Підвищення конкурентоздатності підприємства (на прикладі ТОВ "Агросервіс" ЛТД)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дипломна робота

“Підвищення конкурентоздатності підприємства (на прикладі ТОВ “Агросервіс” ЛТД)”

Вступ

Агропромисловий комплекс є одним із стратегічних елементів економіки будь-якої держави. Від рівня його розвитку залежить якість і кількість забезпеченості населення продовольчими товарами. Стратегічна важливість галузей агропромислового комплексу пояснюється ще і тим, що від їх стану залежить продовольча безпека держави.

Для України розвиток агропромислового комплексу має першочергове значення в цілях забезпечення економічного зростання, зайнятості населення, зниження рівня бідності в країні. Серед галузей агропромислового комплексу в Україні найбільш розвинені сільське господарство, харчова і перероблююча промисловість, які органічно зв'язані один з одним.

Сучасний стан економічного становища України потребує створення умов необхідних для забезпечення зростання конкурентоздатності всіх її сфер, зокрема агропромислового сектору. Адже чим вищим є рівень конкурентоздатності суб'єктів аграрного ринку, тим вища їх ефективність господарської діяльності. Тому підвищення конкурентоздатності підприємств агропромислового комплексу має бути пріоритетним завданням агропромислової політики України.

З розвитком ринкових реформ в Україні, посиленням конкуренції між суб`єктами господарювання виникає проблема забезпечення їх конкурентоздатності, що є основною передумовою підтримання стійких позицій підприємств на внутрішньому та міжнародному ринках. Успіх підприємства в умовах конкурентної боротьби обумовлюється здійсненням постійного моніторингу позицій на ринку, дослідженням сильних і слабких сторін власної господарської діяльності та конкурентів, здатністю пристосовуватись до змін ринкових ситуацій.

Актуальність проблеми підсилюється в умовах інтеграції України до світового економічного простору, виходу на міжнародний ринок і розширення, таким чином, кола потенційних конкурентів.

Метою дипломної роботи є вивчення методологічних основ підвищення конкурентоздатності підприємства, здійснення аналізу внутрішього конкурентного середовища ТОВ “ Агросервіс“ ЛТД, пошук шляхів та розробка пропозицій, щодо підвищення конкурентоздатності даного підприємства. Задля досягнення мети були поставлені такі завдання: визначення поняття, факторів впливу та методів оцінки рівня конкурентоздатності; характеристика сучасного стану та проблем посилення конкурентоздатності продукції агропромислового комплексу україни на Європейському продовольчому ринку; аналіз впливу інвестиційної діяльності на конкурентноздатність продукції агропромислового комплексу на Світовому ринку; провести організаційно-правову та фінансово-економічну характеристику підприємства; здійснити аналіз сучасного стану підприємства в структурі ринкового середовища; розробка методів підвищення конкурентоздатності ТОВ “Агросервіс“ ЛТД за рахунок поліпшення маркетингової орієнтації, вирішення проблем в кадровому менеджменті та державної підтримки.

Об'єктом дипломної роботи є товариство з обмеженою відповідальністю “Агросервіс” ЛТД, що знаходиться за адресою: 63552 Україна, Харківська область, Чугуївський район, с. Волохів Яр, вул. Миру,8.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні, методичні та прикладні аспекти підвищення конкурентоздатності підприємств.

Дослідження проблеми конкурентоздатності постійно проводилося у розвинутих країнах. Теоретичним надбанням є наукові праці економістів-дослідників різних часів: А. Сміта, Д. Рікардо, А. Курно, Е. Хекшера, Б. Оліна, Дж. Робінсон, Е. Чемберліна, П. Сраффи, Ф. Еджуорта, А. Лернера, Ф. Хайека, М. Портера, І. Ансоффа, А. Томпсона, А. Юданова, Г. Азоєва та інших. Світові результати дослідження проблеми конкурентоздатності неможливо автоматично і в повному обсязі впровадити у вітчизняну економіку, оскільки мають місце різні умови і рівні її розвитку.

Україна перебуває на етапі становлення ринкової економіки і відповідно вивчення проблеми конкурентоспроможності знаходиться у зародковому стані. Перші результати дослідження даної проблематики оприлюднені в наукових роботах вітчизняних економістів-дослідників В.Андрійчука, П.Гайдуцького, З.Кадюка, М.Маліка, В.Месель-Веселяка, О.Онищенка, Б. Пасхавера, П.Саблука, А.Стельмащука, В.Трегобчука, О.Шпичака та інших.

Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості використання аграрними підприємствами теоретичних положень, висновків і рекомендацій при підвищенні конкурентоздатності підприємства. Запропоновані варіанти, щодо підвищення конкурентоздатності підприємств аграрного сектору, можуть бути використані при розробці регіональних програм його розвитку.

Розділ 1. Методологічні основи конкурентоздатності підприємства

1.1 Поняття конкурентоздатності підприємства, фактори що впливають та методи оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства

У прикладній економіці часто виникає необхідність оцінювання результативності конкретних економічних об'єктів, зокрема товарів або підприємств. Важливість вирішення такого завдання може бути обумовлена як власне потребами самого підприємства для аналізу власної діяльності та ідентифікації резервів її покращання, так і потребами зовнішніх його контрагентів (наприклад, клієнтів, посередників, конкурентів тощо) в процесі планування їх діяльності. Основною проблемою, що виникає при цьому, є комплексність задачі та повноцінне врахування не лише внутрішніх, але й зовнішніх факторів впливу на діяльність підприємства та його здатність витримувати конкуренцію [19].

Незважаючи на те, що економічна теорія конкуренції бере свій початок з праць А. Сміта, основний імпульс у своєму розвитку вона отримала в останні два десятиліття ХХ ст. Міжнародна конкуренція, глобалізація ринків, масштабне проникнення іноземних товарів на український ринок переводять проблему управління конкурентоздатністю підприємства до числа пріоритетних управлінських завдань, ефективне вирішення яких забезпечить функціонування та розвиток підприємства у новому середовищі. Тому з часу переходу економіки України до ринкових умов господарювання все більш вітчизняних виробників та економістів ставлять собі за мету проблему підвищення конкурентоздатності продукції[20].

