Мораль в діяльності військовослужбовця

Сутність та зміст категорій моральної культури військовослужбовців: моральні принципи та норми, самосвідомість, сором, подвиг, мужність, відповідальність. Труднощі та особливості виховання якостей моральної культури у військовослужбовців МВС України.

Рубрика Этика и эстетика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 04.01.2012
Размер файла 58,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Сутність та зміст основних якостей моральної культури військовослужбовців

2. Виховання основних якостей моральної культури у військовослужбовців ВВ МВС України

Висновок

Вступ

Мораль в діяльності військовослужбовця характеризується поняттям “моральна культура”, як сукупність моральних якостей та поведінки конкретної професійно визначеної особистості, чи групи людей.

Моральна культура - важлива складова загальної культури особистості. Вона яскраво проявляється в міжособистісних стосунках людей, їх поведінці в суспільстві, і є однією з характеристик суспільства.

Моральна культура суспільства-це певний рівень реального засвоєння людьми прогресивних принципів моралі, основних норм високоморальної поведінки та правил етики, прийнятих у конкретно-історичному суспільстві і їх практичне втілення у взаємовідносинах між людьми у всіх сферах життя.

Моральна культура особи - це усвідомлені нею моральні норми і правила, що панують в суспільстві та їх дотримання в повсякденній діяльності.

Моральна культура особи - це цілісна система елементів, що охоплює:

· моральну свідомість особи, тобто культуру етичного мислення;

· культуру почуттів, як здібність людини управляти ними;

· культуру поведінки, як конкретний спосіб повсякденного втілення моральної практики.

Все вище зазначене зумовлює актуальність даної теми.

З урахуванням ступеню вивченості проблеми формувалася мета та завдання цієї роботи.

Метою роботи є розкрити сутність та зміст основних якостей моральної культури військовослужбовців та їх виховання у військовослужбовців.

Відповідно до поставленої мети були сформульовані такі завдання:

1. На основі навчальної літератури визначити поняття основних якостей та категорій моральної культури.

2. Виявити труднощі виховання основних якостей моральної культури у військовослужбовців.

3. Виявити особливості виховання основних якостей моральної культури у військовослужбовців.

Об'єкт дослідження: виховання основних якостей моральної культури у військовослужбовців.

Предметом роботи є особливості виховання основних якостей моральної культури у військовослужбовців.

1. Сутність та зміст основних якостей моральної культури

Поняттю культура дослідники дають безліч визначень. У своїй більшості вони визначають культуру, як все створене руками людини, але це не є вірним тому, що культура включає і духовні цінності, які формувалися віками і стали невід'ємною складовою нашого життя. Одним з видів культури є моральна культура, яка розглядає моральні категорії, які включають моральні якості за допомогою яких відображаються найбільш істотні сторони моральних явищ і процесів. Історично склалося так, що основними етичними категоріями відвіку вважалися категорії добра і обов'язку. У добрі концентрований виражалося все позитивне в моралі, а в обов'язку-- діяльна сторона моральності. Насправді ж через виняткову багатогранність моральних явищ так званих основних категорій моральної культури набагато більше: це честь, совість, гідність, щастя, сенс життя, відповідальність, справедливість, благородство і деякі інші. Всі вони представляють етичні цінності, взаємозв'язані один з одним і володіють особливими рисами, що відрізняють їх від категорій інших наук. Тому необхідно з'ясувати не тільки суть категорій моральної культури, а і їх специфіку і принцип класифікації.

У пізнанні світу бере участь і моральна свідомість. Шлях цього пізнання підкоряється загальному закону: від споглядання конкретного явища -- до абстрактного мислення, а від нього -- до суспільної практики. В процесі абстрагування викристалізовуються категорії, що відображають найбільш значущі сторони пізнаваного явища. У моральному пізнанні процес абстрагування і виділення категорій має одну загальну особливість: утворювані етичні поняття не тільки дзеркально, нейтрально відображають сторону, частину конкретного явища, але і містять в собі як би побажання поліпшити його з урахуванням інтересів людей (конкретної соціальності суті).

Таким чином, категорія моральної культури -- це своєрідний продукт синтезу того, що реально існує в житті і ідеально бажаного, належного. У цьому утворенні поміщені творчі потенції людини, її дієвої свідомості. Категорія моральної культури є не що інше, як узагальнене теоретичне віддзеркалення основних зв'язків і відношень, що існують в моралі. Вони є концентрованим віддзеркаленням внутрішніх істотних властивостей і закономірностей моральності. Категорії моральної культури існують в моральній свідомості на теоретичному рівні як суб'єктивний вираз об'єктивного етичного змісту буття.

Проте зміст моральних явищ, зафіксованих в систематизованій теоретичній формі в категоріях, знаходить своє віддзеркалення і на буденному рівні свідомості у формі поглядів, уявлень, відчуттів, іноді ілюзій. Уявлення і почуття обов'язку, честі, совісті та інші займають важливе, стійке, але не систематизоване положення в первинній свідомості, яким є суспільно-психологічна сфера. Людину-практика цікавлять не самі категорії, а якості, які вони відображають . У свідомості моральні зв'язки і відносини постають в конкретній наочно-плотській формі. Тому у різних людей існує і суб'єктивне розуміння деяких якостей, наприклад порядності, благородства, вірності, довіри і т.д. Кожен індивідуум свідомо або несвідомо використовує моральні якості в процесі спілкування, має справу з їх реальним змістом в ході суспільної діяльності. Людина не може спілкуватися в соціальному середовищі без категорій, що об'єктивувалися в словах. «...Все те, що людина перетворює на мову і виражає в мові, -- писав Гегель, - містить в собі, чи в прихованому, сплутаному або більш розробленому вигляді, деяку категорію...».

Категорії моральної культури виконують цілком визначені, службові функції: є нескінченними сходинками пізнання культурної сторони суспільного життя, різних моральних явищ; є специфічним інструментом пізнання, залишаючись разом з тим і логічними формами мислення.

Категорії моральної культури характеризуються деякими специфічними рисами. По-перше, вони широко застосовні не тільки в культурі, етиці, але і в суспільних і природних науках. Будь-яка концепція, теорія, наукове положення містять аксіологічний, оцінний момент, оскільки перед ученими, конструкторами не може не виникати питання, а в ім'я чого все створюється, досліджується, формулюється: добра або зла, прогресу або регресу? Оскільки практично поза культурною дією немає сфер суспільного життя, то і категорії моральної культури виключно широко застосовуються в політичній, економічній, соціальній, військовій областях.[2]

По-друге, деякі категорії моральної культури є одночасно як би і категоріями політичними, економічними, юридичними і т.д. (патріотизм, відношення до праці, справедливість, відповідальність і т. д.)

