Проблеми розвитку людського капіталу в Україні та світі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Людський капітал

2. Проблеми розвитку людського капіталу в Україні та світі

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Рушійною силою розвитку економіки будь-якої країни є людина, здатна до інноваційної діяльності. Сьогодні людина розглядається як один із видів капіталу і водночас як основний фактор ефективного використання будь-якого капіталу взагалі - людського у тому числі. Таким чином, рівень розвитку економіки держави визначається рівнем людського розвитку, рівнем людського капіталу та ефективністю його використання. Забезпечення умов збереження та примноженням людського капіталу є сучасною стратегією розвитку економіки як на мікро- та макрорівнях, так і в глобальних масштабах.

Значний вклад у дослідження людського капіталу, а також факторів його збереження внесли такі вчені, як: Г. Беккер, Я. Мінсер, Т. Шульц та інші. Фізичну концепцію людського капіталу започаткували Ф. Кене, А. Сміт, В. Петті та продовжили яскраві представники української школи фізичної економії В. Вернадський, С. Подолинський, М.Руденко та інші. Потрібно відзначити вагомі напрацювання у цьому напрямі представників польських наукових шкіл Д. Добія, М. Добія, Б. Курек та інші. [2. c 16]

Актуальність теми полягає в тому що, у сучасних умовах стабільність та розвиток економіки України залежить від рівня людського капіталу та інвестицій в нього. Саме людина з відповідною освітою, кваліфікаційним рівнем, навичками та досвідом забезпечує необхідні ринкові зміни в країні. Основою сталого економічного розвитку України стають інвестиції в освіту, науку, охорону здоров'я,тобто у ті пріоритетні сфери життєдіяльності, де формується людський капітал. Подальший розвиток і ефективність використання людського капіталу є однією з найскладніших соціально-економічних проблем в Україні. Ця проблема виникла в процесі переходу від адміністративно-командної системи до ринкової і супроводжується кризовими явищами, які виникають в наслідок недостатнього фінансування соціальної сфери. Спад виробництва, високий рівень безробіття зумовлюють деградацію і суттєве недовикористання існуючого людського капіталу. Інновації в людський капітал є основою розвитку національної економіки. Особливо актуальним і необхідним є дослідження проблеми формування і розвитку людського капіталу в Україні та світі.

Мета роботи: дослідити проблеми розвитку людського капіталу в Україні та світі.



1. Людський капітал

Якщо на початку минулого століття більшість конкурентних переваг було зумовлено доступом до обмежених природних ресурсів, то вже наприкінці ХХ ст. компанії-лідери почали демонструвати можливості перемагати за рахунок технологічних, управлінських і фінансових інновацій, створених творчим здібностями людини. У зв'язку з цим істотно змінилася роль персоналу, який трансформувався з пасивного ресурсу в активного носія людського капіталу, адже з розвитком нових технологічних систем сформувався новий тип суб'єкта праці. Людина припинила виконувати роль простого доповнення до машинних систем. Тепер працівник (його праця) належать центральне місце в економічній діяльності не тільки як пріоритетному фактору виробництва, але і як генератору, творцю всіх інших засобів оснащення його трудової діяльності - матеріально-технічних, науково-дослідних, організаційно-управлінських.

Ось чому у II половині ХХ ст. зростання ролі людини у відтворювання процесах актуалізувати дослідження проблеми формування та ефективного використання інтелектуальних ресурсів і зумовило появу ряду наукових праць, присвячених даній тематиці.

Однак, незважаючи на популяризацію теорії людського капіталу, а також її новизну і неопрацьованість у сучасній науковій думці, ще й досі існують неоднозначність і суперечливість підходів до формування визначення, обґрунтування сутності і структури людського капіталу. Разом з тим усі сучасні концепції економічного розвитку погоджуються, що якість інтелектуальне ресурсів і ступінь їх залучення до суспільного виробництва безпосередньо впливають на темпи економічного розвитку та рівень національного багатства.

