Соціальний захист населення України: стан, проблеми та шляхи вирішення

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет будівництва і архітектури

Факультет:Будівельний

Кафедра економічної теорії

Курсова робота

З дисципліни: Основи економічної теорії

На тему: «Соціальний захист населення України:стан, проблеми та шляхи вирішення»

Виконав студент групи МО-11 Вовк А.В.

Науковий керівник: Гаман Г.В.

Київ 2011

План

Вступ

Розділ 1. Соціальний захист населення

1.1 Сутність соціального захисту населення

1.2 Соціальна політика як знаряддя реалізації системи соціального захисту

1.3 Соціальний захист населення у закордонних країнах

Розділ 2. Аналіз соціального захисту населення України

2.1 Основні проблеми соціального захисту населення в Україні та світі

2.2 Особливості соціального захисту сьогодення в Україні

Розділ 3. Ефективність соціального захисту в Україні та світі

3.1 Подолання проблем соціального захисту

3.2 Аналіз нормативно правової бази здійснення соціального захисту

Висновок

Використана література

Вступ

В умовах розбудови української державності та розвитоку ринкових відносин потребують гарантій соціального захисту усі прошарки населення України.

Виникає зростання потреби в ефективному соціальному захисті викликане погіршенням добробуту населення в умовах економічних і соціальних перетворень при переході до ринкового розвитку суспільства, коли значна кількість людей поставлена на межу виживання. Поглиблюється соціальне та майнове розшарування, що призводить до розбалансування можливостей вдоволення основних соціальних потреб населення. Продовжують залишатись низькими рівень та якість життя. Не припиняється зростання безробіття, яке на сьогодні має вигляд “часткової” або взагалі “віртуальної” зайнятості і через залучення частини населення до “тіньової економіки” автоматично зараховує їх до групи соціального ризику. За останні роки збільшилася майже вдвічі кількість пенсіонерів за віком, безпритульних і нужденних, що вимагає від держави забезпечення соціальних гарантій та організації ефективної соціальної підтримки цих верств, помітного підвищення потенціалу соціальної сфери з метою забезпечення необхідних умов самозбереження людини.

Більшість населення в умовах ринкового розвитку на фоні низького рівня доходів та комерціалізації соціальної сфери не може реалізувати свої соціально-економічні інтереси, зберегти чи підвищити соціальний статус, отримати кваліфіковану медичну допомогу та якісну освіту. Все це блокує широку соціальну мобільність, звужує перспективи стійкого соціального розвитку суспільства.

Крім того, соціальні інститути, що були засновані на тоталітарній ідеології, не тільки сформували, а й укорінили у багатьох ланках суспільного життя протиріччя між теоретичним приматом забезпечення інтересів і потреб населення та недотриманням їх у поточній соціальній практиці.

Таким чином, необхідність дослідження соціального захисту населення обумовлена низкою причин, які наразі мають місце в українському соціумі. Ситуація, що склалась, вимагає застосування негайних заходів з оптимізації соціального захисту населення України в руслі соціальної політики, яка передбачає впровадження інноваційних соціальних технологій, використання альтернативних джерел надання та фінансування соціальних послуг, застосування комплексної системи соціального замовлення тощо.

Актуальність теми. Актуальність данної теми в тому, що однією з функцій держави є захист соціально не захищених прошарків населення,фінансування безробіття чи втрати працездатності, створення ефективної фінансової системи (чим і має займатися соціальна політика).

Наявність дієвої, ефективної системи соціального захисту - це свідоцтво рівня розвитку держави, його відповідності вимогам часу. Чим вищий рівень життя членів суспільства, тим більш розвинутим може вважатися суспільство. Ось чому дуже актуально на наш час працювати з цією темою.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є соціальна політика держави, її цілі, структура, об'єкти, суб'єкти та інструменти реалізації.

Мета роботи. Метою роботи є дослідження сучасної структури соціальної політики України, аналіз її стану, характеристика сучасних процесів, що протікають в соціальній сфері, аналіз роботи закордонних країн з можливим знаходженням виходу (для нашої країни) з сучасного соціального стану.

Розділ 1.Соціальний захист населення

1.1 Сутність соціального захисту населення

Соціальний захист - необхідний елемент функціонування будь-якої розвиненої держави. Упродовж багатьох років в Україні та інших країнах світу активно обговорюються питання щодо сутності, стандартів і механізмів досягнення високого рівня соціального захисту населення. Окремі аспекти цього питання викликають дискусії у наукових колах, оскільки є надзвичайно актуальними для всіх країн. Питання соціального захисту та забезпечення соціальних стандартів досліджували такі іноземні та вітчизняні вчені, як О. Макарова, В. Опарін, С. Синичук, В. Бурак, В. Скуратівський, О. Палій, П. Шевчук та ін. Однак потрібно розкрити сутність поняття "соціальний захист".

Поняття "соціальний захист населення" не нове й має свою історію. З кінця XVIIIст. в Європі та Росії починає формуватися державно-адміністративна система суспільної опіки (інституційне становлення системи допомоги, формування правової бази, адміністративне керування, що включає територіальні структури, часткове фінансування державою соціальної допомоги). Особливістю цього етапу є те,що держава не прагне до прямого виконання соціальних функцій, а тільки сприяє в цьому іншим інститутам: особистій і суспільній добродійності, благодійним організаціям, корпоративному соціальному страхуванню, місцевій владі, церкві. Дві основні характеристики етапу (поява в держави власне соціальних функцій і спрямованість соціальної політики на всіх членів суспільства) взаємозалежні, вони базуються на необхідності консолідувати суспільство, що переживає прогресуюче антагоністичне розшарування. Однак принцип солідарності, що прямо випливає з теорії суспільного договору чи соціального контракту, відповідно до якого суспільство має зобов'язання перед своїми членами, не може бути реалізованим лише через суспільну добродійність, що й обумовлює виникнення власне соціальних державних функцій.

