Система соціального захисту в Україні

Серйозною соціально-економічною проблемою, від ви-рішення якої залежить стан соціального захисту населен-ня, є рівень безробіття, який наближається до критичної межі і загрожує несприятливими соціальними наслідками. Подовження термінів безробіття є дуже небезпеч-ним соціально-економічним процесом, який свідчить про тенденцію його переходу у застійну форму. Звісно, це негативно впливає на потенційний професійно-кваліфікаційний рівень безробітних, тому що допустимий термін пошуку роботи, коли ще не почалася втрата кваліфікації, навичок та звичок працювати, становить 3 місяці. Дуже го-строю є проблема прихованого безробіття, показники яко-го мають критичні рівні і загрожують економічній безпеці держави .

Найбільш важливим фактором на сучасному етапі ре-формування економіки є підвищення ефективності управ-ління зайнятістю населення через вдосконалення адмініст-ративно-правових і соціально-економічних механізмів. Це, насамперед, розробка нових та доповнення існуючих зако-нодавчих актів про працю, визначення компетенції органів державного управління різних рівнів у здійсненні політи-ки зайнятості населення. Це й включення нових економіч-них механізмів, спрямованих на створення матеріальних умов для функціонування державних гарантій у сфері зай-нятості населення, таких як цільове фінансування, пільго-ве кредитування та надання додаткових пільг суб'єктам гос-подарювання, що забезпечують розширення масштабів ви-робництва, створення нових робочих місць, підвищення зай-нятості населення.

Аналіз економічних проблем, пов'язаних зі своєчасними виплатами заробітної плати, свідчить, що заробітна плата раніше не зароблялась, а нараховувалася в номіналі. Крім того, у більшості галузей економіки не підтримувалося міжга-лузеве співвідношення в оплаті праці (до рівня середньомі-сячної заробітної плати робітників і службовців у народно-му господарстві). Проте, варто зазначити, що держава постійно приділює увагу вирішенню цього питання. І в останні роки простежується значне покращення.

Вивільнення значної кількості робітників і службовців за-гострює дві проблеми. По-перше, це їх фінансове забезпечен-ня, по-друге, своєчасне здійснення професійної перепідготов-ки незайнятого населення.

Аналіз сучасного етапу дає підстави для висновку про не-достатню увагу з боку міністерств та установ з підготовки кадрів усіх рівнів відповідно до існуючих і перспективних по-треб ринкової економіки. Вказане полягає в невисокому рівні керованості цими процесами. Майже відсутній механізм ви-переджаючої професійної підготовки й перепідготовки пра-цівників, що знаходяться під ризиком скорочення. Цей важли-вий важіль може значно пом'якшити проблеми зайнятості, скорочення безробіття.

Перехід до ринкової економіки висунув на перше місце проблему формування «середнього класу» як наймобільнішої і найбільшої соціальної категорії, що є опорою сучасного циві-лізованого суспільства. Але сьогодні в Україні ще не створено критичну масу економіки для формування і розвитку серед-нього класу. Має місце значне падіння рівня життя сімей, які раніше мали середній достаток. Вважається, що за сприятливих умов і у розвинутому економіці суспільство можна представити у вигляді ромба. А згідно досліджень в країні, наше суспільство має вигляд трикутника [Див. рис. 3.1.].

Розвинута країна Україна

Рис. 3.1. Поділ суспільства на класи

Відбувається виділення середнього класу і виведення його за межу прожиткового мінімуму. Разом з тим почалося формування «приватнопідприємницького» прошарку, який має високі та занадто високі доходи. Отже, сьогодні економічні та соціально-психологічні наслідки поляризації доходів і спо-живання різних категорій населення виявляються в посиленні егалітарних настроїв у суспільстві.

Для реалізації стратегії зростання необхідно забезпечу-вати модернізацію галузей економіки. Для цього потрібен первісний капітал. Створити його можна тільки за допомо-гою потужного середнього класу, як це зробили інші розви-нуті країни Європи і світу. Але збільшити частку середньо-го класу у суспільстві без створення відповідної інфраст-руктури неможливо. При цьому тільки комунікаційних, інформаційних та інших систем, навіть конституційної підтримки, недостатньо. Це можна зробити тільки за цільо-вої і наполегливої підтримки держави. В Європейських краї-нах така підтримка здійснюється за допомогою так званих інкубаторів, тобто центрів, які сприяють розвитку серед-нього класу.

У соціально-економічних умовах розвитку суспільства, що склалися сьогодні, середній клас можна розглядати як дійсний локомотив економіки та головну складову політики подолання бідності в Україні. Вона має поєднуватися з політикою ста-новлення середнього класу. Для цього потрібно створення відповідних умов та використання ефективних економічних підходів.

Стратегічною проблемою економічної політики в умо-вах формування соціальне орієнтованого ринку є станов-лення та розвиток малого бізнесу, як і підприємництва в цілому. Відповідно недооцінка ролі та місця малого підприємництва, ігнорування його економічного і соціаль-ного потенціалу можуть набути характеру стратегічного прорахунку.

Важливою проблемою соціального захисту населення на всіх рівнях державного управління є недосконалість існу-ючої системи соціального страхування, що обумовлена, на-самперед, відсутністю законодавче встановленої прямої за-лежності між страховими внесками та виплатами з них, функціонуванням переважно державної системи соціально-го страхування. Згідно з Основами законодавства України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» Основи законодавства України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14.01.1998р. № 4811/1998 // Праця і зарплата. - 1998. - № 4 (лютий). - С. 6-14. має бути здійснений перерозподіл відповідаль-ності за соціальне забезпечення громадян між державою, ро-ботодавцями та працівниками. В цьому напрямі першочер-говим завданням у сфері соціального страхування є прий-няття нових законів України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, створення сучасної нормативно-правової бази, яка б визначала їх пра-вові, економічні та організаційні засади, та відповідної сис-теми управління соціальним страхуванням Указ Президента України "Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року" № 717/2000 від 24.05.2000р. // ВВР України. - 2000. - №21. - С.34-36..