Ефективне управління людським капіталом дає реальну можливість істотно підвищувати керованість, безпеку, конкурентоспроможність, ринкову вартість і дохідність бізнесу, а також відкриває нові перспективи для його динамічного зростання і розвитку.

Теорія людського капіталу у ХХІ ст. виступає одним з перспективних напрямів розвитку економічної науки, хоча проблеми розширеного відтворення робочої сили задовго до цього почали привертати увагу економістів-теоретиків.

А. Сміт розглядав затрати на освіту і навчання людини як капіталовкладення в її здатність заробляти в майбутньому. Він писав, що людина, яка витратила на вивчення якої-небудь професій значні сили і тривалий час, може бути порівняна з такою ж дорогою машиною. Ця праця”... відшкодує їй.. Усі витрати, зазначені на навчання, із звичайним щонайменшим прибутком на капітал...”. Досліджуючи капіталістичні виробничі відносини, в центі яких - робоча сила, К. Маркс розглядав здатність людини до праці як джерело отримання додаткової вартості. Він зазначав, що розвиток фізичних, розумових і творчих сил - “справжня багатство”, “ головна виробнича сила суспільства” [1. c 29].

Сама по собі категорія “людський капітал ” формувалася в результаті тривалого історичного розвитку суспільних відносин з приводу використання людських здібностей і накопичення певних загальнолюдських і наукових цінностей. Однак теорія людського капіталу як самостійна течія у світовій економічній думці з'явилася тільки наприкінці 1950-х - початку 1960-х років, що було зумовлено змінами в соціальному та економічному житті суспільства, викликаними науково-технічним прогресом. У цей період виникла невідкладна потреба у висококваліфікованих працівниках, що привело до переосмислення значення освіти, професійної компетентності, необхідності складної праці. Підвищення ролі науки, інформації та інших сучасних факторів економічного розвитку викликало необхідність розширення традиційно вузького поняття капіталу. Вихідним стало положення про те, що всі елементи суспільного багатства, які накопичуються і використовуються у виробництві та приносять дохід, слід розглядати як капітал.

Засновниками теорії людського капіталу вважаються відомі американські економісти, лауреати Нобелівської премії з економіки Т. Шульц і Г. Беккер [2. c 30]. Вони зробили вагомий вклад у дослідження людського капіталу і обґрунтували з мікроекономічних позицій положення про витрати на здобуття знань, навичок, умінь (через освіту, внутрішньо-корпоративне навчання та ін.), що з часом мас принести відчутний прибуток як самому працівнику, так і його роботодавцю.

За Г. Беккером, "людський капітал" -- це сукупність набутих знань, навичок і мотивацій, доцільне використання яких веде до відтворення та кумулятивного накопичення доходів і перетворює людські здібності на особливу форму капіталу. Подібної позиції дотримувався і У. Боуен, який відмічав: “Він (людський капітал -- П.Н.М.) с формою капіталу, оскільки являє собою джерело майбутніх заробітків, або майбутніх задоволень, або того й іншого разом. Він людський, оскільки є складовою частиною людини”. Таким чином, продуктивні якості та характеристики працівника були визнані особливою формою капіталу на тій підставі, що їх розвиток потребує значних витрат часу та матеріальних ресурсів і що вони, подібно до фізичного капіталу, забезпечують своєму власнику більш високий дохід: “В останні десятиліття ідею, що капітал складається з одних фізичних активів, було підірвано. На її місці поступово укріпився всеосяжний погляд, згідно з яким капіталом є будь-який актив - фізичний або людський, такий, що має здатність генерувати потік майбутніх доходів" [2. c 30].

Під класичним людським капіталом зазвичай розуміють сукупність накопичених людьми знань, практичних навичок, творчих і розумових здібностей, а також інших продуктивних властивостей, які цілеспрямовано використовуються в тій чи іншій сфері економічної діяльності, сприяють зростанню продуктивності праці та можливості отримувати дохід їх носієм.