Поняття конкурентоздатності інтерпретується та аналізується в залежності від економічного об`єкту який розглядається. Безумовно, критерії, характеристики і фактори динаміки конкурентоздатності на рівні товару, фірми, корпорації, галузі, національного господарства, або нації мають свою специфіку. Аналіз конкурентоздатності може бути проведений для кожного з рівнів, в залежності від цілей дослідження [24].

Терміни “конкурентоспроможність” і “конкурентоздатність” є відносно новими для вітчизняної економічної школи. Доцільність їх використання у науковій літературі обумовлена потужним становленням і інтенсивним розвитком вільного конкурентного середовища на більшості вітчизняних ринків.

До 90-х років минулого століття для опису результативності діяльності господарюючих суб'єктів на Україні більш уживаним був інший термін - “ефективність”, який, хоча і не втратив сьогодні своєї важливості, проте є недостатнім для опису зовнішньої відносної результативності діяльності підприємств і підприємців.

Сьогодні питання конкурентоспроможності (конкурентноздатності) є досить актуальним і широко висвітлене у сучасній вітчизняній та зарубіжній науковій літературі. При цьому особлива увага приділяється ідентифікації поняття “конкурентоспроможність”, економічних систем у якості її об'єктів, опису методик і алгоритмів визначення конкурентоспроможності різних об'єктів. Найбільш вивченим є питання оцінювання конкурентоспроможності товару, значно менше - підприємств. Недостатня увага приділена адаптуванню методик оцінювання конкурентоспроможності до специфічних особливостей різних видів товарів (продукції, робіт, послуг, інформації).

Конкурентоздатність - це винятково ринкова категорія, що визначає зовнішню ефективність функціонування різних об'єктів. Базовою складовою поняття є “конкуренція”, тобто “боротьба”, “змагання” юридичних або фізичних осіб за покупця в умовах дії жорсткого закону конкуренції як об'єктивного процесу “вимивання” неякісних товарів із ринку. Хоча вона є реальним атрибутом зрілих ринкових відносин, однак для державних, монопольних секторів економіки України нерідко передбачає винятково негативне сприйняття: “конкуренція - програш і смерть одних, перемога та перевага інших. Конкуренція, що підсилюється егоїстичними інтересами капіталістичної наживи, призводить до експлуатації трудящих” [39].

Для характеристики середовища господарювання, де присутня конкуренція, вживаними є поняття “конкурентоздатність” і “конкурентоспроможність”. В українській економічній термінології вживаним є не адаптоване лексично російське запозичення цих понять [42,45]. Існуюче в російській мові єдине поняття “конкурентоспособность” більшістю вітчизняних науковців ідентифікується як „конкурентоспроможність”. При цьому не враховується той факт, що в українській мові існує інше, дещо відмінне за значенням поняття “конкурентоздатність”.

Ці терміни мають по дві основи, перша з яких однакова й є похідною від слова „конкуренція”, що означає „суперництво, боротьба, змагання” [21].

Другу основу у слові “конкурентоспроможність” становить слово „спроможність”, а у слові “конкурентоздатність” слово “здатність”. Лінгвістичний аналіз даних слів дав змогу виявити наступне:

· “здатний - який може, уміє здійснювати, виконувати, робити що-небудь, поводити себе певним чином”;

· “спроможний - який має здатність виконувати, здійснювати, робити і т. ін. що-небудь; який має здібності до чого-небудь, уміє здійснювати, виконувати щось; який може, має можливості здійснити що-небудь” [21].

Відповідно до цього пропонуються такі визначення понять конкурентоздатність і конкурентоспроможність:

· конкурентоздатність - це здатність певного об'єкта (товару, підприємства, регіону, країни) витримувати конкуренцію порівняно з аналогічними об'єктами на даному ринку;

· конкурентоспроможність - це комплекс характеристик об'єкта (товару, підприємства, регіону, країни), який визначає його потенційний результат на ринку.

Отже, конкурентоздатність визначається відносно об'єктів, які вже діють на ринку, а конкурентоспроможність - новостворених, тобто до тих, які тільки мають виходити на ринок.

Конкурентоздатність - це не показник, а рівень, який можна обчислити для себе і для конкурента.

Насамперед - це філософія роботи в умовах ринку, орієнтована на [28]:

· розуміння нестачу у споживачів і тенденції їх розвитку;

· знання поведінки і можливостей конкурентів;

· знання стану і тенденцій розвитку ринку;

· знання навколишнього середовища і її тенденцій;

· уміння створити такий товар і так довести його до споживача, щоб споживач віддав саме йому перевагу, а не товару конкурента.

Визначення, аналіз та узагальнення існуючих в науковій та учбовій літературі основних категорій, щодо конкурентоздатності дозволяє охарактеризувати поняття наступним чином.

Конкурентоздатність підприємства слід розуміти, як реальну та потенційну здатність, а також наявні для цього можливості підприємства вивчати попит (ринок), проектувати, виготовляти та реалізувати товари, які за своїми параметрами у комплексі більш прийнятні для споживачів, ніж товари конкурентів.

Конкурентоздатність підприємства - це відносна комплексна характеристика, що виражає відмінність у розвитку конкретного підприємства від розвитку інших за ступенем задоволення товарами потреб споживачів і за ефективністю виробничої діяльності. Внутрішня і зовнішня ефективність діяльності підприємства, проявом якої є конкурентоздатність, тісно взаємопов'язані. Внутрішня ефективність є дзеркальним відображенням її зовнішньої складової, оскільки, якщо підприємство раціонально використовує свої фінансові, матеріальні, технічні, трудові ресурси, має ефективну структуру управління тощо, то воно найчастіше створює товари, які відповідають ринковим потребам і пропонує їх ринку через відлагоджену збутову систему. Варто зауважити, що «ідеальний товар», тобто товар, який максимально задовольнить ринкові потреби, може виникнути лише у випадку, якщо при його створенні та подальшому просуванні будуть задіяні конкурентоздатні партнери: постачальники, посередники тощо[19].

В економічній літературі пропонується розрізняти чотири основні рівні конкурентоспроможності підприємства:

Перший рівень - менеджери дбають лише про випуск продукції, на споживача не зважають.

