Підвищення конкурентоздатності підприємства (на прикладі ТОВ "Агросервіс" ЛТД)

Ситуація з персоналом в Товаристві може позитивно змінитися тільки тоді, коли на всіх рівнях його управління сформується розуміння важливості проблем кадрового менеджменту, необхідності створення умов для їх вирішення.

Відомо, що конкурентноздатність підприємства багато в чому залежить від його персоналу. Добре підготовлений персонал з високим рівнем мотивації на якісну роботу впливає не менше, а то й більше, ніж нове і передова технологія. Тому слід приділяти особливу увагу проблемі навчання працівників і підвищення їх кваліфікації

Для вирішення проблем у сфері кадрового забезпечення на Товаристві мною був розроблений план, що включає такі пункти:

1. Розробка ефективної кадрової політики.

2. Постійне удосконалювання кадрової роботи на підприємстві.

3. Турбота керівництва про підвищення рівня кваліфікації своїх співробітників.

4. Поєднання ефективного навчання персоналу, підвищення кваліфікації і мотивації для розвитку здібностей працівників.

5. Чітка система управління коштами, виділеними на навчання і підвищення кваліфікації, облаштування робочого місця, виплату заробітної плати. конкурентоздатність агропромисловий продукція продовольчий

6. Усвідомлення значення людського чинника як елементу конкурентноздатності підприємства.

7. Формування позитивного морально-психологічного клімату в колективі, який забезпечить найповніше використання потенціалу працівників.

8. Створення на підприємстві умов для зменшення числа звільнених.

9. Продумана соціальна політика, в якій важливу роль відіграє матеріальне стимулювання персоналу, програми щодо покращення умов праці, відпочинку.

10. Координація і контроль виконання намічених кадрових заходів.

В рамках даного плану людина розглядається як важливий елемент капіталу підприємства, а витрати на оплату її праці, підготовку та перепідготовку, підвищення кваліфікації, створення сприятливих умов діяльності - як особливий вид інвестицій. Кадровий менеджмент, тобто робота з персоналом, перетворився в один із основних обов'язків керівників усіх рівнів і напрямків.

Кадрове управління повинно бути гарантією процвітання підприємства.

3.3 Підвищення конкурентоздатності Товариства за умови державної підтримки

Державні політики та науковці вважають, що основою сьогоднішнього становища агропромислового комплексу є низький рівень техніко-технологічного та науково-освітнього забезпечення аграрного сектора зумовлений причинами довготривалого характеру, основними з яких на сьогодні є:

· невідповідність методів управління виробництвом в аграрних підприємствах вимогам ринкової економіки;

· відсутність механізму та мотивації щодо впровадження новітніх технологій і техніки;

· незадовільне фінансове становище сільськогосподарських товаровиробників унаслідок монополізації продовольчого ринку посередниками та різкого поглиблення диспаритету цін;

· відсутність у необхідному обсязі фінансових ресурсів для кредитування в аграрному секторі;

· недосконалість регуляторної, цінової, кредитної, бюджетної та податкової політики в агропромисловому комплексі, особливо щодо розподілу отриманих прибутків та розвитку матеріально-технічної бази;

· недостатній рівень матеріально-технічного забезпечення аграрної освіти та науки, руйнація їх бази для практичного навчання;

· недостатній рівень інформаційно-просвітницької діяльності, спрямованої на підвищення кваліфікаційного рівня керівників і спеціалістів аграрного сектора;

· низький рівень фінансування досліджень з розвитку технологій виробництва сільськогосподарської продукції та створення техніки для їх реалізації.

Таким чином, для розв'язання даної проблеми була розроблена Державна цільова економічна програма впровадження в агропромисловому комплексі новітніх технологій виробництва сільськогосподарської продукції.

Для розв'язання даного питання було запропоновано декілька альтернатив на основі їх порівняльного аналізу.

Отже, розвиток аграрного сектора може відбуватися за трьома варіантами.

Перший варіант - склався історично, характеризується недосконалою підтримкою аграрного сектора, освіти, науки, сільськогосподарського машинобудування та сільської місцевості, відсутністю виваженої суспільно-економічної та маркетингової стратегії.

За умови, якщо даний варіант буде втілюватися в життя, то в аграрному секторі постійно виникатимуть проблеми, пов'язані з матеріально-технічним та кадровим забезпеченням, залежністю врожаю від кліматичних умов, що супроводжуватиметься значними втратами врожаю.

Другий варіант - посилення тенденцій комерціалізації сільськогосподарського виробництва, які супроводжуватимуться формуванням великих господарських структур з їх низькою соціальною та екологічною відповідальністю, орієнтацією на зарубіжні технології та техніку.

При затвердженні другого варіанту, може скластися ситуація яка призведе до того, що Україна втратить свій виробничий і науково-технічний потенціал і галузь потрапить у повну залежність від зарубіжних виробників техніки її монополізованих ринків та інших викликів сучасної економіки.

Відповідно до цього, зросте безробіття, посилиться трудова міграція сільського населення і деградація соціально-побутового базису сільської місцевості.

Третій варіант - визначення чіткої стратегії розвитку аграрного сектора на основі впровадження сучасних енергозберігаючих технологій, якими є технології вирощування сільськогосподарських культур з мінімальним і диференційованим обробітком ґрунту в системі сівозміни та технологія прямої сівби, технічне забезпечення реалізації таких технологій вітчизняною технікою нового покоління, забезпечення суспільно-економічного розвитку сільських територій на основі виважених кроків, спрямованих на підтримання конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції і розвитку галузі машинобудування для агропромислового комплексу [6].

Результатом виконання даного варіанту може бути: зміцнення індустріальної основи агропромислового комплексу, розвиток виробничого і науково-технічного потенціалу країни, зміцнення матеріального становища і умов життя працівників галузі, збереження продовольчої безпеки держави.

