ќснови етики

ќпис ≥сторичного шл€ху становленн€ етики €к навчальноњ дисципл≥ни ≥з час≥в ƒревнього —в≥ту до наших дн≥в; розвиток науки в роботах ѕлатона,  анта, —п≥нози, Ўопенгауера. ќзнайомленн€ ≥з предметом, задачами та основними пон€тт€ми вченн€ про мораль.

–убрика Ётика и эстетика
¬ид шпаргалка
язык украинский
ƒата добавлени€ 19.06.2011
–азмер файла 472,5 K

ќтправить свою хорошую работу в базу знаний просто. »спользуйте форму, расположенную ниже

—туденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Ќа основ≥ фройдизму сформувавс€ неофройдизм, €кий, збер≥гши властиву психоанал≥зу лог≥ку м≥ркувань, в≥дмовивс€ бачити у повед≥нц≥ людини сексуальн≥ мотиви. ќдним ≥з найталановит≥ших представник≥в неофройдизму був ≈. ‘ромм, €кий досл≥джував взаЇмозв'€зки псих≥ки, повед≥нки ≥ндив≥да ≥з соц≥альною структурою сусп≥льства.

јвтор концепц≥њ "гуман≥стичного психоанал≥зу", на €к≥й ірунтуЇтьс€ "гуман≥стична етика", ≈. ‘ромм критикував класичний психоанал≥з за в≥докремленн€ психолог≥њ в≥д етики, ≥гноруванн€ моральних норм €к орган≥зуючого начала життЇд≥€льност≥ людини. ѕроблема невроз≥в, на його погл€д, перебуваЇ у нерозривному зв'€зку з етикою, оск≥льки "кожний невроз становить собою моральну проблему", ≥ нер≥дко зумовлений моральними конфл≥ктами. –озгл€даючи р≥зн≥ етичн≥ концепц≥њ ("≈тика гуман≥стична й етика авторитарна", "≈тика суб'Їктив≥стська ≥ етика об'Їктив≥стська"), ≈. ‘ромм не под≥л€в думку, зг≥дно з €кою людина в≥д природи Ї доброю або злою. ќтотожненн€ моральних ≥ соц≥альних норм, за його переконанн€ми, спричинюЇ в≥дчуженн€ людини, а зведенн€ морал≥ до б≥олог≥чних процес≥в ≥гноруЇ на€вн≥сть у н≥й людського начала. —повнений егоњзмом ≥ насилл€м св≥т потребуЇ гуман≥стичноњ морал≥ ≥ гуман≥стичноњ етики, €к≥ б обстоювали особист≥сть, спри€ли утвердженню њњ в ус≥х сферах житт€, забезпечували гуманн≥ стосунки м≥ж людьми на засадах уселюдськоњ любов≥.

ќздоровити сусп≥льство, на думку ≈. ‘ромма, можна шл€хом морального удосконаленн€ людини, њњ ≥ндив≥дуального самопрозр≥нн€, €ке дос€гаЇтьс€ завд€ки використанню метод≥в гуман≥стичного психоанал≥зу.

ѕопри утоп≥чн≥сть багатьох висновк≥в, репрезентований ≈. ‘роммом неофройдизм збагатив розум≥нн€ людини €к нос≥€ сусп≥льних в≥дносин, започаткував нов≥ аспекти досл≥дженн€ њњ €к особистост≥.

якщо ми не в≥дмовл€Їмос€, €к це робить етичний рел€тив≥зм, в≥д пошуку об'Їктивно правильних норм повед≥нки, €кий критер≥й дл€ таких норм можемо ми знайти? ¬ид критер≥ю залежить в≥д типу етичноњ системи, норми €коњ ми досл≥джуЇмо. «а необх≥дност≥ критер≥њ авторитарноњ етики ≥стотно в≥др≥зн€ютьс€ в≥д критер≥њв етики гуман≥стичноњ.

” авторитарноњ етики авторитет визначаЇ, в чому благо людини, ≥ в≥н же встановлюЇ закони ≥ норми повед≥нки; в гуман≥стичноњ етики людина сама ≥ творець норм, ≥ њх виконавець, в≥н њх створюЇ, в≥н њх регулюЇ ≥ в≥н њх дотримуЇтьс€.

¬икористанн€ терм≥ну "авторитарний" з необх≥дн≥стю вимагаЇ про€снити пон€тт€ авторитету. « цим пон€тт€м пов'€зана величезна плутанина, оск≥льки широко поширена думка, н≥би ми стоњмо перед альтернативою: диктаторський, ≥ррац≥ональний авторитет або взагал≥ н≥€кого авторитету. јле ц€ альтернатива помилкова. –еальна ж проблема в тому, €кий вид авторитету сл≥д нам визнати. √овор€чи про авторитет, чи маЇмо ми на уваз≥ рац≥ональний авторитет або ≥ррац≥ональний? –ац≥ональний авторитет маЇ своњм джерелом компетентн≥сть. Ћюдина, чий авторитет поважаЇтьс€, компетентно справл€Їтьс€ ≥з завданн€м, покладеним на нього тими, хто йому дов≥р€Ї. …ому не потр≥бно зал€кувати њх або збуджувати в них захопленн€ його маг≥чними властивост€ми; до того часу, поки в≥н здатний компетентно допомагати, а не експлуатувати, його авторитет базуЇтьс€ на рац≥ональних п≥дставах ≥ не волаЇ до ≥ррац≥онального благогов≥нню. –ац≥ональний авторитет не т≥льки допускаЇ, але ≥ вимагаЇ пост≥йного уважного розбору ≥ критики з боку тих, хто його визнаЇ, в≥н завжди тимчасовий, його визнанн€ залежить в≥д його д≥Ївост≥. ƒжерелом же ≥ррац≥онального авторитету, навпаки, завжди служить влада над людьми. ÷€ влада може бути ф≥зичноњ або ментальноњ, вона може бути реальною або умовною, породженоњ лише тривогою ≥ безпорадн≥стю людини, що п≥дпала п≥д вплив цього авторитету. ¬лада - з одного боку, страх - з ≥ншого, завжди служать опорою ≥ррац≥онального авторитету. “акий авторитет не т≥льки не потребуЇ критики, але й заборон€Ї њњ. –ац≥ональний авторитет грунтуЇтьс€ на р≥вност≥ м≥ж авторитетом ≥ суб'Їктом, €к≥ розр≥зн€ютьс€ лише р≥внем знанн€ ≥ вм≥нн€ у т≥й чи ≥нш≥й галуз≥. ≤ррац≥ональний ж авторитет за самою своЇю природою будуЇтьс€ на нер≥вност≥, €кий передбачаЇ розходженн€ в ц≥нност≥.  оли мова йде про "авторитарноњ етики", маЇтьс€ на уваз≥ ≥ррац≥ональний авторитет, тому що терм≥н "авторитарна" зазвичай вважають синон≥мом тотал≥тарноњ ≥ антидемократичноњ систем. „итач незабаром переконаЇтьс€, що гуман≥стична етика сум≥сна лише з рац≥ональним авторитетом.

є 93. јвторитарна ≥ гуман≥стична сов≥сть в етичних погл€дах ≈.‘ромма: "Ћюдина дл€ самоњ себе"

јвторитарну етику можна в≥др≥знити в≥д гуман≥стичноњ за двома критер≥€ми - формальному ≥ матер≥альному. ‘ормально авторитарна етика заперечуЇ у людини здатн≥сть знати, що добре, а що погано; тут норму завжди встановлюЇ авторитет, що стоњть над ≥ндив≥дом. “ака система грунтуЇтьс€ не на розум≥ ≥ знанн≥, а на побожному страху перед авторитетом ≥ суб'Їктивному почутт≥ слабкост≥ ≥ залежност≥; на в≥дмову в≥д р≥шень, що надаЇ авторитету право приймати њх, керуючись своЇю маг≥чною владою; його р≥шенн€ не можуть ≥ не повинн≥ п≥ддаватис€ сумн≥ву. ћатер≥ально, або в сенс≥ зм≥сту, авторитарна етика в≥дпов≥даЇ на питанн€, що добре, а що погано, виход€чи в першу чергу з ≥нтерес≥в авторитету, а не ≥нтерес≥в суб'Їкта, це - експлуататорська, хоча суб'Їкт може отримувати в≥д нењ значн≥ псих≥чн≥ або матер≥альн≥ вигоди.