По-третє, до особливостей категорій моральної культури слід віднести і діапазон їх обхвату: від надзвичайно широкої спільності (добро -- зло), що виражає, по суті, все у області моралі, до локальних, іноді інтимних сфер (такт, любов, заздрість, помста і т. д)

По-четверте, життєвість, дієвість категорій моральної культури, як культурних аргументів і стимулів, оцінних критеріїв спираються переважно на силу громадської думки, самосвідомість особи. На відміну від категорій науки взагалі істинність категорій моральної культури включає окрім істини факту і істину відповідності культурному акту з прогресивною тенденцією суспільного розвитку.

В українській літературі існують декілька концепцій щодо принципу побудови системи категорій моральної культури і їх класифікації. Одна з них зводиться до того, що при класифікації понятійного апарату етики і побудови системи категорій слід виходити із загально філософського принципу руху від загального до конкретного. При цьому пропонується встановлювати вузлові точки розвитку моралі, стосовно її різних сторін. Інша група поглядів має велике число прихильників, і зовні її аргументування вельми просте і переконливе. Пропонується в основу класифікації узяти одну з категорій моральної культури, якій надати значення фундаментальної. Наприклад, як така першооснова пропонуються категорії добра, суспільного блага, боргу, совісті, щастя, моральної мети і ін. Такий підхід не є новим. У минулому багато філософів, що займалися проблемами, прагнули створити ієрархію категорій, одній з яких відводилася головна роль, а все інші підкорялися їй. Конфуцій як категорію-першооснову брав людяність, Сократ -- благо, Платон -- справедливість, Гольбах -- особистий інтерес, Гегель -- право і т.д. Привертає в цьому підході спрощений варіант побудови етичної системи: спочатку споруджується моральний фундамент, а потім лише надбудовується піраміда за принципом актуальності категорій, їх взаємозв'язку, спільності, детермінації і т.д.

Така схема, мабуть, вірна як окремий випадок. Дійсно, на конкретних етапах суспільного розвитку у сфері моралі та або інша сторона моральності починає грати особливу роль. Це знаходить своє віддзеркалення в етичній теорії і буденній моральній свідомості. Так, в первісній общині найважливішою чеснотою була хоробрість. За часів крупних соціальних бурь і потрясінь, в багряних відсвітах полум'я воєн основними поняттями моралі ставали патріотизм, героїзм, самопожертвування. Нині виключно актуальна категорія моральної відповідальності, обов'язку, честі. Конкретний зміст всіх цих категорій цілком визначається епохою, суспільним устроєм.

Розглянуті концепції переконливі, змістовні, по недостатньо враховують структурну складність моралі. У методологічному відношенні дуже важливо дотримати цілісний підхід до явищ моралі при всьому різноманітті її сторін і відносин. У основу класифікації доцільно покласти структуру і зміст самого предмету -- моралі, а також її вираз, що об'єктивувався, в справах, вчинках, діях людей. У такому разі можна виділити три групи категорій моральної культури: категорії моральної свідомості, моральних відносин і моральної діяльності. Перші відображають структуру моральної свідомості, другі характеризують моральні відносини і треті обґрунтовують способи реалізації моральних якостей в моральній практиці людей. Оскільки всі три сторони моральності виключно органічні, синтетичні, то природно, що багато категорій моральної культури взаємозв'язані і взаємообумовлені. Проте в контексті моральної свідомості будь-яка категорія розглядається трохи інакше, з іншим акцентом.

Такий підхід до побудови певної системи категорій, що класифікуються, дозволяє підкреслити функціональний характер різних сторін моралі, здійснювати систематичне сходження від моральних явищ до їх суті, а також забезпечити тісну єдність і взаємозв'язок всіх елементів категоріального апарату моральної культури .[12]

Перша група категорій відображає зміст моральної свідомості. До них ми відносимо такі категорії, як моральний принцип, моральна норма, моральне переконання, моральний мотив, моральний вибір. При цьому правомірна і подальша диференціація у напрямі виділення власне категорій моральної самосвідомості (ідеал, самосвідомість, самоконтроль, самооцінка); категорій моральних відчуттів (сором, гордість, любов, ненависть, заздрість); волі (мужність, самовладання, сміливість, витримка, легкодухість і ін.) Моральна норма - є формою моральної вимоги і певним взірцем поведінки, що відбиває усталені потреби людського співжиття і відносин та має обов'язковий характер. Будь-які норми моральної свідомості стосуються конкретних сторін суспільного життя. При цьому характеру морального нормативу можуть набувати як позитивні вимоги, що зобов'язують людину до здійснення певних учинків і реалізації в них певних якостей («поважай батьків!», «повертай борги!» тощо), так і заборони, що накладаються на відповідні діяльні волевияви людини («не вбивай!», «не вкради!», «не кажи неправду!» та ін.).Різноманітність норм моральної свідомості простягається від найзагальніших фундаментальних основоположень (як-от наведені) до норм чисто ситуаційних, що не виходять за межі часткового аспекту людської поведінки. Якщо норми, стосуються певних конкретних аспектів людської поведінки, діяльності та стосунків, то принципи вже характеризують певну лінію поведінки людини, постають складовими її морального характеру, як-то справедливості, працелюбності, гуманізму, патріотизму. Так, скажімо, якщо ми знаємо, що хтось працелюбний, що це є невід'ємною рисою його характеру, -- ми можемо передбачати його поведінку й реакції за найрізноманітніших обставин, а не тільки в певній конкретній ситуації діяння, як це має місце при виконанні окремої моральної норми.[11]

Наскільки важливо мати позитивні моральні принципи, настільки ж важливо й те, щоб вони не перетворювалися на знаряддя морального тиску на інших людей. На відміну від норм, принципам моралі не властива категорична обов'язковість і прищеплювати їх іншим можна тільки силою власного прикладу, проте аж ніяк не шляхом спонукання чи примусу. Вольове нав'язування принципів не має відношення до моралі й найчастіше служить лише самоствердженню тих, хто цим займається. Відомо, однак, що людина може бути цілком обізнана з існуючими моральними нормами, навіть мати найпрекрасніші принципи -- і водночас пальцем не ворухнути для практичного втілення їх у життя. Для реалізації вимог моралі потрібні реальні рушійні сили, які сполучали б ці вимоги з конкретними людськими діями і вчинками. Такими спонукаючими до дії силами є мотиви.