Отже, більшість учених аналізують людський капітал як економічну категорію, оскільки це поняття характеризує соціально-економічні відносини у процесі управління продуктивними здібностями працівника. Однак сам запас професійних та особистісних якостей людини не є людським капіталом, оскільки не відображає систему економічних відносин. Сукупність знань, умінь, навичок, якими володіє людина, тільки тоді перетворюється на капітал, коли починає використовуватись у виробничому процесі з метою одержання доходу [1, c. 27].

Таким чином, найголовніша характеристика людського капіталу -- це його здатність створювати додатковий продукт. Як тільки він опиняється виключеним з процесу виробництва чи використовується нераціонально, екстенсивно, то перестає бути чинником виробництва.

Здатність приносити дохід ставить людський капітал на один щабель з іншими формами капіталу, що функціонують у суспільному виробництві. Він, як і інші види капіталу, характеризується всією сукупністю структуроутворюючих ознак: здатністю до самозростання, інвестиційною природою, участю у відносинах ринкового обміну [1, c 29].

На думку професора О.Л. Гапоненка, щоб глибше розібратися в сутності людського капіталу, його доцільно порівняти з фізичним капіталом . Як справедливо зазначає вчений, названі види капіталів виникають як результат вкладення ресурсів. Обидва капітали приносять дохід, крім того, вони морально застарівають (причому людський капітал навіть більше ) та потребують “ремонту", тобто витрат на свою підтримку. Водночас між указаними вилами капіталів спостерігаються і відмінності.

Так. людський капітал має нематеріальну природу. Оскільки до знань або творчих здібностей людини неможливо доторкнутися, їх часто називають “невидимим активом". Крім того, не існує і речових вимірювачів творчого потенціалу компанії, величини її інтелектуальних ресурсів (за аналогією з іншими їх видами, необхідними для виробництва будь-якого продукту). До того ж складно знайти надійні способи визначення обсягу колективних знань співробітників, рівня їх досвіду та інтуїції, вартості інтелектуальної власності, засвоєної працівниками інформації [3. c 38]

Фізичний капітал - це результат певних дій у минулому. І хоча людський капітал - теж результат минулих інвестицій, все ж таки він більше орієнтований на майбутнє. Базою для оцінки фізичного капіталу слугують зроблені витрати, а людського капіталу - вартість, яка проявляється в поточний момент на основі визначення ефекту від його майбутнього використання.

До специфічних властивостей, притаманних людському капіталу, можна піднести й те, то його неможливо відокремити від конкретної людини та передати іншому власнику. Він може знецінюватися, виснажуватися (деградувати) у зв'язку з фізичним “зношенням" людини або внаслідок морального старіння знань і навичок. У людського капіталу порівняно з фізичним, значно триваліший строк окупності. Період отримання загальної та спеціальної освіти становить як мінімум 10-15 років; лише потім вкладенім в людський капітал починають приносити віддачу , яка зростає з придбанням виробничого досвіду.

Інвестиціями в людський капітал можуть бути: підвищення освіти, накопичення професійного досвіду, покращення здоров'я, оволодіння масивами інформації. Однак найбільш важливими є капіталовкладення, що формують і збільшують людський капітал. До їх числа відносять інвестиції в освіту і здоров'я.

Інвестиції, пов'язані з охороною здоров'я, є дуже важливими, оскільки:

а) охорона здоров'я, зниження захворюваності і смертності подовжують життя людини і, відповідно, час функціонування людського капіталу;

б) здоров'я людей як носіїв певної генетичної інформації зумовлює якість людського капіталу наступних поколінь;

в) стан фізичного та психологічного здоров'я людини визначає можливості здобуття освіти та професійної підготовки, тобто ефективність усіх інших видів інвестицій у людський капітал .

