Система розподілу доходів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. МІСЦЕ ТА РОЛЬ СИСТЕМИ РОЗПОДІЛУ У ПРОЦЕСІ ВИРОБНИЦТВА.

2. ОСНОВНІ ВИДИ ТА ДЖЕРЕЛА ДОХОДІВ НАСЕЛЕННЯ.

2.1 ЗАРОБІТНЯ ПЛАТА - ОСНОВНА ФОРМА ДОХОДІВ НАСЕЛЕННЯ.

2.2 ІНШІ ВИДИ ДОХОДІВ НАСЕЛЕННЯ.

3. УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМ РОЗПОДІЛУ ТА ЗРОСТАННЯ ДОХОДІВ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ.

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Забезпечення зростання доходів населення в будь-якій країні є одним із головних напрямів політики держави. Це зумовлено тим, що авторитет держави визначається її спроможністю дієво впливати на формування, розподіл і перерозподіл ВВП із метою створення необхідних фінансових ресурсів забезпечення для належного рівня життя усіх членів суспільства, а також тим, що в ринкових умовах заощадження населення становлять основне джерело інвестиційних ресурсів. Тому стабільне зростання доходів населення вимагає залучення усіх можливих резервів. Впровадження інновацій в управління фінансовими рішеннями набуває нових рис, пов'язаних із забезпеченням ефективності формування і використання фінансових ресурсів населення. Перш за все це стосується використання ринкових механізмів, які можуть давати швидкі результати. Розробка таких механізмів потребує, насамперед, аналізу сучасних тенденцій доходів населення. Одним з основних показників, що відбивають якість життя населення, є рівень життя. Поняття рівня життя визначається співвідношенням грошових доходів населення і прожиткового мінімуму, питомою вагою бідних і багатих, купівельною спроможністю середніх шарів, забезпеченістю житлом, об'єктами господарсько-побутового призначення і комунальних послуг і т.д.

Іншими словами, в основі рівня життя населення лежать наявність у людей гарної роботи і гідної зарплати, можливість користатися гарантованими якісними послугами. Зміна співвідношення середньої заробітної плати і величини прожиткового мінімуму в останні роки складалося не на користь заробітної плати. Збільшення доходів населення, ріст купівельної спроможності і споживчого попиту багато в чому залежать від пожвавлення і розширення промислового виробництва. У свою чергу, підвищення добробуту населення і зв'язане з ним збільшення платоспроможного попиту будуть сприяти розвитку економіки країни.

1. МІСЦЕ ТА РОЛЬ СИСТЕМИ РОЗПОДІЛУ У ПРОЦЕСІ ВИРОБНИЦТВА

Розподіл доходів - це стадія відтворення, яка займає проміжне місце між виробництвом і споживанням. Реалізована на ринку продукція перетворюється на грошову виручку. Після вилучення з неї вартості спожитих засобів виробництва залишається грошовий (валовий) доход, або новостворена вартість, у процесі розподілу якого виникають вертикальні зв'язки: між державою і членом суспільства, між державою і підприємством, між підприємством і його працівником, між власником засобів виробництва і найманим робітником та ін. У цих зв'язках виявляються різноманітні форми доходів, кожна з яких має своє економічне призначення. Об'єктивно розподіл доходів залежить від того, що новостворена вартість складається з необхідного продукту, який використовується для задоволення потреб безпосередньо виробників, і додаткового продукту для задоволення особистих потреб підприємців і загальних суспільних потреб (розширення виробництва, соціальної та духовної сфери, створення резервів).

Спочатку здійснюється розподіл доходу між державою і підприємством будь-якої форми власності. Об'єктом такого розподілу є прибуток - різниця між ціною, за якою підприємство реалізує свою продукцію, та її собівартістю.

Прибуток підприємства розподіляється на дві частини: одна йде в розпорядження держави, друга - залишається в розпорядженні підприємства. Це особлива форма розподілу, від якої залежить існування держави, фінансування загальнодержавних програм розвитку народного господарства, соціально-культурних заходів, утримання державного апарату, забезпечення оборони країни. Разом з тим в результаті розподілу доходів підприємство повинно мати умови для відповідної господарсько-фінансової діяльності.

Підприємство сплачує державі податок на прибуток до державного бюджету. Світова практика господарювання в умовах ринкових відносин має в основному однаковий принцип розподілу прибутку у вигляді податку. Розмір останнього залежить тільки від розміру прибутку і має для всіх однакову міру вилучення (певна частка з прибутку).

Важливе значення має установлення пропорції розподілу прибутку між державою і підприємством. Якщо вилучається надмірна частка прибутку, то підприємство втрачає стимули для розвитку виробництва, не має можливості для поліпшення соціальних умов життя людей. По суті, підривається основна ланка народного господарства, від якої залежить доля розвитку всього суспільства.