Для зміцнення правової і фінансової основ усієї систе-ми охорони здоров'я населення дуже важливим кроком до підвищення ефективності соціального захисту найбільш уразливих верств могло б стати прийняття закону, що б стосувалося соціально-медичного страхування.

Важливою проблемою регіональної соціальної політики є розробка і запровадження єдиних мінімальних соціальних стандартів соціального захисту населення незалежно від еко-номічних можливостей регіонів.

З посиленням відповідальності регіонів за стан соціаль-ного розвитку необхідним стає удосконалення фінансово-го забезпечення здійснення регіональних соціальних заходів (стимулювання інвестиційної діяльності, формування ре-гіонального соціального бюджету, підтримка підприємниц-тва тощо).

Однією з першочергових проблем соціального захисту є реформування системи соціального обслуговування та на-дання допомоги малозабезпеченим верствам населення. Воно має спрямовуватися на розроблення нових механізмів реалі-зації чинних законодавчих актів з питань соціальної політи-ки, послідовне здійснення заходів щодо розвитку та зміцнен-ня системи соціального захисту, вдосконалення механізму фінансування надання державної соціальної допомоги, що за-безпечить гарантований рівень соціального захисту малоза-безпечених прошарків населення.

Найбільш важливою проблемою соціального захисту сім'ї, жінок, дітей і молоді є законодавче забезпечення створення сприятливих умов для розвитку сім'ї, ефектив-ного виконання нею репродуктивної, виховної, економіч-ної, соціальної функцій, дотримання на практиці консти-туційного принципу рівності прав жінки і чоловіка, здійснення цілеспрямованої політики щодо працевлаш-тування молоді, профілактики дитячої та молодіжної зло-чинності, наркоманії, алкоголізму, дитячої безпритуль-ності тощо.

Виходячи з цілої низки сучасних проблем соціального захисту, головною мстою соціальної політики є забезпе-чення гідного рівня життя як працюючого, так і непрацю-ючого населення. Вона може бути реалізована шляхом за-безпечення максимального позитивного впливу національ-ної системи соціального захисту та попередження її нега-тивних наслідків. Основою управління цими процесами є наявність прогнозних розрахунків соціальних витрат у відповідності із встановленими державою пільгами та га-рантіями, збалансованими з їх фінансовим забезпеченням.

У цьому зв'язку дуже важливою проблемою соціально-го захисту населення є прогнозування соціальних витрат, яке передбачає визначення на перспективу тенденцій ство-рення сприятливих умов для поліпшення добробуту гро-мадян, які у відповідності з чинним законодавством мають потребу у державній підтримці. Це дає можливість здійснювати загальний аналіз зворотних зв'язків між со-ціальним сектором та економікою, враховувати зміни у за-конодавчо-правовому полі, розглядати вплив різних сце-наріїв розвитку економіки, характеризувати потребу у коштах, призначених для компенсації соціальних витрат, виходячи з економічних перспектив та життєвих реалій, як тенденцію розвитку соціального захисту населення у даний період. На цій основі можна створити сценарій май-бутнього розвитку соціальної сфери та мати ключову інформацію для планування соціальної політики, врахо-вувати їх при розробці консолідованого бюджету України та окремих регіонів.

У теперішній період низький рівень соціального захи-сту населення обумовлений відсутністю ефективної сис-теми управління цим складним та багатофакторним яви-щем. Отже, вирішення проблеми удосконалення соціального захисту населення, перш за все, необхідно шукати у площині взаємовідносин між керованими та керуючими структурами. Первинною ланкою визначеної соціальної системи будь-якого порядку є звичайна людина, а мета управління полягає в поліпшенні умов її життя. Але механізм прийняття рішень з соціальних проблем не є достатньо прозорим. При цьому управлінським апаратом не завжди прогнозуються результати тих чи інших заходів та не аналізуються їх соціальио-еко-номічні і соціально-психологічні наслідки, незважаючи на наявність підходів та моделей прогнозування соціальних витрат з урахуванням різних сценаріїв розвитку економі-ки. Тому важливою проблемою соціального захисту насе-лення є гармонізація управління всією соціально-еконо-мічною сферою, тобто забезпечення адекватності та збалан-сованості роботи всіх її структурних елементів на основі використання системних методів формування та реалізації політики в галузі економіки. Головним інструментом вирі-шення цієї проблеми може стати ринкова самоорганізація з державним регулюванням. Отже, сьогодні якість управ-ління визначає якість життя.

Процес управління залежить від життєво важливих скла-дових: керівників, процесів та організацій. Обов'язки керів-ника -- створити атмосферу, за якої люди будуть вірити в стра-тегію, рішення керівництва і свою роботу. Потрібно чітко вста-новити і розподілити три елементи системного управління: відповідальність (обов'язки), повноваження і взаємодію. При-чому відповідальності повинно бути стільки ж, скільки і по-вноважень.

Очевидно, що на межі зміни суспільно-економічних фор-мацій -- в розумінні структур, соціуму, стосунків між людь-ми, економіки -- нас чекає глобалізація ринку як всепроникаюче явище. Цей чинник і надалі диктуватиме свої умови, з якими доведеться рахуватися всім учасникам ринку.

Виходячи з пріоритетних національних інтересів і завдань соціальної політики, найважливішою проблемою для держа-ви є створення громадянського суспільства. Для цього по-трібно мати відповідне законодавство, яке захищає права гро-мадян і громадських організацій. Державним органам влади треба забезпечити здійснення ефективного контролю вико-нання зобов'язань стосовно соціальних гарантій, формуван-ня у суспільстві механізму цивілізованого захисту наданих прав і свобод. Вказане потребує змістовної програми дій пред-ставників усіх гілок влади, громадських об'єднань, засобів ма-сової інформації, кожної людини, спрямованих на забезпе-чення добробуту та гідного рівня життя, який існує у пере-дових країнах світу.