Залежно від обсягу та регулярності інвестицій у розвиток людського капіталу зростає віддача від цього фактора виробництва, що проявляється як на індивідуальному, так і на суспільному рівнях. Для носія робочої сили висока якість людського капіталу дістає вираження в більш високих показниках індивідуальних доходів (з тими поправками, які вносить у процес розподілу доходів ринок праці). На рівні суспільного відтворення якість людського капіталу проявляється в ефективності виробництва і темпах економічного зростання (за умови повноцінного використання всіх інших факторів виробництва та їх відповідності сучасним техніко-технологічним вимогам) [2, c. 24].

Інвестиції в людський капітал дають національній економіці найбільший дохід і забезпечують її зростання, що робить їх найвигіднішнми формами вкладення капіталу [2, c. 25].

Отже, на завершення слід сказати, що нині цивілізаційний прогрес визначається інтелектуально-освітнім потенціалом людини. Тому стійкий, збалансований і соціально орієнтований розвиток суспільства потребує оперативного та системного залучення в господарський оборот не стільки мінерально-сировинних, скільки людських ресурсів. Унаслідок підвищення інтелектуалізації виробництва глобальне суперництво з фінансово-промислової та воєнно-технічної галузей переходить у сфери освіти, науки, культури і виховання. Тепер знання, компетентність, професіоналізм працівників відіграють виняткову роль в активізації інноваційної діяльності, підвищенні конкурентоспроможності, ринкової вартості й дохідності бізнесу і, як наслідок, у визначенні нових перспектив для динамічного зростання й економічного розвитку країни. У зв'язку з цим людський капітал та інтелектуальні ресурси, які є основою суспільного розвитку будь-якої держави, становлять найбільший інтерес для дослідження.

Водночас, коли весь прогресивний світ активно використовує інтелектуальні ресурси і нові знання у формуванні своїх конкурентних переваг, для України, яка декларує інноваційний шлях розвитку і разом з тим продовжує залежати від інтелектуальної продукції інших країн, вони залишаються найменш дослідженими і обмежено використовуваними можливостями покрашення соціально-економічної та суспільно-політичної ситуації у державі [3, c. 37].

Саме тому постала актуальна теоретична потреба у більш глибокому пізнанні сутності основних категорій теорії людського капіталу, оскільки будь-яка неточність чи однобокість у визначенні їх змісту і структури здатна, як справедливо, зазначав академік А.А. Чухно, призвести до прорахунків у практичному вирішенні питань, пов'язаних з формуванням, прирощенням, використанням цього унікального капіталу, а через це і до неможливості реалізації будь-яких програм з модернізації та національного розвитку.

людський капітал економіка україна

2. Проблеми розвитку людського капіталу в Україні та світі

Спроможність людини до здійснення роботи зі створенням будь-яких матеріальних та нематеріальних цінностей є здатність до отримання доходів і прибутків, тобто підтвердженням того, що це є капіталом. Питання виміру такої здатності тісно пов'язане з вартістю людського капіталу, з одного боку, й адекватною компенсацією витрат на здійснення роботи, що забезпечує збереження та розвиток цієї здатності - з іншого. Неспроможність сучасної економічної теорії розкрити сутність людського капіталу є додатковим стримуючим фактором на шляху забезпечення ефективного управління цим капіталом. Джерелом проблемних ситуацій є зміна уявлення про людину, її місце і роль, сенс життя. Для гуманітарної науки це означає, з'являється нова проблематика, пов'язана з принципово новою предметною галуззю.

Дослідження категорії людського капіталу також суттєво поглибити розуміння його значення та шляхів формування. Якщо на початку розкриття цього поняття під людським капіталом розуміли лише сукупність інвестицій, що підвищували його здатність до продуктивної праці(інвестиції в освіту та професійні навички), то останні розрахунки Світового банком, ООН включають у нього і всі споживчі витрати, до яких належать витрати на харчування, одяг, житло, освіту, охорону здоров'я, культуру. А сама категорія людського капіталу розглядається як складова національного світового багатства. Як визначеного в Програмі розвитку Організації Об'єднаних Націй, істинним багатством народу є люди, а основною метою розвитку людини є створення умов, сприятливих для довгого, здорового і творчого життя [2. c 17].

