Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему: Система показників аналізу ефективності комерційної діяльності АТЗТ «Перлина Поділля»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ,ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Формування прибутку підприємства

1.2 Прибуток від реалізації продукції та його формування

1.3 Сутність і методи обчислення рентабельності

1.4 Поняття затрат і витрат обігу торгового підприємства

1.5 Запаси в економічній системі підприємства

1.6 Методика моделюванню системи управління запасів на підприємстві

РОЗДІЛ ІІ. СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ АНАЛІЗУ ЕФЕКТИВНОСТІ КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ АТЗТ "ПЕРЛИНА ПОДІЛЛЯ"

2.1 Організаційно-економічна характеристика фірми

2.2 Методологія аналізу та оцінки комерційної діяльності підприємства

2.3 Рекомендації щодо вдосконалення комерційної діяльності фірми

РОЗДІЛ ІІІ ОХОРОНА ПРАЦІ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ КОМЕРСАНТА

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

У процесі цих відносин виявляється ефективність усіх сфер економіки і діяльності кожного підприємства зокрема. Важлива роль в узгодженні інтересів товаровиробників і роздрібних торговців та підвищенні ефективності їхньої діяльності належить торговельним посередникам. Відповідно до суспільного розподілу праці, торговельні посередники здійснюють функції зведення виробників і споживачів товарів, організують переміщення товарів із місць виробництва в місця споживання, забезпечують реалізацію економічних інтересів суб'єктів ринку.

Кожен суб'єкт споживчого ринку здійснює господарську діяльність у певних економічних умовах і приймає рішення щодо послуг посередників лише за наявності вигідних умов співробітництва. Інакше кажучи, доцільність співпраці з посередником обумовлена економією витрат збуту або обігу. Будь-яка посередницька діяльність здійснюється підприємцями з метою отримання прибутку, тобто вимагає відповідної оплати з боку споживачів посередницьких послуг. Відповідно, оплата посередницьких послуг стає додатковим елементом витрат у процесі закупівельно-збутової діяльності. Однак, хоча посередники і потребують винагороди за свої послуги, їх залучення надає суб'єктам товарного ринку безперечні переваги. Таким чином, для багатьох підприємців, які працюють на ринку споживчих товарів постає питання: користуватися чи не користуватися послугами торговельних посередників?

Система показників ефективності комерційної діяльності фірми включає:

- інтегральний показник ефективності комерційної діяльності - це такий показник, який дає загальну оцінку результативності суб'єкта комерційної діяльності за певний період (сукупних ресурсів);

- узагальнюючі показники вимірюють ефективність виконання окремих видів діяльності: функціональної (суто торговельної), господарської та соціальної;

- специфічні показники використовуються для всебічної оцінки рівня і динаміки ефективності окремих комерційних операцій, витрат, потужностей, устаткування, видів матеріальних ресурсів. Ці показники є також результативними, оскільки визначають співвідношення ефекту до витрат чи ресурсів, що його забезпечують.

Використання інтегрального показника ефективності комерційної діяльності дозволяє порівнювати результативність роботи окремих комерційних фірм. На практиці застосовується визначення інтегрального показника комерційної діяльності як похідної від значення узагальнюючих показників. Шляхом визначення узагальнюючих показників дається кількісна оцінка ефективності здійснення окремих видів діяльності комерційної фірми: функціональної, господарської і соціальної.

Специфічні показники ефективності вимірюють результативність використання окремих видів ресурсів чи витрат.

Ефективність використання трудових ресурсів, що застосовувались у діяльності комерційних фірм, визначається відношенням розміру товарообігу, або іншого показника, що виражає ефект комерційної діяльності до величини трудових ресурсів. Вартість трудових ресурсів прирівнюється до витрат на оплату праці.Як ефект при розрахунку цього показника можна використовувати також розмір доданої вартості, створеної підприємством, а як ресурси - кількість працівників.

Специфічні показники ефективності комерційної діяльності можуть визначатися для окремих елементів результату роботи фірми чи з урахуванням окремих елементів.

РОЗДІЛ І ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ,ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВА

прибуток рентабельність торговий комерційний

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.Поява прибутку безпосередньо пов'язана, з появою категорії "витрати виробництва” Прибуток - це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу.Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створенному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми.

Отже, об'єктивна основа існування прибутку пов'язана, з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток - це форма прояву вартості додаткового продукту.Таким чином, прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.Водночас прибуток - це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Прибуток - це показник, що формується на мікрорівні. Прибуток народного господарства - це результат діяльності окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структурних зрушень в економіці, змін у порядку обліку фінансових результатів. У таблиці 4.1 наведено дані щодо абсолютної суми отриманого прибутку (збитку) в різних галузях економіки. Аналіз даних таблиці дає змогу зробити кілька висновків. Відбувається загальне зниження абсолютної суми прибутку. Починаючи з 1996 р. збитковим стало сільське господарство, і ці збитки постійно зростають. У 1998 році збитковими стали торгівля і громадське харчування. У такій сфері діяльності, як фінанси, кредит і страхування, протягом 1996-1997 pp. відбувалося зростання абсолютної суми прибутку, проте в 1998 році його обсяг різко скоротився.. Єдиною галуззю економіки, де стабільно спостерігається зростання прибутку, є транспорт і зв'язок.