Стратегічне управління за сучасних умов набуває де-далі більшого значення, оскільки визначає стабільність діяльності галузей економіки. На практиці діє закон «60 - 30 - 10», сутність якого полягає в тому, що джере-лом усіх наших невдач є наші рішення. Цифрові значен-ня закону уявляються у такий спосіб: 60% невдач зумовлені стратегічними рішеннями, 30 -- тактичними прорахунками і 10 % залежать від помилок опера-тивної діяльності. Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. - Донецьк: Янтар, 2001. - С.283.

3.2. Світові тенденції соціального захисту та їх вплив на побудову

моделі соціального забезпечення в Україну

Соціальна політика призначена задовольняти потреби людей, -- а їх стає на Землі все більше й більше. Згідно з даними ООН, 2005 року населення планети сягне 9,3 мільярдів, і це становитиме дуже важливу проблему, особливо якщо зважити, що понад 90 % зростання населення припадає па менш розвинуті країни, де і так па-нують бідність, голод та інфекційні захворювання. Скажімо, в 1950-х роках населення Африки становило половину населення Європи, 1985 року воно було однаковим, а 2025 року очікується, що воно буде вчетверо більшим, аніж населення Європи. Population Reference Bureau - http://www.prb.org/datafind/datafinder7.htm

Африканські країни мають найнижчі показники ВВП на душу населення й найвищий коефіцієнт фертильності Коефіцієнт фертильності (загальний) -- середня кіль-кість дітей, які могли бути народжені однією жінкою впродовж її життя, якби вона прожила свої потенційно продуктивні роки відпо-відно до вікових показників фертильності у певному році; виділяють також коефіцієнт фертильності одружених жінок -- кількість наро-джених живими дітей на тисячу одружених жінок віком 15-49 років в цьому році, в деяких країнах 15-45 років. - Семигіна Т.В. Порівняльна соціальна політика: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2005. - С.271., тоді як ситуація, на-приклад, у Західній Європі є протилежною: середній коефіцієнт фертиль-ності дорівнює 1,5, а ВВП на душу населення є вищим майже у 15 разів.

Хоча африканським країнам властивий високий рівень смертності не-мовлят, а також високий рівень захворюваності на СНІД (мова про це йти-ме далі), проте ці країни продовжують бути лідерами у прогнозах щодо зро-стання чисельності населення. Загалом, найбільше зростання населення прогнозують у таких країнах, як Ангола, Конго, Ірак, Нігер, Уганда, Ємен, а також на Палестинській території. Серед індустріалізованих країн най-більше зростання населення відбуватиметься в США завдяки відносно ви-сокому коефіцієнту фертильності та міграції. Варто згадати, що найбільших втрат населення у період до 2025 зазнавати-муть Ботсвана (де майже 40 % населення інфіковані ВІЛ/СНІД), Болгарія, Естонія, Японія, Росія, Південна Африка та Україна Human Development Report, 2006, P. 288-291. - http://hdr.undp.org/reports/..

У той час, коли в найбідніших країнах відбувається стрімке зрос-тання чисельності населення, а це ще більше погіршує соціально-еко-номічну ситуацію у них, в індустріалізованих країнах спостерігають феномен "постаріння" суспільства, а інколи навіть і від'ємний показ-ник приросту населення. Загалом, у розвинутих країнах люди похилого віку становлять 14 % від усього насе-лення, а до 2025 року їхня кількість має зрости до 25 %. Population Reference Bureau - http://www.prb.org/datafind/datafinder7.htm

Зважаючи на збільшення в суспільстві частки людей похилого ві-ку, які живуть усе довше й довше та потребують відповідного медич-ного і соціального догляду, а також на те, що у 2005-2010 роках на пенсію виходитиме покоління "буму народжуваності", такі тенденції ставлять під загрозу існуючу систему пенсійного, соціального та ме-дичного забезпечення розвинутих країн. Скажімо, витрати на медич-не обслуговування американця старшого 65 років учетверо вищі, аніж витрати на молодшого співвітчизника. За прогнозами, до 2030 року чисельність людей старших від 65 років (пенсійний вік і для чоловіків, і для жінок в Америці) має зрости у цій країні вдвічі. Оскільки в США медичне обслуговування людей похилого віку здій-снюють за державний кошт (тобто фактично за податки), це призве-де або до посилення податкового навантаження на працюючих, або до введення персоналізованих пенсійних медичних накопичувальних рахунків, або з'явиться обмеження доступу до безкоштовного медич-ного обслуговування цієї групи населення, або підвищення віку вихо-ду на пенсію (такі альтернативи обговорювали під час курсу із "По-літики охорони здоров'я" американські студенти магістерської про-грами з менеджменту, котрі самі є керівниками медичних закладів). Чимало держав, знаючи про соціально-демографічну тенденцію "по-старіння" населення, прагнуть знайти адекватне її вирішення. Семигіна Т.В. Порівняльна соціальна політика: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2005. - С.24.

Менш розвинуті країни мають незначну частку людей похилого віку. Хронічне недоїдання та бідність погіршують фізичний стан і спричи-няють коротку тривалість життя. В багатьох африканських країнах люди потерпають від інфекційних захворювань -- діареї, туберку-льозу, малярії, холери тощо. Окрім того, в останні два десятиліття на соціально-демографічну ситуацію в світі суттєво впливає поширення ВІЛ/СНІДу, яким інфіковано нині понад 40 мільйонів осіб. При цьо-му 70 % ВІЛ-інфікованих мешкає в африканських країнах, де СНІД поступово стає основною причиною смерті Population Reference Bureau - http://www.prb.org/datafind/datafinder7.htm .