як формальний, так ≥ матер≥альний аспекти авторитарноњ етики ви€вл€Їтьс€ у розвитку етичноњ оц≥нки в дитини ≥ нерефлект≥вного ц≥нн≥сного судженн€ у дорослого. ќснови нашоњ здатност≥ в≥др≥зн€ти добро в≥д зла закладаютьс€ в дитинств≥: спочатку щодо ф≥з≥олог≥чних функц≥й, пот≥м у в≥дношенн≥ б≥льш складних форм повед≥нки. ƒитина в≥дчуваЇ в≥дм≥нн≥сть м≥ж хорошим ≥ поганим перш, н≥ж навчитьс€ такого розр≥зненн€ за допомогою розуму. …ого суб'Їктивн≥ оц≥нки формуютьс€ в результат≥ дружн≥х або недружн≥х реакц≥й з боку значущих в його житт≥ людей. ¬раховуючи його повну залежн≥сть в≥д турботи ≥ любов≥ дорослих, не дивно, що схвального або несхвального висловлюванн€ на материнському обличч≥ досить, щоб "навчити" дитину в≥др≥зн€ти хороше в≥д поганого. ” школ≥ ≥ в сусп≥льств≥ д≥ють под≥бн≥ фактори. "ƒобре" - те, за що нагороджують, "погано" - те, за що соц≥альн≥ авторитети або б≥льш≥сть ближн≥х ставл€тьс€ з несхваленн€м або карають. “ак, страх несхваленн€ ≥ потреба в схваленн≥ представл€ютьс€ найб≥льш сильними ≥ майже виключними мотивами етичноњ оц≥нки. ÷е ≥нтенсивне емоц≥йний тиск заважаЇ дитин≥, а п≥зн≥ше ≥ дорослому, задатис€ критичним питанн€м: "хороше" добре дл€ нього самого або дл€ авторитету? јльтернативи тут стають очевидн≥, €кщо вз€ти до уваги ц≥нн≥сн≥ судженн€ з приводу речей. якщо € кажу, що цей автомоб≥ль "краще", н≥ж той, само собою зрозум≥ло, що € називаю цей автомоб≥ль "кращим", тому що в≥н служить мен≥ краще, н≥ж той; хороша р≥ч чи погана, залежить в≥д њњ корисност≥ мен≥. якщо власник собаки вважаЇ њњ "хорошою", в≥н маЇ на уваз≥ певн≥ €кост≥ ц≥Їњ собаки, корисн≥ йому, наприклад, вони задовольн€ють потребу власника в огл€дов≥й або в мисливськ≥й собац≥ або в ласкавою к≥мнатноњ собачки. –≥ч називаЇтьс€ хорошою, €кщо вона хороша дл€ людини, нею користуЇтьс€. ѕод≥бний критер≥й ц≥нност≥ може бути застосований ≥ до людини. Ќаймач вважаЇ прац≥вника хорошим, €кщо той йому корисний. ”читель може назвати учн€ хорошим, €кщо учень слухн€ний, не запод≥юЇ клопоту ≥ Ї горд≥стю вчител€. “ак ≥ дитини можуть називати хорошим, €кщо в≥н т€мущий ≥ слухн€ний. "’ороший" дитина може бути зал€каним, невпевненим, €к≥ бажають лише догодити своњм батькам, п≥дкор€ючись њх вол≥, в той час €к "поганий" дитина може волод≥ти власною волею ≥ мати г≥дн≥ ≥нтереси, але неугодн≥, однак, його батькам. ясно, що формальний ≥ матер≥альний аспекти авторитарноњ етики нерозд≥льн≥. якби авторитет не бажав експлуатац≥њ суб'Їкта, йому не потр≥бно було б керувати за допомогою страху та емоц≥йного придушенн€; в≥н м≥г би заохочувати рац≥ональне судженн€ ≥ критику, ризикуючи при цьому, що його некомпетентн≥сть буде ви€влена. јле так €к на карту поставлен≥ його власн≥ ≥нтереси, авторитет в≥дводить послуху роль головноњ чесноти, а непослуху - роль головного гр≥ха. Ќепростимий гр≥х в авторитарн≥й етиц≥ - це в≥дкрите непокору, сумн≥в у прав≥ авторитету на встановленн€ норм, сумн≥в в акс≥ом≥, що встановлен≥ авторитетом норми - найкращ≥. Ќав≥ть €кщо людина гр≥шить, його готовн≥сть прийн€ти покаранн€ ≥ почутт€ провини в≥дновлюють його "чеснота", оск≥льки в≥н таким чином висловлюЇ визнанн€ переваги авторитету. —тарий «ав≥т, викладаючи початку людськоњ ≥стор≥њ, даЇ приклад авторитарноњ етики. √р≥х јдама ≥ ™ви по€снюЇтьс€ не самим њх вчинком: вкушан≥е з дерева п≥знанн€ добра ≥ зла не було поганим саме по соб≥; фактично, ≥ ≥удейська, ≥ христи€нська рел≥г≥њ згодн≥, що здатн≥сть в≥др≥зн€ти добро в≥д зла - одна з основних чеснот. √р≥хом було непослух, виклик авторитету Ѕога, €кий зл€кавс€, що людина вже "ставши €к один з Ќас, п≥знавши добро ≥ зло" може "прост€гти руку свою ще й на дерево житт€ ≥ жити в≥чно".

√уман≥стичну етику, хоча вона ≥ протилежна авторитарноњ, можна також охарактеризувати за формальною ≥ матер≥ального критер≥€м. ‘ормально вона грунтуЇтьс€ на принцип≥, що т≥льки сама людина може визначити критер≥й доброчесност≥ ≥ гр≥ха, а не трансцендентний йому авторитет. ћатер≥ально вона грунтуЇтьс€ на принцип≥, що "благо" - те, що добре дл€ людини, а "зло" - те, що людин≥ шкодить; Їдиний критер≥й етичноњ оц≥нки - благополучч€ людини.

–≥зниц€ м≥ж гуман≥стичноњ й авторитарноњ етикою видно на приклад≥ р≥зних значень, надавав слову "чеснота". јристотель використовуЇ "чеснота" в значенн≥ "досконал≥сть" - досконал≥сть д≥€льност≥, в €к≥й реал≥зуютьс€ притаманн≥ людин≥ зд≥бност≥. ѕарацельс вживаЇ "чеснота" €к синон≥м ≥ндив≥дуальних властивостей кожноњ реч≥ - тобто €к њњ особлив≥сть. ≤ кам≥нь, ≥ кв≥тка - все маЇ свою доброчесн≥сть, свою комб≥нац≥ю конкретних властивостей. Ћюдська чеснота - це теж певний наб≥р властивостей, притаманний людського роду, при тому, що доброчесн≥сть кожноњ людини - в його ун≥кальноњ ≥ндив≥дуальност≥. Ћюдина "доброчесна", €кщо в≥н розкриваЇ свою "чеснота". ѕротилежний сенс "чеснота" знайшла в авторитарн≥й етиц≥. Ѕути доброчесним означаЇ бути самов≥дданим ≥ слухн€ним, придушити свою ≥ндив≥дуальн≥сть, а не повн≥ше њњ розкрити.

√уман≥стична етика антропоцентрична; зрозум≥ло, не в тому сенс≥, що людина - центр ¬сесв≥ту, а в тому, що його ц≥нн≥сн≥ судженн€, под≥бно вс≥м ≥ншим судженн€м ≥ нав≥ть в≥дчутт€м, корен€тьс€ в особливост€х його ≥снуванн€ ≥ значим≥ лише в контекст≥ його ≥снуванн€, ≥ в самому справ≥ людина - "м≥ра вс≥х речей". « гуман≥стичноњ точки зору немаЇ н≥чого вищого ≥ достойн≥ше, н≥ж людське ≥снуванн€. ¬исловлювалас€ запереченн€, що за самою своЇю природою етична повед≥нка - це ставленн€ людини до чогось трансцендентного, ≥, отже, система, що визнаЇ лише людину та њњ ≥нтереси, не може бути справд≥ моральноњ, а њњ об'Їктом був би просто в≥дособлений, егоњстичний ≥ндив≥д.

÷ей аргумент, звичайно висуваЇтьс€ дл€ спростуванн€ людськоњ зд≥бност≥ - ≥ права - встановлювати ≥ оц≥нювати норми правильноњ повед≥нки, заснований на оман≥, бо визнанн€ блага тим, що добре дл€ людини, не припускаЇ, н≥би людська природа така, що егоњзм або в≥дособлен≥сть гарн≥ дл€ людини. ÷е не означаЇ, що людська мета може бути дос€гнута у в≥дрив≥ в≥д навколишнього св≥ту. Ќасправд≥, €к переконували багато захисник≥в гуман≥стичноњ етики, одна з характерних особливостей людськоњ природи в тому, що людина знаходить себе ≥ своЇ щаст€ т≥льки у родинних стосунках ≥ сол≥дарност≥ з людьми. ѕроте любов до ближнього - не надлюдський феномен; це щось вроджене людин≥ ≥ випром≥нюЇтьс€ ≥м. Ћюбов - не вища сила, що н≥би на людину, ≥ не покладений на нього обов'€зок: це його власна сила, завд€ки €к≥й в≥н спор≥днюЇтьс€ з≥ св≥том ≥ робить св≥т по-справжньому своњм

є 94. "Ћунь юй": ф≥лософсько-етичний анал≥з (вузлова проблематика, ≥дењ, пон€тт€)

Ћунь ёй (кит. традиц≥йною Ш_Мк, спрощеною ??, п≥ньњнь Lun Yu, паллад≥Їм - Ћунь ёй, "Ѕес≥ди ≥ судженн€", "јналекта  онфуц≥€") - пор€д з "≤-цзин" ≥ "ƒао де цз≥н" - один з найб≥льш знаменитих текст≥в ƒалекого —ходу. √оловна книга конфуц≥анства, складена учн€ми  онфуц≥€ з коротких нотаток, €к≥ ф≥ксують висловлюванн€, вчинки вчител€, а також д≥алоги з його участю.

 нига написана давньокитайською мовою, складаЇтьс€ (з найб≥льш поширеноњ верс≥њ) з двадц€ти заголовк≥в. —кладанн€ книги почалос€ п≥сл€ смерт≥  онфуц≥€ в к≥нц≥ епохи ¬есни-осен≥ ≥ зайн€ло в≥д 30 до 50 рок≥в.

як одн≥Їю з найб≥льших л≥тературних пам'€ток "Ћунь ёй" став частиною конфуц≥анського „отирикнижж€ (—и шу).

є 95. ‘≥лософсько-етична своЇр≥дн≥сть китайського трактату "ƒао де цз≥н"

ƒамо ƒе ÷з≥н (кит. трад. УєъЇгS, нов. УєъЇ?, п≥ньњнь Dao De Jоng-- один з найв≥дом≥ших класичних ф≥лософських твор≥в  итаю, приписаний Ћао-÷зи (VI -- V вв. до н. э.). ™ важливим джерелом традиц≥њ даосизму. –укопис м≥стить 5 000 ≥ероглиф≥в, складаЇтьс€ з 81 в≥рша.

≤снуЇ багато переклад≥в назви з китайськоњ. ¬ар≥анти:

" анон Ўл€ху ≥ Ѕлагодат≥",

"“ри ¬ози" -- тому що, написаний на бамбуку, займав три вози,

" нига ѕро Ўл€х та —илу".