Проаналізувавши варіанти запропоновані в програмі ми можемо зробити висновок про те, що найбільш доцільним та вигідним варіантом подальшого розвитку аграрного сектору економіки України є третій варіант, який найбільшою мірою відповідає інтересам держави, аграрного сектора, сільського населення та всього суспільства.

Якщо, провести порівняльний аналіз загальних причин становища агропромислового комплексу з становищем Товариства, то ми бачимо, що майже всі основні причини впливу на сільське господарство країни мають прямий вплив і на Товариство.

А саме: незадовільне фінансове становище сільськогосподарських товаровиробників унаслідок монополізації продовольчого ринку посередниками та різкого поглиблення диспаритету цін; відсутність у необхідному обсязі фінансових ресурсів для кредитування; недосконалість регуляторної, цінової, кредитної, бюджетної та податкової політики; недостатній рівень матеріально-технічного забезпечення аграрної освіти та науки, руйнація їх бази для практичного навчання; недостатній рівень інформаційно-просвітницької діяльності, спрямованої на підвищення кваліфікаційного рівня керівників і спеціалістів; низький рівень фінансування досліджень з розвитку технологій виробництва сільськогосподарської продукції та створення техніки для їх реалізації, безпосередньо впливають на діяльність ТОВ Агросервіс ЛТД не даючи змогу повністю використовувати потенціал та можливості даного підприємства.

Відповідно до цього втілення в життя програми “Державна цільова економічна програма впровадження в агропромисловому комплексі новітніх технологій виробництва сільськогосподарської продукції”, допомогла вирішити низку питань та проблем які виникають в процесі розвитку та діяльності Товариства.

Аналізуючи загальні показники діяльності підприємства ми дійшли висновку, що підприємство є достатньо конкурентноздатним та має тенденцію до розвитку, але закріпленню його позицій на ринку сприятиме втілення в життя даної програми. Адже не зважаючи на власні ресурси та можливості підприємство потребує державної підтримки та фінансування, адже затвердження статусу конкурентноздатного підприємства є позитивним не лише для діяльності самого підприємства а й для агропромислового комплексу України взагалі.

Адже саме самоствердження таких невеликих але достатньо потужних агропромислових підприємств, дасть змогу підійняти рівень конкурентоздатності українського сільгоспвиробника на більш стабільну та вищу ланку Європейського ринку сільгосппродукції.

Розділ 4. Індивідуальне завдання з охорони праці та цивільної оборони

4.1 Створення безпечних умов праці на виробництві

Міжнародна організація праці оголосила 28 квітня Світовим днем ??з охорони праці, щоб привернути увагу світової громадськості до масштабів проблеми, а також до того, яким чином створення охорони праці може сприяти зниженню щорічної смертності на робочому місці.

Зниження рівня виробничого травматизму і захворюваності про фахового характеру в усьому світі - одна з найсерйозніших проблем сьогодення. Для того, щоб вирішувати її ефективно, нам потрібно перш за все, знати справжні масштаби проблеми.

Згідно з офіційними даними, опублікованими Міжнародною організацією праці, щорічно у результаті нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у світі помирає близько 2 млн. чоловіків. Щороку 270 млн. трудящих стають жертвами нещасних випадків (зі смертельним і несмертельним результатом) на виробництві. Використання на виробництві небезпечних та отруйних речовин щорічно забирає життя 340 тис. працівників.

Внаслідок травм, загибелі людей та захворювань, що викликають непрацездатність, необхідність лікування та виплати компенсації, у зв'язку зі смертю годувальника, втрачається до 4% загальносвітового валового внутрішнього продукту, що складає більше 1250 млрд. доларів на рік.

Проблеми в питаннях охорони праці, створення здорових та безпечних умов праці, збереження життя і здоров'я працівників на виробництві продовжують мати місце і вимагають постійної уваги [40].

На практиці, на жаль, деякими роботодавцями вони майже не сприймаються. У той же час керівники, які зважилися на створення служби з охорони праці, або хоча б на введення до штатного розпису посади спеціаліста з охорони праці (зазвичай це відбувається в результаті якогось нещасного випадку на виробництві, коли є грубі порушення законодавства, особливо кримінального характеру), вважають своє рішення необґрунтованим або збитковим.

Безпечні умови праці - стан умов праці, при якому вплив на працюючого шкідливих і (або) небезпечних виробничих факторів виключено або рівні їх впливу не перевищують встановлених нормативів.

Створення безпечних умов праці на виробництві всіх форм власності було і залишається одним з головних пріоритетів. Найбільшою цінністю Держави є людина - це означає, що для кожного конкретного працівника повинні бути створені безпечні умови на виробництві.

Поліпшення умов праці - самостійна і важливе завдання соціальної політики, здійснюваної державою. Для вирішення теоретичних і практичних завдань, що визначають цю проблему, державою були розроблені та реалізовані численні правові, технічні, економічні та організаційні заходи.

Безпека праці являє собою сукупність вимог, встановлених законодавчими актами, нормативно-технічними та проектними документами, правилами та інструкціями, виконання яких забезпечує безпечні умови праці і регламентує поведінку працівників

Безпечні умови праці - це стан умов праці, при яких вплив на працюючого небезпечних і шкідливих виробничих факторів виключено або вплив шкідливих виробничих факторів не перевищує гранично допустимих значень [51].

Організація гігієни і безпеки праці на виробництві включає:

· організацію персоналу і призначення осіб, відповідальних за організацію гігієни і безпеки праці, а також за здійснення нагляду на підприємстві;

· складання програми діяльності з управління безпекою праці на підприємстві;

· розробку стратегії внутрішнього контролю;

· планування внутрішнього контролю;

· впровадження внутрішнього контролю;

· проведення аналізу ризиків;

· організацію нагляду і контролю (управління ризиками);

· документування, складання звітів та ознайомлення з ними працівників.

