Формування системи соціального захисту в Україні

13

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра регіональної

економіки

РЕФЕРАТ

по курсу: Державне регулювання економіки

на тему: Формування системи соціального захисту в Україні

Виконала:

студентка 4к.5 гр.

Ф-ту Економіки і права

Дубровна І. В.

Перевірила:

викладач

Анцифирова Т.В.

Харків-2007

Зміст

Вступ

1. Необхідність соціального захисту в умовах ринкової економіки………4

2. Формування системи соціального захисту………………………………...6

2.1 Сутність і пріоритетні напрямки вдосконалення форм захисту найбільш вразливих верств населення……………………………………………………………9

2.2. Соціальний захист інвалідів. Заходи щодо активізації їх життєдіяльності…………………………………………………………………….11

3. Соціальне страхування та соціальний ризик………………………………..16

4. Реформування системи соціального захисту в Україні…………................19

Висновки……………………………………………………………………….21

Список використаної літератури……………………………………………..25

Вступ

В умовах загальної глобалізації широкомасштабна національна політика в сфері соціального захисту повинна істотно пом'якшити негативні соціальні наслідки економічних криз.

Реалізація соціальної політики стосовно будь-якої категорії громадян неможлива без здійснення їх соціального захисту. Тому соціальний захист - важлива складова соціальної політики танеобхідний елемент функціонування держави в умовах ринкової економіки.

У чинному соціальному законодавстві поняття "соціальний захист" означає поліику держави, направлену на забезпечення прав і гарантій людини у сфері рівня життя, головною метою якої є - надання кожному членові суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності, можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності. Отже, державні механізми по забезпеченню соціального захисту спрямовані на кожну людину, стосуються не лише найменш забезпечених категорій, а й населення в цілому.

Соціальний захист в Україні реалізується через матеріальне забезпечення економічно активного населення (шляхом соціального страхування); пенсійне забезпечення; соціальну допомогу найбільш вразливим категоріям; матеріальну допомогу сім'ям з дітьми; компенсації, індексації та пільги населенню; соціальне обслуговування тощо. Таким чином, соціальний захист здійснюється за допомогою соціального забезпечення та соціальної допомоги.

1. Необхідність соціального захисту в умовах ринкової економіки

В умовах загальної глобалізації широкомасштабна національна політика в сфері соціального захисту повинна істотно пом'якшити негативні соціальні наслідки економічних криз.

Реалізація соціальної політики стосовно будь-якої категорії громадян неможлива без здійснення їх соціального захисту. Тому соціальний захист - важлива складова соціальної політики та необхідний елемент функціонування держави в умовах ринкової економіки.

У ст. 46 Конституції України [1] закріплене право громадян на соціальний захист. Воно забезпечується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел фінансування. Закріплення в Конституції гарантій соціального захисту відповідає положенням міжнародно-правових актів: Загальної декларації прав людини; Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права; Конвенції про права дитини.

У світовій практиці визначилися два підходи щодо вирішення проблем соціального захисту. У розвинених країнах панує позитивний підхід, тобто підкреслюється необхідність соціального захисту і розробляються відповідні механізми дії. Формування цього підходу стало результатом взаємодії багатьох чинників, таких, як ринковий механізм функціонування економіки; діяльність уряду, направлена на забезпечення дії законотворчого процесу та функціонування прийнятих законодавчих актів; взаємодія підприємців і профспілок у розв'язанні соціально-економічних проблем.

В Україні категорія "соціальний захист" почала широко вживатися тільки на стані переходу до ринку, хоча у тій чи іншій формі соціальний захист завжди був притаманний суспільству. Сьогодні терміни "соціальний захист", "право соціального захисту", "соціальне забезпечення", "соціальна допомога" міцно увійшли в законодавство, в науку, в лексикон політичних і державних діячів.

У чинному соціальному законодавстві поняття "соціальний захист" означає поліику держави, направлену на забезпечення прав і гарантій людини у сфері рівня життя.

Сучасна концепція соціального захисту населення вкладає в це поняття більш широкий зміст: соціальний захист населення - це система заходів правового, соціально-економічного й організаційного характеру, що гарантується та реалізується державою для досягнення гідного життя людини, тобто його матеріальної забезпеченості на рівні стандартів сучасного розвитку суспільства.