За розрахунками Світового банку, станом на 2007 р. вартість людського капіталу становила 66% світового багатства. При цьому в Китаї цей показник сягає 77%, у Росії - 55%, в Україні (за різними джерелами) від 20% до 47%.

У 2010 р., за даними ООН, середня вартість споживчого кошика для однієї людини становила 17 доларів США на день або 510 доларів США на місяць, а за нижчих доходів на одну особу починається межа бідності в цивілізованих країнах. За оцінками ООН, в Україні бідних людей, дохід який не перевищує межу бідності, близько 78 %. Для порівняння, у Європі, за даними європейської соціологічної служби “Євробарометр”, за межею бідності перебуває приблизно 17% населення [1, c 27].

Показником бідності у цьому випадку є частка витрат на харчування в загальній сумі доходів (бідні верстви населення близько 70% своїх доходів витрачають на продукти). Ця частина населення втрачає доступ до екологічно чистих продуктів, якісної медичної допомоги, освіти. За даними Центру SOCIS, у 2009 р. 13% населення України витрачали на продукти харчування майже весь свій бюджет - від 75% до 100% (за європейськими нормами забезпеченими вважають громадяни, які витрачають на їжу менше 20% свого місячного бюджету) [2. C. 18]. І саме в цьому середовищі, де більша частина громадян віднесена до категорії бідних, формується майбутні робочі й творчі сили України, її потенціал прийдешніх економічних звершень. Таким чином, тенденції людського розвитку, отже ї людського капіталу в нашій державі свідчать про проблематичність майбутнього успішного розвитку національної економіки, в центрі якої стоїть людина - істинний капітал, здатний створювати нові продуктивні сили і відносини для забезпечення розвитку країни і людства.

Можна виділити ряд факторів, які можуть сприяти або ж перешкоджати формування якісного людського капіталу:

· рівень економічного розвитку країни;

· демографічна ситуація та тривалість життя;

· рівень доходів населення;

· якість та доступність освіти та охорони здоров'я в країні;

· рівень свободи та демократії у суспільстві;

· стан навколишнього середовища в країні;

· величина та тривалість інвестицій в людський капітал;

· рівень розвитку суспільних інститутів та громадянського суспільства тощо. [3, c. 40]

Саме ці фактори формування людського капіталу є предметами вивчення науковців та створення на цій основі рейтингів країни за рівнем людського розвитку з метою визначення поточних показників стану людського розвитку у країні та складання прогнозу можливість оцінити недоліки у проведенні економічної, соціальної політики у країні та визначення пріоритетні напрямки реформування економічної, політичної, соціальної сфери життя на наступні роки.

За висновками експертів ООН, якщо декілька десятиліть тому потенційні переваги в конкурентоспроможності мали країни, багаті на природні ресурси чи фінансові капітали, то сьогодні економічне зростання на 67% зумовлене людським і соціальним потенціалом, тоді як природними ресурсами - 20%, а наявність капіталу - лише на 16%.

Насамперед, проаналізуємо демографічні показники в Україні за останні роки, бо характер відтворення населення є важливим чинником формування людського капіталу в країні. На жаль, за останні 20 років населення України помітно скоротилось, смертність значно перевищувала народжуваність. Депопуляція є сталою тенденцією української демографічної ситуації. Найбільша чисельність населення - 52,2 млн. осіб - була зафіксована в 1993 році, після чого розпочався процес її невпинного скорочення. На 01.03.2015 року в Україні мешкає 42,7 млн. осіб (на 9,5 млн. менше ніж у 1993 році), а за прогнозами Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України в 2050 році кількість населення України, ймовірно, становитиме 39,1 млн. осіб. Серед причин слід назвати, зокрема:

· низьку тривалість життя. За даними служби статистики середня тривалість життя

в Україні становить 73,01 (для чоловіків - 65,2 років, для жінок - 75,5 років), зростання відбувається дуже повільно:

· зменшення народжуваності та її збереження на низькому рівні; [2, c 18]

За прогнозами демографів ООН у 2015 році сумарний коефіцієнт народжуваності становитиме в Україні 1,85, а за прогнозами національних експертів - 1,60.