Мотив виражає заінтересованість суб'єкта в певній дії і є відповіддю на запитання, чому, власне, він її вчинив. Моральна вартість самого вчинку чи дії не завжди відповідає моральній вартості мотиву, що лежить у їхній основі. З одного боку, відомо, що зовні цілком добронравні вчинки, нерідко спираються на суб'єктивні мотиви, які з мораллю нічого спільного не мають, -- жадобу слави чи влади, користолюбство тощо. З іншого ж боку, керуючись цілком моральними мотивами, як-то кажуть, від щирого серця, люди інколи скоюють щось недоречне або й зовсім шкідливе. Приказка про добрі наміри, котрими вибрукуваний шлях до пекла, відома різним народам світу, так само як і феномен «ведмежої послуги».[4]

Отже, що маємо покласти в основу моральної оцінки людської дії -- її мотив чи результат? Будь-яка провина засуджується мораллю менш суворо, якщо в основі її лежить не злий замір, а щиросердечна помилка, бажання добра, неправильне витлумачення обов'язку тощо.

Мотиви й реальну мотивацію поведінки належить відрізняти від мотивування -- ретроспективного (тобто зверненого до минулого, присвяченого розгляду минулого) пояснення вчинку, яке дається виходячи вже з факту його здійснення. Воно може розходитися із справжніми мотивами.

В безпосередній практиці людських стосунків мотивування нерідко виконує виправдувальну, апологетичну функцію; мотивуючи, «пояснюючи» свої дії, люди намагаються їх легалізувати, зробити прийнятними для спільноти, до котрої вони належать, замаскувати власні недоброчесні наміри.

Розкриємо зміст основних якостей моральної культури, що відносяться до категорій, які відображають зміст моральної свідомості: свідомість характеризується здатністю людини внутрішньо дистанціюватися від наявної дійсності і шляхом її ідеального відображення пізнавати, контролювати й прогнозувати процеси, які в ній відбуваються. Оскільки потреба в такому осягненні й контролі торкається і самої людини, яка володіє свідомістю, вона стає об'єктом усвідомлення для самої себе.

Самосвідомість -- це є свідомість себе, передусім своєї ж власної свідомості. В реальному житті людини самосвідомість постає своєрідним смисловим центром свідомості.

Моральна свідомість -- це не лише осмислення певних проблем та обставин життя з точки зору моральних цінностей, що їх визнає дана людина, це й власна самооцінка останньої, і її спроба розібратися у справедливості й обґрунтованості самих моральних засад, якими вона керується.

Моральна самосвідомість людини відноситься до моральної свідомості як моральна свідомість відноситься до дійсності, котру вона відображає. Якби моральної самосвідомості в людини не було то людські судження й оцінки набули б украй догматичного, бездушного характеру. Не відаючи сумнівів і докорів сумління, люди ставали б дедалі жорстокішими одне до одного, втрачаючи водночас внутрішні критерії власної гідної поведінки. Моральне усвідомлення себе не дозволяє людині забувати про свої невід'ємні свободи й права, миритися з приниженнями людської честі й гідності.

Функції контролю і критичного осмислення моральних настанов людини реалізують передусім такі форми її самосвідомості, як совість і сором. При цьому центральну, основоположну роль у всій системі моральної самосвідомості відіграє совість, що її попередньо можна було б описати як внутрішнє духовне осмислення людиною цілісності своєї життєвої реалізації під кутом зору її принципової моральної оцінки. Як навички людської моральної культури, так і власне чуття нерідко підказують нам, що про ті або інші надто високі або надто інтимні предмети не слід балакати даремно; совість саме й належить до кола таких предметів, від надмірного декларування яких застерігає нас духовна цнотливість.

Совісті, відводиться роль суворого внутрішнього прокурора, який невідступне стежить за тим, щоб людина дотримувалася загального закону обов'язку як вищого принципу своєї моральності. На щастя, реальна людська совість є не лише наглядачем при моральному законі, а й автономною духовною інстанцією, що виходить із власних підстав. Вона дає людині змогу тверезо оцінювати реальні умови виконання загальних норм моралі в тій чи тій конкретній ситуації (що виключає «безсовісне» виконання обов'язку) і разом з тим -- усвідомлювати власні неповторні моральні зобов'язання.

Говорити неправду аморально, але незрівнянно краще прийняти цей гріх на душу, ніж віддати безвинну людину до рук убивці. Красти теж недобре, але що робити, коли страждає від голоду дитина і нагодувати її нічим? Людська моральність ніколи не застрахована від наявності подібних «точок ризику», точок конфлікту між обов'язком людини та її власним сумлінням. Загальних рецептів для таких ситуацій, ясна річ, бути не може -- крім велінь того ж обов'язку. Можна сказати тільки одне: в тому, як ми дані конфлікти вирішуємо, знаходить вияв моральна зрілість кожного з нас. Принципове значення має при цьому те, що неминучість у певних випадках подібних ризиковано-відповідальних рішень совісті сама по собі нічого не виправдує, не створює ніяких прецедентів легального (тобто узаконеного) порушення загальних норм морального обов'язку.

Неправда лишається неправдою, задля яких би високих цілей ми б до неї не вдалися, крадіжка -- крадіжкою, так само як убивство людини лишається найтяжчим гріхом навіть на справедливій війні. Більше того: негативне значення таких аморальних актів, якщо вони обрані совістю, навіть зростає, оскільки саме їх «совісна» реалізація створює найбільшу загрозу релятивізації моральних норм. Учинки, до яких веде подібний вимушений аморалізм, важким тягарем лягають на душу й серце порядної людини. І все ж трапляються в житті ситуації, коли вони стають для неї принаймні можливими: якою мірою -- вирішує її совість.

В цілісності духовного існування людини творчий неспокій совісті постає як важливе джерело внутрішньої активності, що ірадіює з власне моральної сфери аж до теренів безпосередньо практичної діяльності людини. В галузі людських почуттів імператив совісті вимагає щирості, шляхетності; перед мисленням він висуває завдання, не спокушаючи заспокійливими напівправдами, будь-що прагнути до істини, хай навіть трагічної й гіркої, -- саме це ми насамперед вкладаємо в поняття совісного мислення. Особливого конкретного змісту, що не може втратити свого значення для людини із сумлінням, набувають у кожному разі вимоги жити по совісті, працювати по совісті, судити по совісті тощо. Безпосередньо формотворчий вияв енергія совісті знаходить у специфічній духовній активності, яку можна охарактеризувати як моральну уяву людини.

