Система соціального захисту в Україні

119

Міністерство освіти та науки України

Львівський національний університет імені Іванв Франка

Дипломна робота

на тему:

«Система соціального захисту населення в Україні»

 План:

ВСТУП

РОЗДІЛ. 1. Теоретико - методологічні основи дослідження системи соціального захисту населення

1.1. Суть, необхідність та інструментарій соціального захисту населення

1.2. Соціальна політика як знаряддя реалізації системи соціального захисту··

1.3. Проблема соціального захисту в концепціях провідних економічних

шкіл.

1.4. Моделі соціального захисту населення зарубіжних країн.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПОЛІТИКИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

населення В УКРАЇНІ

2.1. Еволюція системи соціального захисту у відчизняній економіці.

2.2. Аналіз нормативно правової бази здійснення соціального захисту

2.3. Особливості соціального захисту в Україні на сучасному етапі

РОЗДІЛ 3. ЕФЕКТИВНІСТЬ ПОЛІТИКИ СОЦІАЛЬНОГО

ЗАХИСТУ В УКРАЇНІ та світі·

3.1. Основні проблеми соціальної політики України та шляхи їх подолання.··

3.2. Світові тенденції соціального захисту населення та їх вплив на

побудову моделі соціального забезпечення в Україні3

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

Вступ

Актуальність теми. В умовах трансформації економіки України - переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, від державної власності до приватної, розвитку конкуренції й підприємництва, гостро постала проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.

Прагнення України увійти в Європейську співдружність країн та у Європейський союз неможливе без створення системи правових, економічних, організаційних та інших заходів державних і недержавних установ та організацій, що впливатимуть та сприятимуть підтриманню соціальної стабільності в суспільстві, створенню умов для зростання добробуту населення, забезпечення належного рівня та якості життя населення.

Процес поглиблення інтеграції в світове економічне співтовариство передбачає багато істотних змін в системі управління державою, складовою якої є соціально-економічна система, на основі ідеї сполучення економічної ефективності як результату дієвості ринкових сил та соціального компромісу. Наявність дієвої, ефективної системи соціального захисту - це свідоцтво рівня розвитку держави, його відповідності вимогам часу. Чим вищий рівень життя членів суспільства, тим більш розвинутим може вважатися суспільство.

Стратегічна мета інтеграції України до складу Європейського співтовариства потребує серйозної роботи щодо удосконалення захисту прав і свобод людини, демократизації всіх складових суспільного життя, економічного зростання та забезпечення механізмів і умов для створення матеріального та духовного добробуту населення. Найважливішим аспектом цієї проблеми, віддзеркаленням місця людини в системі державної політики є стан її соціального захисту та надання соціальних гарантій.

Як уже зазначалось, однією з функцій держави є недопущення зростання соціальної напруги з приводу майнової нерівності, передбачення й фінансування негативних проявів ринку для громадян (безробіття, втрата працездатності), створення ефективної системи соціального захисту в Україні.

Об'єктом дослідження є система соціального захисту населення, суть, її структура, об'єкти, суб'єкти та інструменти реалізації.

Предметом є особливості соціального захисту населення в Україні.

Метою роботи є дослідження сучасної структури системи соціального захисту населення і політики України, аналіз її стану, характеристика сучасних процесів, що протікають в соціальній сфері.

Завдання даної дипломної роботи є:

- визначення теоретичних аспектів здійснення системи соціального захисту:

- аналіз сучасної політики соціального захисту в Україні;

- оцінка ефективності політики соціального захисту та висування пропозиції щодо її покращення.

Методологія дослідження. Серед методів обробки і аналізу економічної інформації основними були такі: історико-хронологічний та системний аналіз, порівняльний економічний аналіз тощо. А також використання історико-парадигмального підходу до періодизації еволюції системи соціального захисту.

Структура роботи. Дипломна робота включає вступ, 3-и розділи, що поділяються на підрозділи, висновок, список використаної літератури та додатки.

Джерельна база. Нормативною базою для написання дипломної роботи стали наступні нормативні акти: Конституція України, Закони України “Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування”(14.01.1998), “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”(05.10.2000), та інші нормативні акти згідно списку використаної літератури. Крім нормативної бази в роботі використані підручники з економіки за редакцією Панчишина С.М, Борецької Н.П. та ін., статті українських науковців, розміщені у вітчизняних періодичних виданнях, INTERNET.

Розділ 1. Теоретико - методологічні основи дослідження системи соціального захисту населення

1.1. Суть, необхідність та інструментарій

соціального захисту населення

Конституцією України нашу державу проголошено суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою Конституція України, Ст.1. - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1013.3.0.. Проголошення України соціальною державою - великий крок у розвитку української державності, однак це не означає, що держава дійсно є соціальною, а лише свідчить про наміри держави та спрямування її політики на соціальний захист населення.

Державу, що забезпечує своїм громадянам і особам, що знаходяться на її території на законних підставах, достойний рівень життя і вільний розвиток, називають соціальною. Така держава створює систему соціального захисту, що охоплює систему соціального страхування, соціальні гарантії, соціальну допомогу, систему фінансування пенсій, допомог, компенсацій, медичних і інших соціальних послуг. Окремі функції держава в соціальній сфері делеговані окремим юридичним особам: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування населення, Фонд соціального розвитку, Фонд зайнятості, фонди створені при підприємствах, тощо.