Другий рівень - менеджери прагнуть, щоб продукція підприємства повністю відповідала стандартам, встановленим конкурентами.

Третій рівень - менеджери уже не зважають на стандарти конкурентів, а вже самі потроху стають “законодавцями моди” у галузі.

Четвертий рівень - коли успіх у конкурентній боротьбі забезпечує в першу чергу не виробництво, а управління і підприємство повністю стає “законодавцем моди” на даному ринку.

Конкурентоспроможність підприємства у свою чергу визначає конкурентностійкість підприємства.

Конкурентностійкість підприємства - це стабільність становища на ринку в часі одного виробника щодо іншого, або - це потенційні можливості підприємства з випуску конкурентоспроможної продукції [21].

Отже, підприємство буде конкурентоздатним, якщо будуть конкурентоздатні всі його партнери, оскільки в іншому випадку не можна отримати вчасно якісні сировину та матеріали за найнижчими цінами, забезпечити ефективний збут товарів до закінчення терміну їх реалізації тощо.

Фактори, що впливають на конкурентоздатність підприємства.

Фактори - це ті явища і процеси виробничо-господарської діяльності підприємства і соціально - економічного життя суспільства, що викликають зміну абсолютної і відносної величини витрат на виробництво, а в результаті - зміна рівня конкурентоздатності самого підприємства.

Конкурентоздатність підприємства залежить від ряду таких факторів, як [24]:

· конкурентоздатність товарів підприємства на зовнішньому і внутрішньому ринках;

· вид товару та його асортимент;

· місткість ринку (кількість щорічних продажів);

· легкість доступу на ринок;

· однорідність ринку;

· конкурентні позиції підприємств, що вже працюють на даному ринку;

· конкурентоздатність галузі;

· можливість технічних нововведень у галузі;

· конкурентоздатність регіону і країни.

Як свідчить світова практика ринкових відносин, взаємозалежне вирішення цих проблем і використання даних принципів гарантує підвищення конкурентоздатності підприємства.

На конкурентоздатність будь-якого підприємства можуть впливати такі фактори:

· економічний потенціал і ефективність діяльності;

· рівень управління, форми організовування та досвід функціонування елементів господарського механізму з погляду нововведень і відповідальності;

· виробничий і збутовий потенціали, що вказують на можливості підприємства виробляти та реалізовувати товари у необхідних кількостях у визначений термін;

· науково-дослідний потенціал: організовування та напрями наукових досліджень, щорічні витрати на наукові розробки, кількість патентів на винаходи тощо;

· фінансовий стан;

· репутація;

· стан і кваліфікація персоналу[19].

Фактори конкурентоздатності, на думку М. Портера, прямо пов'язані з факторами виробництва. Усі фактори, що визначають конкурентні переваги підприємства, вона представляє у виді декількох великих груп :

· Людські ресурси - кількість, кваліфікація і вартість робочої сили.

· Фізичні ресурси - кількість, якість, доступність і вартість ділянок, води, корисних копалин, лісових ресурсів, джерел гідроелектроенергії, рибальських угідь; кліматичні умови і географічне положення країни розташування підприємства.

· Ресурс знань - сума наукової, технічної і ринкової інформації, що впливає на конкурентоздатність товарів і послуг, зосередженої в академічних університетах, державних галузевих научно-дослідницьких інститутів(НДІ).

· Грошові ресурси - кількість і вартість капіталу, що може бути використаний на фінансування промисловості й окремого підприємства. Природно, капітал неоднорідний. Він має такі форми, як незабезпечена заборгованість, забезпечений борг, акції, венчурний капітал, спекулятивні цінні папери і т.д. У кожної з цих форм свої умови функціонування. А з урахуванням різних умов їх руху в різних країнах, вони будуть у значній мірі визначати специфіку економічної діяльності суб'єктів у різних країнах.

· Інфраструктура - тип, якість наявної інфраструктури і плата за користування нею, що впливають на характер конкуренції. Також до них відносяться; транспортна система країни, система зв'язку, поштові послуги, переказ платежів з банку в банк усередині і за межі країни, система охорони здоров'я і культури, житловий фонд і його привабливість з погляду проживання і роботи.

Галузеві особливості, безумовно, накладають свої істотні розходження на склад і зміст застосовуваних факторів.

Усі фактори, що впливають на конкурентоздатність підприємства, М. Портер пропонує поділяти на кілька типів.

По-перше, на основні і розвинуті.

Основні фактори - це природні ресурси, кліматичні умови, географічне положення країни, некваліфікована і напівкваліфікована робоча сила.

Розвинуті фактори - сучасна інфраструктура обміну інформацією, висококваліфіковані кадри (фахівці з вищою освітою, фахівці в області ЕОМ і ПК) і дослідницькі відділи університетів, що займаються складними, високотехнологічними дисциплінами.

Розподіл факторів на основні і розвинуті досить умовний. Як правило, створюване ними перевага нестійка, а прибуток від використання низький. Особливе значення вони мають для видобувних галузей, галузей, пов'язаних із сільським і лісовим господарством, а також галузей, що застосовують в основному стандартизовану технологію і малокваліфіковану робочу силу.

Набагато більше значення для конкурентоздатності мають розвинуті фактори, як фактори більш високого рівня. Для їх розвитку необхідні значні, часто довготривалі вкладення капіталу і людських ресурсів. Крім того, необхідна умова самого створення розвинутих факторів - це використання висококваліфікованих кадрів і високих технологій.

Особливістю розвинутих факторів є те, що, як правило, їх важко придбати на світовому ринку. У той же час вони є неодмінною умовою інноваційної діяльності підприємства. Успіхи підприємств багатьох країн світу прямо пов'язані із значною науковою базою і наявністю висококваліфікованих фахівців.

Іншим принципом розподілу факторів є ступінь їх спеціалізації. Відповідно до цього усі фактори поділяються на загальні і спеціалізовані.

Загальні фактори, до яких М. Портер відносить систему автомобільних доріг, персонал з вищим утворенням, можуть бути використані в широкому спектрі галузей.

