Контроль розрахунків по оплаті праці та аналізу трудових ресурсів (на матеріалах Управління пенсійного фонду в Рокитнівському районі)

доплат за класний ранг;

надбавок за особливі умови державної служби;

надбавок за вислугу років;

премій за результатами роботи державного службовця.

Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов'язків, ролі і місця посади в структурі державного органу.

Згідно з Законом України "Про державну службу" установлено сім категорій посад службовців.

Прийняття на державну службу, просування по ній службовців, стимулювання їх праці, вирішення інших питань, пов'язаних зі службою, проводиться відповідно до категорій посад службовців, а також згідно з рангами, які їм присвоюються.

Доплата за ранг проводиться відповідно до присвоєного рангу. Розміри щомісячних надбавок за кваліфікаційний ранг установлені в абсолютних розмірах і становлять до 50 відсотків.

Надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах:

понад 3 роки -10%;

1. Допомоги та інші виплати, що здійснюються за рахунок коштів фондів державного соціального страхування:

допомога по тимчасовій непрацездатності;

допомога по вагітності та пологах;

допомога при народженні дитини;

допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

допомога на поховання.

2. Одноразова допомога працівникам, які виходять на пенсію згідно з діючим законодавством та колективними договорами (включаючи грошову допомогу державним службовцям).

3. Суми вихідної допомоги при припиненні трудового договору.

4. Витрати на відрядження: добові, вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення.

5. Вартість подарунків до свят і квитків на видовищні заходи для дітей працівників.

Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди.

Розмір мінімальної заробітної плати може переглядатися при внесенні змін до закону про Державний бюджет України залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних переговорів.

Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Норми оплати праці і гарантії для працівників, а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів.

Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством.

Регулює трудові відносини всіх працівників Кодекс законів про працю, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день.

У випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Отже, економічна сутність оплати праці та ефективність використання трудових ресурсів полягає в тому, що держава, надаючи гарантії по оплаті праці, вимагає від працівників виконання своїх обов'язків. Зокрема в статті 139 КЗпП відмічено, що працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

1.3 Система фінансування та ефективність використання бюджетних коштів органами державного управління, як об'єкт державного фінансового контролю

Одним із основних документів, який визначає засади бюджетної системи України, структуру, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства є Бюджетний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 21.06.2001 № 2542-111. Бюджетним кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджету та розгляду заяв про виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань. Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети району у містах та бюджети місцевого самоврядування.

Принципами бюджетної системи України є :

принцип єдності бюджетної системи України - передбачає єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;

принцип збалансованості - передбачає повноваження на здійснення витрат бюджету; вони повинні стягнути обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;

- принцип самостійності - передбачає, що Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави;

принцип повноти - передбачає, що до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження до бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

принцип обґрунтованості - формується на макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

принцип ефективності - передбачає, що при складанні та виконані бюджетів усіх учасників бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залучені мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

принцип солідарності - включає в себе розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

принцип цільового використання бюджетних коштів - передбачає, що бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;

принцип справедливості і неупередженості - являє собою, що бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

принцип публічності та прозорості - передбачає, що Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, за рішенням і приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та вищими радами;

принцип відповідальності учасників бюджетного процесу - передбачає, що кожний учасник бюджетного процесу несе відповідальність у відповідності до ст.118 Бюджетного кодексу України від 21.06.2001 року за №2542-ІІІ до розпорядників та одержувачів бюджетних коштів за вчинені ними бюджетні правопорушення застосовуються фінансові санкції:

у разі виявлення бюджетного правопорушення Мінфін України, Держказначейство України, органи Державної контрольно-ревізійної служби в Україні, місцеві фінансові органи, голови виконавчих органів міських міст районного значення, селищних та сільських рад, головні розпорядники бюджетних коштів у межах своєї компетенції вчиняти такі дії щодо тих розпорядників бюджетних коштів та одержувачів, яким вони довели відповідні бюджетні асигнування:

застосування адміністративних стягнень до осіб, винних у бюджетних правопорушеннях відповідно до закону;

зупинення операцій з бюджетними коштами.

Бюджетна класифікація України, згідно Бюджетного кодексу, застосовується для здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу в розрізі доходів, а також організаційних, функціональних та економічних категорій , забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників.

З метою досягнення цілей бюджетних категорій доходів і видатків та для забезпечення взаємозв'язку між функціональними призначеннями і економічним характером видатків бюджету Міністр фінансів України затверджує бюджетну класифікацію, а також зміни до неї та інформує про це в обов'язковому порядку Верховну Раду України.

Бюджетний кодекс України визначає бюджет як план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюють органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування впродовж бюджетного періоду.

Бюджет складається терміном на рік. Цей термін має назву бюджетний період і зберігається в Україні з календарним роком з 1 січня до 31 грудня того самого року. Проте повний бюджетний цикл набагато триваліший. Від початку розробки проекту бюджету до затвердження звіту про його виконання проходить більш як два роки.

Державний бюджет ухвалюється Законом України "Про Державний бюджет України", який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України впродовж бюджетного періоду. Закон України про Державний бюджет України на рік ухвалює Верховна Рада України до 1 грудня року, що передує плановому. Неухвалення Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

У разі ухвалення Державного бюджету України на інший бюджетний період місцеві бюджети можуть бути ухвалені на такий самий період.