«а легендою, був створений мудрою людиною, просв≥тленим Ћао-÷зи, коли той, в≥дход€чи на «ах≥д, перетинав кордон ѕ≥днебесноњ. Ќачальник застави н≥бито умовив мудрец€ залишити повчанн€ про св≥т та м≥сце людини у св≥т≥. јле ≥сторик —има ÷€нь п≥ддав цю верс≥ю сумн≥ву та вважав, що автором книги м≥г бути ≥нший сучасник  онфуц≥€ -- Ћао Ћай-цзи або ж чжоуський державний д≥€ч ƒань, про €кого в≥домо, що той в≥дв≥дав цинського правител€ —€нь-гуна 129 рок≥в п≥сл€ смерт≥  онфуц≥€. ƒе€к≥ вчен≥(Ћ€н ÷≥-чао, √у ÷зе-гань) вважають, що ≥снуючий текст "ƒао ƒе ÷з≥н" носить в≥дбиток б≥льш п≥зн≥х час≥в, н≥ж часи Ћао-÷зи. ™ припущенн€, що книга була створена в епоху „жань-го (IV -- III вв. до н. е.) та в≥дношенн€ до Ћао-цзи не маЇ. ѓх опоненти(√о ћо-жо та ≥н.), не в≥дкидають цього факту, але стверджують, що тв≥р Ї письмовим викладенн€м наративу, переказу вченн€ Ћао ÷зи його посл≥довниками.

«м≥ст ƒао ƒе ÷з≥н -- розкритт€ центральних категор≥й даосизму, ƒао та ƒе. “акож важливе м≥сце належить розкриттю категор≥њ ”-¬ей, або Ќед≥€нн€.

‘орма, €кою написан≥ в≥рш≥ ƒао ƒе ÷з≥н -- поетична. „ерез це, та ще через складн≥сть тлумаченн€ основних категор≥й твору, ≥снуЇ можлив≥сть р≥зних за зм≥стом та нав≥ть формою переклад≥в.

є 96. ћорально-етична проблематика твору ѕлатона "јполог≥€ —ократа"

"јполог≥€ —ократа" - Їдина монолог≥чна робота ѕлатона (вс≥ ≥нш≥ написан≥ у форм≥ д≥алогу), в €к≥й в≥н виклав власну ≥нтерпретац≥ю захисноњ промови —ократа в аф≥нському суд≥ у 399 роц≥ до н.е. «г≥дно з тогочасним звичаЇм справа слухалась один день. —початку виступали обвинувач≥, пот≥м звинувачений самост≥йно захищавс€, здеб≥льшого виголошуючи спец≥ально написану логографами[...] дл€ нього промову. ѕот≥м судд≥ (501 чол.) вир≥шували шл€хом голосуванн€, чи винний обвинувачуваний. ѕ≥сл€ голосуванн€ у раз≥ позитивного р≥шенн€ обвинувачуваний мав право запропонувати соб≥ меншу кару, н≥ж пропонували обвинувач≥ (наприклад, зам≥сть смертноњ кари вигнанн€ з пол≥су, штраф тощо). як правило, задл€ приверненн€ на св≥й б≥к прис€жних обвинувач≥ використовували р≥зн≥ прийоми (приводили заплаканих родич≥в, сл≥зно благали про помилуванн€, прикидались убогими ≥ т. ≥н.). ѕ≥сл€ цього судд≥ знову голосували з приводу м≥ри покаранн€.

” зв'€зку з цим "јполог≥€ —ократа" ѕлатона структурно розпод≥л€Їтьс€ на три частини: (1) виступ —ократа п≥сл€ обвинувальних промов (тобто перед винесенн€м приговору); (2) п≥сл€ визнанн€ —ократа винним; (3) п≥сл€ смертного вироку.

ѕерша частина починаЇтьс€ з категоричноњ незгоди —ократа з≥ звинуваченн€ми, висунутими проти нього. ’оча й визнаЇ, що обвинувач≥ говорили переконливо. "я переконаний у правот≥ своњх сл≥в", - говорить в≥н. “ому не т≥льки в≥дмовл€Їтьс€ в≥д промови, написаноњ дл€ нього найв≥дом≥шим аф≥нським логографом Ћ≥с≥Їм, а й сам не п≥дготував соб≥ промови. —ократ вказуЇ на два роди обвинувач≥в.

- ѕро €к≥ два роди обвинувач≥в говорить —ократ?

- ≤ в чому звинувачували, з його точки зору, перш≥ ≥ друг≥?

- ’то дл€ —ократа Ї б≥льш небезпечним ≥ чому?

—ократ - перший за народженн€м аф≥нський ф≥лософ ≥ головний персонаж б≥льшост≥ д≥алог≥в ѕлатона

ќсобливу увагу зверн≥ть на те, €к сам —ократ по€снюЇ причини своЇњ попул€рност≥, котра накликала на нього наклеп? ≤ в чому в≥н вбачаЇ свою мудр≥сть, в≥дм≥нну в≥д мудрост≥ ≥нших людей? ≤, зрештою, €к в≥н захищаЇтьс€ в≥д своњх обвинувач≥в обох род≥в?

ѕлатон в "јполог≥њ" змальовуЇ —ократа €к високоморальну людину. «верн≥ть увагу на два ц≥кавих факти, наведен≥ у твор≥: (1) що —ократ практично не приймав участ≥ у громадському житт≥ јф≥н (хоча, €к в≥домо, громад€ни мали такий обов'€зок); (2) що —ократ не став молити суд про пощаду всупереч аф≥нському звичаю (а це було розц≥нено €к нахабство ≥ неповага до судд≥в, тому друге голосуванн€ засв≥дчило б≥льшу к≥льк≥сть голос≥в проти нього). «'€суйте, €к сам —ократ по€снив, чому в≥н саме так ≥ в чому в≥н вбачаЇ своЇ покликанн€?

” друг≥й частин≥, п≥сл€ визнанн€ —ократа винним, ѕлатон описуЇ його реакц≥ю на невт≥шн≥ дл€ нього результати голосуванн€ судд≥в. ѕроанал≥зуйте цю реакц≥ю. «верн≥ть також увагу на те, €ке покаранн€ соб≥ запропонував —ократ? ѕом≥ркуйте про те, чому —ократ не скориставс€ численними можливост€ми уникнути смертноњ кари?

” трет≥й частин≥ —ократ звертаЇтьс€ до тих, хто голосував за винесенн€ йому смертельного вироку, та до тих, хто - проти. ўо в≥н говорить першим ≥ що другим?

є 97. ≈тична проблематика твору ѕлатона "Ѕенкет"

"Ѕенкет" -- д≥алог ѕлатона, €кий опов≥даЇ м≥ф про двостатеву шаропод≥бну людську ≥стоту, €ка була через гн≥в бог≥в под≥лена на дв≥ частини, ≥ через пост≥йн≥ пошуки одн≥Їњ частини другоњ виникаЇ любов.

¬ зазначеному д≥алоз≥ розвиваЇтьс€ ≥де€ платон≥вського еросу -- деймона-посередника м≥ж людським та божественним (€вищами та ≥де€ми). ¬≥н виникаЇ у любов≥ до людини. ћов по сходинках, п≥дн≥маЇтьс€ все вверх до любов≥ до усього красивого та, в результат≥, до ≥дењ краси.

¬ "Ѕенкет≥" јлк≥в≥ад схвально в≥дзиваЇтьс€ про —ократа. ¬≥н говорить, що саме —ократ Ї цим деймоном-посередником. —початку в≥н приваблюЇ увагу до себе, спр€мовуючи њњ на п≥знанн€ ≥дей.

є 98. "Ќ≥комахова етика"

або "≈тика Ќ≥комаха" (≥н.-грец. ?ийк? Ќйкпм№чейб) - книга з розр€ду етичних твор≥в јристотел€, присв€чена (точн≥ше, адресована) ≥мов≥рно його синов≥ Ќикомаху.

ўе одне припущенн€ про виникненн€ назви книги: один ≥з син≥в, Ќ≥комах, переписував саме цю частину, зв≥дси й назва. ” н≥й, зокрема, јристотель коротко викладаЇ вченн€ про душу, пон€тт€ про чесноти, класиф≥кац≥€х ≥ т. д. јристотель стверджуЇ, що предметом його етики Ї щаст€, €ке в≥н визначаЇ €к "д≥€льн≥сть душ≥ в повнот≥ чесноти". ƒоброчесн≥сть, таким чином, стаЇ засобом дос€гненн€ щаст€. ¬она лежить м≥ж двох крайнощ≥в (щедр≥сть лежить м≥ж крайнощами скнарост≥ ≥ марнотратства) ≥ пол€гаЇ в пом≥рност≥ (ум≥нн≥ знайти "золоту середину").

є99. "ѕротестантизм ≥ дух кап≥тал≥зму" ћ. ¬ебера

Ќад рукописом "ѕротестантська етика ≥ дух кап≥тал≥зму" ћ. ¬ебер працював прот€гом 1903 - 1904 рок≥в. “ак≥ досить стисл≥ строки певною м≥рою зумовлен≥ прагненн€м "п≥дготувати", €к в≥н сам говорив, часопис "јрх≥в соц≥альних наук ≥ соц≥альноњ пол≥тики", у €кому двома поданн€ми було надруковано цю працю. Ѕезпосередн≥м поштовхом до њњ написанн€ стало знайомство ћ. ¬ебера з опрацьованим його учнем ћ. ќффенбахером статистичним матер≥алом, €кий св≥дчив про перевагу протестант≥в серед баденських ф≥нансист≥в, п≥дприЇмц≥в та квал≥ф≥кованого роб≥тництва. ƒан≥ осв≥тньоњ статистики Ѕадена, Ѕавар≥њ, ¬ютемберга, –ейнських земель ≥ ”горщини також говорили про те, що число ос≥б протестантського в≥роспов≥данн€ серед тих, хто отримав вищу ≥ середню техн≥чну осв≥ту, значно б≥льше, н≥ж число католик≥в та представник≥в ≥нших конфес≥й.

