Соціальний захист населення України: стан, проблеми та шляхи вирішення

Розділ 3. Ефективність соціального захисту в Україні та світі

3.1 Шляхи подолання проблем соціального захисту населення

Прагнення України увійти в Європейську співдружність країн та у Європейський союз неможливе без створення системи правових, економічних, організаційних та інших заходів державних і недержавних установ та організацій, що впливатимуть та сприятимуть підтриманню соціальної стабільності в суспільстві, створенню умов для зростання добробуту населення, забезпечення належного рівня та якості життя населення.

Наявність дієвої, ефективної системи соціального захисту - це свідоцтво рівня розвитку держави, його відповідності вимогам часу. Чим вищий рівень життя членів суспільства, тим більш розвинутим може вважатися суспільство.

Суспільство та його правова система не завжди демонструють готовність до скорішого запровадження та ефективного регулювання нових процесів, у тому числі в галузі соціального захисту населення. Але прагнуть до підвищення якості процесів. В умовах відсутності адекватного правового регулювання практики реформ вони, навіть у найкращому випадку, здійснювались повільно, формально та безсистемно. Звідси виникають і відповідні соціальні, економічні та соціально-психологічні наслідки реформування, комплекс питань, пов'язаних із забезпеченням правового та соціального захисту населення в умовах здійснюваних перетворень. Тому не дивно, що завдання ефективного розвитку галузей економіки та соціальної сфери не завжди узгоджуються з проблемами соціальної гармонії, адаптації населення, перш за все його вразливих прошарків, до швидких змін у житті, забезпечення гарантій непрацездатній частині населення (пенсіонери, інваліди, багатодітні сім'ї тощо).

У державних документах подолання бідності та соціальної проблеми в Україні головною її передумовою визначається зростання виробництва.

Незважаючи на те, що останніми роками ситуація промислового виробництва залишається складною, розбалансованою, динамічно нестійкою, вельми чутливою до факторів, що порушують економічну безпеку, соціальна напруга є слабкою, але загрозливою. Подовження термінів безробіття є дуже небезпечним соціально-економічним процесом, який свідчить про тенденцію його переходу у застійну форму. Звісно, це негативно впливає на потенційний професійно-кваліфікаційний рівень безробітних. Найбільш важливим фактором на сучасному етапі реформування економіки є підвищення ефективності управління зайнятістю населення через вдосконалення адміністративно-правових і соціально-економічних механізмів. Це, насамперед, розробка нових та доповнення існуючих законодавчих актів про працю, визначення компетенції органів державного управління різних рівнів у здійсненні політики зайнятості населення. Це й включення нових економічних механізмів, спрямованих на створення матеріальних умов для функціонування державних гарантій у сфері зайнятості населення, таких як цільове фінансування, пільгове кредитування та надання додаткових пільг суб'єктам господарювання, що забезпечують розширення масштабів виробництва, створення нових робочих місць, підвищення зайнятості населення.

А взагалі, на мою думку, виходячи з основного завдання соціальної політики (створення громадянського суспільства), потрібно мати відповідне законодавство, яке б захищало права громадян не лише на папері. Щоб досягти своєї мети і попередити можливі проблеми (та позбутися тих, що є), державним органам влади треба забезпечити здійснення ефективного контролю виконання зобов'язань щодо соц. гарантій, формування у суспільстві механізму цивільного захисту прав і свобод. Тобто, вище сказане потребує змістовної програми дій представників УСІХ гілок влади, збалансованості роботи всіх структурних елементів.

Якщо проаналізувати сучасний стан, є підстави для висновку про те, що потрібно, щоб установи з підготовки кадрів усіх рівнів працювали відповідно до існуючих і перспективних потреб ринкової економіки.

Аналіз економічних проблем, пов'язаних з галузями економіки, свідчить, про те, що потрібно, щоб підтримувалося міжгалузеве співвідношення в оплаті праці(до рівня середньомісячної заробітної плати робітників і службовців у народному господарстві).