Головною метою соціального захисту є надання кожному членові суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності, можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності. Отже, державні механізми по забезпеченню соціального захисту спрямовані на кожну людину, стосуються не лише найменш забезпечених категорій, а й населення в цілому.

З точки зору трудового внеску в суспільне виробництво, виділяють два види соціального захисту: обмежений і абсолютний.

Обмежений соціальний захист - це забезпечення гарантованого мінімуму рівня життя всім членам суспільства (певний мінімум в їжі, житлі і одязі, достатній для підтримки здоров'я та працездатності).

Абсолютний соціальний захист являє собою забезпечення державою гарантованого відносного благополуччя конкретній особі або категорії громадяни метою застрахувати окремих членів суспільства від можливого зменшення рівня їх доходів (мається на увазі забезпечення певної групи або соціального шару "заслуженим" або "встановленим" рівнем доходу).

Соціальний захист в Україні реалізується через матеріальне забезпечення економічно активного населення (шляхом соціального страхування); пенсійне забезпечення; соціальну допомогу найбільш вразливим категоріям; матеріальну допомогу сім'ям з дітьми; компенсації, індексації та пільги населенню; соціальне обслуговування тощо. Таким чином, соціальний захист здійснюється за допомогою соціального забезпечення та соціальної допомоги.

Згідно зі ст. 46 Конституції України [1] "соціальний захист" включає в себе таку важливу складову, як "соціальне забезпечення", яке відображає в собі одну з форм розвитку інституту соціального захисту.

Основна функція соціального забезпечення - турбота про ті категорії населення, які в законодавче встановленому порядку мають право на тривалу або постійну допомогу (за віком, інвалідністю, обмеженою працездатністю, відсутністю інших джерел існування) і розподіл коштів соціального захисту, виплат по соціальному страхуванню.

Соціальне забезпечення здійснюється у випадках тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів, догляду за дитиною-інвалідом, хвороби; досягнення пенсійного віку, безробіття, смерті годувальника, нещасного випадку на виробництві, професійного захворювання тощо.

На відміну від соціального забезпечення питання про надання соціальної допомоги розглядається індивідуально, згідно чинного законодавства і стосовно людей, що в силу різних обставин суттєво знизили свій рівень життя. Соціальна допомога - це система заходів для покращення стану певних соціальних прошарків шляхом соціальних програм та забезпечення діяльності мережі відповідних соціальних закладів. При прийнятті рішення про соціальну допомогу враховується матеріальний стан людей. Прикладом соціальної допомоги, в якому втілилися її характерні особливості, є державна Програма житлових субсидій.

2. Формування системи соціального захисту

Історія розвитку соціальної допомоги та підтримки починається з часів, коли турбота про непрацездатних цілком покладалася на сім'ю. Якщо сім'я не могла надати підтримки, людині допомагала церковна громада.

Розвиток сучасної системи соціального захисту припадає на кінець XIX - початок XX ст., тобто період інтенсивного процесу індустріального розвитку і зростання чисельності працівників найманого труда. Збільшення найманих працівників супроводиться змінами вікової структури працездатного населення: в його складі систематично підвищується частка людей похилого віку, що потребують соціального захисту. Працююче населення також вимагало захисту у випадках втрати' доходів через хворобу, інвалідність, у разі втрати годувальника, втрати роботи.

За більш ніж сторічну історію існування в різних країнах світу соціальне забезпечення та соціальний захист неодноразово змінювали свої функції, форми і схеми фінансування, але їх мета залишається колишньою - поліпшення життя людей. Сучасні системи соціального захисту розвинених країн є досить міцними, що пов'язано з усвідомленням необхідності створення соціальних амортизаторів ринкових ризиків.

Корінним образом змінилося положення більшості населення в пострадянській Україні. За сучасних умов більшість населення потребує соціального захисту: до пенсіонерів та інвалідів додалися мільйони безробітних, вимушених переселенців, демобілізованих військовослужбовців, бездоглядних тощо.

Таким чином, соціальний захист повинен функціонувати як цілісна система направленої дії суб'єктів, що займаються виробленням правових норм та соціально-економічних заходів, на об'єктів, потребуючих захищеності.

Суб'єктами соціального захисту є державні структури, органи місцевого самоврядування, громадські організації та фонди, профспілки, союзи й асоціації підприємців. Принципом діяльності суб'єктів соціальної підтримки є, по-перше, адресність їх допомоги і можливість її надання незалежно від соціального статусу об'єкта, по-друге, публічність діяльності як метод створення громадської думки та виховання людини.