Перші елементи соціального захисту з'явились у Німеччині наприкінці XIX ст., коли держава почала виділяти кошти на різні соціальні програми. Розпочався перехід соціальних функцій суспільства до держави. Термін "соціальний захист" був уперше використаний у Законі про соціальний захист США в 1935 р., що законодавчо визначив новий етап для цієї країни, ввівши інститут обов'язкового страхування на випадок старості, смерті, інвалідності й безробіття. Незабаром цей термін став широко застосовуватися в багатьох країнах світу, він виражав сутність проблеми щодо організації національних систем допомоги непрацездатним і громадянам похилого віку.

Соціальний захист має низку ознак. По-перше, це система суспільних відносин, яка призначена для задоволення особистих матеріальних потреб громадян через індивідуальну форму розподілу зі спеціальних фондів. По-друге, соціальний захист здійснюється державою за рахунок коштів суспільства. По-третє, кошти надаються замість заробітної плати або як додаток до неї у випадках, передбачених законодавством, у разі втрати чи зниження заробітку, додаткових витрат або неможливості працевлаштування".

У 50-х роках ХХ ст. у багатьох країнах світу відбулися кардинальні зміни в соціальній політиці, які зумовили необхідність систематизації та координації різнопланових сегментів й інститутів соціальної сфери з позиції характеристики її захисних функцій.

Отже, доцільно трактувати "соціальний захист" як функцію суспільства по забезпеченню соціального положення громадянина, що склалося внаслідок дії соціальних ризиків, відповідно до умов, які визначаються з його невід'ємних і загальновизнаних прав. Соціальний захист є, з одного боку, функціональною системою, тобто системою напрямів, за якими вона здійснюється, а з іншого - системою інститутів, що її забезпечують (держава, суд, профспілки та інші громадські організації). У будь-якій державі є ціла система соціальних інститутів,

які здійснюють соціальний захист громадян. Найважливішим і найбільш потужним соціально-організаційним інститутом є сама держава. Важливу роль у виконанні функцій соціального захисту відіграють такі інститути, як страхові компанії, різні спеціалізовані фонди, добродійні організації, а також суспільні та політичні організації, що здійснюють соціальний захист соціальних груп і верств населення.

1.2 Соціальна політика як знаряддя реалізації системи соціального захисту

Соціальний захист може бути якісно забезпечений лише у соціальній державі. Термін "соціальна держава" (welfare state - держава загального добробуту) введено ще архієпископом Темплом. Однак його активне теоретичне розроблення почалося у першій половині XX ст. переважно в німецькій літературі. Поняття "соціальної держави", яке було висунуто у 1929 p. німецьким державознавцем X. Хеллером, згодом поширилося в Європі. Остаточно в значенні політико-правової концепції поняття "соціальна держава" увійшло в наукову літературу після його фіксації в Конституції ФРН у 1949 р. На визначення сутності соціальної держави кардинально вплинули праці таких вчених, як Ф. Нойман, Г. Хаферкамп, Г. Хартвіг, В. Абендрот та ін. У США ідея соціальної держави була сприйнята пізніше, ніж у країнах Європи, оскільки тип свідомості американського суспільства був орієнтований на принцип індивідуалізму.

У наші дні соціальна держава означає насамперед обов'язок законодавця бути соціально активним в ім'я згладжування суперечних інтересів членів суспільства і забезпечення гідних умов життя для всіх за наявності рівності форм власності на засоби виробництва. Держава стає органом подолання соціальних протиріч, урахування та координації інтересів різних груп населення, проведення до життя таких рішень, які б позитивно сприймалися різними верствами суспільства. Вона за допомогою соціальної політики має забезпечити рівність та умови політичної співучасті, об'єднати населення, стабілізувати соціальну (у тому числі правову) й економічну системи, забезпечити їх прогресивну еволюцію. Держава соціальної орієнтації передбачає наявність певного комплексу соціальних прав громадян, певний рівень соціальної захищеності та соціальної справедливості.

У нашій країні соціально-орієнтована політика інтерпретується так: за переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки значно зростатиме кількість безробітних, втрачатиметься впевненість у майбутньому тощо. Це вимагає проведення активної соціальної політики на рівні Української держави, підприємства.

Як термін, соціальна політика держави -- це комплекс соціально-економічних заходів держави та організацій, спрямованих на послаблення нерівності у розподілі доходів та майна, на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень та ін.

Головними напрямами проведення соціальної політики є:

1) зменшення нерівностей у розподілі багатства;

2) захист рівня життя за допомогою різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації;

3) надання допомоги найбіднішим сім'ям;

4) надання допомоги у разі безробіття;

5) здійснення політики соціального страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих;

6) розвиток освіти, охорони здоров'я, охорони навколишнього середовища переважно за рахунок держави;

7) здійснення активної політики, спрямованої на набуття громадянами кваліфікації, гарантування процесу трудової діяльності відповідно до чинного законодавства (дотримання тривалості робочого дня, надання оплачуваних відпусток, створення профспілок тощо) та ін.

Головними принципами соціальної політики є: оптимальне поєднання соціальної справедливості та ефективності; дотримання життєво необхідних соціальних стандартів (освіти, охорони здоров'я та ін.).

