Регіональні особливості розвитку й розміщення продуктивних сил України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ

КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО

ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

КУРСОВА РОБОТА

з курсу «Регіональна економіка»

на тему:

«Регіональні особливості розвитку й розміщення продуктивних сил України»

Студента (тки) II курсу, групи ОРТ-22

Спеціальність: 5.14010102 Організація обслуговування в закладах ресторанного господарства і торгівлі

Остапенко О. С.

Керівник курсової роботи Мариненко З.В.

Київ 2009



Торговельно-економічний коледж

Київського національного торговельно-економічного університету

РЕЦЕНЗІЯ

на курсову роботу (проект)

Студента(тки)___Аврамчук Каріни Григорівни_____________________

(прізвище, ім'я та по батькові) Курсу___ІІ____ групи _ОРТ-22_______

Спеціальність__5.14010102__Організація обслуговування в закладах ресторанного господарства і торгівлі___________________________________

Курсова робота з __Регіональної__економіки_____________________ (назва навчальної дисципліни)

Тема Регіональні особливості розвитку і розміщення закладів освіти в Україні

Реєстраційний № , дата одержання « » 200__ р.

Рецензент З. В. Мариненко

(прізвище, ініціали викладача)

Зміст рецензії

_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Допущено до захисту «___» ________________200__ р.

________________________

(підпис рецензента)

Захист планується о _______________ «___»______________ 200__ р.

(час)

(місце роботи комісії)

Курсова робота (проект) захищено «___» _________________200_ р.

з оцінкою ___________________

Комісія:

1 ____________________ _____________________

(підпис) (прізвище, ініціали)

2 ____________________ ______________________

3 ____________________ ______________________



ЗМІСТ

Зміст

Перелік умовних скорочень

Вступ

1. Соціально-економічна сутність, основні функції та структура закладів освіти в Украйні

2. Особливості розвитку та розміщення освітніх закладів в Україні

3. Вплив соціально-економічних чинників на систему освіти

4. Особливості розвитку освіти України

5 Актуальні проблеми та напрями удосконалення, розвитку розміщення закладів освіти в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Додатки



Перелік умовних скорочень

АЕС - атомна електростанція;

ВАК - Вища атестаційна комісія;

ВНЗ - вищі навчальні заклади;

ЛЦ ІКД - Львівський центр Інституту космічних досліджень

МАУП - Міжрегіональна академія управління персоналом

НАНУ - Національна академія наук України;

ООН - Організація Об'єднаних Націй;

ЮНЕСКО - Міжнародна організація зі збереження світових культурних цінностей;

% - відсотки;



ВСТУП

Подальший соціально-економічний розвиток України та інформатизація суспільства залежать від того, якою мірою будуть задіяні інтелектуальні та творчі можливості народу, здібності кожного громадянина. Це обумовлює необхідність нагромадження інфраструктурного потенціалу освіти, котрий створює конкретні умови і можливості для формування висококваліфікованих кадрів.

В умовах сьогодення особливої актуальності набуває проблема функціонування закладів освіти на регіональному рівні з метою задоволення потреб регіону в кваліфікованих кадрах з урахуванням структури розвитку економіки.

Даній проблемі було присвячено наукові праці О.Анчишкіна, Д.Богині, І.Бондар, В.Васильченко, О.Дайновського, А.Добриніна, С.Дятлова, Г.Єгіазаряна, В.Єрошиної, В.Жаміна, Є.Жильцова, С.Зарецької, В.Комарова, С.Костаняна, В.Куценко, Б.Рябушкіна, С.Струмиліна, В.Щетиніна, Л.Якобсона та ін. Завдяки цим та багатьом іншим ученим була сформована така галузь науки та навчальна дисципліна, як економіка освіти.

Вагомий внесок у розв'язання соціально-економічних проблем підготовки кваліфікованих кадрів у контексті розвитку національного і регіональних ринків праці зробили С.Бандур, Л.Кривенко, Е.Лібанова, І.Лукінов, С.Мочерний, С.Пирожков, У.Садова, А.Чухно та інші вітчизняні дослідники.

Проблеми формування регіональної економічної політики, в тому числі відносно розвитку системи освіти знайшли відображення в працях М.Долішнього, С.Дорогунцова, А.Єпіфанова, Т.Заяць, В.Кравченко, М.Круглова, Н.Ларіса, С.Мельник, І.Микасюка, Р.Патори, І.Сало, Л.Семів, В.Симоненко, В.Тьорла, М.Фащевського та ін.

Освіта в Україні має складну структуру європейського типу і включає дошкільну освіту, загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру, самоосвіту. Крім того, встановлені такі освітні рівні: початкова загальна освіта, базова загальна середня освіта, повна загальна середня освіта, професійно-технічна освіта, базова вища освіта, повна вища освіта, а освітньо-кваліфікаційні рівні мають градацію: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр. Прийняття такої розгалуженої схеми має принципове значення, оскільки це гарантує людині вільність вибору і дає можливість отримати освіту у відповідності до розумових і професійних здатностей. Згідно із Законом України "Про освіту" громадяни України мають право на отримання освіти за різними формами: очною, вечірньою, заочною або екстернату. З розвитком інформаційних технологій успішно розвивається й удосконалюється дистанційна освіта.

Об'єктом дослідження є розміщення та процеси розвитку системи освіти України на регіональному рівні.

Предмет дослідження - проблеми розміщення та трансформації системи освіти України на регіональному рівні.

