Національна економіка

інтенсифікація народного господарства на основі використання НТП;

орієнтація на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки;

перехід від адміністративно-командних до економічних методів управління;

функціонування підприємств на засадах господарської о розрахунку.

В процесі реалізації намічених цілей, стало очевидним, що неможливо здійснити прогресивні перетворення при збереженні існуючих форм централізованого командного управління. З 1990 року було проголошено курс на формування ринкової економіки. Відхід від адміністративно-командної системи ототожнювався з відмовою від плану. Домінуючою стала концепція несумісності плану та ринку. Ліберально налаштованими політиками і спеціалістами, вихованими на ідеях Мізеса і Хайека, нашвидкуруч було розроблено курс «переходу до ринку» без належного теоретичного обґрунтування. Суть його полягала у ліквідації Держплану і галузевих міністерств, приватизації власності, лібералізації цін.

Всі державні підприємства до 1991 року розробляли річний фінансовий план (з поквартальною розбивкою) у формі балансу доходів і витрат. Методика його складання (у складі техпромфінплану) була рекомендована Міністерством фінансів СРСР у 1988 році. Фінансовий план у рекомендованій формі дозволяв порівняти всі планові доходи і витрати і забезпечити використання коштів відповідно джерел фінансування, а також визначити взаємовідносини з бюджетною і кредитною системами. Цей документ в умовах планової економіки складали на п'ять років з розподілом показників по роках, виходячи з вартісних параметрів, які доводились до кожного підприємства його вищестоящою організацією, на основі контрольних цифр і індивідуальних економічних нормативів. Баланс доходів і витрат розроблявся не для підприємства, а для його вищестоящої організації, фінансових органів і банків.

Зі зміною в 1992 р. правового статусу багатьох державних підприємств (унаслідок їхньої приватизації), лібералізації цін, значної інфляції в 1993 р., принципових змін у бухгалтерському обліку і звітності розробка балансу доходів і витрат за традиційною формою стала неприйнятною. Більшість підприємств в тих умовах (особливо знову створюваних комерційних) перестали складати перспективні і поточні фінансові плани. В нових умовах комерційні підприємства складають бізнес-плани для залучення в основному іноземних інвестицій і державної підтримки.

54. Передумови формування сучасної структури національної економіки

Національна економіка України, що сьогодні вже набула ключових характеристик, притаманних економічній системі суверенної держави, пройшла непростий шлях свого становлення і розвитку, що були невіддільними від ряду принципових передумов. Відомо, що становлення і розвиток власне національної економіки розпочалися на початку 90-х років минулого століття та відбувалися одночасно та на фоні політичних трансформацій. Саме політичні передумови, внутрішнього і зовнішнього характеру визначили можливість становлення і розвитку національної економіки. Побудова і розвиток демократичної держави, формування сучасного громадянського суспільства, рішення щодо розбудови ринкової економіки, оптимізація державних структур управління, підвищення громадянської активності сформували ключові внутрішньополітичні передумови становлення і подальшого розвитку національної економіки.

До зовнішньополітичних передумов функціонування і розвитку національної економіки необхідно віднести відкритість економіки країни, багатовекторність зовнішньої політики, стабільність пріоритетів міжнародного співробітництва та дипломатичних відносин, моніторинг кон'юнктури зовнішніх ринків. Ці передумови визначають саму можливість становлення, функціонування і розвитку національної господарської системи на основі створення зовнішніх умов господарювання в країні, окремих регіонах, сферах та галузях економіки. Це важливо і тому, що окремі країни, відчуваючи обмеженість тих чи інших сировинних можливостей для розвитку своїх економік, практично не можуть успішно функціонувати без експортних товарних потоків для задоволення власних потреб у різних товарах і послугах.

Іншу, важливу та щільно пов'язану із попередньою групу передумов функціонування і розвитку національної економіки становлять ті, що можуть бути об'єднані в групу економіко-правових передумов. Вони включають у себе, насамперед, відносини власності, організаційно-правові форми господарювання, процеси виробництва, розподілу і перерозподілу, споживання та нагромадження, законодавчу базу, що регулює такі відносини.

