Єдність економічної і соціальної ефективності виробничої організації

Державна політика як фактор забезпечення єдності економічної соціальної ефективності. Роль підприємства в досягненні єдності економічної і соціальної ефективності. Державна політика сприяння підприємництву. Вдосконалення техніки і технології виробництва.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 02.04.2011
Размер файла 184,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Харківський національний економічний університет

ДОПУСКАЮ ДО ЗАХИСТУ:

Координатор програми підготовки магістрів державної

служби, професор

_______________М. В. АФАНАСЬЄВ

Магістерська робота

на тему:

"Єдність економічної і соціальної ефективності виробничої організації"

Зав. кафедри менеджменту

та маркетингу,

канд. екон. наук, доцент К. Г. Наумік

Керівник:

канд. екон. наук, доцент,

доцент кафедри підприємства та менеджменту

І. В. Гонтарева

Виконала:

слухачка групи №1

Спеціальність 8.150101 "Державна служба",

спеціалізація

"Економіка" Ю. О. Болгова

Харків, 2010

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Харківський національний економічний університет

Кафедра ________Менеджменту та маркетингу____________________

Спеціальність ______8.150101_«Державна служба» _________________

напрям підготовки___1501 «Державне управління»________________

Завдання магістерської роботи

Болгової Юлії Олександрівні____ (прізвище, ім'я, по батькові слухача)

Тема роботи "Єдність економічної і соціальної ефективності виробничої організації"_______

Предмет дослідження є розробка заходів щодо підвищення економічно та соціальної ефективності підприємств.

Мета роботи є визначення оптимального поєднання економічної та соціальної ефективності підприємства з точки зору його місії.

Магістерська робота виконана на матеріалах ______________________

План роботи та терміни подання розділів науковому керівникові:

Назва етапів магістерської роботи

Термін виконання

Граничний термін подання

Єдність економічної соціальної ефективності на підприємстві

25.11.2009р.

01.12.2009р.

Регулюючий вплив з боку держави на рівень економічної та соціальної ефективності на підприємстві

20.02.2010р.

01.03.2010р.

Підвищення соціальної та економічної ефективності на підприємстві

01.05.2010р.

07.05.2010р.

Термін повного завершення, оформлення і подання на кафедру магістерської роботи _____________17.05.2010р._______________________

Завдання видав науковий керівник:І. В. Гонтарева

Завдання одержала слухачка: Ю. О. Болгова

Завдання затвердив зав. кафедри: .К. Г. Наумік

ЗМІСТ

  • Вступ
  • РОЗДІЛ 1. Єдність економічної соціальної ефективності на підприємстві
  • 1.1 Взаємозв'язок між економічною соціальною ефективністю
  • 1.2 Державна політика як фактор забезпечення єдності економічної соціальної ефективності
  • 1.3 Роль підприємства в досягненні єдності економічної і соціальної ефективності його функціонування
  • РОЗДІЛ 2. Регулюючий вплив з боку держави на рівень економічної та соціальної ефективності на підприємстві
  • 2.1 Державна політика сприяння підприємництву
  • 2.2 Соціальний ефект підприємства в умовах розвитку території
  • 2.3 Економічна ефективність підприємства як передумова розвитку території
  • РОЗДІЛ 3. Підвищення соціальної та економічної ефективності на підприємстві
  • 3.1 Усунення суперечок між соціальною та економічною ефективністю
  • 3.2 Державний вплив на вдосконалення процесу формування соціальної та економічної ефективності
  • Висновки
  • Список використаної літератури
  • Додатки

Вступ

Актуальність теми. Один з найважливіших напрямків програми реформ у нашій країні - перебудова систем управління підприємством. Особливе значення ця проблема набуває на рівні тих підприємств, місце яких у ринковій економіці повністю змінюється. Коли підприємство стає економічно самостійним об'єктом товарно-грошових відносин, що повністю відповідає за результати своєї господарської діяльності, воно повинно сформувати систему на управління (менеджменту), яка б забезпечила йому високу ефективність роботи, конкурентноздатність та стійкість положення на ринку.

В нових умовах з'являються нові функції, яки раніше були не потрібні. В ринковій економіці підприємство самостійно приймає рішення, розробляє стратегію свого розвитку, знаходить потрібні для їх реалізації засоби, наймає працівників, придбає обладнання та матеріали, вирішує багато структурних питань, в тому числі таких, як створення, злиття, ліквідація, розподіл, реорганізація виробничої та перебудова організаційної структури управління. Підприємства набувають рис самостійності, які характерні для умов ринкової економіки. Це вимагає значного розширення сфери управління, збільшення обсягу та ускладнення характеру робіт, що виконуються менеджерами. Також зростає відповідальність за якість та своєчасність прийняття тих чи інших рішень.

Науково-технічний прогрес перетворюється на потужний засіб управлінських нововведень, направлених на створення умов для ефективної роботи. У зв'язку з цим, менеджмент на підприємстві, що працює у ринковому середовищі, ставить високі вимоги щодо професіоналізму управлінського персоналу, від якого залежить ефективність процесу управління, а отже й ефективність діяльності всього підприємства. Оцінка управлінського персоналу - це невід'ємна та одна з найважливіших частин в структурі управління роботою управлінського персоналу.

В умовах ринкової економіки забезпечення ефективності управління є метою будь-якого підприємства, оскільки саме ефективність управління забезпечує успішне функціонування та розвиток кожної організаційно - господарчої ланки.

Ефективність управління не визначається лише факторами зовнішнього середовища підприємства, в першу чергу ефективність залежить від дій персоналу в процесі діяльності організації, в процесі реалізації розроблених планів і програм розвитку підприємства, в процесі досягнення певних цілей. Тобто, ефективність управління залежить від якості цілеполагання, адекватності обраних стратегій цілям підприємства, оптимальності процесів реалізації стратегій, мотивації персоналу на досягнення цілей, кваліфікації персоналу, технології та стилю управління.

Проблему поєднання економічної та соціальної ефективності на підприємстві досліджували такі вітчизняні та зарубіжні вчені як: Дафт Р.Л., Покропивний С.Ф., Чумаченько М.Г., Немцов В.Д., Довгань Л.Є., Осовська Г.В., Москалюк В.Є., Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. та ін.