Загальна втрата населення за роки незалежності складає вражаючу цифру - 6,28 млн. осіб. Для порівняння, сумарні втрати населення внаслідок голодомору 30-х років оцінюються фахівцям в 7 - 10 млн. осіб [2, c 18].

Не менш важливим чинником становлення людського капіталу, на нашу думку, виступає рівень доходів населення, що виражається безпосередньо у заробітній платі, соціальних трансферних та інших джерелах доходів. Низький рівень заробітної плати сьогодні не забезпечує умов, необхідних для повноцінного існування робітника та його сім'ї, що обмежує можливості доступу до якісної освіти, охорони здоров'я та інших благ, що негативно впливає на якість людського капіталу та перспективи його зростання.

Аналіз системи формування заробітної плати в Україні свідчить, що саме кваліфікована праця у таких сферах як державне управління, освіта, охорона здоров'я, культура коштує в Україні найменше, перспективи становлення середнього класу через належну оплату кваліфікованої праці найманих працівників є в Україні сумнівними. Відповідно, спостерігається значна диференціація у виплаті зарплати за сферами діяльності.

Оплата праці в Україні характеризується високим ступенем регіональної диференціації у доходах, наприклад, між “найбіднішою” з Тернопільською та “найбагатшою” Донецькою областями. Хоча можна говорити про певне зростання заробітної плати в останні роки, але є значна різниця у зростанні номінальної та реальної заробітної плати [1, c. 28].

Особливої актуальності в цьому контексті набуває питання підвищення мінімальної заробітної плати, яка є базою для розрахунків розмірів окладів, часових тарифних ставок, тощо. На жаль, рівень мінімальної заробітної плати в Україні, на початок 2011 року порівняно з європейськими країнами,є одним із найнижчих (85,37 євро).

Таким чином можна стверджувати, що в Україні не створене належне регуляторне середовище формування оплати праці, що дає підстави для припуску, що державна політика спрямовується на формування потужного прошарку суб'єктів малого та середнього підприємництва як соціальний основи середнього класу. Це ж стосується оплати праці кваліфікованих працівників - педагогів, медиків, науковців, які в розвинутих країнах так само належать до середнього класу[1,c. 29].

Третім визначальним чинником формування людського капіталу, на нашу думку, сьогодні виступає якість освіти та її відповідність до сучасних високих стандартів щодо розвитку дитини - майбутнього працівника. Освіта сьогодні є важливим складником якості та конкурентоспроможності робочої сили на ринку праці, основою формування людського капіталу, джерелом формування кваліфікованої робочої сили та однією з важливих умов людського розвитку.

Закон України про освіту і науково-технічну діяльність чітко визначають відсоток ВВП, який має виділятися на освіту і наука. Ці показники, відповідно, дорівнюють 10 та 1,7%. Сьогодні досить складно назвати цифри фінансування освіти оптимальними: 2009 р - 65,831 млрд. грн. або 6,29%; 2010 р - 77,323 млрд. грн. або 6,56%; 2011 р - 79 млрд. грн.. або 6%; 2012 р - 92,1 млрд. грн.. або 6,99%, хоча за кількістю ВНЗ Україна посідає чи не перше місце у Європі; на початок 2012 р. в Україні діяли 846 вищих навчальних закладів усіх рівнях акредитації [3, c. 39].

За відносною кількість осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах (79,4%), країна посідає 8-е місце з-поміж 142 країн. Проте за загальним балом складової “Вища освіта і професійна підготовка” Україна перебуває на нижчій, 51-й позиції. Причина - низька якість освіти й навчання на робочому місці. Зазначені фактори що року впливають на зниження загальної оцінки країни.

Якість освіти також не відповідає очікуванням роботодавців. Рівень випускників українських ВНЗ і очікуваний рівень кваліфікації молодих спеціалістів суттєво відрізняється.