¬чений надав цим фактам принципового значенн€. «≥ставивши њх ≥з своњми особистими спостереженн€ми п≥д час вивченн€ становища с≥льськогосподарських роб≥тник≥в у —х≥дн≥й ѕрусс≥њ, ћ. ¬ебер висунув к≥лька г≥потез щодо причин, €к≥ спонукають протестант≥в надавати б≥льшого, пор≥вн€но з католиками, значенн€ таким фактам, €к р≥вень своЇњ профес≥йноњ квал≥ф≥кац≥њ, р≥вень зароб≥тку ≥ соц≥альний статус у ц≥лому. Ќайб≥льш переконливим йому видалось припущенн€ щодо ≥снуванн€ певноњ внутр≥шньоњ "виб≥рковоњ спор≥дненост≥" м≥ж догматичними засадами протестантизму (особливо його аскетичних р≥зновид≥в) ≥ тим, що ¬ебер≥в колега ≥ опонент, в≥домий економ≥ст ¬. «омбарт, називав "духом кап≥тал≥зму".

Ќе буде переб≥льшенн€м сказати, що €краз ¬. «омбарт був, пор€д ≥з √. «≥ммелем, одним з найближчих ≥дейних попередник≥в автора "ѕротестантськоњ етики". —аме в≥н висунув ≥ обірунтував концепц≥ю кап≥тал≥зму €к системи господарюванн€, €ка ірунтуЇтьс€ на прибутковост≥ ≥ економ≥чному рац≥онал≥зм≥, тобто доц≥льност≥, планом≥рност≥ ≥ обл≥ку. " ап≥тал≥зм, - писав ¬. «омбарт, - вир≥с з глибин Ївропейськоњ душ≥" (13, 316). ÷е трапилось тод≥, коли притаманне новоЇвропейськ≥й людин≥ прагненн€ до д≥€льност≥, до влади ≥ багатства злилос€ воЇдино з прагненн€м до пор€дку ≥ орган≥зованост≥. ƒо схожих висновк≥в прийшов ≥ √. «≥ммель, €кий у своњй широков≥дом≥й прац≥ "‘≥лософ≥€ грошей" (1900) спробував всеб≥чно осмислити роль грошей не лише €к регул€тора ринкових стосунк≥в, а ≥ €к чинника, €кий впливаЇ на все людське сп≥лкуванн€ ≥ культуру (14).

ѕогоджуючись ≥з де€кими висновками ¬. «омбарта ≥ √. «≥ммел€, автор "ѕротестантськоњ етики" б≥льшоњ ваги надавав питанню про специф≥ку того типу кап≥тал≥стичних в≥дносин, €к≥ утвердились у господарському житт≥ розвинених крањн «аходу. ÷е в≥дносини, в рамках €ких господарська повед≥нка власник≥в засоб≥в виробництва ор≥\11\Їнтована не на задоволенн€ њх традиц≥йних потреб, а на одержанн€ прибутку, на збагаченн€ - однак на збагаченн€ шл€хом рац≥ональноњ орган≥зац≥њ виробництва й м≥н≥м≥зац≥њ непродуктивних затрат. —учасне кап≥тал≥стичне п≥дприЇмство ірунтуЇтьс€ на засадах рентабельност≥, у€вленн€ про €ку в≥дсутнЇ €к у традиц≥йному сел€нському господарств≥, так ≥ в "кап≥тал≥змов≥" колон≥затор≥в, авантюрист≥в, завойовник≥в ≥ т. п. "ƒухом" же сучасного кап≥тал≥зму ћ. ¬ебер називаЇ певний, €к сказали б сьогодн≥, "ментал≥тет", коли люди ц≥леспр€мовано прагнуть до збагаченн€ в рамках своЇњ профес≥йноњ д≥€льност≥, водночас св≥домо обмежуючи себе у витратах на споживанн€ ≥ надаючи, знову ж таки ц≥лком св≥домо, своЇму способов≥ житт€ певних аскетичних рис. Ћюди з такою ментальн≥стю здатн≥ без особливих внутр≥шн≥х труднощ≥в адаптуватись до вимог кап≥тал≥зму €к рац≥онально д≥ючоњ економ≥чноњ системи; з ≥ншого боку, сама ц€ система швидко впроваджуЇтьс€ ≥ ефективно функц≥онуЇ там, де такий ментал≥тет набув масового поширенн€. ” протилежному ж випадку розвиток "рац≥онального кап≥тал≥зму" наштовхуЇтьс€ на серйозн≥ психолог≥чн≥ перепони, пов'€зан≥ з невм≥нн€м чи небажанн€м людей "рац≥онально" перебудувати свою економ≥чну повед≥нку ≥, до де€коњ м≥ри, весь життЇвий уклад.

“аким чином "протестантська етика", "дух кап≥тал≥зму" ≥ сам кап≥тал≥зм €к економ≥чна система виступають, за ћ. ¬ебером, €к €вища "виб≥рково спор≥днен≥". ÷е означаЇ, що м≥ж ними можна в≥днайти певну смислову адекватн≥сть - що не даЇ, водночас, п≥дстав розгл€дати њх €к ланки причинно-насл≥дкових зв'€зк≥в ≥ вважати протестантизм за причину кап≥тал≥зму чи навпаки.  ожне ≥з цих €вищ маЇ власний смисл ≥ власну лог≥ку розвитку. ‘лоренц≥€ доби ¬≥дродженн€, п≥дкреслював ћ. ¬ебер, була центром тод≥шнього кап≥тал≥стичного розвитку, ринком грошей ≥ кап≥тал≥в ус≥х великих держав того часу - однак њњ житт€ ще не було пройн€те духом кап≥тал≥зму. ¬одночас цей дух панував серед жител≥в пров≥нц≥њ ѕенс≥льван≥њ XVIII ст., де не було н≥ ск≥льки-небудь значноњ промисловост≥, н≥ великих банк≥в. —хилившись на б≥к –еформац≥њ, населенн€ багатих зах≥дноЇвропейських м≥ст в≥дчуло не знану ран≥ше "духовну тиран≥ю" - однак терп≥ло њњ, не зменшуючи свого прагненн€ до нагромадженн€ кап≥тал≥в, ≥ т. ≥н. «розум≥ло, що в≥дому тезу про "надбудову €к в≥дображенн€ базису" ћ. ¬ебер розгл€дав €к надто сильне спрощенн€ неймов≥рно складних взаЇмозв'€зк≥в м≥ж матер≥альними ≥ духовними, об'Їктивними ≥ суб'Їктивними чинниками ≥сторичного розвитку.

ѕрац€ ћ. ¬ебера спр€мована не на обірунтуванн€ того чи ≥ншого вар≥анта ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ, а на розв'€занн€ чисто емп≥ричноњ проблеми - по€сненн€ механ≥зм≥в впливу рел≥г≥йних мотивац≥й особистост≥ на њњ економ≥чну повед≥нку. ¬изначаючи глибоку внутр≥шню несум≥сн≥сть м≥ж економ≥чним рац≥онал≥змом ≥ в≥дверто ≥ррац≥ональ\12\ними мотивами повед≥нки людини, €ка прагне потойб≥чного спас≥нн€, досл≥дник на основ≥ фактичного документального матер≥алу показуЇ, €к внутр≥шн€ лог≥ка розвитку аскетичного протестантизму - зокрема його вченн€ про предестинац≥ю - стимулювала формуванн€ у€влень про профес≥йне покликанн€ ≥ профес≥йну самореал≥зац≥ю, п≥д впливом €ких складавс€ новий стиль життЇвоњ повед≥нки економ≥чно активних верств населенн€. ѕротестантська етика не була причиною по€ви кап≥тал≥зму €к рац≥онально ор≥Їнтованоњ економ≥чноњ системи, вона њњ не творила ≥ не могла створити; однак вироблен≥ ≥деологами –еформац≥њ нов≥ ц≥нност≥ спри€ли "прориву" системи традиц≥онал≥стських у€влень про сенс людського житт€ ≥ роль у ньому економ≥чних чинник≥в. ј це, з≥ свого боку, спри€ло утвердженню у масов≥й св≥домост≥ нових, в≥дм≥нних в≥д традиц≥йних пон€ть про профес≥ю, працю, дисципл≥ну та ≥н., без €ких неможливе нормальне функц≥онуванн€ сучасних економ≥чних ≥нститут≥в.

Ќе забуваймо ≥ про те, що у "ѕротестантськ≥й етиц≥" йдетьс€ насамперед про рел≥г≥йний, духовний родов≥д кап≥тал≥стичноњ економ≥ки, про њњ давн≥ ≥ сьогодн≥ вже ірунтовно призабут≥ корен≥. ” м≥ру того, €к ц€ економ≥чна система утверджувала себе, ц≥ корен≥ поступово в≥дмирали ≥ сама пам'€ть про них пригасла. —учасне господарське житт€, писав ћ. ¬ебер на початку нашого стор≥чч€, €к ≥ вс€ сучасна культура, вже дуже далеко в≥д≥йшли в≥д духу аскези. ¬они, €к правило, в≥дверто ор≥Їнтован≥ на зовн≥шн≥ св≥тськ≥ блага, ≥ лише у€вленн€ про "профес≥йний обов'€зок" несе на соб≥ певний в≥дблиск давн≥х рел≥г≥йних ≥дей. ¬арто згадати також ≥ ту обставину, що пуританська система ц≥нностей, найб≥льш адекватна духов≥ кап≥тал≥зму, сама по соб≥ вельми неоднозначна, ≥ пр€ме насл≥дуванн€ њњ може привести до висновк≥в, €к≥ важко узгодити з гуманн≥стю. ћ. ¬ебер ≥ не приховуЇ ц≥Їњ обставини, тому його окрем≥ репл≥ки на адресу кап≥тал≥зму не поступаютьс€ у своњй гострот≥ ћарксовим. ќднак не забуваймо й того траг≥чного досв≥ду нашого стор≥чч€, €кий показав, що спроби насильницьким шл€хом "в≥дм≥нити" кап≥тал≥зм чи €кось його "об≥йти" ведуть до насл≥дк≥в устократ жахлив≥ших, ан≥ж т≥, про €к≥ вели мову  . ћаркс ≥ ћ. ¬ебер.