Основним законом нашої країни визначено, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека. Згідно з Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави Конституція України, Ст.3. - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1013.3.0.. Із змісту зазначених положень витікає, що держава не є пасивним спостерігачем при реалізації прав і свобод громадян, а активним учасником забезпечення їх реалізації. Зокрема, наша держава зобов'язується забезпечувати: право особи на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості, та в інших випадках, передбачених законом Конституція України, Ст.46. - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1013.3.0.; право на достатній життєвий рівень Конституція України, Ст.48. - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1013.3.0., тощо. Це, безперечно, свідчить про її соціальну орієнтацію.

Як вже зазначалося, право громадян на соціальний захист закріплене в Основному Законі України Конституції. Згідно ст.46, воно гарантується і забезпечується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел фінансування Конституція України, Ст.46. - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1013.3.0. Зі змісту цієї статті Конституції України випливає, що в нашій країні розвиватиметься тристороння схема фінансування соціального захисту населення. Така схема сьогодні діє практично у всіх промислово розвинутих країнах. Відповідно до неї сторони, що беруть участь у фінансуванні соціального захисту, - це: по-перше, кожен працездатний працюючий громадянин, потенційний отримувач пенсії, допомоги, і т. д., по-друге, роботодавець і, по-третє, держава. Варто відзначити, що від колишнього Союзу РСР нам у спадок дісталася державна адміністративно-розподільча (бюджетна) система асигнувань соціального захисту, де основним суб'єктом фінансових ресурсів виступала держава. Із змісту ст. 46 Конституції України випливає, що держава не залишається осторонь від участі у фінансуванні соціального захисту своїх громадян, хоч вагоміший вклад в нього повинні вносити роботодавці, а також самі громадяни.

Універсальним методом фінансування соціального захисту визнається соціальне страхування робітників. Побудоване на принципах солідарності поколінь, паритетності і перерозподілі засобів від працездатних - непрацездатним, соціальне страхування є матеріальною основою реалізації права громадян на соціальний захист. Воно нерозривно пов'язане з трудовою діяльністю людини в різних сферах народного господарства.

Справедливою є думка, що людство, на будь-якому етапі свого розвитку не могло б нормально існувати не тільки без праці - головної умови людського життя, а й без врахування потреб непрацездатних в засобах існування Иванова Р.И. Правоотношения по социальному обеспечению в СССР. - М.: 1986.- С.9..

Вперше термін “соціальний захист” чи “соціальна безпека” появився в США у 1935 і поступово розповсюдився на всі західні країни для позначення системи заходів, що захищають будь-якого громадянина і будь-якого жителя країни від економічної і соціальної деградації внаслідок безробіття, втрати чи різкого скорочення прибутку, хвороби, народження дитини, виробничої травми чи професійного захворювання, інвалідності, старості, втрати годувальника та ін. Сирота И.М. Право социального обеспечения в Украине: Учебник.-X.: «Одиссей», 2000.-С.4.

Теоретичне обґрунтування необхідності соціального забезпечення непрацездатних громадян розробляється в багатьох країнах в кінці XIX- на початку XX століття Мачульская Е.Е. Практикум по праву социального обеспечения . Для юридических вузов и факультетов.- М. : Издательская группа Норма-Инфра., 1998.-С.1-2..

Термін “соціальне забезпечення”, що означає одну з форм соціального захисту громадян, офіційно закріплений у міжнародному Пакті про економічні, соціальні та культурні права, ухваленому Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року Сирота І. М. Право пенсійного забезпечення в Україні: Курс лекцій.- К.: Юрінком Інтер, 1998.-С.4.. В ст. 9 цього документу йдеться про те, що “держави, які беруть участь у цьому Пакті, визначають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права,// Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи./ Упоряд. Ю. К. Качуренко-2-е вид.- К.: Юрінформ, 1992.-С.28..”

Цей термін застосовується і в Концепції соціального забезпечення населення України, схваленою Верховною Радою України від 21 грудня 1993 р. Концепція соціального забезпечення населення України від 21 грудня 1993 р.// Голос України. -19 січня 1994 р.-№10. Проте, у Конституції України у ст.46 вживається вже згадуваний термін - “соціальний захист”. Із змісту цієї статті випливає, що “соціальний захист” - ширше поняття і включає в себе поняття “соціальне забезпечення Конституція України. - К. - 1996.-Ст.46..” На думку автора навчальних посібників “Право пенсійного забезпечення в Україні” та “Право соціального забезпечення в Україні” І.М. Сироти, ці терміни - слова-синоніми Сирота И.М. Право социального обеспечения в Украине: Учебник.-X.: «Одиссей», 2000.-С.8. .

Проте, ряд економістів розглядають “соціальний захист” як ширше поняття, яке включає в себе поняття “соціальне забезпечення Конституція України, Ст.46. - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1013.3.0..” На думку автора навчального посібника “Порівняльна соціальна політика” Т.В. Симигіна “соціальний захист - термін, який активно вживали у радянські часи і яких охоплює соціальне забезпечення, а також часткове регулювання трудових відносин та інших сфер”. Симигіна Т.В. Порівняльна соціальна політика: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2005.-С.273.

Разом з тим, вона зазначає, що термін “соціальний захист - означає сукупність соціальних і юридичних гарантій, метою яких є забезпечення державою для кожного члена суспільства реалізації його основних соціально - економічних прав, передовсім права на рівень життя, необхідний для нормального відтворення та розвитку особистості”. Там же, С. 274.

