Система соціального захисту в Україні

Розвиток соціальної політики пов'язаний з переходом від окремих актів дер-жавної та громадської благодійної допо-моги нижчим прошаркам населення до вироблення загальнодержавних і місце-вих систем соціальної допомоги. Більшість дослідників соціальної політики часом її виникнення вважає XX ст. -- початок більш-менш регулярної діяльнос-ті уряду щодо забезпечення захисту своїх громадян і створення системи соціально-го захисту, яка б охоплювала програми захисту різноманітних груп населення від різних ризиків. Кардинальними поді-ями в історії соціальної політики стали Велика депресія 1930-х і Друга світова війна. Депресія показала недосконалість тогочасних обмежених програм страху-вання від безробіття. Місцеві програми соціальної допомоги також не забезпечу-вали гарантії прибутків. До кінця 30-х країни, які не мали програм страхування безробіття, розглянули можливість їх за-провадження або включення до програм соціального захисту. Поширювалися по-гляди щодо підвищення ролі уряду в за-безпеченні соціального захисту. Популяр-ним був соціальний захист як концепція, що охоплює всі програми гарантії при-бутків, так само, як і страхування здо-ров'я. Одні із перших прикладів його застосування -- Акт про соціальний за-хист (1935) у США, законодавство про соціальний захист у Новій Зеландії (1938). Істотний внесок у становлення та розви-ток державної соціальної політики вніс В. Беверідж. Симигіна Т.В. Порівняльна соціальна політика: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2005. - С. 67.

У 1942р. він, як Голова Комітету соціального страхування та со-юзних служб, запропонував запровадити у Великобританії систему соціального захисту, яка б передбачала страхування безробіття, непрацездатності, пенсій піс-ля виходу у відставку, медичної допомо-ги, видатків на поховання, грошової до-помоги матерям, удовам і розлученим, а також дітям. Йшлося про те, що внески на соціальне страхування повинні спла-чувати працівники, працедавці, самозайняті особи і безробітні, а допомога на ді-тей має виплачуватись із загальних річних доходів, що означатиме визнання суспільної відповідальності за їх добробут. Рекомендації також охоплювали на-ціональну службу здоров'я і програми реабілітації. Протягом трьох повоєнних років ці пропозиції було закріплено законодавче, попри те, що рівень виплат не досягав рекомендованої суми, визна-ченої як прожитковий мінімум. Самі пропозиції Беверіджа було покладено в основу ідеї "держави загального добро-буту" (Welfare State), згідно з якою "над людиною має бути встановлена опіка від колиски до труни". "Держава загально-го добробуту" -- не лише термін, який визначає спосіб організації системи, а й нормативне поняття. Це ідеал, де отри-мання послуг є правом кожного грома-дянина. У Великобританії розуміння цього прийшло через контраст із Зако-ном про бідність (1834), який надавав підтримку тільки найбіднішим. Симигіна Т.В. Порівняльна соціальна політика: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2005. - С. 71-72.

Такий же принцип діяв і в США та Австралії. Симигіна Т.В. Порівняльна соціальна політика: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2005. - С. 118-119. "Держава загального добробуту" ґрун-тувалася, на відміну від Закону про бід-ність, на принципі, що передбачав соці-альний захист усіх громадян, а не лише найбідніших. По закінченні війни такі західноєвропейські країни, як Бельгія, Франція, Ірландія, Італія, Норвегія, Шве-ція та Югославія, а пізніше -- Канада та Австралія, значно вдосконалили свої си-стеми соціального страхування, хоча від-мінності між до- і повоєнним періодами в них були менші, ніж у Великобританії.

Німецька модель соціального захисту сформувалася на ідеях Бісмарка Кульчицький Б.В. Сучасні економічні системи. Навчальний посібник. - Львів: Афіша, 2004. - С. 154., що пе-редбачали тісний зв'язок соціального страхування та ринку праці, активну участь в економічних процесах як шлях до заможності. У Франції головна мета політики визначалась як суттєве поши-рення солідарності. Французька страте-гія нині домінує в концепціях Європейсь-кого Союзу. Таким чином, сучасні систе-ми соціального захисту сформувались у 40-і XX ст. Після Другої світової війни прийшло й розуміння того, що міжнарод-не співтовариство не може залишатися байдужим, якщо в якійсь країні правам людини загрожує небезпека. Широке ви-знання здобула необхідність оформлен-ня норм міжнародної поведінки у форму прав. У 1948 було прийнято Загальну де-кларацію прав людини. У цьому докумен-ті вперше зведено ідеї, які є спільними для багатьох політичних, культурних та релігійних традицій. Декларація об'єдна-ла основні права та свободи всіх людей, у т. ч. громадянські, політичні, економіч-ні, соціальні, культурні. Наступний важ-ливий етап -- прийняття у 1966 Міжна-родного пакту про соціальні та економіч-ні права, який набирав чинності через 10 років (1976). Друга половина XX ст. ознаменувалася швидкою зміною погля-дів на роль держави у наданні соціальної допомоги. У тезах це можна викласти та-ким чином: концепція "держави загаль-ного добробуту"; зневіра у "державі за-гального добробуту" -- у спроможності бюрократичних організацій розв'язува-ти соціальні проблеми; поява недер-жавних (неприбуткових, некомерційних, волонтерських організацій), їхніми пере-вагами проголошувалося те, що вони гнучкіші, дешеві, спеціалізовані та не-формальні; ідеологія "правого крила" (М. Тетчер, Р. Рейган)-- роль уряду в соціальній політиці повинна постійно зменшуватися, це пов'язано не з кошта-ми, а з переконаннями, що коли весь час допомагати людям, вони стануть залеж-ними; комунікаційні ідеї (американський соціолог Е. Еціоні) -- люди повинні об'єднувати зусилля у відродженні гро-мади; антипрофесіоналізм -- ніхто кра-ще за вас не знає, як розв'язати вашу проблему; волонтерські організації, гру-пи самодопомоги -- найкращі представ-ники від вас. Хоча розвиток поглядів на роль держави у забезпеченні соціального захисту в різних країнах був дещо від мінним, однак можна твердити про спільні тенденції в розвитку державних систем соціального захисту. Напр., П. Спі-кер у своїй книзі "Соціальна політика: теми і підходи" поєднує ці погляди і про-понує пояснення спільних тенденцій на двох теоріях: теорії конвергенції і теорії криз. Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. - Донецьк: Янтар, 2001. - С. 11.