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є визначення оптимального поєднання економічної та соціальної ефективності підприємства з точки зору його місії.

Виходячи з поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

1) визначити сутність ефективності управління на підприємстві;

2) проаналізувати соціальну ефективність в умовах підприємства;

3) проаналізувати економічну ефективність підприємства;

4) визначити оптимальне поєднання в умовах підприємства соціальної та економічної ефективності.

Об'єктом дослідження є управління економічною та соціальною ефективністю на підприємствах.

Предметом дослідження є розробка заходів щодо підвищення економічно та соціальної ефективності підприємств.

Методами дослідження, які використані у роботі є: порівняння, аналіз, синтез, аналогія, узагальнення (Додаток А).

Теоретична доцільність та практична значущість результатів магістерської роботи підтверджується довідками про практичне використання рекомендацій, запропонованих в роботі. Інформаційну базу дослідження результати якого відображені в магістерській роботі складали: статистичні дані, наукові розробки вітчизняних та економічних вчених, які знайшли соє відображення в підручниках, навчальнихпоссібниках, статтях присвячених проблемі дослідження, матеріали науково-практичних конференцій.

Апробація результатів магістерської роботи відбулася шляхом підготовки проекту статті, однак вона ще не опублікована (Додаток В). Крім того була отримана Довідка про впровадження результатів науково-практичного дослідження (Додаток Б)

Структура магістерської роботи. Магістерська робта складається зі вступа, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальна кількість сторінок основного тексту магістерської роботи 109; кількість рисунків: 3 рисунки; кількість таблиць: 9 таблиці; кількість використаних джерел: 71 джерело на 6 сторінках.

РОЗДІЛ 1. Єдність економічної соціальної ефективності на підприємстві

1.1 Взаємозв'язок між економічною соціальною ефективністю

Ринкове господарство об'єктивно пристосовано тільки до рішення наступних питань: що виробляти, як виробляти і для кого виробляти. Таким чином, ринкова система з усіма своїми відносинами й інститутами ставить підприємство в такі умови, що воно займається в основному проблемами економічної ефективності. Причиною цього служить те, що сучасна ринкова система базується насамперед на великій приватній власності на засоби виробництва, на великому капіталі. І діє ця система як система приватних економічних інтересів. Купівля-продаж товарів стає загальною економічною формою виробництва, пануючим механізмом взаємин між членами суспільства. Приватний економічний інтерес за своєю природою не має іншої форми дії, крім конкуренції. Люди, що живуть у суспільстві, усі суб'єкти господарювання об'єктивно включені у жорстку конкурентну боротьбу. Конкуренція йде між підприємствами, між працівниками, між власниками і працівниками. При цьому гроші стають не тільки мірою всіх речей і економічної діяльності людей, але і мірилом соціального успіху, досягнень індивіда, підприємства, суспільства в цілому. Унаслідок цього економічна вигідність, а отже, і економічна ефективність, що виражається у грошах, є для підприємства пріоритетною.

З проблем економічної ефективності проведено ряд досліджень, у яких порушуються питання економічної ефективності суспільного виробництва, капітальних вкладень, використання основного капіталу (основних фондів) і т.п. Багато робіт присвячено виявленню резервів підвищення економічної ефективності. Незважаючи на велику кількість літератури з даної проблеми, сутність економічної ефективності діяльності підприємства вивчено недостатньо, дослідження у даній області були в основному спрямовані на вивчення сутності економічної ефективності в межах усього суспільного виробництва [5].

Зростання економіки базується на підвищенні ефективності функціонування окремих підприємств, тому дослідження сутності економічної ефективності на мікрорівні і на основі цього пошук шляхів її поліпшення - одна з основних задач економічної науки.

Для виробництва тих чи інших благ необхідні ресурси. Використовуючи наявні чи позикові засоби, підприємець здобуває чи орендує виробничі споруди, на товарному ринку купує машини, устаткування, сировину, матеріали. Але ці засоби і предмети праці самі по собі без людини нічого зробити не можуть, тому власник речовинних факторів наймає робітників - основну продуктивну силу суспільства. Приводячи у рух засоби і предмети праці, робоча сила перетворює їх у діючі фактори виробництва. Ці фактори повинні відповідати один одному, а також характеру виробу, що збирається виробляти підприємець. Працівники повинні бути досить кваліфікованими, машини й устаткування - відповідати технічним стандартам, сировина і матеріали - мати необхідну якість. Тільки при дотриманні цих умов відбувається «перетворення грошового капіталу в продуктивний капітал.

На сучасному етапі розвитку економіки існує ряд понять економічної ефективності, які відрізняються між собою й таким чином, це закладає деякі відмінності в підході до формування результативних показників суб'єктів економічних відносин. Необхідно відзначити, що сучасна тенденція розвитку такої галузі науки як управління якістю прямо пов'язане із проблемами ефективності, що свідчить про цілий напрямок у науці, що розглядає проблему підвищення ефективності як основу успішного розвитку підприємства.

Найбільше широко використовуваним є визначення економічної ефективності як результативності виробництва, співвідношення між результатами господарської діяльності й витратами праці. Економічну ефективність можуть характеризувати: продуктивність праці, фондовіддача, і матеріалоємність продукції. У масштабах суспільства економічна ефективність - це частка національного доходу у виробленому національному продукті.

Сучасний вітчизняний економіст Відяпин В.А. уважає, що необхідно розрізняти рівні визначення ефективності. Так економічна ефективність на макроекономічному рівні - це відношення виробленого продукту (ВВП) до витрат (праця, капітал, земля) мінус одиниця. Причому, можна окремо оцінювати ефективність капіталу, ефективність праці, і ефективність землі (надр) як засобів виробництва [16, c. 97].