Совісному поглядові на світ властиво втілювати реальний тиск буття в конкретні зримі образи, насичені повнотою духовного змісту. Тим самим, з одного боку, відбувається одухотворення реальних людських стосунків, долання стражденної «німоти» буття, з іншого ж -- сама духовність у своєму конкретному прояві наче підтягується до реалій людського спілкування, посилює ступінь своєї адекватності системі моральних відносин між людьми. Разом з тим основне перетворювальне значення совісті відносно духовної сфери в цілому полягає в демонстрації неспроможності самовдоволеного й самодостатнього стану останньої. Совість не обмежується тим, що вимагає практичних справ, які б відповідали духовним переконанням особистості, -- така вимога випливає із суті людської моральності загалом.

Совість наполягає на більшому -- на практичному перетворенні самої цілісності духовного буття, реалізації його як дійового чинника моральної присутності людини у світі. Суттєвими напрямами цього практичного перетворення, що визначають якісні зміни людського ставлення до світу внаслідок роботи совісті, є, зокрема, розкаяння і вчинок. Як перше, так і другий, кожне у свій власний спосіб, об'єктивують совісне напруження, постають як його кінцеве втілення. Проте якщо розкаяння таким чином об'єктивує зусилля совісті у внутрішньому світі людини, то вчинок виносить цю об'єктивацію назовні, у світ людської діяльності.[5]

Поряд із совістю важливою формою моральної самосвідомості є сором. Совість і сором нерідко зближуються в нашій мові й свідомості, зводяться докупи як різні аспекти певного єдиного цілого. Не слід забувати, що сором є переживанням моральним, яке неминуче передбачає людську самооцінку, суддя над самим собою. Це переживання і тим гостріше, тим більше відповідає власному призначенню, чим глибше в ньому задіяна цілісність моральної вдачі особистості. Людина, яку охоплює сором, завжди перебуває наче наодинці із собою, хоча -- ось парадокс! -- і «під обстрілом» чужих поглядів у той ж самий час. Таким чином, прямолінійне протиставлення сорому і совісті як «зовнішнього» і «внутрішнього», очевидно, не спрацьовує.

Якийсь раціональний сенс у цьому протиставленні всі ж таки є. Який саме? Справді, сором, подібно до совісті, є одним з найскладніших, найтонших феноменів людської самосвідомості. (Цікаво, що саме сором, за даними опитувань люди найбільш рідко вважають «зрозумілою» емоцією»). Його домінування являє собою не більш низький рівень морального розвитку особи, а просто іншу форму такого розвитку. І все ж факт лишається фактом голос совісті лунає ніби з глибини моральної свідомості особи; це саме голос, що звучить у напруженій типи нашого внутрішнього буття. Сором же начебто захоплює людину зненацька, в ньому обов'язково просвічу чужий непроханий погляд, звернений у нашу душу. Совість більш фундаментальна в тому розумінні, що вона виражає загальне становище людини у світі, зв'язок її долі з долями інших людей, непозбутню моральну важкість її буття. Сором же скоріше втілює певний моральний стан особистості, певну внутрішньо заломлену й засвоєну ситуацію зустрічі з іншим, чужим Я. Відомо, що себе саму людина не може любити, як свого ближнього. Любов -- це, безперечно, внутрішнє і глибоке почуття, одначе предметом її може бути тільки інша людина.

Щодо сорому справа стоїть ще складніше: «інший» для цього найбільш приховуваною почуття не предмет, на який воно спрямоване (соромимося ми передусім себе, власних проявів та вчинків і лише інколи, наче за заступництвом, за інших), і скоріше його енергетичне джерело, свого роду психологічна накачка. Кінець кінцем не так уже й важливо знайомий нам цей «інший» чи не знайомий, свій він чи не свій (відомо втім, що сором'язність частіше пробуджується саме при контактах з незнайомими людьми). Важливо, щоб був чужий погляд на нас, щоб ми злили з ним власне Я, прийняли його до складу власного духовного єства... Таке засвоєння чужої точки зору на себе -- необхідна передумова сорому як особливої форми моральної самосвідомості людини.[14]

Категорії цієї групи відображають на теоретичному рівні суб'єктивну сторону моралі. У них об'єктивна соціальна необхідність виражена у вигляді конкретних ідей про належне і суще. Разом з тим розгляд категорій моральної свідомості у відриві від етичних відносин і моральних вчинків створює небезпеку відвернутого моралізування, яке може викликати формалізм, байдужість або негативізм. Тому важливий аналіз і дослідження категорій моральної свідомості в контексті глибини віддзеркалення їх реальної дійсності і сили зворотної дії на різні суспільні процеси, дії, вчинки людей. Коли категорії моральної свідомості відображають конкретну моральну дію і активно впливають на неї, вони допомагають глибше розкрити і уловити реальні процеси того, що відбувається, допомагають управляти ними.

Друга група -- категорії, що відображають якості моральних відносин: етична взаємодія, етичний контакт, моральне відношення, етичний конфлікт, моральний авторитет, моральна репутація, моральна сторона громадської думки і т.д.

Моральні відносини відносять до ідеологічних, бо відчуття, погляди, переконання, що реалізовуються в конкретних вчинках, проходять і через раціональні елементи моральної свідомості людей. У плані виконання своєї функціональної ролі етичні відносини виражають взаємодію людей в процесі суспільної практики. По своїй внутрішній структурі вони представляють спосіб зв'язку моральної свідомості і етичної поведінки. Складність етичних відносин полягає в тому, що, будучи по своїй суті ідеальними, вони виявляються лише в конкретній моральній практиці суспільного буття. Тому і категорії, які розкривають об'єктивно існуючі моральні відносини, вимушені «займатися» складним процесом синтетичного віддзеркалення суб'єктивного і об'єктивного. Категорії моральних відносин найменше розроблені, хоча саме тут лежить один з найплідніших шляхів рішення теоретичних проблем моралі і їх «виходу» на практику військового виховання. Адже якщо суть людини є сукупність суспільних відносин, то його моральна суть поміщена у відносинах моральних.