Як бачимо, питання соціального захисту населення хвилює людей. На сьогоднішній день вагомий внесок до розробки провідних проблем соціаль-ної політики та економічних основ соціального захисту на-селення, удосконалення його механізмів здійснили вчені дальнього зарубіжжя: Людвиг Ерхард, Ламперт Хайнц, Аксель Зіденберг, Лутц Хоффман (Німеччина), які запропо-нували засади соціальне орієнтованої моделі розвитку сус-пільства, соціальної ринкової економіки та узагальнили міжнародний досвід економічних реформ. Шведським фа-хівцем Гунаром Мюрдалем обґрунтовані провідні напрям-ки діяльності держави стосовно створення дійової ефектив-ної системи соціального захисту населення.

Вченими деяких зарубіжних країн досліджені пріори-тети і принципи соціального захисту населення (А.Рай-кевич -- Польща, А.Фокслі, Е.Денісон -- США, П.А.Самюельсон, В.Д.Нортгауз, І.Глесон -- Велика Британія). Дослідження проблем соціального забезпечення здійсни-ли Оллі Кантас, Велі Маті Рітакаліо (Фінляндія), а ме-тодичних аспектів соціального захисту -- Д.Лаусон (Ав-стралія) та багато інших. Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. - Донецьк: Янтар, 2001. - С. 8.

1.4. Моделі соціального захисту населення зарубіжних країн.

Незважаючи на істотні відмінності в соціально-економічній та політичній ситуації в країнах розвиненої ринкової та перехідної економіки, зарубіжний досвід соціальної політики має певне значення у формуванні ефективної моделі соціального захисту населення України. Цінність цього досвіду полягає у наступних положеннях:

ь приділеній великої уваги питанням соціальної політики та відпрацюванню оптимальних форм, методів і механізму соціального захисту різних верств населення;

ь профілактичній спрямованості підходів боротьби з бідністю та реальності діючих систем соціального захисту населення;

ь побудові механізму соціального захисту населення з урахуванням системоутворюючого фактора, втіленого у сукупності суспільних цілей та інтересів громадян;

ь реалізації соціальних програм на основі застосування їх належного наукового забезпечення, соціальної експертизи і моніторингу;

ь перенесенні акцентів у вирішенні проблем соціального захисту з центральних державних структур на регіональні, підвищенні ролі недержавних громадських організацій у реформуванні системи соціального захисту населення;

ь використанні в системі соціального захисту найбільш ефективних його форм та методів, раціонального співвідношення адресності і безадресності з урахуванням матеріального становища особи, сім'ї, окремих соціальних груп населення.

У сучасний період соціальна орієнтація ринку передбачає включення у його механізм спеціальної системи соціального захисту населення. В залежності від критеріїв побудови сис-теми соціального захисту шведським дослідником Еспрінгом-Андерсеном усі промислове розвинені країни розподілені на Декілька типів.

Для першого -- ліберального типу характерне те, що соціальний захист відокремлений від вільного ринку і обмежується захистом осіб, які позбавлені певних доходів. Друга -- консервативна модель соціального захисту розглядається як класичний варіант соціального страхування, який враховує трудовий внесок людини. Для третьої моделі характерний зрівняльний підхід, коли допомога населенню надається не-залежно від наявності інших доходів.

Слід зазначити, що результативність моделей соціально-го захисту населення визначається, перш за все, здійснюваною державою соціальною політикою. На думку вченого, політика, колишнього канцлера ФРН Людвіга Ерхарда, соціальна політика -- це політика не для мільйонерів, а політика для мільйонів Социальный менеджмент: Ученик / Под ред.. Д.В. Валового. - Москва, 1999. - С. 356.. В умовах соціальної орієнтації рин-ку -- це посилення державного регулювання всіх сфер сус-пільства, і перш за все його економічної основи. Саме при Ерхарді у широкий науковий обіг увійшов термін «соціальна держава» у протилежність державі монетаристського типу. На відміну від монетаризму соціальна держава регулює суспільні процеси, у тому числі й ринок, здійснює соціальну політику в інтересах більшості народу. Отже, при такій мо-делі підсилюється вплив держави на механізм функціонуван-ня ринку шляхом різнобокої та взаємопов'язаної соціально-економічпої, валютно-фінансової, науково-технічної, інвес-тиційної та екологічної політики, що забезпечує необхідний розвиток виробництва та вирішення соціальних проблем сус-пільства. Стосовно такої моделі перевага віддається так зва-ному індикативному плануванню, що передбачає встановлен-ня замість директивних показників певних індикативних показників і параметрів. Але держава не має право обіцяти населенню неможливого. Прийняття соціальної програми базується на проектах фінансового, матеріального, організа-ційного, кадрового забезпечення Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. - Донецьк: Янтар, 2001. - С.24-25..