Спеціалізовані фактори - це вузькоспеціалізований персонал, специфічна інфраструктура, бази даних у визначених галузях знання, інші фактори, які застосовуються в одній або в обмеженій кількості галузей [53].

На підставі розглянутої нами вище концепції конкурентоздатності підприємства, пропонується всю сукупність факторів, що визначають відношення споживача до самого суб'єкта господарювання і його продукції або послузі, розділити на внутрішні та зовнішні стосовно нього рис.1.1.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1. Фактори, що впливають на конкурентоздатність підприємства [32].

Якщо узагальнити висловлювані різними авторами погляди на конкурентоздатність підприємств, можна зробити висновок, що конкурентноздатними можна вважати ті господарюючі суб'єкти, які ефективно функціонують на ринку та надають споживачу конкурентоздатні товари.

Методи оцінки рівня конкурентоздатності підприємства.

Базовими принципами оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства є:

· комплексність - результати дослідження конкурентоспроможності підприємства повинні сполучати і оцінку ефективності процесу його адаптації до змінних умов функціонування, і ступінь реалізації стратегічного потенціалу, і конкурентні позиції підприємства відносно одного або декількох конкурентів, що розглядаються як база порівняння;

· системність - основою для оцінки рівня конкурентоспроможності і розробки відповідних рекомендацій можуть виступати лише результати системного аналізу впливу чинників зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства з урахуванням між факторних взаємозв'язків та обумовленого ними синергічного ефекту;

· об'єктивність - результати дослідження та оцінки конкурентоспроможності підприємства повинні базуватися на повній та достовірній інформації про зовнішні та внутрішні умови його функціонування і відображати реальні конкурентні позиції суб'єкта господарювання;

· динамічність - основним завданням дослідження конкурентоспроможності є не статична оцінка фактичних конкурентних позицій підприємства на конкретний момент часу, а прогнозування їх змін та розробка на цій основі ефективних управлінських рішень;

· безперервність - процес дослідження та оцінки конкурентоспроможності та змін її рівня має носити безперервний характер (шляхом створення системи моніторингу ринку, чинників конкурентоспроможності, конкурентних позицій підприємства), оскільки дискретні оцінки не завжди дають можливість своєчасно зафіксувати стрибкоподібні зміни чинників конкурентоспроможності, оцінити можливі тенденції динаміки конкурентних позицій підприємства та своєчасно прийняти та реалізувати відповідні управлінські рішення;

· оптимальність - у відповідності з цим принципом об'єктом дослідження є не лише сам рівень конкурентоспроможності, але і ступінь ефективності його досягнення, тому конче необхідною є комплексна оцінка шляхів досягнення певних конкурентних позицій з урахуванням як прямих витрат, пов'язаних з реалізацією заходів по регулюванню конкретного чинника, так і потенційних витрат на розвиток та підтримку конкурентної переваги в майбутньому [25].

Загальний порядок дослідження, оцінки та, в цілому, управління конкурентоспроможністю підприємства охоплює такі принципові етапи:

1. Вияв чинників зовнішнього та внутрішнього середовища, що впливають на рівень конкурентоспроможності підприємства, та оцінка їх значимості.

2. Групування чинників, аналіз їх внутрішньо групових та міжгрупових взаємозв'язків.

3. Оцінка впливу обраних для дослідження чинників (або груп чинників) на рівень конкурентоспроможності підприємства та кількісне визначення цього рівня.

4. Прогнозування змін включених у модель чинників внаслідок можливих змін умов зовнішнього та внутрішнього середовища.

5. Прогнозування рівня конкурентоспроможності підприємства.

6. З'ясування шляхів та методів підвищення конкурентоспроможності.

7. Розробка комплексу заходів по підвищенню конкурентоспроможності.

8. Оцінка прямих та опосередкованих витрат на реалізацію розроблених заходів.

9. Вибір критерію ефективності заходів по підвищенню конкурентоспроможності підприємства.

10. Визначення ефективності розроблених заходів та вибір оптимального комплексу регулюючих впливів.

11. Прийняття відповідних управлінських рішень.

Конкурентоздатнысть підприємства визначають показники, які характеризують:

· конкурентоздатність продукції;

· фінансовий стан підприємства;

· ефективність збуту та просування товарів;

· ефективність виробництва;

· імідж підприємства тощо [42].

Конкретний набір показників залежить від методу оцінки конкурентоспроможності підприємства.

Класифікація методів оцінки конкурентоспроможності підприємства передбачає їх поділ на окремі групи за певною ознакою. Найчастіше такою ознакою виступає форма представлення результатів оцінки, відповідно до якої виділяють графічні, матричні, розрахункові та комбіновані (розрахунково-матричні, розрахунково-графічні) методи.

Графічний метод оцінки конкурентоспроможності базується на побудові так званої “Радіальної діаграми конкурентоспроможності” або “Багатокутника конкурентоспроможності”. На рис.1.2 (Додаток А) співставлено багатокутники конкурентоспроможності чотирьох підприємств (умовні назви - “Союз-Україна”, “Рапід”, “Прогрес” та “Грант”) по дев'яти критеріях.

Побудова багатокутників здійснювалася наступним чином: коло було поділене радіальними оціночними шкалами на рівні сектори, кількість яких дорівнювала кількості обраних критеріїв (у даному випадку - 9); шкали на радіальних прямих було градуйовано так, щоб всі значення критеріїв знаходилися всередині оціночного кола; значення критеріїв збільшувалися по мірі віддалення від центра кола; на кожній вісі з використанням відповідного масштабу вимірювання було позначено точки, що відповідали значенням критеріїв; по точках відповідно для кожного з підприємств проведено ламану лінію, яка і сформувала багатокутник. З рис. 1.2 видно, як відрізняються підприємства одне від одного по окремих критеріях.

Перевагою графічного методу оцінки конкурентоспроможності підприємства є його простота та наочність; недоліком слід вважати те, що він не дає змоги встановити значення узагальненого критерію конкурентоспроможності підприємства.