Раціональна організація робочого місця враховує оптимальну його планування, ступінь механізації й автоматизації, вибір робочої пози людини і розташуванням органів управління, інструментів, матеріалів.

Оптимальна планування забезпечує зручність при виконанні робіт, економію сил і часу робітника, правильне використання виробничих площ, забезпечення безпечних умов роботи.

Для нормальної роботи цехів необхідно забезпечити комфортні кліматичні умови на робочих місцях для виробничого персоналу, допустимі рівні шуму і вібрацій, високоякісне природне і штучне освітлення. Порушення вимог правил і норм, що пред'являються до робочого місця негативно впливає на продуктивність праці і може бути причиною професійних захворювань і виробничого травматизму [54].

Для забезпечення безпеки тієї чи іншої діяльності повинні бути вирішені такі завдання, як:

· встановлення негативного впливу довкілля;

· захист від небезпек і попередження впливу на людину негативних факторів;

· ліквідація негативних наслідків впливу небезпечних і шкідливих факторів, створення комфортного стану середовища існування.

Основним напрямом в області створення безпечних умов праці є профілактика причин та попередження умов виникнення небезпечних ситуацій.

Відповідальність за створення безпечної виробничого середовища несе керівник підприємства. Забезпечення безпечних умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Організація безпеки праці на підприємстві спрямована на попередження нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, збереження працездатності та забезпечення задоволеності працівників. Кожен нещасний випадок, професійне отруєння або захворювання розслідується і обліковується в суворій відповідності до встановленого в Україні порядком. Існуюча єдина для всіх підприємств система розслідування та обліку нещасних випадків, професійних отруєнь і захворювань, дозволяє порівнювати й аналізувати причини їх виникнення і своєчасно запобігати.

Одним з найважливіших умов боротьби з виробничим травматизмом є систематичний аналіз причин його виникнення, які діляться на: технічні та організаційні.

Технічні причини в більшості випадків виявляються як результат конструктивних недоліків обладнання, недостатності освітлення, несправності захисних засобів, огороджувальних пристроїв і т.п.

Організаційні причини - недотримання правил техніки безпеки через непідготовленість працівників, низька трудова та виробнича дисципліна, неправильна організація роботи, відсутність належного контролю за виробництвом та ін

Загальну відповідальність за навчання в області гігієни і безпеки праці несе роботодавець.

На підприємстві з метою забезпечення безпечних умов праці повинні проводитися такі види інструктажів з техніки безпеки:

· Вступний інструктаж працівника - проводиться спеціалістом з виробничої середовищі на підставі затвердженої роботодавцем інструкції, перед тим як працівник буде допущений до роботи і включає ознайомлення: з організацією праці, правилами внутрішнього розпорядку на підприємстві, а також з правовими актами, що регулюють гігієну та безпеку праці; з заходами, що приймаються для забезпечення гігієни і безпеки праці; з правами та обов'язками працівника, встановленими правовими актами і т.п..

· Первинний інструктаж працівника на робочому місці, де працівник буде виконувати свої трудові обов'язки - проводить призначене роботодавцем компетентна особа. Під час первинного інструктажу працівник знайомиться: з інструкціями з безпеки на робочому місці при виконанні роботи або при використанні обладнання; з факторами небезпеки у виробничому середовищі і з використанням необхідних засобів індивідуального захисту; до вимог пожежної безпеки та електробезпеки; з місцем знаходження евакуаційних виходів і шляхів .

· Навчання безпечним прийомам роботи - проводиться для працівника після первинного інструктажу, при необхідності і після додаткового інструктажу. Навчання проводиться в робочий час призначеним роботодавцем фахівцем або досвідченим працівником. Тривалість навчання визначається роботодавцем в залежності від специфіки, ступеня складності і небезпеки посади чи професії. Працівник допускається до самостійної роботи, якщо інструктор переконався, що працівник освоїв вимоги в галузі охорони праці і вміє застосовувати їх на практиці.

· Додатковий інструктаж працівника проводиться: у зв'язку з затвердженням нових інструкцій чи правових актів або у зв'язку зі зміною діючих; у зв'язку зі зміною організації праці; у зв'язку із заміною технології або засобів праці; при переведенні працівника на іншу роботу або зміною його трудових обов'язків; в зв'язку з порушенням працівником вимог безпеки праці, які зумовили або могли обумовити нещасний випадок на виробництві; у разі виконання робіт або діяльності, які не відносяться до робіт або посадовим обов'язкам працівника, визначеному трудовим договором [51].

Вступний, первинний і додатковий інструктаж, навчання, а також допуск працівника до самостійної роботи реєструються у відповідному журналі або базі даних. Роботодавець стверджує інструктаж, навчання і допуск до самостійної роботи своїм підписом.

На всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні умови праці.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, попереджуючі виробничий травматизм, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працiвникiв.

Власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або оточуючих його людей і середовища.

У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомити про це орган державного нагляду за охороною праці, який може дати тимчасову згоду на роботу в таких умовах.

На власника або уповноважений ним орган покладається систематичне проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони.

Трудові колективи обговорюють і схвалюють комплексні плани поліпшення умов, охорони праці та санітарно-оздоровчих заходів і контролюють виконання цих планів.

На рівні підприємства належна організація безпеки праці означає скорочення витрат, пов'язаних із звільненням працівників від трудових обов'язків по хворобі та підвищення ефективності виробництва.

4.2 Державне управління при надзвичайних ситуаціях

Актуальність теми зумовлена необхідністю забезпечення стійкого розвитку України в умовах зростання кількості та масштабів наслідків надзвичайних ситуацій (НС). Виникнення вказаних ситуацій супроводжується людськими жертвами, руйнуваннями, забрудненням довкілля, а наслідками НС є збитки та величезні витрати на їх ліквідацію, які у результаті глобалізаційних процесів справляють негативний вплив не лише на країну, що від них потерпає, а й на сусідні країни та світове співтовариство загалом. Тому сьогодні розробка дієвих заходів запобігання НС різного характеру є однією з найважливіших функцій держави стосовно забезпечення національної безпеки країни.