На сьогоднішній день, багато вчених пропонують різні підходи що до визначення терміна “соціальний захист”. Наприклад, у термінологічно-понятійному словнику за редакцією М.Ф. Головатого подано 2 підходи до визначення соціального захисту як:

ь “систему принципів, методів, законодавче встанов-лених державою соціальних гарантій, заходів і закладів, які забезпечують оп-тимальні умови життя, задоволення по-треб населення. Соціальний захист створює гарантії допомоги на випадок настання соціаль-них ризиків, яких може зазнати будь-який громадянин упродовж життя: хво-роба, інвалідність, травматизм, старість, втрата годувальника, безробіття, мігра-ція та ін. Охоплює соціальне забез-печення, соціальне страхування і соці-альну допомогу (підтримку), сукупність дій, спрямованих на надання допомоги під час життєвих криз (у цьому значенні також вживають термін "соціальне забезпечення")”;

ь “певні види колективного забезпечення, мета яких -- підтримання добробуту людей, а також безпосередня допомога особам у складних життєвих ситуаціях, запровадження превентивних механізмів, спрямованих на запобігання виникненню таких ситуацій. Наприклад, захист працюючих здійснюється завдяки державному регулюванню мінімальної заробітної плати таким чином, щоб особа, яка працює, не опинилася за межею бідності. Для того, щоб необачлива людина, яка не дбала про свою старість упродовж трудового активного життя, не лишилася без засобів існування, необхідний механізм перерозподілу дохо-дів особи протягом її життя. Державний соціальний захист має будуватися таким чином, щоб, окрім розв'язання індивідуальних проблем кожної людини, забезпечувати й інтереси всього суспільства (навряд чи можна очікувати від країни з низьким рівнем освіти її громадян високого рівня розвитку). Отже, у широкому сенсі охоплює: соціальну допомогу; соціальне страхування; соціальні гарантії. Громадяни мають право на соціальний захист -- забезпечення їх у разі часткової або повної втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших передбачених законом випадках. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Конституцією України (Ст. 46) передбачено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від встановленого законом прожиткового мінімуму”. Головатий М.Ф. Соціальна політика і соціальна робота: Термінол.-понятійн. слов. / Головатий М.Ф., Панасик М.Б. - К.: МАУП, 2005. - С. 401-402.

Як бачимо, Головатий М.Ф. пропонує вживати соціальний захист як ширше поняття ніж соціальне забезпечення.

В енциклопедичній літературі економічного спрямування соціальний захист розглядається як два взаємопов'язаних поняття, з одного боку, - надання всім громадянам рівних можливостей у забезпеченні своєю працею гідного життя собі, з іншого, - державну підтримку непрацездатних і соціально-вразливих громадян Большой экономический словарь./ Под ред. А. Н. Азрилияна.-М.- 1994.-С.384.; або передбачає тільки турботу держави про громадян, які потребують допомоги та сприяння у зв'язку з віком, станом здоров'я, соціальним станом, недостатнім забезпеченням у наданні засобів існування Райзберг Б. А., Лозовский А. Ш., Стародубцева Е. Б. Современный экономический словарь.-М.- 1997.-С.317. .

Що ж до поняття “соціальне забезпечення”, то слід зазначити, що воно відноситься до числа найбільш багатогранних категорій. В правовій і економічній літературі це поняття вживається в різних значеннях, серед яких, на думку правознавця Р.І. Іванової: суспільно-історичний тип матеріального забезпечення людей у старості і непрацездатних; особлива форма розподільчих відносин; предмет соціальної політики; самостійна функція держави; правова форма матеріального забезпечення осіб, що мають соціально-правові підстави для такого забезпечення; форма опосередкованого стимулювання активної участі громадян у соціально-економічному житті суспільства; важливе соціально-економічне право громадян; галузь права та ін. Разом з тим, звертає увагу Р. І. Іванова, не можна не помітити, що при всій різноманітності проявів, в кожному з них так чи інакше відображаються загальні риси вихідного розуміння соціального забезпечення, що надається суспільством особливому контингенту осіб в особливих випадках особливими способами Иванова Р. И. Правоотношения по социальному обеспечению в СССР.- М.: Изд-во Моск.ин-та, 1986.-С.3-4..

У згадовоному вже економічному термінологічно-понятійному словнику соціальне забезпечення формулюється як “держав-на система допомоги громадянам, які че-рез соціально значимі причини не мають самостійних засобів існування у вигляді винагороди за працю або отримують їх в обсязі, недостатньому для задоволення життєвих потреб. Категорії громадян, яких необхідно охопити, визнача-ються чинним законодавством. До них відносять: осіб, які перебувають за межа-ми юридичне встановленого працездат-ного віку (діти і підлітки до 14-16 років, люди пенсійного віку); осіб, які не мо-жуть бути повноцінними учасниками суспільного виробництва за станом здо-ров'я (мають вади фізичного або психіч-ного розвитку, тимчасово непрацездат-ні); жінок у період вагітності і догляду за дитиною; осіб, які виконують у сім'ї функції, що не можуть поєднуватися з роботою (догляд за малолітніми дітьми, інвалідами, людьми похилого віку). Система соціального забезпечення охоплює: пенсії, допомоги працюючим (за тимча-сової непрацездатності, вагітності і по-логів), одиноким матерям, багатодітним і малозабезпеченим сім'ям та ін. Здійс-нюється за рахунок державного бюджету і страхових внесків, що акумулюються в Пенсійному фонді України, фондах соціа-льної підтримки населення.” Головатий М.Ф. Соціальна політика і соціальна робота: Термінол.-понятійн. слов. / Головатий М.Ф., Панасик М.Б. - К.: МАУП, 2005. - С. 398..

На думку авторів цього видання, соціальне забезпечення “реалізовує конституційне право грома-дян на матеріальне забезпечення у старо-сті, у випадку захворювання, повної або часткової втрати працездатності, втрати годувальника.” Там же, С. 398.