Водночас, якщо держава не матиме достатніх коштів, то це негативно відбиватиметься на науково-технічному і економічному прогресі всього суспільства. Розвиток фундаментальних наук, нових напрямів технічного прогресу, розв'язання ряду глобальних проблем можливі тільки за умови участі держави та її централізованих фондів.

Отже, важливим принципом розподілу доходу є встановлення оптимального співвідношення, яке створювало б сприятливі умови для поєднання економічних інтересів суспільства і підприємств.

Нам уже відомо, що сукупний суспільний продукт у натуральній формі складається із засобів виробництва (засобів і предметів праці) та життєвих засобів. Засоби виробництва спрямовуються на виробниче, а життєві засоби - на особисте споживання.

Важливе значення має розподіл фонду життєвих засобів. Він охоплює, як правило, основну частку всього продукту, яка утворюється на основі необхідного і частини додаткового продукту. За своїм матеріально-речовим складом фонд життєвих засобів - це сукупність предметів споживання і послуг, який об'єктивно необхідний для задоволення особистих потреб людини, забезпечує відтворення і розвиток її здатності до праці, утримання непрацездатних членів сім'ї.

Коли йдеться про розподіл необхідного продукту, то цей процес іноді вважають тотожним процесу розподілу фонду життєвих засобів. Проте фонд життєвих засобів і необхідний продукт - це не тотожні поняття, а отже, не синоніми.

У системі суспільного відтворення необхідний продукт формується у процесі виробництва, проходить через фази розподілу, обміну і споживання. Головним функціональним призначенням необхідного продукту є відтворення робочої сили. Лише на фазі споживання необхідний продукт набуває своєї завершеної форми як фонд життєвих засобів, тобто виступає у вигляді предметів споживання і послуг, які безпосередньо забезпечують особисте споживання.

Таким чином відбувається процес трансформації необхідного продукту у фонд життєвих засобів. Це можна показати на такому прикладі. Завод виробляє верстати. З усієї маси вироблених верстатів одна частина йде на заміщення спожитих засобів виробництва, друга становить необхідний продукт, а решта утворює додатковий продукт. Зрозуміло, верстати, які утворюють необхідний продукт, це тільки матеріальна передумова останнього. Заперечувати це означає, що підприємство, яке виробляє засоби виробництва, не створює необхідного продукту. Насправді воно створює матеріальний еквівалент необхідного продукту, який потім трансформується через обмін на життєві засоби.

Після реалізації продукції необхідний продукт набуває грошову форму, яка надходить до працівника у вигляді заробітної плати, грошових виплат із суспільних фондів споживання. Далі працівник свої грошові доходи на ринку (тобто через обмін) перетворює на предмети споживання і платні послуги. Крім цього, він одержує через суспільні фонди споживання безплатні послуги. І тільки після всього цього на стадії споживання необхідний продукт набуває форму фонду життєвих засобів.

Як бачимо, необхідний продукт послідовно набуває різні форми, виступає у вигляді натуральної продукції, грошових доходів, товарів і послуг, фонд життєвих засобів виступає тільки у вигляді предметів споживання і послуг, які безпосередньо споживаються працівниками і членами їх сімей. Іншими словами, це необхідний, а також частина додаткового продукту на стадії споживання.

Структура фонду життєвих засобів буде такою. Спочатку можна виділити товари і послуги разового користування та товари і послуги тривалого користування.

До товарів і послуг разового користування належать продукти харчування, послуги транспорту і зв'язку, послуги культурно-освітніх установ, освіти і охорони здоров'я, побутові послуги. До товарів і послуг тривалого користування належать житло, товари господарсько-побутового і культурного призначення, одяг, взуття, білизна тощо.

Структуру фонду життєвих засобів можна розглядати також за формами розподілу. Серед них є такі форми, де розподіл залежить від трудової, а також підприємницької діяльності суб'єктів: заробітна плата тих, хто працює за наймом, і особисті доходи працівників від реалізації продукції колективних підприємств, доходи від індивідуальної трудової діяльності, доходи від підсобного господарства, кооперативної діяльності, доходи підприємців.

Також є доходи, безпосередньо не пов'язані з оцінкою результатів праці. Це суспільні фонди споживання. Вони можуть надходити до населення через державний бюджет, а також через спеціальні фонди підприємств (в Україні вони мають назву фондів соціального розвитку).

І нарешті, є доходи від власності - дивіденди від акцій, відсотки від паю на майно, відсотки від вкладів в ощадних банках та ін.

Одна (переважна) частина доходів перетворюється (в основному через ринок) у предмети споживання населення, а друга (через накопичення і інвестування на основі ринкових відносин) в засоби виробництва для розширеного відтворення, економічного зростання.

Для будь-якого суспільства першочергове значення має мотивація економічної діяльності. Мотив означає спонукальну причину з приводу будь-якої дії. У цьому випадку йдеться про те, що спонукає суб'єктів до економічної діяльності, основним змістом якої є виробництво життєвих засобів (матеріальних благ і послуг).