Згідно з бюджетним законодавством України проект Державного бюджету України розробляє відповідно до засад державного регулювання економічного й соціального розвитку України та основних напрямів бюджетної політики, визначених у бюджетній резолюцій.

Бюджет може складатися із загального і спеціального фондів.

Загальний фонд бюджету включає:

всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду;

всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету;

фінансування загального фонду бюджету.

Спеціальний фонд бюджету включає:

бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;

гранти або дарунки (у вартісному обрахунку), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету;

різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.

Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом про Державний бюджет України. Джерела фінансування спеціального фонду визначаються виключно законом України.

Підставою для рішення відповідної ради про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету можуть бути виключно Закон про Державний бюджет України. Передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до Закону про державний бюджет України чи рішення відповідної ради.

Платежі за рахунок спеціального фонду здійснюються в межах коштів, що надійшли до цього фонду на відповідну мету.

Будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Як визначено в Бюджетному кодексі України, бюджетне призначення - це повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів вищезазначеним Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та тимчасові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Пропозиції про внесення змін до бюджетних призначень подаються та розглядаються у порядку, встановленому для подання пропозицій до проекту бюджету. Видатки відповідно до внесених у бюджетні призначення змін здійснюються лише після набрання чинності відповідним законом (рішенням відповідної ради), яким внесено такі зміни. Інші зміни розмірів і мети та обмеження в часі бюджетних призначень проводяться лише за наявності в законі про державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет) відповідного положення.

Усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, за винятком тих випадків, які окремим законом передбачені багаторічні бюджетні призначення.

У Державному бюджеті України резервний фонд передбачається обов'язково. Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України. Рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету приймаються відповідно Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами місцевого самоврядування.

Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду бюджету. Рішення щодо необхідності створення резервного фонду місцевого бюджету приймає відповідна рада.

Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи місцевого самоврядування щомісячно звітують відповідно перед Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідною радою про витрачання коштів резервного фонду відповідного бюджету.

Фінансування з бюджету здійснюється тільки на основі затверджених для цього кошторисів доходів і видатків бюджетної установи. Витрати бюджетних коштів без затвердженого в установленому порядку кошторису недопустимі.

Бюджетна установа це - орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому прядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевих бюджетів. Бюджетні установи є неприбутковими.

Установа, незалежно від того, чи вона веде облік самостійно, чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності, складає індивідуальний кошторис та плани асигнувань за кожною виконуваною бюджетною програмою. Під час підготовки проектів кошторисів бюджетні установи увідповіднюють свої штатні розписи до визначеного фонду оплати праці, а решту витрат - до інших встановлених асигнувань таким чином, щоб забезпечити виконання покладених на установу відповідних функцій. Витрати бюджетних коштів без затвердженого в установленому порядку кошторису недопустимі.

Проекти кошторисів складають усі установи на наступний бюджетний рік, якщо ці установи функціонували до початку року, на який плануються видатки. Якщо установи утворені не з початку року, кошториси складають і затверджують для кожної установи з часу її утворення до кінця бюджетного року в загальному порядку.

У частині надходжень проектів кошторисів зазначають планові обсяги, які передбачається спрямувати на покриття видатків установи із загального та спеціального фондів проектів відповідних бюджетів, зокрема планові обсяги запозичень, що надійдуть до спеціального фонду кошторису.

Стаття 51 Бюджетного кодексу України визначає затвердження кошторисів розпорядниками бюджетних коштів як одну зі статей виконання бюджетів за видатками.

Проекти кошторисів і планів асигнувань, які подають установи головним розпорядником і розпорядниками вищого рівня, за необхідності розглядати у присутності керівників відповідних установ. Розпорядники коштів вищого рівня у розгляді кошторисів і планів асигнувань повинні забезпечувати виконання вимог законодавства розрахунками та економічними обґрунтуваннями. Головні розпорядники коштів у двотижневий термін після отримання лімітних довідок (Лімітна довідка про бюджетні правопорушення - це документ, який містить затверджені бюджетні призначення та їх щомісячний розподіл) подають Міністерству фінансів уточнені проекти зведених кошторисів і проекти зведених планів асигнувань, які відповідають лімітним довідкам.

На підставі отриманої інформації Міністерство фінансів України складає річний розпис Державного бюджету України за головними розпорядниками коштів у розрізі економічної класифікації видатків і щомісячний розпис асигнувань загального фонду державного бюджету, які відповідають параметрам усіх кошторисів.

На виконання Бюджетного кодексу України та з метою посилення контролю і забезпечення цільового та ефективного використання бюджетними установами й організаціями коштів, що надходять на їх утримання, Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228 затверджено "Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ".

Видатки, які включаються в кошторис, повинні бути обґрунтовані відповідними розрахунками по кожній статті кошторису.

Кошторис бюджетних установ є основним плановим документом, який надає повноваження бюджетній установі на отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій і досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Кошторис має два складники:

загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій;

спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій.