«Німецьке чудо» було досягнуто, перш за все, завдяки вірному відбору соціально-економічної моделі розвитку сус-пільства, відповідності певних витрат (одна третина) від за-гального бюджету на соціальне забезпечення населення. Для охорони здоров'я здійснюється страхування на випадок хво-роби. Так, усі працюючі з найму безробітні та пенсіонери відповідно до Закону про страхування підлягають страхуванню на випадок хвороби. З метою раннього виявлення певних хво-роб передбачені профілактичні догляди різних груп застрахованих: дітей у віці до 4 років, жінок у віці від ЗО років та чо-ловіків у віці від 45 років.

Німецький варіант соціального захисту, який отримав на-зву соціальної ринкової економіки, викликає особливий інте-рес, оскільки він поєднує високу економічну ефективність з розвинутою системою соціального захисту, яка заснована на певних принципах. Основним з них є надання економічної свободи, що служить стимулом високої продуктивності праці. Сам принцип складається з таких елементів: свобода споживання, відповідно до якої споживачі можуть вибирати будь-які товари чи послуги на свій розсуд; свобода вироб-ництва і торгівлі (підприємства можуть виробляти ті товари і послуги, які потрібні споживачам); свобода вибору робочо-го місця; володіння і розпорядження приватною власністю. На принципі економічної свободи засноване децентралізо-ване економічне планування діяльності виробничих підприємств. Координація децентралізованого економічно-го планування в ринковій економіці виконується за допомо-гою ринкового механізму взаємодії попиту і пропозиції. Саме в цьому і полягає основна ідея ринкової економіки, а еконо-мічна свобода є руйнівною силою цієї економічної системи. Забезпечення дійсної конкуренції стало одним з важливих завдань держави. Якщо результати дії ринкового механізму стають неприйнятними з соціальної точки зору, то важливо забезпечити контроль з боку держави. За цих умов принцип економічної свободи доповнюється іншими принципами, характерними для соціальної держави.

У Німеччині існують різні елементи соціальної ринкової економіки, які дозволяють державі корегувати результати дій ринкових механізмів і колективних переговорів. Розподіл прибутків відбувається за допомогою податків. Громадяни з низькими прибутками звільняються від сплати прибутково-го податку.

Цінним у німецькій моделі є те, що тут передбачені заходи з охорони праці, зокрема:

ь захист від незаконних звільнень з роботи;

ь охорона праці жінок (заборона жіночої праці в гірничо-видобувній і будівельній галузях, охорона праці матерів і ва-гітних жінок);

ь охорона праці молоді (заборона праці до 15 років, диференціація робочого часу і часу відпусток у залежності від пільг
на отримання професійної освіти);

ь захист працівників від виробничих і професійних небез-пек (травм, надмірного шуму, отруєнь тощо);

ь регулювання робочого часу, заборона працювати у
вихідні і святкові дні.

Німецька модель заснована на змішаному державно-приватному розв'язанні соціальних проблем, де відпові-дальність окремого підприємця замінена системою «обо-в'язкової» колективної відповідальності під контролем держави.

Стосовно застосування окремих положень німецької мо-делі в системі соціального захисту населення України мог-ли б бути втілені принципи активної державної політики повної зайнятості. Досягненню цього сприяє і високий рівень професійної підготовки молоді, 75 % якої у віці від 16 до 19 років здійснює професійну підготовку у професійно-навчальних закладах Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. - Донецьк: Янтар, 2001. - С.26..

Концепція «соціального ринкового господарства» Л.Ерхарда має багато спільного з поглядом іншого вченого, лау-реата Нобелівської премії у 1974 р. - Г. Мюрдаля, засновника так зва-ної шведської моделі соціалізму, який був прихильником соціальної орієнтації ринку, соціальне регульованої еконо-міки, теорії соціальної держави та соціального партнерства. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних вчень: Навч. посіб. - 3-тє вид., випр. - К.: Знання-Прес, 2002. - С. 486. Особлива модель соціальної держави у Швеції засновува-лась на складній системі прямих та непрямих податків, які вилучаються у населення Там же, С. 438..

На думку Мюрдаля, головне у «державі добробуту» -- це соціальний захист населення. Створення соціального захисту передбачає такі напрями діяльності держави:

ь забезпечення членів суспільства високим прожитковим мінімумом і надання матеріальної допомоги тим, кому внаслідок об'єктивних чинників вона необхідна; зупинення дії при-вілеїв стосовно тих, хто ріс має в них потреби;

ь створення умов, які дозволяють громадянам заробляти кошти для повноцінного життя будь-якими засобами, що не суперечать закону;

ь забезпечення екологічної безпеки членів суспільства;

ь створення умов, що забезпечують задоволення високого рівня потреб громадян у освіті, медичній допомозі тощо;

ь забезпечення сприятливих умов праці для найманих робітників, захист їх від негативного впливу ринкової економіки;

ь захист громадян від злочинних намагань;

ь захист громадянських та політичних прав і свобод, що відповідають принципам правової, соціальної держави;

ь захист від політичного переслідування та адміністративного свавілля;

ь забезпечення свободи духовного життя, захист від ідеологічного тиску;

ь створення сприятливого соціально-психологічного клімату як в цілому у суспільстві, так і в окремих осередках та структурних утвореннях, захист від психологічного пресингу;

ь забезпечення максимальної стабільності громадського життя.