Мотиваційний механізм економічної діяльності - поняття досить складне. Воно включає мету мотивації, суб'єктів виробничих відносин і об'єктів господарства, економічні інтереси і стимули до діяльності, основні принципи функціонування механізму.

Первинним мотивом діяльності людей є їх потреби у засобах Існування: продуктах харчування, одязі, житлі тощо. Вже давно відомо, що без потреби немає виробництва, а споживання життєвих засобів відтворює потребу.

Необхідність задовольняти свої потреби змушує людей діяти, вступати в активну взаємодію не лише з природою, а й між собою. Отже, виникають суспільні виробничі відносини, в яких важливою рушійною силою є певний мотиваційний механізм економічної діяльності.

Мета мотивації - це забезпечення відтворення суб'єктів виробничих відносин: працівників, трудових колективів, підприємців. Якщо немає нормальних умов для відтворення, то мотиви до конкретної економічної діяльності зникають. Головним об'єктом господарювання, а також основним джерелом відтворення суб'єктів виробничих відносин виступає національний доход.

У механізмі мотивації поєднуються економічні інтереси держави, підприємств і працівників. Реалізація і поєднання цих інтересів відбуваються на основі матеріальних стимулів до праці.

Реалізувати економічний інтерес підприємства означає виробити чистий продукт, створити прибуток, достатній для стимулювання колективу і розширення виробництва. Реалізувати економічний інтерес працівника означає забезпечити йому необхідний продукт, який дає можливість задовольнити його традиційні особисті потреби в матеріальних, соціальних і духовних благах.

Основою матеріальних стимулів до праці є система розподілу доходів. Ця основа залежить від форм власності на засоби виробництва. Економічний стимул, як правило, відбиває залежність одержання продукту в особисте розпорядження суб'єкта від результатів його праці або економічної діяльності.

Економічні стимули є засобом встановлення взаємозв'язку між інтересами і виступають певною формою реалізації різних видів економічних інтересів. Щоб одержати заробітну плату, працівники повинні створити чистий продукт, прибуток, тобто реалізувати економічний інтерес підприємства.

Мотивація діяльності починається не тільки з проголошення власності, Досвід показує, що реалізація останньої залежить від пропорцій розподілу доходів, значну роль тут відіграє держава.

Оголошення певної форми власності, в тому числі приватної, ще недостатньо для створення мотивації економічної діяльності. За допомогою непосильних податків можна вилучати значну частину доходів і підірвати мотиви до економічної діяльності. Тому мотиваційний механізм діяльності залежить від створення справедливої системи розподілу доходів, яка повинна бути побудована на основі таких принципів: отримання доходів за працю, в тому числі підприємницьку, землю, капітал; залежності основної частини доходів від результатів праці, рівня економічної діяльності суб'єктів господарства; розмір доходів при врахуванні рівня розвитку продуктивних сил повинен забезпечувати нормальні (суспільне необхідні) умови життя; сталості розподілу доходів. "Якщо в бюджет сім'ї кожного тижня, кожного місяця і кожного року не надходить стійкий потік грошей, - то такій сім'ї, - справедливо зауважував П. Самуельсон, - життя осточортіє, навіть якщо воно суцільно і складається із святих"; відсутності зрівнялівки в розподілі доходів; неприпустимості надмірної диференціації доходів у суспільстві, дотриманні соціальної справедливості; усуненні всякої дискримінації за статтю, національністю, соціальним походженням.

У соціальне орієнтованій ринковій економіці мають враховуватися істотні відмінності у здібностях працівників. Це означає, по-перше, створення однакових умов для їх розвитку; по-друге, надання роботи за здібностями; по-третє, створення необхідних умов для в исокоефективної праці.

2. ОСНОВНІ ВИДИ ТА ДЖЕРЕЛА ДОХОДІВ НАСЕЛЕННЯ

Під доходами населення розуміється сума грошових коштів і матеріальних благ, отриманих або зроблених домашніми господарствами за певний проміжок часу. Їх роль в життєдіяльності людини визначається тим, що рівень і структура споживання населення прямо залежить від розміру доходу.

Доходи окремого домогосподарства, як правило, підрозділяють на чотири групи:

- доход, що отримується у вигляді плати за працю, що набуває форми заробітної плати;

- доход, що отримується за рахунок використання інших чинників виробництва : доход від володіння капіталом - відсоток, доход від володіння землею - рента, підприємницький доход;

- трансфертні платежі: пенсія за віком, стипендія, додаткові посібники(понад заробітну плату), посібник з безробіття, посібники на дітей і т. д.;

- доходи, що отримуються від зайнятості в неформальному секторі економіки. Натуральні доходи населення - усі надходження продуктів сільського господарства : продуктів землеробства, скотарства, птахівництва; різних виробів, послуг і іншої продукції в натуральній формі, отримуваних з присадибних, садово-городніх ділянок, домашнього господарства, самозаготовки дарів природи. Співвідношення між грошовими і натуральними доходами періодично міняється, але все-таки поширенішою формою доходів є грошова форма.