Мета курсової роботи - це дослідження умов і особливостей розвитку освіти в Україні, факторів розміщення навчальних закладів, територіальна організація економічних районів в сфері освіти.

Для написання курсової роботи я використала такі методи дослідження: картографічний, літературний, порівняльний та метод аналізу.

Відповідно до теми, завдань та предмета дослідження курсова робота складається зі вступу, переліку скорочених позначень, п'яти відповідних пунктів плану, висновку, списку використаних джерел і літератури та додатків.



1. Соціально-економічна сутність, основні функції та структура закладів освіти в Україні

заклад освіта розміщення економічний

Система освіти України складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту.

Дошкільна освіта і виховання здійснюються у сім'ї та дошкільних закладах освіти у взаємодії з сім'єю і мають на меті забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їх всебічного розвитку, вироблення умінь, навичок, необхідних для подальшого навчання. Дошкільними закладами освіти є: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні заклади компенсуючого (для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки та інші.

Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.

Повна загальна освіта в Україні є обов'язковою і надається у різних типах закладів освіти. Основним з-поміж них є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: І - початкова школа ( 1-4 класи), що забезпечує початкову загальну освіту, ІІ - основна школа ( 5-9 класи), що забезпечує базову загальну середню освіту, ІІІ - старша школа ( 10-11 класи), що забезпечує повну загальну середню освіту.[12, с.93]

Для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей створюються профільні класи (з поглибленим вивченням окремих предметів або початковою допрофесійною підготовкою), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних комплексів, об'єднань.

Позашкільна освіта та виховання спрямовуються на розвиток здібностей, талантів у дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному самовизначенні.

До позашкільних закладів освіти належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

Професійно-технічна освіта зорієнтована на здобуття професії, перепідготовку, підвищення професійної кваліфікації. Відповідними закладами освіти є: професійно-технічні училища, професійно-художні училища, професійні училища соціальної реабілітації, училища-агрофірми, училища-заводи, вищі професійні училища, навчально-виробничі центри, центри підвищення і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсові комбінати, інші типи закладів, що надають робітничу професію.

Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Вищими закладами освіти є : технікуми (училища), коледжі, інститути, консерваторії, академії, університети та інші.

Для вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації: І - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти; ІІ - коледж, інші прирівняні до нього вищі заклади освіти; ІІІ і ІY рівні (залежно від наслідків акредитації) - інститут, консерваторія, академія, університет.

Післядипломна освіта (спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів) сприяє одержанню нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобутої у закладі освіти і досвіду практичної роботи, поглибленню професійних знань, умінь за спеціальністю, професією. До закладів післядипломної освіти належать: академії, інститути, (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати; підрозділи вищих закладів освіти ( філіали, факультети, відділення та інші); професійно-технічні заклади освіти; відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.

Для самоосвіти громадян державними органами, підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян, громадянами створюються відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, теле-, радіо навчальні програми тощо.

Органами державного управління освітою в Україні є Міністерство освіти і науки; міністерства і відомства України, які мають навчально-виховні заклади; Вища атестаційна комісія (ВАК) України; відділи (управління) освіти місцевих державних адміністрацій.

Центральним органом державного управління освітою в Україні є Міністерство освіти і науки. Його повноваження визначено законом України “Про освіту” та “Положенням про Міністерство освіти України”. Міністерство бере участь у виробленні державної політики в галузі освіти та втіленні її в життя, визначенні основних напрямків розвитку освіти, здійснює координаційні, науково-методичні, контрольні функції та державне інспектування, забезпечує зв'язок з іншими державами, організовує впровадження в практику досягнень науки і передового педагогічного досвіду, проводить атестацію та акредитацію навчально-виховних закладів республіканського значення.

При Міністерстві освіти та науки функціонує Вища атестаційна комісія, яка здійснює атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів. Міністерству підпорядковані вищі навчальні заклади, Академія педагогічних наук та її науково-дослідні інститути.

Центральні органи державного управління освіти також беруть участь у виробленні та втіленні в життя державної політики в галузі освіти, професійної підготовки кадрів, у визначенні перспектив та напрямів розвитку освіти, вимог до її змісту, рівня й обсягу, нормативів матеріально-технічного, фінансового забезпечення навчально-виховних закладів.

При обласних, районних ( міських ) державних адміністраціях створюються відповідні структурні підрозділи, які здійснюють управління освітою: при обласній державній адміністрації - управління освітою, при районній ( міській ) - відділ освіти, при сільських і селищних радах народних депутатів - комісії з питань освіти. [18, с. 34]

Управління освіти, з одного боку, підпорядковане Міністерству освіти в області, а з другого - обласній державній адміністрації. Воно здійснює керівництво освітою в області. Йому підпорядковані обласний інститут післядипломної освіти, обласні станції юних техніків, натуралістів, туристів, загальноосвітні навчально-виховні заклади інтернатного типу, інші освітні установи.

Управління освіти обласної державної адміністрації аналізує стан освіти в області, організовує розробку і виконання регіональних програм розвитку освіти національних меншин, забезпечує розвиток мережі навчально-виховних закладів області, проводить їх ліцензування та атестацію. До його функцій входить і впровадження затверджених Міністерством освіти і науки нових освітніх технологій, здійснення контролю за діяльністю відділів освіти в районах, містах, організаціях державного інспектування підпорядкованих установ та закладів освіти, в тому числі післядипломної.