Економічна ефективність на мікроекономічному рівні це також відношення виробленого продукту одним суб'єктом господарської діяльності до витрат на виробництво продукції мінус одиниця. Розходження в даному випадку полягає в тім, що до макрорівня відноситься крім виробленої продукції ще й надані послуги. [10]

Також економісти виділяють економічний ефект як самостійну оцінну категорію. Так Ю.І. Ребрин визначає економічну ефективність як відносний показник, що порівнює отриманий ефект із витратами, що обумовили цей ефект, або з ресурсами, використаними для досягнення цього ефекту. А економічний ефект як абсолютний показник, що характеризує результат діяльності підприємства. Основний показник, що характеризує економічний ефект від діяльності виробничого підприємства, - це прибуток.

Зауважимо, що більшість сучасних економістів вітчизняної й закордонних економічних шкіл сходяться на думці, що при розгляді сутності й змісту поняття "ефективність", необхідно виходити із загального й часткового розуміння ефективності людської діяльності в різних сферах. Ефектом володіє будь-які взаємодію, що має якийсь результат, і в цьому ефект ефект можна розглядати як абсолютну властивість будь-якої взаємодії або процесу, що характеризує результат [7, c. 77].

Так Журавльова Л.І. вважає, що ефективність характерна не для будь-якої взаємодії, а лише для цілеспрямованої; тому дана категорія носить управлінський характер і відбиває, насамперед, ступінь досягнення переслідуваних цілей. На відміну від ефекту ефективність - це завжди певне співвідношення, наприклад, отриманого фактичного результату з тими результатами, які планувалося досягти, отриманої вигоди з витратами, які довелося понести в процесі її оримання. Серед безлічі визначень сутності економічної ефективності виділимо найбільш часто використовувані в практиці поняття, наприклад, "ефективність виробництва як певна економічна категорія розглядається як співвідношення результату й витрат" або "економічна ефективність - це властивість капітальних вкладень збільшувати обсяг прибутку для певного корисного результату". На думку Б. М. Литвина, ефективність порівнюється через співвідношення результатів (ефекту) і витрат (річного споживання) або загального обсягу застосовуваних ресурсів, а по оцінці С. А. Валуева, ефективність - це зіставлення мети із засобами її досягнення.

У визначенні поняття "ефективність" думки наших економістів не у всьому збігаються з позиціями економістів країн з розвиненими ринковими відносинами. Так, на думку К.Р. Макконелла і С.Л. Брю економічна ефективність характеризує зв'язок між кількістю рідких ресурсів, які застосовуються в процесі виробництва, і одержуваним у результаті кількістю якого-небудь конкретного продукту. Велика кількість продукту, отримана від даного обсягу витрат, означає підвищення ефективності. Менший обсяг продукту від даної кількості витрат вказує на зниження ефективності. Тут також ефективність розглядається з погляду суспільства в цілому, виходячи з теорії "витрати - випуск". [16, c. 112]

И. Ворст і П. Ревентлоу обрали досить оригінальний підхід до проблеми ефективності. Вони не використовують поняття "економічна ефективність" зовсім, підмінюючи його рентабельністю й прибутковістю. При цьому під рентабельністю вони розуміють її здатність до збільшення вкладеного капіталу. Активи підприємства, на думку авторів, фінансуються в більшості випадків за рахунок власного й позикового капіталу. Тому значення прибутку, що оцінюється стосовно величини активів, повинне включати як приріст позикового капіталу (процентні нарахування), так і приріст власного капіталу (прибуток після платежів по відсотках).

На думку вижатного російського вченого Відяпина В.А., розрізняють кілька видів економічної ефективності:

1) народно-господарську (макроекономічну) ефективність, що за звичай розраховують як частка від розподілу національного доходу країни на кількість населення;

2) ефективність виробництва продукції, що визначається як обсяг валового доходу розраховуючи на одного середньорічного працівника, зайнятого в процесі виробництва. Аналогічним образом розраховується економічна ефективність будь-якого виду або галузі виробництва на рівні республіки, області, району;

3) ефективність виробництва підприємств (ВАТ, ЗАТ, ТОВ, і інші) найчастіше розраховується як приватні відносини чистого доходу (прибутку) господарства до комерційної собівартість його продукції.

4) ефективність внутрішньогосподарських підрозділів (цехів, відділів, ділянок, доків) розраховується по показниках рентабельності виробництва, якщо вся продукція даного підрозділу підраховується у вартісній формі. Але в ряді випадків продукція підрозділів не розраховується в грошовій формі, тоді для визначення ефективності виробництва в цих підрозділах застосовуються натуральні або нормативні показники;

5) ефективність виробництва окремих видів продукції або ефективність окремих процедур і операцій. Ефективність товарної продукції звичайно підраховується у вартісній формі й визначається по формулі рентабельності виробництва. Валова продукція окремої операції або продукту може розраховуватися як у вартісній формі, так і в натуральних показниках (кілограмах, літрах, центнерах і так далі) [16, c. 144].

Всі дані види ефективності тісно зв'язані між собою, тому що кінцевий результат ефективності й містить у собі ефект залежить від раціонального використання всіх наявних у галузі ресурсів.

Нерідко економічну ефективність діяльності підприємства ототожнюють з результативністю його роботи. Економічна ефективність - це не будь-яка результативність виробничої діяльності, а дохідність, прибутковість роботи підприємства. Особливо важливе таке розуміння цієї економічної категорії в умовах ринкової конкуренції, тому що не всякий результат виробництва є позитивним.

Виготовленням і реалізацією продукції підприємство займається з однією єдиною метою - одержання прибутку і якомога більш високого. Ті фірми, що приходять на ринок, ставлячи перед собою ціль тільки вижити звичайно стають банкрутами. Хоча, як свідчить світовий досвід, нерідкі випадки, коли знов створене підприємство починає приносити прибуток лише з другого чи третього року свого існування - усе залежить від характеру самого підприємства та обсягу первісних витрат. Наприклад, підприємство, що займається випуском складної техніки, окупається повільніше, тому що вимагає великих капітальних витрат. Але саме бажання і прагнення якомога швидше одержати прибуток є найчастіше запорукою успішної діяльності підприємства. Безпосередньою метою, бажаним ефектом (результатом) функціонування підприємства є прибуток, а не певний обсяг продукції в грошовому вираженні. Якщо у якості ефекту при визначенні економічної ефективності приймати випуск продукції, то це не дасть повної характеристики роботи підприємства, адже відомо, що в умовах ринкової конкуренції не вся вироблена продукція може бути реалізована. Загальна вартість реалізованої продукції також не може характеризувати ефект діяльності підприємства, оскільки не вся її величина залишається в розпорядженні власника підприємства після відшкодування витрат виробництва.