У бідних верств населення завжди висока доля натуральних доходів. В період погіршення економічної обстановки в країні питома вага натуральних доходів підвищується. Важливе значення для характеристики добробуту населення мають сукупні доходи усього населення, сім'ї, окремої людини.

Зростання сукупних доходів при незмінних цінах і податках свідчить про підвищення можливостей населення для задоволення своїх потреб. Сукупними доходами називається увесь об'єм життєвих коштів, який поступає в розпорядження населення, включаючи безкоштовні і пільгові послуги з громадських фондів споживання. Частиною сукупних доходів є мобільні доходи, які складають сукупні доходи без урахування послуг з громадських фондів споживання. .Розмір доходів населення, їх розподіл безпосередньо впливають на формування, розвиток і використання трудового потенціалу суспільства. Високорозвинуті країни з високими доходами населення та помірною їх диференціацією, як правило, мають потужний трудовий потенціал (Канада, Швейцарія, Фінляндія, Швеція, Японія, Німеччина та ін.). Проблеми доходів і рівня життя населення посідають провідне місце у системі управління трудовим потенціалом суспільства. Саме тому необхідно розглянути їх джерела, структуру, види тощоджерел.

2.1 ЗАРОБІТНЯ ПЛАТА - ОСНОВНА ФОРМА ДОХОДІВ НАСЕЛЕННЯ

Заробітна плата -- це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Витрати на оплату праці складаються з:

- фонду основної заробітної плати;

- фонду додаткової заробітної плати;

інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата -- це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата -- це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у вигляді винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені зазначеними актами норми.

Під час складання статистичної звітності з праці показуються грошові суми, нараховані до виплати згідно з платіжними документами, за якими з працівниками були проведені розрахунки по заробітній платі (номінальна заробітна плата). Зазначені суми подаються «брутто», тобто включаючи податки та інші утримання відповідно до законодавства («нетто» -- грошові суми, нараховані до виплати без прибуткового податку та обов'язкових внесків працівника до фонду соціального страхування і пенсійного фонду).

До складу витрат на оплату праці включаються всі витрати підприємства на оплату праці незалежно від джерела фінансування цих виплат.

Суми коштів, нараховані за щорічні та додаткові відпустки, включаються в фонд оплати праці звітного місяця тільки в сумі, що припадає на дні відпустки у звітному місяці. Суми, що припадають на дні відпустки в наступному місяці, включаються в фонд оплати праці наступного місяця.

При натуральній формі оплати праці та наданні соціальних пільг зазначені виплати у звіт з праці включаються в сумі, обчисленій виходячи з середньої ціни реалізації за звітний період.

Якщо продукція надана безкоштовно, то розмір заробітної плати в цьому випадку дорівнює повній вартості цієї продукції; якщо вона надана за зниженими цінами -- то різниці між вартістю проданої за зниженими цінами продукції і її повною вартістю.

Усі види нарахувань в іноземній валюті включаються до фонду оплати праці в національній валюті України в сумі, яка визначається шляхом перерахування іноземної валюти за курсом Національного банку України на дату їх нарахування.

Дані про фонд оплати праці за відповідний період минулого року при складанні звітів з праці показуються згідно з методологією, яка прийнята у звітному періоді поточного року. Заробітна плата за своїм складом неоднорідна, вона включає різні за функціональним значенням складові частини. Співвідношення між ними утворює структуру заробітної плати. У ній слід розрізняти основну і додаткову частини і види винагороди, що входять до кожної з них.

Заробітна плата має дві форми: відрядну і почасову. У свою чергу, кожна з них має відповідні їм системи. Відрядну форму заробітної плати в основному застосовують, коли рівень механізації виробництва такий, що результат діяльності значною мірою залежить від інтенсивності праці робітників. Комплексна механізація та автоматизація виробництва обумовлюють широке використання почасової форми заробітної плати. При цьому частка простої почасової оплати знижується, а підвищується частка почасової преміальної оплати.

заробітний плата розподіл дохід

2.2 ІНШІ ВИДИ ДОХОДІВ НАСЕЛЕННЯ

Іншими видами доходів отриманими населенням являється :

- виплати по державному страхуванню - це грошові суми, які згідно з Законом Фонд соціального страхування виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Згідно з ст. 1 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 р., загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, - це матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, догляду за малолітньою дитиною, часткова компенсація витрат, пов'язаних із народженням дитини, смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також за рахунок інших джерел, передбачених цим Законом.;

-банківські позики на індивідуальне житлове будівництво, господарське обзаведення молодим сім'ям, членам споживчих товариств;

-відсотки по вкладах в ощадних касах, що нараховуються за підсумками року;

-доходи від збільшення вартості акцій, облігацій, виграшів і погашенні по позиках;

- виграші по лотереях;

-тимчасово вільні засоби, що утворюються в результаті купівлі товарів в кредит;

-виплати різного роду компенсацій(каліцтва, збиток і ін.).

3. УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМ РОЗПОДІЛУ ТА ЗРОСТАННЯ ДОХОДІВ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ В СПРИЯТЛИВИХ УМОВАХ

В останні роки сформувалися позитивні тенденції щодо формування доходів населення. Це виступає важливою умовою зменшення відставання рівня життя населення України від рівня життя населення європейських держав. Та разом з тим, порівняно з країнами Європейського Союзу, доходи бюджету України на душу населення становлять 16 відсотків порівняно з Польщею, 14 відсотків - із Чехією та лише 3 відсотки - з Францією і Німеччиною . Більше того, їхній рівень майже вдвічі менший порівняно з Республікою Білорусь і втричі з Російською Федерацією.

Практика свідчить, що реальні доходи населення з 2000 року щорічно зростали, зокрема, у 2005 році це зростання становило 19,8 %. Постійно збільшуються і сукупні ресурси домогосподарств. Водночас у цей період намітився розрив у зростанні доходів міського і сільського населення .

Найвагомішим складником доходів населення залишається оплата праці. Якщо при цьому врахувати те, що в Україні більше половини населення - наймані працівники, така ситуація може свідчити про негативні тенденції у рівні життя тієї частини населення, в структурі доходів якого переважає зарплата і особливо за умови її зниження В умовах трансформаційних перетворень в економіці важливу роль відіграє проблема розподілу доходів, яка має два аспекти: функціональний розподіл і особистий розподіл.

Функціональний розподіл доходів пов'язаний із способом, яким грошові доходи суспільства діляться на заробітну плату, ренту, відсоток і прибуток. Сукупні доходи розподіляються відповідно до функції, яку виконує одержувач доходу. Функціональний розподіл формує первинні доходи населення. Як засвідчує практика розвинутих країн, у змішаній економіці основна частина загального доходу припадає на заробітну плату, а дохід дрібних власників є, по суті, комбінацією заробітної плати, прибутку, ренти і відсотка. Особистий розподіл доходів пов'язаний із способом, яким сукупний дохід суспільства розподіляється серед окремих домогосподарств, причому сукупний дохід нерівномірно розподіляється між групами сімей. Частина доходів населення надходить державі як індивідуальні податки, а залишок розподіляється на особисте споживання і заощадження.

Залишається значною диференціація заробітної плати працівників по видах економічної діяльності. Зберігається диференціація заробітної плати по регіонах країни. Як і раніше, найвищі її розміри були в м. Києві (3861 грн.), Донецькій (3112 грн.), Дніпропетровській 2808 грн.) областях, де рівень номінальної заробітної плати перевищував на 61,8-14,5 відсотка середній рівень по економіці країни.

Низьким залишився розмір середньої заробітної плати у Волинській (2131 грн.), Житомирській (2218 грн.), Вінницькій (2148 грн.) областях, де розмір заробітної плати складає 73,1-72,4 відсотка до середнього рівня по економіці України. На рівень реальної заробітної плати істотно впливають інфляційні процеси. Державне регулювання економіки спрямовано на підвищення ефективності суспільного виробництва, забезпечення соціальної справедливості і стабільності. Та сфера державного регулювання, яку називають соціальною, повинна задовольняти всі перераховані цілі. Більшість економістів вважають, що нерівномірність у розподілі доходів або розподіл на багатих і бідних - явище стійке, що зберігається навіть на фоні значного росту рівня життя. Чи може державне втручання скоротити ганебні для суспільства злидні і яку ціну прийдеться за це заплатити? На чому буде оснований суспільний вибір: на економічному або політичному процесі ухвалення рішення? Теоретично коректно визначити, яку частину суспільного доходу варто перерозподілити на користь найбідніших, неможливо. Як економічний, так і політичний процеси прийняття рішень не гарантують відсутності прорахунків. Економічний аналіз може оцінити наслідки прийнятих рішень, інформаційну базу яких подає дана Розділ.

Різноманітні напрямки економічної теорії по-різному пояснюють джерела доходів, але єдині в тому, що кожний виробничий чинник пов'язаний із певним доходом, що дає можливість інтегрувати різноманітні уявлення. Трактування основних проблем теорії доходів у сучасних умовах значно відрізняється від уявлень минулого. Ріст національного добробуту і створення систем соціального регулювання значно згладжують проблеми класового протистояння. Проте аналіз співвідношення долей праці і капіталу в сукупних доходах признається загальнозначущим і широко використовується в сучасному економічному аналізі.