” р€д≥ своњх п≥зн≥ших ѕраць ћ. ¬ебер ставив за мету глибше вивчити т≥ причини, внасл≥док €ких вченн€ про св≥тську рац≥ональну аскезу змогло виникнути саме в рамках зах≥дного христи€нства. ¬≥н доходить висновку, що це пов'€зано з певними особливост€ми самоњ ’ристи€нськоњ рел≥г≥њ та специф≥кою њњ вкор≥ненн€ у господарське ≥ культурне житт€ «аходу.  ожна ≥з впливових св≥тових рел≥г≥й, до числа €ких належить ≥ христи€нство, маЇ своњй специф≥чну господарську етику - систему припис≥в, €к≥ визначають ставленн€ в≥руючого до прац≥, матер≥альних ц≥нностей, багатства ≥ т. ≥н. «м≥ст таких припис≥в, €к правило, маЇ аскетичне спр€муванн€.  ожна з≥ св≥тових рел≥\13\г≥й визнаЇ, що пор≥вн€но з Ѕожою досконал≥стю св≥т завжди недосконалий, тому повед≥нка того, хто прагне спас≥нн€, повинна €коюсь м≥рою бути, €к кажуть, "не в≥д св≥ту цього".  ожна з≥ св≥тових рел≥г≥й на св≥й лад встановлюЇ напр€мок ≥ м≥ру такого дистанц≥юванн€ в≥д св≥ту. ѕевну роль тут в≥д≥граЇ ≥ такий фактор, €к соц≥альна позиц≥€ нос≥њв того чи ≥ншого в≥ровченн€ - тих, серед кого воно найб≥льш поширене (15).

” зв'€зку з цим ћ. ¬ебер вбачав принципову р≥зницю м≥ж господарською етикою христи€нства ≥удањзму - з одного боку, ≥ в≥дпов≥дними приписами конфуц≥анства, ≥ндуњзму та буддизму - з ≥ншого. ѕри вс≥х досить глибоких в≥дм≥нност€х у характер≥ в≥ровченн€ ≥ культу три вищезгадан≥ рел≥г≥њ мають певну сп≥льну рису: њх аскетизм маЇ пасивно-спогл€дальний характер.  онфуц≥анство - це станова етика "л≥тератор≥в", високоосв≥чених ≥мператорських чиновник≥в, що з погордою ставилис€ до простого люду. ÷е етика "пор€дку", пристосуванн€ до ≥снуючоњ системи соц≥альних взаЇмин. "–ел≥г≥Їю ≥нтелектуал≥в" називаЇ ћ. ¬ебер й ≥ндуњзм, п≥дкреслюючи водночас, що на в≥дм≥ну в≥д конфуц≥анц≥в ≥ндуњсти не прагнуть до ос€гненн€ державних посад, а утворюють спадкоЇмну касту "фах≥вц≥в з особистих ≥ обр€дових справ" - касту, €ка зд≥йснюЇ значний вплив на сусп≥льне житт€, спри€ючи закр≥пленню ≥снуючих пор€дк≥в. Ѕуддизм же, €кий виник дещо п≥зн≥ше, був рухом жебруючих ченц≥в, €к≥ пропагували аскетичний спос≥б житт€ ≥ прагнули взагал≥ не втручатис€ у св≥тськ≥ справи. “аким чином, господарську етику трьох вищезгаданих рел≥г≥й можна в≥дпов≥дно до њњ спр€мованост≥ назвати етикою пристосуванн€ до св≥ту (конфуц≥анство) або етикою втеч≥ в≥д св≥ту (≥ндуњзм та, особливо, буддизм). ¬ останньому випадку ставленн€ рел≥г≥њ до вс€коњ господарськоњ д≥€льност≥ може набирати в≥дверто негативного характеру.

ѕринципово ≥ншою була етична позиц≥€ щодо господарства ≥ взагал≥ усього св≥тського житт€, що њњ м≥стили св€щенн≥ книги раннього ≥удањзму та христи€нства. ќстаннЇ виникло €к рел≥г≥€ мандр≥вних рем≥сник≥в, ставши п≥зн≥ше "специф≥чно св≥тською, бюргерською рел≥г≥Їю". ¬ силу р€ду специф≥чних обставин нос≥њ цих двох рел≥г≥й виробили в соб≥ переконанн€, що вони послан≥ √осподом у св≥т, аби пол≥пшити його, ≥ тому вважали за допустиме активно ≥ водночас рац≥онально д≥€ти у найр≥зноман≥тн≥ших сферах - господарськ≥й, пол≥тичн≥й, культурн≥й ≥ т. ≥н. “ака рац≥онально-актив≥стська установка властива також мусульманству, однак тут вона не набула повного розвитку.

є 100. ≈тика —п≥нози

≈тична система —п≥нози оперта на рац≥онал≥зм ƒекарта, оск≥льки в≥н твердив, що математичний спос≥б мисленн€ на ближаЇ до ≥стини. —п≥ноза, €к ≥ ƒекарт, вважав за необх≥дне п≥знати людськ≥ пристраст≥, щоб навчитис€ управл€ти ними.ќсновою морал≥ —п≥ноза справедливо бачить розум, керую чись €ким людина вибираЇ вчинок ≥ д≥Ї €к св≥домий суб?Їкт, ‘≥лософ в≥дкидаЇ так≥ пон€тт€ рел≥г≥йноњ морал≥ €к безсмерт€ душ≥, одкровенн€, страх гр≥ха тощо. ѕон€тт€ Ѕога у нього впер ше з ус≥Їю посл≥довн≥стю визначаЇтьс€ €к тотожне природ≥, у прац≥ " ороткий трактат про Ѕога, людину та њњ щаст€" —п≥но за зокрема говорить: " р≥м безконечноњ природи немаЇ ≥ не може бути н≥€коњ ≥стоти...". Ќазиваючи природу Ѕогом, —п≥ноза вважаЇ, що вона Ї причиною себе самоњ. ™ одна субстан ц≥€ -- "Ѕог, або природа": в≥чна ≥ безконечна. ќск≥льки людина Ї частиною природи, вона Ї чуттЇвою ≥стотою, що керуЇтьс€ бажанн€ми. Ѕажанн€, на думку —п≥нози, не своб≥дне, на в≥дм≥ну в≥д вол≥. ѕо€снюючи в≥дм≥нне м≥ж ними, в≥н пише: "Ѕажанн€ залежить в≥д пон€тт€ про реч≥, а п≥знанн€ (≥де€) повинно мати зовн≥шню причину". Ќе под≥л€ючи ≥дей аскетизму, —п≥ноза говорить про природн≥сть людських бажань, а причи ни бажань виводить ≥з того, що природою людина залучаЇтьс€ до чогось, приЇмн≥шого, н≥ж попереднЇ. ќтже, причини злого у людин≥ вивод€тьс€ не з њњ потреби отримувати приЇмне (що ц≥лком виправдано), а з њњ помилкових у€влень про реч≥, €к≥ Ї предметом њњ бажань. “обто, пристраст≥ зумовлен≥ помилковими судженн€ми про реч≥. ‘≥лософ спец≥ально наголошуЇ, що "не сл≥д вважати одне лише т≥ло головною причиною пристрастей". ѕристраст≥, що базуютьс€ на хибних у€вленн€х ≥ шкод€ть лю дин≥, можуть бути нею самою подолан≥. ѕ≥знанн€ пристрастей -- шл€х зв≥льненн€ в≥д них. «а умови, що "пристраст≥ не мають ≥нших причин, кр≥м допущених нами, ми н≥коли не зможемо впасти в них, €кщо правильно будемо користуватис€ своњм роз судком..." Ќа в≥дм≥ну в≥д пристрастей, що базуютьс€ на судженн€х (ча сто хибних), "любов Ї з?Їднанн€ з об?Їктом, котрий наш розум вважаЇ прекрасним ≥ добрим, ≥ ми розум≥Їмо тут з?Їднанн€, зав д€ки €кому любов ≥ любиме стають одним ≥ тим самим ≥ склада нь разом одне ц≥ле".Ќаведена думка розкриваЇ об'Їктивн≥ п≥дстави ≥стинност≥ людських почувань та адекват ного ставленн€ до предмета небайдужост≥. “акою п≥дставою Ї людський розум, здатний п≥знавати об?Їктивн≥ €кост≥ предмет ного св≥ту. Ћюбов, що базуЇтьс€ на розум≥, також пристрасть. ќднак вона суттЇво, €к св≥дчить сказане, в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д при≠страст≥, опертоњ на хибних судженн€х. « останн≥х випливають ус≥ пристраст≥, тод≥ €к з €сного п≥знанн€ -- "≥стинна ≥ чиста любов". ќднак вважати, що дл€ —п≥нози рац≥ональне п≥знанн€ Ї Їдиним джерелом ≥стини, було б неправильним. —в≥т не ви черпуЇтьс€ пон€тт€м про нього. —п≥ноза наголошуЇ на мораль≠ному зв?€зку з≥ св≥том у його чуттЇво дан≥й достов≥рност≥. "ясним же п≥знанн€м ми називаЇмо те, що випливаЇ не з ро зумного переконанн€, але з почутт€ ≥ насолоди самими речами, ≥ це п≥знанн€ далеко перевершуЇ ≥нш≥". ¬клад —п≥нози в ≥стор≥ю етичноњ думки, €к бачимо, зумовле ний €к≥сно новим п≥дходом до розум≥нн€ сфери д≥њ морал≥. ” њњ компетенц≥њ не лише стосунки людини з Ѕогом (теоцентрична мораль) чи њњ стосунки з ≥ншими людьми (античний та ренесан сний гуман≥зм). ” сферу стосунк≥в людини —п≥ноза включаЇ увесь природний св≥т. …ого етика зор≥Їнтована на д≥€льного суб?Їкта. ¬она в≥дображаЇ потреби людини Ќового часу. ѕоступово зв≥льн€ючись в≥д рел≥г≥йно-теолог≥чних у€влень про ц≥нност≥ житт€, вона в≥дчуваЇ потребу в теоретичному обірун туванн≥ шл€х≥в розумного вибору д≥€льност≥, засоб≥в зд≥йснен н€ розумного. Ќе менш важливим було зв≥льненн€ в≥д страху в≥дпов≥дальност≥ за насл≥дки д≥€льност≥. —трах њњ усувавс€ дове денн€м об?Їктивних п≥дстав зв?€зку морального ≥ розумного. ƒ≥ючи зг≥дно ≥з законами розумного,-людина ви€вл€Ї себе мо ральним суб?Їктом. "Ћюдина, -- пише —п≥ноза, -- доки вона складаЇ частину природи, повинна сл≥дувати њњ законам. ÷е ≥ Ї богослуж≥нн€" ¬≥дпов≥дно до зм≥сту д≥€льност≥ —п≥ ноза, посилаючись на јр≥стотел€, под≥л€Ї волю на добру ≥ злу. ¬ол€, що маЇ у передумов≥ добро -- "добра вол€", а та, що ви€в л€Ї схильн≥сть до поганого -- "погана вол€". ƒобро ≥ зло не мають м≥сц€ у природ≥. "” природ≥ немаЇ н≥ добра, н≥ зла", -- пише —п≥ноза. ƒобро, €к ≥ зло, Ї насл≥дком людського вол≥нн€. ƒобро €к бажане у д≥€льност≥ -- те, що маЇ силу дл€ роду: утверджуЇ розумну ≥ моральну сутн≥сть людини.