Для досягнення поставленої мети (результату) підприємство витрачає капітал як основний, так і оборотний. Тому як засіб досягнення даного ефекту, прибутку, виступають сукупні витрати трудових, технічних, матеріальних та паливно-енергетичних, інформаційних і фінансових ресурсів.

Зміст економічної ефективності діяльності підприємства визначається інтересом власника, вона представляє собою конкретне вираження ефективності виробництва.

Економічна ефективність функціонування підприємства - складна категорія, основою зростання якої є технічна, соціальна (працівники) і економічна база підприємства (одним із проявів останньої є форма відносин власності). Ринкова система діє таким чином, що технічний і соціальний аспекти виробництва залежать від його економічної складової. Але оскільки економічні відносини не автономні, а знаходяться в єдності з іншими складовими виробництва, то економічна ефективність неминуче синтезує всі аспекти виробництва в дві складні складові - техніко-економічну і соціально-економічну. Аналіз структури економічної ефективності підприємства в умовах ринкового господарювання свідчить, що приорітетне положення у складі економічної ефективності займає техніко-економічна ефективність, саме вона відіграє першорядну роль.

Що стосується іншого виду ефективності - соціальної, то необхідно зазначити, що розвиток продуктивних сил суспільства та посилення процесу соціалізації виробничих відносин сприяли тому, що соціальна складова ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства стала самостійним предметом дослідження, ця категорія була виокремлена із загальної категорії ефективність та відокремлен від поняття «економічної ефективності» [11].

Соціальна ефективність ще не досить досліджена категорія економіки. В економічній літературі немає єдиної думки про сутність соціальної ефективності виробництва, не визначена система показників, не виведені чіткі критерії її оцінки. Дослідження соціальної ефективності проводилося в основному на рівні суспільного виробництва. Явно недостатньо уваги приділялося соціальній ефективності на рівні підприємства, незважаючи на те, що соціальна ефективність виробництва на мікро рівні має першорядне значення стосовно аналогічного показника на макрорівні. Ефективність роботи підприємства є базою для досягнення соціальних цілей суспільства, тому що тут виготовляються матеріальні блага і послуги, створюються умови для задоволення духовних потреб.

Сутність ефективності, як було з'ясовано в першому розділі даної роботи, передбачає наявність об'єктивної мети і засобів її досягнення. Поняття ефективності, обумовлене таким прикметником як соціальна, говорить само за себе. «Соціальний» - суспільний, що стосується життя людей і їх відносин у суспільстві [27, с. 160]. Отже, соціальна ефективність виражає відносини, що носять корисний суспільний характер. Соціальна ефективність це корисність не тільки для окремого індивіда чи для якоїсь окремої групи, а для основної маси людей, що складають трудящі, наймані робітники, без яких неможлива робота підприємств, одержання прибутку підприємцем.

Отже, соціальний ефект передбачає реалізацію загальних інтересів людей, суспільства.

Дослідження людини, її економічної поведінки почалося ще у кінці 18 століття. Систематизований опис економіки на основі абстракції «економічної людини», яку спонукає власний інтерес, уперше було здійснено Адамом Смітом. Але у нього були попередники. Наприклад, англійський філософ Т.Гоббс, що назвав «власний інтерес людей наймогутнішою і найруйнівнішою людською пристрастю». Ф. Кене, що дав визначення економічного принципу поведінки людини: найбільше задоволення («радість»), досягнуте з найменшими витратами або тяготами праці.

А.Сміт наділяє людину властивостями, що накладають відбиток на всі види її господарської діяльності: 1) «схильність обміну одного товару на інший», 2) «власний інтерес, егоїзм, однакове у всіх людей постійне і незникаюче прагнення поліпшити своє становище». Сміт не зводить власний інтерес до одержання грошових доходів: на вибір занять, крім заробітку, впливають також приємність чи неприємність заняття, легкість чи труднощі у навчанні, сталість чи мінливість занять, більший чи менший престиж у суспільстві і, нарешті, яка вірогідність успіху.

У Давіда Рікардо, також як і в А.Сміта, власний інтерес не зводиться до чисто грошового: «капіталіст може поступитися частиною свого грошового прибутку заради вірності приміщення, охайності, легкості або якої іншої дійсної чи уявлюваної вигоди, якими одне заняття відрізняється від іншого» [28, с. 82 ].

У працях англійських класиків використовувалася модель індивіда, «економічної людини». «Вона характеризується:

1) визначальною роллю власного інтересу у мотивації економічної поведінки;

2) компетентністю (інформованістю і кмітливістю) економічного суб'єкта у власних справах;

3) конкретністю аналізу: враховуються класова різниця у поведінці і негрошові чинники добробуту» [45].

Поняття економічної людини в Англії з'явилося неспроста, цьому сприяла досить розвинута на той час економіка. Тобто економіка створила умови для постановки питання про людину, її економічну поведінку. Але потрібно зазначити, що при аналізі економічної поведінки класики приділяли основну увагу підприємцю, власнику капіталу.

Зараз деякі країни досягли такого рівня розвитку, що і наймані робітники не зводять свій власний інтерес тільки до грошового, і при виборі виду господарської діяльності враховують інші дійсні чи уявні вигоди.

Одним з економістів, що займалися дослідженням моделі людини, є англійський учений Дж. Бентам. Він вважав, що метою всякої людської діяльності є досягнення «добробуту в тій чи іншій формі» [47]. Добробут Бентам вимірює у такий спосіб: «береться сума інтенсивностей усіх задоволень за даний період часу, помножених на їх тривалість, і з неї віднімається загальна кількість страждань (розрахована по аналогічній формулі), пережитих за цей же період». Бентам, як і Сміт, вважає, що інтереси суспільства - сума інтересів громадян. Тому якщо виникає конфлікт інтересів суспільних груп необхідно вирішувати справу на користь тих, у кого потенційна кількість добробуту. У випадку задоволення їхніх інтересів загальний добробут зросте.