Об'єктом соціального захисту може бути все населення або будь-нкий громадянин, окремі групи населення (військовослужбовці, працівники освіти, охорони здоров'я і культури тощо), соціально-вразливі перстви населення (багатодітні сім'ї, інваліди, пенсіонери, безробітні гощо).

Більш глибоке вивчення соціального захисту потребує проведення аналізу його організаційно-правової структури, яку можна представити у вигляді чотирьохрівневої системи: [12]

1) рівень державного управління містить заходи та дії глобального характеру, спрямовані на управління соціальним захистом усього населення України, визначає загальну лінію розвитку соціального захисту населення;

2) рівень галузевого управління - являє собою соціальний захист за професійною ознакою, включає мережу відомчих соціальних установ,
де заходи носять прикладний характер;

рівень регіонального управління - включає заходи щодо соціального захисту населення, які враховують регіональну специфіку, природні умови, соціально-економічне розміщення продуктивних сил, етнічно-національні фактори та містить конкретні регіональні програми соціального захисту населення, що узгоджуються з державними;

місцеве управління соціальним захистом - включає заходи, спрямовані на реалізацію соціального захисту на рівні міст і районів, що носять винятково прикладний характер.

Державна соціальна політика на загальнонаціональному рівні /реалізується за допомогою державних органів соціального захисту. До законодавчих органів відносяться Президент України, Верховна Рада, комітети Верховної Ради України з питань соціальної політики і праці, зі справ пенсіонерів, ветеранів і інвалідів. Безпосереднє управління соціальним захистом населення України здійснюється за допомогою виконавчих органів державного рівня: Кабінет Міністрів України, Міністерство праці та соціальної політики, Рада у справах інвалідів при КМУ, Управління з питань соціальної політики при КМУ та ін.

Галузеве управління соціальним захистом здійснюється міністерствами і відомствами України. Органи соціального захисту представлені профспілками, компетенція яких поширюється на підприємства галузей. Заходи щодо соціального захисту працівників знаходяться в компетенції підприємств і регулюються за допомогою колективних трудових договорів.

Основною задачею регіонального управління соціальним захистом є реалізація державної соціальної політики в окремих адміністративно-територіальних одиницях України. Для цього в структурі органів місцевого самоврядування створені відділи і управління по соціальному захисту населення.

Місцеве управління соціальним захистом населення діє в рамках регіонального. Система органів управління складається з районних і міських установ соціального захисту, аналогічних за змістом регіональним органам. Місцевий рівень є останнім у вертикалі системи соціального захисту населення і виконує специфічну роль сполучної ланки між об'єктом соціального захисту - населенням - і всією системою соціального захисту.

Важливим елементом функціонування системи соціального захисту є принципи, на яких вона будується. До них можна віднести:

· загальнодоступність соціального захисту для всіх громадян;

· наявність законодавче встановлених засад соціального захисту;

· законодавче закріплена міра відповідальності суб'єктів соціального захисту щодо забезпечення гідного рівня життя населення;

· відповідність основних норм соціального захисту рівню економічного розвитку.

Реалізація вищезазначених принципів потребує удосконалення та реформування в Україні системи соціального захисту.

2.1 Сутність і пріоритетні напрямки вдосконалення форм захисту найбільш вразливих верств населення

Аналіз ходу економічних перетворень останніх років свідчить, що соціальні втрати України за ці роки досягли максимального розміру, становище найбільш вразливих верств населення оцінюється як критичне.

Дестабілізація суспільства сприяє росту числа девіантної поведінки: алкоголізації, наркоманії, проституції, бродяжництва, жебракування, криміналізації суспільства. Росте кількість тяжких злочинів. Набувають поширення інфекційні та психічні захворювання. Зменшуються можливості молодого покоління в отриманні освіти, надбанні професії.

Інтенсивність процесу розшарування суспільства веде до різкого збільшення частки знедолених та маргіналізованих верств населення при збереженні відносно невеликою долі багатих. Подібні процеси сприяють розмиванню середнього шару населення, що є дуже небезпечним.

У будь-якій країні завжди е найвразливіші соціальні групи, які потребують підвищеної уваги з боку суспільства та держави. Практика розвинених країн свідчить, що захист соціальне вразливого населення повинен бути пріоритетним напрямком соціальної політики держави.