Соціальний захист населення передбачає:

-забезпечення членам суспільства прожиткового мінімуму й надання матеріальної допомоги тим, кому в силу об'єктивних причин вона необхідна;

- захист від чинників, що знижують життєвий рівень;

-створення умов, що дозволяють громадянам безперешкодно заробляти собі на життя будь-якими, що не суперечать закону способами;

-створення умов, що забезпечують задоволення визначеного мінімуму (в обсязі суспільних можливостей із урахуванням національно-історичної специфіки) потреб громадян в освіті, медичній допомозі та ін.;

-забезпечення сприятливих умов праці для найманих робітників, захист їх від негативних впливів індустріального виробництва;

- забезпечення екологічної безпеки членів суспільства;

- захист громадян від злочинних зазіхань;

- захист цивільних і політичних прав і свобод, що відповідають принципам правової, демократичної держави;

-створення умов, що виключають збройні соціальні та міжнаціональні конфлікти;

-захист від політичного переслідування й адміністративного свавілля;

-забезпечення вільного духовного життя, захист від ідеологічного тиску;

-створення сприятливого психологічного клімату в суспільстві в цілому, в окремих осередках і структурних утвореннях, захист від психологічного пресингу;

-забезпечення максимально можливої стабільності громадського життя.

1.3 Соціальний захист населення у закордонних країнах

Соціальна політика призначена задовольняти потреби людей, а їх на Землі стає дедалі більше. Зважаючи на збільшення в суспільстві частки людей похилого віку, які живуть усе довше й довше та потребують відповідного медичного і соціального догляду, а також на те,що у 2005-2010 pp. на пенсію виходитиме покоління "бебі-буму ", такі тенденції ставлять під загрозу існуючу систему пенсійного, соціального та медичного забезпечення розвинутих країн. Скажімо, витрати на медичне обслуговування американців віком понад 65 років учетверо вищі, аніж витрати на молодшого співвітчизника. За прогнозами, до 2030 р. кількість людей, старших 65років (пенсійний вік і для чоловіків, і для жінок в Америці), повинна зрости в цій країні вдвічі. Чимало держав, знаючи про соціально-демографічну тенденцію "постаріння" населення, прагне знайти адекватне її вирішення.

Існують багато моделей соціально-орієнтованої економіки. Наприклад, Центральне місце в німецькій системі соціального захисту займає соціальне страхування. Згідно з принципом самоуправління, установи соціального страхування наділені правовою, фінансовою й організаційною незалежністю від інститутів державного управління. Проте, держава створює правову основу і здійснює правовий нагляд і перевірки діяльності органів соціального захисту.

Установи, що здійснюють страхування, діють розрізнено: незалежно одне від одного діють організації з пенсійного забезпечення, медичні страхові організації тощо.

Поряд із соціальним страхуванням передбачені механізми соціальної допомоги, яка надається в разі, якщо всі види страхових соціальних виплат вичерпано.

Фінансування системи соціального захисту в Німеччині здійснюється з внесків застрахованих осіб найманої праці та роботодавців, за рахунок державного бюджету, а також за рахунок комбінації обох видів фінансування. Гарантом виконання соціальних зобов'язань виступає держава, перерозподіляючи частину коштів на покриття видатків у вигляді державних дотацій.

Особливість французької системи соціального захисту -- дуже складна організаційна структура та висока частка видатків на соціальні програми, яка перевищує середній рівень по ЄС.

Особливості французької системи:

-розгалужена система професійно-галузевих схем соціального страхування;

-розвинена система сімейних виплат, яка стала результатом тривалої еволюції;

-велика роль додаткових систем соціального захисту, особливо в галузі пенсійного й медичного страхування.

Розподільний принцип фінансування лежить в основі функціонування не лише державних схем соціального страхування, а й обов'язкових додаткових професійних систем страхування.

Управління соціальним захистом у Франції організовано ієрархічно в вигляді діючих на національному й регіональному рівнях страхових кас, відповідальних за той чи інший вид соціального захисту. Регіональні й місцеві каси соціального страхування є самоврядними організаціями, кожна з яких має власне правління, що складається з представників застрахованих і роботодавців.

Основним джерелом фінансування системи соціального захисту у Франції слугують страхові внески працівників і роботодавців. Виняток складає страхування від безробіття й сімейні виплати, частка державних дотацій у яких істотно вища, ніж в інших галузях соціального забезпечення, а також страхування від нещасних випадків, яке фінансується виключно за рахунок коштів роботодавця.

Особливості британської системи соціального захисту:

-відсутність спеціальних, організаційно оформлених інститутів, що займаються страхуванням конкретних видів соціальних ризиків -- страхування по старості, по хворобі, від безробіття, від нещасних випадків на виробництві тощо. Всі програми соціального захисту об'єднані в рамках єдиної системи соціального захисту.

-велика роль державних установ у забезпеченні соціальними послугами та виплатами, а також їх тісний зв'язок із приватними страховими програмами.

Британська система не передбачає існування цільових страхових внесків, призначених для утримання конкретних страхових програм: пенсійного, медичного страхування, пенсій за інвалідністю тощо.

Структура фінансування системи соціального захисту в Великій Британії визначається поділом цієї системи на дві частини: національну охорону здоров'я та національне соціальне страхування. Перша фінансується на 90% з державного бюджету, а друга -- за рахунок страхових внесків найманих працівників і підприємців. Окрім охорони здоров'я, податкове фінансування характерне для убезпечення від нещасних випадків на виробництві, а також сімейних виплат.

Основним принципом шведської системи соціального захисту є її універсальність, тобто охоплення всіх прошарків населення. Наступним за важливістю принципом, характерним для багатьох європейських «соціальних економік», є принцип соціальної солідарності, який полягає в тому, що всі громадяни рівним чином і незалежно від соціального статусу беруть участь у фінансуванні системи соціального захисту, докладаючи співмірний своїм прибуткам внесок.

Необхідним елементом у такій системі виступає держава, яка бере на себе функції перерозподілу соціальних благ від забезпечених до найбільш уразливих категорій населення. Якщо брати до уваги лише прибуток у формі зарплатні (в середньому, близько 2500 доларів у місяць), то 36% населення країни можна було б віднести до розряду бідних (найвищий показник у групі промислово розвинених країн світу). Однак після перерозподілу сукупного суспільного доходу через систему податків і соціальних виплат (1/3 держбюджету йде на соціальні потреби), а також враховуючи соціальні видатки муніципальних бюджетів і виплати з пенсійних та інших страхових фондів, до категорії бідних потрапляє всього лиш 5,6% населення. Для порівняння: аналогічні показники в США складають відповідно 27% і 17%.