Водночас НС суттєво ускладнюють діяльність органів державного управління. Насамперед виникає необхідність комплексного врахування значно більшої кількості чинників, які впливають на прийняття державно-управлінських рішень, а потреба в своєчасності й адекватності їх подальшому розвитку НС зростає.

Зменшення часу на розроблення, прийняття та реалізацію управлінських рішень, зростання невизначеності та ризику, необхідність залучення з резервів додаткових ресурсів, наявність різних режимів функціонування системи державного управління в умовах НС свідчать про те, що державне управління у цій сфері має певні особливості. Їх урахування в діяльності органів державного управління в умовах НС дасть можливість зменшити вірогідність прийняття неадекватних управлінських рішень, сприятиме економії ресурсів та часу на ліквідацію наслідків НС, зменшенню збитків [54].

Забезпечення екологічної безпеки, захист населення від надзвичайних екологічних ситуацій є конституційним обов'язком держави (ст. 16 Основного Закону України) . Здійснення цього обов'язку покладається на органи державної влади та місцевого самоврядування, повноваження яких у даній сфері визначені законодавством. Такими органами є: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, місцеві ради та їх виконавчі комітети. Ці органи пов'язані між собою функціональною спрямованістю у розв'язанні проблем запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям та ліквідації їх наслідків і утворюють певну організаційну систему. В ній, як і в інших соціальних системах, кожний структурний елемент має певне призначення, несе властиве йому навантаження, забезпечується певна узгодженість і скоординованість між окремими елементами.

Зазначимо, що для більшості органів, що належать до організаційної системи державного регулювання і управління цією сферою суспільних відносин, функція забезпечення захисту населення від надзвичайних екологічних ситуацій є складовою більш широкої їх діяльності. Але серед них є й такі, для яких здійснення зазначеної функції є їх головним призначенням. Щоб найбільш повно розглянути особливості завдань та компетенцію різних органів у даній сфері, доцільно їх класифікувати залежно від функціональних повноважень та територіальних масштабів діяльності.

Кожний рівень єдиної державної системи має координуючі та постійні органи управління щодо розв'язання завдань у сфері запобігання надзвичайним ситуаціям, захисту населення і територій від їх наслідків, систему повсякденного управління, сили і засоби, резерви матеріальних та фінансових ресурсів, системи зв'язку та інформаційного забезпечення [40].

Аналіз стану дослідження державного управління в умовах НС вітчизняними та зарубіжними науковцями показав, що існуючі праці з державного управління у цій сфері висвітлюють тільки деякі його питання, серед яких економічні механізми управління природними та техногенними катастрофами, організаційно-управлінські аспекти запобігання та ліквідації НС, управління безпекою життєдіяльності та державний нагляд тощо. Крім того, встановлено, що науковці приділяють увагу лише окремим особливостям державного управління в умовах НС, зокрема дослідженню ризиків, інформаційному забезпеченню прийняття рішень, праці в особливих умовах. Як наслідок, залишаються недостатньо дослідженими основні особливості державного управління в умовах НС, ґенеза його розвитку, досвід зарубіжних країн та напрями підвищення ефективності державного управління у цій сфері.

У процесі аналізу чинного законодавства України з питань організації державного управління в умовах НС установлено, що для захисту населення і територій від НС техногенного, природного та воєнного характеру в Україні створено ЄСЦЗ, до складу якої входять органи управління, сили та засоби центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, на які покладається реалізація державної політики у сфері цивільного захисту. Крім того, виявлено, що непослідовність у проведенні заходів щодо переходу від ЦО до цивільного захисту призвела до законодавчого закріплення паралельного існування кількох систем, а саме:

· єдина система цивільного захисту;

· єдиної державної системи органів виконавчої влади з питань запобігання і реагування на НС техногенного та природного характеру;

· державної системи органів управління, сил і засобів цивільної оборони, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків НС техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Це призводить до дублювання значної частини функцій кожною з систем, протиріч, розпорошення коштів, зниження ефективності заходів, спрямованих на захист населення і територій від НС різного характеру та нівелювання відповідальності органів управління. Отже, існує нагальна необхідність внесення відповідних змін до чинного законодавства України. Зокрема, органам державної влади слід активізувати роботу з удосконалення чинного законодавства України, що регламентує діяльність органів державного управління в умовах НС, з метою скасування застарілих норм, усунення різного тлумачення понять та врегулювання діяльності єдиної державної системи, на яку покладатиметься захист населення і територій від НС техногенного, природного та воєнного характеру.

Дослідження ґенези державного управління в умовах НС дає змогу уточнити періодизацію його розвитку. В її основу покладено зростання ролі держави в процесі захисту населення від НС та створення спеціальних структур для запобігання НС, ліквідації їх наслідків та управління цими процесами.

Крім того, виокремлено основні особливості, комплексний вплив яких на ефективність та надійність функціонування системи державного управління в умовах НС є визначальним. До них віднесено:

· зростання рівня невизначеності інформації внаслідок швидкого розвитку НС та зміни обстановки, а отже, й ризику прийняття неадекватного ситуації управлінського рішення;

· зменшення часу на розробку, узгодження, прийняття та виконання адекватних ситуації управлінських рішень;

· підвищення вимог до управлінського персоналу, у тому числі до їх знань, умінь, навичок та психологічної стійкості;

· необхідність залучення додаткових ресурсів зі спеціальних фондів та резервів, ураховуючи потребу в їх терміновій доставці на місце виникнення НС;

· додаткові вимоги до структури системи державного управління для функціонування її в умовах НС, зокрема, підвищення вимог до структурно-функціональної гнучкості системи у зв'язку з необхідністю оперативного переходу в різні режими функціонування залежно від ситуації, що склалася, а також до надійності окремих елементів структури системи, які є найбільш відповідальними.