Для реалізації цих заходів соціального захисту необхідно вивчати, формувати і враховувати намагання людей, які, за оцінками Г. Мюрдаля, «дійсно належать до числа найбільш важливих соціальних явищ та у величезній мірі визначають історію». Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних вчень: Навч. посіб. - 3-тє вид., випр. - К.: Знання-Прес, 2002. - С. 439

Соціальний захист у Швеції забезпечується у відповідності з соціальним стандартом. Це значить, що при будь-яких життєвих негараздах кожна сім'я може розраховувати на життєвий рівень, який був у цій сім'ї до появи цих негараздів. Ця модель передбачає:

ь високий відсоток національного прибутку, акумульованого у держави, місцевих органів влади чи спеціальних інститутів, які займаються соціальним захистом населення;

ь високий рівень ефективності національної економіки;

ь високий рівень зайнятості та інвестицій, спрямованих на одночасне забезпечення певної зайнятості і стабілізації цін.

У Фінляндії згідно діючій Конституції цієї країни (ст. 19) кожен, хто не в змозі забезпечити собі існування, яке відповідає нормам людського достоїнства, має право на необхідне утримання та забезпечення. Законом гарантується кожному право на основне соціальне забезпечення під час безробіття, хвороби, непрацездатності, а також у випадку народження дитини та втрати годувальника. Органи громадської влади зобов'язані згідно закону гарантувати кожному достатнє соціальне і медичне забезпечення, а також сприяти зміцненню здоров'я населення, підтримувати можливості сім'ї та інших осіб, які відповідають за опікунство дітей, забезпечують благополуччя та розвиток особистості дитини Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. - Донецьк: Янтар, 2001. - С.27..

Фундаментальною ознакою соціальної політики в Польщі та Чехії є принципова спрямованість на допомогу суспільства тільки в тих випадках, коли особа чи родина, які на неї пре-тендують, не мають власних можливостей подолати економі-чну й фінансову скруту Там же, С. 28..

У Чехії діють три взаємодоповнюючі системи соціального захисту населення:

ь система соціального страхування (охоплює практично все населення країни і становить 10 % ВВП);

ь система державної соціальної допомоги (60 % населення і 2 % ВВП), що спрямована на попередження зниження доходів, у першу чергу сімей із дітьми;

ь система соціальної підтримки (4 % населення і 4 % ВВП), за якої держава гарантує мінімальний рівень підтримки соціальне вразливим прошаркам населення.

Приблизно 0,5 % населення цієї країни належать до маргінальних груп (безпритульні, біженці, бродяги тощо), які випали з суспільного життя. Таким категоріям надається відповідна допомога як державними, так і недержавними ус-тановами й організаціями.

Якщо в Чехії та Польщі в основу діючих систем соціаль-ного захисту закладають диференційований рівень прожит-кового мінімуму з урахуванням складу сім'ї, то у такій високорозвиненій країні, як Нідерланди, ще з 1965 року відмо-вились від практичного використання прожиткового мінімуму. Мінімальний рівень державних гарантій у цій країні встановлюється ви-ходячи з рівня мінімальної заробітної плати, яка визначаєть-ся раз на рік, ґрунтуючись на механізмах соціального парт-нерства Ліанова Е., Івашкевич В., Бевз В. досвід соціальної політики в країнах розвиненої ринкової та перехідної економіки і можливості його використання в Україні. // Україна: аспекти праці. - 1997. - №1. - С 36-37. .

Для США характерна ліберальна модель соціального за-хисту населення, яка відокремлює соціальний захист від вільного ринку та обмежується захистом лише тих, хто позбавлений інших доходів. Згідно цієї моделі проблема соці-ального захисту розв'язується переважно на рівні підприємств і найманих робітників в особі профспілок. Ра-зом з тим держава також направляє значну частину коштів на забезпечення соціального захисту населення. В числі за-ходів з соціальної підтримки населення США слід відзна-чити розробку програм професійної підготовки та пере-підготовки кадрів: охоплення системою соціального захис-ту широких верств населення; надання допомоги тим, хто її потребує, у тому числі в натуральній формі (талони на без-коштовне отримання продовольчих товарів, субсидії па житло, безкоштовна медична допомога). До речі, у США людина обирає додаткову медичну послугу залежно від своїх прибутків.

Модель соціального захисту населення Японії базується на ефективних варіантах сучасного управління з «людським обличчям». У цій країні культивується мораль «Наше багат-ство -- людські ресурси», тому тут створюються належні умо-ви для найбільш ефективного їх використання. Одне з важли-вих завдань -- встановлення нормальних відносин з працівниками, створення відношення до корпорації як однієї сім'ї. Фірми використовують відчутні виплати співробітникам на соціальні цілі та інші матеріальні і духовні стимули. Важли-вою складовою соціального захисту працівників є система довгострокового нежиттєвого найму та трудового стажу. Про-фесійно-кваліфікаційне просунення по службі залежить перш за все від віку та стажу, потім враховуються всі інші показни-ки. Чим більше людина працює в компанії, тим вища її заро-бітна плата, посада, пільги та пенсії, надбавки на утримання сім'ї, медичне обслуговування, соціальне страхування, опла-ту проїзду на роботу та інші.

Велика увага в Японії приділяється особам старшого віку та довголітнім (90 та більше років). Зокрема, кожна людина, яка досягає віку довголіття, отримує поздоровлення та цінний подарунок від імператора Японії.

Економічною основою моделі соціального захисту населен-ня Японії є досягнення науково-технічного прогресу, який набув самопідтримуючого і самодостатнього характеру і став ключовим фактором економічного розвитку Социальный менеджмент: Ученик / Под ред.. Д.В. Валового. - Москва, 1999. - С. 47..

Систематизовані та узагальнені дані з характеристик різних моделей соціального захисту населення деяких зару-біжних країн світу наведено у табл. 1.10.

Слід зазначити, що реалізація моделі соціально орієнтова-ної економіки в Україні повинна передбачати підвищення рівня та ефективності соціального захисту населення, перехід до адресної соціальної допомоги, яка має бути диференційо-ваною для різних верств населення. Блок-схема механізму реалізації моделі соціально орієнтованої ринкової економіки наведена на рис. 1.9.