Управління освіти укладає і припиняє контракти з керівниками закладів освіти, що знаходяться в його підпорядкуванні, аналізує виконання умов контракту керівниками вищих навчальних закладів ІІІ рівня акредитації, професійно-технічних закладів, формує замовлення на методичну, педагогічну літературу, навчальні програми, посібники, бланки суворої звітності та інше.

Відділ освіти підпорядкований, з одного боку, управлінню освіти обласної держадміністрації, а з другого - районній ( міській ) державній адміністрації.

Він здійснює безпосереднє керівництво навчально-виховними закладами (загальноосвітніми школами, ліцеями, гімназіями, дошкільними закладами, позашкільними установами), а також районними (міським) методичним кабінетом, аналізує стан освіти в районі (місті), подає пропозиції місцевим органам влади щодо зміцнення навчально-матеріальної бази закладів освіти, сприяє створенню різних типів закладів освіти, організовує навчання обдарованих дітей, а також дітей, які мають вади у фізичному і розумовому розвитку, сприяє влаштуванню до інтернат них закладів дітей-сиріт і дітей, які залишилися без батьківського піклування, організовує роботу психологічної служби, соціально-педагогічного патронажу в закладах освіти, визначає потребу закладів освіти у педагогічних кадрах і задовольняє її, проводить атестацію педагогічних працівників району, аналізує використання бюджетних коштів на освіту та інше.

До органів громадського самоврядування в системі освіти належать загальні збори (конференція) колективу; рада навчально-виховного закладу; районна, міська, обласна конференції працівників освіти; районна, міська ради з питань народної освіти; всеукраїнський збір працівників освіти.

Змістом діяльності самоврядування є самостійне планування роботи, вирішення питань навчально-виховної, наукової, методичної, фінансово-господарської , виробничо-комерційної діяльності; участь у формуванні планів прийому учнів, студентів, слухачів з урахуванням державного замовлення та замовлень місцевого значення; визначення змісту шкільного комплексу освіти, форм і методів навчання; прийняття на роботу педагогічних та інших працівників; здійснення громадського контролю за організацією харчування в навчально-виховних закладах.

Важлива функція органів освіти - інспектування діяльності закладів освіти. Під інспектуванням розуміють систему державного контролю за станом виконання закладами й установами освіти постанов, директив і вказівок уряду в галузі освіти, навчальних планів та програм, інструкцій та указів і розпоряджень керівних органів з одночасною практичною допомогою тим, кого контролюють, вжиттям заходів щодо запобігання й усунення недоліків.

Шкільна інспекція складається з інспекторів Міністерства освіти і науки України, інспекторів управління освіти обласної держадміністрації, інспекторів відділів освіти районних держадміністрацій.

Інспектування шкіл може бути:

1. фронтальним - передбачає перевірку усіх сторін діяльності школи. Дає змогу оцінити роботу педагогічного колективу, зробити правильні висновки, встановити передумови успіхів і причини недоліків у діяльності вчителів;

2. вибірковим - передбачає перевірку лише окремих ділянок роботи школи. Таку перевірку проводять за потреби вивчення конкретних питань, що мають важливе значення або незадовільно вирішуються на практиці;

3. тематичним - спрямоване на поглиблене вивчення, вирішення важливої проблеми певною групою шкіл.

Основною формою державного контролю за діяльністю загальноосвітніх навчальних закладів усіх типів і форм власності є державна атестація закладу, яку проводять не рідше одного разу на 10 років у порядку, встановленому Міністерством освіти та науки України.

2. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТА РОЗМІЩЕННЯ ОСВІТНІХ ЗАКЛАДІВ В УКРАЇНІ

Аналіз розміщення ринку освіти дозволяє визначити характер і структуру споживання цих послуг, які сформовано під впливом соціальних, економічних і культурних та демографічних детермінант.

У комплексі передумов розміщення продуктивних сил демографічні є найважливішою складовою частиною, бо трудові ресурси - головна продуктивна сила. Аналізуючи вплив демографічних передумов на розміщення продуктивних сил, треба враховувати, що населення - не лише виробник матеріальних благ і послуг, але і їхній споживач. Тому враховувати слід і осіб у працездатному віці, і дітей, і осіб похилого віку. Населення у своїй сукупності формує і споживчий ринок, і ринок праці.

Демографічні передумови можна поділити на такі основні структурні блоки:

· чисельність населення країни (регіону), його динаміка, характер відтворення;

· розміщення населення на території, щільність населення, форми розселення, міграції;

· статевовікова структура населення, чисельність і динаміка трудових ресурсів, рівень їхньої кваліфікації;

· структура зайнятості населення;

· національний склад населення;

· демографічна політика держави.

Демографічні фактори - це чисельність населення і його розміщення по території, кількісна і якісна оцінка трудових ресурсів у розрізі областей і районів.

Україна належить до держав з високою густотою населення - 80 осіб на 1 кв. км. Більші показники спостерігаються у східних індустріальних регіонах

(у Донецькій області - 183 особи на 1 км2), менші - у північних та південних областях (на Чернігівщині - 39 осіб на 1 км2).

Техніко економічні фактори - це науково - технічний прогрес, транспортні умови, форми загальної організації виробництва. Вирішальне значення має науково - технічний прогрес.

Під “ якістю освітньої діяльності ” мають розглядатися не просто характеристики вищих навчальних закладів і державних органів, які здійснюють управління у галузі вищої освіти, а “ сукупність характеристик діяльності системи вищої освіти та її складових щодо надання послуг для здобуття вищої освіти, котра визначає її здатність задовольняти встановлені й передбачені потреби окремої особи або (та) суспільства ”.