Третя група категорій моральної культури -- функціонально-поведінкові, такі, що відображають реалізацію насправді конкретних моральних якостей. У цих категоріях знаходять вираз процеси об'єктивізації суб'єктивної сторони моралі в реальних вчинках, поведінці, в прояві певних якостей. До поведінково-функціональних якостей відносяться: свобода, моральний стан, самодисципліна, вчинок моральний, дія моральна, лінія поведінки, діяння, моральні наслідки, моральні санкції, подяки та інші. За допомогою цих категорій представляється можливим виразити і власне якісну сторону функціонування моралі, що знаходить віддзеркалення в таких категоріях, як відповідальність моральна, борг моральний, честь, гідність, героїзм, мужність, справедливість, вірність, благородство і багато інших. Уявлення, цінності й настанови, що складають зміст моральної свідомості, знаходять своє безпосереднє продовження в самій діяльності людини, у світі її вчинків. Саме з практичних справ, реальної поведінки ми здебільшого дізнаємося про справжню вартість поглядів та ідей людської особи, про її моральність загалом.

Мало сказати, що концепція моральної діяльності -- одна з основних складових частин моральної культури. В певному розумінні вся етична теорія може бути інтерпретована як осмислення людської діяльності в її моральному аспекті -- подібно до того, як усю її можна звести до відповідного осмислення моральної свідомості або спілкування між людьми.

Проблема ж, з якої починається моральна культура, як теорія моральної діяльності, -- це проблема свободи. Чому це так -- неважко зрозуміти. Дія є моральною, коли вона ґрунтується на виборі в полі протистояння добра і зла. Таким чином, її визначення як моральної передбачає свободу людини, її здатність обирати. В моральному розумінні мій учинок чогось вартий (похвали або осуду) лише в тому разі, коли я міг його й не здійснити, а обрати якийсь інший варіант поведінки. Свобода дії -- одне з основних прагнень людини; право робити те, що хочеш, -- можливо, найбільш елементарний, але разом з тим і найзагальніший вираз того, що люди звичайно вкладають у поняття свободи. Таким чином, «усвідомлення необхідності» розкриває свій справжній сенс лише в перспективі набуття людиною свободи дії -- свободи реалізувати свої наміри, досягати власної мети, використовуючи потрібні для цього знаряддя та засоби. До свободи дії щільно примикає свобода творчості -- право людського суб'єкта втілювати свої мрії й задуми, і створювати щось нове, підвладне лише власним законам. Від свободи дії в ширшому розумінні свобода творчості відрізняється передусім неутилітарною спрямованістю (творчість переважно має на меті внутрішню досконалість свого предмета, а не задоволення нагальних життєвих потреб). Тож свобода самореалізації постає своєрідним спільним знаменником обох зазначених різновидів свободи. Можливість бути собою, реалізувати своє життєве призначення становить основу невід'ємних прав людської особистості.[3]

Однією з форм моральної діяльності людини є вчинок. Неминучість морального ризику відрізняють учинок від того, що називається «героїчним вчинком» або подвигом, -- діяння, спрямованого скоріше на досягнення певної мети, аніж на її полемічне ствердження у світі.

Подвиг -- зрушити з місця, «подвигнути» якусь украй важку у фізично-життєвому відношенні, але безсумнівно потрібну справу.

Вчинок -- зробити щось за рішенням власної совісті, на свій страх і ризик, без сподівань на загальне схвалення власних моральних мотивів. За своєю конкретною моральною спрямованістю вчинок може бути добрим або злим, але він принципово не може бути бездуховним. Особа, що зважується на вчинок, неминуче йде на певний ризик -- передусім моральний, але нерідко й на фізично-життєвий також, інколи -- на свідому самопожертву. Для того щоб зробити будь-який вчинок (особливо подвиг) необхідно володіти такою якістю моральної культури, як мужність.

Мужність --це якість моральної культури, яка характеризує морально-вольову здібність людини до витримки, самовладання, рішучості. Будучи моральною якістю воїна, вона виражає тривалість; стійкість прояву сміливості і самовладання. Дана якість відображає реальну здатність людини подавити відчуття страху, негативні емоції, здатність тверезо бачити і оцінювати небезпеку Ця важлива морально-бойова якість нерідко окопується вирішальним, особливо в ситуаціях, що вимагають тривалого, стійкого прояву сили духу і волі, наполегливості і завзятості.[12]

З давніх часів представники етичної думки прагнули відшукати універсальну, загальнозначущу формулу морального обов'язку. На цьому шляху було встановлене відоме «золоте правило» моральності, («чого сам не хочеш, того й іншому не роби»). Високим ступенем загальності позначається також принцип «золотої середини», який зобов'язує людину уникати крайнощів та однобічності, дотримуватися «середньої», тобто збалансованої, обачливої лінії поведінки, що гармоніює із цілісністю буття. На формування сутнісних вимірів морального обов'язку завжди справляли вагомий (а найчастіше -- визначальний) вплив пануючі релігійні вчення.

Вчення Канта про категоричний імператив

Всі імперативи (формули веління(які в практичному розумінні визначають волю людини, можуть бути гіпотетичними або категоричними.

Гіпотетичні - це ті що вказують на необхідність якоїсь дії , якогось вчинку як засобу для досягнення якоїсь мети. ( Прочитати книгу, щоб здати залік).

Категоричний імператив визначає необхідність певних вчинків самих по собі, незалежно від будь-якої мети. Воля людини має справу лише з одним таким категоричним імперативом, це є імператив моральності або загальним вираженням морального обов'язку.

Перед свідомістю людини цей імператив постає в трьох формулах, що доповнюють одна одну.

Перша формула - (“формула універсалізації)) чини відповідно до такої максими (настанови волі) керуючись якою ти будь-коли можеш зажадати, щоб вона стала загальним законом.

Друга формула - чини так, щоб ти завжди ставився до людства як у своїй особі, так і в особі будь-кого іншого також як до мети й ніколи не ставився до нього як до засобу.

Третя формула - воля людини має бути не просто підкорена законові, а підкореною йому таким чином, щоб вона розглядалася також як така, що дає закони самій собі. Наведені Кантівські настанови актуальні і в наш час.

Якщо категорія обов'язку, надання уявленню про належне форми конкретного практичного завдання певного людського суб'єкта, то категорія відповідальності, у свою чергу, характеризує згаданого суб'єкта з точки зору виконання ним цього завдання, цієї вимоги обов'язку. Якою мірою людина виконує свій обов'язок або ж якою мірою вона винна в його невиконанні -- це і є питання про її моральну відповідальність.

Відповідальність тісно пов'язана з уявленням про свободу людини. Цілком очевидно, що, не маючи свободи, людська особистість не була б у змозі відповідати за свої вчинки: вони поставали б або як вираження чужої волі, провідником і знаряддям якої виявилася дана особа, або ж як результат сліпого випадку, прояв байдужої гри природних сил.