Світова епідемія нового захворювання кинула виклик людству: лікування є неефективним, дорогим і недоступним для більшості хво-рих, в Африці та й в усьому світі зростає кількість сиріт (на кінець 2001 року їх було понад 14 мільйонів), чиї батьки померли від СНІДу, в світі все більше народжується дітей із ВІЛ-інфекцією, отри-маною від матері. СНІД має також соціально-економічні наслідки, бо він забирає робочу силу у роботодавців, фахівців у громади, го-дувальників у родин. Він призводить до численних порушень прав людини -- відмови в медичному обслуговуванні, порушення права на конфіденційність, дискримінації в питаннях зайнятості та житла тощо, а відтак -- до зниження якості життя громадян.

Людство ще не знайшло засобів подолання ВІЛ/СНІДу, а тим ча-сом щодня майже 14 тисяч людей (12 тисяч дорослих і 2 тисячі дітей) стають ВІЛ-інфікованими Доклад о глобальной эпидемии ВИЧ/СПИДа. - 2002 г. -- Барсело-на: ЮНЭЙДС, 2002. -- С. 8. Таким чином ВІЛ/СНІД перетворив-ся із проблеми медичної на соціальну, демографічну та економічну.

Україну ця соціальна проблема не оминула.

Сьогодні в Україні склалася практично епідеміологічна ситуація щодо поширення ВІЛ/СНІДу. Це підтверджується й статистичними даними. Згідно з ними, станом на 1 липня поточного року на диспансерному обліку перебувало 58 594 ВІЛ-інфікованих осіб, з яких 3 856 - хворі на СНІД, 4 939 - ВІЛ-інфіковані діти.

Всього, з 1987 року, коли в Україні розпочався епідемічний нагляд, до середини 2005 року офіційно зареєстровано 82 220 хворих на ВІЛ-інфекцію, 11 039 з них захворіли на СНІД і 6 505 - померли.

За підсумками першого півріччя 2005 року, з кожних 100 тис. українців 27 виявилися ВІЛ-інфікованими. За 12 місяців цей показник збільшився на 20,5%.

Також вказується, що високі показники на ВІЛ-інфекцію виявлені на півдні України та в Києві. На Миколаївщині вони становлять 62,3 особи з розрахунку на 100 тис. людей, на Донеччині - 61,7, Дніпропетровщині - 56,1, Одещині -51,7, в Криму - 41,7, в столиці - 35,6.

Кількість громадян, які захворіли на СНІД з 1 липня 2004 року до 1 липня 2005 року, збільшилася на 40,7%, а кількість померлих за цей час від СНІД зросла на 11,73%. І нажаль ця тенденція зберігається.

З огляду на масштаб ВІЛ/СНІДівської проблеми, боротьба з нею набуває державної ваги. І в цій боротьбі важливо об'єднати зусилля як державних установ, так і громадських організацій, ЗМІ.

Що потреба в об'єднанні зусиль продиктована не лише масштабністю ВІЛ/СНІДівської небезпеки, а й її специфікою. Адже „в її основі є не тільки медичні компоненти, а й соціальні, інформативні”.

Велику допомогу у боротьбі з ВІЛ/СНІДом надають міжнародні організації. Зокрема, в умовах обмежених державних ресурсів партнерство з міжнародними фінансовими організаціями важить дуже багато.

Потреба в допомозі, яку надають міжнародні організації, серед яких й Світовий банк, є очевидною. Вона зумовлена й тим, що лікування ВІЛ-уражених державі обходиться дуже дорого. Щороку з розрахунку на кожного пацієнта на ці цілі витрачається 30-50 тис. грн., а іноді і більше.

В лікувальних закладах все робиться для того, аби інші люди, які звернулися за медичною допомогою, не були інфіковані ВІЛом. Хоча, на жаль, бувають й прикрі випадки. Так, з 1987р. до 2005р. в Україні внаслідок переливання крові ВІЛ-інфекцією було заражено 14 людей.

Проблема ВІЛ/СНІДу не є винятково медичною проблемою. Вона негативно впливає на соціально-економічний розвиток будь-якої країни в цілому. Вона має негативний вплив на економічну продуктивність. Вона створює загрозу соціальній злагоді всередині суспільства, навіть створює загрозу національній безпеці.

Ця проблема вже не обмежуються виключно так званими маргіналізованими групами суспільства, такими, як інфекційні наркомани або гомосексуалісти. Вона стає проблемою для населення країни взагалі, з якою кожен день стикаються звичайні люди. З нею може стикнутися будь-хто з нас, члени наших родин. Ми стикаємося на рівні громади будь-якого села чи міста. Таким чином, ця потребує комплексної, всебічної реакції.

Такий комплексний виклик вимагає дуже глибокої обізнаності на рівні кожної людини. Ця проблема також вимагає дуже сильного політичного лідерства на самому високому рівні керівництва країни та вимагає запровадження програм, які сприятимуть зміні моделі поведінки людей, зміні таким чином, щоб це сприяло мінімізації ризику інфікування.

Показник інфікування в Україні вже високий, дуже високі темпи поширення цієї інфекції і саме тому дуже сильне політичне лідерство має таке велике значення. Саме тому організація, яку я представляю, готове і відкрите до співпраці з вами і готове надавати вам допомогу в реалізації ваших програм. ВІЛ/СНІД в Україні: стан, стратегія боротьби та роль ЗМІ - http://urep.cure.org.ua/?txt=525.

Безумовно, різнопланові демографічні тенденції -- зростання на-роджуваності в малорозвинутих країнах та одночасна інфікован-ність значної кількості дорослого населення в цих країнах ВІЛ/ СНІДом, старіння населення в індустріалізованих країнах, урбаніза-ція життя та міграція визначають пріоритети соціальної політики як окремих країн, так і світу в цілому.