Рис. 1.9. Блок-схема механізму реалізації моделі соціально орієнтованої ринкової економікиТаблиця 1.10.

Характеристика різних моделей соціального захисту населення деяких країн світу

Отже, забезпечення реалізації стратегічного курсу реформ повинно бути пов'язано з соціальне орієнтованою економікою. З одного боку, їй мають бути притаманні плюралізм форм влас-ності та розвинута система ринкових відносин, з іншого -- пев-ний ступінь участі держави у забезпеченні ефективності еко-номіки, регулюванні доходів населення та зайнятості, форму-ванні умов, що забезпечують задоволення соціальне значущих потреб усього населення Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. - Донецьк: Янтар, 2001. - С.33-34..

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПОЛІТИКИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

населення В УКРАЇНІ

2.1. Еволюція системи соціального захисту у вітчизняній економіці.

В історичному минулому соціальний захист немічних, хворих і старих було покладено на найближчу родину. Ті, хто залишився безпомічним поза сім'єю, або ціла сім'я, яка опинилася у скрутному становищі, могли розрахову-вати на допомогу громади. Захист нужденних здійснювався у формі особистої та громадської доброчинності тоді, коли йшлося про ви-живання людини або сім'ї. Роик В.Д. Основы социального страхувания. Монография. - Москва: Анкил, 2005. - С. 43.

Поява християнства, як нової ідеології суспільства, мала величезний вплив на формування сус-пільної моралі, ставлення до убогих. Адже любов до ближнього є основною засадою християнської моралі. Скуратівський В.А., Палій О.М. Основи соціальної політики: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002. - С. 95.

Питаннями соціального захисту з розвитком християнства займалися не тільки родина, а також громадські організації - церкви, професійні заклади тощо.

Громадська благодійність була поширена ще за часів Київської Русі. Церква була благодійницькою організацією, за посередницт-вом якої подавалась допомога нужденним з боку глави держави -- князя. Перші уроки та перші регламентації були тісно пов'язані з християнським світобаченням потреб і проблем окремої людини. Сирітство, жебрацтво, інвалідність -- ось коло проблем, що відобра-жені в перших законодавчих нормах. Уставом князя Володимира його піддані зобов'язані були віддавати десяту частину свого доходу на утримання монастирів, церков, богаділень, лікарень і мандрів-них нужденних. У Заповіті Володимира Мономаха (1053-1125), зок-рема, ідеться: "всього ж паче убогих не забувайте, поскільки вам по силі своїй можливо годуйте". Виходячи з доброчинності з етично-релігійних міркувань, князі були схильні ставити її під опіку церкви і доручати цю справу представникам церковних кіл. Особливою щедрістю вирізнялися ченці Києво-Печерського монастиря. Феодосій Печерський побудував поблизу монастиря спеціальний буди-нок, де утримувались убогі та каліки. У Церковному уставі 996 р. згадується про обов'язок духовенства турбуватися про бідних, при-чому на утримання церков, монастирів, богаділень і мандрівних нужденних було визначено десятину. Цю добу щодо уваги суспільства до справ благодійності та пожертв слід поставити у тисячо-літній історії на перше місце. Відмітною рисою благодійності цього періоду було "сліпе" роздавання милостині; жебраків ні про що не розпитували, бо це заборонялося вченням святих отців. Святий Іоанн Златоуст казав: "Ти не повинен дізнавати в бідних, що вони за люди, тому що приймаєш їх в ім'я Христа". Скуратівський В.А., Палій О.М. Основи соціальної політики: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002. - С . 96.

Зрозуміло, що допомога подавалася здебільшого у вигляді життє-во важливих продуктів, тому що грошовий обіг був дуже слабо роз-винений. Але це все ж таки була турбота про населення, що не мали засобів для існування чи не могли їх собі забезпечити. Отже, незважаючи на відсутність "розслідування" нужди прохача, милостиня досягала своєї мети. Голодний не брав будівель-них матеріалів, а погорілець, якщо не був голодний, не просив хліба. Допомога була різноманітною і відповідала справжній нужді.

Повчання митрополита Київського і Галицького Петра Могили (1597-1647): «Повідала нам братія святої лаври Печерської Київської, що до архімандрита Єлисея Плетенецького якось прийшов келар і сказав йому, що много-множество хлібів видається на всяк день. Той же по-дивувався такому спожителю і пішов до келарні подивитися, хто це так багато хлібів поїдає. І побачив багато жебраків там, і ще більше вразився (не тому, що багато їх було, а що здорові й сильні з неду-жими брали хліб). І почав сам здорових голодних проганяти (повелів їм не дармового хліба їсти, а працювати). Недужим таки сліпим, кри-вим і їм подібним повелів дати.

Коли ж повернувся у свою келію, тоді, о чудо! Град такий вели-кий випав, що всі жита монастирські окрест побив і з землею змішав. Нікому ж іншому град той жита не потовк. Побачив це старець-архімандрит і повелів усім, хто просить, дати хліба. І коли супроти того говорив келар: нема цього чи того в келарні, не маю звідки дати, сказав йому старець: "Давай усім, хто просить: ти не убудеш, оби-тель же свята ніколи не збідніє". Скуратівський В.А., Палій О.М. Основи соціальної політики: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002. - С. 96.

З розвитком грошового обігу стало можливим накопичувати і обмінювати отриману милостиню, тоді жебрацтво перетворилося на професійну справу. Водночас на теренах Росії й України утиски на-роду панівними класами породили велику кількість мандрівних жеб-раків, які втікали від своїх хазяїв-поміщиків, тинялися просторами Російської імперії і жили з жебрацтва та розбоїв.