Рівень оподаткування в Швеції є одним із найвищих у світі, але така дорожнеча системи соціального захисту вповні компенсується високим ступенем соціальної захищеності населення, відсутністю приголомшливого контрасту між багатством і бідністю, і -- відповідно -- високою політичною й соціальною стабільністю.

Одна з основних проблем соціальної політики Італії -- історична відмінність у прибутках населення в північних і південних регіонах, що відбивається у статистиці по безробіттю. Відносно загального рівня безробіття в Італії (11,3%) рівень безробіття на півночі країни складав близько 7,5% (що наближається до середньоєвропейських величин), а для півдня -- більше 20%. Така ситуація впливає на ролі, яку відіграє соціальний захист: пенсія по інвалідності в економічно слабких регіонах, окрім свого основного призначення, виконує роль допомоги по безробіттю й соціальної допомоги.

Істотною проблемою є співіснування секторів економіки з низьким рівнем соціальних гарантій та секторів, де гарантованість соціальних послуг вища, зокрема, внаслідок широкого розвитку профспілкового руху на півночі країни.

Особливістю італійської системи соціального захисту є незадовільний захист від ризиків людей, які за різних причин опинилися без жодних прибутків. Через цю та інші обставини італійська соціальна політика часто характеризувалася як «рудиментарна».

Наступною проблемою є асиметрична структура соціальних видатків. Найбільшу частину соціальних видатків складає пенсійне забезпечення -- 15,4% від ВВП, тоді як на підтримку сім'ї, материнства, освіти й політику зайнятості витрачаються порівняно незначні кошти (близько 0,8%). Пенсійну проблему ускладнює також несприятливий демографічний розвиток: середній показник народжуваності в Італії -- один із найнижчих в Європі (1,26 дитини на сім'ю). Крім того, внаслідок збільшення тривалості життя, зростає частка людей похилого віку.

Хронічною проблемою є високий рівень державної заборгованості, яка обмежує фінансову свободу держави в соціальній сфері. До проблем можна віднести й недостатню відповідальність як соціальних органів, так і отримувачів соціальних послуг і виплат щодо основних принципів системи соціального страхування.

Що ж до нашої країни,то соціальний захист в Україні має такі основні цілі:

-забезпечення рівня життя непрацездатного населення не нижче прожиткового мінімуму встановленого державою;

-протидія соціальному напруженню в суспільстві, що може бути зумовлене майновою, етнічною, релігійною чи іншою нерівністю.

Основними функціями соціального захисту в Україні є такі:

-реабілітаційна, покликана пом'якшувати наслідки бідності та інших негативних соціальних явищ;

-превентивна, яка полягає в запобіганні виникненню негативних соціальних явищ.

Соціальний захист в Україні має такі складові частини:

-Соціальне страхування -- захист громадян від соціальних ризиків, що впливають на їх працездатність: хвороба, каліцтво, старість, та інші випадки, передбачені законом;

-Соціальна допомога -- різні види соціальних виплат, дотацій, пільг, субсидій, що надаються особам, які потребують соціального захисту.

-Соціальна справедливість (соціальна солідарність) -- компенсація впливу непередбачуваних негативних явищ, таких як техногенні катастрофи чи природні стихійні лиха.

За цими складовими в Україні призначаються такі види державної допомоги: -- при вагітності та пологах; -- одноразова допомога при народженні дитини; -- із догляду за дитиною; -- грошові виплати матерям (батькам), зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років; -- із догляду за дитиною-інвалідом; -- із тимчасової непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною; -- на дітей віком до 16 років (учнів -- до 18 років); -- на дітей одиноким матерям; -- на дітей військовослужбовців строкової служби; -- на дітей, які перебувають під опікою, піклуванням; -- тимчасова допомога на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, або коли стягнення аліментів неможливе.

Незважаючи на істотні відмінності в соціально-економічній та політичній ситуації в країнах розвиненої ринкової та перехідної економіки, зарубіжний досвід соціальної політики має певне значення у формуванні ефективної моделі соціального захисту населення України. Цінність цього досвіду полягає у наступних положеннях:

-приділеній великої уваги питанням соціальної політики та відпрацюванню оптимальних форм, методів і механізму соціального захисту різних верств населення;

-профілактичній спрямованості підходів боротьби з бідністю та реальності діючих систем соціального захисту населення;

-побудові механізму соціального захисту населення з урахуванням системоутворюючого фактора, втіленого у сукупності суспільних цілей та інтересів громадян;

-реалізації соціальних програм на основі застосування їх належного наукового забезпечення, соціальної експертизи і моніторингу;

-перенесенні акцентів у вирішенні проблем соціального захисту з центральних державних структур на регіональні, підвищенні ролі недержавних громадських організацій у реформуванні системи соціального захисту населення;

-використанні в системі соціального захисту найбільш ефективних його форм та методів, раціонального співвідношення адресності і безадресності з урахуванням матеріального становища особи, сім'ї, окремих соціальних груп населення.

Розділ 2. Аналіз соціального захисту населення України

2.1 Основні проблеми соціального захисту населення в Україні та світі

Як то кажуть: лінь рухає прогрес. У нас не було б автомобілів, пультів від телевізора,сміттєпроводів, як би не було ліні. Але, якщо в історії є багато прикладів, де лінь відіграє позитивну роль,то ще більше ми можемо назвати,коли вона стає негативним чинником. Лінь створює безмежну кількість проблем соціального характеру,тому що сьогоднішні службовці не цікавляться проблемами суспільства,що це,як не лінь?А прикладів можна підібрати велику кількість: незадоволення рівнем життя, низькою зарплатнею чи відсутністю засобів до існування через безробіття, поганим житлом, недостатнім чи надто дорогим медичним обслуговуванням, неякісною освітою, незахищеністю в старості тощо.