Стан соціального захисту населення залежить від безробіття, яке наближається до критичної межі. Моя пропозиція: для того, щоб зменшити показники безробіття, потрібно не продовжувати політику закриття державних організацій, підприємств (особливо у селах), якщо хоча б не закривати і знову відкрити закриті підприємства, молоді буде куди йти працювати, такого явища, як сезонна робота не буде, села не будуть «помирати». Хоча б згадати західні області, де дуже потрібні додаткові робочі місця(там є надлишок робочої сили). Там же, добре було б, сформувати держзамовлення на проведення громадських робіт з метою поліпшення довкілля, змінити інфраструктуру ринку праці за рахунок вивільнення частини працівників з неперспективних у перспективні галузі (Закон «Про зайнятість»).

Ще я б запропонувала зменшити безробіття за рахунок регулювання заробітної плати так, щоб темпи її зростання були нижчими від зростання продуктивності праці (це - досвід більшості розвинутих країн).

3.2 Аналіз законодавчої бази здійснення соціального захисту

Відповідно до підходів соціальному захисту на ринку праці підлягають не лише безробітні, але й усе економічно активне населення. Соціальний захист економічно активного населення здійснюється за такими основними напрямками:

* заходи держави, пов'язані з кваліфікаційною підготовкою до трудової діяльності;

* заходи, що забезпечують можливість реалізації здібностей кожного у процесі трудової та виробничої-діяльності і сам процес такої діяльності;

* заходи, спрямовані на створення нових робочих місць і підтримку працівників, які втратили роботу.

В Україні право на соціальний захист передбачено Конституцією. Так, стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, яке включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. У частині 2 ст. 46 визначені організаційно-правові форми соціального захисту як гарантії права людини на соціальний захист-- соціальне страхування та державна соціальна допомога, а також фінансові джерела забезпечення -- страхові внески, кошти бюджету та інші.

В Основах законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначається як система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Законом України "Про зайнятість населення" (стаття 11) гарантується право громадян на соціальний захист у сфері зайнятості та право на одержання допомоги по безробіттю особам, визнаним у встановленому порядку безробітними. Відповідно до статті 7 цього закону за рішенням місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад може встановлюватись транспортна доступність та інші критерії підходящої роботи, які посилюють соціальний захист населення.

Крім того, відповідно до статті 5 закону держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі: а) жінкам, які мають дітей віком до шести років; б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів; в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу; г) особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам -- 53 років); д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування.

Для працевлаштування зазначених категорій громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості встановлюють квоту робочих місць для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності та організаційних форм з чисельністю працюючих понад 20 осіб для бронювання ними до 5 відсотків загальної кількості робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.

Статтею 4 Закону України "Про зайнятість населення" передбачаються наступні гарантії держави працездатному населенню у працездатному віці в Україні: добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності; захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи; безплатне сприяння у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку; компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість; виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством; е) безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою матеріальної допомоги; є) виплату безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги; ж) включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до стажу роботи, а також до безперервного трудового стажу; з) надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам -- випускникам державних навчальних закладів держави, раніше заявлених підприємствами, установами, організаціями.

Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (стаття 2) визначаються наступні принципи страхування на випадок безробіття: надання державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав; обов'язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільності такого страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), а також громадянами -- суб'єктами підприємницької діяльності; цільового використання коштів страхування на випадок безробіття солідарності та субсидування; обов'язковості фінансування Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття витрат, пов'язаних з наданням матеріального забезпечення у випадку безробіття та соціальних послуг в обсягах, передбачених цим Законом; паритетності в управлінні страхуванням на випадок безробіття держави, представників застрахованих осіб та роботодавців; диференціації розмірів виплати допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу та тривалості безробіття; надання на рівні не нижче за прожитковий мінімум, встановлений законом, допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації; законодавчого визначення умов і порядку здійснення страхування на випадок безробіття.

Відповідно до статті 4 цього закону страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю. Особа набуває статусу застрахованої особи з дня укладання трудового договору, з цього дня починається сплата страхових внесків. Сплата страхових внесків припиняється з дня розірвання трудового договору. Роботодавець набуває статусу платника страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття з дня реєстрації.

Законом визначаються види соціального забезпечення та види соціальних послуг. Видами соціального забезпечення є: допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; допомога по частковому безробіттю; матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні. Видами соціальних послуг є: професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація; пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних; інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.