Виходячи з різноманітності споживачів освітніх послуг, можна відзначити, що загальна якість освітніх послуг має складатися з таких видів, як: якість для суспільства (держави); якість для окремих територій (регіонів); якість для окремих осіб, котрі бажають здобути вищу освіту.

Якість освітніх послуг поняття багатовимірне і може формуватися з наступних видів:

якість для суспільства (держави), критерії та показники якої враховуються в процесі ліцензування, акредитації вищих навчальних закладів та їх окремих спеціальностей. За допомогою цих заходів встановлюються вимоги до організації роботи вищих навчальних закладів, його професорсько-викладацького складу та матеріально-технічного забезпечення, а також програмно методичного забезпечення навчального процесу. Якість для суспільства передбачає також формування у молодих фахівців соціально необхідних якостей для сприяння їх реалізації не лише як окремих суб'єктів ринку праці, а і як членів суспільства та громадян країни;

якість для окремих територій (регіонів), підприємств, установ та організацій, що мають певні вимоги щодо знань, практичних навичок та особистісних якостей випускників вищих навчальних закладів. Актуальність і відмінність цієї складової загальної якості освітніх послуг від попередньої полягає в тому, що сучасні державні стандарти враховують в основному загальні вимоги до навчального процесу; й відсутній гнучкий механізм реагування на специфічні потреби в освітніх послугах окремих регіонів та підприємств, особливо з боку державних вищих навчальних закладів, які виконують держзамовлення; вищі навчальні заклади III-IV рівнів акредитації підпорядковані лише відомчим міністерствам, а управління освіти обласних державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування не мають суттєвого впливу на них;

якість для окремих осіб, які хочуть здобути вищу освіту, характеризується тими знаннями і навичками, ціннісними орієнтаціями, певними особистісними якостями, котрі сформувалися або розвинулися під час навчання. Головним критерієм якості вищої освіти для особи є її спроможність отримати бажану роботу або підвищення по службі. [20, c. 118]

3. ВПЛИВ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ЧИННИКІВ НА СИСТЕМУ ОСВІТИ

Ринок освіти регіону - це соціоекономічна система, в якій дії саморегулюючого ринкового механізму взаємозв'язку попиту та пропозицій надання послуг освіти пов'язані з інтересами та потребами споживачів, державними та інституціональними стандартами контролю якості, змісту освіти і професійною спеціалізацією, обумовленою специфікою регіону.

Формування поведінки споживачів послуг освіти може розглядатися у зв'язку з питаннями конкурентної боротьби на ринку освіти, оскільки пошук шляхів підвищення конкурентоспроможності змушує навчальні заклади активно впливати на споживачів, формувати лояльне ставлення. Серед причин загострення конкуренції відзначено такі: несприятлива демографічна ситуація в Україні, обмежені можливості державного фінансування освіти, збільшення частки надання освітніх послуг за рахунок фізичних та юридичних осіб, розширення мережі освітніх закладів недержавної форми власності.

Ринкові відносини, жорстка конкуренція у сфері освіти актуалізують функцію сервісу в діяльності навчальних закладів, обслуговування запитів споживачів, надання комплексних послуг.

Трансформація інституту освіти під впливом ринкових механізмів і соціальних факторів, дії споживачів (домогосподарств) ще не були комплексно відображені у вітчизняній соціології. Цілісний аналіз процесів споживання у сфері вищої освіти вимагає міждисциплінарного дослідження із залученням здобутків соціології економіки, ринку і споживання, оскільки власне споживання як головна рушійна сила господарської діяльності значно впливає на функціонування інституту освіти, на формування ринку послуг вищої освіти. Саме тому в центр уваги дослідження - поведінка споживачів. [20, c. 120]

Поряд із цим, сучасній освіті України притаманна централізована система управління. Надання законом України “Про вищу освіту” державним вищим навчальним закладам певних функцій автономії дає змогу враховувати потреби регіонів.

Особливістю теперішнього періоду є те, що кожна область готує кадри переважно для себе. Зменшується кількість випускників шкіл що вступають до вузів інших регіонів. Зростає роль регіональної підготовки спеціалістів з вищою освітою. Збільшується кількість регіональних вищих навчальних закладів різних форм власності. Виникає багато нових вузів з невеликою кількістю студентів, що свідчить про зменшення навантаження чисельності студентів на вищі навчальні заклади. Більшість з нещодавно відкритих вузів - профільні, завдяки ринковому механізму дії закону відповідності попиту та пропозиції. Виокремлюються тенденції скорочення вечірньої форми навчання на користь денної й заочної, та загального скорочення пропорції основного професорсько-викладацького складу. В той же час, відповідно до вимог Болонського процесу, відбувається поступове впровадження двоступеневої системи підготовки фахівців (бакалаври, магістри), виникає необхідність вдосконалення переліку напрямів та спеціальностей, за якими ведеться підготовка спеціалістів, що також сприятиме подальшому поліпшенню якості вищої освіти за рахунок вдосконалення її методико-матеріальної забезпеченості.

Разом з тим, якість підготовки фахівців і функціонування освіти великою мірою залежать від фінансування закладів освіти. В умовах формування різних форм власності значна частка фінансування залучається з позабюджетних коштів, переважно за рахунок платного навчання, з'являються нові джерела фінансування вищої освіти, відбувається комбінування фінансових потоків. Отже, державне фінансування вже не є провідною формою ресурсного забезпечення вищої освіти.

4. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Сьогодні в Україні функціонує 17,2 тис. дитячих дошкільних закладів, якими охоплено 1055 тис. дітей , або майже 39% від загальної кількості дітей дошкільного віку. Для дітей з вадами у психофізичному розвитку, які мають хронічні захворювання внутрішніх органів, працюють заклади компенсуючого типу: 1,3 тис. спеціальних; 507 санаторних. [22, c. 125]

Активно організовуються профільні дитсадки з пріоритетним розвитком певного напряму діяльності, такі, що запроваджують авторські програми, досвід роботи видатних педагогів минулого й сучасності, надають додаткові освітні послуги. Таких закладів налічується вже понад 1,7 тисячі.

Національна система середньої освіти в Україні має у своєму складі 21,6 тис. загальноосвітніх навчальних закладів, у т. ч. 14,9 тис. - у сільській місцевості.

Для обдарованих дітей створені і функціонують 273 гімназії, 232 ліцеїв, 25 колегіумів, при цьому мережа таких закладів освіти збільшується щороку.

Досвід роботи шкіл-інтернатів підтвердив їх необхідність як закладів для дітей, що потребують особливої державної допомоги у здобутті освіти і соціально-трудової реабілітації. За умов відповідно організованої соціально-педагогічної роботи діти з психофізичними вадами, діти-інваліди успішно розвиваються.

У динаміці суспільного розвитку та ринкових перетворень виключно важливого значення набуває професійно-технічна освіта.

У системі професійно-технічної освіти України налічується 967 державних професійно-технічних навчальних закладів, у яких навчається біля 530 тис. громадян, із них понад 350 тис. чол. (70%) поряд із професією здобувають повну загальну середню освіту.

Система професіонально-технічної освіти виконує важливі функції соціального захисту молоді. В навчальних закладах навчається 8,1 тис. сиріт, понад 50 тис. напівсиріт, 178 тис. з малозабезпечених та неблагополучних сімей (усього 45% від контингенту).

За останні 5 років удвічі збільшилась кількість професійно-технічних навчальних закладів нових типів. Сьогодні діє 110 вищих професійних училищ та центрів професійно-технічної освіти, 14 художньо-професійних училищ, 4 училища-агрофірми.

Структура вищої освіти України розбудована у відповідності до структури освіти розвинених країн світу, яка визначена ЮНЕСКО, ООН та іншими міжнародними організаціями. [20, c. 128]

В системі вищої освіти функціонують вищі навчальні заклади державної та інших форм власності. До мережі входить 979 вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації (училища, технікуми, коледжі, інститути, академії, університети), з них 664 вищих навчальних закладів І-II рівнів акредитації, в тому числі 593 державної форми власності та 71 інших форм власності, із загальною чисельністю 528 тисячі студентів. Відносна чисельність студентів становить 107чол. на 10000 населення. Мережа вищих навчальних закладів Ш-IV рівнів акредитації налічує 315 закладів у тому числі 223 державної форми власності.

Уперше, у 2000 році у відповідності до Указів Президента та Постанов Кабінету Міністрів України уведена система кредитування навчання обдарованої молоді. У наступні роки на ці заходи Державним бюджетом передбачено по 5 млн. гривень щорічно.

Важливу соціальну роль у правовому забезпеченні можливостей отримання вищої освіти молоді мають Укази Президента України "Про державну підтримку підготовки фахівців для сільської місцевості" та ін., що є реальними кроками на шляху гуманізації освіти.

Останнім часом в Україні збільшилась кількість дітей віком до 18 років, що навчаються у технікумах, училищах і коледжах і мають обмежені можливості розвитку та потребують особливої уваги суспільства щодо їх виховання й соціального захисту, державної підтримки в одержанні спеціальної освіти. Насамперед, це діти-інваліди, діти з фізичним вадами розвитку, хворі діти, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Такі діти в Україні навчаються у технікумах-інтернатах для інвалідів, для них створено відкритий Міжнародний університет розвитку людини, в якому застосовуються нові технології навчання, зокрема дистанційна, що дає можливість отримати повноцінну вищу освіту І-ІV рівнів акредитації за 27 спеціальностями усім бажаючим з урахуванням стану здоров'я й місця проживання. Представництва університету розташовані у всіх регіонах України, створені багатопрофільні навчально-науково-реабілітаційні комплекси від дитячого садочка до магістратури. Крім того в технікумах і коледжах України створюються окремі групи з дітей з вадами для одержання ними кваліфікації молодшого спеціаліста.

Сьогодні відбуваються позитивні зміни у формуванні комплексної системи післядипломної освіти, як складової частини національної освіти. Функціонує понад 500 державних та недержавних навчальних закладів та підрозділів, із яких близько 200 вищих навчальних закладів післядипломної освіти, підпорядковані безпосередньо Міністерству освіти й науки України. Поряд із цим 23 міністерств та відомств мають власну мережу закладів, серед яких найбільш вагомі - аграрна, промислова та транспортна галузі. Через систему післядипломної освіти щорічно проходить 300 тис. фахівців, у тому числі близько 30 тис. отримують вищу освіту різного освітньо-кваліфікаційного рівня з 58 спеціальностей. Дані щодо кількості дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів показано у додатках А, Б.[34]

Дані щодо професійно-технічних та вищих навчальних закладів показано у додатках В, Г.