Узагальнення міжнародного досвіду створення та функціонування систем державного управління в умовах НС показало, що у ХХ ст. такі системи в згаданих умовах продовжують розвиватися, а відмінності у їх побудові та функціонуванні зумовлені національними особливостями формування та розвитку. Але їх об'єднує спільна мета, що полягає в прогнозуванні НС різного характеру, запобіганні їх виникненню і ліквідації наслідків. Адже НС не мають національного забарвлення і в будь-якій країні становлять загрозу для людини, суспільства, довкілля. Тому вивчення, адаптація та впровадження в практичну діяльність зарубіжного досвіду державного управління в умовах НС й організації ліквідації НС є актуальними для України через те, що незалежно від того, де відбулась НС, аналіз недоліків організації управління в умовах НС дає можливість врахувати прорахунки і не допустити їх у майбутньому. Тож незважаючи на те, що кожна нова НС відрізняється від попередньої, її наслідки, поведінка населення (у тому числі і психологічна реакція), порядок ліквідації є типовими для будь-якої країни, оскільки вся різниця між країнами перед НС полягає лише в обсязі ресурсного потенціалу, якими вони володіють. І чим менше ресурсів є у розпорядженні певної країни, тим менші можливості щодо захисту себе від негативних наслідків НС вона має [40].

Крім того, встановлено, що з появою нових видів загроз та небезпек для життєдіяльності людини, суспільства, держави зростає роль органів державної влади щодо їх нейтралізації та змінюється система забезпечення захисту від нових видів НС. Показовим прикладом цього є створення загальнодержавної системи боротьби з терористичною діяльністю у відповідь на появу на міжнародному рівні загрози національній безпеці країни з боку терористичних організацій. При цьому з'ясовано, що на сучасному етапі розвитку в умовах інтенсифікації глобалізаційних процесів з'явилася тенденція до об'єднання зусиль окремих країн та зростання ролі міжнародних організацій у боротьбі з виникненням та ліквідацією НС на їх територіях. Активна участь України у цих процесах сприятиме обміну досвідом та підвищенню кваліфікації у цій сфері як рятувальників, так і управлінців, а також обміну інформацією щодо удосконалення систем запобігання НС та захисту населення, доступу до нових наукових розробок у цій сфері з метою подальшого впровадження в Україні найбільш перспективних з них.

Установлено, що в умовах НС ефективність державного управління безпосередньо залежить від того, наскільки надійно функціонуватиме система державного управління. На підставі цього запропоновано ввести в теорію державного управління дефініцію “надійність функціонування системи державного управління в умовах НС” як ключову передумову його ефективності, а також її обґрунтоване авторське визначення як імовірності своєчасного та якісного виконання покладених на неї завдань, спрямованих на досягнення визначеної мети управлінського впливу на об'єкти управління в межах виділених ресурсів.

Визначено, що найбільше впливають на надійність та ефективність державного управління в умовах НС фактори ризику, інформації, часу, персоналу, ресурсів, структури системи. Доведено їх взаємопов'язаність і взаємозалежність, а також різнобічність впливу на надійність функціонування системи державного управління в умовах НС. Всебічне комплексне врахування таких факторів дає можливість найбільш адекватно оцінити надійність елементів (підсистем), а отже визначити і вжити конкретних заходів для підвищення надійності функціонування системи державного управління в умовах НС. Крім того, зазначено, що вищезгадані заходи мають бути економічно обґрунтованими, проводитися комплексно та системно, а також підкріплюватися науковими дослідженнями та рекомендаціями з урахуванням змін у системі державного управління в умовах НС та зовнішньому середовищі.

Зважаючи на необхідність забезпечення прогресивного розвитку суспільства та захисту його надбань в умовах НС, основні наукові результати виконаного дослідження щодо підвищення надійності та ефективності державного управління в умовах НС дають підстави запропонувати для впровадження у практичну діяльність органів державної влади такі рекомендації:

· Верховній Раді України зосередити увагу на удосконаленні чинного законодавства, що регламентує діяльність органів державного управління в умовах НС, з метою усунення наявних протиріч, прогалин і неузгодженостей, а також скасування застарілих норм;

· Кабінетові Міністрів України, МНС України та іншим органам, які здійснюють державне управління в умовах НС, добирати кандидатів на керівні посади за професійними і психологічними якостями та шляхом тестування на предмет їх вміння приймати адекватні управлінські рішення в умовах зростання невизначеності, дефіциту часу та ресурсів. Для цього слід розробити відповідні методики та завдання. Крім того, доцільно запровадити періодичне проведення тренінгів, ділових ігор та тренувань для відпрацювання алгоритму дій в умовах НС різного характеру з метою набуття працівниками необхідних практичних знань та навичок для роботи в нестандартних умовах.

Це сприятиме якісному прогнозуванню, відпрацюванню можливих сценаріїв розвитку НС, чіткому розрахунку сил і засобів, необхідних у кожному конкретному випадку на конкретній території в кожному регіоні, а також оперативному прийняттю адекватних ситуації управлінських рішень і своєчасній їх реалізації.

Висновки

Конкурентоздатність - це здатність певного об'єкта (товару, підприємства, регіону, країни) витримувати конкуренцію порівняно з аналогічними об'єктами на даному ринку.

Конкурентоздатність підприємства - це відносна комплексна характеристика, що виражає відмінність у розвитку конкретного підприємства від розвитку інших за ступенем задоволення товарами потреб споживачів і за ефективністю виробничої діяльності.