1.1 Формування прибутку підприємства

Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його прибуток. Протягом тривалого часу загальна сума отриманого підприємством прибутку визначалась як балансовий прибуток. Найбільш повне, на нашу думку, визначення балансового прибутку було дано в статистичному щорічнику України за 1996 рік. "Балансовий прибуток - загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізаційних операцій". Отримання балансового прибутку було пов'язане з кількома напрямками діяльності підприємства (додаток 1).

По-перше, це основна діяльність, її результатом є прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Як правило, цей прибуток займав основну питому вагу в складі балансового прибутку. Прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначався відніманням з виручки від реалізації суми податку на додану вартість, акцизного збору, ввізного мита, митних зборів, а також витрат, що включалися в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг). Залежно від сфери, виду діяльності підприємства мали місце деякі особливості формування цього прибутку, методики його розрахунку.

По-друге, це діяльність, що не є основною для даного підприємства, але пов'язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей, деяких послуг, її визначали як прибуток від іншої реалізації.Прибуток від іншої реалізації міг бути отриманий за реалізації на сторону продукції підсобних, допоміжних і обслуговуючих виробництв. У цьому разі прибуток розраховувався так само, як і від реалізації продукції основної діяльності. Прибуток від реалізації основних фондів (групи 1), нематеріальних активів розраховувався відніманням від ціни їх реалізації ПДВ, витрат з реалізації і залишкової їх вартості. Прибуток від реалізації цінних паперів обчислювався як різниця між ціною їх реалізації і ціною придбання. При цьому з ціни реалізації виключали витрати, пов'язані з реалізацією (комісійний збір).Склад і обсяг прибутку від іншої реалізації міг значно коливатись на окремих підприємствах і в окремі періоди.

По-третє, це діяльність, пов'язана зі здійсненням фінансових інвестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків за державними цінними паперами, облігаціями підприємств, за депозитними рахунками в банках. Обсяг цього прибутку і його питома вага в балансовому прибутку мали тенденцію до зростання, що було обумовлено розвитком ринкової економіки, фондового ринку.

На обсяг названого прибутку справляв вплив обсяг фінансових інвестицій, їхнє спрямування і структура, умови оподаткування. Слід зазначити, що з другого півріччя 1997 р. прибуток, отриманий від володіння корпоративними правами та державними цінними паперами суб'єктами господарювання, оподатковується. По-четверте, це діяльність, пов'язана з отриманням позареалізаційних прибутків і виникненням позареалізаційних витрат (збитків) підприємств.

До них включали:

· прибутки і збитки минулих років, що були виявлені у звітному періоді;

· невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, пожеж, аварій);

· надходження боргів, списаних раніше як безнадійні;

· штрафи, пені, неустойки, що надходили за порушення господарських договорів суб'єктами господарювання у зв'язку із застосуванням фінансових санкцій;

· штрафи, отримані за несвоєчасне погашення податкового кредиту з державного бюджету;

· кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми власності, щодо якої минув термін позовної давності;

· дебіторська заборгованість, щодо якої минув термін позовної давності;

· прибуток від завищення цін і тарифів;

· курсова різницявід операцій в іноземній валюті;

· прибуток (збиток) від ліквідації основних засобів;

· вартісна різниця відвантаженої та отриманої частини виконаного повністю бартерного контракту;

· прибуток (збиток) від спільної діяльності.

Слід звернути увагу, що отримання прибутку суб'єктами господарювання було пов'язане з діяльністю не тільки на території України, а й за її межами.Засоби або майно, отримані підприємством безкоштовно, до складу прибутку не включалися, та іншу операційну діяльність.

1.2 Прибуток від реалізації продукції та його формування

Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.Однак незалежно від визначення моменту реалізації в законодавчих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалізації продукції має місце тільки за умови, коли така відбувається насправді, тобто коли кошти від покупця надходять на банківський рахунок постачальника.Визначення моменту реалізації за датою відвантаження товарів і встановлення податкових зобов'язань підприємств згідно з цією датою може призводити до використання оборотних коштів підприємств на сплату податків, погіршання їхнього фінансового стану.

У додатку наведено структурно-логічну схему формування прибутку від реалізації продукції, а також названо основні показники, що впливають на прибуток від реалізації.

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).

Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє брак належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництві та реалізації багатьох видів продукції. Отже, можна зробити висновок, що можливості підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність, є досить суттєвими.

Розглянемо вплив на формування прибутку собівартості продукції (робіт, послуг). Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Є певні особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства. Узагальнено можна дати таке визначення собівартості. Собівартість продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання).

Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собівартість. Як уже було сказано, підприємство може суттєво впливати на формування собівартості. Однак при цьому необхідно взяти до уваги таке.

По-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на собівартість, регламентований законодавством.

Витрати виробництва, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати.

По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір деяких -із них також регулюється державою встановленням нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат:

· відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування, страхування на випадок безробіття);

· амортизація основних засобів і нематеріальних активів;

· витрати на фінансування ремонту й поліпшення основних фондів;

· інші витрати (податки на землю і на транспортні засоби, відрахування в Державний інноваційний фонд, комунальний податок).