Право на допомогу по безробіттю мають незайняті (непрацюючі) громадяни, визнані в установленому порядку безробітними. В Україні безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Не можуть бути визнані безробітними громадяни: а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням чисельності (штату); б) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, уразі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, яка не потребує професійної підготовки; в) які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу; г) які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.

Держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їхньої трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій: а) надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій; б) виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації; в) виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю; г) подання додаткової матеріальної допомоги безробітному громадянинові й членам його сім'ї з урахуванням наявності осіб похилого віку і неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні.

Місцеві державні адміністрації за участю державної служби зайнятості з метою забезпечення тимчасової зайнятості населення, передусім осіб, зареєстрованих як безробітні, організують проведення оплачуваних громадських робіт на підприємствах, в установах і організаціях комунальної власності і за договорами -- на інших підприємствах, в установах і організаціях. З особами, які бажають брати участь у громадських роботах, укладається строковий трудовий договір з правом його продовження за погодженням сторін до вирішення питання про їхнє працевлаштування на підходящу роботу. Переважним правом укладання договорів користуються громадяни, зареєстровані як безробітні. У разі закінчення встановленого терміну виплати допомоги по безробіттю громадянин має переважне право на здобуття іншої професії (спеціальності) та участь в оплачуваних громадських роботах на період до надання йому підходящої роботи. Оплата праці осіб, зайнятих на громадських роботах, здійснюється за фактично виконану роботу і не може бути меншою від мінімального розміру заробітної плати, встановленої законодавством України, за умови якісного виконання норм праці. На осіб, зайнятих на громадських роботах, поширюються соціальні гарантії, включаючи право на пенсійне забезпечення, виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності. За безробітними громадянами, які беруть участь у таких роботах, зберігається виплата допомоги по безробіттю в розмірах і в терміни, встановлені відповідно до цього Закону.

Громадські роботи фінансуються з місцевого бюджету із залученням коштів державного фонду сприяння зайнятості населення (в частині організації таких робіт для безробітних) і підприємств, установ та організацій, для яких ця робота виконується за договорами. Положення про оплачувані громадські роботи затверджується Кабінетом Міністрів України. Професійна підготовка, підвищення кваліфікації та перепідготовка осіб, зареєстрованих у службі зайнятості як такі, що шукають роботу, безробітних, можуть здійснюватися у таких випадках: неможливо підібрати підходящу роботу через відсутність у громадянина необхідної професійної кваліфікації; потрібно змінити кваліфікацію через відсутність роботи, яка відповідає професійним навичкам громадянина; втрачено здатність виконувати роботу за попередньою професією; роботу шукають уперше і немає професії (спеціальності),

Професійна підготовка, підвищення кваліфікації і перепідготовка громадян зорганізуються державною службою зайнятості за її направленням у закладах освіти, на підприємствах, в установах і організаціях (незалежно від їхньої підпорядкованості) згідно з укладеними договорами або у спеціально створюваних для цього навчальних центрах з коштів державного фонду сприяння зайнятості населення.

Витрати, пов'язані із достроковим виходом на пенсію, здійснюються з коштів Пенсійного фонду України з наступним відшкодуванням цих витрат із державного фонду сприяння зайнятості населення.

Вивільненим працівникам надаються також інші пільги й компенсації відповідно до законодавства.

Управління соціальним страхуванням здійснюється фондами на паритетній основі державою і страхователями. Основним джерелом фонду соціального страхування є страхові внески підприємств і громадян. Ставки збору встановлюються законодавчо, вони різні як для кожного фонду, так і для роботодавців та працівників. Істотну частку доходів фондів соціального страхування становлять бюджетні асигнування.

Висновки

Виходячи з цілої низки сучасних проблем розвитку та фінансування соціального захисту, головною метою соціальної політики є забезпечення гідного рівня життя як працюючого, так і непрацюючого населення. Основою управління цими процесами є наявність прогнозних розрахунків соціальних витрат у відповідності із встановленими державою пільгами та гарантіями, збалансованими з їх фінансовим забезпеченням.

Термін «соціальний захист» в Україні вживається лише декілька років. Він замінив термін «соціальне забезпечення»,який характеризує дещо вужче поняття,ніж соціальний захист.