Іншими словами, стверджується, що треба підвищувати добробут більш багатих членів суспільства, можливо, за рахунок зниження рівня добробуту і без того бідних. З таким визначенням добробуту не можна погодитися, тому що це суперечить поняттю соціальної ефективності. Є і така думка, відповідно до якої, якщо виникають конфліктні ситуації між інтересами окремих груп людей, то вони повинні розв'язуватися не на користь якоїсь однієї групи. Необхідно знаходити оптимальні рішення, щоб нікого не ущемляти. Однак досягти такого в реальній дійсності неможливо без подолання протиріч, що загострилися, без зміни розподільних відносин або без зміни політики перерозподілу національного доходу на користь уражених шарів населення.

На практиці цей підхід ще цілком не реалізований. Так в Україні в основному керуються рекомендаціями Дж. Бентама: росте добробут більш забезпечених, а ті, що знаходяться за межею бідності, усе більш убожіють. Від цього загальний рівень добробуту в країні ніяк не може підвищитися, адже тут не прийнятний «закон середньої величини». Тому що по середній величині неможливо судити про рівень добробуту всіх людей. Необхідно розглядати рівень і динаміку добробуту кожної соціальної групи суспільства. Так, наприклад, припустимо, що добробут 10 % населення різко збільшився, а 90 % населення - знизився, але при цьому в середньому добробут суспільства в цілому може зрости. Така ситуація зовсім не свідчить про підвищення добробуту всіх прошарків населення.

Один з видних німецьких економістів А.Вагнер, намагаючись з'єднати погляди класиків і представників історичної школи, вважав, що головною властивістю природи людини є наявність потреб, тобто «відчуття недостачі благ і прагнення її усунути» [16, с 190]. Блага він поділяє на дві групи: потреби першого порядку, задоволення яких вимагає інстинкт самозбереження, та інші потреби, задоволення, яких обумовлено мотивом власного інтересу. Вагнер вважав, що економічною діяльністю людей керують наступні мотиви: «егоїстичні», до яких він зараховував «бажання вигоди й острах нестатку; надія на схвалення й острах покарання (особливо в невільників); почуття честі і страх ганьби (особливо у цехових ремісників); прагнення до діяльності як такої і побоювання наслідків ледарства»; і неегоїстичні - «почуття боргу і страх перед каяттям совісті.

Відповідно до висловлень найвідомішого німецького економіста Карла Маркса, сутністю людини є сукупність суспільних відносин. Тому потреби і смаки людей формуються суспільством, у якому вони живуть. «Якщо людина, що живе в якій би то не було формі суспільства...,то у якості вихідного пункту варто прийняти певний характер суспільної людини, тобто певний характер суспільства, у якому він живе, тому що виробництво, а значить процес добування життєвих засобів, уже має той чи інший суспільний характер» [55]. Маркс негативно ставився до тлумачення природи людини як незмінної сукупності потреб.

Маркс бачив сутність людини в саморозвитку особистості у рамках суспільства й в інтересах суспільства. Особистість за Марксом володіє не тільки безмежністю своїх потреб, але і здатністю до їх розширення і задоволення. Праця повинна мати вільний і творчий характер.

Однак у реальному житті праця в більшості випадків перетворюється у діяльність для задоволення тільки фізіологічних потреб і економічний інтерес у цій ситуації часто заважає досягненню людиною своєї соціальної сутності. У своїй концепції К.Маркс нібито характеризує людину майбутнього, коли продуктивні сили і виробничі відносини досягнуть необхідного рівня розвитку.

Аналізуючи сьогоднішній економічний і соціальний стан нашого суспільства, можна сказати, що у даний момент в Україні інтерес до праці в основному викликаний не прагненням до саморозвитку, а необхідністю задоволення життєвих потреб. Причиною цього є негативні процеси, що відбуваються в економіці нашої країни.

У теорії маржиналізму економічна людина була представлена як «раціональний максимізатор». Метою людської діяльності передбачається одержання максимальних насолод або найбільше задоволення потреб. Але маржиналісти вважали, що всі потреби мають тенденцію до насичення (за першим законом Госсена).

Усі ці концепції економічної поведінки (крім моделі К.Маркса) можна об'єднати в одну загальну економічну модель людини. Основними характеристиками якої є: прагнення індивіда досягти задоволення своїх економічних інтересів, потреб. Причому під потребами розумілися, насамперед, потреби матеріального характеру. Передбачалося, що потреби і смаки задовольняються тільки за рахунок зовнішніх об'єктів (благ), а не внутрішніх джерел (наприклад, самостійної творчої роботи). Головними рисами економічної людини даної моделі можна вважати любов до себе, егоїзм, прагнення одержати максимальний результат з мінімальними витратами, раціональність у своїй поведінці. Визнаючи й інші (психологічні) аспекти людини, прихильники цієї моделі не розкривали їх концептуально.

Прихильником вище викладеної концепції економічної людини є також видний англійський економіст Дж. Кейнс. Описуючи економічну поведінку людей, Дж. Кейнс обмежувався «психологічними особливостями людського характеру». Характеризуючи економічну поведінку споживачів, якими є всі члени суспільства, стимулами до споживання він оголошує «бажання користатися життям, недалекоглядність, щедрість, неощадливість, марнославство, марнотратство». Серед чинників, що знижують «схильність до споживання», Кейнс визначає «підсвідоме бажання мати в майбутньому підвищення життєвого рівня», «насолоду почуттям незалежності і можливістю прийняття самостійних рішень», що дає людям володіння грошима і «почуття скупості як таке» [16, с. 175].

Кейнс обґрунтував основний психологічний закон, відповідно до якого люди схильні, як правило, збільшувати споживання якщо зростають доходи, але не в тій мірі, у якій росте дохід.