Вплив підприємств на названі елементи витрат є обмеженим. Однак і він можливий через належне управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці, структура і джерела її виплати; вартість основних виробничих фондів, що належать підприємству, їх структура і джерела формування. У Законі "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 року і прийнятих до нього доповненнях не згадується категорія "собівартість", бо розрахунок оподаткованого прибутку базується на обчисленні валового доходу і його наступному коригуванні. Однак з цього не слід робити висновку про ліквідацію собівартості як показника діяльності підприємства, що поспішили оголосити деякі економісти після прийняття названого закону.

Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства. Скорочення витрат на виробництво продукції, тобто зниження її собівартості, є важливим фактором збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на скорочення витрат на виробництво продукції. Для цього необхідно знати: повний перелік указаних витрат; особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства.

Слід зазначити, що нині підприємства всіх форм власності отримали більше самостійності в прийнятті рішень щодо формування собівартості. Однак вони не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів, що регламентують ці питання. Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що набули чинності з 2000 року (зокрема за положенням бухгалтерського обліку 9 "Запаси"), собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, яку було реалізовано протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загаль-новиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включають:

· прямі матеріальні витрати;

· прямі витрати на оплату праці;

· інші прямі витрати;

· загальновиробничі витрати.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюється підприємством.

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до виробничої собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на:

· адміністративні витрати,

· витрати на збут;

· інші операційні витрати.

1.3 Сутність і методи обчисленя рентабельності

Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність. У найширшому, найзагальнішому розумінні рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки. Рентабельність безпосередньо пов'язана,з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку. Рентабельність - це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках. Різні варіанти рішень, що приймаються при визначенні прибутку, поточних витрат, авансованої вартості, для розрахунку рентабельності, зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності.Для розрахунку рівня рентабельності підприємств можуть використовуватися: загальний прибуток; прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), тобто від основної діяльності. При цьому прибуток зіставляється з авансованою вартістю, яку можна визначати в різних варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал, позичковий капітал, основний капітал, оборотний капітал).

Для розрахунку рентабельності галузей економіки береться загальна сума прибутку, отримана підприємствами, об'єднаннями, іншими госпрозрахунковими формуваннями, що входять у відповідну галузь економіки. На рівень рентабельності галузі впливатиме наявність у ній низькорентабельних і збиткових підприємств.

Класифікацію показників рентабельності наведено у додатку. Обчислення рентабельності окремих видів продукції (робіт, послуг) може грунтуватися на показниках прибутку від їх випуску або реалізації. При цьому поточні витрати можуть братися в таких варіантах: собівартість продукції (виробнича); собівартість продукції за виключенням матеріальних витрат (заново створена вартість); вартість продукції в цінах виробника (вартість за мінусом непрямих податків).

1.4 Поняття затрат і витрат обігу торгового підприємства

Господарська діяльність завжди пов'язана з виробництвом товарів чи послуг, виконанням різних видів робіт, а також їх реалізацією, тобто просуванням від виробника до споживача. На всіх цих етапах мають місце затрати живої і уречевленої праці.У процесі створення продукції (товарів) визначається їх фактична виробнича собівартість, що включає суму затрат на виготовлення продукції. Затрати, які пов'язані з просуванням товарів від виробництва до споживачів, включаючи затрати з реалізації кінцевим споживачам, представляють собою витрати обігу, які слід розглядати як собівартість закупівлі, доставки та реалізації товарів.

Витрати обігу мають місце у збутових структурах промисловості у вигляді комерційних розходів, в оптовій і роздрібній торгівлі у вигляді витрат обігу.

У конкретній діяльності поняття затрат є багатофункціональною категорією. На підприємствах торгівлі розрізняють затрати на закупівлю товарів, капітальні вкладення в розширене відтворення основних фондів і поточні затрати на організацію господарської діяльності (транспортування, зберігання, доробку, підсортування, рекламу, пакування і збут товару).

Кошти на закупівлю постійно перебувають в обороті, їх вкладають у товарні запаси за рахунок власних оборотних коштів і кредитів банків, залучених коштів пайовиків чи акціонерів, позик у інших підприємств. Як результат, усі вони відшкодовуються за рахунок прибутків, отриманих у результаті господарської діяльності. Затрати на капітальні вкладення носять довгостроковий характер. Таким чином затрати бувають короткостроковими і довгостроковими. Вони представляють собою використання ресурсів і відносяться на собівартість торгового процесу, тобто на витрати обігу шляхом визначення спожитої частини (у широкому значенні).

Затрати на здійснення господарської діяльності в більшості включаються у витрати обігу чи представляють собою розходи, які відшкодовуються за рахунок прибутків.

Щодо будь-яких затрат перед підприємством постає головне завдання--забезпечити їх ефективне використання. Детальна характеристика і склад затрат визначаються відповідно до Положення про склад затрат на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг), що включаються у собівартість продукції, і порядку формування фінансових результатів.

Усі види затрат (розходів) залежно від економічного змісту обліковуються, аналізуються і плануються за елементами і статтями затрат.

Єдине для всіх підприємств групування затрат за елементами визначене Положенням про склад затрат. У ньому всі затрати об'єднані в п'ять основних груп:

1. Матеріальні затрати. До складу цієї групи в торгівлі відносять вартість палива, електроенергії, зношення малоцінних і швидкозношуваних предметів, затрати з використання природної сировини (газу, води), витрати від недостачі матеріальних ресурсів у межах норм природи їх втрат.