Кошториси, плани асигнувань і плани використання бюджетних коштів повинні бути затвердженні впродовж 30 календарних днів з дня затвердження розпису бюджету.

Затвердження кошторисів і планів асигнувань, а також здійснення видатків на суму, що перевищує встановлені бюджетні призначення, розглядається як бюджетне правопорушення і передбачає відповідальність згідно із законодавством.

У відповідності до статті 116 Бюджетного кодексу України , поняття бюджетного правопорушення визначається недотриманням учасником бюджетного процесу встановленого цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету.

Згідно глави 17 Бюджетного кодексу України , контроль за дотримання бюджетного законодавства здійснюють:

Верховна рада України;

Комітет Верховної ради України з питань бюджету по контролю за дотриманням бюджетного законодавства ;

Рахункова палата;

Міністерство фінансів України;

Державне казначейство України;

Державна контрольно-ревізійна служба України;

Верховна Рада Автономної Республіки Крим;

Рада міністрів Автономної Республіки Крим;

Місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад.

Заходи, що застосовуються до розпорядників та одержувачів бюджетних коштів за вчинені ними бюджетні правопорушення:

застосування адміністративних стягнень до осіб, винних у бюджетних правопорушеннях відповідно до закону;

зупинення операцій з бюджетними коштами;

призупинення бюджетних асигнувань

зменшення бюджетних асигнувань.

Відповідно до Наказу Державного казначейства України від 18.11.2002 року за №213 у разі виявлення бюджетного правопорушення, контролюючими органами складається протокол про бюджетне правопорушення або акт ревізії. На підставі зазначених документів уповноважений орган приймає рішення у формі розпорядження про зупинення операцій з бюджетними коштами.

Розпорядження про зупинення операцій з бюджетними коштами складається в чотирьох примірниках, які мають однакову юридичну силу, підписується керівником уповноваженого органу або його заступником, засвідчується печаткою та реєструється в уповноваженому органі.

Підставою для відновлення операцій за рахунками розпорядників або одержувачів бюджетних коштів є:

розпорядження уповноваженого органу про відновлення операцій з бюджетними коштами .

закінчення терміну, зазначеного в розпорядженні про зупинення операцій;

закінчення терміну, встановленого статтею 120 Бюджетного кодексу України.

Порядок призупинення бюджетних асигнувань, затверджено наказом Мінфіну України від 15.05.2002 за №319. Цим порядком визначено , що припинення бюджетних асигнувань має на меті припинення на конкретно визначений час повноважень на взяття бюджетного зобов'язання за загальним фондом бюджету в межах бюджетного періоду і може застосовуватись у разі:

несвоєчасного і неповного подання звітності про виконання бюджету;

невиконання вимог щодо бухгалтерського обліку, складання звітності та внутрішнього фінансового контролю за бюджетними коштами і недотримання порядку перерахування цих коштів;

подання недостовірних звітів та інформації про виконання бюджету;

порушення розпорядниками бюджетних коштів вимог щодо прийняття ними бюджетних зобов'язань;

нецільове використання бюджетних коштів.

Рішення про призупинення бюджетних асигнувань приймає Міністр фінансів України. Міністр фінансів Автономної Республіки Крим, керівник місцевого фінансового органу, голова виконавчого органу міської міста районного значення, селищної та сільської ради на підставі протоколу про бюджетне правопорушення або акта ревізії та доданих до нього документів.

Бюджетні асигнування призупиняються з 1-го числа місяця, наступного за датою прийняття розпорядження про призупинення бюджетних асигнувань.

Бюджетні асигнування призупиняються на термін від одного місяця до трьох у межах поточного бюджетного періоду в обсязі, що дорівнює 50 відсоткам асигнувань, затверджених у плані асигнувань розпорядника бюджетних коштів за скороченою економічною класифікацією видатків бюджету на цей період, за винятком асигнувань на оплату праці (1110), нарахування на заробітну плату (1120) та трансфертів населення (1340).

Розпорядження про призупинення бюджетних асигнувань є підставою для внесення змін до помісячного розпису асигнувань загального фонду бюджету шляхом перенесення бюджетних асигнувань на наступні періоди.

Розпорядження про відновлення дії бюджетних асигнувань є підставою для внесення з 1-го числа місяця, наступного за датою прийняття цього розпорядження, змін до помісячного розпису асигнувань загального фонду бюджету та наступного взяття зобов'язань.

Зменшення бюджетних асигнувань визначено в постанові Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2006 року за №492 "Про затвердження Порядку зменшення бюджетних асигнувань та повернення коштів у разі нецільового використання бюджетних коштів у поточному чи минулих роках".

Підставою для зменшення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів та повернення коштів одержувачам бюджетних коштів в дохід відповідного бюджету є акт (інший документ), складений за результатами ревізії відповідно до законодавства посадовою особою органу, уповноваженого здійснювати контроль за дотриманням бюджетного законодавства, у якому зафіксовано факт нецільового використання бюджетних коштів.

Зменшення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів та повернення коштів одержувачами бюджетних коштів в дохід відповідного бюджету здійснюється на суму, щодо якої встановлено контролюючим органом факт нецільового використання.