Соціальне вразливі верстви населення - це індивіди або соціальні групи, що мають більшу за інших ймовірність зазнати соціальних збитків від дії економічних, екологічних, техногенних та інших чинників сучасного життя.

До соціально-вразливих категорій населення, потребуючих першочергової допомоги з боку держави, відносяться: пенсіонери, інваліди, сім'ї з дітьми, діти-сиріти, молодь, безробітні, постраждалі від Чорнобильської аварії, малозабезпечене населення, маргіналізовані версти населення (бездомні, залежні від алкоголю, наркотиків, правопорушники) та ін.

Соціальний захист та допомога населенню повинні бути диференційовані в залежності від рівня доходу, міри працездатності, а в окремих випадках - за принципом зайнятості в суспільному виробництві.

Диференційований підхід до вибору форм і заходів соціального захисту гарантує: для працездатного населення -створення належних умов праці і робо-чих місць; для непрацездатних (або працездатних, які за певних обставин потре-бують державної підтримки), пенсіонерів та інвалідів - соціальне гарантований рівень життя та підтримку держави; для деяких особливо вразливих верств населення - розробку та впровадження спеціальних програм соціальної підтримки.

Дієвою формою, яка відображає диференційованість соціального захисту, є адресна допомога категорій населення, найбільш потребуючих такої підтримки.

В наш час в Україні соціальний захист вразливих верств населення здійснюється шляхом таких форм та заходів:

1. виплати пенсій за віком, з інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, за особливі заслуги перед Україною, соціальних пенсій; виплати державних допомог (трудові допомоги, соціальні допомоги, допомога тим, хто доглядає психічно хворих; допомоги при малозабезпеченості);

2. виплати адресної соціальної допомоги (житлово-комунальні субсидії; адресна допомога малозабезпеченим сім'ям);

3. соціальне обслуговування непрацездатних (стаціонарне обслуговування, обслуговування на дому тощо);

4. надання пільг ветеранам війни, інвалідам, особам, які мають особливі заслуги перед Україною.

2.2. Соціальний захист інвалідів. Заходи щодо активізації їх життєдіяльності

Соціальний захист інвалідів з боку держави полягає в наданні грошової допомоги," засобів пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, пристосованого житла, у встановленні опіки або стороннього догляду, а також пристосуванні забудови населених пунктів, громадського транспорту, Засобів комунікацій і зв'язку до особливостей інвалідів.

Система соціального захисту інвалідів передбачає пенсійне обслуговування; соціальні допомоги; реабілітаційні програми та заходи щодо активізації життєдіяльності інвалідів (можливості працевлаштування, соціально-побутові та медичні заходи, інші програми).

Термін "реабілітація" стосується процесу, що має на меті уможливити інвалідам досягнення і підтримку їх оптимальних фізичного, чуттєвого, інтелектуального, психічного, а також соціального рівнів діяльності, які б забезпечували їх засобами для зміни свого життя в напрямі до вищого рівня самостійності.

Реабілітація може включати заходи для забезпечення і відновлення функцій або ж компенсації втрати або відсутності функції чи функціонального бмеження. Реабілітаційний процес не включає першої медичної допомоги. Він залучає широке коло заходів, програм і видів діяльності, починаючи від більш основної та загальної реабілітації і до дій спрямованих на досягнення кінцевої мети, наприклад професійної реабілітації. Для інвалідів мають бути широко доступними різноманітні об єкти загального користування: дороги, житлові будинки, комунальний транспорт, культурні, навчальні, медичні заклади, спортивні споруди.

Види і обсяги необхідного соціального захисту інваліда надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації

Індивідуальна програма реабілітації є обов'язковою для виконання державними органами, підприємствами (об'єднаннями), установами та організаціями.

Пенсійне забезпечення. Пенсії за інвалідністю - це щомісячні грошові виплати з Пенсійного фонду, що призначаються медичним органом на основі однієї з трьох груп інвалідності, яка спричинила повну або часткову втрату працездатності.

В основі пенсії за інвалідністю, на відміну від пенсії за віком, лежить чітко виражена непрацездатність громадянина. Для пенсійного забезпечення за інвалідністю правове значення також має причина інвалідності. Причинами інвалідності 'можуть бути загальне захворювання, трудове каліцтво або професійне захворювання, інвалідність з дитинства; для військовослужбовців - поранення, контузія, каліцтво або захворювання, пов'язане з перебуванням на фронті.