2. Розходи (затрати) на оплату пращ. До складу цього елемента включають основну і додаткову заробітну плату, оплату робіт за трудовою угодою і договором підряду.

3. Відрахування на соціальні потреби. Тут відображаються відрахування за встановленими нормами від розходів на оплату пралі у фонд соціального страхування, пенсійний фонд, фонд медичного страхування, фонд зайнятості.

4. Амортизація основних фондів. Цей елемент включає величину зношування за власними й орендованими фондами. Вираховується за нормами амортизаційних відрахувань на повне їх відновлення за балансовою вартістю основних фондів.

5. Інші розходи. Цей елемент носить комплексний характер і включає: податки, збори, платежі, включаючи страхові, оплату відсотків за отриманими кредитами, оплату робіт з сертифікації товарів, затрати на відрядження, плату стороннім організаціям за пожежну і сторожову охорону, підготовку і перепідготовку кадрів.

Поділ затрат за елементами позволяє виділити затрати живої й уречевленої праці, поглибити аналіз і дати більш об'єктивну оцінку результатів діяльності підприємства. Не всі питання господарської діяльності вирішуються на підставі групування затрат за елементами. Виникає потреба вимірювати затрати у вартісному вимірі.

Витрати обігу представляють собою вартісну оцінку матеріальних, трудових і фінансових затрат.

Для здійснення оперативного управління діяльністю підприємства здійснюють облік, аналіз і планування витрат обігу за номенклатурою статей. Саме кожна стаття витрат показує не тільки те, що розкодовані конкретні засоби, алей мету і вартісний вимір. Перелік конкретних статей витрат для підприємств містять методичні рекомендації.Рівень, структура і динаміка витрат обігу тісно пов'язані з усіма аспектами господарської діяльності торговельного підприємства. Витрати обігу є одним з основних якісних показників цієї діяльності, який дозволяє оцінити ефективність розвитку товарообороту. Від рівня витрат обігу безпосередньо залежить прибуток і рентабельність роботи підприємства.Питанню щодо економічної характеристики витрат обігу в торгівлі та тенденцій їх зміни в умовах ринкової економіки присвячено багато досліджень науковців та практиків. Вивчення наукових праць та публікацій, аналіз стану та тенденцій розвитку підприємств, поведінки споживачів на ринку дозволяє зробити висновок про те, що витрати обігу в торгівлі та тенденції їх зміни грають одну з провідних ролей. Незважаючи на значну кількість проведених наукових досліджень, що висвітлюють проблемні аспекти характеристики витрат обігу виникає ряд питань, які потребують ретельнішого вивчення. Зокрема, існують певні труднощі, пов'язані ефективністю використання обігових витрат та їх зміною, що підкреслюють актуальність зазначеної проблематики.

Метою статті є дослідження економічної характеристики витрат обігу в торгівлі та тенденції їх зміни в умовах ринкової економіки.

Господарська діяльність завжди пов'язана з виробництвом товарів чи послуг, виконанням різних видів робіт, а також їх реалізацією, тобто просуванням від виробника до споживача. На всіх цих етапах мають місце затрати живої і уречевленої праці.

Витрати обігу - це основна частина витрат операційної діяльності торговельного підприємства, які не включаються у собівартість реалізованих товарів. Згідно П(С)БО 16 “Витрати”, витрати обігу включаються до складу витрат на збут у торговельних організаціях, за винятком тих, що відносяться до адміністративних, інших операційних та фінансових витрат.

За економічною сутністю витратами обігу називаються виражені в грошовій формі поточні витрати живої та уречевленої праці на планомірну організацію доведення та реалізації товарів споживачам. Вони обумовлені необхідністю оплати праці працівників, транспортування та зберігання, підготовки товарів до продажу. Витрати потрібні на управління торговими організаціями та підприємствами, на ведення обліку.

Витрати обігу умовно поділяються на дві групи: чисті і додаткові. Чисті витрати - це витрати по організації процесу купівлі-продажу, утримання адміністративно-управлінського персоналу, витрати на облік і звітність. Додаткові витрати обумовлені продовженням процесу виробництва в торгівлі (фасовка, упаковка), перетворенням виробничого асортименту в торговий.

Частка чистих витрат в оптовій торгівлі (за даними експертів) складає 10 - 12%, у роздрібній торгівлі продовольчими товарами - до 40, у роздрібній торгівлі непродовольчими товарами - близько 50%. Співвідношення між чистими і додатковими витратами не є постійним. З розвитком виробництва, збільшенням частки фасованих товарів, поліпшенням транспортних зв'язків, наближенням промислових підприємств до споживача, вдосконаленням матеріально-технічної бази торгівлі, підвищенням якості торговельного обслуговування, скороченням невиробничих витрат частка додаткових витрат буде падати.

Окремо виділяються граничні витрати обігу. Вони представляють собою зміну величини загальних (сукупних) витрат, які пов'язані з результатами зміни обсягу товарообороту на одну одиницю (на 1000 грн. товарообороту).

Ефективність економічного факторного аналізу. Головне його завдання полягає у виявленні, вимірюванні і економічнообгрунтованій оцінці ролі факторів, які мають вирішальний вплив на формування рівня витрат.