Головними принципами соціальної політики взагалі є: оптимальне поєднання соціальної справедливості та ефективності; дотримання життєво необхідних соціальних стандартів (освіти, охорони здоров'я та ін.).

Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідними для підтримання здоров'я, власного добробуту та добробуту сім'ї, і право на соціальне забезпечення у разі безробіття, хвороби, інвалідності, овдовіння, старості чи інших випадків втрати засобів до існування за незалежних від людини обставин.

Щоб забезпечити такий захист, держава у законодавчому порядку встановлює основні соціальні гарантії, механізм їх реалізації та функції надання соціальної підтримки.

Соціальний захист населення забезпечують також підприємства (або підприємці) та наймані працівники через профспілкові організації.

Головними засобами подолання нерівності у розподілі доходів і майна є прогресивний подохідний податок і соціальні витрати держави. Наприклад, у Швеції завдяки цим засобам стократна різниця між сукупним доходом домашнього господарства першої багатої 10-відсоткової групи населення і десятої бідної групи зменшується в 25 разів і становить 4:1. На досягнення таких цілей (перерозподіл доходів і майна) у розвинутих країнах офіційно спрямована політика доходів.

У західній економічній літературі для вимірювання диференціації в доходах найчастіше використовують криву Лоренца (від імені американського економіста М. Лоренца). Ступінь нерівності в доходах вимірюється за допомогою коефіцієнта Джіні (від імені італійського економіста К. Джіні). При цьому використовують різні принципи аналізу проблеми справедливості. Заслуговує на увагу роулсіанський принцип (від імені американського філософа Д. Роулса), згідно з яким справедливою є така диференціація в доходах, за якої відносна економічна нерівність допускається за умови, що вона сприяє досягненню вищого рівня життя найбідніших верств населення.

У процесі регулювання доходів слід домагатися оптимального співвідношення між ефективністю суспільного виробництва і соціальною справедливістю економічної системи. Це зумовлено тим, що надмірне вирівнювання доходів і майна призводить до значного послаблення і навіть втрати дієвих стимулів до праці (в тому числі підприємницької), до істотного послаблення ринкових механізмів господарювання, з одного боку, а надмірна диференціація доходів спричиняє наростання соціальної напруженості, поглиблення соціальних конфліктів, використання лише ринкових важелів господарювання -- з іншого.

Найважливішим елементом у системі соціального захисту населення є соціальне страхування -- система матеріального забезпечення найманих працівників, що складається з пенсійного, медичного, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві. У розвинутих країнах пенсійне і медичне страхування забезпечуються відрахуваннями від заробітної плати й прибутків в однакових пропорціях. У США, наприклад, на такі цілі із заробітної плати найманих працівників вилучають 7,5%; у Швеції соціальні фонди формуються цілком за рахунок держави; в Японії платежі на соціальне страхування становлять 7% від середньої зарплати робітника. Коштами цих фондів розпоряджаються спеціальні ради, до складу яких входять представники працівників і підприємців.

Страхові виплати у разі безробіття проводяться із спеціальних страхових фондів. Розмір їх залежить від тривалості безробіття і від специфічних умов країни. У першому разі найбільші суми (від 50 до 70% середньої зарплати) виплачують в перші місяці безробіття на час законодавчо встановленого періоду. Надалі суми виплат зменшуються. У США максимальний термін отримання допомоги у разі безробіття -- 26 тижнів, іноді термін надання допомоги може бути подовжений до 49 тижнів.

У другому разі до уваги беруть період зайнятості, трудовий стаж, фізичну здатність до праці, термін надання допомоги та ін. Так, у Німеччині трудовий стаж повинен становити не менше 6 місяців зайнятості впродовж трьох років і не менше 10 тижнів упродовж останнього року перед звільненням з роботи. У Франції такими умовами є робота впродовж 150 днів на рік і 91 день страхування. У Великобританії враховують лише сплату внесків до страхового фонду: за рік їх повинно бути 26. Загалом допомога у разі безробіття найтриваліший час надається в Голландії (38 місяців), у Данії та Франції -- 30 місяців. Найбільші обсяги такої допомоги в Швеції -- 90% від розміру заробітної плати, 70% -- у Швейцарії та Голландії, 64% -- в Данії, а найменші в Італії -- 15%, Великобританії -- 16%, Ірландії -- 25%, США -- 50%. В Україні -- 25%, але від мізерної зарплати.

Програми працевлаштування та перекваліфікації -- програми, у виконанні яких беруть участь держава та підприємці. У США через державні біржі щорічно надають допомогу майже 7 млн. безробітним. Нині американські фірми витрачають на ці програми понад 100 млрд. дол. Держава спрямовує на перекваліфікацію працівників більшу частину відповідних коштів. Крім державної служби зайнятості, працевлаштуванням у США відають приблизно 15 тис. недержавних фірм.

У загальнонаціональному масштабі сучасна держава для зменшення безробіття намагається регулювати заробітну плату на такому рівні, щоб темпи її зростання були нижчими від зростання продуктивності праці. Для цього здійснюють «політику доходів», активну кредитно-грошову політику тощо. «Політику доходів» запроваджують приватні фірми, домагаючись, щоб рівень продуктивності праці випереджав зростання оплати робочої сили.

Певні результати у здійсненні політики працевлаштування може дати скорочення робочого дня. За останні 100 років у більшості розвинутих країн тривалість робочого часу скоротилася вдвічі.