В універсальному словнику-енциклопедії подається стисле визначення соціального забезпечення як “системи заходів, покликаних застрахувати робітників та їхні родини від негативних наслідків втрати або обмеження змоги працювати, втрати годувальника, серйозних домашніх клопотів (хвороба, материнство, інвалідність, старість, смерть)” Універсальний словник-енциклопедія./ За ред. М. Поповича.-К..-1999.-С. . З наведених вище визначень випливає, що об'єктивними підставами соціального забезпечення можуть бути різні фактори, як наприклад, хвороба, старість, втрата годувальника, смерть та ін. Разом з тим не можна не помітити, що за своїми наслідками для людини вони однотипні: ними обумовлюється потреба в отриманні джерел життєзабезпечення не в обмін на нову затрачену працю. Тому цілком справедливо, що соціальне забезпечення розглядається як форма розподілу матеріальних благ не в обмін на затрачену працю для забезпечення життєво необхідних потреб людей у випадках і на умовах встановлених законом.

Особливістю соціального забезпечення є те, що воно підрозуміває поєднання двох аспектів - економічного і правового. Під кутом зору економіки соціальне забезпечення - це організаційні заходи держави зі створення соціальних фондів і використання їх за цільовим призначенням. З погляду права відносини із соціального забезпечення є об'єктом впливу правових норм Сирота І. М. Право пенсійного забезпечення в Україні: Курс лекцій.- К.: Юрінком Інтер, 1998.-С.6-7. , що означає, що в державно організованому суспільстві соціальне забезпечення здійснюється в межах правових форм на тих умовах і в порядку, які закріплені в правових нормах.

Перелік найважливіших видів соціального забезпечення визначений Конституцією України у ст.46 і ст.92 Конституція України, Ст.46, 92. - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1013.3.0.. Під видами соціального забезпечення слід розуміти соціальні виплати, пільги, послуги, що надаються непрацездатним громадянам безкоштовно чи на пільгових умовах за рахунок спеціальних джерел фінансування.

Соціальні виплати здійснюються у вигляді пенсій, допомог, в натуральній формі (отримання харчування, технічних засобів пересування, протезування, працевлаштування громадян, які частково втратили працездатність, утримання непрацездатних в будинках перестарілих та інвалідів і т.д.)

За більш ніж столітню історію існування в різних країнах світу соціальне забезпечення неодноразово змінювало свої функції, форми і схеми фінансування залежно від державного ладу, економічного потенціалу держави, участі громадян у його фінансуванні, розвитку законодавства в даній галузі і багатьох інших чинників. Проте, мета соціального забезпечення завжди залишалася незмінною - покращення рівня життя людей.

Загальна декларація прав людини закріпила право кожної людини, члена суспільства, на соціальне забезпечення, і проголосила право кожного на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування, який є необхідний для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї Загальна декларація прав людини (ООН, 1948).// Права людини. Міжнародні договори України. Декларації, документи. - К..-1992.-С.22-23. . В Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права крім того вказується й на право кожної людини на неухильне поліпшення умов життя Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права.// Права людини. Міжнародні договори України. Декларації, документи. - К.-1992.-С.29. .

Конституція України розшифровує зміст права громадян України на соціальне забезпечення і визначає мету його здійснення: “пенсії, інші види соціальних виплат мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.” Конституція України, Ст.46-49, Ст.51-52. - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1013.3.0.

Борецька Н.П. у своїй монографії наводить оцінку існуючих понять «соціальний захист населення». Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. - Донецьк: Янтар, 2001. - С.17-19.

Таблиця 1.1.

Оцінка деяких існуючих понять «соціальний захист населення»