Рівень витрат обігу самостійного торговельного підприємства є узагальнювальним якісним показником, що формується під впливом багатьох факторів і відображає основні аспекти його діяльності, а також конкретні умови роботи. Ці фактори поділяються на зовнішні (екзогенні) й внутрішні (ендогенні). Зовнішні фактори виражають умови і середовище функціонування суб'єкта господарювання, їх ще називають незалежними від підприємств. Тоді як внутрішні фактори переважно пов'язані з використанням ресурсів у процесі торговельної діяльності, тому вони розглядаються як залежні.

До зовнішніх факторів на рівні мікросередовища функціонування торговельного підприємства відносяться: зміна тарифів, ставок, норм нарахувань, цін на елементи матеріальних витрат; зміна роздрібних цін на товари; стан платоспроможного купівельного попиту і рівень конкуренції у районі діяльності (кон'юнктура ринку).

До внутрішніх економічних груп факторів належать такі: обсяг і структура, ритмічність і рівномірність виконання плану товарообороту; укомплектованість штату працівниками і продуктивність праці; стан і ефективність використання матеріально-технічної бази; стан товарних запасів і їх оборотність. Внутрішніми є також фактори організаційно-технічного характеру: організаційно-технічний і технологічний рівень торговельної діяльності; дислокація торговельної мережі; стан менеджменту, маркетингу, рівень комерційної роботи.

Більшість із перерахованих факторів впливають на рівень витрат обігу не ізольовано один від одного, а у взаємозв'язку, що необхідно брати до уваги в процесі аналізу.

Таким чином, проблема витрат обігу одна з найбільш актуальних і важливих проблем політики підприємства, так як рівень, динаміка і структура витрат тісно пов'язані з усіма сторонами господарської діяльності підприємства, з питаннями планування та організації процесу, руху товарів з сфери виробництва в сферу споживання. Окрім того, кожне підприємство прагне знизити до мінімуму витрати виробництва і реалізації продукції.Обіг товарів вимагає суспільних витрат, що викликаються їх доставкою, зберіганням і реалізацією. Ці витрати живої і суспільної праці, необхідні для доведення товарів до споживачів, виражені в грошовій формі, називаються витратами обігу.Стан і ефективність використання виробничих запасів, яксамої значної частини оборотного капіталу - є одним з основнихумов успішної діяльності підприємства. Розвиток ринкових відносин визначає нові умови їхньої організації. Інфляція, неплатежі й інші кризові явища змушують підприємства змінювати свою політику по відношенню до виробничих запасів, шукати нові джерела поповнення, вивчати проблему ефективності їх використання. Тому для підприємства всеможливі способи раціонального витрачання коштів, одним з якихє визначення оптимальної величини виробничих запасів набувають дедалі більшої значущості.

Метою даної роботи є розробка на основі аналізу предметно -об'єктного матеріалу конкретних пропозицій щодо підвищення ефективності управління виробничими запасами ВАТ "генератори електричні".

Для досягнення мети дослідження необхідно вирішити наступні завдання:

- Розкрити функціональну роль запасів у виробничому процесі;

- Проаналізувати західний досвід управління запасами і оцінити можливість його застосування в російських умовах;

- Розглянути методи нормування запасів підприємства;

- Сформувати можливі варіанти коректного вибору системи контролю рівня запасів;

- Показати методику проектування ефективної системи управління запасами;

- Проаналізувати процес управління виробничими запасами ВАТ

«генератори електричні»;

- Розробити модель управління запасами двигунів ЯМЗ 238. Об'єкт дослідження даної роботи це процес управління витратами, оборотними коштами і виробничими запасами.

Предмет дослідження - це фактори, що впливають на управління виробничими запасами, їх причинно-наслідкові зв'язки і методи управління ними.

1.5 Запаси в економічній системі підприємства

Товарні запаси - запаси готової продукції у підприємств -виробників, а також запаси на шляху проходження товару від постачальника доспоживача, тобто на підприємствах оптової, дрібнооптової та роздрібної торгівлі, в заготівельних організаціях і запаси в дорозі.

Товарні запаси підрозділяються, у свою чергу, на залишки коштів виробництва і предметів споживання.

В умовах виробництва продукції на основі замовлення на поточний періодчасу (місяць, квартал) управління виробничими запасами набуваєособливу важливість, внаслідок чого зосередимося в даній роботі навсебічне вивчення проблем управління виробничими запасами.

Виробничі та товарні запаси поділяються на поточні,страхові та сезонні.

Поточні запаси - основна частина виробничих і товарних запасів. Вони забезпечують безперервність виробничого і торговельного процесу між черговими поставками.

Страхові запаси - призначені для безперервного забезпечення матеріалами або товарами виробничого або торговельного процесу в разірізних непередбачених обставин, наприклад, таких як:

- відхилення в періодичності й величині партій постачань від передбачених договором;

- можливих затримок матеріалів або товарів у дорозі при доставці від постачальників;

- непередбаченого зростання попиту.

Сезонні запаси - утворюються при сезонному характері виробництва,споживання або транспортування. Прикладом сезонного характеру виробництва може служити виробництво сільськогосподарської продукції. Сезонний характер споживання має споживання бензину під час жнив.

Сезонний характер транспортування обумовлений, як правило, відсутністю постійно функціонують доріг.