Матричні методи оцінки конкурентоспроможності підприємства базуються на використанні матриці - таблиці впорядкованих по рядках та стовпцях елементів. Найбільш показовим прикладом може слугувати широко відома матриця БКГ (“Бостонської консалтингової групи”) (рис. 1.3), побудована за принципом системи координат: по вертикалі - темпи росту місткості ринку, що розміщуються по рядках матриці у лінійному масштабі; по горизонталі, тобто по стовпцях матриці - в логарифмічному масштабі відкладається відносна частка виробника продукції на ринку. Найбільш конкурентноздатними вважаються підприємства, що займають значну частку на швидко зростаючому ринку [28].

Переваги методу: дає змогу дослідити розвиток процесів конкуренції в динаміці та при наявності достовірної інформації про обсяги реалізації дозволяє забезпечити високу репрезентативність оцінки; як недолік відзначають надмірну спрощеність методу та неможливість проведення аналізу причин того, що відбувається, внаслідок чого ускладнюється вироблення управлінських рішень. Окрім матриці БКГ існує достатньо багато матричних моделей, які можуть бути використаними для оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства:

· матриця “Привабливість ринку/конкурентоспроможність” (модель GE/Mc Kinsey);

· матриця “Привабливість галузі/ конкурентоспроможність” (модель Shell/DPM);

· матриця “Стадія розвитку ринку/конкурентна позиція” (модель Hofer/Schendel);

· матриця “Стадія життєвого циклу продукції/конкурентна позиція"”(модель ADL/LC) тощо.

Табличний метод оцінки рівня конкурентоздатності підприємства фактично являє собою варіацію матричного і тому не виділяється тут у окрему категорію [25].

Розрахункові методи оцінки конкурентоспроможності підприємства є вельми численними. Вони поділяються на:

· специфічні методи - методи, що дозволяють оцінити конкурентоспроможність підприємства по окремих аспектах його діяльності - виробничому, інноваційному, маркетинговому, фінансовому тощо;

· комплексні методи - методи, що базуються на комплексному підході до оцінки конкурентоспроможності підприємства.

Серед комплексних методів оцінки визначальне місце посідають:

· метод, що використовує в якості головного підходу оцінку конкурентоспроможності продукції підприємства;

· метод, що базується на аналізі порівняльних переваг підприємств-конкурентів;

· метод, що ґрунтується на основі теорії ефективної конкуренції;

· інтегральний метод;

· метод самооцінки (Європейська модель ділової досконалості, англійська методика матриці удосконалення бізнесу (ВІМ)).

Стисла характеристика комплексних методів представлена у таблиці 1.1 (Додаток Б). До ключових методів оцінки конкурентоспроможності підприємства відносяться методи, в основі яких лежить: життєвий цикл товару (послуги); оцінка конкурентоспроможності одиниці продукції; частка ринку; теорія ефективної конкуренції; конкурентна перевага; метод бенчмаркинга; споживча вартість тощо.

Описані вище методи різняться за своєю суттю, базою формування показників конкурентоспроможності. У цілому, складною методологічною проблемою при оцінці конкурентоспроможності підприємства є визначення її критеріїв і показників. Боровських Н. сформовано приблизний перелік критеріїв і групи показників, що використовуються при оцінці конкурентоспроможності організації під час розробки і реалізації її конкурентних стратегій (табл. 1.1) [42].

Вибір показників оцінки конкурентоспроможності фірми, методики в цілому залежить від багатьох факторів: мети проведення оцінки, сфери бізнесу, наявної інформації тощо.

1.2 Сучасний стан та проблема посилення конкурентоздатності продукції АПК україни на Європейському продовольчому ринку

Аграрний сектор посідає важливе місце в економіці України, оскільки в ньому виробляється 18 % ВВП, створюється 16 % валової доданої вартості, зайнято майже 25 % загальної чисельності працюючих у державі.

Сільськогосподарська продукція займає значну частку у зовнішній торгівлі України, впевнено посідаючи високі місця серед інших товарних груп. Протягом останніх років становила в середньому 10-11 %. За 12 місяців 2009 року ця частка склала - майже 17 %. Сільське господарство на сьогодні залишається єдиною галуззю економіки України, яке має позитивне сальдо зовнішньої торгівлі.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.1 Частка продукції АПК в світовій торгівлі [53].

За останні роки спостерігається стале зростання обсягів експорту сільськогосподарської продукції з 2 млрд. дол. США у 2001 році до 9,8 млрд. дол. США у 2009 році ( Рис. 2.2 ).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.2 Обсяги експорту сільськогосподарської продукції [53].

Слід зазначити, що незважаючи на вплив міжнародної фінансової кризи на економіку країни та скорочення обсягів експорту у 2009 році на 17 % Україна залишається важливим світовим експортером багатьох видів сільськогосподарської продукції, займаючи перше місце по експорту насіння соняшнику, олії та ячменю, друге по експорту рапса та п'яте по експорту зерна.

Доля експорту в загальному обсязі зовнішньої торгівлі продукції аграрного сектору в 2009 році становила 65,6 відсотків.

Найбільшу питому вагу у структурі експорту (за підсумками 2009 р.) займають наступні товарні групи: зернові культури (36 %), олія (18 %), насіння олійних (10 %) шоколад (5 %) молоко та молочні продути (4 %).

За останні роки, особливо після вступу України до СОТ, спостерігається тенденція диверсифікації зовнішніх ринків, здебільшого, за рахунок зменшення постачання товарів на традиційні ринки збуту (СНД та ЄС) та суттєвого зростання частки експорту до Азійських країн (25,6 % від загального експорту сільськогосподарської продукції у 2008 році та 34,3% за 2009 рік), що свідчить про значну фінансову спроможність цього ринку та конкурентоспроможність української продукції.

Аналіз географічної структури експорту свідчить (Рис. 2.3), що в цілому по всіх товарних групах 1-24 УКТЗЕД найбільша частина експорту припадає на країни Азії - 34 %, країни СНД - 28 %, країни ЄС - 23 % та Африканські країн - 13 %. Так у порівнянні з 2008 роком помітно скоротився експорт сільгосппродукції до країн ЄС (на 36 %) та СНД (на 28 %), у той же час відбулося збільшення експорту до Азійських країн (на 16 %) та Африканських країн (на 49 %).