Ключовим моментом для ринкових перетворень в економіці України і становлення національної економіки стала докорінна зміна відносин власності. Ці зміни включають в себе: всезагальні процеси приватизації та роздержавлення власності; акціонування; формування "середнього класу" власників; підвищення ступеня відкритості господарської системи; створення об'єктів змішаної економіки (спільних підприємств); наявність вільних економічних зон на території України; створення транснаціональних компаній, фінансово-промислових груп з метою збереження системи кооперації, що склалася та подальшого її розвитку; включення України в різні міжнародні союзи, наприклад "Світову організацію торгівлі", "Європейський союз" та ін.

Важливою передумовою стабільного розвитку національної економіки є чітке визначення та закріплення у стратегічних програмах і прогнозах соціально-економічного розвитку, довгострокових та середньострокових орієнтирів розвитку з обов'язковим визначенням завдань, термінів і механізмів їх реалізації, а також налагодження постійного моніторингу та контролю за їх досягненням.

В ряду передумов, що забезпечують ефективність становлення, функціонування і розвиток національної економіки створення відповідної нормативно-законодавчої бази, що регулює відносини власності, організаційно-правові форми ведення господарства, функціонування реального сектора, фінансово-кредитної системи, внутрішнього ринку і зовнішньоекономічних зв'язків.

До складу фундаментальних передумов становлення, функціонування і розвитку національної економіки входить група передумов світоглядного характеру - ідейно-культурні, соціально-психологічні, цивілізаційні. Серед них особливе місце займають менталітет нації, світоглядні позиції, засновані на принципах соціальної справедливості, колективізму, повага до культурних, ціннісних орієнтацій населення, ставлення до процесів глобалізації.

55. Пріоритетні напрями структурних зрушень на макрорівні

Структура економіки постійно змінюється, а успішний розвиток великою мірою залежить від темпів структурних зрушень і їх пристосування до вимог ринкової економіки. Регулювання структурних зрушень у кожній державі здійснюється за допомогою так званої структурної політики.

Структурна політика держави -- це обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень, визначення комплексу заходів щодо підтримки розвитку тих елементів економічної системи, які забезпечують економічне зростання та вирішення актуальних проблем сьогодення.

На практиці існує два типи структурної політики: пасивна й активна. У кінцевому рахунку, вони різняться між собою ступенем втручання держави в структурні зрушення.

Пасивна структурна політика полягає в тому, що держава створює правову базу для вільного переливання капіталу та праці з одних галузей в інші, але безпосередньо не втручається в інвестиційні процеси в окремих галузях.

Активна структурна політика полягає в тому, що держава широко застосовує державні важелі для прискорення прогресивних структурних зрушень. Цим шляхом ідуть Японія, Південна Корея, Сінгапур та інші нові індустріальні країни.

Концепція активної структурної політики ґрунтується на чіткому визначенні найбільш ефективних напрямків структурної трансформації економіки. До таких можна віднести:

1. Зростання виробництва в галузях, які забезпечують значну частину експортної продукції. Паралельно з цим дуже важливим завданням є забезпечення збільшення валютних надходжень до країни і їх інвестування в розвиток високотехнологічних виробництв.

2. Зростання виробництва в галузях, які здатні на внутрішньому ринку замінити імпортну продукцію. Передовсім це стосується галузей, які виробляють споживчі товари та продукти харчування.

3. Розвиток виробництва конкурентоспроможних на світовому ринку товарів з метою захоплення ринків збуту в країнах, що розвиваються.

4. Підтримка виробництв, які впроваджують ресурсозберігаючі технології з метою скорочення попиту на дефіцитні для країни ресурси.

5. Зростання виробництва в галузях, які здатні підвищити науково-технічний рівень та якість продукції. Це стосується галузей із високотехнологічною та наукомісткою продукцією. Їх випереджаючий розвиток є запорукою підвищення ефективності інших галузей національної економіки.

6. Розвиток конкуренції через реструктуризацію та диверсифікацію виробництва.