Структура вищої освіти України розбудована відповідно до структури освіти розвинених країн світу, яка визначена ЮНЕСКО, ООН та іншими міжнародними організаціями.

Вища освіта є складовою системи освіти України, що визначена Законом України "Про освіту". Вона забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: "Молодший спеціаліст", "Бакалавр", "Спеціаліст, магістр".

Вища освіта здобувається у вищих навчальних закладах відповідних рівнів акредитації на основі: базової загальної середньої освіти, повної загальної середньої освіти та освітньо-кваліфікаційних рівнів "Молодший спеціаліст" і "Бакалавр", а також "Спеціаліст, магістр" як післядипломна.

Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах може проводитися з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстерном.

Прийом громадян до вищих навчальних закладів проводиться на конкурсній основі відповідно до здібностей незалежно від форми власності навчального закладу та джерел оплати за навчання.

Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:

перший рівень - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;

другий рівень - коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади;

третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) - інститут, консерваторія, академія, університет.

Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:

молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші вищі навчальні заклади першого рівня акредитації;

бакалавр - забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади другого рівня акредитації;

спеціаліст, магістр - забезпечують вищі навчальні заклади третього і четвертого рівнів акредитації.

Ступеневість вищої освіти полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів на відповідних етапах (ступенях) вищої освіти.

Виходячи із структури вищої освіти, її перший ступінь передбачає здобуття вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня "Молодший спеціаліст"; другий - "Бакалавр" (базова вища освіта); третій - "Спеціаліст", "магістр" (повна вища освіта).

Ступеневість вищої освіти може бути реалізована як через неперервну програму підготовки, так і диференційовано, відповідно до структури ступеневості (див. додаток Ґ). [34]

Вищі навчальні заклади певного рівня акредитації можуть здійснювати підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями, які забезпечують навчальні заклади нижчого рівня акредитації.

В системі вищої освіти функціонують вищі навчальні заклади державної та інших форм власності. До мережі входить 979 вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації (училища, технікуми, коледжі, інститути, академії, університети).

Мережа вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації налічує 664 вищих навчальних заклади, у тому числі 593 державної форми власності та 71 інших форм власності, із загальною чисельністю 528 тисяч студентів.

Мережа вищих навчальних закладів ІІІ-ІУ рівнів акредитації налічує 315 закладів, у тому числі 223 державної форми власності. Серед них функціонує 106 університетів, 59 академій, 150 інститутів.

Статус національного мають 48 університетів та академій.

В університетах, академіях, інститутах навчається 1403 тис. студентів, серед них здобувають вищу професійну освіту 1086 тис. студентів віком від 17 до 24 років включно, що складає 90% до загальної чисельності студентів. Мережа вищих навчальних закладів забезпечує навчання 392 студентів на 10 тис. населення. Підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за 70 напрямами, які включають понад 500 спеціальностей.

Вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки в Україні встановлюються Державними стандартами освіти. Державний стандарт освіти - це сукупність норм, які визначають вимоги до освітнього, освітньо-кваліфікаційного рівня.

Структуру прийому студентів за напрямами підготовки показано в додатку Д.

Державні стандарти освіти розробляються з кожного напряму підготовки (спеціальності) для різних освітньо-кваліфікаційних рівнів.

Київ -- один з найбільших на Україні центрів науки й освіти. У Києві величезна кількість шкіл, гімназій, ліцеїв, близько 70 вузів, в тому числі Національний авіаційний університет, Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Консерваторія, університет, Києво-Могилянська академія, Національний технічний університет України «КПІ», Національна академія наук України (НАНУ), Академія архітектури й будівництва, Академія сільськогосподарських наук, Києвський національний університет внутрішніх справ, Київська художня академія, Національний медичний університет ім.акад. А. А. Прочаніна, Міжнародний Соломонів Університет.

Харків уважається столицею студентства України. Тут в 1805 році відкрився перший у Малоросії, шостий у Російській імперії і другий на нинішній території України Імператорський університет -- нині університет імені Каразіна; в 1885 -- другий у Російській імперії технологічний інститут. За станом на 2005 рік у місті працювало близько 80 вищих навчальних закладів (з них більшість «несправжніх» -- ПТУ і технікуми, записані наказом Міністерства освіти й науки України в 2000-2000-х роках у вузи нижчого рівня акредитації), в яких учиться більше 230 тис. студентів. [35]

Львів є одним з найважливіших центрів освіти на Україні. Тут знаходиться три великих університети й безліч невеликих ВУЗів. У Львові розташовані 8 інститутів Національної Академії наук України, більше 40 науково-дослідних і проектно-конструкторських інститутів, 3 академії й 11 вищих навчальних закладів, 3 університети, більше 100 середніх навчальних закладів.

Вищі навчальні заклади Львова:

Львівський національний університет ім. Івана Франка

Національний університет «Львівська політехніка»

Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького

Український католичний університет

Національний лісотехнічний університет України

Львівський державний університет фізичної культури

Львівська національна академія мистецтв

Львівська національна музична академія ім. Н. В. Лисенка

Українська академія печаті

Львівський банківський інститут Національного банку України

Львівський воєнний інститут при Національному університеті «Львівська політехніка»

Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президенті України

Львівська державна академія ветеринарної медицини

Львівський державний аграрний університет

Львівський державний фінансово-економічний інститут

Львівський інститут внутрішніх справ

Львівський інститут менеджменту

Львівський державний університет безпеки життєдіяльності

Львівська комерційна академія

Львівський факультет Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту ім. ак. В. Лазаряна

Львівський філіал Української академії державного управління

Інститут підприємництва і перспективних технологій

Інститут технології бізнесу й права

Українська академія дизайну

Львівська вища духовна семінарія

Львівський центр Інституту космічних досліджень (ЛЦ ІКД)

Освіта в Одесі -- сукупність вищих, середніх спеціальних, середніх і дошкільних закладів, які розташовані в м. Одесі.