Законодавство передбачає два види пенсії з інвалідності в залежності від причин інвалідності [8]:

а) пенсії за інвалідністю внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання;

б) пенсії за інвалідністю внаслідок загального захворювання, в тому числі не пов'язаного з роботою (наприклад інвалідність з дитинства).

Законодавством встановлені мінімальні і максимальні розміри пенсії за інвалідністю, вони залежать від причини інвалідності, а іноді й від умов праці.

Максимальна пенсія за інвалідністю не може перевищувати трьох, а для працівників, зайнятих на підземних роботах і роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці, чотирьох мінімальних пенсій за віком.

Щомісячна пенсія інвалідам встановлена у таких розмірах:

ь інвалідам першої групи - 70% зарплати;

ь інвалідам другої групи - 60 % зарплати;

ь інвалідам третьої групи - 30 % зарплати.

Інвалідам працездатного віку призначається мінімальна пенсія у розмірі:

ь інвалідам першої групи - 200% мінімальної пенсії за віком;

ь інвалідам другої групи - 100% мінімальної пенсії за віком;

ь інвалідам третьої групи - 50% мінімальної пенсії за віком.

Дітям-інвалідам призначається соціальна пенсія, що дорівнює міні-мальній пенсії за віком. При визначенні розміру пенсії враховується ступінь втрати працездатності, розмір попередньої заробітної плати, тривалість трудового стажу.

Пенсії за інвалідністю потерпілим від наслідків Чорнобильської катастрофи призначаються громадянам, інвалідність яких наступила внаслідок каліцтва або хвороби, отриманої внаслідок Чорнобильської катастрофи. Пенсії призначаються в підвищених розмірах.

Пенсії за інвалідністю аспірантам, студентам, ординаторам призначаються незалежно від того, працювали вони чи не працювали до навчання. Пенсії за інвалідністю призначаються і в тому випадку, якщо інвалідність наступила в зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням при проходженні виробничого навчання, практики або практичних занять.

Пенсії за інвалідністю при неповному стаж/ роботи призначаються тим працівникам, у яких відсутній необхідний для призначення повної пенсії за інвалідністю стаж роботи. У цьому випадку розмір пенсії визначається пропорційно стажу роботи, але не менш соціальної пенсії, встановленої за відповідною групою інвалідності.

Згідно з Законом України "Про державну соціальну допомогу Інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам" право на державну соціальну допомогу мають інваліди з дитинства І і II групи, непрацюючі інваліди з дитинства III групи, а також діти-інваліди у віці до 16 років. Причина, група інвалідності, термін, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціапьної експертизи відповідно до законодавства України.

Зайнятість інвалідів. В Україні досить гострою є проблема працевлаштування людей з фізичними вадами, проте законодавство гарантує працевлаштування інвалідів. Відсутність у інваліда професійної підготовки або неадекватність її рівня потребам ринку праці зменшує його шанси на працевлаштування і, як наслідок, - на активну життєдіяльність.

Гарантії щодо зайнятості інвалідів, закріплені законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", полягають у наступному.

Після закінчення навчального закладу інвалідам надається право вибору місця роботи з наявних варіантів або надається за їх бажанням право вільного працевлаштування.

Професійна підготовка або перепідготовка інвалідів здійснюється з урахуванням медичних показань і протипоказань для наступної трудової діяльності. Вибір форм і методів професійної підготовки провадиться згідно з висновками медико-соціальної експертизи.

З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах і в організаціях зі звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства і організації, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації й забезпечувати інші соціальн» економічні гаранти, передбачені чинним законодавством.

Чинна система квотування робочих місць для підприємств І організацій встановлюється нормативом робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

З метою створення умов для досягнення інвалідами рівноправності у життєдіяльності, сприянні в отриманні освіти, відновленні працездатності, розробці нетрадиційних, гнучких форм зайнятості, обранні місця роботи, забезпеченні достатнього рівня доходів розпочато реалізацію Національної програми професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001 - 2005 р.

Введення в дію Всеукраїнського центру професійної реабілітації інвалідів є реальним кроком реалізації Національної програми реабілітації.

Важливим завданням соціальної політики є розвиток нетрадиційних гнучких форм зайнятості інвалідів, серед яких -програми працевлаштування на навчально-виробничих підприємствах; програми організації підприємницької діяльності, працевлаштування на спеціалізованих підприємствах, у цехах та дільницях; надомна праця. Наприклад, люди з обмеженими можливостями отримують шанс працювати нарівні з іншими членами суспільства в сфері комп'ютерних технологій. і домашній комп'ютер реально може стати не тільки засобом комунікації, але й інструментом заробітку.