7. Розвиток виробництва сировини, напівфабрикатів та комплектуючих для заміни імпортованих з метою збільшення товарності кінцевої продукції.

8. Скорочення виробництва в депресивних галузях, тобто в галузях, де спадає ефективність ресурсів чи зменшується попит на продукцію.

Перелік основних напрямків державної структурної політики постійно змінюється залежно від актуальних завдань та умов розвитку економіки.

56. Зміни регіональної структури національної економіки

Територіальне розміщення суб'єктів господарювання, різноманітність цих суб'єктів, а також їхні зв'язки з певною геосистемою країни формують економічну основу регіональної структури економіки.

За останні роки значні структурні зміни відбулися в інвестиційній сфері. Починаючи з 1999 р. в Україні зберігається тенденція збільшення інвестицій в основний капітал у всіх регіонах. У порівнянних цінах у цілому в Україні вони збільшилися за період 2000--2004 рр. в 2,5 раза. Тоді як по окремих економічних районах темпи зростання інвестицій в основний капітал значно відрізнялися. Якщо у 1999--2000 рр. найбільші обсяги інвестицій здійснювалися в добувні та металургійні підприємства Донецького та Придніпровського економічних районів, то в 2004 р. центр інвестицій перемістився у Центральний та Причорноморський райони. За цей період частка Донецького та Придніпровського районів у загальному обсязі інвестицій зменшилася з 32 % у 2000 р. до 26 % у 2004 р., а частка Центрального та Причорноморського районів збільшилася з 34 до 41 % відповідно. При цьому головна частка приросту інвестицій припадає на Київ (за 2000--2004 рр. обсяг інвестицій у фактичних цінах збільшився в 2,8 раза).

Зростання інвестицій позитивно позначилося й на динаміці валової доданої вартості, яка зросла як у цілому в Україні (за 2000--2004 рр. на 49,5 %), так і в кожному регіоні. Найбільше зростання валової доданої вартості як за абсолютним обсягом, так і у розрахунку на одну особу відбулося за цей період у Києві. За цей період річний обсяг валової доданої вартості, що вироблений економікою Києва, збільшився у порівнянних цінах на 61,5 %, що є свідченням розвитку промислового виробництва та концентрації товарно-грошових потоків у столиці.

57. Перспективні інноваційні форми регіонального економічного розвитку

Усі ринкові форми науково-інноваційної діяльності та відповідні інфраструктурні організації розвиваються в Україні поки що надто повільно. Якщо у США нині функціонує близько 140 наукових і технологічних парків, у Великобританії - понад 40, у Росії - близько 100, а загалом європейська інноваційна сфера налічує понад 1,5 тис. різних інноваційних центрів, у т. ч. більш як 260 науково-технологічних парків, то в Україні на законодавчих засадах діє лише вісім технопарків. Створено регіональні інноваційні центри: розвитку інновацій у Києві та “Харківські технології”, інноваційний центр “Броди” та Трускавецький центр оздоровлення у Львівській області.

У березні 2002 року було прийнято Закон України “Про внесення змін до Закону України "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків "Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка", "Інститут електрозварювання імені Є.О.Патона", "Інститут монокристалів", "Вуглемаш". Законом до переліку технологічних парків, що функціонують в умовах спеціального режиму, введено технологічні парки: "Інститут технічної теплофізики" (м. Київ), "Київська політехніка" (м.Київ), "Інтелектуальні інформаційні технології" (м.Київ), "Укрінфотех" (м. Київ)".

Процес створення інноваційної інфраструктури в м. Києві, незважаючи на її перспективність та потенційні можливості розвитку, потужний науковий і промисловий потенціал, знаходиться на початковій стадії. Він є несистемним, епізодичним. Відсутня відповідна державна довгострокова програма розвитку. Активізація цього процесу значною мірою залежить від ініціативи органів місцевої влади, окремих інститутів і підприємств.