Поняття	Зміст даного поняття	Автор поняття, рік	Системоутворюючий фактор соціального захисту
Соціальний захист	Комплекс правових, економічних та соціальних гарантій, що забезпечують кожному працюючому право на безпечну працю, збереження здоров'я у процесі праці, економічний захист і підтримку працівників та їх сімей у випадку тимчасової втрати працездатності на виробництві, медичну, соціальну і професійну реабілітацію	Абакумова Н.Н., 1998	Право на безпечну працю, збереження здоров'я у процесі праці, економічний захист і підтримку робітників та їх сімей
Соціальний захист населення	Сукупність соціально-економічних відносин, що включає комплекс соціальних гарантій, законодавче закріплених прав і забезпечуючих підсистем	Антипов А.Г., 1981	Визначення не містить системо-утворюючого фактора соціального захисту
Соціальний Захист	Процес (дія) по досягненню соціальної безпеки	Новікова О.Ф., 1997	Системоутворюючим фактором є соціальна безпека
Соціальний захист населення	Комплекс заходів із виявлення чинників, що обумовлюють соціальний ризик, оцінки і реалізації можливостей впливу на ці чинники на різних етапах їх виникнення і розвитку та забезпечення соціальних гарантій на рівні допустимого ризику для даних економічних умов суспільного розвитку	Новікова О.Ф., 1995	Соціальні гарантії на рівні допустимого ризику для даних економічних умов суспільного розвитку
Соціальний захист населення	Захист людей, їх життя, здоров'я тощо у ситуаціях, які мають різне походження	Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, 1997	Життя та здоров'я людей у різних ситуаціях. Не визначений вид захисту, не дається розшифровка ситуацій та їх сутність
Соціальний захист	Сукупність усіх форм, які застосовує суспільство для забезпечення захисту від ризиків захворювань, старості, для гарантування у випадку зменшення або втрати доходу	Шклярський Ю., 1998	Забезпечення захисту від ризиків захворювань, старості, а також у випадку зменшення або втрати доходу
Соціальний захист	Система та механізм реалізації соціально-економічних і правових гарантій, що забезпечують суспільно нормальний рівень розвитку особистості і суспільства	Новікова О.Ф., 1993	Суспільно нормальний рівень розвитку особистості і суспільства
Соціальний захист	Діяльність щодо попередження, пом'якшення та скасування факторів соціального ризику	Новікова О.Ф., 2001	Попередження, пом'якшення та скасування факторів соціального ризику
Соціальний захист	У широкому значенні - це діяльність держави по втіленню у життя мети та пріоритетних завдань соціальної політики, реалізації сукупності законодавче закріплених економічних, правових і соціальних гарантій, які забезпечують коленому члену суспільства додержання найважливіших соціальних прав, у тому числі на гідний для людини рівень життя, необхідний для нормального відновлення і розвитку особистості. Перехід до ринкових відносин потребує кардинальної зміни діючого механізму соціального захисту. У вузькому значенні - це комплекс цілеспрямованих конкретних заходів економічного, правового та організаційного характеру для підтримки найбільш не захищених верств населення, у тому числі і перш за все від негативних проявів (наслідків) процесів перехідного періоду у здійсненні реформ та руху до ринку	Валовий Д.В. та співавтори, 1999	Соціальні права, у тому числі на гідний для людини рівень життя, необхідний для нормального відновлення і розвитку особистості. Негативні прояви (наслідки) процесів перехідного періоду у здійсненні реформ та руху до ринку
Соціальний захист населення	Системне поняття, що передбачає використання різних форм та методів соціального захисту з дотриманням диференційованого підходу до кожної людини або соціальної групи	Борецька Н.П., 1999	Різноманітні форми та методи соціального захисту, що побудовані на основі диференційованого підходу до кожної людини або соціальної групи
Система соціального захисту населення	Сукупність заходів, що здійснюються в суспільстві для забезпечення суспільно нормальних умов матеріального і духовного життя всіх членів суспільства, насамперед тих, хто не здатний самостійно забезпечити собі такі умови	Лагутін В.Д., 1996	Суспільно нормальні умови матеріального і духовного життя всіх членів суспільства

Джерело: Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. - Донецьк: Янтар, 2001. - С.17-19

Отже, хоча термін "соціальний захист" в Україні вживається лише кілька років. Він замінив термін "соціальне забезпечення", який зберігає право на існування, проте характеризує дещо вужче поняття, ніж соціальний захист.

Соціальний захист -- це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах чи іншій ситуанії. Організаційно-правові заходи передбачають створення інститутів соціального захисту і законів, які повинні керувати їх діяльністю, економічні -- формування механізмів перерозподілу доходів, тобто стягнення податків та інших платежів і трансфертів. Отже, з позицій економіки, соціальний захист -- це правила перерозподілу суспільного багатства на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують особливої підтримки з боку суспільства: від багатих до бідних, від здорових до хворих, від молодих до літніх.

Соціальне забезпечення є складовою системи соціального за-хисту і викопує функцію накопичення та розподілу коштів соціального захисту, призначених для соціальної допомоги, виплат по соціальному страхуванню та ін. Соціальне забезпечення включає пенсії та різні види допомоги (з тимчасової втрати працездатності, по вагітності й пологах, по догляду за дитиною до 3 років, по догляду за хворою дитиною, на поховання, допомогу непрацездатним особам, дохід яких менший від встановленої межі малозабезпеченості, тощо). Соціальне забезпечення передбачає також подання допомоги в нату-ральному вигляді (обслуговування інвалідів, людей похилого віку у спеціалізованих установах -- будинках-інтернатах і вдома).

Будь-яке суспільство прагне створити якнайкращі умови для життєдіяльності людей і досягти соціальної справедливості. Передумовами реалізації соціального захисту - рівність чи нерівність доходів.

Чинники існування нерівності: 1) диференціація зарплати залежно від здібностей, освіти, професійного досвіду; 2) нерівномірний розподіл власності на цінні папери і нерухоме майно; 3) везіння, удача, ризик, особисті зв'язки.

Для визначення нерівності доходів у макроекономіці використовують криву Лоренца -- графік, який ілюструє ступінь нерівності (рис. 1.4). Автор -- Макс Лоренц, американський економіст, статистик Панчишин С.М. Макроекономіка: Навчальний посібник. - К.: «Либідь». - 2001. - С. 88..

Рис. 1.1. Крива Лоренца

Ще один показник нерівності доходів -- коефіцієнт Джині -- відношення площ фігур S1, що утворюються між кривою Лоренца та лінією абсолютної рівності, та площі S, яка утворюється лінією абсолютної рівності ОС та координатною віссю (рис. 1.5).

Коефіцієнт Джині = S1 / (S1 + S2) = S1 / S. Чим більший коефіцієнт Джині, тим більша нерівність. Ще один показник вимірювання нерівності -- децильний коефіцієнт. Панчишин С.М. Макроекономіка: Навчальний посібник. - К.: «Либідь». - 2001. - С. 86-92.

Рис. 1.2. Коефіцієнт Джині

Зменшення нерівності у розподілі доходів, або перерозподіл доходів, здійснює державна влада за допомогою податкової системи та трансфертів. Цьому сприяє система оподаткування. Майже в усіх країнах існують програми соціального страхування і державної допомоги бідним, які передбачають страхування за віком, у разі непрацездатності, втрати роботи, програми додаткової допомоги: медичне страхування, допомога багатодітним родинам, надання різних пільг. Політика перерозподілу доходів виправдана у довгостроковій перспективі, оскільки дає можливість бідним одержати освіту та досягти певних успіхів.