На конкурентоздатність будь-якого підприємства можуть впливати такі фактори:

· економічний потенціал і ефективність діяльності;

· рівень управління, форми організовування та досвід функціонування елементів господарського механізму з погляду нововведень і

відповідальності;

· виробничий і збутовий потенціали, що вказують на можливості підприємства виробляти та реалізовувати товари у необхідних кількостях у визначений термін;

· науково-дослідний потенціал: організовування та напрями наукових досліджень, щорічні витрати на наукові розробки, кількість патентів на винаходи тощо;

· фінансовий стан;

· репутація;

· стан і кваліфікація персоналу.

Класифікація методів оцінки конкурентоспроможності підприємства передбачає їх поділ на окремі групи за певною ознакою. Найчастіше такою ознакою виступає форма представлення результатів оцінки, відповідно до якої виділяють графічні, матричні, розрахункові та комбіновані (розрахунково-матричні, розрахунково-графічні) методи.

Значною мірою перешкоджають зміцненню конкурентоспроможності такі чинники: низький рівень розвитку вітчизняної фінансово-кредитної системи; нерозвиненість інфраструктури АПК; недостатність державного цільового фінансування науково-прикладних розробок.

Вирішення проблем агропромислового комплексу на макрорівні повинно стати першочерговим завданням державної політики, адже перетворення агропромислового комплексу на високоефективний, конкурентоспроможний сектор економіки України - це, без перебільшення, питання здатності агропромислового комплексу країни інтегруватися у світовий аграрний ринок.

Для стимулювання впливу іноземних інвестицій держава має здійснювати заходи щодо формування позитивного інвестиційного іміджу країни.

З метою встановлення інвестиційного потенціалу в агропромисловому комплексі України економічна політика держави має бути спрямована на розв'язання ряду проблем:

· забезпечення правової основи для інвестиційно-інноваційної діяльності у сфері АПК;

· створення соціально-економічних умов в освоєнні новітніх розробок і використання досягнень світового сільськогосподарського машинобудування;

· забезпечення правових засад ефективного використання землі як важливого фактора підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва та поліпшення умов залучення інвестицій в аграрний сектор економіки;

· збереження пільг щодо оподаткування підприємств галузей АПК;

· розвиток банківського кредитування АПК та поступове зниження процентної ставки до рівня, що стимулює кредитування підприємств.

З урахуванням існуючих проблем, а також позитивного зарубіжного досвіду, видається доцільною реалізація заходів у контексті підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної продукції АПК на європейському ринку за наведеними нижче основними напрямами.

1.Збільшення експортного потенціалу вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції.

2. Налагодження сучасної інфраструктури аграрного ринку.

3.Посилення кооперації господарств населення виробників сільськогосподарської продукції.

4. Налагодження співпраці між виробниками сільськогосподарської продукції та дослідними установами.

5. Використання позитивного досвіду країн ЄС у регулюванні ринку аграрної продукції у напрямі зміцнення конкурентоспроможності АПК.

Основою вирішення проблем мікро рівня АПК лежить в ряді заходів, що пов'язані з вдосконаленням та покращенням, технічної, матеріальної, трудової та наукової бази діяльності підприємств АПК.

На прикладі ТОВ “Агросервіс” ЛТД можна стверджувати, що одним з основних методів досягнення довгострокового успіху і підвищення конкурентоспроможності є створення маркетингового відділу та впровадження вищого ступеня маркетингової орієнтації на підприємстві.

Першочерговими завданнями даних підрозділів повинно стати:

· створення та удосконалення організаційних форм і методів маркетингових досліджень;

· вивчення потреб і кон'юнктури ринку, сегментування ринків, розширення зон стратегічного хазяйнування;

· вивчення заходів конкурентів з покращення споживчих якостей аналогічних товарів та конкурентних переваг;

· розробка нормативів конкурентоспроможності продукції та підприємства, а також методик кількісної оцінки і прогнозування її рівня;

· оцінка та аналіз стратегічного потенціалу, стратегічних ресурсів, конкурентоспроможності підприємства і продукції, що виробляється, а також координація роботи з формування і організації організаційно-економічних заходів з підвищення конкурентоспроможності;

· моніторинг у режимі реального часу зовнішніх і внутрішніх факторів конкурентоспроможності.

Іншим пунктом в загальній програмі підвищення конкурентоздатності підприємства на мікрорівні повинне стати вирішення проблем та актуальних питань в сфері кадрового забезпечення.

Розробка таких планів дозволить підприємствам внутрішньо зміцнити свої позиції, адже загально відомо, що конкурентноздатність підприємства багато в чому залежить від його персоналу. Добре підготовлений персонал з високим рівнем мотивації на якісну роботу впливає не менше, а то й більше, ніж нове і передова технологія.

План вирішення проблем у сфері кадрового забезпечення повинен включати такі пункти:

1. Розробка ефективної кадрової політики.

2. Постійне удосконалювання кадрової роботи на підприємстві.

3. Турбота керівництва про підвищення рівня кваліфікації своїх співробітників.

4. Поєднання ефективного навчання персоналу, підвищення кваліфікації і мотивації для розвитку здібностей працівників.

5. Чітка система управління коштами, виділеними на навчання і підвищення кваліфікації, облаштування робочого місця, виплату заробітної плати.

6. Усвідомлення значення людського чинника як елементу конкурентноздатності підприємства.

7. Формування позитивного морально-психологічного клімату в колективі, який забезпечить найповніше використання потенціалу працівників.

8. Створення на підприємстві умов для зменшення числа звільнених.

9. Продумана соціальна політика, в якій важливу роль відіграє матеріальне стимулювання персоналу, програми щодо покращення умов праці, відпочинку.

10. Координація і контроль виконання намічених кадрових заходів.

Отже, з усього вище викладеного можна зробити певні висновки.