Вища освіта:

Академії:

Одеська національна морська академія (раніше вище морехідне училище)

Одеська національна юридична академія

Одеська державна академія будівництва та архітектури (раніше інженерно-будівничий інститут)

Одеська національна академія харчових технологій (раніше технологічний інститут харчової промисловості імені М. В. Ломоносова)

Одеська національна академія зв'язку ім. О. С. Попова (раніше інститут зв'язку ім. О. С. Попова)

Одеська державна академія холоду (колишній інститут холодильної промисловості)

Одеська державна музична академія ім. А.В. Нежданової (Консерваторія)

Міжрегіональна академія управління персоналом, Одеський філіал /МАУП

Університети:

Одеський національний університет імені І. І. Мечнікова -- найстаріший ВУЗ півдня України (заснований в 1865 г.), родоначальник всіх ВУЗів Одеси.

Одеський національний політехнічний університет (колишній Одеський політехнічний інститут)

Одеський національний морський університет (раніше інститут інженерів морського флоту)

Одеський державний економічний університет (колишній інститут народного господарства)

Одеський державний аграрний університет (раніше сільськогосподарський інститут)

Одеський державний університет внутрішніх справ

Одеський Єврейський університет

Одеський державний екологічний університет (Гідромет)

Європейський університет (Одеський філіал)

Інститути:

Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президенті України

Південно-Український національний педагогічний університет ім. К. Д. Ушинського

Одеський державний медичний університет (раніше медичний інститут)

Одеський інститут фінансів Українського державного університету фінансів і міжнародної торгівлі Міністерства фінансів

Одеський інститут підприємництва та права

Інститут мистецтв Південно-Українського педагогічного університету

Одеський воєнний інститут /ОДПУ

Одеський факультет менеджменту та бізнесу Київського національного інституту культури та мистецтв (Інститут культури Поплавського)

Хмельницький. Учбові заклади:

Хмельницький національний університет.

Національна академія Державної пограничної служби України ім. Б.Хмельницького

Хмельницький університет управління та права.

Хмельницький торгово-економічний інститут.

Університет економіки та підприємництва

Хмельницький економічний університет

Хмельницький інститут МАУП

Хмельницький інститут конструювання, моделювання швейних виробів.

Хмельницький політехнічний коледж

Хмельницьке музичне училище ім. В.Зарембі

Хмельницький торгово-економічний коледж.

Хмельницький університет економіки і підприємництва. [35]

5. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ, РОЗВИТКУ РОЗМІЩЕННЯ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Вихід України на світові ринки висуває високі вимоги відповідності єдиним стандартам як у сфері виробництва, так і у сфері освіти (підготовка фахівців за Болонською системою - єдиних, співвідносних стандартів). Випускники ВНЗ виходять не лише на регіональний, всеукраїнський, але і на світовий ринки. Це підвищує вимоги до системи освіти, посилює значення і роль вищої освіти. Акцент професійної орієнтації молоді зміщується в бік високотехнологічних інформаційних систем.

Інформаційна революція і глобалізація ставлять під сумнів те, що ринок краще за державу стимулює і спрямовує розвиток діяльності системи освіти, оскільки в здобутті вищої освіти на перший план виходять фактори, які не мають однозначної вартісної оцінки, тому не можуть регулюватися лише ціновими механізмами. Розмаїття визначень ринку не відтворює специфіку відносин суб'єктів у галузі отримання вищої освіти, яку породжено властивостями освітніх послуг, і вимагає уточнення його визначення, в якому буде продемонстровано комбінований характер регуляції.

Науково обґрунтоване керівництво закладами освіти можливе за дотримання таких принципів управління:

Принцип державотворення. Суть його в тому, що діяльність усіх ланок закладів освіти спрямовується на утвердження і розвиток державності України, піднесення рівня їх діяльності до міжнародних стандартів.

Принцип науковості. Передбачає врахування під час організації навчально-виховного процесу в закладах освіти досягнень педагогіки, психології, методик викладання навчальних предметів, фізіології, гігієни, кібернетики та інших наук, які дають змогу здійснювати цей процес на наукових засадах.

Принцип демократизації. Полягає в тому, що при вирішенні проблем діяльності закладу освіти керівник має зважати на думку членів педагогічного колективу, батьківської громадськості та учнівського колективу, систематично звітувати про свою роботу перед колективом працівників школи.

Принцип гуманізації. Потребує налагодження гуманних стосунків у ланках взаємовідносин: дирекція - учителі, учні, батьки; учителі - учні, батьки; учителі - учителі; учні - учні; учнівське самоврядування - рядові вихованці; батьки діти; передбачає формування гуманної особистості гуманними засобами. Якщо керівник гуманна людина, уважний, доброзичливий, справедливий і тактовний, то педагогічний колектив йде за ним і вірить йому.

Принцип цілеспрямованості. Передбачає постановку перед педагогічним і учнівським колективами близької, середньої й далекої перспектив, розв'язання конкретних завдань для їх досягнення.