Соціально-побутові та медико-соціальні аспекти захисту інвалідів. Державна програма соціально-побутового, матеріального та медичного забезпечення інвалідів здійснюється у вигляді грошових виплат (допомог, одноразових виплат, адресної соціальної допомоги), забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами, включаючи автомобілі, крісла-коляски, протезно-ортопедичні вироби, друковані видання зі спеціальним шрифтом, звукопідсилюючу апаратуру та аналізатори, а також шляхом надання послуг з медичної, соціальної реабілітації, побутового та торговельного обслуговування.

Інвалід може відмовитися від того чи іншого виду соціальної допомоги, якщо вона не повною мірою відповідає його потребам. У такому разі інвалід вправі самостійно вирішувати питання про забезпечення себе конкретним видом допомоги за рахунок власних коштів з урахуванням компенсації вартості аналогічного виду соціальної допомоги, що подається державним органом.

Повна реабілітація інвалідів, яка гарантує як фізичну, так і психологічну незалежність, передбачає створення умов безперешкодного доступу інвалідів до об'єктів соціально-побутової інфраструктури шляхом пристосування будівель, житлових приміщень, транспорту, зв'язку, спортивних споруд до потреб цієї категорії співвітчизників.

Планування і забудова населених пунктів, формування жилих районів, будівництво й реконструкція споруд без пристосування для використання інвалідами не допускається.

Підприємства та організації, що здійснюють транспортне обслуговування населення, зобов'язані забезпечити спеціальне обладнання транспортних засобів, вокзалів, аеропортів та інших об'єктів, яке б дало змогу інвалідам безперешкодно користуватися їх послугами.

Держава повинна забезпечити інвалідам ефективну медико-соціальну опіку, здійснювати програми, які виконуються групами фахівців з багатьох спеціальностей, для раннього вияву, оцінки та лікування порушень; забезпечувати належну підготовку і оснащення медичного й санітарного персоналу для надання інвалідам доступу до відповідних лікувальних методів і технологій; забезпечити інвалідів регулярним лікуванням і ліками, які можуть знадобитися для збереження або покращання рівня життєдіяльності.

Законодавчими та нормативно-правовими актами для інвалідів передбачається регулярне санаторно-курортне лікування, протезування, безкоштовні ліки або ліки за пільговими цінами.

Сьогодні в Україні завдяки сприянню обласних відділень Фонду України соціального захисту інвалідів працює 17 дитячих реабілітаційних центрів медичного та соціально-педагогічного напрямку. Мета їх діяльності - дати можливість дітям з різними фізичними та інтелектуальними вадами перебороти труднощі в розвитку, засвоїти побутові та соціальні навички, розвинути свої здібності, повністю або частково інтегруватись в життя суспільства.

3. Соціальне страхування та соціальний ризик.

Важливими характеристиками системи соціального захисту слід вважати соціальне страхування та соціальний ризик.

При проведенні аналізу поняття соціального захисту звертає на себе увагу постійна причетність до нього таких характеристик, як невпевненість, невизначеність, неспиятливість, небезпека, негативні наслідки тощо. Оцінюючи дані характеристики, можна дійти висновку про їх загальне походження, яке в економічній літературі має назву соціального ризику.

Різноманіття форм і видів соціального ризику в Україні пов'язане з особливостями існуючого національного законодавства, з відмінністю соціально-політичних умов виникнення ризику у порівнянні із зарубіжними аналогами. Соціальний ризик в сучасних умовах носить глобальний характер, постійно змінюється, трансформується під дією об'єктивних чинників зовнішнього середовища.

Соціальний ризик - це виникнення в суспільстві обставин, що наносять істотного збитку багатьом особам одночасно. Для адаптації людини, яка відчула на собі негативні наслідки дії соціального ризику, існує система соціального захисту.

Сучасна реакція на ризики та інструмент запобігання їх негативної дії - це страхування. До страхових ризиків відносять такі випадки соціальної небезпеки, появу яких можна прогнозувати й оцінювати на базі історичних даних та за допомогою математико-статистичних методів.

Згідно з Законом України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів.