Останніми роками з державного та місцевих бюджетів на освіту виділялося близько 7% ВВС України. У країнах Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) на освіту витрачають у середньому 4,6% ВВП, у ЄС - 15-4,97%. [3, c.39] В Україні переважна частина коштів, що виділяються з бюджету на освіту, витрачається на оплату праці й комунальні платежі (за оцінками експертів, частка цих витрат становить понад 70%). Інвестування у поліпшення матеріально-технічної бази й інновації відбувається за залишковим принципом.

Частину відповідальності за низьку кваліфікацію робочої сили несуть також і працедавці. Як виявилося компанії не інвестують у підвищення кваліфікації та збереження персоналу. Середня оцінка підвищення кваліфікації персоналу є достатньо низькою - 3,15 бала порівняно із середньо освітньою - 3,96. З одного боку, гнучке регулювання ринку праці в Україні не накладає на підприємства додаткових зобов'язань щодо навчання персоналу. Іншого, добровільно працедавці не інвестують у персонал, зокрема, тому що не вважають людський капітал своїм стратегічним ресурсом або конкурентною перевагою, а також тому, що планування частіше відбувається на короткотермінову, а не на довготривалу перспективу (наприклад, через високий рівень ризиків у країні) [1, c.28].

Низькі оцінки цього показника певною мірою можна пояснити відносно невисоким рівнем доступу до якісних спеціалізованих послуг у сфері підвищення кваліфікації. У середньому досліджень таких послуг у регіонах оцінюється керівниками підприємств у 4,48 бала із 7,що відповідає 60-му місцю у світовому рейтингу.

У різних регіонах країни працедавці стискаються зі складнощами під час добору та адаптації працівників через низький рівень кваліфікаційні робочої сили, адже такі працівники не мають практичних умінь і відповідного досвіду роботи .

Отже, сьогодні Україна потерпає від поєднаної дії економічної, освітньої та демографічної криз, які підсилюють одна одну дію й перешкоджають виходу на шлях підвищення якості життя та соціального-економічного розвитку. Конкурентоспроможність залишається на низькому рівні. Як наслідок, низький рівень доходів із заробітної плати стає не лише наслідком, а однією з найголовніших причин низького соціально-економічного розвитку країни, тривалого перебування економіки у кризовому стані. Водночас, спостерігається тенденції до погіршення якості трудових ресурсів: зниження показників стану здоров'я; зменшення попиту на якісну освіту; посилюється негативні демографічні процеси та, відповідно, якість людського капіталу [3, c.40].

Для підвищення якості людського капіталу в Україні необхідно вирішити насамперед три основні проблеми: демографічну, економічну, освітню. Саме розв'язання цих проблем допоможе вирішити такі проблеми як фінансування охорони здоров'я, покращення матеріально становища населення, зростання ефективності ринку праці та модернізація економіки у майбутньому, тощо.

Головними напрямами національної демографічної політики є:

· забезпечення належного поєднання зайнятості у суспільному виробництві та виконання сімейних обов'язків:

· сприяння забезпеченню життєвого рівня членів сім'ї не нижче, ніж прожитковий мінімум;

· захист інтересів працівників із сімей, що потребують соціальної підтримки, створення для них робочих місць, надання пільг підприємства, які залучають їхню працю, забезпечує професійну підготовку і перепідготовку;

· зміцнення та розширення фонду житла та ін.

Належний процес формування заробітної плати є важливою умовою для економічного зростання та конкурентоспроможності національної економіки та забезпечення добробуту високих стандартів життя.

Відповідно до цього можна основні принципи, на засадах яких має, на наш погляд, формуватися заробітна плата в Україні, враховуючи сьогоднішні економічні реалії:

· принцип суспільної відповідальності;

· принцип диференціації;

· принцип соціального партнерства;

· принцип економічної відповідальності; [2, c 19]

Названі вище принципи повинні бути реально втілені у практиці національної економіки України на основі чіткого механізму їх виконання та відповідальності сторін соціального діалогу.