Таке становище почало загрожувати соціальній безпеці, тому в 1712р. Петро І видав указ, що забороняв жебрацтво. Здорових працездатних жебраків били нагаями і повертали господарям або відда-вали в робітні будинки, а старих і хворих -- до богаділень. Немов-лят, яких матері не могли прогодувати й кидали, віддавали на вихо-вання до 10 років, а потім -- у солдати. Опіку над богадільнями здійснювали Святий Синод і міські магістрати.

Безперечно, російсь-кий цар скористався досвідом Західної Європи. Зокрема, в Англії у 1601 р. королева Єлизавета видала закон про бідних, згідно з яким обов'язок полегшувати долю бідних покладався на церковні парафії. У США допомога бідним у XVII-XVIII ст. наслідувала основні риси зазначеного закону про бідних. Зубожілі отримували невелику до-помогу, а через це мусили терпіти погане ставлення, за найменше порушення правил їх карали. Лише у XIX ст. дістали поширення робітні будинки й богадільні. Раніше бідні продавалися з аукціону біддерам (покупникам), які отримували за догляд певні суми грошей. Роик В.Д. Основы социального страхувания. Монография. - Москва: Анкил, 2005. - С. 44.

Дещо з історії соціального захисту в Україні дізнаємося з праці С. Верхратського "Історія медицини". На думку вченого, насампе-ред потрібно розглянути братство -- релігійно-національну органі-зацію українського заможного міщанства, що в ХУ-ХУІІІ ст. віді-гравало важливу роль у житті українського народу, у його боротьбі проти національного гноблення польськими панами, проти спроб окатоличування, їх обов'язком було здійснення релігійно-благодій-них заходів; крім того, вони мали забезпечувати церкву людьми, які могли правити службу, тобто вміли читати і писати, допомагати збіднілим і хворим членам своєї парафії. Освіта у братських школах передбачала лише навчання читати і писати, але для тих часів це була справа велика й важлива. Скуратівський В.А., Палій О.М. Основи соціальної політики: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002. - С. 97.

Щодо цього в Україні в XVI, а особливо в XVII ст. було досягну-то певних успіхів. В описі Павла Алеппського, який з антіохійським патріархом Макарієм подорожував Україною до Москви в 1654 р., читаємо: "Починаючи з цього міста Рашків на Дністрі по всій землі козацькій, у кожному місті, у кожному селі для убогих, не-мічних і сиріт збудовано по краю чи всередині населеного місця бу-динки, в яких вони мають притулок". Ці примітивні братські при-тулки, де, зрозуміло, медичного догляду не було, у XVI ст. назива-ли шпиталями Там же, С. 98..

У 1522 р. при Онуфріївському монастирі братство влаштувало шпиталь, для якого отримувало значну матеріальну допомогу від московського царя Федора Івановича (1592 р.). У передмістях Львова при українських церквах було відкрито ще чотири невеликих шпиталі.

Братські шпиталі утримувалися коштами парафіян. У містах ве-ликі ремісничі цехи утримували власні шпиталі, менші об'єднува-лись і мали спільний шпиталь. У деяких містах шпиталі існували на гроші, отримувані за користування міськими вагами, за переїзд че-рез мости, переправу поромом. Крім шпиталів, що утримувалися на громадські кошти, в Україні були шпиталі, існування яких забезпе-чувалося завдяки заповітам заможних осіб, які відписували для цьо-го села, млини й навіть шинки.

Про кількість шпиталів в Україні в XVII - XVIII ст. можна дізна-тися з відомостей ревізьких книг Лівобережної України архіву Ма-лоросійської колегії. Так, у 1732 р. у Чернігівському полку налічува-лось 118 шпиталів, Лубенському -- 107, Миргородському -- 29, Ніжинському -- 138, Полтавському -- 42, Переяславському -- 52. Ці шпиталі мали опікувальну мету. Київське братство, яке було засно-вано в 1615 р., мало школу й шпиталь "для людей убогих, старих, уломних та духовних, яко і свецьких і людей рицерських", як зазна-чається в його засновній грамоті. Мигович І. Історичні корені й традиції благодійництва. // Соціальний захист.- 1996. - № 4. - С.80.

Коли Запорізька Січ стала місцем скупчення тисяч людей, коли після походів запорізьких козаків було багато поранених, частина з яких назавжди залишалася інвалідами, Січ змушена була збудувати власний шпиталь при Трахтемирівському монастирі над Дніпром. Завдяки великим коштам, які надавала Січ, цей монастир став од-ним з найвідоміших в Україні. Трахтемирівський монастир з козаць-ким шпиталем не раз грабували й руйнували, але Січ його швидко відбудовувала. Проте в 1678 р. поляки зруйнували його вщент і на-завжди.

За постановою військової ради Запорізької Січі було вирішено створити шпиталь при Межигірському монастирі поблизу Києва. У 1680 р. кошовий Іван Сірко передав у підлеглість Межигірському монастиреві Самаро-Миколаївський Січовий монастир, розташова-ний на острові між річками Самарою і Самарчиком. При цьому мо-настирі також був військовий шпиталь, як і при Лебединському по-близу Чигирина і Левківському поблизу Овруча. Монастирі охоче перебирали на себе піклування про запорізьких козаків, оскільки мали від цього матеріальний прибуток у вигляді коштовного оздоб-лення церков і великих внесків.

Під час визвольної війни Січ розподіляла своїх поранених та ін-валідів в інші шпиталі при монастирях і церквах, виділяла на лікування і догляд певні кошти із загальновійськового скарбу. Лікували та доглядали хворих у шпиталях ченці.