Отже, сучасному світові властиві різнопланові соціальні проблеми і тенденції. Населення стає дедалі більше, особливо в країнах із низьким рівнем розвитку, тим часом як в індустріалізованих країнах спостеріга-ють постаріння населення. Прірва між бідними та багатими країнами поглиблюється, численні політичні й етнічні конфлікти призводять до погіршення соціальної ситуації, появи мігрантів та біженців. Нові про-блеми -- пандемія СНІДу, поширення наркотиків, зміни в традиційно-му стилі та способі життя -- викликають посилену увагу тих, від кого залежить прийняття політичних рішень у соціальній політиці.

Для всіх названих у цьому розділі та багатьох іще не названих проблем, які стосуються не однієї особи, а багатьох, не існує техніч-них рішень, на те вони й "соціальні", щоб їх розв'язували люди, об'єднані в суспільство Семигіна Т.В. Порівняльна соціальна політика: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2005. - С.26..

Світові тенденції соціального захисту не зводяться лише до вирішення проблем СНІДу чи подолання бідності і старіння націй. Їх є значно більше.

Зокрема, світові тенденції в покращені рівня освіти і кваліфікації, тим самим покращення рівня життя є дуже актуальні для України. Наприклад, створення європейського єдиного освітнього простору - Болонськї системи освіти, що забезпечує полегшення пошуку роботи і працевлаштуванні в майбутньому, вплинуло на напрямок реформи освіти в Україні. Зокрема, це запровадження нової модольної оцінки рівня знань, зміна системи поступання в вищі навчальні заклади, нова система присудження кваліфікаційних рівнів, тощо.

На національні моделі соціального захисту відчутно впливає культура, що панує в суспільстві. Так, П. Елкок (2001) наводить такі приклади впливу культури на соціальну політику:

дух підприємництва та давнішня багатокультурність в США не-
решкодили розвиткові сильної, централізованої державної політики соціального забезпечення;

пов'язана з роботою та ідеєю чоловіка-годувальника німецька соціальна структура не дала змоги розвинутися універсальній системі соціального забезпечення;

конфуціанська культура Японії підтримує ідею сильної особистості та важливості ролі сім'ї у соціальному забезпеченні;

колоніальні традиції Гонконгу перешкодили розвиткові демократичної моделі соціального забезпечення, де важливу роль відведе-
но державній підтримці.

Отже, на думку цього вченого, при визначенні системи соціального захисту населення в тій чи іншій країні потрібно в основу класифікації закла-дати культурні традиції.

Це підтверджує і досвід України. Адже, за довгі роки існування на теренах України соціального захисту СРСР не вплинули на основні релігійні цінності, що близькі українському народу. Принцип допомоги потребуючим і опіки над людьми похилого віку є яскраво вираженим в системі соціальної політики.

Українська модель соціальноорієнтованої еко-номіки передбачає, насамперед, необхідність забезпечення соціальне гарантованого мінімуму задоволення потреб, який, за образним виразом академіка С. Шаталіна, є «водорозділом між соціальними та економічними потребами».

Інструментом реалізації такої моделі можуть стати адрес-на соціальна політика, активна політика зайнятості. Вказана модель повинна увібрати в себе усе краще, що результативно діє в країнах з ринковою економікою:

ь активний попереджуючий характер соціальної політики;

ь створення соціальних та правових умов для реалізації економічної ініціативи громадян;

ь оптимальний обсяг перерозподілу ВВП через бюджет на кожному етапі розвитку;

ь активна участь приватних і громадських організацій у наданні соціальних послуг і благ соціальне незахищеним категоріям громадян;

ь реалізація ідей соціальної солідарності і субсолідарності;

ь пріоритет соціальне незахищених категорій громадян.

Цінішим у вказаній моделі соціальне орієнтованої еконо-міки є те, що вона передбачає не лише соціальний захист, а й створення такого організаційно-економічного механізму, який би сприяв зменшенню частини населення, що потребує со-ціальної допомоги.

Запровадження такої моделі повинно передбачати реалі-зацію наступних стратегічних завдань соціальної політики, які можуть вирішуватися на рівні окремого регіону - забезпечення виконання ухвалених державних програм; на регіональному рівні:

здійснення контролю за структурними зрушеннями в економіці регіону, забезпечення життєдіяльності та підтримки відповідного рівня життя населення;

створення нормативної бази формування місцевих бюджетів, тощо.

Висновки

Вирішення проблем, пов'язаних із функціонуванням соціаль-ного захисту, є прерогативою держави як у сталій, так і в трансфор-маційній економіці.

Термін "соціальний захист" в Україні вживається лише кілька років. Він замінив термін "соціальне забезпечення", який зберігає право на існування, проте характеризує дещо вужче поняття, ніж соціальний захист.

Соціальний захист -- це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах чи іншій ситуанії. Організаційно-правові заходи передбачають створення інститутів соціального захисту і законів, які повинні керувати їх діяльністю, економічні -- формування механізмів перерозподілу доходів, тобто стягнення податків та інших платежів і трансфертів. Отже, з позицій економіки, соціальний захист -- це правила перерозподілу суспільного багатства на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують особливої підтримки з боку суспільства: від багатих до бідних, від здорових до хворих, від молодих до літніх.

Система соціального захисту -- підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволен-ням їхніх потреб, інтересів. Це систему принципів, методів, законодавче встанов-лених державою соціальних гарантій, заходів і закладів, які забезпечують оп-тимальні умови життя, задоволення по-треб населення. Соціальний захист створює гарантії допомоги на випадок настання соціаль-них ризиків, яких може зазнати будь-який громадянин упродовж життя: хво-роба, інвалідність, травматизм, старість, втрата годувальника, безробіття, мігра-ція та ін. Охоплює соціальне забез-печення, соціальне страхування і соці-альну допомогу (підтримку), сукупність дій, спрямованих на надання допомоги під час життєвих криз. Реалізується державою через соціальну політику.