Насамперед, цей механізм може бути забезпечено системою наступних заходів:

· розробити законодавчу базу для створення ефективного соціального діалогу, розширивши при цьому права роботодавців та працівників щодо участі у процесі формування заробітної плати;

· переглянути ставки податків на фонд оплати праці підприємств; стимулювати зростання зайнятості; надати певні преференції високотехнологічному виробництву; підтримувати національного виробництва;

· послідовно боротися з корупцією, насамперед в органах влади;

· провести реформи щодо подолання старіння населення, скорочення тривалості життя, екологічних проблем, адже ці фактори також певною мірою негативно позначаються на формуванні заробітної плати;

· стимулювати розвиток громадянського суспільства, яке складатиметься з високоосвічених ініціативних людей, здатних проводити зміни та реформувати країну, ефективно відстоювати свої права, у тому числі і право на гідну оплату праці;

Освітня політика має наступні напрямки розвитку:

· підвищення якості і конкурентоспроможності освіти;

· забезпечення доступності освіти;

· підвищення ефективності фінансування освіти;

· формування доступної протягом усього життя і для всіх громадян гнучкої, ефективної і достатньо фінансованої системи освіти як передумови зміцнення потенціалу людини та підвищення рівня добробуту громадян;

1. забезпечення вільного доступу громадян до правдивої інформації щодо різних аспектів суспільного життя, необхідної для прийняття рішень;

2. створення освітньої, пропагандистської, інформаційної системи, яка забезпечувала б громадян необхідними професійними звичками, кваліфікацією та знаннями; [2, c 19].



Висновки

Отже, під класичним людським капіталом зазвичай розуміють сукупність накопичених людьми знань, практичних навичок, творчих і розумових здібностей, а також інших продуктивних властивостей, які цілеспрямовано використовуються в тій чи іншій сфері економічної діяльності, сприяють зростанню продуктивності праці та можливості отримувати дохід їх носієм.

Нині цивілізаційний прогрес визначається інтелектуально-освітнім потенціалом людини. Тому стійкий, збалансований і соціально орієнтований розвиток суспільства потребує оперативного та системного залучення в господарський оборот не стільки мінерально-сировинних, скільки людських ресурсів.

Унаслідок підвищення інтелектуалізації виробництва глобальне суперництво з фінансово-промислової та воєнно-технічної галузей переходить у сфери освіти, науки, культури і виховання. Тепер знання, компетентність, професіоналізм працівників відіграють виняткову роль в активізації інноваційної діяльності, підвищенні конкурентоспроможності, ринкової вартості й дохідності бізнесу і, як наслідок, у визначенні нових перспектив для динамічного зростання й економічного розвитку країни.

Проблеми розвитку людського капіталу в Україні та світі залежить від економіки, але сьогодні Україна потерпає від поєднаної дії економічної, освітньої та демографічної криз, які підсилюють одна одну дію й перешкоджають виходу на шлях підвищення якості життя та соціального-економічного розвитку.

Конкурентоспроможність залишається на низькому рівні. Як наслідок, низький рівень доходів із заробітної плати стає не лише наслідком, а однією з найголовніших причин низького соціально-економічного розвитку країни, тривалого перебування економіки у кризовому стані.

Водночас, спостерігається тенденції до погіршення якості трудових ресурсів: зниження показників стану здоров'я; зменшення попиту на якісну освіту; посилюється негативні демографічні процеси та, відповідно, якість людського капіталу.



Список використаної літератури

1. Притуляк Н.М. Проблеми економічної теорії.// Економіка України. -2014.-№7-с.27 - 37.

2. Мазіна О. Оцінка та чинники розвитку людського капіталу.// Держава та економіка.-2012. -№6-с.16 - 25.

3. Горбань С.Ф. Сучасний стан та шляхи забезпечення розвитку людського капіталу в Україні.// Економіка та держава.-2013.-№13-с.37 - 41.

Размещено на Allbest.ru