Для розвинутих країн належність до бідних, середніх та багатих верств не є зафіксованою. Причинами нерівності доходів є: розбіжності в оплаті праці; різний склад родин; різні доходи від приросту капіталу та володіння власністю (акції, облігації, нерухомість); відмінності у фізичних та розумових здібностях людей; відмінності в освіті й професійній підготовці.

Існують проблеми кількісного визначення ступеня нерівності:

1. Показники розподілу доходів та рівень бідності грунтуються на грошовому доході родини. Однак різні урядові програми допомоги бідним надають товари та послуги в натуральній формі: талони на харчування, проживання та медичне обслуговування. Державні допомоги найбіднішим родинам, які надаються у формі товарів та послуг, називають трансфертами в натуральній формі. Стандартні показники не враховують трансферти в натуральній формі.

2. Економічний життєвий цикл. Протягом життя доходи людини змінюються досить передбачено. Молодий працівник має низький дохід. Із віком, з набуттям досвіду доходи зростають і досягають максимуму у віці 50 років, а потім різко спадають, коли працівник іде на пенсію. Таку стереотипну зміну доходів особи називають життєвим циклом. Оскільки індивіди мають можливість компенсувати зміни життєвого циклу доходу за допомогою займів або заощаджень, рівень життя у будь-якому віці суттєво залежить від доходів, одержаних протягом усього життя, а не одного року. Найвищий рівень заощаджень у людей середнього віку. Економічний життєвий цикл утруднює оцінку дійсної нерівності в рівні життя.

3. Тимчасовий і постійний доходи. Доходи протягом життя людей змінюються також під впливом випадкових або тимчасових подій.

Постійний дохід -- звичайний дохід індивіда. Об'єктивна оцінка рівня життя передбачає аналіз розподілу постійного, а не річного доходу.

Економіка США характеризується високою економічною мобільністю, коли індивіди переходять з групи з одним рівнем доходів в групу з іншим. Високий рівень мобільності означає, що більшість із тих, хто перебуває нижче межі бідності, потрапили туди тимчасово.

Інший спосіб оцінки економічної мобільності -- стійкий економічний успіх. Одним із наслідків високої економічної мобільності є велика кількість мільйонерів, які накопичили багатство виключно завдяки особистим старанням (не менша кількість спадкоємців “пустила за вітром” своє багатство).

Для виконання своїх функцій держава повинна мати достатні грошові фонди. Ці фонди вона формує шляхом перерозподілу валового внутрішнього продукту. Найважливішим засобом, через який держава здійснює розподіл і перерозподіл внутрішнього продукту, є Державний бюджет.

Після затвердження, Державний бюджет набуває сили закону. Бюджети всіх рівнів складаються та виконуються згідно з бюджетною класифікацією. Бюджетна класифікація -- це єдина міжнародна система функціонального групування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками; вона забезпечує можливість порівнювати бюджетні дані різних бюджетів, дає змогу визначитись щодо характеру регулюючих дій держави по надходженню дохідних джерел і напрямах використання одержаних коштів.

Основним джерелом формування коштів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування визначені страхові внески страхувальників - роботодавців та застрахованих осіб (крім Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, до якого внески сплачують лише роботодавці), асигнування державного бюджету; суми фінансових санкцій, застосованих до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів фондів, а також суми адміністративних штрафів, накладених на посадових осіб та громадян за такі порушення; прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів фондів, у тому числі резерву коштів фондів, на депозитному рахунку; благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; інші надходження відповідно до законодавства України.

З переходом до ринкових відносин дедалі очевидною стає необхідність участі працівників у фінансуванні фондів соціального страхування, що дає їм можливість самим впливати на рівень свого соціального захисту в разі настання страхових випадків.

Перехід від фінансування загальнообов'язкового державного соціального страхування через систему податків до системи внесків має принципове значення, оскільки поняття “соціальний податок” та “страхові внески” різняться як за соціально-економічною природою, так і за роллю і призначенням у соціальному захисті. Страхові внески - це форма резервування заробітної плати, яка забезпечує матеріальні виплати та надання соціальних послуг працівникам в разі настання страхового випадку.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік одночасно із затвердженням Державного бюджету України. Кошти цільових страхових фондів не включаються до складу Державного бюджету України.

Кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, спрямовуються на фінансування:

1) допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

2) допомоги по вагітності та пологах;

3) допомоги при народженні дитини;

4) допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

5) допомоги на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

6) забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їх сімей, до дитячих оздоровчих закладів, часткове утримання санаторіїв- профілакторіїв, надання соціальних послуг у позашкільній роботі з дітьми). Малиш Н. А. Макроекономіка: Навч. посіб. -- 2-ге вид., випр. -- К.: МАУП, 2004. -- С. 63.

1.2. Соціальна політика як знаряддя реалізації системи соціального захисту

Вирішення проблем, пов'язаних із функціонуванням соціаль-ного захисту, є прерогативою держави.

Система соціального захисту -- підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволенням їхніх потреб, інтересів. Це систему принципів, методів, законодавче встанов-лених державою соціальних гарантій, заходів і закладів, які забезпечують оп-тимальні умови життя, задоволення по-треб населення.

Соціальний захист створює гарантії допомоги на випадок настання соціаль-них ризиків, яких може зазнати будь-який громадянин упродовж життя: хво-роба, інвалідність, травматизм, старість, втрата годувальника, безробіття, мігра-ція та ін. Охоплює соціальне забез-печення, соціальне страхування і соці-альну допомогу (підтримку), сукупність дій, спрямованих на надання допомоги під час життєвих криз. Реалізується державою через соціальну політику.