Однак у моральному житті, моральному розвитку людей не буває готових рецептів. Кожне наше рішення містить у собі елемент ризику, і чим вищою є та чи інша людська ідея сама по собі, тим вона вразливіша, тим страхітливішими й болючішими можуть стати всілякі її перекручення. Тому й не слід забувати про відповідальність.[13]

Зв'язок справедливості з розглянутими вище полягає в тому, що вона фіксує саме той належний порядок людського співжиття, належний стан справ загалом, який і має бути встановлений унаслідок відповідального виконання людьми свого обов'язку. На відміну, однак, від категорій, про які йшлося категорія справедливості передбачає не просто оцінку того чи іншого єдиного явища (добро це чи зло тощо), а співвідношення кількох (двох або більше) моментів, між якими й належить установити етичну відповідність; так, справедливо, щоб гідному вчинкові відповідала заслужена винагорода, злочину -- кара, правам -- обов'язки й т. п. Стосовно до міжлюдських стосунків і суспільного життя загалом справедливість вимагає етично обґрунтованого розподілу благ між людьми (хоча конкретні засади такого обгрунтування в різні часи і в різних культурах, звісно, виявляються різними) --так в етику вводиться уявлення про суспільство як певного роду системний об'єкт.[9]

До форм утвердження певних стандартів самооцінки людської особистості належать уявлення про честь і гідність людини.

Істотно, що в обох випадках (тобто й щодо честі, й гідності) йдеться не просто про самооцінку, а, як (бачимо, про деякий її ціннісний стандарт. Високо чи низько оцінює себе в кожному конкретному разі та чи інша особа, залежить від її вдачі, поведінки, обставин; але на базі морального усвідомлення себе в неї формується певний загальний стандарт самооцінки, певна сукупність критеріїв власної життєвої реалізації. Цього загального стандарту вона, з одного боку, повинна сама дотримуватися у своїй поведінці (уявлення про те, що є «гідним» і «негідним», що «личить», а що «не личить» робити тощо).

З іншого ж боку, якщо даний ціннісний стандарт є достатньо обґрунтованим, особа має також вимагати його дотримання і від тих, хто її оточує. Повага власної честі й гідності з боку інших -- невід'ємне право кожної людини. Водночас між поняттями честі й гідності існують суттєві відмінності. Власне честь як форма самосвідомості санкціонує певний моральний статус людського індивіда, певний стандарт його оцінки згідно з належністю до тієї чи іншої конкретної групи людей -- соціальної, професійної, національної, статево-вікової, за тими або іншими конкретними уподобаннями тощо Ви можете мати честь як учений або робітник, майстер своєї справи, як вояк, як українець, росіянин, єврей, як юнак або дівчина, як мешканець Києва, як член певного клубу або ж партії тощо; саме слово «честь» етимологічне пов'язане з «часть», «частина»: в надбанні даної групи, як матеріальному, так і моральному, в її славі й доброму йменні, в повазі, яку вона викликає до себе, кожен її член має свою частину.[1]

Звідси й тісний зв'язок поняття честі з поняттям репутації, що позначає загальну думку, яка складається в суспільстві щодо морального обличчя певної особи або колективу. Людина честі має піклуватися як про репутацію групи, до якої вона належить, так і про власну свою репутацію: чи відповідає вона особисто висоті вимог честі, що належить їй як члену даної групи.

Якщо поняття честі за самою своєю суттю санкціонує диференціацію людей у суспільстві, утверджує граничну відмінність можливостей їхньої моральної самооцінки, то поняття людської гідності висвітлює інший, протилежний полюс моральної самосвідомості Воно утверджує принципову цінність індивіда як людини взагалі, як представника людства, саме цим і визначаючи моральний стандарт його самооцінки. Утвердити, обстояти або втратити свою гідність особа здатна лише в такій гранично широкій перспективі -- в проекції власного індивідуального Я на загальнолюдські потенції, цінності й ідеали.

Наскільки повно проявляється в конкретному поводженні особистості історично сформоване начало людяності як такої, наскільки людяними є її задуми і вчинки -- такою є проблема людської гідності в її «внутрішньому» аспекті, аспекті морального самовдосконалення особи. З іншого боку, проблема гідності -- це й проблема забезпечення поваги до кожного індивіда, його людських прагнень і прав з боку інших людей та суспільства в цілому. Нестача такої поваги досі, на жаль, залишається відчутною моральною вадою нашого суспільства.

Як бачимо, розглянуті категорії честі й гідності не тільки протилежні, але багато в чому доповнюють одна одну, окреслюють взаємопов'язані аспекти людської моральності. Якщо поняття честі висвітлює площину особливого в моралі, то поняття гідності висвітлює площину універсального.

Домінуючу ж роль у цій взаємодії відіграє, безперечно, гідність, без ушляхетнюючого впливу якої ідея честі в сучасному світі втрачає своє моральне значення.[6]

Категорії цієї групи розкривають реалізацію, буття моралі в поведінці людей і їх уявлення про моральні цінності. Запропонована класифікація вельми умовна, віднесення тієї або іншої категорії до відповідної групи не завжди обґрунтовується очевидними ознаками. Це пояснюється єдністю і взаємопроникненням всіх сторін моралі. Моральна свідомість, моральні відносини виявляють себе у вчинках, справах, які в свою чергу служать критерієм моральної зрілості свідомості людей. Кожна окрема категорія як би акумулює, містить в собі в знятому вигляді все інші категорії моральної культури. Єдність і взаємопроникнення їх обумовлюється тим, що будь-яка категорія моральної культури може бути виражена лише за допомогою інших. Наприклад, категорія військової честі може бути представлена за допомогою понять гідності, обов'язків, відповідальності, честолюбства, пихатості і ін. Подібне помічається і в буденному житті. Коли велику групу солдатів і сержантів попросили відповісти, що таке гідність воїна, були одержані відповіді: гідність -- це «благородство», «врівноваженість і працьовитість», «доблесть», «великодушність», «зібраність, пошана» і т.д. Кожен по-своєму був прав, виділивши якусь одну із сторін даної моральної якості. Таким чином, синтетичність категорій моральної культури пояснюється взаємообумовленістю і тісним взаємозв'язком різних процесів. Через призму будь-якої категорії моралі можна прослідкувати все інші.

Висновок по першому питанню. Отже, моральна культура є одним з видів культури, яка включає моральні категорії та моральні якості за допомогою яких відображаються найбільш істотні сторони моральних явищ і процесів. Основними якостями моральної культури військовослужбовця, які пов'язані з його службою є військовий обов'язок, військові честь і гідність, відповідальність, совість, свобода, сором, мужність і т.д.