ѕон€тт€ добра не маЇ в етиц≥ —п≥нози суто умогл€дного ха рактеру. ѕеревод€чи проблему в план практичноњ ф≥лософ≥њ, в≥н наголошуЇ на важливост≥ утриманн€ пон€тт€ дл€ самовдоско наленн€ суб?Їкта розумного вол≥нн€. "ќск≥льки ми у нашому розум≥ склали пон€тт€ про досконалу людину, це може бути причиною, щоб подивитис€ (€кщо ми досл≥джуЇмо самих себе), чи не маЇмо ми €коњсь змоги дос€гнути такоњ досконалост≥". —аморефлекс≥€ бачитьс€ €к шл€х самоудосконаленн€, оск≥льки "людська душа, -- €к говорить —п≥ноза, -- сприй маЇ не лише стани т≥ла, але й пон€тт€ цих стан≥в" «аконом≥рност≥ цього процесу розкриваютьс€ не €к специф≥чно антрополог≥чн≥. ѕрирода (Ѕог -- за терм≥нолог≥Їю —п≥нози) -- Їдина субстанц≥€, а отже вс≥ т≥ла в н≥й об?Їднан≥ у сутн≥сне ц≥ле -- у принцип доц≥льноњ життЇвост≥ (душ≥). —п≥ноза з цього приводу говорить так: "Ќаша душа €к пон€тт€ т≥ла, хоча ≥ здо буваЇ з нього свою першу сутн≥сть, але вона лише св≥дчить про нього у мисл€ч≥й реч≥ €к у ц≥лому, так ≥ в частинах". ќтже, об?Їктивн≥ засади моральност≥ вивод€тьс€ не ≥з специф≥ч но людськоњ життЇвост≥, а ≥з сутност≥ (з ≥деалу) житт€ €к вищо го блага. як таке, воно Ї безумовне добро.

« пон€тт€ душ≥ (сутн≥сть) виводитьс€ принцип свободи. "„им б≥льшою сутн≥стю волод≥Ї р≥ч, тим б≥льше вона маЇ д≥€льност≥ ≥ тим менше стражданн€. јдже достов≥рно, що д≥€льна р≥ч д≥Ї завд€ки засобам, €кими волод≥Ї, тод≥ €к страдницька страждаЇ в≥д того, чого не маЇ".ѕри тому, що ф≥лософ звертаЇ увагу на "корисн≥сть" моральноњ д≥њ, зм≥ст пон€тт€ "корисн≥сть" не маЇ вузькоутил≥тарного характеру, так само €к не пов?€зане воно з конформ≥змом, соц≥альною м≥м≥кр≥Їю. —енс корисност≥, у першу чергу, пов?€зуЇтьс€ з ≥деЇю утвердженн€ людини у њњ суттЇвому: нос≥€ життЇвост≥. ќск≥льки людина прагне зберегти своЇ ≥снуванн€ ≥ здатна зд≥йснити прагненн€, вона доброчесна. ј хто нехтуЇ власною корисн≥стю, тобто збереженн€м свого ≥сну ванн€, той безсилий. ≤накше кажучи, "корисн≥сть" у розум≥нн≥ —п≥нози Ї ви€вом поваги людини до себе €к суб?Їкта життЇво≠ст≥. ќстаннЇ Ї не що ≥нше, €к об?Їктивна п≥дстава гуман≥зму: той, хто живе з в≥дчутт€м ц≥нност≥ житт€ €к вищого блага, прагне утверджувати його у кожному суб?Їкт≥ життЇвост≥. ѕри чому, утверджувати не €к певну умогл€дну ≥дею, а з "почутт€ ≥ насолоди самими речами". ” цьому випадку-- з насолоди св≥том ≥ншоњ людини. «наменно, що завершальною тезою його "≈тики" Ї м≥ркуванн€ щодо зв?€зку доброчесност≥ та блаженства.

"Ѕлаженство, -- пише —п≥ноза, -- не винагорода за доброчес н≥сть, але сама доброчесн≥сть; ≥ ми насолоджуЇмос€ ним не тому, що приборкали своњ пристраст≥, але, навпаки, внасл≥док того, що ми насолоджуЇмос€ ним, ми спроможн≥ приборкати своњ пристраст≥". ≈тика —п≥нози справила великий вплив на подальший роз виток Ївропейськоњ етичноњ думки. …ого тв≥р "≈тика" друз≥ видали п≥сл€ смерт≥ ф≥лософа. ” в≥дпов≥дь ур€д √олланд≥њ опуб л≥кував спец≥альну постанову, у €к≥й попереджалос€, що вс≥х, хто буде поширювати або продавати це "богохульне" виданн€, чекаЇ суворе покаранн€. ¬еликий ≥нтерес прац€ викликала у визначних просв≥тител≥в XVIII ст. њњ вивчали ¬ольтер, ƒ≥дро, √ольбах у ‘ранц≥њ; Ћесс≥нг, √ердер, √ете в Ќ≥меччин≥.

є101. "ћетаф≥зика морал≥" ≤.  анта

–одоначальником н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ вважаЇтьс€ ф≥лософ ≤ммануњл  ант (1724-- 1804). ¬≥н народивс€ ≥ помер у столиц≥ —х≥дноњ ѕрусс≥њ --  ен≥гсберз≥; походив ≥з родини рем≥сника; д≥став ун≥верситетську осв≥ту; працював викладачем ≥ професором  ен≥гсберзького ун≥верситету. ≤.  ант був р≥зноб≥чне осв≥ченою людиною. …ого ф≥лософська система криЇ в соб≥ низку ориг≥нальних концепц≥й щодо побудови ¬сесв≥ту, етики та естетики, лог≥ки п≥знанн€. ¬ажливе м≥сце в теоретичн≥й спадщин≥ цього мислител€ пос≥дають прац≥ з соц≥ально-пол≥тичних, ≥сторичних ≥ правових проблем. ÷е -- "ќснови метаф≥зики моральност≥", " ритика практичного розуму", "≤де€ загальноњ ≥стор≥њ п≥д космопол≥тичним кутом зору", "ƒо в≥чного миру", "ћетаф≥зичн≥ засади вченн€ про право" та ≥н. ‘≥лософ≥€ ≤.  анта приголомшуЇ глибиною ≥ прониклив≥стю. ’от≥лос€, щоб њњ прочитали, в≥дкинувши завчен≥ фрази й готов≥ рецепти, зваживши навдивовиж точне ≥ вив≥рене слово ≤.  анта, актуал≥зоване нашим реальним ≥сторичним досв≥дом, ус≥ма дес€тил≥тт€ми кривавих культ≥в, коли "всезнаюч≥ оп≥куни" ретельно в≥дучували народ користуватис€ власним розумом та бути власне народом, а не юрбою. —аме в≥д цього неодноразово застер≥гав ≤.  ант, вивчаючи природу людей та њхню схильн≥сть створювати нов≥ штампи мисленн€ зам≥сть старих. ћислитель писав: "Ћюдина дуже рано набуваЇ почутт€ справедливост≥, або дуже п≥зно, або взагал≥ не набуваЇ пон€тт€ справедливост≥". Ќа противагу почуттю, пон€тт€ справедливост≥ не може бути набуте людиною на основ≥ лише ≥ндив≥дуального досв≥ду. ≤.  ант характеризував свою епоху €к "в≥к просв≥тництва", сутн≥стю €коњ Ї "вих≥д людини з≥ стану неповнол≥тт€, в €кому вона перебуваЇ з власноњ вини. Ќеповнол≥тт€ означаЇ неспроможн≥сть користуванн€ власним розумом без кер≥вництва когось ≥ншого". –≥вночасно ф≥лософ дотримувавс€ думки, що принципи державного управл≥нн€ можуть бути найкраще реал≥зован≥ в держав≥, котру очолюЇ монарх, що керуЇтьс€ т≥Їю загальною волею громад€н, €ку адекватно в≥дображають ф≥лософи.