Система державного соціального страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, що передбачає надання громадянам соціального захисту за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхових зборів громадян і підприємств, установ і організацій, що використовують найману працю, а також за рахунок бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Задачею соціального страхування є "захист прав і інтересів громадян, що мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на їхнє забезпечення у випадку хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності, безробіття з незалежних від них обставин, народження дитини, необхідності догляду за малолітньою дитиною або дитиною-інвапідом, хворим членом родини, у випадку смерті громадянина і членів його родини та ін."

Основні поняття, суб'єкти і об'єкти страхування, принципи управління, структура та елементи системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, що запроваджується в Україні, визначено Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування [10].

Згідно з Основами, передбачається встановлення п'яти видів соціального страхування: на випадок безробіття; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності від нещасних випадів на вироб-ництві та професійного захворювання; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, витратами, зумовленими народженням та похованням; пенсійне і медичне страхування.

Кошти за кожним із напрямів формуються за рахунок внесків роботодавців і найманих працівників (за винятком страхування від нещасних випадків на виробництві і професійного захворювання). Управління в системі соціального страхування здійснюється на основі поєднання інтересів застрахованих громадян, роботодавців та держави на засадах трипартизму.

До джерел соціальних виплат державної системи страхування підносяться Пенсійний фонд України; Фонд соціального страхування України; Фонд сприяння зайнятості України.

Протягом останнього часу Верховна Рада України прийняла Закони України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", "Про страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування", "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання", що дозволило, починаючи з 2001 року, запровадити в Україні чотири з п'яти основних видів загальнообов'язкового державного страхування: на випадок безробіття; на випадок хвороби; від нещасних випадків на виробництві; пенсійне страхування.

Міжнародний досвід свідчить, що добре налагоджена система соціального страхування активно сприяє розвитку економіки і розв'язанню соціальних проблем.

Реалізація системи соціального захисту населення на страховій основі - прогресивний напрям соціальної політики, який забезпечує індивідуалізацію внесків застрахованих осіб, встановлює залежність розміру допомоги від сплати страхових внесків, страхового стажу, сприяє / легалізації трудових доходів громадян. Але, слід зауважити/ що в Україні запровадження такої системи має бути тісно пов'язане з податковою політикою та -політикою грошових доходів населення, тому що перекласти на працівників частину сплати страхових внесків з роботодавців можна лише за умови підвищення його заробітної плати.

4. Реформування системи соціального захисту в Україні

У травні 1996 р. Україною було підписано Європейську соціальну хартію, що зобов'язує нашу державу дотримуватися певних міжнародних стандартів щодо соціального захисту громадян. Це перший крок на шляху приєднання до світової спільноти, оскільки за час представництва колишнього СРСР і незалежної України в Міжнародній Організації Праці не було ратифіковано жодної конвенції цієї організації щодо соціального забезпечення й охорони здоров'я.

Важливою умовою досягнення в суспільстві соціальної стабільності є реформування системи соціального захисту, головною метою якого є розширення соціальної бази перетворень на основі стабілізації життєвого рівня населення, зменшення тягаря наслідків економічних реформ для найуразливіших верств населення, вжиття заходів щодо соціальної адаптації населення до цих перетворень.

Перспективи розвитку системи соціального захисту, орієнтовані на XXI вік, визначені Концепцією соціального забезпечення населення України. По суті, розроблена широкомасштабна, комплексна державна програма розвитку соціального забезпечення. Така програма створена в нашій країні уперше. Вона покликана радикально змінити систему соціального захисту населення.

Серед головних напрямків реформування цієї сфери слід виділити: розвиток пенсійного забезпечення та пенсійного страхування; впровадження системи медичного страхування; реформування системи соціальної допомоги, розвиток адресної допомоги; соціальне забезпечення жінок, дітей, молоді; забезпечення інвалідам рівних з іншими громадянами можливостей для участі в різних сферах життя суспільства тощо.

Удосконалення соціального страхування передбачає заходи, спрямовані на законодавче, організаційне, фінансове, кадрове забезпечення сфери соціального страхування на основі Конституції України.