Соціальна політика - діяльність держави щодо створення та регулювання соці-ально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справед-ливості та соціально-політичної стабільності у країні.

Соціальне забезпечення є складовою системи соціального за-хисту і викопує функцію накопичення та розподілу коштів соціального захисту, призначених для соціальної допомоги, виплат по соціальному страхуванню та ін. Соціальне забезпечення включає пенсії та різні види допомоги (з тимчасової втрати працездатності, по вагітності й пологах, по догляду за дитиною до 3 років, по догляду за хворою дитиною, на поховання, допомогу непрацездатним особам, дохід яких менший від встановленої межі малозабезпеченості, тощо). Соціальне забезпечення передбачає також подання допомоги в нату-ральному вигляді (обслуговування інвалідів, людей похилого віку у спеціалізованих установах -- будинках-інтернатах і вдома).

Формування нової моделі економічного розвитку, котра спиралася б на максимальну концентрацію наявних ресурсів, на економічне зростання інноваційного типу, засвідчила потребу поступової відмови від архаїчної системи соціального захисту, яка залишилася у спадок від командної економіки. Фундаментальними перетвореннями, що відбулися за період здобуття Україною незалежності, можна вважати відокремлення коштів державного і соціального бюджетів, перехід до страхового принципу фінансування видатків на соціальну сферу, встановлення прямої залежності розмірів соціальних виплат від страхових внесків та стажу. Вдалося запровадити управління фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування на паритетних засадах представниками тих сторін, за рахунок яких формуються кошти фондів, а саме: представниками держави, роботодавцями та застрахованими особами. Така організація управління системою сприяла ефективнішому вирішенню поточних і стратегічних завдань з урахуванням інтересів кожної сторони, забезпечила прозорість, підзвітність та дієвий фінансовий контроль.

Між тим, кардинальне реформування системи соціального забезпечення є багатоаспектним процесом, розрахованим на тривалу перспективу, внаслідок якого має бути створена сучасна та ефективна система адміністрування соціального страхування, а також налагоджена стабільно працююча накопичувальна складова пенсійної системи. При цьому слід враховувати низку принципово важливих моментів.

1. Передача управління частиною активів системи соціального страхування недержавним страховим фондам потребує значної уваги до проблем надійності останніх, підвищення ефективності їхнього використання. На жаль, в Україні поки що не сформовано належної ділової та професійної етики ведення відкритого ефективного бізнесу, особливо - у фінансовій сфері. Відтак принципово важливими передумовами створення ефективної системи соціального страхування є формування розвиненого прозорого фондового ринку та впровадження дієвого контролю над виконанням господарського законодавства. Це свідчить про неможливість швидкого переходу соціального забезпечення на страхові принципи та вимагає етапності цього процесу.

2. Має бути здійснений перехід до сплати єдиного соціального внеску та зниження навантаження соціальним податком фонду заробітної плати. Нині сукупний розмір внесків на соціальне страхування становить 41,7 % фонду оплати праці, причому 38,7 % сплачують роботодавці, а 3 % - застраховані особи. За розрахунками, в результаті запровадження обов'язкового медичного страхування на користь системи охорони здоров'я необхідно буде перерозподілити додатково близько 3 % виробленого внутрішнього валового продукту держави, що відповідає підвищенню загального розміру страхових внесків додатково на 5 % від фонду оплати праці. Таке становище спонукає роботодавців до приховування реальних обсягів фонду заробітної плати, що в умовах переходу на страхові засади соціального забезпечення закладає підґрунтя конфлікту між роботодавцями та працівниками.

3. Об'єднання всіх видів соціального страхування в одну систему дозволить охопити ризики віддаленого періоду (пенсії) і ризики повсякдення (медичне страхування), підвищивши „споживчий попит” на систему соціального страхування. Це створить відповідні умови для виникнення соціального тиску на роботодавців, які ухиляються від сплати внесків до системи обов'язкового соціального страхування. У свою чергу, це позначиться на загальному рівні сплачуваності страхових внесків і, відповідно, приведе до певного розширення консолідованої бази нарахування обов'язкового страхування. Запровадження єдиного соціального внеску потребує поступового та виваженого підходу до його реалізації. Адже в умовах реформування пенсійної системи значно зростають витрати солідарної системи, і запровадження єдиного соціального внеску не повинно спричинити зменшення рівня фінансових надходжень.

Відтак, запровадження єдиного соціального внеску має відбуватися разом зі зменшенням адміністративних витрат та підвищенням ефективності діяльності фондів соціальної сфери. При цьому мають бути збережені головні досягнення сформованої сьогодні системи: страховий принцип фінансування, відокремленість бюджетів фондів, паритетність участі сторін соціального партнерства в їхньому управлінні, гласність, прозорість та доступність соціального страхування для всіх верств населення.

Важливою передумовою підвищення ефективності системи соціального захисту є здійснення розрахунків стосовно прогнозування витрат на виконання комплексу заходів у рам-ках цих програм та оцінки результативності від їх запровад-ження. Для цього потрібна розробка методологічних засад щодо контролю програм з соціального захисту з урахуванням їх спрямованості, адресності, рівня реалізації та інших про-відних характеристик.

Українська модель системи соціального захисту передбачає, насамперед, необхідність забезпечення соціально гарантованого мінімуму задоволення потреб, створення належних умов для життя тих хто цього потребує, і паралельно з тим створення передумов, аби скоротити кількість тих, хто потребує допомого. Це можливо шляхом підвищення рівня соціально-медичного забезпечення, освітнього рівня, покращення законодавчої бази, тощо. Але аби єфективно діяла система соціального захисту насення має бути на належному рівні теоретико-методологічне обґрунтування.

Список використаної літератури

1. Конституція України. -

2. Закон України “Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування”(14.01.1998).

3. Закон України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”(05.10.2000).

4. Закон України „Про соціальні послуги”(19.06.2003)

5. Закон України “Про прожитковий мінімум” (15.07.1999).