На базі функціонального розподілу доходів розраховується частка трудового доходу в сукупних доходах. Цей показник можна уявити відношенням між добутком заробітної плати на чисельність зайнятих і розміром сукупних доходів. Характерно, що історична тенденція частки праці (у сучасних системах урахування до осіб найманої праці відноситься дуже широке коло зайнятих, у той час як у марксистській теорії під долею праці розуміють зарплату пролетаріату) у марксизмі оцінюється як така, що знижується, у той час як опоненти доводять ріст частки праці в сукупних доходах.

Серед чинників, що впливають на частку праці, виділяють такі, як ріст пропозиції праці, ріст основного капіталу і зміна технологій (рис.1.2). Перетин кривих LS i LD визначає рівноважний рівень реальної зарплати E. Розмір трудового доходу в нашому випадку дорівнює площі фігури (OW0EY0) або добутку рівня рівноважної зарплати на число зайнятих. LD - крива сукупного попиту на працю, положення якої залежить від технології і матеріального капіталу, який має економіка;

LS - крива пропозиції праці для спрощення припускає, що еластичність пропозиції праці дорівнює 0, тобто не залежить від зарплати.

Рисунок 1.2 - Розмір трудового доходу

Фактичні дані про частку трудового доходу оцінюються на основі прийнятих на Заході форм національного рахівництва. Просліджується загальна тенденція до росту частки трудового доходу, що складає біля 80 % сукупного доходу. Підкреслимо, що до трудового доходу відносяться доходи всіх осіб найманої праці, включаючи вищий управлінський апарат корпорацій. Вартість робочої сили є своєрідною основою усієї системи доходів від суспільної праці.

Функціональний розподіл доходів відбиває реальний його розподіл серед громадян в умовах, коли можлива однозначна ідентифікація соціального статусу як особи найманої праці, так і власника майнового капіталу. У сучасних умовах у наявності розмивання соціального статусу, що виражається в тому, що наймані робітники одночасно є власниками капіталу, володіючи різноманітними видами цінних паперів, нерухомістю, організуючи приватний бізнес. Якщо біля 90 % населення враховується національною статистикою як особи найманої праці і водночас частка власників (з урахуванням членів сім'ї) доходить до 50 %, то в наявності диверсифікація соціального статусу, що значно згладжує проблему класового протистояння.

На основі даних про розподіл доходів усі сім'ї можна об'єднати у певні доходні групи. Співставивши частку кожної із груп і сукупного доходу, можна побудувати графік, що ілюструє диференціацію доходів.

Якщо доходи розподіляються рівномірно, то кожна група сімей повинна одержувати доход, що відповідає її питомій вазі, а графік розподілу доходів буде поданий бісектрисою ОА на рис.1.3. У табл. 1.3 ця ситуація характеризується як абсолютна рівність. Протилежна абсолютній рівності гіпотетична абсолютна нерівність відповідає ситуації, коли 1 % сімей одержує 100 % доходу, а інші не одержують нічого. У цьому випадку графік розподілу доходу поданий кривою, що збігається з осями системи координат із вершиною в точці В.

Рисунок 1.2. - Криві концентрації доходу (Лоренца)

В Україні за час ринкового реформування економіки ступінь майнового розшарування населення значно зріс. Доходи найбагатших 20% домогосподарств у 6-7 разів перевищують доходи найбідніших 20Уо населення. В умовах перехідної економіки України диференціація домогосподарств дещо послаблюється завдяки натуралізації споживання - використанню сільськогосподарських продуктів, отриманих з особистих підсобних господарств. Водночас доходи, одержані в тіньовій економіці, сприяють поглибленню розшарування населення, оскільки простежується чітка тенденція: тіньові доходи помітно зростають при переході до вищих децильних груп.

Розмір доходів тісно пов'язаний із багатством і добробутом сімей. Взаємозв'язок доходів і багатства прямий (рівень доходу визначає розмір багатства) і обернений (чим вище багатство, тим вище доходи від нього). Фактичні дані про розподіл багатства спеціалісти оцінюють як менш надійні, ніж інформація про поточні доходи. Диференціація доходів у порівнянні з диференціацією багатства (майновою диференціацією) кількісно більш стала. У різних країнах співвідношення між ступенем диференціації доходів і багатства різне, але якщо диференціація доходів за останні роки мало відрізняється, то диференціація багатства, на думку спеціалістів, росте. Це побічно підтверджує, що ріст частки, що випереджає, доходів від власності - багато в чому результат інфляційного перерозподілу.