Рис. 2.3 Географічна структура експорту [53].

Що стосується товарної структури експорту до Європейського союзу, то найбільшу питому вагу займали: насіння олійних (737 млн. дол. США), олія (469 млн. дол.), зернові (454 млн. дол.) [53].

Проблема посилення конкурентоспроможності продукції агропромислового комплексу (АПК) України на європейському продовольчому ринку актуалізується з огляду на приєднання України до зони вільної торгівлі з Європейським Союзом (ЄС), що призведе до перетворення вітчизняного ринку на ринок збуту європейського продовольства і продукції сільського господарства, зумовить поглиблення кризи в АПК і розвитку сільських територій та створить загрозу продовольчій безпеці держави.

Про низький рівень конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції на європейському продовольчому ринку свідчать наступне: низька ефективність цієї галузі порівняно з іншими країнами; невідповідність структури українського експорту попиту країн ЄС на сільськогосподарську продукцію; невелика частка підприємств, сертифікованих згідно з міжнародними стандартами.

Значною мірою перешкоджають зміцненню конкурентоспроможності такі чинники:

· низький рівень розвитку вітчизняної фінансово-кредитної системи; нерозвиненість інфраструктури АПК;

· недостатність державного цільового фінансування науково-прикладних розробок [56].

Найбільшу питому вагу вітчизняної аграрної продукції виробляють дрібні селянські домогосподарства. Проте цілеспрямована робота щодо впровадження науково обґрунтованих технологій утримання худоби, селекції не проводиться - це призводить до того, що продукція не відповідає вимогам якості та безпеки в рамках угод Світової організації торгівлі (СОТ) та вимог ЄС і є неконкурентоспроможною. Тому вступ України до СОТ та приєднання до зони вільної торгівлі з ЄС призведе до втрати вагомого джерела сукупного доходу сільських родин.

За умови збереження існуючого низького рівня конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції на європейському ринку зростає небезпека посилення таких негативних тенденцій:

· виробники аграрної продукції недоотримуватимуть доходи, що призведе до погіршення соціально-економічних умов у сільських місцевостях;

· надалі зростатиме від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі України з країнами ЄС загалом та по сільськогосподарській продукції зокрема;

· збільшиться частка імпортної продукції у сукупному споживанні продуктів харчування в Україні.

Важливість та актуальність посилення конкурентоспроможності продукції АПК України на європейському ринку пояснюється, серед інших, такими факторами:

· підвищення цін на сільськогосподарську продукцію (24 % за 2010 р.) внаслідок загострення світової продовольчої кризи та збільшення виробництва;

· зростання попиту в європейських країнах на органічну продукцію, причому ціни на таку продукцію вищі на 20...50 %, а для її вирощення в країнах ЄС використовується лише 3,5 % загальних сільськогосподарських площ;

· лише 20 % виробленої в Україні аграрної продукції споживається в межах держави, а решту 80 % можна експортувати;

· експорт сільськогосподарської продукції становить 21 % усього експорту України до країн ЄС (обсяги імпорту цієї продукції країн ЄС більші, ніж США, Японії, Канади, Австралії, Нової Зеландії разом, і сягнули 67 трлн євро у 2006 р.) [49].

Про низький рівень конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції на європейському продовольчому ринку свідчать наступне:

Низька ефективність цієї галузі порівняно з іншими країнами - загрозливим, з точки зору продовольчої безпеки, можна вважати істотне зниження рентабельності основних видів продукції сільського господарства (зокрема, у 2005 р. рівень рентабельності зерна становив 3,1 % порівняно з 275,1 % у 1990 р., насіння соняшника - 24,3 % порівняно з 236,5 %, м'яса великої рогатої худоби 20,6 % порівняно з 25,0 % відповідно).

Невідповідність структури українського експорту попиту країн ЄС на сільськогосподарську продукцію. Зважаючи на товарну структуру імпорту сільськогосподарської продукції країнами ЄС, вітчизняним аграрним підприємствам варто нарощувати експортний потенціал у таких галузях, як виробництво м'яса, насіння соняшника, вирощування фруктів, виробництво фруктових та овочевих консервів.

Невелика частка підприємств, сертифікованих згідно з міжнародними стандартами (лише 3 % м'ясо переробних комбінатів, 34,6 % молокопереробних підприємств володіють міжнародними сертифікатами).

Низька якість продукції внаслідок того, що 60 % сільськогосподарської продукції виготовляється дрібними приватними господарствами населення, які обмежені фінансовими, матеріальними, технологічними, інформаційними ресурсами, у результаті чого виготовлена у цих господарствах продукція втрачає конкурентні переваги[49].

Значною мірою перешкоджають зміцненню конкурентоспроможності вітчизняної продукції АПК на зовнішніх ринках такі чинники: низький рівень розвитку вітчизняної фінансово-кредитної системи, відсутність галузевих кооперативних банків, нерозвиненості в Україні сфери страхування кредитних та виробничих ризиків; нерозвиненість інфраструктури АПК, що призводить до збільшення вартості виробництва, значних втрат продукції під час її транспортування та зберігання; переважно низький рівень спеціалізації функціонуючих господарств - більшість вітчизняних сільськогосподарських підприємств займаються рослинництвом і тваринництвом, виробляючи при цьому 10...20 найменувань продукції. Фермери країн ЄС обмежуються виробництвом лише двох-трьох видів сільськогосподарської продукції; недостатність державного цільового фінансування науково-прикладних розробок в аграрному секторі, що обмежує продуктивність сільськогосподарського виробництва; фактичне знищення кооперативних традицій, що призвело до збільшення частки виробництва сільськогосподарської продукції у господарствах населення (82 % - у заготівлі молока, 63 % - у заготівлі м'яса, 50 % - у заготівлі яєць), тоді як основою ефективного функціонування аграрного сектора в країнах ЄС є саме кооперативні організації [48].

З урахуванням існуючих проблем, а також позитивного зарубіжного досвіду, видається доцільною реалізація заходів у контексті підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної продукції АПК на європейському ринку за наведеними нижче основними напрямами.