Отже, метою соціальної ефективності на відміну від економічної є одержання соціального ефекту. Соціальним ефектом є задоволення як матеріальних, так і духовних потреб людей. На макрорівні соціальним ефектом є задоволення потреб більшості членів суспільства. На мікрорівні - задоволення потреб працівників підприємства.

Соціальний ефект, що є метою соціальної ефективності, характеризується різноманітністю та кількістю споживаних благ і послуг. Варто розрізняти бажаний і реальний соціальний ефект. Повне задоволення всіх потреб є бажаним соціальним ефектом. Але не всі потреби можуть бути задоволені, тому реальний соціальний ефект нижче бажаного.

На реальний соціальний ефект вирішальний вплив справляє стан економіки, рівень розвитку виробництва. Чим економічно більш розвинута країна, тим більше можливостей для досягнення реального соціального ефекту. Але в існуючій системі ринкових відносин це не відбувається автоматично, тому що засобом досягнення соціального ефекту служать не тільки економічні результати виробничо-господарської діяльності (національний доход, прибуток і т.п.), а й система виробничих відносин, і в першу чергу характер власності на засоби виробництва, а також вплив держави на розвиток економіки. Більш того, соціальний ефект залежить головним чином від соціально-економічних відносин.

Економічний і соціальний ефекти залежать один від одного. Можливі два типи зв'язків між соціальними й економічними результатами: перший тип - соціальні результати є метою, а економічні - засобом їх досягнення, другий тип - економічні результати є метою, а соціальні - засобом їх досягнення. Для сучасних ринкових відносин характерним є другий тип взаємозв'язку, але кращим є перший тип.

Таким чином, критерієм соціальної ефективності є всебічний вільний розвиток переважної більшості населення. Специфіка соціальної ефективності, особливі форми її прояву не дозволяють однозначно застосовувати принцип “максимум результату при мінімумі витрат”. Проте соціальна ефективність сама по собі не реалізується, а вимагає витрат. Чим більше коштів виділяється на соціальні потреби (підготовка і перепідготовка кадрів, поліпшення здоров'я, підвищення культурного і загальноосвітнього рівня людей і т.п.) і чим раціональніше вони використовуються, тим вища соціальна ефективність.

Дослідження економічної літератури свідчить про те, що високу соціальну ефективність має те виробництво, у якому не порушуються соціальні стандарти. Під соціальними стандартами розуміються вимоги, дотримання яких забезпечує найбільш сприятливі умови для життєдіяльності. Одні соціальні стандарти визначають величину заробітної плати, інші - умови, у яких знаходяться працівники підприємства (безпека, освітленість, температура і т.п.), треті характеризують умови життя за межами підприємства (забезпеченість житлом, медичними послугами й таке інше). Вони повинні бути орієнтирами, до яких необхідно прагнути при проведенні заходів щодо підвищення економічної ефективності виробництва, щоб вони були соціально обґрунтовані і прийнятні.

Соціальна ефективність залежить від здатності суспільства здійснювати основні напрямки соціального прогресу. Вона виявляється у стосунках між основними класами, суспільними групами, націями, між містом і селом та ін.

Напрямками зростання соціальної ефективності є : поліпшення матеріально-технічного розвитку, вдосконалювання соціальних відносин, організація та управління суспільною працею, задоволення матеріальних і духовних потреб трудящих та ін.

Оскільки соціальна ефективність виробництва в основному формується на мікрорівні, необхідно більш детально розглянути сутність соціальної ефективності підприємства

1.2 Державна політика як фактор забезпечення єдності економічної соціальної ефективності

Для подолання протиріччя між економічною і соціальною ефективністю роботи підприємств в Україні необхідно використовувати досвід розвинутих країн. В економічній літературі наведені дані, що свідчать про досягнуті успіхи у зближенні економічної і соціальної ефективності підприємства. У цьому процесі основну роль відіграє держава.

Протягом тривалого періоду в усьому світі складалася економічна орієнтація регулюючої ролі держави. У «першій третині 20 століття на перший план виходить соціальна орієнтація, що стала переважати в рамках загальної соціально-економічної детермінації» [11].

На сучасному етапі економічна політика розвинутих країн заохочує підприємців підвищувати прибутковість діяльності («підтримка тих, хто прагне до прибутковості»), але при цьому не на шкоду і не за рахунок соціальної ефективності виробництва. Тобто держава намагається гармонізувати економічну і соціальну політику, що призводить до соціального розвитку суспільства.

Основною складовою соціальної політики держави в розвинутих країнах є перерозподіл суспільного продукту. Держава, збираючи податки і розподіляючи доходи через бюджет забезпечує суспільні блага на додаток до приватних, що сприяє більш повному задоволенню соціальних потреб (охорона здоров'я, охорона праці, освіта, професійне навчання і т.п.) і забезпечує ті групи населення, що потребують підтримки держави (пенсіонери, непрацездатні й особт з обмеженою працездатністю, безробітні, багатодітні родини і т.п.).

Таке становище характерне для розвинутих країн. Україна ж до таких не відноситься. Для нашої країни характерне скорочення державного бюджету. Так, за період 2000-2009 років він, хоча й зростав номінально, купівельна спроможність його залишалася майже на тому ж самому рівні, а в 2008-2009 роках взагалі була менше від рівня 2000 року. А якщо зробити міжнародні порівняння, то виходить така картина: бюджет України за своїм обсягом менший, ніж бюджети таких малих країн Європи як Бельгія, Данія, Голландія, Фінляндія. Характерною негативною особливісю нашої держави є заборгованість із виплат соціальної допомоги, передбаченої Законом України „Про державну допомогу сім'ям з дітьми”, протягом грудня 2009 року зменшилася на 31,2 %, або на 26,9 млн. грн. І на 1 січня 2010 р. складала 25,2 млн. грн., що менше суми заборгованості на початок 2009 р. у 4 рази або на 46,3 млн. грн. Тобто про якийсь позитивний вплив держави на подолання протиріччя між економічною і соціальною ефективністю діяльності підприємства в нашій країні спостерігати не доводиться. У даних умовах розподільна функція держави дуже обмежена.