6. Закон України “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 р.”(05.10.2000).

7. Закон України “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2001 р.”(22.03.2001).

8. Закон України “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2002 р.”(15.11.2001).

9. Закон України “Про прожитковий мінімум на 2003 р.”(28.11.2002).

10. Закон України “Про страхування”(07.03.1996 із змінами на 2002 р.).

11. Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”(02.03.2000).

12. Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”(18.01.2001).

13. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"(23.09.1999).

14. Закон України “Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” (22.02.2001).

15. Закон України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (09.07.2003)

16. Закон України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування” (26.06.1997).

17. Закон України “Про пенсії за особливі заслуги перед Україною” (01.06.2000).

18. Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”(20.12.1991 із змінами на 2002 р.).

19. Закон України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб” (09.04.1992 із змінами на 2002 р.).

20. Закон України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку” (06.12.1993).

21. Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”(19.12.1996).

22. Закон України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям”(01.06.2000).

23. Закон України “Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні”(05.02.1993 із змінами на 2002 р.).

24. Закон України “Про Державний бюджет України на 2003 р.”(26.12.2002).

25. Закон України “Про Державний бюджет України на 2004 р.”(27.11.2003).

26. Закон України "Про державний бюджет України на 2005 рік" (23.12.2004)

27. Закон України "Про державний бюджет України на 2006 рік" (20.12.2005)

28. Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1131.102.0.

29. Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року N 966-XIV - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1087.258.0 .

30. Загальна декларація прав людини (ООН, 1948) // Права людини. Міжнародні договори України. Декларації, документи. - К., 1992.

31. Концепція соціального забезпечення населення України від 21 грудня 1993 р.// Голос України. -19 січня 1994 р.-№10.

32. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права,// Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи./ Упоряд. Ю. К. Качуренко-2-е вид.- К.: Юрінформ, 1992.

33. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання, 2004.

34. Большой экономический словарь./ Под ред. А. Н. Азрилияна.-М., 1994.

35. Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. - Донецьк: Янтар, 2001.

36. Головатий М.Ф. Соціальна політика і соціальна робота: Термінол.-понятійн. слов. / Головатий М.Ф., Панасик М.Б. - К.: МАУП, 2005.

37. Губін С. Стан пенсійного забезпечення та пенсійного страхування в Україні // Український освітній світ реформ. - http://www.cure.org.ua/?info=177.

38. Загальна оцінка країни 2001. -- К.: Представництво ООН в Ук-раїні, 2002.

39. Иванова Р.И. Правоотношения по социальному обеспечению в СССР. - М., 1986.

40. Козлов А.Е. Социальное обеспечение в СССР (правовые основы).-М.: Наука, 1981.

41. Кульчицький Б.В. Сучасні економічні системи. Навчальний посібник. - Львів: Афіша, 2004. - 279

42. Ліанова Е., Івашкевич В., Бевз В. досвід соціальної політики в країнах розвиненої ринкової та перехідної економіки і можливості його використання в Україні. // Україна: аспекти праці. - 1997. - №1.

43. Малиш Н. А. Макроекономіка: Навч. посіб. -- 2-ге вид., випр. -- К.: МАУП, 2004.

44. Мачульская Е.Е. Практикум по праву социального обеспечения. Для юридических вузов и факультетов.- М.: Издательская группа Норма-Инфра., 1998.

45. Мигович І. Історичні корені й традиції благодійництва. // Соціальний захист.- 1996. - № 4.

46. Панчишин С.М. Макроекономіка: Навчальний посібник. - К.: «Либідь», 2001.

47. Пенсійна система - 3-й рівень: чужому навчайтесь і свого не цурайтесь - http://pension.ukrinform.com.ua/analyt-voskoboinikov.htm.

48. Райзберг Б. А., Лозовский А. Ш., Стародубцева Е. Б. Современный экономический словарь. - М., 1997.

49. Роик В.Д. Основы социального страхувания. Монография. - Москва: Анкил, 2005.

50. Романенко С. Україні необхідно сформувати систему соціального захисту ринкового типу // Соціальний захист.- 1997. - № 2.

51. Семигіна Т.В. Порівняльна соціальна політика: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2005.

52. Семуельсон П. Еконогміка: Підручник. - Львів: Світ., 1993.

53. Симигіна Т.В. Порівняльна соціальна політика: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2005.

54. Сирота И.М. Право социального обеспечения в Украине: Учебник.-X.: «Одиссей», 2000.

55. Сирота І. М. Право пенсійного забезпечення в Україні: Курс лекцій.- К.: Юрінком Інтер, 1998.

56. Скуратівський В.А., Палій О.М. Основи соціальної політики: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002.

57. Солдатенко М.О. Соціальний захист за державними стандартами. // Соціальний захист. - 2006. - №10.

58. Солоненко І.М., Жаліло Л.І. та ін. Державне регулювання охорони здоровя: Навч. прогр. та метод. рекоменд. - К., 2002.

59. Соціально-економічна захищеність населення України, за матеріалами вибіркового обстеження // Держкомстат України - http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/sz/dop/zahust.htm.

60. Социальный менеджмент: Ученик / Под ред.. Д.В. Валового. - Москва, 1999.

61. Універсальний словник-енциклопедія./ За ред. М. Поповича.-К..-1999.

62. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних вчень: Навч. посіб. - 3-тє вид., випр. - К.: Знання-Прес, 2002.

63. http://hdr.undp.org/reports/ - Human Development Report, 2006.

64. http://www.kmu.gov.ua/control/npd/ - Кабінет Міністрів України. Нормативно-правова база.

65. http://mlsp.kmu.gov.ua/ - Міністерство праці та соціальної політики України. Законодавча база.

66. http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1046.198.0. - Розмір доплати при народженні дитини.