В Україні законодавчу основу програми захисту населення закладено в Законі «Про зайнятість» і державній програмі зайнятості. Ця програма передбачає заходи, спрямовані на збереження високого рівня зайнятості, вдосконалення її структури та підтримки ринку (з цією метою буде поступово формуватися ринок житла, вдосконалюватиметься інфраструктура ринку праці, посилюватиметься мобільність робочої сили та ін.), зміну структури робочих місць за рахунок вивільнення частини працівників з неперспективних у перспективні галузі та збільшення зайнятості у сфері нематеріального виробництва, підвищення загальноосвітнього, кваліфікаційного рівнів робочої сили. Ставиться завдання створення додаткових робочих місць у західних областях (де є надлишок робочої сили); формування держзамовлення на проведення громадських робіт з метою поліпшення довкілля, розвитку мережі шляхів та створення соціальної інфраструктури населених пунктів; забезпечення професійної підготовки та перекваліфікації робочої сили; забезпечення зайнятості тих громадян, які потребують соціального захисту (молодь, інваліди та інші); формування інфраструктури ринку робочої сили (оснащення відповідною технікою центрів зайнятості, створення інформаційно-довідкової системи зайнятості населення тощо). Проте ця програма, як і більшість інших програм уряду, незважаючи на наявність 365 центрів зайнятості, діяла недостатньо ефективно. Водночас нове керівництво країни взяло зобов'язання створити за 5 років 5 млн. робочих місць.

Правове регулювання найманої праці -- один з елементів соціального захисту населення, що втілюється через встановлення у законодавчому порядку мінімального рівня заробітної плати, пенсій, порядку укладення колективних договорів про умови праці, оплату робочої сили, соціальне страхування, відпустки тощо.

Кінцевим джерелом виплат на соціальне страхування є праця найманих робітників і службовців, оскільки праця -- єдине джерело вартості; наймана праця створює основну частину необхідного й додаткового продукту; є найважливішим джерелом синергічного ефекту, що виникає при взаємодії робочої сили із засобами виробництва та іншими елементами продуктивних сил; підприємці зараховують виплати у фонд соціального страхування до витрат виробництва і здебільшого перекладають їх на споживачів, а джерелом виплат, не перекладених на споживачів, у підсумку є праця найманих робітників і службовців.

Такий стан справ характерний і для Швеції, де соціальні фонди формуються за рахунок держави і підприємців. Так, соціальне страхування у разі хвороби фінансують підприємці на 85%, народні пенсії -- на 76%, виплати в разі нещасних випадків на виробництві -- на 100%, щоденні пільги у разі безробіття -- на 61%. Решту витрат на названі цілі фінансує держава.

При встановленні мінімального рівня заробітної плати документи МОП рекомендують враховувати потреби працівників та їх сімей, вартість житла, соціальні пільги, рівень інфляції, а також показники, які впливають на рівень зайнятості (наприклад, рівень продуктивності праці, кількість безробітних та ін.).

За базу мінімального рівня заробітної плати беруть набір товарів і послуг, які задовольняють основні фізіологічні та соціальні потреби окремої людини або типових сімей (з однією дитиною, з двома дітьми та ін.). Цей набір в різних країнах неоднаковий. У США, наприклад, до нього входять оплата за наймання житла, майже 20 видів м'ясопродуктів, купівля один раз на п'ять років уживаного автомобіля та ін.

Розмір мінімальної заробітної плати в розвинутих країнах сягає від 30 до 50% розміру середньої заробітної плати. У США він становить 5,15 дол. за годину. Окремий мінімум встановлюється для молоді.

В Україні в 2011 р. мінімальна заробітна плата становить 1004 грн., середній розмір пенсії -- 1149,13 грн., розмір яких не забезпечує фізичного виживання і спостерігається динаміка їх деякого зростання.

Найзагальнішими критеріями бідності є безробіття та інфляція, рівень яких характеризує ступінь бідності. Сумарну величину цих показників у США називають «індексом злиденності». Так, якщо індекс безробіття становить 2%, а індекс інфляції -- 1000%, то «індекс злиденності» -- 1002%.

Основним критерієм бідності є доходи на одну людину, а загальним критерієм бідності -- структура споживання у сім'ях, зокрема частка витрат на харчування.

Загальний рівень бідності в країні визначається показником частки бідних у загальній кількості населення віком від 15 років. Бідність вимірюється за допомогою прожиткового мінімуму, утвореного сукупністю життєвого, або фізіологічного, (відображає задоволення лише головних фізіологічних потреб і основних послуг) та соціального мінімумів (передбачає ще й мінімальні духовні та соціальні запити). Найточнішим для визначення абсолютного рівня прожиткового мінімуму є метод споживчого кошика. Більше з цими даними можна ознайомитися з цієї таблички(таб.1)

Таблиця 1

Розмір прожиткового мінімуму в Україні

Встановлюєть-ся з	Діти віком до 6 років	Діти віком від 6 до 18 років	Працездатні особи	Особи, які втратили працездатність	Загальний показник	Законодавча підстава
01.01.2000	240,71	297,29	287,63	216,56	270,1	Закон № 2025-III від 05.10.2000 р.
01.01.2001	276,48	345,66	331,05	248,77	311,3	Закон № 2330-III від 22.03.2001 р.
01.01.2002	307	384	365	268	342	Закон № 2780-III від 15.11.2001 р.
01.01.2004	324,49	404,79	386,73	284,69	362,23	Закон № 1704-IV від 11.05.2004 р.
01.01.2005	376	468	453	332	423	Закон № 2285-IV від 23.12.2004 р.
01.01.2006	400	514	483	350	453	Закон № 3235-IV від 20.12.2005 р.
01.04.2006	410	527	496	359	465
01.10.2006	418	536	505	366	472
01.01.2007	434	558	525	380	492	Закон № 489-V від 19.12.2006 р.
01.04.2007	463	595	561	406	525
01.10.2007	470	604	568	411	532
01.01.2008	526	663	633	470	592	Закон № 107-VI від 28.12.2007 р.
01.04.2008	538	678	647	481	605
01.07.2008	540	680	649	482	607
01.10.2008	557	701	669	498	626
01.11.2009	632	776	744	573	701	Закон № 1646-VI вiд 20.10.2009 р.
01.01.2010	755	901	869	695	825
01.04.2010	767	917	884	706	839
01.07.2010	771	921	888	709	843
01.10.2010	787	941	907	723	861
01.12.2010	799	957	922	734	875
01.01.2011	816	977	941	750	894	Закон № 2857-VI від 23.12.2010 р.
01.04.2011	832	997	960	764	911
01.10.2011	853	1022	985	784	934
01.12.2011	870	1042	1004	800	953

Джерело: Офіційний державний сайт виплат(http://www.balance.ua)

Як ми бачимо, з 2006 до 2011 року рівень прожиткового мінімуму збільшився на 102%, але це не забезпечує нам того, що ці умови допоможуть вижити найбіднішим прошаркам населення(якщо вони, звичайно виконуються) і того, що така тенденція буде у майбутньому також.