До інструментів соціальної політики також відноситься субсидування не тільки соціальних проектів, але й економічних проектів, що опосередковано впливають на соціальний розвиток і не можуть бути цілком віднесені до соціальних витрат.

Одним з інструментів державної політики з подолання протиріччя між економічною і соціальною ефективністю виробництва є також регулювання продовольчого ринку, яке спрямоване на забезпечення всього населення країни високоякісною продукцією за прийнятними споживчими цінами.

Серед найважливіших напрямків державного впливу на досягнення єдності економічної і соціальної ефективності є регулювання ринку праці: законодавче встановлення мінімальної заробітної плати, звичайно порівняної з рівнем прожиткового мінімуму (а при відсутності законів - державна підтримка мінімальної зарплатизабезпечується встановленням колективного договору); визначення максимальної тривалості робочого часу; закріплення за підприємцями обов'язків формувати певну систему податкових соціальних виплат, переданих державі для цільового формування низки фондів соціального забезпечення.

У розвинутих країнах держава здійснює непрямий вплив на динаміку заробітної плати і реальних доходів населення за допомогою податкової політики, а також сприяючи розвитку системи колективних договорів і діалогу між соціальними партнерами, у якому воно найчастіше бере участь як медіатор і арбітр. Діюча система колективних договорів є «основним інструментом регулювання зростання заробітної плати» [13].

Про який-небудь непрямий вплив нашої держави на сучасному етапі розвитку говорити не доводиться. Вона навіть є одним з порушників колективних договорів і трудового законодавства. Так «заборгованість державного бюджету України по заробітній платі вперше була виявлена за підсумками 1995 року. Протягом 1996-2006 років її обсяги зросли більш, ніж на 0,8 млрд. грн. А станом на 1 січня 2009 року складала майже 1,1 млрд. грн. Але на думку багатьох економістів, обсяги реальної заборгованості, пов'язаної з несвоєчасною виплатою зарплати значно вищі зазначеної цифри.

Одним з напрямків досягнення єдності економічної і соціальної ефективності виробництва є проведення державою екологічної політики. Вона в основному полягає у встановленні законодавчих норм в галузі охорони природного середовища. Але, слід зазначити, що в останні роки центр ваги перемістився з директивного регулювання на економічне. Через те, що перше не повною мірою виконує свою функцію, екологічна криза постійно поглиблюється. Основними економічними інструментами в подоланні протиріччя між економічною і соціальною ефективністю в галузіі навколишнього середовища є екологічні податки та субсидії, квоти на викиди забруднюючих речовин, визначення прав власності на деякі природні ресурси (земля, вода, ліс), вимоги у відношенні змісту рециклірованих матеріалів в тій чи іншій продукції та ряд інших.

Показовим в цій сфері є досвід США. Держава переходить від конкретних задач зниження рівня забруднення атмосфери і водоймищ до вирішення проблем ресурсозбереження, комплексного використання первинної та вторинної сировини і далі (що дуже важливо) до ідеї консервації природних ресурсів [30].

Поряд з екологічною політикою, що проваджується державою, у розвинутих країнах бізнес розробляє й ефективно застосовує цілу систему своїх власних інструментів екологічної політики. Такі дії з боку підприємців обумовлені в першу чергу тим, що вони сприяють досягненню конкурентних переваг. Екологічні вимоги стають невід'ємною частиною корпоративної стратегії найбільш передових підприємств і сприяють як просуванню нової продукції на світові ринки, так і збереженню вже завойованих позицій у світовій економіці. Екологічний інструментарій на рівні компаній включає цілий арсенал засобів, найбільш важливими з яких є екологічна оцінка та її нове більш широке поняття - «оцінка життєвого циклу товару», екологічний аудит, екологічна звітність, екологічний менеджмент, екоупаковка, екомаркіровка.

Чимало керівників промислових підприємств у розвинутих країнах розуміють, що відходи являють собою просто невикористаний ресурс підвищення їх прибутковості. Так, наприклад, фірма АТ & Т вже скоротила токсичні викиди в повітря на 95 % і викиди хлорфторуглеродів на 98 %. У 2008 році в США на 75 конкретних прикладах у різних галузях промисловості проведене дослідження заходів щодо попередження забруднення навколишнього середовища. Виявилося, що середній період окупності капіталовкладень на скорочення відходів складає тільки 1,58 року: річний прибуток на інвестований капітал знаходиться на рівні 63 %.

У нашій країні питанням екологічної політики не приділяється достатньої уваги. Прийняте в галузі охорони навколишнього середовища законодавство, незважаючи на досить тверді природоохоронні нормативи, не підкріплене важелями його ефективної практичної реалізації, впроваджується зі значним відставанням від рівня найбільш просунутих у цій галузі країн Заходу. Однак найглибша проблема полягає в тому, що більшість українських підприємств дотепер не змінили свого ставлення до екології як до витратного заходу. Вони далекі від розуміння тих конкурентних переваг, що можуть бути отримані в результаті підключення до цього нового і перспективного напрямку розвитку світової економіки. На сучасному етапі розвитку помилковість такого сприйняття ще більш збільшує і соціальну й економічну кризу в нашій країні.

Україна може і повинна використовувати міжнародний досвід подолання протиріччя між економічною і соціальною ефективністю виробництва для розробки нової економічної стратегії розвитку. Необхідно підсилити пріоритетність соціальних чинників.

Ґрунтуючись на вищенаведеному досвіді розвитих країн у проблемі досягнення єдності економічної і соціальної ефективності, слід зазначити, що втручання держави в подолання протиріччя явно недостатньо. Необхідно, щоб деякі заходи здійснювалися безпосередньо самими підприємствами і з їх ініціативи. Адже, незважаючи на зростання ролі державного регулювання, підсилюється соціальна нерівність, поширюється безробіття, руйнується навколишнє середовище і відбуваються інші негативні явища.