Таким чином, можна зробити висновок, що в даний час в економічній літературі категорія запасів описана досить повно і докладно. Однак необхідно з'ясувати наскільки необхідні запаси для підприємства, а також визначити види витрат, які вона несе у зв'язку з утриманням запасів

Необхідність існування запасів на підприємстві

Об'єктивна необхідність утворення запасів пов'язана з характером процесів виробництва та відтворення. Основною причиною утворення запасів є розбіжність у просторі і в часі виробництва і споживання матеріальних ресурсів.Необхідність утворення запасів особливо важлива у зв'язку з безперервним поглибленням поділу праці. Підвищення продуктивності праці відбувається внаслідок розширення і поглиблення процесів спеціалізації такого керування, в результаті яких в процесі виготовлення кінцевогопродукту бере участь все більше число підприємств. Необхідність переміщення між ними засобів виробництва призводить до утворення все більшої кількості запасів як за величиною, так і по номенклатурі.

Освіта запасів пов'язано також з необхідністю забезпечення неперервності частості процесу виробництва на всіх його стадіях. У процесі виконання договорів поставки продукції і при її транспортуванні можуть відбуватися відхилення від запланованих термінів і розмірів партій поставки. У той же час харчування виробництва повинне здійснюватися регулярно. Тому від наявності та стану запасів у першу чергу залежить ритмічна робота підприємства.

Наявність запасів дозволяє безперебійно забезпечувати виконання встановленої виробничої програми. Відсутність на підприємстві матеріалів внаслідок вичерпання запасів порушує ритм роботи виробничого процесу, призводить до простоїв обладнання або навіть до необхідність перебудови технологічного процесу.

Однією з причин створення запасів є також можливість коливання попиту (непередбачуване збільшення інтенсивності вихідного потоку). Попитна яку-небудь групу товарів можна передбачити з великою часткою ймовірності.

Однак прогнозувати попит на конкретний товар набагато складніше. Тому,якщо не мати достатнього запасу цього товару, або вихідних матеріалів для його виготовлення в разі роботи підприємства «на замовлення», не виключена ситуація, коли платоспроможний попит не буде задоволений, то клієнт піде з грошима і без купівлі.

Знижки за покупку великої партії товарів також можуть стати причиною створення запасів.

У сучасних умовах господарювання в Україні однією з основних проблем фінансово-господарської діяльності підприємств є проблема зростання цін. Значне подорожчання матеріальних ресурсів, необхідних для виробничого процесу несприятливо позначається на функціонуванні підприємства, веде до перебоїв у постачанні аж до зупинки виробничого процесу. Таким чином, вкладення вільних коштів у виробничі запаси є одним з можливих способів уникнення падіння купівельної спроможності грошей.

З іншого боку, підприємство, яке зуміло передбачати інфляційні процеси в економіці, створює запас з метою одержання прибутку за рахунок підвищення ринкової ціни. У даному випадку мова йде про спекулятивний характер створення запасів.

Процес оформлення кожного нового замовлення на поставку матеріалів ікомплектуючих супроводжується рядом витрат адміністративного характеру (пошук постачальника, проведення переговорів з ним, відрядження, міжміські переговори і т.п.). Зменшити ці витрати можна скоротивши кількість замовлень, що рівносильно збільшенню обсягу замовленої партіїі, відповідно, підвищенню розміру запасу.

Сезонні коливання виробництва деяких видів товарів призводять до того, що підприємство створює запаси даної продукції щоб уникнути проблему постачанні в несприятливі періоди. В основному це стосується продукції сільського господарства.

Крім того, накопичення запасів часто є вимушеним заходом зниження ризику недопоставки (недоставки) сировини і матеріалів, необхідних для виробничого процесу підприємства. Відзначимо, що в зв'язку з цим підприємство, що орієнтується на одного основного постачальника, знаходиться вбільш важкому становищі, ніж підприємство, будує свою діяльність надоговорах з кількома постачальниками.

Однак політика накопичення матеріальних запасів веде значного відтоку коштів підприємства з обігу. Залежність ефективності виробництва від рівня і структури запасів полягає в тому, підприємство несе певні витрати на забезпечення збереження запасів.

У сучасних роботах з економіки підприємства та логістиці виділяють наступні основні види витрат, пов'язані зі створенням і утриманням запасів

- комерційні витрати - відсотки за кредит; страхування; податки на капітал, вкладенийузапаси;

- витрати на зберігання - утримання складів (амортизація, опалення, освітлення, заробітна плата персоналу і т.д.) ; операції з переміщення запасів;

- витрати, пов'язані з ризиком втрат внаслідок: старіння, псування, продажу за зниженими цінами, уповільнення темпів споживання даного виду матеріальних ресурсів;

- втрати, пов'язані з втраченою вигодою від використання вкладених у виробничі залишки коштів у інші альтернативні напрямки: збільшення виробничої потужності; зниження собівартості продукції; капітало вкладення в інші підприємства.

При цьому довгострокове утримання запасів, часом навіть надмірної їх величини призводить до утворення на російських підприємствах так званих

«Неліквідів» (запасів, які не можуть бути використані ні на самому підприємстві, ні реалізовані стороннім споживачам .

Таким чином, при багатьох позитивних моментах створення запасів підприємство зазнає значних витрат на їх формування та утримання.