Однією з перспективних форм розвитку інноваційної інфраструктури є створення міської інноваційно-інвестиційної системи, що буде заснована на розвитку уже існуючих і апробованих організаційних форм підтримки інноваційної діяльності, створенні нових елементів інфраструктури та інтеграції їх в єдину скоординовану систему підтримки інноваційної діяльності. В рамках даного проекту забезпечується концентрація місцевих, державних, приватних та іноземних фінансових ресурсів, що дозволяє одержати практичний результат його реалізації у вигляді організації нових наукоємних виробництв з застосуванням високих технологій, створенню нових робочих місць і вирішенню економічних і соціальних проблем міста.

З метою вдосконалення організаційного забезпечення процесу функціонування інноваційної інфраструктури, розвитку інноваційної діяльності в місті функції координації і загального методичного керівництва цими роботами доцільно покласти на єдиний міський орган - Центр інноваційного розвитку, який створити при Київській міській державній адміністрації.

Cтворення Центру буде перспективною організаційною формою розвитку інноваційної діяльності в Київському регіоні для реалізації науково-технічного потенціалу Києва і створенню мережі малих науково-технічних та інноваційних підприємств, високотехнологічних бізнес-інкубаторів і центрів трансферу технологій. Центр буде використовувати інноваційний потенціал науково-дослідних організацій і інноваційних підприємств, організаційно об'єднувати виробничі об'єкти інноваційної інфраструктури міста.

58. Концепції економічного зростання

Концепції економічного зростання різняться між собою, насамперед, позицією дослідників цієї проблеми стосовно того, бажаним чи небажаним є економічне зростання.

Різне ставлення до перспектив і наслідків економічного зростання відобразилось у таких концепціях:

- нульового економічного зростання;

- сталого економічного розвитку;

- ноосферного розвитку;

- інноваційного економічного зростання

Концепція нульового економічного зростання. Невпинне зростання потреб населення, ідеологічне та рекламне заохочення до швидкого оновлення асортименту споживчих та інвестиційних товарів, з одного боку, а також усвідомлення обмеженості аж до вичерпності ресурсів і стрімкого зростання шкоди, завданої довкіллю виробничими системами, - з іншого, стали приводом для переосмислення оцінки економічного зростання.

Група дослідників під керівництвом Деніса та Донели Медуз звернули увагу на зворотний бік традиційного уявлення щодо економічного зростання, на його згубний вплив, який виявляється у забрудненні атмосфери, деформації озонового шару, дестабілізації Світового океану, виснаженні джерел прісної води, земних надр, ерозії та засоленні ґрунтів, ураженні та загибелі лісів, зникненні видів тварин, невирішенні проблеми утилізації відходів і т. ін.

V зв'язку зі сказаним вище, економічне зростання, на думку авторів, погіршує якість життя, загрожує глобальною катастрофою. Автори пропонують нульове економічне зростання як засіб підтримання високого рівня життя та, власне, продовження існування самого життя.

Важливо підкреслити, що позитивним у теорії нульового економічного зростання є зосередження уваги на необхідності підсумувати негативний вплив на довкілля економічної системи та здатності екологічної системи асимілювати і нейтралізувати цей вплив.

Недоліком цієї концепції вважають те, що її автори не побачили шляхів вирішення суперечностей між потребами, які зростають, й обмеженими економічними ресурсами в самому економічному зростанні (застосування безвідходних ресурсозберігаючих технологій тощо).Концепція сталого економічного розвитку. Під сталим економічним розвитком розуміють особливий тип економічної динаміки, спрямований на якомога повніше задоволення потреб сьогодення; при цьому нічого не загрожує задоволенню потреб майбутніх поколінь.

Концепція сталого економічного розвитку ґрунтується на врахуванні трьох аспектів: економічного, соціального та екологічного.

В економічному аспекті сталий розвиток має забезпечити ефективність та стійкість зростання.

У соціальному аспекті сталий економічний розвиток має спрямовуватись: на зменшення розриву між доходами найбагат-ших і найбідніших верств населення; збереження надбань матеріальної та духовної культури; забезпечення демократичних прав щодо участі різних верств населення у прийнятті управлінських рішень та ін.

В екологічному аспекті завдання сталого економічного роз витку полягає в забезпеченні всім поколінням доступу до природних ресурсів і довкілля, не сплюндрованого економічною діяльністю.