Становище підприємств АПК на сьогодні є недостатньо стабільним та мало ефективним, основою такого становища є ряд проблем пов'язаних як з внутрішніми факторами, так і з зовнішніми. Потенціал підприємств є досить великим але потребує новітніх технологій, сучасного керівництва та державної підтримки.

Підвищення конкурентоздатності як самих підприємств так і їх продукції є питанням актуальним для внутрішнього та зовнішнього ринку держави. Вирішення проблем конкурентоздатності можливе за умов виконання запропонованих програм але при умові що введення даних програм повинне супроводжуватися дослідженнями, прогнозами та альтернативами їх впровадження.

Практичне значення одержаних результатів полягає у виробничій спрямованості теоретико-методологічних розробок, можливості підвищення конкурентоздатності виробництва в АПК за рахунок використання системи організаційно-економічних чинників і державних регуляторів сталого розвитку сільського господарства в ринкових умовах. Висновки та пропозиції, отримані в процесі дослідження, сприятимуть підвищенню конкурентоздатності виробництва в АПК.

Розроблені пропозиції щодо підвищення конкурентоздатності підприємства були взяті до уваги Товариством з обмеженою відповідальністю “Агросервіс” ЛТД/

Результати дослідження можуть бути також використані регіональними центрами наукового забезпечення агропромислового виробництва при розробці економічних програм і проектів сталого розвитку сільськогосподарського виробництва.

Список використаних джерел

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верхов. Ради України 28 черв. 1996р. - К.: Просвіта, 1996. - 80 с.

2. Закон України “Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України”. / Відомості Верховної Ради України (ВВР) - № 47, 2006. - 464 c.

3. Закон України “Про іноземні інвестиції”. /Відомості Верховної Ради України (ВВР) - №26, 1992. - 357 c.

4. Постанова Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до Порядку використання коштів державного бюджету, що спрямовуються для проведення державних виставкових заходів у сфері агропромислового комплексу” : від 28 лютого 2011 р, № 161/ - Київ.

5. Постанова Кабінету Міністрів України “Про використання у 2010 році коштів Стабілізаційного фонду для закупівлі технічних засобів для агропромислового комплексу з подальшою передачею їх на умовах фінансового лізингу” : від 1 листопада 2010 р, № 1055. - Київ.

6. Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про схвалення Концепції Державної цільової економічної програми впровадження в агропромисловому комплексі новітніх технологій виробництва сільськогосподарської продукції на період до 2016 року” : від 23 грудня 2009р, № 1650-р. - Київ.

7. Баланс (форма 1): на 1 січня 2010 року.

8. Баланс (форма 1) : на 1 січня 2011 року.

9. Звіт про фінансові результати (форма № 2) за 2009 рік.

10. Звіт про фінансові результати (форма № 2) за 2010 рік.

11. Звіт про рух грошових коштів (форма №3) за 2009 рік.

12. Звіт про рух грошових коштів (форма №3) за 2010 рік.

13. Звіт про власний капітал (форма №4) за 2009 рік.

14. Звіт про власний капітал (форма №4) за 2010 рік.

15. Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств (Форма № 50-сг) за 2009 рік.

16. Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств (Форма № 50-сг) за 2010 рік.

17. Данні інвентаризації земельних угідь сільської ради с. Волохів Яр.

18. Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства.

19. Азоєв Г.Л. Конкурентные преимущества фирмы / Г.Л. Азоєв, А.П. Челенков - М. : ОАО “Типография “НОВОСТИ””, 2000. - 256 с.

20. Азоев Г.Л. Конкуренция: анализ, стратегия и практика / Г.Л. Азоев. - М. : Центр экономики и маркетинга, 1996.-208 с.

21. Ансофф И. Новая корпоративная стратегия / И. Ансофф, Э.Дж. Макдоннелл. [Пер. с англ.] - СПб. : Питер Ком, 1999. - 416 с.

22. Балановська Т.І. Управління кадровим потенціалом сільськогосподарських підприємств / Т.І. Барановська / Науковий вісник НАУ. - 1999. - №7-8. - С.50-52.

23. Баб'як О. С Екологічне право України : [навч. посіб.] /О. С. Баб'як, П. Д. Біленчук, Ю. О. Чирва - К. : Атіка, 2000.- 216 с.

24. Безугла В.О. Конкурентоспроможність та аналіз існуючих методик ії оцінки / В.О. Безугла, Постіл І.І. // Економіка та держава: Міжнародний науково- практичний журнал. - 2007. -№11. - С. 33-35.

25. Борисенко З.М. Основи конкурентної політики : [підручник] / З.М. Борисенко - К.: Таксон, 2004. - 704 с.

26. Войчак А.В. Конкурентні переваги підприємства: сутність і класифікація / А.В. Вовчак, Р.В. Камишніков. // Маркетинг в Україні. - 2005. - № 2.-C. 30.

27. Гайдуцький А.П. Інвестиційна конкурентоспроможність аграрного

сектору України / А.П. Гайдуцький. - К. : Нора-Друк, 2004. - 156 с.

28. Гапоненко А. Конкурентоспособность хозяйственных организаций как основа социально-экономического роста/ А. Гапоненко // Журнал "Власть". - 2007. - № 1. - С. 33-36.

29. Глудкин О. П. Всеобщее управление качеством : [учеб. для вузов] / О. П. Глудкин, Н. М. Горбунов, А. И. Гуров, Ю. В. Зорин. [Под ред. О. П. Глудкина]. - М.: Горячая линия - Телеком, 2001. - 600 с.

30. Гуткевич С.А. Инвестиционная привлекательность аграрного сектора экономики : [моногр.] /С.А. Буткевич - К. : Изд-во Европ. ун-та, 2003. -252 с.

31. Гуторов О.І. Сучасні тенденції та оцінка інвестиційних процесів у сільськогосподарському виробництві : [лекція] / Харк. нац. аграр. ун-т ім. В.В. Докучаєва -Х., 2002. -52 с.