У зв'язку з цим необхідно з'ясувати чи існує можливість функціонування підприємства в умови відсутності запасів або при їх мінімальною величиною. Для цього розглянемо західний досвід управління запасами.

1) Виробничий процес поділяється на ряд підсистем типу

«поставка - отримання». В рамках кожної з таких підсистем відбувається переміщення матеріалів.

2) На основі кожної певної підсистеми «поставка - отримання» утворюється самостійний ділянка (самоврядний ділянка).

Процес регулювання потоку матеріалів, здійснювався раніше централізовано, замінюється на децентралізоване управління по місцях безпосереднього руху матеріалів. Документообіг реорганізується так, щоб він відбувався на тому ж рівні, що і рух матеріалів. Тим самим відпадає необхідність у централізованої обробки даних.

3) Управління транспортуванням товарів здійснюється з пункту призначення. Даний принцип замінює раніше застосовувалися системи управління з пункту відправлення або централізованого управління транспортними потоками. Кожна ділянка, що одержує матеріали в процесі виробництва, повинен при виникненні потреби в них звертатися на ділянку, що здійснює доставку даного виду матеріалів.

4) При цьому для транспортування використовуються стандартизовані контейнери, на кожному з яких є спеціальна картка, або канбан (яп. «канбан» (картка, табличка). При вивантаженні вмісту контейнера в пункті призначення його картка залишається в цьому пункті і служить для подальшої передачі інформації про використання даного виду матеріалу. Використані картки збираються в пункті витрати матеріалів; потім поставляє даний вид матеріалів ділянку здійснює поточний контроль за їх використанням. Кожна окрема картка або їх сукупність відображають планове завдання виробництва або постачання для конкретної ділянки.

Після вивантаження вмісту будь-якого контейнера він забезпечується впункті вивантаження спеціальної транспортної карткою замість вилученої виробничої картки. Транспортна картка закладається в пунктів вивантаження для тих самих цілей, що і виробнича картка в пунктів відправлення. Картки містять повний опис матеріалу, необхідного для повторного замовлення чи виробництва. Таким чином, на виробничих ділянках, поряд з децентралізованим регулюванням потоку матеріалів,здійснюється і децентралізований процес збору інформації.

5) Регулювання загальної кількості матеріалів в обороті, включаючи напівфабрикати, здійснюється непрямим чином шляхом встановлення верхньої межі кількості матеріалів, так як для кожної ділянки видається заздалегідь певну кількість карток на кожен вид матеріалів.

1.6 Методика моделюваню системи управління запасів на підприємстві

Управління запасами полягає у вирішенні двох основних завдань:

- визначення розміру необхідного запасу, тобто норми запасу;

- створення системи контролю за фактичним розміром запасу і своєчасним його поповненням у відповідності із встановленою нормою.

Нормою запасу,називається розрахункова мінімальна кількість предметів праці, яка повинна знаходитися у виробничих або торговельних підприємств для забезпечення безперебійного постачання виробництва продукції або реалізації товарів.При визначенні норм товарних запасів використовують три групи методів:евристичні, методи техніко-економічних розрахунків і економіко математичні методи.Евристичні методи припускають використання досвіду фахівців,які вивчають звітність за попередній період, аналізують ринок і приймають рішення про мінімально необхідних запасах, засновані, взначній мірі, на суб'єктивному розумінні тенденцій розвитку попиту. В якості спеціаліста може виступати працівник підприємства, постійно вирішує задачу нормування запасів. Використаний у цьому випадку метод рішення задачі (з групи евристичних) називається дослідно-статистичним.

У тому числі, якщо поставлене завдання в галузі управління запасами досить складна, може використовуватися досвід не одного, а декількох фахівців. Аналізуючи потім за спеціальним алгоритмом їх суб'єктивні оцінки ситуації і пропоновані рішення, можна одержати досить гарне рішення, мало чим відрізняється від оптимального. Цей метод також відноситься до групи евристичних і носить назву методу експертних оцінок.

Суть методу техніко-економічних розрахунків полягає в поділі сукупного запасу залежно від цільового призначення наокремі групи, наприклад, номенклатурні позиції (або асортиментні позиції в торгівлі). Далі для виділених груп окремо розраховується страховій, поточний та сезонні запаси, кожен з яких, у свою чергу,може бути розділений на деякі елементи. Наприклад, страховий запас навипадок підвищення попиту або порушення строків завезення матеріалів (товарів) від постачальників.

Нормування поточного запасу полягає в знаходженні максимальної величини потреби виробництва в матеріальних цінностях між двома черговими поставками. Дана потреба визначається як добуток середньодобових витрати на інтервал поставки.

Контроль за станом запасів (це вивчення і регулювання рівня запасів продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання з метою виявлення відхилень від норм запасів і прийняття оперативних заходів до ліквідації відхилень.

Необхідність контролю за станом запасів обумовлена підвищенням витрат у разі виходу фактичного розміру запасу за рамки,передбачені нормами запасу. Контроль за станом запасу може проводиться на основі даних обліку запасів, переписів матеріальних ресурсів, інвентаризацій або в міру необхідності .У цілому можна виділити наступні системи контролю за станом запасів: з фіксованою періодичністю замовлення; з фіксованим розміром замовлення..