 ант докор€в авторов≥ "Ћев≥афана..." √оббсу, що той не визнавав за народом його непорушних ≥ нев≥д'Їмних прав. ≤ водночас був щиро переконаний, що осв≥чений монарх здатен спри€ти розширенню цих прав, €кщо прийн€ти в≥дпов≥дн≥ закони. Ќа в≥дм≥ну в≥д –уссо,  ант уважав, що людина за своЇю природою лиха, а не добра. ќтримавши необмежену свободу, люди не п≥дтримуватимуть, а протисто€тимуть один одному; людська природа -- "нетовариська товариськ≥сть", соц≥альн≥ ≥нстинкти перепл≥таютьс€ в людин≥ з ≥нстинктами антисоц≥альними, схильн≥сть до злагоди -- з егоњзмом. "Ћюдина -- це така тварина, €ка потребуЇ над собою господар€", -- такий не вельми оптим≥стичний висновок зробив ф≥лософ. ѕроте й ц≥ господар≥ - "оп≥куни" теж люди, ≥ тому теж потребують над собою господар€, €ким може бути лише Ѕог.

 ант под≥л€в ≥з ф≥з≥ократами в≥ру в те, що прогрес людства Ї процесом природним, що люди стих≥йно до нього прагнуть ≥ зд≥йснюють його, €кщо т≥льки њм у цьому не заважати. ќтже, вважав ф≥лософ, треба створити такий лад у сусп≥льств≥, €кий забезпечував би в≥дпов≥дн≥ умови дл€ поступу. јдже люди -- не просто машини, €к трактують њх деспотичн≥ ур€ди. «датн≥сть думати -- њхн€ вроджена €к≥сть, треба лише розвинути њњ у повс€кденний навик. ƒопомогти њм у цьому повинн≥ не "оп≥куни", зац≥кавлен≥ в тому, щоб тримати людей в покор≥, а ≥нтел≥генц≥€, "вчен≥". « цього погл€ду пол≥тичне-правове мисленн€ -- ц≥лком ел≥тарне, проте був глибоко переконаний, що лише свобода думки може забезпечити розвиток людства, ≥ саме з цим переконанн€м ф≥лософ робив св≥й виб≥р м≥ж монарх≥Їю та республ≥кою.

 ант в≥рив, що осв≥чений монарх б≥льше поважатиме свободу думки, н≥ж революц≥йний республ≥канський ур€д, тому що, в≥дчуваючи власну законн≥сть, сто€тиме на твердих ногах ≥ "не бо€тиметьс€ своЇњ т≥н≥". «розум≥ла р≥ч, що йдетьс€ про суто об'Їктивне в≥дчутт€, -- адже такий критичний розум, €к  ант, ан≥трохи не в≥рив у божественне, св€те право монарх≥њ. ¬≥н в≥дкрито за€вл€в, що вс€ка державна влада Ї насл≥дком узурпац≥њ, загарбництва, а не добров≥льного сусп≥льного договору м≥ж народом ≥ правител€ми, €к це стверджував романтик –уссо. ≤ лише завд€ки д≥алектичному сп≥вв≥дношенню м≥ж правом ≥ державою державна влада може домогтис€ узаконенн€ свого статусу €к необх≥дноњ сили, що регламентуЇ сусп≥льне житт€.

—аме тому  ант схил€вс€ до монарх≥чноњ форми правл≥нн€. «а вихованн€м н≥мецький ф≥лософ був консерватором, ≥ лише п≥д впливом ≥дей Ћокка, €кий вважав, що розум людини -- це "табула раса" ≥, отже, людину можна привчити до будь-чого, а також п≥д впливом ≥дей попул€рного на той час —п≥нози ≥ особливо -- –уссо в≥н став радикалом. «годом у пер≥од зр≥лост≥, ≥дењ ћонтеск'Ї та ёма певною м≥рою нейтрал≥зували прит€гальну силу концепц≥й ∆.-∆. –уссо, про що св≥дчить перех≥д  анта на позиц≥њ реформ≥зму.

…ого над≥њ на осв≥чений абсолютизм, €сна р≥ч, ви€вилис€ переб≥льшеними. ќдначе м≥ркуванн€ ф≥лософа стосовно п≥двалин сусп≥льного ладу, що маЇ спиратис€ на д≥алектику дисципл≥ни й свободи, добров≥льного послуху та в≥льноњ критики, мають, €к бачимо, нетл≥нну варт≥сть. ” "ћетаф≥зиц≥ морал≥" ≤.  анта викладено його етичну систему. ћислитель, по€снюючи свою теор≥ю, не хот≥в мати н≥чого сп≥льного з утил≥таризмом, €кий мету морал≥ вбачав поза њњ межами. ѕередус≥м  ант прагнув "ц≥лком ≥зольованоњ метаф≥зики морал≥, не зм≥шаноњ з будь-€кою теолог≥Їю, чи ф≥зикою, чи г≥перф≥зикою". ¬с≥ моральн≥ у€вленн€, стверджував  ант, апр≥орно притаманн≥ розумов≥ й породжен≥ ним. ћоральн≥сть дос€гаЇтьс€ т≥льки тод≥, коли людина д≥Ї, п≥дкор€ючись обов'€зков≥; водночас не досить, щоб учинок був таким, €к того м≥г вимагати обов'€зок. “ак, €кщо людина добра т≥льки завд€ки своњй природн≥й доброзичливост≥, то њњ не можна вважати доброчесною. —утн≥сть морал≥ сл≥д виводити з у€вленн€ про закон: адже все в природ≥ д≥Ї в≥дпов≥дно до закон≥в, т≥льки розумна ≥стота маЇ здатн≥сть д≥€ти зг≥дно з ≥деЇю закону, тобто коритис€ вол≥. ”€вленн€ про об'Їктивний принцип €к такий, що ви€вл€Їтьс€ у вол≥, зветьс€ вел≥нн€м розуму, а формула цього вел≥нн€ -- категоричним ≥мперативом, або "золотим правилом моральност≥", сутн≥сть €кого -- в моральному вдосконаленн≥ громад€н за принципом: "ƒ≥й зг≥дно з такою максимою своЇњ вол≥, €ка водночас може стати основою загального законодавства". ≤.  ант убачав у цьому правил≥ ун≥версальний зас≥б розумноњ орган≥зац≥њ сусп≥льства, сусп≥льноњ злагоди ≥ приборканн€ одв≥чно злоњ природи людини.

 р≥м того, зг≥дно з теор≥Їю  анта, ≥дею категоричного ≥мперативу можна вважати основним системотв≥рним чинником права, але ц€ ≥де€ формал≥зована. “обто у прав≥ головне -- не мотиви вчинк≥в, а њхн≥й характер. «апропонований  антом п≥дх≥д до розум≥нн€ права можна витлумачити так: норми права окреслюють сферу, в €к≥й людина може д≥€ти в≥льно. —проба вийти за цю сферу неприпустима тому, що вона сприймаЇтьс€ €к пос€ганн€ на свободу ≥нших ос≥б. ќтже, право -- це, насамперед, визначенн€ м≥ри чи граничних умов свободи людини, њњ автоном≥њ.

÷€ умова знаходить в≥дображенн€ в таких визначенн€х права ≤.  анта:

1. ѕраво -- це сукупн≥сть умов, за €ких свавол€ одного ≥ндив≥да сум≥сна з≥ сваволею ≥ншого п≥д кутом зору загального закону свободи.

2. ѕраво Ї загальним дл€ вс≥х правилом (сукупн≥стю правил) узгодженн€ суперечливих д≥й в≥льних громад€н.

3. —укупн≥сть умов, €к≥ обмежують сваволю одного ≥ндив≥да дотично до ≥ншого та юридичн≥ конфл≥кти в сусп≥льств≥,  ант називав правом.

“аке праворозум≥нн€ у  анта спиралос€ на ≥дею моральноњ автономност≥ особистост≥, њњ абсолютноњ самоц≥нност≥, њњ зд≥бност≥ створювати дл€ себе закони, знати св≥й обов'€зок ≥ самому виконувати його. —ама можлив≥сть свободи ≥ взагал≥ дл€ вс≥х людей закону стала можливою, зг≥дно з  антом, завд€ки моральн≥й автоном≥њ особистост≥ (тобто самоц≥нност≥, самозаконност≥ й незалежност≥ особи).

 ант уперше зум≥в поЇднати несум≥сн≥сть об'Їктивноњ механ≥стичноњ науковоњ рац≥ональност≥ та у€вленн€ про людину €к суб'Їкта, що самовизначаЇтьс€. ѕочинаючи з  анта, можемо говорити про критичну рефлекс≥ю, що концентруЇ свою увагу на м≥сц≥ людини в св≥т≥ €к суб'Їкта, здатного виходити за рамки природноњ детерм≥нац≥њ. “аке розум≥нн€ взаЇмов≥дношенн€ людини ≥ св≥ту п≥дтверджу^ Їтьс€, зг≥дно з ученн€м  анта, ≥снуванн€м двох взаЇмопов'€заних "розум≥в" -- теоретичного ≥ практичного. якщо перший -- лише одна з форм ставленн€ до св≥ту, то другий, у тому числ≥ й право, -- ц≥нн≥сн≥ форми св≥домост≥.

—енс ≥ призначенн€ права в тому, щоби ввести свободу ≥ сваволю вс≥х ≥ндив≥д≥в у розумн≥ й загальноприйн€т≥ рамки. ѕраво стосуЇтьс€ т≥льки зовн≥шн≥х меж загальнодопустимоњ повед≥нки, тобто виступаЇ у вигл€д≥ заборон, €к≥ регламентують те, що не заборонено.