32. Дейнега, О.В. Методологічні аспекти оцінювання конкурентоздатності підприємств / О.В. Дейнега //Логістика. -Л. : Вид-во Нац. ун-ту "Львів. політехніка", 2008 - С. 61-68.

33. Должанський І.З. Конкурентоспроможність підприємства : [навч. посібник] / І.З. Должанський, Т.О. Загорна. - К. : Центр навчальної літератури, 2006. - 198 с.

34. Завадський Й.С. Менеджмент. - Т.1. - Вид. 2-ге. / Й.С. Завадський - К. : Українсько фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1998. - 542 с.

35. Законодавство України. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

36. Економіка підприємства : [підручник] / За заг. ред. С. Ф. Покропивного. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. -К.: КНЕУ, 2001. - 528 с., іл.

37. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах (Загальна і Особлива частина) : [навч. посіб.] / Г.І. Балюк - К. : Хрінком Інтер, 2006. - 192 с.

38. Экономический атлас Харьковской области [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://investatlas.kharkov.ua/ru/chuguev/objects/

39. Энциклопедический словарь / Гл. ред. Б.А. Введенский. В 3-х томах. Т. 3. - М.:Государственное научное издательство «БСЭ», 1954.

40. Канінський М.П. Підвищення конкурентоспроможності продукції овочівництва : [монографія ] / М.П. Канінський. - К. : ННЦ “ІАЕ”, 2005. - 143с.

41. Клименко Н.Г. Особливості державного управління в умовах надзвичайних ситуацій: теоретичний та історичний аспекти [Текст] : дис... канд. наук з держ. упр.: 25.00.01 / Клименко Наталія Григорівна ; Національна академія держ. управління при Президентові України. - К., 2008. - 225 арк. - арк. 193-225Кузнецова О. К, Радчик О. Л. Загрязнение окружающей среды отходами и опасными веществами. - М., 2001.

42. Кныш М. И. Конкурентные стратеги [Учеб. Пособие] / М. И. Книш. - СПб. : Б. и., 2000. - 284 с.

43. Конкурентоспроможність економіки України: стан і перспективи підвищення / За ред. д-ра екон. наук І.В. Крючкової.-К.: Основа, 2007.- 488с.

44. Лайко Г.П. Формування інвестиційної привабливості підприємств АПК. - К.: ННЦ «Інститут аграрної економіки», 2005. - 202 с.

45. Лифиц И.М. Теория и практика оценки конкурентоспособности товаров и услуг / И.М. Лифиц - М : Юрайт-М, 2001. -224 с.

46. Ламбен Ж.Ж. Стратегический маркетинг. Европейская перспектива /Ж.Ж. Ламбен. 0 СПб. : Наука, 1996. 0 291 с.

47. Литяцька Д.В. Аналіз роботи кадрових служб та їх вплив на діяльність підприємства / Матеріали 1-ої Всеукраїнської науково-практичної конференції“Наукові доповіді НАУ” 2006-1(2) “Облік, контроль і аналіз в управлінні підприємницькою діяльністю. - Черкаси.: ЧДТУ, 2002. - С.102-103.

48. Макаренко М.В. Підвищення конкурентоспроможності промислової продукції шляхом застосування ефективної маркетингової концепції збуту // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 1. - С. 26-34.

49. Марцин В.С. Механізм забезпечення конкурентоспроможності товару та показники її оцінки / В.С. Марцин //Актуальні проблеми економіки.-2008.- № 1. - С. 35-44.

50. Олейник И.С. Конкурентоспособное предприятие / И.С. Олейник. Обнинск. : БИ, 1995. - 302 с.

51. Опорний конспект лекцій для самостійної роботи при вивченні курсу «Основи охорони праці» для студентів 1-4 курсів, всіх форм навчання всіх спеціальностей (Укл. А.О. Муромцеві., І.П. Кас'янов. - Одеса: ОДЕУ, ротапринт, 2006р. - 96 с.

52. Основи аграрного підприємництва / [Малік М.Й., Зіновчук В.В., Луценко Ю.О. та ін.];за ред. М.Й. Маліка. - К. :Інститут аграрної економіки, 2001.- 582с.

53. Офіційна сторінка Мінагрополітики. [Електронний ресурс] Режим доступу: www / minagro.kiev.ua

54. Охорона праці в Україні. Нормативна база. (3-е вид., змін. і О 42 доп.) /Роїна О.М. - К.:КНТ, 2007. - 548 с.

55. Районка.инфо / Чугуевский информационный ресурс [Електронний ресурс] Режим доступу: http://rayonka.info/informatsiya/blog/stranitsa-2.html Щекин Г.В. Теория кадровой политики: [Монографія] / Г.В. Щекин. - К. : МАУП, 1997-176 с.

56. Смолін І.В. Аналітичний комплекс дослідження інтенсивності ринкової конкуренції/ І.В. Смолін // Конкуренція. Вісник Антимонопольного комітету України: наукове, правове видання з питань економіки і бізнесу. - 2006. - №2. - С. 41-45

57. Супіханов Б.К. Про підвищення конкурентоздатності аграрного виробництва в сучасних умовах / Б.К. Супіханов // Економіка АПК. - 2008. № 5. - С. 4

58. Спірна М.В. Стратегія управління конкурентоспроможністю підприємства / М.В. Спіріна // Актуальні проблеми економіки, №8, 2004, С.176-179

59. Тепла М.М. Україна на шляху до світової організації торгівлі / М.М. Тепла // Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 3. - С. 35-41.

60. Що зроблено. Харківщина - 2005-2009 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://kharkivoda.avakov.com/show.php?page=24169

61. Юрчишин В.В. До проблеми кадрового забезпечення реформування аграрних відносин / В.В. Юрчишин. // Економіка АПК. - 1998. - №6. - С.76-84.

Размещено на Allbest.ru