Принцип плановості. Потребує чіткого перспективного і щоденного планування усіх напрямів навчально-виховної, організаційно-господарської діяльності закладу освіти з урахуванням його умов та можливостей.

Принцип компетентності. Згідно з ним усі педагогічні та інші працівники закладу освіти повинні мати високий рівень професійної підготовки, сумлінно виконувати службові обов'язки. Широка загальна ерудиція, високий рівень професіоналізму, врахування реальних умов праці дають змогу керівникові творчо вирішувати складні педагогічні завдання.

Принцип оптимізації. Полягає у створенні в закладах освіти належних умов для забезпечення його працівникам можливостей для ефективної діяльності.

Принцип ініціативи й активності. Передбачає наявність цих якостей у керівництва закладу освіти та створення умов для творчих пошуків усіма педагогами.

Принцип об'єктивності в оцінці виконання працівниками закладу освіти своїх обов'язків. Мається на увазі систематичний контроль за діяльністю працівників закладу, об'єктивна оцінка її результатів, гласність і врахування думки педагогічного колективу.

Принцип поєднання колегіальності з персональною відповідальністю. Його суть у тому, що директор школи несе повну відповідальність за навчально-виховну діяльність перед державними органами, але під час прийняття важливих рішень з питань діяльності школи зобов'язаний ураховувати думку членів колективу, якщо вона не суперечить законам України.

Враховуючи міжнародний досвід, сьогодні прийнята й запроваджується концепція дванадцятирічної загальної середньої освіти й 12-бальна шкала оцінювання знань. Перевідними (випускними) стають всі оцінки 12-ти бальної шкали оцінювання, які виставлятимуться у відповідний документ про освіту. Проте 12-ти бальна система не є самоціллю. І лише у поєднанні з дійовим тематичним обліком знань і державною атестацією та зазначеними вище заходами вона може стати ефективною.

З переходом української школи на 12-річний термін навчання поновлюється зміст початкової освіти. Відповідно до можливостей дітей молодшого шкільного віку початкова школа покликана забезпечити виховання у дітей особистісних рис громадянина України, їх інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток та подальше становлення особистості. Зміст освіти ґрунтується на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями й народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави України.

Відповідно до Міжнародних програм у галузі освіти з прав людини, Конвенції ООН про права дитини, Конституції України в Україні прийнято Закон України «Про позашкільну освіту», який визначає державну політику у сфері позашкільної освіти, її правові, соціально-економічні, організаційні, освітні та виховні засади. Основними завданнями позашкільної освіти є:

вільний розвиток особистості та формування її соціально-громадського досвіду;

створення умов для творчого, інтелектуального, духовного й фізичного розвитку дитини;

пошук, розвиток та підтримка здібних, обдарованих і талановитих дітей та молоді.

Вихід України на світові ринки висуває високі вимоги відповідності єдиним стандартам як у сфері виробництва, так і у сфері освіти (підготовка фахівців за Болонською системою - єдиних, співвідносних стандартів). Випускники ВНЗ виходять не лише на регіональний, всеукраїнський, але і на світовий ринки. Це підвищує вимоги до системи освіти, посилює значення і роль вищої освіти. Акцент професійної орієнтації молоді зміщується в бік високотехнологічних інформаційних систем.

ВИСНОВКИ

Система освіти України складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту.

Управління освітою здійснюється державними органами управління та органами громадського самоврядування.

До державних органів управління вищою освітою належать:

· Міністерство освіти і науки України;

· Центральні органи виконавчої влади України, яким підпорядковані навчальні заклади освіти;

· Вища атестаційна комісія України;

· Державна акредитаційна комісія.

Міністерство освіти і науки України є центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти.

Міністерство освіти і науки України:

· бере участь у визначенні державної політики у сфері освіти, науки, професійної підготовки кадрів;

· розробляє програми розвитку освіти, державні стандарти;

· забезпечує зв'язок із закладами освіти, державними органами інших країн з питань, які входять до його компетенції;

· проводить акредитацію вищих та професійно-технічних навчальних закладів, видає їм ліцензії, сертифікати;

· організовує атестацію педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань.

Вища атестаційна комісія України організовує і проводить атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів, керує роботою щодо присудження наукових ступенів, присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника.

За результатами акредитації вищих закладів освіти Міністерство освіти і науки України разом з міністерствами і відомствами, яким підпорядковані заклади освіти:

· визначає відповідність освітніх послуг державним стандартам певного освітньо-кваліфікаційного рівня за напрямами, надає право видачі документа про освіту державного зразка;

· встановлює рівень акредитації навчального закладу;

· інформує громадськість про якість освітньої та наукової діяльності вищих навчальних закладів.

Органами громадського самоврядування в освіті є:

· Всеукраїнський з'їзд працівників освіти;

· Загальні збори колективу навчального закладу;

· Районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників;

· З'їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим.

Органи громадського самоврядування в освіті вносять пропозиції щодо формування державної політики у сфері освіти.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Гаращук О.В. Соціально-економічні аспекти розвитку вищої освіти в Україні. - Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.09.01 - Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика. - Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, м. Київ, 2006.-203 с.

2. Гаращук О.В. Системний підхід у розбудові системи освіти // Економіка: проблеми теорії та практики.: Зб. наук. пр. - Випуск 204. Т.3. - Дніпропетровськ: ДНУ. - 2005. - С. 644-652.