Все різноманіття чинників, що впливають на диференціацію доходів, можна умовно розділити на ті, що залежать від доходоотримувачів, а також ті, що не залежать від особистих зусиль. Межа між цими групами чинників може бути більш-менш рухомою: вроджені здібності і талант можуть не привести до росту доходу і не знайти застосування, у той час як скромні здібності можуть бути розвиті в результаті освіти і сильної трудової мотивації; володіння власністю в спадщину може привести як до її збільшення, так і до втрати об'єктів власності і доходів від неї. Чинники диференціації по-різному впливають на ступінь нерівномірності розподілу доходів. У цілому доходи розподілені більш нерівномірно за чинниками власності, чим за трудовими, але співвідношення між цими чинниками різне в різних країнах і в різний час.

У країнах з перехідною економікою основними складниками соціального захисту є пільги окремим категоріям населення, соціальна допомога, тобто надання життєвих благ соціальне вразливим групам населення та соціальне страхування. Прискіпливий аналіз чинної системи пільг в Україні дає підстави зробити висновок про її недієвість та неефективність. Як свідчать результати досліджень, 10% найзаможніших домогосподарств отримують більші ніж удвічі вищі суми пільг та субсидій на оплату житлово-комунальних послуг і більш ніж у 13 (!) разів вищі суми пільг на санаторно-курортні послуги, транспорт і звґязок, ніж 10% найбідніших домогосподарств. Ймовірно, вихід у цій ситуації полягає в переході до адресних грошових виплат найбіднішим домогосподарствам.

Реальні доходи населення України, визначені з урахуванням цінового фактора, в квітні-червні 2012 року зросли на 15%, порівняно з аналогічним періодом 2012 року. Про це повідомили у Державній службі статистики. За ІІ квартал цього року доходи населення, які можуть бути використані на придбання товарів і оплату послуг, зросли на 14,5%.

Номінальні ж доходи українців протягом квітня-червня 2012 року збільшилися на 15,2%, порівняно з аналогічним періодом минулого року.

Загальний дохід у розрахунку на душу населення за звітний період становить 5749,1 грн, що на 12,9% (742,5 грн) більше, порівняно з другим кварталом 2011 року. Витрати населення у квітні-червні цього року, порівняно з аналогічним періодом 2011 року, зросли на 16,3%. Приріст заощаджень становить 24457 млн грн.

Згідно з даними Держстату, реальні доходи населення у I кварталі 2012 року зросли на 10,6%, порівняно з аналогічним періодом минулого року. Загалом доходи населення в січні-березні 2012 році зросли на 14% - до 302,678 млрд грн. Незважаючи на тенденції економічного піднесення у світі, диференціація доходів за останнє десятиліття загострилася. В Україні соціальна ситуація нині визначається надмірною диференціацією населення за рівнем доходів, зростанням регіональних відмінностей у сфері зайнятості населення, неоднаковим фінансово-економічним станом галузей і підприємств, зниженням попиту на кваліфіковану працю при одночасному розширенні робочих місць, де потрібні малокваліфіковані працівники, що призводить до значних галузевих і територіальних відмінностей в оплаті праці. Таким чином, стримування зростання заробітної плати, сукупних доходів населення, у тому числі й грошових, внаслідок чого скорочується попит, зменшуються заощадження населення, не дають підстав розраховувати на те, що воно поступово перетвориться в головний інвестор економіки. Розірвати це замкнуте коло можна тільки створивши умови для зростання доходів і заощаджень населення на основі розв'язання загальної проблеми - удосконалення політики доходів в Україні.

ВИСНОВКИ

Доходи населення становлять собою суму коштів і матеріальних благ, отриманих чи вироблених домашніми господарствами за певний проміжок часу. Їх роль життєдіяльності людини залежить від того, що і структура споживання населення прямо залежить від розміру доходу.

Доходи населення можуть існувати у двох формах - грошової і натуральної. Більше поширеної формою доходів є грошова форма. У бідних верств населення завжди висока частка натуральних доходів. У період погіршення економічної обстановки країни питому вагу натуральних доходів підвищується.

Доходи бувають номінальними,располагаемими і реальними. Номінальні доходи характеризують рівень грошових доходів незалежно від оподаткування та зміни. Располагаемие доходи - це номінальні доходи з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів, тобто. кошти, використовувані населенням у сумі споживання й заощадження. Реальні доходи характеризують номінальні доходи з урахуванням зміни роздрібних цін, і тарифів, є реальну купівельну здатність номінальних доходів.

Основними джерелами формування доходів населення є заробітна платня і інших виплат, що їх працівники отримують на власний працю; прибутки від власності; прибутки від індивідуальну трудову діяльність; виплати і пільги з українських громадських фондів споживання, спеціальних фондів, щорічні виплати за страхуванню життя; прибутки від особистого підсобного господарства, саду, городу.

Попри розмаїття джерел надходження доходів все-таки головними складовими грошових доходів населення є оплата праці, прибутки від підприємницької роботи і власності, і навіть соціальні трансферти.

Отже, вести є основним джерелом доходів населення. Ставка зарплати - це красна ціна, виплачувана використання праці. Заробітну плату виконує наскільки функцій, найголовніші їх - відтворювальна, котра стимулює, статусна, регулююча,производственно-долевая.