Важливим елементом програми соціального захисту населення є регулювання заробітної плати залежно від сфер діяльності та професій, форм власності. Так, у розвинутих країнах здійснюється пряме регулювання заробітної плати в державному секторі. Соціальне законодавство встановлює права та обов'язки зайнятих у державному апараті, військовослужбовців, виборних осіб. У США та інших країнах Заходу заробітна плата в державному секторі переважно нижча, ніж у недержавному, але працівники державного сектору мають значно більше гарантій, вищі соціальні виплати тощо.

Захист прав споживачів -- одна з ланок соціального захисту населення. Згідно із Законом України «Про захист прав споживачів» держава повинна гарантувати належну якість продукції, торговельного та інших видів обслуговування, безпеку продукції, достовірну інформацію про її кількість, якість і асортимент, відшкодування збитків, заподіяних продукцією неналежної якості, позов до суду та інших уповноважених державних органів для захисту порушених прав тощо. Однак цей закон діє лише частково через відсутність відповідного механізму його реалізації, слабке фінансове забезпечення та ін. Свідченням цього є масове отруєння споживачів неякісними продуктами, від вживання фальсифікованих алкогольних напоїв та ін.

З'ясування сутності найважливіших економічних явищ і процесів на мікро- і макрорівнях дає змогу зробити узагальнюючу характеристику сучасної економічної системи.

Серйозною соціально-економічною проблемою України, від вирішення якої залежить стан соціального захисту населення, є рівень безробіття, який наближається до критичної межі і загрожує несприятливими соціальними наслідками. Подовження термінів безробіття є дуже небезпечним соціально-економічним процесом, який свідчить про тенденцію його переходу у застійну форму. Звісно, це негативно впливає на потенційний професійно-кваліфікаційний рівень безробітних, тому що допустимий термін пошуку роботи, коли ще не почалася втрата кваліфікації, навичок та звичок працювати, становить 3 місяці. Дуже гострою є проблема прихованого безробіття, показники якого мають критичні рівні і загрожують економічній безпеці держави.

Найбільш важливим фактором на сучасному етапі реформування економіки є підвищення ефективності управління зайнятістю населення через вдосконалення адміністративно-правових і соціально-економічних механізмів. Це, насамперед, розробка нових та доповнення існуючих законодавчих актів про працю, визначення компетенції органів державного управління різних рівнів у здійсненні політики зайнятості населення. Це й включення нових економічних механізмів, спрямованих на створення матеріальних умов для функціонування державних гарантій у сфері зайнятості населення, таких як цільове фінансування, пільгове кредитування та надання додаткових пільг суб'єктам господарювання, що забезпечують розширення масштабів виробництва, створення нових робочих місць, підвищення зайнятості населення.

Аналіз економічних проблем, пов'язаних зі своєчасними виплатами заробітної плати, свідчить, що заробітна плата раніше не зароблялась, а нараховувалася в номіналі. Крім того, у більшості галузей економіки не підтримувалося міжгалузеве співвідношення в оплаті праці (до рівня середньомісячної заробітної плати робітників і службовців у народному господарстві). Проте, варто зазначити, що держава постійно приділює увагу вирішенню цього питання. І в останні роки простежується значне покращення.

Аналіз сучасного етапу дає підстави для висновку про недостатню увагу з боку міністерств та установ з підготовки кадрів усіх рівнів відповідно до існуючих і перспективних потреб ринкової економіки.

2.2 Особливості соціального захисту сьогодення в Україні

Соціальний захист населення від безробіття у теперішній час здійснюється на основі положень Конституції України, Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Законів України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", "Про зайнятість населення", інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, норм міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Урядом послідовно вживаються заходи щодо пріоритетного наближення соціальних гарантій до прожиткового мінімуму саме тим категоріям населення, які мають найбільший ризик бідності(наприклад, інваліди).

Розглянемо соціальні гарантії, які надаються інвалідам. Законом України „Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” визначено право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та соціальний захист інвалідів з дитинства та дітей-інвалідів шляхом встановлення державної соціальної допомоги у відсотках від прожиткового мінімуму.

Інвалідам з дитинства, які мають одночасно право на державну соціальну допомогу відповідно до вищевказаного Закону, на пенсію та на державну соціальну допомогу згідно із Законом України „Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам”, призначається за вибором інвалідів з дитинства один із видів допомоги або пенсія. При цьому, якщо інвалід з дитинства або дитина-інвалід має право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника і державну соціальну допомогу відповідно до цього Закону, ці виплати призначаються одночасно.

Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства згідно із Законом України „Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи. Державна соціальна допомога призначається і виплачується у повному розмірі органами праці та соціального захисту населення з дня звернення за її призначенням.

Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства І групи призначається у розмірі 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність[рис.1]. Надбавка на догляд за інвалідом з дитинства І групи, встановлюється в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Для інвалідів з дитинства ІІ та ІІІ груп розмір цієї допомоги становить 80 і 60% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність[Табл.1].