Інакше кажучи, концепція сталого економічного розвитку ґрунтується на зміні парадигми економічної політики від забезпечення високих темпів економічного зростання та соціальної допомоги безробітним у періоди депресії до більш виваженої з погляду довгострокових перспектив мети, змістом якої є створення умов для ефективного, соціально орієнтованого розвитку економіки, стратегічним завданням котрого є збереження природного довкілля.

Концепція ноосферного розвитку. Ця концепція ґрунтується на розумінні того, наскільки раціональним є життя суспільства. Започаткував теорію ноосфери наш співвітчизник академік В. Вернадський.

Прихильники теорії ноосфери (сфери розуму) дійшли висновку, що в ХХ ст. відбулося нагромадження нераціональності вжитті соціуму, що поставило під загрозу виживання людства. Тому для ліквідування цієї загрози необхідно зробити вибір на користь розуму. У цьому разі кожний має усвідомити, що, по-перше, людина - частина природної системи, на відтворення якої потрібно спрямувати діяльність людства. По-друге, якщо людство й надалі буде нехтувати станом довкілля заради обсягів виробництва і споживання, які постійно зростають, природна система настільки спотвориться, що людство буде приречене.

Тому економіка і людство мають розвиватися в гармонії з природою. Еколого-економічна гармонія є запорукою суспільного прогресу.

Концепція інноваційного економічного зростання. Інноваційне зростання - це зростання, що ґрунтується на підприємницькій ініціативі в галузі ринкової, науково-технічної й організаційно-економічної діяльності.

Ця концепція узгоджується з інтенсивним типом економічного зростання. Особливістю інноваційного типу зростання є те, що інновації дають змогу усувати (або ж суттєво зменшувати) бар'єри, утворені чинниками попиту і розподілу, у зв'язку з суперечністю між ефективністю та соціальною спрямованістю економічного зростання.

59. Досвід економічної політики для забезпечення зростання економіки

«Новий курс» Ф. Рузвельта в ході подолання в США Великої депресії у 1929-1933 рр. ґрунтувався на елементах інституціональної моделі економічних перетворень, а особливо на кейнсіанській моделі регулювання. Це виявилось у стабілізації банківської системи країни таким чином, щоб відновити довіру населення до неї (страхування банківських депозитів, державні гарантії за вкладами тощо); удосконаленні соціального захисту (допомога на випадок безробіття та в старості); створенні адміністрацій з регулювання аграрного сектору, покращання трудового потенціалу тощо.

У повоєнний період розвинені країни Європи та інші в основному впроваджували кейнсіанську модель макрорегулювання. Австралія, Данія, Канада, Норвегія, Швеція застосували політику регіонального вирівнювання, здійснюючи державне фінансування шляхом створення інфраструктури в дотаційних регіонах.

Японське "економічне диво" базувалось на використанні інституціональної моделі розвитку. Мілітаризована економіка, яка мала тільки чотири великі корпорації ("дзайбацу"), була трансформована шляхом створення нових корпоративних структур - державних холдингів та великих компаній, що об'єднали виробничі комплекси технологічно пов'язаних виробництв, торгівлю і банківську діяльність. Значну підтримку як у промисловості, так і в сільському господарстві отримав малий бізнес. Нарощування експортного потенціалу відбувалось на основі збільшення конкурентоспроможності підприємств і заповнення внутрішнього ринку.

90-ті роки XX ст. стали періодом, коли переважав розвиток ендогенної моделі зростання. Ця модель, особливо у країнах третього світу, на відміну від неокласичної, виступає за активізацію ролі держави в трансформаційній економіці переважно у питаннях перерозподілу ресурсів з метою задоволення потреб у суспільних товарах та послугах і стимулювання приватних інвестицій.