Контроль стану запасів по системі з фіксованою періодичністю замовлення здійснюється через рівні проміжки часу за допомогою проведення інвентаризації залишків. За результатами перевірки здійснюється замовлення на поставку нової партії товарів .Розмір замовленої партії товару визначається різницею передбаченого нормою максимального товарного запасу і фактичного запасу. Оскільки для виконання замовлення потрібен певний період часу,то величина замовленої партії збільшується.

Розділ ІІ. Система показників ефективності комерційної діяльності торгового підприємства

Для створення будь-якої ефективної підприємницької структури необхідно проводити глибокий аналіз його комерційної діяльності в залежності від ринкового середовища, що постійно змінюється. Це дозволяє зробити підприємство стало прибутковим і конкурентно дієздатним, забезпечити його розвиток, передбачити майбутнє.

Проводячи систематичний і глибокий аналіз комерційної діяльності, можна:

· швидко, якісно і професійно оцінювати результативність комерційної роботи як підприємства в цілому, так і його структурних підрозділів;

· точно і своєчасно знаходити і враховувати фактори, які впливають на отримуваний прибуток з конкретних видів товарів, що реалізуються, і наданих послуг;

· визначати прибуток на торгову діяльність (витрати обороту) і тенденції їх змін, що необхідно для визначення продажної вартості і розрахунку рентабельності;

· знаходити оптимальні шляхи вирішення комерційних проблем торгового підприємства і отримання достатнього прибутку в найближчій і віддаленій перспективі.

Очевидно, що будь-яка комерційна організація, незалежно від її розмірів, сфери діяльності, прибутковості або збитковості, - складна система, яка взаємодіє з ринковим середовищем. Тому навряд чи знайдеться єдиний показник, який міг би вичерпно відобразити всі сторони комерційної діяльності підприємства. Таким не може бути навіть прибуток, хоча цей показник є найбільш точно визначаючим ефективність функціонування організації (підприємства). Для всебічної оцінки ефективності діяльності підприємства необхідна система показників. До основних показників можна віднести прибуток та витрат обороту.

Найважливішим показником ефективності роботи комерційного підприємства є прибуток, в якому відображаються результати всієї торгової діяльності підприємства - об'єм реалізованої продукції, його склад і асортиментна структура, продуктивність праці, рівень затрат , наявність невиробничих витрат та збитків. Від розміру отриманого прибутку залежать поповнення фондів, матеріальне заохочення працівників, сплата податків та ін. Наявність прибутку свідчить про те, що витрати торгових підприємств повністю покриваються прибутками від реалізації товарів і надання послуг. Прибуток торгового підприємства розраховується як різниця між усіма її прибутками і витратами. В торгівлі розрізняють прибуток від реалізації товарів (операційний прибуток) і чистий, або балансовий, прибуток.

Операційний прибуток - це різниця між торговими надбавками (націнками) та витратами обігу. Велике значення має факторний аналіз прибутку від реалізації товарів (послуг). За величиною прибутку від реалізації підприємства можна оцінювати вигідність або невигідність реалізації товарів і послуг. Розрахунки цього прибутку виконуються в два етапи. Спочатку визначається різниця між прибутком від реалізації (фактичним товарообігом за ринковими цінами) без ПДВ та акцизів і собівартістю товарів і послуг (об'ємом продажу товарів і послуг за цінами їх закупки). Ця різниця представляє собою прибуток або величину торгових надбавок. Вона вимірюється в сумі і в процентах до товарообігу. На другому етапі із вказаної різниці (прибутків, величини торгових надбавок) віднімають витрати обігу.

Балансовий прибуток обраховується з врахуванням так званих інших запланованих і незапланованих прибутків і витрат. До запланованих витрат відносять податки, що сплачуються в федеральний і місцевий бюджет; незаплановані витрати - штрафи, пеня і неустойки, виплачені за порушення договірних зобов'язань, збитки від списання безнадійних боргів та інші втрати, що зменшують операційний прибуток. До незапланованих прибутків відносять штрафи, пеню і неустойки, отримані від різних організацій, надлишки товарно-матеріальних цінностей, що виявлені при інвентаризації, списання кредиторської заборгованості при закінченні терміну позовної давності та ін. Для характеристики економічної ефективності торгового підприємства, а також з метою проведення порівняльного аналізу необхідно знати не тільки абсолютну величину прибутку, але і її рівень. Рівень прибутку характеризує рентабельність торгових організацій - один із показників ефективності їх діяльності.

Найбільш поширений показник рентабельності торгівлі - відношення суми прибутку до товарообігу. Цей показник в країнах з ринковою економікою називають рентабельністю продаж, або маркою прибутків (комерційною маркою). Економічне значення цього показника входить до складу характеристики питомої ваги прибутку на кожні 100 грн. товарообігу. Проте цей показник не є єдиним показником рентабельності торгової або комерційної діяльності, бо він показує лише частку чистого прибутку торгівлі в сумі товарообігу. В ньому не знаходить відображення ступінь ефективності всіх авансованих затрат (одночасних і поточних), що пов'язані з комерційною діяльністю. Так, при одній і тій же сумі прибутку і товарообігу у різних комерційних організаціях можуть бути різні вклади в основні і оборотні кошти. В зв'язку з цим особливе значення для оцінки ефективності комерційної роботи набуває співставлення прибутку з виробничими затратами (витрати обороту):