Відмінність рівень прибутків душу населення чи одного зайнятого називаються диференціацією доходів. Диференціація доходів веде до майнової диференціації, до різного споживчому старту.

Вторгаясь до сфери розподілу доходів, держава в жодному разі має домагатися їх урівнювання. Нерівність доходів - обов'язкова умова ефективного функціонування ринкової системи, лише вона здатне створити дієві мотиви до праці та інвестування

У той самий саме час, нерівність доходів може становити величезних сфер зовнішньої та створювати загрозу для політичної та економічної стабільності країни, тому майже всі розвинених країн світу змушені постійно скорочувати розрив у прибутках різних груп населення. Але розробка що така заходів можлива лише за умінні точно визначати ступінь диференціації доходів населення і багатства і впливати її у з допомогою державної політики.

Ефективним засобом подолання нерівності і бідності виступає державна політика доходів. Держава, організовуючи через бюджет перерозподіл доходів, розв'язує проблеми підвищення доходів малозабезпечених верств населення, створює умови для нормального відтворення робочої сили в, сприяє ослаблення соціальної напруженості та т.д. Ступінь впливу держави щодо процес перерозподілу доходів, можна виміряти обсягом і динамікою витрат на соціальні мети з допомогою центрального і до місцевих бюджетів, і навіть розміром оподаткування доходів.

Світовий фінансово-економічний криза, безумовно, вплинув з доходів населення Республіки Білорусь у. Проте, заходи, прийняті державою дозволили мінімізувати його негативні наслідки нашій країні. З оцінки що складається соціально-економічну ситуацію Республіки Білорусь у, основна мета соціальної полі-тики є забезпечення системи заходів для поліпшення умов життя і праці усіх прошарків населення, запобігання та усунення соціального нерівності і негативних явищ у суспільстві, підвищення освітнього й культурного рівня від населення.

ЛІТЕРАТУРА

1. Каленський М.М. Доходи державного бюджету як дзеркало економіки держави // Фінанси України - 2010. - № 9. - С. 10-17.

2. Лупенко Ю.О. Сучасні тенденції доходів сільського населення // Фінанси України. - 2006. - № 5. - С. 32-38.

3. Захарченко Є., Захарченко К., Підлубна Е. Вплив соціально-економічних умов життя на сім'ю як соціальний інститут // Економіка України. - 2006. - № 9. - С. 26-33.

4. Жолудь О. Новий уряд: "багатство - шкодить!" / 04.09.2006.

5. Пустовойт О. До питання про середньострокову перспективу розвитку економіки України // Економіка України. - 2005. - № 7. - С. 42-48.

6. Статистичний щорічник України. - 2009. - С. 423.

7. http://www.ukrstat.gou.ua

8. Ватаманюк М.М. Споживна поведінка домогосподарств в умовах перехідної економіки // Фінанси України - 2009. - № 12. - С. 69-76.

9. Новіков В., Семенов В. Актуальні питання стратегічного аналізу і прогнозування доходів населення // Економіст України. - 2005.- № 7. - С. 74-81.

10. Макроекономіка:Учеб. посібник / А.В. Бондар, В.А. Воробйов, Л. Н. Новикова та інших.Мн.:БГЭУ, 2007. - 415 з.

11. Національна економіка Білорусі // Під.ред.В.Н.Шимова.2-е вид., перераб. ідоп.Мн.:БГЭУ, 2006.751 з.

12. Основи економічної теорії: підручник / В.Л.Клюня [та інших.]; підред.В.Л.Клюни, Н.В.Черченко.Мн.:Виш. шк., 2009. - 408 з.

13. Основи економічної теорії:Учеб. посібник / В.Л.Клюня,М.Л.Зеленкевич, Н.В.Черченко та інших.; Підред.В.Л.Клюни.Мн.,ИП ">Экоперспектива", 2007. - 336 з.

14. Сакс,Дж.Д. Макроекономіка. Глобальний підхід. /Дж.Д. Сакс,Ф.Б.Ларрен, перекл з анг. Москва: Річ, 2009. - 447 з.

15.Самуельсон, П. Економіка: /П.Самуежльсон, У.Нордхаус. Москва: "Лабораторія Базових Знань", 2000.674 з.

16. Суриков А.Є. Статистика доходів населення. М.:Финстатинформ, 2011. - 239 з.

17.mintrud.gov.by Офіційний сайт Міністерства праці та соціального захисту - Мінськ, режим доступу:mintrud.gov.by - дата доступу 10/11/2010 р.

18.belstat.gov.by Офіційний сайт Національного статистичного комітету Республіки Білорусь у - Мінськ, режим доступу:belstat.gov.by - дата доступу 06/11/2010 р.

Размещено на Allbest.ru