1. Збільшення експортного потенціалу вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції через наступні: покращання репутації України на міжнародному ринку продовольства як країни-виробника екологічно чистих і безпечних продуктів. Для цього слід розробити та реалізувати державну програму просування українських агропромислових товарів, сільськогосподарської продукції і продовольства на зовнішні ринки; створення Державної агенції міжнародного маркетингу аграрної продукції при Міністерстві АПК, у функції якої входило би стратегічне та поточне дослідження кон'юнктури зовнішніх ринків, організація міжнародного маркетингу; пошук зарубіжних партнерів для співробітництва; заборону адміністративного втручання у регулювання зовнішньої торгівлі сільськогосподарською продукцією, натомість збільшення державних стратегічних запасів, а відтак послаблення цінових коливань та унеможливлення спекуляцій на внутрішньому ринку; створення дієвого механізму надання фінансової підтримки підприємствам через механізм здешевлення короткої довгострокових кредитів для модернізації та реконструкції виробництва [59].

2. Налагодження сучасної інфраструктури аграрного ринку за допомогою: створення інфраструктури для консалтингу, навчання та підвищення кваліфікації фермерів і сільськогосподарських спеціалістів; удосконалення "твердої" інфраструктури (будівництво шляхів, налагодження системи водопостачання, меліоративних споруд, підвищення рівня інформатизації сільськогосподарських підприємств тощо).

3. Посилення кооперації господарств населення виробників сільськогосподарської продукції шляхом: проведення інформаційної політики, спрямованої на популяризацію кооперативної форми господарювання серед господарств населення, висвітлення ключових переваг суб'єктів господарської діяльності у випадку створення кооперативу; розробки та затвердження Указом Президента Програми заходів щодо розвитку кооперативного руху та посилення його ролі в реформуванні економіки України на ринкових засадах.

4. Налагодження співпраці між виробниками сільськогосподарської продукції та дослідними установами через: фінансування з державного бюджету наукових досліджень, підготовки та підвищення кваліфікації кадрів для виробничої і соціальної сфери села, інформаційно консультаційного обслуговування; стимулювання розвитку територіально-виробничих та агротехнічних комплексів виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, що дозволить акумулювати обмежені фінансові активи і спрямувати їх на розробку та впровадження нових технологій у сфері сільського господарства.

5. Використання позитивного досвіду країн ЄС у регулюванні ринку аграрної продукції у напрямі зміцнення конкурентоспроможності АПК, що серед іншого включатиме прийняття поданого на розгляд Кабінету Міністрів України проекту постанови “Про порядок державної реєстрації генномодифікованих організмів” [48].

Як свідчить досвід європейських країн, застосування запропонованих заходів як на локальному, так і на регіональному та загальнодержавному рівнях має підвищити рівень конкурентоспроможності продукції АПК та забезпечити їй належне місце у ієрархії споживчих продуктів на європейському продовольчому ринку. Це безперечно підвищить рейтинг українського АПК та України в цілому серед провідних європейських країн.

1.3 Вплив інвестиційної діяльності на конкурентноздатність продукції АПК на Світовому ринку

З кінця ХХ століття найважливішим орієнтиром державного регулювання інтеграції економік окремих країн у глобальне світове господарське середовище стало підвищення національної конкурентоспроможності. У зв'язку з цим, загострилась потреба комплексного дослідження впливу інвестиційної діяльності у сільському господарстві як джерела підвищення конкурентоздатності економіки України на світовому ринку.

Інвестиції є основним джерелом відтворення виробничого потенціалу аграрного сектору економіки. Уповільнення інвестиційних процесів - одна з головних причин кризових явищ, що мають місце у більшій частині сільськогосподарських підприємств. З практичного досвіду можна зазначити, що активізація інвестиційних процесів сприяє збільшенню масштабів впровадження у виробництво новітніх досягнень науково-технічного прогресу і, як наслідок, підвищення продуктивності використаних виробничих потужностей. Але, на превеликий жаль, нині сільське господарство не є інвестиційно привабливою галуззю для інвесторів. Основні причини цього: сезонність виробництва, тривалість періоду обігу капіталу, велика залежність від природно-кліматичних умов, недосконалість законодавчої бази та податкової системи тощо. Враховуючи це, інвестори зазвичай віддають перевагу іншим видам діяльності.

Критичний аналіз наукових праць щодо окресленої проблеми показав, що і до нинішнього часу мають місце фактори, які впливають на інвестиційну привабливість АПК.

Теоретичні основи інвестування й інвестиційної привабливості, що формує інвестиційний імідж України, викладені в монографії С.О. Гуткевич, де розглядаються питання, пов'язані з ними і пропонуються шляхи її підвищення [30]. Узагальнення теоретико-методологічних засад інвестування, розкриття сутності та класифікація інвестицій, визначення мети й категорії інвестиційної привабливості, аналіз показників економічної ефективності та дослідження динаміки і закономірностей розвитку вітчизняних й іноземних інвестицій в основний капітал АПК здійснено в монографії Г.П. Лайка [44].

Виклад теоретичних аспектів та обґрунтування доцільності інвестування сільського господарства, визначення й аналіз різних аспектів організації, реалізації та оцінки інвестиційного процесу, форм інвестування, об'єктів інвестування, ризиків інвестиційних проектів, розвиток іноземного інвестування розглянуто в праці О.І. Гуторова [31].

Незважаючи на позитивні тенденції в інвестиційному процесі в АПК, нині ще не введено в дію систему економічних важелів стимулювання інвестиційної діяльності, тому актуальність даної проблеми є значною.

Перетворення агропромислового комплексу на високоефективний, конкурентоспроможний сектор економіки України - це, без перебільшення, питання здатності агропромислового комплексу країни інтегруватися у світовий аграрний ринок.

Конкурентоспроможність галузі є багатогранним поняттям, яке характеризує її здатність конкурувати на внутрішньому та зовнішніх ринках і вимірюється ступенем присутності на них вітчизняної продукції. Два основних взаємопов'язаних чинники, що визначають конкурентоспроможність - це собівартість виробництва та ціни реалізації, що значною мірою визначаються якістю сільськогосподарської продукції та продовольства [43].