67. http://www.niss.gov.ua/Monitor/Monitor16/02.htm#a1. - До питання використання прожиткового мінімуму у якості базового соціального стандарту. Відділ регіональної політики Інституту Стратегічних досліджень.

68. http://www.prb.org/datafind/datafinder7.htm - Population Reference Bureau

69. http://www.ukrstat.gov.ua/ - Державний комітет статистики України

70. http://www.un.org - Веб-сторінка Організації об'єднаних націй. 2001 Report of the Social World Situation: Introduction and Overview. -- UN, 2001.

71. http://urep.cure.org.ua/?txt=525. - ВІЛ/СНІД в Україні: стан, стратегія боротьби та роль ЗМІ.

Додаток 1.

Прожитковий мінімум за період 2000-2007 рр. (грн.)

	20001	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007
1. Прожитковий мінімум на 1 особу на 1 місяць	270.10	270,10 14.04. - 311,30	342,00	342,00	342,00 27.05. - 362,00	382,00 01.09. - 423,00	453,00 01.04. - 465,00 01.10. - 472,00	492,00 01.04. - 525,00 01.10. - 532,00
Середнє значення	270,10	290,70	342,00	342,00	352,00	402,5	463,33	516,33
2. Прожитковий мінімум по демографічним групам:
2.1.діти віком до 6 років	240.71	240,71 14.04. - 276,48	307,00	307,00	307,00 27.05. -324,49	335,00 01.09. - 376,00	400,00 01.04. - 410,00 01.10. - 418,00	434,00 01.04. - 463,00 01.10. - 470,00
Середнє значення	240,71	258,60	307,00	307,00	315,75	355,50	409,33	455,67
2.2. діти - від 6 до 18 років	297.29	297,29 14.04. - 345,66	384,00	384,00	384,00 27.05. -404,73	422,00 01.09. - 468,00	514,00 01.04. - 527,00 01.10. - 536,00	558,00 01.04. - 595,00 01.10. - 604,00
Середнє значення	297,29	321,48	384,00	384,00	394,37	445,00	525,67	585,67
2.3. працездатні особи	287.63	287,63 14.04. - 331,05	365,00	365,00	365,00 27.05. -386,73	409,00 01.09. - 453,00	483,00 01.04. - 496,00 01.10. - 505,00	525,00 01.04. - 561,00 01.10. - 568,00
Середнє значення	287,63	309,34	365,00	365,00	375,87	431,00	494,67	551,33
2.4. особи, які втратили працездатність	216.56	216,56 14.04. - 248,77	268,00	268,00	268,00 27.05. -284,69	300,00 01.09. - 332,00	350,00 01.04. - 359,00 01.10. - 366,00	380,00 01.04. - 406,00 01.10. - 411,00
Середнє значення	216,56	232,67	268,00	268,00	276,35	316,00	358,33	399,00

¹ Дані наведені згідно Закону України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 рік» від 05.10.2000р. і введені в дію з 01.11.2000р.

Джерело: Законодавча база про розмір прожиткового мінімуму - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/.

Додаток 2.

Розмір мінімальної заробітної плати

№	Дата	Розмір	Законодавчий акт
1.	01.01.2000	74 грн.	Закон України ( 366-14 ) 0366 Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1999 рік (25.12.98)
2.	01.04.2000	90 грн.	Закон України ( 1766-14 ) 1766 Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2000 рік (01.06.2000)
3.	01.07.2000	118 грн.	Закон України ( 1766-14 ) 1766 Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2000 рік (01.06.2000)
4.	01.01.2002	140 грн.	Закон України ( 2896-14 ) 2896 Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік (13.12.2001)
5.	01.07.2002	165 грн.	Закон України ( 2896-14 ) 2896 Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік (13.12.2001
6.	01.01.2003	185 грн.	Закон України ( 372-15 ) N 372-IV Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік (26.12.2002)
7.	01.12.2003	205 грн.	Закон України ( 1328-15 ) N 1328-IV Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2003 рік" (25.11.2003)
8.	01.09.2004	237 грн.	Закон України ( 1801-15 ) N 1801-IV Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2004 рік" (17.06.2004)
9.	01.01.2005	262 грн.	Закон України ( 2285-15 ) N 2285-IV "Про державний бюджет України на 2005 рік" (23.12.2004)
10.	01.04.2005	290 грн.	Закон України ( 2505-15 ) N 2505-IV "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" (23.12.2004)
11.	01.07.2005	310 грн.	Закон України ( 2505-15 ) N 2505-IV "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" (23.12.2004)
12.	01.09.2005	332 грн.	Закон України ( 2505-15 ) N 2505-IV "Про внесення змін до Закону України "Про державний яюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" (23.12.2004)
13.	01.01.2006	350 грн.	Закон України ( 3235-15 ) N 3235-IV "Про державний бюджет України на 2006 рік" (20.12.2005)
14.	01.07.2006	375 грн.	Закон України ( 3235-15 ) N 3235-IV "Про державний бюджет України на 2006 рік" (20.12.2005)
15.	01.12.2006	400 грн	Закон України ( 3235-15 ) N 3235-IV "Про державний бюджет України на 2006 рік" (20.12.2005)
16.	01.01.2007	400 грн.	Закон України ( 489-16 ) N 489-V "Про державний бюджет України на 2007 рік" (19.12.2006)
17.	01.04.2007	420 грн.	Закон України ( 489-16 ) N 489-V "Про державний бюджет України на 2007 рік" (19.12.2006)
18.	01.07.2007	440 грн	Закон України ( 489-16 ) N 489-V "Про державний бюджет України на 2007 рік" (19.12.2006)
19.	01.10.2007	460 грн.	Закон України ( 489-16 ) N 489-V "Про державний бюджет України на 2007 рік" (19.12.2006)

Джерело: Законодавча база про розмір прожиткового мінімуму - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/.

Додаток 3.

Рейтинг країн з Індексом людського розвитку (HDI)

1. Країни, що мають високий людський розвиток