2. Виховання основних якостей моральної культури у військовослужбовців ВВ МВС України

Професійна моральна культура військовослужбовця - це сукупність моральних принципів, норм, воєнно-етичних категорій, які відображають ставлення військовослужбовця до виконання свого військового обов'язку, як боргу професійного, а через нього - і до боргу суспільного.

Сучасний військовослужбовець зокрема військовослужбовець-правоохоронець є професійний військовий, захисник своєї держави та свого народу. Його служба суспільно необхідна і навіть в сучасних складних суспільно-економічних умовах ціниться, і оцінюється досить високо.

Моральна культура військовослужбовця являє собою особливий вид трудової моралі суспільства. У ній відбивається особлива діяльність, спрямована на надійний захист Вітчизни від озброєного насильства, на захист мирної праці, мирного життя народу України.

Мораль військовослужбовця включає в себе всі нормативні вимоги загальнолюдської моралі, її принципи, цінності, але внаслідок специфіки діяльності (жорстка регламентація, підпорядкування, залежність, відповідальність, вимоги до особистості, безкомпромісність вибору тощо) їй властиве особливе в реалізації цих принципів і норм. Такими особливостями виступають: тісний зв'язок моральних і правових норм поведінки; особливий характер впливу моральних норм в мирний і воєнний час; підвищена соціальна і моральна відповідальність за прийняття рішень; використання озброєного насильства у боротьбі з противником; особлива значимість конституційної поведінки в суспільстві (оскільки народ довіряє військовослужбовцям долю Батьківщини, наділяє їх великими правами і вимагає від них за вищої міри моральності).

Особливість професійної моральної культури військовослужбовця виявляється у специфічності моральних норм. Взагалі за характером, вимог професійна моральна культура неоднорідна. Якщо загалом професійно-моральні норми можна розглядати як окремі еквіваленти єдиних для всіх членів суспільства принципів, то в рамках професій, що безпосередньо мають справу з людиною, велике значення має орієнтація на деякі норми, властиві тільки певним професіям. У медицині - це вимога “не нашкодь”, в юриспруденції - презумпція невинності, в журналістиці-правдивість, об'єктивність.

мораль культура військовослужбовець

Кожний із спеціалізованих видів має свої орієнтаційні норми. Ці норми можуть сприймати вигляд морально-політичних або морально-ділових якостей, виховання яких має вирішальне значення при виконанні професійної і соціальної ролі представниками конкретних видів діяльності. Для діяльності військовослужбовця особливо важливі професіоналізм, організованість, відвага, мужність, героїзм, військова честь і гордість, дисциплінованість.

Специфіка професійної моральної культури військовослужбовця виявляється також в її цінностях, якими визначаються і її зміст. Тут головною соціальною цінністю є відданість Вітчизні, народу. Але професійна моральна культура військовослужбовця містить ще такі специфічні цінності, як постійна готовність до самовідданого захисту Батьківщини, збереження за будь-яких обставин достоїнства і честі військовослужбовця. Генерал Ш. Де Голль у важкі для Франції хвилини так описував свої почуття: ”Лише віддавши всі свої сили справі порятунку Вітчизни, я зміг би створити собі авторитет. Лише виступаючи в ролі непохитного захисника нації і держави , мені вдалося б залучити французів до ведення боротьби, навіть викликати у них ентузіазм і добитися визнання та поваги іноземних держав.”[15] Твердо дотримуючись цієї лінії, генерал де Голль привів Францію до перемоги і відродження минулої величі.

Професійна моральна культура військовослужбовця виявляє свою специфічність і в цінностях-цілях. Під ними маються на увазі суспільні і особисті моральні ідеали..

Цілі особистості тим цінніші, чим більш вони суспільно значущі. З цього приводу А.С. Макаренко писав:”... Людина, що визначає свою поведінку найближчою перспективою, є людина найслабкіша...чим ширше колектив, перспектива якого є для людини перспективою особистості, та людина красивіша і вища”[10].

Нарешті, професійна моральна культура військовослужбовця своїм об'єктом має людину не тільки безпосередньо, але і опосередковано-через вплив військової справи на економічне середовище, на культурну сферу, на технічні системи, пов'язані з людиною, на соціальні умови її буття. Перелік саме цих особливостей лежить в порадах, які давав Андре Моруа в книзі “Чому пала Франція”:

“Бути сильним. Якщо нація не готова померти за свою свободу, вона втратить її.

Діяти швидко. Десять тисяч літаків, побудованих своєчасно, краще, ніж п'ятдесят тисяч після битви.

Керувати суспільною думкою. Керівник вказує шлях, а не йде на поводу.

Зберігати єдність країни. Політичні партії є пасажирами на борту одного корабля. Якщо вони потоплять його, то загинуть всі.

Вимагати від керівників жити чесно. Вада, якою вона б не була, сприяє ворогу.

Непохитно вірити в ідеї і спосіб життя, за які б'єшся. Саме віра створює армії і навіть зброю. Свобода заслуговує більш ревного служіння, аніж тиранія”[8].

Отже, сутність професіональної моральної культури військовослужбовця виявляється в особливостях її моралі і моральних норм, вимог, оцінок і цілей. Моральна культура військовослужбовця детермінована специфікою її діяльності. Моральна культура військовослужбовця охоплює всі сфери його діяльності. При цьому важливо наголосити, що її регулятивні норми закріплені у статутах Збройних Сил, присязі, наказах та інших службових документах.

Завдання, що стоять перед силовими структурами правоохоронних органів визначають зміст вимог до військовослужбовця, які в загальному вигляді можна викласти так: високий військовий професіоналізм, патріотизм, вміння навчати, виховувати та керувати підлеглими, високі ділові та морально-психологічні якості.

Постійне і неухильне виконання вимог, які пред'являються до військовослужбовця, є умовою та гарантією від негативних наслідків морально - психологічного деформування. Вона виникає тоді, коли військовослужбовець послаблює вимоги до себе і висуває надмірні вимоги до задоволення своїх власних потреб.

Ознаками моральної деформації є:

- грубість, хамство, ненормативна лексика в поведінці;

- претензії на вседозволеність, зухвалість;

- хворобливе честолюбство, прагнення до незаслужених нагород; кар'єризм;

- брехливість, окозамилювання;

- надмірні матеріальні зазіхання, що не відповідають матеріальним можливостям;

- зловживання службовим становищем;

- порушення вимог законів присяги, статутів; недисциплінованість.