Основним важелем забезпечення конкурентоспроможності є ефективність господарської діяльності. З метою реальної оцінки стану аграрного сектору економіки Міністерством аграрної політики України спільно з науковцями було здійснено оцінку конкурентоспроможності вітчизняних сільськогосподарських підприємств.

Результати дослідження показали наявність трьох груп продукції за рівнем конкурентоспроможності:

· Група конкурентоспроможної продукції (насіння соняшнику і продукція його переробки, продовольче і фуражне зерно та продукти його переробки, насіння ріпаку і сої та продукти їх переробки).

· Група продукції перспективної конкурентоспроможності (м'ясо птиці, овочі, яйця, молоко та молокопродукти, свинина, картопля, мед).

· Група продукції з низькою перспективою створення конкурентоспроможності (яловичина, цукор, льон, фрукти, виноград) [54].

У сучасних економічних умовах інвестиції в розвиток сільського господарства нашої країни є незначними, про що свідчать дані таблиці 1.3 [53]

Таблиця 1.2 Інвестиції в основний капітал за видами економічної діяльності за 2010 рік

Вид економічної діяльності	Освоєно (використано) інвестицій в основний капітал
	тис.грн.	у % до
		2009р.	загал. обсягу
Усього	4391189	95,0	100,0
Сільське господарство, мисливство, лісове господарство	457940	132,4	10,4
Промисловість	1589468	83,4	36,2
Будівництво	44252	79,8	1,0
Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку	258853	58,0	5,9
Діяльність готелів та ресторанів	51198	169,0	1,1
Діяльність транспорту та зв'язку	1484542	115,6	33,8
Фінансова діяльність	26076	82,0	0,6
Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям	319538	104,9	7,3
Державне управління	20977	90,8	0,5
Освіта	66935	100,6	1,5
Охорона здоров'я та надання соціальної допомоги	38094	72,4	0,9
Надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту	33316	58,1	0,8

Проаналізувавши дані таблиці, можна констатувати, що загальний обсяг інвестицій у розвиток сільського господарства є незначним, особливо в порівнянні з промисловістю, та транспортом.

Дослідження вітчизняних науковців свідчать про те, що участь в інвестиційних процесах здатні брати не більше 15% підприємств аграрного сектору, а в інноваційних - не більше 3%. За таких умов суттєвого приросту інноваційно-інвестиційних ресурсів існує ризик неефективного їх використання [43].

Для стимулювання впливу іноземних інвестицій держава має здійснювати заходи щодо формування позитивного інвестиційного іміджу країни. З метою встановлення інвестиційного потенціалу в агропромисловому комплексі України економічна політика держави має бути спрямована на розв'язання ряду проблем:

· забезпечення правової основи для інвестиційно-інноваційної діяльності у сфері АПК;

· створення соціально-економічних умов в освоєнні новітніх розробок і використання досягнень світового сільськогосподарського машинобудування;

· забезпечення правових засад ефективного використання землі як важливого фактора підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва та поліпшення умов залучення інвестицій в аграрний сектор економіки;

· збереження пільг щодо оподаткування підприємств галузей АПК;

· розвиток банківського кредитування АПК та поступове зниження процентної ставки до рівня, що стимулює кредитування підприємств.

Пріоритетним напрямом підвищення конкурентоспроможності є вдосконалення фінансово-економічних умов господарювання сільськогосподарських підприємств, зокрема формування доступу до фінансових ресурсів [31].

Підводячи підсумки викладеного вище, можна зробити наступні висновки.

Інвестиційна діяльність в аграрному секторі України здійснюється останніми роками уповільненими темпами. Інвестиційні вкладення в агропромисловий комплекс на даний час залишаються мізерними і не відповідають сьогоднішнім потребам в них, що в свою чергу робить продукцію АПК неконкурентоздатною не тільки на світовому, але й на внутрішньому ринках.

Сприяння залученню прямих іноземних інвестицій в АПК, особливо за допомогою вдосконалення податкового законодавства, адаптування його до вимог СОТ та інших міжнародних організацій, членом яких є Україна, сприятиме ефективній господарській діяльності агропромислових формувань і тим самим підвищить конкурентоспроможність продукції АПК.

У перспективі буде зосереджена увага на функціонуванні механізму СОТ у країнах з розвинутою економікою та можливості його застосування, виходячи з вимог цієї організації до галузі сільського господарства України.

Розділ 2. Аналіз внутрішнього конкурентного середовища ТОВ “Агросервіс ” ЛТД

2.1 Організаційно-правова характеристика підприємства

Товариство з обмеженою відповідальністю “Агросервіс” ЛТД, іменоване надалі “Товариство” є приватним господарським товариством, створеним на добровільних засадах по рішенню засновників, фізичних осіб.

Метою діяльності Товариства є виробництво сільськогосподарської продукції: вирощування зернових, технічних та решти культур. Розведення великої рогатої худоби, птиці, у тому числі закупівля у населення за готівку. Переробка та виготовлення сільгосппродукції, та реалізація її. Оптова торгівля сільгосптехнікою. Інші види оптової торгівлі. Фінансово-кредитна, облікова та інша діяльність, пов'язана із залученням і використовуванням грошових коштів, випуском та обігом цінних паперів тощо. Зовнішньоекономічна діяльність, а також предметом діяльності Товариства можуть бути інші види, не заборонені законодавством та у відповідності до нього.

Товариство є самостійним господарським суб'єктом і набуває права юридичної особи з моменту перереєстрації його в органах державної реєстрації. Товариство володіє повною правоздатністю і в цьому контексті здійснює всілякі операції згідно з законодавством України в межах Статуту за рішень Засновника. Товариство має самостійний баланс, розрахункові рахунки в установах банків, відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним йому майном.

Для досягнення статутних цілей та вимог при здійснені своєї діяльності Товариство має право:

· укладати угоди від свого імені згідно з чинним законодавством;

· бути позивачем та відповідачем у судах;

· здійснювати з підприємствами будь-якої форми власності і окремими громадянами різні юридичні акти, операції купівлі-продажу як по безготівковому розрахунку, так і за готівку;

· здійснювати співробітництво і організовувати різноманітні виробництва з юридичними та фізичними особами, залучати іх до спільної діяльності;