Соціальний захист -- це система економічних, соціальних, правових, організаційних заходів, яка надає працездатним громадянам відповідні умови для поліпшення свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску, а непрацездатним та соціально-уразливим верствам працездатного населення -- гарантії у користуванні суспільними фондами споживання, пряму матеріальну підтримку, зниження податків.

Система соціального захисту -- це сфера життєво важливих інтересів населення. Її якісні і кількісні характеристики свідчать про рівень соціального, економічного, правового і культурного розвитку держави і суспільства.

У сучасних умовах система державного соціального захисту виконує такі функції: соціальні виплати і соціальне обслуговування одиноких, старих, інвалідів та інших подібних категорій. Вони засновані на принципі турботи держави про соціально незахищених членів суспільства, а також благодійності. Окрім того, соціальний захист повинен поширюватися на всі категорії населення через систему соціальних гарантій, що являють собою механізм довгострокової дії, передбачені законом зобов'язання держави, спрямовані на реалізацію конституційних прав громадян.

Соціальна політика -- це складова загальної політики, втілена в соціальні програми та різноманітні заходи, спрямовані на задоволення потреб та інтересів людей і суспільства. Зрозуміло, що соціальна політика має бути адекватною стану економіки, але ігнорування соціальними проблемами може призвести до значних економічних втрат. Метою соціальної політики держави є забезпечення стабільної, без заворушень і потрясінь, життєдіяльності суспільства, досягнення соціальної злагоди та соціальної цілісності, належного рівня добробуту людей.

Проте, чинна модель соціальної політики України входить у суперечність з цілями посткризової модернізації економіки та суспільства. Інертність адаптаційних механізмів сприяє поширенню бідності, що відтворює витратний характер системи соціальної підтримки, що наразі склалася на базі універсальних соціальних трансфертів, субсидій на товари та послуги та категоріальних пільг. Відсутність чітких стратегічних пріоритетів соціальної політики спричиняє розпорошення коштів і недостатню ефективність соціальних програм. Рівень гарантованих соціальних зобов'язань держави істотно перевищує її фінансові можливості, а отже перешкоджає ефективному використанню бюджетних інструментів посткризового відновлення та структурної модернізації економіки.

Отже, забезпечення стабільності соціального та економічного поступу у наш період вимагає реалізації стратегії соціально-економічних реформ, спрямованих на зміну економічних механізмів розвитку, досягнення стабільно високих темпів економічного зростання, системну модернізацію економіки країни, оновлення економіки. Забезпечення належного соціального ефекту від подальшого процесу відновлення національної економіки вимагає радикальної реконструкції механізмів соціальної політики держави та зміцнення функцій ринку праці як головного джерела отримання доходів населенням України. Україна потребує нової регіональної політики, орієнтованої на раціоналізацію відносин «центр-регіони» та максимальне сприяння освоєнню та використанню власного економічного потенціалу регіонів.

Використана література

1. Волкова О.В. «Ринок праці». Навчальний посібник. Київ. «Центр учбової літератури» 2007.с-426

2. «Головне управління праці та соц. захисту населення».(htt://gupszn.odessa.gou.ua)

3. Мочерний С.В. «Економічна теорія». Навчальний посібник.Київ. «Академія» 2001.с-378

4. Флорескул Н. «Система соціального захисту як чинник формування соціальної держави». Науковий журнал «Вісник» Київського національного торговельно-економічного університету.2009.№2.с-34

5. Чистов С.М.«Державне регулювання економіки»:Навч.-метод. Посібник для самостійного вивчення дисципліни-К.:КНЕУ,2002.с-106

6. «Становище в економічній сфері та стратегічні пріоритети соціально-економічної політики»(за матеріалами послання Президента України до Верховної Ради України на 2011рік «Модернізація України - наш стратегічний вибір») (http://www.niss.gou.ua)

7. Стаття Т.Козій «Проблеми фінансового забезпечення соціального захисту населення».Наукова періодика, що не має друкованих аналогів.(http://www.nbuv.dou.ua)

8. Панчишин С.М. «Макроекономіка. Навчальний посібник» Київ: «Либідь» 2002р.с-416

9. Закони України «Про державну соціальну допомогу інвалідам на 2005р», «Про державний бюджет України на 2011р»

10. . Мельник А.Ф. « Державне регулювання економіки». - К.: Знання, 1994. с-358

Размещено на Allbest.ru