Реформування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян має відбуватися шляхом законодавчого визначення умов і порядку здійснення страхування на основі таких основних принципів, як відповідальність суспільства і держави за дбайливе ставлення до особистості громадянина та його потреб; державне гарантування реалізації застрахованими громадянами своїх прав, пов'язаних з отриманням соціальних послуг і матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Суттєвою складовою соціальної політики сьогодні є реформування насамперед тих структурних механізмів системи соціальної безпеки людини, які ставлять працюючого в абсолютну залежність від державної системи соціального захисту. Розв'язання таких суперечностей передбачає насамперед розширення та поглиблення соціально-економічної бази системи соціального забезпечення населення. В її основі повинен лежати перерозподіл функцій із соціального захисту населення і насамперед фінансової відповідальності за його здійснення між державними органами; працедавцями й працівниками. Такий перерозподіл розширить соціально-економічний простір підвищення соціальної безпеки населення, дасть змогу значно послабити потужний податковий прес на державні та місцеві бюджети, підвищить регулятивну ефективність власне державних форм соціального захисту населення й забезпечення соціальних гарантій.

Висновки

Соціальний захист - важлива складова соціальної політики та необхідний елемент функціонування держави в умовах ринкової економіки, відповідно до ст. 46 Конституції України це закріплене право громадян, яке забезпечується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел фінансування. Закріплення в Конституції гарантій соціального захисту відповідає положенням міжнародно-правових актів: Загальної декларації прав людини; Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права;

Соціальний захист в Україні реалізується через матеріальне забезпечення економічно активного населення (шляхом соціального страхування); пенсійне забезпечення; соціальну допомогу найбільш вразливим категоріям; матеріальну допомогу сім'ям з дітьми; компенсації, індексації та пільги населенню; соціальне обслуговування тощо. Таким чином, соціальний захист здійснюється за допомогою соціального забезпечення та соціальної допомоги.

Система соціального захисту інвалідів передбачає пенсійне обслуговування; соціальні допомоги; реабілітаційні програми та заходи щодо активізації життєдіяльності інвалідів (можливості працевлаштування, соціально-побутові та медичні заходи, інші програми).

Важливою умовою досягнення в суспільстві соціальної стабільності є реформування системи соціального захисту, головною метою якого є розширення соціальної бази перетворень на основі стабілізації життєвого рівня населення, зменшення тягаря наслідків економічних реформ для найуразливіших верств населення, вжиття заходів щодо соціальної адаптації населення до цих перетворень.

Серед головних напрямків реформування слід виділити: розвиток пенсійного забезпечення та пенсійного страхування; впровадження системи медичного страхування; реформування системи соціальної допомоги, розвиток адресної допомоги; соціальне забезпечення жінок, дітей, молоді; забезпечення інвалідам рівних з іншими громадянами можливостей для участі в різних сферах життя суспільства тощо.

Список використаної літератури

Конституція України (Основний закон). - К.: Право, 1996. - 54 с.

2. Указ Президента України "Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року" // Офіційний вісник України, 2000.-№15.

3. Національна програма професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001 - 2005 роки,

4. Послання Президента України Верховній Раді "Україна: поступ у XXIстоліття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000 - 2004 рр." //Урядовий кур'єр, 2000. - №34.

5. Постанова Кабінету Міністрів України "Про запровадження адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям".http://webua.net/socinform/dop_ditі2002.htm.

6. Положення "Про порядок призначення та виплати державної допомоги сім'ям з дітьми". // Урядовий кур'єр, 2000. - №34.

7. Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Закони України. - Том 1. - К.: АТ "Книга", 1996. - С. 301 - 309.

8. Закон України "Про пенсійне забезпечення". Закони України, Том 2. - К.: АТ "Книга", 1996. - С. 254 - 285.

9. Закон України "Про державну соціальну допомогу, малозабезпеченим сім'ям" від 01.07.2000 р.// Праця і зарплата,'2000, №25. - С. 2 - 3.

10.Закон України "Про загальнообов'язкове державне страхування// Відомості Верховної Ради України, 1998. - №23.

11 .Баркер Р. Словарь социальной работы/ Пер. с англ. М.: Наука, 1994.-166с.

12. Введення у соціальну роботу. Навчальний посібник. - К.: Фенікс,2001. - 288 с.

13. Гайдуцький П.І., Подолєва О.Є. Фінансування соціальної політики. - К.: УАДУ, 1995. - 64 с.

14. Гончарова С.Ю., Отенко І.П. Соціальна політика. Навч. Посібник. -Х.:Вид. ХДЕУ, 2003.-200с.

15. Скуратівський В.А., Палій О.М., Ліанова Е.М. Соціальна політика:Навч. Посібник.-К.:УАДУ,1997.-360с.