Із загибеллю Січі шпиталь запорожців при Межигірському мона-стирі передбачалося перетворити на інвалідний громадський буди-нок. Проте останній було влаштовано в Кирилівському монастирі в Києві, а в Межигір'ї було відкрито військовий госпіталь. У 1787 р. у день наміченого відвідання Межигір'я царицею Катериною II шпи-таль запорізьких козаків з невідомих причин згорів. Архів монасти-ря згорів ще раніше -- у 1764 р. Цим і пояснюється, чому фактично нічого не відомо про організацію і роботу цього шпиталю Солоненко І.М., Жаліло Л.І. та ін. Державне регулювання охорони здоровя: Навч. прогр. та метод. рекоменд. - К., 2002. - С.153-163..

За часів Катерини II згідно з "Приказом общественного призрения" (1775 р.) було створено народні школи, будинки для сиріт, лі-карні, аптеки, богадільні, лепрозорії Лепрозорія - лікувальний заклад, колонія для хворих проказою (лепра). Сучасний тлумачний словник української мови: 65000слів / За заг. ред. В.В.Дубічинського. - Х.: ВД «Школа», 20006. - С. 444., божевільні, робітні будинки. Наприкінці XVIII ст. сформувалася державна структура соціальної допомоги населенню. У багатьох губерніях так само було запроваджено "прикази общественного призрения" з відповідними заклада-ми підтримки та захисту населення, сформовано світське законодав-ство у сфері суспільної опіки і приватної благодійності. Почала розвиватися громадська благодійність. В Україні у 1812 р. було створено Харківське товариство благодійництва. У 1822-1824 рр. було складено атлас богоугодних закладів і запроваджено норми їх забезпечення ліжками тощо. Ініціаторами створення благодійних фондів були члени імператорської родини.

З бурхливим розвитком промисловості у другій пол. XIX ст. справа соціального захисту переходить поступово до рук держави, яка заходами соціального законодавства втручається у приватні стосунки праці й вимагає соціальної охорони робітників і службовців на випадок хвороби, інвалідности, на старість тощо. Твориться окреме законодавство обов'язкового соціального страхування працівників.

Перші закони для охорони промислових робітників були застосовані на українських землях під Австрією у 1854р., проте тільки в гірничій промисловості, а її на землях України майже не було. У 1902р. подібну охорону передбачено для залізничників.

Окремі закони передбачали охоронні заходи при працевлаштуванні жінок і дітей. Для всіх цих справ були створенні так звані промислові інспекторати (1883р.). Перші закони для організації посередництва у влаштуванні на працю були ухвалені у 1907р. А у 1867р. була вперше створена «організація для представництва професійних інтересів робітників і службовців» (профспілки). Законом 1887р. введено обов'язкове страхування робітників від нещасних випадків при праці (внески сплачували працедавці). А з 1888р. -- на випадкові хвороби. 1906р. - обов'язкова охорона службовців (пенсійне й інвалідне). Сільське населення та робітники села ніяким страхуванням не користувалися.

Російська Імперія у справі соціального захисту була відсталою країною. Щойно 1912 створено фабричні каси хворих для обов'язкового страхування на випадок недуги. На Україні ці каси були створені тільки на Донбасі і в деяких більших містах.

Під Польщею законом 1924р. поширено австрійське страхування від нешасних випадків і на ті українські землі під Польщею, що до 1914р. належали до Російської Імперії. У 1927р. видано закон про пенсійне і інвалідне страхуання службовців (також у разі безробіття). 1933р. було уніфіковано закон про соціальне страхування як робітників, так і службовців.

На українських землях під Румунією було чинне румунське. соціальне законодавство з 1912р. Найпоступовішим було соціальне законодавство в Чехо-Словаччині. На Закарпатті до 1924р. був чинний угорський закон 1907 про обов'язкове страхування робітників від хвороби, інвалідности й на старість. 1924р. введено уніфікаційний закон для всієї Чехо-Словаччини, який пізніше кілька разів змінювано й доповнювано. 1929р. введено закон про пенсійне забезпечення для службовців.

В усіх цих державах, крім обов'язкового соціального захисту, існувало також не обов'язкове забезпечення різних родів порядком угод з приватними товариствами. Обов'язкове - ґрунтувалося на співдії застрахованих робітників і службовців у вигляді сплачування внесків у визначеній законом висоті. У деяких випадках ці внески сплачували працедавці (при страхуванні від хвороби і від нещасних випадків при праці). У творенні фондів безробіття брала участь також держава бюджетними дотаціями.

В СРСР відкинено концепцію співдії застрахованих, а на її місце введено державне соціальне забезпечення. Варто відзначити, що поняття «соціальний захист» не вживалось на перенах СРСР, замість нього використовувалось поняття «соціальне забезпечення».

Соціальне забезпечення в СРСР - це система державної та громадської допомоги особам, які втратили працездатність і не мають джерел для існування. Включає різні види забезпечення- пенсії та допомоги, безплатне утримання громадая у будинках - інтернатах для пристарілих та інвалідів, забезпечення інвалідів автотранспортом, протезуванням, санітарно - курортним лікуванням тощо. Право на матеріальне забезпеченняв старості, а також у разі хвороби й втрати працездатності гарантувалося ст.. 120 Конституції СРСР Конституція СРСР від 07.10.1977р. - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1076.564.0.