Одиноким інвалідам з дитинства ІI та III групи, які за висновком МСЕК потребують постійного стороннього догляду, передбачено надбавку на догляд за ними до державної соціальної допомоги в розмірі 15% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Державна соціальна допомога на дітей-інвалідів віком до 18 років призначається у розмірі 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Крім того, до державної соціальної допомоги дітям-інвалідам може бути призначена надбавка на догляд.

Надбавка на догляд за дитиною-інвалідом віком до 6 та від 6 до 18 років становить 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку і призначається одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які не працюють і фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом. Ця надбавка призначається без урахування середньомісячного сукупного доходу сім'ї, в якій виховується дитина-інвалід.

Інваліди з дитинства, які перебувають на повному державному утриманні, отримують 25% призначеного розміру державної соціальної допомоги. Решта суми (за їх заявою або заявою законного представника) перераховується установі (закладу), де перебуває інвалід з дитинства, на поліпшення умов проживання даного інваліда в установі (закладі).

Дітям-інвалідам, які перебувають на повному державному утриманні, державна соціальна допомога виплачується в розмірі 50% призначеної суми та перераховується на їх особисті рахунки в банку. Інші 50% перераховуються на рахунок установи (закладу) за місцем перебування дитини. Дітям-інвалідам із числа сиріт за період перебування на повному державному утриманні державна соціальна допомога виплачується в повному розмірі та перераховується на їх особисті рахунки в банку.

У 2011 році розміри державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам виходять із прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність та дітей відповідного віку[Табл.1], як передбачено статтею 24 Закону України „Про Державний бюджет України на 2011 рік”. Як зростала соціальна допомога ми може побачити з рис.1.

соціальний економічний захист

Рис.1.Соціальна допомога інвалідам з 2004 по2011рр.

Дані підготовлені автором. Джерела:Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам на 2005р.», «Про держ. Бюджет України на 2011р.» тощо.

Важливою ланкою соціального захисту населення є програми працевлаштування та перекваліфікації. В Україні законодавчу основу програми захисту населення закладено у Законі України "Про зайнятість населення" і Державній програмі зайнятості, в якій передбачено комплекс заходів, спрямованих на збереження високого рівня зайнятості, зміну структури робочих місць за рахунок вивільнення частини працівників з неперспективних у перспективні галузі і збільшення зайнятості у сфері нематеріального виробництва, підвищення загальноосвітнього, кваліфікаційного рівня робочої сили тощо. Проте цей закон, як і всі інші закони, щодо соціального захисту населення в Україні практично не діє.

Що стосується зайнятої частини економічно активного населення, то В. В. Болюбах виділяє наступні напрями соціального захисту працівників на виробництві: створення безпечних умов праці, які б давали можливість заробляти кошти для гідного існування та виключали отримання травм і професійних захворювань працівників на виробництві; запровадження необхідних заходів щодо охорони праці та соціального захисту громадян у випадку професійних захворювань та нещасних випадків, доступ громадян до національних систем охорони здоров'я, реабілітації та професійної освіти; забезпечення працівників та членів їх сімей прожитковим мінімумом матеріальних засобів у разі безробіття, втрати або зниження доходу внаслідок хвороби, народження дитини, нещасного випадку в побуті, виробничої травми або професійного захворювання, інвалідності, старості, втрати годувальника. Роботодавець повинен нести відповідальність за працівника не тільки тоді, коли ця людина працює, але й у майбутньому, коли, віддавши всі свої сили на благо підприємства, людина втрачає працездатність.

Одним з елементів соціального захисту населення є правове регулювання найманої праці, яке здійснюється шляхом законодавчого встановлення мінімального рівня заробітної плати[таб.2], пенсій, порядку укладання колективних договорів щодо умов праці, оплати робочої сили, соціального страхування, відпусток тощо. Так, у Швеції відпустки досягають 45 днів.

Законом забезпечені рівні умови надання застрахованим особам допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах, при народженні дитини, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та на поховання незалежно від виду діяльності, форми власності та господарювання. Допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованій особі за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з шостого дня непрацездатності. Перші п'ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються за рахунок коштів роботодавця, що сприяло посиленню контролю за виданням листків непрацездатності. Допомога по тимчасовій непрацездатності у разі настання інших страхових випадків (необхідності догляду за хворою дитиною віком до 14 років, хворим членом сім'ї, догляду за дитиною віком до 3-х років або дитиною-інвалідом до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною, тощо) виплачується застрахованій особі з першого дня за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованим особам в залежності від розміру заробітної плати (доходу) і страхового стажу.

На формування та відтворення людського капіталу, який на сучасному етапі є найважливішим чинником економічного, науково-технічного та соціального прогресу впливає рівень доступності для людини основних матеріальних і соціальних благ, задоволення її матеріальних, соціальних і духовних потреб.

Важливими та необхідними умовами відтворення людського капіталу є якісне медичне обслуговування, що забезпечує збереження та поліпшення здоров'я людини, якісна освіта, що формує її інтелектуальний і творчий потенціал. Покращання здоров'я нації, сприяння доступу до якісної освіти та знань - неодмінні складові підвищення добробуту громадян.

Можливість отримувати за місцем проживання відповідне медичне обслуговування та освіту є важливою складовою соціальної безпеки окремої особи, регіону та держави в цілому.

Доходи населення - один з найважливіших показників, що характеризує рівень економічного та соціального стану та захищеності суспільства. Сенс цього поняття полягає в тому, що працюючим та членам їх сімей повинно бути гарантовано право на отримання достатнього мінімального доходу як на сьогоднішній день,так і в майбутньому для задоволення матеріальних потреб, доступності до якісної освіти,медичних послуг та відпочинку, що забезпечує нормальну життєдіяльність та можливості розвитку людини. З 2000 року мінімальна заробітна плата (офіційно) збільшувалася майже арифметичною прогресією, це можна побачити з наступної таблички: