати, а також раціональним поводженням економічних суб'єктів. Кейнсіанці описують економіку як систему, у якій досягнення макроекономічної рівноваги можливо і при неповній зайнятості робочої сили, при відносній негнучкості цін і заробітної плати.

Класична модель загальної економічної рівноваги (ЗЕР) ґрунтується на наступних положеннях.

По-перше, економіка є саморегульованою в силу абсолютної гнучкості цін і в результаті дії автоматичних стабілізаторів. На ринку капіталу таким стабілізатором є гнучка ставка відсотка, на ринку праці - гнучка ставка номінальної заробітної плати.

Рівновага на кожному з ринків встановлюється автоматично, будь-які відхилення тимчасові. Порушена рівновага відновлюється самостійно за допомогою системи стабілізаторів.

По-друге, ринок праці відіграє ведучу роль у формуванні умов ЗЕР у реальному секторі економіки. На ринку праці існує повна зайнятість (при наявності природного безробіття).