 ант у своњх ф≥лософських творах пост≥йно звертавс€ до проблеми сп≥вв≥дношенн€ права ≥ морал≥. ѕроблеми розр≥зненн€ права ≥ закону, специф≥ку права в≥н ви€вл€в в≥дмежуванн€м його в≥д морал≥. ѕризначенн€ права -- гарантувати морал≥ той соц≥альний прост≥р, у €кому могла б реал≥зовуватис€ свобода ≥ндив≥да. ” цьому -- сутн≥сть кант≥вськоњ ≥дењ моральноњ обгрунтованост≥ права.  онцепц≥€ моральност≥ права маЇ правове значенн€ т≥льки тому, що моральн≥сть юридична.

ћислитель розр≥зн€в зовн≥шн≥ -- позитивн≥ та внутр≥шн≥ -- суб'Їктивн≥, руш≥йн≥ сили соц≥альноњ повед≥нки. ѕерш≥ Ї юридичними ≥ реал≥зуютьс€ завд€ки насиллю. ƒруг≥ залежать в≥д усв≥домленн€ внутр≥шнього обов'€зку; вони Ї моральними. ÷е розмежуванн€ проводитьс€ ч≥тко, оск≥льки право стосуЇтьс€ лише д≥й, мораль -- переконань. ѕри цьому  ант уважав моральною д≥€льн≥сть, спр€мовану на благо всього людського роду, тод≥ €к юридичн≥ в≥дносини скеровано на к≥нцеву волю ≥ндив≥д≥в та њхн≥ зовн≥шн≥, безсердечн≥ зв'€зки. «а кант≥вським протиставленн€м права й морал≥ приховано визнанн€ аморальност≥ сучасного йому сусп≥льства.

 ант, п≥д впливом ≥дей –уссо, розгл€дав моральн≥сть €к подоланн€ в≥дчуженн€ людини €к об'Їкта юридичних норм. ¬ основ≥ цього процесу Ї перех≥д усього правового в моральне. –≥вночасно в≥н визнавав право й мораль €к взаЇмодоповн€льн≥ протилежност≥, формальну Їдн≥сть суб'Їктивност≥ та об'Їктивност≥ повед≥нки ≥ндив≥д≥в.

–озгл€даючи свободу €к початковий вим≥р визначенн€ права, ф≥лософ успадкував традиц≥њ ѕросв≥тництва та буржуазних революц≥й XVIII ст. «г≥дно з кант≥вським визначенн€м, сл≥дуЇ ≥ р≥вн≥сть суб'Їкт≥в €к принцип права.

—пециф≥ка означеного способу визначенн€ права пол€гаЇ найперше в тому, що своЇю внутр≥шньою структурою та за характером свого зд≥йсненн€ сутн≥сть права -- не у формальному встановленн≥ норм, €ким сл≥д п≥дкор€тис€, а в утворенн≥ духовних передумов, що забезпечують свободу. «апропоноване  антом пон€тт€ права значно ширше, об'Їмн≥ше позитивного права, €ке п≥дл€гаЇ критичн≥й переоц≥нц≥ розумом.  ант пор≥внював позитивне право з головою без мозку. ¬≥н виходив ≥з розмежуванн€ м≥ж ф≥лософським ≥ прикладним розум≥нн€м права, €ке набуло ч≥тк≥шого оформленн€ у √егел€. ѕитанн€ "ўо таке право?", на думку  анта, може засмутити правника: "... що кажуть закони в тому чи ≥ншому м≥сц≥, в той чи ≥нший час, в≥н ≥ще може ствердити; але чи Ї правом те, чого вони вимагають, ≥ €кий загальний критер≥й, на п≥дстав≥ €кого можна розр≥зн€ти правове й неправове... -- це залишаЇтьс€ дл€ нього таЇмницею, поза€к в≥н н≥ на мить не полишаЇ зазначених емп≥ричних принцип≥в ≥ не шукаЇ виток≥в цих суджень у самому лише розум≥... щоб установити основу дл€ можливого позитивного законодавства".

” прав≥ ≤.  ант виокремлював р≥зн≥ р≥вн≥, дл€ €ких вих≥дними були не однаков≥ принципи. “ак, природне право спираЇтьс€ на апр≥орн≥ принципи, що њх диктуЇ розум, тод≥ €к позитивне право залежить од вол≥ законодавц€. ѕриродне право ≥ Ї цим загальним критер≥Їм, €кий дозвол€Ї розр≥зн€ти правове ≥ неправове.

ѕраво €к моральна здатн≥сть зобов'€зувати ≥нших (нагадуЇ суб'Їктивне право) под≥л€Їтьс€ на вроджене (належить кожному в≥д природи незалежно в≥д правового акта; лише таке право Ї свободою чи незалежн≥стю в≥д примусного свав≥лл€ ≥ншого, оск≥льки вона несум≥сна з≥ свободою будь-€кого ≥ншого) ≥ набуте право (дл€ €кого необх≥дний правовий акт).

ўоби повн≥стю усв≥домити парадокси права, а отже, д≥йти висновку про суперечлив≥сть, неузгоджен≥сть наших знань про св≥т права, про форми його ≥снуванн€,  ант розр≥зн€в право у вузькому та широкому значенн≥ цього слова.

ƒо права у вузькому, точному розум≥нн≥ не дом≥шуЇтьс€ н≥чого етичного, воно гарантуЇтьс€ можлив≥стю повного примусу. “обто право в точному розум≥нн≥ слова Ї синон≥мом позитивного права.


ѕодобные документы

  • ≈стетика - наука про становленн€ чуттЇвоњ культури людини. —тановленн€ проблематики естетики €к науки. ѕон€тт€, предмет та структура етики, њњ ф≥лософське значенн€. ¬≥дм≥нн≥сть м≥ж мораллю ≥ моральн≥стю. ќсновна мета й завданн€ етики у сучасних умовах.

    контрольна€ работа [26,2 K], добавлен 14.12.2010

  • ќсновн≥ напр€мки етики Ќового часу.  онцепц≥€ створенн€ моральност≥ - теор≥€ "розумного егоњзму". —оц≥ально-догов≥рна концепц≥€ морал≥ √оббса. ≈тика особистост≥ у —п≥нози. –ац≥ональна сутн≥сть людини Ц основоположна теза головноњ прац≥ —п≥нози "≈тика".

    контрольна€ работа [30,7 K], добавлен 23.03.2008

  • ¬изначенн€ профес≥йноњ етики аудитор≥в на основ≥ ф≥нансовоњ зв≥тност≥ п≥дприЇмства.  одекс етики профес≥йних бухгалтер≥в, його структура, зм≥ст та правов≥ насл≥дки порушенн€. ќсновн≥ проблеми, повТ€зан≥ ≥з практичним визначенн€м профес≥йноњ етики.

    курсова€ работа [696,1 K], добавлен 29.06.2011

  • —утн≥сть етики, ≥стор≥€ њњ розвитку €к наукового напр€мку, мораль €к основний предмет њњ вивченн€. јспекти, €к≥ охоплюЇ моральна сфера людського житт€. ѕроблеми та теор≥њ походженн€ морал≥, њњ специф≥ка та структура, соц≥альн≥ функц≥њ, завданн€.

    реферат [18,2 K], добавлен 18.09.2010

  • —тратег≥чна мета. «авданн€ та пр≥оритети розробки та впровадженн€ програми етики державного службовц€. «асоби дос€гненн€ мети програми. ѕроект "≈тичного кодексу".  ом≥тет з етики. ≈тичний трен≥нг. —лужба з питань урегулювань.

    реферат [12,2 K], добавлен 00.00.0000

  • ѕон€тт€ та завданн€ профес≥йноњ етики юриста. ћоральне правило, норма повед≥нки. ѕон€тт€ юриспруденц≥њ, юридична етика. ќсобливост≥ профес≥њ юриста, њх моральне значенн€. ѕринципи профес≥йноњ етики юриста. «м≥ст, значенн€ судовоњ етики, ќбов'€зок судд≥.

    реферат [29,2 K], добавлен 20.10.2010

  • —кладов≥ адм≥н≥стративноњ етики. ƒотриманн€ адм≥н≥стративноњ етики. ќсобливост≥ взаЇмостосунк≥в представник≥в держави ≥ п≥дприЇмництва. ≤нституц≥йний тип взаЇмов≥дносин державних службовц≥в ≥ п≥дприЇмц≥в. ≈тичний кодекс. ѕринципи етики д≥ловоњ людини.

    реферат [3,9 M], добавлен 18.09.2008

  • ¬иникненн€ естетики €к вченн€. ≤стор≥€ естетики у власному значенн≥. —тановленн€ естетики. –озвиток естетичного вченн€. –оль мистецтва, його функц≥њ. ≤сторичний процес становленн€ ≥ розвитку естетичноњ думки. ’удожньо-практична ор≥Їнтац≥€ естетики.

    дипломна€ работа [35,8 K], добавлен 06.02.2009

  • ѕравове забезпеченн€ етики повед≥нки державних службовц≥в. ѕравила повед≥нки державних службовц≥в та  одекс повед≥нки державних службовц≥в. Ќайкращий кодекс Ч це лише в≥дправний пункт пост≥йноњ роботи з пол≥пшенн€ етичного кл≥мату.

    контрольна€ работа [20,9 K], добавлен 12.04.2007

  • ѕон€тт€ етики €к науки, њњ сутн≥сть ≥ особливост≥, м≥сце та значенн€ в сучасному сусп≥льств≥. ≤стор≥€ становленн€ та розвитку в≥тчизн€ноњ етичноњ думки, њњ видатн≥ представники. —утн≥сть ф≥лософ≥њ д≥алог≥чного напр€мку, вклад в њњ розвиток –олана Ѕарта.

    контрольна€ работа [36,2 K], добавлен 07.04.2009

–аботы в архивах красиво оформлены согласно требовани€м ¬”«ов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
–екомендуем скачать работу.