економічний соціальний ефективність

1.3 Роль підприємства в досягненні єдності економічної і соціальної ефективності його функціонування

Що стосується ролі суб'єкта господарювання в процесі досягнення єдності соціальної то економічної ефективності, то необхідно зауважити, що на будь-якім підприємстві застосовується не тільки техніка, але й робоча сила. Високий технічний рівень машин і устаткування, відмінна якість сировини, матеріалів, достатня кількість фінансових і інформаційних ресурсів на підприємстві являють собою тільки потенцію для зростання економічної ефективності виробництва на мікрорівні. Як уже відзначалося, тільки людина, а точніше сказати, колектив працівників може привести всі ці фактори виробництва до руху, перетворити їх у продуктивний капітал, який буде приносити прибуток.

Вдосконалення техніки і технології виробництва передбачає розвиток працівників. Адже низький рівень освіти безпосередніх виробників, наприклад, не може забезпечити високе продуктивне використання знарядь праці. А це неминуче веде до зниження техніко-економічної ефективності функціонування підприємства, а значить і до зниження його економічної ефективності.

Як показали дослідження грамотність взагалі підвищує продуктивність праці на 24%, а середня освіта - на 67%, вища ж освіта - на 83%. Важливо відзначити, що нерідко кваліфікація робочої сили і якість фізичного капіталу в економічній літературі (наприклад, нові моделі зростання) розглядаються як субститути. Тобто низька якість капіталу може компенсуватися високою кваліфікацією робочої сили, а висока якість капіталу значною мірою знецінюється низькою кваліфікацією робочої сили.

Останні роки характеризуються стрімким зростанням інвестицій у так званий людський капітал. Під людським капіталом розуміється сукупність усіх продуктивних якостей працівника, тобто це поняття включає придбані знання, навички, а також мотивацію й енергію, що використовуються для виробництва економічних благ. До основних форм інвестицій у людину звичайно відносять : витрати на освіту, виховання, охорону здоров'я, а також весь комплекс витрат, пов'язаних з підготовкою людини до виробництва (включаючи пошук необхідної інформації, міграцію в пошуках зайнятості і т.п.).

Подібно фізичному капіталу його формування вимагає як від самої людини, так і від суспільства в цілому значних витрат. Вони були б неможливі, якби не забезпечували його власнику одержання високого доходу. Таким чином, людський капітал розглядається як запас, що може накопичуватися і бути джерелом більш високого доходу в майбутньому. Тому стрімке зростання вкладень у людину не в останню чергу пов'язане з високим очікуваним доходом. Цей дохід очікується і власниками фізичного капіталу, і власниками людського капіталу.

Вкладення в людський капітал є результатом взаємодії економічної і соціальної складових виробництва. Доцільність такої взаємодії аспектів виробництва відбиває соціально-економічна ефективність.

Варто відмітити, що саме поняття соціально-економічної ефективності передбачає глибоке взаємопроникнення соціального й економічного. Суб'єктом соціального на підприємстві виступає трудовий колектив, а економічного - власник засобів виробництва.

Соціально-економічну ефективність підприємства можна представити у вигляді наступної системи (табл. 1.1).

Критеріями соціально-економічної ефективності є максимізація прибутку та зростання реальної заробітної плати.

Таблиця 1.1

Зміст системи соціально-економічної ефективності підприємства

Соціально-економічна ефективність підприємства

Критерії

Чинники

Показники

Максимізація прибутку.

Система оплати праці.

Темпи зростання реальної заробітної плати.

Зростання реальної заробітної плати.

Економія витрат на виробництво.

Співвідношення темпів зростання заробітної плати і темпів зростання прибутку.

Співвідношення заробітної плати

Професійний рівень робітників.

Темпи зниження собівартості продукції.

Система і методи управління.

Співвідношення між величиною інноваційних інвестицій і вартістю основного капіталу.

Оновлення і розвиток основного капіталу з урахуванням досягнень науки і техніки.

Втрати робочого часу через хвороби і травми.

Безпека, ергономічні і естетичні умови праці.

Рівень заборгованості по заробітній платі.

Система стимулювання підвищення продуктивності праці і якості продукції

Соціальна та економічна ефективність підприємства відображує ступінь задоволення інтересів працівників, тобто власників людського капіталу в міру того, наскільки ці інтереси співпадають з інтересами власників засобів виробництва, підприємців, які відбивають поточну мету діяльності підприємств (максимізацію прибутку). Тобто соціальна та економічна ефективність підприємства на відміну від техніко-економічної ефективності відбиває інтереси не тільки власника, підприємця, але і частково інтереси колективу працівників.

На думку багатьох економістів (Гэлбрейт Д., Емерсон Р. та ін.), отримання найбільшої кількості матеріальних благ, підвищення рівня життя людей - першорядна мета їх діяльності. До основних матеріальних благ відносяться, насамперед, товари, що задовольняють фізіологічні потреби: їжа, одяг, взуття, житло й таке інше.

Основним джерелом задоволення фізіологічних та інших потреб працівників підприємства є їх заробітна плата. Об'єктивною основою заробітної плати є вартість робочої сили. Заробітна плата залежить від складності праці та її умов. Тобто, чим складніша виконувана робота, тим більше часу необхідно для відповідного навчання. Тому, як правило, заробітна плата підвищується в міру зростання кваліфікації робітників. Рівень заробітної плати істотно залежить і від умов праці: чим вони важчі, тим більше витрат робочої сили і відповідно витрат на її відновлення.

На рівень заробітної плати істотно впливає також кон'юнктура ринку праці: чим більше попит на роботу визначеного виду, тим за інших рівних умов вище ставки оплати праці.

Рівень заробітної плати в чималій мірі залежить від зацікавленості підприємства у цих працівниках. Чим вища на фірмі заробітна плата, тим більше в неї можливостей залучати більш висококваліфікованих, високоосвічених працівників.

В економічній літературі відзначається, що ставки оплати праці залежать також і від характеру взаємин основних соціальних груп: роботодавців і робітників. «Практично величина заробітної плати при соціальній ринковій економіці формується в результаті тарифних угод між представниками роботодавців, робітників, а іноді і держави». Але необхідно відзначити, що основним чинником, від якого залежить величина заробітної плати, повинна бути продуктивність праці. Для підвищення соціально-економічної ефективності зріст заробітної плати повинен відповідати збільшенню продуктивності праці [15].


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.