Соціальна політика:

ь діяльність держави щодо створення та регулювання соці-ально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справед-ливості та соціально-політичної стабільності у країні;

ь система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характе-ру із цілями економічного зростання.

ь це соціально-економічні заходи держави, підприємств, місцевих органів влади, які спрямовані на захист населення від безробіття, інфляції, знеціненя трудових заощаджень Головатий М.Ф. Соціальна політика і соціальна робота: Термінол.-понятійн. слов. / Головатий М.Ф., Панасик М.Б. - К.: МАУП, 2005. - С. 386-391..

ь

Джерело: Головатий М.Ф. Соціальна політика і соціальна робота: Термінол.-понятійн. слов. / Головатий М.Ф., Панасик М.Б. - К.: МАУП, 2005. - С. 386-387.

Рис.1.3. Об'єкти соціальної політики

Державне регулювання соціальних процесів -- вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни.

Соціальна політика держави включає:

Ё регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламен-тацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);

Ё вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефектив-ної зайнятості;

Ё розподіл і перерозподіл доходів населення;

Ё формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній час-тині населення;

Ё створення системи соціального захисту населення;

Ё забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструкту-ри (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);

Ё захист навколишнього середовища тощо. Системотворчий характер соціальної політики обумовлюєть-ся тим, що соціальна політика виступає елементом: -- життєздатності суспільства; стабілізації та розвитку суспільства; консолідації суспільства. Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. - Донецьк: Янтар, 2001. - С.47-64.

Джерело: Головатий М.Ф. Соціальна політика і соціальна робота: Термінол.-понятійн. слов. / Головатий М.Ф., Панасик М.Б. - К.: МАУП, 2005. - С. 386-387.

Рис. 1.4. Завдання та принципи соціальної політики

Модель соціальної політики Української держави має пред-ставляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Пер-ший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабез-печення економічних суб'єктів. Друга складова передбачає фор-мування раціональної системи соціального захисту населення.

В умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну соціальну політику на нових, адекватних рин-ковим вимогам засадах.

Соціальні амортизатори -- це механізми соціального захисту. Їх призначення:

Ё нівелювання дестабілізуючих наслідків ринкової економіки;

Ё пом'якшення соціальної напруги;

Ё забезпечення м'якої адаптації суспільних структур.

Підвищення ролі соціальних амортизаторів має місце на етапах:

ь системної, соціально-економічної трансформації;

ь структурної перебудови;

ь виходу на новий щабель економічного розвитку;

ь переходу до нового рівня цивілізації. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання, 2004. - С. 187.

ь

Джерело: Скуратівський В.А., Палій О.М. Основи соціальної політики: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002. - С. 33.

Рис. 1.5. Етапи формування та реалізації соціальної політики

Цілі соціальної політики перехідного періоду:

ь наповнення реформ соціальним змістом;

ь розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формуван-ня громадянського суспільства;

ь активізація соціальної ролі держави, відпрацювання меха-нізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;

ь забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зро-стання добробуту громадян;

ь створення кожній людині можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, ком-петентності, таланту;

ь стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу;

ь забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці;

ь гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності.

1.3. Проблема соціального захисту

в концепціях провідних економічних школах.

Економічна наука має глибокі історичні корені. Система соціального захисту населення розглядалася з давніх давен і мала вагомий вплив на розвиток держави.

У різні часи в різних країнах по-різному визначали роль держави у забезпеченні добробуту її громадян, тобто у забезпечені соціальної функції держави. Центральною постатю старокитайської економічної суспільної і філософської думки є Конфуцій (551-479 pp. до н. е.) У своїх поглядах обґрунтував необхідність державного захисту благополуччя родової знаті всіх «Вищестоящих».

Держава, на думку Конфуція, повинна копіювати сімю. Розглядав сім'ю як модель держави. Керівник, правитель -- «бать-ко народу»; підлеглі, народ - «його діти». Він зобов'язаний піклуватися про їх добробут, наставляти та виховувати (у китайській мові слово "держава" склада-ється з двох ієрогліфів: "го" -- держава і "цзя" -- сім'я, держава-сім'я) Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних вчень: Навч. посіб. - 3-тє вид., випр. - К.: Знання-Прес, 2002. - С.17-19..

Але вже в IV-III ст. до н. е. в Китаї виникла проти-лежна течія політичної думки -- легізм, представники якої обстоювали ідею, що держава повинна забезпечувати інтереси правителя, а не його підданих. Народ -- засіб у руках правителя, а не мета його політики. Засновник легізму Шан Яна (390-338 pp. до н. е.) стверджував: "Слаб-кий народ-- міцна держава, міцна дер-жава -- слабкий народ. Ослаблення на-роду-- головне завдання держави".

У Давній Греції основною формою соці-ально-економічної і політичної організа-ції суспільного життя був поліс (polis) -- місто-держава. Державні й суспільні справи в ньому називали "політикою" (від грец. politika-- справи держави, су-спільства). Термін "політика" пов'язу-ють з назвою трактату Аристотеля (384-322 pp. до н. е.) "Політика", в якому він розглядав основи організації та діяльно-сті держави і політичної влади. Аристо-тель вважав, що мета політики -- забез-печення "найбільшого добробуту" гро-мадян поліса.