Наявність зазначених та інших негативних ознак не дає військовослужбовцю морального права бути реальним лідером свого підрозділу. Лідерство забезпечується не тільки займаною посадою, а моральністю особистості військовослужбовця, його практичними навиками.

Моральне в діяльності військовослужбовця виявляється за допомогою дотримання або недотримання цілого ряду закономірностей організаторської діяльності. І тут важливо підкреслити, що командир користується всією гаммою заходів примушення і переконання, заохочення і стягнень, але в більшій мірі в практиці він повинен робити ставку на моральні цінності спонукання і методи переконання управлінського впливу.

У формуванні моральної культури службової діяльності використовуються ряд методів:

Спонукальний метод розрахований на створення стимулюючої ситуації. Основні прийоми звернення до підлеглих при реалізації цього методу наступні: підкреслюються ділові достоїнства військовослужбовця, висловлюється упевненість в його можливостях; виявляється довір'я у виконанні термінових завдань; підкреслюється ретельність і діловитість військовослужбовця, вселяється впевненість, що військовослужбовець може зробити більше, аніж він сам думає; посилюються престижні прагнення.

У цьому плані дуже показовий приклад, який приводить в своїй книзі “Психологія і солдат” Норман Коупленд: “Як відомо, війська обожнювали покійного фельдмаршала лорда Роберта. Кажуть, він володів феноменальною пам'яттю на імена. Як вже він запам'ятовував їх? На марші він, бувало, їде верхи позаду колони військ і тихесенько питає офіцера:

- Яка це рота?

- Рота “Дієслово”, сер.

- Як кличуть того солдата, який шкутильгає?

- Снукс, сер.

- А капрала поряд зі Снуксом?

- Сніфкінс, сер.

- А солдата, що йде попереду Снукса?

- Грейді, сер.

Отримавши цю інформацію і затвердивши її в пам'яті, лорд Робертс виїжджав уперед:

- Хелло, рядовий Снукс! Що, твоя хвора нога все ще непокоїть тебе? Дуже шкода, але ти тримаєшся прекрасно, рядовий Снукс. Чудово! Продовжуй йти, дорогий друже, продовжуй йти. Командир взводу, потурбуйся, щоб рядовий Снукс при першій же можливості отримав необхідну допомогу. Ми повинні вилікувати його якнайшвидше.

- Ось ти де, капрал Сніфкінс! Дуже благородно, що ти несеш гвинтівку рядового Снукса. Саме так і повинні чинити командири. Спасибі, капрал, спасибі.

- Чи ти ба! Рядовий Грейді також тут? Скільки ж ти прослужив?

- Вісімнадцять місяців!

- Але ти крокуєш, як ветеран. Молодий солдат, а підтягнутий, як і всі інші. Будеш писати додому, напиши рідним, що я сказав про тебе. Коли-небудь полк буде пишатися тобою, рядовим Грейді.

- Відмінно, рота “Д”, я пишаюся кожним із вас. Коли ми наздоженемо ворога, покажіть йому себе. Задайте йому прочуханку. Стріляйте влучно. Нехай він побачить, що таке англійські солдати. Уперед рота “Д”, уперед!

Чи треба говорити що рота “Д” отримала заряд на цілих десять миль і що тепер її не могла залякати навіть п'ятикратна перевага противника”[8].

Метод переконання застосовується при виникненні психологічних бар'єрів. Переконати - означає вплинути, передусім, на свідомість воїна, щоб допомогти змінити існуючі установки особистості, подолати його психологічний бар'єр, сформулювати нові настанови відповідно до точки зору начальника. Таким чином, в процесі переконання моральні ідеї перетворюються на особистий принцип і позицію воїна, на систему мотивів його поведінки.

Даний метод застосовується у всіх сферах діяльності воїна. Його ефективності і дієвості сприяють особиста переконаність офіцера, його правдиве слово, уміння не відходити від гострих питань, а відповідати на них, дохідливість і доказовість викладу, висока емоційність мови, особистий приклад, єдність слова і справи. Важливими умовами застосування методу переконання є також уміння офіцера привернути до себе воїнів, завоювати їхнє довір'я, добитися взаєморозуміння; виявляючи при цьому витримку, терпіння, такт. Переконання не обмежується тільки подоланням і спростуванням невірних уявлень, тісним зв'язком питань, що викладаються, з практикою державного будівництва в Україні, життям Збройних Сил, свого підрозділу.


Подобные документы

  • Аналіз поняття моральної культури, вивчення змісту і структури моральної культури особистості. Особливості і принципи морального виховання, у процесі якого формується свідомість та самосвідомість людини. Етикет, як морально-естетична культура спілкування.

    реферат [28,4 K], добавлен 22.09.2010

  • Залежність результатів професійної діяльності від культури поведінки, говоріння, слухання та мови. Загальнолюдські моральні цінності, норми, принципи та поняття в діяльності керівника. Поняття професійної честі, професійної гідності та справедливості.

    реферат [23,2 K], добавлен 20.10.2010

  • Особливості й зміст моральної та естетичної культури особистості. Культура-їїпоняття й структура. Моральне виховання: специфіка, методи і засоби. Культура поводження й правила етикету. Роль морального виховання у формуванні культури особистості.

    реферат [30,0 K], добавлен 02.11.2007

  • Поняття "Моральної діяльності" в етиці. Структура вчинку в етичному аналізі. Залежність мотивів від потреб в моральній діяльності. Проблема можливості автономного існування моральних мотивів. Уникнення негативних емоцій як підстава етичної мотивації.

    контрольная работа [23,1 K], добавлен 27.10.2008

  • Поняття та головний зміст службового етикету, його специфіка та оцінка як виміру моральної культури суспільства у діловій сфері. Морально-етичні засади культури бізнес-стосунків. Складові культури ділового спілкування, їх характеристика та функції.

    реферат [11,8 K], добавлен 29.03.2012

  • Право і мораль, їх взаємозв'язок, характерні особливості. Моральні якості і культура працівника прокуратури. Професійно-моральна деформація та її фактори. Етичні правила поведінки слідчого, керівника органу прокуратури. Кодекс професійної етики.

    дипломная работа [115,1 K], добавлен 12.09.2010

  • Сутність та значення норм етикету. Специфіка мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців. Законодавча база службового етикету в нормативних актах органів внутрішніх справ. Виховання кадрів як важливий елемент роботи і кадрової функції.

    реферат [33,4 K], добавлен 21.04.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.