Фонд соціального забезпечення твориться з забезпеченевих відрахувань з прибутків підприємств і організацій у встановленому законом розмірі і прямих асигнувань з державного бюджету. Але реально, соціальне забезпечення творилось за рахунок коштів з бюджетів усіх рівнів. Державне соціальне забезпечення складається з соціального забезпечення у вужчому розумінні і з соціального страхування робітників і службовців. Але у дійсності воно не є страховим, бо робітники не вплачують жадних страхових внесків. З фонду соціального забезпечення виплачуються допомоги для тимчасово непрацездатних робітників і службовців, вагітним жінкам, а також пенсії. Існують пенсії на старість, інвалідність і в разі втрати годувальника (їх отримують непрацездатні члени родини, що були на утриманні померлого робітника, службовця, військового). Крім цього, існують ще пенсії за вислугу років; їх отримують учителі, лікарі, ветеринари, аґрономи, військові, робітники культури та ін. державні службовці, які відслужили передбачену законом кількість років. Вікіпедія - вільна енциклопедія. Стаття - Соціальне забезпечення. - http://uk.wikipedia.org/

Пенсійне забезпечення декляративно введено в СРСР негайно після революції, а насправді ж, поступово в поодиноких галузях народного господарства. Так що лише від 1937р. охоплено пенсійним забезпеченням усіх робітників і службовців. Законну основу соціального забезпечення творить Закон «Про державні пенсії» № 760-XI від 14.07.1956р. Закон СРСР «Про державні пенсії» від 14.07.1956р - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1076.889.0, Конституція СРСР від 07.10.1977р. Конституція СРСР від 07.10.1977р. - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1076.564.0 та Закон СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР» № 1480 від 15.05.1990р. Закон СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР» № 1480 від 15.05.1990р. - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1076.185.0 та ряд інших нормативно-правових актів, що регулюють питання соціального забезпечення: конституції республік СРСР, кодекси законів союзних республік про соціальне забезпечення, закони про працю та подальшого поліпшення пенсійного забезпечення тощо.

Для військових включно з функціонерами Комітету Державної Безпеки і для робітників науки пенсійне забезпечення вреґульоване окремими законами. Найнижчий розмір пенсії 30 карб., найвищий -- 120 карб. Існували в СРСР ще так званні персональні пенсії, які встановлюються для осіб, які мають особливі заслуги перед СРСР, що є своєрідним привілеєм і тому не належать до соціального забезпечення. Найвищий розмір персональної пенсії -- 200 карб. на місяць.

Соціального забезпечення колгоспників до 1964р. не існувало. Було прийнято Закон СРСР «Про пенсії і допомогу членам колгоспів» № 804-VI від 15.08.1964р. Закон СРСР «Про пенсії і допомогу членам колгоспів» № 804-VI від 15.08.1964р. - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1073.878.0 Передбачені колгоспними статутами допомогові каси колгоспів як правило не існували. Цим законом введено державну систему матеріального забезпечення колгоспників: створено так званий централізований союзний фонд соціального забезпечення колгоспників з відрахувань з прибутків колгоспів, з якого виплачують пенсії на старість, інвалідність тощо. Ці пенсії були значно нижчі, ніж пенсії робітників і службовців.

Технічно, адміністрація соціального забузпечення (облік пенсій і допомог тощо) була децентралізована. На Україні керувало Міністерство соціального забезпечення УРСР (всесоюзного Міністерства небуло). В областях існували обласні, в районах -- районні відділи соціального захисту. Право на пенсію на старість мали чоловіки від 60, а жінки від 55 років життя. Однак, пенсії середньостатистичного робітника були такі низькі, що кожний з пенсіонерів мусив додатково заробляти на прожиток.

У СРСР не було соціального захисту на випадок безробіття. Також там не практикувалось використання державних гарантів, таких як мінімальна заробітна плата, мінімальний прожитковий мінімум тощо Економічний словник/ За ред.. П.І. Багрія, С.І.Дорогунцова. - Головна редакція Української радянської енциклопедії Академії наук Української РСР. - Київ. - 1973. - С. 520-522..

2.2. Аналіз законодавчої бази здійснення соціального захисту.

Як уже зазначалось, відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Конституція України. - Ст.46. - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1013.3.0 .

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму.

Закон України від 15 липня 1999 року "Про прожитковий мінімум" дає визначення прожиткового мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії на достатній життєвий рівень. Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року N 966-XIV - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1087.258.0 .

Пенсійна система охоплює непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі пенсій, надбавок та підвищення до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій та державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію та інвалідам.

Законодавством передбачено впровадження трирівневої пенсійної системи, яка розширить можливості для підвищення добробуту людей та економічного зростання в Україні.

Перший рівень - солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах солідарності і субсидування і здійснення виплати пенсій та надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду.

Другий рівень - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах накопичення коштів у Накопичувальному фонді, які обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках застрахованих осіб.

Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат, що буде доповненням до пенсійних виплат з І та ІІ рівнів. Пенсійна система - 3-й рівень: чужому навчайтесь і свого не цурайтесь - http://pension.ukrinform.com.ua/analyt-voskoboinikov.htm.

З 1 січня 2004 року в Україні запроваджено реформовану солідарну пенсійну систему та добровільну накопичувальну систему через недержавне пенсійне забезпечення. Губін С. Стан пенсійного забезпечення та пенсійного страхування в Україні // Український освітній світ реформ. - http://www.cure.org.ua/?info=177.

З 12 січня 2005 року, згідно із внесеними змінами до статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, забезпечено виплату мінімальної пенсії за віком, за наявності у чоловіків 25 років, а у жінок - 20 років страхового стажу, у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, які втратили працездатність (332 грн.). А згідно Закону Укорїни «Про внесення змін до закониу України «Про державний Бюджет України на 2007р» від 15 березня 2007 № 749-V становить 410,06 грн [див. Додаток 1].