Окремі види соціальних програм, що реалізовувалися церквою і місцевими урядами, існували в різні часи у багатьох країнах. У Київській Русі князь Володимир Статутом (996) дору-чив духовенству громадську опіку, об'-єктами якої були "старі жінки, удовиці... прочанки, старці... лікарні і їхні лікарі, пустельники, богомільниці". Статутом було визначено обов'язок сплачувати де-сятину доходу на утримання монастирів, церков, богаділень, лікарень і будинків для подорожніх. Окрім того, засновува-лися училища для дітей шляхетних, серед-нього стану та бідних, богадільні та бу-динки для подорожніх. Ці перші кроки державної регламентації були пов'язані з християнськими уявленнями про Існуван-ня людини в громаді. Тому увага переду-сім зверталася на сирітство, бідність, ін-валідність. У XIII ст. у м. Дубровнику було проголошено програму страхуван-ня здоров'я способом внесків.

Кінець XVII -- початок XVIII ст. позначений виникненням класичного ліберально-де-мократичного напряму політичної дум-ки, біля витоків якого стояв англієць Джон Локк (1631-1740). Основні ідеї цьо-го напряму такі: мета держави -- захи-щати та зберігати власність членів сус-пільства, їх безпеку, захищати основні права людини, її особисті інтереси та ін-дивідуальні свободи. Що за своєю суттю є близьктм до теперішнього поняття соціального захисту населення. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних вчень: Навч. посіб. - 3-тє вид., випр. - К.: Знання-Прес, 2002. - С.34-43.

В Україні у козаків на початку XVIII ст. існувала форма компенсації за виробничі травми, церкви протягом багатьох століть підтримували школи для дітей бідняків. У Росії напри-кінці XVIII ст. починає оформлюватися державна структура допомоги. У бага-тьох губерніях було видано накази про громадську опіку здійснювану місцеви-ми закладами підтримки та захисту, роз-вивалося світське законодавство у сфері громадської опіки та приватної благо-дійності. Місцеві уряди в країнах Євро-пи та їх колоніях організовували програ-ми допомоги бідним та елементарного догляду за здоров'ям.

У XIX -- на почат-ку XX ст. на території Російської імперії хоч і здійснювалися певні державні захо-ди стосовно окремих категорій громадян або окремих випадків, зокрема стосовно сімей, що постраждали внаслідок війни 1812 року або пожежі, це більше скида-лося на державну благодійність, оскіль-ки в чинному законодавстві того часу, зокрема у Статуті про громадську опіку (Устав общественного призрения), не ви-значалися ні категорії осіб, над якими повинна встановлюватися громадська опіка, ні її межі. Соціальна допомога переважно організовувалася за територі-альним принципом. Основні інститути громадської опіки знаходилися при зем-ських, сільських, міських, церковнопара-фіяльних територіальних одиницях. Це були автономні системи допомоги, знач-ною мірою відмінні в різних губерніях. Напр., у Чернігівському губернському земстві обов'язкова громадська опіка здійснювалася стосовно: 1) душевнохво-рих; 2) нужденних, які не мали змоги прогодувати себе заробітком через ма-лолітство, старість або хворобу і були покинуті родичами (підкидьків, сиріт, хворих, калік, хроніків і престарілих); 3) сімей, які потерпали внаслідок хворо-би годувальника; 4) алкоголіків.

Одеське міське громадське управління наполяга-ло на заснуванні робітних будинків з примусовою працею для жебраків і не-роб, які прямували у великі міста, але водночас визнавало за необхідне опіку розумово неповноцінних та епілептиків.

Київське губернське земство висловлю-валося проти обов'язкової опіки, поси-лаючись на брак земських коштів і нате, що встановлення таких обов'язків галь-муватиме діяльність органів громадської опіки.

У Німеччині та Великобританії у XIX ст. прикладами державного втру-чання були заходи з охорони здоров'я, державні освітні заходи, прийняття зако-ну про бідність. Намір створити у другій половині XIX ст. соціальний захист чимало авторів приписують Бісмарку. Багато інших країн Європи, в т. ч. скандинавських, звернули на цю проблему пильну увагу. На межі ХІХ-ХХ ст. виник-ли перші теоретичні концепції соціального захисту. А поступово було обґрунтовано теоретично, що соціальна політики - його складова. Було створено Союз соціальної політики (м. Ейзенах, Німеччина), члени якого виступали за соціальні реформи, проголошуючи основними ціля-ми соціальної політики поліпшення умов життя людей і запобігання революцій- ним потрясінням. У літературі наголошується, що формування соціальної по-літики було зумовлене необхідністю до- лати соціальні наслідки проблем, які супроводжували пізню стадію промисло- вої революції та розвиток економіки: тривалі економічні спади, голод, популя-ційні переміщення, етнічні та національ-ні конфлікти, існування дитячої праці, неконтрольовані спалахи інфекційних хвороб, а також війни, жертви і вдови яких потребували організованого догля- ду і компенсації за втрачене здоров'я, економічної підтримки. На початку XX ст. безробіття, спричинене економіч-ними спадами, виробничий травматизм прискорили створення робітничих орга- нізацій для самозахисту від загрози без-робіття, хвороб і експлуатації. Серед перших форм соціального захисту і про-грам, запроваджених у першій половині XX ст., -- пільги для травмованих працівників, удів і старих людей, базові рівні захисту умов праці та колективні про-грами компенсації травмованим робіт-никам або їхнім сім'ям. Нерідко програми соціального страхування робітників впроваджувалися з ініціативи працедав-ців, які під час судових розглядів прагну-ли зменшити свою відповідальність за поранення чи смерть робітника на робо-чому місці. Однак ці програми були обмежені й значною мірою відмінні в різних країнах і професійних групах.