60. Економічна динаміка України в перехідний період

Економічна ситуація в Україні, яка невигідно відрізняє іі її від інших країн СНД, а також країн Східної Європи, що стали на шлях реформування економіки, викликає велику тривогу. Україна переживає небувалу за рівнем економічну кризу, розвалена фінансова система, серйозно загострилась проблема спаду виробництва, деградує система освіти, науки та культури, посилилось зубожіння населення, як результат - зросла злочинність. В економіці продовжується руйнування господарського комплексу. Відсутність рішучих кроків щодо приватизації та чіткого керування державним сектором не сприяли його переорієнтації на ефективне задоволення потреб України. Тільки за перше півріччя 1994 р. національний доход скоротився проти відповідного періоду минулого року на 28,5 %.

Це важкий період, перехідний. За сукупністю ознак його можна було б назвати періодом, де в значно більшій мірі сформовані елементи «дикого», а не цивілізованого ринку. Аналіз дій парламенту свідчить про спробу затримати функціонування економіки саме в цей перехідний період. Це може викликати у суспільства потребу відмовитись від. формування ринкової економіки, повернутись до адміністративного управління. Останнє було б тупиковим шляхом.

Для перехідної економіки характерні такі специфічні риси:

Перша. Наявність у ній перехідних економічних форм, в чому власне і виявляється одночасне співіснування елементів господарювання змінювальної і змінюючої систем, тобто поєднання старого і нового.

Друга. Перехідна економіка історична, оскільки вона має обмежений характер у часі, тобто визначається в системі координат «від» і «до»: від демонтажу командної системи і до початку функціонування змішаної.

Третя. Перехідна економіка нестабільна і нестійка. Внутрішньо нестійкий характер її зумовлюється постійним пошуком, апробацією нових економічних форм, які були б динамічнішими та ефективнішими. Одночасно будь-які економічні відносини досить чітко виявляють свою суперечливість та швидко вичерпують свій діючий потенціал. Наприклад, сертифікатна приватизація в Україні, коли вичерпала свої можливості, перейшла у відкриту стадію грошової приватизації.

Четверта. Альтернативний характер розвитку перехідної економіки. Це означає, що її підсумки і результати можуть бути різними. На це впливає і співвідношення соціально-політичних сил, що виступають за підтримку тих чи інших форм, методів ринкових перетворень економіки. Боротьба між ними не гарантує наперед визначеного результату. Так, в Україні тісно переплелися старі форми -- адміністративне управління занадто великим державним сектором, з новими економічними формами, зокрема приватним сектором. Значного розвитку набули такі деформовані явища, як тіньова економіка (до 50 % ВВП), безконтрольна з боку суспільства приватизація, масштабна корупція серед управлінських структур різного рівня, силові (і навіть злочинні) методи економічного спілкування. Тому за умов ринкової трансформації перед Україною постає проблема істотної корекції реформ і надання цьому прогресу цивілізованого характеру, незалежно від того, що говорять і під якими прапорами, гаслами виступають їх різні ідеологи.

Україна відійшла від централізовано-планової економіки, але до системи стратегічного (корпоративного) планування не прийшла. Відсутність економічної стратегії згубна для економічного розвитку, особливо в умовах трансформаційного процесу, коли зміна моделі економіки є практичним завданням.

Модель економіки характеризується співвідношеннями форми власності і заснованих на них секторів економіки або устроїв господарювання; ринкових механізмів і державного регулювання („плану і ринку”); централізму і децентралізму в управлінні економікою; конкуренції і монополізму; лібералізованості і соціальної орієнтованості економіки.

Реальний перехід в Україні здійснюється не від адмістративно-командної економіки до ринкової, а від змішаної економіки, що функціонувала на директивно-планових засадах до змішаної економіки, що заснована на ринкових принципах. По суті в нашій країні не існувало власної економічної системи. Це була підсистема єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР, сформована для його обслуговування. В ній не було багатьох елементів, властивих самостійній економічній системі. В Україні вироблялося лише 20 % кінцевого продукту. Тому тут перехідний процес передбачає зміни в економічній структурі, пов'язані не тільки з ринковою переорієнтацією, а зі створенням власної економічної системи.

Таким чином, однією з найактуальніших проблем є розробка стратегії досягнення економіки України параметрів траєкторії довгострокового економічного зростання в найкоротший період часу.

Размещено на Allbest.ru